Аналiз твору драма Гостина старої дами
Аналiз твору:
д
рама «Гостина старої дами»
Творча передiсторiя твору.
Сюжет драми вирiс iз незакiнченої повiстi «Мiсячне затемнення», над якою Ф. Дюрренматт працював у серединi 50-х рокiв. За задумом автора, ця повiсть мала розповiдати про уродженця одного швейцарського села, який через пiвстолiття повернувся на батькiвщину мультимiльйонером. Метою подорожi багатiя до рiдного села була помста земляковi, який колись звабив його кохану. За допомогою грубого пiдкупу головний герой змушує селян мовчки розправитися з давнiм ворогом.
помсти, пiдкуп i вбивство як шляхи її здiйснення.
Драма починається з прибуття лiтньої мiльярдерки на iм'я Клер Цаханасян до рiдного мiстечка Ґюлена. Багато рокiв тому вона, як стає зрозумiлим з подальшого перебiгу подiй, пережила найсильнiшу у своєму життi любов i найглибшу душевну травму, спричинену цiєю любов'ю. Коханий, бажаючи одружитися з донькою заможного крамаря, покинув її, та ще й скривдив перед судом з допомогою брехливих свiдкiв. Вагiтна дiвчина, суворо засуджена ґюленською громадою, змушена була поїхати свiт за очi. Поневiряння без грошей i професiї, з розчарованою душею та розтоптаними почуттями, за умов щоденної боротьби за елементарне фiзичне виживання привели дiвчину до борделю. Там вона й народила свою єдину дитину, яка, однак, незабаром померла. Згодом привабливу молоду жiнку помiтив мiльярдер Цаханасян. Шлюб iз ним вiдчинив перед Клер дверi до респектабельного товариства.
Пiсля смертi чоловiка Клер стає однiєю з найзаможнiших жiнок свiту й бере у життя реванш. Вона мiняє офiцiйних чоловiкiв, немов рукавички, колекцiонує знайомства зi свiтовими знаменитостями, задовольняє будь-якi свої примхи. Втiм, пережита замолоду iсторiя залишила у серцi жiнки глибокий шрам, бiль якого не змогли вгамувати анi розкiш, анi влада. Вiдтак до Ґюлена панi Цаханасян приводить не ностальгiя за «малою батькiвщиною», а роками виношений план помсти Ілю - своєму колишньому коханому.
Тим часом мешканцi провiнцiйного мiстечка Ґюлена, що багато рокiв перебуває у станi занепаду, з нетерпiнням чекають Клер, розраховуючи на її грошову допомогу. Особливi надiї у психологiчнiй «обробцi» мiльярдерки вони покладають на Іля; у випадку успiшних результатiв вiзиту Цаханасян йому обiцяна посада бургомiстра.
протест стара дама. І справдi, упродовж її гостини ґюленцi не лише звикають до думки, нiби заради громадського добробуту можна пожертвувати життям одного iз землякiв, а й поволi загрузають у кредитах, не залишаючи для себе жодної можливостi уникнути розправи над Ілем. Зраджують героя навiть його рiднi - дружина, син, донька. Лише Учитель та Священик — представники мiсцевої «елiти», що з огляду на свої професiї мають бути взiрцями гуманного ставлення до людини, спочатку роблять непевнi спроби заступитися за земляка, на якого впав гнiв мiльярдерки. Проте згодом i вони приєднуються до загалу. Зрештою, збори ґюленської громади одностайно виносять герою смертний вирок. Всiєю ж громадою ґюленцi Іля й вбивають. Задоволена Клер виплачує мiсту обiцянi грошi й забирає тiло загиблого у заздалегiдь привезенiй до Ґюлена трунi. П'єса завершується гiмном, в якому городяни оспiвують добробут i процвiтання свого мiста.
Система образiв та проблематика твору. грiхiв, а в образi ґюленцiв драматург аналiзує причини та наслiдки морального неблагополуччя сучасного суспiльства. Кожна з цих смислових лiнiй сюжету у свою чергу порушує низку вiдповiдних моральних проблем.
Чи є суд, що його чинить Клер над Ілем та ґюленцями, справедливим? Чи можна «компенсувати» трагiчнi злами свого життя вiдплатою тому, хто в них винний? Чи виправдовуються метою «встановлення справедливостi» такi засоби її досягнення, як пiдкуп та вбивство? Ось питання, що виникають навколо образу Клер.
Проблема моральної вiдповiдальностi, що є головною в образi Іля, ускладнюється його конфлiктом з мiською громадою. Тут перед глядачем вiдкривається простiр для мiркувань над станом особистостi, яка раптом потрапила у ситуацiю вiдчуження вiд суспiльства, прийняла на себе роль «цапа вiдбувайла», пройшла через зраду найближчих людей.
А дослiджуючи змiни у свiдомостi ґюленцiв, Дюрренматт акцентує давнє питання про те, чи можна заради суспiльного блага пожертвувати життям однiєї людини. До цього додаються проблеми влади грошей у комерцiалiзованому суспiльствi, виродження гуманiстичних iдеалiв захiдної цивiлiзацiї у штампи суспiльної свiдомостi, якими прикриваються варварськi за своєю антигуманною сутнiстю акцiї.
ґюленцi ситуацiю. Хвиля обурення, що здiйнялася серед мешканцiв мiста у вiдповiдь на цинiчну пропозицiю мiльярдерки, була, безперечно, щирою реакцiєю. Отже, внутрiшнє переродження ґюленцiв було спричинене не «злою природою», а моральною аморфнiстю, слабохарактернiстю, бездумнiстю, прагматизмом. Вони легко спокушаються на мiльярд, бо цей «дарунок» вирiшує всi проблеми їхнього злиденного життя. Крiм того, городяни наївно вiрять, що все владнається й поверне на краще: Клер все одно вiддасть обiцянi грошi, а до справжнього вбивства в цивiлiзованiй Європi XX ст. справа не дiйде. Ось чому, поплескуючи по плечу Іля, вони потроху набирають кредити, чого не наважувалися робити до приїзду мiльярдерки. Втiм, головною рушiйною силою деградацiї ґюленської громади є конформiзм. Саме вiн пiдштовхує мирних обивателiв гнучко «скорегувати» своє ставлення до пропозицiї панi Цаханасян у вигiдному для них напрямку; саме вiн спонукає їх шукати моральне виправдання власної продажностi; саме вiн уможливлює перетворення цивiлiзованого товариства на банду злодiїв.
Якщо в образi ґюленцiв драматург дослiджує процес моральної деградацiї суспiльства, то в образi Клер Цаханасян
вiн, навпаки, зосереджується на непорушнiй, «мертвiй» точцi морально травмованої свiдомостi. Ця героїня вражає своєю внутрiшньою непохитнiстю. Вона анi на крок не вiдступає вiд свого плану й твердою рукою доводить справу помсти до кiнця.
У такiй «закам'янiлостi» впiзнаються симптоми духовного паралiчу, що знiвечив особистiсть героїнi, зробив її не здатною до спiвчуття та сумнiвiв у правомiрностi власних вчинкiв. Про омертвiння своєї душi говорить i сама Клер. «Твоя любов, - звертається вона до Іля, - померла багато рокiв тому. Моя любов не могла померти. Але й жити не могла. З неї зробилося щось недобре, вона, як i я сама, обросла своїми золотими мiльярдами, наче слiпi обличчя з коренищ у цьому лiсi, оброслi безбарвними грибами». Гротескною паралеллю до закляклої душi Клер є протези, вмонтованi у її тiло замiсть втрачених в аварiях руки й ноги.
старого крамаря Іля
, що опинився в екзистенцiйнiй «межовiй ситуацiї», проростає i мiцнiє стебло людяностi. Спочатку герой, ще не усвiдомлюючи всiєї мiри серйозностi вимоги Клер, прагне уникнути спокути: пiдлещується до землякiв, пiдкупає їх дрiбними кредитами у своїй крамницi, вимагає вiд мiської влади заходiв, якi б захистили його вiд самодурства старої дами i навiть робить невдалу спробу втекти з Ґюлена. Однак, випивши чашу страху та вiдчаю до дна, вiн переживає свiй «момент iстини». У «старiй безглуздiй iсторiї», пiднятiй з глибин забуття та самозаспокоєностi, Іль вiдкриває свою провину, яку не можна списати нi на егоїзм юностi, нi на вигiдний шлюб, анi на десятирiччя, що спливли з часiв його зради кохання. Провину за обидва -насамперед за жiноче, але й за своє також - скалiчених життя: «Я зробив iз Клер те, чим вона є, – визнає крамар, - а з себе самого те, чим я є – нiкчемного, задрипаного крамаря... Все це моя робота: євнухи, ключник, домовина, мiльярд...»
А з усвiдомленням провини до нього приходить i почуття вiдповiдальностi, яке вимагає спокутувати грiх та покiрно прийняти кару.
Саме тому, що духовно оновлений Іль сприймає розправу над собою як акт встановлення справедливостi, вiн не вживає заходiв щодо власного порятунку: не ухиляється вiд присутностi на вирiшальних зборах громади, не здiймає скандалу перед засобами масової iнформацiї, не чинить опору своїм убивцям. Так iз жалюгiдного крамаря iз сумнiвним минулим на початку п'єси поступово викристалiзовується герой трагедiї, що його смерть, за висловом Дюрренматта, набирає ознак величi i має виглядати на сценi монументальною.
«Гостина старої дами» як трагiкомедiя.
Згiдно з принципами своєї театральної естетики Ф. Дюрренматт доводить у цiй п'єсi конфлiктну ситуацiю до «найгiршого кiнця». Влаштований Клер «страшний суд», що перетворив Ґюлен на бордель для громади й на камеру смертникiв для Іля, увiнчується кровопролиттям. Утiм, такий фiнал пробуджує у глядача щире спiвчуття до страченого й змушує замислитися над моральним станом суспiльства, яке уможливлює подiбнi гротескнi iсторiї в реальному життi. За зображенням мук совiстi Іля та картиною його загибелi лунає пристрасна проповiдь людяностi. Сам драматург наголошував: «"Гостина старої дами" - зла п'єса, вiдтак трактувати її слiд якнайгуманiстичнiше. І персонажi повиннi викликати не гнiв, а сум».
Проте не слiд забувати, що за жанром дана п'єса є трагiчною комедiєю. Нiчого однозначно серйозного, пройнятого одноманiтним трагiчним пафосом у нiй, за задумом драматурга, бути не може. Навiть загибель Іля за всiєї своєї «монументальностi» позначена вiдбитком двозначностi. Дюрренматт з цього приводу говорив: «Вона водночас осмислена й безглузда». Осмислена ця загибель тiєю мiрою, якою вона пробуджує в герої людянiсть i покору перед судом власної совiстi. Безглузда ж вона тому, що за межами Ілевої свiдомостi така кара й справдi позбавлена сенсу, котрий їй штучно приписується ззовнi, як акцiя «встановлення справедливостi» вона є фарсом. Адже хоч би що там говорила стара дама, смерть Іля залишається жорстоким за задумом й огидним за виконанням убивством. І, як би не запевняли себе ґюленцi у власнiй правотi, вони стратили Іля не за його старi грiхи (бо ж i самi були виннi перед Клер) i не заради суспiльного добробуту, а з мiркувань особистої матерiальної вигоди кожного з них. Однак, купивши процвiтання цiною злочину, чи не повторюють вони усi разом давню помилку Іля, а вiдтак - чи не «програмують» у майбутньому черговий вiзит якоїсь «старої дами», котра з'явиться вже по їхнi душi? Це питання-пересторогу драматург адресує своїм глядачам.
хижацькi iнстинкти й варварську жорстокiсть. Водночас на прикладi Іля, який проходить еволюцiю вiд «сну совiстi» до усвiдомлення своєї провини й потреби її спокутувати, драматург демонструє, як крiзь «бруд» життя пробивається чисте джерело людяностi. На пробудження у глядача спiвчуття до цього героя почасти спрямований i «найгiрший» варiант розв'язки сюжету.
|
