Історiя Русiв
Народна творчiсть
.
(Уривки)
Гетьман Хмельницький, чуючи свою близьку кончину, зiбрав у себе в Чигиринi урядникiв од вiйська i урядiв i товариство з найзначнiшими козаками. Вiн вiддав належне їхнiй мужностi i злагодi, якi допомогли йому здолати всi напастi, перемогти у тяжких вiйнах.
На порозi смертi гетьман радив своїм соратникам триматися одностайної згоди i братерства. Висловивши подяку їм за послух до нього у вiйнах, за своє гетьманство та за довiр'я, яким його вшанували, вiн повертав свої клейноди та iншi знаки гетьманської влади i просив пробачити йому, якщо комусь завинив. Адже вiн завше мав щирi намiри i не жалiв для вiтчизни нi здоров'я свого, нi самого життя.
запропонував на вибiр трьох чоловiк: полковникiв переяславського Тетерю та полтавського Пушкаренка i генерального писаря Виговського.
Урядники й козаки гiрко заридали, враженi словами Хмельницького про близьку смерть його та своє сирiтство, i просили гетьмана: «Син твiй Юрiй нехай наслiдує мiсце i гiднiсть твою!..» Вiн же, подякувавши їм за таку до нього пошану, сказав, що син його надто молодий, щоб взяти на себе важку державну справу. Присутнi всi запевнили недужогоу безпiдставностi його побоювань: адже Юрiю допомагатимуть добрi радники, яких гетьман може вибрати сам.
Хмельницький, «з упертого наполягання присутнiх, погодився на їх волю». Запросивши до себе Юрiя, вiн вручив його пiд охорону Божу та їхню опiку. Батько заповiдав синовi «служити отчизнi вiрно й щиро, пильнувати її, яко зiницi ока». Разом з тим вiн заклинав своїх товаришiв i однодумцiв «скрiпляти його [Юрiя]добрими порадами i постiйною мужнiстю». Хмельницький передав Юрiю клейноди, печать з усiма документами. 7 серпня 1657 року молодий Хмельниченко був урочисто проголошений гетьманом.
Старий гетьман мав ще нараду з урядниками й товариством, де було обрано радникiв i опiкунiв Юрiя — Виговського та Пушкаренка. 15 серпня, пробувши кiлька годин наодинцi з сином та його радниками, вiн помер.
Вся Україна оплакувала Хмельницького, як батька рiдного. Люди кричали: «Хто ж тепер пожене ворогiв наших i захистить нас од них? Згасло сонце наше, i ми зосталися в темрявi на поталу вовкам ненажерливим!..»
в монастирськiй церквi з належними написами та епiтафiями.
|
