Нормативне регулювання охорони працi
Мiнiстерство освiти i науки України
Київський нацiональний економiчний унiверситет
кафедра трудового права
На тему
:
Виконала
: студентка 3 курсу
спецiальностi 6601 групи 1
:
Київ 2000
Змiст
1. Поняття охорони працi............................................................................... 4
2. Загальний огляд законодавства про охорону працi............................. 6
2. 3. Розслiдування та облiк нещасних випадкiв, професiйних
2. 5. Охорона працi неповнолiтнiх.......................................................... 13
2. 6. Праця осiб зi зниженою працездатнiстю....................................... 14
3. 2. Нагляд i контроль за додержанням законодавства про
охорону працi.................................................................................... 22
Заключна частина.......................................................................................... 26
Список лiтератури........................................................................................... 27
Вступ
Головна iдея охорони працi в Українi закладена статтями Конституцiї України [1], вiдповiдно до яких:
* Людина, її життя i здоров'я, честь i гiднiсть, недоторканнiсть i безпека визнаються в Українi найвищою соцiальною цiннiстю (ст. 3)
* Громадянам гарантується захист вiд незаконного звiльнення (Ст. 43).
* Громадяни мають право на соцiальний захист, що включає право на забезпечення їх у разi повної, часткової або тимчасової втрати працездатностi, втрати годувальника, безробiття з незалежних вiд них обставин, а також у старостi та в iнших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соцiальним страхуванням за рахунок страхових внескiв громадян, пiдприємств, установ i органiзацiй, а також бюджетних та iнших джерел соцiального забезпечення; створенням мережi державних, комунальних, приватних закладiв для догляду за непрацездатними (Ст. 46).
"охорона працi" вживається в двох значеннях: в широкому його розумiннi та бiльш вузькому, спецiальному розумiннi. При вживаннi термiну "охорона працi" в широкому розумiннi, до його поняття вiдносять тi гарантiї для працiвникiв, що передбачають усi норми трудового законодавства, наприклад норми, що забороняють власнику звiльняти працiвникiв з роботи тодi, коли немає пiдстав, передбачених статтями 40, 41 КЗпП. Цi норми становлять надзвичайно важливу гарантiю, спрямовану на охорону трудових прав працюючих.
Проте термiн "охорона працi" в чинному трудовому законодавствi вживається не в такому широкому, тобто буквальному, значеннi цих слiв, а в бiльш вузькому. У вузькому значеннi пiд охороною працi розумiється сукупнiсть заходiв щодо створення безпосередньо в процесi роботи нормальних та безпечних технiчних i санiтарно-гiгiєнiчних умов для всiх працюючих.
Базовими нормативними актами в галузi охорони працi є Кодекс законiв про працю України (КЗпП) [2], Закон України "Про охорону працi" [5] та Закон України "Про загальнообов'язкове державне соцiальне страхування вiд нещасного випадку на виробництвi та професiйного захворювання, якi спричинили втрату працездатностi" [6].
Визначення поняття охорони працi дається в ст. 1 Закону України "Про охорону працi". Охорона працi - це система правових, соцiально-економiчних, органiзацiйно-технiчних i лiкувально-профiлактичних заходiв та засобiв, спрямованих на збереження здоров'я i працездатностi людини в процесi працi. В поняття охорони працi входять i всi тi заходи, що спецiально призначенi для створення особливих полегшених умов працi для жiнок i неповнолiтнiх, а також працiвникiв зi зниженою працездатнiстю.
смертi громадянина; норми адмiнiстративного права, що визначають адмiнiстративну вiдповiдальнiсть i порядок притягнення до неї громадян органами охорони працi; норми кримiнального права, що встановлюють вiдповiдальнiсть при вчиненнi злочину у галузi охорони працi i технiки безпеки.
Цi правовi норми хоча формально й виходять за межi трудового права, за своїм призначенням безпосередньо спрямованi на забезпечення безпечних i здорових умов працi.
сприятливих умов працi, що попереджують виробничий травматизм та професiйнi захворювання; створення сприятливих умов працi i забезпечення її охорони на дiючих пiдприємствах в процесi виконання працiвниками своїх трудових обов'язкiв; систематичне полiпшення i оздоровлення умов працi безпосередньо з участю самих трудових колективiв; розробку додаткових заходiв щодо охорони працi окремих категорiй трудящих - жiнок, неповнолiтнiх, осiб зi зниженою працездатнiстю тощо.
Загальний огляд законодавства про охорону працi
Глава ХІ зазначеного КЗпП "Охорона працi" регулює основнi вимоги щодо створення безпечних i нешкiдливих умов працi; додержання вимог щодо охорони працi при проектуваннi, будiвництвi (виготовленнi) та реконструкцiї пiдприємств, об'єктiв i засобiв виробництва; заборони введення в експлуатацiю пiдприємств, якi не вiдповiдають вимогам охорони працi; заборони передачi у виробництво зразкiв нових машин та iнших засобiв виробництва, впровадження нових технологiй, що не вiдповiдають вимогам охорони працi; обов'язку власника або уповноваженого ним органу щодо полегшення i оздоровлення умов працi працiвникiв; обов'язкiв власника або уповноваженого ним органу щодо розслiдування та облiку нещасних випадкiв, професiйних захворювань i аварiй на виробництвi; вiдшкодування власником або уповноваженим ним органом шкоди працiвникам у разi ушкодження їх здоров'я а також моральної шкоди.
З iншого боку, КЗпП визначається також обов'язок працiвника виконувати вимоги нормативних актiв про охорону працi, зокрема знати i виконувати вимоги нормативних актiв про охорону працi, правила поводження з машинами, механiзмами, устаткуванням та iншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного та iндивiдуального захисту; додержувати зобов'язань щодо охорони працi, передбачених колективним договором (угодою, трудовим договором) та правилами внутрiшнього трудового розпорядку пiдприємства, установи, органiзацiї. Крiм того, визначено суб'єктiв контролю за додержанням вимог нормативних актiв про охорону працi в межах пiдприємств, установ, органiзацiй, якими є власник або уповноважений ним орган, трудовий колектив через обраних ним уповноважених, професiйнi спiлки в особi своїх виборних органiв i представникiв.
Слiд зазначити, що в КЗпП охорона працi розглядається як фрагмент значно бiльш широкої сфери суспiльних вiдносин, а саме трудових. Природно, що подальшого розвитку нормативне регулювання питань охорони працi набуло у наступних законах [5, 6].
Закон дав визначення охоронi працi як системi правових, соцiально-економiчних, органiзацiйно-технiчних, санiтарно-гiгiєнiчних i лiкувально-профiлактичних заходiв та засобiв, спрямованих на збереження здоров'я i працездатностi людини в процесi працi; окреслив основнi принципи державної полiтики в галузi охорони працi, якi полягають в:
навколишнього середовища;
* встановленнi єдиних нормативiв з охорони працi для всiх пiдприємств, незалежно вiд форм власностi i видiв їх дiяльностi;
* використаннi економiчних методiв управлiння охороною працi, проведеннi полiтики пiльгового оподаткування, що сприяє створенню безпечних i нешкiдливих умов працi, участi держави у фiнансуваннi заходiв щодо охорони працi;
* здiйсненнi навчання населення, професiйнiй пiдготовцi i пiдвищеннi квалiфiкацiї працiвникiв з питань охорони працi;
* забезпеченнi координацiї дiяльностi державних органiв, установ, органiзацiй та об'єднань громадян, що вирiшують рiзнi проблеми охорони здоров'я, гiгiєни та безпеки працi, а також спiвробiтництвi i проведеннi консультацiй мiж власниками та працiвниками (їх представниками), мiж усiма соцiальними групами при прийняттi рiшень з охорони працi на мiсцевому та державному рiвнях;
* мiжнародному спiвробiтництвi в галузi охорони працi, використаннi свiтового досвiду органiзацiї роботи щодо полiпшення умов i пiдвищення безпеки працi.
Іноземнi громадяни i особи без громадянства, якi працюють на пiдприємствах, розташованих на територiї України, мають такi ж права на охорону працi, як i громадяни України.
Вiдповiдно до закону [5] 15 вересня 1993 року була утворена Нацiональна рада з питань безпечної життєдiяльностi населення, завданнями i функцiями якої є [12]:
а) розроблення та здiйснює заходiв щодо створення цiлiсної системи державного управлiння охороною життя людей на виробництвi та профiлактики побутового травматизму, внесення на розгляд Кабiнету Мiнiстрiв України пропозицiї про вдосконалення цiєї системи;
б) органiзацiя i забезпечення контролю за виконанням законодавчих актiв i рiшень Уряду України, опрацювання Нацiональної програми i законопроектiв, пов'язаних з реалiзацiєю державної полiтики з питань безпечної життєдiяльностi населення, подання Кабiнету Мiнiстрiв України пропозицiй щодо вдосконалення законодавства з цих питань;
в) координацiя дiяльностi центральних i мiсцевих органiв державної виконавчої влади в галузi охорони життя людей на виробництвi та профiлактики побутового травматизму;
г) органiзацiя перевiрки дiяльностi центральних i мiсцевих органiв державної виконавчої влади i слушання на своїх засiданнях або засiданнях бюро Нацiональної ради звiти керiвникiв з питань, що входять до її компетенцiї;
д) участь у мiжнародному спiвробiтництвi, сприяння вивченню, узагальненню та поширенню досвiду у галузi охорони життя людей на виробництвi та профiлактики побутового травматизму, вирiшення питання контролю за виконанням укладених договорiв i угод у цiй галузi.
економiсти пiдрахували, що смерть працiвника на виробництвi внаслiдок нещасного випадку обходиться суспiльству дуже дорого як у фiнансовому, так i в соцiальному аспектах. Що входить у цi величезнi збитки? Витрати на виховання та навчання загиблого; не меншi витрати на пiдготовку замiни йому; втрачена вигода вiд продукцiї, яку мiг би виготовити загиблий за роки своєї активної дiяльностi; витрати на утриманцiв загиблого, компенсацiйнi виплати його сiм'ї та багато iнших витрат.
На жаль, у свiдомостi багатьох наших роботодавцiв нiяк не утвердиться думка про те, що витратам на працеохоронну дiяльнiсть треба придiляти прiоритетну увагу. Щодо цього повчальним є досвiд пiдприємцiв Пiвденної Кореї. Вони переконанi, що будь-яка фiрма процвiтатиме лише в тому разi, якщо серед трьох "китiв", на яких тримається сучасне виробництво, першим, прiоритетним буде охорона працi.
Тому важливим завданням є створення таких економiчних вимог, якi б день у день нагадували господарському керiвниковi про те, яким важливим i дорогим для його добробуту є здоров'я найманого працiвника. У зв'язку з цим надзвичайно актуальним є законодавче закрiплення права громадян на охорону працi та вироблення i впровадження економiчного механiзму зацiкавленостi роботодавцiв у створеннi здорових та безпечних умов працi.
Так, при укладаннi трудового договору:
* його умови не можуть мiстити положень, якi не вiдповiдають законодавчим та iншим нормативним актам про охорону працi, що дiють в Українi;
* громадянин має бути проiнформований власником пiд розписку про умови працi на пiдприємствi, наявнiсть на робочому мiсцi, де вiн буде працювати, небезпечних i шкiдливих виробничих факторiв, якi ще не усунуто, можливi наслiдки їх впливу на здоров'я та про його права на пiльги i компенсацiї за роботу в таких умовах вiдповiдно до законодавства i колективного договору;
* забороняється укладення трудового договору з громадянином, якому за медичним висновком протипоказана запропонована робота за станом здоров'я.
Крiм того, Генеральною угодою мiж Кабiнетом Мiнiстрiв України i Конфедерацiєю работодавцiв України та профспiлковими об'єднаннями України на 1999-2000 роки передбачається [9]:
1) виконання мiнiстерствами, iншими центральними органами виконавчої влади Нацiональної програми полiпшення стану безпеки, гiгiєни працi та виробничого середовища на 1999 - 2000 роки i Державної програми навчання та пiдвищення рiвня знань працiвникiв, населення України з питань охорони працi на 1999 - 2000 роки iз вiдповiдним фiнансуванням;
2) щорiчний розгляд за участю центральних та мiсцевих органiв виконавчої влади, об'єднань роботодавцiв i профспiлок умов та стану безпеки працi на виробництвi, виробничого травматизму, професiйної захворюваностi та вживання вiдповiдних заходiв до полiпшення становища з цих питань;
3) здiйснення громадського контролю за створенням безпечних i нешкiдливих умов працi на виробництвi та забезпеченням працюючих необхiдним спецодягом, спецвзуттям, iншими засобами iндивiдуального i колективного захисту працюючих;
4) забезпечення участi представникiв профспiлок у розслiдуваннi кожного нещасного випадку на виробництвi та у розробленнi заходiв щодо запобiгання їм, а також необгрунтованому звинуваченню потерпiлих;
ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язкiв, а також виплати одноразової допомоги.
Норми i правила з технiки безпеки i виробничої санiтарiї
Правовi норми, об'єднанi термiном "охорона працi", включають в себе норми i правила з технiки безпеки i виробничої санiтарiї. Норми з технiки безпеки мiстять обов'язковi вимоги, яким повинно вiдповiдати пiдприємство в цiлому, виробничi примiщення, усi види обладнання i технологiчнi процеси з точки зору безпеки працi, попередження травматизму. Норми з виробничої санiтарiї мiстять обов'язковi вимоги щодо територiї пiдприємства, виробничих i побутових примiщень, робочих мiсць i технологiчних процесiв з точки зору гiгiєни працi i здоров'я працiвникiв з метою попередження професiйних захворювань.
У своїй сукупностi нормативнi акти про охорону працi - це правила, стандарти, норми, положення iнструкцiї та iншi документи, яким надано чиннiсть правових норм, обов'язкових для виконання. Їх прийняти подiляти на державнi мiжгалузевi i галузевi норми. Постановою Кабiнету Мiнiстрiв України "Про порядок опрацювання, прийняття, перегляд та скасування державних мiжгалузевих i галузевих нормативних актiв по охоронi працi" [13] вiдповiдним центральним органам державного управлiння доручено розробляти i затверджувати конкретнi документи щодо органiзацiї нормотворчого процесу, планування i фiнансування робiт, визначення базових органiзацiй, якi повиннi займатися нормотворчою дiяльнiстю з питань охорони працi.
Державний комiтет по нагляду за охороною працi (з 24 квiтня 2000 року - Державний департамент нагляду за охороною працi в складi Мiнiстерства працi i соцiальної полiтики України; далi - Держнаглядохоронпрацi) наказом вiд 16 березня 1994 року затвердив Положення про опрацювання, прийняття, перегляд та скасування державних мiжгалузевих i галузевих нормативних документiв "Законодавство України про охорону працi", яке є обов'язковим до виконання усiма центральними та мiсцевими органами державної виконавчої влади, пiдприємствами, установами та органiзацiями незалежно вiд форм власностi.
Опрацювання проектiв державних мiжгалузевих i галузевих нормативних актiв про охорону працi здiйснюється пiд керiвництвом i за безпосередньою участю фахiвцiв Держнаглядохоронпрацi або органiв державного санiтарного, пожежного нагляду та нагляду за ядерною i радiацiйною безпекою при розробленнi нормативних актiв з питань, що вiднесенi до їх компетенцiї.
допомогу базовим органiзацiям мiнiстерств i вiдомств, безпосередньо опрацьовує проекти нормативних актiв про охорону працi.
У разi вiдсутностi в нормативних актах, що приймаються органами державного нагляду за охороною працi, вимог, якi необхiдно виконувати для забезпечення технiки безпеки i виробничої санiтарiї на певних роботах, власник або уповноважений ним орган може вживати погодженi з органами державного нагляду за охороною працi заходи, що забезпечують безпеку працi i виробничу санiтарiю.
Власник, який створив нове пiдприємство, зобов'язаний одержати вiд органiв державного нагляду за охороною працi дозвiл на початок його роботи [14, 15].
кошти органiзувати проведення попереднього (при прийняттi на роботу) i перiодичних (протягом трудової дiяльностi) медичних оглядiв працiвникiв.
Працiвники iз своїх коштiв нiяких витрат на заходи щодо охорони працi не несуть.
Постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 6 листопада 1997 р. уведено обов'язковий профiлактичний наркологiчний огляд працiвникiв, якi пiд час виконання своїх функцiональних обов'язкiв повиннi використовувати певнi види сировини, речовини i матерiалiв.
Додержання правил технiки безпеки i виробничої санiтарiї залежить не тiльки вiд виконання власником своїх обов'язкiв, а й вiд того, наскiльки кожний працiвник знає i виконує їх пiд час роботи. Законом України "Про охорону працi" на працiвника покладається обов'язок знати i виконувати вимоги нормативних актiв про охорону працi, правила поводження з машинами, устаткуванням та iншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного та iндивiдуального захисту; додержуватися зобов'язань щодо охорони працi, передбачених колективним договором та правилами внутрiшнього трудового розпорядку пiдприємства; проходити у встановленому порядку попереднi та перiодичнi медичнi огляди; спiвробiтничати з власником у справi органiзацiї безпечних i нешкiдливих умов працi; особисто вживати посильних заходiв щодо усунення будь-яких виробничих ситуацiй, якi створюють загрозу для працюючих.
при виникненнi аварiй згiдно з Типовим положенням, затвердженим наказом Держнаглядохоронпрацi [16].
спецiальний одяг, спецiальне взуття та iншi засоби iндивiдуального захисту [2].
Розслiдування та облiк нещасних випадкiв, професiйних захворювань i аварiй
У випадку травмування працiвникiв, професiйних захворювань або аварiй на виробництвi власник або уповноважений ним орган повинен провести розслiдування. Його порядок регулюється Положенням про розслiдування та облiк нещасних випадкiв, професiйних захворювань i аварiй на пiдприємствах, в установах i органiзацiях, затвердженим постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 10 серпня 1993 р. [17].
Згiдно з цим Положенням, розслiдуванню пiдлягають травми, у тому числi отриманi внаслiдок тiлесних ушкоджень, заподiяних iншою особою, гострi професiйнi захворювання i гострi професiйнi отруєння та iншi отруєння, тепловi удари, опiки, обмороження, утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою та iонiзуючим випромiнюванням, ушкодження, отриманi внаслiдок аварiй, пожеж, стихiйного лиха, контакту з тваринами, комахами та iншими представниками фауни i флори (нещаснi випадки), що призвели до втрати працiвником працездатностi на один робочий день чи бiльше або до необхiдностi перевести потерпiлого на iншу (легшу роботу) термiном не менш як на один робочий день, а також випадки смертi на пiдприємствi.
За результатами розслiдування на облiк беруться нещаснi випадки, якi сталися: пiд час виконання трудових (посадових) обов'язкiв, у тому числi у вiдрядженнях; провадження дiй в iнтересах пiдприємства, на якому працює потерпiлий; на робочому мiсцi, на територiї пiдприємства або в iншому робочому мiсцi роботи протягом робочого часу, включаючи встановленi перерви; протягом часу, необхiдного для приведення в порядок знаряддя виробництва, засобiв захисту, одягу перед початком або пiсля закiнчення роботи, а також для особистої гiгiєни; пiд час проїзду на роботу або з роботи транспортом пiдприємства або сторонньої органiзацiї, яка надала його згiдно з договором, а також власним транспортом, який використовувався в iнтересах виробництва; пiд час аварiй (пожеж) i лiквiдацiї їх наслiдкiв на виробничих об'єктах; пiд час надання пiдприємством шефської допомоги; на транспортному засобi, стоянцi транспортного засобу, в порту заходу судна, на територiї вахтового селища з працiвниками, якi перебували на змiнному вiдпочинку (провiдник, працiвник рефрижераторної бригади, шофер-змiнник, працiвники морських та рiчкових суден); у робочий час при пересуваннi пiшки, на громадському, власному транспортному засобi, або засобi, який належить пiдприємству чи стороннiй органiзацiї, з працiвником, робота якого пов'язана з перемiщенням мiж об'єктами обслуговування; пiд час пересування пiшки або на транспортному засобi до мiсця роботи чи назад за разовим завданням власника або уповноваженого ним органу без оформлення посвiдчення про вiдрядження.
Охорона працi жiнок
Рiвнi права i можливостi в одержаннi освiти, загальної i спецiальної пiдготовки призвели до того, що жiноча праця за своєю квалiфiкацiєю зрiвнялась з чоловiчою. Але крiм роботи на виробництвi жiнки багато сил i часу придiляють домашньому господарству i вихованню дiтей.
Враховуючи фiзiологiчнi особливостi жiночого органiзму, законодавство про працю передбачає ряд обмежень у виконаннi певних робiт, а при деяких роботах встановлює жiнкам пiльги i переваги. Для держави обидвi соцiальнi функцiї жiнки - робота у суспiльному виробництвi i материнство - є важливими.
Держава намагається не допускати застосування працi жiнок на важких роботах i на роботах iз шкiдливими i небезпечними умовами працi.
Глава ХІІ КЗпП "Праця жiнок", враховуючи специфiку здоров'я та суспiльного становища жiнки, визначає основнi моменти щодо певних обмежень використання жiночої працi, пiльг при вагiтностi i вихованнi дiтей. Стаття 174 встановлює, що забороняється застосування працi жiнок на важких роботах i на роботах iз шкiдливими або небезпечними умовами працi, а також на пiдземних роботах, крiм деяких пiдземних робiт (нефiзичних робiт або робiт по санiтарному та побутовому обслуговуванню). Забороняється також залучення жiнок до пiдiймання i перемiщення речей, маса яких перевищує встановленi для них граничнi норми [21].
Також цiєю главою регулюється: обмеження працi жiнок на роботах у нiчний час; переведення на легшу роботу вагiтних жiнок i жiнок, якi мають дiтей вiком до трьох рокiв; вiдпустки у зв'язку з вагiтнiстю, пологами i для догляду за дитиною; гарантiї при прийняттi на роботу i заборона звiльнення вагiтних жiнок i жiнок, якi мають дiтей; обслуговування матерi на пiдприємствах, в органiзацiях та iншi особливостi трудових вiдносин при використаннi працi жiнок.
Кабiнет Мiнiстрiв України постановою вiд 27 березня 1996 р. затвердив програму вивiльнення жiнок iз виробництв, пов'язаних з важкою працею та шкiдливими умовами, а також обмеження використання їх працi у нiчний час на 1996-1998 р. Припинено, починаючи з 1996 р., прийняття на навчання жiнок за професiями, передбаченими Перелiком важких робiт та робiт iз шкiдливими i небезпечними умовами працi, на яких забороняється застосування працi жiнок. Такий Перелiк затверджений наказом Мiнiстерства охорони здоров'я України вiд 29 грудня 1993 р. [18].
Умови працi неповнолiтнiх на виробництвi, тобто осiб, якi не досягли вiсiмнадцяти рокiв, повиннi вiдрiзнятися вiд умов працi дорослих працюючих. Це пояснюється як фiзiологiчними особливостями органiзму пiдлiткiв, який тiльки формується, так i вiдсутнiстю у бiльшостi з них вiдповiдної професiї i спецiальностi. Саме цi обставини i визначили вiдмiннiсть правового регулювання їх працi, хоч за загальним правилом на неповнолiтнiх повнiстю поширюється законодавство про працю, а їх права щодо трудового договору прирiвнюються до прав повнолiтнiх працюючих. У той же час в галузi охорони працi, робочого часу, вiдпусток та деяких iнших умов працi їм надаються пiльги.
Для прийняття на роботу молодi мiсцевi органи державної виконавчої влади визначають у межах, встановлених Законом України вiд 1 березня 1991р. "Про зайнятiсть мiсцевого населення", квоту (броню) робочих мiсць.
Особливостi залучення працi неповнолiтнiх, так само як i працi жiнок, потребують окремого врегулювання. Вони розглядаються у КЗпП Главою ХІІІ "Праця молодi", яка встановлює, що:
· не допускається прийняття на роботу осiб молодше шiстнадцяти рокiв. За згодою одного iз батькiв або особи, що його замiнює, можуть, як виняток, прийматись на роботу особи, якi досягли п'ятнадцяти рокiв;
· усi особи молодше вiсiмнадцяти рокiв приймаються на роботу лише пiсля попереднього медичного огляду i в подальшому, до досягнення 21 року, щороку пiдлягають обов'язковому медичному оглядовi;
· забороняється залучати працiвникiв молодше вiсiмнадцяти рокiв до нiчних, надурочних робiт i робiт у вихiднi днi;
· звiльнення працiвникiв молодше вiсiмнадцяти рокiв з iнiцiативи власника або уповноваженого ним органу допускається, крiм додержання загального порядку звiльнення, тiльки за згодою районної (мiської) комiсiї в справах неповнолiтнiх;
· особам до 18 рокiв щорiчна основна вiдпустка надається тривалiстю в один календарний мiсяць на бажання працiвника у зручний для нього час.
Перелiк важких робiт iз шкiдливими i небезпечними умовами працi, на якi не можуть допускатись особи молодше 18 рокiв, затверджений наказом Мiнiстерства охорони здоров'я України вiд 31 березня 1994 р. [20].
Для неповнолiтнiх законодавством про працю, залежно вiд вiку, встановлена скорочена тривалiсть робочого часу. Це не тягне за собою зменшення розмiру оплати працi. Заробiтна плата неповнолiтнiм виплачується в такому ж розмiрi, як i працiвникам вiдповiдних категорiй при повнiй тривалостi щоденної роботи.
Праця осiб зi зниженою працездатнiстю
Зниження працездатностi у людини може настати з двох причин: досягнення похилого вiку, внаслiдок чого людина вже не може виконувати роботу в такому ж обсязi i з такою ж iнтенсивнiстю, як це було ранiше, а також iнвалiдностi, що може настати внаслiдок трудового калiцтва, професiйного захворювання, нещасного випадку, загального захворювання або з дитинства.
експертизи втрати працездатностi затверджене постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 4 квiтня 1994 р.
Особи iз зниженою працездатнiстю володiють усiєю повнотою соцiально-економiчних, полiтичних, особистих прав i обов'язкiв. Вiдповiдно до ст. 1 Закону України "Про основи соцiальної захищеностi iнвалiдiв в Українi" [8] дискримiнацiя iнвалiдiв заборонена i переслiдується законом.
З метою реалiзацiї творчих i виробничих здiбностей iнвалiдiв та з урахуванням iндивiдуальних здiбностей iнвалiдiв та з урахуванням iндивiдуальних програм реабiлiтацiї їм забезпечується право працювати на пiдприємствах iз звичайними умовами працi, а також займатися iндивiдуальною та iншою трудовою дiяльнiстю, яка не заборонена законом.
Кабiнет Мiнiстрiв України 3 травня 1995 р. прийняв постанову "Про органiзацiю робочих мiсць та працевлаштування iнвалiдiв" [11] i затвердив Положення про робоче мiсце iнвалiда i про порядок працевлаштування iнвалiдiв, згiдно з яким робоче мiсце iнвалiда - це окреме робоче мiсце або дiлянка виробничої площi на пiдприємствi (об'єднаннi), в установi та органiзацiї (далi - пiдприємство) незалежно вiд форм власностi та господарювання, де створено необхiднi умови для працi iнвалiда. Робочим мiсцем iнвалiда може бути: звичайне робоче мiсце, якщо за умовами працi та з урахуванням фiзичних можливостей iнвалiда воно може бути використано для його працевлаштування; спецiалiзоване робоче мiсце iнвалiда - робоче мiсце, обладнане спецiальним технiчним оснащенням, пристосуваннями i пристроями для працi iнвалiда.
про охорону працi
Практика застосування Закону "Про охорону працi" свiдчить про те, що значна частина його положень випереджає свiй час. Насамперед йдеться про економiчнi важелi впливу як основоположний елемент системи управлiння. Частина цих важелiв орiєнтована на застосування в державi з ринковою економiкою, де вже сформована структура роботодавцiв, якi спроможнi обирати єдино вiрний шлях - вкладання коштiв у профiлактику та попередження виробниче обумовлених захворювань, а не збитковий шлях пiльг, компенсацiй та вiдшкодування шкоди.
Ринковi перетворення, пов'язанi з процесами роздержавлення i приватизацiї, йдуть в Українi дуже повiльно. Економiчнi санкцiї опосередковуються i "розчиняються" в трудовому колективi, переносяться на собiвартiсть продукцiї (як це мало мiсце, наприклад, у разi виплат вiдчутних сум одноразової допомоги та вiдшкодування шкоди), тобто на суспiльство в цiлому, а тому не дiють [26].
Персональна матерiальна вiдповiдальнiсть посадових осiб i працiвникiв за шкоду, заподiяну пiдприємству, достатньою мiрою регламентована трудовим законодавством лише для випадкiв розкрадання, умисного псування, недостачi або втрати майна та цiнностей. В iнших ситуацiях, зокрема у разi заподiяння шкоди через порушення вимог охорони працi, допущення випадкiв травматизму або iншого ушкодження здоров'я працiвника на виробництвi, чiткого механiзму хоча б часткової компенсацiї цiєї шкоди за рахунок винних осiб не впроваджено. Персональна матерiальна вiдповiдальнiсть застосовується, як правило, лише за приписом прокурора.
Кримiнальна вiдповiдальнiсть за порушення правил охорони та безпеки працi передбачена статтями 135, 218, 219 i 220 Кримiнального кодексу України [3]. Стаття 135 мiстить загальне поняття складу та суб'єкта злочину. Суб'єктом злочину з питань охорони працi є будь-яка службова особа пiдприємства, установи. органiзацiї незалежно вiд форм власностi, а також громадянин - власник пiдприємства чи уповноважена ним особа.
Кримiнальна вiдповiдальнiсть настає не за будь-яке порушення, а за порушення вимог законодавства та iнших нормативних актiв про охорону працi, якщо це порушення створювало небезпеку для життя або здоров'я громадян.
Вказана стаття передбачає таку мiру покарання, як виправнi роботи або штраф розмiром до 15 неоподатковуваних мiнiмумiв. Слiд звернути увагу на те, що вiдповiдно до цiєї статтi винуватцi несуть вiдповiдальнiсть за створення небезпеки для життя або здоров'я не тiльки працюючих, але й усiх громадян, якi знаходяться на пiдприємствi, у тому числi статистiв, студентiв-практикантiв i навiть стороннiх осiб.
Поняттям "порушення правил охорони працi" охоплюється недотримання законодавчих, державних мiжгалузевих i галузевих нормативних актiв про охорону працi, нормативних актiв, що дiють у межах пiдприємства, розроблених i прийнятих вiдповiдно до Закону "Про охорону працi".
Вiдповiдальнiсть за порушення правил, що забезпечують безпеку гiрничих, будiвельних робiт або робiт на вибухонебезпечних пiдприємствах утворюють окремi самостiйнi склади злочину, якi передбаченi статтями 218, 219 i 220 Кримiнального кодексу України.
Статтею 218 встановлено, що порушення правил безпеки гiрничих робiт, якщо воно заподiяло шкоду здоров'ю людей або завiдомо могло спричинити людськi жертви чи iншi тяжкi наслiдки, а також якщо воно спричинило людськi жертви або iншi тяжкi наслiдки є злочином. Вiдповiдно до статтi 219 передбачено кримiнальне покарання за порушення при проведеннi будiвельних робiт будiвельних i санiтарних правил, а також порушення правил експлуатацiї будiвельних механiзмiв, якщо воно заподiяло шкоду здоров'ю людей або завiдомо могло спричинити людськi жертви чи iншi тяжкi наслiдки i якщо воно спричинило людськi жертви або iншi тяжкi наслiдки. У статтi 220 визначається такий склад злочину, як порушення виробничо-технiчної дисциплiни або правил, що забезпечують безпеку виробництва на вибуховонебезпечних пiдприємствах або у вибуховонебезпечних цехах; те саме дiяння, якщо воно спричинило людськi жертви або iншi тяжкi наслiдки.
Слiд зазначити, що на сьогоднi пiдготовленi змiни i доповнення до Кримiнального кодексу України в цiй частинi.
Недосить ефективно дiє механiзм застосування штрафних санкцiй щодо пiдприємств, установ та органiзацiй, передбачений ст. 31 Закону України "Про охорону працi". Однiєю з причин цього, наприклад, є ускладнений порядок накладення штрафiв за порушення нормативних актiв про охорону працi та за невиконання приписiв посадових осiб органiв державного нагляду за охороною працi, згiдно з яким штраф на пiдприємство може бути накладено одночасно усiма органами нагляду за пiдсумками комплексної перевiрки ними стану охорони працi.
Зрозумiло, що реалiзувати на практицi такий захiд дуже важко - i не тiльки через складнiсть у досягненнi синхронностi дiй рiзних органiв, але й тому, що згiдно з iншими законами органи санiтарно-епiдемiологiчного, пожежного нагляду нацiленi на одноособове застосування штрафних санкцiй i не мають потреби спиратися при цьому на законодавство про охорону працi.
Протягом тривалого часу залишались неефективними заходи адмiнiстративного впливу на посадових осiб i працiвникiв, якi порушують чинне законодавство про охорону працi (вимоги статей 45 i 49 Закону). Серед головних проблем, що обумовлювали цю ситуацiю, варто назвати мiзернi суми штрафiв та недосконалий механiзм їх сплати, передбаченi Кодексом України про адмiнiстративнi правопорушення [4], та зволiкання з переглядом зазначених норм цього Кодексу.
Не повною мiрою спрацьовують вимоги частини другої ст. 6 Закону України "Про охорону працi", де йдеться про ознайомлення працiвника пiд розписку з умовами працi на робочому мiсцi пiд час укладення трудового договору. Отже, є потреба у доопрацюваннi даної норми закону i включеннi до трудового законодавства певного механiзму, що визначав би порядок надання працiвниковi iнформацiї щодо умов працi та пов'язанi з цим обов'язки роботодавця.
Найбiльш негативнi наслiдки має неузгодженiсть з вимогами Закону "Про охорону працi" положень та норм iнших актiв законодавства, що масовим порядком готуються рiзними структурами державного управлiння з будь-яких питань соцiально-економiчного i полiтичного життя держави i затверджуються Верховною Радою, Кабiнетом Мiнiстрiв України.
І тут не можна не згадати, що навiть у Конституцiї нашої держави увесь складний комплекс питань охорони працi висвiтлено лише частиною фрази у четвертiй частинi ст. 43: "Кожен має право на належнi, безпечнi i здоровi умови працi...". На жаль, нi в роздiлi VI, де йдеться про повноваження органiв виконавчої влади у рiзних галузях, включаючи освiту, культуру, науку, охорону природи, екологiчну безпеку тощо, нi у ст. 92 (де йдеться про змiст проблем, що регулюються законами), нi в iнших мiсцях охорона працi не згадується. Така неувага Основного Закону до питань охорони працi дає окремим адмiнiстраторам та господарникам привiд вважати, що повноваження уряду, iнших центральних органiв державної виконавчої влади, мiсцевих державних адмiнiстрацiй, передбаченi Законом України "Про охорону працi", застарiли. Щоб уникнути можливих непорозумiнь, наголосимо, що iз зазначених органiв не знiмаються обов'язки займатися цими питаннями.
на втрату важелiв впливу на пiдвiдомчi пiдприємства за нових умов господарювання. Але при цьому забувається той факт, що доцiльнiсть їх збереження як структури державного управлiння визначається саме їх спроможнiстю надавати суб'єктам господарювання необхiдної допомоги i впливати на стан справ на мiсцях.
Пiдсумовуючи вищевикладене, можна дiйти висновку, що незадовiльний стан умов i безпеки працi, високий рiвень виробничого травматизму i професiйних захворювань обумовлюються сьогоднi комплексом об'єктивних i суб'єктивних причин.
Серед найголовнiших з них є численнi порушення чинного нацiонального законодавства про охорону працi - з одного боку, та наявнiсть ряду суттєвих недолiкiв у цьому законодавствi - з iншого боку. Зрозумiло, що досягти iстотного полiпшення ситуацiї з охороною працi можна лише за умови, коли одночасно iз заходами щодо забезпечення поступового зростання економiки держави буде вжито ефективних заходiв до усунення зазначених недолiкiв за обома напрямами.
Серйозну тривогу викликає стан охорони працi у сферi малого бiзнесу: на приватних, орендних, малих пiдприємствах, у кооперативах та фiрмах, де працюють понад 7 млн. чол., служби охорони працi практично вiдсутнi, а умови й стан безпеки працi постiйно погiршуються [26].
Існування на пiдприємствах рiзних форм власностi значної кiлькостi виробництв з високоiнтенсивною та важкою працею, шкiдливими умовами працi, несприятливими технологiчними режимами та наднормовими роботами, зростання кiлькостi регiонiв, де населення проживає в екстремальних екологiчних умовах, що поєднуються з низьким рiвнем соцiально-побутового та медичного обслуговування, викликають перенапруження трудового потенцiалу країни, а в багатьох випадках i скорочення його вiдтворення. Збiльшилася кiлькiсть захворювань, з'явилися новi хвороби, зросла смертнiсть, скоротилася середня тривалiсть життя.
Стабiльна тенденцiя зростання техногенного ризику для життя та здоров'я людей висуває проблему вдосконалення системи органiзацiї та управлiння безпекою життєдiяльностi населення України. І тут слiд зазначити, що серйозним недолiком є те, що сьогоднi питаннями безпечної життєдiяльностi роз'єднано займаються рiзнi вiдомства та служби.
Протягом останнiх рокiв постiйно зростають ризики виникнення техногенних аварiй i катастроф, загибелi або травмування чи заподiяння шкоди здоров'ю громадян внаслiдок недосконалостi технiки i технологiй, зношеностi застосовуваних машин, механiзмiв, устаткування та iнших технiчних засобiв працi (яка в рядi галузей народного господарства досягла 80 вiдсоткiв), масових порушень експлуатацiї цих засобiв, недолiкiв у нормативно-технiчнiй документацiї, в органiзацiї державного нагляду та контролю за виконанням вимог безпеки на всiх стадiях життєвого циклу промислової продукцiї, у проведеннi її перевiрки, випробувань, експертизи, сертифiкацiї тощо.
Чинне законодавство недосить повно i комплексно охоплює проблему безпечностi промислової продукцiї, що є технiчними засобами працi.
Враховуючи ринковi перетворення, що вiдбуваються в Українi, а також прагнення нашої держави iнтегруватися як повноправний партнер у європейське та свiтове спiвтовариство, набуває великого значення i потребує вирiшення проблема пiдвищення конкурентоспроможностi вiтчизняної промислової продукцiї на внутрiшньому та зовнiшньому ринках, а також заборони постачання на територiю України неякiсної промислової продукцiї iноземного виробництва.
Для реалiзацiї вищезазначених проблем опрацьовується законопроект "Про безпечнiсть промислової продукцiї", який охоплює практично всi технiчнi засоби працi, що використовуються на виробництвi.
ремонтними та iншими органiзацiями), включаючи фiзичних осiб-пiдприємцiв, безпосередньо заiнтересованих у безпечностi промислової продукцiї.
Соцiально-економiчний ефект, що очiкується внаслiдок пiдвищення рiвня безпечностi машин, механiзмiв, устаткування, iнших технiчних засобiв працi, полягатиме у суттєвому зниженнi людських та матерiальних втрат, зростаннi конкурентоспроможностi промислової продукцiї вiтчизняного виробництва, i як наслiдок, у збiльшеннi обсягiв її експорту та поступовому змiцненнi економiчного потенцiалу держави, пiдвищеннi рiвня соцiального захисту громадян, а також захисту прав i iнтересiв пiдприємцiв у випадках заподiяння їм шкоди внаслiдок виготовлення або допуску до експлуатацiї небезпечної технiки.
На жаль, проблеми охорони працi в економiчних i соцiальних програмах на сьогоднi не є прiоритетними. Як наслiдок - високий виробничий травматизм i профзахворюванiсть.
Ризик стати жертвою нещасного випадку на виробництвi або постраждати вiд профзахворювання в Українi у 5 - 8 разiв вищий нiж у розвинутих країнах. На наших пiдприємствах травмується щорiчно 65 тис. чол., з них 1,9 тис. гине, понад 6 тис. набувають профзахворювання, 10 тис. чол. стають iнвалiдами. Як наслiдок - людина втрачає можливiсть заробляти грошi на себе i для своєї сiм'ї [26].
Вiдмова вiд адмiнiстративно-командної системи закономiрно супроводжується руйнуванням старих управлiнських зв'язкiв. Цей процес охопив i охорону працi.
Що мається на увазi?
По-перше, в нових соцiально-економiчних умовах роль держави суттєво змiнюється. За державою закрiплюються законодавчi функцiї, створення на державному рiвнi ефективних систем управлiння охороною працi, соцiального захисту постраждалих на виробництвi i контроль за їх функцiонуванням.
За таких умов основними суб'єктами господарської дiяльностi залишаються самi пiдприємства, кiлькiсть яких з урахуванням розвитку малого i середнього бiзнесу зростатиме.
Значнi суми вiдшкодування шкоди та одноразової допомоги потерпiлим не призвели до посилення економiчної вiдповiдальностi пiдприємств, а навпаки, стали причиною серйозних конфлiктiв у шахтарських та iнших трудових колективах з травмонебезпечними i шкiдливими умовами працi, якi призводять до великої кiлькостi випадкiв травмування з наступною iнвалiднiстю або зi смертельними наслiдками.
для потерпiлих, внаслiдок чого вугiлля за своєю вартiстю (на яку переносяться цi витрати) стає ледь не золотим, а обiгових коштiв не вистачає не лише для вiдшкодування шкоди, а й для своєчасної виплати заробiтної плати.
По-третє, з появою рiзних форм власностi багато пiдприємств виходить з-пiд фiнансового захисту держави.
За чинним законодавством усi витрати, пов'язанi з нещасним випадком, несе те пiдприємство, де трапилася ця трагiчна подiя. Тобто трудовий колектив залишається наодинцi зi своєю бiдою, бо фiнансовi можливостi невеликих пiдприємств вiдомi.
Практика показує, що в таких ситуацiях деякi з них швидко лiквiдуються, залишаючи напризволяще потерпiлого та його сiм'ю, деякi стають банкрутами, а люди, якi там працюють, - безробiтними, iншi пiдприємства, беручи кредити, стають багаторiчними боржниками з усiма негативними наслiдками, що звiдси випливають.
на виробництвi чи їхнiм сiм'ям.
Надання їм у цьому допомоги пiдприємствами iнших галузей - давня свiтова практика.
Отже, система iндивiдуального - безпосередньо пiдприємствами - вiдшкодування збиткiв потерпiлому, яка застосовується у нас зараз, не тiльки не дає можливостi реалiзувати в нашiй країнi зазначене положення, але, навпаки, погiршує життя людей, якi постраждали на виробництвi, тому що ця система залишається в правовому, органiзацiйному, економiчному та соцiальному планi вкрай недосконалою.
Вона не вирiшує низки таких питань:
- компенсацiя матерiальних збиткiв потерпiлим при банкрутствi та закриттi пiдприємств, у разi їх фiнансової неспроможностi;
- медична, професiйна та соцiальна реабiлiтацiя потерпiлих;
- працевлаштування iнвалiдiв працi, надання їм допомоги в подоланнi труднощiв побутового характеру, залученнi їх до громадського
Усе це порушує принципи соцiального гарантування, рiвностi прав та вiдповiдальностi.
Закон України "Про загальнообов'язкове державне соцiальне страхування вiд нещасного випадку на виробництвi та професiйного захворювання, якi спричинили втрату працездатностi" вiд 23 вересня 1999 р. усуває зазначенi недолiки.
Вiн регулює взаємовiдносини:
à потерпiлих на виробництвi, роботодавцiв i страховика з питань вiдшкодування шкоди, заподiяної життю i здоров'ю працiвника пiд час виконання ним трудових обов'язкiв;
à роботодавцiв i страховика з питань усунення шкiдливих i небезпечних виробничих факторiв.
Основними принципами Закон проголошує:
Þ обов'язковий порядок страхування всiх працiвникiв, учнiв та студентiв навчальних закладiв, коли вони набувають професiйних навичок, а також добровiльнiсть страхування для осiб, якi забезпечують себе роботою самостiйно;
Þ сплату страхових внескiв тiльки роботодавцями;
Þ формування i витрачання страхових коштiв на солiдарнiй основi;
Þ управлiння страхуванням представниками працiвникiв, роботодавцiв та державних органiв на основi соцiального партнерства i на паритетних засадах пiд наглядом держави;
Þ економiчну заiнтересованiсть суб'єктiв страхування в полiпшеннi умов та безпеки працi;
Þ надання державних гарантiй застрахованим громадянам у реалiзацiї їх прав.
Для страхування працiвника вiд нещасного випадку не потрiбно його згоди або заяви. Страхування здiйснюється в безособовiй формi. Сам факт вступу на роботу або до навчального закладу людини свiдчить про те, що вона застрахована, незалежно вiд фактичного виконання роботодавцем своїх зобов'язань щодо сплати страхових внескiв. Застрахованiй особi видається свiдоцтво встановленого зразка.
Кожний роботодавець повинен зареєструватися в районному чи мiському вiддiленнi Фонду соцiального страхування до набрання чинностi цим Законом у строк, який пiзнiше встановить Фонд.
У подальшому для реєстрацiї нових юридичних i фiзичних осiб, якi використовують найману працю. Закон встановлює десятиденний строк пiсля одержання свiдоцтва про державну реєстрацiю суб'єкта пiдприємницької дiяльностi або пiсля укладення трудового договору (контракту) з першим iз найманих працiвникiв. Факт реєстрацiї засвiдчується страховим свiдоцтвом, яке видає Фонд.
Управлiння Фондом здiйснюють правлiння та виконавча дирекцiя Фонду
Члени правлiння обираються на шестирiчний строк i виконують свої обов'язки на громадських засадах.
Правлiння Фонду створює на паритетних засадах для вирiшення найбiльш важливих завдань постiйнi та тимчасовi комiсiї з питань профiлактики нещасних випадкiв, виконання бюджету, призначення пенсiй та iншi.
¨ повнiстю вiдшкодовує шкоду, заподiяну працiвниковi калiцтвом або iншим ушкодженням здоров'я, виплачує йому або членам його сiм'ї одноразову допомогу, втрачений заробiток у разi тимчасової непрацездатностi, пенсiю при частковiй втратi працездатностi, пенсiю у разi смертi потерпiлого, органiзовує похорон померлого, оплачуючи пов'язанi з цим витрати;
¨ органiзовує лiкування потерпiлих, їх переквалiфiкацiю, працевлаштування осiб з вiдновленою працездатнiстю;
¨ надає допомогу iнвалiдам у вирiшеннi соцiально-побутових питань, органiзовує їх участь у громадському життi тощо.
Треба зазначити, що прийнятий Закон зберiгає всi iснуючi норми виплат потерпiлим на виробництвi, в тому числi й норми, передбаченi ст. 11 Закону "Про охорону працi", а також збiльшує на 30-40 % кiлькiсть соцiальних послуг, якi надаються працiвниковi у разi його травмування чи професiйного захворювання.
Надання соцiальних послуг та виплат потерпiлому i особам, якi перебувають на його утриманнi, не залежить вiд того, чи зареєстровано пiдприємство, на якому трапився страховий випадок, чи нi, чи з вини потерпiлого сталося травмування чи нi.
Якщо потерпiлий або члени його сiм'ї за станом здоров'я чи з iнших причин не спроможнi самi одержати та подати до районного чи мiського вiддiлення Фонду необхiднi документи для призначення страхових виплат, то їх одержує та подає вiдповiдний страховий експерт Фонду соцiального страхування вiд нещасних випадкiв.
Дiя Закону поширюється також на осiб, якi потерпiли у минулi роки i мали право на вiдповiднi виплати та соцiальнi послуги.
в Державному бюджетi щорiчно будуть передбачатися кошти для часткового покриття витрат Фонду на зазначенi цiлi.
Нагляд i контроль за додержанням законодавства про охорону працi
Будь-яке законодавство, особливо законодавство про охорону працi, ефективне тодi, коли воно неухильно виконується усiма зацiкавленими учасниками вiдносин. Для здiйснення цiєї мети держава уповноважила вiдповiднi органи та iнспекцiї, якi здiйснюють свої повноваження в двох правових формах: шляхом нагляду i шляхом контролю.
Пiд наглядом слiд розумiти правову форму здiйснення захисної функцiї по додержанню законностi в трудових правовiдносинах, вiдповiдностi дiй власника пiдприємства або уповноваженого ним органу приписам трудового законодавства. Нагляд є особливою правозастосовною дiяльнiстю. Орган, що здiйснює нагляд, може вказати на допущенi порушення, заявити подання щодо їх усунення, але не покарати, оскiльки орган по нагляду не має вiдомчих повноважень щодо органiзацiї, яка перевiряється.
Контролем визнається органiзацiйно-управлiнська дiяльнiсть, що здiйснюється вищими вiдомчими органами, профспiлками, трудовими колективами, Радами народних депутатiв. Контроль як перевiрка дiй власника або уповноваженого ним органу проводиться з точки зору не тiльки вiдповiдностi цих дiй трудовому законодавству, а й їх доцiльностi i ефективностi, врахування передового досвiду органiзацiї роботи в галузi, в данiй мiсцевостi [27].
Вищим державним органом, що здiйснює державне управлiння охороною працi, є Кабiнет Мiнiстрiв України. Вiн розробляє i забезпечує реалiзацiю Нацiональної програми полiпшення стану безпеки, гiгiєни працi та виробничого середовища, визначає функцiї загальних та галузевих мiнiстерств щодо охорони працi та встановлює порядок створення i використання фондiв охорони працi.
Державний нагляд за додержанням законодавчих та iнших нормативних актiв з охорони працi здiйснюють органи Генеральної прокуратури України; Держнаглядохоронпрацi; Державний комiтет України з ядерної та радiацiйної безпеки України; органи державного пожежного нагляду управлiння пожежної охорони Мiнiстерства внутрiшнiх справ України; органи та заклади санiтарно-епiдемiологiчної служби Мiнiстерства охорони здоров'я України.
Вiдповiдно до Положення, затвердженого постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 4 травня 1993 року [10], основними завданнями Держнаглядохоронпрацi є: комплексне управлiння охороною працi на державному рiвнi; здiйснення державного нагляду за додержанням у процесi трудової дiяльностi вимог законодавчих та iнших нормативних актiв щодо безпеки, гiгiєни працi й виробничого середовища, а також за проведенням робiт по геологiчному вивченню надр, їх охороною i використанням, переробкою мiнеральної сировини; проведення експертизи проектної документацiї i видача дозволiв на введення в експлуатацiю нових i реконструйованих пiдприємств, об'єктiв i засобiв виробництва; координацiя науково-дослiдних робiт з питань охорони працi i пiдвищення ефективностi державного нагляду за охороною працi; розвиток у встановленому порядку мiжнародних зв'язкiв з питань нагляду та охорони працi.
Для виконання своїх функцiй Комiтет по охоронi працi створює територiальнi управлiння та iнспекцiї. Інспекцiї дiють на пiдставi Типового положення, затвердженого наказом Держнаглядохоронпрацi вiд 19 червня 1995 року [25].
Державна iнспекцiя охорони працi є структурним пiдроздiлом територiального управлiння Держнаглядохоронпрацi, що здiйснює функцiї державного органу щодо органiзацiї управлiння охороною працi i здiйснення нагляду за додержанням законодавчих та iнших нормативних актiв про охорону працi (користування надрами) на пiдприємствах, в установах i органiзацiях незалежно вiд форм власностi, а також за виробничою дiяльнiстю пiдприємцiв у галузi на територiї регiону i не залежить вiд будь-яких господарських органiв, об'єднань громадян, полiтичних формувань, мiсцевих органiв державної виконавчої влади.
Держiнспекцiя має право:
матерiали та iнформацiю;
- надсилати (подавати) керiвникам пiдприємств обов'язковi для виконання розпорядження (приписи) про усунення порушень i недолiкiв у галузi охорони працi та користування надрами;
- зупиняти експлуатацiю з накладанням пломби пiдприємств, об'єктiв, окремих виробництв, цехiв i дiльниць, робочих мiсць та устаткування до усунення порушень вимог щодо охорони працi та використання надр, що створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих чи суперечать законодавству про надра, або в разi вiдсутностi, дозволу органiв Держнаглядохоронпрацi на початок роботи пiдприємства;
- накладати на пiдприємства штрафи за результатами комплексних перевiрок та в разi невиконання розпоряджень (приписiв) про усунення порушень i недолiкiв в галузi охорони працi та користування надрами;
- зупиняти роботу виробництв, дiльниць, машин, механiзмiв, устаткування та iнших засобiв виробництва, якi створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих та iн.
Законом України вiд 24 лютого 1994 р. "Про забезпечення санiтарного та епiдемiологiчного благополуччя населення" встановлено, що санiтарнi норми, правила, гiгiєнiчнi нормативи затверджує та скасовує Головний державний санiтарний лiкар України.
власностi.
Значнi повноваження в здiйсненнi контролю за додержанням нормативних актiв про охорону працi наданi мiсцевим державним адмiнiстрацiям i Радам народних депутатiв. Вони у межах вiдповiдної територiї забезпечують реалiзацiю державної полiтики в галузi охорони працi, формують за участю профспiлок програми заходiв з питань безпеки, гiгiєни працi i виробничого середовища, що мають мiжгалузеве значення, органiзовують в разi необхiдностi регiональнi аварiйно-рятувальнi формування.
Постiйний контроль за додержанням працiвниками вимог нормативних актiв про охорону працi покладається на власника або уповноважений ним орган. Для цiєї мети на пiдприємствах створюються служби охорони працi, працiвники якої прирiвнюються до працiвникiв основних виробничо-технiчних служб.
Працiвники служби з охорони працi мають право:
· видавати керiвникам структурних пiдроздiлiв обов'язковi до виконання приписи щодо усунення наявних недолiкiв;
· одержувати вiд них необхiднi вiдомостi, документацiю i пояснення з питань охорони працi;
· зупиняти роботу виробництв, дiльниць, машин, механiзмiв, устаткування та iнших засобiв виробництва, якi створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих та iн.
Громадський контроль за додержанням законодавства про охорону працi здiйснюють трудовi колективи через обраних ними уповноважених; професiйнi спiлки - в особi своїх виборних органiв i представникiв [22-24].
Уповноваженi трудових колективiв з питань охорони працi мають право безперешкодно перевiряти на пiдприємствi виконання вимог щодо охорони працi i вносити обов'язковi для розгляду власником пропозицiї про усунення виявлених порушень нормативних актiв з безпеки i гiгiєни працi.
Уповноваженi трудовим колективом дiють вiдповiдно до Типового положення, затвердженого Держнаглядохоронпрацi, за погодженням з профспiлками.
Професiйнi спiлки мають право безперешкодно перевiряти стан умов i безпеки працi на виробництвi, виконання вiдповiдних програм i зобов'язань колективних договорiв (угод), вносити власнику, державним органам управлiння подання з питань охорони працi та одержувати вiд них аргументовану вiдповiдь.
За порушення законодавства та iнших нормативних актiв про охорону працi, створення перешкод для дiяльностi посадових осiб органiв державного нагляду за охороною працi i представникiв професiйних спiлок виннi працiвники притягаються до дисциплiнарної, адмiнiстративної, матерiальної, кримiнальної вiдповiдальностi.
Заключна частина
Масштабна робота щодо створення в Українi власної нормативної бази з питань безпеки, гiгiєни працi та виробничого середовища продовжується. Затвердженi i реалiзуються плани розроблення (перегляду) правил та iнших нормативних актiв на перспективу i поточний рiк, забезпечується поступовий перехiд вiд документацiї галузевого призначення до нормування вимог охорони працi за видами технологiчних процесiв, робiт, устаткування. Належить розв'язати також завдання щодо встановлення оптимального спiввiдношення мiж рiзними видами державних нормативних актiв про охорону працi, включаючи спецiальнi стандарти безпеки працi, та ряд iнших проблем.
Одним з прiоритетних напрямiв у нормотворчiй дiяльностi визначено забезпечення вiдповiдностi нацiональних законодавчих та iнших нормативних актiв з охорони працi вимогам конвенцiй Мiжнародної Органiзацiї Працi, директив Європейського Економiчного Спiвтовариства, договорiв Спiвдружностi Незалежних Держав та iнших мiжнародних документiв.
16 червня 1994 року було укладено Угоду про партнерство та спiвробiтництво мiж Україною та ЄС, яка набула чинностi з 1 березня 1998 року Видано ряд Указiв Президента, постанов Кабiнету Мiнiстрiв України, спрямованих на створення необхiдних правових i органiзацiйних засад для виконання зазначеної Угоди, затверджено Стратегiю iнтеграцiї України до ЄС, започатковано розроблення галузевих та нацiональних програм iнтеграцiї (зокрема, галузеву програму Держнаглядохоронпрацi затверджено наказом Комiтету вiд 22 лютого 1999 р. № 29) тощо.
Серед зазначених заходiв центральне мiсце вiдведено питанням адаптацiї нацiонального законодавства до законодавства ЄС, що є цiлком природним явищем, оскiльки в основi iнтеграцiйних процесiв будь-якого спрямування є забезпечення максимально можливого зближення правових норм, за якими працює i розвивається кожна з сторiн.
1. Конституцiя України
2. Кодекс законiв про працю України
3. Кримiнальний кодекс України
4. Кодекс України про адмiнiстративнi правопорушення
5. Закон України «Про охорону працi» вiд 14. 10. 92 №2694-ХІІ
7. Закон України «Про забезпечення санiтарного та епiдемiчного благополуччя населення» вiд 24. 02. 94 №4004-XII
8. Закон України «Про основи соцiальної захищеностi iнвалiдiв в Українi» вiд 21. 03. 91 №875-XII
9. Генеральна угода мiж Кабiнетом Мiнiстрiв України i Конфедерацiєю роботодавцiв України та профспiлковими об'єднаннями України на 1999-2000 роки вiд 06. 09. 99
10. Положення про Комiтет по нагляду за охороною працi України. Затверджено Указом Президента України вiд 09. 03. 98 №182/98
11. Постанова Кабiнету Мiнiстрiв України «Про органiзацiю робочих мiсць та працевлаштування iнвалiдiв» вiд 03. 05. 95 №314
12. Положення про Нацiональну раду з питань безпечної життєдiяльностi населення. Затверджено постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 15. 09. 93 №733
13. Постанова Кабiнету Мiнiстрiв України «Про порядок опрацювання, прийняття, перегляд та скасування державних мiжгалузевих i галузевих нормативних актiв про охорону працi» вiд 02. 03. 94 №135
органiзацiї. Затверджено постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 06. 10. 93 №831
15. Наказ Комiтету по нагляду за охороною працi України, Мiнiстерства працi та соцiальної полiтики України «Про затвердження Положення про порядок видачi дозволiв Комiтетом по нагляду за охороною працi України» вiд 04. 06. 99 №103
16. Наказ Комiтету по нагляду за охороною працi України, Мiнiстерства працi та соцiальної полiтики України «Про затвердження Типового положення про навчання з питань охорони працi» вiд 17. 02. 99 №27
17. Постанова Кабiнету Мiнiстрiв України «Про Положення про розслiдування та облiк нещасних випадкiв, професiйних захворювань i аварiй на пiдприємствах, в установах i органiзацiях» вiд 10. 08. 93 №263
93 №256
19. Наказ Мiнiстерства охорони здоров'я України «Про затвердження граничних норм пiдiймання i перемiщення важких речей неповнолiтнiми» вiд 22. 03. 96 №59
20. Наказ Мiнiстерства охорони здоров'я України «Про затвердження перелiку важких робiт та робiт iз шкiдливими i небезпечними умовами працi, на яких забороняється застосування працi неповнолiтнiх» вiд 31. 03. 94 №46
21. Наказ Мiнiстерства охорони здоров'я України «Про затвердження граничних норм пiдiймання i перемiщення важких речей жiнками» вiд 10. 12. 93 №241
23. Типове положення про роботу уповноважених трудових колективiв з питань охорони працi. Затверджено наказом Державного комiтету України по нагляду за охороною працi вiд 28. 12. 93 №135
24. Положення про позаштатного державного iнспектора по нагляду за охороною працi. Затверджено наказом Комiтету по нагляду за охороною працi України вiд 19. 06. 98 №127
25. Типове положення. Затверджено наказом Комiтету по нагляду за охороною працi України вiд 19. 06. 95 №92
| 
