Избирательная система Украины

Избирательная система Украины 1. Вступ. 2. Представницька демократiя. 3. Поняття i сутнiсть виборiв. 4. Принципи виборчого права України. 5. Абсентеїзм. 6. Референдум. 7. Список лiтератури. Вступ Демократичнiсть держ ави i суспiльства насамперед визначається рiвнем розвитку народовладдя, тобто тим, пiд яким розумiється безпосередня участь громадян у здiйсненнi державної влади, їх пряме волевиявлення пiд час прийняття державних рiшень. Першою в iсто ричному планi була саме ця форма народовладця. В умовах первiсного суспiльства вона зд iйснювалась у виглядi загальних зборiв членiв конкретної спiльноти, а у перших державних утвореннях — у вигладi народних зборiв, в яких брали участь усi громадяни (крiм рабiв, якi громадянами, а подекуди i людьми не вважались, а тому до вирiшення загальнодержавних справ не допускались). Участь у народних зборах усiх вiльних громадян, в iдеалi, повинна була забезпечувати прийняття рiшень, якi вiдповiдали б iнтересам бiльшостi у даному державному утвореннi. Класичним прикладом народних зборiв як форми прояву безпосередньої демократiї є органiзацiя державної влади в античних Афiнах. Із розвитком та ускладненням суспiльних вiдносин класичнi зразки прямого народовладдя внаслiдок значного зростання кiлькостi населення держав стало важко, а то i неможливо здiйснювати з суто технiчного боку. Крiм того, народнi збори стали перешкодою на шляху реалiзацiї iнтересiв панiвної верхiвки суспiльства, що й зумовило виникнення нових форм прояву безпосередньої демократiї. Так, у Стародавньому Римi народ подiлявся на декiлька центурiй, до однiєї з яких належав кожний вiльний громадянин. У вiдповiдних ценiурiях вiдбувались загальнi збори їх членiв. Рiшення центурiї формулювалось вiдповi дно до волi бiльшостi учасникiв зборiв. Загальнодержавним визнавалось рiшення, яке пiдтримувалось найбiльшою кiлькiстю ' центурiй. При цьому незаможнi плебеї, якi становили абсолютну бiльшiсть серед римських громадян, утворювали лише одну центурiю. А порiвняно невелика кiлькiсть заможних патрицiїв подiлялась на декiлька центурiй. Така органiзацiя суспiльства забезпечувала вирiшальне значення голосiв меншої частини громадян при у прийняттi загальнообов'язкових рiшень брали безпосередню участь усi громадяни держави. Представницька демократiя Із розвитком i змiцненням держав, ускладненням їх полiтичних систем стало неможливо вирiшувати усi питання загальнодержавного значення шляхом залучення до цього всього населення, кiлькiсть якого постiйно збiльшувалась. За цих умов зародилась i набула поширення iнша форма народовладдя — представницька. Її сутнiсть полягає в тому, що при цьому бiльшiсть загальнодержавних питань вже вирiшуються не усiма громадянами держави, а лише їх певними групами. Останнi є повноважними представниками населення, вiд iменi та за дорученням якого вони приймають рiшення, що стають обов'язковими до виконання. Група, яка представляє все населення держави, утворює загальнодержавний орган, що дiстає право виступати вiд iменi усiєї держави i приймати рiшення, обов'язковi до виконання на всiй ЇЇ територiї. Такi представницькi органи можуть називатись по-рiзному — парламент, народнi, нацiональнi збори, конгрес тощо. В Українi представницьким органом, уповноваженим приймати загальнообов'язковi в межах усiєї держави рiшення (закони), є Верховна Рада. Поряд iз колективними (колегiальними) загальнодержавними органами можуть створюватись й одноособовi органи, уповноваженi виступати вiд iменi держави. В Українi, як i в багатьох iнших краї нах, це Президент. Група ж осiб, яка виступає вiд iменi певної частини населення держави, утворює орган мiсцевого самоврядування (мiсцеву раду, мунiципалiтет тощ о), який може приймати рiшення, що є обов'язковими до виконання у межах вiдповiдної частини територiї краї ни i стосуються питань, якi належать до компетенцiї такого органу. Із розвитком та вдосконаленням форм прояву представницького народовладдя вони починають постiйно застосовуватись для повсякденного управлiння справами держави i суспiльства. Однак безпосереднє народовлад дя не вилучається з державно-правової та полiтичної практики. Бiльше того, його значення зростає. Практика виробила рiзнi форми з дiйснення безпосереднього народовладдя (прямої демократiї). Проте найбiльше визнання i поширення дiстали вибори до органiв державної влади та органiв мiсцевого самоврядування i референдум. Поняття i сутнiсть виборiв Термiн "вибори" означає процес, в результатi якого певна спiльнiсть людей, почасти органiзована у полiтичне об'єднання, шляхом голосування формує державний орган чи заповнює вакантну виборну посаду. Утворенi в результатi виборiв органи або обранi посадовi особи набувають права пiд час виконання своїх функцiй виступати вiд iменi певної спiльноти людей i надiляються повноваженнями приймати загальнообов'язковi рiшення. За допомогою виборiв формується значна частина органiв державної влади та органiв мiсцевого самоврядування. Інакше кажучи, саме завдяки виборам, що є формою безпосереднього народовладдя, одержують можливiсть функцiонувати на законних пiдставах органи представницької демократiї. iдеї якої зводяться до визнання того, що суверенiтет невiд'ємно належить народу, який є джерелом будь-якої влади. Народ доручає здiйснення влади своїм представникам (депутатам), яких визначає шляхом проведення демократичних виборiв. Кожен депутат законодавчого органу представляє всю нацiю, а не тiльки округ, вiд якого його обрано. Тому депутат повинен бути незалежним вiд своїх виборцiв пiд час виконання своїх повноважень. Цими iдеями керуються й нинi. Таким чином, вибори розглядаються як передача влади вiд виборцiв до тих, кого вони обирають, в ходi якої з них закрi плено у конституцiях демократичних держав. Сукуп нiсть таких конституцi йних норм утворює конституцiйний iнститут виборiв до органiв державної влади та органiв мiсцевого самоврядування. Норми цього iнституту можна подiлит и на декiлька груп: 1) норми, якi закрiпл юють основнi вимоги i правила, пов'язанi з самою процедурою проведення виборiв; 2) норми, що визначають коло осiб, якi надiляються акт ивним виборчим правом, тобто правом обирати представникiв до органiв держави та органiв мiсцевого самоврядування; 3) норми, що визначають коло осiб, якi надiляються пасивним виборчим правом, тобто правом бути обраними до органiв державної влади, органiв мiсцевого самоврядування чи на виборну посаду. Конституцiйний iнститут виборiв регламентує досить широке коло суспiльних вiдносин. Частина його, а саме "Вибори. Референдум" та у роздiлi XI "Мiсцеве самоврядування" Конституцiї України. Норми, якi закрiплюють пасивне виборче право, вмiщено у роздiлах Конституцiї , присвячених основам органiзацiї та дiяльностi конкретних виборних органiв. Принципи виборчо го права Украї ни Характеризуючи вибори i референ дум. Конституцiя України вказує, що вони є формами безпосередньої демократiї, через якi народ здiйснює своє волевиявлення (ст. 69). А в ст. 71 закрiплено положення про те, що вибори до органiв державної влади та органiв мiсцевого самовряд ування є вiльнимизагального, рiвного i прямого виборчого права шляхом таємного голосування. в Українi означає, що всi право голосу. Цього права позбавляються лише тi, кого у судовому порядку визнано недiєздатними. При цьому треба мати на увазi, що факт недiєздатностi, як пiдстава недопущення г ромадянина до участi у виборах, повинен бути встановлений саме судом. Наявнiсть медичних висновкiв про душевну хворобу громадянина без вiдповiдного рiшення суду не дає юридичних пiдстав для позбавлення його права голосу. Рiвень загальностi виборiв залежить вiд усiляких цензiв, тобто умов, вiдповiднiсть яким є пiдставою для допу щення громадян до участi у них. У сучасному свiтi розрiзняють вiковий ценз та ценз осiдлосгi. Вiковий ценз обумовлює наявнiсть виборчих прав досягненням певного вiку. У бiльшостi держав вiн становить 18 рокiв, як i в Українi. В деяких країнах встановлено iнший вiковий ценз. Так, у Бразилiї, Іранi, Нiкарагуа та на Кубi вiн дорiвнює 16 рокам. передбачає надання громадянам права голосу лише за умови їх проживання у країнi або на територiї вiдповiдного виборчого округу протягом певного строку. Так, у Францiї вiн становить шiсть мiсяцiв, а у Новiй Зеландiї — три мiсяцi. Ранiше велике поширення мали також майновий ценз (володiння певним майном), освiтнiй ценз (вмiння читати i писати), релiгiйний ценз (сповiдування державної релiгiї) та деякi iншi, якi нинi застосовуються дуже рiдко. вiйськовослужбовцi та особи, котрi займають певнi державнi посади. Пряме виборче право участь у виборах, вiддають свої голоси безпосередньо " за" "проти" кандидата на виборну посаду будь-якого рiвня — вiд члена органу мiсцевого самоврядування до депутата Верховної Ради чи Президента України. Таким чином, пряме виборче право забезпечує остаточнiсть вирiшення питання про зайняття виборної посади. Проводяться й непрямi (багатоступеневi) вибори, ї х призначають, нап риклад, д ля обрання Президента США. У цiй країнi виборцi обирають виборщикiв, якi вже безпосередньо голосують за того чи iншого кандидата у президенти. Кiлькiсть виборщикiв пропорцiйна населенню того або iншого штату. У 1996 р. їх було 538. Голоси 379 iз них забезпечили переобрання Б. Клiнтона на другий президентський строк. до їх голосування можна абсолютно точно визначити, кого буде обрано президентом країни. Отже, можна говорити, що у цьому разi акт голосування має суто формальний характер. Непрямими двоступеневими виборами в рядi країн обираються верхнi палати парламентiв. А у Китаї Все китайськi збори народних представникiв (парламент) обираються непрямими триступеневими виборами. таємнiсть голосування, яка передбачає недопущення будь-якого нагляду i контролю за волевиявленням виборцiв. У первiсних демократiях вибори проводились вiдкрито. Це могло бути пiдняття руки, крик тощо. Однак таке голосування дає змогу контролювати, спрямовувати подачу голосiв виборцiв тими, вiд кого вони якимось чином залежать. Таємне голосування покликано запобiгти цьому. Вiдомi рiзнi форми таємного голосування — шляхом опускання в амфору камiнцiв рiзного кольору (свiтлий — "за", темний — "проти"), написання на черепках, а пiзнiше на паперi iменi кандидата, за якого вiддається голос тощо. У сучасному свiтi таємне голосування здiйснюється або варiант рiшення, за якi вiн вiддає свiй голос. Останнiм часом набуває поширення голосування за допомогою спецiальних машин. Для забезпечення таємностi голосування на виборчих дiльницях встановлюються недоступнi для зовнiшнього нагляду кабiни, в яких виборцi заповнюють бюлетенi, або машини для голосування. При цьому кабiни повиннi бути встановленi таким чином, щоб через них, прямуючи до урн, пройшов кожен виборець. Рiвнiсть виборчого права — це наявнiсть у виборцiв однакової кiлькостi голосiв. За сучасних умов вона означає реалiзацiю принципу: "Один виборець — один голос". вiльними. Це означає неприпустимiсть будь-якого тиску на виборцiв з метою примусити їх голосувати не вiдповiдно до своїх переконань, а так, як цього бажають iншi особи чи структури. Вiльне волевиявлення виборцiв i таємнiсть голосування забезпечуються, наприклад, встановленням за їх порушення кримiнальної вiдповiдальностi. їх вiдмова вiд реалiзацiї свого активного виборчого права. Абсентеїзм має негативнi наслiдки. Адже для визнання виборiв такими, що вiдбулися, i для того, щоб за їх результатами можна було визначити переможцiв, необхiдна участь певної кiлькостi зареєстрованих виборцiв. Неявка виборцiв не дозволяє сформувати виборнi органи чи заповнити виборнi посади. За таких умов виникає потреба у проведеннi нових виборiв, а отже, й у додаткових фiнансових затратах. Досить часто й повторнi вибори не дають бажаних результатiв, внаслiдок чого виборнi вакансiї не заповнюються, що, до речi, стосується i депутатського складу Верховної Ради України та органiв мiсцевого самоврядування. У зв'язку з цим у деяких державах участь громадян у виборах вже розглядається не як їх право, а як їх обов'язок. Такий пiдхiд аргументується й тим, що у давнину участь у народних зборах була почесним обов'язком громадян, iгнорування якого каралось якщо не за законом, то за звичаєм. За сучасних умов участь у виборах слiд розглядати як громадську функцiю, що здiйснюється не стiльки в iнтересах громадянина, скiльки вiдповiдно до потреб забезпечення формування i функцiонування найважливiших державних структур. Тому держава має право вимагати вiд своїх громадян здiйснення цiєї функцiї пiд загрозою застосування певних санкцiй, що повинно дiставати юридичний вияв в обов'язку (а не у правi) громадян брати участь у виборах. Законодавством ряду держав за неучасть у виборах передбаченi певнi санкцiї. В Аргентинi особа, яка не брала участi у виборах, втрачає право перебувати на державнiй службi протягом трьох рокiв, а у Грецiї та Туреччинi таку особу засуджують до позбавлення волi. У Бельгiї, залежно вiд кiлькостi проiгнорованих виборiв, передбаченi рiзнi за розмiрами штрафи. В Італiї участь громадян у виборах п'яти рокiв прiзвища порушникiв вносяться до спецiальних спискiв, якi виставляються на загальний огляд. Деякi держави виходять iз ситуацiї, зумовленої абсентеїзмом, шляхом визнання виборiв такими, що вiдбулися, навiть якщо в них взяло участь менше половини зареєстрованих виборц iв. то неминуче постане питання про запровадження одного з вироблених свiтовою практикою засобiв боротьби з ним. Поняття референ думу Референдум — це голосування усього населення держави (загальнодержавний референдум) або певної його частини (мiсцевий референдум) з метою вирiшення найважливiших питань державного i суспiльного життя. Референдум i вибори мають спiльний метод здiйснення — голосування, але рiзняться предметом. Вибори проводяться дл я в изначення особи, яка з точки зору бiльшостi виборцiв найбiльш достойна займати виборну посаду. Завданням референдуму є вирiшення важливих питань, не пов'язаних з наданням юридичної сили мандатам якихось осiб. Це може бути затвердження, змiна чи скасування законiв, розв'язання в межах держави пробл ем територiального устрою тощо. У науковiй лiтературi та законотворчiй практицi нарiвнi з термiном "референдум" iнколи вживається термiн "плебiсцит". У багатьох випадках їх змiст рiвнозначний. Однак мiж ними є й вiдмiннiсть. Референдум регламентується нормами конституцiйного права певної держави, його предметом може бути досить широке коло питань. А пiдстави i порядок проведення плебiсциту, в основному, регулюються мiжнародно-правовими актами, його предметом у бiльшостi випадкiв є вирiшення територiальних спорiв мiж державами. Залежно вiд тих чи iнших ознак, розрiзняють iмперативний i консульта тивний, конституцiйний i за конодавчий, обов' язковий i факультативний референдуми. i консультативний референдуми рiзняться юридичною силою їх результатiв. Акт, прийнят ий iмперативним референдумом, набуває найвищої юридичної сили i не потребує затвердження iншими суб'єктами. А метою консультативного референдуму є виявлення точки зору населення щодо якогось питання, яка не має обов'язкової юридичної сили для державних органiв. Цей вид референдуму щ е називають всенародним опитуванням. Конституцiйний референ дум вирiшує питання, пов'язанi з прийняттям конституцiї тiєї або iншої країни чи внесенням до неї поправок. Шляхом приймаються закони, спрямованi на регулювання важливих проблем суспiльного i державного життя. Обов'язковий референдум лише за його допомогою — щодо змiни територiальних ддя затвердження змiн до роздiлiв І, III, ХПІ Основного може проголошуватися Президентом України за iнiцiативою народу. Цим покладено обов'язок на Президента призначати референдум для не менш як 3 млн громадян України, якi мають право голосу. Для набуття обов'язкової сили цiєї вимоги для Президента необхiдно, щоб пiдписи громадян на пiдтримку референдуму були зiбранi не менш як у двох третинах областей України i не менш як по 100 тис. пiдписiв у кожнiй iз них. Як й у багатьох iнших державах, в Українi для прийняття законопроектiв, що стосуються податкiв, бюджету та амнiстiї, проведення референдуму не допускається. Конкретнi питання, пов'язанi з органiзацiєю та проведенням виборiв i референдуму, регламентуються Законом вiд 3 липня 1991 р. "Про всеукраїнський та мiсцевi референдуми", Законом вiд 5 липня 1991 р. "Про вибори Президента України" та iншими нормативно-правовими актами. 1. Конституцiя України. 2. Закон України “Про вибори Президента України”. 3. Закон України “Про всеукраїнський та мiсцевий референдуми”. 4.