Административное право
смотреть на рефераты похожие на "Административное право"
Запорiзький юридичний iнститут
Перевiрив:
План
ІІ. Практичне завдання. Стор. 15-16
Список використаної лiтератури. Стор. 17
бути фiзична особа, група осiб або вiдповiднi вiдносини. Виходячи з цього, пiд методами будь-якої дiяльностi слiд розумiти способи, прийоми, засоби, якi використовуються для досягнення поставленої мети i становлять змiст цiєї дiяльностi. Саме методи управлiння виражають змiстовий бiк керiвного впливу. Вони й є волею держави, конкретизованою вiдповiдним органом у рамках наданих йому юридично-владних повноважень. Тому методи державного управлiння, як правило, фiксуються в адмiнiстративно-правових актах, тобто набувають певної форми. Саме методи управлiння, що використовуються передусiм органами державної виконавчої влади, адекватнi змiсту керiвної правової матерiї, якою є регулятивнi або правоохороннi, iмперативнi чи дозвiльнi норми адмiнiстративного права.
Виконавча влада впливає таким чином на суспiльнi вiдносини, зокрема на основний їх вид – юридичнi вiдносини, методами правового регулювання, заборон, примусу, координацiї, контролю та iн. Цi юридичнi iнструменти зорiєнтовано на одну з головних якостей адмiнiстративно-правових вiдносин: вони впливають на характер i прояви вольової поведiнки людей, iнших асоцiацiй. Дiють же методи у правовому просторi, де в один вузол “пов'язано” i дiю загальнообов'язкових правил, заборон i дозволянь, i економiчнi чинники, стимули та iнтереси, i соцiальнi домагання, майновi i трудовi, i организацiйнi, побутовi та iншi соцiальнi зв'язки, що у цьому просторi виникають i розвиваються.
цiлу низку адмiнiстративно-правових норм, якi визначають найрацiональнiшi методи державного управлiння для використання в цiй специфiчнiй галузi. Насамперед вiн мiстить норму, яка приписуе правоохоронним органам, вважати боротьбу зi злочинами проти особи, злочиннiстю в економiчнiй сферi, зокрема в кредитно- фiнансовiй та банкiвськiй системах, у зовнiшньоекономiчнiй дiяльностi та торгiвлi, на транспортi, головними напрямами в дiяльностi.
У зв'язку з цим силовим структурам разом з iншими органами державної виконавчої влади приписуеться “систематично здiйснювати скоординованi заходи, спрямованi на рiшуче посилення боротьби з бандитизмом, корупцiєю, iншими тяжкими злочинами.”
Їм пропонується звернути особливу увагу на “знешкодження озброєних злочиних угрупувань, якi мають мiжрегiональний та мiжнародний характер, використовують вибуховi речовини та пристрої, тероризують населення.”
За наявностi достовiрної iнформацiї про мiсця зборищ кримiнальних елементiв МВС, СБУ, Нацiональна гвардiя одержали право “термiново проводити спецiальнi операцiї з затримання i перевiрки пiдозрюваних осiб та вживати до них заходи вiдповiдно до законодавства України”. З профiлактичною метою правоохоронним органам дозволено “систематично здiйснювати цiльовi обстеження гуртожиткiв, готелiв, вокзалiв, портiв, ринкiв, iнших мiсцезнаходжень осiб, що приїздять з iноземних держав, з метою виявлення тих, що перебувають на територiї України з порушенням установленого порядку, та вирiшення питань щодо їх подальшого перебування в Українi”. Узагальнення та наукове осмислення усього масиву вiдомих практицi методiв державного управлiння у неразривному зв'язку з формами управлiння дозволяють визначити, що вони встановлюють правила поведiнки у сферi державного управлiння, тобто встановлюють обов'язковi для учасникiв управлiнських вiдносин нормативи, видають индивiдуальнi приписи на адресу конкретних учасникiв управлiнських вiдносин, вирiшують в односторонньому порядку питання, якi виникають з iнiцiативи керованих об'єктiв, здiйснюють нагляд i контроль за поведiнкою учасникiв управлiнських вiдносин, застосовують стимулюючi засоби впливу на керованi об'єкти, застосовують офiцiйнi заходи примусового характеру з метою забеспечення належного порядку у сферi державного управлiння.
Тому вдосконалювати управлiння, пiдвищувати його ефективнiсть, - насамперед, означає удосконалювати й пiдвищувати ефективнiсть його методiв. Методи державного управлiння численнi та рiзноманiтнi. Пояснюється це багатоманiтнiстю функцiй усiєї системи суб'єктiв державного управлiння, призначенням i змiстом дiяльностi державно-управлiнських, а також пiдлеглих їм структур. Проте хоч якими б рiзноманiтними в конкретних ситуацiях вони не були, iснують особливостi, характернi для всiєї системи методiв державного управлiння, якi зводяться до того, що методи, як i будь-який змiст, мають свою форму, своє зовнiшнє вираження. Для методiв державного управлiння засобом зовнiшнього вираження є форми державного управлiння. Основними й найзагальнiшими методами державного управлiння є методи переконання, заохочення i примусу. Правильне застосування саме методiв переконання, заохочення й примусу в процесi здiйснення державного управлiння забезпечує найбiльшу ефективнiсть управлiнської дiяльностi, її максимальну ефективнiсть, рацiональне функцiонування всiх адмiнiстративно- правових iнститутiв, непохилiсть правових устоїв у галузi управлiння. Правильне розумiння принципу розумного поєднання цих методiв забезпечує досягнення максимально корисних результатiв у процесi здiйснення державного управлiння. При цьому поєднання методiв переконання, заохочення й примусу повинно бути гармонiйним в будь-якому нормативному документi.
Перебiльшення ролi того чи iншого методу керiвництва неухильно призводить до соцiальних дисонансiв, до порушення норм законностi. Переконання й заохочення як всеохоплюючi методи становлять основу функцiонування апарату державного управлiння. Якщо звернутися до правоохоронної дiяльностi, то виявиться, що органи державної виконавчої влади найчастiше використовують у адмiнiстративно-правових актах правове пропагандування, пояснення сутностi законiв, правової полiтики держави, проведення профiлактичних заходiв щодо недопущення антигромадських проявiв, заохочення громадян, якi активно виявили себе в боротьбi з правопорушниками а також забезпечення поширення позитивного досвiду в боротьбi з правопорушеннями. Останнiм часом у правовiй науцi бiльше уваги придiляється такому методу, як заохочення правомiрної поведiнки громадян. Передбачається, що з побудовою правової економiчно розвиненої i стабiльної держави, вiн пошириться i в дiяльностi органiв державної виконавчої влади.
впливу. Такi дiї являють собою чiтко вираженi в реальнiй дiйсностi вольовi положення держави, дiї, що йдуть вiд конкретних суб'єктiв, якi вiдбивають iнтереси держави, дiї, якi реально вiдчувають численнi державнi та громадянськi структури, а також фiзичнi особи. Якщо зостосувати цей пiдхiд до такої категорiї, як виконавча влада, то цiлком справедливим буде висновок, що вона мiститься i знаходить вияв у державному управлiннi, а суб'єктами, в чиїх дiях вона представлена, будуть органи державної виконавчої влади, якi, в свою чергу, поширюють її вплив за допомогою iнших виконавчо-розпорядчих органiв.
Так змiст державно-управлiнської дiяльностi набуває потрiбної форми i пiддається чiткому сприйняттю. Отже, у найзагальнiшому виглядi пiд формою управлiнської дiяльностi слiд розумiти той чи iнший спосiб зовнiшнього вираження змiсту цiєї дiядьностi.
Кожен суб'єкт державного управлiння надiлений вiдповiдною компетенцiєю, яка, як правило, дає йому можливiсть вибирати у конкретних ситуацiях той чи iнший варiант поведiнки, варiанти конкретних дiй, тобто вiдбити змiст управлiнської дiяльностi в тiй формi, яка, на його думку, найбiльш ефективна i найбiльшою мiрою вiдповiдає державним iнтересам. Конкретними прикладами форм управлiнської дiяльностi можуть слугувати такi їх дiї, як видання акту управлiння, прийняття рiшення, вирiшення скарги, проведення наради. Призначення ревiзiї, видача дозволу, реєстрацiя пiдприємства, здiйснення контролю, заборона чого-небудь тощо.
Аналiз використовуваних у державному управлiннi форм свiдчить, що їх сукупнiсть - це своєрiдне системне утворення, компоненти якого тiсно взаємодiють один з одним, проти не є взаємозамiнними.
Форми управлiнської дiяльностi визначаються помiтною самостiйнiстю й универсальнiстю щодо конкретних галузей i сфер державного управлiння. Мiж ними немає жорсткої залежностi i взаємообумовленостi. Через це однi й тi самi форми успiшно застосовуються в рiзних галузях i сферах. Це дає змогу виконавчо-розпорядчим органам через застосування усього масиву вiдомих форм та вiдповiдних методiв реалiзовувати свої повноваження i в економiцi, i в адмiнiстративно-полiтичнiй дiяльностi, а також успiшно розв'язувати питання внутрiшнього органiзацiйного характеру. Водночас застосування органами державної виконавчої влади тiєї чи iншої форми багато в чому визначається його компетенцiєю, характеристиками об'єктами управлiння, управлiнською метою, прагненням отримати той чи iнший конкретний результат. У такiй ситуацiї принципово важливими виявляються умiння вiльно орiєнтуватись у всiй рiзноманiтностi форм, здатнiсть здiйснити обгрунтований вибiр найбiльш ефективних серед них, а за необхiдностi поєднувати вже вiдомi, або знайти новi форми.
вона неоднакова для рiзних форм. Максимально регламентованi форми, що пов'язанi з реалiзацiєю правозастосовних, правоустановчих функцiй виконавчої влади. Саме вони викликають найiстотнiшi юридичнi наслiдки i iх регламентацiя має важливе значення з позицiй забезпечення режиму законностi в державному управлiннi. Значно менше регламентованi форми, що не спричиняють прямих юридичних наслiдкiв. Тут виконавчим органам надається широка можливiсть самостiйного вибору управлiнських форм та методiв застосування. Однiєю з найпоширенiших форм державного управлiння є встановлення норм права, яка включає до себе видання нормативних актiв управлiння, адмiнiстративну правотворчiсть. Основним призначенням цiєї форми управлiнської дiяльностi є виконання наказiв, а також iнших державно-владних приписiв, для реалiзацiї яких потрiбнi додатковi положення нормативного характеру. Встановлення норм права пiдзаконного характеру в процесi виконавчо-розпорядчої дiяльностi практично виражається у виданнi органами виконавчої влади нормативних актiв. Цим шляхом забезпечується для них можливiсть активно впливати у рамках вимог законiв на пiдвiдомчi сфери за допомогою вiдповiдних методiв державного управлiння. В таких нормативно-правових актах часто мiстяться обмеження i заборони, обумовленi специфiкою среди управлiння. Вони формують основи взаємодiї рiзних суб'єктiв управлiння, здiйснюють правоохороннi функцiї управлiнського характеру, передбачають юридичнi гарантiї забезпечення законностi i дисциплiни в управлiннi. Так, Кабiнет Мiнiстрiв постановою № 576 вiд 12 жовтня 1992 р. затвердив нормативний документ – Положення про дозвiльну систему, яким установив цiлий ряд норм, що регламентують порядок виготовлення, придбання, зберiгання, облiку, охорони, транспортування вогнепальної зброї, боєприпасiв, радiоактивних, наркотичних, отруйних речовин.
визначається пiдзаконнiстю нормативних актiв органiв управлiння, що видаються на основi й на виконання законiв.
Основною формою управлiнської дiяльностi де можна конкретно втiлювати методи управлiння є застосування норм права. Сюди слiд вiднести видання нормативних актiв управлiння, iндивiдуальних актiв управлiння, актiв з застосування норм права, адмiнiстративне розпорядництво. Саме за допомогою юридичних актiв iндивiдуального характеру закони та iншi правовi норми застосовуються до конкретних обставин управлiнського життя. Таки акти мiстять точно визначенi i персонiфiцированi юридично владнi приписи. Прикладами таких актiв є накази про призначення на посаду, про звiльнення з посади, надання вiдпустки, допомоги, пiльг, зарахування до резерву на висунення, документи про утворення управлiнських структур, постанови про вирiшення справ про адмiнiстративнi правопорушення, про розгляд скарг громадян тощо. Кiлькiсть i масштабнiсть актiв застосування норм права не пiддається жодному перелiку. По сутi, вся динамiка державного управлiння охоплюється цiєю формою дiяльностi виконавчо-розпорядчих органiв. Особливiсть адмiнiстративно-правових норм i методiв дiйсно спостерiгається у спiввiдношеннi. Кожна юридична форма управлiння передбачає використання кiлькох методiв. Так, юридичнi акти управлiння можуть приписувати застосування методiв правової регламентацiї та єдиноначальства, економiчних i адмiнiстративних, переконання i примусу. З iншого боку, кожний конкретний метод може застосовуватися у кiлькох формах управлiння. Говорячи про те, навiщо методи застосовуються у формах, слiд сказати, що цьому передує зангальний, спонукальний мотив – потреба в юридичному впливi на iснуючi в сферi державного управлiння вiдносини. Тому юридичний ефект – безпосередня мета юридичного акта. Говорячи про юридичний ефект правових актiв державного управлiння, завжди мають на увазi вплив на вiдповiднi вiдносини у виглядi встановлення правових норм чи у виглядi встановлення конкретних правовiдносин. Адмiнiстративно-правовi форми i методи мають свої внутрiшнi проблеми. Проблема методiв дiалектична. Це означає, що мiж даними методами немає i не може бути антогонiстичних суперечностей. З цих причин застосовуванi методи не можуть бути неадмiнiстративними, незалежно вiд вкладеного в них змiсту.
Інша проблема методiв в тому, що сьогоднi пропонують iдею повнiстю вiдмовитися в державному управлiннi вiд методiв адмiнiстративного характеру на користь економiчних важелiв впливу на суспiльнi вiдносини.
Третя проблема методiв у її класифiкацiї. Стосовно форм державного управлiння то тут проблема збiгається також з класифiкацiєю. Найбiльш поширеними є двi квалiфiкацiї: по-перше, за значенням наслiдкiв, якi виникають у результатi використання тiєї чи iншої форми; по друге, за ступенем правової регламентацiї процесу їх застосування.
Таким чином резюмуючи цю роботу доцiльним буде сказати, що виконавча влада функцiонує у певних формах i за допомогою вiдповiдних методiв, а дiяльнiсть органiв виконавчої влади завдяки цьому виступає як регулятор суспiльних вiдносин. Це дозволяє органам державної виконавчої влади активно впливати на суспiльне життя, ефективно вирiшувати питання господарського, адмiнiстративно-полiтичного, соцiально-культурного будiвництва. Дайте оцiнку ситуацiї та приймiть вiрне рiшення.
1. неповнолiтнiй Комин взяв у свого батька пневматичну гвинтiвку або викрав її;
2. його батько сам дозволив взяти свому синовi пневматичну гвинтiвку;
Якщо розглядати першу ситуацiю, то з'ясується таке: батько Комина повинен був прийняти всi необхiднi заходи щодо зберiгання цiєї пневматичної гвинтiвки. Вiдповiдно з цим, якщо б цi правила були виконанi то й Комин би не мав можливостi взяти її або викрасти.
Згiдно iнструкцiї “Про порядок виготовлення, придбання, зберiгання, облiку, перевезення i використання вогнепальної зброї, боєприпасiв до неї та вибухових матерiалiв” затвердженої наказом МВС України вiд 25 березня 1993 р. № 164 iз змiнами внесеними згiдно з Наказом МВС України вiд 22 травня 1995 р. № 255 та вiд 10 червня 1995 р. № 372 “вогнепальна зброя, яка належить окремим особам, повинна зберiгатися в мiсцях постiйного проживання власникiв в мiцних, з надiйними замками дерев'яних шафах або металевих ящиках, спецiально виготовлених для зберiгання зброї, в розiбраному, розряженому станi, iз спущеними курками, окремо вiд бойових припасiв. До зброї не повиннi мати доступ стороннi особи, i особливо, дiти.”
Про це говорить абз. 1 п. 12. 12 iнструкцiї. Вiдносно цiєї ситуацiї слiд сказати про те, що батько Комина буде пiдлягати притягненню до адмiнiстратиної вiдповiдальностi за ч. 1 ст. 190 КпАП лиш у тому випадку коли на дiї передбаченi в диспозицiї не буде вiдповiдного дозволу органiв внутрiшнiх справ, i коли калiбр гвинтiвки буде вище 4,5 мм, а швидкiсть польоту кулi вище 100 метрiв у секунду.
Нi не вбачається, згiдно зi ст. 12 КпАП.
2. Кодекс України про адмiнiстративнi правопорушення. – К. 1998р.
3. Адмiнiстративне право / пiд ред. Ю. П. Питяк, В. В. Зуй – К. 1996р.
5. Адмiнiстративне право. / пiд ред. Г. Я. Павловського. – К. 1986 р.
|
