Громадянство України

План : 1. Поняття громадянства i належнiсть до громадянства України. . . . . . . 2 2. Принципи громадянства України. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 6 3. Набуття громадянства України. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 9 4. Припинення громадянства України. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 16 5. Органи, якi вирiшують питання, пов'язанi з громадянством України. . . 18 Г ромадянство Укр аїни 1. Поняття громадянства i належнiсть до громадянства України - це структурний елемент правового статусу особи, який розкриває головний змiст зв’язку людини i держави, взаємовiдносин громадянина з дер­жавою та суспiльством. Поняття „громадянин” виникло ще за середньовiч­чя, коли в результатi подiту працi виникають мiста, а в них складається суспiльно-полiтичний лад iз своїм iнститутом середньовiчного мiстового громадянства. Тодi поняття „городянин” ототожнювалося з поняттям „гро­мадянин”, як синонiмом вiльної людини, яка надiлена визначальною повнотою полiтичних i майнових прав. Пройшло чимало часу, поки наприкiнцi XVIII - на по­чатку XIX ст. громадянство стало предметом правового регулювання, тiльки тодi почав формуватися iнститут громадянства, який вiдповiдає сьогоденню. фiксований склад членiв, а громадянство - iз членством у такiй органiзацiї. В радянськiй лiтературi громадянство визначалось як особливий полiтико-правовий зв'язок особи з державою, який базується на юридичному виз­наннi державою даної особи своїм громадянином i який реалiзується в поширеннi на таку особу суверенної вла­ди держави незалежно вiд мiсця проживання. У цих визначеннях вiдображена концепцiя примату держави над особою, а це, звичайно, є не досить вда­лим. Тому що, по-перше, людина не належить державi: громадянство - стiйкий юридичний зв’язок особи i держави. По-друге, це й не членство конкретної людини вдержава, адже держава - не асоцiацiя людей. Першими кроками на шляху становлення iнституту громадянства України пiсля проголошення незалежностi нашої держави був Закон ”Про правонаступництво України” вiд 12 вересня 1991р., у ст. 9 якого закрiплено, що ”всi громадяни Союзу РСР, якi на момент проголошення незалежностi України проживали на територiї України, є громадянами України”, а також Закон України ”Про громадянство України” вiд 8 жовтня 1991р. Указом Президента України вiд 31 березня 1992р. Було затверджене ”Положення про порядок розгляду питань, пов’язаних з громадянством України”. Цими нормативними актами вперше було визначено поняття громадянства України, коло осiб, якi стали громадянами незалежної Української держави, порядок набуття та припинення громадянства України. У зв’язку з припиненням Конституцiї України 28 червня І996р. виникла необхiднiсть, приведення всiх нормативних актiв у вiдповiднiсть до Конституцiї України. Верховна Рада України ухвалила нову редакцiю Закону про громадянство України 16 квiтня 1997 р. Цей Закон набув чинностi 20 травня 1997р. Вiдповiдно до Закону ”Про громадянство України” i в йогорозвиток 6 листопада 1997 р. був виданий указ Президента України „ Про заходи щодо полiпшення органiзацiї розгляду питань громадянства” . Закон України ”Про громадянство України” Визначає громадянство України якi ”постiйний правовий зв’язок особи та Української держави; що знаходить свiй вияв у їх взаємних правах та обов’язках”. Дане правове визначення дає змогу розкрити iстотнi ознаки громадянства України. Вченi, якi розглядiли громадянство як певний зв’язок , - i Закон про громадянство України також пiдтверджує, що це саме зв’язок, визначили його постiйний характер. Так, не всякий правовий зв’язок особи з державою буде розглядатись як громадянство. Наприклад, характер вiдносин мiж iноземцем, який постiйно приживає в Українi, та Українською державою визначається також як правовий зв'язок. Але вiн вiдмiнний того, що iснує мiж громадянином України та Українською державою. Вiдмiннiсть правового зв’язку Українсь­кої держави зi своїми громадянами та з iноземцями по­лягає насамперед у тому, що правовий зв’язок мiж гро­мадянином України та Українською державою є стiй­кий, вiн виникає з моменту набуття особою українсько­го громадянства i продовжується до її смертi (або при­пинення українського громадянства). А зв’язок iноземця чи особи без громадянства з країною перебування тимчасовий, бо припиняється пiсля його виїзду за межi країни i може бути поновлений тiльки при поверненнi, в даному разi, в Україну. Зв’язок мiж громадянином та Українською державою не притiняється навiть в разi виїзду громадянина за межi України, Законодавство України виходить з того, що це дво­стороннiй зв’язок, який може припинитися тiльки у встановленому законом порядку i за наявностi вiд­повiдних умов не в однiєї, а в обох сторiн. Стiйкiсть правового зв’язку — одна з характерних рис грома­дянства України. Тобто цей правовий зв'язок не змiнюється й не послаблюється вiд того, цю громадянин виїжджає за межi своєї держави. Громадянство не змi­нюється пiд впливом зовнiшнiх факторiв. Для набуття чи змiни громадянства необхiднi дiї як певної особи, так i держави. стан. Громадян держави не можна розпадати як сукуп­нiсть осiб, що проживають на її територiї, оскiльки за цiєю ознакою останнi утворюють населення країни — категорiю демографiчну. Термiном „населення” охоплю­ються не тiльки громадяни певної держави, а й iноземцi та особи без громадянства, якi проживають в країнi. Громадянином держави особа є не в силу того, що про­живає на її територiї, а внаслiдок iснування мiж особою i державою певних правових зв’язкiв. громадянином України? Законодавець на перше мiсце ставить правовий зв’язок. Наведене в преамбулi Закону визначення показує, чим є громадянство, але не визначає, хто є громадянами, i не дає. вiдповiдi на питання про змiст прав i обов’язкiв даних суб'єктiв конституцiйного права України. Аналiзуючи Закон про громадянство України, необхiдно звернути увагу на ст. 2 Закону, яка має назву „Належнiсть до громадянства України”. Визначаючи коло осiб, якi є громадянами України, законодавець використовує термiн — „належнiсть”. Належнiсть, за Законом про громадянство України, є однiєю з найважливiших характеристик громадянства України. Проблема громадянства винятково важлива як д науки конституцiйного права України, так i для практичної державно-правової дiяльностi. Громадянство однiєю з iстотних ознак державного суверенiтету, а п суверенiтетi Української держави, у свою чергу, мiститься джерело iснування й розвитку громадянства України. Інститут громадянства пов’язаний не тiльки з реалi­зацiєю державного суверенiтету, а й з обов’язком держа­ви забезпечувати права людини в Українi. Зокрема, у преамбулi Закону „Про громадянство України” зазначається, що „право на громадянство є невiд’ємним правом людини”. Це положення повнiстю вiдповiдає Загальнiй Декларацiї прав людини вiд 10 грудня 1948 р. Громадянство, як суб’єктивне право людини, визнається в Українi невiд'ємним правом людини. Ї в ньому планi законодав­ство про громадянство України виходить з вимог мiжнародно-правових стандартiв забезпечення прав та свобод людини. На пiдставi чинного законодавства України i враховуючи наявнi в правовiй науцi погляди, можна визнали ти громадянство України як невiд’ємне право людини суть якого полягає у постiйному правовому зв’язку особи з Українською державою, що породжує у них взаємнi права та обов’язки, визначає належнiсть особи до Української держави, i в силу якого держава гарантує й захищає конституцiйнi права та свободи своїх громадян як в країнi, так i за й межами. Термiн „громадянство” можна розглядати i як пра­вовий iнститут, тобто як сукупнiсть правових норм, що охоплюють специфiчну сферу суспiльних вiдносин мiж особою i державою. За характером та значенням цей iнститут має конституцiйний характер. При вирiшеннi питання про мiсце iнституту громадянства в системi конституцiйного права, передусiм виходимо iз вiдпо­вiдних норм i положень Конституцiї України та чинного законодавства України. людини й громадянина. Пiдстави набуття i припинення громадянства України визначаються Законом України "Про громадянство України". Держава, реалiзуючи свiй суверенiтет, визначає юри­дичнi пiдстави, за якими та чи iнша особа визнається громадянином України. Ч. 1 ст. 2 Закону про громадян­ство стосується тих осiб, якi набули громадянство України в порядку правонаступництва держави. Це по­ложення повнiстю вiдповiдає Законовi про правонаступництво України i визначає, що громадянами України є усi громадяни СРСР, якi на момент проголошення неза­лежностi України постiйно проживали на територiї Ук­раїни. Ч. 2 ст. 2 Закону враховує положення першої ре­дакцiї Закону про громадянство i визначає належнiсть до громадянства України тих осiб, якi постiйно про­живали на територiї України на момент набрання чин­ностi Законом про громадянство вiд 8 жовтня 1991 р., тобто 13 листопада 1991 р. Принципово нове положення, порiвняно з поперед­ньою редакцiєю Закону, мiститься у ч. З ст. 2 Закону про громадянство. Ця частина стосується етнiчних укра­їнцiв та їхнiх нащадкiв, якi виявили бажання поверну­тися на Батькiвщину i пiдтвердити українське громадян­ство, за умови, що вони не перебувають у громадянствi iншої держави. Зазначена категорiя осiб може визначи­тися з українським громадянством шляхом подання за­яви в органи внутрiшнiх справ за мiсцем постiйного проживання або у вiдповiдне дипломатичне представництво чи консульську установу України за кордоном якщо особа постiйно проживає за кордоном, до 31 грудня 1999 р. Належнiсть до громадянства України забезпечує ши­роке коло прав i свобод у рiзноманiтних сферах життя Так, згiдно iз чинним законодавством України, грома­дяни України мають право брати участь у керiвництвi державними справами шляхом участi у виборах та у всеукраїнському й мiсцевих референдумах. Громадяни України надiленi також iншими, не менш важливими правами й свободами i мають право вимагати вiд держави захисту своїх прав. Так, дипломатичнi представництва та консульськi установи України зобов’язанi вживати заходiв для забезпечення громадянам України можливостi користуватися в повному обсязi правами, наданими їм законодавством країни перебування, мiжнародними договорами, учасниками яких є Україна i держава перебування, у встановленому зако­нодавством порядку захищати їхнi iнтереси, що охороняються законом, а в разi необхiдностi — вживати за ходiв для поновлення порушених прав громадян України. Належнiсть до громадянства України є найважливiшою передумовою обов'язку держави захищати в повному обсязi права i свободи своїх громадян, якi за крiпленi в Конституцiї та Законах України не тiльки ш територiї держави, а й за її межами. Важливими є по­ложення Конституцiї України i Закону України про громадянство про те, що „громадянин України не може бути вигнаний за межi України або виданий iншiй державi”. Документами, якi пiдтверджують громадянство України, є паспорт громадянина України, а для осiб вiком до 16 рокiв — свiдоцтво про народження. Пiдтвердження громадянства України провадиться в iндивiдуальному порядку. Першi роки пiсля проголошення незалежностi. України у паспортах СРСР проставлялася вiдмiтка проте, що особа належить до громадянства України. Тепер громадянство України пiдтверджується паспортом громадянина України. 2. Принципи громадянства України є тим началом, основою, яка цементує, зв’язує рiзноманiтнi аспекти громадянства. А ця природа, як вiдомо, має двоякий характер. Громадянство їй структурними i функцiональними характе­ристиками, конкретним правовим наповненням. Принципи громадянства подiляються на загальнi i спецiальнi. Загальнi принципи громадянства втiленi в Конституцiї України, Декларацiї прав нацiональностей України, Законi про нацiональнi меншини. Законi про громадянство України. Це, зокрема, принцип повно­владдя народу; демократизму; iнтернацiоналiзму; втiлен­ня в iнститутi громадянства ознак суверенiтету держави, поєднання iнтересiв суспiльства, держави i особи; повага до норм мiжнародного права тощо. Цi принципи властивi не тiльки iнститутовi грома­дянства, а й iншим полiтичним, соцiальним та правовим iнститутам. Вони виступають як структуроутворюючi елементи взаємовiдносин особи i держави. Спецiальнi правовi принципи – це, по сутi, прин­ципи громадянства України, тобто тi вихiднi засади, iдеї, якi закрiпленi в законодавствi, взаємовiдносинах мiж державою та особою,, i якi складають цiлiсну систему, що є основою всього законодавства про громадянство України. Цi принципи лежать в основi конкретних вiдносин особи i держави з приводу виникнення чи припинення громадянства. Такi принципи реалiзуютьсяв конкретних правовiдносинах на основi вiдповiдних фактiв – народження, клопотання про надання статусу громадянина України, вихiд з нього тощо. До таких принципiв належать: єднiсть грома­дянства України; рiвне громадянство як основа правового статусу особи; загальний порядок прийому до грома­дянства У країни; поєднання принципу ґрунту i принципу кровi; невизнання автоматичної втрати громадянства; недопустимiсть позбавлення громадянства; єднiсть гро­мадянства членiв сiм’ї; невизнання подвiйного грома­дянства; дозвiльний порядок виходу з громадянства; принцип невидачi громадян України iноземнiй державi; свобода i добровiльнiсть вибору громадянства; збере­ження громадянства України особами, якi проживають за кордоном. Принцип єдиного громадянства України закрiпле­ний у ст. 4 Конституцiї України. Єдине громадянство є необхiдною умовою iснування суверенної, унiтарної держави. До України входить Автономна Республiка Крим, але її наявнiсть не порушує принципу єдиного громадянства України. У ст. 1 Закону України про громадянство в редакцiї вiд 8 жовтня 1991 р зазначалось, що в Українi iснує єдине громадянство. Але припускалась можливiсть iснування подвiйного громадянства на пiдставi двостороннiх i мiжнародних договорiв. Конституцiя України i Закон про громадянство в новiй редакцiї не мають iнституту подвiйного громадянства в Українi. Свiтовим спiвтова­риством не схвалюється практика бiпатризму, тобто iс­нування осiб з подвiйним громадянством. Подвiйне гро­мадянство часто створює ускладнення як для осiб з подвiйним громадянством, так i для держав, громадянами яких є зазначенi особи, адже кожна iз держав вимагає вiд громадянина виконання необхiдних саме їй громадянських обов’язкiв. Чимало держав, згiдно iз нормами мiжнародного права, укладають договори про запобiгання випадкiв подвiйного громадянства i тим самим зобов’язують осiб вибрати одне з можливих для них гро­мадянств. України i володiти всiма конституцiйними правами i свободами, вiдповiдними обов'язками громадянина Ук­раїни. Наше законодавство виходить з того, що кожний має право набути та припинити громадянство України вiдповiдно до Закону. При цьому не приймаються до уваги походження, соцiальне положення, расова та на­цiональна належнiсть, стать, освiта, вiдношення до релiгiї, полiтичнi та iншi переконання. Належнiсть особи до громадянства України дає змогу брати участь у здiйсненнi державної влади. Законодавство України про громадянство не робить вiдмiнностей у правовому ста­тусi громадян вiд пiдстави набуття громадянства: за на­родженням, у зв’язкуз прийняттям громадянства, поно­вленням у громадянствi тощо. Громадянство України є рiвним незалежно вiд пiдстав його набуття. Принцип єдностi громадянства членiв сiм’ї реалi­зується передусiм при визначеннi громадянства дiтей вiком до 16 рокiв у випадку змiни їх громадянства, але українське законодавство не забороняє членам сiм’ї ма­ти рiзне громадянство. Принцип недопущення автоматичної втрати грома­дянства України закрiплений у Законi України про гро­мадянство України. Громадянство України втрачається тiльки пiсля настання юридичного факту, а саме – ви­дання Указу Президента України, при наявностi пiдстав, зазначених в Законi про громадянство. з iснуванням у особи громадянства. Нiхто з громадян України не може бути позбавлений права змiнити громадянство. Проте стiйкий характер правових зв’язкiв особи i Української держави не озна­чає насильницького, примусового утримання особи в громадянствi. Це обмежувало б її свободу, тому в зако­нодавствi передбаченi нежорсткi правила виходу з гро­мадянства України. Громадянин України не може бути позбавлений свого го громадянства. Ця заборона виходить з права людин, на громадянство, двостороннього характеру зв’язкiв по громадянству мiж людиною i державою, який передбачає неприпустимiсть розiрвання цих зв’язкiв як однiєю, так другою стороною без взаємної згоди. Принцип збереження громадянства України особами, якi проживають за межами держави, закрiплений у ст. 7 Закону про громадянство України. Ця норма гуртується на природному правi людини вибирати мiсце свого проживання, вiльно виїжджати за кордон i без перешкод повертатися. Це закрiплює Конституцiя України у ст. 33. Громадянство як правовий зв’язок людини з державою iснує й за межами територiальної юрисдикцiї держави. Тому ст. 8 Закону передбачає, що „Українська держава здiйснює захист i заступництво громадян України, якi перебувають за її межами”. Принцип захисту i пiклування, про громадян України вiдповiдає ст. 25 Конституцiї України, яка проголошує: „Україна гарантує пiклування та захист своїм громадянам, якi перебуває за її межами”. Громадянство України засноване на запереченнi тематичної його змiни при укладеннi або розiрваннi шлюбу громадянином України з особою, яка не належить до громадянства України, а також при змiнi громадянства одним з подружжя. Ст. 6 Закону про громадянство України вiдображає сутнiсть громадянства як iндивiдуального, персонального зв’язку особи з Українською державою, неприпустимiсть автоматичного припинення громадянства без вiдповiдного волевиявлення особи i збереження встановленого порядку. Ця стаття має iстотне значення тому, що за законодавством деяких країн вступ до шлюбу з iноземною особою або розiрвав шлюбу з нею часом призводить до змiн громадянства. Так, у деяких латиноамериканських країнах жiнка, я вступила до шлюбу з iноземцем, автоматично набуває громадянство свого чоловiка. У таких випадках iнодi виникають складнощi з визначенням громадянства дiтей, колiзiї з подвiйним громадянством. Ст. 25 Конституцiї України закрiплює таке положен­ня: „Громадянин України не може бути вигнаний за ме­жi України або виданий iншiй держав” Це пiдтверджує принцип неприпустимостi видачi громадянина України iноземнiй державi, якiй закрiплений у ст. 9 Закону. Обсяг прав i свобод, якими може користуватися людина в державi, а також обсяг обов’язкiв, якi на неї по­кладаються цiєю державою, перебувають у прямiй залеж­ностi вiд наявностi чи вiдсутностi у неї громадянства вiдповiдної держави. Громадянки перебуває пiд сувере­нiтетом держави, її вона може вимагати вiд нього вико­нання обов’язкiв, навiть якщо вiн перебуває за межами держави. Конституцiйне законодавство України виходить з того, що людина, й життя i здоров’я, честь та гiднiсть, недоторканiсть i безпека визнаються найвищою соцiаль­ною цiннiстю, що права й свободи людини та їх гаранта визначають змiст i спрямованiсть дiяльностi держави. З. Набуття громадянства України Основним i найбiльш поширеним способом набуття громадянства є фiлiацiя (filiation — фр. — зв’язок, на­ступництво, розвиток у формi наступництва, повторен­ня), тобто набуття громадянства за народженням Другим способом набуття громадянства є так зване укорiнення, або набуття громадянства в порядку нату­ралiзацiї. Натуралiзацiя (naturalis — лат. — достовiрний, законний) розподiляється, в свою чергу, на двi основнi областi: 1) iндивiдуальну по заявах; 2) в силу правонаступництва держав. Враховуючи специфiчнi принципи громадянства Ук­раїни, пригадаємо принцип єдиного порядку набуття громадянства, який вiдображений у Законi „Про грома­дянство України” i який є стабiлiзуючою основою нашо­го iнституту громадянства. Саме поняття „єдиний порядок” передбачає унiвер­салiзацiю процедур, вiдмову як вiд спрощеного, так i Ускладненого порядку набуття громадянства України. Такий порядок ґрунтується на демократизмi, вiдсутностi будь-яких обмежень за ознаками статi, вiку, нацiональ­ностi, роду i характеру занять тощо. Єднiсть такого порядку забезпечується пiдставами i умовами набуття громадянства України. Ст. 11 Закону про громадянство України зазначає, що пiдставами на­буття громадянства є: 1) народження; 2) походження; 3) прийняття до громадянства України; 4) поновлення громадянства України; 5) iншi пiдстави, передбаченi мiжнародними договорами України, якi ратифiковано Верховною Радою Ук­раїни. обмежувати їх дiю. Як бачимо, головною постiйно дiючою пiдставою поповнення корпусу громадян є фiлiацiя або набуття громадянства за народженням. Згiдно iз загальноприйнятими принципами мiжнародного права, кожна дитина має право на громадянство. Це положення мiститься у принципi 3 Декларацiї прав дитини 1959 р. i в п. З ст. 24 Мiжнародного пакту про громадянськi та полiтичнi права 1966 р. Отже, згiдно з нормами мiжнародного права, дитина нi за яких умов не може бути особою без громадянства. Громадянство за народженням набувається, у свою чергу, на основi двох принципiв: „права кровi” або „права гранту”. Нинi законодавство України, як i бiльшостi країн свiту, передбачає змiшану систему, при якiй переважне значення „права кровi” поєднується з „правом гранту”. Вибiр або переважання того чи iншого принципу обумовлено, головним чином, полiтикою держави в де­мографiчнiй галузi. І якщо держава зацiкавлена у швидкому зростаннi свого населення, вона може використо­вувати цi два права повнiстю. „Право кровi” в чистому виглядi практично дiє лише в скандинавських державах, де „право ґрунту” застосо­вується тiльки до дiтей, банки яких невiдомi. "Право ґрунту" переважає або має рiвне значення з „правом кровi” здебiльшого в країнах англо-американської си­стеми права, а також в деяких латиноамериканських країнах, таких, як Аргентина, Куба. В областi набуття громадянства за народженням не iснує однакової практики держав. 1 тому, в силу колiзiї законодавства рiзних держав, саме у цiй галузi найчастi­ше трапляються випадки, що призводять до подвiйного громадянства. батькiв. "дитина, батьки якої на момент народження перебу­вають в громадянствi України, є громадянином України незалежно вiд того, чи народилась вона на територiї України, чи за її межами". Ця норма вiдтворює правила сiмейного законодавства України. Закон України чiтко визначає, що коли хоч один з батькiв є громадянином України на момент народження дитини, то дитина є громадянином України: 1) якщо вона народилася за межами держави, але батьки або один з них у цей час постiйно проживали на територiї України; 2) якщо вона народилася на територiї України – враховується принцип „права територiї”. При рiзному громадянствi батькiв, один з яких на момент народження дитини перебував у громадянствi України, якщо в цей час обоє батькiв постiйно проживали за межами України, громадянство дитини, яка народилася за межами України, визначається за письмо­вою згодою батькiв. Дитина, один з батькiв якої на момент її народження перебував у громадянствi України, а iнший був особою без громадянства, чи невiдомим є громадянин.. України незалежно вiд мiсця її народження. У разi встановлення батькiвства дитини, мати якої є особою без громадянства, а батько — громадянин України, дитина, яка не досягла 16–ти рокiв стає громадянином України незалежно вiд мiсця її народження (п. 4 ст. 13 Закону). Вказанi. положення забезпечують максимальну можливiсть для визнання громадянином України, а також допомагають зменшенню i усуненню випадкiв без громадянства дiтей. Принагiдно зауважимо, що Закон виключає можливiсть будь-якої перевити громадянства батька, як це в законодавствi Англiї, Нiмеччини та. деяких iнших країн. Другим iз найбiльш поширених способiв набуття громадянства є натуралiзацiя, яка може здiйснюватись як в силу правонаступництва держав, так i за iндивiдуальними заявами. рал продовжує залишатися на територiї нового суб’єкта мiжнародного права i не заявляє про свiй намiр вийти нового громадянства. Саме так. величезна кiлькiсть осiб здобула громадянство теля розвалу Радянського Союз в тому разi громадянство України — нової суб’єкта мiжнародного права i не незалежної держави. Як бачимо, „питання про вплив правонаступництвi суверенiтету на громадянство жителiв держав– попередника є одним iз найважливiших”. Натуралiзацiя за iндивiдуальними заявами регламен­тується внутрiшнiми нормами права. Безумовне право повнолiтнього iноземця на натуралiзацiю нi в мiжнарод­ному, нi в нацiональному правi не закрiплене. Проте, як уже згадувалось, ч. 1 ст. 15 Загальної декларацiї прав людини зазначає, що „кожна людина має право на гро­мадянство”. Та це тiльки, так би мовити, рекомендацiя Тобто людина не надiлена вiд народження правом на громадянство якої-небудь конкретної держави, i поря­док натуралiзацiї iноземцiв у формi дозволу держави регламентується нормами права цiєї держави. територiй та для Дiтей англiйських громадян, якi народились за кордоном; за народженням. Росiйський Закон про громадянство (ст. 12 та ст. 18) передбачає п’ятькатегорiй осiб, якi набувають громадян­ство Росiї в порядку реєстрацiї Серед них, наприклад, „особи, у яких чоловiк або пружина, чи родич по прямiй лiнiї є громадянином Росiйської Федерацiї”, також це особи – громадяни колишнього СРСР, якi проживають на територiї держав, якi входять до складу СРСР, а та­кож прибулi для проживання на територiю Росiйської Федерацiї пiсля 6 лютого 1992р., якщо вони протягом 3-х рокiв з моменту набрання чинностi цього Закону виявлять бажання набути громадянства Росiйської Феде­рацiї”. Набуття громадянства шляхом реєстрацiї мiжнарод­ним правом не регламентується. Натуралiзацiєю в силу закону є такий вид натуралi­зацiї, який не заснований на власному виборi особи. На­туралiзацiя в силу закону може бути правовим наслiдком усиновлення, встановлення опiки тощо. Так, ст. 25 За­кону „Про громадянство України” передбачає, що ди­тина, яка є iноземним громадянином або особою безгромадянства i яку усиновляють громадяни України стає громадянином України. Дитина, яка є iноземним громадянином i яку всиновлює подружжя, один з якого є громадянином України, а другий - особою без громадянства, стає громадянином України. Дитина, яка є особою без громадянства i яку усиновлю є подружжя, один з якого є громадянином Укра­їни, стає громадянином України". Критерiєм правомiрностi натуралiзацiї є добровiльнiсть з боку натуралiзованої особи, яка виражаєте або в подачi заяви про натуралiзацiю, або в згодi на натуралiзацiю при територiальних змiнах. Характерними рисами натуралiзацiї є: по-перше, те, що це — акт суверенної держави; по-друге, натуралiзацiя — це надання громадянства тiєї чи iншої держави фiзичнiй особi, яка не має цього громадянства на момент натуралiзацiї; по-третє, натуралiзацiя реалiзується ь порядку, встановленому даною державою; по-четверте. натуралiзацiя здiйснюється за проханням i за згодою зацiкавленої особи. Згода на натуралiзацiю повинна бути чiтко обумовлена. Таким чином, набути громадянство України шляхом натуралiзацiї за iндивiдуальними заявами можуть iноземнi громадяни та особи без громадянства. Для цього їм потрiбно виконати зазначенi у ст. 16 Закону про громадянство України умови: 1) вiдмовитись вiд iноземного громадянства; громадянами України за умов, якщо вони народились й довели, що хоча б один iз їхнiх батькiв, дiд чи баба народилися на її територiї, i не перебувають у громадянствi iнших держав; 4) мати законнi джерела iснування; 5) визнавати i виконувати Конституцiю України т Закони України. Умова постiйного проживання на територiї України перед прийняттям громадянства має велике значення як для особи, що подає клопотання про прийняття до гро­мадянства, так i для держави Якщо особа вирiшує стати громадянином України, то вона, звичайно, повинна по­важати закони i Конституцiю, знати суспiльно-полiтичну ситуацiю в країнi, вiдмовитись вiд iноземного грома­дянства. Також цiлком слушне й те, що для повноцiнно­го життя особа повинна знати мову i мати законнi джерела iснування. Цi умови вiдповiдають "критерiям демократичностi i справедливостi, а значить iнтересам грома­дян i держави. Вилучення хоча б однiєї iз зазначених умов — i особа просто не зможе повноцiнно користува­тися правами громадянина України i виконувати його обов'язки, тобто фактично не зможе бути громадянином України. Саме тому така особа i юридичне не може бути громадянином України". Застосований у законi принцип, вiдповiдно до якого здiйснюється прийняття до громадянства Української держави, можна сформулювати так: прийнятими до нього можуть бути з усiх бажаючих лише тi особи, якi мають реальнi умови користуватися правами i виконувати обо­в'язки громадянина України. Законодавство України встановлює обмеження щодо набуття громадянства окремими особами. Зокрема, в громадянство України не приймаються особи, якi: "1) вчинили злочини проти людства чи здiйснювали геноцид, чинили насильницькi дiї проти нацiональної державностi України; 2) засудженi до позбавленню волi до зняття суди­мостi; 3) перебувають пiд слiдством або уникають покаран­ня чи вчинили злочин на територiї iншої держави; Подiбнi умови прийому до громадянства встановлює кожна демократична держава. Наприклад, в Конституцiї Францiї вказано, що в громадянство не приймаються особи, „якщо характер i спосiб життя їх не визнанi гiдними”. Як бачимо, такi обмеження цiлком доцiльнi, оскiльки прийом до громадянства – це двостороння акцiя, з якої однiєю з сторiн є особа, яка клопочеться про надання громадянства, а iншою — держава. Безперечнi. держава не може байдуже ставитись до надання громадянства, особливо зараз, в умовах зростання злочинностi, тероризму. для особи, яка ранiше перебувала у громадянствi України, але потiм з якоїсь причини втратила це громадянство. Вiд натуралiзацiї поновлення в громадянствi вiдрiзняється спрощеним порядком вирiшення питання. В такому випадку не враховуються положення абзацу першого пункту третього частини другої ст. 16 Закону про громадянство України. Набуття громадянства може бути передбачене i мiж народними угодами, що стосуються територiальних змiн. При територiальних змiнах, „коли якась територiя перг ходить вiд однiєї держави до iншої, жителям такої терн тора надається право обирати громадянство тiєї чи iншої держави”. В такому випадку має мiсце така форма; . як оптацiя (optatio — лат. вибiр; бажання) або вибiр громадянства за бажанням. Прикладом може бути протокол по радянсько-чехословацькому договору 1945р. про Закарпатську Україну. Указом Президiї Верховної Ради вiд 31 жовтня 1946 р. на пiдставi Угоди мiж Уряда­ми СРСР i Чехословацької Республiки вiд 10 липня 1946 р. про оптацiю i переселення було встановлено, що: 1) особи чеської i словацької нацiональностi i члени їхнiх родин, якi переселяються з СРСР до Чехословаччини, визнаються такими, що вибули з радянського гро­мадянства з моменту їх виїзду, i 2) особи росiйської, української та бiлоруської нацiональностей, а також чле­ни їхнiх родин, якi переселяються з Чехословаччини до СРСР на пiдставi тiєї ж Угоди, набувають радянського громадянства з моменту їх прибуття на територiю СРСР. Це приклад колективної оптацiї, але оптацiя може бути й iндивiдуальною. При цьому мається на увазi, що оп­тант буде жити на територiї держави, громадянство якої вiн обирає. Оптацiя повинна провадитися в суворiй вiд­повiдностi до принципiв самовизначення нацiй та iнших загальновизнаних принципiв мiжнародного права. Переселення, на вiдмiну вiд оптацiї, включає еле­мент примусу i тому застосовується як винятковий спосiб, а також з метою уникнення конфлiктiв у май­бутньому. Так, пiсля Першої свiтової вiйни було пересе­лено нiмцiв з Польщi, Чехословаччини й Угорщини у Нiмеччину, а чехiв i полякiв, угорцiв та українцiв — у межi нацiональних кордонiв. У зв’язку з цим мiж за­цiкавленими державами були пiдписанi угоди про поря­док переселення. У деяких договорах та угодах з питань громадянства застосовується термiн "обмiн населенням". Обмiн насе­ленням здiйснюється, звичайно, за нацiональною озна­кою i з дотриманням принципу добровiльностi. норм законодавства. Закон про громадянство України встановлює грома­дянство дiтей при змiнi громадянства батькiв i при уси­новленнi. "При змiнi громадянства батькiв, внаслiдок якої обоє стають громадянами України або обоє виходять з громадянства України, змiнюється вiдповiдно громадянство їхнiх дiтей, якi не досягли 14 рокiв. Якщо вiдомий один iз батькiв дитини, то при змiнi громадянства цього батька вiдповiдно змiщається грома­дянство дитини, яка не досягла 16 рокiв", - так прого­лошує ст. 21 Закону про громадянство України. Тобто змiна громадянства України вiдбувається автоматично, i на це не потрiбна згода дiтей. Якщо обоє з батькiв або один з батькiв дитини, яка проживає на територiї України, виходять з громадянства України i при цьому не беруть участi у виховання дити­ни, над якою встановлено опiку чи пiклування громадян України, дитина за клопотанням батькiв, опiку чи пiклувальника зберiгає громадянство України. Законодавством України регулюється питання набут­тя дитиною громадянства України в разi набуття грома­дянства України одним з батькiв. Передбачається при цьому три варiанти набуття громадянства. Перший — якщо громадянином України стає один з батькiв, а другий залишається iноземним громадянином, дитина може набути громадянство України за клопотанням про це того з батькiв, який набуває громадянства України, та при згодi другого з батькiв. Другий варiант — якщо гро­мадянином України стає один з батькiв, а другий зали­шається особою без громадянства, дитина, яка проживає на територiї України, стає громадянином України. І третiй варiант – якщо громадянином України стає один з батькiв, а другий залишається особою без грома­дянства, дитина, яка проживає поза територiєю України. може набути громадянства України за клопотанням про це того з батькiв, який набуває громадянства України (ст. 24), Як бачимо, законодавство спрямоване на за­безпечення прав дитини, на недопустимiсть ситуацiї н без громадянства або подвiйного громадянства. Так, ст. 26 Закону встановлює, що дитина, яка є громадянином України i усиновлена iноземними грома­дянами або подружжям, один з якого є громадянином України, а другий – особою без громадянства, зберiгає громадянство України, але за клопотанням усиновителiв такiй дитинi може бути дозволено змiнити громадянство. Автоматичне збереження за дитиною громадянства України особливо важливе в тому випадку, коли iнозем­на держава не надає усиновленiй дитинi свого грома­дянства. За­кону про громадянство захищає права i законнi iнтереси дитини, чiтко забезпечує її правовий статус. "Про громадянство України" є вiльний вихiд особи з українського громадянства як одна з пiдстав припинен­ня громадянства. Також iснують ще двi пiдстави, вна­слiдок яких громадянство України припиняється. Це, по-перше, втрата громадянства, i, по-друге, громадян­ство може бути припинене за пiдставами, передба­ченими мiжнародними договорами, якi ратифiкованi Верховною Радою України. Закон України не передба­чає ще одну пiдставу, яка поширена в деяких країнах, зокрема позбавлення особи громадянства як санкцiя Отже, громадянство України припиняється: 2) внаслiдок втрати громадянства Украйни; 3) за пiдставами, передбаченими мiжнародними до­говорами, якi ратифiкованi Верховною Радою України, — так проголошує ст. 19 Закону. України здiйснюється за клопотанням особи (ст. 19), Вихiд з громадянства передбачається законами бiльшостi країн свiту. Право громадянина на вихiд з громадянства випливає зi ст. 12 Мiжнародного пакту про громадянськi та полiтичнi права 1966 р., де говориться, щ кожна особа має право залишити будь-яку державу, враховуючи свою власну. Ст. 25 Конституцiї України передбачає, що громадянин України не може бути позбавлю ний громадянства i права змiнити громадянство України. Експатрiацiя може бути вiльною або мати дозвiльний характер. Вiльна експатрiацiя характерна для англо американської системи права. Вихiд же особи з громадянства у дозвiльному порядку вiдбувається шляхом по дачi зацiкавленою особою клопотання. На вихiд особи : Оскiльки громадянство — це правовий зв’язок, який виявляється у правах i обов’язках, то можна припустити що при невиконаннi певних обов’язкiв вихiд з громадянства може бути обмежений на деякий час, тобто д. виконання цих обов’язкiв. Вихiд з громадянства повинен чiтко регулювати, законодавством країни. В принципi, вихiд особи з громадянства повинен розглядатись як право особи, з одного боку, i обов'язок держави дозволити вихiд з громадянства, — з iншого боку. Вiдмова у виходi з громадянства повинна розглядатись як неправомiрна, якщо особа не має перед державою невиконаних обов’язкiв, iсвою чергу, обсяг прав i обов'язкiв встановлюється самостiйно, згiдно з принципом державного суверенiтету. І вiдмова особi у виходi з громадянства у зв'язку з невиконанням певних обов’язкiв, змiст яких не суперечить загальноприйнятим нормам мiжнародного права, по­винна розглядатись як правомiрна. Закон України передбачає вiдмову в клопотаннi, "якщо особа, яка порушила клопотання" про вихiд, має невиконанi зобов'язання перед державою або майновi зобов’язання, з якими пов’язанi iстотнiiнтереси юридичних, чи фiзичних осiб на територiї України, або якщо вихiд з громадянства призведе до статусу особи без громадянства". У Закот України „Пре громадянство України” не вказується прямо на вiдому у виходi з громадянства Ук­раїни у зв’язку з не проходженням громадянином дiйсної вiйськової служби, але це розумiється, очевидно, зако­нодавцем як „невиконанi перед державою обов'язки”, Законодавство бiльшостi країн також передбачає для бiпатридiв вихiд з громадянства у формi вiдмови вiд гро­мадянства. Таке положення закрiплене в Гаазькiй конвенцiї 1930 р. i Європейськiй конвенцiї про скорочення випадкiв множинностi громадянства 1963р. Закрiплення в законодавствi такої форми виходу з громадянства характерно для країн з дозвiльною системою виходу з громадянства. Поширеним є таке положення, що особа, яка бажає вийти з громадянства, повинна мати громадянство iншої держави або отримати його протягом певного строку пiсля виходу з громадянства (Нiмеччина, Японiя, Австралiя). Закон України про громадянство не пов’язує вихiд, з громадянства з набуттям особою нового громадянства. Однак ст. 19 Закону „Про громадянство України” пе­редбачає, що „у виходi з громадянства України може бути вiдмовлено, якщо вихiд з громадянства призведе до статусу особи без громадянства". Тобто, практично, пiдтверджується те, що бахання набути громадянство другої держави є пiдставою виходу з громадянства, i в Українi. За законодавством деяких країн натуралiзацiя особи в iншiй державi є пiдставою для автоматичної втрати громадянства. В цьому разi держава в своєму законодавствi тiльки констатує, що особа не може бiльше бути громадянином держави. При автоматичнiй втратi громадянства громадянство може втрачатись як з моменту здiйснення факту, передбаченого законодавством, так i з моменту видання компетентним органом юридичного акту. Громадянство України втрачається вiд дня виданий Указу Президента України. Тобто втрата громадянств вiдбувається не автоматично, а в порядку, передбаченi му законом. Згiдно з чинним Законом про громадянство України (ст. 20), громадянство України втрачається: 1) внаслiдок вступу особи на вiйськову служба, службу безпеки, в полiцiю, органи юстицiї або в iншi органи державної клади га управлiння в iноземнiй державi без згоди на державних органiв України; 2) якщо громадянство України набуто внаслiдок подання за вiдомо неправдивих вiдомостей або фальшив, документiв; Перша пiдстава втрати громадянства притаманна багатьом законодавствам багатьох країн свiту, хоча деякi держави застерiгають, що позбавлення громадянства неможливе, якщо особа стає апатридом, що закрiплено в Конвенцiї 1961р. про скорочення кiлькостi осiб без громадянства. Друга пiдстава також дуже поширена. Третя ж пiдстава втрати громадянства - перебуван­ня особи, яка знаходиться за межами України на кон­сульському о блiцi, трапляється досить рiдко. Конвенцiя ООН про скорочення кiлькостi осiб без громадянства 1961 року встановлює наступну норму: "Громадянин не втрачає громадянства нi в випадках залишення ким його країни, нi в результатi проживання на територiї iнозем­ної держави, нi через порушення обов'язку заявити про своє мiсцезнаходження, нi з iншої подiбної пiдстави, якщо вiн стає апатридом". , якi вирiшують питання, пов'язанi з громадянством України До органiв, якi беруть участь у вирiшеннi питань, пов'язаних з громадянством, належать: Президент України; Комiсiя з питань громадянства при Президен­товi України; Мiнiстерство внутрiшнiх справ i пiдвiдомчi йому органи; Мiнiстерство закордонних справ України, дипломатичнi представництва i консульськi установи України за кордоном. України. Конституцiя України встановлює, що Президент приймає рiшення про прийняття до грома­дянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Українi iноземним громадянам i особам без громадянства (ст. 106, п. 26). Закон "Про громадянство України" також пiдтверджує: "Президент України приймає рiшення про: 1) прийняття до грома­дянства України, 2) припинення громадянства Украї­ни". Тобто саме Президент України приймає остаточнi рiшення щодо цих питань. З питань громадянства Пре­зидент видає Укази. Всi iншi державнi органи, пов’язанi з вирiшенням питань громадянства, здiйснюють лише пiдготовчу роботу. До органiв, якi вiдають питаннями громадянства України, Закон зараховує Комiсiю з питань громадян­ства України, яку створює Президент для попереднього розгляду питань, пов’язаних з громадянством. Ця Ко­мiсiя взаємодiє з МВС та МЗС України, органами культури, науки й освiти щодо проблем громадянства. Комiсiя пiдтримує зв’язки з українськими та закордонними органiзацiями з питань поновлення чи набуття громадянства. Через засоби iнформацiї вона дає пояснення стосовно громадянства, проводить конференцiї i народи з цих питань. України протягом останнiх п’яти рокiв; володiння українською мовою в обсязi, достатньому для спiлкування iснування законних джерел iснування; визнання виконання заявником Констанцiї України Комiсiя з’ясовує факти, якi можуть бути перепоною особi стати громадянином України. Рiшення Комiсiї оформляєте протоколом, який пiдписується всiма членами Комiсiї, що брали участь у засiданнi. Мiнiстерство внутрiшнiх справ України i його органи на мiсцях виконують велику пiдготовчу роботу з питай г пов’язаних з громадянством України. Ст. 29 Закону про громадянство України передбачає наступнi повноваження органiв внутрiшнiх справ: 1) прийняття вiд осiб, якi проживаю на територiї України, заяв з питань громадянства України i разом iз необхiдними документам, надiслання їх на розгляд Президента України; 2) визначення належностi осiб, якi проживають на територiї; України, до громадянства України; 3) пiдготовка представлень про втрату громадянства України особами, якi проживають на територiї України; 4) реєстрацiя припинення громадянства особами, якi постiйно проживаю на територiї України. Цiкаво, що нова редакцiя Закону „Про громадянство України” визначає таке повноваження, як реєстрацiя припинення громадянства України особами, якi постiйно проживаюсь на територiї України, а окремим пунктом виносить пiдготовку подання про втрату громадянства України особами, якi постiйно проживають на територiї України. Але кому вони готують таке подання, не вказується. Мабуть, Комiсiї з питань громадянства при Президентовi України. Взагалi Мiнiстерство внутрiшнiх справ i пiдвiдомчi йому органи, якi надiленi вiдповiдною компетенцiєю, виконують три основнi функцiї. По-перше, вониприй­мають вiд осiб, якi постiйно проживають на територiї України, заяви з питань громадянства на iм'я Президен­та України через органи внутрiшнiх справ за мiсцем по­стiйного проживання заявникiв Заява повинна бути скрiплена пiдписом заявника iз зазначенням дати скла­дання. Мiнiстерство внутрiшнiх справ перевiряє факти i до­кументи, якi наданi заявником, пiсля чого направляє клопотання з питань громадянства зi своїм висновком i висновком Мiнiстерства закордонних справ України до Комiсiї при Президентовi України у питаннях грома­дянства та до Служби безпеки України, яка, в свою чер­гу, свiй висновок по данiй справi надсилає також до Ко­мiсiї при Президентовi України у питаннях грома­дянства Щодо функцiй Мiнiстерства внутрiшнiх справ, то, по-друге, органи внутрiшнiх справ приймають остаточнi рiшення щодо належностi осiб, якi постiйно прожи­вають на територiї України, до українського грома­дянства, реєструють втрату громадянства України осо­бами, якi проживають на територiї України Щодо визначення належностi до громадянства України, то заява подається в органи внутрiшнiх справ за мiсцем постiй­ного проживання цiєї особи При визначеннi Комiсiєю при Президентовi України у питаннях громадянства на­лежностi особи до громадянства України застосовуються законодавчi акти України i правила мiжнародних дого­ворiв України, що дiяли на момент настання обставин, з якими пов'язується належнiсть особи до громадянства України. По-третє, органи внутрiшнiх справ ведуть облiк осiб, якi проживають на територiї України, i визначають їх належнiсть до громадянства України. Також на них по­кладено виконання рiшень у питаннях громадянства Щодо осiб, якi постiйно проживають в України. А саме: видавати паспорт громадянина України особам, якi на­були громадянства України у встановленому Законом порядку, або робити вiдповiдний запис про належнiсть до громадянства України у документах дiтей, якi не досягли 16-ти рокiв. Особам, якi проживають в Українi i не є громадянами України — видавати посвiдки на про­живання. Питаннями, пов'язаними з громадянством України займаються також Мiнiстерство закордонних справ Ук­раїни, дипломатичнi представництва та консульськi ус­танови України за кордоном. По сутi, ця система вiдом­чих органiв виконує три основнi функцiї з питань. Пов’язаних iз громадянством: пiдготовчу, реєстрацiйну та облiкову, тому що вони: 1) приймають вiд осiб, якi по­стiйно проживають за кордоном, заяви з питань грома­дянства України i разом з необхiдними документами надсилають їх на розгляд Президента України; 2) визна­чають належнiсть осiб, якi постiйно проживають за кордоном, до громадянства України; 3) реєструють втрата громадянства України особами, якi постiйно прожива­ють за кордоном; 4) ведуть облiк громадян країни, якi постiйно проживають за кордоном (ст. 31). Нова редакцiя Закону вiд 16 квiтня 1997 р. додає до повноважень Мiнiстерства закордонних справ України, дипломатичних представництв та консульських установ ще Й таке: "готують подання про припинення громадянства України особами, якi постiйно проживають за кордоном, та, в залежностi вiд пiдстав припинення, оформляють такi документи: 1) подання; 2) документ, що пiдтверджує факт добровiльного набуття особою громадянства iншої держави; 3) документ, який пiдтвер­джує, що особа перебуває на вiйськовiй службi, у служб» безпеки, правоохоронних органах, органах юстицiї iншої держави; 4) висновок вiдповiдних органiв про неправ­дивi вiдомостi або фальсифiкацiю документiв, якi були поданi для набуття громадянства України, або рiшення суду; 5) документ вiдповiдного дипломатичного пред­ставництва чи консульської установи України про те, що особа, яка постiйно проживає за кордоном, протягом п'яти рокiв без поважних причин не стала на кон­сульський облiк". Усi функцiї щодо порядку розгляду заяв i подань з питань громадянства України, якi на територiї України виконує Мiнiстерство внутрiшнiх справ України, та но­тарiальнi функцiї щодо таких заяв i подань за кордоном здiйснюють дипломатичнi представництва або кон­сульськi установи України. Лiтература 1. Конституцiя України : Прийнята на п’ятiй сесiї Верховної Ради України 28 червня 1996 р. - К. „ДОК-К” , 1996. - 40 стор. 2. Коментар до Конституцiї України : Наук. - популярне видання. – К.: Ін-т законодавства Верховної Ради України, 1996. – 376 с. 3. Закон України „ Про громадянство України ” вiд 8 жовтня 1991 р. 4. Загальна Декларацiї прав людини вiд 10 грудня 1948 р. 5. Конституцiйне право України , за редакцiєю доктора юридичних наук, професора В. Ф. Погорiлка, К. 1999 р.