Буржуазнi реформи 1860-1870 рокiв в Росiї
ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ
Контрольна робота з предмету
“Історiя держави та права зарубiжних країн”
Тема 8. Буржуазнi реформи 1860-1870 рокiв в Росiї
Виконав:
Якiменко Ігор
Ірпiнь 2003
1. Селянська реформа 1861 року. Змiни в правовому положеннi селян.
У першiй половинi XIX ст. сформувались соцiально-полiтичнi передумови для буржуазних реформ у Росiї. Крiпосне право стримувало розвиток ринку i селянського пiдприємництва.
акцiонерних компанiй, яка перевищує їх чисельнiсть за попереднi двадцять рокiв.
Кризова ситуацiя проявилась у збiльшеннi кiлькостi селянських повстань i революцiйного руху.
У лютому 1855 р. на престол вступив Олександр її, який у березнi 1856 р. виступив з промовою перед верхiвкою дворянства в Москвi. Говорячи про звiльнення селян, вiн сказав: "набагато краще, щоб це вiдбулося зверху, нiж знизу". Пiсля цього з'явилася велика кiлькiсть проектiв i пропозицiй про вiдмiну крiпосного права.
селян i передачi їм земельних надiлiв, їх головними iдеями були: селяни отримують особисту свободу, до завершення викупної угоди з помiщиком земля переходила в їх користування. Надiлення землею здiйснювалось за, добровiльною домовленiстю помiщика i селянина: перший не мiг давати земельний надiл менше нижчої норми, встановленої мiсцевим положенням, другий не мiг вимагати надiлу бiльше, максимальної норми, передбаченої в тому ж положеннi. Уся земля в 34 губернiях подiлялась на три категорiї: нечорноземна; чорноземна i степова. Кожна група подiлялась на декiлька мiсцевостей iз урахуванням якостi грунту, чисельностi населення, рiвня торговельно-промислового i транспортного розвитку. Для кожної мiсцевостi встановлювались свої норми (вища. i нижча) земельних надiлiв. Передбачалось безвикупне видiлення “подарункових надiлiв” розмiри яких могли бути меншi мiнiмальних, встановлених у положеннi.
Подушний надiл складався з садиби i орної землi, пасовищ i пустирiв. Землею надiлялись тiльки особи чоловiчої статi.
Власнiсть на землю зберiгалась за помiщиком аж до здiйснення викупної угоди, селяни на цей перiод мали право тiльки користуватися надiлом, залишаючись "тимчасово зобов'язаними".
Викупний договiр мiж помiщиком i селянською общиною затверджувався мировим посередником. Садибу можна було викупити в будь-який час, польовий надiл зi згоди помiщика i всiєїобщини. Пiсля затвердження договору всi вiдносини сторiн (помiщик - селянин) припинялись, i селяни ставали власниками.
Суб'єктом власностi в бiльшостi регiонiв ставала община,, у деяких районах - селянський двiр. В останньому випадку селяни одержували право спадкового розпорядження землею.
Селяни одержували право займатися торгiвлею, засновувати пiдприємства, вступати в гiльдiї, звертатися в суд на рiвних пiдставах з представниками iнших станiв, вступати на службу.
Селяни платили викуп за садибну i польову землю. При цьому 25 % викупної суми вони платили готiвкою при здiйсненнi викупної угоди, решту суми помiщики одержували iз скарбницi (грошима i цiнними паперами), її селяни повиннi були разом з процентами виплачувати на протязi 49 рокiв. Полiцейський i фiскальний апарат уряду повинен був забезпечити своєчаснiсть цих виплат. Для кредитування реформи були створенi Селянський i Дворянський банки.
У перiод "тимчасової зобов'язанбстi" селяни залишались вiдокремленими в правовому. вiдношеннi станом. Селянська община зв'язувала своїх членiв круговою порукою: вийти з общини можна було, тiльки виплативши половину боргу, що залишався, i.. при гарантiї', що другу половину виплатить община.. Можна було пiти з общини знайшовши собi замiну. Община могла прийняти, рiшення про обов'язко-вий викуп землi. Збори общини вирiшували сiмейнi розподiли землi. Волоснi збори вирiшували квалiфiкованою бiльшiстю питання про замiну общинного землекористування. iндивiдуальним, розподiл землi на постiйнi спадковi частини, про передiл, вилучення iз общини їїчленiв.
Староста був фактичним помiчником помiщика, (в перiод тимчасового зобов'язаного iснування), мiг накладати на винних штрафи або
Негативними наслiдками реформи стало наступне, надiли, селян зменшились порiвняно з дореформними, а платежi, (порiвнюючи зi старим оброком) виросли, община фактично втратила свої права на користування лiсами, луками, i водоймами, селяни залишались вiдокремленим станом.
2. Земська i мiська реформи.
Мiське управлiння дореформенний перiод будувалось у повнiй вiдлов i днортi з системою крiпосницького господарювання. Центральною фiгурою, в управлiннi на мiсцях залишався помiщик, який зосереджував.. в своїх руках, економiчну, адмiнiстративно-судову i полiтичну владу над своїми селянами.
На губернському рiвнi, головною осооою в системi мiсцевого управлiння був губернатор. Наказом 1837 р. губернатори надiлялись широким колом повноважень: полiцейськими, наглядовими, адмiнiстративними, господарськими та iн.
Наступне мiсце пiсля губернатора займав губернський, керiвник дворянства, який виконував рiзнi полiцейськi, слiдчi, опiкунськi й iншi функцiї. Повiтовий керiвник дворянства очолював. Апарат повiтових чиновникiв.
Дореформена система мiсцевого управлiння виражала переважно iнтереси дворянсько-помiщицького класу.
Проведення селянської реформи вимагало невiдкладної перебудови системи мiсцевого управлiння. Пiд час цiєї реформи уряд намагався створити неоохiднi умови для збереження влади в руках дворян -помiщикiв. У березнi 1863 р. спецiально створена комiсiя пiдготувала остаточнi проекти положення про земськi установи i тимчасовi правила для них.
Компетенцiя земських органiв обмежувалась виключно межами мiсцевого iнтересу i мiсцевого господарства. З самого початку земськi установи проектувалися як мiсцевi i громадськi, якi не мали своїх виконавчих органiв i проводили свої рiшення через полiцейський i бюрократичний апарат держави.
Держава повинна була здiйснювати жорстокий контроль за дiяльнiстю земств. Губернатор у семиденний строк мiг накласти вето на будь-яке розпорядження земського органу, для мiнiстерства внутрiшнiх справ цей строк був значно збiльшений.
1 сiчня 1864 р. було затверджено "Положення про губернськi i повiтовi земськi установи". На них покладалось: завiдування капiталом, майном i грошима земства; утримання земських споруд i шляхiв сполучення; взаємне земське страхування майна; пiклування про розвиток мiсцевої торгiвлi i промисловостi; санiтарнi заходи, участь у господарських вiдносинах у галузi охорони здоров'я i освiти.
Законом передбачалось створення трьох виборчих курiй:
- курiї повiтових землевласникiв, яка складалась переважно з дворян-помiщикiв, для участi у якiй вимагався високий майновий ценз. Повiтовi землевласники з меншим цензом брали участь у виборах через уповноважених;
- мiської курiї, учасники якої повиннi були мати купецьке свiдоцтво або пiдприємство певного розмiру;
- сiльської курiї, в якiй не був встановлений майновий ценз, але була введена система трьохступiнчатих виборiв: селяни, зiбравшись на волоснi збори посилали своїх виборщикiв на збори, якi обирали земських гласних.
Земськi збори й земська управа (виконавчий орган, який складався з голови i двох членiв) обирались на три роки. Губернськi земськi збори обирались членами повiтових зборiв. Голова повiтової управи затверджувався на посадi губернатором, голова губернської управи - мiнiстром внутрiшнiх справ.
"Мiське положення", яке закрiпило систему органiв мiського громадського управлiння: мiськi виборчi збори i мiську думу з мiською управою - виконавчим органом Думу i управу очолювала одна особа - мiський голова, який затверджувався на посадi губернатором або мiнiстром внутрiшнiх справ.
Усi мiськi виборцi вiдповiдно до майнового (податного) цензу подiлялись на три групи, кожна з яких вибирала третину гласних у мiську думу. Брати участь у виборах мали право особи, якi досяглi 25-рiчного вiку, володiли нерухомим майном, промисловими чи торговельними пiдприємствами, а також тi, якi займались дрiбною торгiвлею. Не брали участi у виборах особи, якi були ранiше засудженi, знятi з займаної посади, позбавленi духовного сану, а також тi, що знаходились пiд слiдством. Юридичнi особи i жiнки брали участь у виборах через представникiв. Голосування було таємним.
Дума i управа обирались на чотири роки, половина складу управи переобиралась через кожнi два роки. Мiський голова мiг призупинити рiшення управи. Розбiжностi мiж думою i управою вирiшував губернатор.
Встановлювалась максимальна кiлькiсть осiб нехристиянського вiросповiдання, якi входили до складу управи - не бiльше однiєї третини. Мiським головою не могла бути особа єврейської нацiональностi.
позики.
Як i земськi органи, органи мiського самоуправлiння значною мiрою залежали вiд державних бюрократичних i полiцейських установ. Разом з тим, створення нових органiв самоуправлiнняЧїприяло становленню громадсько-полiтичного i культурного життя, допомагало торговельно-промисловому розвитку росiйських мiст.
3. Судова реформа 1864 року.
Структуру дореформеної судової системи утворювали рiзнi органи, якi склались iсторично i робили її складною i заплутаною. Судовi функцiї виконували i адмiнiстративнi органи -губернськi правлiння, органи полiцiї та iншi.
Розгляд справ у всiх судових iнстанцiях був закритим. На дiяльнiсть суду сильний тиск здiйснювали рiзнi адмiнiстративнi органи, органи полiцiї провадили слiдства i виконували вироки, крiм того, могли брати на себе i судовi функцiї по ''маловажливих" справах.
судовi (за цивiльними i кримiнальними справами) палати, якi розповсюджували свою дiяльнiсть на декiлька губернiй чи областей, i касацiйнi (за цивiльними i кримiнальними справами департаменти Сенату. Влада цих судiв розповсюджувалась на всi сфери, крiм тих, де дiяла юрисдикцiя духовних, вiйськових,,
селянських судiв.
виборнiсть (мирових, суддiв i присяжних засiдателiв).
Пiд час пiдготовки i проведення реформи, були створенi новi iнститути присяжних засiдателiв i судових слiдчих, реорганiзована дiяльнiсть старих. Змiнились функцiї прокуратури - пiдтримання обвинувачення в судi, нагляд за дiяльнiстю судiв, слiдством i мiсцями позбавлення волi.
Формування принципiв змагальностi в судовому процесi покликало створення нового спецiального iнституту - адвокатури (присяжних повiрених).
Для посвiдчення дiлових паперiв, оформлення угод та iнших актiв засновувалась система нотарiальних контор у губернських i повiтових мiстах.
В основу перетворень реформи 1864 р. був покладений принцип розподiлу властей: судова влада вiддiлялась вiд законодавчої, виконавчої, адмiнiстративної. Проголошувалась рiвнiсть всiх перед законом.
мирового суддi не оплачувалась.
Мировий округ включав, як правило, повiт i мiста, якi в нього входили. Округ подiлявся на мировi дiльницi, у межах яких дiяли мировi суддi.
Закон визначав сферу юрисдикцiю мирових суддiв: їм були пiдсуднi справи про менш тяжкi злочини i проступки, за якi передбачались такi санкцiї, як арешт до трьох мiсяцiв, ув'язнення на строк до одного року i штраф на суму до 300 крб.
У цивiльно-правовiй сферi на мирових суддiв покладався розгляд справ щодо особистих зобов'язань i договорiв (на суму до 300 крб.), а також справ, пов'язаних з вiдшкодуванням шкоди на суму до 500 крб., позовiв про образу i справ про встановлення прав на володiння.
Окружнi суди засновувались на декiлька повiтiв i складались iз гр-лови i членiв суду. Новим iнститутом, введеним реформою на рiвнi першої ланки загальної судової системи (окружних судiв), були присяжнi засiдателi. Закон пiдкреслював, що вирок винесений судом за участю присяжних засiдателiв, є остаточним.
При окружних судах засновувався iнститут слiдчих, якi здiйснювали пiд наглядом прокуратури попереднє розслiдування злочинiв, на закрiплених за ними дiльницях.
Судовi палати розглядали справи щодо скарг i протестiв на вироки окружного суду, а також справи про посадовi i державнi злочини по першiй iнстанцiї.
"прямого змiсту законiв", прохання про перегляд за новими обставинами вирокiв, що вступили в законну силурi справи про службовi злочини (в особливому порядку судочинства). Департаменти Сенату були касацiйними органами для, всiх мiсцевих i загальних судiв Росiї i могли розглядати будь-яку справу, яка була вирiшена в нижчих iнстанцiях з порушенням встановленого порядку.
Незважаючи на свiй буржуазний радикалiзм, судова реформа з самого початку несла на собi ряд пережйтiсiв минулого. Обмеження компетенцiї суду присяжних, особливий порядок судочинства щодо посадових осю, недостатнiй захист суддiвської незалежностi вiд адмiнiстрацiї - все це послаолювало ефективнiсть проведеної . реформи. Нiчим не обмежене право мiнiстра юстицiї призначати суддiв, не вдаючись при цьому до пояснень, стало одним iз головних способiв тиску адмiнiстрацiї на судовi органи.
Вiддання державних чиновникiв до суду здiйснювалось постановами їх керiвництва, а не за рiшенням суду. Присяжнi засiдателi усувались вiд розгляду справ, якщо мали полiтичний характер. Цi та iншi вилучення iз загального судового порядку поступово готували грунт коктрреформ, якi були здiйсненi пiзнiше.
Використана лiтература:
1. Всеобщая история государства и права. Под редакцией К. И. Батыра, М., «Былина», 1995.
2. Страхов М. М. Історiя держави i права зарубiжних країн. : Харкiв. Право, 1999.
3. Шевченко О. О. Історiя держави i права зарубiжних країн. К.: Вен турi, 1995. стр. 92-95
4. Федоров К. Г. Історiя держави i права зарубiжних країн. К.:1994 стр. 8-29.
5. Черниловский З. М. Всеобщая история государства и права. М.: Юристъ, 1995, стр. 23-58.
7. Мудрак І. Д. Історiя держави i права зарубiжних країн. Ірпiнь, 2001. Ч. 1. стр. 18-
| 
