Гражданское право

Гражданское право Гражданское право Змiст Вступ Роздiл І. Поняття i види об'єктiв цивiльних прав Роздiл ІІ. Речi як об'єкти цивiльних прав. Класифiкацiя речей. Майно Роздiл ІV. Вексель як об'єкт цивiльних прав Роздiл V. Особистi немайновi блага як об'єкти цивiльних прав. Список використаної лiтератури Вступ Соцiальна цiннiсть права полягає у тому, що воно, втiлюючи загальну, групову та iндивiдуальну волю (iнтерес) учасникiв суспiльних вiдносин, сприяє розвитку тих вiдносин, у яких зацiкавленi як окремi iндивiди, так i суспiльство в цiлому. Воно вносить стабiльнiсть i порядок у цi вiдносини. У суспiльствi, в умовах цивiлiзацiї, немає такої iншої системи соцiальних норм, яка змогла б забезпечити доцiльне регулювання економiчних, державно-полiтичних, органiзацiйних та iнших вiдносин, реалiзуючи при цьому демократичнi, духовнi та моральнi цiнностi. Забезпечуючи простiр для упорядкованої свободи i активностi, право служить чинником соцiального прогресу. Його роль особливо зростає в умовах краху тоталiтарних режимiв, розвитку демократiї. право використовується рiзними суб'єктами соцiального життя - державою, громадськими об'єднаннями, комерцiйними органiзацiями, громадянами. У цивiлiзованому суспiльствi саме цивiльне право є одним iз головних iнструментiв, здатних забезпечити органiзованiсть i нормальну життєдiяльнiсть, соцiальний мир, злагоду, зняття соцiальної напруженостi. З метою задоволення своїх iнтересiв суб'єкти цивiльних прав вступають мiж собою у рiзноманiтнi вiдносини з приводу того чи iншого об'єкта. Такi вiдносини можуть виникати заради придбання та перевезення речей, надання послуг, використання права авторства на твори науки, лiтератури, мистецтва, захисту честi, гiдностi та дiлової репутацiї. Із цього можна зробити висновок, що об'єкт цивiльно-правових вiдносин, або цивiльних прав, — це певне конкретне благо, з приводу якого суб'єкти вступають у правовiдносини. Такими благами можуть бути: 1) майно (речi та послуги); 2) результати духовної та iнтелектуальної дiяльностi; 3) особистi немайновi блага. Роздiл І. Поняття i види об'єктiв цивiльних прав Насамперед потрiбно зробити зауваження стосовно спiввiдношення термiнiв "об'єкти цивiльних прав" i "об'єкти цивiльних правовiдносин", що зустрiчаються в юридичнiй лiтературi. Це розмежування ґрунтується на таких мiркуваннях: об'єктами правовiдносин є те, на що це правове вiдношення спрямоване i справляє певний вплив. Як суспiльнi зв'язки, що виникають в результатi їх взаємодiї, цивiльнi правовiдносини можуть впливати лише на поведiнку людини. Тому як об'єкт цивiльного правовiдношення виступає поведiнка його суб'єктiв, спрямована на рiзнi матерiальнi блага. Пiд об'єктами цивiльних прав розумiють будь-якi матерiальнi та нематерiальнi блага, з приводу яких виникають цивiльнi правовiдносини, часом звертаючи увагу на те, що "об'єкти цивiльних прав" i "об'єкти цивiльних правовiдносин" - поняття тотожнi. Очевидно, слiд погодитися з тiєю точкою зору, що розмежування зазначених понять видається штучним. Адже коли йдеться про блага, що становлять iнтерес для суб'єктiв цивiльного права, то вони не тiльки є об'єктом прав однiєї особи, а й породжують також обов'язки iнших осiб, без яких суб'єктивне право не може бути реалiзоване. правовiдношення. "об'єкти цивiльних прав" i "об'єкти цивiльних правовiдносин" — поняття тотожнi. Це дозволяє однаковою мiрою користуватися як одним, так й iншим термiном. Об'єкти цивiльних прав (правовiдносин) можуть бути визначенi як матерiальнi та (або) нематерiальнi блага, з приводу яких складаються цивiльнi правовiдносини. Класифiкацiя об'єктiв цивiльних прав (правовiдносин) можлива за рiзними пiдставами. Зокрема в ЦК пропонуються класифiкацiї об'єктiв цивiльних прав за двома критерiями: 1) залежно вiд характеру благ (ст. 177) i 2) залежно вiд оборотоздатностi об'єктiв цивiльних прав (ст. 178). вiд їх оборотоздатностi. В ст. 178 ЦКУ зазначено, що об'єкти цивiльних прав можуть вiльно вiдчужуватися або переходити вiд однiєї особи до iншої в порядку правонаступництва чи спадкування або iншим чином, якщо вони не вилученi з цивiльного обороту, або не обмеженi в оборотi, або не є невiд'ємними вiд фiзичної чи юридичної особи. Види об'єктiв цивiльних прав, перебування яких у цивiльному оборотi не допускається (об'єкти, вилученi з цивiльного Види об'єктiв цивiльних прав, якi можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивiльному оборотi допускається за спецiальним дозволом (об'єкти, обмежено оборотоздатнi), встановлюються законом. Залежно вiд ступеня оборотоздатностi об'єкти цивiльних прав подiляються на три групи: а) об'єкти, що перебувають у вiльному обiгу. За загальним правилом, об'єкти цивiльних прав можуть вiльно вiдчужуватися або переходити вiд однiєї особи до iншої в порядку правонаступництва чи спадкування або iншим чином, якщо вони не вилученi з цивiльного обiгу, або не обмеженi в обiгу, або не є невiд'ємними вiд фiзичної чи юридичної особи; законодавством вимогам, або їх придбання (вiдчуження) допускається лише на пiдставi спецiальних дозволiв. Види об'єктiв цивiльних прав, якi можуть належати лише певним учасникам обiгу або перебування яких у цивiльному обiгу допускається за спецiальним дозволом, встановлюються законом. Наприклад, згiдно iз Законом України вiд 27 липня 1994 р. "Про надра" дiлянки надр не можуть бути предметом купiвлi-продажу, дарування, спадкування, застави або вiдчужуватися в iншiй формi. Вони можуть передаватися в користування лише на пiдставi лiцензiї для видобутку корисних копалин, будiвництва й експлуатацiї пiдземних споруджень, геологiчного вивчення тощо. Без лiцензiї дозволяється видобуток загальнопоширених корисних копалин для власних потреб власниками земельних дiлянок у межах цих дiлянок; в) об'єкти, вилученi з цивiльного обiгу. Вилученими з цивiльного обiгу вважаються об'єкти, якi не можуть бути предметом правочинiв. Види об'єктiв цивiльних прав, перебування яких у цивiльному обiгу не допускається, мають бути прямо встановленi у законi. Наприклад, Закон України вiд 25 червня 1991 р. "Про охорону навколишнього природного середовища" до об'єктiв, вилучених з обiгу, зараховує державнi природнi заповiдники, державнi природнi заказники, нацiональнi природнi парки тощо. На пiдставi викладеного вище можна зробити висновок, що усi iншi класифiкацiї об'єктiв цивiльних прав мають проводитися з врахуванням тiєї обставини, чи є цивiльне оборотоздатним той чи iнший об'єкт. Так, якщо об'єкт є вилученим з цивiльного обiгу, то стосовно нього цивiльнi вiдносини не виникають взагалi. Вiн власне i не є об'єктом цивiльних прав, а його правове становище визначається нормами публiчного права. Залежно вiд характеру благ об'єкти цивiльних прав подiляються на такi види: а) речi, щодо яких можуть виникати цивiльнi права i обов'язки. б) дiї (послуги), що здiйснюються у сферi цивiльних вiдносин; в) результати дiй (роботи), якi мають правове значення; У законодавствi немає одностайностi щодо" визначення майна як об'єкта цивiльних прав В одних випадках пiд майном розумiють певнi речi або їхню сукупнiсть (ст. ст. 13, 22, 23, 24 Закону України "Про власнiсть"). Ширшого змiсту набуває поняття "майно" в ст. 38 цього ж закону. Вiдповiдно до цiєї статтi, власнiстю членiв трудового колективу державного пiдприємства може бути не тiльки майно, а й майновi права У спадковому правi застосовується ще одне значення термiна "майно". Пiд спадковим майном розумiють усi майновi права та обов'язки, якi переходять вiд спадкодавця до спадкоємцiв. Така розбiжнiсть законодавчих положень ускладнює визначення поняття "майно" як об'єкта цивiльного права. Можна говорити про право на речi, про право на послуги iншої особи, але, мабуть, не можна стверджувати, що кредитор має право на право. Вiднесення послуги до майна пояснюється передусiм тим, що вона може бути оцiнена в грошах. Виходячи з цього, вважаємо, що майно складається з речей та послуг. Речi, як об'єкти цивiльного права, фiгурують у вiдносинах власностi, особливо при визначеннях: якi предмети (речi) можуть бути об'єктом приватної чи державної власностi, якi є вилученими з обiгу, а якi обмеженi в ньому, якi пiдлягають конфiскацiї, а якi не пiдлягають. речовим i зобов'язальним правом проявляється не в тому, що об'єктом речового права є речi, а зобов'язального - послуги, а в тому, що в речовому правi право на рiч здiйснюється власником самостiйно без посередництва iншої особи, тодi як у зобов'язальному правi для задоволення власником свого права недостатньо лише його волi. Потрiбна також воля iншої особи (для укладання договору оренди, наприклад, згода орендатора, купiвлi-продажу - покупця). Поняття та види речей в цивильному правi. Речами в цивiльному правi називають предмети матерiального свiту, здатнi задовольняти певнi потреби людини. Головне, щоб людина могла панувати над цими предметами, щоб вони були в цивiльному обiгу, мали значення майна. (Вiдкритi, але не видобутi кориснi копалини, не зловленi дикi тварини не є майном.) До речей можуть вiдноситися як предмети природи, так i вироби людської працi. Змiст поняття "речi" не є постiйним У рабовласницькому суспiльствi основним об'єктом цивiльних прав був раб. Із розвитком капiталiстичних вiдносин до речей стали зараховувати акцiї та цiннi папери як символи тих чи iнших речей. В СРСР земля була виключена з цивiльного обiгу i не вiдносилася до речей. для передачi можуть бути договори, спадкування, адмiнiстративнi акти тощо. Законодавство України надає можливiсть суб'єктам цивiльного права вирiшувати питання, пов'язанi з обiгом речей, на свiй розсуд. Але суспiльнi iнтереси спонукають державу в деяких випадках поставити перепону вiльному обiгу речей. За обiгоздатнiстю речi подiляють на речi, не вилученi з обiгу, речi, вилученi з приватного обiгу, речi, обмеженi в приватному обiгу. Переважна бiльшiсть речей, якi оточують людину i служать для задоволення її потреб, - це речi, що не вилученi з приватного обiгу. Правовий режим цих речей полягає в тому, що вони можуть вiльно переходити у власнiсть будь-якої особи на пiдставах, передбачених законодавством. До речей, вилучених з приватного обiгу, вiдносяться: зброя, боєприпаси, крiм мисливської та спортивної зброї, яку можна придбати з дозволу органiв внутрiшнiх справ, бойова i спецiальна вiйськова технiка, ракетно-космiчнi комплекси, вибуховi речовини й засоби вибуху, всi види ракетного палива, а також спецiальнi матерiали та обладнання для його виробництва. Крiм того, сюди ж вiдносяться бойовi отруйнi речовини; наркотичнi, психотропнi, сильнодiючi отруйнi лiкарськi засоби (за винятком отриманих громадянами за призначенням лiкаря); до них, заряджених речовинами сльозоточивої та дратiвної дiї). Перелiченi види речей не можуть бути у власностi громадян, громадських об'єднань, мiжнародних органiзацiй та юридичних осiб iнших держав на територiї України. Речi, вилученi з обiгу, не пiдлягають вiдчуженню. Тобто, власник таких речей не має права їх продавати або передавати на iнших пiдставах будь-яким приватним особам. До речей, вилучених з цивiльного обiгу, слiд вiднести також: непридатнi для споживання продукти харчування, небезпечнi для життя людей речовини, деякi iншi речi, перелiк яких визначається законодавчими актами. До речей, обмежених в приватному обiгу, вiдносять такi речi, для придбання яких громадянам та приватним юридичним особам потрiбний дозвiл уповноважених органiв. Так, громадяни, якi досягли 18-рiчного вiку, мають право придбати холодну та пневматичну зброю. А з досягненням 21-рiчного вiку вони можуть з дозволу органiв внутрiшнiх справ за мiсцем проживання набувати права власностi на вогнепальну гладкоствольну зброю; з досягненням 25-рiчного вiку - на вогнепальну мисливську нарiзну зброю (мисливськi карабiни, гвинтiвки, комбiнована зброя з нарiзними стволами). Для набуття права власностi на радiоактивнi речовини особа повинна отримати на це дозвiл Державного комiтету України з ядерної та радiацiйної безпеки. Законодавчими актами встановлюється правовий режим речей. Правовий режим складають: порядок користування речами, способи i межi розпорядження ними та iншi правомiрнi дiї. У залежностi вiд особливостей правового режиму речей їх подiляють на рухомi й нерухомi; будинки, споруди, пiдприємства, iншi майновi комплекси, багаторiчнi насадження. Речi, перемiщення яких можливе без шкоди їх призначенню, вiдносяться до рухомих, якщо законодавчими актами не встановлене iнше. Практичне значення подiлу речей на нерухомi i рухомi перш за все полягає в тому, що до нерухомих речей вiдносяться земля, будiвлi, що на нiй зведенi, а також багатолiтнi насадження. Земельна дiлянка, що належить окремому суб'єктовi, є частиною територiї держави, яка теж має право вирiшувати деякi питання, пов'язанi з цiєю дiлянкою, зокрема, може вилучати Її для державних i суспiльних потреб. Держава зацiкавлена в тому, щоб нерухоме майно приносило користь не лише його власниковi, а й суспiльству в цiлому. Законодавчими актами встановлений особливий порядок переходу нерухомого майна вiд одного власника до iншого. Як правило, угоди з приводу нерухомого майна укладаються за мiсцем його знаходження i потребують нотарiального посвiдчення. Будь-яке вiдчуження нерухомого майна потребує державної реєстрацiї. До бiльшостi рухомого майна такi вимоги не ставляться. Таким чином, практичне значення подiлу речей на нерухомi й рухомi полягає в тому, що власники бiльш обмеженi в дiях стосовно нерухомого майна, нiж рухомого, а їхнi права на нерухоме майно бiльш захищенi, нiж права на майно рухоме. Речi iндивiдуально визначенi й родовi. Індивiдуально-визначеними називаються речi, якi вiдрiзняються вiд iнших речей цього ж роду що i вони, характеризуються iндивiдуальними ознаками. До них вiдносяться: речi, видiленi iз загальної маси речей одного й того ж роду (наприклад, iз партiї холодильникiв видiлений один); речi, єдинi в своєму родi (наприклад, картина Айвазовського "Кораблi на рейдi"); речi, що вiдрiзняються вiд iнших рядом ознак (наприклад, мiст iм. Є. Патона в Києвi). Родовими називаються речi, якi належать до одного роду i визначаються кiлькiсними ознаками - числом, вагою, мiрою. Наприклад, 10 центнерiв пшеницi, 100 кубометрiв деревини, 50 метрiв сукна. Правове значення подiлу речей на iидивiдуально-визначенi й родовi полягає в тому, що при загибелi iндивiдуально-визначеної речi боржник звiльняється вед обов'язку передати подiбну до неї рiч кредитору, але зобов'язаний виплатити останньому грошову компенсацiю, при загибелi родових речей боржник, як правило, зобов'язаний передати кредиторовi iншi подiбнi речi. будь-яка рiдина тощо). Неподiльними є речi, якi неможливо подiлити без втрати їх основного господарського призначення (телевiзор, холодильник, автомобiль). Практичне значення такого подiлу речей у тому, що неподiльна рiч в правовiдносинах розподiлу речей в натурi повинна бути або проданою, а вирученi вiд продажу грошi подiленi, або передана одному iз спiввласникiв з покладанням на нього обов'язку вiдшкодувати iншiй сторонi вартiсть належної їй частини речi. Інколи для вирiшення питання подiлу неподiльної речi необхiдно затвердити план подiлу в компетентних державних органах (частина будинку та земельної дiлянки, на якiй будинок розташований). Індивiдуально-визначенi речi вiдносяться до неподiльних, а родовi — до подiльних. Речi, якi при їх використаннi за призначенням споживаються (продукти харчування) або перетворюються в iншу рiч (сировина), називаються споживними. Неспоживними називаються речi, якi при'використаннi зберiгають своє призначення тривалий строк (дорогоцiнне камiння, одяг, засоби виробництва). Пошкодження, зношення цих речей вiдбувається внаслiдок тривалого користування ними як такими (без їх змiни). Практичне значення подiлу речей на споживнi й неспоживнi полягає в тому, що однi угоди можна укладати лише стосовно споживних речей, а iншi - стосовно не-споживних. Наприклад, предметом договору позики можуть бути лише споживнi речi. Це пояснюється тим, що позичальник на позиченi ним речi набуває права власностi, i на ньому лежить обов'язок повернути позикодавцевi таку ж саму суму грошей, або кiлькiсть речей такого ж роду i якостi. Інакше вирiшується питання у договорi найму, оренди. Тут предметом договору можуть бути лише неспоживнi речi, оскiльки наймач при припиненнi договору зобов'язаний повернути те саме майно, яке вiн отримав у тимчасове користування. Речi головнi й приналежнi. Часто речi перебувають в такому господарсько-цiльовому зв'язку, при якому одна з них виступає головною, а iнша - приналежною. Інколи виникає складнiсть з визначенням головної речi й приналежної до неї. Справа в тому, що приналежна рiч не обов'язково пов'язана з головною рiччю фiзично чи складає її частину, вона може бути предметом самостiйної угоди. У разi, коли потрiбно визначити головну рiч i приналежну до неї, слiд виходити з того, що головною вважається та рiч, заради якої виникають конкретнi правовiдносини. Наприклад, покупець вирiшив придбати скрипку, яка зберiгається у спецiальному футлярi. В цьому випадку скрипка буде головною рiччю (основним предметом договору купiвлi-продажу), а футляр - приналежнiстю до головної речi, бо виступає доповненням до скрипки i покликаний слугувати їй. Практичне значення подiлу речей на головнi й приналежнi полягає в тому, що приналежна рiч наслiдує долю головної речi, якщо в договорi або законi не встановлене iнше. Поняття приналежностi має значення в договорах поставки машин, обладнання тощо. Така продукцiя повинна поставлятися в комплектi з необхiдними приналежностями. Визначення головної речi й приналежної набуває актуальностi у зв'язку iз закрiпленням у цивiльному законодавствi подiлу речей на нерухомi i рухомi. При купiвлi-продажу земельної дiлянки, як головної речi, потрiбно визначати приналежнi їй речi - будiвлi, багаторiчнi насадження, дороги, все те, що на нiй розташоване. Плоди i доходи. Плоди — це речi, якi природним шляхом породженi iншими речами. Плоди вiддiляються вiд самої речi без суттєвих її змiн i можуть бути об'єктом цивiльних правовiдносин як самостiйно, так i разом з об'єктами, вiд яких вони вiддiлилися. При цьому дiє загальне правило, згiдно з яким плоди належать власниковi речi, якщо iнше не встановлено законом або договором, укладеним власником цього майна з iншою особою (ст. 133 ЦК України). Якщо володiлець речi (наприклад, охоронець, заставодержатель) не має права користуватися нею, то вiн не вправi користуватися й її плодами, якщо iнше не встановлене законом i договором. Поняття "доходи" має два значення. У широкому значеннi пiд доходами розумiють плоди i грошовi надходження. У вузькому значеннi доходами вважають те, що приносить власниковi речi експлуатацiя його речi iншими особами на пiдставi укладених з ними угод (наприклад, вiд речi, переданої у найм, наймодавець одержує доход у виглядi певної плати). Вважаємо, правомiрним буде вiднести до доходiв i продукцiю, отриману пiдприємцями в результатi заняття ними пiдприємницькою дiяльнiстю. У ст. 133 ЦК України є i поняття "плоди", i поняття "доходи", при цьому поняття "доходи" вживається у вузькому значеннi. Цивiльнi кодекси рiзних держав по-рiзному вирiшують питання про те, кому належать плоди i доходи. Так, ЦК Росiйської Федерацiї (ст. 136) встановлює правило, за яким плоди, продукцiя та доходи вiд майна належать особi, яка використовує це майно на законних пiдставах, якщо iнше не передбачене законом або договором. Іншими словами, за загальним правилом, плоди i доходи вiд переданої наймачевi речi належать не власниковi речi, а наймачевi, заставодержателю. Через те в Росiйськiй Федерацiї при укладаннi договору власник повинен передбачити, кому належатимуть плоди i доходи, i тим самим захистити свої права у майбутньому. Грошi як об'єкт цивiльних прав. До речей цивiльне право вiдносить також грошi. Грошам властивi ознаки родових, подiльних i замiнних речей. Особливiсть грошей, як родових i подiльних речей, полягає у тому, що вони визначаються не кiлькiстю грошових знакiв, а числом вказаних у знаках грошових одиниць — грошовою сумою. Внаслiдок цих якостей грошей борг можна погасити будь-якими купюрами. Основним об'єктом цивiльних правовiдносин грошi виступають у договорах позики, банкiвської позички, при заповiтi збережень у кредитних установах тощо. Виконуючи функцiю загального еквiвалента платежiв, грошi виступають мiрилом вартостi всiх товарiв, iнструментом, що забезпечує їх обiг, засобом збереження їх цiнностi. Грiшми погашаються майновi борги, вiдшкодовуються збитки, заподiянi iншiй особi, виплачується вартiсть частки у спiльнiй власностi в разi залишення усього майна одному iз спiввласникiв. У деяких вигадках грошi як об'єкт цивiльного права можуть виступати i як iндивiдуально-визначене майно. В основному це вiдбувається тодi, коли вони придбанi для колекцiї або виконують функцiю речових доказiв у скоєному злочинi. В цих та iнших випадках кожна грошова одиниця iндивiдуалiзується своїм номером i вiдноситься до речей незамiнних i неподiльних. На грошi розповсюджуються загальнi правила щодо майна, за винятками, паредбаченими законом. Одним з таких виняткiв є той, що грошi не можуть бути витребуванi вiд добросовiсного набувача (ст. 147 ЦК України). Роздiл ІІІ. Цiннi папери як об'єкти цивiльних прав Цiннi папери - грошовi документи, що засвiдчують право во¬лодiння або вiдносини позики, визначають взаємовiдносини мiж особою, яка їх випустила, та їх власником i передбачають, як правило, виплату доходу у виглядi дивiдендiв або процентiв, а також можливiсть передачi грошових та iнших прав, що випливають з цих документiв, iншим особам. Цiннi папери можуть бути iменними або на пред'явника. Іменнi цiннi папери, якщо iнше не передбачено цим Законом або в них спецiально не вказано, що вони не пiдлягають передачi, передаються шляхом повного iндосаменту (передавальним записом, який засвiдчує перехiд прав за цiнним папером до iншої особи). Цiннi папери на пред'явника обертаються вiльно. Цiннi папери можуть бути використанi для здiйснення розрахункiв, а також як застава для забезпечення платежiв i кредитiв. Вiдновлення втрачених iменних цiнних паперiв провадиться державними органами, пiдприємствами, установами i органiзацiями, що випустили цi папери. Спадкоємство цiнних паперiв здiйснюється вiдповiдно до цивiль¬ного законодавства України. Поняття, особливi умови випуску, використання та обiгу приватизацiйних паперiв визначаються спецiальним законодавством України. Порядок обiгу цiнних паперiв, випущених Союзом РСР, iншими союзними республiками i розмiщених на територiї України, регулюється цим Законом, iншими актами законодавства України, а також договора¬ми України з Союзом РСР i вiдповiдними союзними республiками. Емiтент цiнних паперiв - юридична особа, яка вiд свого iменi випускає цiннi папери i зобов'язується виконувати обов'язки, що випливають з умов їх випуску[8]. випуск цiнних паперiв. Права i обов'язки щодо цiнних паперiв виникають з моменту їх передачi емiтентом або його уповноваженою особою одержувачу (покупцю) чи його уповноваженiй особi. Акцiя - цiнний папiр без установленого строку обiгу, що засвiдчує дольову участь у статутному фондi акцiонерного товариства, пiдтверджує членство в акцiонерному товариствi та право на участь в управлiннi ним, дає право його власниковi на одержання частини прибутку у виглядi дивiденду, а також на участь у розподiлi майна при лiквiдацiї акцiонерного товариства. Акцiї можуть бути iменними та на пред'явника, привiлейованими та простими. Громадяни вправi бути власниками, як правило, iменних акцiй. Обiг iменної акцiї фiксується у книзi реєстрацiї акцiй, що ведеться товариством. До неї має бути внесено вiдомостi про кожну iменну акцiю, включаючи вiдомостi про власника, час придбання акцiї, а також кiлькiсть таких акцiй у кожного з акцiонерiв. По акцiях на пред'явника у книзi реєструється їх загальна кiлькiсть. не мають права брати участь в управлiннi акцiонерним товари¬ством, якщо iнше не передбачено його статутом[9]. Привiлейованi акцiї можуть випускатися iз фiксованим у процентах до їх номiнальної вартостi щорiчно виплачуваним дивiдендом. Виплата дивiдендiв провадиться у розмiрi, зазначеному в акцiї, незалежно вiд розмiру одержаного товариством прибутку у вiдповiдному роцi. У тому разi коли прибуток вiдповiдного року є недостатнiм, виплати дивiдендi по привiлейованих акцiях провадиться за рахунок резервного фонду. Якщо розмiр дивiдендiв, що виплачуються акцiонерам, по простих акцiях перевищує розмiр дивiдендiв по привiлейованих акцiях, власникам останнiх може провадитися доплата до розмiру дивiдендiв, виплачених iншим акцiонерам. Привiлейованi акцiї не можуть бути випущенi на суму, що перевищує процентiв статутного фонду акцiонерного товариства[10]. найменування цiн¬ного паперу - "акцiя", її порядковий номер, дату випуску, вид акцiї-та її номiнальну вартiсть, iм'я власника (для iменної акцiї), розмiр статутного фонду акцiонерного товариства на день випуску акцiй, а також кiлькiсть акцiй, що випускаються, строк виплати дивiдендiв та пiдпис голови правлiння акцiонерного товариства або iншої уповноваженої на це особи, печатку акцiонерного товариства. Власник акцiї має право на частину прибутку акцiонерного това¬риства (дивiденди), на участь в управлiннi товариством (крiм власника привiлейованої акцiї), а також iншi права, передбаченi цим Законом, iншими законодавчими актами України, а також статутом акцiонерного товариства. Акцiя є неподiльною. У разi коли одна i та ж акцiя належить кiльком особам, усi вони визнаються одним власником акцiї i можуть здiйснювати свої права через одного з них або через спiльного представника. Рiшення про випуск акцiй приймається засновниками акцiонерного товариства або загальними зборами акцiонерiв акцiонерного товариства. Рiшення про випуск акцiй оформляється протоколом. Протокол рiшення про випуск акцiй повинен обов'язково мiстити: фiрмове найменування емiтента та його мiсцезнаходження; розмiр статутного фонду або вартiсть основних i оборотних фондiв емiтента; цiлi та предмет його дiяльностi; зазначення службових осiб емiтента; найменування контролюючого органу (аудиторської фiрми); данi про розмiщення ранiше випущених в обiг цiнних паперiв; мету випуску акцiй; зазначення категорiй акцiй; кiлькiсть iменних акцiй та акцiй на пред'явника; кiлькiсть привiлейованих акцiй; загальну суму емiсiї i кiлькiсть акцiй; номiнальну вартiсть акцiй; кiлькiсть учасникiв голосування; порядок виплати дивiдендiв; строк i порядок передплати акцiй та їх оплати; строк повернення коштiв при вiдмовi вiд випуску акцiй; черговiсть випуску акцiй (при випусках їх рiзними серiями); порядок повiдомлення про випуск i порядок розмiщення акцiй; умови розпорядження акцiями; права власникiв привiлейованих акцiй; переважне право на придбання акцiй при новiй емiсiї[11]. Протокол, крiм того, може мiстити й iншi вiдомостi щодо випуску акцiй. Випуск акцiй акцiонерним товариством здiйснюється у розмiрi його статутного фонду або на всю вартiсть майна державного пiдпри¬ємства (у разi перетворення його в акцiонерне товариство). Додатковий випуск акцiй можливий у тому разi, коли всi ранiше випущенi акцiї повнiстю оплаченi за вартiстю не нижче номiнальної. Забороняється випуск акцiй для покриття збиткiв, пов'язаних з господарською дiяльнiстю акцiонерного товариства. Акцiї оплачуються в карбованцях, а у випадках, передбачених статутом акцiонерного товариства, також у iноземнiй валютi або шляхом передачi майна. Незалежно вiд форми внесеного вкладу вартiсть акцiї виражається у карбованцях. Пiдприємства, установи i органiзацiї можуть придбати акцiї за рахунок коштiв, що надходять у їх розпорядження пiсля сплати податкiв та процентiв за банкiвський кредит. Акцiї можуть бути виданi одержувачу (покупцю) тiльки пiсля повної оплати їх вартостi. Акцiонерне товариство може викуповувати в акцiонера акцiї, що належать йому, для їх наступного перепродажу, розповсюдження серед своїх працiвникiв або анулювання. Цi акцiї повиннi бути реалiзованi або анульованi в строк не бiльше одного року. Протягом цього перiоду розподiл прибутку, а також голосування i визначення кворуму на загальних зборах акцiонерiв провадиться без урахування придбаних акцiонерним товариством власних акцiй[12]. Дивiденди по акцiях виплачуються за пiдсумками року в порядку, передбаченому статутом акцiонерного товариства, за рахунок прибутку, що залишається у його розпорядженнi пiсля сплати встановлених законодавством податкiв, iнших платежiв у бюджет та процентiв за банкiвський кредит. Роздiл ІV. Вексель як об'єкт цивiльних прав кредиту. Слiд мати на увазi, що згiдно iз статтею 220 Цивiльного кодексу України у разi замiни за згодою сторiн одного зобов¢язання (договiр на поставку товарiв, виконання робiт, надання послуг) iншим (зокрема, векселем) перше зобов¢язання втрачає силу. Тобто єдиним дiйсним зобов¢язанням залишатиметься вексель i тому слiд уважно ставитись до дотримання усiх процедур, пов¢язаних з обiгом векселiв[13]. Вексельний бланк друкованим i недрукованим (читабельним) способом. Сума платежу за векселем обов¢язково заповнюється цифрами та лiтерами. Вексель пiдписується керiвником i головним бухгалтером юридичної особи та завiряється печаткою. Пiдпис на векселi складається з пiдписiв керiвника i головного бухгалтера юридичної особи i має бути завiрений печаткою. Структурнi пiдроздiли юридичних осiб (зокрема, фiлiї комерцiйних банкiв) також мають право здiйснювати пiдписи на векселi, яке надається їм окремим дорученням (з належним оформленням) головного пiдроздiлу юридичної особи. Будь-який пiдпис на векселi, що не вiдповiдає цим вимогам є недiйсним, однак це не тягне визнання недiйсним в цiлому вексельного зобов¢язання у разi, якщо на векселi є хоча б один дiйсний пiдпис[14]. Вексель починає циркулювати на ринку, виконуючи такi функцiї грошей, як засiб обiгу i як засiб платежу. Завдяки таким властивостям вексель зменшує потребу в грошах, значно прискорює оборот товарiв оскiльки вирiшує проблему взаєморозрахункiв (покриття боргiв) мiж товаровиробниками. У практицi вексельного обiгу iснує три можливостi використання векселя: ¢являє його до оплати; 2) власник векселя замiсть грошей використовує вексель, протягом строку дiї для погашення власних грошових зобов¢язань; 3) власник векселя може продати його до наступлення строку платежу банку, тобто врахувати вексель. Але банк заплатить йому неповну суму, що зазначена на векселi, а утримає з вексельної суми вiдповiдний процент. При цьому банк бере на себе вексельнi зобов¢язання[15]. або на приєднаному до нього аркушi паперу (аллонж). Вiн повинен бути пiдписаний iндосантом (надписувач векселя). Індосант вiдповiдає за акцепт i платiж[16]. Вiн може заборонити новий iндосамент у такому разi вiне несе вiдповiдальностi перед тими особами, на користь яких вексель був пiсля цього iндосований. Індосамент переносить усi права, що випливають з векселя. Тут дiє правило, що iндосамент має бути простим i нiчим не обумовленим. Будь-яка обмежуюча його умова вважається ненаписаною. Роздiл V. Особистi немайновi блага як об'єкти цивiльних прав. Особистi немайновi блага — це блага, що позбавленi майнового змiсту, нерозривно пов'язанi iз суб'єктом цивiльного права, визнанi суспiльством, а тому охороняються цивiльним законодавством. Будучи приналежними певному суб'єкту цивiльних вiдносин i таким чином потрапляючи у сферу цивiльно-правового регулювання, вони стають об'єктом цивiльних прав[17]. Мати особистi немайновi права можуть як фiзичнi, так i юридичнi особи. Особистi немайновi права належать кожнiй фiзичнiй особi вiд народження або за законом. Юридичнiй особi немайновi права можуть належати лише в силу припису закону. Це пов'язано з тим, що поняття юридичної особи визначається актами цивiльного законодавства, конституювання юридичної особи як суб'єкта цивiльних вiдносин вiдбувається шляхом державної реєстрацiї, тобто вона за своєю сутнiстю є соцiальним утворенням, яке не може iснувати поза сферою правового регулювання, де й визначається її цивiльно-правовий статус[18]. За своєю сутнiстю бiльшiсть немайнових благ є природною властивiстю фiзичної особи. Однак, будучи закрiпленими в правових нормах, вони набувають також правового значення об'єкта цивiльних прав, виступаючи таким чином у подвiйному значеннi: як елемент правового статусу приватної фiзичної особи i як об'єкт цивiльних прав[19]. У ЦК особистим немайновим благам як об'єкту цивiльних прав присвячена ст. 201 ЦК. Згiдно з цiєю статтею до немайнових благ, якi охороняються цивiльним законодавством, належать: здоров'я, життя; честь, гiднiсть, дiлова репутацiя; iм'я (найменування); авторство, свобода лiтературної, художньої, наукової i технiчної творчостi та iншi. Бiльшiсть iз них є такими, що можуть належати лише фiзичнiй особi (здоров'я, життя, свобода творчостi), проте деякi блага можуть бути також об'єктом цивiльних прав особи юридичної (найменування, дiлова репутацiя). Такий пiдхiд логiчно пов'язаний з положеннями ст. ст. 26, 94 ЦК, згiдно з якими фiзична особа може мати усi особистi немайновi права, встановленi Конституцiєю i ЦК, а юридична особа — лише тi особистi немайновi права, якi можуть їй належати, тобто є такими, що не суперечать сутностi юридичної особи. До цього слiд додати, що перелiк особистих немайнових благ, наведений у ст. 201 ЦК, не є вичерпним. Об'єктами цивiльних прав є також немайновi блага, належнi фiзичнiй особi, вказанi у книзi другiй ЦК та Інших актах законодавства, i немайновi блага, якi можуть належати юридичнiй особi згiдно зi ст. 94 ЦК. Комплексний аналiз ст. 201 i книги другої ЦК свiдчить, що особистi немайновi блага є об'єктом цивiльних прав, а вiдносини, що складаються у зв'язку з використанням особистих немайнових благ, є об'єктом цивiльно-правового регулювання[20]. Водночас цивiльно-правовий захист у цiй сферi застосовується бiльш широко, нiж цивiльно-правове регулювання. Якщо цивiльно-правове регулювання вiдносин щодо особистих немайнових благ може мати мiсце лише у випадках, передбачених законом, то охорона особистих немайнових прав цивiльним законодавством (навiть не врегульованих ним) можлива у будь-якому випадку за наявностi таких умов: 2) характер порушення є таким, що можливе використання спецiальних (наприклад, ст. 296) або загальних (ст. 16 ЦК) засобiв цивiльно-правового захисту. Для захисту немайнових благ одночасно можуть бути використанi як спецiальнi, так i загальнi способи захисту. Із загальних найчастiше використовуються вiдшкодування завданих збиткiв та компенсацiя моральної шкоди (ст. ст. 22, 23 ЦК). Особистi немайновi блага подiляються на три групи: - особистi немайновi права, спрямованi на iндивiдуалiзацiю особи (право на iм'я); - особистi немайновi права, спрямованi на забезпечення особистої недоторканностi фiзичної особи (право на життя, право на здоров'я, право на захист особистого зображення, захист честi i гiдностi); Висновки Отже, об'єкти цивiльних прав i об'єкти цивiльних правовiдносин — поняття тотожнi. У дiалектико-матерiалiстичнiй фiлософiї об'єкт визначається як зовнiшнiй протилежний суб'єкту предмет, на який спрямованi пiзнання i дiя суб'єкта. Проте прямолiнiйно застосовувати це фiлософське положення до правових, у тому числi и цивiльних вiдносин не можна. Інакше склалося б хибне уявлення, що правовiдносини — це вiдношення мiж суб'єктом i об’єктом. Насправдi ж правовiдносини слiд розглядати як вiдносини мiж суб'єктами з приводу того чи iншого об’єкта. Вони складаються мiж особами щодо матерiального чи нематерiального блага для задоволення своїх потреб. Тому об’єктом цивiльних прав (правовiдносин) може бути те, заради чого суб'єкти вступають у вiдносини i на що спрямованi їхнi суб'єктивнi права та обов'язки з метою здiйснення своїх законних прав та iнтересiв. В юридичнiй лiтературi побутують також iншi визначення поняття об'єкта цивiльних прав. Проте, на нашу думку, вони рiзняться мiж собою в основному не за змiстом, а лише за формою. Об'єкти цивiльних прав за цiльовим призначенням та правовим режимом подiляються на такi види: речi, дiї (послуги), продукти творчої дiяльностi, особистi немайновi блага. Дослiдження даних основоположних явищ цивiльно-правової науки є дуже актуальним як в теорiї, так i на практицi. Список литературы Констiтуцiя України / технiчний ред. Н. Ю. Якушко. – Текст вiдповiдає офiц. – К.: Школа, 2008. – 48 с. Господарський кодекс України вiд 16. 01. 2003 // ВВР України. – 2003. – № 18. – Ст. 144. Цивiльний кодекс України вiд 16. 01. 2003 // ВВР України. – 2003. – №№ 40 - 44. – Ст. 356. Закон України "Про цiннi папери i фондову бiржу" вiд 18. 06. 91 p. // Вiдомостi ВВР України. – 1991. - № 32. – Ст. 240. Закон України «Про виконання рiшень та застосування практики Європейського суду з прав людини» вiд 23. 02. 2006 // ВВР України. – 2006. - № 30. – Ст. 260. Цивiльне право України Пiдручник: У 2-х кн. / О. В. Дзера (керiвник авт. кол.), Д. В. Боброва, А. С. Довгерт та iн.; За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. — К.: Юрiнком Інтер, 2002. Кн. 1 — 720 с Борисова В.І. Цивiльне право України. 2007 р. 1030 с. ISBN 966-667-161-1 Цивiльне право України Пiдручник: У 2-х кн. / О. В. Дзера (керiвник авт. кол.), Д. В. Боброва, А. С. Довгерт та iн.; За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. — К.: Юрiнком Інтер, 2002. Кн. 1 — 720 с Калмиков Ю. Х. Вопросьi применения гражданско- правовьiх норм. - Саратов., 1976. Майданик Р. Цивiльне i трудове право : вiдмежування сумiжних вiдносини // Судоустрiй i судочинство в України. — 2007. — № 4. Панасюк О. Т. З приводу спiввiдношення трудового та цивiльного права (“З поверненням у “лоно” слiд зачекати”) / О. Т. Панасюк // Право України. - 2009. - № 9. Юлдашев О. Х. Мiжнародне приватне право: Теоретичнi та прикладнi аспекти. - К.: МАУП, 2004. Дювернуа Н. Л. Чтения по гражданскому праву. В 2-х томах. М., Гарант, 2004 Егоров Н. Д. Гражданско-правовое регулирование общественных отношений. Ленинград, 1988.