Адміністративно-правові методи

Адмiнiстративно-правовi методи План. План. 1 Вступ. 2 1. 1. Поняття адмiнiстративно-правових методiв. 3 1. 2. Види адмiнiстрагивно-правових методiв. 6 2. Метод переконання. 9 3. Поняття i види адмiнiстративного заохочення. 11 4. Метод адмiнiстративного примусу. 14 5. Управлiння в системi внутрiшнiх справ. 20 Висновок. 34 Список лiтератури. 37 Вступ Приступаючи до вивчення змiсту й особливостей методiв державного управлiння, необхiдно насамперед визначити, що ж таке управлiння?. Цей термiн став унiверсальним засобом характеристики визначеного виду дiяльностi, тобто сукупностi дiй, якi виконуються заради досягнення вiдповiдних суспiльно значимих цiлей. У самому широкому поняттi управлiння означає керiвництво чимосьУ подiбному розумiннi воно трактується й у нашi днi. Однак обмежитись такою констатацiєю недостатньо. Виникає потреба розкриття змiсту цього керiвництва, його функцiонального значення. Загальнотеоретичнi позицiї, включаючи кiбернетичнi, дають достатнi пiдстави для наступних висновкiв: режиму їхньої дiяльностi. Термiн «державне управлiння» широко використовується у вiтчизнянiй i закордоннiй науковiй лiтературi, а також у законодавствi багатьох країн. Бiльш 70 рокiв вiн вживався й у нас, створюючи тим самим конституцiйнi пiдстави для видiлення даного виду державної дiяльностi Конституцiя України вiдмовилася вiд цього термiна. Замiсть нього вживається новий термiн – виконавча влада. Чи означає це, що державне управлiння надалi не iснує чи це чисто термiнологiчна реформацiя? На цi закономiрнi питання вiдповiдь може бути одна, у вiдповiдностi до Конституцiї України державна влада здiйснюється на основi подiлу на законодавчу, виконавчу i судову. 1Адмiнiстративно-правовi методи 1. 1. Поняття адмiнiстративно-правових методiв Пiд методом звичайно розумiють спосiб або засiб досягнен­ня поставленої мети. Вiдповiдно до цього адмiнiсгратiївно-право-вими методами є способи та прийоми безпосереднього i цiлеспря­мованого впливу виконавчих органiв (посадових осiб) на пiдставi зак рiпленоїза ними компетенцiї, у встановлених мелiсах та вiдповiднiй формi на пiдпорядковагii їм органи та громадян. Методи проявляються у формах управлiння, через взаємодiю суб'єктiв та об'єктiв управлiння, зв'язки, що мiж ними склалися. В них вiдбиваються воля держави, повноваження юридично-владного харак­теру, що належать виконавчим органам. Тому методи управлiння юри-дично оформленi, закрiпленi адмiнiстративно-правовими нормами. її здiйснення. Тому вона є частиною управлiнської дiяльностi. Це дає змогу вiдокремити методи управлiння вiд понять, що вжива­ються в подiбному до них розумiннi. Наприклад, планування, конт­роль, облiк та iншi подiбнi до них дiї є функцiями управлiння. Але, взятi як окремi прийоми будь-якої з функцiй управлiння, вони являють собою вже методи управлiння. Саме їх оптимальний вибiр у конкрет­них умовах забезпечує ефективну дiяльнiсть органу управлiння. Внаслiдок значного рiзноманiття суб'єктiв виконавчої влади та об'єктiв, що перебувають пiд їх впливом, методи управлiння теж є рiзноманiтними. Але це не виключає наявностi у них загальних рис. Найбiльш характерними для методiв управлiння є: 1) способи впливу виконавчого органу (посадової особи) на в процесi здiйс­нення спiльної дiяльностi, 5) способи реалiзацiї компетенцiї. адресата — об'єкта управлiння (форми власностi, iндивiдуального чи колективного характеру i т. iн.). Будучи правиль­но поєднанi, цi методи створюють єдину взаємопов'язану систему способiв впливу. Проте це не виключає й суперечностей, що вини­кають тодi, коли тi чи iншi методи використовуються або всупереч об'єктивним умовам, або невиправдано широко. Методи управлiння, що виражають рiзнi аспекти практичної дiяльностi того чи Іншого виконавчого органу (посадової особи), дають вiдповiдь на запитання: i як вони дiють, реалiзуючи свої повноваження, як використовують рiзнi 1 засоби для досягнення поставленої мсти? Вiд умiння їх обирати та ; застосувати залежить ефективнiсть управлiнської дiяльностi. У практичнiй дiяльностi виконавчих органiв (посадових осiб) з метою вироблення найбiльш ефективного варiанту використовуються певнi прийоми та способи управлiнської роботи. Як правило, до прий­няття управлiнського рiшення застосовується моделювання, здiйсню­ються розрахунки, прогнозується можливiсть досягнення вiдповiдних результатiв i т. iн. Але визнавати їх методами управлiння немає пiдстав, бо вони не виражають безпосереднього управлiнського впливу, не дiють на об'єкт управлiння. Таким чином, дiї, шо мають зовнiшнє юридично-', владне значення та вираження, слiд вiдрiзняти вiд методiв органiзацiї роботи апарату управлiння i методiв процедурного характеру.1 Методи управляючого впливу є адмiнiстративно-правовими методами . Саме в них виявляються всi якостi державно-управлiнсь-кої дiяльностi, в межах якої реалiзується виконавча влада. За допомогою адмiнiстративно-правових методiв суб'єкт вико­навчої влади здiйснює управляючий вплив на об'єкт шляхом вико­ристання адмiнiстративно-правових форм управлiння. адмiнiнiстративному правi загальновизнано, що метод i формауправлiння є взаємопов'язаними сторонами процесу управлiння. Саме у вiдповiднiй формi метод управлiння реально виконує роль способу (засобу) управляючого впливу. 1. 2. Види адмiнiстрагивно-правових методiв У зв'язку з переходом до ринкових вiдносин i корiнними змiнами в механiзмi державного управлiння та органiзацiйно-право­вому статусi суб'єктiв управлiння надзвичайно актуальною видаєть­ся проблема адмiнiстративно-правових методiв. Пiд дiєю змiн, що вiдбуваються, змiнюється також система правових засобiв, якi засто­совуються для забезпечення ефективного державного впливу на уп­равлiнську дiяльнiсть. Цi змiни вiдображуються як в законодавствi, так i в управлiнськiй дiяльностi, методах її практичного здiйснення. того, що однi методи мають загальний характер, при­таманнi всiм видам державної дiяльностi, всiм державним органам, а iншi — лише окремим iз них, методи управлiння подiляються на загальнi, та слещальнь До загальних методiв, як правило, належать методи переконання, та примусу, адмiнiстративного та економiчно­го впливу, нагляду та контролю, прямого та непрямого впливу, регу­лювання, керiвництва та управлiння (у тому числi оперативного). Такi унiверсальнi методи, як переконання та примус, здавна привертають увагу вчених. Взаємодоповнюючи один одного, цi ме­тоди забезпечують належну поведiнку учасникiв управлiнських вiдносин. Вони взаємопов'язанi, мають об'єктивний характер, мiж ними iснує дiалектична єднiсть, ступiнь їх використання визначаєть­ся рiвнем розвитку суспiльних вiдносин.[1] Адмiнiстративнi методи звичайно квалiфiкуються як способи або засоби впливу на дiяльнiсть пiдприємств, установ i органiзацiй, посадових осiб та громадян шляхом прямого встановлення їх прав i обов'язкiв через систему наказiв. Суб'єкт управлiння в межах своєї компетенцiї приймає управлiнське рiшення, юридичне обов'язкове для об'єкта управлiння. Такий прямий управлiнський вплив вихо­дить безпосередньо з владної природи управлiння — так реалiзуєть­ся виконавча влада. Без використання адмiнiстративних методiв не­можливе досягнення мети впорядковуючого впливу на поведiнку рiзних учасникiв управлiнських суспiльних вiдносин. Адмiнiстра­тивнi методи використовуються поряд з економiчними, якi виступа­ють способами чи засобами економiчного або непрямого впливу з боку суб'єктiв державно-управлiнської дiяльностi на вiдповiднi об'єкти управлiння через їх iнтереси. Застосування економiчних методiв означає формування таких економiчних умов i стимулiв, якi створюють у виконавцiв зацiкавленiсть у кiнцевих результатах працi. При цьому об'єкти управлiння не одержують обов'язкових вказiвок, а мають змогу проявити iнiцiативу у виборi засобiв дiяльностi для ре­алiзацiї своїх матерiальних iнтересiв. Звичайно це зводиться до одер­жання податкових, майнових пiльг, матерiального заохочення i т. iн. Нагляд є необхiдним пасивним методом управлiння. на стан справ шляхом активного втручання в дiяльнiсть пiдконтрольних [суб'єктiв дозволяє використання рiзних форм контролю. Органи державного управлiння можуть впливати на об'єкти i управлiння шляхом непрямого впливу. Прямий вплив", надання їм можли­востi обрати варiант поведiнки та iн. Застосування методу Р е г у л ю ванн я, . означає встановлення загальної полiтики та принципiв щодо її реалiзацiї через державне фiнансування, пiльги тощо. Керiвництво має за мету {практичне втiлення в життя загальної полiтики та принципiв, здiйс-нення контролю за пiдпорядкованими об'єктами, розроблення на-i прямiв їх дiяльностi. Систематичний, безпосереднiй вплив суб'єктiв [на об'єкти становить собою метод управлiння. Проблема методiв державно-управлiнської дiяльностi, або адмi-Інiстративно-правових методiв, лежить в площинi їх розумного поєднання з урахуванням суб'єктивних та об'єктивних чинникiв, iнших ов. Послiдовне вирiшення цього завдання залежить вiд темпiв ро-I боти по упорядкуванню всiєї системи державного управлiння вiдпо-I вiдно до мети полiтичного та економiчного реформування суспiльного життя. 2. Метод переконання У системi методiв державного управлiння важливе мiсце посiдає переконання — особливий засiб правового впливу. Вiн поля-йгає в тому, щоб суб'єкти державного управлiння додержувалися пев­них вимог внаслiдок їх внутрiшнього визнання, а не через слiпе пiдкорення велiнням влади. Це означає впровадження дисциплiно­ваностi, розумiння того, що мiцна громадська дисциплiна i законнiсть являють собою необхiдну умову успiшної побудови правової, функцiї, форми та методи державного управлiння незалежної, демократичної держави, а також формування свiдомої звички, спрямованої на додержання правових вимог, почуття недопус­тимостi їх порушення, потреби активно боротися з правопорушеннями. Таким чином, переконання — це система заходiв. дравшого i неправового характеру, якi проводяться державними та громадськи­ми органами, що виявляється у здiйсненнi виховних, роз'яснюваль­них та заохочувальних методiв, спрямов"анйх"на"ф6рмування у гро­мадян розумiння необхiдностi~чтгкого виконання законiв та iнших правових актiв. документiв, проведеная семiнарiв, зборiв тощо); виховання (економiчне, правове, моральне та iн.), особистий приклад; роз'яснення завдань державного управлiння (усне чи через засоби масової iнформацiї); Інструктаж осiб пiдпорядкованого апа­рату i громадськостi з питань найбiльш дiйового виконання постав­лених завдань; . заохочення (моральне — подяка, нагородження по­чесним знаком, присвоєння почесного звання i т. iн., матерiальне — грошовi премiї, путiвки окремим особам або групi осiб); критика роботи i поведiнки окремих осiб. Останнiм часом в Українi все бiльшого поширення набувають правовi форми переконання, заходи заохочення, передбаченi правом за зразкове виконання трудових, службових i громадських обов'язкiв. Зараз Урядом України розробляються юридичнi акти, якими буде встановлено систему нагород та заохочень. Зростаюче значення заохочень є важливим проявом посилення ролi переконання як важливого методу регулювання управлiнської дiяльностi i життя всього суспiльства..   Останнiм часом у правовiй науцi бiльше уваги придiляється такому методу, як заохочення правомiрної поведiнки громадян. Вважається, що цей метод досить ефективно використовується в рядi розвинених країн (США, Японiя, ФРН, Швецiя та iн.). Передбачається, що з побудовою правової економiчно розвиненої i стабiльної держави, вiн пошириться i в дiяльностi наших органiв управлiння. справ, одержанню матерiального, морального, iншого схвалення. Як методу дiяльностi виконавчої влади заохоченню характернi наступнi особливостi: • фактичною пiдставою для застосування заохочення є заслуга, дiяння, позитивно оцiнюванi суб'єктами влади; • заохочення укладається в моральному схваленнi, надiленнi визначеними правами, матерiальними цiнностями й iншими благами; • в основному заохочення врегульоване правом, у багатьох випадках реалiзується у формi правозастосування; • заохочення побiчно впливає на волю заохочуваного, стимулюючи його. В залежностi вiд основ заохочення розрiзняють: • абсолютне заохочення, зумовлене абсолютними пiдставами заохочення. Такими пiдставами є: сумлiнне виконання трудових i службових обов'язкiв; виконання громадянського обов'язку (допомога в затримцi злочинця, порятунок потопаючого i т. п.); заохочення матерiв, що народили i виховали бiльш п'яти дiтей; ювiлеї, заслуги iноземних громадян перед Україною в розвитку науки i т. п.; добровiльне усунення заподiяної шкоди. Статтею 34 КпАП України визначено, що щире розкаяння винного, вiдвернення Шинним шкiдливих наслiдкiв правопорушення, добровiльне вiдшкодування збиткiв або усунення заподiяної шкоди є обставинами, що пом'якшують вiдповiдальнiсть за адмiнiстративне правопорушенняЗ погляду правової основи розрiзняють: • формальне заохочення - заохочення, регламентоване правовими нормами (вiдповiднi мiри оформляються спецiальними правозастосовчими актами i, як правило, заносяться в трудову книжку, службову картку); За змiстом заохочення може бути: • моральним (подяка, грамота); • матерiальним (премiя, коштовний подарунок); • статусне (змiнює правовий статус громадянина, наприклад, присвоєння почесного звання "Заслужений юрист України"); • змiшане (часто одна мiра мiстить моральне, матерiальне i статутне заохочення). В залежностi вiд кола осiб, до яких застосовуються заходи заохочення, розрiзняють: • заходи заохочення, що застосовуються до колективних суб’єктiв (наприклад, оголошення подяки Президента України колективу Академiї ДПС України за заслуги по пiдготовцi висококвалiфiкованих фахiвцiв); • заходи заохочення, що застосовуються до iндивiдуальних суб'єктiв (наприклад, для iноземних громадян i осiб без громадянства встановлене застосування такого заохочувального засобу, як надання особi почесного громадянства Прiоритет прав людини у державнiй дiяльностi, розвиток демок­ратичних засад в управлiннi вимагають в усiх сферах суспiльного життя подальшого змiцнення правосвiдомостi громадян, виховання у кожного почуття громадського обов'язку, пiдвищення дисциплiни i органiзованостi. Додержання правил спiвжиття в правовiй державi здiйснюєть­ся свiдомо i добровiльно, оскiльки право втiлює в собi волю наро­ду, його норми є загальнообов'язковими, спираються на пiдтримку держави i громадської думки.[2]   У числi адмiнiстративно-правових методiв були згаданi i засоби iндивiдуального характеру, використовуючи якi виконавчi органи забезпечують необхiдний вплив, що упорядковує регулювання суспiльних вiдносин. У своїй сукупностi мiри примусового забезпечення належного поводження пiдлеглих складають iнститут адмiнiстративного примусу. Природно, що в першу чергу маємо на увазi адмiнiстративно-правовi норми, що регулюють застосування такого роду засобiв. Будучи рiзновидом державного примусу, адмiнiстративний примус використовується головним чином як крайнiй засiб забезпечення й охорони та по забезпеченню суспiльної безпеки i т. п. . Правовий примус правопорядку в сферi державного управлiння, виконує каральну функцiю. Однак його значення не вичерпується тiльки цим. Одночасно з метою охорони права адмiнiстративно-примусовi мiри виконують i iншого роду функцiї тобто застосовуються не тiльки як покарання за правопорушення, але i для їхнього попередження. Це означає, що їх варто розумiти значно ширше, нiж реалiзацiя санкцiй адмiнiстративно-правових норм. У такiм розумiннi вони забезпечують суспiльний порядок i суспiльну безпеку.Для адмiнiстративного примусу характерно наступне: а) як правило, позасудове застосування передбачених законом чи пiдзаконними актами правових мiр владою уповноважених на те виконавчих органiв; б) застосування примусових мiр не усiма без винятку виконавчими органами, а лише тими, котрi надiленi спецiальними повноваженнями по здiйсненню адмiнiстративної влади; в) примусовi заходи застосовуються з метою забезпечення дотримання не всiх адмiнiстративно-правових норм, а тiльки тих, котрi формують обов'язковi правила поведiнки в сферi державного управлiння, що не мають вiдомчих меж. г) як правило, примусовi заходи застосовуються виконавчими органами, уповноваженими на здiйснення правоохоронних функцiй у сферi державного управлiння. Особливе мiсце придiляється примусовим заходам, реалiзованим у рамках державно-службових вiдносин. Воно полягає в тiм, щоб забезпечити належне i своєчасне виконання кожним органом нижчого пiдпорядкування управлiння, його структурним чи пiдроздiлом окремим службовцем розпоряджень вищих органiв, пiдроздiлiв i посадових осiб. Мова йде про забезпечення вимог необхiдної дисциплiни там, де вони не дотримуються добровiльно. Як мiри дисциплiнарного примусу застосовуються, з одного боку, психiчний, вольовий примус, спрямований на те, щоб зажадати, змусити виконати вiдповiдне розпорядження, а з iншого боку - дисциплiнарна вiдповiдальнiсть. Однак безпосереднiми примусовими заходами вони не є, тому що не кожен керiвник надiлений повноваженнями адмiнiстративної влади. Примусовi заходи рiзноманiтнi. По цiльовому призначенню вони можуть бути роздiленi на три групи: - адмiнiстративно-попереджувальнi мiри; - адмiнiстративно-припиняючi мiри; - мiри адмiнiстративної вiдповiдальностi. Кодекс України про адмiнiстративнi правопорушення ( КпАП ) видiляє також мiри процесуального забезпечення провадження по справах про адмiнiстративнi правопорушення. Однак вони самостiйного юридичного значення не мають, тому що поглинаються трьома названими видами примусових заходiв. Адмiнiстративно-попереджувальнi мiри безпеки явищ. Незважаючи на яскраво виражений профiлактичний характер, мiри подiбного роду здiйснюються в примусовому порядку, тобто в процесi однобiчної реалiзацiї юридично-владних повноважень компетентних виконавчих органiв. Адмiнiстративно-попереджувальнi мiри не зв'язанi зi здiйсненням правопорушень. Вони їх запобiгають i, у цьому контекстi, передують застосуванню iнших примусових заходiв, спрямованих проти винних у здiйсненнi адмiнiстративних правопорушень. Мiри такого роду рiзноманiтнi, застосовуються в рiзних областях громадського життя i рiзних суб'єктiв з компетенцiєю контрольно-наглядового характеру. В основному вони носять галузевий профiль, але можуть здiйснюватися й органами з загальною управлiнською компетенцiєю. Найбiльш типовими є наступнi адмiнiстративно-попереджувальнi мiри: а) контроль i наглядовi перевiрки; б) огляд речей i особистий огляд (митний, мiлiцейський); д) припинення руху транспорту i пiшоходiв при виникненнi погрози суспiльної безпеки; е) огляд медичного стану особи i санiтарного стану пiдприємств громадського харчування; ж) реквiзицiя майна; з) закриття дiлянок державного кордону i т. п. Застосування цих i iнших мiр строго регламентовано. таких мiр i звичайно передують їм. а) заборона експлуатацiї транспортних засобiв, технiчний стан яких не вiдповiдає установленим вимогам; Примус застосовується строго на пiдставi закону. Юридичнi норми регулюють, якi норми, при яких умовах, у якому порядку i яких органах можуть застосовуватися. примусовi мiри до громадян. в зв'язку з їхнiми неправомiрними дiями, шляхом прийняття актiв застосування права. Оскiльки примусовi заходи рiзноманiтнi i мають численнi ознаки, можлива рiзна класифiкацiя їх у залежностi вiд обраного критерiю. Так, по суб'єктi можна розрiзняти: - державно-правовий примус, що у свою чергу подiляється на , - суспiльно-правовий примус. Основна задача примусових актiв - захист правопорядку За способом його охорони, по функцiональному призначенню варто розрiзняти: - припинення; - вiдновлення; - покарання (стягнення). Адмiнiстративно-правовий примус - один з видiв державно-правового примусу. Тому йому притаманнi всi ознаки останнього. У той же час вiн володiє колом особливостей, що визначають його якiсну своєрiднiсть. Особливостi адмiнiстративно-правового - примусовi заходи застосовують у зв'язку з адмiнiстративними правопорушеннями. - воно здiйснюється в рамках позаслужбового пiдпорядкування. заподiяного провиною, покарання. Тому в залежностi вiд тiєї безпосередньої мети, заради якої використовуються засоби примусу, можна розрiзняти запобiжний заходу, припиняючi мiри, стягнення. На вiдмiну вiд iнших авторiв Д. Н. Бахрах вважає, що не можна подiляти на мiри попередження, припинення i покарання. Приводом є те, що на думку колективу авторiв (А. П Алехина, Ю. М. Козлова ) мiрами попередження є рiзноманiтнi засоби, що направляються на запобiгання правопорушень i iнших наслiдкiв. При наявностi надзвичайних обставин органи змушенi встановлювати додатковi обов'язки, що поширюються на багатьох громадян, бiльшiсть з них виконує данi обов'язки. Однак на думку Д. Н. Бахраха примусовi мiри застосовуються до тих, хто не виконує обов'язки, порушує заборони, тобто робить правопорушення. Вiдзначаючи велике значення примусових мiр, варто визнати, що вони не є примусовими засобами. А от санкцiї ( знос самовiльно зведених будiвель, вилучення незаконне отриманого й iн. ) - це особливий вид адмiнiстративної вiдповiдальностi[3] 1. Органiзацiйно-правовi засади управлiння внутрiшнiми справами Основними завданнями органiв внутрiшнiх справ є: гаранту­вання особистої безпеки громадян, захист їх прав, свобод i законних iнтересiв; забезпечення охорони громадського порядку; попередження, припинення злочинiв та iнших правопорушень; своєчасне виявлення, розкриття i розслiдування злочинiв, розшук осiб, якi їх вчинили; забезпе­чення дорожнього руху; захист власностi вiд злочинних посягань; на­кладення адмiнiстративних стягнень; гарантування пожежної безпеки. До обов'язкiв мiлiцiї (як складової частини МВС України) нале­жать участь у наданнi соцiальної та правової допомоги громадянам i сприяння в межах своєї компетенцiї державним органам, пiдприєм­ствам, установам i органiзацiям незалежно вiд форм власностi. Вiдповiдно до п. 17 ст. 92 Конституцiї України виключно зако­нами України визначаються основи нацiональної безпеки та забез­печення громадського порядку. Забезпечення громадського порядку, громадської безпеки та спокою належить до сфери завдань публiчної адмiнiстрацiї (органiв виконавчої влади), Президента України як гаранта державного суверенiтету та додержання прав людини i громадянина, Кабiнету Мiнiстрiв України, мiсцевих державних адмiнiстрацiй та органiв мiсцевого самоврядування. Таким чином, забезпечення гро­мадського порядку, громадської безпеки та спокою громадян в широ­кому планi є завданням як державних, так i недержавних органiзацiй. Сутнiсть управлiння у галузi внутрiшнiх справ i його особ­ливiсть полягають в тому, що в процесi такого управлiння здiйс­нюється безпосередня охорона прав i свобод громадян, а також за­безпечується громадський порядок та громадська безпека. Громадський порядок — це певна система вiдносин, належ­ний порядок, що склався у суспiльствi, який вiдповiдає iнтересам держави i всiх її громадян. Це сукупнiсть встановлених у державi правил поведiнки у громадських мiсцях, якi регулюються правови­ми, моральними та iншими соцiальними нормами. Пiд термiнами «громадська безпека» i «громадський порядок» взагалi розумiється певний позитивний стан, що iснує в суспiльствi, забезпечення якого гарантує уникнення певних небезпек як перед суспiльством, так i перед окремими громадянами. Цiнностi, яким загрожує небезпека, є досить рiзноманiтними. Якщо йдеться про громадську безпеку, то з точки зору цього по­няття на перший план виступає елемент загрози, що посягає на такi цiнностi, як життя, здоров'я, власнiсть, тобто це система вiдносин, яка складається в процесi запобiгання та усунення загрози життю, здоров'ю громадян та їх майну. У бiльш широкому розумiннi гро­мадську безпеку можна визначити як стан, в якому громадяни не позначенi iндивiдуально, як i iншi державнi об'єкти, i їм не загрожує жодна небезпека, а також не iснує загрози порушення щоденного життя суспiльства i нормального функцiонування державних i недер­жавних органiзацiй. є джерелом пiдвищеної загрози, а також проведення окре­мих робiт, пов'язаних з ризиком для населення, тощо. Безпосереднє управлiння в галузi забезпечення громадського порядку та громадської безпеки здiйснюють МВС України та його органи на мiсцях. Функцiї органiв внутрiшнiх справ визначенi як в законах України, так i в пiдзаконних актах, серед яких важливе мiсце посiдає Положення про Мiнiстерство внутрiшнiх справ України вiд 7 жовтня 1992 р. 1 Вiдповiдно до головних завдань МВС України здiйснює i ос­новнi напрями своєї дiяльностi, а саме: забезпечує державну полiти­ку боротьби зi злочиннiстю; органiзує роботу органiв внутрiшнiх справ щодо охорони громадського порядку на вулицях та в iнших громадських мiсцях, запобiгання та припинення адмiнiстративних правопорушень; органiзує здiйснення органами внутрiшнiх справ профiлактичних та оперативно-розшукових заходiв з метою поперед­ження, виявлення, припинення та розкриття злочинiв, провадження дiзнання i попереднього слiдства; безпосередньо здiйснює роботу по виявленню, припиненню, розкриттю i розслiдуванню злочинiв, що мають мiжрегiональний та мiжнародний характер, веде боротьбу органiзованою злочиннiстю i наркобiзнесом, зi злочинами у сферi економiки, забезпечує профiлактику правопорушень; бере участь у наукових, кримiнологiчних i соцiологiчних дослiдженнях, розробках на їх основi державних програм боротьби зi злочиннiстю та охоро­ни правопорядку; вживає разом з iншими державними органами за ходiв щодо запобiгання дитячiй бездоглядностi та правопорушенням серед неповнолiтнiх; забезпечує здiйснення державного пожежного нагляду, пожежну охорону населених пунктiв; органiзує на договiр­них засадах охорону майна рiзних власникiв; бере участь у розробцi проектiв мiжнародних договорiв (угод) України з питань боротьби зi злочиннiстю, забезпечує в межах своїх повноважень виконання ук­ладених Україною договорiв (угод) та iн. Завдання та напрями дiяльностi МВС України визначають функцiо­нальну структуру його органiв, яка складається iз мiлiцiї, слiдчого апа­рату органiв внутрiшнiх справ, внутрiшнiх вiйськ, пожежної охорони. Систему управлiння внутрiшнiх справ України утворюють МВС України, у складi якого функцiонують головнi управлiння, управлiння та" служби (керiвництво, штаб, кримiнальна мiлiцiя, мiлiцiя громадської безпеки, мiлiцiя по боротьбi з органiзованою злочиннiстю, Головне слiдче управлiння, вiддiл органiзацiї дiзнання в органах внутрiшнiх справ, Управлiння Державної пожежної охорони, Головне управлiння внутрiшнiх вiйськ та iн.); Головне управлiння МВС України в АРК; Управлiння МВС України в областi, мiстах Києвi та Севастополi; ра­йонний вiддiл управлiння МВС України в областi; мiське управлiння МВС України в областi; районний вiддiл мiського управлiння. Для колегiального обговорення i прийняття найбiльш важливих управлiнських рiшень з питань дiяльностi МВС України, органiв внутрiшнiх справ в областях, мiстах Києвi та Севастополi, АРК ство­рюються колегiї. Систему територiальних органiв внутрiшнiх справ побудовано вiдповiдно до адмiнiстративно-територiального подiлу держави. Дiяльнiсть органiв внутрiшнiх справ на транспортi поширюєть­ся на територiю кiлькох областей, носить мiжтериторiальний харак­тер. Вони забезпечують охорону громадського порядку та боротьбу зi злочиннiстю на залiзничному, повiтряному, морському та рiчково­му транспортi; на територiї вокзалiв i портiв; на залiзничному та водному транспортi, що рухається. Система органiв внутрiшнiх справ на залiзничному транспортi пiдпорядкована Управлiнню внут­рiшнiх справ на транспортi МВС України. На Пiвнiчно-Захiднiй, Пiвденнiй, Приднiпровськiй, Одеськiй, Донецькiй та Львiвськiй за­лiзницях дiють УМВС центрального пiдпорядкування; на великих залiзничних станцiях — лiнiйнi вiддiли УМВС; на iнших — вiд­дiлення i пункти мiлiцiї. У великих аеропортах, крупних морських i рiчкових портах функцiонують вiддiли внутрiшнiх справ, пiдпоряд­кованi територiальним УМВС областей, мiст. Транспортнi органи внутрiшнiх справ у порiвняннi з територi­альними мають бiльш просту побудову. До них входять всi основнi служби, але вони не здiйснюють такi функцiї, як нагляд за безпекою дорожнього руху, пожежний нагляд та деякi iншi. У селищах мiського типу, мiкрорайонах i вiддалених населених пун­ктах можуть створюватися вiддiли (на правах райвiддiлiв) i вiддiлення мiлiцiї, якi входять до складу територiальних органiв внутрiшнiх справ. На окремих промислових пiдприємствах, в установах i органiзацi­ях, дiяльнiсть яких пов'язана з особливим режимом роботи (оборонний характер, особливо висока технiчна небезпека виробництва та iн.), ство­рюються вiддiли вщ'iпрiшпiх справ для роботи па закритих об'єктах. Для забезпечення громадського порядку на об'єктах i територi­ях, якi мають особливе народногосподарське значення або постраж­дали внаслiдок стихiйного лиха, екологiчного забруднення, катаст­рофи, МВС України з дозволу Кабiнету Мiнiстрiв України можуть створюватися спецiальнi пiдроздiли мiлiцiї. Органiзацiйна структура центрального апарату МВС України вiдповiдає юридичне закрiпленим основним напрямкам дiяльностi мiнiстерства. В усiх органах внутрiшнiх справ iснують такi види структурних пiдроздiлiв: 1) галузевi (пiдроздiли мiлiцiї, слiдчi апарати, пожежна охорона); 2) функцiональнi (кадровi, фiнансово-економiчнi, господарськi, медичнi), якi виконують функцiї забезпечення; 3) загального керiвництва (штаби, черговi частини, iнформацiйно-аналiтичнi центри), якi виконують функцiї загального керiвництва. Проходження служби в органах внутрiшнiх справ складаєть­ся з прийому на службу, перемiщення по службi, присвоєння спецiальнихзвань, Згiдно з Положенням про проходження служби рядовим i на­чальницьким складом органiв внутрiшнiх справ України, затвердже­ним постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 20 липня 1991 р., на службу приймаються , якi досягли 18-рiчного вiку. Пiдбiр i попереднє вивчення кандидата на службу здiйснюються на пiдставi Інструкцiї про порядок вiдбору, вивчення та перевiрки осiб, якi приймаються на службу в органи внутрiшнiх справ України. Рiшення про зарахування кандидатiв на службу приймається тiльки пiсля ретельної перевiрки їх дiлових i моральних якостей, способу життя, оточення, а також придатностi до служби. Пiсля за­рахування до кадрiв МВС України працiвник складає присягу. До особового складу органiв внутрiшнiх справ належать громадя­ни України, призначенi на посаду рядового чи начальницького складу. Особовий склад подiляється на рядовий, молодший начальницький, середнiй начальницький, старший начальницький та вищий началь­ницький. До рядового та начальницького складу входять особи, якi пе­ребувають в кадрах МВС України i яким присвоєно спецiальнi звання. Рядовий та начальницький склад подiляється на три категорiї: мiлiцiю, внутрiшню службу та слiдчих. До мiлiцiї належать працiв­ники, яким присвоєно спецiальнi звання мiлiцiї; до внутрiшньої служби — особи, яким присвоєно звання внутрiшньої служби. Слiдчим присвоюються спецiальнi звання мiлiцiї, але вони корис­туються всiма правами працiвника мiлiцiї лише у випадку i пiд час виконання ними функцiй, передбачених ст. 10 Закону України вiд 20 грудня 1990 р. «Про мiлiцiю»1 (зi змiнами та доповненнями). Слiдчi виконують свої функцiї згiдно з кримiнально-процесуаль­ним законодавством. Вiдповiдно до чинного законодавства та пiдзаконних актiв вста­новлено певнi обмеження в прийомi на службу: вiковий ценз, стан здоров'я, наявнiсть минулої чи iснуючої судимостi. Заборонено проходження служби в одному органi внутрiшнiх справ працiвникiв, якi перебувають мiж собою у близькому родствi чи свойствi, якщо їх робота пов'язана з безпосередньою пiдлеглiстю або пiдконтрольнiстю один одному. Важливе значення для просування по службi має атестацiя, за допомогою якої характеризується дiяльнiсть працiвника внутрiшнiх справ. Висновки атестацiї мiстять оцiнку якостей спiвробiтника, характеризують рiвень його вiдповiдностi займанiй посадi, оцiнку його можливостей. Спецiальнi звання присвоюються спiвробiтникам органiв внут­рiшнiх справ з урахуванням їх освiти, квалiфiкацiї, ставлення до службових обов'язкiв, вислуги рокiв, а також займаної посади. статут органiв внутрiшнiх справ.[4] Мiлiцiя України визначається Законом України «Про мiлiцiю». Мiлiцiя України є державним озброєним органом виконавчої вла­ди, який захищає життя, здоров'я, права, свободи громадян, власнiсть, довкiлля, iнтереси суспiльства i держави вiд протиправних посягань. Основнi завдання, що стоять перед мiлiцiєю, такi: забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав i свобод, законних iнте­ресiв; запобiгання правопорушенням та їх припинення; охорона та забезпечення громадського порядку; виявлення i розкриття злочинiв, розшук осiб, якi їх вчинили; забезпечення дорожнього руху; захист власностi вiд злочинних посягань; участь у наданнi соцiальної та правової допомоги громадянам; сприяння у межах своєї компетенцiї державним органам, пiдприємствам, установам i органiзацiям у ви­конаннi покладених на них законом обов'язкiв. . Адмiнiстративна дiяльнiсть мiлiцiї регламентується нормами ад­мiнiстративного права i полягає в органiзацiї i практичному провад­женнi заходiв щодо охорони правопорядку та здiйснюється службами i пiдроздiлами мiлiцiї громадської безпеки,а саме: патрульно-постовоюслужбою, службою дiльничних iнспекторiв, дiяльнiстю пiдроздiлiв, що органiзують роботу спецiальних установ (приймальникiв-розподiль-никiв), Державтоiнспекцiєю, вiддiлами дозвiльної системи та iн. Оператпвпо-розшукова дiяльнiсть мiлiцiї регулюється нормами рiзних галузей права: адмiнiстративного, кримiнального, крпмiнально-процесуального та iн. Ця дiяльнiсть здiйснюється оперативними пiдроз­дiлами органiв внутрiшнiх справ: кримiнальною та спецiальною мiлi­цiєю, спецiальними пiдроздiлами по боротьбi з органiзованою злочин­нiстю, оперативно-розшуковими пiдроздiлами Дсржавтоiнспекцiї . Крiiмiиально-процесуальна дiяльнiсть мiлiцiї регулюється кри­мiнально-процесуальним законодавством i здiйснюється рiзними службами i пiдроздiлами кримiнальної мiлiцiї та мiлiцiї громадської безпеки. Предмет цiєї дiяльностi — провадження дiзнання по кри­мiнальних справах i т. под. Профiлактична дiяльнiсть мiлiцiї здiйснюється всiма служба­ми мiлiцiї i регулюється законами та вiдомчими нормативними ак­тами, що регламентують дiяльнiсть мiлiцiї i перш за все служб та пiдроздiлiв кримiнальної мiлiцiї i мiлiцiї громадської безпеки. Мiлiцiя України складається з таких пiдроздiлiв: кримiнальної мiлiцiї; мiлiцiї громадської безпеки; транспортної мiлiцiї: Держав­ної автомобiльної iнспекцiї; мiлiцiї охорони; спецiальної мiлiцiї. свого пiдпорядкування. В разi необхiдностi мiлiцiя тим­часово, в межах чинного законодавства, обмежує права i свободи громадян, якщо без цього не можуть бути виконанi покладенi на неї обов'язки, й зобов'язана дати їм пояснення з цього приводу. Мiлiцiя забезпечує право на юридичний захист та iншi права затриманих i взятих пiд варту осiб, не пiзнiше як через 24 години повiдомляє про їх мiсцеперебування близьким родичам, адмiнiстрацiї за мiсцем ро­боти чи навчання i в разi необхiдностi вживає заходiв до негайного надання їм медичної та iншої допомоги. Кримiнальна мiлiцiя — це пiдроздiли, дiяльнiсть яких полягає в органiзацiї та практичному здiйсненнi боротьби з загальнокримiнальною злочиннiстю: вбивствами, крадiжками, по­грабуваннями, розбiйними нападами, проституцiєю, розповсюджен­ням СНІДУ, правопорушеннями, пов'язаними з iноземними грома­дянами. Це розшук злочинцiв i осiб, якi зникли без вiсти, а також передбаченi чинним законодавством невiдкладнi слiдчi дiї. Пiдроздi­ли кримiнальної мiлiцiї безпосередньо вiдповiдають за стан бороть­би з рецидивною та органiзованою злочиннiстю, а також ведуть ро­боту щодо попередження злочинiв. Кримiнальна мiлiцiя — це також пiдроздiли кримiнального розшуку та управлiння державної служ­би по боротьбi з економiчною злочиннiстю (УДСБЕЗ), це боротьба зi злочиннiстю в паливно-енергетичному комплексi, iнших базових галузях економiки та державних бюджетних установах, на спожив­чому ринку та в аграрному секторi економiки, в процесi приватизацiї, економiчної реформи та оподаткування. яка полягає в захистi прав i свобод люди­ни i громадянина, забезпеченнi громадського порядку, спокою та безпеки, попередженнi i припиненнi правопорушень у мiстах та iнших населених пунктах держави, а також боротьба зi злочиннiстю, здiйснення провадження в справах про адмiнiстративнi правопору­шення. Основу мiлiцiї громадської безпеки складає служба охорони громадського порядку, до якої входять пiдроздiли патрульно-посто­вої служби, «Беркут». Патрульно-постова служба здiйснює нагляд за виконанням окремими громадянами i посадовими особами правил, що регулюють громадський порядок, з метою запобiгання та припи­нення правопорушень, а також притягнення правопорушникiв до вiдповiдальностi. Значну роботу проводять дiльничнi iнспектори мiлiцiї, якi забезпечують безпеку громадян i громадський порядок на закрiплених за ними дiльницях. Мiлiцiя громадської безпеки органiзує роботу спецiальних установ, а саме: приймальникiв-розподiль-никiв для затриманих за бродяжництво та спецiальних приймаль­никiв для осiб, пiдданих адмiнiстративному арешту, забезпечує без­пеку працiвникiв суду, правоохоронних органiв, осiб, якi беруть участь у кримiнальному судочинствi. В систему пiдроздiлiв цiєї мiлiцiї входить дозвiльна система, до компетенцiї якої належать пи­тання забезпечення правил виготовлення, реалiзацiї, придбання, збе­рiгання, облiку, охорони, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної зброї та iнших предметiв на об'єктах дозвiльної сис­теми, органiзацiя роботи щодо лiцензування пiдприємницької дiяль­ностi по виробництву, ремонту i реалiзацiї спортивної, мисливської, вогнепальної зброї та iн. та повiтряному транспортi. Державна автомобiльна iнспекцiя має пiдроз­дiли, якi регулюють рух транспорту та пiшоходiв на вулицях i доро­гах, виявляють i припиняють порушення правил дорожнього руху, здiйснюють контроль за технiчним станом автомототранспортних засобiв, що експлуатуються, а також за утриманням автомобiльних дорiг, вулиць, ведуть облiк дорожньо-транспортних пригод, здiйсню­ють розшук викрадених автомашин, приймають державнi iспити на отримання права керування транспортними засобами, видають по­свiдчення на право керування цими засобами, здiйснюють держав­ну реєстрацiю та облiк транспортних засобiв, видають реєстрацiйнi документи i державнi номернi знаки та iн. Мiлiцiя охорони. На пiдставi договорiв мiлiцiя охоро­ни бере пiд охорону майно громадян, пiдприємств, установ незалеж­но вiд форм власностi, громадських об'єднань, iноземних держав, мiжнародних органiзацiй, iноземних громадян, юридичних осiб, а також осiб без громадянства. Спецiальна мiлiцiя. Здiйснює функцiї забезпечення громадського порядку на об'єктах i територiях, що мають важливе народногосподарське значення або постраждали внаслiдок стихiй­них лих, катастроф, а також забезпечує охорону громадського поряд­ку пiд час проведення масових заходiв як на мiсцевому рiвнi, так i в загальнодержавному масштабi i т. под. Для виконання обов'язкiв, покладених на мiлiцiю України, вiдповiдно до чинного законодавства передбаченi рiзноманiтнi засо­би як переконання, так i примусового впливу (припинення, запобi­гання, стягнення) на свiдомiсть i поведiнку людей. Конкретнi повноваження органiв мiсцевого самоврядуван­ня в галузi внутрiшнiх справ знайшли вiдображення в Законi Украї­ни «Про мiсцеве самоврядування в Українi», в якому передбаченi два види повноважень: власнi (самовряднi) та делегованi. До вiдання виконавчих органiв сiльських, селищних, мiських рад належать такi власнi (самовряднi) повноваження: пiдготовка i внесення на розгляд ради пропозицiй щодо створення вiдпо­вiдно до закону мiлiцiї, яка утримується за рахунок коштiв мiсцевого са­моврядування, вирiшення питань про чисельнiсть працiвникiв такої мiлiцiї, про витрати на їх утримання, здiйснення матерiально-технiчного забезпечення їх дiяльностi, створення для них необхiдних житлово-по­бутових умов; сприяння дiяльностi органiв внутрiшнiх справ. Делегованi повноваження мають бiльш широкий дiапазон i полягають в наступному: вжиття у разi стихiйного лиха, екологiчних катастроф, епiдемiй, епiзоотiй, пожеж, iнших надзвичай­них ситуацiй необхiдних заходiв щодо забезпечення державного i гро­мадського порядку, життєдiяльностi пiдприємств, установ i органi­зацiй, врятування життя людей, захисту їх здоров'я, збереження ма­терiальних цiнностей; вирiшення вiдповiдно до закону питань про проведення зборiв, мiтингiв, манiфестацiй i демонстрацiй, спортив­них, видовищних та iнших масових заходiв, здiйснення контролю за забезпеченням при їх проведеннi громадського порядку; розгляд справ про адмiнiстративнi правопорушення, вiднесенi законом до їх вiдан­ня; утворення служб у справах неповнолiтнiх та спостережної служ­би, спрямування їх дiяльностi; вирiшення разом з вiдповiдними орга­нами МВС України питань щодо створення належних умов для служ­би та вiдпочинку особовому складу органiв внутрiшнiх справ та iн. Державний нагляд за безпекою дорожнього руху Безпека дорожнього руху є врегульований правовими нормами процес руху, експлуатацiї транспортних засобiв, що виключає мож­ливiсть заподiяння фiзичної або майнової шкоди. Цi норми мiстять­ся в Законi України вiд ЗО червня 1993 р. «Про дорожнiй рух»1 (з на­ступними змiнами i доповненнями), правилах, положеннях i iнструк­цiях, настановах i правилах дорожнього руху. руху покладено на Державну автомобiльну iнспекцiю МВС України (далi — Державтоiнспекцiя). Основним нормативним актом, що регулює її дiяльнiсть, є Положення про Державну автомобiльну iнспекцiю[5] -   Висновок У висновку хотiлося б вiдзначити актуальнiсть розгляду проблеми адмiнiстративно-правових методiв якi використовуються державною виконавчою владою. Вона загострена в даний час у зв'язку з конституцiйною реформою, iз серйозними змiнами в механiзмi державного управлiння й в органiзацiйно-правовому статусi багатьох суб'єктiв, . Активнiсть i ефективнiсть економiчних i iнших факторiв реформ багато в чому визначається характером впливу з боку держави на розвиток насамперед економiчних процесiв. Розглянувши тему “ Методи здiйснення державної виконавчої влади хотiлося б зробити такi висновки: • способи впливу однiєї людини на iншого, одного колективу на iншiй, людини на колектив; • способи забезпечення переваги волi суб'єкта влади; • способи органiзацiї, упорядкування процесiв, що вiдбуваються, прийоми здiйснення управлiнських функцiй, що виникають при органiзацiї спiльної дiяльностi; отже властивостi методiв державного управлiння: • вони виражають цiлеспрямований управлiнський вплив з боку керуючого суб'єкта на поведiнку керованого об'єкта з метою вирiшення певних управлiнських завдань; • застосування окремих методiв повинно здiйснюватися в межах компетенцiї органу виконавчої влади чи iншого повноважного суб'єкта; • методи управлiння як способи вираження юридично-владних повноважень органiв виконавчої влади носять правовий характер; здебiльшого вони виражаються в правових формах управлiння; • управлiнськi методи вiдображають характер взаємовiдносин мiж суб'єктом та об'єктом управлiння; • тi чи iншi методи управлiння втiлюються у вiдповiдних формах управлiнської дiяльностi. Отже, управлiнськi методи безпосередньо i нерозривно пов'язанi з такими елементами управлiння, як правова основа, компетенцiя, функцiї', мета, змiст та форми управлiнської дiяльностi. Управлiнськi методи реалiзуються шляхом: • адмiнiстративної нормотворчостi (встановлення певних нормативiв, тобто загальнообов'язкових правил поведiнки); • адмiнiстративного розпорядництва (видання iндивiдуальних управлiнських актiв щодо конкретних випадкiв); • безпосередньої органiзацiї та односторонньо-владного вирiшення поточних питань, що виникають з iнiцiативи пiдпорядкованих об'єктiв; • нагляду та контролю за поведiнкою учасникiв управлiнських стосункiв, у т. ч. шляхом надання їм необхiдної допомоги; • застосування роз'яснювальних заходiв, а також заходiв морального та матерiального заохочення; • застосування опосередкованих органiзацiйно-правових заходiв, у т. ч. комплексу заходiв економiчного впливу; • застосування в передбачених законом випадках заходiв адмiнiстративного примусу та iн. Унiверсальними способами впливу на свiдомiсть i волю людей є методи переконання, заохочення i примусу. Що стосується теми “Управлiнськi методи в органах МВС” то головним є те ,що управлiння у галузi внутрiшнiх справ i його особ­ливiсть полягають в тому, що в процесi такого управлiння здiйс­нюється безпосередня охорона прав i свобод громадян, а також за­безпечується громадський порядок та громадська безпека.   Список лiтератури. 1. Конституцiя Украiни 4. Политологический словарь. - К.: ИнноЦентр. - 1991. 5. Юридический энциклопедический словарь. - М.: СЭ. - 19846. Коваль Л. В. Адмiнiстративне право України: Курс лекцiй - К. 1998. 7. Колпаков В. К. Адмiнiстративне право України. - К. Юрiнком Інтер. 1999 8. Атаманчук Г. В. Управление: социальная ценность и эффективность. М.: РАГС, 1995. 9. Алехин А. П., Кармолицкий А. А., Козлов Ю. М. Административное право: Учебник. М.: ЗЕРЦАЛО, ТЕИС, 1996. . 12. Еропкина М. И. Советское административное право. Часть общая и особенная. - Киев, 1988. [2] Радянське адмiнiстративне право пiдручник за ред Василенкова М. 1990 [3] Адмiнiстративне право України Колпаков В. К. К. Юрiнком 1999р. [5] ( Див.: Вiдомостi Верхов. Ради України. 1993. № 31. Ст. 33