Теория и методика журналистского творчества

Теория и методика журналистского творчества Змiст Вступ........................................................................................................................ 2 Роздiл I Журналiстика – вид творчої дiяльностi.................................................. 4 1. 1 Історiографiя питання...................................................................................... 4 1. 2 Методи наукових дослiджень………………………...................................... 7 Роздiл II Передумови створення журналiстського матерiалу........................... 10 2. 1 Факт. Думка. Слово......................................................................................... 10 2. 2 Інформацiйний привiд……………................................................................. 13 2. 3 Методи збирання iнформацiї.......................................................................... 14 3. 1 Вiд задуму до теми……………………………….......................................... 20 3. 2 Змiст i форма – елементи журналiстського твору........................................ 24 3. 3 Композицiя. Фабула. Сюжет.......................................................................... 25 Висновок................................................................................................................. 28 Список використаних джерел.............................................................................. 30 Додатки ВСТУП Журналiстика — дiяльнiсть, яка полягає в зборi, осмисленнi й оприлюдненнi вiдображення дiйсностi в журналiстицi. розiбрати основнi принципи, методи, концепцiї журналiстського продукту. Мета питання, вирiшити такi завдання: 1. Дослiдити iсторiографiю проблеми; 2. Визначити методи наукових дослiджень та спецiальнi журналiстськi методи; 3. З’ясувати, якi факти, використанi у власних публiкацiях; 5. Розглянути методи збирання iнформацiї; 6. З`ясувати на прикладах публiкацiй задум, тему, концепцiю та iдею твору; 7. Вивчити змiст та форму – елементи журналiстського твору ; 8. Визначити композицiю, фабулу, сюжет. Об`єкт дослiдження: творча дiяльнiсть журналiста пiдчас пiдготовки матерiалiв. журналiстськi матерiали, опублiкованi в газетi «Охтирський край» Наукова новизна: визначається об ` єктом та предметом дослiдження i полягає в тому, щоб було розглянуто, систематизовано формування процесу творчої дiяльностi журналiста. журналiстика, творчiсть, журналiстська творчiсть, метод, факт, думка, слово, задум, тема, концепцiя, iдея твору, iнтерв`ю, iнтерв’ю–звiт, iнформацiйний привiд, спостереження, змiст, форма, композицiя, фабула, сюжет – їх значення розкривається в ходi роботи. Роздiл I Журналiстика – вид творчої дiяльностi. 1. 1. Історiографiя проблеми. Журналiстика - соцiальний iнституту, що впливає на всi сфери суспiльства. Вивчення iсторiї журналiстки дозволяє бiльш глибоко зрозумiти не тiльки її розвиток i сучасне становище в соцiумi, а й розвиток суспiльства в цiлому. “Батькiвщиною теорiї журналiзму доводиться визнати Нiмеччину” [ 5 ] . Початки наукової теорiї про журналiстику вони виводять з факту викладання систематичних курсiв журналiзму у нiмецьких унiверситетах, починаючи з 1895 року, та появи перших пiдручникiв професорiв Коха, Бюхера, Брунгубера i Довiфата. Усi цi пiдручники, пiдкреслюють вони, вийшли в першому десятирiччi цього столiття (тобто, ХХ-го. - М. Н.) й ще досi не втратили свого педагогiчного значення [ 5, 18 ] . Цiлком зрозумiло, що названа наукова лiтература про журналiстику, яка вважалася першим “обґрунтуванням самостiйної “науки про часопис” [5; 18], стала певним джерелом для написання ще у 1937 роцi незакiнченого курсу Ольгерда Бочковського “Основи журналiзму” та його продовження, яке здiйснив Степан Сiрополко, користуючись найновiшою, у межах 30-х рокiв, спецiальною лiтературою, поданою наприкiнцi його працi. Крiм нiмецьких пiдручникiв з теорiї журналiстики, дiаспорнi теоретики української преси користувалися бiльш широкою лектурою, у тому числi - пiдручником француза Де-Жувнеля “Журналiзм у 20 лекцiях” та неназваними працями цитованого iсторика англiйської преси Робинса. Отже, вони спиралися на свiтову лiтературу з журналiстики, з одного боку, i на практичний досвiд української преси, зафiксований у багатьох статтях, друкованих переважно у львiвськiй газетi “Дiло” та зарубiжнiй (чеськiй) перiодицi - з другого. Формування iсторiї журналiстики як науки в Українi починалося вiд первiсних спроб систематизацiї наших знань про журналiстику i перiодизацiї журналiстського процесу. Першi ознаки наукового пiдходу до вивчення української преси бачимо у проблемних статтях Івана Франка 80-х, 90-х i 900-х рокiв (“Наша публiка”, “Альманах чи газета?”, “Дещо про нашу пресу” та iн.), у пiдсумковiй статтi Осипа Маковея “П’ятдесятилiтнiй ювiлей руської публiцистики” (ЛНВ. - 1898), де автор вперше запропонував перiодизацiю галицької преси (три перiоди: 1848-1861; 1861-1873; 1873-1898). На початок ХХ столiття припадає спроба Івана Франка застосувати у “Нарисi iсторiї українсько-руської лiтератури” (Львiв, 1910) комплексний лiтературознавчо-журналiстський метод дослiдження i лiтератури, i журналiстики. Цей iсторичний нарис, вiдзначається хронологiчно-порiчним оглядом змiсту перiодичних видань та опублiкованих там художнiх, публiцистичних i наукових творiв, статистично-науковою об’єктивнiстю та максимальною бiблiографiчною iнформативнiстю з критичним пiдходом до оцiнки перiодичних видань, редакторiв та видавцiв. Історичний нарис Франка про лiтературу i пресу охоплює майже все Х1Х столiття, за винятком 90-х рокiв. Дотримуючись вимог наукового жанру книжки про лiтературу (жанру “нарису”), Франко свiдомо вiдхиляється вiд проблем суто журналiстських (це вiн робить у своїх проблемних статтях у пресi), а пiдходить до преси як до трибуни художнього i науково-публiцистичного слова. Лiтературознавчий пiдхiд до преси тут досить помiтний. На цей перiод, тобто на початок ХХ ст., припадає дуже активна й оригiнальна розробка Франком теорiї публiцистики, якою вiн почав цiкавитись ще у ранньому часi, у журнальних виступах Франка: Семiнарiй” (1972) i “Зброєю публiциста” (1981). Недарма франкознавцi називають Франка “зачинателем теорiї публiцистики” [6, 123-131]. Перед iсториками преси вже давно постала проблема - “Що вважати за українську пресу?”. Так її уперше сформулював вiдомий український бiблiограф, iсторик i теоретик преси В. Ігнатiєнко у двох статтях та (1926) i “Бiблiографiя української преси (1816-1916)”. В. Щурат – вiдомий галицький дослiдник у статтi “Початки української публiцистики” [8 ] першим пресовим виданням оголосив харкiвський журнал “Украинский вестник”, виданий у 1816 роцi. Спiлка Журналiстiв України, укр. територiяльний вiддiл Спiлки журналiстiв СРСР. Заснована 1957, пiд керiвництвом Оргкомiтету, офiц. уконституйована на своєму першому з'їздi 1959 (якi вiдбуваються раз на 5 pp., напередоднi всесоюзних з'їздiв). В системi сов. органiзацiй С. Ж. У. належить (на вiдмiну вiд масових профспiлок) до групи т. зв. гром. творчих спiлок; працiвники преси входять до профспiлки працiвникiв культури. На чолi С. Ж. У. стоїть респ. правлiння, в обл. дiють вiддiли спiлки, в окремих ред. газ., радiопересилання i телебачення — т. зв. первиннi органiзацiї.. Вiд сiчня 1975 С. Ж. У. видає мiсячний бюлетень «Журналiст України». У 1959 роцi заснована Спiлка журналiстiв України (тодi в складi Спiлки журналiстiв СРСР, тепер — самостiйна органiзацiя). Шостий позачерговий з'їзд Спiлки журналiстiв УРСР (1990) проголосив себе Першим Установчим з'їздом спiлки як самостiйного об'єднання спiвробiтникiв українських мас-медiа. На пропозицiю групи жур­налiстiв, вiд iменi яких виступив тодiшнiй декан факультету журналiсти­ки Львiвського унiверситету iм. І. Я. Франка професор В. Й. Здоровега, з'їздом була ухвалена резолюцiя про реорганiзацiю спiлки в незалежну, позапартiйну органiзацiю [ 13 , 67-72]. У 1974 роцi вийшов довiдник Д. Григораша «Журналiстика у термiнах i виразах», де пояснено близько 1700 понять, зв'язаних з теорiєю журналiстики i публiцистики, органiзацiєю редакцiйної роботи газет i журналiв, лiтературною практикою i полiграфiчною технiкою, специфiкою радiомовлення i телебачення, структурою системи друкованої iнформацiї. Звичайно, при створеннi цього довiдника були використанi положення з праць класикiв марксизму-ленiнiзму, партiйних документiв про пресу. У довiднику Д. Григораша журналiстика визначається як, по-перше, одна з форм суспiльно-полiтичної дiяльностi, лiтературно-публiцистична праця в газетах, журналах, видавництвах, органах масової iнформацiї, радiомовленнi й телебаченнi, професiя журналiста; по-друге, наука, що вивчає закони лiтературно-публiцистичної творчостi, розробляє методи ведення й органiзацiї роботи перiодичних видань, редакцiй радiомовлення i студiй телебачення; по-третє, система перiодичних видань: газети, журнали, альманахи, вiсники, бюлетенi [7, 24-25]. 1. 2. Методи наукових дослiджень. на значнi досягнення у дослiдженнi окремих аспектiв з iсторiї i теорiї журналiстики, залишається актуальним питання комплексного, системного дослiдження всього журналiстикознавчого процесу в Українi. Як i в будь-якiй iншiй науцi, вжурналiстикознавствi дослiдження неможливi без правильно обраної методологiї . Слово "метод" походить вiд такого ж давньогрецького термiну i в перекладi означає "шлях дослiдження, спосiб пiзнання". У широкому значеннi цього слова пiд методом розумiють спосiб пiзнання дiйсностi i її вiдтворення в мисленнi. Метод невiддiльний вiд предмета пiзнання, є його аналогом. Це означає, що ми мусимо мати первiснi уявлення i знання про предмет, перш нiж запропонувати певнi прийоми його опису й дослiдження, якi й будуть складати метод. Таким чином, можна смiливо твердити, що головнi методологiчнi прийоми формуються пiд впливом тих чи iнших особливостей предмета, вiдбивають його провiднi ознаки, служать для моделювання предмета в цiлому або окремих його сторiн. Загальнонауковi методи дослiдження – емпiричнi ( експеримент , спостереження , опис ) та теоретичнi ( аналiз , синтез , абстрагування , узагальнення , iндукцiя , дедукцiя , пояснення. i т. д.) [11, 34-37]. Аналiз (вiд грец. αναλυσις — розклад, рос. анализ, англ. analysis, нiм. Analyse) — розчленування предмета пiзнання, абстрагування його окремих сторiн. Метод дослiдження, який включає в себе вивчення предмета за допомогою мисленого або практичного розчленування його на складовi елементи (частини об'єкта, його ознаки, властивостi, вiдношення). Кожна iз видiлених частин аналiзується окремо у межах єдиного цiлого. συνθεσις — поєднання, з'єднання, складання) — поєднання абстрагованих сторiн предмета i вiдображення його як конкретної цiлiсностi; метод вивчення об'єкта у його цiлiсностi, у єдиному i взаємному зв'язку його частин. У процесi наукових дослiджень синтез пов'язаний з аналiзом, оскiльки дає змогу поєднати частини предмета, розчленованого у процесi аналiзу, встановити їх зв'язок i пiзнати предмет як єдине цiле. Абстрагування (вiд лат. abstrahere -вiдволiкати) — мислительна операцiя, фiлософський i логiчний метод «вiдволiкання», який дає змогу переходити вiд конкретних предметiв до загальних понять i законiв розвитку. Походить з традицiї античної фiлософiї Платона, Аристотеля, та iн., далi отримав розвиток у фiлософiї «Просвiтництва» Локка, Юма, Спiнози, Лейбнiца, Декарта. Як метод найбiльш завершеного вигляду набув у нiмецькiй фiлософiї «iдеалiзму» Гегеля i Шеллiнга. В 20 столiттi в вiдчизнянiй загально-науковiй i фiлософськiй лiтературi можна зустрiти у виглядi парних дiалектичних висловлювань: «Сходження вiд абстрактного до конкретного», або навпаки — «Перехiд вiд конкретного до абстрактного». Як мислительний метод чи операцiя в наш час використовується скрiзь у наукових дослiдженнях, особливо при переходi вiд прикладних дослiджень до теоретичних висновкiв i навпаки. Як такий належить i розглядається у фiлософськiй галузi «Логiка i Методологiя науки». Узага́льнення — основний елемент логiки та мiркувань людини. Узагальнення бере за основу iснування множини елементiв та однiєї або декiлькох властивостей, спiльних для цих елементiв. Це є основою дедуктивних мiркувань. Необхiдно застосування процесу верифiкацiї для з'ясування вiрностi узагальнення в кожнiй окремiй ситуацiї. Концепцiя узагальнення має широке застосування в багатьох дисциплiнах, iнколи, маючи спецiалiзоване значення. Пiд дедукцiєю розумiється логiчна операцiя, за допомогою якої невiдоме окреме пояснюється через вiдоме загальне. На противагу: iндукцiя — метод умовиводiв, за допомогою якого загальний закон виводиться на пiдставi вивчення окремих явищ [11, 34-3 9 ] . Роздiл II 2. 1 Факт. Думка. Слово Факт - мiкроскопiчна частка реальної дiйсностi. За його допомогою журналiст може вказати на зв'язок реальної конкретної ситуацiї з масштабною суспiльною проблемою, продемонструвати ступiнь своєї зацiкавленостi ситуацiєю, визначити варiанти розвитку подiй тощо. Факт - це явище або подiя, що мають мiсце в дiйсностi. [ 12 , 54-59]. Факт (вiд лат. Factum - зроблене) - дiйсна подiя, явище, випадок. Об'єктом журналiстського вiдображення може бути як сама дiйснiсть, так i соцiальнi явища, i процеси, i людина. Словом, у полi зору журналiстiв знаходиться рiзноманiтний свiт у всiх його проявах. Включаючись в процес пiзнання дiйсностi, журналiст фокусує увагу на суспiльно-значущих подiях. У самому актi вибору об'єкта пiзнання, в специфiцi його сприйняття, рiзних форм вiдображення, в оцiнцi та iнтерпретацiї життєвої ситуацiї виявляється авторська позицiя [15,73-75]. Тому, говорячи про спiввiдношення об'єктивного i суб'єктивного у фактi, багато авторiв сходяться на тому, що змiст факту - це об'єктивне вiдображення подiї, що знаходиться поза людською свiдомiстю, а форма, в якiй здiйснюється це вiдображення, суб'єктивна. Працюючи над текстом, журналiст систематизує i групує факти за вiдображеними в них явищами, за способами фiксування, типами опису, рiвнем узагальненостi. В аналiтичному текстi вiн дає власну оцiнку подiям та iнтерпретує факти [15,75-76]. Факт в журналiстицi - достовiрне вiдображення фрагмента дiйсностi, що володiє реальною репрезентативнiстю. З його допомогою створюється модель дiйсностi. Факт - це завжди результат вибору з великої кiлькостi подiй такої подiї, яка, на думку автора, має iстотне значення [16,22-24]. Факт стає доступним тiльки у формi судження, тому реальнiсть iснує незалежно вiд людини, а факт - нi. Людина видiляє насправдi якийсь фрагмент, а в ньому - певний аспект (подiю); потiм вона «переводить» своє знання про дiйснiсть (подiю) на «природну» мову, будує знання у виглядi судження про предмет, потiм перевiряє, чи правдиве є дане судження, чи помилкове («верифiкує» його). І тiльки тодi - якщо виявиться, що судження правдиве - те, що описано в цьому судженнi, стає фактом [15,36-37]. Судження може бути рiзним за змiстом, але мiстити один i той же факт. Це iнтерпретацiя подiй, наш образ ситуацiї. Образ, який в результатi перевiрки (верифiкацiї) виявився правдивим. Отже, факт може бути достовiрним або недостовiрним. Встановити факт, тобто зробити його достовiрним, означає здiйснити його верифiкацiю. Інше питання, що зробити це не завжди можливо, iнколи доводиться пробиватися через оцiнку i коментар автора. Достовiрний факт - це судження про подiю, що виявилося iстинним в результатi його верифiкацiї. Спростувати факт можна тiльки фактом. Проте в контекст науки входять, зберiгаються й обробляються не самi по собi подiї чи явища, а їх теоретичнi конструкцiї — як опис цих подiй, фактiв, як емпiричне знання. Отже, журналiстський твiр – зафiксований у вiдповiдному жанрi, процес мiркування журналiста, призначений для масової аудиторiї. В основi будь-якого журналiстського твору лежить факт. Наприклад, у матерiалi «Без документа з вiтерцем не проїдешся» (див. додаток 1) лежить факт ухвалення нового закону, за яким всi володарi мопедiв та скутерiв повиннi їх реєструвати. В матерiалах може бути присутнiй не один, а декiлька фактiв, так в матерiалi «Черговi змiни, як їх сприймають охтирчани?» (див. додаток 2) в основi матерiалу лежить не один, а цiлих три факти: прийнятi законопроекти про повернення 11 –рiчної освiти, обов’язкова дошкiльна освiта, та часткова оплата ЗНО(в перспективi). Тож, в основi журналiстського матерiалу можуть лежати безлiч фактiв, головне – щоб вони були достовiрними. Думка – це те, що з’явилося в результатi мiркування, продукт мислення. Думка – кiстяк журналiстського твору. Слово — найменша самостiйна i вiльно вiдтворювана в мовленнi вiдокремлено оформлена значима одиниця мови, яка спiввiдноситься з пiзнаним i вичленуваним окремим елементом дiйсностi (предметом, явищем, ознакою, процесом, вiдношенням та iн.) i основною функцiєю якого є позначення, знакова репрезентацiя цього елемента — його називання, вказування на нього або його вираження. Слово - основна номiнативна i когнiтивна одиниця мови, що служить для iменування та повiдомлення про предмети, ознаки, процесах i вiдносинах [18, 23-26] . 2. 2 Інформацiйний привiд Інформацiйний привiд — соцiально значуща, резонансна подiя, яка привертає увагу журналiста i суспiльства. Інформацiйний привiд покликаний орiєнтувати журналiста на володiння iнформацiйної ситуацiєю, тобто вiн повинен мати у своєму розпорядженнi попереднiми вiдомостями про майбутнi подiї. А це можливо тодi, коли репортер постiйно розширює свої джерела рiзноманiтних вiдомостей. Г. Усатенко розглядає iнформацiйний привiд як «подiю», що має значення для соцiального, полiтичного, культурного життя громадян, а то й цiлої країни. [ 28 , 54-56]. О. Литвиненко розглядає iнформацiйний привiд як подiю (можливо i «псевдоподiю»), що її можливо використати як привiд для пропагандиської компанiї або iнформацiйної операцiї. [29 , 123-125]. У матерiалах iнформацiйнi приводи з’являлися дуже швидко та мали резонансну значимiсть. У матерiалi « Без документа з вiтерцем не проїдешся» (див. додаток 1) iнформацiйним приводом стали частi запитання та листи в газету щодо прийнятого законопроекту про реєстрацiю скутерiв. В матерiалi «На автовокзалi буде кiмната матерi i дитини» (див. додаток 4) iнформацiйним приводом стала сама добудова, яка тривала декiлька мiсяцiв та надзвичайно зацiкавила охтирчан. Ще одним iнформацiйним приводом в матерiалi «Тримайся, абiтурiєнте» (див. додаток 5) стала майбутня вступна кампанiя до ВНЗ України. Отже, для написання важливо мати актуальний iнформацiй привiд. Вдалий iнформацiйний привiд – запорука добре написаного матерiалу 2. 3 Методи збирання iнформацiї Журналiстика — це передусiм збирання iнформацiї. Лише на базi зiбраної зовнiшньої iнформацiї можливе виготовлення внутрiшньої iнформацiї, тобто створення власної концепцiї подiй. У переважнiй же бiльшостi випадкiв журналiстика займається пошуком новин у iнформацiйних джерел i оприлюдненням, публiкацiєю (тобто, донесенням до публiки) повiдомлень про них. Метод – система практичного i теоретичного засвоєння дiйсностi, система науково-обґрунтованих дiй для розв’язання певних завдань. 2) вивчення документiв i джерел, 3) iнтерв'ю. до деталей спостерiгачем. У багатьох випадках спостереження є початковим етапом пiдготовки матерiалу, є поштовхом, який народжує потiм обширний задум статтi чи нарису, призводить до журналiстського розслiдування. Але, як правило, завжди в значному журналiстському матерiалi наявнi елементи, джерелом яким є метод спостереження. Це все те, що побачене власними очима журналiста: портрети, iнтер'єри, пейзажi тощо. А вiдтак, спостереження, вiдiграючи нiби другорядну роль у збираннi iнформацiї, займає значне мiсце в журналiстськiй творчостi, наявне в кожному розлогому матерiалi. [19, 43-38] . по дорозi на роботу й по дорозi додому, у будень, у свято i у вихiдний день. Усе спостережене вiн збирає у скарбничку свого журналiстського досвiду, якщо не для негайного, то для майбутнього використання. Журналiстика знає такi типи спостережень, як вiдкрите i приховане, включене i невключене. Сутнiсть їх полягає в тому, що журналiст (а часто до такого вдаються й письменники) стає на певний час членом якого-небудь колективу, органiзацiї, закладу, установи, щоб досконало, впритул, з близької вiдстанi вивчити їх дiяльнiсть, настрої людей, умо­ви працi, механiзми здiйснення фiнансових чи бартерних операцiй. Вiдкрите спостереження передбачає обiзнанiсть навколишнiх з тим, що їх вивчають, приховане — вiдсутнiсть такої обiзнаностi. Приховане спостереження дає авторовi майбутнього журналiстського твору бiльше можливостей для ознайомлення з дiйсним станом справ, гарантує неупереджене ставлення до нього членiв колективу. Включене спостереження передбачає зарахування журналiста на штатну посаду й виконання ним самим певних службових обов'язкiв. Невключене дає можливiсть вивчення ситуацiї iз зовнi, але забезпечує бiльш широке ознайомлення журналiста з об'єктом вивчення, можливiсть побувати в рiзних структурних пiдроздiлах великої фiрми чи установи. В «Без документу з вiтерцем не проїдешся» використала приховане невключене спостереження. Спостерiгаючи ознайомилася з думками власникiв скутерiв та мопедiв. Дiзналася, що думають з цього приводу працiвники охтирського МРЕО. Однiєю з найважливiших ознак журналiстики як масово-iнформацiйної дiяльностi є документалiзм. Якщо спостереження (так само, як i iнтерв'ю) постачає журналiстовi суб'єктивнi знання, то документи, навпаки, дають точну, об'єктивну iнформацiю. Пiд документом сьогоднi розумiється усякий матерiальний носiй, який створений людиною для закрiплення будь-яким способом соцiальної iнформацiї з метою передавання її в просторi й часi. тексти, рукописнi чи друкованi, аудiо та вiдеозаписи розмов та подiй, фотографiї, дискети з цифровими, текстовими матерiалами, на основi яких створюються журналiстськi (а також науковi) твори. [20, 24-28]. Головна засада при роботi журналiста з документами й джерелами - неупередженiсть. Вiн не повинен шукати в них пiдтвердження наперед придуманої концепцiї, а, навпаки, концепцiю будувати на документально пiдтверджених фактах. про вартiсть реєстрацiї, термiни реєстрування i т. д. В матерiалi «Новi освiтянськi змiни, як їх сприймають охтирчани?» (див. додаток 2) використовувала роздрукованi постанови потрiбних законопроектiв. митцем чи просто цiкавiшим спiврозмовником). Вважається, що цей метод дає вiд 80 до 90 вiдсоткiв потрiбної журналiстовi iнформацiї. Зрозумiло, що метод iнтерв'ю слiд вiдрiзняти вiд журналiстського жанру пiд такою ж назвою, сутнiсть якого полягає в драматургiчнiй (дiалогiчнiй) побудовi матерiалу за формою: запитання - вiдповiдь [21, 57-59]. Журналiстика — це мистецтво спiлкування, а з розвитком електронних ЗМІ – також i мистецтво публiчного спiлкування перед мiкрофоном чи телекамерою. Сучасна журналiстика знає такi типи iнтерв'ю: iнтерв'ю, але й пiдключити iншi методи збирання iнформацiї: спостереження й вивчення документiв i джерел, а в майбутньому матерiалi описати обстановку робочого мiсця, атмосферу установи, навести якiсь красномовнi деталi, що характеризують спiврозмовника, крiм того, пiд час бесiди журналiст може зажадати вiд об'єкта документально засвiдчити тi чи iншi факти, про якi пролунала усна iнформацiя. Журналiст повинен завжди домагатися проведення iнтерв'ю в найзручнiших для себе умовах, а такими є бесiди на робочих мiсцях об'єктiв. Інтерв'ю вдома в об'єкта. Особливо виграшне тодi, коли журналiст зустрiчається з приватною людиною. Тодi не робоча обстановка на посадi, а побут, домашнє оточення можуть вiдiграти провiдну роль i дати переваги такi ж самi, як i зустрiч iз службовцем на його робочому мiсцi, i гарантувати використання як додаткових методiв спостереження та вивчення документiв i джерел. Інтерв'ю в редакцiї. На нього слiд погоджуватися в крайньому випадку, коли об'єкт вiдмовляється вiд усього iншого. Ви приймаєте спiврозмовника на своєму робочому мiсцi, i вже не ви спостерiгаєте за ним, а вiн за вами. Ви позбавленi можливостi спостерiгати, зажадати документального пiдтвердження його слiв, вам залишається лише запитувати i занотовувати вiдповiдi. Інтерв'ю по телефону. До нього слiд вдаватися з метою домогтися особливої оперативностi, перевiрити окремi деталi в уже iснуючiй в редакцiї iнформацiї. Повноцiнне iнтерв'ю по телефону неможливе, адже для довiдки, уточненню певних фактiв, консультацiї з окремих питань воно може бути продуктивно використане. Бiльшого ефекту досягає журналiст, коли телефонує знайомому урядовцевi чи дiячевi, з яким вже зустрiчався ранiше. Тодi легше, нагадавши про себе i пояснивши скрутнi обставини, що спричинюють користуватися телефоном, а не просити про особисту зустрiч, домогтися потрiбного результату. "iнтер" (inter) у перекладi з латинської мови означає "мiж, помiж" i вживається як префiкс у складних словах для позначення промiжної ситуацiї, перебування помiж чимось. У сучасному напруженому свiтi, де розклад дня вiдомих осiб розписаний не за годинами, а за хвилинами, журналiстовi часто вiдмовляють в iнтерв'ю не тому, що не бажають зустрiчатися з представником преси, а тому що на-справдi не мають для цього вiльного часу. Тодi журналiст пропонує зустрiтися в якiй-небудь iнтер-ситуацiї: за обiдом чи вечерею у ресторанi, у перукарнi, просто на вулицi й пiшки провести особу додому, сполучивши прогулянку з бесiдою. Інтерв'ю не для запису. Часто використовується тодi, коли журналiст має справу з кримiногенними колами. Об'єкт не проти, щоб журналiст розповiв про нього, але боїться, що записанi матерiали можуть бути якимсь чином використанi проти нього. Тому вiн дає згоду на iнтерв'ю, але без запису. Таке iнтерв'ю слiд негайно записати пiсля зустрiчi, поки враження свiжi, або ж негайно створити матерiал в iншому, планованому вами жанрi. Головне полягає в тому, що iнформацiя, отримана на допомогою iнтерв'ю не для запису, все ж таки може бути використана в майбутньому матерiалi. нею з внутрiшньою метою [ 3, 134-135 ]. В матерiалах використовувала iнтерв’ю на робочому мiсцi. Оскiльки саме там вдавалося не тiльки поговорити на обрану тему, але використати метод спостереження. На своєму робочому мiсцi люди почуваються впевненiше та зручнiше. З перших же хвилин менi вдавалося налагодити спiлкування та отримати потрiбну iнформацiю, пiдтверджену документами i фактами. Таке iнтерв’ювання вiдбулося пiд час збирання iнформацiї для написання матерiалу « Без документу з вiтерцем не проїдешся» з Вiктором Черешнем. Інтерв’ю в неформальному середовищi, на нейтральнiй територiї використала пiд час спiлкування з головним касиром охтирської автостанцiї Шимко Іриною Анатолiївною. Бесiда, проведена в неформальнiй обстановцi дала не тiльки потрiбну iнформацiю для написання матерiалу «На автовокзалi буде кiмната матерi та дитини»(див. додаток 4), але й забезпечила додатковою цiкавою iнформацiєю, яка в подальшому була використана в матерiалi. Таким чином, найголовнiше вмiти не лише використовувати методи збирання iнформацiї, але й поєднувати їх мiж собою i не забувати про об’єктивнiсть. Роздiл ІІІ. Журналiстський твiр Кожен автор, зважаючи на власнi можливостi, прагне обрати оптимальний стиль роботи над матерiалом. А творчi процеси, пов'язанi з пiдготовкою текстiв, мають закономiрнi етапи, знання яких дозволить оптимiзувати роботу над журналiстським твором. власний стиль роботи, а й iндивiдуальну манеру написання. Головним критерiєм творчостi є оригiнальнiсть результату, його новизна та актуальнiсть. Саме на це орiєнтуються творчi люди. Методологiя створення журналiстського твору має чимало складностей. Доволi часто, навiть маючи багатий фактичний матерiал, професiонали годинами не можуть написати перше речення, довго розмiрковують над концептуальною iдеєю твору, неодноразово переписують матерiал у пошуках оптимального композицiйного рiшення. Щоб уникнути цього, необхiдно чiтко уявляти структуру майбутнього журналiстського твору. Структура твору повинна сприяти досягненню мети, заради якої його написано, i вiдповiдати очiкуваному процесу читання, напряму читацької думки. Ефективним повiдомлення буде лише тодi, коли враховано й те, на основi якого матерiалу його створено i в який спосiб зможе зрозумiти його читач, як оцiнить (свiдомо чи пiдсвiдомо) доцiльнiсть побудови твору. Мета спiлкування може обмежуватися завданням викликати в читача певнi думки i дiї, якi з них випливають. Вона може полягати у передачi адресату теоретичних положень та фактичного матерiалу, необхiдного для прийняття рiшення, виконання будь-яких практичних дiй. Над тематикою створення твору у свiй час працювало чимало авторiв. Зокрема такi видатнi дослiдники та науковцi, як В. Рiзун, В. Шкляр, М. Феллер, В. Здоровега, В. Аграновський, Д. Прилюк та iн. Актуальнiсть теми зумовлена пiдвищенням вимог споживачiв iнформацiї до якiсного журналiстського продукту. Мета статтi полягає у ґрунтовному дослiдженнi методологiї створення якiсного журналiстського твору. Структура твору складається iз двох пiдструктур: комунiкативної, яка забезпечує перебiг комунiкативного акту, i пiзнавальної, яка зображує особливостi фрагмента дiйсностi [22, 5]. Комунiкативна i пiзнавальна структури взаємодiють мiж собою. повiдомлення щодо доцiльностi його форми. лише та iнформацiя, що дає можливiсть створити у свiдомостi читача зображення дiйсностi, яку бачить автор [22, 6]. Конструктивнi особливостi стилю вiдображають напрям думок автора та пiдпорядкованi очiкуваному напряму думки читача. Цi особливостi виявляють себе як у структурi, так i в загальних рисах твору. Методологiя створення журналiстського твору передбачає такi етапи: задум, тема, концепцiя, iдея твору [3, 64]. Творчий задум — перший етап творчого процесу письменника як намiр, бажання написати твiр, вiн має образно-емоцiйну форму, це — наче ембрiон майбутнього твору. У журналiстицi задум i тема є результатом роботи не тiльки одного автора, а й працiвникiв редакцiї, насамперед її керiвництва. Тому визрiвання журналiстського задуму можна подiлити на два головнi види: редакцiйне замовлення i вiльне зародження задуму [3, 66]. Незалежно вiд способу зародження задуму журналiст повинен бути зацiкавлений темою. Адже вiн iз задоволенням працюватиме над близькою темою чи задумом. Тема виникає iз задуму як процес його глибшого осмислення. Як влучно зазначав В. Здоровега, тема лiтературного твору – це певне коло життєвих явищ i пов'язаних з ними проблем [3, 68]. Тема має бути ретельно продумана та сформульована. Концепцiя є своєрiдною версiєю можливого тлумачення фактiв. В. Шкляр дає таке визначення концепцiї: “Концепцiя – загальний задум журналiста, його система поглядiв на тi чи iншi явища або ж спосiб розгляду i розумiння їх” [23, 9]. Ситуацiя, факт, явище чи деталь дiйсностi являють собою об'єкт аналiзу, оцiнки, i цей процес дослiдження є композицiйною основою. Композицiйна побудова журналiстського твору передбачає чiтку структурну органiзацiю. В окремих жанрах публiцистики, як, наприклад, в есе чи нарисi, матерiал будується за допомогою засобiв асоцiативної композицiї: рiзнi плани розповiдi, епiзоди, авторськi ремарки. В iнформацiйних та аналiтичних жанрах, де основними функцiональними цiлями публiкацiї є або повiдомлення, або аналiз, жорстке структурування матерiалу – творча необхiднiсть. Обумовлено це також i особливостями читацького сприйняття: краще i легше читаються тi матерiали, якi мають чiтку структурну органiзацiю, оскiльки дозволяють орiєнтуватись у текстi, дають змогу повернутися до вже прочитаного. Нарештi, iдея журналiстського твору. Ідея – це головна думка. Способи її вираження залежать вiд природи твору. Так, у художньому творi вона випливає iз системи образiв, тобто з самого твору. Ідея наукового твору виражається у формi висновку, визначення тощо. Ідея публiцистичного твору формується логiчно чiтко i недвозначно [3, 72]. Задуми, теми та iдеї i визначають концепцiю та структуру матерiалiв. В матерiалах були схожi теми, але абсолютно рiзнi теми та iдеї. Наприклад, в матерiалах « Ми проти, та хто нас запитує» «Черговi освiтянськi змiни, як на них реагують охтирчани» теми схожi: ухвалення нових законопроектiв. Але задуми та iдеї рiзняться. Так у першому матерiалi задум показати ставлення до чергових змiн, у другому – висвiтлити всi можливi проблеми та переваги пiсля змiн. Ідея першого матерiалу – показати справжню позицiю мiсцевих жителiв щодо мiсцевих виборiв. Ідея другого - дати читачам власними зусиллями зрозумiти переваги та недолiки змiн. Теоретики i практики журналiстики широко оперують такими поняттями, як змiст i форма. Цi категорiї дiстали в науковiй лiтературi чiтке витлумачення. Так, змiст журналiстського твору (тексту) визначається як "певним чином упорядкована сукупнiсть елементiв i процесiв", що його утворюють i "характеризують його глибиннi зв'язки, основнi риси i тенденцiї" [24, 86-87]. А форма тлумачиться як "спосiб об'єктивного iснування i вираження змiсту" [25]. Змiст i форма - це досить мiсткi, ємнi, внутрiшньо насиченi, багатоплановi категорiї. До них не можна пiдходити спрощено, прямолiнiйно, обмежуючи їх лише якоюсь iз їх сторiн. Змiст журналiстського тексту не вичерпують життєвi явища i факти. Зiбранi й осмисленi, вони вiдтворюються автором вiдповiдно до його задуму, обумовленої ним теми, дослiджуваної проблеми, iдейної позицiї i принципової концепцiї. Отже, не лише вiдiбрана журналiстом iнформацiя (рiзноманiтнi вiдомостi, факти, свiдчення, докази, документи), але й задум, тема, проблема, iдея, концепцiя твору виступають як складовi його змiсту. Те ж саме вiдбувається i з формою. Її елементами - на рiвнi конкретного тексту - є мова i стиль, жанрова структура, сюжет, композицiя, архiтектонiка, мелодiя, ритм, тон викладу тощо [26]. Кожна iз означених категорiй - це вiдповiдним чином функцiонуюча система тих компонентiв, з яких вона вичинюється. То не є механiчний набiр утворюючих її елементiв, а їх тiсна, органiчна, активна взаємодiя, Це означає, що елементи змiсту, так само як i елементи форми, перебувають у постiйнiй взаємо проникнiй спряженостi один з одним. Вони можуть взаємозбагачуватися, пiдпорядковуватися, доповнювати, переходити один в одного, обумовлювати один одного. Це той стан теми, скажiмо, органiчно випливає iз задуму, проблема узгоджується з темою, iдейно-тематичнi засади виступу обумовлюються концепцiєю, тобто системою поглядiв його автора на зображуване. А взятi разом, усi компоненти категорiї змiсту "спрацьовують" в одному "ключi" з елементами категорiї форми. Змiст i форма взаємодiють мiж собою, виходять одне з одного. І в цiй взаємодiї – природа художностi. Дiалектична роздвоєнiсть у змiстовi i формi та водночас нерозривнiсть мiж ними – це загальна закономiрнiсть, вiдзначена передусiм у фiлософiї; специфiчно проявляється вона й у мистецтвi. В матерiалах присутнi як змiст так i форма (див. додатки 1, 2, 3, 4, 5, ). Вiдношення змiсту та форми — це не вiдношення цiлого i частин, зовнiшнього i внутрiшнього, кiлькостi та якостi; це вiдношення протилежностей, якi переходять одна в iншу. Вислiв "форма завжди вiдповiдає змiстовi" справедливо констатує нерозривну єднiсть цих двох категорiй як двох сторiн, двох складових одного явища (в нашому випадку - журналiстського тексту). Вiн пiдводить нас до думки про обов'язкову вiдповiднiсть i узгодженiсть мiж змiстом i формою. Отже форма — це по сутi змiст у його зовнiшньому виявi. Форма та змiст нерозривнi частини, i iснують завжди разом. 3. 3 Композицiя. Фабула. Сюжет. Композицiя — побудова твору, доцiльне поєднання всiх його компонентiв у художньо-естетичну цiлiснiсть, зумовлену логiкою зображеного, представленого читачевi свiту, свiтоглядною позицiєю, естетичним iдеалом, задумом письменника, каноном, нормами обраного жанру, орiєнтацiєю на адресата. Композицiя «дисциплiнує» процес реалiзацiї творчого задуму письменника, забезпечує вiдповiднiсть задумовi всiх рiвнiв структури художнього твору, сугерує i динамiзує читацьке сприйняття. Цю генеральну функцiю композицiї здiйснює на тематично-проблемному, сюжетно-фабульному i мовленнєво-мовному рiвнях твору, кожен з яких є проявом активностi художнiх суб'єктiв — персонажiв, дiйових осiб, лiричних героїв, оповiдачiв, автора, адже тема вказує на коло зображених, представлених життєвих явищ, подiй, якi немислимi поза людиною. В матерiалах також присутня композицiя. Оскiльки композицiя кожного твору iндивiдуальна, її типовi особливостi треба подавати з урахуванням своєрiдностi лiтературних напрямiв, стильових течiй, жанрових пластiв. В матерiалах «Без документу з вiтерцем не проїдешся» (див. додаток 1), «Ми проти, та хто нас запитує» (див. додаток 2), « Черговi освiтянськi змiни, як на них реагують охтирчани?» (див. додаток 3) композицiйним центром є факти. В першому матерiалi – це факт прийнятого законопроекту про обов’язкове реєстрування транспортних засобiв об’єм двигуна яких не перевищує 50см3, в другому – закон про мiсцевi вибори, в третьому – факт ухваленого законопроекту про введення 11 – рiчної освiти, обов’язкової дошкiльної освiти… Одним з найголовнiших композицiйних чинникiв є сюжет. Цей найважливiший елемент художньої системи визначають як подiю чи систему подiй, покладених в основу епiчних, драматичних чи лiро-епiчних творiв. Пiд сюжетом ще розумiють спосiб естетичного освоєння й осмислення, органiзацiї подiй, рух характерiв у неповторному художньому свiтi, у художньому часi i просторi. Сюжет — подiя чи система подiй, покладена в основу епiчних, драматичних, iнколи лiричних творiв, спосiб естетичного освоєння й осмислення, органiзацiї подiй, рух характерiв у художньому часi й просторi. Окремим вираженням сюжету, його схемою є фабула. Інодi не розрiзняють цих термiнiв: сюжет i фабулу. Якщо сюжет – це авторське розташування зображуваних подiй, то фабула – їх хронологiчна, природна послiдовнiсть. Фабула — хронологiчно послiдовне зображення подiй i пригод у художньому творi; канва, схема розвитку життєвих подiй, подана в художньому творi в послiдовному порядку. Фабула — чинник сюжету, його ядро, що визначає межi руху сюжету в часi й просторi; розповiдь про подiї, змальованi в епiчних, драматичних, лiро-епiчних, на вiдмiнну вiд самих подiй - сюжету твору. [27] . Сюжет i фабула характеризують динамiчну сторону подiй, їх розвиток через дiяльнiсть людей, надiлених характерами, якi, у свою чергу, формуються i виявляються в обставинах, а вчинки персонажiв, дiйових осiб, оповiдачiв зумовлюються внутрiшнiми мотивами, i все це разом передається мовленням суб'єктiв художнього твору засобами мови, якою творить митець. 1. Пiд час розгляду iсторiографiї питання виявилося, що першим, хто займався вивченням та аналiзом української журналiстики був І. Франко. Його називають «зачинателем теорiї публiцистики». В ходi розглянутого питання було визначено, журналiстикознавство в Українi ще є молодою галуззю. Питаннями журналiстикознавства та розвитку української преси займалися: В. Щурат, І. Франко, Д. Григораш, В. Ігнатiєнко. 2. Були визначенi методи наукових дослiджень: емпiричнi ( експеримент, спостереження, опис) та теоретичнi ( аналiз , синтез , абстрагування , узагальнення , iндукцiя , дедукцiя , пояснення. i т. д.), аналiз, синтез, абстрагування i узагальнення були використаннi на практицi. 3. Були з’ясованi факти, якi використовувалися у публiкацiях. Факт – це спiввiдношення об'єктивного i суб'єктивного, багато авторiв сходяться на тому, що змiст факту - це об'єктивне вiдображення подiї, що знаходиться поза людською свiдомiстю, а форма, в якiй здiйснюється це вiдображення, суб'єктивна. Факт i думка допомагають втiлити замислене в слова. 4. У ходi написання курсової роботи були визначенi iнформацiйнi приводи у публiкацiях. Інформацiйний привiд — соцiально значуща, резонансна подiя, яка привертає увагу журналiста i суспiльства. У будь-якому матерiалi повинен бути присутнiй iнформацiйний привiд. 6. З`ясованi на прикладах публiкацiй задум, тема, концепцiя та iдея твору. Всi цi чинники – важливi складовi журналiстського твору, поєднанi мiж собою. "певним чином упорядкована сукупнiсть елементiв i процесiв", що його утворюють i "характеризують його глибиннi зв'язки, основнi риси i тенденцiї". А форма тлумачиться як "спосiб об'єктивного iснування i вираження змiсту". Змiст i форма взаємодiють мiж собою, виходять одне з одного. 8. Були визначенi композицiя, фабула, сюжет. Композицiя «дисциплiнує» процес реалiзацiї творчого задуму письменника, забезпечує вiдповiднiсть задумовi всiх рiвнiв структури художнього твору. Одним з найголовнiших композицiйних чинникiв є сюжет. Фабула — чинник сюжету, його ядро, що визначає межi руху сюжету в часi й просторi. Якщо сюжет переказати неможливо, його можна лише дослiвно повторити, то фабулу легко переказати. Сюжет i фабула складовi композицiї. Список використаних джерел 1. Здоровега В. Й. Теорiя i методика журналiстської творчостi: пiдручник / Здоровега В. Й. – Львiв: ПАІС, 2004. – 267 с. 2. Бiдзiлi Ю. М. Словник журналiста : термiни , мас - медiа , постатi. – Ужгород: ВАТ «Видавництво «Закарпаття», 2007. – 224 с. 3. Здоровега В. Й. Теорiя i методика журналiстської творчостi: Пiдручник. – 4. Москаленко А. З. Основи масово-iнформацiйної дiяльностi: Пiдручник / – К иїв , 1999. - 634 с 5. Бочковський О. І., Сiрополко С. А. Українська журналiстика на тлi доби: (iсторiя, демократичний досвiд, новi завдання). – Мюнхен, 1993. – 157 с. 6. Трачук Т. А. До витокiв української науки про журналiстику: // науковi записки Інституту журналiстики. – Київ, 2003. 234 с. 7. Ігнатiєнко В. І. Українська преса (1816-1923): iсторико-бiблiографiчний етюд. Держвидав України, – Київ, 1926. – 135 с. 8. Щурат В. О. Початки української публiцистики: (В сотi роковини “Українського Вiсника) // Дiло. – Львiв, 1916. – 28 лют. 9. Прохоров Е. П. Введення в теорию журналiстики : // Навчальний посiбник – Москва. Изд. РИП-Холдинг, 2000. – 308 с. 10. Михайлин І. Л. Основи журналiстики: пiдручник / – 3-е вид.– Київ: ЦУЛ, 2002. – 284 с. 12. Рiзун В. В., Скотникова Т. В. Методи наукових дослiджень у журналiстикознавствi: // Навчальний посiбник. – 2­е вид., перероб. i доп. – Київ: Преса України, 2008. – 273 с. 13. Ученова В. М. Метод и жанр: диалектика взаимодействия. // Методы журналистского творчества. Москва, 1982 – 343 с. 14. Под ред. Корконосенко С. Г. Социология журналистики: // Учебное пособие для студентов вузов. - Москва: Аспект Пресс, 2004. - 318с. 15. Ким М. Н. Технология создания журналистского произведения. – СПб.: Изд-во Михайлова В. А., 2001. - evartist.narod.ru 16. Соломко И. «Бремя Че»: // Корреспондент - № 39(228), от 7 октября 2006. 17. Мельник Г. С., Тепляшина А. Н. Основы творческой деятельности журналиста: // – СПб.: Питер, 2008. - 272с. 18. Горохов В. М. Закономерности публицистического твора // - Москва, 1975. – 126 с. 19. ІвановВ. Ф. Законодавче забезпечення механiзму доступу до iнформацiї (зарубiжний досвiд) // – Київ: Довiра, 1997. – 143 с. 20. Серажим К. С. Структура публiцистичного тексту: // загальнi пiдходи до текстологiчного аналiзу // Науковi записки Інституту журналiстики. — Київ, 2000. – 115 с. 21. Кузнецова О. Д. Аналiтичнi методи в журналiстицi: // Навч. посiбн. - 2-е вид., доп. - Львiв: ЛНУ iм. І Франка, 2002. – 120 с. Київський ун-т iменi Тараса Шевченка, Інститут журналiстики; Центр вiльної преси. – Київ, 1998. – 190 с. 23. Шкляр В. І. Журналiстська майстернiсть: // Поетика журналiстського твору: Конспект лекцiй. – Київ, 1999. – 97 с. 24. Давидов І. П. Мастерство журналиста: // проблемы мастерства – Москва, 1977. - 92 с. 25. Прилюк Д. М. Теорiя i практика журналiстської творчостi: // проблеми 26. Григораш Д. С. Журналiстика у термiнах i виразах: // рiзнобiчнiсть журналiстського твору. - Львiв, 1974. - 261с. 27. Серажим К. С. Структура публiцистичного тексту: // загальнi пiдходи до текстологiчного аналiзу // Науковi записки Інституту журналiстики. — Київ, 2000. – 138 с.