Правовi засади дiяльностi телевiзiйних та радiо ЗМІ
Роздiл 2. Правовi засади дiяльностi телевiзiйних та радiо ЗМІ.
Як вiдомо, преса, радiо та телебачення утворюють так званий „триумвiрат” масової комунiкацiї. Преса як засiб iнформацiї виникла набагато ранiше за iншi. Найбiльш характерною його рисою є те, що носiєм iнформацiї у даному випадку виявляється лише звук. Радiозв`язок дозволяє миттєво передавати iнформацiю на необмеженi вiдстанi, причому прийом сигналу вiдбувається в момент передачi. Завдяки цьому радiомовлення може передавати суть проблем саме у момент їх виникнення. Крiм того, радiо дуже популярне серед автолюбителiв, оскiльки немає можливостi звертатися до друкованих видань i телебачення.
Якщо спочатку радiо було здатне транслювати тiльки словесне повiдомлення, то в мiру вдосконалення радiотехнiки стала можливою передача звуку всiх типiв - мови, музики, шумiв. Завдяки цьому радiо здатне створювати повноцiнну звукову картину свiту.
глибоко, оскiльки слухач не вiдволiкається вiд мови, музики, голосiв життя. Радiо вiдфiльтровує звук вiд всiх iнших елементiв ситуацiї, що несуть при зоровому сприйняттi iнформацiю, часто непотрiбну i навiть небажану, i тим самим зосереджує сприйняття на головному.
Крiм цього, ще одна особливiсть радiо - це вiдсутнiсть вiдеоряду, що дозволяє слухачам проявити свої здiбностi "фантазувати". Радiотеатр, радiомемуари, читання художнiх творiв i передача лiтературно - музичних композицiй дозволяють створювати за допомогою музики i тексту своє бачення персонажа, вiдповiдне сприйняття художнього твору [27, c. 81].
"триумвiрату" засобiв масової iнформацiї в 60-х роках XX столiття. Надалi воно розвивалося випереджаючими темпами i за низкою параметрiв (подiєва iнформацiя, культура, розвага) стало провiдним.
"живої" передачi в тому, що трансляцiя вiдбувається у мiсцi подiї. Це дає можливiсть глядачам вiдчути себе „очевидцями”, не виходячи зi свого будинку [18, c. 36].
який регулює дiяльнiсть телерадiоорганiзацiй на територiї України, визначає правовi, економiчнi та соцiальнi умови їх iснування.
своїх поглядiв та думок,дотримання телерадiопрацiвниками професiйної етики та загальнолюдських норм моралi.
У нашiй країнi iснує державна полiтика у сферi телебачення i радiомовлення, статтею 4 закону України „Про телебачення i радiомовлення” якої зазначається, що держава проводить полiтику протекцiонiзму щодо розповсюдження програм i передач вiтчизняного виробництва, створює умови для забезпечення засобами
телерадiомовлення культурних та iнформацiйних потреб громадян України, а також потреб етнiчних українцiв, якi проживають за межами України. Важливим є також той факт, що держава зобов`язується не чинитиперепон прямому прийому телевiзiйних i радiопрограм та передач з iнших країн, якi транслюються мовою
нацiональної меншини або подiбною до неї регiональною мовою [19, c. 78].
Як i в iнших засобах масової iнформацiї на телебаченнi та радiо забороняється цензура iнформацiйної дiяльностi. У статтi 5 зазначається, що ТРО є незалежною у визначеннi змiсту програм та передач. Але разом з тим, на противагу у статтi 6 наводяться низка заборонених до поширення категорiй даних, таких як вiдомочтi, що становлять державну таємницю, закликiв до вiйни, агресивних дiй, змiни конституцiйного ладу України. Забороняється також необгрунтований показ насильницьких сцен, пропаганди винятковостi, зверхностi або неповноцiнностi осiб за ознаками їх релiгiйних переконань, iдеологiї, належностi до тiєї чи iншої нацiї або раси, фiзичного або майнового стану, соцiального походження. Законом також регулюються питання пропаганди наркотичних засобiв, психотропних речовин на телебаченнi або радiо.
Зараз, зважаючи на нову полiтичну ситуацiї в країнi, дуже гостро стоїть питання мови в Українi. В законi „Про телебачення та радiомовлення”, в статтi 10 вказано, що телерадiоорганiзацiї повиннi вести мовлення державною мовою, але мовлення на певнi регiони може здiйснюватися також мовою нацiональних меншин, що компактно проживають на данiй територiї. Зазначено такощ що якщо мова оригiналу (або дублювання) фiльму чи iншої програми (передачi) не є українською, такi фiльми чи програми (передачi) транслюються за умови звукового дублювання їх державною мовою.
Структуру нацiонального телебачення i радiомовлення України становлять державнi та комунальнi телерадiоорганiзацiї, система Суспiльного телебачення i радiомовлення України, приватнi, незалежно вiд способу розповсюдження програм, громадськi та iншi телерадiоорганiзацiї, заснованi вiдповiдно до вимог законодавства України [3, c. 181].
Хоча українське iнформацiйне законодавство не є досконалим, але в ньому, на перший погляд, регулюється досить широке коло суспiльних вiдносин, пов`язаних з дiяльнiстю ЗМІ. Закон визначає навiть коло осiб, що має право засновувати ТРО, серед яких лише фiзичнi та юридичнi особи українського походження. Забороняється заснування телерадiоорганiзацiй iноземними юридичними i фiзичними особами та особами без громадянства, полiтичними партiями, профспiлковими, релiгiйними органiзацiями та юридичними особами, яких вони заснували [3].
Для створення ТРО iснує спецiальна процедура, що назiвається лiцензуванням. Лiцензування мовлення здiйснюється виключно Нацiональною
"Про Нацiональну раду України з питань телебачення i радiомовлення".
Існує декiлька типологiзацiй телерадiомовлення, якi iснують для легшого регулювання їх дiяльностi. Залежно вiд органiзацiйно-технологiчних особливостей розповсюдження програм Нацiональна рада видає лiцензiї на такi види мовлення (стаття 23):
· супутникове;
· ефiрне;
· кабельне;
· проводове;
· багатоканальне.
Залежно вiд територiї розповсюдження програм визначається територiальна категорiя мовлення та територiальна категорiя каналу мовлення або багатоканальної телемережi:
· загальнонацiональне мовлення - мовлення не менше нiж на двi третини населення кожної з областей України;
· регiональне мовлення - мовлення на регiон (область, декiлька
сумiжних областей), але менше нiж на половину областей України;
· мiсцеве мовлення - мовлення на один чи кiлька сумiжних населених пунктiв, яке охоплює не бiльше половини територiї областi;
· закордонне мовлення - мовлення на територiю поза межами державного кордону України.
у володiльцiв радiоелектронних засобiв передбачених законом дозволiв на їх експлуатацiю.
Для отримання лiцензiї особа, що має намiр створити ТРО подає до Нацiональної
ради заяву про видачу лiцензiї за встановленою формою. У заявi повиннi мiститися такi данi:
а) вiдомостi про засновника (засновникiв) та власника (власникiв) телерадiоорганiзацiї (для юридичних осiб - назва, юридична адреса, банкiвськi реквiзити, а для фiзичних осiб - прiзвище, iм'я, по батьковi, дата народження, громадянство, адреса) i вiдомостi про розподiл часток статутного фонду; для акцiонерного товариства - повний список акцiонерiв, якi володiють пакетами акцiй бiльш як по 5 вiдсоткiв;
б) вiдомостi про особовий склад керiвних та наглядових органiв телерадiоорганiзацiї: керiвник органiзацiї, склад ради директорiв, склад наглядової ради тощо (для кожної з осiб - прiзвище, iм'я, по батьковi, дата народження, громадянство, адреса);
в) назва органiзацiї, її юридична адреса, банкiвськi реквiзити, контактнi телефони та iншi вихiднi данi (логотип, емблема тощо);
г) вид мовлення вiдповiдно до вимог статтi 23 цього Закону;
ґ) передбачувана територiя розповсюдження програм вiдповiдно до вимог статтi 23 цього Закону;
д) порядок розгляду заяви - за конкурсом на отримання лiцензiї або на позаконкурсних засадах;
е) характеристики каналу мовлення, мережi мовлення, багатоканальної телемережi:
· для супутникового мовлення - вiдомостi про параметри супутникового каналу мовлення та територiю охоплення;
· для мовлення в багатоканальних телемережах та багатоканального мовлення - оператор телекомунiкацiй, що здiйснює обслуговування i експлуатацiю телемережi, мiсцезнаходження головної станцiї багатоканальної мережi, максимальна кiлькiсть каналiв (ресурс) багатоканальної мережi, територiя розташування (прийому) багатоканальної мережi;
ж) мова (мови), якою (якими) вестимуться передачi;
Рiшення про вiдмову у видачi лiцензiї на мовлення приймається Нацiональною радою за результатами розгляду заяви i протягом п'яти робочих днiв пiсля протокольного оформлення цього рiшення надсилається заявниковi у письмовiй формi iз зазначенням пiдстав вiдмови. Рiшення про вiдмову у видачi лiцензiї може бути оскаржено в судi в мiсячний термiн [19, c. 89].
Якщо ж процес реєстрацiї ТРО пройшов успiшно, органiзацiя-лiцензiат має право розпочати мовлення протягом року з дня набрання лiцензiєю чинностi. Про початок мовлення вона зобов'язана у десятиденний термiн повiдомити Нацiональну раду. Керiвник телерадiоорганiзацiї або уповноважена ним особа
На наш погляд, дуже важливою є стаття 45, в якiй йдеться про акредитацiю творчих працiвникiв ТРО, що надає їм особливих прав для здiйснення їх дiяльностi.
Телерадiоорганiзацiя має право акредитувати своїх творчих працiвникiв в органах державної влади та органах мiсцевого самоврядування. Державою визначено, що вiдмова в акредитацiї є неможливою.
Акредитацiя визначає особливi права журналiста ТРО, серед яких право брати участь у зборах творчого колективу телерадiоорганiзацiї, вносити пропозицiї щодо розгляду ними питань; пропонувати кандидатури до складу редакцiйної ради телерадiоорганiзацiї, бути обраним до її складу; звертатися до редакцiйної ради телерадiоорганiзацiї щодо порушень прав телерадiожурналiстiв, вимог щодо заборони цензури i втручання у творчу дiяльнiсть телерадiоорганiзацiї, порушень
редакцiйного статуту телерадiоорганiзацiї.
Звичайно, окрiм прав телерадiожурналiст має багато обов'язкiв. Творчий працiвник телерадiоорганiзацiї зобов'язаний дотримуватися програмної концепцiї телерадiоорганiзацiї, керуватися її статутом; перевiряти достовiрнiсть одержаної ним iнформацiї; не допускати поширення iнформацiї що має статус обмеженої за доступом або державної таємницi, не допускати випадкiв поширення в телерадiопрограмах вiдомостей, якi порушують права i законнi iнтереси громадян, принижують їх честь i гiднiсть [19, c. 87].
Суду України, офiцiйнi повiдомлення Верховної Ради Автономної Республiки Крим, органiв мiсцевого самоврядування та мiсцевих органiв виконавчої влади - на пiдвiдомчу їм територiю.
Телерадiоорганiзацiї, незалежно вiд форм власностi, зобов'язанi безкоштовно оприлюднювати повiдомлення про надзвичайнi ситуацiї. Право на використання телебачення i радiомовлення з цiєю метою належить органам влади i посадовим особам, якi уповноваженi приймати рiшення в умовах надзвичайних ситуацiй.
На вимогу Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем'єр-мiнiстра України та Голови Конституцiйного Суду України державнi телерадiоорганiзацiї надають їм час для екстрених офiцiйних виступiв з важливих питань державного життя [3].
Отже, зважаючи на усе вищезазначене, можна зробити висновок, що українське телебачення i радiомовлення є впорядкованим, регульованим законодавством та суспiльно вiдповiдальним. В наш час панує технологiя i жодна людина вже не уявляє свого життя без улюбленого телеканалу або радiостанцiї. Для 85,4% громадян України телебачення i радiо є головним джерелом iнформацiї про суспiльно-полiтичне життя країни. Це випливає з даних всеукраїнського дослiдження «ЗМІ та свобода слова», яке проводилось Інститутом Горшенiна ще у 2008 роцi. Саме тому роль ТРО в суспiльному життi неможливо переоцiнити. І хоч наше українське законодавство не є досконалим, наше телебачення та радiо стало мистецтвом, спроможним до конкуренцiї.
| 
