Системи масової комунікації

Системи масової комунiкацiї Курсова робота З журналiстики масової комунiкацiї спiлкування або органiзовують його. Якщо сукупнiсть цих ком­понентiв називати системою, то можна говорити про особли­во­стi системи комунiкацiї залежно вiд її виду та природи. Є цiкава думка у Зернецької О. В. про специфiчну природу масо­вої комунiкацiї. Природа її — у виробництвi iнформацiї за допо­могою найновiтнiших технiчних засобiв, яке спричинене передусiм середовищем поширення та функцiонування цiнностей, моделей для мас, на рi­вень побудови iндустрiального су­с­­пi­ль­ства. Таким чином, залишаючись процесом встановлення i пiд­триман­ня контактiв у суспiльствi, процесом його консолiдацiї, масова комунiкацiя сьогоднi — це: 1) виробництво iнформацiї як продукцiї; 2) використання технiчних засобiв для виробництва iнформацiї; 4) специфiчне суспiльне середовище, для якого властива масова культура i яке є замовником та споживачем iнформацiйної продукцiї. Виробництво iнформацiї здiйснюється виробниками ЗМК, яких в Українi сьогоднi багато (див. першу лекцiю та довiдку вище). Су­часне iнформацiйне виробництво характеризується розгалу­же­ною й складною системою виробникiв: iнформацiйних агентств, ре­дакцiй, друкарень, дистриб’юторiв (поширювачiв ЗМК) тощо. Ким же є виробники ЗМК у структурi масової комунiкацiї — комунiкантом чи кимось iншим? Якщо взяти до уваги загальну модель комунiкацiї, то в рольовому аспектi про­цес спiлкування вiдбувається в системi соцiальних ролей, якi вико­нують люди в тiй чи iншiй комунiкативнiй ситуацiї. За своєю при­ро­дою людина соцiально є полiфункцiональною iстотою. Але неза­леж­но вiд соцiальної функцiї вона завжди виконує роль або комунi­кан­та, або комунiката. Можна сказати, що соцiальної ролi [К = f(СР)] в кон­кретних соцiально-комунiкативних умовах. Змiст i форма цiєї функцiї залежить вiд змiсту й характеру соцiальної ролi. Так, поведiнка комунiкатора, змiст його висловлювання, характер його мовлення залежить вiд того, хто є носiєм комунiкативної функцiї — дитина чи дорослий, людина освiчена чи нi, людина з мiста чи з села, робiтник чи педагог i т. д. На цiй основi можна розрiзняти типи комунiкаторiв, чому й буде присвячена одна з лекцiй. Вiд ти­пiв комунiкаторiв залежить i органiзацiя комунiкативного про­цесу. Якщо порiвняти таких комунiкаторiв, як пропагандист (модель Чакотiна), вiдправ­ник iнформацiї, що належить до пер­винної соцiальної групи (мо­дель Рiлеїв), професiональний комунiкатор (мод ель Вестлея-Мак­Лiна), комунiкатор iз психо­логiчними змiнни­ми (модель Малець­кого), то з упевненiстю можна сказати, що орга­нiзацiя процесу спiл­кування для ко жного з цих типiв комунiкаторiв буде своєю. Для прикладу розглянемо спiлкування мiж професiй­ним комунiкатором i публiкою та непрофесiйним комунiкатором i тою ж публiкою. У першому випадку комунiкативний процес мати­ме бiльшу осми­сленiсть i чiткiсть, вiдсутнiми будуть зайвi акти мовлення, тема­тичнi вiдхилення; у другому випадку процес спiлку­вання може бути пiдпорядкований асоцiативнiй роботi пам’ятi, позначений зайвими мовними операцiями й дiями. Типовим явищем для систем масової комунiкацiї є фун­к­цiї мовлення й дивергенцiя комунiканта (термiни нашi.— В. Р. ), тобто (дисперсiя) акту мовлення, коли рiзнi люди, якi беруть участь в породженнi висловлювання, в системi масової комунiкацiї виступають нiби єдиним комунiкантом, а в результатi утворюється роз­ходження (ди­вергенцiя) психоло­гiчних, соцiальних, професiйних ознак єдиного комунiкан­та, в ролi якого виступає одна людина, що веде до появи сукупностi розпо­рошених у часi й просторi ознак мовця, закрiп­лених за рiзними носiями мовлення, коли збiр iн­формацiї здiйснює одна людина, її аналiз — друга, об­робку — третя i т. д. Так виникає дисперсна й дивергентна система масової комунiкацiї. Натомiсть з’являється ко­лек­­тивна вiдповi­да­ль­нiсть (а при високiй дисперсностi, коли неясно, хто стоїть за повiдомленням, — безвiдповi­дальнiсть) за змiст i форму мов­лення та ор­ганiзацiю про­цесу спiл­кування. Структуризацiя, фазо­вiсть i дис­­­кретнiсть мов­­лення при цьому є закономiрними яви­щами, оскiль­ки окремi мов­нi акти, що структурно пов’язанi темою, метою спiл­кування, вико­нуються пое­тапно й навiть у рiзних мiсцях та в рiзний час. При цьому виникає колективне право на ак­ти мовлення (змiст i форму висловлювання), встановлюється певна монополiя на мовлення . Останнє спонукає органiзаторiв процесу комунiкацiї дивитися на акт мовлення як працю, бiзнес i займатися комер­цiалiзацiєю Отже, у ролi комунiканта, професiонального комунiканта пiд час масового спiлкування можуть бути рiзнi соцiальнi ролi — автори (кореспонденти), органiзатори мiрою структурується, видi­ляється бiльша кiлькiсть фаз. У системi масової комунiкацiї виробники iнформацiйної продук­цiї виконують, по сутi, єдину роль комунiканта. Пере­розподiл цих ролей веде до трансформацiї систем масової кому­нi­ка­цiї, а трансформацiя масовокомунiкацiйної системи веде до виник­нення нових засобiв масової комунiкацiї. Але найбiльш визна­чаль­ним процесом для системи масової комунiкацiї є процес її глоба­лiзацiї од­нак, не є першопричиною соцiально-еконо­мiчних змiн: модер­нiза­цiя технологiй, розвиток науки i технiки, а також суспiльно-еконо­мiчний розвиток сприяли розвитку системи масової кому­нiка­цiї. Глобалiзацiя системи масової комунiкацiї — то є поняття, яке активно використовується з кiнця ХХ ст. Це поняття вiдображає процес трансформацiї комунiкацiйної системи, такої трансформацiї, яка пов’язана з утво­­­рен­ням бiльш широкої мережi комунiкаторiв, що обслуговуються й покриваються на великому iнформацiйному просторi єдиною, але розгалуженою системою засобiв масової комунiкацiї та контро­лю­ються бiльш ор­ганiзованою спiлкою їх виробникiв. Глобалiзацiя систем масової комунiкацiї тiльки посилює дивер­гентнiсть i дисперснiсть системи масової комунiкацiї, струк­тури­зацiю, фазовiсть, дискретнiсть мов­лен­ня та монополiю на нього. каналу й iнтерпретованi певним чином на про­хання керiв­никiв телеорганiзацiї (дивергенцiя). Для глядача ведучий є уособленням комунiканта, насправдi ж функцiя повiдомлення тут розсiяна мiж багатьма людьми (дисперсiя). розкрита у роздiлi 2 цiєї книги (с. 43 i далi). Глобалiзацiя системи масової комунiкацiї пов’язана безперечно з технiчною революцiєю, але ця революцiя не є єдиним чинником утво­рення глобальних масовокомунiкацiйних систем. Прикладом може бути Україна, яка вiдстає вiд Заходу в утвореннi глобально транс­формованих систем комунiкацiї. Причиною цьому є як економiчне вiдставання, так i соцiально-психологiчна неготовнiсть комунiкато­рiв до утворення глобальної системи комунiкацiї й ак­тив­ного вхо­дження в свiтовi iнформацiйнi системи. Народ має пережити “гео­стратегiчний землетрус”, щоб пiд упливом соцiаль­них, економiч­них, технологiчних, культурних, етнiчних факторiв шу­ка­ти навпо­мац­ки, як вважають А. Кiнг та Б. Шнайдер у доповiдi Рим­ському клубовi “Перша глобальна революцiя”, свiй шлях до розумiння но­во­го свiту, а також, перебуваючи в iмлi невiдомостi, вчитися, як керувати новим свiтом i не бути керованим ним (цит. за [Зернецька О. В., 44]). У такi перехiднi перiоди для суспiльства актуалiзується поняття iнформацiйних технологiй. Вони стають частинкою поняття глоба­лiзацiї системи масової комунiкацiї, оскiльки без технологiчної мо­дернiзацiї процесу спiлкування неможливим є утворення бiльш по­тужних систем збору, обробки, передачi й поширення iнформацiї у масовокомунiкацiйному просторi. Суспiльство тодi змушене шука­ти кошти й придбавати iнформацiйнi технологiї, щоб не зали­шатися на периферiї свiтового iнформацiйного простору. може бути мережа Інтернет. В систему iнтернетiвського спiлкування закладенi великi технiчнi можливостi, але зовсiм вiд­сутнi засоби стримування мовцiв й контролю за iнформацiєю. Інтер­нетiвська система спiлкування, таким чином, має характер соцiаль­но й психологiчно незахищеної системи, в якiй порушено соцiаль­но-психологiчний баланс правильного / неправильного, порядно­го / не­­по­ряд­ного, морального / аморального, естетичного / неесте­тично­го i т. д. Поки iнформацiйна система Інтернет залишається фактом вiртуальної реальностi цей дисбаланс i ця незахищенiсть фатально не шкодять суспiльнiй iнформацiйнiй системi, а також самiй системi Інтернет, оскiльки вона все-таки iснує як технiчний витвiр. Але як тiльки ця вiртуальна система стане частиною суспiльної iнформа­цiйної системи, її кровоносною пiдсистемою i не будуть виробленi засоби iнформацiйного захисту, тодi суспiльна iнформацiйна систе­ма, а разом iз нею й суспiльство деградують i загинуть, як будь-яке явище в природi при порушеннi iнформацiйного балансу й систем захисту. Людство, розумiючи таку загрозу, намагається “загнуздати” iн­тер­не­тiвську систему й надати їй “людського вигляду”. Так, у Китаї обмежено дiяльнiсть iнтернет-провайдерiв. Вони тепер зобов’язанi записувати й надавати iнформацiю правоохоронним органам про змiст сайтiв i данi про користувачiв (цит. за журналом “Мой ком­пьютер”, № 41, 2000, стор. 6). Безперечно, у пошуках “людського вигляду” для iнформацiйних систем можливi всiлякi перегини, якi властивi й людському суспiльству як живому органiзму. безупинний процес iнтеграцiї одиничного, самобутнього в загальний культурний, соцiальний, полiтичний контекст “гло­баль­ного села”. “За своєю суттю,— пише О. В. Зернецька,— все те, що перебуває в процесi глобалiзацiї, не що iнше, як сили, що уособ­люють виробництво, дистрибуцiю та споживання продуктiв i послуг, якi, в свою чергу, спрямованi на гомогенiзовану (однорiдну, типову.— В. Р. ) поведiнку споживача (в якому б куточку свiту вiн не жив). За глобалiзацiйною парадигмою, вiн повинен споживати одне й те ж їстiвне (наприклад, стандартизовану їжу: кока-колу, продукцiю мережi Макдональдс, пепсi, пiцу) або неїстiвне (про­грами телебачення, фiльми, одяг, англосаксонський бiзнесовий стиль i т. iн.). Цей процес, який дiстав влучну назву “макдо­наль­ди­зацiя”, разом з тим вносить в дискурс про глобалiзацiю й нове по­няття — “глобальна культура”. Воно виникає як критичний концепт наприкiнцi 80-х рокiв i належить до цiлого комплексу потокiв i процесiв, якi перетинають нацiональнi кордони за останнi двадцять рокiв” [Зернецька О. В., 47]. Як бачимо, iдея глобальної культури й глобалiзацiї свiтових сус­пiльних просторiв з очевиднiстю має негативний компонент, пов’­яза­ний як з макдональдизацiєю, стереотипiзацiєю поведiнки людей, що входять в глобальну систему, так i з масифiкацiєю, тобто втя­гу­ванням людини в запрограмовану на певну поведiнку масу лю­дей. Все це, звичайно, руйнує нацiональнi культурнi цiнностi краї­ни, яка потрапляє в систему глобальної культури, i пiдпорядковує її iнтересам панiвної нацiї в глобальнiй системi. Так, створюваний у наш час глобальний iнформацiйний свiт має явно виражену проаме­ри­канську або прозахiдну орiєнтацiю, де пострадянськi країни почу­вають себе за­леж­ними вiд правил гри у цьому глобальному свiтi. Глобальний iнформацiйний свiт (глобальна культура, свiтова куль­тура) тримається на розвитковi багатонацiональних ринкiв, кор­по­рацiй, надскладних систем комунiкацiй, сучасних медiа-технологiй. Ця органiзацiйно-технологiчна основа глобального свiту, з одного боку, сприяє єднанню людей, народiв, з другого боку, нiвелює їхнi етнiчнi, полiтичнi, культурнi особливостi. Але цей процес глобалiзацiї є незворотним. Країна, яка спецiально буде стримувати себе у входженнi у цей глобальний свiт, сама ж себе i загубить у ньому, оскiльки примусово буде поглинута глобальною iнформацiйною системою. Вихiд один: якомога швидше сягати ви­со­кого рiвня розвитку iнформацiйних технологiй i комунiкацiй­них систем, щоб на рiвних увiйти у глобальний свiт. На думку академiка Миколи Амосова, глобалiзацiя — це сучасний (i планетарний!) етап розвитку цивiлiзацiї, суть якого у зростаннi мiжнародних зв’язкiв, взаємозалежностi країн, розповсюдженнi нових технологiй та єдиних стандартiв життя. Процес iде у рiзних сферах i має плюси та мiнуси [Амосов Н.]. Плюси найчастiше помiчають тi, якi належать до благополучних у глобальнiй системi або захищають iнтереси бла­го­получних. На мiнуси вказують тi, хто, на жаль, не володiють свiтовою енергiєю, не контролюють свiтову промисловiсть, не воло­дiють передовими iнформацiйними техноло­гiями. для держав з тоталiтарним устроєм i для країн, що перебувають на перехiдному етапi. “Для будь-якої демокра­тич­ної держави можливiсть вiльного поширення iнформацiї є одним iз фундаментальних прав. У такому суспiльствi iнформацiя… не може становити загрози, оскiльки iнформацiйний простiр демократичних держав має уже усталену систему iнформацiйного захисту, коли всi дотримуються законiв держави, в чому й полягає суспiльний демократизм” [Чекмишев, 37]. Тоталiтарнi ж держави всiляко унеможливлюють надходження повiдомлень, як живуть люди за кордоном, як розв’язують проблеми i т. д. І будь-яка iнформацiя ззовнi для цих країн є загрозою для тоталiтарної iнформацiйної системи. Для країн, що розвиваються, характерним є iнформацiйний вплив iноземних мас-медiа. Технологiчний прогрес в iнформацiйнiй сферi безпосередньо по­в’­язаний з використанням технiчних засобiв для виробництва iн­фор­мацiї, хоч i не є визначальним, про що свiдчить досвiд Украї­ни: майже кожен має телевiзор, радiоточку, в Українi велика кiль­кiсть видань, але не можна сказати, що Україна є багатою i що вона веде свою полiтику у глобальному свiтi. “Найприкрiше те, що у свiто­во­му iнформацiйному просторi голосу України не чути. Всi iнтерпре­тацiї подiй в Українi належать або Росiї, або захiдним “”радяноло­гам”. А якщо цього голосу немає в iнформацiйному свiтi, цiлком слушно виникає пiдозра, що немає вiдповiдної реалiї” [Чекмишев, 23]. У сферi iнформацiї та комунiкацiї помiтний дисбаланс щодо ко­му­нiкацiйного гардвера (фiзичних носiїв iнформацiї) та комунiкацiй­ного софтвера (програмного забезпечення систем комунiкацiї) (термiни та цифровi данi цит. за [Зернецька О. В., 51, 52]). Так, за даними Доповiдi ЮНЕСКО, країни, що розвиваються, мають усього 4% комп’ютерiв вiд загальної кiлькостi комп’ютерiв у свiтi. 75% усiх телефонних апаратiв належать дев’яти найбагатшим країнам. У 1988 роцi 30 найбiднiших країн не мали газет зовсiм. Японiя має 125 щоденних газет, а США — 1687. В середньому у Європi 39 газет на країну, в Африцi — лише 3. Середнiй показник радiоточок 330 на 1000 населення. У багатих країнах цей показник сягає 911 на 1000 населення, а в бiдних — 142 приймачi на 1000 населення. В 34 країнах зовсiм немає телебачення. Середнiй покажчик для свiту — 137 телевiзорiв на 1000 населення. У багатих країнах вiн становить 447 телевiзорiв на 1000 населення, у бiдних — 36 телевiзорiв на 1000 населення (данi взято з [Зернецька О. В., 51—52]). Цей розрив у дистрибуцiї ЗМК називають “iнформацiйними провалами” (infor­mation gaps). Інформацiйнi провали можуть бути i в межах однiєї країни. Але полiтичного значення набувають iнформацiйнi провали мiж країнами, коли багатшi країни контролюють iнформацiйнi по­то­ки, що йдуть до бiднiших країн. Глобалi­зацiя системи масової комунiкацiї може, на думку О. В. Зер­­нецької, розглядатися як процес конвергенцiї (збли­ження, упо­­дiбнення) гардвера i соф­тве­ра, коли iнформацiйнi потоки бiльш ефективно контролюються й розподiляються на великих просторах завдяки поєд­нанню можливостей програмного й фiзичного забез­печення систем кому­нi­кацiї. З використанням новiтнiх iнформацiйних технологiй у кiнцi ХХ сто­лiття виникли глобальнi системи масової комунiкацiї, або гло­бальнi ЗМК. Цьому сприяла диджитальна революцiя в iнфор­мацiй­них технологiях. Диджиталiзацiя або мультимедiа-iмперiй: Time Warner, Sony, Matsushita, Microsoft, Walt Disney та iн. За цими медiа-конгломератами стоять iмена: Руперт Мердок, Сiльвiо Берлусконi, Бiл Гейтс, Тед Тернер та iн. Мультимедiйними корпорацiями глобальнi системи масової ко­му­нi­кацiї називаються через те, що вони “конгломерують мiжнаро­днi, мiжмiськi та локальнi телефоннi компанiї, кабельнi та телера­дiо­мовнi системи й комп’ютернi фiрми” [Зернецька О. В., 58]. Створення потужних комунiкацiйних медiа-систем, або глобаль­них систем масової комунiкацiї, вiдбувається завдяки концентрацiї й конгломерацiї систем масової комунiкацiї. Пiд систем масової комунiкацiї в iнформацiйнiй iндустрiї слiд розумiти тенденцiю, пов’яза­ну з посиленням присут­ностi однiєї або кiлькох компанiй на кожно­му з ринкiв унаслiдок її/їх злиття (iнтеграцiї) з iншими компанiями цiєї ж сфери iндустрiї при збереженнi провiдної ролi однiєї з ком­панiй , що часом призво­дить i до зникнення конкурентiв взагалi. Прикладами концентрацiї в iндустрiї масової комунiкацiї напри­кiнцi 80-х — на початку 90-х рокiв можуть стати такi вiдомi альянси в секторi медiа, як кооперацiя мiж Р. Максвеллом i С. Берлусконi у виробництвi програм телевiзiйних новин; договiр мiж Р. Мердоком i Р. Максвеллом щодо спiвпрацi мердокiвського супутника Sky Tele­vi­sion i компанiї кабельного телебачення Максвелла The Maxwell Cable Television Company. Видiляють двi форми концентрацiї систем масової комунiкацiї — вертикальну й горизонтальну. “Вертикальна — це така концен­тра­цiя, внаслiдок якої одна фiрма поглинає iншi, якi стоять, так би мовити, в одному ланцюгу виробничого процесу певного медiуму” [Mosco, 176: у перекладi Зернецької О. В.]. Прикладом вертикальної концентрацiї може бути голлiвудська компанiя з виробництва фiльмiв МСА, яка придбала Cineplex-Odeon, головну компанiю, яка займалася дистрибуцiєю фiльмiв. МСА, таким чином, забезпечила собi поширення своєї продукцiї й покращила контроль не тiльки на ринку виробництва, але й збуту. Іншим прикладом може бути “Nnew York Times”, яка придбала в Квебеку (Канада) паперову фабрику, чим створила для себе переваги у постачаннi паперу. Горизонтальна концентрацiя Так, News Corporation, що належить Мердоку, придбала Twentieth Century Fox. General Electric, яка спе­цi­алiзується в галузi електротехнiки, купила американську радiо­кор­по­рацiю РСА. — це процес, внаслiдок якого компанiї комунi­ка­цiйного сектору утворюють єдину компанiю-конгломерат i стають її частинами, зберiгаючи при цьому свої риси й вла­стивостi. Медiа-конгломерати виникають в результатi iнтеграцiї й концентрацiї фiрм, компанiй. Конгломерати зменшують фiнансовi ризики й отри­мують великi прибутки та мають успiх шляхом форми такої концентрацiї капiталу в умовах науково-технiчної ре­во­люцiї, коли компанiя проникає у новi для себе сфери й галузi, роз­ши­рює асортимент товарiв i поступово перетворюється на бага­тогалузевi комплекси. Прикладом може бути Time Warner, яка пiд час “розкрутки” роману Роберта Джеймса “Мости країни Медiсон”, яка в липнi 1993 року стала бестселером. Пiдроздiл конгломерату Warner Atlantic Recording випускає звукозаписи створених за мотивами роману пiсень у виконаннi самого романiста. Інший пiдроздiл випустив вiдеокасету з цими пiснями. транснацiональнi мультимедiа-конгломератiв . Прикладом може бути придбання японською фiрмою в галузi електронiки Sony половини голлiвудiвських кiнокомпанiй. У результатi процесу транснацiоналiзацiї виникають транснацiональнi медiа-iмперiї. До таких iмперiй можна вiднести Time Warner, Sony, Matsushita, Walt Disney i т. д. На думку цитованого вже V. Mosco, “транснацiональнi медiа-кор­порацiї мiстять у собi величезну сконцентровану економiчну вла­ду” (у перекладi О. В. Зернецької) [Mosco, 179]. “Тому надзвичайно важ­ливим є, в яких руках зосереджена влада. Це означає, що необ­хiдне вивчення постатей (видiлення наше.— В. Р. ) i їхнiх стратегiй — адже саме вони уособлюють, акумулюють сконцентровану економiчну силу, що, як показує практика, трансформується i в силу полiтичну, iдеологiчну, впливаючи на життя суспiльства та iндивiдуумiв не тiльки однiєї країни, а й цiлих регiонiв” [Зернецька О. В., 63—64]. (Приклади щодо концентрацiї та конгломерацiї взятi з [Зернецька О. В., 60—64]). Пiдсумовуючи сказане, можна зробити висновок, що системи ма­сової комунiкацiї у своєму розвитку проходять шлях вiд звичай­ної си­стеми масової комунiкацiї, коли є людина-комунiкант, через дис­пер­сiю функцiї мовлення й дивергенцiю комунiканта та виникнення розгалуженої системи виконавцiв ролi комунiканта аж до глобаль­ної системи масової комунiкацiї.   Кат : мала група Кант Редакцiйний колектив У цiлому можна видiлити три етапи розвитку систем масової ко­му­нiкацiї: ЗМК12 ЗМК3 ЗМК4 ЗМК5 ЗМКn У науковiй практицi iснують спроби змоделювати глобальнi си­сте­ми масової комунiкацiї. Такою спробою є системна модель, або модель ДеФлоєра (2), а мериканського соцiолога Мелвiна ДеФло­єра у книзi “Теорiя масової комунiкацiї”: 80-тi — 90-тi роки ХХ столiття є тим благодатним часом, коли “глобальне село” було взяте у руки “хазяїв глобального села”, за визначенням американського професора комунiкацiї Б. Бег­декiе­на,— медiа-магнатiв. Як зауважує О. В. Зернецька, “сфери iнтересiв “ха­зяїв глобального села” шалено розширюються. Головною озна­кою цих змiн є посилена тенденцiя до конгломерацiї мультимедiа-iм­пе­рiй з велетнями комп’ютерної сфери i iндустрiї телекомунi­ка­цiй” [Зернецька О. В., 72]. У 90-х роках з подачi американського вче­но­го Н. Негропонте (завiдувача лабораторiї медiа Массачусет­ського технологiчного iнституту) виникає поняття iнформацiйної супермагiстралi . Це нескiнченне павутиння комунiкацiй та iнфор­мацiйних послуг. Через систему елементiв iнформацiйної iнфра­стру­к­тури (комп’ютери, бази даних, побутова електротехнiка) вiд­бу­ватиметься постачання нескiнченної кiлькостi iнформацiї її спо­жи­вачам [там само]. в свiтi комп’ютерної компанiї з одним iз най­бiльших у свiтi телевiзiйних кон­гло­мератiв для виробництва про­грам­ного продукту, що поши­рю­ється комп’ютерними мережами, компакт-дискiв, цифрового вi­део, iнтерактивного телебачення i традицiйних медiа. Найбiльшим виграшем вiд цього партнерства є створення у серпнi 1995 року “Мережi Microsoft” — нової онлай­нової послуги, яка пропонує своїм користувачам розваги, фiльми, шоу, спорт, новини компанiї NBC. Конгломерацiя цих двох компа­нiй — це перший крок до лiдерства у конвергенцiї телебачення i комп’ютерiв. “Мережа Microsoft” притягує до себе iнших виробникiв iнформа­цiй­ного продукту. Так, у травнi 1995 року до конгломерату звернулися ESPN (телевiзiйна спортивна мережа), C-SPAN, Court TV (телетрансляцiї iз залiв суду), Home Shopping Network (теле­мережа для замовлення продуктiв не виходячи з дому) та American Greeting (“Американськi вiтання”). Утворення нових конгломератiв вiдбувається i в iнших країна. Так, японська компанiя Matsushita стала володаркою MCA — могутньої групи в сферi iндустрiї розваг, до якої належать i вiдомi кiновиробництва Universal Studios. Є випадки об’єднання конкуруючих компанiй. Так, пiдписана угода мiж IBM та Hewlett-Pacard. Два комп’ютернi супергiганти створили глобальну спiлку для виробництва набору засобiв для функцiонування комп’ютерних мереж. Окрiм них, туди входять ще й DEC i Intel (приклади взятi з [Зернецька О. В., 71—85]). “Таким чином, виробництво обладнання для телекомунiкацiй та ком­п’­ютерних мереж, комп’ютерiв та програмного продукту, опти­мi­зацiя стандартiв,— все це веде до прискореної iнтеграцiї iндустрiї масової комунiкацiї з iндустрiями iнформацiї та обчислювальної тех­нiки. Концентрацiя та конгломерацiя iмперiй мультимедiа з гi­ган­тами комп’ютерного бiзнесу створює передумови для перероз­подiлу iснуючої економiчної i полiтичної влади, до нових iнтер­куль­турних взаємодiй, тобто нових глобальних процесiв, що вже на початку ХХІ столiття можуть суттєво змiнити обличчя земної цивi­лiзацiї” [Зернецька О. В., 85]. Процеси глобалiзацiї й трансформацiї систем масової комунi­ка­цiї змушують нас надалi говорити не тiльки про iснування iнфор­мацiйної iндустрiї, а й iндустрiї масової комунiкацiї — iндустрiї впливу на людину, суспiльство й цивiлiзацiю. Лiтература Бондаренко А. Д. Современная технология: теория и практика.— Киев; До­нецк: Вища шк., 1985.— 171 с. Гуманiтарнi технологiї: Конспект лекцiй / За ред. В. В. Рiзуна.— К.: Видав­ни­чий дiм “КМ Academia”, 1994.— 60 с. Зернецька О. В. Каширин В. П. Философские вопросы технологии.— Томск: Изд-во Том. ун-та, 1988.— 286 с. Масова комунiкацiя: Пiдручник / А. З. Москаленко, Л. В. Губерський, В. Ф. Іва­нов, В. А. Вергун.— К.: Либiдь, 1997.— 216 с. Основи масово-iнформацiйної дiяльностi: Пiдручник / А. З. Мо­скаленко, Л. В. Гу­берський, В. Ф. Іванов / Київ. ун-т iм. Тараса Шевченка.— К., 1999.— 634 с. Почепцов Г. Г. Теорiя комунiкацiї.— К.: Видавничий центр “Київський унi­вер­ситет”, 1999.— 308 с. Рiзун В. В., Мелещенко О. К . Інформацiйнi мережi в засобах масової iнфор­мацiї. Канал ИНФО-ТАСС / Київ. ун-т iм. Тараса Шев­ченка.— К., 1992.— 96 с. Моделювання i технологiя редакторських систем / Інститут системних дослiджень освiти; Інститут журналiстики Київського унiверситету.— К., 1995.— 200 с. Основи комп’ютерного набору i коректури: Пiд­ручник.— К.: Ли­бiдь, 1993.— 172 с. Современные информационные техно­ло­гии.— М.: Радио и связь, 1989.— 300 с. Смирнов С. В. Становление основ общественного производства (Материаль­но-технический аспект проблемы).— К.: Наук. думка, 1983.— 260 с. Чекмишев О. В. Українська журналiстика на перехiдному етапi // Редакцiйно-видавнича справа: досвiд, проблеми, майбутнє / За ред. проф. В. В. Рiзуна.— К.: РВЦ “Київський унiверситет”, 1997.— С. 21—45. Blumer H. The Mass, the Public and Public Opinion.— New York: Barnes and Noble, 1939. Dance F. The Concept of Communication // Journal of Commu­nication.— 1970.— # 20.— P. 201—210. De Reuck, Anthony . A Theory of Conflict Resolution by Problem-solving // Conflict: Readings in Management and Resolution edited by John Burton and Frank Dukes.— N. Y., 1990.— P. 183—197. Goban-Klas T . Media i komunikowanie masove. Teorie i analizy prasy, radia, tele­wi­zji i Internetu.— Warszawa—Kraków: Wydawnictwo naukowe PWN, 1999.— 336 s. Johnson, David W., Johnson, Frank p. McQuail D. The Political Economy of Communication.— London, 1996. Tarde G. Walińska de Hackbeil H. Pojęcie “komunikacja” w amerykańskiej teorii komu­nikacji społecznej: Докт. дис….— Uniwersytet Wrocławski, 1975.