Про регiональнi характеристики преси в умовах унiтарної України
Закон “Про друкованi засоби масової iнформацiї (пресу) в Українi” [1] передбачає формування унiкального для нашої країни явища багаторiвневої органiзацiйної структури дiяльностi друкованих мас-медiа в суспiльствi. Феноменом такої органiзацiї є 5 ступенiв системи функцiонування кожного друкованого органу на iнформацiйному ринку держави: засновник – видавець – творчий колектив (редакцiя) – розповсюджувач – споживач як чинник аудиторiї (див.: [2, 100-113]).
Інша рiч, що можливими можуть бути варiанти розподiлу “ грунтується” обов’язкiв мiж конкретним структурним представником у цiй схемi (про владнi хитрощi детальнiше див.: [3, 16-19]). Проте сама легальна наявнiсть багатоступеневостi в дiяльностi друкованих мас-медiа дає можливiсть говорити про цiкавi тенденцiї в практицi функцiонування перiодичних видань.
Явище суверенностi друкованих мас-медiа безпосередньо пов’язане з її незалежнiстю вiд будь-якого зовнiшнього силового впливу. Однак у мiру полiтичної та економiчної iндиферентностi по вiдношенню до неї з боку засновника, видавця та розповсюджувача це поняття стає вiдносним. Як частина, як елемент системи демократичних iнститутiв, друкованi мас-медiа самi зазнають певної регламентацiї i, в свою чергу, виступають фiксатором легiтимних повноважень iнших соцiальних структур суспiльства.
У першi роки iснування України як незалежної держави преса зазнала по-справжньому революцiйних змiн. Основним джерелом цих змiн стала деструкцiя старої системи економiчного iснування друкованих мас-медiа. Преса, фiнансована державою, перетворилась на пресу, фiнансовану iншими суб’єктами суспiльства, – насамперед це стосується недержавних друкованих медiа. Щоправда, iз формуванням моделi влади пiд нинi дiючого Президента України ситуацiя рiзко змiнилася (див.: [4, 59-61]).
Українська преса спроможна вiддзеркалювати саме те, про що нiколи не могла писати преса радянського перiоду: настрiй i стан своїх споживачiв, рiзноманiтнiсть палiтри їхнiх уподобань, бажань, iнтересiв (особливо наголошуємо, що в цих своїх роздумах ми абстрагуємося вiд проблеми владної та полiтичної структуризацiї сучасної української преси). Ця обставина i є першоджерелом усiх змiн в українських друкованих мас-медiа, причому змiн як на краще, так i на гiрше. Вiдбулися суттєвi зрушення в усiх сторонах дiяльностi друкованих видань – вiд змiни назви, стилiстики макетування, добору шрифтiв до самої сутi подачi будь-якого матерiалу.
Натомiсть варто звернути увагу на те, що при вiдтвореннi змiн у функцiонуваннi друкованих мас-медiа виробилася стереотипна схема оцiнки суспiльно-полiтичної дiяльностi конкретної газети чи журналу. Насамперед, загальновiдомою є тенденцiя дiлити перiодику на “хорошу” – державотворчу, українську, i “погану” – росiйську. При цьому практика свiдчить про те, що сама по собi мова видання не є визначальним фактором полiтичної оцiнки конкретного представника друкованих мас-медiа (наприклад, у Харковi: україномовне видання “Слобiдський край” стабiльно вмiщує матерiали, спрямованi на розвиток СНД, а росiйськомовнi “События” проводять часто, в досить крайнiх формах, антиiмперську полiтику.
Інше достатньо популярне спрощення ситуацiї – подiл на видання “захiднi”, пiд знаменник яких об’єднуються друкованi медiа Галичини, та “схiднi”, де – знов-таки цiлком механiчно – об’єднується регiональна преса, скажiмо, Донецька, Одеси, Чернiгова. Тим часом, практика свiдчить про те, що деякi львiвськi видання (наприклад, “Ратуша”, “Поступ”) значно ближче стоять до донецьких (наприклад, “Город”, “ грунтуєть кряж”), нiж до деяких тернопiльських чи тим паче луцьких газет. Цiкаво, що подiбну аналогiю можна провести й на “горизонтальному” рiвнi перiодики: львiвська “Молода Галичина” знаходить майже повний полiтико-iдеологiчний аналог не у “Волинi молодiй”, а в харкiвськiй газетi “Время”, що взагалi не є молодiжним виданням.
для якої є соцiальна характеристика регiону.
Говорити про подiл за тематичною, типологiчною, творчою специфiкою регiональних друкованих мас-медiа в контекстi не лише iснування, а й функцiонування системи координат “Захiд України – Схiд України”, “україномовне видання – росiйськомовне видання” було б не цiлком коректно, хоч протилежнiсть таких координат за ознакою суспiльно-полiтичної, громадської орiєнтацiї насправдi iснує: наприклад, для друкованих медiа сiльськогосподарських регiонiв України, якi є антагонiстами iдеологiчного порядку – при тому, що їхнi творчо-органiзацiйнi моменти є близькими.
Щодо мовних показникiв, то антагонiзм навiть манери викладу матерiалу в рiзних регiональних видання глибший, нiж за ознакою суто iдеологiчною. Це свiдчить про те, що творчо-органiзацiйна специфiка друкованих медiа лiмiтована не територiально чи мовно. Доцiльнiше говорити про лiмiтацiю власне соцiальних характеристик певного регiону.
самих соцiумах. Швидкий розвиток нових ринкових структур, змiна самої системи зайнятостi населення, зокрема, перехiд значних груп працездатного населення до сфери послуг, торгiвлi, непрямi виробничi сфери є типовою рисою саме iндустрiальних регiонiв.
свої видання за принципом: “Усi Жанри хорошi, окрiм нудного”. Звiдси й потягнувся ланцюжок творчих та тематико-типологiчних експериментiв, напрям яких є принципово однаковим, – незалежно вiд того, йдеться про Львiв, Донецьк, Одесу чи Харкiв.
Наслiдком таких процесiв є формування трьох принципових характеристик друкованих медiа України. Кожнiй з них притаманнi свiй соцiальний попит, свiй споживач як чинник аудиторiї, своя творча структура.
Лiтература
1. Про друкованi засоби масової iнформацiї (пресу) в Українi: Закон України // Вiдомостi Верховної Ради України. – 1993. – № 1. – С. 1-15.
2. Фiнклер Ю. Українськi мас-медiа крiзь призму теорiї еволюцiї // Реалiї та перспективи українського книжкового ринку: Збiрка статей. – Львiв, 1997.
3. 3Іванов В. Правовi рамки дiяльностi українських засобiв масової комунiкацiї // Українське журналiстикознавство. Випуск 1. – К.: Ін-т журналiстики КНУ iм. Т. Шевченка, 2000.
|
