Основи журналiстики як наукова дисциплiна про теоретико-
"Основи журналiстики" як наукова дисциплiна про теоретико-
методологiчнi проблеми даного фаху
Предмет, структура та завдання курсу. Стан журналiстикоз-навства в Українi та джерела курсу. Загальнi поняття про журналiстику. Визначення журналiстики. Журналiстика як соцiальний iнститут. Журналiстика як iсторiя сучасностi. Журналiстика як бiзнес. Епiстемологiчна сутнiсть журналiстики. Об'єкт i предмет журналiстики. Журналiстика як наука (журналiстикознавство) та її найважливiшi складовi: теорiя та iсторiя журналiстики. Мiмснародпа Федерацiя Журналiстiв. Творча спiлка журналiстiв України. Перiодичнi журналiстськi видання
Усi дисциплiни нашого навчального плану, зосередженi навколо оволодiння спецiальнiстю, можуть бути об'єднанi однiєю назвою — "Теорiя, iсторiя i практика журналiстики". Так називається i державний iспит, який студенти-журналiсти складають наприкiнцi навчання.
Теорiя журналiстики представлена майже виключно курсом "Основи журналiстики", хоча окремi її положення висвiтлюються i в курсах "Етика журналiстської творчостi", "Психологiя журналiстської творчостi", "Правовi основи дiяльностi ЗМІ" та iн., вивчаються також i в спецкурсах та дисциплiнах спецiалiзацiї.
Історiя представлена курсами "Історiя української журналiстики", "Історiя зарубiжної журншгiстики", "Сучасна зарубiжна журналiстика".
"Паблiк рилейшнз", "Журналiстський маркетинг i менеджмент", "Основи рекламної дiяльностi", "Першооснови журналiстської творчостi" та деяких iнших, а також набувається в творчих майстернях.
Таким чином, "Основи журнашстики" є головною навчальною дисцигоiiною, предметом якої є найважливiшi теоретико-методологiчнi проблеми даного явища. Водночас цей курс є своєрiдним вступом до спецiальностi, мiстить первиннi знання й положення, якi ще будуть при потребi поглиблено висвiтлюватися в iнших дисциплiнах журналiстського профiлю.
Курс "Основи журналiстики" вивчається у першому семестрi в обсязi чотирьох годин на тиждень, двi з яких лекцiйнi, двi — практичнi заняття. На практичних заняттях, крiм колоквiумiв за лекцiйним курсом, вiдбуваються зустрiчi з вiдомими журналiстами нашого мiста, вивчення друкованих та електронних ЗМІ Харкова та України, макетування номера молодiжної студентської газети та iншi практичнi завдання.
Завдання курсу — дати студентам знання з головних георетико-методологiчних проблем журналiстики, пiдготувавши їх там самим до практичної дiяльностi.
Джерела курсу наведенi в кiнцi нашого навчального посiбника. Тут же зробимо деякi коментарi:
1. У старих навчальних планах пiдготовки журнащстiв, шо Дiяли в Радянському Союзi, дисциплiни пiд назвою "Основи журналiстики" чи "Теорiя журналiстики" не iснувало. Це не значить, що був вiдсутнiй взагалi теоретичний курс. Але пiдготовка журналiстiв у партiйно-радянськiй полiтичнiй системi, де З МІ розглядалися як спосiб виховання мас у потрiбному для компартiї iдеологiчному напрямку, була вкрай полiтизована. В основi радянської теоретичної концепцiї журналiстики лежала iдея партiйностi, тобто думка про те, що не iснує преси як такої, преси взагалi, а є лише або соцiалiстична, або буржуазна преса. Усi теоретичнi питання в цiй концепцiї, навiть питання журналiстської майстерностi, зводилися передусiм до засвiдчення вiрностi партiйним iдеалам i вiрношдданства тому партiйному комiтету, чиїм органом був ЗМІ.
"Теорiя i практика партiйно-радянської преси". К., 1966; Теория и практика советской периодической печати. М., 1980 тощо. (Пiдкреслення нашi. — І. М.). У самих заголовках цих навчальних книжок було пiдкреслено, що радянська (партiйна) журналiстика не може мати нiчого спiльного з своїм буржуазним аначогом.
У меншiй мiрi позначилася партiйнiсть на працях, створених наприкiнцi 1980-х рокiв, в епоху так званої Перебудови, а саме: Прохоров Е. П. "Ведение в журналистику: Учебник" (М., 1988) чи "Теорiя i практика радянської журналiстики: Основи майстерностi, проблеми жанрiв" (Львiв, 1989).
Найкращими джерелами нашого курсу є книжки, якi вийшли вже в нових умовах незалежної України, як-от: Москаленко А. З. "Основи журналiстики: Тексти лекцiй" (К., 1994); вiн же. "Вступ до журналiстики" (К., 1997); вiн же. "Теорiя журналiстики" (К., 1998); "Масова комунiкацiя" (К., 1997); Владимиров В. М. "Основы журналистики" (Луганск, 1998) тощо. Але незначнi тиражi, а ще бiльше вiдсутнiсть надiйного комунiкативного каналу навчального книгопостачання в Українi роблять цi книжки малодоступними для наших студентiв.
2. За безпосереднi джерела курсу, отже, нам правлять:
"Основи журналiстики" або теорiї журналiстики;
б) сучаснi теоретнко-методологiчнi дослiдження з проблем журналiстики, як монографiчного типу, так i статтi в перiодичних виданнях, як-от: "Збiрник праць науково-дослiдного центру перiодики", що його видає Львiвська наукова бiблiотека iм. В. Стефаника; "Вiсник Київського унiверситету. Серiя: Журналiстика", що видається Інститутом журналiстики Київського нацiонального унiверситету iм. Тараса Шевченка; "Вестник Московского университета. Серия 10: Журналистика" та аналогiчнi видання Львова, С-Петербурґа та iнших унiверситетiв, де традицiйно iснують факультети журналiстики;
в) вiчно жива класика журналiстики, до якої в українськiї! культурi вiдноситься вiдповiдна частина творчостi П. Кулiша, М. Костомарова, І. Франка, М. Драгоманова, С. Подолинського, С. Єфремова, М. Трублаїнi, О. Гончара, М. Рильського, І. Дзюби, Є. Сверсткжа, М. Ше-стопала та багатьох iнших.
3. Журналiстикознавство є молодою галуззю гуманiтарного знання. Журналiстська освiта, яка власне й викликала його до житiя, — набуток XX столiття. Саме вiдкриття факультетiв журналiстики в провiдних унiверситетах свiту зумовило розвиток науки про масово-iнформацiйну дiяльнiсть. Незважаючи на нагромаджений у цiй галузi досвiд, iснує все ж стале переконання, що журналiстика як наука перебуває все ж у пелюшковому станi. "Як уже мовилося, — зазначають автори авторитетного дослiдження, — науку про журналiстику слiд вважати доволi молодою галуззю знань — настiльки молодою, що на Заходi до сьогоднi вiдсутнє навiть загальновизнане визначення її предмета".
Прикметну оцiнку знаходимо в працi польського дослiдника Зойцеха Цiсака. "В польськiй науковiй теорiї дотепер журналiстика не отримала статусу окремої науки, — твердить вiн. — Питання про пре-сознавство (журналiстикознавство) як i ранiше, залишається предметом дискусiї. Останнiм часом пiд впливом захiдних наукових розробок все частiше цi термiни замiняються поняттям "масова комунiкацiя". І хоча журналiстика як наукова дисциплiна не виробила ще властивих тiльки їй методiв наукових дослiджень, усе-таки щодо журналiстики як навчальної спецiалiзацiї iснує консенсус. Бiльшiсть дослiдникiв визнають iнтердисциплiнарнiсть журналiстики" ".
Однак цi твердження фiксують не стiльки реальну вiдсутнiсть дослiджень з журналiстикологiї в зарубiжнiй науцi (їх якраз не бракує), скiльки наявнiсть у цiй галузi значної кiлькостi суб'єктивних, зроблених на рiвнi публiцистики спостережень, неможливiсть звести позицiї дослiдникiв до спiльного знаменника. Войцехом Цiсаком висловлена також важлива думка про iнтердисциплiнарний характер журнаггiсти-кознавства. Так як i сама журналiстика є професiєю професiй, так i наука про неї є наукою наук, об'єднуючи тут зусилля фiлологiв, iсторикiв, полiтолдогiв, соцiологiв, фiлософiв, психологiв, правознавцiв та представникiв iн. наук.
Україна потрапила в розвитку журналiстикознавства в специфiчнi умови, що мусять бути охарактеризованi в двох аспектах:
Українi взагалi не iснувало центрiв пiдготовки журналiстiв. Радянське журналiстикознавство з сучасного погляду виглядає, за рiдкiсними виключеннями, в цiлому як псевдонаука, непридатна для використання в умовах гуманiтарного суспiльства;
б) по-друге, свiтовий досвiд у справi розвитку журналiстикознавства залишився довгий час несприйнятим Україною унаслiдок перебування її за радянською "залiзною завiсою", тобто в цiлковитiй iзоляцiї вiд решти свiту. У нас не перекладалися й не видавалися класичнi зарубiжнi працi, присвяченi проблемам масової комунiкацiї, не передплачувалися найбiльш масовi захiднi газети, що нагромадили значний досвiд масово-iнформацiйної дiяльностi, а також не перекладалася класика свiтової журналiстики й публiцистики, бо, заґрунтована на загальнолюдських цiнностях, вона була здебiльшого ворожою комунiстичнiй iдеологiї тоталiтарного спрямування.
Унаслiдок цих обставин, проголосивши в 1991 роцi державну незалежнiсть, Україна опинилася без науки про журналiстику. Склалася ситуацiя, з а якої практично вся робота має розпочатися спочатку, досвiд радянської науки мусить бути майже цiлком вiдкинутий як непридатний для використання в громадянському (нетоташтарному) суспiльствi, а натомiсть повинна бути створена нова наука про журналiстику, причому в обсязi усiх трьох її компонентiв: теорiї, iсторiї i практики журналiстики. Це завдання й розв'язують зараз українськi науковцi, що працюють на факультетах i вiддiленнях журнашстики вищих навчальних закладiв. Слiд сказати, що розв'язують успiшно i працюють досить iнтенсивно.
"журналiстика" багатозначне. Цiєї багатозначностi не вдається уникнути i в його термiнологiчному вживаннi, що часом
створює негативний ефект i призводить до втрати порозумiння мiж спiврозмовниками. Існує багато визначень журналiстики. З певною мiрою умовностi їх можна звести в такi рубрики: Журналiстика — це
агентства, кiно, фото;
"кафедра журналiстики"; бiльш точними для вираження даного значення нам уявляються термiни "журналiстикознавство" або "журналiстиколо-гiя", якi починають входити в ужиток нашої науки; але їхня конструктивна незграбнiсть перешкоджає широкому використанню цих слiв, а вiдтак автори волiють за краще лишатися в межах традицiйного слововжитку;
4) професiя журналiста; це значення простежується у висловах "займатися журналiстикою", "навчатися журналiстицi"12.
Теорiя журналiстики в Українi перебуває у стадiї становлення. Пiсля десятилiть однобiчного функцiонального погляду на журналiстику як на засiб реалiзацiї певної полiтики (що вiдбилося й в усталеному термiнi "Засоби масової iнформацiї", вживаному синонiмiчне до термiну "Журналiстика") прийшов час замислитися над тим, чим є перiодична преса для суспiльства i навiщо вона йому, а вiдтак i переглянути визначення основного поняття масової комунiкацiї.
І щоглибше науковцi замислюються над цим питанням, тим послiдовнiше й категоричнiше заперечують погляд на журналiстику лише як на вид певної дiяльностi, засiб досягнення якихось цiлей. Усе виразнiше проступає та головна мета, на реалiзацiю якої та громадська й лiтературна дiяльнiсть зорiєнтована. Усе смiливiше лунають голоси дослiдникiв, якi твердять: журналiстика сьогоднi мусить розглядатися не як засiб досягнення чогось i не лише як певного роду дiяльнiсть, а як
самодостатня цiннiсть. А вiдтак мусить бути запропоноване й нове визначення журналiстики, спрямоване на осягнення її самостiйної ролi в суспiльному життi, у якому б не була заперечена, але розширена попередня концепцiя журналiстики як певного виду дiяльностi.
регулюють стосунки мiж людьми в тiй чи iншiй сферi суспiльних вiдносин. Так, на конкретних етапах iсторичного розвитку людства виникають соцiальнi iнститути шлюбу, власностi, держави, права, церкви та iн. У вiдповiдностi до своїх iнформацiйних потреб суспiльство утворило на порiвняно недавньому, високому етапi iсторичного розвитку наймолодший соцiальний iнститут — журналiстику, її призначення — забезпечувати всю суспiльну вертикаль i горизонтшiь всебiчними й точними повiдомленнями про навколишню дiйснiсть, а передусiм про сферу соцiальних вiдносин.
Таким чином, можна запропонувати нове визначення журналiстики, яке виходить iз самодостатнього її значення, констатує не її функцiї чи вказує на вид дiяльностi, а спрямоване на осмислення її конститутивних ознак. Отже:
Журналiстика — це соцiальний iнститут, створений з метою забезпечення всебiчного й об'єктивного iнформування всiх суб'єктiв суспiльного життя про соцiальну дiйснiсть, що необхiдне для оптимального функцiонування всiх iнших соцiальних iнститутiв i суспiльства в цiлому як саморегулiвної системи.
з технiчних, iнформацiйних, органiзацiйно-управлiнських та навчальних закладiв та установ.
Пiд суб'єктами суспiльного життя розумiються органи влади, органiзацiї й установи, заклади й пiдприємства, полiтичнi партiї та громадськi органiзацiї, а також окремi громадяни. Суб'єкти суспiльного життя розташованi на всiй територiї iнформацiйного простору України; повiдомлення, виготовленi в столицi, негайно розходяться в регiони, а виготовленi в регiонах так само негайно досягають столичних реципiєнтiв. У такий спосiб здiйснюється горизонтальна (географiчна) органiзацiя iнформацiйного простору держави.
Усi суб'єкти суспiльного життя неспроможнi функцiонувати й реалiзувати свої завдання без вичерпної й точної iнформацiї. А вiдтак журналiстика мусить розумiтися як вертикальний соцiальний iнститут, який iнформацiйно обслуговує все суспiльство: вiд Президента до учня молодшого класу. "Своєрiднiсть журналiстики як соцiального iнституту, — вiдзначено в авторитетному дослiдженнi, — полягає в тому, що вона вторгається в усi соцiальнi процеси, у всi сфери дiйсностi". Об'єктивна й всебiчна iнформацiя потрiбна всiм суб'єктам суспiльного життя для прийняття правильних рiшень, вiднаходження оптимальної поведiнки чи шляху розвитку, уникнення конфлiктних ситуацiй та антагонiстичних зiткнень, гармонiйного iснування рiзних соцiальних та нацiональних спiльнот. Іншими словами, iнформацiя, яку в сучасному свiтi постачає споживачам журналiстика, є найважливiшим чинником функцiонування демократичного суспiльства, iснування окремої особи зокрема i людства в цiлому.
Якщо здiйснити розумовий експеримент i на мить припустити, що з якоїсь причини виявилися зруйнованими канали масової комунiкацiї й iнформацiя припинила вiльно поширюватися в свiтi, то не важко зрозумiти, що це вiдкине людство на столiття назад, у часи середньовiчної темряви, роз'єднаностi й герметичної замкнутостi окремих ссраїн i регiонiв; людство зупиниться в своєму розвитковi, настане цiлковитий колапс цивiлiзацiї.
соцiального управлiння. У тоталiтарному суспiльствi роль журналiстики зводиться до агiтацiї i пропаганди, тобто передавання готової, створюваної в партiйних комiтетах iнформацiї споживачам. У вiльному демократичному суспiльствi роль журншгiстики нез-мiрно зростає, вона сама nq^eTBopioeTi^ на "фабрику новин", її працiвники самi збирають, обробляють i виготовляють iнформацiю, без якої неможливе iснування жодного iншого суб'єкта суспiльної дiйсностi. Таке велике значення журналiстики як соцiального iнституту сьогоднi.
Серед запропонованих визначень слова "журналiстика" є бiльш важливi й менш важливi. Зрозумiло, що розумiння журналiстики як сукупностi перiодичних видань чи професiї iстотнi, але не мiстять у собi наукової сутностi поняття. Тому слiд пiдкреслити: визначення журналiстики як соцiального iнституту є найголовнiшим i найважливiшим з наукового погляду; усi iншi визначення мають розглядатися як доповнення до нього. Вони розширюють нашi уявлення про журналiстику, але мусять розглядатися як допомiжнi до головного визначення. Таку ж функцiю розширення поняття вiдiграють i наступнi пояснення.
Журналiстика — це iсторiя сучасностi. З самого початку свого iснування журналiстика заявила про себе як про могутнiй спосiб впливу на читацькi маси, чинник формування суспiльної свiдомостi, тобто могутню полiтичну силу. Знаменитому засновниковi французької перiодики Теофрасту Ренодо належить постановка питання про журналiстику як iсторiю сучасностi. "Якщо острах не сподобатися сучасникам, — писав вiн у зверненнi до читачiв першого номера своєї "Ля газетт" 30 травня 1631 року, — перешкоджав багатьом писати iсторiю свого столiття, то настiльки небезпечнiшим для письменника є задум писати iсторiю того самого тижня, навiть того самого дня, коли його будуть читати?"
Як на приклад плiдного використання журналiстики в наукових iсторичних працях пошлемося на блискуче дослiдження австрiйського iсторика Максимiлiана Баха "Історiя австрiйської революцiї 1848 р." Середина XIX столiття в Європi вже вiдзначалася розвинутою мережею перiодичних видань, якi докладно вiдбивали подiї сучасностi. Розпочинаючи виклад, науковець зiзнається: "Подiї трьох березневих днiв детально описанi у багатьох брошурах, що з'явилися в безпосередньо слiдуючий за цими подiями час, а також в газетах"15. А сам виклад початкового перiоду революцiї мiстить такi подробицi, що не можна сумнiватися в їхньому походженнi з численних газетних репортажiв, написаних пiд свiжим враженням вiд подiй.
Сприймаючи щодня iнформацiю через рiзнi канали ЗМІ, ми не завжди вiдчуваємо iсторичний змiст подiй, якi, вiдходячи в часi, стають надбанням минулого; а вiдтак, вiдколи iснує журналiстика, преважна бiльшiсть iсторикiв звертається до неї як до невичерпної джерельної бази для своїх наукових праць.
Важливий аспект цiєї теми полягає в тому, що в тоталiтарному суспiльствi можливостi журналiстики бути iсторiєю сучасностi обме-
женi, бо обмежений доступ працiвникiв мас-медiа до iнформацiї. Тому за таких обставин має мiсце поверхове, тенденцiйне вiдображення подiй в журналiстицi, свiдоме чи не свiдоме приховування справжнiх, мотивацiй вчинкiв iсторичних героi'в та персонажiв. Часто виннi в цьому не самi журналiсти, а їхнi iнформатори, зацiкавленi в приховування iсторичної правди. Зi сторiнок радянської преси 1933 року неможливо довiдатися про жахливий голод в Українi, органiзований бiльшовицькою Москвою для придушення волелюбного українського селянства, яке не хотiло йти в колгоспи. Але чим демократичнiше суспiльство, у якому функцiонує журналiстика, тим повнiше вона вiдiграє роль iсторiї сучасностi, вiдбиваючи всi боки суспiльного життя, проводячи самостiйнi журналiстськi розслiдування складних ситуацiй, здобуваючи приховувану iнформацiю й оприлюднюючи її.
тобто сферою бiзнесових iнтересiв, справою, що приносить прибуток.
У демократичному суспiльствi, щоб повiдомлення ЗМІ були насправдi об'єктивними, вони не повиннi пiдлягати втручанню або контролю якоїсь однiєї групи, органiзацiї чи уряду; така незалежнiсть можлива лише за умов самофiнансування; тому в демократичному суспiльствi iнформацiйнi установи в основному є комерцiйними чи бiзнесовими структурами. Подiбно до iнших комерцiйних структур, успiх або занепад органiзацiї, що постачає новини, залежить вiд ринкової ситуацiї, вiд ставлення до неї споживача новин.
вiд читача чи глядача, а через збiльшення кiлькостi читачiв чи глядачiв, кожен з яких не витрачає бiльших коштiв на придбання газети.
Завойовуючи дедалi бiльшу аудиторiю за допомогою пiдвищення журналiстської майстерностi, дизайнерської якостi видання, об'єктивностi пропонованої читачам iнформацiї, ЗМІ здiйснює другий економiчнiш крок: продає на цей раз рекламодавцю зшгучену до свого видання читацьку аудиторiю. Шляхом посилення обiгу новин ЗМІ можуть привабити бiльше осiб, що дають рекламнi оголошення i повiдомлення, i брати з них бiльшi грошовi суми за рекламнi послуги, оскiльки їхню рекламну iнформацiю читатиме або бачитиме бiльша аудиторiя. Таким чином, продаж реклами субсидує продаж новин, а вiдтак i всю журналiстику.
Отже, журналiстика є складною сферою духовної, iнтелектуаль-
"сукупнiсть процесiв, завдяки яким людина дiстає, переробляє i використовує iнформацiю про свiт i про саму себе". Будь-яка пiзнавальна дiяльнiсть викликана потребами доцiльної практичної дiяльностi людини, спрямована на задоволення iсторично сформованих її матерiальних i духовних потреб.
— риса порiвняно молода. Властивiсть людини пiзнавати свiт, отримувати, переробляти i поширювати iнформацiю формувалася iсторично. Існували цiлi епохи (Стародавнiй Єгипет, Середньовiччя), у якi традицiйним було приховування знань певними групами людей (жерцями, монахами) вiд широкого загалу.
Але внаслiдок внутрiшнього саморозвитку бiологiчна людина поступово перетворилася на соцiальну iстоту, для якої пiзнання себе i свiту стало iманентною потребою. Можна сказати, що пiзнавальна дiяльнiсть сьогоднi є невiд'ємним атрибутом людини. Журналiстика виникла на певному етапi розвитку людства, а саме: тодi, коли оволодiння рiзноманiтною за змiстом i формою iнформацiєю стало необхiдним для практичної дiяльностi суспiльної людини. Таку iнформацiю вiдтодi й донинi постачають людинi численнi ЗМІ.
Епiстемологiя розрiзняє об'єкт, суб'єкт i предмет пiзнання. Тi конкретнi явища, процеси, предмети i речi, на якi безпосередньо спрямована пiзнавальна активнiсть людей, прийнято називати об'єктом пiзнання. Той, хто здiйснює пiзнавальну дiяльнiсть, називається суб'єктом пiзнання. У ролi суб'єкта може виступати як окремий iндивiд чи суспiльна група (наприклад, колектив науковцiв, що вивчають певну проблему), так i суспiльство в цiлому. Об'єкт зазвичай володiє безкiнечними властивостями, зв'язками i вiдношеннями. Тому, окрiм нього, прийнято видiляти у сферi пiзнання ще й предмет — певнi цiлком визначенi властивостi, аспекти, структури об'єкта.
Щоправда, в кожнiй країнi є поняття державної таємницi, тоб-
то такої сфери, куди навiть журналiстам проникати заборонено. Але попри це запропонована нами формула зберiгає принципову правильнiсть, оскiльки державна таємниця — поняття релятивне, вiдносне, а потяг журналiстики писати про все iманентний, вiчний.
Разом з тим у структурi журналiстики доцiльно видiляти її предмет — вужчу сферу дiйсностi, конкретну частину об'єкта, яка вiдiграє провiдну роль у гносеологiчному спрямуваннi даної дiяльностi. У цьому сенсi журналiстика спрямована на повiдомлення про конкретнi змiни в дiйсностi, новi явища в нiй. "Вiдповiдно предметом пiзнання для журналiста, — вважають автори спецiального дослiдження, — виступають конкретнi ситуацiї життя, у яких виявляють себе її новi моменти — позитивнi чи негативнi, але обов'язково значущi для багатьох" (пiдкреслення авторiв. — І. М.).
Журналiстика як наука (журналiстикознавство) має двi найважливiшi складовi: теорiю журналiстики та iсторiю журналiстики. Мiж ними iснує якнайтiснiший зв'язок. Це сумiжнi, взаємозалежнi дисциплiни, кожна з яких може розвиватися лише на ґрунтi iншої.
Історiя журналiстики — це наука про процес розвитку масово-iнформацiйної дiяльностi вiд зародження до наших днiв, включаючи всю множиннiсть явищ як друкованих, так i електронних органiв масової iнформацiї. Але праця iсторика журналiстики неможлива без використання основних положень, термiнологiчного апарату, головних засад теорiї журналiстики, вироблених в межах цiєї дисциплiни наукових засад вивчення i оцiнки iсторичних явищ.
та її загальнi жанрологiчнi проблеми, шляхи аналiзу окремих явищ та журналiстського процесу в цiлому. Теорiя журналiстики виростає на ґрунтi вивчення її iсторiї i є узагальненням безкiнечного числа явищ до кiнцевого числа найважливiших законiв.
Що таке журналiстика? Яке її мiсце в сучаснiй суспiльнiй дiйсностi та в iсторичнiй ретроспектив! та перспективi? Ось питання, на якi вiдповiдає теорiя журналiстики як наука. Цi питання виникають постiйно перед кожним свiдомим читачем i журналiстом-практиком. А тому глибоко помиляються тi, хто вважає наукову теорiю зiбранням сухих, умоглядних положень, набором хитромудрих понять i навмисне вигаданих термiнiв. Якi б не були складнi iдеї цiєї науки, сам її предмет — журналiстика — завжди незмiрно складнiший i розмаїтiший.
Теорiя журналiстики — порiвняно молода наукова дисциплiна. Вона почала розвиватися лише в XX столiттi разом з виникненням журналiстської освiти, була на теренах СРСР вкрай заполiтизована в радянську добу i в комплексi нинiшнiх проблем постала в нас лише в новiтнi часи. На Заходi створено чимало цiкавих теоретичних концепцiй журналiстики, але через вiдсутнiсть комунiкацiйних каналiв мiж двома взаємовикдючними iдеологiчними системами у нас цi концепцiї або ж були невiдомi, або ж сприймалися лише iз знаком "мiнус", цiлковито заперечувалися. А вiдтак, теорiя журналiстики в Українi постала сьогоднi перед необхiднiстю вироблення нових пiдходiв до традицiйних проблем, вивчення захiдного досвiду їхнього розв'язання, адаптацiї цього досвiду до української дiйсностi, створення такої наукової дисциплiни, яка б вiдповiдача реалiям демократичної правової держави, що нею стає наша Батькiвщина.
(МФЖ) як об'єднання нацiональних журналiстських профспiлок i органiзацiй. У 1952 роцi перезаснована, що пов'язано з перервою в її дiяльностi пiд час другої свiтової вiйни, i здобула нову, що дiє й дотепер, структуру.
МФЖ — найбiльша органiзацiя такого профiлю, об'єднує журналiстiв бiльш нiж 90 країн свiту. МФЖ бореться за соцiальнi права журналiстiв, що працюють у рiзних типах ЗМІ. Федерацiя визнана ООН та
Мiжнародним профспiлковим рухом як представницький орган журналiстiв усього свiту. МФЖ має штаб-квартиру в Брюсселi (Бельгiя) та регiональнi офiїтiiигi представшщтва в Азiї, Європi, Латинськiй Америцi.
У 1946 г роцi засновано як альтернативу МФЖ Мiжнародну органiзацiю журналiстiв (МОЖ) з штаб-квартирою в Празi. На вiдмiну вiд МФЖ, що об'єднувала журналiстiв захiдного, демократичного свiту, МОЖ була створена як журналiстська органiзацiя соцiалiстичної орiєнтацiї. Органiзацiя об'єднувала нацiональнi спiлки й групи журналiстiв. Налiчувала 150 тис. членiв з 120 країн свiту. З 1953 року видавала англiйською, iспанською, французькою, росiйською та угорською мовами щомiсячний журнал "Демократичний журналiст". З 1958 року щорiчно 8 вересня вiдзначала Мiжнародний день солiдарностi журналiстiв. З розпадом соцiалiстичного табору МОЖ припинила свою дiяльнiсть.
У 1959 роцi заснована Спiлка журналiстiв України (тодi в складi Спiлки журналiстiв СРСР, тепер — самостiйна органiзацiя). Шостий позачерговий з'їзд Спiлки журналiстiв УРСР (1990) проголосив себе Першим Установчим з'їздом спiлки як самостiйного об'єднання спiвробiтникiв українських мас-медiа. На пропозицiю групи журналiстiв, вiд iменi яких виступив тодiшнiй декан факультету журналiстики Львiвського унiверситету iм. І. Я. Франка професор В. Й. Здоровега, з'їздом була ухвалена резолюцiя про реорганiзацiю спiлки в незалежну, позапартiйну органiзацiю.
радiомовлення, iнших засобiв масової iнформацiї, що дiє на засадах повного самоврядування, самофiнансування i самоокупностi. Керiвництво Спiлкою журналiстiв України здiйснюють лише її виборнi органи, що обираються демократичним шляхом. Над Спiлкою не iснує вищестоячих органiв. Будь-якi форми нагляду i контролю з боку держави, окрiм покликаних стежити за дотриманням конституцiйної законностi, рiшуче вiдкидаються.
У квiтнi 1997 року Спiлка провела свiй Третiй з'їзд. На ньому головою Спiлки обраний вiдомiй журналiст Ігор Лубченко. СЖУ видає журнал "Журналiст України", що виходив у 1975 1982 роках як iнформацiйний бюлетенi), а з березня 1982 року як мiсячник. Журнал
висвiтлює творчу дiяльнiсть спiлки, її обласних органiзацiй, досвiд роботи редакцiй, подає матерiали з теорiї та iсторiї журналiстики. Професiйне свято українськi журналiсти згiдно з указом Президента України вiд 1993 р. вiдзначається щороку (з 1994) 6 червня.
Київський унiверситет з 1976 року видавав мiжвiдомчий науковий збiрник "Журналiстика: преса, телебачення, радiо". До 1982 року виходив двiчi на рiк, з 1983 року — щорiчник. З 1994 року на його базi засновано щорiчне видання "Вiсник Київського унiверситету. Серiя: Журналiстика". Головнi його теми — теорiя, iсторiя i практика ЗМІ. З 2000 року Інститут журналiстики Київського нацiонального унiверситету їм. Т. Шевченка розпочав видання нових часописiв: "Науковi записки Інституту журналiстики", "Українське журналiстикознавство", "Актуальнi питання масової комунiкацiї", "Стиль i текст", "Образ". Факультет журналiстики Львiвського нацiонального унiверситету iм. І. Франка так само видає "Вiсник Львiвського унiверситету. Серiя: Журналiстика". Тут виходить i перiодичне видання "Науковi записки кафедри перiодичної преси". Позитивнi зрушення в науковiй перiодицi з проблем журналiстики засвiдчують те мiсце, яке займає журналiстика в демократичному суспiльствi, зростання авторитету журналiстської освiти в нашiй державi.
"Журналiст" як орган СЖ Росiї, до 1991 року — СЖ СРСР. Московський, Санкт-петербурзький, Ростовсь-кий-на-Дону та iншi унiверситети, де є факультети журналiстики, мають, як правило, серiю журналiстики в своїх перiодичних виданнях, що найменованi переважно "вiсниками".
Молодий журналiст мусить знати про цi видання й використовувати їх для розширення свого творчого дiапазону, збагачення професiйного досвiду.
СЛОВНИК МОЛОДОГО ЖУРНАЛІСТА
бути очевидцем, а ще краще — учасником подiї, що може являти собою яскравий епiзод чи факт дiйсностi (мiтинг чи демонстрацiю, вiйськовий парад, спортивнi змагання, сесiю Верховної Ради чи органу мiсцевого самоврядування, лiквiдацiю аварiї чи наслiдкiв стихiйного лиха тощо).
Виникнувши в надрах друкованих органiв масової iнформацiї, особливого розвитку репортаж набув на радiомовленнi та телебаченнi, де його часто транслюють у прямий ефiр. У такому випадку репортаж — завжди iмпровiзацiя, потребує вiд журналiста глибоких знань, фахових навичок, винахiдливостi й дотепностi. Але iмпровiзацiйний характер не виключає, а навiть передбачає попередню пiдготовку до репортажу, наприклад, вивчення питань, що виносяться на сесiю, пiдготовлених у комiсiях доповiдей i проектiв рiшень; вивчення складу команд, що виходять на змагання, їхнього турнiрного становища тощо.
У жанрi репортажу створюються i художнi твори, наприклад, повiсть Антуана де Сент-Екзюперi (1900-1944) "Планета людей" (1939), повiсть Юлiуса Фучика (1903-1943) "Репортаж:, писаний пiд шибеницею" (опубл. 1945).
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Аналитические жанры газеты: Хрестоматия. — М.: Изд-во МГУ, 1989. — 236 с.
2. Багиров Э, Г. Место телевидения в системе средств массовой информации и пропаганды. Учеб. пособие. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1976. — 119с.
3. Бауман Юрiй. Мiфологiя в суспiльнiй свiдомостi України (аналiз української преси) // Історична мiфологiя в сучаснiй українськiй культурi. — К., 1998. — С. 5-67.
4. Богомолова Н. Н. Социальная психология печати, радио и телевидения. — М.: Изд-во МГУ, 1991. — 125 с.
5. Бочковський О.І., Сiрополко С. Українська журналiстика на тлi доби (iсторiя, демократичний досвiд, новi завдання) / За ред. К. Костева й Г. Кошаринського. — Мюнхен: Український технiко-господарський iнститут, 1993. — 204 с.
6. Бухарцев Р. Г. Психологические особенности журналистского творчества: Материалы спецкурса. — Свердловск: Уральский ун-т им. А. М. Горького, 1976. —67 с.
8. Введение в журналистику: Хрестоматия. — М.: Высш. шк., 1989. — 263 с.
9. Введение в теорию журналистики. Учеб. пособие. / Прохоров Е. П., Гу-ревич С. М., Ибрагимов А. -Х. -Г. и др. — М.: Высш. шк., 1980. — 287 с.
|
