Професiйна пiдготовка журналiстiв
Професiйна пiдготовка журналiстiв
Першi в свiтi вищi навчальнi заклади, що розпочали пiдготовку журналiстiв. Типи журналiстської освiти. Школа iнструшпажного навчання. Школа виховання iнформатора. Школа виховання аналiтика. Журналiстська освiта в Українi та Харковi
Тож чи можливо й потрiбно взагалi навчитися масово-iнфор-мацiйнiй дiя-м чостi? Адже нiхто не навчав журналiстицi Теофаста Рєно-до, Рiчарда Стiля, Джозефа Адiссона, Миколу Новикова, Євграфа Фiломафiтського, Михайла Драгоманова, Михайла Грушевського, Сергiя Єфремова, Володимира Науменка, Симона Петлюру та багатьох iнших працiвникiв пера, а потiм i мiкрофона. Тривалий час журналiстика вiльно о б. к с дiлася без журналiстської освiти (не тiльки вищої, але й середньої), а вiдтак не потребувала спецiальних знань. Журналiстом мiг стати представник будь-якої професiї, у якого було легке перо i потяг до творчостi.
Але впродовж iсторичного розвитку виготовлення газети i журналу дедалi ускладнилося. У другiй половинi XIXстолiття розпочався розвиток фотожурналiстики, з 1920-х рокiв бурхливо розвивається радiожурналiстика, а з 1940-х —- i тележурналiстика. Праця журналiста, залишаючи в собi первiсне творче ядро, стала потребувати спецiальних знань, фахової пiдготовки. Особливо гостро ця необхiднiсть була усвiдомлена на межi XIXi XXстолiть, коли в рiзних країнах свiту майже одночасно почали виникати навчальнi заклади, що здiйснювали пiдготовку спецiалiстiв для друкованих засобiв масової iнформацiї.
"WestminsterGasette" Вiл. Гiля створено школу журналiстiв у Лондонi. Створенi як окремi навчальнi заклади, цi школи мали свої програми пiдготовки майбутнiх фахiвцiв, залучали до навчального процесу провiдних журналiстiв-практикiв. Але дуже швидко цi навчальнi заклади довели неспростовну iстину: навчати молода повиннi педагоги, професiйнi науковцi й викладачi. Адже далеко не завжди талант журналiста поєднувався в однiй особi з талантом учителя, тому незабаром виникла потреба включення журналiстики в традицiйну унiверситетську освiту.
У Швейцарiї пiдготовка працiвникiв для преси р згорнулася при Цюрiхському унiверситетi в 1903 роцi, куди для органiзацiї факультету журналiстики був запрошений редактор газети "ZuricherPost" доктор Веттештейн. У США з 1903 року почав функцiонувати "особливий фа-
культет журналiстики" при Колумбiйському унiверситетi, органiзований головним редактором нью-йоркської газети "TheWorld", знаменитим американським журналiстом Джозефом Пулiтцером (1847-1931).
майбутнiх фахiвцiв у галузi репортерської та редакторської дiяльностi для газет та журналiв, ведучих теле- i радiопрограм, операторiв i режисерiв телебачення i радiо, працiвникiв реклами та рiзноманiтних iнформацiйних служб, у тому числi й зв'язкiв з громадськiстю (ЗГ) тощо. Робота журналiста стає дедалi складнiшою i це позначається на структурi журналiстської освiти, у якiй так само з'являються новi напрямки, вiдкриваються новi галузевi, тематичнi та рольовi спецiалiзацiї.
У Росiї перша журналiстська школа була заснована в 1904 роцi професором права Л.Є. Владимировим. Але особливого розвитку журналiстська освiта в цiй країнi набула за радянських часiв, тобто в СРСР, адже преса розглядалася комунiстичною партiєю як надзвичайно iстотний чинник пропаганди i агiтацiї, переконування народних мас у правильностi полiтики комунiстичної партiї. Так, у 1918 роцi в Комунiстичному iнститутi iм. М. Я. Свердлова були вiдкритi центральнi газетнi курси. А з 1921 року починає працювати Державний iнститут журналiстики (ДІЖ) у Москвi. У 1924 роцi вiдкрито секцiї газетної справи в Комунiстичному унiверситетi трудящих Сходу i в Комунiстичному унiверситетi народiв Заходу. З 1930 року розширюється сiтка iнститутiв журналiстики, факультетiв журналiстики в обласних та крайових Комунiстичних унiверситетах.
1. Школа iнструктажного навчання поширена в країнах з то-талiтарними режимами. Пiдготовка журналiстiв здiйснюється на засадах партiйностi правлячої партiї. З МІ в таких державах також партiйнi, тобто узалежненi вiд правлячої партiї та служать захистовi її полiтичної доктрини. Вiльна журналiстика за таких умов вiдсутня, усi газети й журнали є органами партiйних комiтетiв рiзного рiвня.
виконувати iнструкцiї низового партiйного комiтету чи центрального органу партiї'. Питання про журналiстську майстернiсть у такiй школi журна-
до дiї.
Саме на таких засадах була сформована журналiстська освiта в республiках колишнього СРСР (включаючи, зрозумiло, й Україну) i зараз продовжує зачитатися на Кубi, в Пiвнiчнiй Кореї та в деяких iнших країнах.
в сповiдуваннi гасла: журналiст працює з фактами, а не коментарями. Його обов'язок — всебiчно висвiтлити перед реципiєнтом факт, але витлумачувати, пояснювати цей факт — не його завдання. Це мають робити фахiвцi (високопоставленi урядовцi, полiтичнi дiячi, письменники, науковцi та iн.), спецiально запрошенi журналiстом для цiєї мiсiї. Журналiст зобов'язаний iнформувати i не зобов'язаний пояснювати. Вiн завжди повинен пам'ятати, що в суспiльствi є фахiвцi в кожнiй галузi життя — полiтицi, економiцi, культурi, спортi, екологiї, науцi, — якi завжди глибше за нього знають певну проблему i можуть дати їй бiльш квалiфiкований, нiж вiн, коментар.
Навчальна домiнанта цiєї школи має своїм джерелом не стiльки недовiру до власної думки журналiста, скiльки пов'язана з певними ментальними особливостями англiйського та американського суспiльства. Прагнення будь-що-будь досягти пiднесення накладу, перетворити газету на бiзнесове прибуткове пiдприємство, забезпечує їй прiоритетне становище в коїйсурентнiй боротьбi з iншими перiодичними виданнями штовхають журналiстику iнформативного типу на Ітошук сенсацiйних повiдомлень, "смажених" фактiв iз життя знаменитих людей, на щоденну боротьбу за першiсть у представленнi новини саме на сторiнках свого видання.
Аналiтика — справа стратегiчна) факт справа тактична. Аналiтичну статтю можна буде надрукувати й завтра, а повiдомлення про новину —тiльки сьогоднi,, бо завтра вона'втратить свой свiжiсть, "зiпсується". А вiдтак тут пiдтримується культ репортерської журналiстики, професiйнiсть якої вимiрюється оперативнiстю, негайнiстю подання iйформацii про факти дiйсностi на сторiнки ЗМІ. Зайнятiсть людей у свiтi бiзнесу спричинює те, що їм бракує часу на читання газєт, i журнашв, а'вiдтак в шфррманiйнш журналiстицi особливо цiнується.
Журналiстська ж освiта в системi цiєї школи передбачає умiння знаходити джерела iнформацiї, працювати на їх "розкручування", перевiряти правильнiсть iнформацiї, а часом i створювати сенсацiйнi повiдомлення з пересiчних, рядових на перший погляд фактiв, писати стисло, економко, зосереджуючи великий змiст у мiнiматьнiй кiлькостi газетних рядкiв.
3. Школа виховання аналiтика поширена в частинi країн Захiдної Європи, переважно центральної та пiвденної: Нiмеччина, Францiя, Іспанiя. Наприклад, головна вища школа з пiдготовки журналiстiв у Нiмеччинi називається Нiмецький iнститут публiцистики, в самiй назвi ототожнюючи журналiстику з найбiльш аналiтичним родом дiяльностi фахiвцiв мас-медiа — публiцистикою.
Пошлемося на авторитетну думку авторiв пiдручника "Основи масово-iнформацiйної дiяльностi". "Емпiричнi дослiдження пiдтверджують, — свiдчать вони, — що iснують значнi вiдмiнностi у журналiстськiй культурi США та Нiмеччини (та й взагалi в континентальнiй Європi)"19. Цi вiдмiнностi полягають у тому, що в ЗДА культивується модель "нейтрачьної журналiстики", у Нiмеччинi ж — модель "адвокатської (або "мiсiонерської") журналiстики".
В Америцi iснують певнi правила, яких має дотримуватися журналiст при подачi новин. Вони зводяться до такого: по-перше, тут дiє етичне правило правової вiдчуженостi, яке забороняє журналiстовi виявляти своє переконання щодо висвiтлюваної проблеми; по-друге, тут iснує суворий рольовий розподiл амплуа репортера i оглядача, що пише редакцiйнi статтi; по-третє, усi матерiали пiдлягають редакцiйному контролю з метою примирення позицiй сторiн. "У США повсюди зустрiчається модель внутрiшнього плюралiзму". Це означає, що множиннiсть думок мусить бути представлена на сторiнках одного видання.
У Нiмеччинi ж тимчасом працює модель зовнiшнього плюралiзму, яка передбачає наявнiсть органiв масової iнформацiї', що посiдають свою власну позицiю i активно вiдстоюють її перед читачами. "Бiльша частина нiмецьких журналiстiв, — вiдзначають автори названого пiдручника, — вiддає перевагу моделi "адвокатської журналiстики, у порiвняннi з американськими. Нiмецькi журналiсти (майже 70%) бажають пропагувати певнi загальнолюдськi цiнностi, що являє собою мiсiонерський тип журналiстики".
факти, розумiти повiдомлення i вмiти їх пояснити, встановити причиново-наслiдковi зв'язки мiж окремими життєвими явищами, показати iсторiю виникнення та перспективи розвитку певного процесу.
Журналiст мусить вивчати свою тему i ставати в нiй глибоким знавцем. Його погляди, судження й коментарi прирiвнюються за вартiстю до думок спецiалiста. Але на вiдмiну вiд науковця, який надiлений глибокими знаннями, журналiст, окрiм цього, володiє ще легким загальнозрозумiлим стилем, здатнiстю викладати свої погляди для масової аудиторiї. Вiн має широкий свiтогляд, глибокi знання, володiє вмiнням доступно для читача-неспецiалiста висловити складну концепцiю, наполегливо працює над вдосконаленням свого стилю.
Ідеологи цiєї школи виходять з того, що сучасний iндивiд — читач газет i пересiчний громадянин суспiльства — нездiбний самотужки впоратися з величезним обсягом масової iнформацiї, що надходить до нього через рiзноманiтнi комунiкативнi канали. Тому ним особливо цiнуються журналiстськi матерiали, що упорядковують для нього свiт, розставляють хаотичнi факти в струнку логiчну систему. Адже об'єктивний свiт — це iлюзiя; насправдi кожна людина користується не своїм власним образом свiту, а нав'язаним їй наявним описом свiту. Таким чином, соцiальне довкiлля — не об'єктивна константа, а суб'єктивне його описання. Наимогутнiшим способом створення у мiльйонiв громадян образу описаного свiту i є журналiстика.
На користь концепцiї аналiтичної журналiстської освiти працює i той факт, що сучасна людина живе в такому напруженому свiтi, що за-гальножиттєвий цейтнот не дає їй можливостi щодня стежити за послiдовним перебiгом хоча б кiлькох новинарних сюжетiв. Вона волiє для орiєнтацiї в свiтi один раз на тиждень подивитися авторитети}' аналiтичну телепрограму або прочитати роз'яснюючу статтю знаменитого журналiста, анiж щодня стежити за численними окремими iнформацiйними повiдомленнями про новини у свiтi.
Зрештою, у пiдсумку необхiдно сказати, що з трьох шкiл пiдготовки журналiста цiлком вичерпаною виглядає лише школа iнструк-тажного навчання. Двi ж iншi школи (iнформативна та аналiтична) орiєнтуються на реальнi тишi активно функцiонуючої в сучасному свiтi журналiстики. Як ми прагнули показати, у кожному i типiв є свої позитивнi й негативнi боки. Часто прихильники цих двох концепцiй апелюють до одних аргументiв (наприклад, посилаючись на вiдстнiсть часу в сучасного споживача новин), захищаючи правильнiсть своїх пiдходiв до журналiстики. Але з однакових тез вони роблять вiдмiннi висновки. Це свiдчить тiльки про те, що названi напрямки в журналiстицi не є взаємовиключними, мусять розглядатися не як бiнарна опозицiя (на засадах "або-або"), а як доповнюючи один одного (на засадах "i-i"). Інформацiйна та аналiтична журналiстика забезпечують свої потреби у фахiвцях, виступаючи перед вищими навчальними закладами замовниками на певний тип журналiстiв.
газет. У ньому в 1934-1937 роках навчався Олесь Гончар.
Спроби вiдновити журналiстську освiту в Харковi в повоєнний час призвели до вiдкриття вiддiлення журналiстики на фiлологiчному факультетi Харкiвського державного унiверситету, що й сталося в 1947 роцi. Це вiддiлення здiйснило два випуски: в 1952 i в 1953 роках. Потiм воно партiйним рiшенням було переведене до Київського унiверситету iм. Т. Шевченка, де з нього створено факультет журналiстики.
У 1953 роцi засновано спочатку вiддiлення журналiстики на фiлологiчному факультетi, а в 1954 роцi — факультет журналiстики у Львiвському державному унiверситетi iм. І. Франка. Цi журфаки в двох українських унiверситетах i здiйснювали в 1950 -1980-тi роки пiдготовку фахiвцiв для нашої країни.
Мiсто ж Харкiв, яке по праву може вважатися колискою журналiстської освiти в Українi, було залишене без жодного навчального закладу, де б формувалися й виховувалися кадри для роботи в галузi журналiстики. Фахiвцiв, що готували два українськi факультети журналiстики, було замало, тому кадровий склад журналiстiв в Українi формувався з випускникiв фiлологiчних факультетiв українських вищих навчальних закладiв, а також iз залученням значної частки випускникiв Московського, Ленiнградського, Воронезького, Ростовського на-Дону та iнших унiверситетiв Росiї, що завдавало вiдчутних втрат українському iнформацiйному простору.
великодержавної росiйської полiтики. Багато з них не сприйняло української незалежностi, виявили нерозумiння волевиявлення українського народу жити у власнiй державi i на сторiнках своїх видань ще й зараз почасти борються за вiдновлення померлого своєю смертю Радянського Союзу, виступають проти державного статусу української мови та здiйснюють iншi руйнiвнi кроки щодо молодої держави. Тому у суспiльнiй свiдомостi назрiвало розумiння того, що пiдготовка спецiалiстiв для масово-iнформацiйної дiяльностi в Українi мусить здiйснюватися в українських вищих навчальних закладах, де молодi люди разом з аспектами професiйної майстерностi вивчатимуть iсторiю України, українську мову та практичну стилiстику, слухатимуть українською мовою базовi навчальнi дисциплiни, виростатимуть
патрiотами своєї Батькiвщини й вiрними синами свого народу.
А вiдтак з демократизацiєю суспiльного життя i прийняттям Закону України "Про освiту" журналiстська освiта як найбiльш престижна почала поширюватися в унiверситетах держави. У 1994 роцi пiдготовку фахiвцiв для мас-медiа на факультетi систем i засобiв масової комунiкацiї розпочав Днiпропетровський державний унiверситет, у 1995 — Харкiвський i Схiдно-Український (Луганськ) державнi унiверситети. Процес створення в рiзних навчальних закладах України вiддiлень i факультетiв журналiстики триває й зараз. На травень 2000 року за даними Науково-методичної комiсiї з журналiстики Фахової ради з соцiальних дисциплiн Мiнiстерства освiта та науки України у нашiй державi вже iснує 19 осередкiв, що згiдно з лiцензуванням розпочали пiдготовку за професiйним спрямуванням "Журналiстика".
i значний культурний центр мусить мати високоякiсних журналiстiв, пiдготованих у державному навчальному закладi, який має майже двохсотлiтню iсторiю.
З-помiж трьох iснуючих у свiтi шкiл журналiстської освiти говорити про український вибiр, очевидно, поки що рано. Поки що можна переконано твердити, що в нас покiнчено з iнструктажним навчанням. Слушно також сказати при цiй нагодi, що нацiональнi традицiї української журналiстики налаштовують на вибiр третього варiанту пiдготовки фахiвцiв для мас-медiа, тобто школи аналiтикiв, оскiльки в українськiй культурi завжди була сильною хвиля публiцистики, а журналiстика сприймалася як важливий чинник суспiльної свiдомостi.
СЛОВНИК МОЛОДОГО ЖУРНАЛІСТА
КОМЕНТАР (вiд лат. commentarium - нотатки, пояснення, тлумачення) — роз 'яснювальнi або критичнi мiркування чи витлумачення певних подiй i фактiв громадського, наукового, культурного життя. Коментар пояснює змiст певної подiї, полiтичного чи iсторичного документа, незрозумiлi мiсця лiтературного чи публiцистичного твору.
"коментар" має два значення: широке i вузьке. У широкому значеннi "коментар" — це стрижень аналiтичної журналiстики, її головна складова частина й сутнiсть. Тут iснує правило: факти недоторканi — коментарi вiльнi. Журналiст особливо сумлiнно, об 'єктивн'о й вичерпно повинен викладати факти, але цiлком вiльний у коментарях до них i нi перед чим, окрiм своєї совiстi, не вiдповiдає за них.
У вузькому значеннi слова "коментар " — це окремий жанр у жанро-логiчнiй системi журналiстики, який передбачає роз 'яснення для читачiв, слухачiв чи глядачiв матерiалу чи фактiв, представлених в органах масової iнформацiї. Як правило, вiн подається пiд заголовками: "Наш коментар", "Вiд редакцiї", у радiо- й телепередачах починається словами: "Коментар програми".
При всiй вагомостi в журналiстицi iнформацiйних жанрiв поважного читача все ж вабить аналiтика, неможлива без коментаря, бо вiн самотужки часто буває неспроможний розiбратися е змiстi фактiв i зорiєнтуватися в складному сучасному потоковi iнформацiї, що надходить до нього через канали масової комунiкацiї.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Аналитические жанры газеты: Хрестоматия. — М.: Изд-во МГУ, 1989. — 236 с.
2. Багиров Э, Г. Место телевидения в системе средств массовой информации и пропаганды. Учеб. пособие. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1976. — 119с.
3. Бауман Юрiй. Мiфологiя в суспiльнiй свiдомостi України (аналiз української преси) // Історична мiфологiя в сучаснiй українськiй культурi. — К., 1998. — С. 5-67.
4. Богомолова Н. Н. Социальная психология печати, радио и телевидения. — М.: Изд-во МГУ, 1991. — 125 с.
iнститут, 1993. — 204 с.
6. Бухарцев Р. Г. Психологические особенности журналистского творчества: Материалы спецкурса. — Свердловск: Уральский ун-т им. А. М. Горького, 1976. —67 с.
7. Вачнадзе Г. Н. Всемирное телевидение: Новые средства массовой информации — их аудитория, техника, бизнес, политика. — Тбилиси: Га-натлеба, 1989. — 672 с.
8. Введение в журналистику: Хрестоматия. — М.: Высш. шк., 1989. — 263 с.
9. Введение в теорию журналистики. Учеб. пособие. / Прохоров Е. П., Гу-ревич С. М., Ибрагимов А. -Х. -Г. и др. — М.: Высш. шк., 1980. — 287 с.
|
