Реферат на тему:
Журналiстика як галузь масово-iнформацiйної дiяльностi
Поняття "масової iнформацiї" як одиницi мислення в журналiстицi. Типологiчнi концепцiї соцiальної iнформацiї. Перетворення в журналiстицi наукових, професiйних, художнiх та iндивiдуальних повiдомлень на масову iнформацiю. Спонукальнiсть масової iнформацiї. Специфiка iнформацiї в журналiстицi (актуальнiсть, оперативнiсть, документалiзм, повторюванiсть тем i неповпюрнiсть матерiалiв). Рiвнi i форми iснування масової iнформацiї. Зовнiшнiй i внутрiшнiй типи iнформацiї
Сьогоднi в суспiльнiй думцi з термiном "журналiстика" конкурують термiни "органи (засоби) масової iнформацiї" i "мас-медiа". В обох з них наголошується на тому, що в сучасному свiтi журналiстика сприймається як масово-iнформацiйна дiяльнiсть. Вiдреагувала на це й теорiя журналiстики, де поняття "масова iнформацiя" сьогоднi теж висунулося на перший план. Воно складається з двох частин, кожна з яких семан-тпчнозначима.
"iнформацiя": атри-бутнпна ii функцiональна. Згiдно з першою, iнформацiя розумiється як атрибут матерiї, а вiдтак є властивiстю будь-якого матерiального об'єкта. Згiдно з другою, iнформацiя функцiонує лише на соцiальне свiдомому рiвнi, є результатом спрямованої активностi, а обмiн iнформацiєю мiж людьми за допомогою ишкiв та символiв розглядається як головна умова розвитку людської кулi-1 урн, її найважливiша форма.
поява iстот, що мiстили бiльше iнформацiї в мозку, анiж у генах, спричинила мiльйони рокiв назад революцiю в розвитку живого свiту. Для прогресу живих органiзмiв виявилися потрiбними речовина, енергiя та iнформацiя. А вiдтак iнформацiя виявляється одним з базових атрибутiв життя як такого. Людина стоїть вище усяких iнших форм життя, тому що вона є передусiм життя, що усвiдомлює саме себе. Причому з розвитком людини вiд нижчих до вищих її типiв потреба в iнформацiї стало збiльшується, унаслiдок чого на певному етапi розвитку людства виникає журналiстика. Таким чином, журналiстика є найважливiшою складовою соцiальної iнформацiї i може бути пояснена лише з погляду функцiональної концепцiї iнформацiї.
"iнформацiя" в журналiстицi має широке i вузьке значення. У широкому значеннi iнформацiя — всяке нове знання, що пере-
дається вiд одного суб'єкта до другого. "Вживаючи слово "iнформацiя", важливо також пам'ятати i про етимологiю цього слова, — вiдзначає академiк Росiйської АН Микита Моїсеєв. — У звичайному, життєвому смислi воно означає суму вiдомостей, яку отримує певний суб'єкт — людина чи група людей (або тварин) — про навколишнiй свiт, про самого себе, про другого суб'єкта або дослiджуване явище — вiдомостей, з допомогою яких вiн може точнiше прогнозувати насшдки своїх дiй i вiдбирати способи використання своїх можливостей для забезпечення власних iнтересiв i для досягнення поставлених цiлей".
будь-якого обсягу, аж до людства в цiлому.
"iнформацiя" використовується й у спецiальному значеннi, у цьому випадку воно означає конкретний жанр невеликої за обсягом замiтки, що повiдомляє про певну новину.
Масова iнформацiя, таким чином, є рiзновидом соцiальної iнформацiї. Соцiальна iнформацiя — це повiдомлення, переданi будь-якою зрозумiлою людинi знаковою системою про процеси функцiонування суспiльства, а також про те, що стосується цих процесiв i може вплинути на них.
Автори пiдручника "Теорiя i практика радянської журналiстики: Основи майстерностi, проблеми жанрiв" (Львiв, 1989) за предметом зображення розподiляють iнформацiю на такi типи:
1. Офiцiйна iнформацiя. Сюди належать державнi постанови, резолюцiї партiйних з'їздiв i конференцiй, промови полiтичних дiячiв, заяви полiтичних партiй, громадських органiзацiй та окремих осiб. Офiцiйна iнформацiя надається для опублiкування вiддiлами зв'язкiв з громадськiстю, прес-центрами та прес-бюро установ чи органiзацiй, з'їздiв чи конференцiй. Вона не пiдлягає редагуванню i мусить бути опублiкована дослiвно, у тому виглядi, у якому надiйшла.
2. Подiєва iнформацiя. Це — основний iнформативний блок, створюваний редакцiйним колективом, його репортерами й кореспондентами. Сюди належать оперативнi повiдомлення про факти й подiї внутрiшнього й мiжнародного життя.
Подiєва iнформацiя надходить з двох джерел: а) вiд iнформацiйних агентств i
б) вiд власних кореспондентiв.
Цей тiш iнформацiї створює особливо гарний ґрунт для реалiзацiї творчих можливостей журналiста.
3. Дiлова iнформацiя. До неї вiдносяться виступи фахiвцiв з якнайширшого кола питань, що цiкавлять аудиторiю. Це можуть бути матерiали з медицини, освiти, будiвництва, агрономiї тощо, як створенi самими спецiалiстами, так i отриманi вiд них у виглядi iнтерв'ю.
4. Довiдкова iнформацiя i реклама. До цього виду iнформацiї належать програми радiо i телебачення, театральна й кiноафiша, розклад руху транспорту. Рекламна iнформацiя займає в сучаснiй журналiстицi вагоме мiсце й виконує не тiльки функцiю повiдомлення, але й фiнансового забезпечення видань.
5. Естетична iнформацiя. Це лiтературнi твори, репродукцiї живопису й художнi фотографiї в друкованих ЗМІ; музика, вистави, теле-й художнi фiльми на радiомовленнi й телебаченнi.
створюється в редакцiйному колективi. Але на вiдмiну вiд першого виду (подiєвої iнформацiї), другий пов'язаний не з вiдтворенням вже готових фактiв i явищ, а з створенням нових духовних та iнтелектуальних цiнностей.
Автори пiдручника "Масова комунiкацiя" (К., 1997) видiляють такi типи соцiальної iнформацiї:
на касетах чи компакт-дисках).
2. Статистична iнформацiя — це офiцiйно документована iнформацiя державних органiв чи наукових установ про процеси, що вiдбуваються в економiчному, соцiальному й культурному життi суспiльства.
3. Довiдково-енциклопедична iнформацiя — це офiцiйно повiдомлення або систематизованi вiдомостi, складенi за вiдповiдною формою з використанням передбачених законом засобiв про рiзноманiтнi подiї, явища, процеси, героїв та персонажiв iсторiї та сучасностi.
5. Інформацiя про дiяльнiсть державних органiв i органiзацiй (правова iнформацiя) — це офiцiйна iнформацiя, що створюється в процесi дiяльностi органiв влади, громадських чи партiйних об'єднань, державних та приватних пiдприємств, установ та органiзацiй25.
власне на двох її типах: масово-розповсюджуванiй (п. 1) та альтернативнiй до неї офiцiйнiй (п. п. 2-5).
Сучасна людина живе зараз у густо насиченому рiзноманiтною iнформацiєю суспiльствi. Щодня на неї зi шпальт газет i сторiнок журналiв, з радiоприймачiв i телевiзорiв навалюється величезна кiлькiсть новин i повiдомлень найрiзноманiтнiшого характеру. Подальшiй ескалацiї iнформацiйної агресiї на людину сприяє вдосконалення iнформацiйних технологiй, поява новiтнiх типiв журналiзму на електроннiй базi. Разом з тим науковцi вiдзначають, що "фiзичнi можливостi людини пропускати через себе i засвоювати iнформацiю не збiльшилися за останнi сiмдесят тисяч рокiв". А вiдтак, лише вiдбiр iнформацiї, її узагальнення на аналiтичнiй основi може врятувати людину та її розум вiд розчинення в хаосi свiту. Цей процес i здiйснює масова iнформацiя.
Для того, щоб уявити процеси її творення та спосiб функцiонування важливо взяти до уваги таке. Унаслiдок запровадження дедалi бiльшої спецiалiзацiї в життi суспiльства люди все бiльше втрачають здатнiсть розумiти одне одного, оскiльки предметом їхньої дiяльностi стають дедалi вужчi дiлянки дiйсностi.
Науковцi створюють статтi й монографiї, висувають гiпотези, пишуть звiти про свої дослiдження, здiйснюють вiдкриття. Причому представники навiть сумiжних дисциплiн вже далеко не завжди розумiють сутнiсть проведеної їхнiми колегами роботи. Наукова iнформацiя, як рiзновид соцiальної, має характер езотеричної, внутрiшньої iнформацiї, вона не доступна масовiй аудиторiї у тiй формi, в якiй виробляється i потребує свого роз'яснення, витлумачення у звичних для реципiєнта-не-спецiалiста поняттях.
Ще одним рiзновидом соцiальної iнформацiї є професiйний її тип. Кожна спецiатьнiсть (фах) має свої секрети, потребу певних спецiальних знань, навичок i вмiнь. Для того, щоб розповiсти широкому чнтмченi про професiйнi обов'язки та дiяльнiсть iнженера чи агронома, учителя чи лiкаря, будiвельника чи митника, необхiдно також звернутися до простих i звичайних понять, зумiти професiйну термiнологiю (часто цiлий соцiальний дiалект) перекласти на зрозумiлу масовiй аудиторiї мову.
Те ж саме справедливо сказати й про художнiй тип соцiальної iнформацiї. Художня думка в XX столiттi ускладнилася настiльки, що далеко не всi твори музики, живопису, театру, кiно, лiтератури є зрозумiлими широкiй аудиторiї безпосередньо. Процес їхнього сприйняття сьогоднi вимагає опосередкування мистецькою критикою. Афористично це висловив французький фiлософ i лiтературний критик Роланд Барт, сказавши: "Критика не є наука. Наука вивчає смисли, критика їх виробляє. (..) Вiдношення критики до твору є вiдношенням змiсту до форми". Іншими словами, художнiй твiр залишається певною рiччю в собi без роз'яснюючого його витлумачення лiтературної (чи якоїсь iншої мистецької) критики, яка й вiдiграє роль перекладача художнього висловлювання на мову масової iнформацiї.
Нарештi, кожна особистiсть, навiть звичайна людина, володiє величезним обсягом iндивiдуальної iнформацiї, яка складається з її i свого досвiду, погляду на явища й процеси дiйсностi, ставлення до героїв та персонажiв iсторiї та сучасностi. Ця iндивiдуальна iнформацiя також становить величезну цiннiсть, оскiльки саме людство являє собою спiльноту окремих особистостей, якi складають цiлiснiсть саме завдяки тому, що комунiкативно пов'язанi мiж собою.
А вiдтак, далеко не вся соцiальна iнформацiя, що функцiонує в суспiльствi, доступна широкiй аудиторiї навiть тодi, коли вiдзначається важливiстю й актуальнiстю. Пресiчна людина не зрозумiє наукових новинок, складних художнiх творiв, комерцiйних таємниць, професiйних секретiв, хоч би вони й були їй повiдомленi. Журналiстика сьогоднi — це спосiб перетворення наукових, професiйних та фахових, комерцiйних та бiзнесових, художнiх та iндивiдуальних повiдомлень на загальнозрозумiлу масову iнформацiю. Якщо люди здатнi розумiти один одного, так це тому, що в соцiальнiй iнформацiї є шар, який виконує роль духовного мосту мiж представниками рiзних соцiальних спiльнот — це шар масової iнформацiї.
Продемонструємо процес творення масової iнформацiї на прикладi вiд протилежного. У всеукраїнському тижневику "Наша газета +" 27 листопада 1999 року на сторiнцi "Клуб допитливих" у рубрицi "Очевидне — неймовiрне" була опублiкована стаття вiдомого журналiста Валентина Смаги "Альберте, ти не правий!" Вона розповiдала про вiдкриття українського ученого Петра Пруссова, яке спростовує теорiю вiдносностi Альберта Ейнштейна. Автор досить популярно розповiдає, що для зручностi своїх висновкiв сам знаменитий фiзик, творець теорiї вiдносностi, вдався до спрощення фiзичного свiту, вiдмовившись вiд явища ефiру.
Але далi журналiст, закликавши читача згадати шкiльний курс фiзики, пропонує йому досить складнi термiнологiчне й незвичнi для неспецiалiста науковi факти. "Усiм вiдомо, — пише В. Смага, — що при перемiщеннi провiдника в магнiтному полi виникає електрорушiйна сила. Це i є електричний струм. Проте є також, стверджує Пруссов, i поздовжня дiя магнiтного поля на провiдник. Вона впорядковує рух частинок ефiру в потiк, який i захоплює вiльнi електрони, внаслiдок чого на кiнцях провiдника, розташованого вздовж магнiтного поля, також виникає електрорушiйна сила.
Поперечна дiя магнiтного поля на провiдник — це, згiдно з Петром Пруссовим, використання потенцiйної енергiї ефiру, на чому ґрунтується вся сучасна енергетика.
Поздовжня дiя приведе до використання кiнетичної енергiї ефiру. У нiй — ключ до енергетики майбутнього, коли людство зможе отримати необхiдну енергiю безпосередньо з Космосу".
Цiлком очевидно, що виклад журналiста не є загальнозрозумiлим, i читачi, що не мають спещаттьної пiдготовки, не зрозумiють вiдкриття українського науковця. Сенсацiйний за своєю сутнiстю ма-
терiал залишиться несприйнятим аудиторiєю. Журналiстовi не вдалося перетворити наукову iнформацiю на масову. А це явище не просто не бажане, а цiлком заборонене в процесi творення масової iнформацiї.
з погляду її використання. Важлива проблема дiяльностi журналiста — встановлення таких взаємин з аудиторiєю, за яких потенцiйна iнформацiя стає прийнятою, засвоєною, а вiдтак i реальною.
"news not views" (новини без поглядiв). Асоцiацiя американських редакторiв ще в 1923 роцi ухвалила рiшення про те, що новини не повиннi мiстити оцiнок, нав'язувати читачам погляди журналiстiв. Це рiшення було прийняте для захисту читачiв вiд агресивностi iнформацiйного потоку, мало певнi наслiдки, але змiнити прагматичну природу журналiстики виявилося неспроможним.
Як продукт активної дiяльностi людини соцiальна iнформацiя характеризується цiлепокладенням. Про це дуже добре сказали автори пiдручника "Масова комунiкацiя". "Соцiальна iнформацiя, — вiдзначили науковцi, — нiколи не буває нейтральною. Інформацiя, що передається засобами масової комунiкацiї, об'єктивно впливає на людей. Проводилося досить багато дослiджень, метою яких було довести, що можна виконати настанову американської журналiстики "news not views" (новини без поглядiв), але вони щоразу показували, що навiть без коментаря, через добiр новин чи якiсь iншi умови комунiкатор свiдомо чи несвiдомо певним чином впливав на аудиторiю".
Журналiст, як i будь-який полiтичне активний громадянин, просто не може не мати своїх поглядiв на тi чи iншi подiї i явища сучасностi, не може не мати свого ставлення до героїв i персонажiв iсторичної дiйсностi. Так же, як i всi iншi громадяни, вiн має цiлковите право оприлюднити свою точку зору. Справа полягає в iншому: важливо, щоб вiн не заважав iншим суб'єктам iнформацiйних вiдносин висловити свої погляди, навiть тодi, коли б вони виявилися альтернативними щодо його позицiї. Лише вiльний ринок iдей є гарантiєю справдi гармонiйного розвитку суспiльства, лише за такої умови продуктивного обмiну думками можливий пошук найбiльш прийнятних рiшень виникаючих соцiальних
проблем. Модель внутрiшнього плюралiзму повинна сприйматися як норма часної журналiстики.
Зрештою, у свiтi мас-медiа американська концепцiя "news no views" далеко не є переважаючою. Нiмецькi журналiсти, як уже мовилося, вiддають перевагу "адвокатському" типу журналiстики, вважаючи, що її завдання можуть бути розв'язанi не в площинi чистої iнформатики, а на рiвнi публiцистики, тобто активної пропаганди загальнолюдських жиггашх цiнностей.
Вiтчизняна традицiя розумiння журналiстики нiколи не сприймала її лише як безстороннього носiя iнформацiї, а завжди розглядала її як спосiб Формування громадської думки, соцiальної педагогiки, ро:>н ;: :>••:*•'. я важливих суспiльних завдань, захисту простої людини вiд сваволi державного бюрократичного апарату.
Отже, iнформацiя в журналiстицi — це не просто новини, а працюючi повiдомлення, це новини, що увiйшли в свiдомiсть i вплинули на аудиторiю в розрахованому автором напрямi. Журналiстика— це прагматична, спонукальна iнформацiя. Саме це робить її масовою.
"масова iнформацiя" складник "масовий" означає зовсiм не низької якостi, не ширвжитковий. На перший же план висуваються такi ознаки масовостi:
1. Спрямованiсть на масу (на все населення) при вiдсутностi безпосереднього контакту, незалежно вiд розмiрiв i просторової розосередженостi аудиторiї. Слiд при цьому мати на увазi вiдноснiсть поняття "масовостi". Особ:Іиво великi тиражi й справдi називаються "масовими", але здебiльшого гака ситуацiя характерна для тоталiтарних країн, де iснує монополiя держави чи партiї' на розвиток преси i поширення iнформацiї. У ринкових же умовах, унаслiдок вiльної конкуренцiї народжується й iснує велика кiлькiсть газет i журналiв з меншими тиражами. Зменшення тиражiв, але збiльшення кiлькостi видань сприяє бiльш повному задоволенню iнформацiйних потреб громадян, "масовому" охопленню населення iнформацiєю, забезпечує можливiсть вибору перiодичних видань.
Тираж слiд спiввiдносити з розмiрами розрахункової аудиторiї. Двi тисячi примiрникiв — малий наклад для України й навiть для Харкова, але для Харкiвського нацiонального унiверситету iменi В. Н. Каразiна, у якому саме таким тиражем продовжує виходити внутрiшня газета "Харкiвський унiверситет", це тираж масовий.
Так само масовим є тираж п'ять-шiсть тисяч для районної газети, що видається в районi зi загальною кiлькiстю населення 40-50 тис. чоловiк. Наприклад, у конкурсi "Часопис", що його проводить щороку до Дня журналiста Харкiвська обласна державна адмiнiстрацiя та
"Читацькi симпатiї" експертна комiсiя вiдзначила Кегичiв-ську районну газету "Наш край", її разовий тираж склав 2165 примiрникiв. Нiбито в абсолютних вимiрах вiн малий. Але в Кегичiвському районi Харкiвської областi проживає 25,6 тис. чол. У розрахунку на 1 тис. населення газета виявилася найбiльш масовою.
2. Вiдповiднiсть до потреб маси в iнформацiї. Журналiстика зорiєнтована переважно на загальнозначиму iнформацiю, змiстом якої є вiдображення життєдiяльностi суспiльства в повiдомленнях, вiдомостях, знаннях. Журналiстика спрямована на забезпечення iнформацiйних потреб населення в iдеологiчнiй, суспiльно-полiтичнiй, науково-технiчнiй, економiчнiй, культурнiй та iн. сферах. Засобом безпосереднього обмiну iнформацiєю мiж людьми є спiлкування. Журналiстика i є головним комунiкативним каналом, що забезпечує обмiн iнформацiєю в найрiзноманiтнiших сферах. Вона є масовою, бо соцiальна iнформацiя, що створюється журналiстами й поширюється через канали масової комунiкацiї, становить iнтерес для всього суспiльства, є загальноцiкавою.
3. Прагнення до консолiдацiї, тобто вироблення спiльної для багатьох позицiї. Формуючи громадську думку навколо найважливiших проблем суспiльного буття, журналiстика сприяє об'єднанню людей за поглядами й iнтересами. Обговорення проблем i вироблення спiльної позицiї щодо їх розв'язання консолiдує нацiю, дає кожному громадяниновi вiдчуття плеча, вiдчуття своєї несамотностi в свiтi. Журналiстика — це органи масової iнформацiї, бо вона сприяє виробленню масою читачiв спiльної позицiї, орiєнтує їх уздовж одного суспiльно-полiтичного вектора, налаштовує на сприйняття тих чи iнших соцiальних, економiчних та культурних цiнностей.
4. Доступнiсть для маси. Ця проблема має кiлька аспектiв. Передусiм iнформацiя має бути доступною читачам за змiстом i формою, тобто зрозумiлою їм, написаною простою мовою, має мiстити витлумачення складних понять. По-друге, iнформацiя повинна бути доступною економiчно, тобто продаватися за невелику плату. І, нарештi, по-третє, вiдзначимо ще один аспект доступностi — зручнiсть доставки. Сьогоднi газету чи журнал, що видається у будь-якому мiстi України, можна передплатити на всiй її територiї. Деякi газети i журнали, що виходять в регiонах— "Журналiст" (Харкiв), "Собеседник" (Одеса) — проголошують себе всеукраїнськими виданнями. Передплата дозволяє читачевi щодня виймати iз своєї поштової скриньки газети й журнали, що видаються не лише в його, айв iнших мiстах України, а також отримувати зарубiжну перiодику. Доставка радiо- й телепрограм здiйснюється через ефiрний чи дротовий (кабельний) зв'язок i дозволяє слухачевi й глядачевi сприймати їх удома в зручний час.
аудиторiєю рiвнi. Бiльше того, спiвробiтники редакцiї завжди мають змогу стилiстично допрацювати матерiал стороннього автора, якщо тiльки в ньому мiститимуться суспiльне цiннi думки. Газети i журнали вмiщують на своїх сторiнках листи читачiв, до участi в радiо- й телепрограмах запрошується досить широке коло громадян. У цiй вiдкритостi для спiвпрацi теж виявляється ще один аспект "масовостi" журналiстики.
"Масовiй iнформацiї" протистоїть "iндивiдуальна" (особистий досвiд) та "спецiальна" (фаховi знання) iнформацiя, але в сукупностi разом вони є основою духовностi особи, створюють iнформацiйну базу для її орiєнтацiї в свiтi й практичної дiяльностi.
Отже, журналiстика невiддiльна вiд поняття "масова iнформацiя".
Специфiку "масової iнформацiї" визначають такi атрибутивнi ознаки:
В. В. Рiзун видiлив такi три складовi актуальностi: "суспiльна зумовленiсть (суспiльна мотивованiсть), вiдповiднiсть важливим суспiльним завданням (суспiльна цiлеспрямованiсть) i суспiльна доцiльнiсть (суспiльний смисл)". У першому аспектi актуальна тема — це така, що покликана до життя суспiльними потребами й проблемами. У другому аспектi актуальнiсть пов'язується з активним суспiльним цiлепокладенням, яке повинне бути розташованим у межах полiпшення суспiльного життя, оздоровлення соцiальних процесiв. У третьому аспектi пiд актуальнiстю розумiється можливiсть журналiстського твору справляти позитивний вплив на подальшу дiяльнiсть чи: мчiв.
"останнiми", вiдзначатися свiжiстю. Мабуть, не одну людину в дитинствi дивувшiа парадоксальна вербальна формула, неодноразово чута по радiо: "Передаємо останнi новини", — адже цi новини насправдi нiколи не були останнiми, а виходили в ефiр знову й знову.
Лiпне пiдрiсши, особа осягає змiст метафори: новини є останнiми, з тих що повiдомленi на цю хвилину; останнi за хронологiчною актуальнiстю.
"Кузнецький мiст"30 (кн. 1-3, 1971-1979). У творi, що його присвячено дiяльностi пiд час другої свiтової вiйни Мiнiстерства закордонних справ СРСР, багато уваги придiлено й вiдображенню роботи зарубiжних кореспондентiв, акредитованих при Мiнiстерствi. За законами тоталiтарної держави в Радянському Союзi журналiстика не була незалежним iнформацiйним iнститутом, а виконувала роль наймички при державно-партiйному апаратi. У романi описано, як з цiєю метою використовується навiть iноземний журналiстський корпус, акредитований при Мiнiстерствi закордонних справ СРСР. Перемiщення кореспондентiв та їх доступ до iнформацiї суворо регламентувалися. Але наприкiнцi 1943 року вже органiзовувалися з метою iнформування свiтової громадськостi колективнi виїзди кореспондентiв провiдних свiтових iнформацiйних агентств i найголовнiших щоденних перiодичних видань на мiсця бойових дiй.
"Виїздив на Днiпро, бачив переправу радянських вiйськ. Був прийнятий командувачем армiї українських партизанiв. Найближчi пiвтори-двi години передам двiстi рядкiв". Пiсля вiдправки "блискавок" до Лондона, Нью-Йорка, Мельбурна i т. д. кiмната кореспондентiв у вiддiлi преси наповнилася гуркотом друкарських машинок. Двiстi рядкiв i справдi повиннi бути "вiдлитi" негайно i за пiвтори години переправленi до редакцiї телеграфом, iнакше буде пiзно, повiдомлення з'явиться в iнших газетах i перестане квалiфiкуватися як "останнi новини".
"кореспондентський ковчег" залишає столицю, газетчик перетворюється на акина: вiн складає свiй майбутнiй журналiстський твiр i, складаючи, заучує його напам'ять. Цей пронес триває пiд час усiєї поїздки i завершується лише з поверненням лiтака в Москву. Журналiст готовий повторити свiй текст, як "Отче наш". Вiдп-
равивши телеграму, вiн кидається за машинку i з швидкiстю друкарки "вистрiлює" вже готовий, складений у головi текст. Йому не в силi завадити нiщо: нi розмови сусiдiв, нi стукiт їхнiх машинок. Навiть укинутий у кратер Етни, вiн розмiстивши свiй "ремiнгтон" на колiнах, видасть заповiтних двiстi рядкiв у найкращому виглядi.
пераменту читача, особливостей конкретних умов його дiяльностi, специфiки полiтичних обставин) вiд емоцiйного спiвпереживання до активного вчинку.
Саме прагматизм масової iнформацiї, її iмперативнiсть дозволяє використовувати її з метою манiпулювання громадською свiдомiстю та спрямування сусмiльних емоцiй. Помилковою здається думка про те. що iмперативнiсть журналiстики завжди пов'язана лише з манiпулятi-т-ною пропагандою i властива лише тоталiтарному сiспiльству. В умовах сучасної духовної кризи й дегуманiзацiї культури (i журналiсттiхи як її складової) особливої актуальностi набуває iмперативнiсть, спрямована на захист полiтичної стабiльностi в свiтi, утримання екологiчної рiвноваги, збереження загальнолюдських цiнностей, утвердження традицiйної моралi. Пiд цим кутом зору iмперативнiсть виглядає, не релятивною, а абсолютною властивiстю масової iнформацiї.
Виробництво масової iнформацiї завжди здiйснюється на двох рiвнях:
1) творцем її може бути кожен громадянин в силу творчої природи людини;
Звiдси — два рiвнi масової iнформацiї:
1) стихiйний, що створюється спонтанно й поширюється самими масами переважно в уснiй формi;
2) органiзований, створюваний спецiалiстами й поширюваний за вiдкритими, доступними кожному комунiкацiйними каналами.
Масова iнформацiя накопичується в iнформацiйних сховищах. Але у вжитку живих поколiнь перебувають в основному верхнi, "свiжi" її пласти. Однак суспiльство в усi часи передбачає надходження в канали комунiкацiї iнформацiйних продуктiв з шарiв "глибокого залягання", актуалiзуючи тим самим вiчнi iстини, а iнодi й нерозпiзнанi помилки.
З погляду функцiонування є три форми iснування масової iнформацiї:
1) пасивна; її складають тексти, законсервованi у фондах сховищ, це потенцiйна iнформацiя, яка може бути актуалiзована за певних обставин;
2) стихiйна; її складають анонiмнi повiдомлення (ч> Ікн, фольклор, у тому числi й анекдоти), що циркулюють каналами усних комунiкацiй;
3) активна; її складають масово-iнформацiйнi потоки (тобто, журналiстика); динамiчна сукупнiсть iнформацiйних продуктiв, що створюються безперервно.
Журналiстика, створюючи специфiчнi тексти, виявляється органiзатором масово-iнформацiйних потокiв. Збираючи воєдино тексти масової iнформацiї, журналiст створює з них новий, "збiрний" продукт — рухому, еволюцiйну iнформацiйну картину сучасностi. Ця картина сучасностi формує масову свiдомiсть, громадську думку, суспiльнi настрої, багато в чому визначає поведiнку людей i дiяльнiсть соцiальних iнститутiв.
Ремiсницька дiяльнiсть журналiста як посередника весь час сусiдить з чисто творчими її аспектами. Винести внутрiшню iнформацiю поза межi журналiстики уявляється неправомiрним, тому що, по-перше, насправдi журналiстика не iснує без неї, а по-друге, помилково заплiднювати свiдомiсть майбутнього фахiвця спрощеною концепцiєю журналiстики, де їй вiдведено лише посередницьку роль мiж джерелами новин та масовою аудиторiєю.
АЛЬМАНАХ (арабськ. "аль манах" — букв, "там, де схиляють хо. ша ", тобто зупинка на вiдпочинок каравану) — так первiсна називався неперiодичний збiрник календарно-довiдкового характеру, у якому давалися вiдомостi про схiд i захiд сонця, фази мiсяця тощо. Згодом, десь iз XIVст., в альманахах стали вмiщувати розповiдi про рiзнi країни та пам'ятнi мiсця, коментарi про iсторичнi подiї, iнформацiю про ярмарки, придворнi розваги, рух пошти та iн. Поступово до альманахiв етапи включати художнi твори та науковi працi. На XVIII cm. вони витiсняють з альманахiв астрономiчнi вiдомостi в календарi. Альманахи набули характеру неперiодичних журналiв, стали збiрниками ранiше недрукованих лiтературних творiв, написаних рiзними авторами-сучасниками, та лiтературно-критичних праць. Часто альманахи компонувалися за тематичною, ж-ан-ровою, iдейно-художньою чи регiональною ознакою.
В Українi альманахи мали особливо велике значення тодi, коли українська журналiстика ще не iснувала або була заборонена царським урядом у Росiї. В iсторiю української духовностi навiчно вписанi "Украинский альманах!" (1831), "РусалкаДнiстрова" (1837), "Ластiвка" (1841), "Снiп" (1841), "Молодик" (1843-1844, mm. 1-4), "Записки о Южной Руси " (1856-1857, т. 1-2), "Хата" (I860) та iн.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Аналитические жанры газеты: Хрестоматия. — М.: Изд-во МГУ, 1989. — 236 с.
2. Багиров Э, Г. Место телевидения в системе средств массовой информации и пропаганды. Учеб. пособие. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1976. — 119с.
3. Бауман Юрiй. Мiфологiя в суспiльнiй свiдомостi України (аналiз української преси) // Історична мiфологiя в сучаснiй українськiй культурi. — К., 1998. — С. 5-67.
4. Богомолова Н. Н. Социальная психология печати, радио и телевидения. — М.: Изд-во МГУ, 1991. — 125 с.
iнститут, 1993. — 204 с.
6. Бухарцев Р. Г. Психологические особенности журналистского творчества: Материалы спецкурса. — Свердловск: Уральский ун-т им. А. М. Горького, 1976. —67 с.
8. Введение в журналистику: Хрестоматия. — М.: Высш. шк., 1989. — 263 с.
9. Введение в теорию журналистики. Учеб. пособие. / Прохоров Е. П., Гу-ревич С. М., Ибрагимов А. -Х. -Г. и др. — М.: Высш. шк., 1980. — 287 с.
| 
