Змiст
Вступ
Роздiл 1. Журналiстськi контакти i етика
1. 1 Залежнiсть ЗМІ вiд реклами i моральнiсть 1. 2 Морально-етичнi норми журналiста щодо адресата iнформацiї
1. 3 Моральнiсть журналiста у стосунках зi своїми персонажами i колегами
Роздiл 2. Моральнi аспекти у творчих пошуках рiвненських репортерiв 2. 1 Аналiз публiкацiї газети „Рiвне вечiрнє”
Висновки
Вступ
За останнi п`ятнадцять рокiв, iншими словами, вiд часу, коли в нас в країнi з`явилась незалежна журналiстика, етичнi питання її iснування стають все гострiшими. В нашому суспiльствi встиг вже сформуватися негативний образ "жовтої преси", "продажних журналiстiв» i просто «журналюг». Багато в чому з`являються протирiччя. З одного боку, журналiстика вважається престижною професiєю. С другого боку, зберiгається вiдверто насторожене ставлення до журналiстiв з боку не тiльки персон, якi можуть бути об`єктами журналiстського професiйного iнтересу, але й звичайних людей.
Все це нагадує складнi взаємовiдносини народу i А. Б. Пугачової: приму люблять, але одночасно постiйно плiткують. Багато в чому негативне ставлення до журналiстiв виникає через стереотипи, якi склалися, не в останню чергу, через деяких репортерiв i оглядачiв, якi зробили стрiмку кар`єру саме через фактичне iгнорування норм професiйної етики. Якi ж це стереотипи? «Журналiсти наглi i безцеремоннi». «Вони продажнi: за грошi розмажуть будь-кого по асфальтi». «Журналiсти все перебрешуть i перекрутять». «Вони постiйно ганяються за неймовiрними фактами, але частiше самi ж їх i придумують, породжуючи дешевi сенсацiї».
Зараз тема дотримання морально-етичних норм у журналiстицi дуже актуальна, адже вона стає “четвертою владою” не в тому розумiннi, в якому хотiлося б ( як орган контролю над iншими гiлками влади), журналiстика дає владу власникам ЗМІ ( найчастiше олiгархи, полiтика, що в наш час одне й теж) над громадською думкою. Бо, якщо конкретний полiтик, власник, наприклад, газети, захоче, щоб вона подавала iнформацiю, як вигiдно йому, може навiть використати видання для публiкацiї чорного пiару проти свого опонента.
Є декiлька медiйних босiв, якi не впливають на своїх працiвникiв – журналiстiв, залишають свiй засiб масової iнформацiї iдейно незалежним. Та такi випадки – винятковi. Тому, зараз дуже важливо поставити питання чесностi i совiсностi журналiстики i тих людей, якi в нiй працюють.
Роздiл 1. Журналiстськi контакти i етика
1. 1 Залежнiсть ЗМІ вiд реклами i моральнiсть
Перед журналiстами грюкають дверима; вiд їх телекамер вiдвертаються, закривають долонею власнi обличчя. І не завжди тому, що людям є що приховувати. Найчастiше просто через недовiру. І тодi знову постає питання все тої ж зiпсованої етики: що робити в такому випадку? Не дати грюкнути дверима, вiдвести руку i продовжувати знiмати? Можна керуватися тими нормативами, якi були прийнятi мiж народною журналiстською спiльнотою.
федерацiї журналiстiв в 1986), «Мiжнароднi принципи професiйної етики журналiста» (прийнятi на консультативнiй зустрiчi мiжнародних i регiональних органiзацiй професiйних журналiстiв в Парижi 20 листопада1983 року), а також український аналог: «Кодекс професiйної етики журналiста». Звичайно, реалiї українського життя внесли свої корективи в «кодекс честi» наших журналiстiв. Ми, на жаль, не маємо тої фiнансової свободи, якою користуються захiднi колеги. Рiдко який ЗМІ може iснувати за власнi кошти. Звiдси залежнiсть українських ЗМІ вiд «грошового мiшка», як на постiйнiй основi (коли останнiй є власником ЗМІ, так i епiзодично. Звичайно, «спонсорами» можна вважати i рекламодавцiв, а отже реклама - головний бiль будь-якого видання чи телепроекту. Рекламна справа була визнана несумiсною iз журналiстикою, але пiзнiше ця несумiснiсть була вилучена...
матерiалiв, якi самi по собi не є рекламою, не закликають нiчого придбати.
На жаль, iснує тенденцiя спочатку орiєнтуватися на спонсорiв i рекламодавцiв. Вражає вiдверта наївнiсть деяких «продюсерiв», якi мрiють про черги рекламодавцiв, якi стоятимуть бiля дверей їх кабiнету, як тiльки з`явиться журнал чи телепередача. Звiсно, нiякої черги немає. Видавши пару-трiйку номерiв, такi журнали тихо i непомiтно зникають. Виходить, що деякi ЗМІ орiєнтується, перш за все, на «спонсора», мрiючи, кому б дорожче продатися (хоча б разово i частково), а iнтереси читачiв ставляться на останнє мiсце. Варто зрiвняти «туристично-географiчну» пресу Заходу i нашу вiтчизняну, просто полистати журнали, ознайомлюючись iз змiстом. Порiвняння буде явно не на користь нашої спецiалiзованої преси. Виходить, що ТАМ головне Читач, а ТУТ – Рекламодавець.
В результатi ми маємо те, що маємо, плюс до всього - свiдомо iгноруємо норми журналiстської етики, з якими спробуємо розiбратися детальнiше.
В процесi своєї дiяльностi журналiст стикається з багатьма людьми, якi можуть бути об`єктом його професiйного iнтересу. Звичайно, все залежить вiд «спецiалiзацiї» журналiста, тобто вiд тої тематики, в рамках якої вiн працює. Тим не менше, вони будуть дуже широкими, оскiльки для збору iнформацiї журналiстовi доведеться спiлкуватися з людьми рiзних соцiальних статусiв, рiзного культурного рiвня.
Журналiстськi контакти можна роздiлити на офiцiйнi i неофiцiйнi. Зрозумiло, що брифiнги, прес-конференцiї, презентацiї передбачають офiцiйне спiлкування, навiть якщо закiнчуються фуршетом, на якому все змiшується. До цiєї ж категорiї вiдносяться iнтерв`ю з офiцiйними людьми рiзного рiвня – вiд прес-секретаря до президента. Звiсно, офiцiйне спiлкування зумовлює наявнiсть певного регламенту, iнодi надто жорсткого. Наприклад, в КНДР на офiцiйних заходах(на яких тiльки й можна взяти в когось iнтерв`ю) iснує навiть спецiальна розмiтка: тут треба стояти, звiдси треба знiмати прохiд керiвника, звiдти – потиск рук i т. д. Та це, звичайно, крайнощi. В нормальних країнах все значно простiше i регламентацiя стосується в основному порядку ставлення запитань, хоча поняття «мiсце для преси» iснує практично скрiзь.
З неофiцiйними контактами все значно простiше. Вони взагалi можуть мати спонтанний характер. Але i в тому, i в iншому випадку стосунки журналiста i героїв повиннi вiдповiдати вимогам, якi викладенi як в мiжнародному, так i в українському кодексах.
«Журналiст поважає честь i гiднiсть людей, якi стають об`єктами його професiйної уваги, тактовний в спiлкуваннi з ними. Вiн не втручається в особисте життя, i не допускає оприлюднення вiдомостей такого роду, лише у випадках, коли це необхiдно для захисту iнтересiв суспiльства, прав i законних iнтересiв громадян».
1. 2 Морально-етичнi норми журналiста щодо адресата iнформацiї
Стосунки журналiста з адресатом iнформацiї (а точнiше «ставлення до адресата») регламентується наступними нормами:
«Найперше завдання журналiста - гарантувати людям отримання правдивої i достовiрної iнформацiї шляхом чесного вiдображення об`єктивної реальностi. Журналiст викладає факти добросовiсно, зберiгаючи їх реальний змiст, не допускає змiн. Вiн максимально використовує свої творчi здiбностi для того, щоб громадськiсть отримала достатньо матерiалу, який дозволить сформувати точне уявлення про свiт.»
«Журналiст несе вiдповiдальнiсть за передану iнформацiю. Вiн вiдповiдає не тiльки перед тими, хто контролює ЗМІ, але й, перш за все, перед широкою громадськiстю, враховуючи рiзноманiтнi соцiальнi iнтереси. Соцiальна вiдповiдальнiсть журналiста потребує, щоб при будь-яких обставинах вiн дiяв вiдповiдно до своїх моральних норм ».
Крiм того, проголошується ”прагнути до чистоти, правильностi i образностi української мови в телерадiомовленнi, вiдмова вiд невиправданого, примiтивного запозичення iноземних слiв, вживання ненормативної лексики, сленгових i жаргонних виразiв”. На жаль, саме цей принцип є найменш реалiзованим. Наш телеефiр занадто прислухається до громадських смакiв, якi мають тенденцiю до примiтивiзацiї. Перш за все мова йде про так званi “молодiжнi” передачi i телеканали. Про радiо взагалi мова не йде: режим прямого ефiру залишає мало шансiв “прагнення до чистоти мови “i т. д.
- Швидке виправлення допущених у повiдомленнях помилок i неточностей в такiй формi, щоб телеглядачi i радiослухачi могли їх помiтити.
- В усiх випадках критика i вiдповiдь на критику повиннi бути переданi в однаковiй формi.
- Публiкувати iнформацiю, яка отримана лише з надiйного джерела. Якщо виникають сумнiви в її достовiрностi, робити необхiднi заяви.
швидше «рекламi» одного кандидата (В. Януковича), практично iгноруючи його основного конкурента. І аналогiчних прикладiв – безлiч. Безумовно, це робиться абсолютно свiдомо, при цьому мотиви у журналiстiв можуть бути рiзнi: як корисливiсть, так i особистi полiтичнi погляди. Але в цьому випадку гостро постає питання порушення норм професiйної етики.
I. Вчинки, якi порушують право громадян на отримання iнформацiї:
Як порушення професiйної етики, що не дозволяє громадянам отримувати iнформацiю, можуть бути квалiфiкованi наступнi випадки:
- якщо журналiст свiдомо, не залежно вiд цiлi, яку вiн поставив, обнародує неправдиву iнформацiю;
- якщо журналiст обнародує неправдиву iнформацiю в результатi нехтування обов`язком її перевiрки;
- якщо журналiст, який отримав суспiльновагому iнформацiю спецiально для публiкацiї, через корисливi чи iншi цiлi приховує чи замовчує її;
- якщо журналiст фальсифiкує iнформацiю, перекручує змiст документального чи iншого джерела, допускає смислову правку документа, який цитує;
- якщо журналiст свiдомо бере участь в органiзацiї замовчування суспiльновагомої подiї, явища чи факту;
II. Вчинки, що утискують право громадян на свободу думки
Як порушення професiйної етики, що утискують право громадян на свободу думки, можуть бути квалiфiкованi наступнi випадки:
- якщо журналiст протидiє обнародуванню критичних чи полемiчних виступiв з приводу опублiкованого ранiше матерiалу;
- якщо журналiст шляхом змiни i скороченню листа читача, глядача чи слухача перекручує смисл присланого тексту без згоди його автора;
- якщо журналiст вводить громадськiсть в оману шляхом фабрикацiї фiктивних листiв читачiв, глядачiв чи слухачiв або ж видає власний матерiал за точку зору i результат власної творчостi другого реального автора.
Стосунки журналiста з джерелом iнформацiї, перш за все повиннi керуватись добросовiснiстю. А добросовiснiсть журналiста – скрупульозна перевiрка фактiв, точна передача вiдомостей, взятих з документальних та iнших джерел призначених для публiкацiї; вона виключає пiдтасовку фактiв, бездоказових суджень призначених для публiкацiй; вимисел i фабрикацiю матерiалiв. Журналiстськi кодекси говорять про те, що журналiст повинен розповсюджувати i коментувати лише ту iнформацiю, в правдивостi якої вiн впевнений i джерело якої йому добре вiдоме. Вiн повинен прикладати всi зусилля, щоб уникнути нанесення шкоди кому-небудь неповнотою i неточнiстю iнформацiї, яку вiн оприлюднює.
Журналiст повинен чiтко розрiзняти у своїх публiкацiях факти, про якi розказують i те, що складає думку, версiю, пiдозри. В то й же час вiн не повинен у своїй професiї бути нейтральним.
Журналiст зобов’язаний поважати прохання iнтерв’юйованих не розголошувати офiцiйно деякi їхнi слова.
Без сумнiву саме способи отримання iнформацiї (а також спотворення отриманої iнформацiї) викликають найбiльше нарiкань на адресу журналiстики в цiлому. Отримання iнформацiї обманним шляхом вже стало чимось звичним. Журналiстi не дуже люблять i недовiряють їм.
Деякi країни побоюються невигiдного висвiтлення деяких аспектiв їх життя. Наприклад, Індiя дуже хворобливо реагує, коли показують знедолених, яких на вулицях iндiйських мiст бiльш, нiж достатньо. Тому всi тележурналiсти повиннi здавати вiдзнятi матерiали чиновникам з Мiнiстерства iнформацiї ще до виїзду з країни, що, природньо, нiкого не влаштовує. Тому все частiше тележурналiсти приїжджають в країну по туристичнiй вiзi, знiмають все, що вважають за потрiбне i озвучують матерiал так, як того потребує формат програми. Те ж саме вiдноситься до деяких мусульманських країн, якi побоюються «невiрних трактувань» зi сторони журналiстiв. Тi ж сумнiви характернi для деяких африканських країн, якi не хочуть, очевидно, щоб їх висмiювали “цi бiлi”...
1. 3 Моральнiсть журналiста у стосунках зi своїми персонажами i колегами
журналiст моральний етичний публiкацiя
«Журналiст поважає честь i гiднiсть людей, якi стають об’єктами його професiйної уваги. Вiн утримується вiд будь-яких натякiв i коментарiв стосовно фiзичних недолiкiв або хвороби людини. Вiн утримується вiд таких вiдомостей, за винятком тих випадкiв, коли цi обставини напряму пов’язанi зi змiстом публiкацiї. Журналiст зобов’язаний уникати образливих висловiв, якi можуть спричинити шкоду моральному i фiзичному здоров’ю людей.
Журналiст дотримується принципу, що кожна людина є невинною до тих пiр, поки судом не буде доведене протилежне. В своїх повiдомленнях вiн утримується називати по iменам рiдних i друзiв тих людей, якi були обвинуваченi або засудженi за скоєння ними злочину – за винятком тих випадкiв, коли це необхiдно для об’єктивного викладення питання. З особливою суворiстю данi норми виконуються, коли журналiстське повiдомлення може зачепити iнтереси неповнолiтнiх. Тiльки захист суспiльства може виправдати журналiстськi розслiдування, якi передбачають втручання в особисте життя людини. Такi обмеження втручання виконуються, якщо мова йде про людей, якi знаходяться в медичних та iнших подiбних установах ».
Повага i дотримання недоторканостi особистого життя. Збiр, зберiгання i використання iнформацiї про особисте життя людини, включаючи, фото- i вiдеозйомку на приватнiй територiї, без його згоди не допускаються.
Пiд особистим життям розумiється: особиста
i сiмейна таємниця, в тому числi подружнi та iнтимнi стосунки, сексуальна орiєнтацiя, релiгiйний свiтогляд, дружнi вiдносини, способи проведення вiльного часу, таємниця листування, телефонних розмов, поштових, телеграфних, комп’ютерних та iнших повiдомлень.
Пiд приватною територiю розумiється
Аналогiчнi принципи «Повага честi i достоїнства особистостi» мiстить i Кодекс 1991 року:
коли це необхiдно для захисту iнтересiв суспiльства, прав i законних iнтересiв громадян. Журналiст не повинен розповсюджувати неперевiренi вiдомостi i чутки, а також допускати вислови, якi можуть пiдiрвати репутацiю людини, або заплямувати його честь”
Перейдемо тепер до тих норм, якi визначають так звану «корпоративну етику», тобто вiдносини з колегами i конкурентами. В будь-якому творчому колективi обов’язково присутнiй дух конкуренцiї. Заклик «вiзьмемось за руки, друзi!» прозвучить дещо лицемiрно. Звичайно, кожен журналiст прагне до вiдомостi та значимостi. З самого початку свого творчого шляху вiн бачить конкурентiв i тих, на кого варто рiвнятися. Не можна сказати, що творчий колектив – клубок змiй, але все ж зiткнення амбiцiй уникнути важко. Для того, щоб не дати зiткненням перерости у вiйну, i виникла необхiднiсть визначення принципiв корпоративної культури в журналiстицi.
«Суспiльна роль потребує вiд журналiста високої професiональної чесностi, яка передбачає його право утримуватись вiд роботи, що протирiчить його переконанням, вiдмова розкрити джерела iнформацiї прийняття рiшень в тих органах масової iнформацiї, де вiн працює.
Професiйна чеснiсть не дозволяє журналiсту приймати особистi iнтереси, якi протирiчать суспiльному благу. В етичнi принципи журналiста входить повага iнтелектуальної власностi, зокрема недопустимiсть плагiату.» (Мiжнароднi принципи професiйної етики журналiста)
Кодекс професiйної етики журналiста 1991 року каже:
«Якщо наказ видавця або керiвника редакцiї вступає в протирiччя з суспiльними правилами, то журналiст повинен вiдмовитися вiд його виконання. Журналiст може вiдмовитись вiд виконання завдання редакцiї, якщо воно протирiчить його моральним переконанням.
Журналiст турбується про престиж професiї, поважає честь i гiднiсть колег, не допускає дiй, якi приносять шкоду авторитету журналiстики. В творчому змаганнi журналiст не дозволяє собi зловживати довiр’ям своїх колег, заважати їм виконувати професiональнi обов’язки, наносити їм будь-яку шкоду. Вiн сприяє розвитку творчих вмiнь колег, пiдвищенню знань i майстерностi, приходить на допомогу тим, хто потрапляє в бiду. Професiональна солiдарнiсть не може слугувати виправданням посяганню на правду i справедливiсть.»
Як недотримання корпоративної культури, характеризуються наступнi епiзоди: «Якщо журналiст з корисних або iнших низьких мотивiв вiдмовляється вiд публiкацiї конкретного матерiалу або окремих його частин, або публiкує його, або схиляє своїх колег до його опублiкування;
- якщо журналiст в будь-якiй формi розкриває псевдонiм, який належить iншiй людинi, без його згоди, за винятком випадкiв, коли псевдонiм був розкритий публiчно ранiше;
- якщо журналiст, використовуючи чуже творiння, представив його повнiстю, або частково як своє, не вказує на його дiйсного автора;
- якщо журналiст, не попереджуючи про це вiдповiднi редакцiї, передає один i той же матерiал в двi або бiльше редакцiї або пропонує для обнародування ранiше опублiкований матерiал, за виключенням випадкiв, передбачених законом;
- якщо журналiст використовує свiй професiйний статус для збору iнформацiї на користь чужої людини або органiзацiї, яка не є ЗМІ.
Як порушення службової етики i професiйної солiдарностi журналiстiв можуть бути квалiфiкованi наступнi випадки:
- якщо журналiст, використовуючи посаду в редакцiї, шляхом редагування спотворює змiст матерiалу, пiдготованого його колегою, i без його згоди оприлюднює в такому виглядi;
- якщо журналiст, використовуючи свою посаду в редакцiї, нав’язує колегам, шляхом правки їх матерiалiв свої смаки i суб’єктивнi вподобання заважає їх професiйному розвитку;
- якщо журналiст iз кар’єристських, корисних мотивiв представляє свого колегу в поганому свiтлi в очах iнших журналiстiв або громадськiй думцi;
- якщо журналiст з поганого розумiння творчого суперництва або iнших мотивiв свiдомо ускладнює колезi виконання професiйних обов’язкiв;
Що стосується плагiату, то за останнiй час з’явилась тенденцiя користуватись «iнформацiєю з вiдкритих джерел». Іншими словами – з Інтернету. Чомусь багато журналiстiв i редактори телевiзiйних програм забувають, що у всiх текстiв у всесвiтнiй мережi також є автори. І «розкиданiсть» деяких найбiльш вдалих текстiв по нiй зовсiм не переводить їх в розряд фольклору, яким можна користуватись без згоди автора.
Роздiл 2. Моральнi аспекти у творчих пошуках рiвненських репортерiв
У теоретичнiй частинi своєї бакалаврської роботи я розглядала тi морально-етичнi основи дiяльностi ЗМІ, якими повинен керуватися кожен журналiст при створеннi свого матерiалу. Але найголовнiшою вимогою до журналiста є його моральнiсть перед суспiльством, бо, подаючи iнформацiю про явища життя, обговорюючи суспiльнi проблеми, журналiсти обов'язково виступають у ролi суспiльного експерта, формують ставлення, уявлення, погляди, прагнення. Функцiя ЗМІ як «четвертої влади» виявляється як роль суспiльного консультанта для всiх соцiальних суб'єктiв.
Завдяки цьому ЗМІ беруть участь у створеннi духовної атмосфери в суспiльствi через формування масової свiдомостi у всiх її формах (свiтогляду, iсторичної свiдомостi, моральної свiдомостi та особливо суспiльної думки). Причому роблять це в дусi турботи про загальне благо, реалiзовуючи свої можливостi органiзатора спiвробiтництва задля становлення духу згоди шляхом стiйкого розвитку всього суспiльства. Водночас журналiстика виявляється трибуною рiзноманiтних думок, iз широкого кола питань, задля реалiзацiї права громадян на iнформацiю.
й оперативно iнформувати людей з актуальних, суспiльно важливих питань.
У роздiлi «Соцiальна вiдповiдальнiсть журналiста» «Мiжнародних принципiв журналiстської етики» розкрито соцiальну сутнiсть професiї журналiста. Зокрема сказано, що в журналiстицi iнформацiю розглядають як суспiльне благо, а не як предмет споживання. Журналiст несе вiдповiдальнiсть за передану iнформацiю i вiдповiдає, передовсiм, перед широкою громадськiстю, а не тiльки перед тими, хто контролює засоби масової iнформацiї. Соцiальна вiдповiдальнiсть журналiста вимагає, щоб за всiх обставин вiн дiяв вiдповiдно до своєї моральної свiдомостi.
Отже, зв'язок мiж суспiльним благом i журналiстською iнформацiєю виникає за умови готовностi працiвникiв ЗМІ вiдповiдати за якiсть iнформацiї та забезпечувати її. Тому вiдповiдальнiсть є однiєю з головних категорiй моральної свiдомостi у професiйнiй етицi журналiстiв. Вона тiсно пов'язана з поняттям професiйного обов'язку як внутрiшнього закону, що «керує» поведiнкою журналiстiв. Сутнiсть його полягає в тому, щоб правдивим словом допомагати людям орiєнтуватися в тому, що вiдбувається.
Моральнi аспекти дiяльностi журналiстiв розглядали , зокрема, дослiдники журналiстської професiйної етики: Д. С. Авраамов, Р. Г. Бухарцев, Г. В. Лазутiна, О. Д. Кузнецова.
На думку Д. С. Авраамова, норми й принципи професiйної моралi сприймаються журналiстом залежно вiд його iндивiдуальної свiдомостi, що iснує як система поглядiв, переконань, моральних почуттiв i потреб. Такi етичнi категорiї, як обов'язок, вiдповiдальнiсть, справедливiсть, вiн вважає предметом моральних почуттiв журналiста [1, с. 23-25].
Р. Г. Бухарцев називає основним професiйно-етичним регулятором дiяльностi журналiста моральний самоконтроль [2, с. 252].
Г. В. Лазутiна вважає найважливiшими у професiйнiй етицi журналiста такi категорiї, як професiйний обов'язок, професiйна вiдповiдальнiсть, професiйна совiсть, професiйна честь i професiйна гiднiсть [3, с. 270].
Українська дослiдниця професiйної етики журналiстiв О. Д. Кузнецова називає етичними цiнностями журналiста соцiальну вiдповiдальнiсть, правдивiсть, об’єктивнiсть, чеснiсть i поряднiсть.[[3, с. 412].
Журналiстський обов'язок слiд розглядати як «сукупнiсть обов'язкiв з усього спектру професiйних вiдносин, система яких задана законами функцiонування журналiстики як особливого соцiального iнституту» [4, с. 226]. Тому «простiр обов'язковостi» охоплює всi сфери працi (та, вiдповiдно, свiдомостi) журналiстiв, жорстко пов'язаний iз системою рольових функцiй, що залежить вiд мiсця журналiстики в життi суспiльства. Якщо об'єктивний змiст ролей-обов'язкiв диктується соцiально-iсторичною необхiднiстю, то суб'єктивне їх усвiдомлення i характер виконання прямо залежать вiд уявлень про iдеал (суспiльне благо), про засоби та норми його досягнення та вiдповiднi особистi якостi. Тому зрозумiло, як важливо журналiстам мати чiтке уявлення про iдеал, гiднi форми журналiстської поведiнки, здатної приносити добро, уникаючи зла.
Звiдси бере початок i проблема вiдповiдальностi як прийняття «до виконання» обов'язку журналiста перед суспiльством. Вiдповiдальнiсть створює довiру, без якої журналiсти не зможуть виконувати свою мiсiю – iнформувати людей. Причому «зовнiшня» вiдповiдальнiсть визначається законодавство, iншими нормативним актами, а «внутрiшня» - системою переконань самого журналiста. Якщо розглядати свободу слова як вiдповiдальнiсть журналiстiв перед суспiльством, то вона передбачає, насамперед, тяжiння журналiстiв до тих професiйних стандартiв, якi роблять ЗМІ об'єктивними, неупередженими, не заангажованими. Вони мають служити iнтересам усього суспiльства i всiх громадян, а не тiльки приватних осiб.
платформу тощо.
2. 1 Аналiз публiкацiї газети „Рiвне вечiрнє”
Аналiз публiкацiй газети «Рiвне вечiрнє» за сiчень-березень 2006 року показує, що «професiйна вiдповiдальнiсть» - далеко не головний моральний аспект у творчих пошуках журналiстiв цього видання. Свiдченням цього є постiйна рубрика «Кримiнальний огляд». У кожному номерi газети обов'язково написано про те, хто кого вбив, спалив, зарiзав. Причому, ця iнформацiя подається на першiй сторiнцi з подальшим продовження на наступнiй полосi. Матерiали пригнiчують психологiчно, насторожують. Складається враження, що життя в нас найгiрше, найстрашнiше, найнебезпечнiше. Нам потрiбно постiйно бути на сторожi, остерiгатися рiдних i друзiв.
Хтось скаже, що це - наша дiйснiсть, реалiї буденностi. Не заперечую. Але це можна подати в iншому ракурсi – не такому «чорному». Наприклад, заголовок матерiалу за 5-те сiчня 2006 року наводить страх. «Брат вбив брата?» - така назва статтi – наштовхує на роздуми. Адже складається враження, що тепер кожен з нас може стати жертвою рiдного батька, брата, сина. Людська психiка спрацьовує однозначно: нам стає моторошно, ми боїмося за себе та за рiдних, оскiльки у вищеназваному матерiалi детально описується кiлькiсть переломiв, ушкоджень, ран. І причина – горiлка. Добре одне: може пiсля прочитаного комусь вже не захочеться випивати надто багато?
Дев'ятого лютого 2006 року на першiй сторiнцi газета публiкує матерiал пiд назвою «Вбивство на Київськiй». Немає сумнiв, що подiбнi журналiстськi тексти цiкавi читачам, але ж вони не формують нiчого позитивного i реципiєнти звикають до подiбної iнформацiї. Ми стали своєрiдним заручниками «вбивчих» фактiв. На жаль, публiкацiї на кшталт вищеназваної, сприяють такому розвитковi людського сприймання кримiнальних iсторiй.
Крiм iнформацiї про вбивства, газета «Рiвне вечiрнє» багато пише про смертельнi випадки i злочини. Як приклад, публiкацiя: «Смерть вiд сiрника». Тут розповiдається про те, що пiд час пожежi загинула п'ятирiчна дитина. Вiдразу виникає запитання: «Чи хотiлося б батькам цiєї дитини читати про її смерть на сторiнках газети?» Проте, як бачимо, довелося. І, на жаль, нiкого не хвилює, в якому станi знаходяться батько i мати, що переживають i що вiдчувають. Журналiст же написав страшнi факти, не думаючи про наслiдки. До речi, ця iнформацiя подана у газетi на першiй сторiнцi.
«Чотири вiнки по дорозi на Костопiль» - такий заголовок наступної публiкацiї, яка розмiщена на першiй полосi газети «РВ» за 23-тє лютого 2006 року. Тут йдеться про автокатастрофу, в якiй загинули четверо осiб (жiнок) i тепер «... ще чотири вiнки прикрасять i без того невеселий вигляд цiєї автотраси, нагадуючи всiй проїжджаючим про скороминучiсть їхнiй повсякденних клопотiв» [5]. Далi автор Володимир Крушельницький детально описує ( зi слiв очевидцiв) причину аварiї.
Тут же, «не вiдходячи вiд каси» Жанна Пiнчук описала iсторiю вбивства жiнки. Назва - «Зiзнався, що зарiзав дружину». У матерiалi описано крок за кроком те, як планував вбивство чоловiк, що стало причиною, якi методи були застосованi. Такий собi посiбник для вбивцi-початкiвця!
Холоне кров в жилах вiд iсторiї пiд назвою «Вийняв очi сусiду по палатi». Йдеться про психiчно хворих людей, один з яких i здiйснив «процедуру» з очима сусiда по палатi. Тут вже присутня певна мiстика, адже, як пише автор Мирослава Шершень, «причиною такої його (нападника) несподiваної поведiнки стали психiчнi розлади, бо, як пояснив сам хворий, вiн почув голос, який наказав йому саме так вчинити з сусiдом» [6]. І хоч потерпiлий залишився живим, повернути зiр йому не вдалося.
Наступна публiкацiя зумовлює i без того негативне ставлення до волоцюг. «Убивсто у притулку», 14 березня 2006 року – заголовок на першiй сторiнцi. Автор Жанна Пiнчук пише про те, як чоловiк заколов ножем свого товариша через «чекушку». Історiя, можна сказати, звична i не так шокує, як деякi iншi. Пригнiчує iнше: сучасне суспiльство i так не надто приймає людей подiбних до цього волоцюги, а тепер i поготiв ставлення до «нижчих» осiб буде ще гiрше.
якi стали свiдками iнциденту, нiяк на нього не вiдреагували. Кажуть, що це звична справа у їхньому селi. Страшно подумати, що ж буде далi.
Жахлива iсторiя описана у публiкацiї «Уявляв себе Ромео, а повiвся – як Отелло». Чоловiк задушив дружину, хоча вони були розлученi. Але найгiрше те, що залишилася без матерi шестирiчна дiвчинка. Про це автор Олена Кузьменко пише на початку iсторiї. Шкода, що через непорозумiння батькiв страждають дiти. А газети їм ще й не забувають про це нагадувати.
Таким чином, проаналiзувавши публiкацiї газети «Рiвне вечiрнє» висновок напрошується сам: кримiналу в нас вдосталь, його не викоренити, а друкованi ЗМІ обов'язково нам детально про все розкажуть.
Повернемося конкретно до «РВ». Складається враження, що тут вмiють писати лише про вбивство, злочини, крадiжки i полiтику. Принаймнi я побачила саме таку картину. Журналiсти видання не надто переймаються морально-етичними основами дiяльностi ЗМІ. І можна тiльки сподiватися , що в подальшiй своїй професiйнiй творчостi журналiсти братимуть за основу гуманiзм i етику.
На противагу газетi «Рiвне вечiрнє» хочу поставити видання «Вiстi Рiвненщини». Репортери «ВР» - постiйно у творчому пошуку, про що свiдчить рiзноманiтнiсть тематики їх публiкацiй – вiд iнформацiї про полiтику, культуру, суспiльне життя України до матерiалiв про кримiнальнi справи.
З аналiзу тематики матерiалiв «ВР» можна зробити висновок, що журналiсти цього видання в умовах формування демократичного суспiльства вiдповiдально ставляться до своїх обов'язкiв, прагнучи задовольнити смаки всiх верств населення, їх бажання отримати об'єктивну iнформацiю, але нiколи не опускаються до рiвня «бульварної» преси. Їхнi публiкацiї вiдрiзняються глибиною змiсту, справедливiстю, впливають на моральнi почуття читачiв, орiєнтують на гуманiстичнi iдеали.
Про це свiдчать матерiали, якi закликають суспiльство до благодiйностi (наприклад, акцiя «Не будьте байдужi до знедолених дiтей», 24 березня 2006 року). Присутня постiйна рубрика «Фестивалi». Про один з них, а саме – Мiжнародний фестиваль-конкурс дитячого та хорового спiву «Веснянi дзвiночки» - написано у газетi. Подiбнi публiкацiї формують позитивне ставлення дiтей до мистецтва, любов до прекрасного.
10-го березня 2006 року автор Микола Пшеничний публiкує блискучий матерiал пiд назвою «Добром зiгрiте серце» про життя i дiяльнiсть дуже хорошого вчителя. Цей матерiал цiнний тим, що в сучасних умовах, коли вчителi не мають належної поваги, щирого ставлення до себе, вона привертає увагу суспiльства до долi людини, яка все життя виховувала дiтей.
Наступна публiкацiя не менш захоплива i цiкава. «Роки – не привiд для печалi» - такий заголовок цього матерiалу. Тут автор розповiдає про ветерана-спортсмена, який у свої 60 рокiв активно займається полiатлоном, здобуває нагороди i пiдтримує хорошу фiзичну форму. Герой публiкацiї Петро Сидорчук – це приклад всiм нам, адже не кожен чоловiк у такому поважному вiцi може похвалитися вiдмiнним здоров'ям, хорошою координацiєю рухiв, гарним зором. Думаю, багато хто, прочитавши цей матерiал, замислиться над своїм фiзичним станом, щоб i собi надалi бути активною i здоровою людиною.
Друкує газета «Вiстi Рiвненщини» також iнформацiю про рiзноманiтнi виставки. Так у публiкацiї за 31 березня 2006 року пiд назвою «Культуру i духовнiсть необхiдно сповiдувати, а не приватизувати», автор О. Бiлоус розповiдає про народну творчiсть Миколи Огородника. Чоловiк займається тим, що виготовляє рiзноманiтнi вироби iз соломи, дерева i представляє їх на виставках. Герой хоче заохотити людей полюбити простi, але гарнi речi, зробленi власноруч. Такий матерiал надзвичайно корисний. Адже вiн спонукає нас до працi, гарного ставлення до ручної роботи.
який рано втратив маму, а згодом i сам помер «... вiд переохолодження в одному iз мiських пiд’їздiв» [7].
На жаль, подiбних ситуацiй у друкованих ЗМІ описано безлiч. Хочеться вiрити, що вони не марнi, i люди переймаються даною проблемою. Тим бiльше, якщо вона подана так, як у газетi «Вiстi Рiвненщини». Такi публiкацiї спонукають ще раз замислитися над злободенними суспiльними проблемами, викликають вiдповiднi переживання.
Гарно поданий матерiал пiд назвою «Ефект великої родини», в якому показанi всi «плюси» сiм'ї, яка налiчує бiльше трьох осiб. Така публiкацiя змушує посмiхатись i радiти за iнших щасливих людей. Можливо, пiсля прочитаного комусь теж захочеться завести бiльшу сiм'ю, щоб в старостi не бути самотнiм.
Автор статтi «Журналiстiв закликатимуть до моральностi» Свiтлана Тубiна дуже вдало подала iнформацiю щодо етичних норм рiвненських журналiстiв пiд час виборiв. Зокрема вона описує iнцидент, що стався пiд час вiзиту на Рiвненщину мiнiстра освiти i науки України Станiслава Нiколаєнка. В результатi опитування на телеканалi «Рiвне – 1» щодо хабарництва у ВНЗ областi, навпроти Нацiонального унiверситету «Острозька академiя» стояла цифра – майже три сотнi дзвiнкiв. Хоча насправдi дзвiнкiв було лише чотири, до того ж - з одного й того ж телефону. Ректор унiверситету Ігор Пасiчник був надзвичайно обурений цим фактом i закликав журналiстiв до моральностi пiд час виборчих перегонiв.
Таким чином, проаналiзувавши публiкацiї газети «Вiстi Рiвненщини» можна ще раз з упевненiстю констатувати, що журналiсти цього видання дбають про моральний рiст своїх читачiв, всiляко заохочують їх до етичної поведiнки. Увага репортерiв «ВР» до проблем суспiльства у сферi моральностi свiдчить про їх серйозне ставлення до виконання професiйного обов'язку. Вiдповiдальнiсть, правдивiсть – основнi моральнi аспекти їх творчої дiяльностi.
Висновки
Морально-етичнi i морально-правовi основи дiяльностi ЗМІ вiдiграють надзвичайно важливу роль у формуваннi досконалої журналiстики, суспiльної думки i сповiдуванню гуманiстичних iдей в суспiльствi. Кожен засiб масової iнформацiї – газета, радiо чи телебачення – повиннi, перш за все, вiдповiдати тим нормам i законам, якi б не порушували гармонiю етики i моралi. Навпаки, кожна редакцiя, теле- i радiостудiя мають ставити собi за мету будувати свою дiяльнiсть на суто позитивних принципах, не забуваючи, що саме вiд їхньої позицiї залежить суспiльна думка, суспiльне благо, суспiльний розвиток.
що журналiсти нахабнi i безцеремоннi, продажнi i брехливi, необ’єктивнi i неосвiченi. А таке, на жаль, в сучасному суспiльствi чується нерiдко.
Можливо, в нас було ще занадто мало часу для того, щоб вiдповiдати тим стандартам, якi так добре прижилися в iнших країнах. Але це лише виправдання i вiд цього нам не стане легше. Не можна постiйно тiльки нарiкати на обставини, якi, начебто, не дозволяють нам бути кращими, нiж ми є. Врештi-решт, позитивних умов може взагалi не бути. Рiч не в цьому. Головне – це зрозумiти свою важливiсть у величезному хаосi подiй i постаратися якомога бiльше зробити для встановлення гармонiї.
Не дарма були прийнятi нормативи поведiнки журналiстiв, якi не так вже i важко сповiдувати. І радує те, що є в нашiй державi ЗМІ, якi це активно поширюють, мають свого вдячного читача, глядача, слухача. І таких подiбних засобiв масової iнформацiї повинно ставати бiльше, аби сприяти потужному розвитковi нашого суспiльства.
Щодо видань Рiвненщини, якi я проаналiзувала (а це були газети „Вiстi Рiвненщини” та „Рiвне вечiрнє”), то я спецiально обрала саме такi рiзнi за змiстом друкованi ЗМІ. Як виявилося – не даремно. Адже рiзниця мiж ними очевидна: якщо „РВ” основною тематикою вважає полiтику i кримiнал (який, до речi, подається на першiй сторiнцi найчастiше), то „ВР” намагаються якнайбiльше розказати i описати тi проблеми i питання, якi виховують в аудиторiї мораль i любов. Що зумовлює такi позицiї цих двох газет – важко сказати. Можливо - грошi, можливо – бездуховнiсть i навпаки – турбота про суспiльне благо i етичну гармонiю.
Як би там не було, кожне з цих видань - i „Рiвне вечiрнє”, i „Вiстi Рiвненщини” – мають свого читача. Інша справа, що цей читач отримує вiд вищеназваних газет. Головне – визначити для себе тi прiоритети, якi є найважливiшi, найдосконалiшi, найкращi.
І знову ж таки, як не крути, а виходить, що ЗМІ є чи не найголовнiшими „вчителями” кожної особистостi окремо. Чи усвiдомлюють вони всю вiдповiдальнiсть, яку на них покладено? Якщо так, то українська журналiстика процвiтатиме, а разом з нею - i моральнiсть, i духовнiсть, i гуманiзм. А якщо ж бодай одне видання не прислухатиметься до принципiв i норм етичної поведiнки журналiста. То на нас чекає дисгармонiя i деградацiя.
Не варто жити заради безрадiсного майбутнього. Ми – молоде поколiння української журналiстики – робитимемо все для того, щоб наше суспiльство було гуманним i справедливим, а разом з ним i засоби масової iнформацiї.
1. Авраамов Д. С. Профессиональная этика журналиста. – М.: Мысль, 1991. – 252 с.
2. Бухарцев Р. Г. Вопросы профессиональной этики журналиста. – Свердловск: Изд-во Уральского ун-та, 1971. – 31 с.
6. Лазутина Г. В. Профессиональная этика журналиста. – М.: Аспект пресс, 1999. – 270 с.
7. Прохоров Е. П. Журналистика и демократия. – М.: РИП – Холдинг, 2001. – С. 226.
9. Колодяжний М. Роки – не привiд для печалi // ВР. – 2006. – 31 бер.
10. Крушельницький В. Чотири вiнки по дорозi на Костопiль // РВ. – 2006. – 28 лют.
13. Ляшенко Т. Брак серця // ВР. – 2006. – 31 бер.
15. Пiнчук Ж. Брат вбив брата? // РВ. – 2006. – 5 сiч.
18. Пiнчук Ж. Смертельний вогонь ревнощiв // РВ. – 2006. – 16 бер.
19. Пiнчук Ж. Убивство у притулку // РВ. – 2006. – 14 бер.
21. Тубiна С. Журналiстiв закликатимуть до моральностi // ВР. – 2006. – 10 лют.
22. Шершень М. Вийняв очi сусiду по палатi // РВ. – 2006. – 12 бер.
|
