Специфiка роботи регiонального телебачення (на прикладi 9 каналу)
Днiпропетровський нацiональний унiверситет
Випускна робота
на здобуття освiтньо-квалiфiкацiйного рiвня «бакалавр»
з журналiстики
Студент групи ЗЖ–06–1
Науковий керiвник, к. ф. н., доцент
Гудошник Оксана Василiвна
Днiпропетровськ – 2010
Змiст:
Вступ
Роздiл 1. Аналiз регiонального українського телепростору
1. 1 Історiя становлення українського регiонального телебачення
1. 2 Поява приватних телекомпанiй
Роздiл 2. Специфiка роботи телебачення Днiпропетровщини
2. 1 Стереотип слабких провiнцiйних каналiв: телевiзiйний простiр Днiпропетровщини
2. 2 Проблеми та перспективи регiонального телебачення на прикладi 9 каналу м. Днiпропетровськ. Принципи пiдходу до робочого процесу
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Тема роботи:
Актуальнiсть теми
зумовленадинамiчним розвитком центрального i мiсцевого телебачення. Телебачення — одне з найскладнiших культурних явищ двадцятого столiття. Володiючи найбiльш потужним механiзмом дiї на громадську думку серед iнших ЗМІ, воно формує погляди, стереотипи масової аудиторiї. Увага до загальнонацiональних каналiв постiйна — i з боку експертiв, i з боку глядачiв. Однак кожному мешканцю України цiкаво знати, що вiдбувається безпосередньо в рiдному мiстi чи областi. А таку iнформацiю постачають саме регiональнi мовники. Про регiональне телебачення говорять мало — особливо позитивного. Слабка технiчна база, недостатнє фiнансування, непрофесiйнi кадри i, як наслiдок, — часто нецiкавий та неякiсний iнформацiйний продукт. Хоча насправдi регiональне мовлення має бути рiднiшим i доступнiшим для телеглядачiв. Україна — одна з найбiльших країн у Європi. Тому розвивати регiональнi ЗМІ й говорити про їхнi досягнення та труднощi — справа необхiдна й корисна.
на прикладi 9 каналудослiдити i науково обґрунтувати специфiку роботу регiонального телебачення. Дослiдити проблеми та перспективи мовникiв на мiсцях. Визначити роль регiонального телебачення та як воно функцiонує. Чи має перспективи конкуренцiї чи хоча б рiвноправ'я з центральними телеканалами. Зрозумiти чому iмiдж слабких провiнцiйних каналiв перетворився на стереотип.
Об’єктом дослiдження
є9 канал м. Днiпропетровська, а предметом
– регiональне телебачення та специфiка його роботи.
у данiй науковiй роботi ми використовували теоретичнi методи дослiдження, такi як аналiз. Ми проаналiзували сучасну ситуацiю на теренах українського регiонального телебачення, узагальнили вiдомостi про iсторiю становлення його традицiй. Також ми пояснили причину формування стереотипу слабкостi провiнцiйних каналiв. Систематизували та класифiкували вiдомостi про телебачення Днiпропетровщини. Окрiм теоретичних методiв дослiдження ми використовували й емпiричнi. Протягом шести мiсяцiв ми спостерiгали за роботою регiональних телеканалiв. Зупинили свою увагу на Приват ТБ Днiпро. На його прикладi спробували розвiяти стереотип слабких провiнцiйних каналiв.
Ступiнь наукового опрацювання проблеми: є дотичними до теми даної статтi й можуть стати пiдґрунтям для подальших наукових дослiджень особливостей регiонального телемовлення. Наприклад, працю Р. Борецького [2; С. 27–31] можна розглядати у контекстi порiвняння iз тими змiнами, якi вiдбулися у жанровiй структурi сучасних телепрограм обласних телекомпанiй. Основи наукового розгляду функцiональних та методологiчних аспектiв розвитку Українського ТБ, що були закладенi Т. Щербатюк [26; С. 54], – варто вивчати для подальшого визначення специфiки телевiзiйного продукту. Науковi дослiдження О. Гоян та В Гоян присвяченi окремим питанням доцiльностi роздержавлення телекомпанiй. Чимало наукових розробок i дослiджень тлумачать сутнiсть телевiзiйних жанрiв або розглядають їх в контекстi конкретних передач УТ [15; С. 18–19]. Науково-публiцистичному дослiдженню функцiональних особливостей державного мовлення, зокрема прямих екранних дiалогiв, присвячена спiльна праця В. Бугрима та Г. Мащенка «Телебачення прямого ефiру» [5; С. 46–53]. Специфiку телевiзiйної iнформацiї розглянуто в наукових працях З. Дмитровського.
найрiзноманiтнiшi факти й дати, якi, зрештою, не фiксують реалiї розвитку саме регiонального телебачення.
Про ЗМІ в перiод нацiонального вiдродження України писав В. Лизанчук, що є доречним при розглядi iсторiї становлення українського регiонального телебачення перiоду першої половини 90-х рр. Специфiку телевiзiйної творчостi в iнформацiйних програмах дослiджували А. Юровський та В. Гоян, функцiональнi можливостi телебачення — Е. Багiров. Доречно розглянути науковi дослiдження, в яких автори аналiзують вiзуальну сутнiсть телебачення. І. Фенг вивчав специфiку екранної творчостi [29], екранний образ телевiзiйного персонажу — П. Гуревич [12; C. 9–16], проблеми створення iмiджу — Л. Браун [4; C. 10–14].
дана робота може бути використана в практичнiй дiяльностi журналiстiв регiональних телевiзiйних каналiв, а також як основа для розробки учбового курсу по регiональному телебаченню для студентiв-журналiстiв.
Роздiл 1.
Аналiз регiонального українського телепростору
1. 1 Історiя становлення українського регiонального телебачення
Змiни в структурi українського телебачення в серединi 90-х рр., що були вiдображенням розвитку суспiльства, яке прагнуло, з одного боку, контролювати поширення iнформацiї, з iншого — видозмiнюватися пiд впливом iнформацiї, позначалися на розвитку регiональних телекомпанiй. Не можна стверджувати, що цi змiни є кардинальними, однак заявленi новi принципи програмної полiтики були покликанi нiвелювати рiзницю мiж якiстю приватного й державного регiонального телебачення.
Українськi державнi телекомпанiї мали знайти нову програмну концепцiю i з її допомогою пiдсилити свої зв'язки з усiма сферами суспiльного життя, не виключаючи, зрозумiло, пiдтримки культурних i мистецьких традицiй країни.
В. Гоян [8; С. 59–63].
Етапом розгорнутої побудови, розвитку технiчної бази i становлення регiонального телебачення вони вважають перiод 1951–1972 рр. — другий етап загального перiоду функцiонування Українського телебачення. У цей час практикувався «показ на телевiзiйному екранi зображувально-виражальними засобами кiнематографа i радiофонiї життєвих подiй у момент їх звершення» [27; С. 187]. У 1959 р. Київська студiя телебачення вийшла в ефiр з програмою «Новини дня» — телевiзiйним варiантом новин, де усна iнформацiя iлюструвалася кiно- та фотоматерiалами. У регiонах, а саме в Донецьку, Запорiжжi та Херсонi, виходили «Новини тижня», у Днiпропетровську – щомiсяця «Новини Днiпропетровщини». Загалом, з 1960 р. регулярнi випуски мiсцевих теленовин здiйснювали Київська, Днiпропетровська, Донецька, Одеська та Львiвська студiї телебачення.
1972–1991 рр. — третiй етап, початком якого був перехiд на двоканальне телевiзiйне мовлення в Українi. Створення загальнореспублiканської телевiзiйної мережi вiдокремило Українське телебачення вiд ЦТ не формально, а матерiально: програми ЦТ транслювалися по одному каналу, програми УТ i обласних студiй – по iншому.
обласного телемовлення була розпочата з програм, якi вже мали достатню аудиторiю, а саме зi щотижневих аналiтичних випускiв, що мали новi рубрики.
У сiчнi 1995 р. вiдповiдно до Указу Президента «Про вдосконалення системи управлiння державним телебаченням i радiомовленням» було створено Державний комiтет телебачення i радiомовлення. На базi лiквiдованої Держтелерадiокомпанiї почали працювати Нацiональна телекомпанiя, ТРК "Крим", Київська та Севастопольська державнi регiональнi телестудiї, 23 обласнi телерадiооб'єднання, якi пiдпорядковувалися Держтелерадiо України. Загальний обсяг мiсцевого мовлення 1994–1995 рр. становив понад 14 тис год на рiк [27; С. 187].
отримали новi спецiалiзованi примiщення, сучасну технiчну базу. В iнших областях (Вiнницькiй, Полтавськiй) процеси становлення молодих студiй вiдбувалися складнiше.
Наказом Держтелерадiо вiд 18 липня 1995 р. «Про тимчасовий розподiл технiчних засобiв розповсюдження програм ТБ» з 1 серпня було здiйснено перекомутацiю телепередавачiв i ретрансляторiв, якi транслювали програму УТ-2 на мережу каналу «Громадського Росiйського Телебачення», а передавачiв, що транслювали «ТРТ», — на мережу каналу УТ-2. Водночас було припинено використання мереж УТ-1 i УТ-2 для розповсюдження регiональних та обласних програм.
Обласнi ТРК опинились у складному становищi. З одного боку, вони теоретично мали право розбудовувати власнi канали, з iншого — Нацiональна телекомпанiя позбавила їх можливостi транслювати програми по каналу, який охоплював усi областi. У зв'язку з цим з великою затримкою вiдбулося лiцензування обласних держтелерадiокомпанiй. На практицi це виявилося надто складним: за винятком Харкiвської, Днiпропетровської, Запорiзької, Хмельницької, Одеської, Полтавської областей та Республiки Крим, нiхто не спромiгся на створення власних повноцiнних обласних телеканалiв. Завадила цьому недостатня радiорелейнокомунiкацiйна база, розбудова якої вимагала мiльйонних витрат.
Бiльшiсть ОДТРК змушенi були погодитись на вихiд у ефiр в час, не заповнений каналом «Інтер» на ІІІ телевiзiйнiй програмi (з 13-00 до 18-00). До того ж перехiд на ІІІ канал у Сумськiй, Вiнницькiй, Рiвненськiй, Закарпатськiй областях виявився взагалi проблематичним, оскiльки технiчно вiн накривав лише до половини їх територiй. Наприклад, Вiнницька ОДТРК лише в серединi 2005 р. отримала у своє розпорядження довгоочiкуваний 6-й метровий телеканал i право власного ефiру хоча б на половину областi.
енергоємна матерiально-технiчна база, розташована на будiвельних об'єктах, побудованих ще за часiв Радянського Союзу [18; С. 23–25].
Шотландський учений Б. Макнейр видiляє такi перiоди в розвитку ЗМК у пострадянськiй перiод перетворень: 1986 — 1990 роки вiн зв'язує з прийняттям Закону про ЗМІ; перiод з 1990 до серпня 1991 року вiн називає «золотим часом преси», а з 1991 року до сьогоднi — посткризовим. Але iснує й трохи iнша позицiя. Думки вчених Я. М. Засурського, І. Я. Засурського й Є. В. Яковлева сходяться на такiй перiодизацiї: з 1985 до 1990 року — перiод гласностi; далi, приблизно, до 1993 або 1995 рокiв — становлення ЗМІ як самостiйного iнституту. Потiм — починається перiод комерцiалiзацiї i концентрацiї ЗМІ [31; 13].
На нашу думку, в перехiдному перiодi вiтчизняного телебачення можна видiлити такi етапи реформування. Перший — виникнення альтернативних телекомпанiй i студiй паралельно з iснуванням державних телеорганiзацiй. У цей час, разом з дiяльнiстю агентства «Телерадiореклама» у структурi Держтелерадiо України, з'явилося перше франко-нiмецько-українське спiльне пiдприємство «ІР-Киев» (1998), що монопольно розмiщувало рекламу на державних телерадiоканалах. Другий — «перерозподiл» телевiзiйної власностi: органiзацiйна i програмно-змiстова деструктуризацiя, коли разом з розпадом СРСР автоматично руйнується система Держтелерадiо СРСР i Центрального телебачення, що пiсля проголошення незалежностi України спонукало до виокремлення Держтелерадiо України. Найважливiшим процесом цього перiоду можна назвати унiкальну можливiсть для державних компанiй вiдкрито чи приховано продавати рекламний час у своїх програмах. На державних телеканалах певний ефiрний час вiддавався недержавним студiям, наприклад «Пiслямовi», якi прагнули у вiдведений вiдрiзок часу розмiщувати рекламу своїх замовникiв. У цей перiод одна за одною створюються автономнi телевiзiйнi чи телерадiйнi рекламнi агенцiї. Третiй етап характерний другим «перерозподiлом»: впровадження ринкових вiдносин у виробничо-творчий процес телебачення. З'явилися економiчнi стимули, вiдбувся подiл телекомпанiй на програмовиробникiв i мовникiв, змiнився асортимент передач, стабiлiзувалися всi форми власностi (державна, комунальна, приватна). Для цього перiоду характерними є структуризацiя рекламного ефiру, вихiд реклами «у блоках» та в окремих програмах. Четвертий етап — створення нових загальнонацiональних каналiв, а також поява та iнтенсивна дiяльнiсть їхнiх власних рекламних агентств чи вiддiлiв. Особливiстю п'ятого етапу є розвиток мережевих телестудiй та регiонального й мiсцевого телебачення (i вiдповiдно телевiзiйних агенцiй) з перерозподiлом на їхнi канали i програми рекламних замовлень [29].
1. 2 Поява приватних телекомпанiй
Виникнення комерцiйних (недержавних) телекомпанiй стало можливим завдяки появi нових маркетингових умов. 1991 рiк був не лише у столицi й обласних центрах, а й у невеликих мiстечках та селах перiодом, коли поряд з державними телеканалами з'явилися мiсцевi й регiональнi «альтернативнi» компанiї й студiї. На пiдставi тимчасового положення, розробленого згiдно з ще союзним Законом «Про пресу та iншi засоби масової iнформацiї», i постанови Ради Мiнiстрiв України вiд 7 вересня 1990 року № 243 у груднi цього року було зареєстровано першу в Українi комерцiйну телекомпанiю «ТБ Старт», яка, на жаль, не змогла перетворитися на активне спроможне телевiзiйне виробництво. За даними одного з найавторитетнiших дослiдникiв iсторiї Українського телебачення І. Г. Мащенка [16], загальний обсяг мовлення недержавних телерадiоорганiзацiй, що дiяли в Українi у 1993 роцi, становив понад двi тисячi на добу. Найбiльше ефiрного часу мали тi з них, передбачуваною аудиторiєю яких було населення великих мiст, однiєї або кiлькох областей, усiєї України.
Вже на початку 1994 року офiцiйнi свiдоцтва на право вести мовлення мали майже 1000 компанiй, студiй, редакцiй, програм ТБ i радiомовлення, що не входили до системи Укртелерадiокомпанiї. Структурно це має такий вигляд: телевiзiйних — понад 400; радiйних — 343; змiшаних — 28; за способами мовлення: ефiрних — 211; ефiрно - кабельних — 48; кабельних — 265; проводових — 284. Найбiльше свiдоцтв, якi давали право на телерадiодiяльнiсть, видано в Донецьку — 198, Києвi — 96, Полтавi — 83, Херсонi — 53, Кiровоградi — 42, Днiпропетровську — 39. Найменше: у Рiвному — 1, Севастополi — З, Чернiговi — 7, Чернiвцях — 9. Щоправда, 284 телерадiоорганiзацiї, з числа зареєстрованих на той час, не вели мовлення [29].
Телевiзiйнi компанiї України переважно знаходяться пiд впливом двох основних сил: українських олiгархiв i захiдного капiталу [32].
Нинi в Українi зареєстровано близько 800 телеорганiзацiй державної, комунальної, приватної та змiшаних форм власностi. За видом мовлення - це ефiрне, кабельне, супутникове, ефiрно-кабельне та iнше телебачення [29].
Нинi державний сегмент телерадiоiнформацiйної сфери, а це 30 ТРК, становить не бiльше 2,5 % вiд загальної кiлькостi телерадiоорганiзацiй, адже в Українi на даний момент лiцензовано 1260 ТРК. Однак про його особливе мiсце свiдчать цифри: у 2004 р. державний сегмент виробив понад 89 тис. год. телепрограм, що можна порiвняти iз сукупно виробленим продуктом 11 загальнонацiональних недержавних мовникiв (80 тис. год.).
Державнi ТРК працюють у форматi публiчного мовлення, вони зорiєнтованi не на отримання прибуткiв, а на виконання державного замовлення, яке, по сутi, мало б бути замовленням суспiльства. Як зазначає В. Шкаралупа, соцiальна активнiсть населення в областях сьогоднi дуже висока [19; С. 3–6]. Мешканцi регiонiв волiють жити не тiльки столичним життям, їх цiкавлять подiї у власному регiонi, якi стають iнформацiйним продуктом саме мiсцевого ТБ. Окрiм того, кожен громадянин України має законне право на iнформацiю [3; С. 27–31], реалiзувати яке покликанi ЗМІ, зокрема, регiональнi телекомпанiї.
Регiональна тележурналiстика «пройшла основнi етапи свого становлення – вiд однопартiйної заангажованостi, через перебудовчу ейфорiю уседозволеностi до теперiшнього процесу поступового усвiдомлення як можливостей, так i вiдповiдальностi «четвертої влади» [5; С. 46–53]. «Програми мiсцевих телекомпанiй для населення стали невiд’ємним елементом життя, могутнiм пiзнавальним та виховним засобом масової комунiкацiї, а головне — джерелом рiзноманiтної iнформацiї» [12; С. 9–16]. Хоча неможливо приховати й того, що у кожному регiонi України мiсцеве телебачення гуртує свою аудиторiю та подає iнформацiю зазвичай так, як хочуть бачити i чути мiсцевi мешканцi. Тому тележурналiст має вмiти вiдчувати соцiальний простiр, тобто тих людей, якi нас оточують. Вiн повинен стати професiйним дипломатом. Адже формувати масову свiдомiсть — це дуже тонка рiч. І робити це треба, можливо, навiть на рiвнi пiдсвiдомого, але водночас чiтко дотримуватися законiв.
Про майбутнє регiонального телебачення, перспективи розвитку та його «реабiлiтацiю» вже неодноразово замислювалися аналiтики (телевiзiйнi експерти). В одному iз номерiв «Телекритики» журналiст поцiкавився у досвiдчених телевiзiйникiв про їхнiй погляд щодо майбутнього регiонального телебачення.
повнiстю вiдобразити їх на мiсцi — запорука успiху, розвитку i добробуту мiсцевого (регiонального) телебачення». А ще вiн сказав: «Майбутнє телебачення невiддiльне вiд майбутнього країни. Прямопропорцiйне розвитку держави з корекцiєю на регiональну специфiку... Загальна добра ситуацiя у суспiльствi вирiвняє рiвень усiх його учасникiв» [34].
І незалежно вiд того чи це київська телекомпанiя, чи регiональна з хорошим технiчним обладнанням i висококвалiфiкованим персоналом також може бути на рiвнi з будь-якими європейськими телеканалами. Незаперечним чинником є й те, що спiввiдношення «мiсце народження/навчання» = «заробiток/видатки» сприяє «осiлостi» кадрiв, на вiдмiну вiд iншого чинника, коли професiйний тележурналiст, припустимо, днiпропетровець — винаймає помешкання в столицi заради примарної перспективи кар’єрного росту, яка, можливо, чекає на нього не ранiше нiж через 15 — 20 рокiв.
це стосується тих, хто створює якiсну творчу картину (оператор) i технiчну (вiдеорежисер, монтажник) i т. д.
Олег Чернишов, директор з розвитку та зв’язкiв регiонального телебачення, «Новий канал», вигiдним для регiональних телекомпанiй вбачає нiбито вдалий подiл ефiрного часу: бiльшу частину програмного наповнення необхiдно вiддавати мережевiй телекомпанiї, а «мiсцевому чи регiональному телебаченню визначений вiдлiк часу, т. зв. вiкна, оскiльки бiльше нiж пiвтора години якiсного матерiалу мiсцева телекомпанiя зробити не в змозi... Така модель найбiльш повно враховує iнтереси мiсцевих та регiональних телекомпанiй. І саме в такiй ситуацiї вони зможуть нормально функцiонувати в правовому полi». Скептичний i достатньо упереджений прогноз майбутнього регiонального телебачення плямує всi без винятку ТК.
Валерiй Калниш, випусковий редактор ЗНТРК «ТВ-5» (Запорiжжя): «Незважаючи на розбiжностi в технiчному забезпеченнi (яке, до речi, рiзко зменшується) i значно нижчу професiйну пiдготовку кадрiв в регiональних телекомпанiях порiвняно зi столичними ЗМІ, все ж у них є одна наочна подiбнiсть – всi вони мають свого власника, який тiєю чи iншою мiрою диктує полiтику каналу. Ось саме це i є визначним. На регiональнi ЗМІ є значно бiльший тиск зi сторони власникiв. Викликано це i територiальною близькiстю, i локальнiстю iнтересiв, i кон’юнктурою ринку професiоналiв у провiнцiї, i рiвнем зарплат». Усе це, вiдповiдно, змушує телевiзiйника миритися з ситуацiєю i висвiтлювати подiї так, як їх хоче бачити власник. Або ж навпаки: достатньо один раз випустити в ефiр незалежний телесюжет i тодi — можна назавжди розпрощатися зi своєю посадою. Отже, такi невеселi реалiї змушують аудиторiю «споживати» такий телепродукт, перетравлювати його, а потiм просто припинити дивитися той чи iнший канал.
Пан Калниш вважає, що змiнити регiональне ТБ може тiльки створення мережi регiональних телекомпанiй, де випуск новин почнеться у м. Сiмферополi, а закiнчиться у м. Львовi. І вiдмiннiсть iз загальнонацiональними каналами була б разюча — це не погляд на подiї зi столицi, а погляд зi всiх сторiн.
Особливою проблемою у майбутньому для регiонального телебачення Едуард Меркулов, технiчний директор ТРО «Марiупольське телебачення», бачить «мережевикiв» та т. зв. «авторитетнi канали». «Мережевики» настирливо «пробираються» в регiони, викуповують лiцензiї на право мовлення на тих частотах, де регiональнi компанiї вже давно працюють, вiдверто лобiюють свої iнтереси на всiх рiвнях влади. Залишаються регiональними тiльки телекомпанiї обласного рiвня», а дрiбнi мiськi канали через брак коштiв скорочують свiй ефiр до одноденної п’ятнадцятихвилинної трансляцiї новин.
«У регiонального телебачення завжди був i буде свiй глядач», — вважає Тетяна Лєбєдєва (Незалежна асоцiацiя мовникiв України). «Нiколи загальнонацiональнi канали не зможуть задовольнити абсолютно звичайне бажання знати, що вiдбувається в їхньому мiстi, на їхнiй вулицi. Люди повиннi мати шанс побачити в репортажi свiй дiм, своїх сусiдiв». Це жахлива помилка, коли вважають, що полiтичнi баталiї i потужний «рiзнобарвний» PR центральних каналiв може задовольнити потребу в iнформацiї про рiдне мiсто. Бiльш доступна i довiрлива тональнiсть мiсцевих каналiв ближча i бiльш зрозумiла мешканцям. У мiсцевiй iнформацiї не потрiбно шукати подвiйного дна, вона прозора, зрозумiлiшi мотиви i взаємозв’язки. Менша дистанцiя мiж джерелом i споживачем iнформацiї.
Що стосується прямих ефiрiв на регiональних телеканалах, то нiхто не може зрiвнятися з їхньою ефективнiстю. У глядача виникає вiдчуття спiвучастi, можливостi дати своє запитання i почути на нього вiдповiдь. Причому, висвiтлюються всi найболючiшi питання [33].
рiдне мiсто чи мiсто, де вони мешкають наразi. Не всiм бути в Києвi, не всiм працювати в Києвi».
Регiональне телебачення у бiльшостi регiонiв України практично не має конкуренцiї: глядач, якщо хоче переглянути мiсцевi новини, публiцистичнi програми локального характеру, а з ними й художню та документальну продукцiю, безальтернативно вибирає один iз регiональних каналiв. Адже важливою особливiстю сприйняття iнформацiї є те, що всi новини, навiть загальнонацiональнi проблеми сприймаються аудиторiєю в аспектi саме мiсцевому. Так i розумiння загальнодержавних фактiв осягається глядачем через повсякденне життя навколо них. «У цьому планi регiональне телебачення має рiдкiсний шанс виконувати комунiкативну функцiю, використовуючи свої незаперечнi природнi переваги, а саме: максимальну наближенiсть до головних орiєнтирiв та потреб людей, а також тiсний i зрозумiлий зв’язок з їхнiми мiжособистiсними, а нерiдко i з виробничими стосунками». У цьому випадку iнiцiатором комунiкацiйного процесу якраз i є телебачення, яке мусить знати вимоги аудиторiї свого каналу, вiковi характеристики, рiвень освiти, нацiональну структуру i, звичайно, професiйнi iнтереси. Це «розшифрування» аудиторiї необхiдне хоча б для того, щоб зорiєнтувати творцiв телепередач на близьку для телеглядача мову спiлкування, на потрiбну тональнiсть, тематичну спрямованiсть мовлення. Вiд цього безпосередньо залежать ефективнiсть усiєї роботи, i прогноз сприйняття телепрограм, i можливiсть комунiкативного програмування. До того ж не варто забувати, що для кожного регiону однiєю з найважливiших соцiальних проблем є заснування об’єктивної сили i характеру впливу тiєї чи iншої телекомпанiї на змiни в громадськiй та iндивiдуальнiй свiдомостi» [20; С. 241-257].
Регiональне телебачення, незалежно вiд представленого телеканалу вiдiграє важливу роль у нацiональнiй системi, зокрема, якщо воно передбачає право меншин виражати себе. Разом iз загальнонацiональними каналами регiональне телебачення формує духовнi iнтереси рiзних категорiй населення, забезпечує iнтерес членiв суспiльства, орiєнтує на новi цiнностi, сприяє збереженню регiональної iдентичностi й культурної спадщини та утверджує принципи державностi незалежної України.
український регiональний телекомпанiя
Роздiл 2. Специфiка роботи телебачення Днiпропетровщини
У наш час у провiнцiйного глядача з'явилася можливiсть стати завзятим телеманом. Зазирнемо, наприклад, у мiсто Днiпропетровськ. Пiдключившись за мiнiмальну абонентську плату (28 гривень на мiсяць) до мережi багатоканального ефiрно-кабельного телебачення, днiпропетровцi дивляться 25 каналiв вiдмiнної якостi.
Навiщо ж потрiбнi мiсцевi каналi телебачення, коли є центральнi? І що не влаштовує провiнцiю в iдеологiї «головного» телебачення»? По-перше, бiльшiсть центральних телеканалiв постачає iнформацiю про подiї, якi в основному вiдбуваються в Києвi. Але столиця це ще не вся країна. За рiвнем життя та запитiв регiони та столиця — два дiаметрально протилежнi полюси. Центр вiддаляється вiд регiонiв.
Саме в глибинцi життя дає журналiстам масу прикладiв пожвавлення на мiсцях, цiкавих напрацювань, яскравих, сильних характерiв, соцiальних зрушень, значних подiй. Сила регiонального телебачення в тому, що воно може, наприклад, взяти тему будiвництва метро — вiчного довгобуду Днiпропетровська, запросити учасникiв цього довгобуду, звичайних городян, та присвятити цiй темi пiвтори години. Такi теми зрiдка можуть з'являтися в новинах загальномiських каналiв у виглядi двохвилинного сюжету раз на рiк, пiд черговий iнформацiйний привiд. Регiональнi канали можуть присвяти цiй темi цiлу програму, або зробити спецiальний репортаж. У загальнонацiональних каналiв завжди є обмеження - це велика глядацька аудиторiя по всiй Українi, а в кожного мiста й областi є свої специфiчнi проблеми та подiї. Мiськi канали ближче до життя областi. Та все ж iмiдж провiнцiйного телебачення перетворився на своєрiдний стереотип.
— приватнi). На картi охоплення населення Днiпропетровської областi телевiзiйним мовленням є чисельнi «бiлi плями» — це тi мiсця, куди не доходить мовлення жодного телеканалу [30].
У Днiпропетровську ведуть мовлення 7 телеканалiв, 2 з яких комунальної та державної форм власностi, решта — приватнi. Здорова конкуренцiя мiж каналами змушує їх творчо пiдходити до свого мовлення.
Днiпропетровська ОДТРК
(51-й канал, Днiпропетровськ):
Регiон мовлення: Днiпропетровська область;
Аудиторiя: 7,5 – 8 млн. чоловiк;
Формат: iнформацiйно-розважальний. Інформує мешканцiв областi про подiї в регiонi та обласному центрi;
Сьогоднi ДОДТРК нi формою, нi змiстом не вiдмiнна вiд 23 iнших ОДТРК України. І проблеми у Днiпропетровського обласного телебачення такi самi, як i в усiх iнших. Непомiрно великий штат, символiчнi зарплати, мiзернi прибутки вiд реклами, вбога студiя, застарiле обладнання, а як наслiдок — погана якiсть картинки.
Регiон мовлення: Днiпропетровськ i область в радiусi 50-100 км. (Новомосковськ, Павлоград, Днiпродзержинськ, Синельникове, Верхньоднiпровськ та деякi райони Запорiжжя);
Аудиторiя: 2 млн. чоловiк;
Формат: iнформацiйно-розважальний канал для телеглядачiв, його головне завдання подобатися всiм шарам телеаудiторiї, i перш за все найбiльш активнiй її частинi;
Телерадiокомпанiя Стерх (11 Канал, Днiпропетровськ):
Регiон мовлення: Днiпропетровськ, Запорiжжя, (Днiпродзержинськ, Кривий рiг, Новомоськовськ, Павлоград, Примiське, Верхньоднiпровськ, Синельникове);
Аудиторiя: бiльше 3,5 млн. чоловiк, соцiально-активне населення, 20-45 рокiв, фахiвцi, керiвники, квалiфiкованi робiтники, пенсiонери, студенти;
Формат: iнформацiйно-розважальний;
Контент: «Новини 11 каналу», «Новини сьогоднi», «Про рибалку серйозно», «Батькiвський клуб», «Канал золотої музики», «Васильевский остров» тощо.
27 канал (Днiпропетровськ)
Аудиторiя:750 тис. чоловiк;
Формат: iнформацiйно-розважальний,
Контент: «Об'єктив», «Нiчна змiна», «Фiлософiя мистецтва», «Екстра Тайм», «Катеринославськi майстри», «Встречи с доктором Омельченко».
34 канал (Днiпропетровськ):
Регiон мовлення: м. Днiпропетровськ, м. Днiпродзержинськ, м. Новомосковськ та м. Кривий Рiг;
Аудиторiя: 3 млн. чоловiк;
Формат: iнформацiйно - розважальний;
«Трудовi резерви», «Ранок на 34 телеканалi», «Як живемо».
ІРТ (Днiпропетровськ):
Регiон мовлення: м. Днiпропетровськ
Формат: у самiй назвi — iнформацiя, реклама, телебачення. Називають себе «корисним телебаченням»: «Ми не говоримо про полiтику. Ми даємо лише корисну iнформацiю».
Контент: «Кориснi новини», «Інфоблок», «Авторитетна думка», «Фiнансовий радник» + «Нерухомiсть», «Життя мiста», «Автомобiль», «Без коментарiв», «Коротко про рiзне», «З перших вуст».
Домашний очаг (ІРТ, Днiпропетровськ):
Регiон мовлення: м. Днiпропетровськ;
Якщо детальнiше розглянути перспективи мiсцевих телеканалiв, блискучими назвати їх важко. На вiдмiну вiд столичних колег, днiпропетровському телебiзнесу вiдверто бракує сил для органiзацiї повноцiнного телеканалу. Регiональнi студiї фактично готують лише випуски мiсцевих новин. Як пiдтверджує практика, регiональним мовникам дуже важко систематично забезпечувати глядача якiсним телепродуктом. Програмний продукт регiональних телестудiй порiвняно iз загальноукраїнськими каналами доволi слабкий. Звiдси i низькi рейтинги (додаток № 1).
Найважча проблема для регiонального телебачення — слабке фiнансування. Складається враження, що регiональне мовлення є нiкому не потрiбним явищем. Його рекламний ринок дуже мiзерний, навiть якщо вiн вiн i якiсний, але рейтинги його поки що низькi i розцiнки убогi (додаток № 2).
Якщо ж зрiвняти тариф реклами мiсцевих каналiв iз загальноукраїнськими, то вiн суттєво вiдрiзняється. "Українська правда" поiнформувала, що у «Студiї 1+1» цiни на розмiщення реклами коливаються вiд 36 грн. 78 коп. майже до 1 тис. 275 грн. за секунду. А от «Унiан» повiдомив, що за секунду рекламного ролика на телеканалi «ICTV» необхiдно було викласти вiд 13 до 610 грн. На «5 каналi» реклама дещо дешевша i становить 32 - 107 гривень. Водночас секунда на «Новому каналi» коштує вiд 3,20 до 720 грн.
Пiсля таких розцiнок можна зробити висновок, що цiна реклами на телебаченнi залежить не лише вiд дня та часу виходу в ефiр, а й вiд рейтингу та покриття каналу. Великi рекламодавцi просто не звертають увагу на регiональнi телеканали.
І все ж, хоча центральнi канали завжди матимуть бiльше грошей, а отже i можливостей, однак iнтерес до мiсцевих новин задовольнити зможуть лише мiсцевi ЗМІ. А тому регiональне телебачення приречене розвиватися та завойовувати свого глядача.
Але є й iнший «бiк медалi». На державному телеканалi можна спробувати зберегти те, що неможливо зберегти на комерцiйному — театр, музику, мистецтво, освiтнi програми. «Роль державного телебачення в тому, щоб захищати... традицiї, iсторiю i культуру, — вважає вiдомий дiяч телебачення Е. Сагалаєв. — Державний канал повинен бути бiльш респектабельним. Не повинно бути порнографiї, мiнiмум жорстокостi й насильства» [23; С. 4.], тобто всього того, що пiдтримує рейтинги на комерцiйних каналах. Однак вiдомо, що уряд України нинi не в змозi утримувати «своє» державне телемовлення, значна частина коштiв якого надходить вiд реклами. Конкурентоспроможнiсть, яка забезпечує стiйкий iнтерес масової аудиторiї до каналiв, залишається найважливiшим критерiєм поцiнування телепрограм.
i потреби масової аудиторiї, вiд якої залежить кiлькiсть реклами на телеканалi, а отже, i його фiнансовий стан. Звiдси зрозумiло, що комерцiйний успiх телебачення якраз i базується на рекламi, у тому числi й днiпропетровського. І неможливо не погодитися з тим, що в основi одержання прибутку «iз повiтря» — сумiш сенсацiй, круто замiшаних на сексопатологiї i насильствi, з надто хижацькою i нав'язливою телерекламою.
2. 2
Проблеми та перспективи регiонального телебачення на прикладi 9 каналу м. Днiпропетровськ. Принципи пiдходу до робочого процесу
У Днiпропетровську iснувала одна з перших комерцiйних телекомпанiй, яка називалася «ІN-TV». Паралельно на ПМЗ iснувала вiдомча телекомпанiя «Орiон», яка обслуговувала потреби КБ та заводу: знiмала старти, запуски, роботу конструкторiв, тi матерiали, якi у той час були секретними. У сiчнi 1995 року вiдбулося технiчне та iнтелектуальне злиття двох телекомпанiй. Засновником стала група «Приват», в особi Ігоря Коломойського. Звiдси i нова назва — «Приват ТБ Днiпро» (торгiвельна марка 9 канал). За 15 рокiв телекомпанiя змiнила 3-4 формати.
До 2000 року 9 канал заповнював 24 години ефiру: власнi програми, придбанi фiльми. У нове столiття канал увiйшов з величезними заборгованостями по заробiтнiй платi та на межi банкрутства. Самотужки покривати ефiр вже не виходило. Зi змiною керiвництва знайшли вихiд вижити та втриматися на ринку: здавати ефiрний час «в оренду». «Приват ТБ Днiпро» уклав ефiрний договiр з «Новим каналом» м. Києва. Недержавнi київськi телемережi намагаються завойовувати загальнонацiональну аудиторiю, поширюючи свiй вплив на регiональнi ринки. Вони передають програми через станцiї своїх мереж або по супутнику. Часи виходу власне 9 каналу варiювалися. У 2008 роцi мiсцевий канал вiщав лише чотири години на добу.
З 2009 «Приват ТБ Днiпр» ретранслює канал ТВІ м. Київ. З новими фiнансовими вливаннями та передвиборною гонитвою кандидатiв на посаду Президента України, з’явилася можливiсть та потреба збiльшити кiлькiсть годин мовлення власне 9 каналу до п'яти годин на добу (8. 00-9. 00; 15. 00-16. 00; 19. 00-20. 00; 21. 00-22. 00; 00. 00-01. 00) . З’явився денний випуск новин.
DV. Апаратура видачi в ефiр та ефiрно-студiйного комплексу реалiзована на компонентнiй обробцi вiдеосигналу, що вiдповiдає високим вимогам.
Професiйне телевiзiйне обладнання, встановлене в апаратно-студiйному комплексi телекомпанiї та сучасна передавальна технiка, дозволяють передавати в ефiр програмний сигнал високої якостi та забезпечують впевнений прийом у радiусi 100 кiлометрiв (мiцнiсть передавача – 500 Вт). Пiд покриттям знаходяться: Днiпропетровськ, Новомосковськ, Павлоград, Днiпродзержинськ, Синельникове, Верхньоднiпровськ та деякi райони Запорiжжя. Дiапазон мовлення – метровий.
Телекомпанiя виробляє власнi програми: «Новини 9 каналу» (по буднях о 8. 00; 15. 00; 19. 00; 21. 00; 00. 00), «Економiчнi новини» та «Чупс прогноз» – прогноз погоди (по буднях пiсля новин), щоденний випуск новин культури «Культурне меню» (8. 30; 15. 30; 00. 30), щотижневий огляд спортивних подiй «Днiпро футбол» (недiля 8. 00-8. 30; 19. 00-19. 30), «Вояж» – вiдпочинок i туризм (субота 19. 00; 00. 00), «Резюме» – пiдсумкова програма тижня (субота 19. 40), «Губернськi хронiки» (недiля о 19. 30 та понедiлок о 8. 00), «Прямий ефiр на 9-му» – актуальна зустрiч в прямому ефiрi. У березнi 2010 року 9 канал спробував запустити унiкальну для Днiпропетровську програму «Битва за Днiпро» – у прямому ефiрi збирали людей, компетентних у гострих питаннях (тарифи, дороги, бюджет тощо). Програма не фiнансувалася жодними владними структурами, не було правих та винуватих, лише суперечки та пошуки вирiшення мiських проблем. Втiм, керiвництво каналу вирiшило призупинити проект до осенi. У таку ж довгу вiдпустку пiшли й «Губернськi хронiки». Закриття обох проектiв пов'язують з перенесенням мiських виборiв. На нашу ж думку затишшя скандальних проектiв зумовлено змiною влади у країнi i дуже важко сприйнялося колективом 9 каналу.
Якби там не було, канал продовжує працювати. Обличчям «Приват ТБ Днiпро» можна назвати програму «Новини 9 каналу». На щоденний випуск новин працює 9 журналiстiв та 4 оператори. Оперативно зробленi сюжети, актуальнi теми, авторська подача – риси служби iнформацiї. Факт вiдсутностi державного фiнансування став гарантом незаангажованостi. Але i об’єктивнiсть, i незаангажованiсть закiнчується рiвно там, де починаються iнтереси засновникiв чи постiйних рекламодавцiв. У перiод виборчої агiтацiї у «Новинах 9 каналу», як i iнших регiональних мовникiв, через один зустрiчалися сюжети про дiяльнiсть того чи iншого кандидата. Також днiпропетровськi телевiзiйники не нехтують замовними сюжетами, що й дає змогу їм самим оплачувати видатки своєї трансляцiї.
Умовно подiлимо спiвробiтникiв 9 каналу на технiчних i творчих працiвникiв. Хоча з iншого боку такий розподiл може бути не доречним, бо так чи iнакше навiть технiчним працiвникам доводиться мислити творчо.
І тi, i iншi спiвробiтники телекомпанiї мають певне i не завжди чiтко розмежоване коло обов'язкiв, якi вони виконують. Декiлька рокiв тому керiвництво «Приват ТБ Днiпро» зробило крок до створення «унiверсальної» служби iнформацiї: кожен журналiст самостiйно монтує свої репортажi, поєднуючи функцiї репортера та режисера монтажу. Це звiльнило журналiстiв вiд черг до монтажних-апаратних та вiд пояснень монтажеру, що вони хочуть бачити у результатi. Втiм, це дещо уповiльнило створення сюжету, адже досвiдченi монтажери збирають куди швидше за журналiстiв. Хоча треба вiддати належне службi iнформацiї 9 каналу: молодий журналiстський колектив швидко втягнувся у новий графiк роботи.
Випуск новин, чи будь-якої iншої програми прямо залежить вiд виконання прямих i не прямих обов'язкiв. Бiльшiсть роботи побудоване на спiвробiтництвi та пiдтримцi. Тобто будь-який спiвробiтник телекомпанiї окремо працювати не може.
Якiсть репортажiв у випуску новин 9 каналу, як i будь-якого iншого, прямо залежить вiд можливостей. Якiснiй роботi можуть завадити:
·проблеми iз технiкою (камерою, мiкрофоном чи комп'ютером);
·вiдсутнiсть часу, що придiлено для пiдготовки матерiалу (в тому числi кiлькiсть часу, що має водiй та оператор).
Також вважаємо, що якiсть залежить i вiд ступеня творчого пiдходу до пiдготовки сюжету.
Розглянемо, кожну з проблем. Перша i найбiльш головна: в деяких ситуацiях, як наприклад, холод чи спека, камера може працювати по-рiзному, i яка б подiя не була, камера може просто вiдмовитися її знiмати. Важливi також наявнiсть касети та запасних акумуляторiв.
Безперечним залишається той факт, що журналiст, оператор та водiй повиннi мати достатньо часу для перебування на подiї, бо при вiдсутностi часу, її висвiтлення стає поверхневим: не достатня кiлькiсть iнтерв'ю чи мало робочого вiдеоматерiалу. Втiм, безвихiдних ситуацiй не буває. Якщо зйомка не ексклюзивна, колеги з iнших днiпропетровських телеканалiв нiколи не вiдмовлять у допомозi.
При вiдсутностi подiбних проблем, робота перебiгає у майже однакових умовах. Наприклад, у разi, якщо знiмальна група виїжджає на подiю, про яку знає заздалегiдь, робота вiдбувається наступним чином.
Перед початком, а також пiд час заходу журналiст дає оператору настанови, щодо вiдеоматерiалу, який вiн бажає отримати вiд оператора по закiнченнi зйомки. Журналiст може записати стенд-ап, якщо це доречно.
Коли знiмальна група повертається на телекомпанiю, журналiст оцифровує вiдеоматерiал для подальшого монтажу. Паралельно, або пiсля цього, журналiст займається написанням тексту для ведучих, закадрового тексту для репортажу та виокремлює синхрони (уривки iнтерв'ю до 20 секунд), якi в подальшому будуть мiститись в сюжетi i подає готовий текст для перевiрки головному редакторовi.
мережею.
Бiльшiсть подiй, на якi виїжджає знiмальна група 9 каналу, запланованi заздалегiдь, тобто головний редактор виокремлює їх iз решти i пише їх у графiк зйомок. Однак, бувають ситуацiї, коли подiї виходять не запланованими. Про них найчастiше повiдомляють простi городяни, або колеги з iнших каналiв. Якщо усi можливостi дозволяють знiмальнiй групi виїхати на подiю, робота формується майже таким самим чином, хiба що з деякими поправками, бо оператор та журналiст можуть не до кiнця уявляти, що саме вiдбувається i хто буде присутнiм на заходi. Робота коригується в залежностi вiд ситуацiй, що склалася.
ситуацiї, що склалася в мiстi, або зйомка простих людей, якi страждають вiд цiєї ситуацiї. Про коментарi та зйомку в такому разi домовляються заздалегiдь, в рiдших випадках — не домовляються, а просто їдуть. Знiмальний процес також коригується в залежностi вiд ситуацiї, втiм пiсля збору всiєї iнформацiї обробка матерiалу вiдбувається так само, як i у випадку, описаному вище.
Як вже зазначалося ранiше, робота на телекомпанiї заснована на пiдтримцi один одного. Інша справа, якщо мова стосується не людських моментiв, тобто ситуацiй, що пов’язанi з полiтикою каналу та суто технiчних, про якi мова також iдеться вище.
Через недостатньо повне фiнансування технiчна база телеканалу оновлюється рiдко, дуже багато що з роками приходить у негiднiсть (як то касети, картки пам’ятi, батарейки, мiкрофони та комп’ютери). Журналiсти не можуть обвинувачувати простих рядових працiвникiв (операторiв або будь-яких iнших технiчних спiвробiтникiв) у технiчних несправностях устаткування. Постiйна мiнiмальна увага придiляється лише сайту каналу (www.9-channel.com), який вимагає немалих фiнансових витрат. Нещодавно сайт змiнив дизайн, було придбано новий потужний сервер.
Обережнiсть та гiдна увага з боку керiвництва каналу найчастiше придiляється лише тим матерiалам, вихiд яких оплачений приватними особами, тобто рекламi чи прихованому пiару. Вихiд таких сюжетiв стоїть на першому мiсцi, що є однiєю з частин полiтики каналу. Справедливо вiдмiтити, що за таких умов розподiлення уваги, страждають глядачi. Почуття журналiстiв та емоцiйний стан у таких умовах роботи також не у кращому станi. Однак, в умовах того, що 9 канал є приватним, а не державним, в керiвництва нема iншого вибору, бо лише за умови розмiщення i розповсюдження реклами вiн має змогу iснувати.
Через те, що гiдна увага придiляється рекламi та полiтичним замовникам, iншi, несплаченi, матерiали вiдходять на другий план. На зйомки, в яких немає замовника, оператор та журналiст може поїхати лише у разi, якщо цей матерiал не ставить пiд загрозу вихiд в ефiр замовного сюжету. Дуже рiдко подiбним соцiальним, потрiбним простим городянам, сюжетам та подiям придiляється стiльки уваги, скiльки воно того потребує. Завше на повне ознайомлення iз проблематикою та проникнення такою соцiальною темою не вистачає часу. Не вистачає в оператора та журналiста також часу i не те, щоб домовитися про додатковi iнтерв’ю чи зйомки, аби матерiал, що вийде в ефiр, був повноцiнним та висвiтлив усi боки та сторони проблеми, яка пiдiймається. Найважче було у перiод передвиборної гонитви кандидатiв на посаду Президента. У новинах виходили 1-2 не замовлених сюжети з 10.
З вищезазначеного слiд зробити висновок, що полiтика каналу в сенсi таких прiоритетiв сприяє тому, що проявiв рiвня висококласної об’єктивної журналiстики в ефiрi каналу можна побачити рiдко. З таких причин багато людей, що приходять на роботу, розчаровуються в телебаченнi, або ж починають думати, що все в ньому саме так i влаштовано. Студенти чи вже дипломованi спецiалiсти, що приходять та уходять з каналу, утворюють великий потiк працiвникiв.
з полiтикою каналу та розподiлом прiоритетiв стає стимулом для саморозвитку молодих людей та їх подальшому просуваннi по кар’єрнiй драбинi.
Звичайно, що є i iншi спiвробiтники каналу, якi працюють там вже великий промiжок часу. Їх не дуже багато, однак їх по праву можна вважати справжнiми професiоналами в тих умовах, в яких вони працюють. Найчастiше саме вони i стають наставниками та помiчниками для молодого поколiння. В таких довголiтнiх працiвникiв сформоване коло спiлкування та зв’язкiв. Для них просто домовитися про iнтерв’ю чи зйомку, бо вони вже мають довiру та контакт iз мешканцями мiста (вiд простих до посадовцiв). Щоправда, такi люди найчастiше не є журналiстами, вони – редактори, оператори тощо. Як правило, бiльшiсть з них вже звиклi до умов працi та в курсi полiтики каналу до дрiбниць.
Не можна сказати, що на 9 каналi чи будь-якому iншому регiональному телеканалi простому дипломованому чи поки не дипломованому журналiстовi неможливо залишитися та працювати там на змiну тим, хто рано чи пiзно пiде. Для тих новачкiв, якi хочуть працювати на регiональному телевiзiйному просторi достатньо великий промiжок власного життя є можливiсть залишитися, набратися досвiду. В подальшому вони навiть можуть стати редакторами, ведучими чи навiть авторами власних програм. Вони мають змогу протестувати власнi сили, вдосконалити свої знання, i в рештi решт висловити свої думки у власнiй програмi. Щоправда, на 9 каналi це можливо лише за умови, якщо журналiст (а у цьому випадку автор програми) знайде, чи буде бачити спонсора цього проекту, адже не слiд забувати, що 9 канал є приватним i iснує лише за рахунок рекламодавцiв.
Втiм, з перемiною влади в країнi, керiвництво каналу вiдмовило у замовлених сюжетах кандидатам на посаду мiського голови. Вже мiсяць у «Новинах 9 каналу» суто новини. Журналiсти зiтхнули з полегшенням, але з'явилися фiнансовi труднощi.
І все знову упирається в грошi. На нашу думку, розiмкнути це коло та змiнити ситуацiю на 9 каналi, як i на iнших окремих регiональних мовникiв, можливо у разi: змiни форми власностi (на громадську, колективну або змiшану), або зацiкавленiсть власника у гiдному фiнансуваннi задля пiдняття рейтингiв та якiсностi продукту, що випускається.
У ходi наукового дослiдження ми дiйшли наступних висновкiв:
звичайне бажання знати, що вiдбувається в їхньому мiстi, на їхнiй вулицi. Люди повиннi мати шанс побачити в репортажi свiй дiм, своїх сусiдiв. Це жахлива помилка, коли вважають, що полiтичнi баталiї i потужний «рiзнобарвний» PR центральних каналiв може задовольнити потребу в iнформацiї про рiдне мiсто. Бiльш доступна i довiрлива тональнiсть мiсцевих каналiв ближча i бiльш зрозумiла мешканцям. У мiсцевiй iнформацiї не потрiбно шукати подвiйного дна, вона прозора. Зрозумiлiшi мотиви i взаємозв’язки. Менша дистанцiя мiж джерелом i споживачем iнформацiї. Втiм, поки що такi думки утопiчнi, i глядач реагує на регiональне телебачення, перемикаючи канал, а iмiдж слабких провiнцiйних каналiв перетворився на стереотип.
Причину такого ставлення до регiональних мовникiв вбачаємо у тому, що:
·протягом двадцяти рокiв розвитку регiонального телебачення створилася деформована, безперспективна модель регiонального телемовлення. Увесь цей час увага полiтичних кiл середнього й нижчого рiвнiв концентрувалася на регiональному телебаченнi, яке вважалося доволi ефективним засобом впливу. Надмiрна увага полiтикiв, вiдсутнiсть кадрового потенцiалу й принципу професiйностi призвели до деградацiї творчого i виробничого колективiв, яку до сьогоднi бiльшiсть телекомпанiй не здатнi припинити без зовнiшнього втручання й значних кадрових змiн;
механiзм впливу. На комерцiйних каналах ситуацiя не краща. Але тут свою полiтику диктують засновники та керiвництво телекомпанiй. Зважаючи на можливi спекуляцiї на тлi висвiтлення подiй, пропонуємо знаходити новi форми власностi телекомпанiй: громадську, колективну або змiшану;
·необхiдно розвивати широкий тематичний (полiтика, економiка, культура, мистецтво, соцiальнi питання, спорт, лiтература тощо) i географiчний (наявнiсть власних кореспондентiв, якi працюють у кожнiй точцi регiону) спектри. Телепрограми повиннi бути збалансованi й рiзнобiчнi, мати кiлька рiвнiв перевiрки фактiв та iнформацiї. Як приклад наближеного до описаної моделi, можемо вже розглядати навiть центральне українське ТБ, змiни якого стали природним наслiдком свiжих кадрових вливань.
·Не можна сказати, що на регiональному телебаченнi простому дипломованому чи поки не дипломованому журналiстовi неможливо залишитися та працювати там на змiну тим, хто рано чи пiзно пiде. Для тих новачкiв, якi хочуть працювати у регiональному телевiзiйному просторi достатньо великий промiжок власного життя є можливiсть залишитися, набратися досвiду. В подальшому вони навiть можуть стати редакторами, ведучими чи навiть авторами власних програм. Вони мають змогу протестувати власнi сили, вдосконалити свої знання, i в рештi решт висловити свої думки у власнiй програмi. Але комерцiйна вигода переважає навiть над дуже хорошою iдеєю та iнiцiативами. Тому можливiсть створення авторського проекту стає реальною лише за умови, якщо журналiст знайде, чи буде бачити спонсора свого проекту.
При детальному аналiзi перспектив мiсцевих каналiв важко назвати їх блискучими. Днiпропетровському телебiзнесу вiдверто бракує сил для органiзацiї повноцiнного заповнення ефiрного часу якiсним та цiкавим телепродуктом. Найчастiше регiональнi студiї фактично готують лише випуски мiсцевих новин. Утiм, зважаючи на те, що такi телекомпанiї принаймнi iснують, можна зробити висновок, що вони комусь потрiбнi. Проте прямо зараз зламання стереотипу про слабкiсть та нецiкавiсть регiонального телебачення неможливе, як i вихiд його якiсно новий рiвень.
І насамкiнець зауважимо, що новi – старi проблеми регiонального телебачення України поступово виходять на рiвень якщо не вирiшення, то принаймнi обговорення. Принаймнi це позбавить працiвникiв регiональних телеканалiв головного гальма – затятої вiри у те, що це телебачення й не повинно бути цiкавим.
Список використаних джерел:
1. Багиров Э. Г. Очерки теории телевидения. – М.: Искусство, 1978. – С. 18–24.
2. Борецкий Р. А. Информационные жанры телевидения. – М., 1961. – С. 27–31.
3. Борецкый Р. А. Телевидение на перепутье. Статьи 1989-1998. - М.: Ин-т истории и coц, проблем телевидения, 1998. - 105 с.
4. Браун Л. Имидж – путь к успеху. – СПб: Питер Пресс, 1996. – С. 10–14.
5. Бугрим В. В., Мащенко I. Г. Телебачення прямого ефiру - К.: Либiдь, 1991. - 200 с.
7. Гоян В. В. Інформацiйна телевiзiйна програма: типологiчна характеристика, параметри дiяльностi журналiста: Дис... канд. фiлол. наук. – К., 1999. – С. 34–45.
8. Гоян О. Я., Гоян В. В. Телебачення i радiомовлення України: роздержавлення i приватизацiя // Роль ЗМІ в процесах державотворення. – 1998. – С. 59–63.
9. Григораш Д. С. Журналiстика у термiнах i виразах. – Л.: Вища шк., 1976. – С. 187.
10. Гуревич П. С. Приключения имиджа: типология телевизионного образа и парадоксы его восприятия. – М.: Искусство, 1991. – С. 9–16.
11. Держкомтелерадiо України. Концепцiя розвитку державного телебачення i радiомовлення на 2005–2009 рр.
13. Засурский И. Я. Масс-медиа второй республики, - М.: Изд-во МГУ, 1999, - 272 с.
14. Короткi новини // Львiвська Газета. – № 235.
15. Лизанчук В. В. Засоби масової iнформацiї i духовне вiдродження України: формування нацiональних iдеалiв та iнтернацiональних почуттiв. – Л.: Вид-во Львiв. ун-ту, 1990. – С. 27.
16. Мащенко І. Г. Телебачення України: В 2 т. - Т. 1: Телебачення de-facto. - К.: Тетра, 1998. - 513 с.
17. Мащенко І. Г. Телебачення України: В 2 т. - Т. 2: Телебачення de-jure. - К: Tempa, 2000. - 529 с.
18. Монро П. Телебачення, телекомунiкацiї i перехiдний перiод: право, суспiльство i нацiональна iдентичнiсть // Ґлобалiзм, телебачення i суспiльство. – 2005. – С. 23–25.
20. Нахапетов В. Аудиторiя мiсцевого (регiонального телебачення) // Телевiзiйна й радiожурналiстика: Зб. науково-методичних праць. – Вип. 3. – Львiв, 2000. – С. 241-257.
21. Почепцов Г. Г. Теорiя комунiкацiї. – К., 1996. – С. 20–24.
23. Сагалаев Эдуард борется за государственное телевидение // Независимая газета. -1997. - 1 февр. - С. 4.
25. Сучасна українська журналiстика: поняттєвий апарат / За ред. А. 3. Москаленка. - К., 1997. - 54 с.
26. Щербатюк Т. В. Украинское телевидение как тип республиканской телевизионной программы: Дис... канд. фiлол. наук. – К., 1982. – С. 54.
27. Юровский А. Я. История советской телевизионной журналистики. – М.: Изд-во Москов. ун-та, 1982. – С. 43–45.
30. http://journlib.univ.kiev.ua/
32. http://www.ukraine.ru/elections2004/media/tv.html
34. http://www.telekritika.kiev.ua.
| 
