Тенденцiї розвитку регiонального телебачення в умовах соцiальних перебудов та вплив соцiальних проблем на розвиток телевiзiйної спiльноти
Змiст
Вступ
1. Загальнi основи становлення телебачення на державному та регiональному рiвнях.
1. 1 Традицiї та розвиток телебачення в Українi
2. Тенденцiї розвитку регiонального телебачення в умовах соцiальних перебудов
2. 1 Формування сучасного iнформацiйного суспiльства в Українi
3. Вплив соцiальних проблем на розвиток телевiзiйної спiльноти
3. 1 Рiвнi управлiнського аспекту проблеми
3. 2 Розвиток регiональних телерадiоорганiзацiй
Висновки
Список використаної лiтератури
Вступ
телебачення, оскiльки основнi важелi iдеологiчного впливу зосередженi в системi державного ТБ-мовлення. Пiрамiдальна побудова телевiзiйного мовлення СРСР (мiсцевi, мiськi, обласнi, республiканськi ТБ-комiтети i загальносоюзний комiтет) суттєво позначилась на системi телевiзiйного виробництва на мiсцях. Телебачення, як сфера дiяльностi, потребує значного вкладення коштiв, i рiвень телевiзiйної продукцiї в прямiй пропорцiї обумовлювався можливостями мiських ТБ-комiтетiв обласних центрiв України, якi фiнансувалися з коштiв, що залишилися пiсля забезпечення верхнiх ярусiв загальносоюзної телепiрамiди. Планова система, що вiдчутно позначилася на телевиробництвi, наклала помiтний вiдбиток i на структуру мовлення. Адже попередньому плануванню пiддавалися не лише великi фiльми-цикли i ТБ-програми, а навiть їх тематика.
в Москвi. Саме тому в iсторiї розвитку телебачення видовищ в Українi в певному часовому вiдрiзку практично вiдсутнi скiльки-небудь вдалi спроби створення такого роду програм.
Єдиною сферою, яка дозволяля вiтчизняним телевiзiйникам випробувати себе у створеннi видовищних програм, залишався спорт. Тут вони мали багаторiчний досвiд органiзацiї i проведення масштабних спортивних ТБ-показiв i створювали конкурентноспроможний ТБ-продукт, що користувався комерцiйним попитом навiть на мiжнародному рiвнi.
Кiлька разiв на рiк українське телебачення здiйснювало багатогодинi трансляцiї державних полiтичних свят i приурочених до них демонстрацiй трудящих. Абстрагуючись вiд їх iдеологiчного змiсту, слiд вiдзначити органiзацiйну i технiчну складнiсть таких ТБ-проектiв, якi, безсумнiвно, є телевiзiйними видовищами. Це може бути свiдченням на користь того, що вiтчизнянi телевiзiйники вже тодi були готовi i спроможнi активно працювати над створенням ТБ-видовищ.
Спроби створення якiсного телевiзiйного продукту у сферi розважального i музичного телебачення в Українi довгий час стримувалися монополiєю загальносоюзного Центрального телебачення. Вiдзначити в цьому сенсi можна лише роботу редакцiї лiтературно-драматичного мовлення i одного з пiдроздiлiв українського телебачення — студiї «Укртелефiльм». Саме тут було створено ряд телевiзiйних спектаклiв за творами українських письменникiв XVIII-XXст. Цi ТБ-версiї лiтературних творiв були спробою телевiзiйної адаптацiї лiтературних творiв.
Ситуацiя в аудiовiзуальному просторi нашої країни почала докорiнно змiнюватися з моменту проголошення державної незалежностi України. Цей простiр подiлений за зонами потенцiйного покриття. В Українi працюють три загальнонацiональних канали мовлення - УТ-1, УТ-2 i УТ-3. Кiлька телеканалiв за своєю потенцiйною глядацькою аудиторiєю поступово наближаються до охоплення всього населення країни. Це — ICTV, СТБ, Новий канал. Функцiонують регiональнi i мiсцевi ТБ-канали. Серед каналiв мовлення найбiльша питома вага мiсцевих i мiських.
Аналiз роботи нових телевiзiйних каналiв (найбiльше це стосується мiсцевих i мiських) дозволяє виявити як мiнiмум двi суттєвi особливостi. Перша полягає в розумiннi власниками новостворених ТБ-каналiв i структур можливостей телебачення в його впливi на формування громадської думки i наявностi у них потреби активного манiпулювання нею. Друга особливiсть — це фактична неможливiсть створення якiсного телевiзiйного продукту, зумовлена браком реального фiнансування в обсязi, необхiдному для нормального функцiонування професiйного телебачення, а також нестача творчих кадрiв. До цього слiд додати створення органiв реального впливу на процеси в телевiзiйнiй сферi, як от Нацiональна рада з питань телебачення i радiомовлення, що складається зовсiм не з фахiвцiв цих галузей i має цiлком визначену полiтичну спрямованiсть.
Незважаючи насерйознi економiчнi проблеми, державою вiднайденi кошти для введення вдiю одного знайпотужнiших уЄвропi телевiзiйного центру наСирцi вКиєвi. Держава забезпечила УТ так званий «зв’язаний» кредит на суму понад 13 млн. доларiв США для придбання найсучаснiшої ТБ-технiки провiдних японських фiрм. Потужностi центру i нова високоякiсна технiка дозволяють створювати власний ТБ-продукт i забезпечувати ефiр на 4–5 загальнонацiональних ТБ-каналах. Але навiть це не стало рушiйним фактором розвитку державного телевiзiйного мовлення. З iншого боку, загальнополiтична ситуацiя в країнi не сприяла створенню досконалої законодавчої бази у сферi аудiовiзуального виробництва. Були прийнятi закони України “Про iнформацiю”, “Про ТБ та радiомовлення”, “Про авторське право та сумiжнi права”, “Про систему громадського телебачення i радiомовлення”, “Про Нацiональну раду України з питань ТБ i радiомовлення”, покликанi регламентувати дiяльнiсть у сферi телебачення. Проте цi законодавчi акти не враховували реалiї телевiзiйного виробництва в Українi. Це й спричинилось до потужного впливу в цiй сферi кримiнального капiталу. Державнi телевiзiйнi канали почали активно обслуговувати комерцiйнi структури, якi, визначаючи рiзнi параметри телеефiру, безконтрольно використовували найпотужнiший в Українi технiчний потенцiал державного ТБ. Нацiональне телевiзiйне виробництво на українському державному телебаченнi було паралiзоване. Ефiрний час активно використовувався комерцiйними структурами, що обслуговували особистi iнтереси i амбiцiї корумпованих чиновникiв вiд державного телебачення.
Дiяльнiсть новостворених телевiзiйних структур, що роблять спроби органiзувати роботу на комерцiйних засадах (продюсерськi виробничi студiї, комерцiйнi ТБ-канали), вiдзначається ще суттєвiшими недолiками, нiж державне ТБ незалежної України в початковий перiод становлення системи телевiзiйного мовлення. Серйозною перешкодою в їх роботi є те, що до сьогоднi, вже пiсля перерозподiлу телевiзiйного ринку, не розробленi чiткi засади державної полiтики в аудiовiзуальнiй сферi. Загрозу повного розвалу системи державного телевiзiйного мовлення являє намагання законодавчого переведення державного ТБ-мовлення в систему громадського телебачення. На його фонi Верховна Рада України пiд тиском кримiнально-олiгархiчних структур зробила спробу позбавити УТ можливостi заробляти грошi на рекламi: адже в усьому свiтi громадське ТБ не має права заробляти грошi на комерцiйних проектах.
ставлення до телебачення як до засобу масової пропаганди i агiтацiї. У свiтовiй практицi цей аспект дiяльностi телебачення iснує осiбно i займає не бiльше 3–4% ефiрного часу. Але навiть програми такого цiльового спрямування (iнформацiйнi випуски, полiтична публiцистика i т. iн.) активно працюють на економiку: хвилина рекламного часу в контекстi такого роду програм має суттєву вартiсть, i ефiр цим програмам надається, як правило, в оптимальний з точки зору сприяняття iнформацiї час. Але мета українських кримiнально-олiгархiчних кланiв, що активно використовують загальнодержавнi ТБ-канали, як засiб вiдчутного поповнення своїх капiталiв, полягає у спрямуваннi громадської i полiтичної думки дещо в iнше русло. Активно насаджується ставлення до телебачення, як до «засобу масової iнформацiї», обговорюються надуманi проблеми «свободи слова« у вiтчизняному ефiрi. При цьому телевiзiйнi комерцiйнi структури не вiдчувають потреби у свореннi власної iнфраструктури виробництва i поширення телепродукту: їх ефiрний час заповнений зарубiжним ТБ-продуктом i нескiнченними серiалами. Вони продовжують активно експлуатувати сиcтеми загальнонацiонального поширення ТБ-сигналу, створенi ще за радянських часiв. Усе це дає пiдстави розглядати їх дiяльнiсть, як не зорiєнтованi на перпективу.
Узагальнюючи стан i можливостi розвитку телебачення видовищ в Українi слiд зазначити, що:
Найпотужнiшим виробником якiсного телевiзiйного продукту в Українi протягом багатьох рокiв залишається державне телебачення.
Комерцiйнi телевiзiйнi кампанiї не здатнi з творчих i технiчних причин забезпечити виробництво якiсної телевiзiйної видовищної програми без активної спiвпрацi з державним телебаченням. Така спiвпраця в умовах жорсткої конкуренцiї виглядає нелогiчною i можлива лише в разi значної поступки одного з суб’єктiв спiвпрацi, що готовий знехтувати власнi iнтереси. Як правило, у ролi такого субєкта опиняється державне телебачення.
Розвиток аудуiовiзуального простору України вiдбувається без врахування творчих i технiчних реалiй вiтчизняного телебачення. Вiдбувається активне зруйнування системи державного телемовлення шляхом нав’язування йому iдеї створення громадського телебачення.
комерцiйних ТБ-каналiв.
1. Загальнi основи становлення телебачення на державному та регiональному рiвнях
1. 1 Традицiї та розвиток телебачення в Українi
телебачення незалежний український
Телебачення в незалежнiй Українi не виникло на пустому мiсцi: воно мало бiльш нiж п'ятдесятирiчну iсторiю, багатi традицiї та висококласнi кадри. Саме це допомогло українському телебаченню поступово досягти, незважаючи на економiчну та полiтичну кризу, доволi високого рiвня i не втратити аудиторiю.
Одним з перших учених, що дослiджували практичне застосування телевiзiї, був українець Борис Грабовський, який, щоправда, працював за межами України. У 1928 роцi вiн вперше у свiтi сконструював повнiстю електронну систему телебачення i продемонстрував на нiй передачу рухомого зображення. Проте згодом вiдкриття Грабовського було вiдсунуте на заднiй план винаходами iнших вчених, зокрема американських та нiмецьких.
що мешкали в столицi України; передавалися, як правило, концерти оперної та естрадної музики. Про телетрансляцiї повiдомлялося в мiсцевих друкованих органах комунiстичної партiї, i тривали вони аж до початку нiмецько-радянської вiйни 22 червня 1941 року. Пiсля вiйни розвиток телебачення в Українi уповiльнився.
Тiльки в 1949 роцi на Хрещатику,26 почалося будiвництво першого українського телецентру. Наприкiнцi 1951 року звiдси почалися першi телетрансляцiї, переважно прямi передачi концертiв оперних артистiв. Першим директором українського телебачення стала Н. Серапiонова.
Протягом наступних 15 рокiв телецентри вiдкривалися послiдовно у Харковi, Донецьку, Одесi, Львовi, Днiпропетровську, Луганську, Сiмферополi, Запорiжжi, Херсонi, Миколаєвi, Сумах, Чернiвцях, Кiровоградi та Ужгородi. Телебачення, яке зараз є всепланетарним явищем, у той час було суто регiональним, мiсцевим, прив'язаним до студiй.
З 1954 року у Києвi з'явився пересувний телецентр, який виїжджав для репортажiв з мiсць надзвичайних подiй. Тодi ж телеефiр почали заповнювати кiнофiльми, а з 1956 року в Києвi знiмалися i телефiльми.
20 сiчня 1965 року вперше в ефiр вийшла загальнореспублiканська телепрограма України - "УТ". Першу програму пiдготовила Харкiвська студiя телебачення. Уже в цьому 1965 роцi обсяг мовлення УТ становив понад 200 годин. У наступнi 5 рокiв тривав поступовий перехiд вiд разових виходiв обласних студiй з передачами на УТ до створення загальнореспублiканських циклiв та рубрик, проведення спiльних екранних акцiй. В 1969 роцi вийшла в ефiр перша кольорова програма УТ.
До 1972 року усi телетрансляцiї вiдбувалися на одному каналi; з 6 березня 1972 року УТ було вiдокремлене вiд ЦТ i почало виходити на окремому каналi.
Якiсно новий етап в iсторiї українського телебачення розпочався пiсля Чорнобильської аварiї 26 квiтня 1986 року. Пiсля катастрофи УТ було заборонено транслювати будь-якi телесюжети, що могли б свiдчити про важкi наслiдки аварiї. Творчiй групi з 2 телеоператорiв, що вирушила 2 травня до Чорнобиля, було заборонено знiмати. Полiтбюро ЦК КПРС видало таємне розпорядження про спецiальну пiдготовку репортажiв, що свiдчили б про нормальну життєдiяльнiсть району, де вiдбулася аварiя. Перший вiдеорепортаж безпосередньо з зони аварiї потрапив до iнформацiйної програми "Актуальна камера" УТ тiльки 12 травня. Зусиллями героїчних працiвникiв київського телебачення правда про Чорнобиль стала доступною для всiх телеглядачiв України. Протягом 1986-88 рокiв творчою групою з телестудiї "Укртелефiльм" було створено трилогiю "Чорнобиль:два кольори часу", що увiйшов в iсторiю як один з найкращих українських телефiльмiв.
Тим часом на українському телебаченнi вiдбувалися процеси, що вiдповiдали загальнiй демократизацiї, вiдновленню свободи слова та гласностi в СРСР. Першими програмами, що вловили цю течiю, були програми "Молодiжної студiї "Гарт". Однiєю з найяскравiших програм став лiтературно-мистецький вiдеоканал "Плеяда", органiзатором якого була коментатор Людмила Лисенко. Ця програма активно сприяла нацiональному вiдродженню, торувала шлях до незалежностi нашої держави.
"Ранкова мозаїка", "Вечiрнiй вiсник", "Будьте з нами", громадсько-полiтичнi випуски "Творче об'єднання "Громада" представляє. . . " , телеканал "Право", лiтературно-художня студiя "Основа", науково-популярна програма "Свiчадо", дитяча "Канал "Д"", кiнематографiчна "Чарiвний промiнь" тощо. Однi з цих програм адресувалися всiм, iншi - певнiй аудиторiї (молодiжнiй, дитячiй), третi призначалися глядачам за iнтересами.
"Київ-Братислава" було влаштовано в 1986 роцi, йому передував договiр про творчу спiвпрацю мiж Українським та Словацьким телебаченням. Протягом наступних двох рокiв було проведено бiльше двадцяти таких телемостiв.
Коли 15 травня 1993 року розпочала роботу перша сесiя Верховної ради України ХІІ скликання, було вирiшено повнiстю у вiдеозапису передавати на І програмi УТ засiдання починаючи з 18 години. Такий порядок висвiтлення сесiй парламенту тривав 4 роки.
Пiд час загострення полiтичної ситуацiї в 1993-91 роках телебачення стало рупором полiтичних сил, якi часто намагалися незаконно скористатися ним для пропаганди своїх iдей. Перед будинком Держтелерадiо на Хрещатику часто збиралися мiтинги, влаштовувалися страйки та голодування. Так Українське телебачення поступово стало заручником полiтичних пристрастей, якi вирували у суспiльствi. Щоб якось послабити тиск на УТ з боку рiзних полiтичних сил, а найголовнiше, щоб вивести керiвництво Держтелерадiо з-пiд щiльної опiки Верховної Ради, Кабiнет Мiнiстрiв 8 серпня 1994 року прийняв постанову "Про перетворення Держтелерадiо в Державну телерадiомовну компанiю України (Укртелерадiокомпанiю)". Тепер уся влада була зосереджена в руках президента телерадiокомпанiї, колегiальнiсть управлiння була скасована. Так була здiйснена чергова реорганiзацiя системи телебачення та радiомовлення України, що у значнiй мiрi сприяла тiй кризi ефiрних ЗМІ, що загострилася на початку 90-х рокiв. Поза тим, ще до здобуття Україною незалежностi українське телебачення стало окремою, незалежною вiд вказiвок з Москви системою.
19 серпня 1994 року, в день перевороту Державного Комiтету Надзвичайного Стану в Москвi, на українському телебаченнi повинне було вiдбутися планове профiлактичне вiдключення технiчних засобiв. Проте телебачення з самого ранку працювало, транслюючи, як i всi iншi канали, програми ЦТ. Всi телеканали були здубльованi з ЦТ аби передавати розпорядження ДКНС. О 14:00 керiвництво УТ вiдключило канал Українського телебачення вiд І програми ЦТ, а о 16 годинi в прямому ефiрi з Київської телестудiї до народу звернувся Голова ВР України Кравчук, повiдомивши, що режим надзвичайного стану на територiї республiки не вводиться. У першому випуску "Новин" УТ о 17 годинi матерiалiв на пiдтримку путчистiв не було. Так само i в подальших випусках були тiльки матерiали, що непрямо засуджували дiї ДКНС.
Партнерство та взаємодiю мiж програмними службами та профiльними головними редакцiями мали здiйснювати створенi натомiсть Головна редакцiя телевiзiйних програм i випуску i вiдповiдна служба на радiо. Вiдповiдальнiсть за достовiрнiсть змiсту та художню якiсть передач повнiстю покладалася на їх творцiв. Безперечно, це рiшення Президента Укртелерадiокомпанiї М. Охмакевича було помилковим. Складний технологiчний процес пiдготовки передач та видачi їх в ефiр був позбавлений штабу. Побачивши ускладнення, якi воно за собою принесло, вiн сприяв створенню Генеральної дирекцiї програм УТ. Але при цьому цiлий ряд його функцiй не були визначенi, що поглиблювало кризу УТ.
Проте ця криза не була помiтною на фонi полiтичної ейфорiї, яка панувала в суспiльствi. Одразу пiсля проголошення незалежностi екран УТ заповнили численнi "застольнi бесiди", малохудожнi полiтизованi "круглi столи" , нескiнченнi прес-конференцiї та брифiнги. Починається i малоконтрольоване засилля реклами. Активна позицiя українського телебачення сприяла пiдтвердженню пiд час референдуму 1 грудня 1994 року "Акту незалежностi України".
Пiсля референдуму почала втiлюватися в життя постанова Кабмiну України про впровадження в Укртелерадiокомпанiї контрактної форми прийому на роботу керiвникiв, творчих працiвникiв, спецiалiстiв та висококвалiфiкованих службовцiв. У лютому всi майже 9 000 працiвникiв системи державного телебачення i радiо були звiльненi, а потiм iз кожним iндивiдуально укладався контракт на роботу в компанiї строком вiд 1 до 3 рокiв. Водночас були здiйсненi i деякi структурнi змiни на УТ. До десяти iснуючих головних редакцiї Генеральної дирекцiї програм УТ додалося ще 4. Одночасно над головними редакцiями було створено ще одну ланку - у виглядi творчих об'єднань: "Громада", "Культура", "Наука", "Молодiсть". Через це суттєво зросла чисельнiсть кадрiв, проте прирiст обсягiв мовлення УТ був неiстотний. Водночас через вiдставання зарплатнi i особливо авторських гонорарiв вiд темпiв iнфляцiї телевiзiйники були просто незацiкавленi в творчiй роботi.
Одночасно з вищеназваними структурними змiнами в генеральнiй дирекцiї програм УТ-1, було створено керiвництво "Творчо-виробничого об'єднання другої програми Українського телебачення", основою формування якої мала стати студiя "Укртелефiльм" з її творчим i технiчним потенцiалом. Проте кадри студiї не були готовi до освоєння телевiзiйного ремесла. Набранi ж додатковi спiвробiтники в бiльшостi мали слабке уявлення про технологiю пiдготовки телепередач. Крiм того, не вдалося розробити оригiнальну концепцiю програми УТ-2. Її структурнi пiдроздiли дублювали чи тематичнi головнi редакцiї УТ-1, чи знiмальнi структури студiї "Укртелефiльм". Безперспективною була ставка на технологiчну базу "Укртелефiльму" як виробничу основу для формування УТ-2. Через рiк вiд цiєї iдеї вiдмовилися.
Тим часом з'явилося УТ-3, директором якого став М. Бiлоус. Це був суто творчий пiдроздiл, сформований при Головному технiчному центрi УТ. Безпосередньо передачi готувалися не за рахунок державних асигнувань, а за залученi кошти - спонсорськi, надходження вiд реклами, а також програм стороннiх виробникiв (комерцiйних телекомпанiй). Головною особливiстю УТ-3 став специфiчний екранний iмiдж програми. Це досягалося перш за все наскрiзним веденням усiєї програми телевечора одним модератором. На вiдмiну вiд традицiйних радянських дикторiв, ведучi УТ-3 самi готували свої екраннi "прокладки", багато iмпровiзували. Інша особливiсть цього каналу - високий темпоритм ходу самої програми. Якщо по УТ-1 з 19:00 до 24:00 транслювалося, як правило, 7-8 передач, то по УТ-3 - майже вдвiчi бiльше. Кожен випуск, окрiм художнiх фiльмiв, займав 20-30 хвилин. Такий же високий i внутрiшнiй динамiзм бiльшостi передач. Тому в структуру програми УТ-3 органiчно вписалися випуски новин CNN. Канал задумувався як своєрiдне "Вiкно у свiт" - на противагу УТ-1, що традицiйно переважну частину свого ефiрного часу вiддавало власнiй продукцiї. Практично всi передачi УТ-3 створювалися недержавними телекомпанiями ("ЮТАР", "Мегапол", "7 канал", "Гравiс", "ТБ Табачук", "УНІАН" тощо). УТ-2 та УТ-3 мусили дiлити канал з Росiйським телебаченням, яке вдвiчi переважало їх за ефiрним часом.
У телевiзiйному просторi України склалося таке становище: на її територiї розповсюджувалися росiйськi телепрограми "Останiкно" (повнiстю), "Росiйський канал" (до 60%), 2/3 так званої "Освiтньої програми", яким протистояли УТ-1 обсягом 15 годин середньодобово, УТ-2 та УТ-3. Перевага склалася на користь росiйських телепрограм, якi успадкували технiчну базу колишнього всесоюзного телебачення.
Згiдно з Проектом положення "Про Державну телерадiомовну компанiю України", Укртелерадiокомпанiя мала бути загальнодержавною органiзацiєю, до складу якої повиннi входити республiканськi пiдроздiли та пiдроздiли телебачення та радiомовлення в областях (мiстах), що здiйснюють теле- та радiомовлення на територiї України та за її межами. Виконуючи цi завдання, компанiя веде творчо-виробничу, господарську та комерцiйну дiяльнiсть, має переважне право на використання теле- та радiомережi на всiй територiї України, може мати власнi телерадiокомунiкацiйнi засоби. Укртелерадiокомпанiя мала визначати змiст, обсяг i порядок розповсюдження республiканських, мiських i обласних державних радiопрограм, що входять до її структури i складають єдину систему телерадiомовлення України. Її фiнансування повинне здiйснюватися за рахунок державного бюджету i коштiв вiд комерцiйної дiяльностi та спонсорства.
З'являється iдея ретрансляцiї супутникових телеканалiв з-за кордону. Для цього слiд було подолати ряд перешкод: вiдсутнiсть якiсної технiчної бази для масового прийому та поширення зарубiжних телепрограм; неправомiрний прийом та розповсюдження сигналiв бiльшiстю комерцiйних телекомпанiй України; вiдсутнiсть синхронних перекладiв українською мовою бiльшостi програм зарубiжних телестанцiй за умов мовної неготовностi значної частини нашого населення сприймати їх в оригiналi.
До певної мiри подолати цi бар'єри вдалося лише ICTV (International Commercial Television) - телекомпанiї, заснованiй у концерном РРТ та американською корпорацiєю "Storyfirst Communications". Оснащений сучасною апаратурою АСК ICTV давав можливiсть приймати з супутникiв програми багатьох телекомпанiй свiту. Але це не механiчна ретрансляцiя, а осмислена вибудова своєї програми з багатьох компонентiв. Правда, на виробництво власної продукцiї телекомпанiя у першi роки вийти так i не змогла. Одначе вона заявила про намiр розповсюдити свiй вплив на територiю всiєї України.
телекомпанiя "ТОНІС" - найстарша в країнах СНД недержавна телекомпанiя.
1. 2 Становлення незалежного українського телебачення
Становлення незалежної української держави збiглося у часi з перiодом виникнення комерцiйних (недержавних) телекомпанiй. Офiцiйнi свiдоцтва на право вести мовлення одержали майже тисяча компанiй, студiй, редакцiй, програм ТБ та радiомовлення, що не входили до системи Укртелерадiокомпанiї, в тому числi бiльше 400 телекомпанiй. З них 284 не вели мовлення.
Зарубiжна вiдеопродукцiя, використовувана абсолютною бiльшiстю "альтернативних" телестудiй , є основою їхнього екранного благополуччя. Пiдхiд переважної бiльшостi недержавних засобiв ТБ до використання наданого їм ефiрного часу є досить одноманiтним: в основному прокат закордонної вiдеопродукцiї, часто сумнiвної технiчної та художньої якостi.
Функцiї координатора творчих i технiчних зусиль недержавних телекомпанiй прагне взяти на себе громадська органiзацiя "Українська телевiзiйна спiлка", утворена наприкiнцi 1994 року. Вона об'єднала близько 50 колективних членiв. Основну свою увагу керiвництво Спiлки зосередило на проблемi розбудови телеiнформацiйного простору в Українi.
Введення у дiю Закону України "Про телебачення i радiомовлення" поставило на порядок денний питання про одержання усiма компанiями лiцензiй на право телерадiомовлення.
Система телерадiопростору України оформилася: на трьох загальнонацiональних каналах працюють три незалежнi телеструктури - Нацiональна телекомпанiя, "Студiя 1+1" та "Інтер", конкуренцiя мiж якими сприяє урiзноманiтненню програм, позитивно служить iнтересам глядачiв. До них наближається ICTV (реформоване у 2003 роцi), спостерiгається вiдчутне творче зростання та поширення майже на всю Україну телекомпанiї "СТБ". Свiй мiкроклiмат у мiсцевому телеефiрi створюють сотнi телерадiоорганiзацiй - вiд обласних то селищних.
Щоденний аналiз програм вiтчизняних телекомпанiй засвiдчує, що значна частка їх ефiру зайнята вiдеопродуктом зарубiжного виробництва. Лише Нацiональна телевiзiйна та радiомовна компанiї, ряд обласних ДТРК, окремi комерцiйнi ТК ("1+1", "ТЕТ", "СТБ" тощо) придiляють увагу виробництву власного телепродукту. Багато ж iнших не дотягують до 50-вiдсоткової планки, i часто за рахунок трансляцiї концертiв, заходiв та презентацiй. Законом "Про кiнематографiю" було встановлено квоту демонстрування нацiональних фiльмiв, що становить не менше 30% нацiонального екранного часу.
Використання телебачення i радiомовлення у виборчих кампанiях - питання, яке чи не найприскiпливiше розглядається законодавством нашої країни. У демократичному суспiльствi головним завданням мовлення має бути обслуговування iнтересiв громадськостi, тобто аудиторiї. Якщо компанiя телемовлення є комерцiйним пiдприємством, вона повинна виявляти iнтереси споживача, оскiльки її завданням є продаж аудиторiї рекламодавцям. На жаль, в Українi цi принципи виконуються не завжди, наявна певна полiтична самоцензура телепрограм.
регiональних телепрограм, вiд 4 до 10 програм мiсцевого рiвня, трансляцiю програм у мiсцях пiдвищеної забудови через багатоканальнi кабельнi та ефiрно-кабельнi мережi, у сiльськiй мiсцевостi - впровадження програм на базi телекомунiкацiйних мереж багатофункцiонального призначення. Крiм того, має розпочатися трансляцiя з України програми на зарубiжжя через український супутник зв'язку.
2. Тенденцiї розвитку регiонального телебачення в умовах соцiальних перебудов
пiдприємства кабельного телебачення, розвиток яких сприяє поступовому переходу вiд iндустрiального до iнформацiйного суспiльства. Тому сучасний стан розвитку ринку кабельного телебачення потребує розробки i впровадження бiльш дiєвих механiзмiв державного управлiння.
Демократизацiя суспiльства, процеси iнформатизацiї, переосмислення ролi iнформацiї та її значення в формуваннi нацiональної свiдомостi, розширення меж iнформацiйного простору шляхом впровадження новiтнiх технологiй вимагають наукового обґрунтування необхiдностi розробки основних положень державної програми розвитку ринку кабельного телебачення. Це бiльш тим важливо, що пiдприємства кабельного телебачення є основним джерелом розповсюдження суспiльнозначимої iнформацiї усiм верствам населення, що дає право говорити про важливу соцiальну роль даного виду мовлення.
Г. К. Губерної, В. В. Дорофiєнка, М. Х. Корецького, Н. Р. Нижник, С. Ф. Поважного, М. Г. Чумаченка.
фахiвцiв О.І. Амошi, В. Г. Бондаренка, С. В. Демченка, А. О. Дєгтяра, Є. В. Кiльчицького, Є. А. Макаренко, В. М. Орлова, В. К. Стеклова, О. Ю. Чубукової, а також зарубiжних вчених Р. Арона, Д. Белла, М. Вебера, Р. Каца, Й. Масуди, М. Пората, Т. Стоун’ера, О. Тофлера. Проте окремi питання, зокрема, що стосуються проблем удосконалення державних механiзмiв управлiння дiяльнiстю пiдприємств, якi надають послуги кабельного телебачення та створення моделi суспiльного мовлення в Українi не знайшли вирiшення в цих та iнших дослiдженнях.
У зв’язку з цим необхiдною є розробка теоретичних положень, методологiчних пiдходiв i практичних рекомендацiй щодо удосконалення механiзмiв державного управлiння пiдприємствами кабельного телебачення як складової сфери iнформацiйних послуг шляхом розробки положень державної програми розвитку.
Сучасне суспiльство поступово переходить на новий етап розвитку, який визначається зниженням ролi матерiального виробництва, розвитком сектору послуг i зростаючою роллю iнформацiї. Цi характернi риси обумовили можливiсть створення в Українi „iнформацiйного суспiльства”.
Сфера iнформацiйних послуг займає особливе мiсце в економiцi розвинутих країн, в тому числi i в Українi. Поступово вiдбувається iнтеграцiя засобiв зв’язку в усi сфери життя. Отже, в дисертацiйнiй роботi доведено, що така глибока iнтеграцiя iнформацiйних технологiй в основнi сфери життєдiяльностi суспiльства визначає їх важливу роль й потребує пiдвищеної уваги з боку держави до становлення i розвитку цiєї сфери.
та розвитку в Українi iнформацiйного ринку, дiяльнiсть суб’єктiв якого вiдбувається пiд впливом як ринкових, так i державних механiзмiв управлiння. Надмiрне втручання держави може привести до цiлого ряду негативних наслiдкiв: зниження iнвестицiйної привабливостi, вiдсутностi конкуренцiї, скорочення наукових розробок.
Таблиця 2. 1 Етапи розвитку iнформацiйних технологiй
| Етап |
Перiод |
Основна дiя чи
винахiд
|
Назва iнформацiйної технологiї |
Сфера застосування |
| І етап |
з 1832 р. |
телеграф
телефон
|
кабельна (проводна) |
сфера зв’язку;
виробнича сфера;
сфера комунальних послуг;
|
ІІ етап
|
з 1895 р. |
радiо
телебачення
|
радiохвильова (безпроводна) |
iнформацiйна сфера;
сфера зв’язку;
культурно-розважальна сфера;
|
| ІІІ етап |
з 1957 р. |
|
супутникова |
iнформацiйна сфера;
виробнича сфера;
|
|
|
з 1968 р. |
комп’ютер |
комп’ютерна |
iнформацiйна сфера;
виробнича сфера;
сфера зв’язку;
телекомунiкацiйна сфера;
|
| V етап |
з 80 – х рр. |
злиття засобiв зв’язку та обчислювальної технiки |
глобальна чи iнтегрована |
виробнича та невиробнича сфера; |
Внаслiдок цього, основним напрямком розвитку iнформацiйного ринку є розробка ефективних механiзмiв державного управлiння пiдприємствами, що дiють на ньому. При цьому, в залежностi вiд функцiй запропоновано подiляти державнi органи влади на регуляторнi та управлiнськi.
Так, до управлiнського органу пропонується вiднести орган влади, основною задачею якого є реалiзацiя державної полiтики у сферi економiки, розробка державних програм економiчного розвитку країни, прогнозiв розвитку рiзних галузей економiки, законодавчих i нормативних актiв.
В свою чергу, до регуляторного органу пропонується вiднести незалежний орган влади, основнi функцiї якого полягають в забезпеченнi рiвних умов дiяльностi на ринку, контролi за виконанням суб'єктами ринку законодавства, а також якостi зроблених ними товарiв (послуг) та задоволеннi попиту споживачiв. Крiм того, цей орган повинен виконувати важливi задачi щодо затвердження цiн i тарифiв на визначенi товари (послуги) та контролювати дiяльнiсть монополiстiв.
найбiльш ефективною в сучаснiй економiцi.
2. 2 Ефективна програма розвитку телебачення
Важливою формою державного регулювання економiки є державне економiчне програмування. При цьому, метою державного програмування є досягнення прийнятного для держави варiанту розвитку економiки, а головним завданням - пiдтримка економiчної рiвноваги, вплив на якiсне перетворення економiки, стимулювання її розвитку.
З метою розробки ефективної програми розвитку ринку кабельного телебачення доцiльно використовувати методи планування, прогнозування та програмування. При цьому, планування являє собою процес прийняття управлiнського рiшення, який передбачає вибiр, i за альтернативної постановки цiлей, визначення прiоритетiв, розробку комплексу заходiв, що забезпечують їх досягнення.
Що стосується прогнозування, то воно може виступати як самостiйна форма регулювання, так i як науково-аналiтична стадiя планування. За допомогою прогнозування визначається можливий стан економiчного й соцiального розвитку українського ринку кабельного телебачення на майбутнє, альтернативнi шляхи його розвитку та обґрунтовується вибiр найбiльш прийнятного варiанту.
Програмування, як форма державного управлiння, має сприяти розв’язанню найважливiших проблем, загальнодержавних за значенням: науково-технiчних, економiчних, соцiальних, екологiчних та iнших. Воно мусить забезпечити комплексний пiдхiд i цiлеспрямований розподiл ресурсiв для розв’язання певної проблеми i досягнення поставленої мети.
В Українi з метою розвитку iнформацiйної сфери були сформованi i ствердженi ряд документiв, в яких зазначено основнi положення державної полiтики в iнформацiйнiй сферi, а саме, Нацiональна програма iнформатизацiї, Концепцiя розвитку телекомунiкацiй в Українi до 2010 року та Концепцiя розвитку зв’язку України до 2010 року. Але питання розвитку ринку кабельного телебачення залишилися поза увагою держави. Тому в роботi доведена необхiднiсть створення програми розвитку цього ринку.
Для розробки основних положень програми проведено комплексний аналiз основних тенденцiй розвитку ринку кабельного телебачення та визначено роль i мiсце держави в процесi її реалiзацiї.
Може бути здiйснено теоретичне обґрунтування та вирiшення актуальної задачi удосконалення механiзмiв державного управлiння та регулювання дiяльностi пiдприємств, що надають iнформацiйнi послуги, на базi створення державної програми розвитку ринку телебачення. Змiст основних висновкiв i пропозицiй полягає у наступному.
При цьому визначається, що для ефективного розвитку iнформацiйної сфери необхiдно удосконалити механiзми державного управлiння пiдприємствами, якi дiють у цiєї сферi.
2. Дослiдження теорiї державного управлiння дозволило визначити роль держави в економiчних процесах та довести, що наявнiсть державного монополiзму в сферi iнформацiйних послуг стримує розвиток ринкових вiдносин i призводе до наступних негативних наслiдкiв, таких як, зниження iнвестицiйної привабливостi галузi, вiдсутнiсть конкуренцiї, скорочення наукових розробок. Для їх подолання запропоновано визначити межi впливу держави в дiяльнiсть пiдприємств iнформацiйної сфери.
3. В роботi доведено, що ринок кабельного телебачення має свої особливостi, наявнiсть яких свiдчить про необхiднiсть вiдокремити цей ринок в загальнiй структурi ринку телекомунiкацiй та запропонувати вiдповiднi механiзми державного втручання. Існування даного ринку обумовлено потребою населення в доступнiй та якiснiй iнформацiї. Пiдприємства кабельного телебачення задовольняють цю потребу, виконуючи роль посередника мiж населенням та телерадiоорганiзацiями. В роботi доведено, що в залежностi вiд виду послуг iснують чотири типи пiдприємств кабельного телебачення: пiдприємство, що надає послугу по передаванню телевiзiйного сигналу, пiдприємство, що надає послугу по передаванню телевiзiйного сигналу i телекомунiкацiйних послуг (Інтернет), пiдприємство, що виробляє iнформацiйний продукт та розповсюджує його по кабельних мережах та пiдприємство, що надає весь комплекс послуг.
4. Дослiдження закордонного досвiду державного регулювання ринку кабельного телебачення надало можливiсть зробити висновок, що український ринок кабельного телебачення находиться лише на початку свого розвитку i має велику кiлькiсть проблем, до яких вiдносяться наступнi: вiдсутнiсть базового законодавчого документу, в якому необхiдно визначити основних суб’єктiв ринку кабельного телебачення, вiдсутнiсть чiткого розмежування управлiнських та регуляторних функцiй органiв державної влади, низька iнвестицiйна привабливiсть ринку та неефективна полiтика державного втручання в дiяльнiсть пiдприємств, якi дiють на цьому ринку. Для вирiшення цих проблем запропоновано удосконалити iснуючу законодавчу базу України шляхом розробки та iмплементацiї закону „Про кабельне телебачення”. При цьому пропонується розмежувати управлiнськi та регуляторнi функцiї органiв влади й усi регуляторнi функцiї покласти на Нацiональну Комiсiю з питань регулювання зв'язку, а управлiнськi – на Державний комiтет зв’язку та iнформатизацiї.
5. Зазначено, що процеси демократизацiї в усьому свiтi привели до необхiдностi створення суспiльного мовлення. В роботi розроблено модель українського суспiльного телебачення, що заснована на використаннi закордонного досвiду. Доведено, що пiдприємства кабельного телебачення повиннi виконувати провiдну роль у розповсюдженнi та фiнансуваннi суспiльного телебачення. Це визначає соцiальну спрямованiсть послуг, що надають пiдприємства кабельного телебачення українському споживачевi.
послугу кабельного телебачення та доведено, що найбiльш ефективним при розрахунку цiни на цi послуги стане використання системи взаємного субсидування, а саме, на „соцiальний” пакет телевiзiйних передач встановлюється занадто нижча цiна, а на „елiтний” пакет - висока цiна, яка перекриватиме витрати виробника i сприятиме одержанню ним необхiдного прибутку.
7. Розроблено основнi положення державної програми розвитку ринку кабельного телебачення, що засновано на удосконаленнi законодавчої бази, розмежуваннi державних органiв, якi регулюють дiяльнiсть ринку кабельного телебачення, на регуляторнi та управлiнськi з наданням їм вiдповiдних повноважень, впровадженнi пiдходiв до формування системи фiнансування українського суспiльного телебачення, визначеннi шляхiв залучення кабельних операторiв у цей процес та розрахунку прогнозних показникiв розвитку ринку кабельного телебачення на перспективу.
3. 1 Рiвнi управлiнського аспекту проблеми
пiдприємствами i органiзацiями ключової суспiльної функцiї, повну вiдсутнiсть системного бачення стратегiї i розвитку телерадiопростору з урахуванням нацiональних iнтересiв i вимог нацiональної безпеки. У цьому корiння таких ключових проблем, як бездуховнiсть, неповага до мови, до культури, пiдвищення соцiальної напруженостi суспiльства.
У чому головнi причини такого стану речей. Я хотiв би, щоб ми проаналiзували це на рiвнi управлiнського аспекту проблеми, законодавчого, економiчного i технологiчного.
Управлiнський. На сьогоднi українському телерадiопросторi склалась певна система вiдносин. Якщо в загальному, в системi управлiння телерадiопростором iснують кiлька лiнiй конфлiкту. Подивiться на схему, перша i основна з них - це конфлiкт Нацiональна рада з питань телебачення i радiомовлення i Державний комiтет телебачення i радiомовлення.
"Про Нацiональну раду" Нацiональна рада здiйснює лiцензування телерадiомовлення, нагляд за дотриманням телерадiоорганiзацiями лiцензiйних умов. Наголошую на тому, що сфера контролю Нацiональної ради розповсюджується на всi телерадiоорганiзацiї, незалежно вiд форм власностi. Натомiсть Держкомiтет з телебачення i радiомовлення як центральний орган виконавчої влади контролює дiяльнiсть державних телерадiоорганiзацiй, тобто значного сегменту вiтчизняного мовлення.
Таким чином, в однiй предметнiй сферi ми маємо фактично два органи. Саме завдяки iснуванню конфлiкту повноважень цих органiв, а також завдяки прямiй вказiвцi з законопроект Адмiнiстрацiї Президента сьогоднi склалась ситуацiя, коли всупереч вимогам законiв про телебачення, про Нацраду обласнi державнi телерадiоорганiзацiї ведуть мовлення на загальнонацiональних каналах частково УТ-1, а зараза на УТ-2, не маючи стратегiї i розумiння, що їх чекає в майбутньому.
Хочу нагадати, що за мовчазної згоди Держкомтелерадiо i уряду обласнi держтелерадiокомпанiї були свого часу витiсненi з каналу УТ-3 на канал УТ-1, потiм на УТ-2.
Сьогоднi ситуацiя складається так, що, очевидно, вони покинуть i цей загальнонацiональний канал. Нагадаю, що в цiй ситуацiї, крiм нашого профiльного комiтету я не почув жодної державної iнституцiї, яка би захистила права обласних телерадiокомпанiй, яких незаконно викидали з одного каналу на iнший. Отже, можна говорити, що сьогоднi функцiї Державного комiтету з питань телебачення i радiомовлення фактично не визначенi i не зрозумiлi для бiльшостi учасникiв ринку.
Нещодавно в затвердженому указi Президентом положення про Держтелерадiо мiстяться загальнi вказiвки на сферу їх компетенцiї - координацiя, регулювання функцiональне i таке iнше.
Що таке "iнформацiйна сфера", якою треба координувати, нiхто не може пояснити зрозумiло. Показовим є в цьому планi намагання вiд виконавчої влади додатково розширити повноваження, наприклад, на функцiї додаткового лiцензування, законопроект, який ми вiдхили.
i контролем за використанням радiочастотного ресурсу, а також координує розподiл смуг радiочастот, якi видiленi для радiомовлення. Фактично видаючи лiцензiю на мовлення Нацiональна рада раз i назавжди дає дозвiл для каналу мовлення. За логiкою речей iнших лiцензiй не треба. Що є на сьогоднi?
У вiдповiдностi Закону про радiочастотний ресурс передбачає, що крiм лiцензiї на мовлення такi лiцензiї на використання радiочастот повиннi видаватися Держкомзв'язком, звiдси так звана проблема подвiйного лiцензування, звiдси iнструмент впливу на телерадiоорганiзацiї, якi теоретично маючи лiцензiю Нацради можуть не почати своє мовлення або можуть зупинити своє мовлення за рiшенням Держкомзв'язку. В чому полягає наше бачення стратегiї дiяльностi телерадiопростору України?
З одного боку мiнiмiзацiя ролi Держкомтелерадiо i управлiння галузi, а в перспективi - лiквiдацiя цiєї структури, як втiлення застарiлої моделi управлiння. З зрозумiнням, що її статус прописано в Конституцiї.
ради Державним комiтетом зв'язку.
На законодавчому рiвнi для нас є принципово важливим, як найшвидше завершити реформування та радiопростору. На сьогоднiшнiй день, ви знаєте, в першому читаннi прийнято Закон про телебачення i радiомовлення i Закон про Нацiональну раду.
Перший Закон про телебачення i радiомовлення однозначно здобув схвалену оцiнку експертiв комiтетом Ради Європи i вiтчизняних експертiв.
Закон про Нацiональну раду з питань телебачення i радiомовлення був суттєво доопрацьований комiтетом пiд час першого читання. І сьогоднi ми пропонуємо Верховнiй Радi принципово нову модель законодавчого управлiння, де Нацiональна рада - експертний незалежний орган, на який не впливає нi законодавча, нi виконавча гiлка влади пiсля призначення членiв Нацiональної ради. Вiдмiнена ротацiя, i члени Нацiональної ради функцiонують 4 роки пiдряд пiсля того, як вони отримали вотум довiри або вiд парламенту, або вiд Президента.
На сьогоднi на законодавчому рiвнi ми зiштовхнулись з так званим конфлiктом паралельного мислення. Уряд нам пропонує законопроекти, якi створюють додатковi проблеми, i ми їх вiдхиляємо, втрачаючи час, в той час коли парламент чи комiтет мусив би активнiше розбудовувати законодавчу сферу.
Одним iз здобуткiв нашого життя, я вважаю, є громадське обговорення i ухвалення Закону про рекламу, яким вдалося значною мiрою визначити єдинi параметри i єдинi принципи поведiнки вiтчизняного телерадiопростору.
Зразу ж скажу про те, що, на жаль, деякi телерадiокомпанiї вiльно послуговуються цим законом. І я думаю, що вiдповiднi органи повиннi на це реагувати. Тому що якщо дiяти, як дiє канал "1 плюс 1" пiд час показу бою Вiталiя Кличка, коли спiввiдношення мiж боєм i рекламою був десь 1 до 10, що не просто суперечить закону, а суперечить здоровому глузду, то, очевидно, я думаю, не такий Закон про рекламу ми приймали. Але це проблема тих органiв, якi контролюють. Але сьогоднi я хотiв як позитив зафiксувати легалiзацiю, вихiд з тiнi i суттєве зростання грошей в рекламному ринку України. Сьогоднi ми присутнi при своєрiдному iсторичному моментi, тому що за згоди керiвникiв провiдних вiтчизняних телеканалiв я хочу оприлюднити офiцiйну iнформацiю щодо надходжень вiд реклами на цi канали за 9 мiсяцiв 2009 року.
Тут сума в тисячi гривень, того, що отримали провiднi нацiональнi телекомпанiї за 2009 рiк, 9 мiсяцiв. Парадоксальною тут є ситуацiя. Ви бачите: в нас рiвнi долi мiсця на рекламному ринку в цiлому мiж телекомпанiєю "СТБ" i Першим нацiональним. І за 9 мiсяцiв 2009 року вони отримали майже, м'яко кажучи, однаковi надходження. Нацiональна телекомпанiя - 3 з половиною мiльйони, а СТБ 23,5 мiльйони.
Динамiка розвитку телерадiоiнформацiйного простору за останнi десятирiччя красномовно характеризується такими фактами. Крiм майже трьох десяткiв державних телерадiокомпанiй, сьогоднi ефiр наповнюють бiльше тисячi - тисячу п'ятдесят двi телерадiокомпанiї рiзних форм власностi. Обсяг мовлення, як вам вiдомо, зрiс у п'ятдесят п'ять разiв i становить сьогоднi близько 8000 годин на добу.
Державний комiтет телебачення i радiомовлення, уряд України вважають це великим досягненням України, i, безумовно, цей процес повинен мати пiдтримку. Триває активний процес формування систем ефiрного, кабельного i супутникового мовлення. І все це свiдчить про рiзноманiтнiсть технологiй i поширення телерадiосигналу, що вiдповiдає свiтовим тенденцiям телерадiомовлення i про високi темпи розвитку електронних ЗМІ.
цiєю справою, очевидно, розумiється на цьому. А сьогоднi в Українi функцiонує одинадцять загальнонацiональних телеканалiв, державнi є загальнонацiональнi i нацiональнi телекомпанiї. Радiомережа загальнонацiонального рiвня представлена трьома суб'єктами - це нацiональна радiокомпанiя, "Наше Радiо" i медiа-маркет.
3. 2 Розвиток регiональних телерадiоорганiзацiй
Регiональнi телерадiоорганiзацiї мають значне, вiдiграють значну роль в медiапросторi електронних засобiв iнформацiї. 10 iз 14 загальнодержавних мереж зорiєнтованi i зосередженi в Києвi.
Останнiм часом активно розвивається мiсцеве мовлення i менi дуже приємно, що активно розбудови ведуть державнi... державних обласних компанiй, багато областей, зокрема i в Криму, i у Запорiжжi, у Луганськiй, Миколаївськiй, Херсонськiй, Черкаськiй i так далi областях. Тобто перший акцент, говорити про те, що ми на вiки вiдстали в iнформацiйнiй сферi, на щастя, не доводиться. І попри те, що ми деякi речi видаємо за щось таке нове, революцiйне, насправдi, процес рухається динамiчно, i державнi мовники, на щастя, не пасуть в цьому процесi заднiх. Це один акцент.
програм дуже часто. Окремого акценту потребує стан кабельного телебачення, i це позицiя Кабiнету Мiнiстрiв, треба врегульовувати це законодавчо. І один iз висновкiв, очевидно, наших слухань: визначити, що це оператор кабельного телебачення, чи це суб'єкт, який належить до сфери законодавства зв'язку, чи це телерадiоорганiзацiя. А то ми iнодi змiшуючи заставляємо працювати у незрозумiлих умовах кабельникiв.
"Інтер", Новий канал", "Тонiс", ТЕТ, ТРК Україна працюють, розвиваються, на пiдходi iншi. Приємно також, що нарештi через 12 рокiв ефiр через супутник побачила державна телерадiокомпанiя, що дуже важливо, i ми поширюємо зараз програми українського телебачення i радiо на майже 70 країн Європи i Азiї. Ближчим часом, я думаю, у першому кварталi наступного року ми вийдемо на американський континент. Цьому сприяли i мої переговори нещодавно у Нью-Йорку з провiдними телерадiоорганiзацiями на американському континентi.
Дуже важливо, аби створюючи нове законодавство, ми не вiддавали переваг тiльки за ознакою засновництва або за ознакою належання державi так званого чи неналежання.
виконувати. По-друге, вона виконує 120 програм вiд освiтнiх до дитячих, до екологiчних, до культурологiчних, до охорони здоров'я. Жоден недержавний мовник, навiть дуже потужний, не пiде на деякi проекти iнформацiйнi собi на збиток. Державна мусить компанiя це робити. І тому бюджет i передбачає таку пiдтримку.
що маємо. Це принципова позицiя Державного комiтету i уряду.
Нам треба, особливо з Нацiональною радою з питань телебачення i радiомовлення, нарештi вирiшити проблему FM-мовлення для державних, в тому числi якi з часом стануть суспiльними в повному розумiннi цього слова мовникiв. Тому що у нас виникає маса проблем, коли в конкурсах перемагають, там друге чи третє армянське радiо в Одесi порiвняно з державними мовниками, i вони, маючи всi переваги, прописанi чинним законодавством, насправдi в ролi Попелюшки виявляються.
Безперечно треба йти шляхом формування громадського суспiльного телерадiомовлення. І це записано в програмi дiй уряду - створення передумов. Але при цьому деякi полiтики так поспiшають, що аж доводять нереальний план до двору, - сьогоднi i негайно. Це чимось нагадує форсовану колективiзацiю 30 рокiв минулого столiття. Не мождивощоб така поспiшнiсть закiнчилася для суспiльства i держави iнформацiйним голодомором своєрiдним, коли Україна отримає ще один зовнi замаскований пiдсуспiльний, а насправдi контрольований чи то зарубiжним, чи то внутрiшнiм капiталом канал, допуск до якого отримають тiльки свої мiльйони, iншi, себто все суспiльство, сядуть на голодну iнформацiйну пайку, це - принципова позицiя. Кращим способом будування суспiльного каналу є створення його на новому частотному ресурсi, не руйнуючи iснуючої системи телерадiомовлення. Знайти його за бажанням можна, цей ресурс. Для цього мають попрацювати зв'язкiвцi, вiйськовi i Нацiональна рада, не вiдбирати i дiлити, а знайти i додати, ось благородна, менi здається, мета. Що стосується державного телерадiомовлення, то його, по-перше, треба поставити у людськi умови, бiльш-менш наблизивши до матерiально-технiчного i фiнансового рiвня, який мають комерцiйнi канали. По-друге, завершити лiцензування включно з FM-мовленням та будуванням мереж в регiонах, виконавши при цьому вимоги чинного законодавства, про що я говорив про прiоритетний розвиток державного мовлення. І нарештi, по-третє, забезпечити державному телерадiомовленню сучасну технологiчну перебудову, викид у циклi поширення через супутник можливiсть здiйснювати мовлення на якомога ширшу аудиторiю.
Фактично, здiйснюючи сьогоднi функцiю суспiльного телерадiомовлення в своїй державi державне мовлення не вiдчуває такої активної пiдтримки. Я вам назву тiльки одну цифру, її там немає на слайдах в супроводi зображення. Ми в 2007 роцi мали 137 млн. на телерадiомовлення, в 2009 - 71, на 60 млн. І темпи такої уваги, в лапках, в тому числi i при розглядi бюджету, продовжуються.
Державне мовлення за законом - єдине, на що справедливо мають право виходу iнститути влади, полiтичнi, громадськi i суспiльнi iнститути. Це канали iнформацiйного вибору, супроводу виборiв з рештою. Для чого ж закладати в нову редакцiю закону про телебачення i радiомовлення на порушення Конституцiї України бажання лiквiдувати державних мовникiв? Для чого протиставляти бiзнесiнтересу iнтерес суспiльний, державний. Чому б не дiяти не за принципом - або, або, а за принципом - i. i. Тобто додавати, а не вiдбирати i дiлити.
Закон про телебачення i радiомовлення та створений ними конституцiйний i постiйно дiючий позавiдомчий державний орган, пiдзвiтний Верховнiй Радi України i Президентовi України, вiдiграли вирiшальну роль в установленнi i розвитку сучасного телерадiоiнформацiйного простору нашої держави. В цьому планi на наш погляд варто зазначити два етапи: перший, 1996-2002 роки - етап встановлення i кiлькiсного зростання телерадiоiнформацiй, телерадiорганiзацiй України. На момент прийняття Закону про телебачення i радiомовлення в Українi дiяли головним чином державнi телеорганiзацiї, тодi їх було 25 i обсяг мовлення яких становив 150 годин на добу. І активна робота новоствореної Нацiональної ради дала вражаючий результат на початок 2002 року, кiлькiсть телерадiоорганiзацiй в Українi сягнула 791. Мовлення зросло бiльш нiж 20 разiв, але це був перiод кiлькiсного зростання.
Другий етап розпочався 2003 року i триває до тепер. Нинi число телерадiоорганiзацiй досягло 1100, обсяг мовлення сьогоднi загалом складає майже 9 тисяч годин на добу.
Найголовнiшим пiдсумком цього другого етапу є створення по справжньому багатопрограмного телебачення i радiомовлення у нашiй державi. Нинi жителi бiльшостi територiй України приймають, крiм передач мiсцевих телерадiоорганiзацiй ще програми 6-8 центральних київських теле- i радiоорганiзацiй.
Загалом же в Українi функцiонує в якостi загальнонацiональних мовникiв 11 телекомпанiй, 6 радiокомпанiй та ще майже 2 десятка регiональних, тобто тих, якi дiють на територiї вiд 2 до 13 областей. Однак, ми не можемо задовольнятися цiєю мережею загальнонацiональних i мiсцевих електронних ЗМІ як за технiчними параметрами, так i особливо щодо якостi мовлення. Зростання кiлькостi телерадiоорганiзацiй загострило проблеми зокрема у законодавчому полi, а також щодо змiстовного наповнення та поширення програм численних телерадiомовникiв, регулювання дiяльностi компанiй рiзних форм власностi i контролю за дотриманням ними законодавства та лiцензiйних умов. Хоча законодавство щодо iнформацiйної сфери в Українi загалом досить розвинене, але воно вiдстає вiд потреб сьогодення i навiть кращий для свого часу закон про телебачення i радiомовлення нинi вже застарiв. То ж є нагальна необхiднiсть i реальна потреба комплексного наведення правового порядку в телерадiоiнформацiйному просторi України в розвитку його iнфраструктури i вiдсутнiсть конституцiйного законодавчого акта про заходи iнформацiйної полiтики як складової внутрiшньої i зовнiшньої полiтики держави, концепцiї розвитку телерадiоiнформацiйного простору спричиняє суб'єкт...... в галузi телебачення i радiомовлення дiяти неузгоджено, хаотично, нерiдко на основi нездорового суперництва i взаємоперешкод. Подiбне трапляється навiть у вiдносинах мiж центральними державними органами: Держкомзв'язком, Держтелерадiо, Нацiональною радою.
i радiомовлення.
Дуже сильнi вiдомчi позицiї в галузi телебачення i радiомовлення має Держкомзв'яку. Це, на наш погляд, зрозумiло. Те, що стосується управлiння телекомунiкацiйними системами i органiзацiями та регулювання їх розвитку не пiддається сумнiву. Однак, iснує зайва штучна проблема подвiйного лiцензування, про що сьогоднi вже говорили i будемо говорити, по сутi одного i того ж комплексу дiяльностi юридичних осiб у галузi телебачення, радiомовлення. Лiцензування, на наш погляд, має бути єдиним унiфiкованим та достатнiм i лише Нацiональною радою. В Українi помiтне звуження можливостей розвитку мереж телерадiомовлення, i однiєю з причин цього є те, що у нацiональнiй таблицi радiочастот за спецкористувачами закрiплено понад двадцять смуг, якi могли б бути видiленi для ефiрного радiомовлення сигналiв телерадiопрограм. А що вже говорити про суттєву втрату частотного ресурсу у прикордонних областях i наростання перешкод з боку зарубiжних мовникiв. Тож трапляється, що ряд наших регiонiв, наприклад, Закарпатська, Львiвська, Волинська, Рiвненська, Івано-Франкiвська областi, Пiвдень Криму та iншi охоплюються двома-трьома програмами українського радiо i понад десятьма iноземних станцiй. Буває, що український дозвiл на мовлення на однiй i тiй же частотi отримує українська компанiя, як у мiстi Приморську Запорiзької областi i значно потужнiша зарубiжна, скажiмо, з Новоросiйська, i у результатi вiтчизняна компанiя нормально мовити вже не може. Очевидно, подiбна неефективнiсть використання радiочастотного ресурсу пов'язанi iз тим, що у розробцi та прорахуваннi частот для телерадiомовлення беруть участь лише вiйськовi спецiалiсти Укрчастотнагляду i не залучаються до цiєї роботи тi, хто вiдповiдає за довгостроковий, стратегiчний розвиток телерадiоiнформацiйного простору, тобто Нацiональна рада.
рада замовила у Держкомзв'язку 2 тисяч 840 частот для потреб телебачення i радiомовлення отримано лише 575 тобто менше четвертi замовлення.
І сьогоднi звинувачення Нацiональнiй радi в тому, що видає лiцензiї iншим... державним мовникам, державним телераiоорганiзацiям, мусить бути проаналiзовано i чiтко визначено тiльки на особливих i визначених фактах.
Нацiональна рада видає лiцензiї тiй чи iншiй обласнiй телерадiокомпанiї. Проходить час, приходить представник: ми вiдмовляємося вiд каналу, або частоти у тому чи iншому регiонi. Нацiональна рада i видає FM-частоту.
Тривожною є вiдсутнiсть остаточної упорядкованостi лiцензованого мовлення на загальнонацiональних телеканалах УТ-1, УТ-2 i значною мiрою подiбним є результат непослiдовних намiрiв, якi сьогоднi i спрямованi i в тому числi i в Держтелерадiо, i в Нацiональнiй радi, i створення каналiв, якi ще не мають лiцензiї. Правда ми останнiм часом видали лiцензiю всесвiтної служби українсьокого телебачення i радiомовлення. Але це ж очiкує i канал "Культура", i обласнi державнi телерадiокомпанiї на мережi УТ-2. Є серйознi перешкоди поширенню загальнонацiональних радiопрограм УР-1, УР-2 i УР-3.
Шановнi учасники парламентських слухань, за такої сукупностi негараздiв, вiтчизнянi ТРО часто змушенi вдаватися до вiдступiв вiд змiсту телерадiоiнформацiйної дiяльностi. Програмний баланс усе бiльше схиляється на користь суто прибуткових передач рекламно-комерцiйного характеру, чи шоу-розважального бiзнесу, про що i сьогоднi говорилося, i буде говоритися. Навiть ТРО, що претендують на загальнонацiональний статус, заявляють про скорочення або взагалi вилученнi iнформацiйних випускiв. Натомiсть заповнюють канали заокеанськими вiдеопродуктами далеко вiд кращого гатунку.
Наприклад, лише за останнi три мiсяцi поточного року тiльки центральнi телекомпанiї, київськi телекомпанiї демонстрували бiльше пiвтори тисячi таких серiалiв. Але багатьох i така примiтивiзацiя програм не рятує.
Аналiз економiчного стану телерадiоорганiзацiй України, здiйснений Нацiональною радою за матерiалами аудитiв за 2008 рiк, показав, що 419 телеорганiзацiй збитковi. А це майже половина вiд усiх на той час дiючих телеорганiзацiй в країнi. Тому логiчно постає ключове питання: а скiльки для України потрiбно телекомпанiй i радiостанцiй? І отi вже пролiцензованi з 1100, а їх кiлькiсть невдовзi може зрости до 1,5 тисячi, чи не забагато? Скiльки може витримати рекламний ринок України загальнонацiональних, регiональних, мiсцевих телеорганiзацiй? Або ж цiлодобове мовлення на всiх телеканалах - благо це чи зло, оскiльки третину доби нiчної пори аудиторiя глядачiв не перевищує 2-3 вiдсоткiв населення. Адже вiд кiлькостi ТРО обсягiв i роботи в ефiрi напряму залежить i якiсть програмного наповнення. І це зрозумiло кожному. І в цьому переконує зарубiжний досвiд.
Вiзьмемо для прикладу Італiю з її 57-мiльйонним населенням. Три десятилiття тому, коли на Апеннiнському пiв-островi монополiя державного телебачення i радiокомпанiї була законодавчо змiнена лiберальним лiцензуванням, а програмне наповнення суцiльно заокеанським вiдеопродуктом з'явилося там бiльше тисячi мовникiв. Але невдовзi в iталiйському медiа-бiзнесi вiдбулася концентрацiя i централiзацiя ТРО. Тепер в Італiї три загальнонацiональнi суспiльнi i шiсть таких же приватних каналiв, регiональних i мiсцевих мовникiв залишилося всього 600, тобто їхня кiлькiсть зменшилася у два рази.
Закону України про телебачення i радiомовлення. Саме такi документи, затвердженi вищим органом державної влади, повиннi стати основою впорядкування сфери телебачення i радiомовлення держави якiсного державного наповнення каналiв нашого мовлення.
5-6 регiональних. Всього ж чисельнiсть телерадiомовникiв у нашiй країнi має сягти не бiльше 400-450. І паралельно повинно вирiшуватися питання про поглиблену спецiалiзацiю або форматування каналiв за напрямками мовлення. В такому виразi тодi на Нацiональну раду покладається, на третiй етап її розвитку покладається вже не кiлькiсний, параметри не кiлькiснi, а якiсть телемовлення, програмного наповнення i змiстовної частини.
Певно настав час i систематизацiї регулювання дiяльностi електронних ЗМІ на базi генеральної угоди держави в особi її спецiалiзованого уповноваженого органу, яким є Нацiональна рада, з телерадiомовниками. Така є практика у Францiї, i вони дуже хорошо себе завершила.
Проблеми утвердження в Українi нацiональної системи телерадiомовлення нелегкi. Та здається вже ж спiльною волею суспiльства, держави їх вирiшувати можна i потрiбно.
Сьогоднi свiтове телевiзiйне мовлення, телевiзiйна iндустрiя промислово розвинених країн свiту вже повнiстю залучений необоротний процес переходу до цифрових технологiй на всiх етапах - вiд створення радiопродукцiї до її розповсюдження i прийому.
"DBB", на розробку якого до речi витраченi мiльярди доларiв, а ми його можемо використати практично безкоштовно. Впровадження його за ефективнiстю називають технологiчною революцiєю в iндустрiї телерадiомовлення i iнформатики. Впровадження це почалося з Великобританiї. Зараз там транслюється в ефiрi близько 60 телепрограм. Далi вже збудованi мережi в Іспанiї, Швецiї, Фiнляндiї, Нiмеччина в столицi взагалi виключила аналогове мовлення. В наступному роцi має виключити на 30 вiдсотках територiй. Сьогоднi практично всi країни в Євросоюзi запланували на державному рiвнi повний перехiд на цифрове мовлення до 2009-2011 року. Це сталося тому, що Євросоюз прийняв рiшення про прийняття цифрового стандарту для всiх країн, що до нього входять. Оскiльки ми думаємо iти в Євросоюз i також повиннi думати про це.
країнi за аналоговими способами, якi ми зараз використовуємо. Назву кiлька. Можливiсть трансляцiї на одному частотному каналi, тобто на одному передавачi 5-7 телепрограм, кiлькох радiопрограм, а також так званих iнтерактивних додаткiв. Це Інтернет, прогноз погоди, реклама, багато iншого. Це величезна економiя частотного ресурсу, який є дуже високолiквiдний товар для країни, для бюджету. Можливiсть прийому з ефiру високоякiсного зображення на звичайну кiмнатну антену, можливiсть прийому в рухомому транспортi.
"Інтернет". Ну наприклад, знiмається для телекомпанiї автоматично проблема двiйного лiцензування, тому що лiцензiю буде брати оператор в Держкомзв'язку на частоту, який буде обслуговувати кiлькох мовникiв.
Україна стала однiєю з перших серед країн СНД, де у 2003 роцi почалися дослiдження варiантiв впровадження цифрового ефiрного мовлення. І зараз бажаючi можуть пiднятися на третiй поверх i там побачити научнi результати того пiлотного проекту, який зараз продовжується Держкомзв'язком, концерном "РРТ", де все можна зрозумiти.
частот на всю Україну для того, щоб транслювати такi програми, як культура, свiт та парламент i кiлька радiопрограм.
яких можна забезпечити нашi потреби з меншими витратами, i таким чином в разi реалiзацiї i прийняття полiтичного рiшення про впровадження цифрового ефiрного мовлення, будуть завантаженi нашi пiдприємства наукоємкого профiлю, вiдкриються новi можливостi освоєння зовнiшнiх ринкiв та збуту вiтчизняної продукцiї. Дякую за увагу.
Держава має сприяти розвитку приватного телебачення. Звичайно, ми маємо усвiдомлювати, що телебачення - це не лише рушiй прогресу, але й засiб впливу, а власники телеканалiв - не альтруїсти. У засобах масової iнформацiї iнодi сили бiльше, нiж у державної влади. А, отже, є загроза узурпацiї цього впливу кiлькома приватними особами.
Є два способи боротися з цим: перший - повернути монополiю пiд контроль держави. Інодi це i справдi працює на громадський iнтерес. Можна послатися, наприклад, на досвiд скандинавських країн. Але врештi-решт навiть там така модель не є надто ефективною. А в умовах пострадянських, за вiдсутностi розвинутого громадянського суспiльства державна монополiя призводить до диктатури бюрократiї.
Тому доцiльнiшим видається iнший варiант: розвиток саме приватного телебачення, але з максимальною демонополiзацiєю. Наше гасло: "Бiльше каналiв, i хороших та рiзних!". Рiзних не лише за тематикою i менеджментом, але з рiзними власниками. Чим бiльше буде власникiв, тим краще.
З одного боку, треба розумiти, що телебачення - це дуже капiталомiстка галузь. На великi державнi iнвестицiї в Українi розраховувати не доводиться, грошей не вистачало, не вистачає i на вирiшення бiльш пекучих проблем. Але держава має сприяти приватним iнвестицiям. У всякому разi держава має гарантувати недоторканнiсть приватної власностi, одночасно намагаючись вiд приватних каналiв максимальної прозоростi.
Те, що вiдбувається з українськими ЗМІ нинi - це болiсний перехiд вiд радянської моделi до принципово iншої, заснованої на вiдсутностi цензури та ринкових вiдносинах. Такий перехiд не мiг призвести до глибокої кризи, i перш за все, у телебаченнi та радiомовленнi.
Кризовi явища у ЗМІ - логiчний спадок десятилiть радянського безправного i безправового iснування преси, ТБ, радiо. Вiдкриття на початку 90-х рокiв шлюзiв для появи недержавних форм ЗМІ було стимулом для створення тисяч комерцiйних видань, телекомпанiй , радiостанцiй. Проте кiлькiсть нових ЗМІ не завжди переростала в якiсть i свободу слова.
Для того, щоб захищати принципи свободи слова, нормально функцiонувати, чесно конкурувати у медiапросторi, ЗМІ повиннi спиратися у своїй дiяльностi на норми права, мати законодавчу базу. З 1994 року Верховна Рада України прийняла цiлий ряд Законiв України, що регламентує дiяльнiсть ЗМІ: "Про iнформацiю"(2 жовтня 1995 року), "Про телебачення i радiомовлення" (21 грудня 1996 року), "Про авторське право та сумiжнi права" (23 грудня 1996 року), "Про захист iнформацiї в автоматизованих системах" (5 липня 1997 року), "Про iнформацiйнi агентства" (5 червня 2000 року), "Про систему Суспiльного телебачення i радiомовлення України" (18 липня 2000 року), "Про Нацiональну раду України з питань телебачення i радiомовлення" (23 вересня 2000 року) та iншi. Правове поле українських ЗМІ суттєво розширюють i доповнюють постанови Верховної Ради України, Укази Президента України, постанови Кабiнету Мiнiстрiв України, рiшення Конституцiйного Суду України, постанови Пленумiв Верховного Суду України тощо.
Напрацьована нинi в Українi законодавча база у сферi ЗМІ є своєрiдною пiдготовкою до упорядкування в майбутньому Інформацiйного Кодексу України.
Список використаної лiтератури
1. Іван Мащенко. "Телебачення України". Том перший: Телебачення de facto. - Київ, 2001.
2. Іван Мащенко: "Телебачення України". Том другий: Телебачення de jure. - Київ, 2003.
4. Мащенко І. Г. Телебачення України: В 2-х т. — К., 2001.
5. Миллерсон Дж. Технологии телевизионного производства (как делается ТВ-передача). — М., 2001.
6. Цвик В. Л. Украинское телевидение: опыт, практика, проблемы. — К.: Мистецтво, 2005.
управлiння”, т. ІІІ, вип. 17. – Донецьк: ДонДАУ, 2005. – С. 359 – 367.
8. Казанська О. О. Тенденцiї розвитку та державної пiдтримки регiонального ринку iнформацiйних послуг // Зб. наук. праць ДонДАУ: “Управлiння та регулювання дiяльностi пiдприємств, установ та органiзацiй”: серiя „Державне управлiння”, т. ІІІ, вип. 10. – Донецьк: ДонДАУ, 2005. – С. 252 – 258.
9. Ларiна Р. Р., Казанська О. О. Доцiльнiсть та необхiднiсть державного втручання при розрахунку тарифiв на послуги кабельного телебачення // Зб. наук. праць ДонДАУ: “Фiнансовi аспекти державного управлiння”: серiя „Державне управлiння”, т. ІV, вип. 20. – Донецьк: ДонДАУ, 2006. – С. 105 – 112.
10. Ларiна Р. Р., Казанська О. О. Роль держави в розвитку кабельного телебачення в структурi ринку телекомунiкацiй // Менеджер. - 2006. – № 4 (26). - С. 32 – 37.
11. Казанська О. О. Особливостi становлення нової державної iнформацiйної полiтики у галузi кабельного телебачення // Зб. наук. праць ДонДУУ: “Державне регулювання галузей економiки”: серiя “Державне управлiння”, т. V, вип. 35. – Донецьк: ДонДУУ, 2007. – С. 194 – 199.
36. – Донецьк: ДонДУУ, 2007. – С. 145 - 148.
13. Казанська О. О. Створення громадського телебачення як етап у становленнi демократичної держави // Зб. наук. праць ХарРІ НАДУ, Магiстр, № 2 (25) У 2-х ч. – Ч. 2. - 2008. – С. 42 - 46.
14. Казанська О. О. Дослiдження економiчного розвитку ринку кабельного телебачення: закордонний досвiд // Менеджер. – 2008. - № 2 (26). – С. 70 - 75.
15. Казанська О. О. Необхiднiсть державного регулювання ринку iнформацiйних послуг // Матерiали VI Мiжнародної науково-практичної конференцiї “Наука i освiта”, Том 19. - Днiпропетровськ: Наука i освiта, 2006. – С. 6 - 8.
16. Казанська О. О. Визначення проблем українського ринку телекомунiкацiй // Збiрник матерiалiв ІІ Мiжнародної науково-практичної конференцiї “Сучаснi проблеми управлiння”: Частина І/ Уклад.: Б. Н. Новиков, І.І. Федорова та iн. – К.: ІВЦ “Полiтехнiка”. 2006. – С. 215 - 217.
|
