Кореспонденцiя як жанр журналiстської творчостi
Содержание
Вступ
1. 1 Кореспонденцiя як жанр. Основнi пiдходи до визначення
1. 2 Жанровi модифiкацiї кореспонденцiї (рiзновиди кореспонденцiй та взаємозв’язок з iншими жанрами)
Список використаних джерел
Вступ
У сучаснiй журналiстськiй практицi iснує величезне рiзноманiття жанрiв.
Провiдними вченими у вiтчизнянiй та зарубiжнiй науцi про журналiстику на сучасному етапi активно провадяться дослiдження жанрово-стилiстичних особливостей рiзних жанрiв журналiстської творчостi. Вагомий внесок у розкриття цього питання зробили такi дослiдники, як І. Михайлин, Б. Стрельцов, В. Здоровега та iншi.
У сьогоднiшньому рiзноманiттi друкованих засобiв масової iнформацiї окреме мiсце посiдають багатотиражнi видання. Вони задовольняють потребу окремих корпорацiй, пiдприємств, органiзацiй та установ в локальнiй iнформацiї, яка має досить специфiчний, як правило, виробничий характер. Це зумовлює вибiр певних жанрiв у написаннi матерiалiв. Одним iз найпродуктивнiших жанрiв, що найповнiше вiдповiдає особливостям корпоративної тематики i дає змогу висвiтити проблематику, є кореспонденцiя.
Фрагментарнi дослiдження та теоретичний опис особливостей кореспонденцiї мiстять науковi розробки таких авторiв, як В. Пельт, Д. Бекасов, В. Ла Рош та iншi.
Та нi узагальненого монографiчного дослiдження, нi детального огляду кореспонденцiй певних видань, що могло б продемонструвати всi жанрово-стилiстичнi можливостi кореспонденцiй, немає. У сучаснiй науцi про журналiстику назрiла гостра потреба в детальному вивченнi окремих жанрiв, зокрема i кореспонденцiї, з погляду їх жанрово-стилiстичних особливостей в умовах практичного функцiонування в засобах масової iнформацiї.
Методологiчну i теоретичну основу дослiдження
складають працi таких дослiдникiв, як Д. Бекасов, О. Богуславський, В. Вакуров, М. Василенко, В. Горбачук, В. Здоровега, Є. Іванчикова, Л. Кайда, В. Карпенко, М. Кiм, М. Кожина, В. Коньков, В. Костомаров, О. Кузнецова, Ла рош Вальтер фон, І. Лисакова, Л. Майданова, Мгана Фаряль, І. Михайлин, А. Москаленко, С. Ожегов, В. Пельт, Є. Прохоров, А. Сковороднiков, С. Станчев, Б. Стрельцов, А. Тертичний, Т. Хiтрова.
Практичне значення роботи
полягає в тому, що результати дослiдження можуть бути використанi в спецiалiзованих курсах iз журналiстики, практичних заняттях ряду журналiстських дисциплiн i у подальших наукових дослiдженнях iз аналiзованої тематики.
Роздiл 1. Кореспонденцiя як жанр журналiстської творчостi
Будь-який журналiстський задум здобуває втiлення у формi певного жанру. Щодня розкриваючи газету, читач зустрiчається в нiй не просто з текстами, а замiтками, статтями, нарисами, iнтерв'ю, есе та iншими жанрами журналiстики. Неправильно пов'язувати жанр лише з формою журналiстського твору, хоча б i такою, що склалася в глибинах iсторiї i стабiлiзувалася в своїх структурних ознаках. Жанр - це певним чином окреслений змiст, що "вiдшукав" найбiльш зручну форму для свого втiлення. Жанр - це змiстовно-формальна єднiсть [25, с. 8].
А вiдтак, журналiст мусить навчитися бачити дiйснiсть очима жанру, оскiльки зрозумiти цю саму дiйснiсть можна лише у зв'язку з певними способами її вираження. Адже журналiст не втискує матерiал у готову площину твору, а жанровий погляд служить йому для вiдкриття, бачення, розумiння й вiдбору життєвого матерiалу.
Для журналiста є важливим як оволодiння конкретними iнформацiйними, аналiтичними та художньо-публiцистичними жанрами, висвiтлення структури й особливостей яких передбачене в спецiальних курсах, так i розумiння загальних жанрологiчних питань [25, с. 8-9].
1. 1 Кореспонденцiя як жанр. Основнi пiдходи до визначення
слухачам тощо. Проте чiткого й одностайного визначення поняття "кореспонденцiя" у наукових колах й досi немає. Це призводить до певних колiзiй i плутанини у називаннi твору кореспонденцiєю чи iншим жанром.
"жанр": "1. Вид творiв у галузi якогось мистецтва, якi характеризуються тими чи iншими сюжетними i стилiстичними ознаками. 2. Живопис на побутовi сюжети. 3. Манера, стиль." [29, с. 163]. У "Лiтературознавчому словнику-довiднику" лiтературний жанр трактується як "один з головних елементiв систематизацiї лiтературного матерiалу, що "класифiкує лiтературнi твори за типами їх поетичної структури", розрiзняючи при цьому лiтературний рiд (загальне), лiтературний вид (особливе), рiзновид (жанр) [21, с. 417]. Навiть вiдкинувши суто мистецьке трактування жанру як картини на побутовi сюжети (так званий жанровий живопис), трояке значення термiна зберiгається. В одному випадку жанром називають вiдповiдний рiд (лiрика, драма), у другому - вид (роман, поема), у третьому - рiзновид (детективний, iсторичний, науково-фантастичний, соцiально-побутовий роман). Трапляються ще складнiшi ситуацiї, коли поняття "жанр" має або надто широке, або завузьке значення. У лiтературнiй практицi про публiцистику, скажiмо, говорять i пишуть, як про жанр. Водночас ми знаємо, що для публiцистики характерна жанрова багатоманiтнiсть. Бо ж публiцистика - це не тiльки стаття, а й нарис, есе, вiдкритий лист, фейлетон, памфлет тощо [10, с. 142-143].
Доктор Фаряль Мгана так визначає жанри журналiстики: "Існують рiзноманiтнi способи передавання iнформацiї, як i лiтературнi та мистецькi стилi. Лiтература представлена традицiйною та сучасною поезiєю, проза - оповiданням, повiстю, епопеєю i т. д. А оцiнювання - лiтературною критикою всiх форм. Мистецтво виражається через театр, кiнематограф, малюнок, мелодiю тощо. Щодо iнформацiї, то вона виражається через новину, коментар, репортаж, доповiдь i т. д., використовуючи слово i свiтлину, заднiй план картини, музику i т. д. Без сумнiву, поява i розвиток жанрiв iнформацiї пов'язанi зi змiнами у суспiльствi та його потребами, що спричиняє змiни в iнформацiї та способах її подання" [26, с. 149-150].
Болгарський вчений Ст. К. Станчев назвав сiм основних елементiв, якi, на його думку, характеризують журналiстськi твори i визначають жанр. Це - тема; характер опису фактiв; кiлькiсть, якiсть i масштаб суджень; лiтературна форма i якiсть матерiалу; характер спостережень i спосiб вивчення матерiалу; теоретичне охоплення; обсяг матерiалу [33, с. 323-326]. Колишнiй головний редактор газети "Вечiрнiй Київ", нинi професор Інституту журналiстики Київського нацiонального унiверситету iменi Тараса Шевченка, заслужений журналiст України В. Карпенко вважає, що подiл журналiстських матерiалiв на жанри трохи умовний, "має скорiше не практичний, а теоретичний характер. Жанровi особливостi на практицi певною мiрою розмиваються, в матерiалi одного жанру подибуємо елементи iншого" [13, с. 205].
У цьому дослiдженнi за основу беремо широко вживане в журналiстицi визначення жанру В. Здоровеги: "усталений тип твору, який склався iсторично i вiдзначається особливим способом освоєння життєвого матерiалу, характеризується чiткими ознаками структури" [9, с. 157].
У сучаснiй журналiстськiй практицi розрiзняються iнформацiйнi, аналiтичнi, iнформацiйно-аналiтичнi та художньо-публiцистичнi жанри.
Родовими ознаками аналiтичних жанрiв, за визначенням І. Михайлина, є:
1) встановлення журналiстом однотипностi фактiв i явищ i об’єднання їх в логiчний ряд;
2) узагальнення їх, спiвставлення з iншими, встановлення зв’язку мiж ними;
3) оцiнка ситуацiї i явища;
5) висловлення пропозицiй про своє бачення розв’язання проблеми [27, с. 219].
Бiльшiсть вiтчизняних дослiдникiв вiдносять кореспонденцiю саме до аналiтичних жанрiв. У сучаснiй науцi про журналiстику немає єдиного визначення кореспонденцiї як жанру. Натомiсть кожен дослiдник пропонує своє бачення цього типу журналiстських матерiалiв.
Розглянемо деякi з них.
Кореспонденцiя - жанр, у якому на обмеженому конкретному життєвому матерiалi розглядається певна тема, ставиться проблема та пропонується її розв'язання. Цей жанр хiба трохи молодший за жанр замiтки. Його назва походить вiд латинського слова "correspondeo", що в перекладi українською мовою означає "повiдомляю". Кореспонденцiями первiсно називалися повiдомленi дописувачами новини з мiсць. А кореспондентами стали називати повiдомлювачiв новин. Зараз це слово використовується для найменування важливої рольової спецiалiзацiї в журналiстицi. Кореспондент - той, хто повiдомляє новини. Внутрiшньожанрова типологiя кореспонденцiї включає в себе iнформацiйну, аналiтичну й проблемну кореспонденцiю [30, с. 6].
за жанр замiтки. Його назва походить вiд латинського слова correspondeo, що в перекладi українською мовою означає "повiдомляю". Кореспонденцiями спочатку називалися повiдомленi дописувачами новини з мiсць. А кореспондентами стали називати повiдомлювачiв новин. Зараз це слово використовується для найменування важливої рольової спецiалiзацiї в журналiстицi. Кореспондент - той, хто повiдомляє новини. Внутрiшньожанрова типологiя кореспонденцiй включає в себе iнформацiйну, аналiтичну й проблемну кореспонденцiю. [27, с. 220]
1) виходить за межi простого викладення фактiв;
2) пояснює подiї в контекстi;
3) дає спрямування, ґрунтуючись на фактах;
4) повинна бути iнформативною i збалансованою [3, с. 33-34].
3) факти повиннi бути переданi джерелами;
4) аналiз спирається на цi факти [3, с. 33-34].
Якщо цитується джерело, що висловлює певну думку, необхiдно подати i думку опонента.
Складовими кореспондування можна назвати такi складовi побудови, як:
1) важливiсть вказування часу: скажiть вiдразу, у першому чи другому абзацi, коли вiдбувається подiя, що описується;
3) використовуються короткi речення й абзаци. Часто абзац складається з одного речення, максимум двадцять п’ять слiв у реченнi (двадцять слiв для вступної частини);
5) розповiдь не категорична (це полегшує читання);
6) точнi дати (не "в останнiй тиждень", наприклад, а "п’ятнадцятого липня");
7) найважливiшi факти подаються на початку статтi, менш важливi - наприкiнцi (принцип "перевернутої пiрамiди").
Такi матерiали - найбiльш популярний жанр публiкацiй [3, с. 33-34].
Б. Стрельцов пропонує таке визначення: "кореспонденцiя" (лат. сorrespondentia, вiд correspondeo - вiдповiдаю, повiдомляю) - жанр журналiстики, предметом якого виступає конкретна соцiальна ситуацiя ("шматочок життя"), обмежена мiсцем i часом. Кореспонденцiя має два основних види - iнформацiйний i аналiтичний. Аналiтична кореспонденцiя розглядає суму суспiльно-значущих фактiв, пiд кутом зору класово-партiйних iнтересiв i призводить до висновкiв, що мають актуально-практичне значення. Кореспонденцiї властива стiйка єднiсть змiсту i форми, яка забезпечує її публiцистичну ефективнiсть [35, с. 167-168].
В. Пельт називає кореспонденцiю одним iз найважливiших аналiтичних жанрiв, найбiльш широко представлених у газетi. У нiй факти не просто повiдомляються, як в iнформацiйних жанрах, а глибоко аналiзуються, узагальнюються. На основi фактiв роблять висновки, розробляють рекомендацiї.
Кореспонденцiя - це газетний жанр, у якому на конкретному фактичному матерiалi, у порiвняно вузьких часових рамках, у неширокому масштабi аналiтично, аргументовано розробляється актуальна тема [1, с. 4].
Своє бачення аналiзованого жанру пропонує О. Кузнецова. Кореспонденцiя - один з основних аналiтичних жанрiв перiодики. Народившись iз розгорнутого, детального листа в редакцiю, кореспонденцiя незабаром видiлилась у самостiйний газетний жанр. У кореспонденцiї адреснiсть виявляється у невидимому звертаннi до осiб, органiзацiй, установ, про якi йдеться в матерiалi. Кореспонденцiя вже немає прямого звертання, як вiдкритий лист, воно у пiдтекстi. У кореспонденцiї журналiсти використовують оперативний аналiз повiдомлених, або вже вiдомих фактiв i подiй. На вiдмiну вiд замiтки, кореспонденцiя не тiльки вiдображає дiйснiсть за допомогою методу iнформування, описуючи подiю, мiсце, час, учасникiв, видiляє їх особливостi, а й осмислює, аналiзує, узагальнює їх.
Пишучи кореспонденцiї, журналiсти використовують традицiйнi, непрямi, гiпотетичнi методи. Зокрема кiлькiсний i якiсний аналiз, прогнозування та iншi види. Все залежить вiд професiйної пiдготовки журналiста, вмiння дiбрати факти, їх осмислити, а також вiд специфiки, перiодичностi видання, жанрової форми.
Основне завдання кореспондування - нести знання про поточнi подiї, давати їх оперативний аналiз, осмислення, щоб виявити їхнi взаємозв’язки, причини, тенденцiї, наслiдки. Кореспонденцiя мiстить не просто опис фактiв, подiй, а певну систему суджень, мiркувань для пiдтвердження думок, iдеї автора, базуючись на аргументацiї.
Кореспонденцiя має пiзнавальне значення, вона подає новину, популяризує, рекламує товари i послуги. Водночас кореспонденцiя спонукає, пробуджує iнiцiативу людей, мобiлiзує їх до певних вчинкiв i дiй. Кореспонденцiя має також виховне й освiтнє значення, вчить спостерiгати життя й осмислювати бачене.
Для написання кореспонденцiї повинен бути оперативний привiд - важлива суспiльна подiя, проблемна ситуацiя тощо.
Таким чином, "кореспонденцiя - це жанр аналiтичного типу, що iндуктивним методом вiдтворює систему поточних фактiв i подiй, обмежених мiсцем i часом, дає їм рiзнобiчну оцiнку й аналiз, з’ясовує причини i перспективи розвитку" [19, с. 37-38].
Нiмецький дослiдник Вальтер фон Ла Рош вiдносить кореспонденцiю до iнформацiйних жанрiв: "Інформацiя в нiй переважає настiльки, що я без особливих сумнiвiв зараховую її до iнформацiйних жанрiв" [20, с. 62].
Вiн схильний називати кореспонденцiю повiдомленням i розглядає її як "сестру новини" (замiтки), проте "сестрою старшою та бiльш зрiлою" [20, с. 123]. У повiдомленнi може братися до уваги контекст подiй, попередня iсторiя та багато iнших важливих аспектiв теми. Принцип побудови новини (принцип зменшення важливостi) для повiдомлення зберiгає свою чиннiсть для абзацiв, а не для речень. Всерединi окремого абзацу немає потреби жорстко дотримуватися схеми побудови новини, отже, можна подати якусь подiю, або чийсь дискусiйний виступ у хронологiчнiй послiдовностi [20, с. 123].
Таким чином, можна зробити висновок, що незважаючи на велику кiлькiсть пiдходiв до визначення кореспонденцiї як жанру, всi вони вказують на такi неодмiннi риси: обмеженiсть часом i мiсцем, актуальнiсть i оперативнiсть, аналiтичнiсть, аргументованiсть. Також можна сказати, що кореспонденцiя має ознаки, притаманнi як аналiтичним, так i iнформацiйним жанрам.
кореспонденцiя журналiстика жанр висвiтлення
1. 2 Жанровi модифiкацiї кореспонденцiї (рiзновиди кореспонденцiй та взаємозв’язок з iншими жанрами)
Кореспонденцiю прийнято умовно розподiляти на двi великi групи: iнформацiйнi i аналiтичнi [1, с. 4].
На думку В. Пельта для аналiтичних характернi з’ясування причинних зв’язкiв мiж явищами, аргументована постановка певної проблеми i її всебiчне обґрунтування.
В. Костомаров говорить, що "аналiтична кореспонденцiя мiстить у собi повiдомлення про подiю, явище. Це повiдомлення може включати в себе як "живе" спостереження, фрагменти якихось виступiв, так i стислий переказ того, що вiдбувається" [18, с. 223-224].
А. Сковородников наполягає на тому, що в аналiтичнiй кореспонденцiї мова йде про якусь одну подiю. Вона всебiчно обговорюється, виявляються її якостi, їй виноситься оцiнка, прогнозується її розвиток, вказуються її причини. Таким чином, центральним предметом аналiтичної кореспонденцiї вiн називає один значний факт, усi iншi деталi, приклади, судження служать "допомiжним" матерiалом для його всебiчного висвiтлення [32, с. 112].
вiн вдається до постановочного чи проблемного кореспондування. Якщо журналiст має намiр викрити негативнi факти та недолiки, вiн використовує критичне. Є ще рекламнi кореспонденцiї, якщо потрiбно популяризувати щось позитивне [19, с. 38].
Приводом до написання аналiтичної кореспонденцiї можуть бути не тiльки новi, а й вже вiдомi факти. Головне в нiй нове, оригiнальне бачення, осмислення, тлумачення.
1) активне втручання в життя;
2) порушення актуальних проблем з прагматичною метою їх розв’язання;
4) їхня всебiчна оцiнка, осмислення, коментування.
Отже, аналiтична кореспонденцiя, пiдсумовує О. Кузнецова, це "аналiтичний, синтетичний жанр публiцистики, що через аналiз системи обмежених часом i простором фактiв i подiй виявляє їх зв’язки, причини, наслiдки, апелює до осiб, вiдтворює актуальну проблему" [19, с. 38-40].
Інформацiйними називаються тi кореспонденцiї, якi повiдомляють про новi, тематично органiзованi факти, привертають увагу до нових явищ життя [1, с. 4].
Інформацiйна кореспонденцiя, на думку А. Сковородникова, вiдрiзняється вiд аналiтичної детальним i бiльш широким висвiтленням предмета. Таким предметом, як правило, виступає певна подiя, явище, дiя. До того ж публiкацiя такого жанру може включати в себе не тiльки фактологiчний опис предмета, а й деякi елементи оцiнки, припису, прогнозу тощо. Разом з тим автор iнформацiйної кореспонденцiї не ставить перед собою завдання виявити взаємозв’язки предмета, що описується, заглибитися в його сутнiсть. Основне для нього - повiдомити деякi параметри вiдображуваного явища, якi знаходяться на поверхнi [32, с. 112].
коментування, оцiнку, переконує читачiв в iстинностi авторських думок шляхом аргументацiї iндуктивним методом [19, с. 38-40].
Інформацiйну кореспонденцiю ще називають подiєвою тому, що в її основi завжди полягає подiя.
Інформацiйну кореспонденцiю порiвнюють iз розгорнутою замiткою. У цих двох жанрових формах спiльнi методи вiдтворення:
1) хронiкальнi;
2) репортерськi;
3) iнтерв’ю [19, с. 38-40].
Отже, розрiзняються такi жанровi рiзновиди кореспонденцiї: iнформацiйнi та аналiтичнi. Це дає пiдстави вважати її "жанром-гiбридом", адже вона має всi риси, притаманнi цим двом жанровим групам.
Детальної уваги вимагає до себе взаємозв’язок кореспонденцiї з iншими жанрами.
"Включаючись у творчий процес зi створення журналiстського твору, автор, як художник, у своєму розпорядженнi має цiлу палiтру жанрiв, яка дозволяє йому складати жанрову кольорову гаму" [14, с. 8]. Саме завдяки цьому будь-який жанр можна збагатити елементами iнших жанрiв, створивши таким чином оригiнальний твiр. У цьому випадку журналiсту необхiдно знати можливостi жанрового взаємопроникнення i взаємовпливу, закономiрностi процесу перебудови жанрової системи, причини жанрових трансформацiй, проблеми жанрової спадкоємностi, нарештi типологiчну структуру жанрiв, бо без системного погляду на жанр важко розiбратися у всiх його видозмiнах, а отже, i в тих нових можливостях, якi у нього з’являються [14, с. 8].
Сучасна система жанрiв журналiстики - це структура, яка динамiчно розвивається, всерединi якої iснують свої внутрiшнi i зовнiшнi зв’язки [14, с. 9].
Процес перебудови жанрової системи вiдбувається на сучасному етапi завдяки змiщенню одних жанрiв iншими. У системi жанрiв журналiстики на периферiю вiдiйшли такi великомасштабнi жанри, як нарис, а в центрi опинились iнформацiйнi жанри. Промiжне становище займає група аналiтичних жанрiв.
Процес розмивання жанрових меж призводить не тiльки до утворення гiбридних жанрових форм, а й до постiйного жанрового взаємозбагачення.
Змiнюючись i трансформуючись, жанри в своєму розвитку зберiгають свою спадкоємнiсть, основнi типологiчнi ознаки, якi виявляються в рiзноманiттi окремих жанрiв [14, с. 12].
Предметом аналiтичної кореспонденцiї можуть бути будь-якi подiї, явища, феномени. У цьому вiдношеннi вона близька таким, наприклад, жанрам, як репортаж, звiт, iнформацiйна кореспонденцiя [18, с. 221].
Репортаж - це жанр, який передбачає оперативну i яскраву розповiдь про подiю, ситуацiю, явище. Репортаж - це розповiдь очевидця або учасника подiї. Новина тут обростає суб'єктивними враженнями спостерiгача та його спiвпереживаннями. Репортаж може бути коротким або значним за розмiром. Рiзноманiтнiсть репортажiв наштовхує на думку про те, що цей жанр мусить мати внутрiшньожанровi рiзновиди, але вони ще недостатньо вивченi нашим журналiстикознавством. [1, с. 3].
Звiт - це iнформацiйне повiдомлення про роботу та перебiг заходу, у якому брала участь певна група людей, що вирiшували суспiльне важливi питання. Таким заходом може бути сесiя парламенту чи мiсцевого органу самоуправлiння, конференцiя трудового колективу, збори громадської органiзацiї, спортивнi змагання, художнi виставки. Звiт уже включає в себе елементи коментаря журналiста. Поруч з точним повiдомленням про промови, реплiки та iншi виступи, у його текстi можуть мiститися елементи аналiзу, оцiнки [1, с. 3].
Інформацiйна кореспонденцiя - це синтетичний iнформацiйно-аналiтичний жанр публiцистики, що повiдомляє про обмеженi часом i простором новi факти та подiї через їх тлумачення, коментування, оцiнку, переконує читачiв в iстинностi авторських думок шляхом аргументацiї iндуктивним методом [19, с. 38-40].
Як зазначає В. Костомаров, аналiтична кореспонденцiя вiдрiзняється вiд названих жанрiв ступенем "присутностi" у текстi iнших жанротворчих факторiв. Наприклад, мета репортажу - дати наочне, "живе" вiдображення "предметної" подiї (тому репортер використовує переважно при збираннi матерiалу метод особистого спостереження; немає спостереження - немає репортажу). Мета звiту - точно вiдобразити "iнформацiйну подiю" (виступи, доповiдi, звiти), виклавши все, що вiдбувається в точнiй послiдовностi (або навiть проаналiзувавши), використовуючи при цьому фрагменти виступiв або повiдомлень. Мета iнформацiйної кореспонденцiї - повiдомити дещо про "предметну" подiю, використовуючи при цьому (на вiдмiну вiд репортажу) не стiльки "живе" спостереження, скiльки стислий переказ того, що вiдбувається [18, с. 221].
Усi цi завдання досить дотичнi до тiєї мети, яка постає перед кореспонденцiєю. Адже за визначенням того ж В. Костомарова, вона може включати в себе як "живе" спостереження, фрагменти якихось виступiв, так i стислий переказ того, що вiдбувається [18, с. 223-224]. А цi характеристики, як зазначено вище, властивi й iншим жанрам i дозволяють говорити про нечiткiсть меж мiж ними.
На розмитiсть жанрових меж кореспонденцiї з репортажем вказує А. Сковородников: "у практичнiй журналiстицi живо та яскраво написанi кореспонденцiї нерiдко публiкують пiд рубрикою "репортаж" [32, с. 117-118].
"Про мiтинг зробимо репортаж на шiстдесят рядкiв", - каже редактор, а сам очiкує отримати повiдомлення (так Ла Рош називає кореспонденцiю) [20, с. 61]. Вiн стверджує, що повiдомлення (кореспонденцiя) може включати в себе елементи репортажу тодi, коли репортер не тiльки детально розповiдає про подiю, а й ознайомлюється з мiсцем подiї та розповiдає про свої враження. Такi повiдомлення (кореспонденцiї) розвиваються за власною драматургiєю, яка, наприклад, може мати оповiдальний характер [20, с. 125-126].
причин подiї, явища, визначення його значущостi, цiнностi, прогнозування його розвитку тощо.
Але двоскладовiсть сучасної аналiтичної кореспонденцiї (повiдомлення про явище плюс його витлумачення), продовжує свою думку В. Костомаров, зближує її з iншим жанром - коментарем [18, с. 223-224].
Ще один дослiдник Б. Стрельцов звертає увагу на те, що в творчiй практицi спостерiгається постiйна видозмiна, взаємодiя жанрiв один з одним. Вiн говорить про те, що на порубiжжi традицiйних жанрiв виникають новi типи газетних текстiв. Тому в класифiкацiях з’являються “жанри-гiбриди" [35, с. 206].
Таким чином, можна стверджувати, що кореспонденцiї властивий процес розмивання жанрових меж. І у журналiстськiй практицi нерiдко кореспонденцiя подається у виглядi близьких до неї жанрiв, зокрема репортажу, звiту тощо.
Висновки
Розглянувши погляди провiдних вiтчизняних i зарубiжних дослiдникiв, систематизувавши та узагальнивши рiзноманiтнi жанровi тлумачення, можна окреслити поняття кореспонденцiї в журналiстськiй творчостi таким чином.
аргументованiсть. Також можна сказати, що кореспонденцiя має ознаки, притаманнi як аналiтичним, так i iнформацiйним жанрам.
По-друге, розрiзняються такi жанровi рiзновиди кореспонденцiї: iнформацiйнi та аналiтичнi.
звiту тощо.
Нерiдко на шпальтах газети зустрiчаються публiкацiї, якi знаходяться на межi мiж кореспонденцiєю i репортажем. Розмитiсть меж викликана застосуванням автором прийомiв, властивих обом жанрам: з одного боку, журналiст за основу матерiалу бере факти та подiї, безпосереднiм свiдком яких вiн став, тобто - особисте спостереження (репортаж), а з iншого боку, аналiзує, спирається на думку iнших осiб, дає оцiнку, робить прогноз (кореспонденцiя).
2. Аргументация в публицистическом тексте (жанрово-стилистический аспект) Учебное пособие. - Свердловск: Издательство Уральского университета, 1992. - 244 с.
3. Бекасов Д. Корреспонденция, статья - жанры публицистики. - М.: Издательство МГУ, 1972. - С. 18-38.
4. Богуславський О. В. Газетна журналiстика: Навчально-методичний посiбник. - Запорiжжя: ГУ ЗІДМУ, 2003. - 106 с.
5. Вакуров В. Н., Кохтев Н. Н., Солганик Г. Я. Стилистика газетных жанров. М., 1978. - 183 с.
6. Василенко М. К. Динамiка розвитку iнформацiйних та аналiтичних жанрiв в українськiй пресi. - К.: КНУ iм. Тараса Шевченка, 2006. - 236 с.
7. Горбачук В., Зоц І., Романько В. Основи журналiстики: Навчальний посiбник. - Слов’янськ: СДПІ, 2008. - 108 с.
8. Жанри радянської газети: Посiб. для студ. фак. журналiстики унiверситетiв. Пер. з рос. Я. Д. Клименка. - К.: Вища школа, 1974. - 295 с.
10. Здоровега В. Й. Теорiя i методика журналiстської творчостi: Пiдруч. - 2-ге вид., перероб. i доповн. - Л.: ПАІС, 2004. - 268 с.
11. Иванчикова Е. О дифференциации жанрових форм речи // Структура лингвостилистики и ее основные категории. - Пермь: Пермский университет, 1983. - С 10-15.
13. Карпенко В. Журналiстика: основи професiональної комунiкацiї. - К.: Нора-Прiнт, 2002. - 348 с.
14. Ким М. Жанры современной журналистики. - СПб.: Издательство В. А. Михайлова, 2004. - 336 с.
15. Ким М. Журналистика: Методология профессионального творчества. - СПб: Издательство В. А. Михайлова, 2004. - 496 с.
16. Кожина М. Н. Стилистика русского языка. - М.: Просвещение, 1983 - 234 с.
17. Коньков В. И. Речевая структура газетного текста. - М.: Издательство МГУ - 1997. - С. 11-12.
18. Костомаров В. Русский язык на газетной полосе. - М.: Издательство Московского университета, 1971. - 268 с.
19. Кузнецова О. Аналiтичнi методи в журналiстицi: Навчальний посiбник. - Львiв: ЛНУ iм. І Франка, 2002. - 120 с.
21. Лiтературознавчий словник-довiдник / За ред. Гром’яка Р., Ковалiва Ю., Теремка В. - К.: Академiя, 1997. - 752 с.
22. Лысакова И. Тип газеты и стиль публикации: Опыт социолингвистического исследования. - Л.: Издательство Ленинградского университета, 1989. - 184 с.
23. Лысакова И. Язык газеты: социолингвистический аспект. - Л.: Издательство Ленинградского университета, 1981. - 103 с.
24. Майданова Л. М. Стилистические особенности газетных жанров. - Свердловск: Изд-во Уральского университета, 1987. - 65 с.
25. Мастерство журналиста. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1977. - 263 с.
27. Михайлин І. Основи журналiстики: Пiдручник. Видання третє, доповнене i полiпшене - К.: ЦУЛ, 2003. - 284 с.
29. Ожегов С. Словарь русского языка / Под ред. Д. Розенталя - М.: ГИИНС, 1985. - 797 с.
31. Прохоров Е. Введение в теорию журналистики. Учебник. - М.: Издательство Аспект-Пресс, 2007. - 351 с.
32. Сковородников А. Экспрессивные синтаксические конструкции современного русского литературного языка. - Томск: Издательство Томского университета, 1981. - 255 с.
33. Станчев С. Теория и практика печати. - София: Наука и искуство, 1964. - 465 с.
34. Стилистика газетных жанров / Под ред. Д. Э. Розенталя. - М.: Издательство Московского университета, 1981. - 230 с.
38. Язык и стиль средств массовой информации и пропаганды. - М.: Издательство МГУ. - 1980. - 256 с.
|
