Реферат/сочинение: "Засоби вираження теми в авторських програмах радіостанцій"

Засоби вираження теми в авторських програмах радiостанцiй

РЕФЕРАТ

Об’єктом дослiдження є авторськi програми на радiо.

в авторських програмах.

Методи дослiдження: порiвняльний, структурно-типологiчний.

Створення цiлiсної акустичної радiопередачi – творчий процес, ефективнiсть якого значною мiрою залежить вiд влучного, майстерного вибору комплексу виражальних засобiв, до яких, окрiм вербальних, належать ще й оригiнальнi невербальнi (паралiнгвiстичнi) компоненти: шуми, музика, монтаж, а також складники iнтонацiї – тон, ритм, мелодика, темп мовлення, природнi та психологiчнi паузи, тембр, логiчний та фразовий наголоси. Усi названi категорiї доцiльно вважати акустичними характеристиками сучасного радiодискурсу. І всi вони використовуються в створеннi авторських програм.

АВТОРСЬКА ПРОГРАМА, ВИРАЖАЛЬНІ ЗАСОБИ, РАДІОВЕДУЧИЙ, СПРИЙНЯТТЯ, ТЕМБР, ІНТОНАЦІЯ, МУЗИКА, ШУМИ.

ВСТУП

Актуальнiсть i наукова новизна дослiдження зумовленi недостатньою увагою журналiстико знавцiв до дискурсу музично-iнформацiйного радiомовлення в цiлому, до специфiки його авторського програмного продукту та використання виражальних засобiв зокрема.

Об’єктом дослiдження є авторськi програми на радiо.

Предметом – засоби вираження теми в авторських програмах радiостанцiй.

Метою роботи є аналiз та виявлення особливостей авторських програм, а також теоретичне осмислення виражальних засобiв радiомовлення у процесi засвоєння iнформацiї та визначення особливостей їх використання в авторських програмах.

Вiдповiдно до поставленої мети були висунутi такi завдання:

· проаналiзувати головнi формотворчi та стилетворчi засоби радiомовлення;

· визначити мiсце i рiзновиди авторської програми на регiональному радiо;

· виявити особливостi використання виражальних засобiв теми в авторських програмах радiостанцiй.

з будь-якого кутка земної кулi iз розповiддю про подiю або явище будь-якого характеру, вже на початку цiєї подiї. Вiдповiдно, ця обставина полегшує використання радiо як коментатора найбiльш актуально та соцiально значущi фактiв i явищ, презентацiю представникiв суспiльства, державних дiячiв, авторитетних осiб у всiх сферах знань та, певна рiч, власне учасникiв подiй. Саме у цьому контекстi радiо впевнено випереджає i пресу, i телебачення, i Інтернет.

Створення цiлiсної акустичної радiопередачi – творчий процес, ефективнiсть якого значною мiрою залежить вiд влучного, майстерного вибору комплексу виражальних засобiв, до яких, окрiм вербальних, належать ще й оригiнальнi невербальнi (паралiнгвiстичнi) компоненти: шуми, музика, монтаж, а також складники iнтонацiї – тон, ритм, мелодика, темп мовлення, природнi та психологiчнi паузи, тембр, логiчний та фразовий наголоси. Усi названi категорiї доцiльно вважати акустичними характеристиками сучасного радiодискурсу.

Специфiчнi властивостi i характернi комунiкативнi форми радiомовлення випливають з його технiчної природи. Властивiсть синхронного i безмежного поширення iнформацiї, а також вiдтворення живої мови i акустичних картин дiйсностi визначають основнi риси радiомовлення: високий ступiнь оперативностi, виникнення у слухачiв ефекту спiвучастi, присутностi на мiсцi подiї i бiльша в порiвняннi з газетою сила емоцiонального впливу на людину; всюдисущiсть (можливiсть прийому передач за будь-яких умов).

удосконалення засобiв передачi звукових образiв картин подiї, якi документально пiдтверджують ситуацiю, вiдображують атмосферу дiї i впливають на емоцiональну сферу свiдомостi.

Усi цi властивостi радiомовлення, а також висока оперативнiсть («миттєвiсть») передач обумовлюють iншу сторону його комунiкативної природи – специфiку сприйняття: виникнення у слухача iлюзiї участi, асоцiацiй, уявних образiв сприяє пiдвищенню емоцiйностi прийому iнформацiї, iдентифiкацiї.

Слухове сприйняття iнформацiї згiдно дослiджень вчених вважається одним iз найбiльш дiєвих. Із раннього дитинства людина отримує знання, пiзнаючи свiт органами зору i слуху. Проте саме слухове сприйняття найбiльше впливає на уяву. А тому природно, що радiо у системi ЗМІ вiдкриває величезнi можливостi для розвитку мислення та формування асоцiацiй. На думку вчених - фiзiологiв природа людини така, що отриманi звуковi враження вона намагається перетворити у зоровi. Пiд час цього процесу активно працює фантазiя, в людини виникають певнi почуття та емоцiї, i в такий спосiб розвивається мислення

Радiомовлення вiдкриває величезнi можливостi впливу на слухачiв. Логiка викладеного матерiалу, зв'язок мiж його фрагментами мають будуватися за законами усного мовлення. Якщо знехтувати психологiчними особливостями сприйняття, переваги радiокомунiкацiї можуть бути втраченi. На радiо важлива не сама iнформацiя, а те, як вона подається. Вдвiчi завдання ускладнюється, коли мова йде про дитину, яку необхiдно зацiкавити, щоб вона дослухала казку до кiнця. Тодi ведучому знадобляться не лише його акторськi здiбностi, а й виражальнi засоби радiомовлення.

Слово разом iз музикою i шумами створюють повноцiнну картинку, що постає в уявi, завдяки монтажу вона стає цiлiсною, органiчною розповiддю. ЇЇ ефективнiсть залежить вiд того, на скiльки майстерно журналiст зможе використати комплекс виражальних засобiв. Адже радiо у цiкавiй, i головне, доступнiй формi намагається розповiдає про навколишнє середовище, предмети, тварини, явища природи.

Радiомовлення має безперечний психологiчний вплив на людей. В системi ЗМІ радiо, яке орiєнтоване насамперед на слухове сприйняття, впливає на уяву людини бiльше за iншi iнформацiйно-комунiкацiйнi засоби. Ще до появи радiо було доведено, що людина вiдповiдно власним можливостям та розвитку асоцiативного мислення, намагається перетворити звуковi враження в зоровi. Цей процес неминучий, вiн не залежить вiд бажання людини, тому що виражає об’єктивну закономiрнiсть природи сприйняття навколишнього свiту.

якi не лише диктують формат, розподiлення ефiрного часу, особливостi створення авторського продукту, але й набагато ширшi можливостi iнтерактивностi та «прив’язки» до своєї аудиторiї. Кожний ефiрний продукт має власну специфiку та власний контингент слухачiв. Зважаючи на вищезазначене була обрана тема курсової роботи : «Засоби вираженння теми в авторських програмах на радiо»

О. Д. Пономарiв, В. Л. Цвiк, О. А. Шерель, якi дослiдили теоретичнi та практичнi аспекти радiожурналiстики, стилiстики i мовної грамоти журналiстiв, визначили особливостi авторських радiопрограм та описали специфiку сучасного радiомовлення, окреслив роль невербальних акустичних компонентiв у твореннi звукового образу.

Методи дослiдження: порiвняльний, структурно-типологiчний.

Сфера застосування. Матерiали дослiдження можуть бути використанi пiд час подальших наукових розробок, при написаннi курсових та дипломних робiт студентiв, вивченнi навчальних курсiв присвячених радiйнiй журналiстицi, проблематицi ЗМІ.

РОЗДІЛ 1 ВИРАЖАЛЬНА ПАЛІТРА СУЧАСНОГО РАДІОМОВЛЕННЯ

1. 1 Поняттєвий апарат i наукова база дослiдження

1. 1. 1 Авторська програма

В науцi та журналiстському використаннi присутня велика кiлькiсть визначень, термiнiв та понять. Мiж визначеннями, якi подають у своїх монографiях або пiдручниках вчених-журналiстикознавцiв, iснують певнi розбiжностi, i щоб мати бiльш повне уявлення про той, чи iнший предмет (явище), потрiбно використати декiлька рiзних визначень, якi доповнюють одне одного.

Оскiльки об’єктом вивчення є авторськi програми на радiо, то в першу чергу необхiдним буде подати визначення поняття авторської програми.

Отже, декiлька найсуттєвiших та найповнiших визначень поняття, порiвнявши та поєднавши якi, ми матимемо змогу вивести власне унiверсальне поняття авторської програми:

Г. В. Лазутiна пiд «авторською програмою» журналiста розумiє «створення власного твору (програми, циклу програм) для електронної (радiо, телебачення) преси, при якому журналiст приймає безпосередню участь в конструюваннi та випуску цього твору, пiдбору теми, матерiалу та iнформацiйного приводу для нього» [25, с. 21].

Інше визначення «авторської програми» подається дослiдником та журналiстикознавцем В. Л. Цвiком: «Авторською програмою можна вважати той продукт журналiстської дiяльностi, задумка та реалiзацiя якого на 90% була проведена одним журналiстом» [75, с. 125].

М.І. Калуцька визначає, що «авторський проект – це вiдвiдуваний сайт, домашня сторiнка, радiо або телепередача, яка створюється та пiдтримується зусиллям одного журналiста, i в якiй з певною перiодичнiстю з’являються певнi результати його журналiстської творчостi» [20, с. 7].

За визначенням В. А. Моїсеєва «авторською програмою можна вважати лише таку програму, авторськi права на яку журналiст має вiдповiдно до чинного законодавства України» [47, с. 221].

Найбiльш повна трактовка, на мою думку, подана у пiдручнику «Радiожурналiстика» (за редакцiєю О. А. Шереля): «Авторська програма – радiопередача, автор якої одночасно виступає в ролi її творця та ведучого, режисера, лiтературного та музичного редактора, коректора, а iнодi i продюсера. Тобто автор радiопередачi цiлком та повнiстю вiдповiдальний за її виробництво: сам вигадує тему, сам пише текст, обирає музичний матерiал, обмiрковує спецiальний джингл, iнодi знаходить спонсорiв. Вiдредагувати таку програму та вирiшити, випускати її до ефiру чи нi, може тiльки головний редактор або програмний директор» [60, с. 55].

Тому сучасне українське радiомовлення, зокрема музично-iнформацiйне, можна назвати авторським, оскiльки саме авторський програмний продукт становить левову частку його ефiру

Серед основних класифiкацiй типiв програм сучасного радiо особливу увагу варто звернути на типологiю, визначену О. Гояном. Ця класифiкацiя застосовується досить часто у вiтчизняному радiомовленнi не лише теоретиками, а й журналiстами-практиками.

Дослiдник визначає вiсiм типiв програм:

1. Інформацiйнi (складаються з 6–10, iнколи – до 20 щоденних коротких iнформацiйних повiдомлень);

3. Інформацiйно-публiцистичнi (програми, у яких фiксується соцiальна проблема та намагання її вирiшити);

4. Культурно-просвiтницькi (присвяченi iсторiї або сучасному стану науки, мистецтва, музики, кiно, театру тощо, програми про сiм'ю та медицину (здоров'я), трансляцiї вистав, культурно-просвiтницьких акцiй);

5. Пiзнавально-розважальнi (переважно це розмовнi ток–шоу);

6. Дитячi (орiєнтацiя на вiковi особливостi дошкiльнят i тинейджерiв);

7. Спортивнi (трансляцiї, репортажi, пряме мовлення зi спортивних змагань та окремi передачi спортивної тематики);

8. Ігровi (конкурси, вiкторини, тобто змагання слухачiв мiж собою в прямому ефiрi) [13, с. 124].

Наведена класифiкацiя має дотичнiсть i до тематичного спектра програм, i до їхньої жанрової характеристики. У цiлому в сучаснiй радiожурналiстицi iнтегральним для визначення формально-змiстових особливостей сучасної радiопрограми є поняття «звуковий образ», що означає не тiльки сукупнiсть формо- та стилетворчих засобiв, а в цiлому композицiйнi особливостi передачi, якi покликанi доступно, повноцiнно та виразно донести до аудиторiї думки, ставлення, спостереження автора.

Створюючи авторську радiопрограму, журналiсту важливо пам’ятати, на якiй саме радiостанцiї вона буде звучати. «Тут у авторiв, на вiдмiну вiд дi-джеїв та ефiрних ведучих, бiльше можливостей: якщо програма за темою, стилем або через «нестандартний» голос ведучого не може пролунати на «локальнiй» комерцiйнiй iнформацiйно-музичнiй радiостанцiї, автор має можливiсть продати її на комерцiйнiй або мунiципальнiй «багатопрофiльнiй», а також державнiй станцiї» [60, с. 56]. Знання цього дає можливiсть автору або ведучому професiйно орiєнтуватися iз використанням технiчних засобiв створення програм (наприклад, використання автором бiльш неординарних звукових засобiв, якi «найманi» ведучи дозволити собi не можуть вiдповiдно до загального формату вiщання, такi як: «звуки живої природи», мелодiї загальновiдомих музичних композицiй або власнi напрацювання дi-джея в галузi звуку [46, с. 10], що дає можливiсть бiльш практичного використання знань про особливостi створення власне авторських програм.

Автору передачi бажано придумати «фiрмову», тiльки йому притаманну манеру привiтання та прощання зi слухачами, а також пiдiбрати спецiальну музичну «пiдкладку», щоб зробити передачу бiльш ефективною та такою, що запам’ятовується. Пiд цю музичну композицiю (краще за все iнструментальну) ведучому повинно бути зручно, приємно розмовляти: вона повинна заряджати енергiєю або навпаки, розслабляти у вiдповiдностi до ритму i характеру передачi, а також в залежностi вiд темпераменту автора. Основу такому оформленню вiщання вже дали перевiренi часом радiопостанови, що велися пiд аранжуванням певної мелодiї, яка за вiдсутнiстю зорових декорацiй повинна була створювати певну атмосферу та настрiй для слухача [72, с. 2].

Існує також певна характерна вiдмiннiсть мiж видами власне авторських програм. Найбiльш виразно ця рiзниця виявляється у вiдповiдностi до самої радiостанцiї, на якiй виходить певна авторська програма.

В. Л. Цвiк дає такi поради щодо пiдготовки тематичних (авторських) радiопрограм [75, с. 25]:

1. Жанрово-тематичнi особливостi програм бiльшостi радiостанцiй визначаються орiєнтацiєю на групи населення, диференцiйованi за вiковою, соцiально-економiчною або етнiчною ознакою. Тобто, головним чинником створення такого типу програм є потреби власне тiєї аудиторiї, для якої цей продукт буде створюватись.

2. Визначення формату станцiї є першим важливим кроком для розробки стратегiї пiдготовки програм, органiзацiї роботи всього колективу i кожного журналiста окремо. Формат радiостанцiї є визначальним для пiдбору журналiстського персоналу та журналiстського продукту, який буде поступати в ефiр.

3. Оскiльки практично всi однотипнi станцiї працюють з одним i тим самим музичним матерiалом, гарно пiдiбраний репертуар та частота повторiв окремих записiв можуть зiграти важливу роль у приверненнi уваги слухачiв (для визначення таких параметрiв використовуються опитування слухачiв, або визначення комп’ютером рацiональної частоти повторiв тих чи iнших музичних номерiв).

Також важливим аспектом є створення певного «брендового» продукту, за яким певна радiостанцiя може бути вiдразу визначена серед слухачiв. Таким брендовим проектом може бути як постать ведучого, певнi програми або цикли програм, а й також така не досить вагома деталь, як джингл певної програми (наприклад випуску новин) або коротка музична вставка мiж програмами, блоками реклам тощо (так званi «позивнi»).

4. Пiдбiр дi-джея (ведучого). При створеннi авторської програми в його обов’язки входить: конструювання та випуск програми, вiдбiр теми, матерiалу та iнформацiйного приводу, написання тексту, вiдбiр музичного матерiалу, спецiального джинглу, iнодi – пошук спонсорiв.

Також журналiст може стати «голосом радiостанцiї», її визначальною рисою, за якою легко розпiзнати яке радiо наразi лунає у ефiрi (так звана «зiрка радiо», або «брендовий дi-джей»).

5. Попередня пiдготовка до випуску (заготовки дi-джея), пошук гостей, матерiалу, попереднiй вiдбiр музичного масиву, технiчна пiдготовка. За рiвнем попередньої пiдготовки визначається якiсть та професiйнiсть не лише однiєї радiопрограми, але й усiєї радiостанцiї загалом.

(це може його виснажити, або змусити «повторюватися» чи апелювати до розмови, якої слухач не чув; також потрiбно оминати питання, на якi можна дати односкладну вiдповiдь).

оформленнi програми, скiльки саме в роботi журналiста, що є доцiльним при оцiнюваннi саме авторських радiопрограм.

Отже, отримавши декiлька тлумачень «авторської програми» та її характеристики, можна вивести певне усереднене визначення «авторської програми на радiо». Авторська програма на радiо – це радiопередача, автор якої одночасно виступає в ролi її творця та ведучого, режисера, лiтературного та музичного редактора, коректора, а iнодi i продюсера. Характерними ознаками авторської радiопередачi є: повна вiдповiдальнiсть автора за її виробництво, конструювання та випуск, пiдбор теми, матерiалу та iнформацiйного приводу, написання журналiстом тексту, пiдбiр музичного матерiалу, спецiального джинглу, пошук спонсорiв. Вiдредагувати таку програму та вирiшити, випускати її до ефiру чи нi, може тiльки головний редактор або програмний директор

У сучаснiй теорiї журналiстики авторський програмний продукт дослiджується з позицiй функцiонально орiєнтованого радiомовлення (В. Смирнов), що впливає на розширення типологiї сучасних радiопрограм у цiлому (О. Гоян, В. Смирнов, О. Шерель та iн.). Демократизацiя суспiльно-полiтичної та соцiокультурної дiйсностi в Українi позитивно позначається на нацiональному iнформацiйному просторi, зокрема на радiомовленнi. Саме авторська програма, на думку дослiдникiв, є тим явищем, що пiдтверджує демократичнiсть моделi журналiстики будь-якої країни свiту

У науковiй лiтературi представлено значну кiлькiсть праць, присвячених опису специфiки радiомовлення, розгляду його акустичної природи. Це посiбники з радiожурналiстики О. Гояна [13], В. Лизанчука [30], В. Олейника [51], В. Смирнова [69] О. Шереля [60], та дослiдження з технiчних засобiв масової комунiкацiї О. Кузнєцової [24], В. Миронченка [45]. Звернув увагу на галузевi норми редагування радiопередач i З. Партико [55]. Дослiдник описав технiчнi й спецiальнi норми, процес вiдбору голосiв для озвучування матерiалiв, охарактеризував особливостi фонетичного розмiчування тексту та методи виправлення радiопередач, що йдуть у прямий ефiр.

iнтонацiйних компонентiв акустичних характеристик усного мовлення подано в енциклопедичних словниках С. Єрмоленко [15], О. Селiванової [66], М. Яцимiрської [81]. Зокрема, О. Селiванова розглядає невербальнi iнтонацiйнi компоненти усного мовлення (тембр, темп, мелодика, тон, гучнiсть, дефекти мовлення, паузи тощо) як фонацiйнi кiнеми (гр. kinesis - рух), що доповнюють й уточнюють вербальне спiлкування [66, с. 207].

Переймаєтся проблемами урiзноманiтненя палiтри стилетвочих засобiв i Олександр Пономарiв, у навчальному посiбнику «Культура слова». Рекомендацiї автора ґрунтуються на мовному дослiдi українського народу. У посiбнику даються поради щодо вибору слiв для найкращого висловлення думки, порушуються проблеми з культури мови, яка є важливою в ефiрному мовленнi [57]. Також професор веде на Держапвному радiо власну програму «Радiожурнал СЛОВО» [Додаток А].

мовознавця, доктора фiлологiчних наук можна видiлити такi як: «Актуальне iнтерв’ю з мовознавцем», «Антисуржик», а також науково-методичнi працi «Ефiрне мовлення у взаєминах з усною мовою», «Суржик: «низька мова», безлад чи мовна патологiя?».

Цi засади визначаються ефективнiстю радiомовлення, тобто вибором того комплексу виражальних засобiв, тих вербальних технологiй, за допомогою яких вiдбувається вплив на аудиторiю, а отже, встановлюється зворотний зв'язок. Інтерактив радiо формується на основi звуку, завдяки якому активiзується людська свiдомiсть i спрямовується до дiяльностi, тобто йдеться про те, що, наприклад, O. Шерель назвав «звуковим образом» як сукупнiстю звукових елементiв (мови, шумiв, музики), за допомогою яких у слухача формуються уявлення чи асоцiацiї про матерiальнi блага, життєвий досвiд, характер людини [60, с. 45]. Звуковий образ радiо iндивiдуальний, вiн має специфiчний професiйний почерк i вiдрiзняється вiд звукових образiв iнших медiа чи видiв мистецтва (телебачення, театру, кiнематографа) завдяки особливiй сукупностi звукових елементiв, їхньому драматургiйному поєднанню та композицiйнiй взаємозалежностi. Його формують виражальнi засоби радiожурналiстики, якi подiляють на двi групи, як зазначає В. Лизанчук [31, с. 12].

До першої групи, яка характеризується стабiльним набором компонентiв, належать слово, музика, шуми та документальнi звуковi записи, пiдготовленi поза студiєю, що є особливим елементом вiдображення дiйсностi, яка властива лише радiомовленню. Другу групу становлять технiчнi особливостi роботи зi звуком, до яких належать запис, монтаж, звуковi спецефекти (мiксування, реверберацiя, синтез звуку, голосовий грим). Якщо перша група – статична й незмiнна, тобто є природним вiдображенням навколишнього середовища i перебуває поза суб'єктивним втручанням, то друга група – рухома й мобiльна завдяки авторському впливу, iндивiдуальному творчому пошуку й технiчним можливостям, що позначається на особливостях того чи iншого звуку, переданого по радiо, тiєї чи iншої радiопрограми, радiостанцiї, радiоканалу тощо. Отже, iстотнi змiни звукового образу радiо вiдбуваються, як правило, на рiвнi певних технологiй, якi пов'язанi з розвитком технiчного поступу, зi змiнами в технологiї виробництва радiопродукту та залежно вiд творчої фантазiї авторiв радiоповiдомлень.

На жаль, в ефiрi сучасного вiтчизняного радiомовлення мало уваги придiляється художньому оформленню радiопрограм, не вивчається i вплив виражальних засобiв на слухача. Осмисленню цих понять присвяченi роботи росiйських вчених: Н. Ломикiної [32], В. Смирнова [69], О. Шереля [60], рiзним аспектам особливостей радiомовлення придiляють увагу українськi дослiдники: В. Лизанчук [31], О. Штурнак [80], особливостi радiоп'єси вивчає І. Хоменко [74]. Ними сформульовано основнi поняття виражальних засобiв радiомовлення, їхня роль i значення у процесi сприйняття i засвоєння iнформацiї. Проте особливостi впливу природних i технiчних засобiв на аудиторiю, його залежнiсть вiд жанру радiопрограм не були предметом наукових дослiджень.

Набуло поширення радiо мистецтво – рiзновид словесно-звукового мистецтва, яке виникло з розвитком технiчних засобiв радiо. До цього поняття входять лiтературнi, театральнi, музично-сценiчнi твори, якi з використанням творчих прийомiв i технiчних засобiв радiомовлення набувають нових художньо-образних якостей i нових особливостей естетичного впливу. Специфiка радiомистецтва – невидимiсть того, що вiдбувається у радiовиставi та в iнших лiтературних формах, якi використовує радiо. Художнiй образ у ньому поєднує в собi численнi звуковi компоненти. Особливого значення набувають звучання акторського слова, а також багатоманiтнi звуки дiйсностi, музика, акустичнi ефекти. Радiомистецтво вимагає вiд актора достовiрної, психологiчно глибокої гри з тонкими голосовими нюансами, характер якої залежить вiд змiсту образу, вiд його тлумачення, а також вiд жанру твору. Потужно виражаючи почуття i думки у словесних дiях героїв перевалено в роздумах, монологах, дiалогах тощо, є важливим засобом формування свiтогляду людини.

Отже, питання акустичної природи радiомовлення не було поза увагою українських та закордонних лiнгвiстiв i журналiстикознавцiв, проте воно залишається недостатньо висвiтленим i стосується переважно усного мовлення загалом. Майже не вивчається питання про акустичнi особливостi саме радiодискурсу, та й саме поняття радiодискурсу залишається ще недостатньо опрацьованим, за винятком дослiджень Г. Почепцова, який розглядає його в системi комунiкативних дискурсiв у поєднаннi з теледискурсом, коротко зазначаючи їх основнi ознаки. Радiодискурс, за його словами, характеризується, на вiдмiну вiд газетного дискурсу, часовими, просторовими, акустичними та iншими специфiчними технiчними характеристиками [58, с. 78].

засобiв, а в цiлому композицiйнi особливостi передачi, якi покликанi доступно, повноцiнно та виразно донести до аудиторiї думки, ставлення, спостереження автора.

Звуковий образ сучасної авторської радiопрограми залежить вiд теми чи проблеми, яку порушує журналiст, функцiй, якi вiн намагається реалiзувати, ефекту, реакцiї, якi передбачає викликати в слухачiв. Особливо цiкавим аспектом дослiдження програмування сучасного радiо є вивчення ефективностi впливу передачi на слухача, зокрема вiдповiдностi його смакам i потребам звукового образу програми.

1. 2Формотворчi та стилєтворчi засоби радiожурналiстики

У сучасному iнформацiйному просторi радiо за масштабом поширення iнформацiї, її оперативнiстю, широтою охоплення аудиторiї (загальнодержавнi канали Українського радiо мають практично стовiдсоткове покриття на територiї нашої країни) i надалi залишатиметься одним iз популярних та впливових засобiв масової комунiкацiї.

В. Смирнов зазначає, що радiожурналiстика є звуковою комунiкацiєю, характернi особливостi якої визначаються природою звуку, його можливостями, психологiєю сприйняття [69, с. 23].

Звук у радiомовленнi – основний засiб передачi змiсту, а акустичнiсть (акустичний вiд гр. akustikos – слуховий, той, що сприймається слухом) – специфiчна категорiя сучасного радiодискурсу.

ще й оригiнальнi невербальнi (паралiнгвiстичнi) компоненти: шуми, музика, монтаж, а також складники iнтонацiї – тон, ритм, мелодика, темп мовлення, природнi та психологiчнi паузи, тембр, логiчний та фразовий наголоси. Усi названi категорiї доцiльно вважати акустичними характеристиками сучасного радiодискурсу.

Життя людини невiддiльне вiд звуку. Органи мовлення можуть продукувати 600 рiзних знакiв за хвилину, а слух – сприймати цi звуковi сигнали й передавати у мозок, що розшифровує їх. Науковцями давно доведено: незважаючи на те, що бiльшу частину iнформацiї люди отримують за допомогою зору шляхом прямого спостереження за навколишньою дiйснiстю, майже двi третi часу вони проводять у мовленнєвому спiлкуваннi, утричi бiльше говорять та слухають, нiж читають i пишуть. Таким чином, уявлення людини про навколишнiй свiт створюються не лише пiд впливом зорових, а й звукових образiв, що мають великi можливостi впливу на рацiональну та емоцiйну сфери людської свiдомостi. В усному мовленнi слово несе в собi набагато бiльше емотивної та семантичної iнформацiї, нiж у писемному. Звуковi повiдомлення викликають у людськiй психiцi (на свiдомому та пiдсвiдомому рiвнях) потаємнi внутрiшнi ефекти, активiзують уяву та iншi механiзми слухового сприйняття. У цьому випадку голос можна вважати внутрiшнiм звуковим автопортретом особистостi.[7, с. 156].

Отже, при усних формах впливу ефективнiсть сприйняття iнформацiї досягається за допомогою збалансованого використання зображальних i звукових знакових систем у виглядi вiзуальних та звукових образiв.

Звуковий образ – це сукупнiсть звукових елементiв, що створюють у слухача асоцiативнi уявлення (в узагальненому виглядi) про матерiальнi об'єкти, життєвi подiї, характер людини [60, с. 106].

Як зазначає О. Гоян, поєднання слухового та зорового впливу на радiо дозволяє передавати iнформацiю на рiвнi образiв. На радiо слiд передовсiм активувати (за допомогою усної мови, шумiв, музики, монтажу, невербальних мовних засобiв: тону, темпоритму, паузи, тембру, наголосу тощо) свiдомiсть аудиторiї для того, щоб вона самостiйно вiдтворила повiдомлене [13, с. 156].

Звуковий вплив на масову аудиторiю найефективнiше здiйснює радiо, головна перевага якого перед iншими засобами масової комунiкацiї пов'язана, як уже зазначалось, iз впливом на уяву слухачiв. Цей технiчний засiб масової комунiкацiї розрахований на аудiювання – одночасне слухання та розумiння iнформацiї.

Голос людини – могутнiй засiб впливу на реципiєнтiв, здатний з перших хвилин заполонити увагу слухачiв, завоювати їхню симпатiю та довiру, чи, навпаки, викликати небажання слухати радiопередачу.

Гарний, поставлений голос – запорука успiху людей багатьох професiй, особливо теле- та радiожурналiстiв. Звучання голосу завжди ненавмисне спiввiдноситься iз iмiджем диктора, змушує слухача домислювати вiзуальний вигляд, приписувати радiоведучому рiзноманiтнi iнтелектуальнi, моральнi, дiловi якостi, поведiнковi характеристики. Саме за голосом, який звучить в ефiрi, слухачi дають певнi оцiнки «ерудований», «добрий» тощо. Без невербально створеного пiдтексту iснування радiообразу у зв'язку з акустичною природою радiомовлення просто неможливе [7, с. 157].

Наприклад, «хрипота» та «тремоляцiя» голосу свiдчать або ж про немолодий вiк радiоведучого, або ж про його незадовiльний стан здоров'я. Останнiм часом у радiожурналiстицi «голосовий iмiдж» диктора чи ведучого пiдбирається вiдповiдно до формату радiостанцiї. (На FM-радiостанцiях, як правило, звучать молодi, життєрадiснi, бадьорi голоси, у дикторiв Першого каналу Нацiонального радiо переважать добре поставленi, низькi голоси).

Серед невербальних (паралiнгвiстичних) акустичних виражальних засобiв сучасного радiодискурсу помiтне мiсце займає iнтонацiя (вiд лат. intono – гучно промовляю), яка несе до 40 % загального обсягу iнформацiї в усному повiдомленнi.

Інтонацiя як форма емоцiйно-вольового вiдношення того, хто говорить, до предмета мовлення та слухача, виражена в фiзичних характеристиках звуку та зумовлена видом спiлкування, метою, характером, особливостями мовного контакту, ситуацiєю комунiкативного акту, є одним iз найважливiших засобiв передачi думок i почуттiв, виражає не лише емоцiйно-експресивний стан, а й несе змiстове та смислове навантаження. За її допомогою можна завоювати довiру слухачiв або викликати вiдразу до передачi. Інтонацiя завжди має бути доречною, вiдповiдати змiсту повiдомлення, не вступати з ним у суперечнiсть. Інколи у радiопередачах може використовуватися iнтонацiя застереження [15, с. 48].

Отже, iнтонацiя забезпечує структурну цiлiснiсть висловлення, служить засобом розрiзнення комунiкативних їх типiв (спонукання, питання, оклик, розповiдь, iмплiкацiю), видiлення найбiльш навантажених слiв i фрагментiв, характеристики мовця й ситуацiї спiлкування, емоцiйного та стилiстичного забарвлення текстiв тощо. Поза iнтонацiєю слово не має змiсту.

До компонентiв iнтонацiйного оформлення мовлення належать: тон, ритм, мелодика, темп мовлення, психологiчнi та логiчнi паузи, тембр голосу, логiчний та фразовий наголоси.

Тон мовлення (вiд гр. tonos – натягнута мотузка, напруга, натяг) як компонент iнтонацiйного оформлення має неоднозначне трактування. Так, О. Селiванова розглядає тон мовлення як одиницю супрасегментного рiвня звукового членування мовного потоку, висоту вимови звука в мовленнi, що формується при проходженнi повiтряного струменя крiзь голосовi зв'язки, глотку, рота й носа шляхом створення акустичного ефекту вiд коливань голосових зв'язок (глотка, нiс i рот є лише резонаторами, крiзь якi проходить повiтряний струмiнь) [66, с. 622].

Традицiйно тон мовлення ототожнюють iз характером мовлення (звичайний, серйозний, пiднесений, урочистий, схвильований, iронiчний, саркастичний) [45, с. 103].

Зважаючи на вищезазначене, можна зробити висновок, що тон мовлення включає в себе висоту, дiапазон мовлення, силу, гучнiсть голосу, а також його модуляцiю.

Голос утворюється в результатi роботи голосових зв'язок та дихання за допомогою звуку. З фiзичної точки зору, звук – це коливання часток пружного середовища, якi поширюються в ньому у виглядi хвиль. Звуковi хвилi розрiзняють за частотою коливань у секунду. Чим бiльша частота коливань – тим вищий тон. Звуки низької частоти сприймаються як бас, а високої – як свист. Висота голосу – це його тональнi можливостi. Вона залежить вiд частоти коливання голосових зв'язок. Кожен текст має свою висоту звучання: у радiопередачах говорити на високих тонах недоречно (високий тон виправдати можна лише доречною схвильованiстю), спокiйний, врiвноважений тон додає солiдностi мовленнєвому повiдомленню.

Висота тону повинна бути вмотивованою i її слiд обов'язково враховувати при пiдготовцi радiоматерiалiв.

Межу людського голосу вiд найнижчих до найвищих тонiв звучання називають дiапазоном мовлення, який може змiнюватися як iз вiком, так i в процесi тренувань. Чим ширший дiапазон голосу, тим цiкавiшi iнтонацiйнi варiанти мовлення радiожурналiста.

Промовець впливає на слухачiв не лише висотою, а й силою голосу. Сила голосу – це реальна енергiя звуку, яка залежить здебiльшого вiд напруження мовленнєвого апарату та сили видиху повiтря, амплiтуди голосових зв'язок, ступеня їх напруження, дiяльностi носових та ротових резонаторiв. Сила голосу повинна бути достатньою для сприйняття iнформацiї: говорити надто голосно – дратувати слухачiв, надто тихо – змушувати прислуховуватися. Тихий, боязкий голос викликає враження, що людина не має достатньої вiри нi в себе, нi в те, що виголошує. Як фiзична величина, сила звуку вимiрюється у децибелах i повинна бути достатньою для якiсного запису передачi та можливостей її майбутнього опрацювання за допомогою технiчних пристроїв [21, с. 18].

голосу, яку можна змiнювати залежно вiд потреб та ситуацiй спiлкування. Змiна гучностi голосу – один iз засобiв досягнення виразностi мовлення, його рiзноманiтностi, адекватнiй ситуацiї спiлкування. Надмiру гучне мовлення швидко викликає роздратування у слухачiв.

Змiна висоти та сили голосу (модуляцiя голосу) допомагає втримувати увагу слухачiв, а вмiння пiдпорядковувати свiй голос усiм тонкощам i багатству творчого задуму автора – ознака професiйностi справжнього радiожурналiста.

Ритм та мелодика голосу також є невiд'ємними компонентами iнтонацiйної виразностi звукового мовлення, чинниками емоцiйно-естетичного впливу на реципiєнта.

Ритм (вiд. гр. rhytmos – розмiренiсть, узгодженiсть) – це така звукова органiзацiя мови, коли рiвномiрно чергуються наголошенi й ненаголошенi, довгi та короткi склади в мовленнi, вiдбувається « регулярне повторення подiбних i спiврозмiрних мовленнєвих одиниць, яке виконує структурувальну, текстотвiрну й експресiйно-емоцiйну функцiї [63, с. 92].

Інколи використовуються повтори для розвитку акустичного ритму вже в самiй назвi радiопередачi, створюється своєрiдний акустичний ритм, що для газетного заголовного комплексу мало б зворотний ефект, сприймалося б як тавтологiя. Чи, примiром, використання повторiв однакових слiв у назвах радiопередач (Вiд мелодiї до мелодiї. – 2010. – 12 верес. – 11. 40; Вiд суботи до суботи. – 2010. – 16 верес. – 9. 05).

Мелодика (вiд гр. melаdikos – мелодичний, пiсенний) – компонент iнтонацiї, який характеризується змiною частоти тону в часi й виявляється у пiдвищеннi-зниженнi голосу у фазi, що органiзує її шляхом членування на ритмiчнi групи. Мелодика видiляє в текстi й ключовi слова, збiльшення звуку за допомогою високого рiвного тону [82, с. 16]. Показником мелодики в мовленнi є також ненормативна змiна довжини голосних.

та пiдвищення голосу) та ритмiчними (розповiднi, питальнi, окличнi речення) моделями [81, с. 87].

На якiсть мовлення позитивно впливають правильно пiдiбраний темп мовлення i паузи, обґрунтованi польотом голосу.

Темп мовлення (вiд. лат. tempus – час) – компонент iнтонацiї, швидкiсть вимови елементiв усного мовлення: звукiв, складiв, слiв. Кожна людина володiє вiдповiдним темпом усного мовлення, який переносить i в читання. І буває так, що текст мiнорного плану читається в такому темпi, що дуже важко вiдчути настрiй цього твору, або, навпаки, твiр за характером темпераментний, активний, а читається в уповiльненому темпi, що призводить до спотворення його iдеї.

Розрiзняють швидкий, пришвидшений, середнiй, уповiльнений i повiльний темп мовлення, який вимiрюється кiлькiстю звукiв або складiв, що вимовляються протягом одиницi часу. Швидкiсть читання тексту дикторами, вимiряна у кiлькостi слiв за хвилину, повинна становити в середньому для передач, якi передбачають лише читання тексту (наприклад новини), 140–150 слiв за хвилину. Для малопiдготовлених слухачiв (дiтей) швидкiсть повинна бути нижчою на 20–30 %. Для iнформацiйних передач, розрахованих на високопiдготовлених слухачiв, швидкiсть може бути вищою, нiж середнє значення на 20–30 %) [55, с. 42]. Інформацiю, передану зi швидкiстю 180 слiв на хвилину, радiослухач вже не сприймає.

Отже, темп мови на радiо повинен бути вмотивованим, вiдповiдати змiсту повiдомлення. Швидкий темп збуджує увагу, емоцiї слухачiв, проте сприйняття iнформацiї при ньому залишається неповним: слухач не встигає осмислити повiдомлення, зафiксувати у своїй пам'ятi нi звукових, нi зорових образiв. Надто повiльний темп мовлення, навпаки, вiдволiкає увагу слухача, змушує його зосередитися на чеканнi наступного слова чи фрази.

Темп мовлення великою мiрою залежить вiд iндивiдуальних особливостей мовця, його психiчного складу, темпераменту, етнiчної належностi, вiд мети й комунiкативних стратегiй, типу та стилю звукового тексту, вiд важливостi чи неважливостi того, що вимовляється, обставин мовлення, наявностi комунiкативного шуму тощо. Щоб постiйно утримувати увагу слухачiв, рекомендується перiодично змiнювати темп мовлення. Цього принципу дотримуються журналiсти iнформацiйних i спортивних радiопередач. На темп мовлення значно впливає i тривалiсть пауз (вiд. гр. pausis – припинення, зупинка) – акустичне та артикуляцiйне зупинення руху в мовленнi. У паралiнгвiстицi цей невербальний засiб масової комунiкацiї розглядають як один iз засобiв активiзацiї уваги слухачiв, поглиблення сильного емоцiйно-емотивного впливу (раптового здивування, засоромлення, приголомшення, небажання втручання стороннiх осiб, гнiву тощо). Паузи допомагають активiзувати увагу слухачiв i є елементами iнтонацiйного, емоцiйного видiлення синтагми та змiстово-синтаксичної завершеностi фрази, оформлення речення, фази, такту.

Також використовують шуми (звуковi картини дiйсностi), що мають змiстове та сюжетне навантаження. Так само, як i метафору, шуми подiляють на природнi (шум потягiв на залiзничному вокзалi, чи, примiром, «гул лiтака, що пiднiмається в небо з аеродрому) та штучнi, створенi за допомогою рiзних монтажних прийомiв. У минулому це могло бути ламання в руках пiсочного тiстечка-корзинки, що за звуком нагадувало трiскотiння багаття, чи переминання в руках крохмалю, що асоцiювалося у свiдомостi слухачiв зi скрипiнням снiгу в морозний зимовий день [66]. Сучаснi комп'ютернi синтезатори допомагають створити правдиву та образну картину дiйсностi набагато простiше – за допомогою комп'ютерних програм. Отже, шуми, як правило, штучнi, у радiодраматургiї не просто служать звуковим тлом передачi, її акустичною iлюстрацiєю, а й мiстять у собi певну iнформацiю, дають змогу уникнути довгих описiв, економлять ефiрний час, надають радiопостановцi бiльшої переконливостi.

Усi шуми, з якими стикається людина, мають певну пульсацiю i часто нагадують своєрiдну музику. Музика на радiо активно впливає на психiку людини i за своєю природою близька до тимчасового характеру радiокомунiкацiї. Розрiзняють два рiзновиди музики: музика як супровiд (фон передачi) та музика як самостiйна частина. У сучасному радiодискурсi музика може бути розбивкою мiж iнформацiйними блоками в однiй передачi або виконувати роль музичної шапки чи заставки, а також бути художньою декорацiєю для створення звукового образу, тобто звукової метафори. Часто обсяг семантичної iнформацiї в музицi, як зазначають психологи, дорiвнює мовленнєвому повiдомленню: певна мелодiя сприймається свiдомiстю реципiєнтiв як одне слово чи словосполучення (мелодiя iз кiнофiльму Е. Рязанова «Службовий роман» вдало повiдомляє слухачам радiо «Шансон», що в ефiрi – «Прогноз погоди»).

Отже, музика, як i шуми, у структурi сучасного радiодискурсу також здатна доповнювати розповiдь, вносити в контекст додаткове змiстове навантаження, посилювати емоцiйний вплив, iншими словами, виконувати роль звукової метафори.

У сучасному радiодискурсi, як i в усному мовленнi загалом, видiляють природнi (несинтаксичнi, фiзiологiчнi, акустичнi) та логiчнi (попереджувальнi) паузи.

Нашi дослiдження показали, що тривалiсть акустичних пауз мiж повiдомленнями в iнформацiйних передачах, що дає змогу реципiєнтам краще з'ясувати сказанi iдеї та пiдготуватися до сприйняття наступної iнформацiї. Логiчна пауза достатньої довжини видiляє сказанi iдеї найкраще за всi iншi засоби усного мовлення, може передавати рiзноманiтнi емоцiйнi стани, здивування, приголомшення, гнiв. Найчастiше логiчнi паузи використовуються у радiодраматургiї.

Тривалiсть пауз, як i темп мовлення, вимiрюється в секундах та мiлiсекундах. Акустичнi паузи подiляються на мiнiмальнi (5–20 мс), середнi (20–60 мс) та максимальнi (60–100 мс).

Весь комплекс виражальних засобiв гармонiйно компiнуються за допомогою монтажу. Монтаж вважається одними iз головних стилетворчих або технiчних засобiв вираження. Мащенко І. Г. визначає монтаж звуку як з'єднання (збирання) в певнiй послiдовностi записаних ранiше рiзних звукових фрагментiв (мова, шуми, музика) у цiлiсну звукову композицiю; редагування, скорочення синхронних мовних фонограм та iнших елементiв звукового супроводу [42, с. 282]. Саме монтаж є основою для створення звукового образу. Адже пiд час складання всiх елементiв майбутньої програми використовується рiзна сила звучання, паузи, рiзноманiтнi виражальнi засоби, визначається тривалiсть звучання музики, шумiв чи тексту. Зрозумiло, що монтаж залежить у першу чергу вiд замислу журналiста.

Важливою характеристикою звуку та iнтонацiї є тембр (вiд. фр. timbre – дзвоник) – природне звукове забарвлення голосу, що надає йому емоцiйно-експресивних вiдтiнкiв. Кожен складний звук – це сукупнiсть гармонiчних коливань – чистих звукiв та низки супутнiх тонiв, що виникають одночасно. Усi цi додатковi тони, що супроводжують основний, надають йому особливого вiдтiнку, називаються тембром. Тембр залежить вiд анатомiчної будови мовленнєвого апарату, що створює iндивiдуальнi тембри голосiв, помiтно вiдмiннi мiж собою. Кожна людина має свiй особистий, iндивiдуальний тембр, що є одним iз голових засобiв впливу на слухача: iнформацiя ефективна лише в тому разi, коли вона ефективно донесена до реципiєнта. Кожен радiйник (диктор, коментатор, ведучий) повинен обрати оптимальний тембр свого голосу – не кричати й не дуже знижувати його, щоб матерiал звучав краще [16, с. 55].

Голос та його тембр може стати додатковим аргументом на користь вербальної iнформацiї. А може, навпаки, змусити її вiдхилити. Це явище добре вiдоме радiорежисерам та редакторам. Важливi iнформацiйнi повiдомлення, прочитанi низьким чоловiчим голосом, сприймаються як бiльш достовiрнi порiвняно з таким же текстом, озвученим жiнкою. Якщо голос диктора тембрально неприємний для слухача, змiст матерiалу не сприймається, радiослухач навiть може вимкнути приймач. Редактори iнформацiйних радiопередач давно використовують у радiоновинах читання повiдомлень по черзi чоловiчими та жiночими голосами. Змiна тембру свiдчить про змiну теми повiдомлення. Один i той же голос тембрально змiнюється залежно вiд стилю вимови, наприклад, при переходi з високого стилю на розмовний. Інколи тембр маркує текст стилiстично, даючи можливiсть слухачевi прогнозувати, яким буде наступне повiдомлення [32, с. 125]. Високий тембр використовується для вираження ввiчливостi, покори, слабкостi, пiдлеглостi, а низький – для вираження сили, агресiї, грубостi.

Отже, тембр голосу повинен бути милозвучним, не рiзати слух високими нотами i не глушити басом. Інакше втрачається частина iнформацiї, здiйснюється подразнювальний вплив на радiослухачiв. Приємний вiд природи голос добре сприймає аудиторiя, людям до вподоби бадьорий, радiсний голос, а не монотонний, повчальний, байдужий.

Важливими складовими iнтонацiйного оформлення звукового мовлення є i логiчний та фразовий наголоси, якi допомагають зосереджувати увагу слухачiв на певному словi чи фразi. Усi слова в реченнi пов'язанi за смислом, завдяки чому вони об'єднуються в групи чи словосполучення, в кожнiй з яких є свiй смисловий центр – логiчний наголос. Для смислового видiлення одне iз слiв у реченнi вимовляється iз бiльшою силою голосу. Логiчний наголос призначений для пiдкреслення найбiльш важливого у вiдповiднiй мовнiй ситуацiї слова в реченнi.

Емфатичний наголос є варiантом логiчного i передбачає видiлення у вимовi бiльшою силою голосу важливої змiстової та логiчної частини, надає повiдомленню бiльшої емоцiйностi й експресивностi.

Отже, одним iз важливих завдань радiожурналiста є пошук логiчних та експресивних акцентiв, що допомагають не лише уточнити змiст повiдомлення, а й завуальовано висловити своє ставлення до змiсту цього повiдомлення.

На радiо ми чуємо лише голос, а не бачимо того, хто говорить. Кожен радiожурналiст повинен знати особливостi свого голосу, тренувати його. Голос мовця – це не лише його природнi данi, а й його фiзичний, емоцiйний стан. Негативно впливають на голосовi зв'язки хвороба, голод, роздратування. Промовець має вмiти правильно артикулювати – чiтко вимовляти звуки, склади, слова [24, с. 155].

Недолiки мовлення (вистрiлювання звукiв чи слiв, форсування голосу, монотоннiсть, крикливiсть, вiдкритi високi звуки, швидкий темп, приглушенiсть голосу та iн.) є неприпустимими в радiомовленнi, знижують ефект радiопередачi, тому дикторовi передусiм необхiдно усувати виявленi недолiки, виробляти навички володiння силою голосу, дiапазоном, темпом, стежити за диханням. Володiння технiкою мовлення, багатством iнтонацiї, мелодикою, тембром голосу є ознакою високої культури журналiстської майстерностi.

переносу.

творення, а й редагування акустичних повiдомлень. Традицiйно радiйний монтаж сприймався як складна обробка магнiтної стрiчки, на якiй зроблено запис, що полягає в усуненнi з запису непотрiбних або невдалих мiсць, з'єднання окремих частин запису в єдине цiле. Проте, останнiм часом, особливого значення набуває монтаж iз використанням комп'ютерної технiки, що, без сумнiву, надає ширшi можливостi й для створення, а надто редагування акустичної метафори. Саме завдяки комп'ютерному монтажевi нинi здiйснюється рiзноманiтна обробка звуку, можливе використання будь-яких фрагментiв запису в будь-якiй послiдовностi та комбiнацiї з регулюванням рiвнiв i часу звучання, навiть висоти тону. Надзвичайно важливим є той факт, що весь записаний матерiал у процесi монтажу залишається неушкодженим i може знову використовуватися [45, с. 58].

образу.

i рiзноманiтним, нажаль, навряд чи можна. Присутнiсть авторських програм обмежена лише iнтерактивами чи ефiрами з привiтальними повiдомленнями, хоча саме програм з доцiльним використанням звуковиражальних засобiв невистачає украiнському радiопростору.

формотворчий авторська програма радiостанцiя

2. 1 Авторськi програми на радiостанцiях. Стилєтворчi засоби авторських програм

Інформацiйно-аналiтичнi й iнформацiйно-публiцистичнi авторськi програми в ефiрi музично-iнформацiйного радiо представленi не надто широко. Це, насамперед, пов'язано з тим, що на сьогоднi музика з одного з основних виражальних i формотворчих засобiв радiомовлення перетворилася на провiдний. За умов правильного музичного програмування радiо вдасться донести слухачевi й iнший продукт, безпосередньо з музикою не пов'язаний, але вкупi з нею вiдповiдальний за гармонiйнiсть ефiрної картини [13, с. 56]. Саме в межах музичного потоку радiостанцiї необхiдно вмiло iдентифiкувати себе, означивши власний загальний iмiдж, перетворивши його на привабливий та цiкавий для цiльової аудиторiї програмний продукт.

Наприклад, на радiо закодування iнформацiї попереднього рiвня за допомогою технiчних кодiв (монтажу, музичного оформлення, звуку), якi матерiалiзують конвенцiйнi репрезентативнi коди, вiдповiдає за переконливiсть iнформацiї, конфлiкту, образу. Тому специфiка кожного iз засобiв масової iнформацiї визначається не лише способом передачi iнформацiї, характером виражальних засобiв, а й особливiстю та своєрiднiстю її сприймання

Музика – це форма програми, яка може як полiпшити, так i зiпсувати змiст програми. В арсеналi радiожурналiста лише три складовi – слово, шум i музика. Музика на радiо слугує як для оформлення рiзних за змiстом передач, так i для самостiйного використання [59, с. 38].

Добираючи звуковий супровiд, професiональному журналiстовi варто пам'ятати, що найкраще дiбрана мелодiя та, яка органiчно пiдходить до програми; найлiпша музика та, на яку слухач зумисне навiть не звертає уваги, але вiдсутнiсть якої слухач би неодмiнно помiтив. Звукове наповнення вiдiграє роль синтаксису в радiопрограмах [11, с. 55].

Автор також пiдбирає й музичний матерiал (який повинен легко сприйматися), домовляється з гостями, якщо це ток-шоу, розробляє з ними тему майбутньої розмови, бажанi або не бажанi питання, за необхiднiстю – вивчає власну аудиторiю (наприклад, шляхом створення iнтерактивного поля через спiлкування зi слухачами в прямому ефiрi, шляхом створення спецiальних форумiв на сайтах радiостанцiй, на яких слухачi пропонують певнi iдеї та висловлюють побажання, або ж створенням опитувань на сайтах радiостанцiй чи просто смс-голосувань на певну тематику, приклади створення яких можна побачити в теоретичних працях В. Б. Зазикiна [17], С. С. Кетова [2].

Музика i шуми як формотворчi або природнi засоби вiдображають дiйснiсть, а тому вони не залежать вiд суб'єктивного впливу журналiста. Його творчiсть виявляється в правильному доборi звукових i шумових ефектiв. Добирати їх необхiдно особливо уважно, бо вiд цього залежить точнiсть i якiсть створеного в ефiрi звукового образу. «Завдяки казцi дитина тiльки пiзнає свiт, а тому виражальнi засоби покликанi познайомити слухача зi звуками навколишнього середовища. Вони можуть iмiтуватися, iлюструючи вже прочитаний текст, чи навпаки, передувати тексту, дозволяючи слухачевi самостiйно пiдiбрати асоцiацiї та уявити майбутнiй фрагмент оповiдi»[35, с. 2].

та iншi механiзми слухового сприйняття, викликають у мозку людини низку не лише акустичних, а й вiзуальних образiв. Отже, найефективнiше сприйняття iнформацiї вiдбувається за допомогою збалансованого використання зображальних та звукових знакових систем у виглядi вiзуальних та звукових образiв. Звуковий образ – це сукупнiсть звукових (мовленнєвих, музичних, шумових) елементiв, що створюють за допомогою асоцiацiй в узагальненому виглядi уявлення про матерiальний об'єкт, явище, iсторичну подiю, характер людини [68, с. 462].

Всi цi явища, як вважає дослiдник звукового образу сучасної реклами В. Музикант, перш за все зорiєнтованi на ефективне звукове сприйняття тексту, де мова сприймається як людська артикульована мова, музика як безпосередня мова почуттiв, шуми як неартикульована мова речей i живої природи [49]. І далi вiн продовжує, що мова радiо є набагато ширшою, анiж радiомова. У нiй поряд з вербальним повiдомленням широко використовується пара- й екстралiнгвiстичнi засоби вираження, що дорисовують документальнi шуми, музику, прийоми монтажу. Можна частково погодитися з тим, що радiо примушує «вухо бачити» Але, одночасно, варто мати на увазi, що образ, викликаний впливом на слуховi органи людини, нi за яких обставин не буде повним та цiлiсним. У цьому контекстi природно зробити висновок, що звуковий сигнал може викликати зорове уявлення, але зовсiм не є обов'язковим, тому що може активiзувати й iншу, зовсiм не вiзуальну чи асоцiативну лiнiю

2. 1. 2 Виражальнi засоби в авторських програмах

Та попри недостатню увагу програмних директорiв сучасних музично-iнформацiйних радiостанцiй до iнформацiйно-аналiтичного й iнформацiйно-публiцистичного авторського продукту, варто вiдзначити кiлька проектiв, якi репрезентують найбiльш поширений на сьогоднi звуковий образ таких програм.

В ефiрi всеукраїнської радiомережi «Мелодiя» виходить програма Олександра Ладижинського «Спецвипуск. Полiтичнi пiдсумки» [Додаток А]. Хронометраж – близько 5 хвилин. В основi кожного випуску – найактуальнiша подiя з полiтичного життя України, що може, на думку автора, суттєво вплинути на рiзноманiтнi сфери й галузi вiтчизняної соцiокультурної дiйсностi. Стрижнем програми, безперечно, є критичнi, часом iронiчнi коментарi ведучого з приводу тiєї чи iншої полiтичної подiї, того чи iншого представника полiтичного бомонду, що викликав iнтерес автора чи то власною позицiєю, чи то не надто обережним висловом. Саме документальнi записи виступiв i заяв полiтичних дiячiв не тiльки роблять яскравiшим звуковий образ програми «Спецвипуск. Полiтичнi пiдсумки», а й динамiзують рух думки автора, дають йому змогу вдаватися до iронiчних коментарiв тощо. Цiкавою знахiдкою є використання фраз i музики з популярних мультиплiкацiйних i художнiх фiльмiв як iлюстрацiї до реплiк полiтикiв. Добiр таких фрагментiв виявляє не лише авторську позицiю, його ставлення, робить чiткiшою для слухачiв оцiнку журналiстом висловiв, вчинкiв i подiй, а й полегшує завдяки влучному жарту сприйняття iнформацiї, уяскравлює звуковий образ програми в цiлому.

Традицiйний для iнформацiйно-публiцистичних програм алгоритм створення та проведення має авторський проект Елiни Владимирової «Народ i влада» в ефiрi запорiзької радiостанцiї «Ностальжi». Основний жанр програми - iнтерв'ю на актуальну для запорiжцiв соцiально-економiчну чи суспiльно- полiтичну тему з компетентною людиною. Особливої яскравостi звуковому образу цiєї програми надає наскрiзний iнтерактив – слухачi можуть адресувати запитання гостям як до виходу передачi в ефiр, так i ставити пiд час трансляцiї. Кожному випуску програми передує анонс, який умiщує iнформацiю про гостроту й акутальнiсть теми передачi, авторитетнiсть i компетентнiсть запрошеного гостя, координати для зв'язку слухачiв зi студiєю. Безперечно, найголовнiшу роль в iнтерв'ю вiдiграє модератор. Варто зазначити, що Елiна Владимирова майстерно володiє технiкою iнтерв'ю: ставить чiткi запитання, не побоюючись бути наполегливою та рiшучою в процесi збору потрiбної слухачам iнформацiї, вмiє слухати як гостя, так i слухачiв, якi беруть участь в ефiрi. Звуковий образ програми «Народ i влада» – динамiчний, яскравий завдяки якiснiй роботi модератора та чiткому iнтерактиву.

Особливо яскравим i оригiнальним для українського музично-iнформацiйного радiомовлення є звуковий образ авторського програмного продукту, який можна назвати радiотеатром (радiодрамою). Одним iз найяскравiших втiлень радiотеатральної iдеї без перебiльшень можна назвати програму Оксани Новикової «Смакота» (радiостанцiя «Мелодiя»), яка 2004 р. отримала «Золоте перо» як найкращий в Українi авторський проект. Передача має яскравий звуковий образ, який складається з гармонiйного використання як формо-, так i стилетворчих засобiв радiомовлення. Образ допитливої та жартiвливої домогосподарки, втiлений Оксаною Новиковою, викликає довiру, iнтерес i постiйну увагу слухачiв рiзних соцiально-демографiчних характеристик. Ведуча дiлиться рецептами приготування рiзноманiтних страв, начебто в домашнiх умовах, часто перемовляючись по телефону з подругою. Попри те, що програма має монологiчну форму, стиль мовлення ведучої (розмовно-побутовий), стилiстика передачi в цiлому, збагачена доречно дiбраною музикою та шумами, що iмiтують кухонну обстановку, робить сприйняття iнформацiї легким i захопливим. Безумовно, за тематикою передачi її можна вiднести до розважально-пiзнавальних авторських програм, особливостi звукового образу (влучне використання формо-, стилетворчих засобiв, потужне драматичне начало тощо) вирiзняють її з-помiж переважної бiльшостi розважальних передач [Додаток А].

Культурно-просвiтницька програма «Безкiнечнi iсторiї про вiчне кохання» Ірини Кошманової (Всеукраїнська радiомережа «Мелодiя») є моножанровою. Портретний нарис чудово вiдображає любовнi колiзiї, вирування пристрастей у життi вiдомих творчих людей минулого. Авторка часто вдається до цитування листiв i щоденникiв героїв програми, спогадiв про них їх друзiв та колег. Ведуча часом намагається грати роль лiричних героїнь iсторiй, що iнколи їй вдається, але в цiлому програмi притаманний описовий стиль iз певною вiдстороненiстю авторки вiд матерiалу. Ощадливiсть у використаннi емоцiй, а також виражальних засобiв (стабiльнiсть музичного ряду, який не змiнюється протягом усiєї програми, а отже, слабко психологiзує образи героїв нарису, брак шумiв, якi б вдало передавали атмосферу певної епохи), можна вважати недолiками звукового образу цiєї програми [Дoдаток А].

Такi самi зауваження можна висловити з приводу iншої культурно-просвiтницької програми радiостанцiї «Мелодiя» – «Знайомий силует» Олександра Пронiна, Автор знайомить слухачiв iз видатними дiячами свiтової науки та культури, намагаючись привернути увагу аудиторiї до їх життя i творчостi на основi реальних фактiв, поданих очевидцем, сучасником тiєї чи iншої вiдомої персони. Отже, жанр, який використовується в цiй програмi, можна назвати радiоновелою, для бiльш яскравої форми якої бракує використання рiзноманiтного та влучного музичного матерiалу, шкодить надмiрний артистизм автора, певна патетичнiсть i пафоснiсть стилю його мовлення, що складно поєднується з роллю очевидця, яку вiн виконує [Додаток А].

У цiлому специфiка звукового образу наведених вище програм гармонiйно поєднується з ефiрною картиною радiостанцiї «Мелодiя», її форматними особливостями та соцiально-демографiчним портретом цiльової аудиторiї.

Серед культурно-просвiтницьких програм усеукраїнського музично-iнформацiйного радiо варто вiдзначити такi цiкавi та яскравi за звуковим образом проекти, як «Русские каникулы» Марiї Макєєвої («Русское радио»), «Рокабiльний психоз» Вадима Красноокого, «Демоверсiя» Вадима Карп'яка (компанiя «ФДР-радiоцентр»). Останнi двi програми, що мають стале мiсце в програмному колесi не однiєї запорiзької радiостанцiї, зокрема «Великого Лугу», «Радiо РОКС 102,2 FM» тощо, демонструють незвичайний пiдхiд у подачi музичного матерiалу. Провiдним жанром передачi «Рокабiльний психоз» є нарис, який нечасто можна почути в ефiрi сучасного музично-iнформацiйного радiо. Вадим Красноокий, лiдер українського гурту «MAD Heads», вкладає професiйнi знання й iнтереси та слухацьку любов до рок-н-ролу в кожну iсторiю про людей, якi започаткували цей напрям у сучаснiй музицi. Оповiдь автора перемежовується найяскравiшими для iлюстрацiї тих або iнших непересiчних життєвих колiзiй музикантiв пiснями, причому мiстки до кожної з них ведучий робить лише на iнтро та беках музичних творiв, що чудово вiдтiнює вербальний компонент звукового образу програми (лаконiчний синтаксис, ощадливе використання тропiв i суто музичних термiнiв, уживання слiв i понять, якi на сьогоднi набули статусу екзотизмiв, але гарно вiдтворюють атмосферу появи та становлення рок-н-ролу). Власне, досить значний хронометраж програми – 30 хвилин – не вiдлякує пасивно-стихiйного слухача, адже звуковий образ передачi є яскравим, не переобтяженим стилетворчими засобами радiомовлення, чiтко структурованим, що чудово передає хiд думок автора, засвiдчує його компетентнiсть i загальну ерудованiсть.

Особливо популярну серед слухачiв музично-iнформацiйного радiогрупу програм становлять розважально-пiзнавальнi. Серед «програм-реплiк» радiостанцiї «Ностальжi» можна назвати кiлька особливо цiкавих розважальних авторських проектiв - «База даних», «Твiй день», «Без спонсора», «Принцип дiї», «Дiлова ковбаса». При цьому програму «База даних» складно назвати авторською, оскiльки автора й ведучого передачi не називають узагалi. Необхiднiсть iдентифiкацiї автора програми зумовлена тим, що особистiсний пiдхiд до вiдбору, обробки та подачi iнформацiї в нiй вiдiграє найважливiшу роль. У цiлому мiнiмальний хронометраж програм-реплiк має свої плюси, зокрема оперативне сприйняття iнформацiї слухачем, фоновий режим прослуховування радiо без вiдриву вiд основної дiяльностi, те, що програми не встигають «роздратувати» слухача, i той не перемикає приймач тощо. Але серед негативних сторiн такого програмного продукту варто назвати низьку оновлюванiсть матерiалу передач попри їхню жорстку ротацiю, а також те, що цi проекти виходять у запису.

На окрему увагу заслуговує звуковий образ авторської розважально-пiзнавальної програми «Пашина двадцятка» («Ґала-радiо»). Насамперед, варто зазначити, що серед хiт-парадiв, до того ж авторських, ця передача є довгожителем – її вiк перетнув 10-рiччя. При цьому автор i ведучий програми - Дiджей Паша – не стомлюється експериментувати з її образом. «Пашина двадцятка» має значний обсяг звучання – понад годину, виходить щосуботи зранку, складається з презентацiї музичних композицiй, якi за тиждень привернули найбiльшу увагу слухачiв «Ґала-радiо» та, вiдповiдно, спонукали до роздумiв автора й ведучого хiт-параду. Майстерне володiння голосом, темпоритмом, iнтонацiйними нюансами суттєво вирiзняє Пашу з-помiж питомої бiльшостi сучасних радiоведучих. Розкутiсть у спiлкуваннi, тонка iронiя та легкий гумор – дають змогу авторовi подавати цiкаву музичну iнформацiю легко, без зверхностi та повчань. Ведучий особливу увагу придiляє значенню саме вербальної складової звукового образу програми, адже коментує той чи iнший музичний твiр лише на його iнтро та беку, не використовуючи жодного пiдкладу.

Така особливiсть передачi привертає увагу слухачiв до голосу автора, вказує на вагомiсть тексту й цiннiсть пiснi, що зацiкавила ведучого та спонукала до роздумiв над її феноменом.

РОЗДІЛ 3 ВЛАСНА КОНЦЕПЦІЯ ПРОГРАМИ “СВІТ ЗА КЕРМОМ”

Змiст Щодня у свiтi виробляється кiлька сотень тисяч автомобiлiв i кiлька тисяч автоновин. Щодня ми вiдбираємо найсмачнiшi з цих новин, щоб донести їх до вас. Все цiкаве про автосвiт простими словами.

Хронометраж До 5 хвилин

Перiодичнiсть виходу Один раз на день (з повтором)

Ведуча

Звукорежисер

10. 15 (вранцi) та о 17. 45 ввечерi.

Анонс на наступний тиждень Наступний тиждень присвяченний жiнцi за кермом. Ми пропонуємо огляд популярних жiночiх авто, найцiкавiшi факти створення цих авто. Перелiк необхiдної для жiнок комлектацii та також неймовiрнi випадки iз практики жiнок- водiїв.

Сценарiй програми «Свiт за кермом»

не уявляєш свого життя без, свободи руху, рокоту двигуна, поклику дороги та нових вражаючих подорожей – слухай все саме цiкаве i корисне у програмi «Свiт за кермом».

(Ведуча) – Доброго дня, небайдужим до авто. Ще яких–небудь десять - двадцять рокiв тому жiнка за кермом автомобiля вважалася екзотикою. Саме через свою нечисленнiсть жiнки довгий час поводилися на дорогах вкрай обережно, прагнучи не створювати жодних проблем в цьому «свiтi чоловiкiв», i все одно викликали з їх сторони в кращому разi хворий iнтерес з вiдомою часткою зневаги.

З ким тiльки бiдолаху не порiвнювали! І з переляканою кiшкою, i з мавпою з гранатою, i з коровою на льоду!

Сьогоднi жiнка на дорогах стала таким частим явищем, що психологи цiлком серйозно заговорили про особливий тип поведiнки жiнок-водiїв. Наскiльки цi типи вiдрiзняються вiд чоловiчих стилiв водiння, наскiльки є чисто жiночими - судити вам. (Тект читає на фонi шумових ефектiв проїзджаючих машинненапружуючої дiнамiчної музики i негромкого звуку клаксона.)

(Музикою логiчно закцентувати початок повiдомлення про новий тип.) – (Вiдбивка – Жiноче позiзання та звук сигналiзацiї.)

(Вiдбивка)

Ведуча – Зупиняють її, як правило за перевищення швидкостi i невиправданi хаотичнi перестроювання. І рiч не в тому, що водiй одержує задоволення вiд швидкої їзди, зовсiм нi - просто вона завжди дуже поспiшає, боїться запiзнитися, намагається встигнути в декiлька мiсць одночасно. Цей стиль життя (запланувати i зробити за добу стiльки, скiльки iншiй ледве встигне за тиждень) диктує вiдповiдну швидкiсть пересування. Ось вже для кого автомобiль, дiйсно, не розкiш. І наша панi-водiй кожного разу щиро дивується: за що ж її зупинили, вона i не вiдмiтила, що перевищила швидкiсть. При цьому довгi дебати з iнспектором не для неї - нiколи витрачати на це час! Тому i виправдовуватися такий водiй не буде, скорiше спробує швидше домовитися, адже час, втрачений в розбираннях, для неї вже саме по собi є покаранням. Пiвгодинна «профiлактичної бесiди» причинить Дiловому типу бiльше неприємностей, нiж сплата якого завгодно штрафу.

дiлового типа (змирившись з втраченим часом) всю енергiю, яку жадала пустити на якусь справу, кине на те, щоб довести неправомiрнiсть її затримання.

(Вiдбивка)

Тип другий: Нерiшучий

(Вiдбивка)

Ведуча – Вона зовсiм не любителька швидкої їзди, але швидкiсний режим порушує не менш часто, чим попереднiй тип. А все тому, що у бiдолахи просто немає iншого виходу: при нормальнiй швидкостi її увага вмить починає розсiватися i зiсковзувати на перехожих, рекламнi щити i вiтрини магазинiв. А при швидкостi 80 миль просто не залишається iншого виходу, як тiльки повнiстю зосередитися на процесi управлiння - жити-то хочеться! Ще одне специфiчне порушення водiїв цього типа - повна неувага до руху по смугах. А все тому, що їй дуже важко ухвалити швидке рiшення в дефiцитi часу їзди

з того ряду, в який вона вже стала. При цьому, повнiстю вiдповiдаючи своєму стилю водiння, Нерiшуча перебудовуватися iз смуги на смугу вважає за краще поволi i обережно, чим викликає хворий iнтерес у iнспекторiв дорожнього руху. Що стосується спiлкування з людиною у формi, то Нерiшучому типу дiстається при цьому бiльше за iнших. Якщо людина надмiрно м'яка - означає на неї можна тиснути, якщо вона говорить плутано i невпевнено – означає їй немає чого боятися. Чого грiха таїти, з таким водiєм представники влади вiдчувають себе просто як риба у водi. Правда, серед Нерiшучих попадаються панi, якi достатньо чiтко знають свої права i як маскування лякливостi i м'якостi ведуть розмову холодно-ввiчливим дипломатичним тоном, що, поза сумнiвом, дає їм певнi переваги.

бути помiтною. Так само вона вiднесеться i до спроби представника закону зупинити її. Вiдважно i радiсно загальмувавши, вона обов'язково вийде з машини. І не тому, що горить бажанням догодити, а тому, що це зайва можливiсть продемонструвати себе у всiй своє неземнiй красi. Крiм того, так коханi цим типом патетичнi жести, зручнiше робити у вiльному просторi.

О! Вона така винна! І на знак розкаяння готова посипати голову уявним попелом, охати, ахати i зiтхати. При цьому вона докладе всi зусилля, щоб убити своїми жiночими чарами iнспектора наповал, по-iншому i бути не може! І зовсiм не тому, щоб уникнути штрафу (якi дурницi!), а виключно з любовi до мистецтва. Можна, в крайньому випадку, i сльозу пустити, правда, цей прийом на дорожнiх iнспекторiв, загартованих в спiлкуваннi з численними панi за кермом, надає вельми незначну (а часто прямо протилежну бажаному) дiю.

(Вiдбивка)

(Вiдбивка)

Ведуча – Їздить за принципом: «закони писанi для дурнiв, а не для мене». Перевищити швидкiсть, проїхати на червоне свiтло, пiдрiзати кого-небудь - все це дитячi витiвки. Жiнки-водiї цього типа щиро вважають, що їм дозволено робити все, що подобається i що дозволяє автомобiль. Це створює неприємностi iншим? Так це їх проблеми! Розбиваються тiльки чайники, а у неї все буде в порядку. А тi, хто свято дотримують правила дорожнього руху – просто поганi водiї i гiднi жалостi. Наочна агiтацiя у виглядi раскуроченних в аварiї машин на таку панi просто не дiє. Вона не звикла утрудняти себе прорахунком ситуацiї на дорозi на декiлька ходiв вперед: що буде, наприклад, якщо вона проскочить це перехрестя на червоне свiтло. При цьому, машина, що з'явилася iз-за повороту, викликає її щирий подив: вiн-то що тут робить? Роз'їздили тут, розумiєш! Самi виннi!

представникiв закону: цi хлоп'ята не переносять подiбного до себе вiдношення, а вагомих доказiв, здатних урезонити будь-якого, в їх арсеналi предосить.

(Вiдбивка)

Тип п'ятий: Педантичний

(Вiдбивка)

Ведуча – Ця панi може роками не зустрiчатися з автоiнспекцiєю - хiба що на техоглядi. Тому, що їздить, як i живе: строго за правилами. Але навiть, якщо порушення i має мiсце (всi ми люди), то проблем з дорожньою владою не буває. Питання, хто в такiй ситуацiї «начальник», а хто «дурень» просто не виникає в головi Педантичної панi, штраф платиться негайно, сперечатися немає про що – такi правила. Неадекватнi вчинки на дорозi (та i в життi) – не для неї.

Ведуча – Звичайно, ця, як i будь-яка iнша типологiя не претендує на абсолютнiсть. Все, зрештою, залежить вiд ситуацiї i настрою володарки авто. Всi п'ять типiв поведiнки можуть цiлком гармонiйно i природно виявитися у однiєї i тiєї ж панi на протязi дня. Йдеться, швидше, про якогось улюблений стиль, що найбiльш вiддається перевазi. А жiнка на те i Жiнка, щоб бути багатоликою i непередбачуваною i через це завжди загадковою i привабливою. Дякую за увагу, на все добре.

ВИСНОВКИ

Вiдповiдно до поставленої мети я сформулювала завдання, якi i дослiдила в курсовiй роботi:

· проаналiзувала головнi формотворчi та стилетворчi засоби радiомовлення;

· виявила особливостi використання виражальних засобiв теми в авторських програмах радiостанцiй.

В ходi дослiдження обраної теми було виявлено, що в сучаснiй журналiстицi науцi iснує певна розбiжнiсть в трактуваннi поняття авторська програма. Низка вчених-журналiстикознавцiв, якi займалися розробкою проблеми «авторської програми» як такої (Г. В. Лазутiна, В. Л. Цвiк, М.І. Калуцька та iн.) не виокремлюють її рiзновид як авторської програми на радiо. Водночас вченi, якi займалися вивченням власне особливостей радiо як засобу масової iнформацiї (O. А. Шерель) не займалися вивченням особливостей саме регiонального радiо. Тому поєднання двох тем, трактування поняття «авторська програма» та характеристика використання виражальних засобiв на радiо як такого, може стати новим напрямом в журналiстикознавствi.

В ходi дослiдження проаналiзувала декiлька тлумачень термiну «авторської програми», виявили її характернi ознаки, проаналiзували особливостi радiопрограм i сформулювали варiант дефiнiцiї термiну «авторська програма», який трактуємо як радiопередачу, автор якої одночасно виступає в ролi її творця та ведучого, режисера, лiтературного та музичного редактора, коректора, а iнодi i продюсера.

Характерними ознаками авторської радiопередачi є: повна вiдповiдальнiсть автора за її виробництво, конструювання та випуск, вибiр теми, iнформацiйного приводу та пiдбiр матерiалу, написання журналiстом тексту, пiдбiр музичного матерiалу, спецiального джинглу, пошук спонсорiв. Дозвiл на вихiд авторської програми в ефiр надає головний редактор або програмний директор.

радiодикторiв. Тому цiлком природно, що його вважали зразковим i таким, яке пересiчнi слухачi прагнули наслiдувати. Можна багато говорити про недолiки роботи ЗМІ, зокрема, радiомовлення того часу. Зi змiнами в iнформацiйному просторi за останнi 20 рокiв вiдбулись як позитивнi, так i негативнi зрушення в медiйному середовищi. Журналiсти позбулись цензури, засоби масової iнформацiї стали ближчими до своєї аудиторiї, кiлькiсть радiостанцiй зросла, радiомовлення стало iнтерактивним. Водночас значно знизились вимоги до журналiстiв, якi працюють в ефiрi. Наслiдком цього є погiршення якостi написаних матерiалiв, численнi мовнi помилки, низький рiвень культури й технiки мовлення, що в сукупностi призводить до недовiри з боку аудиторiї та сприймання радiо виключно як розважального засобу.

Аналiз роботи сучасних радiоведучих комерцiйних радiостанцiй у черговий раз довiв, що, незважаючи на популяризацiю в ефiрi живого, спонтанного спiлкування, радiомовлення має бути ретельно пiдготовленим i чiтко органiзованим. При цьому однiєю з найважливiших вимог має стати чiтка позицiя радiостанцiї щодо мовного виховання аудиторiї шляхом пiдвищення культури мовлення радiоведучих та формування позитивного iмiджу рiдної мови.

продукт. Цей факт пояснюється тим, що нова система програмування пов'язана з поведiнкою аудиторiї, конкуренцiєю в ефiрi та в цiлому форматними особливостями радiостанцiй. Проте, незважаючи на ряд суспiльно-полiтичних, бiзнесових, суто технiчних факторiв впливу на становлення й розвиток музично-iнформацiйного радiо, радiо-виробництва, що мiнiмалiзує елемент творчостi, авторська майстернiсть у створеннi програми виявляється, передусiм, у звуковому образi передачi.

Значнi технiчнi властивостi радiо, використання виражальних засобiв, творчий пiдхiд журналiста створюють матерiал, який спонукає до мислення, активiзує увагу, пробуджує почуття, примушує фантазувати, тобто впливає на слухача у двох сферах: логiчнiй та емоцiйнiй. До їх пiдготовки треба пiдходити особливо ретельно, мало написати гарний текст. Його слiд збагатити музикою, звуками, iнтонацiєю та акторськими здiбностями.

та iншi механiзми слухового сприйняття, викликають у мозку людини низку не лише акустичних, а й вiзуальних образiв. Отже, найефективнiше сприйняття iнформацiї вiдбувається за допомогою збалансованого використання зображальних та звукових знакових систем у виглядi вiзуальних та звукових образiв. Звуковий образ - це сукупнiсть звукових (мовленнєвих, музичних, шумових) елементiв, що створюють за допомогою асоцiацiй в узагальненому виглядi уявлення про матерiальний об'єкт, явище, iсторичну подiю, характер людини.

на формування власного погляду на подiї та явища. Використання усiх можливостей радiо дозволяє досягти головної мети: слухач має зрозумiти основну iдею. Максимально завдання виконане, коли разом оптимально, професiйно використовуються емоцiйнi та рацiональнi засоби, якi доповнюють одне одного i органiчно поєднанi. Дуже важливо при цьому мати почутя мiри - не перенасичит або не зробити цiкавий матерiал - нецiкавим через нестачу виражальних засобiв.

Величезна кiлькiсть звукiв природи, цивiлiзацiї складають багату палiтру звукового середовища, яка потiм використовується в радiомовленнi. Тому важливо вмiти грамотно i професiйно працювати iз звуком, забезпечити звукову достовiрнiсть у подачi матерiалу рiзного змiсту авторських програм.

Сучасне українське радiомовлення, зокрема музично-iнформацiйне, можна назвати авторським, оскiльки саме авторський програмний продукт становить левову частку його ефiру. Але, назвати його якiсним, виваженим i рiзноманiтним, нажаль, навряд чи можна. Присутнiсть авторських програм обмежена лише iнтерактивами чи ефiрами з привiтальними повiдомленнями, хоча саме програм з доцiльним використанням звуковиражальних засобiв невистачає украiнському радiопростору.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Багиров Э. Г. Основы радиожурналистики. / Э. Г, Багиров, В. Н. Ружников – М. : Изд–во Моск. ун–та, 1984. – С. 234.

3. Барноу Э. Как писать для радио и телевидения: Пер. с англ. / Э. Барноу– М. : Академия, 1960. – 420 с.

4. Белицкий Я. М. Профессия – журналист / Я. М. Белицкий // Телевидение и радиовещание.– 2000. – №1. – С. 5–12.

5. Бернштейн С. И. Язык радио. / С. И. Бернштейн – М. : Информационно – издательский центр Connect, 1977. – 456 с.

7. Ванiна О. С. Значення голосу i манери говорити для теле– i радiожурналiстiв / О. С. Ванiна //Теле– й радiожурналiстика : зб. наук.–метод. праць. – Львiв : Львiвський нацiональний унiверситет iм. І. Франка, 2002. – Вип. 4. – С. 155–158.

9. Вундт В. К. К вопросу о происхождении языка. Звукоподражание и звуковые метафоры / В. К. Вундт // Фоносемантические идеи в зарубежном языкознании / Под ред. С. В. Воронина. – Л., 1990. – 210 с

12. Гаспарян В. В. Работа радиожурналиста. Технология творчества. / В. В. Гаспарян – М. : Информационно– издательский центр Connect, 2000. – 480 с.

13. Гоян О. Я. Основи радiожурналiстики i радiоменеджменту / О. Я. Гоян– К. : Веселка, 2004. – 245 с.

14. Григораш Д. С. Журналiстика у термiнах i виразах / Д. С. Григораш. – Львiв : Вища школа, 1974. – 296 с.

15. Єлiсовенко Ю. П. Інтонацiйна диференцiйованiсть iнформацiйного, аналiтичного та художньо–публiцистичного теле– i радiомовлення / Ю. П. Єлiсовенко //Вiсник Київського нацiонального унiверситету. Сер. Журналiстика. – 2006. – № 14. – С. 47–50.

18. Зарва М. В. Слово в эфире: О языке и стиле радиопередач. / М. В Зарва – М.: Академия, 1977. – 245 с.

19. Звуковой мир. Книга о звуковой документалистике / Под ред. Шилова Л. М. – М.: Наука, 1979. – 246 с.

20. Калуцкая М. И. Авторские проекты. [Електронний ресурс] / М. И. Калуцкая – Режим доступа: // http:// www.journalism/0object92813.html

21. Капська А. Й. Виразне читання. / А. Й. Капська – К., 1986. – С. 12–19.

23. Когут Ю. Що в голосi твоїм? / Ю. Когут // Теле– й радiожурналiстика : зб. наук.–метод. праць. – Львiв : Львiвський нацiональний унiверситет iм. І. Франка, 2007. – Вип. 7. – С. 46–53.

24. Кузнєцова О. Д. Засоби масової комунiкацiї. Посiбник: Вид. 2–ге, перероблене й доповнене. / О. Д. Кузнєцова – Серiя «Навчальнi та науковi видання професорсько–викладацького складу Львiвського нацiонального унiверситету iменi Івана Франка» – Львiв: ПАІС, 2005. – 200 с.

26. Летунов Ю. А. Время. Люди. Микрофон. / Ю. А. Летунов – М.: Искусство, 1974. – 279 с.

27. Летунов Ю. А. О развитии документальной радиожурналистики. / Ю. А. Летунов – М.: Искусство, 1966. – 375 с.

28. Летунов Ю. А. Что скажешь людям? / Ю. А. Летунов – М.: Искусство, 1980. – 198 с.

30. Лизанчук В. В. Основи радiожурналiстики. / В. В. Лизанчук – К.: Знання, 2006. – 628 с.

31. Лизанчук В. В. Радiожурналiстика: засади функцiонування. Пiдручник. / В. В. Лизанчук – Львiв: ПАІС, 2000. – 366 с.

32. Ломыкина Н. Ю. Просадические характеристики речи телеведущих (на материалах программ социально–культурной тематики : дис. …. канд. филол. Наук: 10. 01. 10. / Н. Ю. Ломыкина – М.: РГБ,2007. – 234с.

33. Любосветов Д. И. По законам эфира. О специфике творчества радиожурналиста. / Д. И. Любосветов – М.: Наука, 1979. – 270 с.

\

35. Любченко Ю. В. Виражальнi засоби в процесi логiчного та емоцiйного сприйняття казки на радiо. – [Електронний ресурс] / Ю. В. Любченко // Науковi записки iнституту журналiстики. – 2008. – Т. 5. – Режим доступу : http://www.bdpu.org/scientificpublished/apsf212009/lubchenko.pdf

36. Ляшенко Б. П. Наедине с микрофоном. / Б. П. Ляшенко – М.: ИЦМ, 1974. – 394 с.

38. Маграчев Л. Н. Сюжеты, сочиненные жизнью. / Л. Н. Маграчев – М.: Издательство Московского государственного университета, 1972. – 356 с.

40. Маккой К. Вешание без помех. / К. Маккой – М.: Информационно–издательский центр Connect, 2000. – 487 с.

41. Марченко Т. А. Радиотеатр. Страницы истории и некоторые проблемы. / Т. А. Марченко – М.: Сатам, 1970. – 280 с.

42. Мащенко І. Г. Енциклопедiя електронних мас–медiа. У 2 т. Том другий: Термiнологiчний словник основних понять i виразiв: телебачення, радiомовлення, кiно, вiдео, аудiо. / І. Г. Мащенко – Запорiжжя: Дике Поле, 2006. – 512с.

43. Минков М. Д. К проблеме жанров в радиовещании / М. Д. Минков // Телевидение и радиовещание за рубежом. – М.: Атманай, 1973. – С. 3–53.

44. Миронченко В. Б. Диалогические жанры радиовещания. / В. Б. Миронченко – К.: Либiдь, 1978. – 230 с.

45. Миронченко В. Я. Технiчнi засоби радiомовлення та звукозапису: Посiб. для студ. Інституту журналiстики. / В. Я. Мiронченко – К.: Інститут журналiстики КНУ iменi Тараса Шевченка, 2004. – 76 с

46. Михайлов Б. П. Радиоочерк. / Б. П. Михайлов – М.: Издательство Московского государственного университета, 1958. – 148 с.

47. Моїсеєв В. А. Журналiстика та журналiсти. / В. А. Моiсеєв – К.: Дакор, 2002. – 402 с.

49. Музыкант В. Л. Теория и практика современной рекламы: монография. / В. Л. Музыкант – Ч. 1. – М.: Евразийский регион, 1998. – С. 189.

50. Овсенников Т. Н. Радио России – реформа без цели / Т. Н. Овсенников // Среда. – 1998. – №2. – С. 8–15.

52. Отечественное радио в современных условиях: Сборник статей. / Под ред. Сухаревой В. А. – М.: Академия, 1998. – 380 с.

53. Павлюк Л. С. Знак, символ, мiф у масовiй комунiкацiї. / Л. С. Павлюк – Л.: ПАІС, 2006. – 120 с.

54. Павлюк П. А. Практическая журналистика / П. А. Павлюк : Учеб. пособ. для студ. фак. журналистики / Журналистский гуманитарно–экономический открытый университет. – Одесса: ХГЭУ, 2001. – С. 61–92.

55. Партико З. В. Галузевi норми редагування радiопередач / З. В. Партико - Київ. нац. ун–т iменi Тараса Шевченка; Редкол.: В. В. Рiзун (головний редактор). – К.: Інститут журналiстики, 2001. – Т. 14. – Липень–вересень. – С. 42–46.

56. Потятиник Б. М. Мережевi ЗМІ в Українi: прогноз розвитку / Б. М. Потятиник // Телевiзiйна й радiожурналiстика. – 2009. – № 8. – С. 74–79.

59. Проблеми пiдготовки лiтературно–драматичних i культурно–мистецьких радiопередач: збiрник навчально–методичних матерiалiв / Упоряд., В. Я. Миронченко. – К.: Друкарня НРКУ, 2007. – 78 с.

60. Радiожурналiстика: Учеб. для студентов вузов, обучающихся на спец. «Журналистика» / Н. С. Барабаш, Л. Д. Болотова, В. В. Гаспорян и др.; Под. ред. А. А. Шереля. – М.: Изд–во Моск. ун–та, 2000. – 479 с.

61. Радиоискусство: Теория и практика. / Сост. Зверев В. Н. – М.: Искусство, 1981. – 230 с.

62. Ревенко А. П. У микрофона наш корреспондент. / А. П. Ревенко – М.: Наука, 1964. – 340 с.

63. Рiзун В. В. Маси: Тексти лекцiй. / В. В. Рiзун – К.: ВПЦ «Київський унiверситет», 2003. – С. 57.

65. Самойленко Ю. А. Планирование на телевидении и радиовещании / Ю. А. Самойленко // Планирование работы в редакции. – М.: Простоп, 1979. – С. 452–470.

66. Селiванова О. Сучасна лiнгвiстика: термiнологiчна енциклопедiя. / [упор. О. Селiванова]. – Полтава: Довкiлля, 2006. – 716 с.

67. Сербенська О. А. Ефiрне мовлення у взаєминах з усною мовою / О. А. Сербенська // Теле– й радiожурналiстика : зб. наук.–метод. праць. – Львiв : Львiвський нацiональний унiверситет iм. І. Франка, 2002. – Вип. 4. – С. 121–127.

69. Смирнов В. В. Формы вещания: Функции. типология, структура радиопрограмм : учеб. пособ. для вузов / В. В. Смирнов. – М. : Аспект Пресе, 2002. – 203 с.

70. Сомова Е. Мелодика как стоппер в радиорекламе / Е. Сомова // Коммуникации в современном мире. – Воронеж, 2002. – С. 106–107.

71. Сомова Е. Тембральная метафоризация в радиоречи [Електронний ресурс] / Е. Сомова // Русский язык. – 2002. – № 1. – Режим доступа : http://www.relga.ru/n79/rus79.htm.

72. Федорчук Л. П. Ведучий iнформацiйних програм на українському ТБ: особливостi дiалогу з глядачем [Електронний ресурс] / Л. П. Федорчук // Науковi записки iнституту журналiстики. – 2005. – Т. 7. – Режим доступу : http://journlib.kiev.ua.

75. Цвик В. Л. Журналист с микрофоном. Учебное пособие. / В. Л. Цвик – М.: Издательство МНЭПУ, 2000. – 59 с.

76. Чантлер П., Стюарт П. Основы радиожурналистики: Пер. с англ. – М.: Наука, 2000. – 529 с.

77. Ченин О. П. Личность ведущего на радио и телевидении / О. П. Ченин // Информационный сборник. – 1979. –№ 4. – С. 15–23.

79. Щербатюк В. М. Радиорепортаж. /В. М. Щербатюк – М.: Наука, 1970.–327с.

80. Штурнак О. Інтонацiйна виразнiсть – важливий елемент телевiзiйного тексту / О. Штурнак // Телевiзiйна й радiожурналiстика. – 2007. – Вип. 7. – с. 154–160.

81. Яцимiрська М. Г. Культура мови журналiста як показник його iнтелекту / М. Г. Яцимiрська // Українська журналiстика i нацiональне вiдродження: 36. наук, праць. – К.: НМК ВО, 1992. – С. 83–86.