Загальна характеристика аналітичних програм на телеканалі "Київ"

Загальна характеристика аналiтичних програм на телеканалi "Київ" Загальна характеристика аналiтичних програм на телеканалi „Київ” Київ 2010 Змiст 1. Загальна iсторiя аналiтичного телебачення 2. Журналiстика перiоду перебудови i гласностi 3. Українське телебачення в 1991-2000 роках 4. Жанрова стуктура телевiзiйної журналiстики 5. Аналiтичнi програми телеканалу „Київ” та їх характеристика: Список використаної лiтератури 1. Загальна iсторiя аналiтичного телебачення Першi аналiтичнi програми з'явилися в Радянському Союзi на початку 60-х рокiв. Саме 60-тi роки для телебачення стали етапом серйозного розширення публiцистичного вiщання. У груднi 1961 року вперше в ефiр вийшла щотижнева iнформацiйна програма "Естафета новин". Вона являла собою тижневий огляд поточних подiй. "Естафету новин" можна назвати праобразом сучасного аналiтичного тижневика. Творчим принципом передачi було проголошене використання феномена безпосередностi, i зв'язаної з ним iмпровiзацiйностi. На перший план працiвники "Естафети" ставили особистiсть журналiста, ведучих. У цiй програмi особливо цiнувалася персонiфiкацiя повiдомлення. До середини 60-х популярнiсть телепередачi пiшла на спад. "Телевiзiйнi новини" у мiру свого розвитку вiдбирали в неї усе бiльше i бiльше суспiльно значимої iнформацiї, що мiг би повiдомити ведучий цiєї передачi" [1] У 1970 роцi "Естафета новин" була закрита. Тодi ж головою Держтелерадiо СРСР стає С. Г. Лапiн. На початку 70-х Лапiн виступає з заявами про те, що "нашому телебаченню зiрки не потрiбнi". За його словами, радянський диктор, журналiст повинен виражати офiцiйну позицiю i не повинний вiдволiкати увагу своїми iндивiдуальними якостями. На радянському телебаченнi "були проведенi величезнi комплекснi роботи з усунення iндивiдуальностi. Видаляли бороду, щоб не вiдволiкала вiд загального пафосу культурного будiвництва, променистi очi, щоб не виникало сторонньої думки про жiночу привабливiсть, заборонили мiжнародному коментаторевi з'являтися на екранi не в МЗСному пiджаку з краваткою.[2] 2. Журналiстика перiоду перебудови i гласностi ЗМІ для того, щоб змiнити iснуючий порядок i впровадити новi, демократичнi iдеї. Преса була iнструментом змiн, i модель преси як iнструмента дiяла на користь змiнам. Але вже тодi журналiсти вибивалися з-пiд партiйної опiки. Як протирiччя офiцiозному "Времени" стали виходити в ефiр нiчнi випуски Телевiзiйної служби новин, у яких працювали молодi талановитi журналiсти. Уся сукупнiсть полiтичних змiн в країнi (гласнiсть, закон про печатки, що скасовує цензуру), немов розкрiпачили телевiзiйних журналiстiв, у тому числi i ведучих аналiтичних програм. У сiчнi 1989 року на екранах Держтелерадiо СРСР з'явилася недiльна програма "7 днiв". Ведучi цiєї аналiтичної передачi були Е. Сагалаев i А. Тихомиров. Цi журналiсти взяли на себе смiливiсть висловлювати свою власну думку з приводу подiй минулого тижня. Такого до них ще нiхто не робив. У березнi 1990 року "7 днiв" були забороненi. Причому, як пише телекритик Анрi Вартанов, забороненi з лицемiрним посиланням на глядачiв: нiби-то це вонизажадали повернути на недiльний екран улюблене "Время". "Так закiнчилася перша спроба знайти свою оригiнальну щотижневу програму"[3] . У той час багато журналiстiв продовжували вiдстоювати принцип партiйностi в ефiрi. Для тих, хто посмiв цей принцип порушити, наступили чорнi днi. Так, за самостiйнiсть поглядiв i суджень був вiдсторонений вiд ефiру ведучий "Мiжнародної панорами" А. Бовiн. Навеснi 1991року, як альтернатива останкiнському телебаченню, виникло телебачення Росiї. Туди перейшли найбiльше демократично набудованi журналiсти. Протиборство цих двох каналiв продовжувалося до кiнця 1991року, до розпаду СРСР. Телебачення в незалежнiй Українi не виникло на пустому мiсцi: воно мало бiльш нiж п'ятдесятирiчну iсторiю, багатi традицiї та висококласнi кадри. Саме це допомогло українському телебаченню поступово досягти, незважаючи на економiчну та полiтичну кризу, доволi високого рiвня i не втратити аудиторiю. Коли 15 травня 1990 року розпочала роботу перша сесiя Верховної ради України ХІІ скликання, було вирiшено повнiстю у вiдеозапису передавати на І програмi УТ засiдання починаючи з 18 години. Такий порядок висвiтлення сесiй парламенту тривав 4 роки. Пiд час загострення полiтичної ситуацiї в 1990-91 роках телебачення стало рупором полiтичних сил, якi часто намагалися незаконно скористатися ним для пропаганди своїх iдей. Перед будинком Держтелерадiо на Хрещатику часто збиралися мiтинги, влаштовувалися страйки та голодування. Так Українське телебачення поступово стало заручником полiтичних пристрастей, якi вирували у суспiльствi. Щоб якось послабити тиск на УТ з боку рiзних полiтичних сил, а найголовнiше, щоб вивести керiвництво Держтелерадiо з-пiд щiльної опiки Верховної Ради, Кабiнет Мiнiстрiв 8 серпня 1991 року прийняв постанову "Про перетворення Держтелерадiо в Державну телерадiомовну компанiю України (Укртелерадiокомпанiю)". Тепер уся влада була зосереджена в руках президента телерадiокомпанiї, колегiальнiсть управлiння була скасована. Так була здiйснена чергова реорганiзацiя системи телебачення та радiомовлення України, що у значнiй мiрi сприяла тiй кризi ефiрних ЗМІ, що загострилася на початку 90-х рокiв. Поза тим, ще до здобуття Україною незалежностi українське телебачення стало окремою, незалежною вiд вказiвок з Москви системою[4] . Те, що вiдбувається з українськими ЗМІ нинi - це болiсний перехiд вiд радянської моделi до принципово iншої, заснованої на вiдсутностi цензури та ринкових вiдносинах. Такий перехiд не мiг призвести до глибокої кризи, i перш за все, у телебаченнi та радiомовленнi. створення тисяч комерцiйних видань, телекомпанiй, радiостанцiй. Проте кiлькiсть нових ЗМІ не завжди переростала в якiсть i свободу слова. Рада України прийняла цiлий ряд Законiв України, що регламентує дiяльнiсть ЗМІ: "Про iнформацiю" (2 жовтня 1992 року), "Про телебачення i радiомовлення" (21 грудня 1993 року), "Про авторське право та сумiжнi права" (23 грудня 1993 року), "Про захист iнформацiї в автоматизованих системах" (5 липня 1994 року), "Про iнформацiйнi агентства" (5 червня 1997 року), "Про систему Суспiльного телебачення i радiомовлення України" (18 липня 1997 року), "Про Нацiональну раду України з питань телебачення i радiомовлення" (23 вересня 1997 року) та iншi[5] . Правове поле українських ЗМІ суттєво розширюють i доповнюють постанови Верховної Ради України, Укази Президента України, постанови Кабiнету Мiнiстрiв України, рiшення Конституцiйного Суду України, постанови Пленумiв Верховного Суду України тощо. Напрацьована нинi в Українi законодавча база у сферi ЗМІ є своєрiдною пiдготовкою до упорядкування в майбутньому Інформацiйного Кодексу України. аналiтичне телебачення журналiстика 4. Жанрова структура телевiзiйної журналiстики Пiсля 1991 року телебачення почало працювати в нових суспiльно-полiтичних i соцiально-економiчних умовах. Створюються передумови для розвитку ринку телепрограм, розширюються можливостi для вiдкриття i функцiонування нових каналiв мовлення рiзних форм власностi. Видача їм лiцензiй на мовлення державними органами обумовлюється наявнiстю в ефiрi соцiально значущих передач. І науковцi знову повертаються до проблеми класифiкацiї програм. В росiї це питання вивчає Г. Кузнєцов, в Українi – Ю. Шаповал. а критерiями оцiнки претендентiв можуть бути наявнiсть або вiдсутнiсть в їхнiй роботi вiдомих прийомiв i методiв дiяльностi. „Класифiкатор програм” пропонує органiзаторам мовлення роздiлити передачi за їх основною функцiєю i спрямованiстю, тобто за тiєю роботою, яку вони виконують у сiспiльствi. На цiй основi видiляється 12 видiв програм, до реєстру входять всi iснуючi на практицi функцiональ-тематичнi i адреснi типи програм – вiд iнформацiйних до розважальних. Соцiально значущими серед них визнаються програми iнформацiйнi, публiцистичнi, пiзнавально-розважальнiкультурно-просвiтницькi, дитячi. Аналiтична програма – щотижневий, щомiсячний або щоденний коментар подiй, якi мають значення для аудиторiї i вiдкрито об’єктивне їх трактування. Функцiя – формування суспiльної думки. Проблему класифiкацiї телепрограм вивчав вiтчизняний науковець Ю. Шаповал, який провiвши дослiдження, стверджував, що iснуюча у вiтчизнянiй тележурналiстицi практика називати всi iнформацiйнi матерiали „сюжетами” є неприйнятною з теоретичного погляду, як i з погляду ефективностi впливу на телеглядача. Аналiтична публiцистика передбачає застосування у кожному з випадкiв специфiчних журналiстських методiв пiзнання й вiдображення дiйсностi, оволодiння об’єктом для розкриття глядачевi їхнiх суттєвих, актуальних сторiн i граней. Талановитому журналiстовi вдається глибоко показати на екранi життя, показуючи зразки досконалостi форми, яка вiдповiдно, передбачає системний показ явищ, подiй i фактiв реальної дiйсностi. Щоб стала зрозумiлою структура телевiзiйної публiцистики, необхiдно її класифiкувати. При цьому слiд пам’ятати, що публiцистичнi повiдомлення створюються творчими працiвниками всiх без винятку радекцiї телебачення. Телевiзiйна публiцистика – це сфера соцiальної iнформацiї, досить широка сфера людської дiяльностi. Ознаки соцiальної iнформацiї – її цiлеспрямований характер, взаємовiдносини, взаємовплив змiсту повiдомлення та каналу. Засоби передачi, вплив „зворотнього зв’язку”, зв’язок комунiкативної та управлiнської функцiй повиннi бути властивi масовiй iнформацiї як рiзновид соцiальної. Масова iнформацiя розгалуджується на роди – преса, радiо, телебачення та iнформацiйнi агентства. Кожен iз них включає в себе публiцистичнi повiдомлення, про якi було сказано вище. Цi повiдомлення, в свою чергу, роздiляються на: iнформацiйну, аналiтичну та художню публiцистику. До аналiтичної публiцистики вiдносяться: кореспонденцiя, бесiда, коментарiй, огляд. Отже, детально зупинимося на аналiтичнiй публiцистицi. До цiєї групи жанрiв входять повiдомлення, в яких автор аналiзує реальнi факти та явища. При цьому, композицiя повiдомлення залежить вiд задуму автора. Аналiтичнi жанри охоплюють вiдносно широкi часовi промiжки та узагальнюють цiлi ситстеми фактiв. Одним iз спефiчних телевiзiйних жанрiв аналiтичної публiцистики є бесiда. По змiсту вiн часто носить характер дискусiї на тему, якi є досить важливими у сiспiльствi – полiтичнi, економiчнi, соцiальнi, науковi та iншi. Наявнiсть конфлiкту, зiткнення рiзних точок зору: розвиток думки, що рухаються, однак, по заздалегiдь написано сценарiю. Сучаснi аналiтичнi жанри все частiше практикують методи збирання та аналiзу iнформацiї, запозиченi з соцiологiї, полiтологiї, футурологiї. Деякi дослiдники схильнi навiть вважати за новi аналiтичнi жарни версiю чи прогноз, що з’явилися останнiм часом на телебаченнi[6] . 5. Аналiтичнi програми телеканалу „Київ” та їх характеристика Глядацька аудиторiя телеканалу „Київ” – майже 16 мiльйонiв. „Столичнi телевiзiйнi новини” для киян – це найбiльш повна картина подiй i прогноз для наступного. А щотижневi засiдання „Телепресклубу”, пiд час яких обговорюються найакруальнiшi проблеми життєдiяльностi, - чи не єдине мiсце, де усi столичнi журналiсти можуть збиратися без запрошень i акредитацiй. В цiлому ж тематичний спектр програм „Києва” - на всi смаки: вiд корисних порад покупцевi у програмi „Споживач” до розповiдей про класичне i сучасне мистецтво у програмi „Київ класничний”. Проте, ми зупинимося на характеристицi аналiтичних програм. Споживач Програма “Споживач” вийшла на рiвень журналiстських розслiдувань проблем, якi виникають у споживачiв-киян. Програма подає не лише факти про те, що сталася афера чи виникла проблема, творча група детально дослiджує, подає рiзнi точки зору (коментарi як однiєї сторони, так i iншої, до всього ж долучає фахiвцiв, незалежних експертiв, якi дають поради – як вийти з тiєї чи iншої ситуацiї). Аудиторiя програми як рiзновiкова, так i за рiзними соцiальними статусами. Тематика для проекту “Споживач” така: -купiвля-продаж неякiсних товарiв, нерухомостi; -iнвестування фiзичними особами будiвництва; -як позитивнi, так i негативнi сторони страхування, проблеми з виплатами страхових вiдшкодувань; -культура обслуговування на ринках, в торгових центрах та в сферi громадського харчування; До всього ж проект “Споживач” знайомить з новинками на торговельному ринку не лише Києва, але й України. залишає поза увагою жодного звернення. Час мера з Олександром Колодiєм Ранiше на каналi “Київ” була щотижнева програма “Година з мером”. Потiм вона трансформувалася в “Запитання до мера”, а тепер - “Час мера”. Новий проект триває орiєнтовно лише пiвгодини, i вийде зi студiї. Це не просто запитання-вiдповiдь, а така собi невимушена розмова, прогулянка мiстом чи зустрiчi з киянами. Список використаної лiтератури 1. Вартанов А. чи Буде шостий раунд? // Журналiст 1997. №3-з. 7 2. Василенко М. К. Динамiка розитку iнформацiйних та аналiтичних жарнiв в українськiй пресi: Монографiя/Інститут журналiстики КНУ iменi Тараса Шевченка. – К., 2006. 4. Іван Мащенко. "Телебачення України". Том перший: Телебачення de facto. - Київ, 1998. 5. Іван Мащенко: "Телебачення України". Том другий: Телебачення de jure. - Київ, 2000. 6. Телевiзiйна журналiстика М.,1994. -с. 71 [1] Телевiзiйна журналiстика М.,1994. -с. 71 [2] Гуревич П. С. Пригоди iмiджу М.,1991. с. - 123 [3] Вартанов А. чи Буде шостий раунд ? // Журналiст 1997. №3-з. 7 [4] Іван Мащенко. "Телебачення України". Том перший: Телебачення de facto. - Київ, 1998. "Телебачення України". Том другий: Телебачення de jure. - Київ, 2000. [6] Василенко М. К. Динамiка розитку iнформацiйних та аналiтичних жарнiв в українськiй пресi: Монографiя/Інститут журналiстики КНУ iменi Тараса Шевченка. – К., 2006.