Рiзновиди заголовкiв та основнi вимоги до них
Мiнiстерство освiти i науки України
Вiдкритий мiжнародний унiверситет розвитку людини "Україна"
Інститут фiлологiї та масових комунiкацiй
Кафедра видавничої справи та редагування
Самостiйна робота №
Тема: «Рiзновиди заголовкiв та основнi вимоги до них»
Виконала Демидасюк М. Е.
Перевiрив: Карпенко В.
Київ 2010
План
Вступ
Як створюється заголовок
Перший абзац
Лiтература
Вступ
Однiєю з найважливiших функцiй заголовка є номiнативна (називна, сигнальна) функцiя. Це означає, що, прочитавши заголовок, аудиторiя вiдразу повинна з'ясувати, про яку сферу життя пiде мова в текстi, до якого вiн вiдноситься (про полiтику, економiку, спортi, музицi, медицинi i т. д.). Уявлення про тему, що обговорюється у текстi , в заголовку, як правило, «звужуєть ся» до подання про окремi аспекте цiєї теми, - тобто до пробле ми. Інакше кажучи, мало, наприклад, дати читачевi зрозумiти, що виступ присвячено полiтицi (це надто широка сфера суспiльного дiяльностi), треба ще й пiдказати йому, що мова йде, скажiмо, про соцiальну полi тику, про пiдвищення добробуту працiвникiв бюджетної сфери.
Дуже часто, аналiзуючи ту чи iншу проблему, журналiст висуває якусь важливу, з його точки зору, думку (iдею), щось стверджує або заперечує. Тому в даному випадку заголовок може вiдображати цю головну iдею (головна теза) виступ журналiста.
використання важливого чинника, здатного привести до успiху на цьому ринку. Не випадково журналiсти iнодi навiть жартують, що заголовки - справа не журналiстiв, а маркетологiв, оскiльки саме вони - фахiвцi з «продаваностi» видання. Як проявляються i поєднуються названi функцiї заголовка в ЗМІ рiзних типiв?
У дiловiй прессi головне завдання заголовка - точно передати суть тему проблеми, iдеї, про якi йде мова в текстi. Рекламна роль заголовка у даному випадку надається другому плану. Чому? Перш за все тому, що аудиторiя дiлового видання володiє специфiчними особливостями, для неї важлива суть справи, а не те, на скiльки яскраво представляє її заголовок (хоча i це бажано): адже дiловi видання читають по необхiдностi , а не заради розваги.
У суспiльно-полiтичнiй пресi заголовок повинен виконувати двi головнi задачi - показувати суть, змiсту тексту i залучати увагу аудиторiї. Тобто номiнативна i рекламна функцiї заголовка є однаково прiоритетними. Ауди торiя суспiльно-полiтичного видання, як правило, не так однорiдна, як аудиторiя дiлового ЗМІ, тому для залучення уваги рiзних груп читачiв заголовок повинен бути не тiльки точним, але i яскравим.
У «жовтiй пресi» на перше мiсце виходить рекламна функцiя заголовка: притягти увагу максимально великої кiлькостi найрiзноманiтнiших людей - це головне для нього. Саме цей бiк цiнують у заголовку в першу чергу творцi i споживачi бульварної преси. Заради цього журналiсти нерiдко вихоплюють з контексту iнтрогуючi фрази, некоректно використовують поняття, iнтригуючи аудиторiю, навiть «на порожньому мiсцi». Про що може подумати читач. І зустрiчаючи, скажiмо, в газетi заголовок: «Що робить чоловiк, коли дружини немає вдома»? Можливо, це про щось дуже пiкантне. І лише прочитавши наступнi за заголовком кулiнарнi рецепти, вiн оцiнить iнтригу, закладену лукавим автором у назвi публiкацiї.
Звичайно, заголовки подiбного роду до пори до часу привертають увагу публiки i пiдвищують рейтинг конкретних матерiалiв. Але якщо рекламний початок не буде продовженням змiстовного, смислового змiсту заголовкiв (а то i буде суперечити їм), то читач може зрозумiти, що його дурять, обманюють, дезорiєнтують. А значить, i журналiст, i видання можуть втратити авторитет у читача, довiру до себе.
Далi слiд сказати, що заголовок не можна плутати з тим, що називається «хедлайном» i виглядає зовнi як заголовок. «Хедлайн» - це один з елементiв особою органiзацiї новинного тексту, виробленої в захiднiй журналiстицi. Вiн iснує в органiчному взаємозв'язку з такими елементами даного роду текстiв, як «лiд» i «корпус»: у «хедлайнi» викладаються суть новини, в «Лiдi» вона углиб ляєтся, а в «корпусi» доповнюється другорядними деталями. Поняття «хедлайн» в захiднiй журналiстицi iснує паралельно з поняттям «заголовок», пiд яким, як правило, мається на увазi те, що в нашiй пресi називається «рубрика».
можна умовно роздiлити заголовки на типи, виходячи з такої пiдстави, як ступiнь їхньої складностi. У цьому планi є три основнi типи заголовкiв.
наступний текст («Час новин», 6 липня 2003):Суд над Лазаренком вiдкладено. Початок судового процесу в Сан-Франциско над екс-прем'єром Украї ни Павлом Лазаренком, запланований на 18 серпня, перенесено на 14 жовтня, повiдомила ІНТЕР-Факс адвокат Лазаренка Марина Долгопола. Вона уточнила, що «мабуть, було декiлька причин для приняття суддею такого рiшення», але для неї «абсолютно очевидно, що судiбне засiдання неможливо 18 серпня, тому що ще не допитанi всi свiдки на Українi ».
Як бачимо, в даному заголовку зафiксований лише один аспект взаємозв’язку одного з громадян з правосуддям - перенесення намiченого ранiше термiну судового засiдання. Вiн не вказує на якiсь iншi аспекти цього процесу, наприклад, не називає причини прийнятого рiшення, хоча мова про них у замiтцi теж йде.
Простi заголовки, як правило, вiдкривають невеликi за обсягом повiдомлення про якiсь дискретнi подiї, що представляють собою один «крок« у розвитку дiйсностi. Саме суть цього «кроку» i фiксуюється в «простому» заголовку.
2. «Ускладнений» заголовок
Подiбнi заголовки вiдрiзняються вiд «простих» тим, що «формуються» з кiлькох самостiйних, логiчно завершених частин, що представляють певну закiнчену думку, затвердження або окреме питання, важливi для розумiння сутi даного матерiалу. Заголовок такого типу вiнчає, наприклад, текст, опублiкований в «Новiй газетi» (17 - 20 липня 2003 р.): Ну, немає в кранах води! Житель Саратова виграв судову справу проти ДЕЗА. У нерiвний бiй з постачальниками комунальних послуг вступив житель Саратова Лев Вольфман. Вiн виграв судову справу проти районного ДЕЗа i отримав компенсацiю за моральну шкоду. Багато рокiв у квартирi Вольфмана перiодично вiдключали холодну воду. Коли в квiтнi вона зникла остаточно, терпiння мешканця вичерпалося, i вiн подав позов до районного суду про захист прав споживачiв, вимагаючи зобов'язати ДЕЗ виконувати умови договору житлового найму. Свiй моральний збиток вiн оцiнив у 100 тисяч рублiв.
Розгляд тривав два мiсяцi, 20 липня суд визнав правоту позивача. Свiдки i адвокат Вольфману не знадобилися: у нього накопичилася пачка паперiв ДЕЗА, якi повiдомляють про вiдсутнiсть води. На судi вони стали головним доказом.
... Зараз у квартирi Льва Вольфмана знову немає води, правда, вже гарячої. Нагрiвальний котел коштує як раз 3 тисячi рублiв. Восени саратовец збирається подавати новий позов. Є. Р. ».
У даному випадку ми маємо справу iз заголовком, що складається з двох самостiйних частин. Чим це виправдано? Перш за все тим, що автор вирiшив поставити акцент на двох сторонах описуваної ситуацiї.
3. «Заголовний комплекс»
що це не може не знаходити свого вiдображення в заголовках до рiзного роду текстiв. В даний час при пiдготовцi бiльш-менш складних матерiалiв журналiсти досить охоче використовують так називаємi-зламнi «заголовнi комплекси». До їх складу входять основний заголовок i пiд-заголовки (додатковi заголовки) самої рiзної складностi i призначення. Подивимося, як цей комплекс розгорнуто в публiкацiї Лесi Орлової в «Новiй газетi» (№ 51, 2003 р.). Основний заголовок називається «Той, що бiжить вiд себе». Слiдом за ним йде перший (найбiльш важливий), що складається з двох частин, пiдзаголовок: «Йде боротьба за визнання нашого героя божевiльним. Гамлет або Ідiот - ось в чому питання ».
Далi автор викладає життєву iсторiю, суть якої полягає в тому, що якийсь успiшний юрист раптом розчарувався в тому життi, яке вiн вiв, в нескiнченнiй гонитвi за грошима, славою, особистим досягнення успiху i вирiшив круто змiнити свiй шлях - поїхати в яке-небудь глухе село i жити там наодинцi з природою. Таке рiшення було зустрiнуте його друзями i особливо дружиною з повним нерозумiнням.
Інша частина тексту розбита на три пiдроздiли, в кожному з яких обговорюється якийсь один аспект викладеної iсторiї. І кожен пiдроздiл починається своїм пiдзаголовком.
залежно вiд мети, яку вони переслiдують. Умовно їх можна позначити так:
1) «iнтригуючi»: «Навiщо в ГИБДД споюють пiнгвiнiв?» («Комсомольська правда», № 82, 2003 р.);
3) «карколомнi»: «Слiпi вiд народження будуть бачити. Але тiльки 30 хвилин на рiк »(« Мегаполiс-Експрес », № 51, 1999 р.);
4) «скандальнi»: «Композитор Ханок укусив Пугачову» («Мегаполiс-Експрес», № 47, 1999 р.);
Як створюється заголовок
У своїй книзi «Як пiдносити новини» її автори Р. Коппервуд, Р. Нельсон вiдзначають, що «будь-яка досить освiчена i добре володiюча мовою людина в змозi навчитися писати чiткi, прийнятнi заголовки, але нiякi уроки або досвiд не можуть надiлити людину даром, отриманим з народження, таким, як музичний слух, наприклад». Звичайно, в цьому твердженнi є перебiльшення, але i насправдi журналiстовi, який створює заголовок, потрiбно вмiти чути, як вiн звучить для читачiв, яку думку вiн передає, чи немає в ньому непоєднуваних звукiв або двозначного змiсту i т. д.
З чого ж починається створення заголовка? Самий звичайний шлях - почати з визначення для себе сутi явища, про яке йде мова в текстi. Наприклад, у текстi, який ви зараз читаєте, йде мова про такий важливий елемент журналiстського матерiалу, як заголовок. У чому його призначення, яка його суть в текстi? Вiдповiдаючи собi на це питання, ми перш за все прийдемо до думки, що найбiльш характерною рисою заголовка як особливого феномена є те, що вiн завжди передує, вiдкриває текст. Навiть якщо хтось ставить його, припустимо, в центр статтi, в будь-якому випадку це робиться так, щоб заголовок (в силу його, наприклад, шрифтового оформлення) ми помiчали першим, а потiм вже починали (або не починали) читати текст, до якого вiн вiдноситься. Тому, прочитавши рядки: «Заголовок - слово головне», ви переконаєтеся, що ми не погрiшили проти iстини в тому сенсi, що дiйсно саме з заголовка i починається знайомство з текстом, що саме вiн вiнчає текст.
Зрозумiло, в елементi тексту, який називається заголовком, можна помiтити i якiсь iншi аспекти, що характеризують його суть, i зробити акцент на них, визначаючи для себе, що є заголовок. І тодi можуть з'явитися, наприклад, такi формулювання: «Заголовок - сигнал читача», «В заголовку - суть статтi», «Заголовок - наживка для читача» i т. д. Яка з подiбних визначень виявиться найбiльш точним, найбiльш яскраво передавальним сутнiсть заголовка, - вирiшувати, звичайно ж, в першу чергу автора публiкацiї. Але остаточну оцiнку заголовком, без сумнiву, виносить читач. Тому дуже важливо орiєнтуватися на рiвень, особливостi його сприйняття речей, про якi ви розповiдаєте йому у своїх текстах.
При створеннi заголовка можна йти й iншим шляхом. Звернемося до досвiду Д. Толкачова - «редактора заголовкiв» журналу «Профiль», автора брошури з iронiчним назвою «Генiальнi заголовки. Далеко не повне зiбрання творiв »(М., 2001 р.). У нiй бiльше 600 створених журналiстом заголовкiв. «До моїх обов'язкiв, - пише вiн, - входить представлення на суд головного редатора тижневика (або шеф-редактора) не менше 10 заголовкiв i пiдзаголовкiв до кожної статтi (всього в журналi 80 смуг). Завдання непросте».
прочитати текст. Наприклад, замiсть заголовка «Вкладники не можуть забрати грошi з банку», сухо повiдомляти про проблеми, що виникла у вiдносинах iнвесторiв i банку, вiн пропонує дати заголовок: «Вкладошукачi», або «В кладовищi Менатеп», «Сбербайкi зi склепу» i т. д. Робота iз заголовком не може бути механiчною. Вона завжди - важкий творчий пошук. І не тiльки розуму, але й душi. Саме те, що називається душею людини, перш за все виявляється в етичнiй сторонi його дiй, його творчостi. Коли душа виключається з творчого пошуку, то з'являються заголовки, подiбнi побаченим мною в колонцi новин однiєю з нижегородських газет.
бабу, але не змогли, мала заголовок: «Бач, розмрiялася...». Третє повiдомлення про те, що в пожежi згорiли чотири пiдлiтки, журналiсти (нiби то!!) назвали так: «Жарко». Вiдразу i не зрозумiєш, чого бiльше в цих заголовках - цинiзму, зневаги до потерпiлих, або недоумкуватостi? У будь-якому випадку, автори їх (або автор) явно поспiшили з вибором ремесла журналiста.
Перший абзац
«Ви повиннi схопити читача за горлянку у першому абзацi, у другому - здавити мiцнiше i тримати його бiля стiнки до останнього рядка. »
Пол О'Нiл. «Американський письменник»
дочитати до кiнця, а може вiдштовхнути, i тодi вони знайдуть що-небудь цiкавiше. Вони не сповiльнять це зробити: адже газети зазвичай проковтують дуже швидко - у людей мало часу на читання, i читають вони за рiзних обставин - в автобусах, в метро, за снiданком, в офiсi, на вулицi i так далi. Велика ймовiрнiсть того, що якщо першi фрази не заволодiють їх часом, вони зовсiм не стануть читати далi.
навiть пiсля довгого першого абзацу, якщо потiм стаття «розправляє крила». Впливає на читачiв також обсяг газети (газета, в якiй 96 смуг, явно може запропонувати бiльший вибiр статей, нiж газета на 12 смугах). Як журналiст, ви не можете впливати на цi чинники або знати їх заздалегiдь (обсяг свiй газети вам, звичайно, вiдомий, але ж читач мiг купити кiлька iнших). Єдиний спосiб змусити читача продовжувати читання пiсля Лiда - написати його добре. А для цього слiд завжди пам'ятати декiлька загальних правил.
1. Мета Лiда - заволодiти цiкавiстю читача й задати тон статтi, якiй вiн передує
2. Вiн повинен бути ясним i зрозумiлим.
Читаючи його, читач повинен задатися одним-єдиним питанням: чи хочу я прочитати цю статтю? Вiдповiддю майже напевно буде «нi», якщо перший абзац двусмислен. Важливо також, щоб вiн не був перевантажений непотрiбними вiдомостями, як-то: зайвi подробицi, точнi звання - словом, все, що може почекати до другого абзацу, а то й довше.
За винятком певної категорiї нарисiв, сенс Лiда не повинен залежати вiд того, що йде пiсля нього. Так само, в ньому не повиннi залишатися нераз'ясненними нiякi факти, особи, подiї, органiзацiї i т. д. - якщо тiльки в цьому немає особливої необхiдностi
4. Нiколи не починайте статтю з придаткового речення.
Наприклад: «Незважаючи на зростаюче число вбивств...». Це повiльний пiдхiд, вiн веде вiд головної думки статтi i збиває читача. Придатковi пропозицiї на початку фрази взагалi мають вiдволiкаючу властивiсть, i тому їх слiд якомога рiдше використовувати i далi в текстi.
5. Нiколи не починайте статтю з чисел, написаних цифрами.
6. Нiколи не починайте статей з офiцiйних титулiв або повних найменувань установ.
Вкрай важливий перший десяток слiв. Якщо у вас немає на те виняткових причин або ви не вдаєтеся до iронiї, довгi бюрократичнi посади - поганий спосiб почати статтю. Якщо ви починаєте зi слiв «Управлiння мiнiстерства сiльського господарства i водних ресурсiв з контролю за чистотою довкiлля оголосило вчора...», читачi кинуть читати, так i не дiзнавшись, що риба, виловлена в їх рiчцi, отруєна i їсти її не можна. Почнiть краще або з короткою форми назви, наприклад: «Де ржавнi експерти з екологiї», а ще краще - повiдомте, що сталося, а назви згадайте пiзнiше.
7. Як можна рiдше починайте з цитат.
Почавши статтю з цитати, ви збиваєте читачiв з пантелику, оскiльки, поки ви їм не повiдомите, вони не будуть знати, хто саме говорить це. Є лише кiлька випадкiв, коли добре почати з цитати, але в цих випадках негайно має бути названий її автор.
8. Не розтягуйте перший абзац.
У деяких газетах навiть iснують правила щодо найбiльшої довжини Лiда. Якщо у вашiй газетi вони є, вам не залишиться нiчого iншого, як пiдкоритися.
Коли в пiдручниках пишуть про Лiди, автор зазвичай призводить список рiзних типiв газетних статей (новини як такi, нариси i так далi) i дає зразки. Це марно, нерозумно i неправильно. Така практика дозволяє думати, що письменницька майстернiсть зводиться до оволодiння набором прийомiв, що журналiста можна постачити деякою кiлькiстю вивертiв або iнструментiв, якi вiн i буде використовувати вiдповiдно до обставин. «Ага, це нарис такого-то типу, початок до нього повинен бути такий» ... Гiрше немає - складати за шаблоном. Куди краще видiлити рiзнi пiдходи, а журналiст нехай сам вирiшує, як з ними поводитися
Лiтература
Анненков А. К. «Сюрпризи» газетного заголовка / / Журналiст, 1995, № 11.
Гордiй Є. Покликання таке - заголовний редактор / / Журналiст, 2002, № 3.
«Якщо для розумiння заголовка потрiбно прочитати статтю, це не заголовок". Поради американських колег / / Журналiст, 1999, № 7-8.
«Якщо для розумiння заголовка потрiбно прочитати статтю, це не заголовок». Поради американських колег / / Журналiст, 1999, № 9.
Кайда Л. Г. Ефективнiсть публiцистичного тексту. М., 1989.
Лазарєва Е. А. Заголовок у газетi. Свердловськ, 1989.
Мельник Г., Тепляшина А. Основи творчої дiяльностi журналiста. СПб., 2004.
Рендалл Д. Унiверсальний журналiст. М., 2000.
Тертичний А. Заголовок - слово головне / / Журналiст, 2004, № 1.
Шишкiн М. Газетний заголовок. Робоча програма. Тюмень, 2005.
Шостак М. Репортер: професiоналiзм i етика. М., 2002.
Шостак М. Складає заголовок / / Журналiст, 1998, № 3.
|
