ВПЛИВ РОСІЙСЬКИХ ЗМІ НА ФОРМУВАННЯ СУСПІЛЬНОЇ ДУМКИ В УКРАЇНІ
Змiст
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ РОСІЙСЬКИХ ЗМІ В УКРАЇНІ
Висновки до роздiлу 1
РОЗДІЛ ІІ. РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКІ ВІДНОСИНИ В ІНФОРМАЦІЙНІЙ СФЕРІ
2. 1 Інформацiйний простiр України його складовi
2. 2 Росiйський iнформацiйний простiрi
2. 3 Формування Українсько-Росiйського iнформацiйного простору
Висновки до роздiлу 2
РОЗДІЛ 3. ТЕХНОЛОГІЇ ВПЛИВУ РФ НА ФОРМУВАННЯ ГРОМАДСЬКОЇ Ї ДУМКИ В УКРАЇНІ
3. 1 Факти, вплив, ЗМІ
ВИСНОВКИ
Актуальнiсть теми дослiдження. Кiнець XX столiття вiдзначається колосальними змiнами у життi людства, якi обумовлюються, перш за все, участю широких мас у процесах державотворення та посиленнi впливу демократичних суспiльств на розвиток людства. Це вдається здiйснювати не тiльки завдяки створенню механiзмiв реалiзацiї права громадян щодо участi у полiтичному життi своєї держави, а й завдяки вiльному доступу людей до iнформацiї, що дозволяє орiєнтуватися та робити вибiр. Україна, проголосивши себе молодою демократiєю пiсля отримання незалежностi, почала долучатися до свiтового досвiду у полiтико-правових процесах, та зокрема, у здiйсненнi врядування. Але оскiльки одним з найважливiших чинникiв будь-якого демократичного суспiльства є iснування та вiльне функцiонування ЗМІ як одного з iнститутiв демократiї. Журналiстика вiдкритого суспiльства характеризується, визначенням професора В. Шкляра, спроможнiстю преси забезпечувати прозорiсть державних, полiтичних, економiчних, культурних iнституцiй для громадянського суспiльства.
Але в добу глобалiзацiї велике значення має вплив ЗМІ Россiї. Звернення до проблеми впливу росiйських ЗМІ в сучасному українському суспiльствi зумовлено кiлькома причинами: актуальнiстю аналiзу рiвня демократичностi української держави в росiйських ЗМІ, якi впливають на нього; наростанням кризових явищ на рiзних дiлянках суспiльного буття, i особливо у перiод передвиборчих кампанiй, та їх висвiтленням у росiйських ЗМІ; особливостями перебiгу конституцiйно-правового процесу в український державi та ступенем реального впливу, який здатнi чинити ЗМІ на формування громадської думки щодо вибору шляху подальшого розвитку суспiльства.
органiв поставити таких мовникiв у рамки українського закону наштовхується на шалений опiр, органiзований антиукраїнськими елементами. Вiддiл мiжрегiональних та культурних вiдносин iз закордонними країнами при адмiнiстрацiї президента Росiйської Федерацiї, який до осенi 2007 року очолював Модест Колєров, i є тiєю установою, вiдповiдальною за пiдвищення iмiджу Росiї на постсовєтських територiях. Численнi заяви екс-голови цього вiддiлу про те, що головною функцiєю є «гуманiтарнi стосунки» з сусiднiми країнами, так само, як i назва цiєї установи, мають вказувати, що Кремль переслiдує полiтику сили у сферi мас-медiа.
Патрiк Тирел передбачав, що лiнгвiстичнi, релiгiйнi або культурнi форми незалежностi розвинуть також сувереннiсть в межах глобального iнформацiйного середовища, яка не обов’язково збiгатиметься з територiальними кордонами держави.
У сучасному суспiльствi iнформацiя стає найбiльш важливою цiннiстю, а iндустрiя отримання, обробки i трансляцiї iнформацiї – провiдною галуззю дiяльностi, куди з кожним роком вкладають все бiльш значнi капiтали. Як вважають провiднi вченi, iнформацiя стає важливим стратегiчним ресурсом, вiдсутнiсть якого призводить до суттєвих втрат в економiцi.
Мета дослiдження полягає у комплексному вивченнi впливу росiйських ЗМІ на формування суспiльної думки в Українi та визначеннi факторiв ефективностi впливу Росiйських ЗМІ, узагальненнi методiв та засобiв формування друкованими ЗМІ громадської думки в Українi вiдносно полiтичних сил держави, у виявленнi оптимальних шляхiв прискорення розбудови демократичної незалежної преси в державi та пiдвищення ефективностi її функцiонування.
Об’єктом дослiдження є тематика росiйських ЗМІ, розглянути дiяльнiсть преси у процесi формування полiтичних поглядiв українського суспiльства.
Предметом дослiдження є основнi методи та способи формування суспiльної думки росiйськими ЗМІ в Українi.
Завданням роботи є:
1. аналiз теоретико-методологiчної бази дослiджень;
3. дослiдження методiв , форм впливу росiйських ЗМІ;
4. аналiз технологiй впливу ЗМІ РФ на формування суспiльної думки в Українi.
Методи дослiдження дискурсивний та семiотичний аналiз українських i росiйських мас-медiйних текстiв, полiтологiчнi, культурологiчнi та фiлософськi науковi концепцiї. Застосовано також описовий, порiвняльно-iсторичний, системний методи дослiдження. Спираємось на дослiдження присвяченi вивченню української журналiстики та засобiв масової iнформацiї кiнця ХХ – початку ХХІ столiття чимало праць вiдомих журналiстiв в Українi, зокрема В. Здоровеги, А. Москаленка, В. Рiзуна, В. Іванова, В. Лизанчука, Г. Почепцова, І. Крупського, Б. Чернякова та iнших науковцiв.
Тоталiтарна комунiстична iдеологiя, яка панувала в СРСР, мала трагiчнi наслiдки для масової суспiльної свiдомостi взагалi i для особистої свiдомостi громадян зокрема. Довiра до ЗМІ упродовж 90-х рокiв також зросла. Окресленi процеси свiдчать про iстотнi змiни в комунiкацiйнiй структурi сучасного українського суспiльства, а саме розпад масово-мобiлiзацiйного суспiльства радянського ґатунку та втрату iнтересу до активного сприйняття iнформацiї, поширюваної ЗМІ.
Значна частина українського суспiльства отримує популярну iнформацiю i новини про свiт та постсовєтський регiон через росiйськi телевiзiйнi мережi. Захiднi ученi Роберт О. Кеогане i Джозеф С. Най (Robert O. Keohane, Joseph S. Nye) визначають силу ЗМІ як здатнiсть отримати бажанi наслiдки тому, що iншi хочуть того, чого хочеш ти. Згiдно з цим уявленням ефективна закордонна полiтика буде залежати бiльшою мiрою вiд популярностi i громадського вiдгуку на iдеї, якi пiдтримуються державою. Отже, соцiальнi та комунiкацiйнi ресурси (телевiзiйнi канали, радiо i преса) можуть набути навiть бiльшої цiнностi, нiж природнi ресурси (нафта i природний газ), тому що у постмодернiй полiтицi влада трансформувалась у комунiкацiйнi структури[1].
Однак, в Росiї поняття iнформацiйної геополiтики бiльш популярне. Представники такої течiї Ігор Панарiн, Андрiй Манойло бачать постсовєтське середовище як поле iнформацiйного бою. Зокрема домiнантнiсть в iнформацiйному середовищi ворожої геополiтики може бути забезпечена за допомогою використання таких засобiв:
1. Приховане iнформацiйне управлiння внутрiшнiми, економiчними i культурними процесами опонента – яке створить бажане пiдґрунтя для iнформацiйного, iдеологiчного, економiчного i культурного вторгнення, i визначить наперед вигiднiсть рiшень опонента на користь манiпулятора.
2. Інформацiйно-психологiчна агресiя, базована на економiчному, полiтичному i дипломатичному тиску.
малоавторитетної, з одного боку, i вiртуально-ефiрної, централiзованої, вiддаленої за своїми персонажами, темами, сюжетами, подiями – з iншого[2].
Інформатизацiя суспiльства виступає одним з вирiшальних чинникiв модернiзацiї економiки на ринкових засадах i запорукою iнтеграцiї України в свiтове спiвтовариство[3].
Свiт крок за кроком просувається в напрямi до створення iнформацiйного суспiльства, в якому новi системи виробництва потребують також i якiсно нового устрою людських вiдносин. Нова модель суспiльства, що пов’язана з поняттям iнформацiї, потребує також значного переосмислення наших уявлень сутностi процесiв розвитку людської цивiлiзацiї. Для цього потрiбно поглянути на iсторiю людства пiд новим кутом зору, а саме: як на процес не стiльки пошукiв все нових i бiльш ефективних засобiв виробництва, але як на процес пошукiв нових i бiльш ефективних засобiв комунiкацiї.
Комунiкацiя — унiверсальне надбання людства й реальнiсть суспiльного iснування. Жодне важливе суспiльне питання неможливо розв’язати поза комунiкативним, публiчним обговоренням. Демократично органiзована спiльнота мусить досягти єдностi — консенсусу — через дискурс. Дискурс є практикою комунiкативних взаємин для досягнення суспiльної узгодженостi та соцiальної згоди. За дискурсом стоїть набагато бiльший обсяг iнформацiї, анiж той, що манiфестується поверхово вираженими значеннями слiв.
Професор Львiвського унiверситету В. Й. Здоровезга. У вступi до пiдручника "Теорiя i методика журналiстської творчостi" наголошує, що "найпоширенiшим сьогоднi у повсякденнiй практицi та зафiксованим у законодавствi збiрним поняттям засоби масової iнформацiї називають пресу, телебачення, радiомовлення, документальне кiно, iнформацiйнi агентства, комп'ютернi засоби масового розповсюдження iнформацiї" [4].
Надзвичайно важливим чинником ефективностi мас-медiа є мова засобiв масової iнформацiї, адже журналiстський текст живе лише в мовi й реалiзується саме в мовi. З огляду на це мова преси є об’єктом наукових зацiкавлень багатьох сучасних українських науковцiв, зокрема О. Пономарева, В. Рiзуна, О. Сербенської, К. Серажим, Н. Непийводи, А. Мамалиги, М. Феллера, С. Єрмоленко, М. Яцимiрської та багатьох iнших. Проблеми комунiкацiї i сприйняття постiйно осмислюються рiзними галузями як вiтчизняної, так i зарубiжної науки. Цi проблеми мав на увазi С. Ейзенштейн, коли формулював те, що назвав «Grundproblem», «основна проблема»: при створеннi образу художник спирається одночасно на вищi ступенi людської свiдомостi i на первиннi форми плотського мислення, що виникли на зорi людства. «Дiя витвору мистецтва, – говорив вiн, – будується на тому, що в нiм вiдбувається одночасно подвiйний процес: стрiмке прогресивне пiднесло по лiнiї вищих iдейних ступенiв свiдомостi i одночасне ж проникнення через будову форми в шари найглибиннiшого плотського мислення.
Термiн “дискурсу” поступово поширюється у всiх захiдних гуманiтарних дисциплiнах з 60-70-х рр., а з кiнця 80-х — початку 90-х рр. ХХ ст. i в Українi. В Українi над розробкою дискурсу, зокрема полiтичного працюють C. Андрусiв, О. Бiлий, Є. Бистрицький, В. Вовк, Т. Гундарова, А. Клепiков, Н. Костенко, С. Павличко, Г. Почепцов. За кордоном — Р. Водак, Ю. Габермас, Т. ван Дейк, Г. Кресс, А. Маколкiн, Дж. Фiске, Р. Ходж[5; 6]. Видається, що динамiка використання термiну “дискурс” на позначення мас-медiйних текстiв та їх сприймання в сучаснiй гуманiстицi є найпереконливiшим доказом його продуктивностi.
передає, й перцепiєнтом, що її сприймає, котрi послiдовно можуть мiнятися мiсцями» [7, с. 7-8].
М. Каган сформулював теорiю спiлкування, але набагато пiзнiше, анiж були написанi працi А. Бахтiна з цих самих проблем [8].
Така дiя створює умови для самоiнтерпретацiї – iдентифiкацiї iндивiда в соцiокультурному просторi. Проблеми комунiкацiї i сприйняття постiйно осмислюються рiзними галузями як вiтчизняної, так i зарубiжної науки. Цi проблеми мав на увазi С. Ейзенштейн, коли формулював те, що назвав «Grundproblem», «основна проблема»: при створеннi образу художник спирається одночасно на вищi ступенi людської свiдомостi i на первиннi форми плотського мислення, що виникли на зорi людства. «Дiя витвору мистецтва, – говорив вiн, – будується на тому, що в нiм вiдбувається одночасно подвiйний процес: стрiмке прогресивне пiднесло по лiнiї вищих iдейних ступенiв свiдомостi i одночасне ж проникнення через будову форми в шари найглибиннiшого плотського мислення.
В той же час, сьогоднi засiб комунiкацiї стає важливiше самого повiдомлення. Тобто змiст iнформацiї залежить насамперед вiд того, по якому каналi вона передана - по радiо, по чи телебаченню в газетi. У зв’язку з цим такий дослiдник як М. Маклюен подiляє всi засоби комунiкацiї на “гарячi” i “холоднi”. У самому доступному розумiннi, гарячi засоби спiлкування - це такi засоби, що залишають аудиторiї мiнiмум можливостей для домислювання, для самостiйної роботи мозку. Таке, наприклад, радiо, i не випадково саме завдяки використанню радiо фашистська пропаганда в лiченi роки залучила до своїх лав освiчених нiмцiв. Холоднi ж засоби спiлкування – а це i звичайна мова, i телебачення (i Інтернет) – вимагають спiвучастi, заповнення сказаного i показаного. Тому накази варто передавати по радiо, а от iз проханнями доречнiше звертатися по телебаченню.
Подiбно книзi, газета висвiтлює “речi” (подiї, явища) “зсередини”, але тiльки не “зсередини особистостi”, а “зсередини суспiльства”. Тому специфiка газети - показувати виворiт суспiльства. От чому для газети “дiйснi новини - це поганi новини ”, те пак скандали i викриття. Кращою частиною журналiв i газет Маклюєн вважає рекламу. Реклама – це безсумнiвно новини. Однак її єдиний i генеральний недолiк у тiм, що це завжди гарнi новини. Щоб зрiвноважити ефект цих гарних новин, у газетi приходиться помiщати багато поганих новин. Бiльш того, власники засобiв комунiкацiї завжди намагалися дати публiцi те, що вона хоче, тому що почували, що їхня сила - у самому засобi комунiкацiї, а не в змiстi. Іншими словами, усi у свiтi комунiкацiї пiдводиться пiд основний афоризм Маклюєна “The medium is the message” – “Засiб - це повiдомлення ” [10].
Якщо звернутись до вивчення iнформацiйного простору в нашому сьогоденнi, можна зафiксувати лише дуже незначнi зрушення в напрямi створення iнформацiйної цивiлiзацiї. Наявнiсть комп’ютерної технiки, розвинутої iнфраструктури зв’язку – це лише технологiчнi передумови. Найбiльш значних змiн потребує сама суспiльна органiзацiя виробництва iнформацiї, i насамперед, великi зрушення повиннi торкнутись психологiї кожної людини, форм її мислення i духовного життя. Якщо людина перестане вiдчувати себе гвинтиком, а вважатиме себе деяким центром iнформацiйного унiверсуму, що пов’язаний каналами комунiкацiї з iншими центрами, вона бiльш повно розкриватиме свої внутрiшнi можливостi творчого розвитку. Зрозумiло, що таке ставлення до реальностi потребує духовного розвитку високого рiвня.
· копiювання вiдповiдної органiзацiї iнформацiйної дiяльностi розвинутих країн неефективне, оскiльки не дозволяє вирiшувати нагальнi проблеми перехiдного суспiльства;
· модель оптимальної органiзацiї, адекватна умовам перехiдного суспiльства апрiорi невiдома, вона формується в процесi життєдiяльностi суспiльства [11].
Застарiлi уявлення про роль iнформацiї в життi суспiльства як своєрiдної форми обслуговування цiєї “суспiльно-виробничої машини ”, ще панують у сферi наших засобiв масової комунiкацiї. Вважається, що iнформацiя повинна надаватись не сама по собi, а лише як засiб формування суспiльної думки, регулювання соцiальної поведiнки великих людських мас, тобто щось на зразок команд, якi подаються вiд однiєї частини машини до iншої. Звiдси необхiднiсть створення механiзмiв вiдсiву небажаної iнформацiї, рiзнi форми цензури, незважаючи на формальну її заборону i т. п. Для структур влади завжди великою спокусою є можливiсть регулювати iнформацiйнi потоки в бажаному для себе напрямi, або навiть вводити в канали комунiкацiї дезiнформацiю, якщо цього, як вони вважають, потребують iнтереси держави.
створення незалежної та демократичної держави. В iнформацiйному просторi СНД панують засоби масової iнформацiї колишнього Союзу. З легкої руки телебачення Останкiно у свiтовий iнформацiйний простiр, як i ранiше, iде бiльша частина iнформацiї щодо стану справ в Українi, Грузiї, Чечнi та iнших країнах. Реакцiя з боку українських мас-медiа не є достатньо оперативною i адекватною силовому iнформацiйному тиску. Недостатня увага до оволодiння свiтовим iнформацiйним простором з боку державних структур, повiльнiсть у створеннi незалежних iнформацiйних агентств призводить до формування в свiтi вiд’ємного iмiджу щодо України, а це спричиняє значнi економiчнi i полiтичнi втрати[12].
[14]. Зрозумiло, що посттоталiтарний статус позначений 70-лiтнiм виживанням України у лещатах радянської тоталiтарної системи, а постколонiальний характер позначений становищем України як колонiї Росiйської iмперiї у з кн. ХVІІ – до поч. ХХ ст.
Розрiзняючи полiтичний дискурс ЗМІ – коли словом, жестом промовляє влада, у другому — ЗМІ, якi є рупором влади. Полiтичний дискурс росiйських ЗМІ весь час вiдповiдає рiвневi суспiльства i є репрезентацiєю дискурсу влади i її полiтики [15].
Журналiстика як професiя, що базується головним чином на комунiкацiї – отриманнi та передачi iнформацiї про суспiльний свiт, – не може обминути питання етики. Адже комунiкацiя вiдбувається як людська взаємодiя, тому вона протiкає в межах певних правил, що роблять можливим взаєморозумiння та адекватну реакцiю адресата на сприйняту iнформацiю. Вага людського фактора в комунiкативнiй взаємодiї є причиною того, що комунiкацiя потребує специфiчного регулювання – не тiльки законодавчого, а й морального.
Кожна держава у своїй зовнiшньополiтичнiй дiяльностi прагне досягти трьох основних цiлей – репрезентацiя себе у необхiдному свiтлi, встановлення свого впливу над якимись процесами чи суб’єктами мiжнародних вiдносин i забезпечення гарантiй стабiльного i безпечного власного iснування та розвитку.
З-помiж рiзноманiтних шляхiв досягнення цього, найоптимальнiшим є саме iнформацiйний: iнформацiя – ресурс нематерiальний, а завдяки розгалуженiй i все бiльше глобалiзованiй мережi ЗМІ ще й всеохоплюючий, що дозволяє здiйснювати рiзнорiвневий вплив за рiзноманiтними формами i каналами,але з єдиним смисловим навантаженням. Але найголовнiше – здiйснювати вплив опосередковано i ненав’язливо. Саме тому зараз поле боїв та вiдстоювання власних iнтересiв перемiстилося у iнформацiйний простiр i як показує досвiд – дає досить плiднi i цiлком матерiальнi результати. Водночас вiдбулася актуалiзацiя такого нематерiального поняття як iмiдж країни, що є її репрезентацiєю i таким собi вiртуальним образом, котрий формує уявлення людей про цю країну i уже несе в собi iнформацiю оцiночного характеру.
Імiдж країни є її стратегiчним надбанням, адже, якщо прослiдкувати риторику сучасних лiдерiв громадської думки – полiтикiв, голiв держав та урядiв, голiв мiжнародних органiзацiй, - саме вiн на сьогоднi є показником оцiнки свiтовою спiльнотою та визначає рiвень спiвпрацi з iншими країнами. Але найчастiше вирiшальну роль у конструюваннi iмiджу країни вiдiграють не її власнi медiа ресурси, а iнформацiя, що подається у ЗМІ великих держав та прикордонних сусiдiв. Оскiльки iмiдж є структурою нематерiальною, можна сказати, вiртуальною, то є дуже вразливим до будь-якої вхiдної iнформацiї, якщо ще не має своєї брендової опори. Адже iмiдж – це суто репрезентацiя об’єкта, те, чим вiн хоче або претендує бути чи те, чим його роблять [16].
Можна сказати, що iмiдж - образ, що живе в уявленнях людей. Якщо виходити з того, що iмiдж - це образ, то в перекладi на українську мову "образ" є "присутнiсть вiдсутнього". Виходячи з цього, iмiдж i є той образ, те представлення про людину, що сформувався у свiдомостi людей. Цей образ може бути феноменальним, приголомшливим, а може бути огидним. У полiтику iмiдж визначає багато чого i, головним чином, перемогу на виборах, що є одним iз найбiльш серйозних актiв набуття влади.
Систематизуються дослiдження свiтових i вiтчизняних наукових напрямкiв i шкiл щодо проблеми iмiджу полiтикiв та елiти. Пiд рiзними кутами зору це питання розглядали класики полiтичної думки Платон, Аристотель, Н. Макiавеллi, З. Фрейд, М. Вебер, Г. Лебон, Е. Вятр, М. Корз′є, Д. Істон, С. Хангтiнтон.
В українському iнформацiйному просторi присутнiй ряд росiйських видань, що виходять з пiдзаголовком "... в Українi". Наше законодавство дозволяє їм iснувати, по сутi, на правах українських газет. Українськi ж "вкладишi" мають там дуже скромний обсяг. Несумiрний iз впливом цих мас-медiа на нашу громадську думку.
Арсенал прийомiв i методiв цих ЗМІ величезний. Використовується наприклад, демонстрацiя старих фiльмiв, якi у старшого поколiння викликають ностальгiю за радянським минулим. А, скажiмо, для молодi транслюватимуться цикли розважальних програм. Щоб вона психологiчно вiдчула, що Росiя - то цiкаво, що майбутнє у нас з нею спiльне. Як i пiд час виборiв Єльцина, тут акцент на пропагандi демократичних цiнностей… Все це буде прив'язане до конкретної фiгури кандидата в Президенти.
на цiльовi групи населення можна змiнити їх стереотипи. Для створення ж нових установок використовується iнформацiя, що виражає очiкування людей, часто заснованi на емоцiях, iнтуїтивних передчуттях, забобонах. Це здатне викликати "психологiчний резонанс ”, зробити пропаганду високоефективною. По сутi, в такий спосiб за допомогою ЗМІ здiйснюється приховане навiювання
Росiйськi фiнансово-полiтичнi кола i пов’язанi з ними ЗМІ зацiкавленi в тому, щоб Україна залишалася в сферi їхнього впливу. Наприклад, газета "Труд" систематично акцентує увагу на заборгованостi України за газ. “Газпром”, що стоїть за iнформацiйною полiтикою цього видання, зацiкавлений, щоб ми постiйно сидiли на його газовiй "голцi", були залежнi.
Багато якi плани Росiї порушила фiнансова криза. Так, наприклад, явно спостерiгалися всi ознаки того, що росiйськi мас-медiа почнуть масовану iнформацiйну атаку, пов'язану з участю росiйського капiталу в українськiй приватизацiї. Йшлося про формування позитивної громадської думки в Українi. З економiчними аспектами тiсно пов’язанi й полiтичнi. Найвпливовiшi ЗМІ в Росiї належать все-таки фiнансово-полiтичним групам.
Істерика з приводу прибуття американського корабля в рамках планових мiжнародних навчань у Феодосiю. Принцип домiно у послiдовних спробах мiсцевої влади у схiдних регiонах надати росiйськiй мовi статус регiональної. Активна присутнiсть росiйських «колег» у Криму та їхня «дружня допомога» у недопущеннi подальшого просування України в бiк вступу до НАТО — iз залученням масовки та усiма атрибутами добротно поставленого шоу. Наростання сепаратистських настроїв в Криму i загострення там татарського питання. Усе це — ланки одного ланцюжка, назва якому — iнформацiйна вiйна. Наш пiвнiчний сусiд в цiй вiйнi, звичайно, грає не останню скрипку, або, висловлюючись дипломатично, здiйснює в Українi вигiдну для себе iнформацiйну полiтику.
У сучаснiй науковiй лiтературi, публiкацiях не бракує дослiджень про переваги i досягнення iнформацiйних технологiй, зумовлених i спричинених глобалiзацiйними процесами. А. Чернов пише: «Прогрес у галузi нових iнформацiйних технологiй вiдкриває величезнi можливостi для вирiшення найрiзноманiтнiших економiчних, соцiальних проблем, однак далеко не все людство сьогоднi може ними скористатися: 4,8 млрд людей з 6 млрд. живуть у злиднях, iще 2 млрд. до них приєднається впродовж наступних 50 рокiв… Понад те, безпрецедентне пришвидшення iнформацiйно-технологiчних процесiв не лише посилює iснуючий розрив мiж країнами так званого “золотого мiльярда” та iншим свiтом, а й щодень його збiльшує» [17].
Такої ж думки дотримується i український дослiдник проблем глобалiзацiї Воронов І. Вiн зазначає, що суперечностi мiж країнами Заходу та iншими країнами в iнформацiйно-технологiчнiй сферi значною мiрою обумовленi нееквiвалентним обмiном. Монополiзувавши контроль за iнформацiєю, Захiд забезпечив собi панування, поставив iнших у залежнiсть вiд себе. Розрив мiж країнами стрiмко збiльшився надто впродовж останнього часу, пiсля розпаду СРСР, коли технологiчний розвиток на пострадянському просторi призупинився, а високотехнологiчне виробництво опинилося у станi системної деградацiї.
Глобалiзацiя таїть загрозу для iснування власне нацiонально iдентичних, етнiчних держав. Вона знищує нацiональнi особливостi, культуру, мови, зрештою нацiональний устрiй, гуманiтарне буття залежних (насамперед iнформацiйно i технологiчно) нацiй. Не випадково найпослiдовнiшими адептами глобального свiту, якi пропагують iдею єдиного вiдкритого суспiльства, виступають найрозвиненiшi i могутнi країни. Адже в ослабленнi колишнiх суверенiтетiв саме вони вбачають новi можливостi для своєї економiчної, геополiтичної i соцiокультурної експансiї, — твердить дослiдник проблеми І. Воронов [18].
Глобальний рух, як i глобальна полiтика унiфiкацiї, цiлком керованi. Базуються вони на об'єктивних можливостях впливу на iндивiдуальну та суспiльну свiдомiсть, якi i дають iнформацiйно-комунiкацiйнi технологiї.
Вкрай загрозлива тут можливiсть цiльової руйнацiї соцiуму через пiдрив цiлей, поглядiв, свiтогляду населення, що здiйснюється через дезiнформацiю, манiпуляцiю громадською думкою [19].
Глобалiзацiя в iнформацiйнiй сферi, розвиток комунiкацiйних системних мереж створює далеко не вiртуальну можливiсть цiльового манiпулювання свiдомiстю тих чи iнших груп людей, регiонiв чи країн з метою нав'язати потрiбнi оцiночнi характеристики, погляди, норми поведiнки, за потреби — для дестабiлiзацiї владних, суспiльних структур, несанкцiонованого втручання у внутрiшнi справи держав. Глобалiзацiя, переконаний доктор полiтичних наук М. Головатий, дала можливiсть майже вiдкрито дiяти тисячам латентних структур у полiтицi, економiцi та iнших сферах життя суспiльства: «Глобалiзацiя не зменшує i не послаблює протистояння, а, навпаки, посилює i робить процес незворотним. Мiждержавне протистояння, боротьба полiтичних, громадських сил набувають нових ознак. Форми такого протистояння стають рiзноманiтними i жорсткiшими» [20].
І при цьому, переконаний О. Бiлорус, сучаснi лiдери глобальних трансформацiй i дiячi «глобальної революцiї» ставлять завдання значно радикальнiшi, анiж тi, що ставили перед собою адепти попереднiх «свiтових революцiй». Український учений покликається при цьому на слова З. Бжезинського, виголошенi ще 1968 року: «Наша епоха не просто революцiйна. Ми увiйшли в фазу нової метаморфози всiєї людської iсторiї. Свiт стоїть на порозi трансформацiї, яка за своїми iсторичними i людськими наслiдками буде драматичнiшою, нiж та, що була викликана французькою i бiльшовицькою революцiями» [21].
· Звiльнення українського iнформацiйного простору вiд тоталiтарно–iмперського минулого вiдбувається вкрай повiльно. Передовсiм це пов’язано з тим, що владнi структури у деяких регiонах ще не взяли курс на побудову України як нацiональної держави.
· Росiйська iнформацiйна полiтика в Українi ґрунтується на принципi iнформацiйної геополiтики, яка призводить до резонуючого спiлкування з українським суспiльством.
· Інформацiйний прийом впливу на формування громадської думки є успiшним iнструментом для Росiї у досягненнi нею короткотермiнових цiлей впливу на українську полiтику.
2. 1 Інформацiйний простiр України його складовi
у внутрiшнi справи нашої держави, про це свiдчить позицiя ЗМІ наприклад у висвiтленнi полiтичної кризи в Українi. "Це як гайковий ключ у руках тих сил, якi намагаються в Українi встановити свiй, чужий нам, порядок. Цим ключем вони намагаються закручувати гайки в головах тих, хто досi дивиться росiйськi канали. Це переважно Пiвдень i Схiд України. Новини на росiйських каналах, i озвучуваннi в них фальшивi месиджi про можливий розкол України, – це опосередкований засiб впливу на мешканцiв Пiвдня i Сходу, яких намагаються кинути в горнило боротьби за узурпацiю влади", – вважає Герасим'юк. "Заяви "регiоналiв" про те, що вони не дадуть провести вибори, продиктованi з закордону, – цей сценарiй розробляється не в Українi, – вважає народний депутат. – Те, що українськi полiтики-маргiнали стали головними дiючими особами на росiйських телеканалах, – дуже показово. Люди, якi стояли i стоять на антиукраїнських позицiях – улюбленцi росiйських ЗМІ. Так було в 2004-му, так є й нинi. Все говорить про те, що хтось дуже хоче "розiрвати" Україну. І росiйськi ЗМІ – просто однi з виконавцiв цього сценарiю"[22].
двостороннiх iнтересiв i, зокрема, в iнформацiйному просторi, оскiльки, Україна до цих пiр сприймається у Францiї через росiйськi джерела iнформування», — вiдзначив експерт.
сприятливий момент для пошуку можливостi приєднатися до дискусiї з обговорення найкращих механiзмiв забезпечення безпеки в Європi. Україна представляє сьогоднi iнтерес для ЄС, для Францiї, але якщо Україна хоче бути повноправним гравцем європейської полiтики оборони i безпеки, iнiцiатива повинна бути за нею. Для цього потрiбна iнформацiя, потрiбне формування позицiї України i активне її лобiювання в європейських столицях[23].
регiональної. Активна присутнiсть росiйських «колег» у Криму та їхня «дружня допомога» у недопущеннi подальшого просування України в бiк вступу до НАТО — iз залученням масовки та усiма атрибутами добротно поставленого шоу. Наростання сепаратистських настроїв в Криму i загострення там татарського питання. Усе це — ланки одного ланцюжка, назва якому — iнформацiйна вiйна. Наш пiвнiчний сусiд в цiй вiйнi, звичайно, грає не останню скрипку, або, висловлюючись дипломатично, здiйснює в Українi вигiдну для себе iнформацiйну полiтику»[24].
спiльнотою i втримання у своїй сферi впливу. Адже головним прiоритетом у вiдносинах РФ з країнами СНД, у тому числi i з Україною, проголошено власнi нацiональнi iнтереси РФ. У Концепцiї нацiональної безпеки РФ вони трактуються таким чином, що зростання вiдцентрових процесiв в СНД квалiфiкується як одна з найбiльших зовнiшнiх загроз. Вiдповiдно до зазначеної Концепцiї країни СНД розглядаються як сфера переважних геостратегiчних iнтересiв РФ, тому посилення будь-яких iнших геополiтичних гравцiв на пострадянському просторi розглядається як безпосередня загроза нацiональнiй безпецi РФ, чому вона й намагається чинити протидiю, зокрема на iнформацiйному рiвнi, що неодноразово доводив свою ефективнiсть.
Росiйськi ЗМІ висвiтлюють подiї в Українi тенденцiйно i вибiрково, нав’язуючи бажану картину iз вiдповiдно пiдiбраних реальних фактiв. Основними агресорами є комерцiйнi ЗМІ, у порiвнянi з якими позицiю росiйських державних ЗМІ можна назвати найстриманiшою. Але варто враховувати, що у Росiї капiтал тiсно пов'язаний iз владою i являє єдину систему, тому, хоч росiйський капiтал значною мiрою i контролює суттєву частку iнформацiйного простору СНД, але, як вважає автор, визначає його змiст саме росiйська влада i полiтикум. Тож позицiя багатьох ЗМІ Росiї щодо висвiтлення подiй в Українi визначається передусiм iнтересами владних кiл Росiї щодо збереження чи встановлення власного впливу, а також росiйського капiталу на українському ринку.
Багато iнформацiї росiйськими ЗМІ подається з врегулювання українсько-росiйських вiдносин у "газовiй" сферi, євроатлантичнi перспективи України
Росiйськi медiа коментують прагнення України вступити у Євросоюз та НАТО зображеннями гiтлерiвських солдат та емблемою НАТО на тлi державного прапора України.
На думку президента НРКУ Вiктора Набруска, вiтчизняний iнформацiйний простiр нинi став загрозою для незалежностi України. «Сфера iнформацiйних послуг у нас капiталiзувалася, а вона має бути складовою держави, так само як i повiтря, вода та надра. Законодавче поле у нас взiрцеве, завдяки йому у нас в iнформацiйнiй галузi працює хто i як хоче. Ми фактично втратили iнформацiйний суверенiтет, бо маємо всього 10% державної частки, коли Францiя, Польща, Нiмеччина – до 40%, а деякi нашi сусiди й 60%. Вони мають по 3-5 державних радiо-, 2-3 телеканали, а у нас в кабельних мережах фактично сидить iнша держава21.
Згiдно зi статистичними даними, якi представив заступник генерального директора iнформацiйної агенцiї «Укрiнформ» Анатолiй Михайлов, в Українi на сьогоднi дiє 101 тисяча 659 сайтiв, iз них 80% – росiйськомовнi[25].
та Ющенка з’явився плакат iз зображенням пiкiруючого фашистського мессершмiдта та написом „ДЕНЬ КОГДА НАЧАЛАСЬ ВОЙНА”, з гiперпосиланням на сторiнку з жахаючим змiстом та фотографiями. Через деякий час, на тому ж мiсцi з’явився вiдомий плакат „ВЕЛИКАЯ ОТЕЧЕСТВЕННАЯ”, з посиланням на публiкацiю iз не менш загрозливим змiстом та страшними фотографiями. Далi, подiбним же чином, з'явився плакат "НИ ШАГУ НАЗАД", з вiдповiдними же гiперпосиланням та змiстом[26].
Президент України В. Ющенко ще на початку грудня поскаржився на тi ж проблеми i закликав росiйську сторону до "iсторичного примирення". Вiн висловив упевненiсть, що через кiлька рокiв "рацiональна полiтика" дозволить налагодити добросусiдськi i дружнi вiдносини мiж Україною i Росiєю. Тодi українська сторона заявила про створення спецiальної Стратегiчної групи з нормалiзацiї вiдносин.
"НГ" цитує радника керiвника Секретарiату українського президента Вадима Карасьова, який вважає, що українська iнiцiатива може бути ефективною тiльки в тому випадку, якщо буде зустрiчний рух з росiйської сторони. На його думку, в новому роцi росiйське керiвництво продовжить експлуатувати образ України як "поганої країни" - нестабiльної i неблагополучної, на тлi якої ситуацiя в Росiї буде представлена як "досить непогана". Цим, на думку В. Карасьова, пояснюються складнощi на шляху до заявленого президентом Ющенком примирення. Такої ж думки дотримується керiвник мiжнародних програм Центра iм. Разумкова Валерiй Чалий. "Йдеться про конкурентнiсть полiтичних проектiв розвитку, адже Україна для багатьох країн СНД стала прикладом iншої, нiж росiйська, моделi державного будiвництва. Питання про те, наскiльки успiшним буде цей проект, прямо впливає на внутрiшню полiтичну ситуацiю в Росiї[27].
У росiйських ЗМІ з’явилась низка повiдомлень про те, що українськi чиновники слiдом за закриттям росiйських кiнотеатрiв борються з «прихованою русифiкацiєю» в системi вищої освiти. У прес-службi Мiносвiти кореспонденту ЗІКу сьогоднi, 10 квiтня 2009 року, пояснили, що це свiдоме перекручування виступiв мiнiстра, адже Іван Вакарчук чiтко окреслив прiоритети Мiнiстерства, одним з яких є полiпшення викладання у вузах України державною мовою. Зокрема, у своїй доповiдi на пiдсумковiй колегiї Мiнiстерства 21 березня Іван Вакарчук попросив ректорiв вишiв до 19 квiтня подати iнформацiю про перелiк дисциплiн, якi вивчаються державною мовою, а якi iншими мовами. Стаття «Украина разучится русскому» у газетi «Взгляд – деловая газета» [28]. «В течение ближайших лет вузы Украины полностью перейдут на «ридну мову». За три года ликвидировать преподавание в вузах на русском – такую цель поставил перед педагогами Украины министр науки и образования страны Иван Вакарчук. Вслед за закрытием русских кинотеатров бороться со «скрытой русификацией» украинские чиновники решили и в системе высшего образования. Заслуженных профессоров обещают не трогать, а вот молодым преподавателям придется в сжатые сроки осваивать государственный язык», – йдеться у газетi.
Вакарчук пообещал не увольнять «известных профессоров», имеющих высокую репутацию в научных кругах. «До ухода на пенсию им позволят преподавать на русском языке, а молодым придется осваивать государственный, украинский, язык», – цитує мiнiстра ИТАР-ТАСС. «Отметим, что это не первая попытка Украины ликвидировать русский язык. В январе 2008 г на Украине началась кампания по запрету фильмов на русском языке с требованием обязательного дублирования иностранных фильмов на украинском. Причем и тогда мнение населения чиновников не интересовало», – подає росiйська преса. «Однако о возможном снижении качества образования министр не задумывается. «Без истерии с одной и другой стороны русский язык надо убрать из вузов», – наводять росiйськi ЗМІ цитату Вакарчука, невiдомо звiдки узявши. «Большинство русскоязычных украинцев, в частности в Киеве, склоняются к тому, что совсем неплохо, чтобы их дети свободно владели двумя языками. Однако они согласны с жителями востока страны и Крыма в том, что процессы в данной области должны идти без насилия со стороны власти», – йдеться у статтi[29].
У 2009 роцi в Росiї вийшло в свiт декiлька книг, в яких описується крах незалежностi України i україно-росiйська вiйна. Так, видавництво "Фолiо" опублiкувало книгу Максима Калашникова "Незалежна Україна. Крах проекту". У iнтернет-магазинах твiр числиться в рубрицi "Публiцистика", пише Українська правда. Автор ствержує, що сучасна Україна "раскалывается, нарастают противоречия между Западом и Востоком, и если этот процесс не остановить, то Украину может ожидать печальная судьба Югославии". У книзi Федора Березiна "Вiйна 2010. Український фронт" автор також переносить вiйськовi дiї на територiю сучасної України. "Третья мировая война на пороге! Мировой пожар начнется в Украине. Вооруженный конфликт, вспыхнувший в Крыму, грозит перекинуться на всю Европу. И России не остаться в стороне от решающих событий. Главным фронтом будущей войны станет Украинский фронт!", - говорится в аннотации к книге [30].
"Московский комсомолец” припускає, що шiстнадцятим патрiархом РПЦ може стати українець. Видання iнформує про позачергове засiдання Священного Синоду Української Православної Церкви 20 грудня в Києво-Печерськiй лаврi. На засiданнi, в якому взяли участь переважна бiльшiсть єпископiв, було прийнято рiшення про висування кандидатури глави УПЦ МП митрополита Володимира (Сабодана) на патрiарший престол. МК констатує, що українська церква станом на кiнець 2008 року складає бiльше третини (11 тис.) усiх приходiв Росiйської церкви. Українськими єпархiями керують 64 єпископи - майже половина єпископату РПЦ, якi володiють правом голосу на соборi. Необхiдно додати до них голоси щонайменше 300 виборцiв з України - духiвництва, ченцiв i мирян. "У тiй боротьбi, що розгорнеться на Помiсному соборi наприкiнцi сiчня 2009 року, голоси українських виборцiв на вагу золота", - йдеться в публiкацiї.
третiй - предстоятель Української церкви Володимир (Сабодан). "Якщо всi українськi вибiрники зможуть прийти до єдиної думки, обрання українського єпископа на патрiарший престол Росiйської церкви стає незворотною реальнiстю. У цьому випадку може постати й питання про перенесення патрiаршого престолу в столицю Древньої Русi — Київ", - переконує читачiв "Московский комсомолец”.
Останнiм часом Росiя помiтно активiзувала полiтичну, економiчну i культурну експансiю щодо України, використовуючи й такий важливий чинник iнформацiйного впливу, як засоби масової комунiкацiї. Ворожi iнтонацiї особливо активiзувалися пiсля висловлювань президента Росiї Путiна. Нинi Україна все ще залишається об’єктом гри зовнiшнiх полiтичних сил, зокрема Росiї. Скрутнi економiчнi умови i вiдсутнiсть в українському полiтикумi могутнiх нацiонально-культурних аспiрацiй не дозволяють створити альтернативу медiальному впливу Росiї в iнформацiйному просторi України. Дискурс влади працює за логiкою розширення, пiдкорення: це дискурс сили. Останнiм часом з лексики росiйських полiтикiв i суспiльних дiячiв майже зникли слова “Росiя”, “Росiйська Федерацiя”. Вони говорять переважно про “велику Росiю”. Найпоширенiшою проекцiєю з росiйського боку щодо України стали образи “хитрого малоросса” (простакуватого, неосвiченого, але шахраюватого, зрадливого) та “хохлацької галушки”. І на сучасному етапi Росiя продовжує проектувати свiй негативний образ на Україну[31].
Отже, Росiя i нинi залишається iмперiєю, незважаючи на всю iмпортовану iз Заходу демократичну фразеологiю. Росiя протидiє європейському розширенню та намагається вiдтворити традицiйну сферу впливу у Європi, виходячи з примату власних нацiональних iнтересiв. І сьогоднi абсолютна бiльшiсть росiйських полiтикiв та iнтелектуалiв не можуть примиритися з втратою України. Вони i досi мають переконання, що Україна повинна повернутися до спiльної екзистенцiї. Полiтика Росiї щодо України — це поєднання двох чинникiв: примирення i тиску, щоб утримати українську проблему в певних рамках, не припускаючи виходу з-пiд її контролю[32].
· Росiйськi медiа канали (телебачення, радiо i преса) можуть досягнути значної аудиторiї обраних суспiльств i вони є популярними;
· У цих країнах iснує значна кiлькiсть росiйської етнiчної меншостi, яка може сприяти цiлям Росiї.
Росiйська iнформацiйна полiтика, окрiм внутрiшньо росiйського рiвня (впливу на власних громадян) має ще й внутрiшньо український рiвень, розрахований на вплив на українських громадян. Мета – активiзацiя п’ятої колони, пiдтримування ситуацiї страху, протиставлення локальної, регiональної самоiдентифiкацiї людей самоiдентифiкацiї загальноукраїнськiй, збереження й поглиблення мiжрегiонального розколу, зрештою, делегiтимiзацiя української влади. Україна не протистоїть цiй полiтицi – власне, всi постановки питань в українських ЗМІ є росiйськими, нiхто не має власних. Є ще мiжнародний рiвень iнформацiйної полiтики, на якому Україна почала активно працювати лише в останнi мiсяцi.
“Радянський” проект вiдводить мовнiй проблемi (тобто росiйськомовностi в країнах, що утворилися на теренi пострадянського простору) iстотну, проте iншу роль у порiвняннi з сучасними нацiонал-патрiотичними мiфами про “русскую идею”. У його рамках росiйська мова виступає не стiльки як iнструмент етносоцiокультурної iдентифiкацiї, скiльки як каталiзатор спiльної iсторичної пам’ятi.
Та частина українського суспiльства, яка перебуває пiд впливом росiйського iнформацiйного середовища i споживає продукти масової культури Росiї, або дивиться росiйськi новини i програми, насправдi отримує ту ж iнформацiю, що i населення Росiї. У теоретичних рамках така тенденцiя може бути визначена як сучасний феномен «iнтерпретуючих аудиторiй», оскiльки свiт сьогоднi бiльше не розрiзняє iснування мiсцевих i зовнiшнiх, росiйських або постсовєтських аудиторiй.
Звертання до мiфiв повсякденної свiдомостi визначає й конкретнi форми реалiзацiї аналiзованого сценарiю, визначальними для якого є пiдкреслено непропагандистськi, неiдеологiчнi засоби впливу. Це можуть бути, скажiмо, ретрофiльми радянського перiоду, неформальнi iнтерв’ю з ученими, естрадними зiрками, дiячами культури, вiдомими акторами театру, кiнематографа i т. п.
Ідея “радянської” солiдарностi виникла як стихiйна реакцiя на обробку масової свiдомостi з позицiй радикального нацiоналiзму, як протест проти штучного роз’єднання культур i людей на догоду полiтичним iграм та амбiцiям, а також нацiональному фанатизмовi. Однак немає пiдстав стверджувати, що “радянська” карта не використовується i принципово не може бути використана як запланований сценарiй цiлеспрямованого впливу на населення України, як досить ефективний засiб виховання громадянського iндиферентизму, тобто як iнструмент, за допомогою якого можна перешкодити щодалi виразнiшому i масовiшому процесу громадянської самоiдентифiкацiї в Українi. Подiбний же iндиферентизм у своєму послiдовному логiчному розвитку цiлком здатний трансформуватися у першу стадiю процесу перетворення дуже значної частини населення країни на своєрiдну п’яту колону неосоюзної реiнтеграцiї.
В росiйських ЗМІ розроблена концепцiя росiйської дiаспори ” та спiввiтчизникiв за кордоном ” iз сфер абстрактних теоретичних розробок i приватних думок усе частiше проникає до сфери великої полiтики ”, перетворюючись на офiцiйну доктрину певних полiтичних кiл Росiї. З проблеми майже суто культурологiчної питання про росiйськомовне населення України шляхом нескладних комбiнацiй трансформується в проблему полiтичну. Прорахунки i недоробки владних структур у галузi внутрiшньої полiтики використовуються в цьому випадку для змiни змiстового статусу проблеми – з мовної вона, нiби за порухом чарiвної палички, перетворюється на проблему прав i свобод росiян в Українi. Причому негативна оцiнка “стану” цих прав i свобод, акцент на “обмеженнi” останнiх усе частiше стають ключовим пунктом “турбот” чиновникiв досить високого рангу, включаючи представникiв Держдуми Росiйської Федерацiї i навiть адмiнiстрацiї Президента Росiї.
Що ж до внутрiшнього механiзму здiйснення домiнуючого завдання, яке реалiзується у рамках “росiйського” проекту, то вiн також гранично простий. Його дiя побудована на ототожненнi росiйської мови i росiйської культури з росiйською державнiстю. Тому й не дивно, що у рамках даної схеми самий факт росiйськомовностi ставить людину перед дилемою: усiма силами домагатися або возз’єднання України i Росiї, або, як мiнiмум, уведення в Українi подвiйного громадянства.
Нинi Україна активно й у значному обсязi використовує спiльний з Росiєю iнформацiйний простiр. Не є секретом i те, що такий стан речей не тiльки зумовлює значнi вигоди, а й водночас породжує численнi, до того ж досить iстотнi проблеми. Причому серед останнiх є пiдстави особливо видiлити проблему рiзного типу впливiв, що цiлеспрямовано або нецiлеспрямовано здiйснюються (можуть здiйснюватися) через цей iнформацiйний простiр[33].
багатьма рiзноплановими чинниками, що мають у той же час одну спiльну рису – усi вони, у кiнцевому пiдсумку, безпосередньо або опосередковано визначають безпеку держави, а отже, пiдлягають щонайменше фiксацiї й осмисленню. Адже цiлком зрозумiло, що активне використання спiльного з iншою державою iнформацiйного простору зумовлює необхiднiсть усвiдомлення як реальних, так i потенцiйних загроз такого використання.
її типу, який є таким необхiдним для розвитку майбутнього України.
Впливовi й рейтинговi вiтчизнянi ЗМІ, якi переважно контролюються олiгархами, не виконують своєї основної функцiї: об’єктивно та неупереджено iнформувати громадян про подiї в державi i свiтi. Це призводить до того, що у «запалi боротьби» партiйнi та корпоративнi iнтереси беруть гору над iнтересами держави, дозволяють формувати думку росiйським ЗМІ.
Тематичний спектр i тональнiсть сюжетiв провiдних росiйських ЗМІ: Екологiчнi проблеми, ситуацiя в Криму, Релiгiйнi проблеми, Катастрофи лiтакiв, Мовнi проблеми, Повiдомлення СБУ, Закриття ЧАЕС, Засiдання РНБОУ, Спiльнi навчання, Репортаж з українського села та iн.
Московська газета "Время новостєй" вважає, що Українi дорого будуть коштувати газовi переговори з Європою в обхiд Росiї. Це видання вважає, що Києву загрожує не лише ще бiльше охолодження у полiтичних стосунках iз Москвою, але й конкретнiшi санкцiї, - повiдомляє Радiо Свобода.
"Время новостей" не виключає, що росiйський прем’єр Володимир Путiн може передумати i забрати назад свої слова про те, що вiн не хоче "добивати партнера" (Україну), i таки запровадити згаданi ним санкцiї щодо неповерненого боргу "Нафтогазу України", а також стати на вiдповiдну позицiю щодо 11 мiльярдiв газу опального нинi "РосУкрЕнерго".
Московське видання також нагадує, що Тимошенко обiцяла Путiну спiльно модернiзувати українську газотранспортну систему, але у "пiдсумку зробила все навпаки". І останнi "футбольнi коментарi" українського прем’єра та слова щодо спiльної газової декларацiї ЄС i Києва - "це просто перемога" - можуть викликати, як пише "Время новостей", "новi рiзкi слова з Москви"[34].
Росiйськi ЗМІ багато iнформацiї придiляють стрункам Росiї та України з приводу Чорноморського флоту РФ. Багато країн не платять грошi за вiйськовi бази на територiї iнших країн, а навпаки отримують кошти вiд держав-клiєнтiв, стверджує росiйське видання "Ведомости" в своїй редакцiйнiй статтi. Стаття написана у вiдповiдь на слова лiдера Партiї регiонiв Вiктора Януковича про необхiднiсть пiдвищення орендної ставки для Чорноморського флоту РФ в Криму, яка зараз складає менше 100 мiльйонiв доларiв на рiк. Видання пише, що цiна за базу на територiї iншої держави залежить вiд мiсцеположення i значення об'єкту. Так, за оренду космодрому в Байконурi Росiя щорiчно виплачує Казахстану 115 млн. доларiв, ще 20 млн. доларiв - за оренду об'єктiв ППО в Сарi-Шаганi, база ВМФ в сирiйському порту Тартус обходиться приблизно в 4 млн. доларiв.
Захiднi держави по-рiзному розплачуються за перебування своїх вiйськ. Великобританiя не платить Кiпру за використання його землi анi пенса - за умовами договору бази вважаються суверенною британською територiєю. США платить вельми вибiрково. Узбекистану за два роки оренди бази в Ханабадi виплатили 23 млн. доларiв, Киргизстан в 2002-2006 роках за здачу аеропорту "Манас" отримував щорiчно 2 млн. доларiв, проте пiсля наполегливих вимог Бiшкека цiна була пiдвищена вiдразу в 75 разiв: нинiшня цiна - 150 млн. доларiв.
"Втiм, куди важливiше iнше", - зазначає видання. - "Українськi полiтики iнодi мiркують про значнi компенсацiї, якi отримують мiсцева влада в Захiднiй Європi, Японiї i Пiвденнiй Кореї за використання їхнiх земель пiд вiйськовi бази США".
Суми дiйсно значнi: 700 млн. доларiв на японськiй Окiнавi, 600 млн. доларiв у Пiвденнiй Кореї i 237 млн. доларiв в Італiї. Але платить цi грошi не Пентагон, а уряди приймаючих держав, стверджує редакцiя.
За її словами, "Росiя теж може похвалитися безкоштовними базами в Бiлорусi, Таджикистанi i Вiрменiї, проте, щоб не платити за оренду, Москвi доводилося iнвестувати в економiку цих країн значнi суми".
"Москва навряд чи зможе переконати Київ в необхiдностi спiльної оборони чорноморських берегiв. А значить, їй треба заздалегiдь продумати матерiальнi вигоди, якi здадуться Українi достатнiми, щоб не вимагати виведення флоту з Севастополя", - пише видання. За його словами, "збереження або лiквiдацiя бази росiйського Чорноморського флоту в Севастополi, термiн оренди якої закiнчується в 2017 роцi, - питання не стiльки матерiальне i вiйськове, скiльки iмiджеве".
"Вiдхiд кораблiв пiд андрiївським прапором буде неприємною дипломатичною поразкою, особливо якщо пам'ятати про вiтчизняну iсторiю останнiх 150 рокiв. Росiї доведеться витратити дуже багато сил, щоб зберегти бази в Криму", - вважає видання.
"Деякi полiтики вимагають, щоб Росiя платила за кримськi гектари за ринковою вартiстю - близько 750 млн. доларiв на рiк. У свiтовiй практицi подiбних прикладiв немає. Але ясно, що українськi полiтики, незважаючи на свiтову практику i незалежно вiд того, наскiльки вони проросiйськi, вимагатимуть пiдвищення плати.
За даними тижневика "Дзеркало тижня", Україна втрачає 1,5 мiльярда доларiв щорiчно в результатi заниженої ставки орендної плати для чорноморських баз Росiйської Федерацiї. Зараз Росiя платить 97 мiльйонiв доларiв на рiк. Ця сума списується Українi в рахунок погашення газового боргу (близько 1 мiльярда доларiв)[35].
1. Вiдсутнi серйозної публiкацiї росiйських полiтологiв, культурологiв, фiлософiв, журналiстiв, у якiй би державна незалежнiсть України аналiзувалася не з позицiй великоросiйської “дружби”, а з установкою на iстинно партнерськi вiдносини двох суверенних держав. Як наслiдок – сама росiйська суспiльна думка виявляється абсолютно не готовою до подiбного спiвробiтництва, вона продовжує репрезентувати реальний культурний обмiн мiж нашими країнами винятково, у межах iдеологiчного тиску.
iнформацiйного простору України росiйськими ЗМІ.
РОЗДІЛ 3. ТЕХНОЛОГІЇ ВПЛИВУ РФ НА ФОРМУВАННЯ
ГРОМАДСЬКОЇ Ї ДУМКИ В УКРАЇНІ
на думку професора А. Москаленка, впливають на полiтичну та соцiально-економiчну стабiльнiсть ефективнi попереджувальнi дiї органiв виконавчої влади та самоврядування, полiтикiв i громадських дiячiв, що дозволяє не лише вчасно знiмати соцiальну напруженiсть, але й виховувати державницькi переконання серед широких верств населення.
Ефективно використовують i ефект збiльшення iнформацiйного навантаження, коли обсяг iнформацiї вiдволiкає, дезорганiзує її отримувача. Це дає змогу цiльово переорiєнтувати його на оцiночнi сприйняття, потрiбнi вiдправнику iнформацiї. При цьому ведеться боротьба i за iнiцiативу в трактуваннi чи замовленнi «теми».
Своєрiдним вищим пiлотажем iнформацiйних технологiй є при цьому використання ефекту напруженого очiкування «цiльове створення ситуацiї невизначеностi, коли адресат очiкує розкриття анонсованої теми чи, захоплений сюжетом, напружено очiкує розв'язки» [36]. Такий психологiчний прийом передбачає нагнiтання ситуацiї, завищення можливої загрози, а то й залякування, пiсля чого пропонують вигiдне для «контролера» рiшення.
Контроль над ЗМІ зручний i для застосування технологiї замовчування.
Використовують технологiї дезiнформацiї, дифамацiї, створення образу зловмисника.
Пiд час розроблення та ведення iнформацiйних операцiй ураховують й iншi чинники, здатнi впливати на людей. Рiзнi мовнi конструкцiї, семантичний ряд, тексти по-рiзному дiють на аудиторiю (поети, примiром, завжди були на вiстрi революцiй). Слово здатне не лише iнформувати, а й програмувати, кодувати поведiнку, що також використовують. Семантичний, мовний терор — одна з ознак ведення iнформацiйної операцiї. Об'єкт впливу ставлять в умови дискомфорту, а вiн, шукаючи рiвноваги, просувається у визначеному «агресором» напрямi. Як «доважок» такого терору може бути використано цiльовий витiк iнформацiї, поширення iнформацiї або чуток, що нагнiтають ситуацiю[37].
Щоб впливати на свiдомiсть, застосовують i вiзуальнi (образотворче мистецтво, кiно), звуковi (музика), iншi прийоми.
Особливе мiсце у тактицi iнформацiйних воєн займає «проблема лiдера». Вивчення комунiкацiйних зв'язкiв, уподобань «тих, хто ухвалює рiшення», непомiтне нав'язування їм каналiв отримання iнформацiї — з арсеналу iнформацiйної вiйни.
Розвиток iнформацiйних технологiй дає пiдстави говорити i про якiсно новий рiвень власне прямого воєнного протистояння. Виникла реальна можливiсть вiдповiдати на збройну агресiю, використовуючи iнформацiйний вплив для нейтралiзацiї комунiкацiй нападника на його територiї, дезорiєнтування його економiки, ринкiв. Дослiдники звертають увагу на асиметричний характер iнформацiйної зброї, загрози, що прихованi в технологiчнiй перевазi розвинених країн[38].
Полiтика Росiї нинi є лише рацiональною, нинiшнi стосунки українських полiтичних сил iз росiйською стороною дуже нагадують стосунки бiльшовикiв iз кайзерiвською Нiмеччиною. Кожна полiтична сила прагне використати Росiю у своїх iнтересах (при цьому вести мову про захист iнтересiв Росiї щодо бiльшостi полiтичних сил не можна, вони захищають свої iнтереси), а Росiя прагне досягнути власної мети. У ЗМІ формується росiйська модель України, яку ця країна бажала б бачити, є в Українi виконавцi для цiєї моделi, є росiйська пiдтримка їх.
3. 2 Технологiї створення iмiжду української полiтики росiйськими ЗМІ
здiйснювати кампанiю дезiнформацiї та дезорганiзацiї в лавах українських полiтикiв, урядовцiв, просто громадян. Проведення виборчої кампанiї являє собою певну форму полiтичної конкуренцiї - боротьби за вплив на потенцiйних виборцiв тим чи iншим кандидатом або групою зацiкавлених осiб. За своїм характером такi дiї є аналогом конкурентному характеру ринкової економiки, а тому мають подiбнi пiдходи та технологiї.
у журналiстських текстах та полiтичних дискусiях i здiйснюють вплив на полiтичну свiдомiсть iндивiдiв-реципiєнтiв та їх реакцiю на перебiг полiтичних процесiв.
Сучасний полiтичний дискурс засобiв масової iнформацiї України зазнає помiтних змiн. Перехiд України вiд однiєї полiтичної системи до iншої призвiв до появи чисельної кiлькостi iнновацiй, особливо в полiтичному дискурсi — як влади, так i ЗМІ. Адже саме в полiтичному дискурсi зафiксованi та щоденно вiдображають полiтичнi iдеї та владнi вiдносини.
Сучасна iнформацiйна полiтика РФ є одним iз напрямiв практичного втiлення моделi бiльш жорсткого як внутрiшньополiтичного, так i зовнiшньополiтичного курсу, обґрунтованого президентом В. Путiним та його найближчим оточенням. Головним прiоритетом у вiдносинах РФ з країнами СНД, у тому числi i з Україною, проголошено власнi нацiональнi iнтереси РФ. У Концепцiї нацiональної безпеки РФ вони трактуються таким чином, що зростання вiдцентрових процесiв в СНД квалiфiкується як одна з найбiльших зовнiшнiх загроз. Вiдповiдно до зазначеної Концепцiї країни СНД розглядаються як сфера переважних геостратегiчних iнтересiв РФ, тому посилення будь-яких iнших геополiтичних гравцiв на пострадянському просторi розглядається як безпосередня загроза нацiональнiй безпецi РФ.
Виходячи iз зазначеної концепцiї, поразка пiд час президентських виборiв 2004 р. провладного (та позiрно проросiйського) кандидата i перемога Помаранчевої революцiї були сприйнятi росiйським полiтичним iстеблiшментом як загроза нацiональнiй безпецi РФ, що виникла внаслiдок активiзацiї в Українi антиросiйських сил та iнтенсивного зовнiшнього втручання. Тому використання ЗМІ як основного засобу iнформацiйної полiтики мало стати за логiкою путiнської адмiнiстрацiї дiєвим засобом вiдвернення цiєї загрози. Тим бiльше, що прихiд до влади "помаранчевої" команди створив небезпечний прецедент для авторитарного московського режиму, оскiльки посилював можливiсть повторення аналогiчних подiй в iнших пострадянських країнах чи навiть у самiй Росiї.
Тому основним лейтмотивом iнформацiйної полiтики РФ стосовно України (що реалiзовувалась у конкретнiй практицi росiйських ЗМІ) стало намагання будь-якої цiною дискредитувати помаранчевий режим (по можливостi - прискорити його вiдсторонення вiд влади) як у самiй країнi, так i за її межами. Доводиться констатувати, що саме ця генеральна лiнiя стала основоположною при вiдборi, пiдготовцi та подачi iнформацiйних матерiалiв про останнi українськi вибори.
У такiй ситуацiї опинилася Україна пiсля Помаранчевої революцiї 2004 року. Помаранчева символiка стала вже визнаним на мiжнародному рiвнi брендом боротьби за «нове життя», чеснiсть полiтики та демократизацiю суспiльства i влади (згадайте, як використовувалась помаранчева атрибутика пiд час протестiв в Ізраїлi, як на знак пiдтримки депутати Європарламенту прийшли з помаранчевими шарфами i т. п.). Україна прагнула подати це як новий етап розвитку i початок нового, європейського, життя. Попри всi внутрiшнi полiтичнi та економiчнi негаразди (якi найчастiше мали зовнiшнє корiння) почали робитися певнi кроки до цього. І одразу зi сторони Росiйської Федерацiї (хоч опосередковано це робилося й за допомогою iнших країн) почалася просто-таки вiйна, спрямована на нищення позитивного iмiджу України та дискредитацiю влади, а згодом i взагалi всiх подiй на Майданi 2004 року.
"Захiд дестабiлiзує Україну та Бiлорусь".
· "Помаранчева революцiя зазнала поразки".
· "Розкол України поглиблюється".
"Послаблення ролi президента не дасть можливiсть Українi проводити модернiзацiйну полiтику".
"Янукович є гарантом росiйського вибору України".
· "Україна стоїть перед альтернативою: на Захiд, чи на Схiд?".
· "Якщо Україна та Бiлорусь зiйдуть з орбiти Росiї, - їм загрожує криза".
У цьому вiдношеннi керiвнi iдеологiчнi орiєнтири та практичнi прийоми росiйських ЗМІ при висвiтленнi українських парламентських виборiв-2006 не демонстрували принципових вiдмiнностей вiд тих, що застосовувались пiд час президентських виборiв-2004.
Для висвiтлення подiй та перипетiй українського виборчого процесу та, особливо, їх iнтерпретацiї, у пiдконтрольних владi росiйських ЗМІ задовго до його початку був напрацьований ряд стереотипiв стосовно розвитку ситуацiї в Українi. Цi пропагандистськi клiше були створенi близьким до росiйського керiвництва експертним оточенням пiсля перемоги Помаранчевої революцiї з метою виправдання зовнiшньополiтичних провалiв самої Росiйської Федерацiї. Частiше вiд iнших використовувалися такi стереотипи:
"Захiд дестабiлiзує Україну та Бiлорусь". Насправдi навпаки, захiднi уряди хотiли б запобiгти нестабiльностi в цих країнах. Спокiй на схiдних кордонах для них є прiоритетним, навiть, якщо вiн забезпечується не у зовсiм демократичний спосiб. Саме тому Захiд досить толерантно ставився до авторитарного режиму Л. Кучми протягом майже всього часу його iснування. Побоюючись дестабiлiзацiї в Бiлорусi, європейськi структури не ризикнули надати бiлоруськiй опозицiї допомогу в обiцяному обсязi. Пiд час останнiх українських виборiв Захiд, особливо європейськi країни, утримувались вiд будь-яких дiй, якi могли б бути сприйнятi як втручання у внутрiшнi справи України. Чiльнi дiячi захiдних країн неодноразово пiдкреслювали у своїх публiчних заявах, що нормальнi вiдносини з Росiєю для них важливiшi, нiж пiдтримка прозахiдного вектору її сусiдiв.
2) "Помаранчева революцiя зазнала поразки". Це твердження iгнорує цiлком очевидну рiч - якраз революцiя уможливила реальний полiтичний плюралiзм, у тому числi й серед "помаранчевих" сил. Завдяки її перемозi створена ситуацiя, коли правлячi сили вимушенi дiлитися владою з опозицiєю, якщо не зараз, то у майбутньому. Помаранчева революцiя надала полiтичному процесу незворотностi вiдносно певних меж, незалежно вiд того, хто буде перебувати при владi. Україна нiколи бiльше не повернеться до кучмiзму, її полiтичний клас не стане застосовувати насильства в боротьбi за владу i не захоче бути бiльше васалом Росiї. Навiть невдачi "помаранчевих" працюють на закрiплення цих досягнень революцiї, тому що змушують їх, з одного боку, консолiдуватися, з iншого - домовлятися зi своїми вчорашнiми противниками.
"Розкол України поглиблюється". Реальнiсть не має нiчого спiльного зi сподiваннями кремлiвських полiттехнологiв, якi активно працювали заради поглиблення цього розколу. Про те, що штучно створюваний розкол України може бути подоланий свiдчить, передусiм, тяжiння її полiтичного класу до коалiцiйної полiтики. Сьогоднi навiть схiдноукраїнська елiта, попри всю кон'юнктурну полiтичну риторику, прагне реалiзовувати свої реальнi економiчнi iнтереси через державний суверенiтет України, а не через її прив'язку до Росiї.
4) "Послаблення ролi президента не дасть можливiсть Українi проводити модернiзацiйну полiтику". Тут якраз досвiд самої Росiї пiдтверджує, що надiлення президента надзвичайно розширеними повноваженнями саме по собi не забезпечує проведення повноцiнних системних реформ. Навпаки, перехiд України до парламентсько-президентської системи правлiння змушує її проводити полiтику, яка враховує багатоманiтнiсть iнтересiв, а тому гарантує бiльш успiшний розвиток. Досвiд всiх перехiдних суспiльств демонструє, що парламентськi та змiшанi полiтичнi системи, зовнi сповiльнюючи хiд реформ, роблять їх результати бiльш стiйкими та соцiально орiєнтованими.
5) "Янукович є гарантом росiйського вибору України". Тут має мiсце нерозумiння полiтичної логiки та справжнiх мотивiв дiяльностi самого В. Януковича. У свiй час, саме Л. Кучма, який позицiонував себе задля перемоги на виборах як прибiчник "росiйського вибору", започаткував рух України до НАТО. Донецький олiгархiчний клан, iнтереси якого виражає В. Янукович, вважається Кремлем провiдником свого впливу в Українi (незважаючи на полiтику придушення власних росiйських олiгархiв). Насправдi, "донецькi" бiльше зацiкавленi у проникненнi у захiдну економiку, де вони мають стратегiчнi iнтереси та розмiщають власнi капiтали. Однак, при цьому вони вмiло використовують Росiю для пiдживлення штучно законсервованої на Пiвденному Сходi економiки радянського зразка, що дозволяє отримувати надприбутки.
6) "Україна стоїть перед альтернативою: на Захiд, чи на Схiд?". У дiйсностi, український полiтичний клас здебiльшого вже перерiс рамки такої оманливої альтернативи, котра властива росiйському полiтичному класу, що звик мислити бiльш лiнiйно. Українську елiту вже не задовольняє кучмiвський варiант багатовекторностi, що зводився до суперечливих зиґзаґiв то на Захiд, то до Москви. Їй потрiбна така формула зовнiшньої полiтики, котра полегшила би рух на Захiд, але зберегла б вiдносини з Москвою на рiвнi достатньому для амортизацiї можливих негативних наслiдкiв початкового етапу цього руху. І хто б не став новим українським прем'єром, вiн змушений буде рухатися саме цiєю траєкторiєю.
7) "Якщо Україна та Бiлорусь зiйдуть з орбiти Росiї, - їм загрожує криза". Дiйсно, Бiлорусi без росiйських субсидiй та обом країнам без доступу на росiйський ринок буде важко зберегти теперiшнi, досить архаїчнi, моделi своїх економiк. Однак, подальше перебування у сферi росiйського впливу може тiльки законсервувати їх вiдсталiсть та зробити їх подальший крах ще бiльш небезпечним.
Разом iз тим помiтно що цi усталенi пропагандистськi стереотипи iмперської полiтичної свiдомостi зазнали певної адаптацiї та конкретизацiї з урахуванням реалiй останньої виборчої кампанiї в Українi. На вiдмiну вiд 2004-2005 рр. результати виборiв-2006 вже не вiдкидаються у цiлому. Почасти це пiдтверджується й бiльш стриманою позицiєю (порiвняно з попереднiми виборами) офiцiйної Москви. І президент В. Путiн, i МЗС РФ, i мiсiя офiцiйних спостерiгачiв на виборах вiд РФ попри всi критичнi зауваження визнали вибори такими, що вiдбулися. При цьому В. Путiн заявив, зокрема, що "український народ зробив свiй усвiдомлений вибiр".
У той же час, це не повинно створювати нiяких iлюзiй стосовно можливостi перегляду або пом'якшення зовнiшньополiтичного курсу Кремля щодо нинiшньої української влади. Помаранчевий режим в Українi, як i ранiше, залишається абсолютно неприйнятним для офiцiйної Москви. Рiзниця, у порiвняннi з реакцiєю на попереднi українськi вибори, тiльки у тому, що росiйськi ЗМІ для досягнення своїх пропагандистських цiлей прагнуть застосовувати все бiльш витонченi технологiї манiпулювання масовою свiдомiстю, хоча при цьому не вiдмовляються повнiстю вiд уже апробованих.
Якщо ранiше розвиток iндустрiї iмiджу в пресi включав характеристику одягу, косметику, предмети iнтер'єру i тому подiбне. Поняття «iмiдж» уживалося тiльки у вузькому значеннi, який має на увазi тiльки власне зовнiшнiсть (обличчя, зачiску, стиль одягу)[39].
То сьогоднi поняття iмiджу мiцно увiйшло до нашого життя, i в пресi про iмiдж мiркують полiтики, бiзнесмени, журналiсти. У бiльшостi публiкацiй це уявлення про iмiдж як про певну цiннiсть, вiд наявностi i якостi якої залежить життєвий успiх особи, або успiшнiсть будь-якої дiяльностi[40].
При формуваннi iмiджу конкретної особи, пресi необхiдно проаналiзувати життя i дiяльнiсть людини. Преса – газети, журнали, iнтернет-видання використовують класичнi технологiї, що дозволяють використовувати рiзнi методи: соцiологiчнi, психологiчнi, педагогiчнi, культурологiчнi i iншi методи, за допомогою яких виявляються iстотнi характеристики iмiджу особи. Отриманi в процесi формування iмiджу особи пресою читачi або глядачi мають можливiсть самостiйно зробити виводи, узагальнення.
Пресою можуть бути проведенi дослiдження формування враження, яке проводить чоловiк в iндивiдуальному порядку, а також результати його дiяльностi.
Проведенi спiльно з колегами або певною особою у формi iнтерв'ю, бесiди, дiалогу, вiдвертої розмови. Результати такого роду дослiджень лягають в основу формування iмiджу конкретної людини.
Велику частку вiдомостей, у тому числi i про iмiдж, журналiст отримує в бесiдi - безпосередньому мовному спiлкуваннi з особами, що мають те або iнше вiдношення до ситуацiї, що вивчається. Бесiда вiдрiзняється вiд iнтерв'ю, перш за все тим, що все, що беруть участь в бесiдi, равноправны у викладi власної думки або формулюваннi питань. Бесiда – вид органiзованого мовного спiлкування, який припускає виразне усвiдомлення журналiстом завдань, що стоять перед ним, i вироблення тактики для опису iмiджу.
В процесi спiлкування належить отримати п'ять груп даних: факти, думки, пояснення, прогнози, мовнi прикмети спiвбесiдника.
важливих життєвих ситуацiй. Шляхом перерахування його достоїнств, життєвих цiлей i їх досягнень, найближчого сiмейного оточення, характеристик вiд колег по роботi i друзiв.
дати характеристику особи. Такий пiдхiд до формування iмiджу особи носить констатуючий характер, затверджує наявнiсть або вiдсутнiсть яких-небудь ознак.
При узагальненому оповiданнi в ЗМІ вiдбиваються тiльки типовi риси характернi для даної людини. Таке iнформацiйне оповiдання мiстить констатацiю яких-небудь дiй без їх конкретизацiї. Для характеристики особи ЗМІ використовують пояснювальну технологiю. Вона будується на виведеннi нових положень з початкових фактiв. Вiдносини причинного проходження формують тут цiлiсну, логiчно впорядковану картину проведеного дослiдження. Такий пiдхiд дозволяє адекватно вiдобразити причинно-наслiдковi зв'язки в життi особи. Скористатися концепцiями i теорiями, якi лягли в основу дослiдження iмiджу. Допомагає вiдтворити авторську логiку журналiста або ведучого, якi проводять дослiдження i роблять виводи про даний iмiдж. Вони всесторонньо аналiзує iстиннiсть фактiв, тверджень, їх вiдповiднiсть сучасним уявленням. Такий процес характеристики iмiджу вимагає розкриття понять.
як цiлеспрямовано створена або стихiйно виникла форма вiддзеркалення об'єкту в свiдомостi людей. Інодi iмiдж характеризують як експресивну, виразну сторону образу.
Стиль письмової мови преси – не безособовий монолог, а коментарi конкретного автора. Тому виклад ведеться вiд третьої особи «автор вважає». Вiдбувається вживання конструкцiй, якi виключають вживання займенникiв.
Основним видом жанрового оформлення тексту преси є есе, в них, iмiдж багато в чому зумовлюється об'єктивними характеристиками об'єкту, зокрема, iмiдж людини зумовлюється його психологiчним типом i особою, їх вiдповiднiстю запитам часу i общества[41].
У друкарських текстах преси, яких характеризується iмiдж особи багато загального. Проте, оскiльки кожна особа неповторювана, тому є своя неповторна текстова специфiка. Вона включає особовi особливостi:
· одяг i аксесуари, оточення i компанiю i так далi
Тексти вiдрiзняються оригiнальнiстю при характеристицi iмiджу особи. Сучасна преса припускає наявнiсть рiзноманiтних форм i методик оформлення текстiв. Публiцистичний стиль текстiв так само пов'язаний з поняттями жанру. Проте якщо, враховуючи тенденцiї розвитку сучасного друкарського слова, то однiєю з головних є тенденцiя синтезування форм словотворення.
Характеристика iмiджу пов'язано з поняттям диференцiювання. Це об'єднання багато, рiзних по своїх завданнях i цiльових установках жанрiв в одному формоутвореннi – матерiал i сюжет.
оцiнного характеру. Вони поєднуються з основним фактажом, узагальненнями i аналiзом даних про конкретну особу. При характеристицi iмiджу особи використовують:
· тексти, в яких особисто автор говорить про себе, сам себе коментує.
· тексти аналiтичного характеру, в яких автор оцiнює особу i її життєвi успiхи. Цiлiсне сприйняття тексту в пресi дозволяє дати характеристику iмiджу особи. Тому необхiдно враховувати композицiйнi прийоми. Вони впливають безпосередньо на змiст тексту.
· використовують наочнi прийоми - побудови матерiалу вiдображає послiдовнiсть i субординацiю подiй i фактiв;
· методичнi прийоми - вiдтворення структури авторського мiркування.
Полiттехнологiї - це комплекс заходiв (передусiм iнформацiйних, але пiдкрiплених вiдповiдними органiзацiйними, кадровими та фiнансовими ресурсами) спрямованих на створення позитивного iмiджу , та вiдповiдно - послаблення позицiй опонентiв. Серед прийомiв та засобiв, якими користувалися росiйськi ЗМІ для висвiтлення українських виборiв-2006 найбiльш помiтними були такi:
1. Нерiвномiрнiсть висвiтлення в пресi та надання ефiрного часу представникам рiзних полiтичних сил - суб'єктiв українських виборiв. У матерiалах друкованих та електронних ЗМІ бiльшiсть нейтральних або позитивних матерiалiв було присвячено Партiї регiонiв. Непропорцiйно багато уваги удiлялось ПСПУ та її лiдеру Н. Вiтренко. Тобто, тим партiям, якi позицiонували себе як антипомаранчевi та проросiйськi. Аналогiчна картина спостерiгалася i на росiйському телебаченнi. Так, за висновками виборчого монiторингу телевiзiйних новин на росiйських каналах "РТР-планета", "ОРТ-международное" та "НТВ-мир" (три найвпливовiшi росiйськi телеканали, у тому числi й на територiї України), що проводився з 1 грудня 2005 р. по 26 березня 2006 р. комiтетом "Рiвнiсть можливостей" та асоцiацiєю "Спiльний простiр", "висвiтлення виборiв до Верховної Ради та органiв мiсцевого самоврядування на росiйських каналах… було необ'єктивним та незбалансованим". Особливо в останнi мiсяцi подавалося багато негативної iнформацiї про владу i про провладнi партiї, а про опозицiю - позитивної. В середньому за один день за весь час монiторингу у новинах названих каналiв про НСНУ подавалося 470 с (секунд) нейтральної iнформацiї, у той же час про ПР - 1002 с. Щодо негативної iнформацiї, то про ПР вона була практично вiдсутня, про НСНУ складала 277 с.
2. При вiдображеннi вiдмiнностей у теоретичних настановах та практицi провiдних акторiв парламентських перегонiв, фокус уваги перемiщався з дiйсно актуальних полiтичних та економiчних питань на штучно роздмухуванi опозицiєю проблеми, як то - боротьба проти вступу до НАТО, тяжiння до ЄЕП, надання росiйськiй мовi статусу другої державної i т. п.
3. Подача iнформацiї щодо виборчої кампанiї в Українi постiйно вписувалася у загальний негативний контекст найболючiших проблем україно-росiйських вiдносин - газовий конфлiкт, невирiшенi питання щодо використання ЧФ РФ у Криму маякiв та iнших об'єктiв, заборона на експорт української молочної продукцiї в Росiю тощо. Так, пiд час газового конфлiкту простежувалася цiкава тенденцiя: поки мiж Україною та Росiєю не було домовленостi з газового питання, iнформацiя подавалася виключно негативного забарвлення (iронiчнi та оцiночнi судження, коментарi полiтологiв щодо неправильних дiй уряду, iнтерв'ю українських полiтикiв з погрозами про iмпiчмент уряду та президенту). Пiсля пiдписання газової угоди подача новин з України одразу стала бiльш врiвноваженою. Це однозначно свiдчить про керованiсть кампанiї у росiйських ЗМІ з єдиного центру.
технiчних питаннях. Такими були, зокрема, великi черги на дiльницях, складнощi сприйняття великого за обсягом бюлетеню, помилки при перекладi прiзвищ у списках виборцiв, дрiбнi порушення на окремих дiльницях i таке iнше.
5. Широке застосування манiпуляцiй та оцiночних суджень у структурi самих iнформацiйних повiдомлень. Їх тональнiсть у бiльшостi випадкiв носить критичний, iронiчний, агресивний по вiдношенню до України та її влади характер. Мали мiсце чисельнi приклади вiдвертих образ i навiть територiальних претензiй до нашої держави. Вiдповiдну функцiю вiдiгравав i пiдбiр заголовкiв повiдомлень. Типовими є, наприклад, такi: "Слабкий президент", "Вiн програв", "Партiї непереможцiв", "Вибирати далi нiкуди", ""Нашу Україну" з пiдтасовками спробують витягнути на друге мiсце", "ЦВК України готується до масштабних фальсифiкацiй, щоб не допустити до влади Януковича", "Антиросiйська риторика - останнiй передвиборчий ресурс української влади", "Кримський виборець помер на дiльницi" i т. д.
6. Застосування прямої дезiнформацiї та вiдвертих провокацiй, що використовуються потiм, як iнформацiйнi приводи. Чи не найбiльша з них - "Спецiальне розслiдування" каналу РТР про, начебто, будiвництво пiд Києвом у гарнiзонi "Макарiв-11" секретної тюрми ЦРУ. Не можна визначити iнакше нiж як провокацiю нiчим не мотивоване зняття з прямого ефiру каналом РТР запланованого напередоднi iнтерв'ю з Президентом України В. Ющенком. Таких прикладiв можна привести багато. Таким чином, цiлком очевидно, що викривлене, тенденцiйне та необ'єктивне вiдображення українських виборiв у росiйських ЗМІ є спланованою, органiзованою та направленою iнформацiйною кампанiєю проти Української держави з боку росiйської влади [43].
Серед прийомiв та засобiв, якими користувалися росiйськi ЗМІ для висвiтлення українських виборiв-2007 найбiльш помiтними були такi:
· Нерiвномiрнiсть висвiтлення в пресi та надання ефiрного часу представникам рiзних полiтичних сил - суб'єктiв українських виборiв. про владу i про провладнi партiї, а про опозицiю - позитивної.
· При вiдображеннi вiдмiнностей у теоретичних настановах та практицi провiдних акторiв парламентських перегонiв, фокус уваги перемiщався з дiйсно актуальних полiтичних та економiчних питань на штучно роздмухуванi опозицiєю проблеми, як то - боротьба проти вступу до НАТО, тяжiння до ЄЕП, надання росiйськiй мовi статусу другої державної i т. п.
· Пiдмiна прiоритетiв: увага аудиторiї всiляко вiдволiкалась вiд дiйсно демократичного, чесного та прозорого характеру виборiв у цiлому i, натомiсть, переносилась на рiзноманiтнi недолiки у другорядних, технiчних питаннях.
· Широке застосування манiпуляцiй та оцiночних суджень у структурi самих iнформацiйних повiдомлень. Їх тональнiсть у бiльшостi випадкiв носить критичний, iронiчний, агресивний по вiдношенню до України та її влади характер.
Можна чiтко простежити наслiдки цiєї кампанiї:
1. Необ'єктивне iнформування громадян РФ про подiї в Українi, формування негативного ставлення громадської думки до України в цiлому i, особливо, помаранчевої влади.
2. Пiдготовка пiдґрунтя, внаслiдок цього, до легiтимацiї жорсткого зовнiшньополiтичного курсу та прямого втручання у внутрiшнi справи України.
3. Виправдання (пiд виглядом необхiдностi протистояння "помаранчевiй загрозi") поступового згортання громадянських прав та свобод i посилення авторитарних тенденцiй всерединi РФ.
4. Психологiчний тиск на українську аудиторiю росiйських мас-медiа, та пряме втручання, таким чином, у виборчий процес.
та iнших країнах є споживачами росiйських iнформацiйних продуктiв i, через це, опосередковано впливають на формування громадської думки в цих країнах.
Полiттехнологiї - це комплекс заходiв (передусiм iнформацiйних, але пiдкрiплених вiдповiдними органiзацiйними, кадровими та фiнансовими ресурсами) спрямованих на створення позитивного iмiджу , та вiдповiдно - послаблення позицiй опонентiв. Визначено, що створення iмiджу полiтика в рамках виборчої кампанiї - це серiя крокiв, якi носять технологiчний характер, мова йде про методи пiдготовки, органiзацiю i впровадження iмiджу[44].
Полiтичний маркетинг, полiтичний менеджмент, PR, полiтична реклама та пропаганда використовуються як технологiї створення iмiджу полiтичного лiдера. В полiтичному маркетингу i полiтичному менеджментi вiддзеркалюються процеси, пов’язанi з аналiзом суспiльно-полiтичної ситуацiї, визначенням стратегiї i тактики впливу на настрої i поведiнку електорату, форми i методи пiдготовки i проведення виборчої кампанiї. PR – дiяльнiсть, яка пов’язана iз знаходженням взаєморозумiння мiж будь-якою органiзацiєю та громадськiстю[45].
Полiтична реклама формує iмiдж людей, iдей, програм та полiтичних поглядiв, вона переважно застосовується пiд час виборчих кампанiй, i здiйснюється через ЗМІ: радiо, телебачення, газети. Мiж PR i полiтичною рекламою є спiльне: вирiшуються однi задачi, i рiзниця - в методах досягнення поставленої задачi.
Пропаганда - це вид масової комунiкацiї, вона являється одним iз засобiв полiтичної манiпуляцiї. Пропаганда орiєнтується на колективне несвiдоме, її об’єктом стає маса, вона перетворює особистiсть в натовп i втягує її в певну дiяльнiсть.
Висновки до роздiлу 3
· В український iнформацiйний простiр нинi так широко втручаються передовсiм електроннi мас-медiа Росiї, передаючи часто сфальшовану iнформацiю, iнтерпретуючи факти у вигiдному їм свiтлi, не пропускаючи нагоди поглузувати над помилками українського найвищого керiвництва.
iнтересiв Москви чи створити з нею якiсь спiльнi полiтичнi або економiчнi державнi утворення.
· Завдяки спiльностi українсько-росiйського iнформацiйного простору Росiя має можливiсть iстотно впливати на будь-якi, в тому числi полiтичну й iдеологiчну сфери українсько-росiйських вiдносин, що не виключає спроби реалiзацiї i таких, зокрема, цiлей, якi суперечать завданню збереження України у статусi незалежної держави.
· Велика частина постсовєтської аудиторiї вiдбирає цю iнформацiю через захiднi цiнностi i порiвнює її з iнформацiєю подану росiйськими ЗМІ, отриманою вiд її медiа, таким чином формуючи власнi точки зору.
i полiтичний дискурс ЗМІ (у першому випадку словом, жестом промовляє влада, у другому — ЗМІ, якi є рупором влади), називатимемо обидва “полiтичним дискурсом ”. Полiтичний дискурс ЗМІ є репрезентацiєю дискурсу влади та її полiтики. ЗМІ являють собою найвагомiший комунiкативний осередок, через який вiдбувається iнформацiйний обмiн у суспiльствi, формуються загальнi соцiальнi настрої, розвивається суспiльна свiдомiсть. Усе це вимагає чiтких етичних орiєнтирiв. Свобода думки i слова, вiльне виявлення громадянами своїх поглядiв i переконань є одним з головних чинникiв розбудови правової демократичної держави як другого етапу розбудови української України. Саме тому захист прав людини на iнформацiю, свободу думки i слова, на вiльне висловлення своєї позицiї повинен стати одним iз прiоритетiв всього українського суспiльства.
Формування громадської думки в Українi вiдбувається за умов пострадянських соцiально-економiчних та полiтичних трансформацiй, що iстотно позначається на її характерi та особливостях. Загалом за роки незалежностi спостерiгаються два процеси, що безпосередньо впливають на формування громадської думки, – зменшення публiчної активностi переважної бiльшостi громадян та концентрацiя їхнiх зусиль на приватнiй сферi. Це позначається на тому, що бiльшiсть iнформацiї щодо подiй громадського життя громадяни отримують завдяки ЗМІ.
Натомiсть публiчна громадська активнiсть пересiчного українця вкрай незначна. Особистий досвiд не вiдiграє значної ролi у сприйняттi, оцiнцi та iнтерпретацiї громадянином поточних подiй суспiльно-полiтичного життя. Водночас полiтичнi преференцiї значною мiрою опосередковуються iсторичними та соцiокультурними стереотипами, що позначається на ставленнi до тих чи тих полiтичних сил.
подiлу України – регiональнi соцiокультурнi та iсторичнi вiдмiнностi уможливлюють їхнє використання в поточнiй полiтичнiй боротьбi, внаслiдок чого iдеологiчнi вiдмiнностi вiдступають на другий план. Визначальну роль у цьому процесi вiдiграють ЗМІ як головне джерело iнформацiї про актуальне суспiльно-полiтичне життя.
Немає сумнiву, що роль друкованої преси, або так званої газетної iндустрiї у всьому свiтi дещо скорочується. Незважаючи на це, за висновками статистики, серед тих, хто вiддає перевагу телебаченню, все ж багато таких, якi читають газети та журнали, отримують рiзноманiтнi бюлетенi, листiвки рекламного характеру тощо. Незважаючи на обмеженiсть впливу друкованих видань пiд час виборчих кампанiй у порiвняннi з телебаченням в Українi, пов'язану, в тому числi, i з погiршенням рiвню життя, роль друкованих видань значна та потребує додаткового вивчення. Хоч взаємовiдносини преси i влади вже тривалий час дослiджуються науковцями, новi умови життєдiяльностi української держави, поява за вiдносно короткий перiод часу чималої кiлькостi нових друкованих видань, полiтичних партiй та намагання полiтичних сил вiдверто використовувати пресу для впливу на електорат вимагає ретельних дослiджень методiв i засобiв впливу преси на електорат передусiм для забезпечення можливостi побудови методологiчної основи для оптимiзацiї впливу ЗМІ.
Інформацiйний простiр завдяки нашим досить недосконалим законам виявився перенасиченим не українськими iнформацiйними потоками, iдеями i символами iнших культур. Результатом цього є намагання витiснити вiтчизнянi засоби масової iнформацiї з внутрiшнього ринку, нездатнiсть їх вийти у свiтовий iнформацiйний простiр.
Сучасний етап розвитку українського суспiльства потребує правдивого, оперативного та впливового висвiтлення пресою всiх внутрiшньополiтичних процесiв у державi, що створюватиме конкурентоспроможний iнформацiйний простiр. За висновком заступника секретаря Ради нацiональної безпеки i оборони України О. Бєлова, який безпосередньо займався розробкою Концепцiї iнформацiйної безпеки держави, “сьогоднi нацiональний iнформацiйний простiр ще не є конкурентоспроможним, тому вiдчувається певний тиск збоку iнших, бiльш розвинутих ЗМІ в Українi”. Показово, що пiсля затвердження Концепцiї нацiональної безпеки, де однiєю з восьми галузей визначено iнформацiйну безпеку держави, iнформацiйна експансiя з боку iноземних держав не тiльки згадується як одна з головних загроз нацiональнiй iнформацiйнiй безпецi України, а й наголошується, що в разi неспроможностi України увiйти до свiтової iнформацiйної системи в якостi самостiйного гравця, незалежнiсть i суверенiтет держави стане проблематичним питанням.
Окрiм того, важливою є роль ЗМІ нацiональної системи цiнностей та власне нацiональної iдеї. Варто згадати, що на дiяльнiсть преси перiоду становлення впливають новi важливi аспекти, якi не повиннi залишатися поза увагою науки: розпад СРСР значно розпорошив суспiльство у полiтичних орiєнтацiях i через вiдсутнiсть в державi електоральних традицiй можна стверджувати, що другi вiльнi парламентськi вибори фактично були першими пiсля ейфорiї на гребенi незалежностi; сама преса в Українi ще переживає перiод розбудови, ще не завершився етап розумiння журналiстами правил демократичного суспiльства, тому дiяльнiсть самої преси у перiод виборчих кампанiй, що вiдбулися, потребує детального вивчення. Це надає можливiсть визначити ступiнь “демократизацiї” та полiтичної структурованостi сучасного українського суспiльства з одного боку, та об’єктивно оцiнити ступiнь розвинутостi самих друкованих видань в державi.
"Независимая газета" аналiзує можливостi полiпшення україно-росiйських вiдносин i наводить думку експертiв, якi вважають, що це неможливо зробити без участi президентiв двох держав. Вони вiдзначають також, що наступного року ситуацiя може навiть погiршитися. Найгострiшими проблемами, що зараз обговорюються, стало постачання газу в Україну - у контекстi нерозв'язаних боргових проблем та обiцяного "Газпромом" припинення постачання газу iз 1 сiчня, вважають автори публiкацiї. З цим пов'язане також друге важливе питання - встановлення у 2009 роцi жорсткiшого режиму торгiвлi мiж двома країнами. Полiтичний контекст двостороннiх вiдносин ускладнений з лiта, пiсля росiйсько-грузинської вiйни, припускає газета i нагадує читачам, що Москва звинувачує Київ у постачаннi зброї Тбiлiсi, а Київ посилив умови пересування Чорноморського флоту РФ морською дiлянкою української територiї.
Росiйськi ЗМІ продовжили коментувати проблему розширення НАТО. Наприклад "The International Herald Tribune" нагадує, що на самiтi Альянсу в Брюсселi мiнiстри закордонних справ НАТО вирiшили "вiдкласти на невизначений термiн" питання щодо вступу до органiзацiї України та Грузiї, i робить висновок, що цi країни не будуть прийнятi до Альянсу, доки "Нiмеччина та iншi країни Європи на будуть впевненi, що через це не постраждають вiдносини з Росiєю".
того, надає саме йому перевагу. Цi тенденцiї донедавна були притаманнi багатьом державам СНД. Внаслiдок цього росiйськi електроннi ЗМІ не тiльки одноосiбно формують уявлення про Україну на величезних просторах Спiвдружностi, а й досить часто стають активними учасниками внутрiшньополiтичних процесiв у самiй Українi. Отже, медiа-полiтика росiйських ЗМІ стає суттєвим чинником українсько-росiйських вiдносин.
Необхiдно дотримуватись iнформацiйної безпеки – це захищенiсть iнформацiйного простору вiд iнформацiйної агресiї. У деяких країнах, зокрема Росiї, iснують доктрини iнформацiйних вiйн, створенi спецiальнi структури для розробки i проведення пiдривних iнформацiйних операцiй. Сьогоднi український iнформацiйний простiр зазнає систематичної агресiї ззовнi i майже тотально контролюється росiйськими ЗМІ. Серед «вразливих точок» українського медiапростору, зменшення кiлькостi українського сегменту в книговидавництвi та ЗМІ, це свiдчить про необхiднiсть законодавчих змiн для захисту та змiцнення нацiонального iнформацiйного простору.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Joseph S. Nye Soft Power: The Means to Success in World Politics , 2004.
2. Крупський І. Електроннi мас-медiа України вiд тоталiтарного до пострадянського суспiльства: хто i як формував iнформацiйний простiр держави // Телевiзiйна йрадiожурналiстика. Збiрник науково-методичних праць. – Львiв, 2005. – Вип. 6. –С. 139 – 150
3. Дубас О. Інформацiйний розвиток сучасної України у свiтовому контекстi. – К.: „Генеза”, 2004. – 207 с.
4. Здоровега В. Й. Теорiя i методика журналiстської творчостi: Пiдручник. – Л.: ПАІС, 2004. – 268 с
5. Липпман У. Общественное мнение / У. Липпман ; пер. с англ. – М., 2004. – 384 с.
7. Почепцов Г. Г. Теорiя комунiкацiї. – К.: РВЦ Київський унiверситет, 1999. – 308 с.
И. В. Пашкова. Комментарии В. Л. Михлина, Н. К. Бонецкой, В. М. Алпатова, Н. Л. Васильева, И. П. Пешкова. - М.: Лабиринт, 1998. - 608 с.
9. Попов В. Б. О перспективах развития теории социальной коммуникации. Размышления по поводу учебного пособия (Ситниченко Л. Першоджерела комунiкативої фiлософiї – К.: Либiдь, 1996. – 176 с.) // Фiлософськi дослiдження. Збiрник наукових праць Схiдноукраїнського нацiоналльного унiверситету. – Випуск 1. – Луганськ, 2000. – 216 с.
10. SMI.RU. Маршал Маклюэн и информационные войны.[ел. ресурс] Режим доступу: http://www.smi.ru/2000/01/ 14/947797776.html
11. Кулицький С. Інформацiйнi потреби пострадянської економiки та проблеми їх задоволення. // Суспiльнi реформи та становлення громадянського суспiльства в Українi: Матерiали наук. -практ. конф. / За заг. Ред. В.І. Лугового, В. М. Князєва. – К.: Вид-во УАДУ, 2001.– с. 267-269.
14. Феоктистова Илсэяр Рустамовна Проблема имиджа постсоветской России: Дис. ... канд. ист. наук : 23. 00. 01 Казань, 2005 218 с.
15. Богдан Червак «Як виграти iнформацiйну вiйну» .[ел. ресурс] Режим доступу: http://www.pravda.com.ua/news/2006/5/29/42237.htm
18. Воронов І. Глобалiзацiя i полiтика. Реалiї i перспективи соцiальних трансформацiй. — К., 2004.
20. Головатий М. Глобалiзацiя як засiб знищення нацiональних держав // ПЕРСОНАЛ. — 2004. — № 11.
21. Бiлорус О. Глобалiзацiя i нацiональна стратегiя України. — Броди, 2001.
23. Україна досi сприймається в ЄС через росiйськi ЗМІ .[ел. ресурс] Режим доступу: http://www.uceps.org/ukr/expert.php?newsid=952
26. Росiйськi ЗМІ вийшли на тропу вiйни? .[ел. ресурс] Режим доступу: http://www.patent.net.ua/intellectus/interesting/facts/279/ua.html
27. Україна у фокусi зарубiжних ЗМІ .[ел. ресурс] Режим доступу: http://www.utr.tv/news/?id=18684
30. www.Ozon.ru, www.delokrat.ru
31. Конструирование имиджа региона российскими средствами массовой информации : дис. ... канд. социол. наук / Р. Н. Мингалеев ; Казан. гос. технол. ун-т. – Казань, 2004. – 171с.
33. Спiльний українсько-росiйський iнформацiйний простiр як зона можливого соцiокультурного впливу на Україну.[ел. ресурс] Режим доступу: http://niurr.gov.ua/ukr/publishing/panorama34
34. Путiн вiдомстить Українi за спробу позбутися енергетичної залежностi, - росiйськi ЗМІ .[ел. ресурс] Режим доступу: http://rpl.net.ua/2009/03/25/putnvdomstitukranzasprobupozbutisjaenergetichnozalezhnost__rosjjskzm.html
35. Росiйськi ЗМІ пропонують наслiдувати свiтовий досвiд i не платити за базування ЧФ.[ел. ресурс] Режим доступу: http://palm.newsru.ua/ukraine/24oct2008/vedomosti.html
37. Доценко Е. Психология манипулирования: феномены, механизмы и защита. –М.: МГУ, 1996. – 344 с.
38. Почепцов Г. Г. Комуникативные технологии двадцатого века. – М.: „Рефл-бук”, „Ваклер”, 2001. – 352 с.
40. Перелыгина Е. Б. Психология имиджа. – М., 2002. – 221 с.
42. Лазутина Г. В. Технология и методика журналистского творчества. -М.: Изд-во МГУ, 1988.–С. 24-35.
43. Вiддiл соцiальних вiдносин та громадянського суспiльства НІСД «Росiйськi ЗМІ про пiдсумки парламентських виборiв в Українi» [ел. ресурс] Режим доступу: http://www.niss.gov.ua
45. Соловьев А. И. Политология: Политическая теория, политические технологии: Учебник для студентов вузов. – М.: Аспект Пресс, 2001. – 559 с.
|
