Факт та його функцiя в журналiстському творi
КУРСОВА РОБОТА НА ТЕМУ:
Змiст
Вступ
1. Факт в журналiстському творi
1. 1 Визначення факту, його природа i видив журналiстицi
1. 2 Оцiнка факту в журналiстському творi
2. Мiсце факту в рiзних жанрах журналiстики
2. 2 Факт в аналiтичних жанрах
2. 3 Факт в художньо-публiцистичних жанрах
Висновок
Вступ
Актуальнiсть дослiдження. Як вiдомо в основi будь-якого журналiстського твору лежать факти – своєрiднi цеглинки, з яких складається вся його структура. Тому таким важливим моментом журналiстської роботи є не тiльки збiр фактичного матерiалу, але й методи його обробки i викладу. Для того щоб успiшно оперувати фактами, вмiло пред’являти їх у текстi, вибудовувати з них певну систему доказiв, використовувати їх в якостi наочної iлюстрацiї думок, необхiдно для початку розiбратися в складнiй природi факту, що виражається в проблемi спiввiдношення факту i об’єктивної реальностi, бо при цьому виникає протирiччя – ототожнення факту i подiї, адже вiдображення оригiналу не є самим оригiналом.
Об’єктом цього дослiдження є власне поняття факт як одиниця об’єктивної дiйсностi.
Методи дослiдження – аналiз теоретичної бази, пiдручникiв, наукових робiт, статей; аналiз практичної бази, власне журналiстських творiв; узагальнення i систематизацiя отриманих даних;
Розглянути таке поняття як «образ» в журналiстському творi;
Визначити критерiї достовiрностi факту;
Розглянути яке мiсце займає факт у тому чи iншому жанрi журналiстики.
Наукова новизна дослiдження полягає в тому, що:
· Проаналiзовано природу факту як явища об’єктивної дiйсностi;
· Виявлено характернi особливостi втiлення факту в рiзних за жанровою тематикою журналiстських творах.
Цiль наукової роботи – визначення мiсця факту в журналiстицi i виявлення межi, коли об’єктивна iнформацiя, що мiститься у фактi стає суб’єктивною, тобто iнтерпретованою журналiстом.
Факт – мiкроскопiчна частка реальної дiйсностi. За його допомогою журналiст може вказати на зв'язок реальної конкретної ситуацiї з масштабною суспiльною проблемою, продемонструвати ступiнь своєї зацiкавленостi ситуацiєю, визначити варiанти розвитку подiй тощо. Проте складнiсть розгляду цього поняття полягає в тому, що сам по собi факт багатоплановий, а вписаний у систему суджень, у процес доказу, у той чи iнший узагальнюючий журналiстський матерiал, факт втрачає свою природну багатограннiсть, висвiтлюється якоюсь однiєю стороною, тобто стає вже не реальним фактом, а вiдображеним крiзь свiдомiсть i розумiння автора твору.
заснований на конкретних прикладах, висновок, список використаної лiтератури та додатки.
1. Факт в журналiстському творi
1. 1 Визначення факту, його природа i види в журналiстицi
Факт (вiд лат. Factum – зроблене) – дiйсна подiя, явище, випадок [4].
Об’єктом журналiстського вiдображення може бути як сама дiйснiсть, так i соцiальнi явища, i процеси, i людина. Словом, у полi зору журналiстiв знаходиться рiзноманiтний свiт у всiх його проявах. Включаючись в процес пiзнання дiйсностi, журналiст фокусує увагу на суспiльно-значущих подiях. У самому актi вибору об'єкта пiзнання, в специфiцi його сприйняття, рiзних форм вiдображення, в оцiнцi та iнтерпретацiї життєвої ситуацiї виявляється авторська позицiя[1]. Тому, говорячи про спiввiдношення об'єктивного i суб'єктивного у фактi, багато авторiв сходяться на тому, що змiст факту – це об’єктивне вiдображення подiї, що знаходиться поза людською свiдомiстю, а форма, в якiй здiйснюється це вiдображення, суб'єктивна.
Отже факт, як явище дiйсностi, можна класифiкувати наступним чином:
1. Факт як елемент дiйсностi.
2. Факт як елемент свiдомостi.
3. Факт як елемент тексту.
їх з рiзних бокiв, спостерiгаючи їх поведiнку в рiзних умовах, i тим самим отримуємо додаткову iнформацiю, що наближає за змiстом факт свiдомостi з фактом дiйсностi. В третьому випадку домiнуючою функцiєю виявляється функцiя збереження iнформацiї в матерiальнiй формi. При цьому факт зберiгає i першi два ряди функцiй: вони реалiзуються при контактi тексту з аудиторiєю [5].
Для журналiстiв об'єктивне висвiтлення подiй означає суворе дотримання фактiв. А як же бути з авторськими коментарями, мiркуваннями, думками? Якщо у хронiкальнiй iнформацiї необхiдно обходитися без оцiночних суджень, то в аналiтичних та художньо-публiцистичних творах факти виступають або в якостi iлюстративного матерiалу, або у виглядi опорних аргументiв, що пiдтверджують ту чи iншу тезу. При цьому журналiст не тiльки пiддає факти всебiчному аналiзу, але i дає їм власне трактування i оцiнку.
висвiтлення новин, яке виключає емоцiї i вiддiляє факти вiд думок [2]. Для багатьох об'єктивнiсть означає точне освiтлення фактiв i подiй у формi неупередженого опису. Останнiм часом, однак, теорiя об'єктивностi стала допускати аналiтичне освiтлення подiй, яке далеко виходить за рамки неупередженого опису. Прагнучи до об'єктивного висвiтлення подiй, журналiстовi треба пам'ятати, що не можна пiдмiняти факт власною думкою, оцiнкою, трактуванням, iнтерпретацiєю.
Що ж у такому випадку мають на увазi пiд фактом? Факт в журналiстицi можна визначити як достовiрне вiдображення фрагмента реальностi, що володiє соцiальною репрезентативнiстю [1]. Саме за допомогою фактiв журналiсти створюють модель рiзноманiтної дiйсностi. Для повного та адекватного вiдображення рiзних подiй, явищ i процесiв в iнформацiйних, аналiтичних та художньо-публiцистичних матерiалах використовуються найрiзноманiтнiшi факти: соцiальнi, iсторичнi, лiтературнi, юридичнi, культурологiчнi та iн. Ставлення до фактiв як до одиниць знання i викликає до них явну довiру у людей.
Але якою мiрою можна вiрити тим або iншим фактичним даним, якщо в них вже є оцiнка, що вiдображає не тiльки понятiйну систему людини, але й особливостi його сприйняття? Щоб бути впевненими в репрезентативностi фактiв, журналiстам потрiбно знати, по-перше, з яких джерел вони отриманi, по-друге, якi цiлi переслiдували респонденти, що повiдомили про тi чи iншi факти, по-третє, чiтко вiдрiзняти факти науки вiд буденних фактiв.
та об'єктивностi, тим бiльше число емпiричних спостережень i вимiрювань, i тим необхiднiшим є застосування статистичних методiв їх обробки. В аналiтичних i публiцистичних творах журналiсти охоче звертаються до фактiв науки [3]. Особливо часто використовуються матерiали соцiологiчних дослiджень, експертнi висновки, статистичнi викладки, результати експериментiв i iн. Подiбного роду фактичнi данi застосовуються у виглядi iлюстративного матерiалу або в якостi основних або додаткових аргументiв, надаючи авторським мiркуванням особливу переконливiсть.
Використання статистичних даних вiдноситься до традицiйних методiв пред'явлення фактiв. Мовою цифр можна окреслити те чи iнше явище, розкрити суть проблеми, показати динамiку розвитку подiї, нарештi, зробити на їх основi висновки [1].
Дуже часто науковi факти стають предметом публiкацiї. Використання наукових фактiв у журналiстських матерiалах носить самий рiзноманiтний характер: вiд простої констатацiї до розгорнутих положень. Точнiсть i достовiрнiсть – основнi ознаки всiх наукових фактiв. Саме тому журналiсти так охоче звертаються у своїх публiкацiях до подiбного роду вiдомостей.
Поряд з науковими фактами журналiсти охоче використовують у своїх матерiалах так званi буденнi факти, якi, представляють собою результат сприйняття людиною навколишньої дiйсностi, сприйняття безпосереднього, конкретно-чуттєвого, що запам'ятовується в єдностi емоцiйної реакцiї i логiчного усвiдомлення того, що сталося. Якщо визнати буденну свiдомiсть "колискою" суспiльної свiдомостi, то можна говорити про буденний факт як про первiсний змiстовий елемент, що володiє достовiрнiстю безпосереднього спостереження, що вiдбиває у свiдомостi людини "дискретний шматок дiйсностi". Подiбного роду факти використовують тодi, коли необхiдно розповiсти про безпосереднiй досвiд людей, про їх емоцiйнi реакцiї на тi чи iншi подiї i т. iн. Цiннiсть буденних фактiв полягає в тому, що за ними можна побачити реалiї соцiального життя людей [2].
В основi буденного факту лежать не тiльки якiсь моменти дiйсностi, але i реальнi вчинки людей, якi можуть стати предметом журналiстського вiдображення. Головна особливiсть буденних фактiв – в їх життєподiбностi. На вiдмiну вiд фактiв науки вони носять синкретичний характер i в силу цього не здатнi розкрити суть того чи iншого явища. Звернення журналiстiв до подiбного роду фактiв може бути обумовлено наступними причинами: по-перше, з їх допомогою можна вiдтворити звичний i пiзнаваний читачами фон того чи iншого фрагмента дiйсностi, по-друге, виявити мотиви поведiнки людей; по-третє, пiдкреслити тi чи iншi сторони подiї.
та iнтерпретує факти [1].
Факт в журналiстицi – достовiрне вiдображення фрагмента дiйсностi, що володiє реальною репрезентативнiстю. З його допомогою створюється модель дiйсностi. Використовуються рiзного роду факти [2].
людини»; в гносеологiчному – «фрагмент свiдомостi, що вiдображає одиницю реальностi» [5]. Реальнiсть завжди багатша за те, що ми знаємо про неї.
Інша справа, що потрiбно прагнути до максимальної вiдповiдностi нашому уявленню про реальнiсть – їй самiй. Перешкод тут багато. Чи не головна з них полягає у тому, що факт реальностi не пiддається розгляду один, сам по собi. Вихоплений з системи iстотних зв'язкiв, вiн легко може перетворитися в нашiй свiдомостi в картинку, що спотворює дiйснiсть [6]. Це пояснюється тим, що в силу своєї творчої природи свiдомiсть, не вiдобразивши реальних вiдносин факту, здатна включити його в систему iнших зв'язкiв – несуттєвих, другорядних, а то й взагалi примарних. Саме тому факти можуть нiчого не означати, коли вони подаються безсистемно, без зв’язку з iншими фактами. Вони можуть означати дуже багато, мати вирiшальне значення, коли розглядаються у зв’язку з iншими фактами, з певними логiчними законами, наявною системою знань.
Факт стає доступним тiльки у формi судження, тому реальнiсть iснує незалежно вiд людини, а факт – нi. Людина видiляє насправдi якийсь фрагмент, а в ньому – певний аспект (подiю); потiм вона «переводить» своє знання про дiйснiсть (подiю) на «природну» мову, будує знання у виглядi судження про предмет, потiм перевiряє, чи правдиве є дане судження, чи помилкове («верифiкує» його). І тiльки тодi – якщо виявиться, що судження правдиве – те, що описано в цьому судженнi, стає фактом [2].
Судження може бути рiзним за змiстом, але мiстити один i той же факт. Це iнтерпретацiя подiй, наш образ ситуацiї. Образ, який в результатi перевiрки (верифiкацiї) виявився правдивим.
пробиватися через оцiнку i коментар автора.
Достовiрний факт – це судження про подiю, що виявилося iстинним в результатi його верифiкацiї.
Недостовiрний факт – це судження про подiю, пiдтвердити яке виявилося неможливим.
Одним iз джерел виникнення суджень – є подiя. У подiї є тiльки одна властивiсть або ознака – те, що вона вiдбулася (або не вiдбулася). Вiдбулися вибори губернатора – подiя, суджень про яке може бути нескiнченна безлiч. Частину з них можливо перевiрити; в процесi верифiкацiї деякi з них не пiдтверджуються i виявляються помилковими, iншi – щирими, пiдтверджуються i тодi перетворюються на факти.
Але є й оцiночнi судження – думки, якi взагалi не можуть бути верифiкованi. Вони оцiнюють або саму подiю, або факт, тобто iстинне судження про подiю. Подiї оцiнюються емоцiйно, факти – як правило, рацiонально. Оцiнки подiй та фактiв можуть бути незалежнi один вiд одного.
Суджень нерiдко буває кiлька, вони утворюють свого роду пучок ознак подiї. Останнi повиннi характеризувати i учасникiв подiї, i характер дiї, i обставини, за яких вiдбувалася подiя, зокрема його часовi та просторовi межi.
Сукупнiсть iстинних суджень про подiю, що утворюють завершений сюжет цiєї подiї, може бути названа реальним фактом на вiдмiну вiд окремо взятого iстинного судження про цю подiю – вербального факту [7].
Для правильної квалiфiкацiї суджень про ту чи iншу подiю важливо враховувати цiлiсну структуру цiєї подiї (реального факту, ситуацiї). Таку структуру вивчає особлива наукова дисциплiна – теорiя мовних актiв, або мовна прагматика. У нiй, зокрема, видiляють такi важливi поняття: пресупозицiя, мотивування, орiєнтованiсть [1].
Пресупозицiя мовного акту – це характеристика вiдношення мовця до ситуацiї спiлкування. Наприклад, знання про ситуацiю, в самому мовному актi прямо не виражене, а лише мається на увазi.
1. 3 Факт та образ в журналiстському творi
Факт – це завжди результат вибору з великої кiлькостi подiй такої подiї, яка, на думку автора, має iстотне значення [8].
Образ – це вiдтворення усвiдомленого автором явища за допомогою тих чи iнших матерiальних засобiв i знакiв – за допомогою мови тощо [7].
Серед видiв образiв у журналiстському текстi часто зустрiчаються iлюстративнi. Вони використовуються для того, щоб висловити бiльш широкi i злободеннi суспiльнi iнтереси, в основному публiцистичнi. У життi часто вiдбуваються такi подiї, цiкавi та важливi своїми загальними, повторюваними властивостями, що мають морально-полiтичне значення. Журналiсти прагнуть iнформувати суспiльство про такi повторюванi подiї. Вони шукають таку подiю i таких осiб, в iндивiдуальностi яких iстотнi властивостi життя, важливi для суспiльства, виявлялися б особливо виразно, яскраво, значно. Інакше кажучи, обирають для свого зображення типовi в своєму родi явища життя, якi можуть служити гарною iлюстрацiєю iстотних особливостей, що мають суспiльне значення. Призначення цих текстiв полягає в тому, щоб вiдтворити реальних людей у всiх їх проявах. Публiцистично-iлюстративнi образи позбавленi гiперболiзму. В них не має вирiшального значення i емоцiйна виразнiсть. Вони вiдтворюють типовi явища такими, якими вони були в дiйсностi.
чи iншому вiдношеннi. Це фактографiчнi образи[7].
Останнiм часом у зв'язку з ускладненням суспiльного життя, розвитком масової комунiкацiї в суспiльствi все посилюється iнтерес до образної iнформацiї про найбiльш важливi подiї у полiтичнiй, культурнiй, виробничiй сферi. Газети i журнали пропонують читачам подiбнi повiдомлення про такi подiї. Автори створюють образи для пiзнання iндивiдуального в реальнiй дiйсностi i не роблять при цьому будь-яких узагальнень. В результатi виникають образи, що передають iнформацiю про те, що десь сталося. Фактографiчнi образи вiдтворюють явища життя, якi вiдзначаються своєю iндивiдуальнiстю. Ілюстративнi образи вiдтворюють явища, заради їх типовостi, реально iснуючої в життi. І тi й iншi не змiнюють iндивiдуальностi явищ, показуючи їх такими, якими вони були в дiйсностi. У створеннi тих i iнших образiв творча уява їх авторiв не має значення i не виявляється дуже помiтно.
На вiдмiну вiд iлюстративних i фактографiчних зображень художнi образи завжди є витвором творчої думки й уяви автора.
Художнi образи найбiльш близькi до образiв публiцистично-iлюстративних. У них також вiдтворюються типовi явища життя у свiтлi тих чи iнших суспiльних iнтересiв та iдеалiв. Але вiдбувається це по-iншому. Автор запроваджує в цих образах iндивiдуальнiсть явищ, щоб вони стали ще бiльш типовими, щоб вони ще бiльш чiтко, яскраво, закiнчено втiлювали в собi iстотнi особливостi. Вiн творчо типiзує життя.
Типiзацiя – це таке вiдтворення життя, в процесi якого iстотнi властивостi його явищ одержують посилене, перебiльшене вираження в їхнiх нових, вигаданих iндивiдуальних рисах. Тому типiзацiя життя може здiйснюватися за допомогою зображення її явищ тiльки в образах, а не в абстрактних поняттях [7].
– деталями, а також зовнiшнiми засобами зображення– промовою, сполученнями звукiв, мiмiкою i жестами, обрисами i фарбами тощо. Художнi образи вiдрiзняються емоцiйною виразнiстю деталей.
Третя вiдмiнна риса образiв у журналiстських текстах полягає в тому, що вони завжди є основним i самодостатнiм засобом вираження змiсту цих творiв.
У журналiстському текстi засоби вираження грають велику роль. Автор своїм твором не тiльки iнформує про те, що створено силою його уяви, не тiльки «заражає» своїми настроями, але й естетично впливає на читачiв, орiєнтуючись на їхню уяву.
Журналiстському тексту протипоказанi рясна «реєстрацiя» вiзуальних частин предметiв i велика кiлькiсть «допомiжних» подробиць. Разом з тим небажанi i сумарнi, тезисно-схематичнi позначення при вiдсутностi деталей, штрихiв. Словесний текст вiдповiдає вимогам мистецтва, якщо автором знайденi якiсь яскравi деталi i подробицi, що вiдтворюють предмет в цiлiсностi його вигляду. Тiльки в цих випадках читач зможе «домалювати» в уявi позначене словами. При сприйняттi такого твору важлива роль належить асоцiацiям – всiляким зiставленням предметiв i явищ [7].
В асоцiацiях читача, що викликаються вербально-художнiми образами, чимало iндивiдуального i довiльного. І це один iз законiв сприйняття. Перебуваючи «пiд владою магiї» вербального мистецтва, занурившись в свiт примхливо мiнливих уявлень, викликаних текстом, читач стає свого роду спiвучасником створення образiв.
2. 1 Факт в iнформацiйних жанрах
Як вiдомо, до iнформацiйних жанрiв вiдносяться замiтка, репортаж та iнтерв'ю. Їх основне призначення – повiдомлення нових i цiкавих фактiв з усiх сфер суспiльного життя людей. Їм притаманнi найбiльш засвоєнi методи збору iнформацiї: спостереження, опитування, читка документiв [11].
журналiст може повiдомити як до початку подiї, наприклад, використовуючи такi клiше, як «завтра, в такий-то час намiчається черговий запуск космiчного корабля...», так i пiсля його завершення, наприклад «вчора вiдбулося урочисте вручення урядових нагород групу театральних дiячiв...». У такого роду нотатках, як правило, використовуються один або два опорних факти, якi даються без коментарiв або яких-небудь подробицi.
У замiтцi використовуються найрiзноманiтнiшi способи подачi фактiв. Наприклад, М. Шостак видiляє два варiанти iнформування: «жорстке» та «м'яке». У першому випадку журналiст оперативно iнформує читачiв про подiю. «Жорстка» новина представляє короткий, точнiше стислий варiант, у якому викладається тiльки суть подiї. У «м'яких» новинах оперативнiсть ослаблена, зате введений момент iнтриги, активнiше використовується деталь [3].
Прикладом «жорстких новин може служити така замiтка «Украинка спрятала ребенка в сумке» (Додаток А). Замiтка написана за класичною формулою римського оратора Квiнтiллiана i вiдповiдає на питання: «що», «де», «коли». Автор в стислiй манерi повiдомив про страшну знахiдку i про горе-мати, не розпилюючись на деталi журналiст повiдомив про мiсце, час, обставини подiї [17].
У «м'яких» новинах акцент робиться на подробицi або на цiкаву деталь. М'якi новина рекомендується при низькiй значущостi подiї або коли необхiдний iнший тон розмови, коли ослабленi або зовсiм вiдсутнi оперативнi або iнформацiйнi приводи. Говорячи про значущiсть подiї, потрiбно завжди пам'ятати про ступiнь автентичностi фактiв. Такими будуть вважатися тiльки тi з них, якi максимально наближенi до подiї за часом i простором. Повiдомлення про зникнення музейного експоната, про який журналiст напише тиждень по тому, навряд чи кого зацiкавить, якщо до нього не додати якихось пiкантних подробиць.
Інформацiйна замiтка пiд назвою «Новый АН может пролететь над Киевом» (Додаток А) є прикладом «м’якої» подачi iнформацiї. В нiй автори повiдомляють про вихiд нового лiтака, що є основним змiстовим фактом цього матерiалу, але щоб привернути увагу аудиторiї журналiсти додають цiкавий елемент – iнформацiю про ймовiрний полiт цього лiтака над Києвом дев’ятого травня [18].
Таким чином, в основi хронiкальної iнформацiї лежать один або два опорних факти. У залежностi вiд ступеня їх автентичностi обирається «жорстке» або «м'яке» iнформування. У нотатках, як правило, використовуються суспiльно значимi факти. При пiдготовцi матерiалу журналiстовi важливо зробити їх правильний вiдбiр [3].
Розглянемо тепер, як позицiонуються факти в репортажi. Предметом репортажного вiдображення є не якась закiнчена подiя, а певний процес або дiя. Тому журналiстовi важливо не просто описати тi чи iншi факти, а показати динамiку розвитку подiї, висловивши до нього своє ставлення. «Наочнiсть» в репортажi досягається завдяки використанню рiзноманiтних деталей, штрихiв i подробиць, а також через авторське спiвпереживання тому, що розгортається на його очах. Не рiдко для репортажу використовують фотографiї. Фотофакт – це приватний випадок факту як засобу вираження iнформацiї [5]. Прикладом його використання є фоторепортажi з мiсця подiї (Додаток Б),[16].
Велика роль в репортажi вiдводиться автору. Вiн – головний розпорядник усiєї дiї. Саме вiд автора залежить, в якому порядку будуть пiднесенi факти, яка картина дiйсностi буде «висвiтлена» найбiльш зримо, як буде вибудувана сюжетно-композицiйна структура репортажу. Присутнiсть автора в матерiалi може бути виражена по-рiзному: через внутрiшнi монологи, роздуми, ремарки, вiдступу, реплiки, характеристики i т. п. Всi цi засоби необхiднi для досягнення «ефекту присутностi». Таким чином, в репортажi журналiст не просто констатує факти, а, вiдштовхуючись вiд них, показує динамiку розвитку подiї, вiдкрито висловлюючи авторське ставлення до всього, що вiдбувається на його очах.
По-iншому будується робота над iнтерв'ю. Журналiсти звертаються до даного жанру тодi, коли їм потрiбно з посиланням на авторитетне джерело освiтити тi чи iншi подiї, коли потрiбнi експертнi оцiнки з приводу певних фактiв, коли потрiбно вiд самої людини дiзнатися будь-якi подробицi з його особистого чи суспiльного життя. Факти, наведенi в iнтерв'ю, завжди пiдпорядкованi загальному задуму i темi розмови. Тому, прагнучи вiдтворити логiку бесiди, журналiсти використовують у публiкацiї тiльки найбiльш значущi висловлювання спiврозмовника. Потрiбно враховувати i рiзницю в уснiй i письмовiй мовi. В уснiй розмовi респондент може вiльно чи мимоволi вiдволiкатися на iншi теми, ухилятися вiд поставлених питань, говорити не по сутi питання, порушувати логiку мiркування рiзними вiдхиленнями i т. п. У письмовiй мовi це є неприпустимим. Тому журналiст комбiнує рiзнi шматки бесiди, виходячи з основного задуму. Так «монтуються» блоки iнтерв'ю, що складаються з питань i вiдповiдей [3].
Факти в iнтерв'ю використовуються з урахуванням рiзновидiв даного жанру. Наприклад, в iнтерв`ю-повiдомленнi спiврозмовник iнформує читачiв про найбiльш важливi подiї. В iнтерв'ю-дiалозi факти – лише привiд для розгортання бесiди. В даному випадку активнiсть проявляє не тiльки респондент, але i журналiст. У портретному iнтерв'ю можуть бути використанi не тiльки факти з бесiди з героєм твору, але i взятi з iнших джерел (наприклад, вiдомостi про ту чи iншу людину можуть бути залученi з опитування його друзiв, родичiв, колег по роботi i т. д.). У всiх рiзновидах iнтерв'ю факти можуть розташовуватися за ступенем їх важливостi.
За формою викладу факти пiдроздiляються на розповiдь, опис i мiркування. Оповiдання це виклад перебiгу подiй в часi, або послiдовностi вiдображення частин складної подiї. Рiзновидами цiєї послiдовностi є: пряма i зворотна хронологiя, пряма хронологiя з вiдхиленнями. Інодi iнтерв'ю концентрується навколо певної центральної подiї. Опис – це послiдовне вiдображення складових частин складного об'єкта чи явища. Зв'язок мiж компонентами опису може здiйснюватися на основi просторових, функцiональних чи iнших вiдносин. Мiркування – це тип смислового зв'язку, заснований на причинно-наслiдкових вiдносинах: воно може розгортатися вiд посилок до висновку; вiд тези до аргументiв i вiд них до висновку; вiд фiксування змiни до аналiзу його причин, вiд елементiв до їхнiх зв'язкiв; вiд встановлення закону до розкриття його модифiкацiй; вiд iндукцiї до дедукцiї i т. iн. Форми викладу фактiв в iнтерв'ю багато в чому залежать вiд характеру смислових зв'язкiв, що встановилися мiж ними. Завдання журналiста в тому й полягає, щоб у ходi пiдготовки матерiалу виключити з нього всi елементи, якi не працюють на розкриття основної тем [9].
2. 2 Факт в аналiтичних жанрах
У фiлософських словниках термiн "аналiтика" трактується як "дослiдження начал, елементарних принципiв, в силу яких судження набуває доказовостi". У цьому значеннi термiн "аналiтика" був започаткований Арiстотелем для назви роздiлу логiчної науки. Система доказiв, антидоказiв, софiстичних заперечень, що їх розроблено видатним фiлософом античностi, актуальна для розумiння методологiї написання сучасних аналiтичних матерiалiв, що розрахованi, насамперед, на прошарок населення iз середнiм прибутком. Це дає останньому можливiсть не тiльки споживати, але й продукувати iдеї, якi згодом стають предметом аналiзу в аналiтичних газетно-журнальних матерiалах [12].
До аналiтичних жанрiв журналiстики вiдносять: кореспонденцiю, статтю, огляд, коментар, звiт, рецензiю та iн. Вони мають справу з iнтерпретуючою iнформацiєю, i їх методи збирання iнформацiї орiєнтованi на основнi логiчнi операцiї: iндукцiю та дедукцiю, встановлення причинно-наслiдкових зв’язкiв, аналiз (як розгляд з рiзних бокiв). Цi жанри розрахованi на проведення дослiджень [3].
Логiчний аналiз дозволяє видiлити наступнi способи пояснення фактiв:
1) з'ясування частин факту i зв'язкiв мiж ними;
2) з'ясування необхiдних умов i обставин iснування фактiв;
3) встановлення причини факту;
4) виявлення дiй, що даний факт справляє на навколишнє середовище.
Така попередня робота над фактичним матерiалом дозволить журналiстовi краще розiбратися в сутi справи, що розглядається, а головне – може привести до створення системи суджень i понять. Набiр даних, зiбраних у журналiстському блокнотi, повинен постати перед читачем чiткою i стрункою системою, що виявляє їхнi вiдносини i взаємозалежностi. Звичайно, у кожного автора можуть бути свої методи написання твору. Але структура руху думки пiдпорядковується загальним творчим закономiрностям.
Позицiйне розташування фактiв усерединi матерiалу можна розрiзнити:
· За часовим принципом, коли факт демонструє розвиток подiї за великий промiжок часу;
· За принципом протиставлення;
· Групування фактiв за проблематикою.
За часовим принципом найчастiше шикуються твори, де авторовi необхiдно подати факти в хронологiчному порядку. Тут може використовуватися як пряма, так i зворотна хронологiя.. У першому випадку автор суворо слiдує логiцi розвитку подiї, а в другому – з'ясовує рiзнi взаємозв'язки, що встановилися мiж фактами в рiзнi промiжки часу.
Прикладом такого групування фактiв можна вважати журналiстський матерiал пiд назвою «Страшный суд» (Додаток В). В якому подається iнформацiя про розвиток подiй в судовому процесi за справою про загибель журналiста Георгiя Гонгадзе. Автор наводить в якостi прикладу iсторiю цiєї справи, де в хронологiчному порядку розташованi подiї i заходи що вiдбулися [13].
обирає з усього масиву фактiв найбiльш суперечливi, щоб з їх допомогою розкрити проблему, по-друге, при порiвняннi тих чи iнших даних, думок, точок зору, позицiй, журналiст приходить до певних оцiнок i висновкiв; по-третє, при зiставленнi виявляються якiсь приватнi або загальнi закономiрностi. Наприклад у публiкацiї пiд назвою «Бремя Че» (Додаток Г), пiднiмається питання роботи столичної мерiї, а саме власне мера мiста Києва Леонiда Черновецького. Для оцiнки його роботи журналiст протиставляє дiйсного мера його попереднику Олександру Омельченку, внаслiдок чого виявляються певнi протирiччя мiж бажаним i отриманим [14].
До групування фактiв за проблематикою вдаються у випадках, коли потрiбно визначити рiзнi елементи дослiджуваного явища, їх взаємозв'язки i вiдносини, коли потрiбно пояснити з рiзних точок зору змiст суперечливої ситуацiї, коли потрiбно видiлити рушiйнi сили розвитку проблеми, коли необхiдно висунути певнi прогнози з приводу стану справ в тiй чи iншiй сферi тощо. Факти подаються не тiльки в якостi вихiдних матерiалiв для аналiзу, але i для демонстрацiї сутi проблеми.
[15].
2. 3 Факт в художньо-публiцистичних жанрах
Розглянемо тепер способи створення документального образу в художньо-публiцистичних жанрах, до яких належать огляд, нарис, фейлетон, памфлет. Вони вирiшують публiцистичнi завдання методами мистецтва, використовують для дослiдження дiйсностi i узагальнень можливостi художнього образу. Цiй групi публiцистики властивi образнiсть, типiзацiя, насиченiсть лiтературно-художнiми образотворчими засобами, сплав поняття i образу [5]. В основi художньо-публiцистичних жанрiв лежать документальнi факти, але визначальним стає авторське враження вiд факту, авторська думка. До способiв пред'явлення фактичного матерiалу можна вiднести типiзацiю, iнтерпретацiю i образне трактування [3].
Типiзацiя використовується в художньо-публiцистичних жанрах з метою виявлення типових рис, характеристик i властивостей дослiджуваного об'єкта. Типiзацiя у нарисi – це, перш за все, вiдбiр найбiльш iстотного, що є в самому життi, в самiй дiйсностi. Газетний нарис тим i вiдрiзняється вiд художнього твору, що в ньому, незважаючи на ступiнь типової узагальненостi, використовуються тiльки строго фактичнi данi, що мають точну адресу. Існують певнi принципи типiзацiї в газетному нарисi – фактична сторона повинна бути скрупульозно збережена. Будь-яке перемiщення в часi, вигадування неiснуючих колiзiй, "домислення" якостей героїв та обставин, в яких вони дiють, неможливо. Має бути точно позначенi час i мiсце дiї, названi iмена та прiзвища героїв. Право автора тут – тiльки вiдiбрати з життєвого матерiалу потрiбнi йому ситуацiї, конфлiкти, факти. Вибравши найбiльш iстотнi, характернi факти, знайшовши серед безлiчi людей типового героя, нарисовець-документалiст дослiджує i вiдображає їх художньо-публiцистичними засобами.
Авторська iнтерпретацiя полягає в тому, що, нiчого не вигадуючи, публiцист при описi життя свого героя може, по-перше, пiддати факти власному осмисленню, по-друге, подiлитися особистими враженнями; по-третє, виразити своє емоцiйне ставлення до героя, по – четверте, на основi наявних даних спрогнозувати розвиток ситуацiї i т. iн. Пропустивши всi факти крiзь авторське сприйняття, публiцист тим самим пiддає їх художнiй трансформацiї. У цьому сенсi автор, на думку M. M. Бахтiна, є «людиною, що органiзує формально-змiстовний центр художнього бачення». При цьому «свiт художнього бачення це свiт органiзований, упорядкований i завершений крiм завдання i сенсу навколо даної людини як його цiннiсне оточення: ми бачимо, як навколо нього стають художньо значущими предметнi моменти i всi вiдносини – просторовi, часовi та смисловi». Саме завдяки авторському баченню читач може проникнути в суть подiї, отримати детальнi характеристики того чи iншого явища, на якi у повсякденному життi, можливо, нiколи не звернув би уваги [3].
Документальнiсть зображуваного об'єкта може бути пiдтверджена авторськими свiдоцтвами: «я бачив», «я дiзнався», «я був очевидцем», «я був учасником» i т. iн. У всiх цих випадках журналiст, як нотарiус, своїм iм'ям запевняє правдивiсть опису, i читач певною мiрою ототожнює себе з ним. Фiзична iдентифiкацiя (читач на мiсцi автора) створює схильнiсть до iдентифiкацiї духовної, тобто готує сприятливий ґрунт для прийняття свiторозумiння публiциста ». Для художньо-публiцистичних творiв даний момент особливо важливий, тому що автор, крiм створення образу людини, прагне донести до читача i свої думки.
образу через ланцюг асоцiативних зв'язкiв та образних уявлень [10]. В даному випадку журналiст може зiткнутися з певними суперечностями: з одного боку, слiд якомога точнiше вiдтворити тi чи iншi факти дiйсностi, а з iншого боку – створити новий образ за рахунок перетворення окремих характеристик об'єкта. Тому свого часу було актуальне таке питання: чи може образ зашкодити документальнiй точностi? На думку Є. П. Прохорова, «епоха повного" документалiзму "(лапки тут необхiднi, тому що повнота неминуче має межi: Кожне вiдображення припускає фантазiю) не заперечує образнiсть у публiцистицi, але рiзко пiдкреслює її специфiчнiсть». У чому ж виявляється ця специфiчнiсть? По-перше, за допомогою творчої уяви автор проводить вiдбiр фактичного матерiалу для конкретного твору, зберiгаючи лише необхiднi деталi для створення документального образу. По-друге, специфiка уяви полягає в здатностi людини на образному рiвнi осягати загальне, розпiзнавати цiле ранiше його частин. У цьому сенсi основна функцiя уяви полягає в перекомбiнуваннi образiв i в перенесеннi ознак одного об'єкта на iншi. У публiцистицi вироблена цiла система художньо-виразних засобiв, за допомогою яких можна створити новi образи, яскравiше висвiтлити той чи iнший факт або явище дiйсностi: аглютинацiя, гiперболiзацiя, схематизацiя, аналогiя, порiвняння та iн.
Висновок
Опрацювання значного обсягу джерел, документiв i матерiалiв дозволили з`ясувати, що природа факту є багатогранною i повинна розглядатися з рiзних аспектiв. Розглянувши призначення факту в журналiстському творi, ми переконалися, як важко домогтися об’єктивностi у висвiтленнi подiї, якщо журналiст не буде використовувати тiльки репрезентативнi i ретельно перевiренi вiдомостi. Проаналiзувавши таке поняття, як «образ» в журналiстському творi можна сказати, що в його основi також лежать факти. Ми побачили наскiльки рiзноманiтними є способи подачi фактiв у рiзних жанрах журналiстики.
Виконавши дослiдницьку роботу, я досягла поставлених цiлей i завдань й прийшла до наступних висновкiв: основа журналiстського твору – це факт, вiн у свою чергу може використовуватися у двох значеннях. По-перше, пiд фактом розумiють одиницю реальностi, доступну спостереженню, але iснуюча незалежно вiд свiдомостi людини. По-друге, пiд фактом мають на увазi фрагмент свiдомостi, що вiдображає одиницю реальностi.
Реальнiсть завжди багатша за те, що ми знаємо про неї. Інша справа, що потрiбно прагнути до максимальної вiдповiдностi нашому уявленню про реальнiсть – їй самiй. Перешкод тут багато. Чи не головна з них полягає у тому, що факт реальностi не пiддається розгляду один, сам по собi. Вихоплений з системи iстотних зв'язкiв, вiн легко може перетворитися в нашiй свiдомостi в картинку, що спотворює дiйснiсть. Це пояснюється тим, що в силу своєї творчої природи свiдомiсть, не вiдобразивши реальних вiдносин факту, здатна включити його в систему iнших зв'язкiв – несуттєвих, другорядних, а то й взагалi примарних. Саме тому факти можуть нiчого не означати, коли вони подаються безсистемно, без зв’язку з iншими фактами. Вони можуть означати дуже багато, мати вирiшальне значення, коли розглядаються у зв’язку з iншими фактами, з певними логiчними законами, наявною системою знань.
Факт стає доступним тiльки у формi судження, тому реальнiсть iснує незалежно вiд людини, а факт – нi.
Майстернiсть журналiста в тому й полягає, щоб не тiльки вмiло оперувати фактами, а й правильно їх оцiнювати, iнтерпретувати, аналiзувати, нарештi, знаходити мiж ними iстотнi причинно-наслiдковi зв’язки.
у третьому - розiбратися в причинах виникнення тiєї чи iншої проблеми, у четвертому - створити документальний образ сучасника та iн. У залежностi вiд цiлей повiдомлення журналiсти використовують рiзнi способи подання, розкриття, зображення та тлумачення фактiв. Крiм того, позицiонування фактiв у рiзних жанрах журналiстики (iнформацiйних, аналiтичних та художньо-публiцистичних) має свої особливостi.
Список використаних джерел
1. Здоровега В. Й. Теорiя i методика журналiстської творчостi – Пiдручник. – 2-ге видання перероб. i доп. – Львiв: ПАІС, 2004. – 268с.
2. Ким М. Н. Технология создания журналистского произведения. - СПб.: Изд-во Михайлова В. А., 2001. – evartist.narod.ru
3. Ким М. Н. Жанры современной журналистики. - СПб.: изд-во Михайлова В. А., 2004. – С. 78-85
4. Куньч З. Й. Унiверсальний словник української мови. – Тернопiль: Навчальна книга – Богдан, 2005. – 848с.
5. Лазутина Г. В. Основы творческой деятельности журналиста. М., 2002. – 170с.
7. Мельник Г. С., Тепляшина А. Н. Основы творческой деятельности журналиста. – СПб.: Питер, 2008. – 272с.
8. Под ред. Корконосенко С. Г. Социология журналистики. – Учебное пособие для студентов вузов. – М.: Аспект Пресс, 2004. – 318с.
9. Поелуева Л. А. Факт в публицистике. – Автореф. канд. дис. – М, 1988. – С. 5.
10. Свитич Л. Г. Профессия: журналист – Учебное пособие – М.: Аспект Пресс, 2003. – 255с.
11. Любовь Шибаева. Жанры в теории и практике журналистики. //Журналистика - № 17/47 от 8 сентября 2000 – www.relga.rsu.ru
12. Василенко М. С. //Тенденцiї розвитку аналiтичних матерiалiв у сучаснiй журналiстицi – journlib.univ.kiev.ua
14. Ирина Соломко «Бремя Че»//Корреспондент – № 39(228), от 7 октября 2006. – С. 22-24
15. Никита Вайнонен «Прощание с мигалкой»// Журналист - №12, декабрь 2006. – С. 14-15
16. Геннадий Петров «Мордобой несогласных»// Корреспондент – №12(251), от 31 мая 2007. – С. 52-55
17. Влад Бережной «Украинка спрятала ребенка в сумке»//Сегодня - №59 (3483), от 17 марта 2010. – С. 6
18. Александр Панченко «Новый АН может пролететь над Киевом»//Сегодня - №59 (3483), от 17 марта 2010. – С. 5
|
