Сучасні технології інформаційного впливу

Сучаснi технологiї iнформацiйного впливу КИЇВСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КАФЕДРА МІЖНАРОДНОЇ ІНФОРМАЦІЇ СУЧАСНІ ТЕХНОЛОГІЇ ІНФОРМАЦІЙНОГО ВПЛИВУ Курсова робота студента 3-го курсу,2 групи, спецiальностi мiжнародна iнформацiя, факультету мiжнародних вiдносин Кушнiрова Олександра Олександровича Науковий керiвник Сiнiченко С. А План Вступ 3стор. Роздiл 1. Манiпулятивний вплив. 4стор. 1. 1. Масова комунiкацiя. Необхiднi умови функцiонування ЗМІ. 6стор. 1. 2 Естетична i семантична iнформацiя. 7стор. 1. 3Основнi манiпулятивнi технологiї в системi масових комунiкацiй. 9стор. Роздiл 2. Телебачення як один з методiв манiпулювання: 15стор. 2. 1. Участь телебачення в полiтичнiй манiпуляцiї; 16стор. 2. 2. Теледебати як виборча технологiя; 17стор. Роздiл 3. Методи i технiка регулювання iмiджу: 25стор. 3. 1. Створення позитивного образу; 25стор. 3. 2. Руйнування позитивного iмiджу; 29стор. 3. 3Протидiя руйнуванню iмiджу; 32стор. Висновок 36стор. Список джерел i лiтератури 37стор. Вступ Засоби масової комунiкацiї стали головнимiнструментом для розповсюдженняповiдомлень, якi впливають на суспiльну свiдомiсть. Хоча старi предмети продовжували використовуватися, але й вони були пiдсиленi участю масової преси. А. Моль пишепро ЗМІ: «Вони фактично контролюють всю нашу культуру, пропустивши її через свої фiльтри, видiляють окремi елементи iз загальної маси культурних явищ i надають їм особисту вагомiсть, пiдвищують цiннiсть однiєї iдеї, обезцiнюючи iншу, поляризують таким чином все поле культури.»[1] Те, що не потрапило до каналiв масової комунiкацiї, в наш час майже не впливає на розвиток суспiльства. Таким чином сучасна людина не може оминути вплив ЗМІ. Н. С. Лєонов справедливо видiляє: «Інформацiя, як нiколи, стала iнструментом влади. Коли стало вiдомо про сприйняття людською психiкою навiювання, iнформацiя у виглядi пропаганди i агiтацiї стала головним важiлем управлiння людьми. Вона поступово замiнила собою грубу силу, насилля, яке довгий час вважалось єдиним знаряддям управлiння.»[2] Покiйний нинi президент США Рiчард Нiксон, виступаючи одного разу у Радi нацiональної безпеки питання бюджетних витрат, сказав, що вiн вважає що один долар, вкладений в iнформацiю i пропаганду бiльш цiнним нiж десять доларiв, вкладених на створення систем озброєння, бо остання навряд буде колись використовуватись на працi, у той час як iнформацiя дiє щохвилинно i повсюди. виборчi технологiї, рекламнi технологiї, нейро-лiнгвiстичне програмування, полiтичнi i iншi технологiї в соцiальнiй сферi. Роздiл 1. Манiпулятивний вплив. Рекламна i полiтична iнформацiя здебiльшого доставляється споживачевi «безкоштовно», її виготовлення i доставку оплачують замовники, зацiкавленi у формуваннi попиту на певнi товари i iдеї. Споживач розплачується потiм, коли купує рекламованi товари або сприяє реалiзацiї рекламованих iдей. Оскiльки технологiї манiпулювання цiлеспрямовано i успiшно впливають на значну частину споживачiв iнформацiї, монопольне володiння генераторами iнформацiї в демократичних суспiльствах цiлком замiнює колишнi недемократичнi методи управлiння. Виникає проблема власникiв i ЗМІ, що управляють, як менеджери громадської думки. Інформацiйна комунiкацiя здiйснюється кимось i для когось, чи чогось. Все, що трапляється в рамках iнформацiйної комунiкацiї, так чи iнакше пов’язано з досягненням деяких цiлей iндивiдами Інформацiйна комунiкацiя здiйснюється соцiальними групами. Поступовiсть єтапiв взаємодiї можна надати у виглядi поступових один за одним фаз, у основi кожної iз них лежить стан iнформацiї i характер реалiзацiї вiдносин: 1 фаза. На цiй стадiї вiдбувається контакт з базовим фактом, що з'являється в процесi людської дiяльностi, - необхiдна умова для початку iнформацiйної комунiкацiї. 2 фаза (що проводить). На цiй стадiї що проводить iнформацiю додає отриманим вiдомостям, виступаючим в ролi змiсту, ту або iншу знакову форму, тим самим створюючи повiдомлення. До цiєї ж стадiї слiд вiднести всi процедури, пов'язанi з впорядкуванням iнформацiї i формуванням масивiв iнформацiї, призначених для подальшої передачi. 3 фаза (передача). Той, що передає i споживаючий позначився тiльки вiдповiдною потенцiєю, яка актуалiзується на даному етапi - фазi передачi. Тут вiдбувається передача iнформацiї за допомогою вiдповiдної системи технiчних засобiв. орiєнтацiй. 5 фаза (пост фаза ). Використання iнформацiї iндивiдом i групами людей навряд чи можна розглядати як процес, що завжди проходить в явнiй формi. Дiя iнформацiї на свiдомiсть об'єкту може вiдбуватися не тiльки одноразово, сьогохвилинно, але i володiти тимчасовою протяжнiстю. Інформацiя, отже, може продовжувати дiю на психiку протягом тривалого часу незалежно вiд того усвiдомлюється цей процес чи нi. на свiдомiсть i що є хорошим фундаментом для наступних серiй манiпулятивної дiї. чинникiв - мистецтва програмiстiв, iнтенсивностi i тривалостi реклами, характеру iнформацiї, що вселяється, психологiчного стану i загальної iнформованостi адресатiв, а також кiлькостi використовуваних альтернативних джерел iнформацiї. 1 . 1 Масову комунiкацiю варто розглядати як соцiальне явище, основною функцiєю якого є дiя на аудиторiю через смислову i оцiнну iнформацiю, яка передається по каналах ЗМІ. Також слiд розглядати масову комунiкацiю як механiзм актуалiзацiї iнформацiї за допомогою рiзних комунiкативних засобiв. Існують загальнi умови необхiднi для функцiонування засобiв масової комунiкацiї . До них можна вiднести такi умови, як: Аудиторiя . Аудиторiя є необхiдною умовою для функцiонування засобiв масової комунiкацiї, без неї саме iснування ЗМІ втрачає всякий сенс. Пiд аудиторiєю розумiється сукупнiсть iндивiдiв, що характеризується неоднорiднiстю, анонiмнiстю, розосередженiстю. Аудиторiя - це iндивiди, включенi в мережу реальних суспiльних вiдносин i зв'язкiв. За допомогою засобiв масової комунiкацiї аудиторiя пiдтримує вiдносини не тiльки усерединi своєї соцiальної групи, але i з ширшим соцiальним середовищем. Соцiальна значущiсть передаваної iнформацiї вiд того, наскiльки вона вiдповiдає соцiальним запитам аудиторiї i наскiльки iнформацiя, що поступає iз засобiв масової iнформацiї, регулярна. "Треба вiдзначити, що тепер засоби масової iнформацiї самi здатнi формувати i культивувати соцiальнi запити аудиторiї". Разом з соцiальною актуальнiстю смислової iнформацiї велике значення має оцiнна iнформацiя. Одержувач iнформацiї вiльно або мимоволi чекає оцiнну iнформацiю. iнформацiї важко перевiрити, тому аудиторiя чуйно прислухається до iнформацiї, яка, як їй здається, вiдображає домiнуючi тенденцiї в суспiльствi. Оцiнна iнформацiя багато в чому сприяє формуванню громадської думки. Наявнiсть технiчних засобiв, якi повиннi забезпечувати регулярнiсть i тиражированнiсть масової комунiкацiї. У аудиторiї є можливiсть заповнити навколишнiй свiт iнформацiєю, що поступає iз засобiв масової комунiкацiї, в цьому перш за все заслуга технiчних можливостей засобiв масової комунiкацiї. Вiдмiннiсть в технiчнiй озброєностi мiж пресою i телебаченням базується в їх рiзних настроюваннях на аудиторiю. Якщо преса в основному налаштована на семантичну хвилю сприйняття аудиторiї, то телебачення використовує свiй аудiовiзуальний потенцiал. Ситуативне представлення iнформацiї в телепередачi, на вiдмiну вiд преси, виключає двозначнiсть. динамiка передачi iнформацiї, ефект спiвучастi - всi цi вiдмiнностi телебачення вiд преси обумовленi в першу чергу їх рiзним технiчним форматом. 1. 2Естетична i семантична iнформацiя Користуючись градацiєю, яку запропонував А. Моулз можна видiлити таке поняття як естетична iнформацiя, яка на вiдмiну вiд семантичної iнформацiї не пiдкоряється загальним законам логiки. Семантична iнформацiя настроює людей дiяти вiдповiдно до своїх переконань i iнтересiв. Семантична iнформацiя у вiдкриту спонукає людину до певних дiй. Вона звернена до логiки i здорового глузду людини. Семантична iнформацiя використовується в полiтичнiй дiяльностi для активного впровадження масових комунiкацiй в полiтику. Естетична ж iнформацiя є такою, що превалює в повiдомленнях i сюжетах, переданих ЗМІ. На вiдмiну вiд семантичної iнформацiї вона не наочна. Естетична iнформацiя, витiкаючи вiд засобiв масової iнформацiї, не стiльки вiдображає реальний стан речей, скiльки викликає у аудиторiї певнi душевнi стани, реакцiї i емоцiї. Інформацiя, передана таким чином, стає стiйкiшою для аудиторiї, чим факти i доводи, що висловлюються у формi семантичної iнформацiї. "Завдяки" естетичнiй iнформацiї люди часто голосують всупереч своїм переконанням i iнтересам, а це прямий результат манiпулювання ЗМІ за рахунок передаваної ними естетичної iнформацiї. Естетична iнформацiя, що примушує людей голосувати не розумом, а серцем, може бути iнструментом зловживань при дiї на свiдомiсть людей. Об'єктом естетичної iнформацiї є тi цiнностi людей, на яких базуються їх переконання. Цi цiнностi, часто, грунтуються не на якихось фактах i доказах, а створюються колективним досвiдом. При цьому вони, як правило, чiтко не усвiдомлюються самою людиною. Перед виборами люди випробовують певний страх перед майбутнiм i несвiдомо звертаються до цiнностей, напрацьованими колективним досвiдом. На даному етапi i виходить на перший план естетична iнформацiя, що передається ЗМІ. Естетична iнформацiя в даному випадку служить як би "клеєм" мiж одного разу виробленим колективним досвiдом i емоцiйним настроєм аудиторiї, здатним направити маси в потрiбному напрямi. Естетична iнформацiя при цьому повинна бути спiвзвучна емоцiйно-психологiчним переживанням рецепiєнта. Естетична iнформацiя вiдкриває величезнi можливостi для пiдтримки i руйнування властивих суспiльству полiтичних переконань i пристрастей. У Росiї держава, володiючи монополiєю на передачу в ЗМІ естетичної iнформацiї, може сприяти складанню рiзноманiтних вражень, якi провокують у аудиторiї вiдчуття солiдарностi з пануючими групами (актуальним прикладом цього є ситуацiя в Чечнi, коли завдяки вдалiй пропагандистськiй кампанiї в ЗМІ бiльше 70% населення Росiї пiдтримали вiйськове вторгнення до Чечнi). У практичному сенсi естетична iнформацiя виглядає для влади привабливiше семантичною, оскiльки вона здатна готувати дiї, що суперечать логiцi i реальному положенню справ, але вигiднi для володарюючої елiти. У передачi, по перевазi, естетичнiй iнформацiї i помiщений сенс полiтизування засобiв масової комунiкацiї, оскiльки естетична iнформацiя нацiлена не на розумiння, а на навiювання стiйких символiв за допомогою рiзних технiчних ефектiв. 1. 3 Основнi манiпулятивнi технологiї в системi масових комунiкацiй. Одним з найчастiших прийомiв манiпуляцiї, що зустрiчаються, в ЗМІ є спотворення iнформацiї. Тодi як Е. Доценко дослiджує такi конкретнi прийоми як пiдтасовування фактiв або зсув по семантичному полю поняття, С. Кара-Мурза видiляє: фабрикацiю фактiв, манiпулятивну семантику, спрощення, стереотипiзацiю. Майже завжди спотворена iнформацiя використовується разом з вiдповiдним способом подачi. Тут ми вiдзначимо такi прийоми як твердження, повторення, дроблення, термiновiсть, сенсацiйнiсть, а також вiдсутнiсть альтернативних джерел iнформацiї (або вiдсутнiсть у них альтернативної iнформацiї). можна добитися, ретельно дозуючи правду?». О. Моль пише, що спотворення реальностi досягається частiше через процес «кумуляцiї дрiбних вiдхилень, що вiдбуваються завжди в одному i тому ж напрямi, чим рiшучих, впадаючих в очi дiй. «Honesty is the best policy» - завжди набагато вигiднiше бути чесним, якщо йдеться про факти, чим їх свiдомо замовчувати».[3] Пiдкреслюється також, що малi зрушення, що приводять до «поляризацiї» потоку повiдомлень, повиннi бути нижче за порiг семантичної сприйнятливостi середнього одержувача (тобто, в середньому повиннi не помiчатися). Принцип замовчання iнформацiї Одне з найважливiших правил манiпуляцiї свiдомiстю свiдчить, що успiх залежить вiд того, наскiльки повно вдалося iзолювати адресата вiд стороннього впливу. Ідеальною ситуацiєю для цього була б тоталiтарнiсть дiї - повна вiдсутнiсть альтернативних, не контрольованих джерел iнформацiї i думки. Складнiсть виконання цього правила перш за все в тому, щоб створити у адресата iлюзiю незалежностi, iлюзiю плюралiзму каналiв iнформацiї. Для цього створюється видимiсть рiзноманiття ЗМІ за типом органiзацiй, полiтичним забарвленням, жанрами i стилями - за умови, що реально вся ця система пiдкоряється єдиним головним установкам. Ідеальний випадок - коли вдається створити (точнiше, допустити створення) радикальних опозицiйних джерел iнформацiї, якi, проте, обмежують свою iнформацiйну боротьбу з режимом питань, якi не зачiпають сутi головних програм манiпуляцiї. Принцип демократiї шуму Крiм замовчання «непотрiбної» iнформацiї i створення таким чином «вiртуальної» реальностi замiсть вiддзеркалення дiйсностi, ЗМІ широко використовують принцип демократiї шуму - потоплення повiдомлення, якого неможливо уникнути, в хаотичному потоцi безглуздої, порожньої iнформацiї. Г. Шиллер пише: «Подiбно до того як реклама заважає зосередитися i позбавляє вагомостi iнформацiю, що переривається, нова технiка обробки iнформацiї дозволяє заповнити ефiр потоками нiкчемної iнформацiї, що ще бiльш ускладнює для iндивiда i без того безнадiйнi пошуки сенсу».[4] Мова, як засiб вербальної комунiкацiї "Мова, як засiб вербальної комунiкацiї, чiтко нормована, як в мiжособовому, так i в iнституцiйному спiлкуваннi. Сучаснi мас-медiа, з розмахом скориставшись свободою слова i її iнтерпретацiями, корiнним чином змiнили суспiльну культуру мови. Мовна культура збагатилася, в основному, завдяки використанню ЗМІ офiцiйної мови повiдомлення, що складається з професiйної лексики полiтики i свiтових стандартiв, узятою на озброєння при освiтленнi актуальних проблем повсякденностi. Ця стандартизацiя мови проводиться за єдиним шаблоном, який повинен вiдображати компетентнiсть ЗМІ, як офiцiйного джерела отримання iнформацiї". Таким чином, мова мас-медiа перетворюється на вiщання оракула, мова вибраних протиставляється мовi натовпу. С. Кара-Мурза визначає неофiцiйну мову натовпу як «туземну», на вiдмiну вiд «правильної» офiцiйної мови. Із цього приводу вiн пише: «Туземна» мова народжується з особистого спiлкування людей, якi висловлюють свої думки, - в гущавинi повсякденного життя. Тому вiн безпосередньо пов'язаний iз здоровим глуздом (можна сказати, що голос здорового глузду «говорить на рiднiй мовi»). Правильна - це мова диктора, що зачитує текст, даний йому редактором, який допрацював матерiал публiциста вiдповiдно до зауважень ради директорiв. Це безособова риторика, створена цiлим конвеєром платних працiвникiв. Мова диктора в сучасному суспiльствi зв'язку iз здоровим глуздом не має, вiн несе сенси, якi закладають в нього тi, хто контролює засоби масової iнформацiї. Люди, якi, самi того не помiчаючи, починають самi говорити на такiй мовi, вiдриваються вiд здорового глузду i стають легкими об'єктами манiпуляцiї.[5] Манiпулятивна семантика Манiпулятивна семантика: змiна сенсу слiв i понять. Рiзновидом брехнi в пресi є «конструювання» повiдомлення з обривкiв вислову або вiдеоряду. При цьому змiнюється контекст, i з тих же слiв створюється абсолютно iнший сенс. Окремi «крупицi» повiдомлення начебто брехнею не є, але те цiле, що слiпив з них репортер або редактор, може не мати з дiйснiстю нiчого спiльного. Сьогоднi полiтики i преса постiйно мiняють сенс слiв i правила гри залежно вiд кон'юнктури. Полiтичнi евфемiзми, що маскують дiйсний сенс явищ, створюються i за допомогою термiнiв. Це спецiальнi слова, що мають точний сенс, причому аудиторiя рiзко роздiляється на тих, хто знає точне значення термiну, i на тих, хто не знає. Але головне, що термiни володiють магiчною дiєю на свiдомiсть, маючи на собi вiдбиток авторитету науки. Спрощення, стереотипiзацiя Преса (i взагалi ЗМІ) зiграла найважливiшу роль в процесi «натовпоутвореннi» в захiдному суспiльствi. Людина маси, продукт мозаїчної культури, була в значнiй мiрi створена пресою. Самi ЗМІ швидко стали об'єктом вивчення в соцiодинамiцi культури, i незабаром були виявленi i навiть математично вираженi зв'язки мiж простотою повiдомлення i його сприйняттям. ЗМІ, на вiдмiну вiд високої культури, спрямованiсаме на маси. Тому в них були встановленi жорсткi обмеження на складнiсть i оригiнальнiсть повiдомлень (навiть на довжину слiв, хоча два-три незрозумiлi слова завжди допускаються в статтi як «приправа» - вони пiдвищують привабливiсть статтi через «гомеопатичний» ефект). Загалом, давно було сформульоване таке правило: «Повiдомлення завжди повинне мати рiвень зрозумiлостi, вiдповiдний коефiцiєнту iнтелектуальностi приблизно на десять пунктiв нижче середнього коефiцiєнта того соцiального шару, на який розраховано повiдомлення».[6] Пiд цим емпiричним правилом лежить психологiчне виправдання, згiдно якому людина пiдсвiдомо тяжiє до примiтивних пояснень. Концепцiю спрощення висунув ще в початку 20-х рокiв У. Липпман (майбутнiй «журналiст №1» США). Вiн вважав, що процес сприйняття - це всього лише механiчна пiдгонка ще невiдомого явища пiд стiйку загальну формулу (стереотип). Тому преса повинна провести стандартизацiю явища, повiдомлення, що стало об'єктом. При цьому, по його виразу, редактор повинен спиратися на стереотипи i рутиннi думки i «безжально iгнорувати тонкощi». Людина повинна сприймати повiдомлення без зусиль i беззастережно, без внутрiшньої боротьби i критичного аналiзу. оскiльки влада людини або iдеї, яка може пiддаватися обговоренню, втрачає всяку правдоподiбнiсть. Це означає також прохання до аудиторiї, до натовпу прийняти iдею без обговорення такий, якою вона є, без зважування всiх «за i проти» i вiдповiдати «та» не роздумуючи. Спираючись на тип мислення людини маси, що склався в мозаїчнiй культурi, ЗМІ в той же час стали найважливiшим чинником змiцнення цього типу мислення. Вони привчали людину мислити стереотипами i поступово знижували iнтелектуальний рiвень повiдомлень так, що перетворилися на iнструмент одурiння. Цьому послужив головний метод закрiплення потрiбних стереотипiв в свiдомостi - повторення. iдеєю, повторення стає бар'єром проти думок, що вiдрiзняються або протилежних. Таким чином, воно зводить до мiнiмуму мiркування i швидко перетворює думку на дiю, на яку у маси вже сформувався умовний рефлекс, як у знаменитих собак Павлова. За допомогою повторення думка вiддiляється вiд свого автора. Вона перетворюється на очевиднiсть, не залежну вiд часу, мiсця, особи. Вона не є бiльш виразом людини, яка говорить, але стає виразом предмету, про який вiн говорить. Дроблення i термiновiсть Роздiлення цiлiсної проблеми на окремi фрагменти так, щоб читач або глядач не змiг зв'язати їх воєдино i осмислити проблему - одна з особливих i важливих сторiн спрощення. Це - фундаментальний принцип мозаїчної культури. Дробленню служить безлiч технiчних прийомiв: статтi в газетi розбиваються на частини i помiщаються на рiзних сторiнках, текст або телепередача розбиваються рекламою. матерiалу, що подається, i абсолютне заперечення взаємозв'язку освiтлюваних соцiальних явищ. Дискусiйнi програми, переважаючi на радiо i телебаченнi, є переконливими зразками фрагментацiї як формами подачi матерiалу. Що б не було сказано, все повнiстю розчиняється в подальших рекламних оголошеннях, комiчних трюках, iнтимних сценах i плiтках».[7] Однiєю з умов успiшної i як би виправданої фрагментацiї проблем є термiновiсть, негайнiсть iнформацiї, додання їй характеру негайностi i невiдкладностi повiдомлення. Це - один з найголовнiших принципiв американських ЗМІ. Вважається, що вiдчуття термiновостi, що нагнiтається, рiзко пiдсилює їх манiпулятивнi можливостi. Щоденне, а то i щогодинне оновлення iнформацiї позбавляє її якої-небудь постiйної структури. Людина просто не має часу, щоб осмислити i зрозумiти повiдомлення - вони витiсняються iншими, ще новiшими. Г. Шиллер пише: «Помилкове вiдчуття термiновостi, що виникає через упор на негайнiсть, створює вiдчуття надзвичайної важливостi предмету iнформацiї, яке також швидко розсiвається. Вiдповiдно слабшає здатнiсть розмежовувати iнформацiю по ступеню важливостi. Повiдомлення, що швидко чергуються, про авiацiйнi катастрофи i настання нацiонально-визвольних сил у В'єтнамi, розтратi i страйках, сильнiй жарi i т. п. заважають складанню оцiнок i думок. При такому станi речей розумовий процес сортування, який в звичайних умовах сприяє осмисленню iнформацiї, не в змозi виконувати цю функцiю. Мозок перетворюється на решето, в яке щогодини вивалюється оберемок iнодi важливих, але в основному порожнiх iнформацiйних повiдомлень».[8] Забезпечувати фрагментацiю проблем i дробити iнформацiю так, щоб людина нiколи не отримувала повного, такого, що завершує знання, дозволяє використання сенсацiй. Це - повiдомлення про подiї, яким додається така висока важливiсть i унiкальнiсть, що на них концентрується i потрiбний час утримується майже вся увага публiки. Пiд прикриттям сенсацiї можна або умовчати про важливi подiї, яких публiка не повинна вiдмiтити, або припинити скандал або психоз, який вже пора припинити, але так, щоб про нього не пригадали. Пiдготовка сенсацiї - копiтка i дорога робота, яку виконують професiйнi фахiвцi. Чудове те, що подана у виглядi сенсацiї на телебаченнi iнформацiя, зi всiма репортажами з мiсця подiї, iнтерв'ю в прямому ефiрi i т. д., як правило, принципово спотворює подiю, що вiдбулася. Це наголошується в спецiальнiй лiтературi по данiй темi. Але це i не важливо, важливий ефект, ради якого запускається сенсацiя. При цьому глядач зачарований саме тим, що вiн спостерiгає «несподiване», невiдiбраний життєвий матерiал, так що мiж ним i реальнiстю немає нiякого посередника. Ця iлюзiя достовiрностi - сильна властивiсть телебачення. Роздiл 2. Телебачення як один з методiв манiпулювання Телебачення принципово вiдрiзняється вiд iнших видiв комунiкацiй. По-перше, знаки телеобрази, на вiдмiну вiд знакiв мови або листа, вельми схильнi до того, щоб глядач прочитував їх як природна життєва подiя. По-друге, телеобрази при всiй їх схожостi на реальнi життєвi подiї є як i всi iншi знаки кодом, а не простим вiдображенням реальних життєвих обставин. Цi знаки, якi генерує телебачення, мають певний сенс, який часто не iдентичний тому сенсу, який закладений в речах, що вiдображаються на телевiзiйному екранi. Таким чином, кодування залишається для масової аудиторiї не помiтним, i у осiб, що здiйснюють селекцiю i оформлення телеiнформацiї, виникає можливiсть вселяти, тобто активiзувати манiпулятивнi механiзми. з нейрон-лiнгвiстичного програмування сформували в свiдомостi частини глядачiв i слухачiв уявлення, потрiбнi замовникам, навiть якщо цi уявлення суперечать реальностi. Прямо-протилежнi уявлення про реальнiсть формуються у споживачiв iнформацiї в так званих iнформацiйних вiйнах, якi схиляють громадську думку на ту або iншу сторону. Свiй манiпулятивний потенцiал телебачення розвиває саме за рахунок того, що воно майстерно приховує вiдмiннiсть мiж фiкцiєю i реальнiстю. І саме тому iнформацiя пiднесена з телевiзора виявляється куди переконливiшою для публiки, нiж аргументи теоретичної або iдеологiчної властивостi. Люди, включаючи телевiзор, чекають в першу чергу розваг, саме тому телебачення, слiдуючи цим бажанням глядача, вибирає подiї з простою структурою, з конфлiктом в центрi подiї, з великим ступенем прив'язки до тiєї або iншої персони. Те, що не потрапляє в належну схему телебаченням вiдкидається або переводитися на другий план. В результатi дiї таких правил полiтика зображається на телеекранi простою, нехитрою справою, яка робиться героями дня миттю. Телеобрази непомiтно створюють таку думку про полiтику у телеглядача, якiй полiтика навiть якщо б хотiла не могла слiдувати. 2. 1 Участь телебачення в полiтичнiй манiпуляцiї. Телебачення - найбiльш популярне джерело iнформацiї для аудиторiї. Саме телебачення є основним iнструментом полiтичного впливу на аудиторiю через об'єктивнi технiчнi якостi. Естетика телебачення утiлює в себе два принципи. По-перше, це – мозаїчнiсть зображення, що представляє весь свiт як незв'язаних однозначним логiчним зв'язком повiдомлень (коли, наприклад, за короткий вiдрiзок часу з'являється рiзномасштабна i рiзнопланова iнформацiя з рiзних областей життя). По-друге, це - резонанс (взаємопосилення) повiдомлень, що поступають в свiдомiсть телеглядача, який долає їх мозаїчну роздробленiсть, об'єднуючи у встановлювану роботою свiдомостi смислову єднiсть. "Людина може контролювати, "фiльтрувати" повiдомлення, якi вiн отримує по одному каналу, наприклад, через слово i через зоровi образи. Коли цi канали з'єднуються, ефективнiсть впровадження в свiдомiсть рiзко зростає - «фiльтри» розриваються. Текст, що читається диктором, сприймається як очевидна iстина, якщо дається на тлi вiдеоряду - образiв, знятих "на мiсцi подiй". Критичне осмислення стає важким, навiть якщо вiдеоряд не має нiякого зв'язку з текстом".[9] Сучаснi полiтичнi технологiї зобов'язанi своєю дiєю на маси в першу чергу вiзуальним образам телебачення. Телевiзiйний образ розгортається на екранi у виглядi мозаїки презентативних символiв, якi не претендують на iстиннiсть картинок, що представляються ними, або на помилковiсть, але виявляються для людей основним джерелом iнформацiї про навколишнiй свiт. Телеобрази безпосередньо зв'язанi i пiдпорядкованi манiпулятивнiй дiї на аудиторiю. Телевiзiйна iнформацiя - це перш за все естетична iнформацiя. Телевiзiйному аудiо-вiзуальному iнформацiйному потоку чужi цiнностi логiки: послiдовнiсть, аргументацiя, осмислений контекст, якщо вони заважають розважати або певним чином "настроювати" публiку. Телеобрази, за визначенням, є "вiдображення" реального життя, але iнсценуються вони як частина цiєї реальностi. Треба при цьому вiдзначити, що ця реальнiсть дуже часто пiдноситися без логiчного зв'язку i аргументацiї мов. Таким чином, у аудиторiї складається такий же погляд на навколишнiй свiт, як їм вселяє образна телекомунiкацiя. 2. 2Теледебати як виборча технологiя У наш час телебачення стало основним джерелом розваг для найширшої аудиторiї. З цим пов'язанi особливостi подачi полiтичної iнформацiї. З урахуванням розважальної цiнностi телебачення при освiтленнi полiтичних кампанiй завжди робиться акцент на створеннi iнтриги i драматизацiї ситуацiї. Сам спосiб подачi iнформацiї тяжiє до представлення виборчої кампанiї у виглядi змагання мiж полiтиками. У центрi уваги телеканалiв знаходяться не стiльки актуальнi полiтичнi проблеми, скiльки показники рейтингiв, пiдрахунок голосiв, пiдвищення або падiння популярностi, гучнi скандали. Неозброєним поглядом видно, що сьогоднi освiтлення полiтичних виборiв будується за канонами шоу-бiзнесу. Перипетiї полiтичної боротьби подаються у форматi спортивних видовищ. Для масового глядача вони нiчим не вiдрiзняються, наприклад, вiд автогонок, кiнських перегонiв або боксерських поєдинкiв. У зв'язку з цим одним з найефективнiших способiв впливу на громадську думку є теледебати. По-перше, як iнформацiйне шоу вони апрiорi несуть в собi видовищнi i змаганнi елементи, тому найбiльшою мiрою вiдповiдають розважальнiй концепцiї телебачення. По-друге, теледебати забезпечують персонiфiкацiю полiтичних питань. обумовлюють свiй вибiр саме симпатiями до полiтичного лiдера. Роль особи полiтика у формуваннi iмiджу його партiї або виборчого блоку важко переоцiнити. персонiфiкацiї повною мiрою вiдповiдає як запитам масової аудиторiї, так i iнтересам полiтичних угрупувань. Той факт, що на територiї СНД практично всi телевiзiйнi ЗМІ контролюються рiзними фiнансово-полiтичними гiлками, не є великим секретом. Проте, логiка, заснована на видовищi i розважальнiй цiнностi телебачення, примушує телеканали тиражувати яскравi образи i своїх полiтичних супротивникiв. Індивiдуальний «стиль» полiтика i те враження, яке вiн органiзовує, цiнуються деколи набагато вище, нiж змiст i фiлософiя його полiтичної програми. Класичний приклад - Володимир Вольфович Жириновський. До того ж, такий пiдхiд нiтрохи не заважає тенденцiйнiй редакторськiй полiтицi. Прямий ефiр також не є перешкодою для пропагандистського «промивання мiзкiв».[10] У психологiї давно вiдомо, що для того, щоб була сприйнята та або iнша фiгура, потрiбний «фон». Як цей фон може виступати iнша, контрастна фiгура. Потрiбна пара антагонiстiв - «святий» («свiй») i «лиходiй» («чужий»). Публiчна боротьба двох полiтичних опонентiв, гра в героя i лиходiя до пори наркотизують масового глядача i дезорiєнтують його в реальних полiтичних проблемах. Теледебати є дуже зручною технологiєю, щоб пiд прикриттям «вiльної i об'єктивної дискусiї» показати святiсть одних i неохайнiсть iнших. Тому у нас теледебати часто-густо перетворюються на проект пiдтримки певних полiтичних сил. Для виконання цього завдання журналiсти нерiдко вдаються до особливих технiчних прийомiв i психологiчних прийомiв. У 1960 роцi на пост президента США балотувалися Р. Нiксон i Р. Кеннедi. Телевiзiйна команда, яка вела передачу, була настроєна проти Нiксона. У студiї було поставлено надзвичайно яскраве свiтло. Обличчя Р. Нiксона постiйно показували крупним планом. У нього була тонка шкiра, i при яскравому свiтлi вiн здавався неголеним, що розцiнювалося як неповага до виборцiв. Софiти поставили дуже близько, i через декiлька хвилин по обличчю Р. Нiксона покотилися росинки поту, якi вiн спiшно розсовував хусткою. При цьому на нього було нацiлено сiм телекамер, але його не попередили, в яку з них треба дивитися, i вiн дивився то в одну, то в iншу. На екранi ж виходило, що очi Нiксона «бiгають». Все це справляло враження, що у нього нечиста совiсть. У результатi симпатiї телеглядачiв беззастережно були вiдданi Р. Кеннедi. або знизу (перспектива «жаби») викликає антипатiю, створює враження слабкостi i iнтелектуальної порожнечi кандидата. Якщо учасники дебатiв сильно вiдрiзняються по зростанню, часто застосовується їх одночасний показ: при цьому виграє той, хто вищий. Дослiджувався також вплив публiки на екранi. Встановлено, що при екраннiй передачi реакцiї публiки вирiшальне значення має вибiр вiдповiдного ракурсу. За допомогою «картинки» можна пiдсилити або ослабити враження (наприклад, ефектом аплодуючої публiки). Можна дати загальний план публiки, показати якусь її частину, маленькi групи або окремi особи. Наприклад, при виступi одного учасника дебатiв показуються тiльки зацiкавленi обличчя, що «благоговiйно слухають» що говорить. Коли слово бере iнший учасник, оператор дає протилежну «вибiрку» - на екранi виникають пiснi фiзiономiї, що позiхають вiд нудьги або колупають в носi. Коли полiтика хочуть показати з негативним вiдтiнком, оператор декiлька довше фiксує несимпатичнi для глядача особливостi мiмiки i жестикуляцiї: закинена нога за ногу, бiгаючий погляд, що уникає спiвбесiдника i т. п. Крiм технiчних прийомiв iснує велика кiлькiсть психологiчних прийомiв. Вони допомагають телеведучому «грати» на сторонi одного з учасникiв дебатiв, дотримуючи при цьому видимiсть об'єктивностi. 1. Ефект несподiванки. сприймуть його як людини, яка: а) краще орiєнтується в насущних проблемах країни; б) займається реальними справами на благо народу. 2. Питання i думки телеглядачiв. «Чужому» дiстаються питання похитромудро, «своєму» - доброзичливi i такi, що схвалюють. Вiдповiдно пiдбираються i думки «простих людей з вулицi». значно гiрше, нiж зазвичай, або навiть зовсiм погано. Для цього iснує багато рiзних прийомiв. собою i погано виступить. Пiд час самих дебатiв опонента можна вивести з себе причiпками i насмiшками, пускаючи в хiд образи, знущання, несправедливi звинувачення i т. п. Заангажований телеведучий нерiдко вносить свiй внесок до даного процесу. Наприклад, вiн може «не розчути» реплiку або питання одного з учасникiв, примусити повторити її кiлька разiв. Прийом особливо пiдходить, коли у полiтика неважлива дикцiя. Журналiст, ведучий теледебати, може допускати зневажливi жести або критичнi вислови в адресу одного з суперникiв. Наприклад: «Ви говорите дуже складно i незрозумiло, телеглядачi вас не розумiють», «Говорiть по сутi», «Не говорiть дурощiв», «Смiшно це чути» i т. п. Все це принижує статус того учасника дебатiв, якому вiдведена роль «хлопчика для биття». Для виведення з рiвноваги часто використовується публiка. Типовим є випадок, що вiдбувся пiд час виборiв до українського парламенту. Учасники теледебатiв зазвичай були в студiї з численними групами пiдтримки. Кожна розташовувалася за спиною свого лiдера i, вiдповiдно, - напроти опонента. Росiйськими iмiджмейкерами (що традицiйно беруть активну участь в українському «святi демократiї»), якi обслуговували одну з представлених полiтичних сил, був придуманий хитрий трюк. Пiд час виступу одного учасника дебатiв команда його супротивника, вся як один, пiднiмалася з своїх мiсць i поверталася спиною до того, що говорить. До того ж, всi були одягненi в однаковi «партiйнi» футболки яскраво оранжевого кольору i у кожного на спинi красувалося образливе для супротивника гасло. Прийом спрацював. Полiтик, вимушений звертатися до спин, що стоять навпроти, помiтно нервував i вiдповiдав на питання украй невдало. Проте результат дебатiв виявився абсолютно несподiваним. Телеглядачi були обуренi хамською поведiнкою прихильникiв одного кандидата, тому беззастережно вiддали свої симпатiї його супротивниковi. Такi дiї телеглядачi сприйняли як особиста образа. У результатi кандидат виграв теледебати, але програв вибори. Московськi «монстри чорного пiару» перехитрили самих себе... Полiттехнологiї для «чайникiв». Існує ряд прийомiв, якi ефективнi тодi, коли в теледебатах бере участь троє i бiльше учасникiв. 4. Порядок черговостi виступiв. говорить: «Щоб виключити упередженiсть, ви вiдповiдатимете за годинниковою стрiлкою». (Природно, перед цим потрiбно наперед поклопотатися про «правильне» розсадження учасникiв). Навiщо це робиться? Пам'ятаєте прекрасний фiльм «Сiмнадцять митей весни»? Як говорив фон Штiрлiц: «У будь-якiй розмовi завжди запам'ятовується остання фраза». Крiм того, виступаючи останнiм, полiтик сприймається телеглядачами як впливовiший, оскiльки вiн як би пiдсумовує сказане iншими учасниками. 5. Принцип контрасту. На теледебати запрошуються два антагонiсти, вiдомi своїми поганими взаєминами. Пiд час телеефiру вони напевно почнуть зводити один з одним рахунки i замiсть конструктивної полемiки перейдуть на особистi образи. На тлi двох скандалiстiв третiй учасник дебатiв («свiй») з'явиться у вигiднiшому свiтлi. Вiн опиниться як би в сторонi вiд безплiдних суперечок. Поки двоє поливають один одного брудом, третiй говоритиме про насущнi проблеми країни i про свої конструктивнi справи. В результатi телеглядачi сприймуть його як компетентнiшого полiтика, який «насправдi турбується про народ». У останньому випадку розташування учасникiв дебатiв також має важливе значення. «Заклятих друзiв», як правило, садять один проти одного - така позицiя психологiчно ще бiльш пiдсилює обороннi для змагання вiдносини. Третiй учасник дебатiв, що сидить в торцi, отримає психологiчну перевагу. Телеглядачами вiн пiдсвiдомо сприйматиметься як людина, яка контролює ситуацiю i володiє найбiльшим впливом. Психологiчнi прийоми - вони детально описанi в спецiальнiй лiтературi. Набагато цiкавiшi тi прийоми, якi можна назвати психологiчними. Можна видiлити декiлька нюансiв, що мають важливе значення для перемоги в публiчних дебатах. Простi слова. Чим менше незрозумiлих слiв, тим краще. Потрiбно використовувати повсякденну мову своєї аудиторiї. Знаменита фраза Єгора Гайдара - «Я звичайно не агностик...» - стала класичним прикладом того, як не треба вiдповiдати на питання. Довгих слiв повинно бути не бiльше, нiж одне з десяти. Використання вiрних iменникiв i дiєслiв пiдвищує переконливiсть виступу. Прикметники i говiр, навпаки, захаращують текст i роблять його малозрозумiлим. «Водянистiсть» мови. Погане враження справляють полiтики з «водянистою» мовою. Пiд «водянистим» розумiється такий стиль мови, коли вона включає масу словесного смiття (наприклад, «Я, типу, це, як би так би мовити, думаю саме так, чи що»), зайвої ввiчливостi (наприклад, «Будьте такi добрi, говорiть голоснiше, будь ласка»), коротких загальних питань в кiнцi розчленованого питання («Ви цього хочете, чи не так?» замiсть «Ви цього хочете?») i беззмiстовних прикметникiв (чудовий, прекрасний i т. д.). Учасники теледебатiв з таким стилем мови оцiнюються як що говорять менш переконливо, менш компетентнi i заслуговуючi меншої довiри, нiж тi, хто говорить «твердiше». Це вiдбувається тому, що «водяниста мова» створює враження, що той, що говорить має низький соцiальний статус. Тому iмiджмейкери спецiально учать полiтикiв говорити упевнено, не вживати слiв-паразитiв i непотрiбних прикметникiв. уявлення про цiлком реальнi результати. Наприклад, виконав, розробив, збiльшив, iнiцiював, створив, зробив i т. п. Це дiєслова доконаного виду. Іншi ж дiєслова i словосполучення з дiєсловами є бiльш невизначеними по вiдношенню до результату дiяльностi. Такi дiєслова, як працював, вiдповiдав, брав участь, дають уявлення скорiше провиконуванi функцiї, чим про досягнутi результати. Такi дiєслова є дiєсловами недосконалого вигляду. Використання довершених дiєслiв дозволяє учасниковi дебатiв створювати iлюзiю конкретних успiхiв при виконаннi якої-небудь роботи. Ілюзiя переконливостi. Пiд час теледебатiв багато полiтикiв люблять розмахувати всiлякими документами i схемами: статистичними звiтами, газетними статтями, судовими розпорядженнями i iнш. «І це правильно, товаришi!», - любив повторювати перший i останнiй президент СРСР. Самi документи можуть не мати i часто не мають нiякого вiдношення до предмету дебатiв - це неважливо. Показ «офiцiйних паперiв» створює у телеглядачiв ефект присутностi. Факти i цифри, нiбито пiдтвердженi документально, формально i «об'єктивно» пiдтверджують правоту їх володаря, при цьому не ставлячи його в центр того, що вiдбувається. Цей прийом пiдсилює емоцiйну компоненту сприйняття виступу, а значить, його дiєвiсть. Роздiл 3. Методи i технiка регулювання iмiджу. В наш час велику роль вiдiграє iмiдж людини, або якоїсь полiтичної партiї чи компанiї. Вiд того наскiльки вiн буде високий, як його будуть сприймати оточуючi, який вiн матиме статус i залежить найголовнiше в наш час – матерiальне забезпечення i положення у суспiльствi. Нижче перелiченi деякi методи впливу на ту чи iншу особу i засоби захисту вiд цього впливу. 3. 1Створення позитивного образу "". викладачi вищих i середнiх учбових закладiв i так далi. Для ефективностi даного методу важлива присутнiсть наступних чинникiв: довiра до представника групи впливу, його популярнiсть, високi професiйнi якостi, особистi достоїнства, високий офiцiйний пост (у минулому або сьогоденнi), його близькiсть з цiльовою групою електорату i тому подiбне. В ходi президентської виборчої кампанiї Б. Н. Ельцина в 1996 роцi як довiренi особи було привернуто багато вiдомих артистiв, акторiв, дiячiв культури. Аналогiчно в ходi виборчої кампанiї Б. Клiнтона в 1992 р. в його пiдтримку виступили вiдома спiвачка Барбара Стрейзанд, а вiдомий кiноактор Арнольд Шварцнеггер виступав на пiдтримку його конкурента Джорджа Буша. "". Метод полягає в розповсюдженнi рiзних утверджень, якi представленi як факт, пiд цим розумiється, що цi заяви самоочевиднi i не вимагають доказiв. Цi твердження можуть бути як достовiрними, так i не зовсiм. "Сторона, що перемогла". "на сторонi", що виграла, бути "як все". У виборчих кампанiях метод часто використовується у виглядi наступних пропагандистських тем: "Кандидат N - кандидат номер один" або "Кандидат N - кандидат-переможець", а також в закрiпленнi теми "Все одно переможе N". Наприклад, у виборчiй кампанiї по виборах роздiлу виконавчої влади одного з регiонiв РФ одна з "виборчих команд" використовувала поєднання "... вiдбудуться вибори Президента N", закрiплюючи в свiдомостi електорату зв'язок мiж виборами Президента i прiзвищем президента, що дiє, створюючи iлюзiю його однозначної перемоги. "". Даний тип дiї використовує слова i вирази, що мають примусовий характер. Наприклад, у виборчих кампанiях часто використовуються листiвки з гаслом: "Голосуй за N" i "Вибери N". "". Метод полягає у використаннi емоцiйно iнтенсивних слiв, якi тiсно пов'язанi з основними цiнностями, думками суспiльства i є переконливими без додаткової iнформацiї, i скрiплення їх з необхiдними iдеями або людьми. Даний метод апелює до таких вiдчуттiв, як любов до країни, будинку, бажання миру, свободи, бажання гордитися батькiвщиною i так далi. Для цього використовуються слова, пов'язанi з такими поняттями, як будинок, сiм'я, дiти, материнство, патрiотизм, любов, мир, щастя, здоров'я, прогрес i так далi. Наприклад, у виборчiй кампанiї в одному з регiонiв РФ для кандидата-жiнки використовувалося гасло "N - жiнка-мати", який експлуатував забарвлення поняття материнства. В ходi дослiдження мов спiкера палати представникiв Конгресу США Ньюта Гiнрiча (Newt Gingrich), було встановлено, що для опису своєї партiї вiн використовував наступнi позитивно забарвленi слова: активнiсть, створення, щирий, допомога, виклик, змiна, дiти, вибiр, громадяни, переконання, хрестовий похiд, обов'язок, довiра, сiм'я, свобода, робота, мрiя, можливiсть, мир, добробут, захист, має рацiю, сила, успiх, бачення, реформи, соцiальне забезпечення та iншi. "". Метод має багато загального з методом "використання цiннiсних слiв", але заснований на використаннi виразiв з неуточненим сенсом. Аудиторiї пропонується можливiсть шукати власнi iнтерпретацiї. Наприклад, у виборчих кампанiях нерiдко зустрiчаються гасла "Я доб'юся правди (справедливостi)", якi, не дивлячись на неясний, позбавлений "конкретики" сенс, у рядi випадкiв сприймається електоратом позитивно. "". нацiональних i так далi) на iншу людину або групу. "виборча команда" кандидата Жана Леканюе створювала йому iмiдж "французького Кеннедi", переносячи позитивний образ Кеннедi на кандидата. Зокрема, для цього використовувалися плакати iз зображенням кандидата i написом "Завтра... Жан Леканюе... нова людина... Францiя в русi". "Такий же як всi, як ми". Метод полягає в тому, щоб збiльшити довiру тiй або iншiй аудиторiї, забезпечуючи iдентифiкацiю тiєї або iншої людини або групи з цiєю аудиторiєю. Для цього кандидатiв "оприлюднюють". Наприклад, в ходi кампанiї партiї І. Рибкiна використовувалися телевiзiйнi ролики з фотографiями його дитинства, студентства, початку трудової дiяльностi ("такий же, як всi ми"). Стандартним прийомом при реалiзацiї методу є зйомки i фотографiї кандидата в сiм'ї, з дiтьми, на природi, виробництвi, розповiдь про хобi i так далi. "Найменше зло". Суть методу полягає в "м'якому" визнаннi того, що певна особа або курс є неприємною, але будь-який iнший приведе до результатiв набагато гiршим. Ця тема була однiєю з основних у виборчiй кампанiї Президента РФ Б. Н.Єльцина в 1996 роцi. Пiд час "мас-медiа вiйни Чубайс-березовський" в однiй з газет була опублiкована стаття iз заголовком "Двiйка" по поведiнцi? Зате сильний, шельма, в арифметицi", разом з додатковою iнформацiєю про професiоналiзм А. Б. Чубайса. "". що, наприклад, "юриспруденцiя - це просто досвiд кожної людини заплутаний застосуванням хитрих слiв ", а "сучасне мистецтво - просто нiсенiтниця"; таким чином, люди потирають своєму вiдчуттю переваги i побоюванню визнати, що цi областi знаходяться поза їх розумiнням. Суть методу "спрощення" полягає у використаннi цих психологiчних особливостей людини. Складнi соцiальнi, полiтичнi, економiчнi або вiйськовi проблеми зводяться до простих iнтерпретацiй. 3. 2 Руйнування позитивного iмiджу. "Суспiльне несхвалення". Використовується для створення iлюзiї несхвалення тих або iнших дiй з боку громадської думки. Основне завдання методу - створення негативного образу кандидата або групи. Часто реалiзується шляхом пiдбору рiзних висловiв "груп впливу", "представникiв" рiзних верств населення, рiзних соцiологiчних опитiв i так далi. "Невизначенi вирази i натяки, що несуть негативне забарвлення". Часто використовується у формi наступних натякiв: "Ну, ви розумiєте, на що зазвичай живуть такi чиновники, як N". "Перенесення несхвалення i негативного образу". Метод "перенесення несхвалення" полягає в створеннi несхвалення тих або iнших персон, дiй або iдей через демонстрацiю тих груп, якi схвалюють данi iдеї або дiї, пiдтримують цих персон, але належать до тих, що мають низьку довiру, тих, яких бояться, ненавидять або зневажають. Якщо група, що пiдтримує певну полiтику, належить до пiдозрiлих, таких, що зневажаються або не викликають довiри, iншi групи можуть змiнити свою позицiю. Метод "перенесення негативного образу" полягає в проекцiї негативних якостей людини або якого-небудь об'єкту, предмету або моральних цiнностей на iншу людину або iдею для того, щоб дискредитувати його. Наприклад, пiд час виборчої кампанiї 1986г. у Францiї соцiалiсти випустили плакат iз зображенням вовка з довгими зубами i написом: "А чому, милi правi, у вас такi великi зубки?". Пiд час "мас-медiа вiйни Чубайс-березовський" одна iз статей, направлених проти Б. А. Березовського, розвивала наступну тему: "... чеченський командир говорить: ... чом би не любити Березовського, вiн якщо i вкраде, то не у нас, а у Росiї... нам щось достанеться". Також в статтi наводилися данi про близькi вiдносини Березовського i Коржакова. Таким чином, вiдбувається перенесення негативного образу чеченського командира i А. Коржакова на Б. А. Березовского. "". Метод аналогiчний методу "Перенесення несхвалення i негативного образу" i полягає в експлуатацiї забобонiв i стереотипiв населення через "наклеювання ярлика". Ярлик квалiфiкує цей об'єкт як щось, чого аудиторiя боїться, ненавидить, випробовує огиду, знаходить пiдозрiлим або небажаним i iн. У Росiї як такi ярлики в рiзний час використовувалися слова партократ, дерьмократ, коммуно-фашист, червоно-коричневий i iн. Вже згадуваний нами спiкер палати представникiв США Ньют Гiнрiч для опису його опонентiв (демократичної партiї) використовував наступний набiр негативних слiв ("ярликiв"): жалiсть, обман, примушення, обвал, падiння, корупцiя, криза, затримка, знищення, деструктивнiсть, поглинання, ставити пiд загрозу, невдача, провал, некомпетентнiсть, хвороба, зрада, бюрократiя, витрачати час, радикальнiсть, брехню, лицемiрство. "Випереджаюче використання скрутного питання або проблеми". Метод полягає у використаннi питання або проблеми, скрутної для iншої сторони, з одночасною пiдготовкою широкого освiтлення, для того, щоб спровокувати iншу сторону на не вигiднi для неї дiї. Наприклад, в однiй з виборчих кампанiй використовувалося скрутне для кандидата питання за наступним сценарiєм: на першому етапi була обнародувана частина негативної iнформацiї, кандидат, припускаючи вiдсутнiсть додаткової негативної iнформацiї, використовував метод "спростування", пiсля чого була опублiкована частина негативної iнформацiї, що залишилася. Реалiзацiя цього сценарiю привела до значного зниження довiри електорату до даного кандидата. "Загострення уваги". "Спрощення проблеми". Складнi iдеї, подiї або дiї iншої сторони зводяться до того або iншого уразливого для неї пункту. "". або груп. Наприклад, в ходi однiєї з кампанiй були випущенi листiвки з виборчою програмою i дизайном листiвок iншої сторони, проте програма мiстила положення, неприйнятнi для електорату. Іншим прикладом застосування методу є випуск пiдробленої листiвки за пiдписом одного з кандидатiв з повiдомленням про зняття своєї кандидатури, що мало мiсце в одному з регiонiв РФ. "". "Ігнорування". Полягає в iгноруваннi елементiв i тим iншої сторони, заснований на тому припущеннi, що негативна тема, що залишається на слуху", приносить бiльший збиток в порiвняннi з темою, що з'явилася на короткий промiжок часу. Найбiльш ефективний у разi незначностi теми, невеликих ресурсiв iншої сторони для його "розкручування", а також у разi високої достовiрностi негативної iнформацiї. "Вiдволiкаюча пропаганда". Метод полягає у вiдверненнi i перенесеннi уваги цiльової аудиторiї з пропаганди iншої сторони на iншi теми. Достатньо часто використовується державною владою. Наприклад, загальновiдомим стає той факт, що за моментами активiзацiї критики Президента США по "сексуальнiй лiнiї" практично вiдразу ж активiзувалися теми Іраку, завдання бомбових i ракетних ударiв, терористiв i так далi. У Росiї в моменти рiзних криз виникала тема поховання В. И. Ленiна. "Зменшення значущостi теми". Метод заснований на перенесеннi акцентiв на менш негативнi елементи теми, короткому зачiпаннi i "не згадцi" теми i так далi. Використовується спiльно з методом "Вiдволiкаючої пропаганди". "". Метод полягає в превентивному використаннi пропагандистської теми, яка може бути узята iншою стороною, iз змiненими i пом'якшеними компонентами або елементами для зменшення довiри до теми. Бiльш того, контрпропагандi в цiлому властивий саме випереджаючий характер. У практицi психологiчних операцiй часто використовується у формi випереджаючого висунення звинувачень до iншої сторони. У виборчих кампанiях нерiдко використовується шляхом висунення очевидно надуманих звинувачень до кандидата, з подальшим широким спростуванням цих звинувачень. Наприклад, в ходi виборчої кампанiї в одному з регiонiв РФ "виборча команда" одного з кандидатiв використовувала цей метод таким чином: було висунуто свiдомо помилкове звинувачення в привласненнi комерцiйного кредиту кандидатом, а потiм забезпечено широке спростування, побудоване на вiдсутностi даної форми кредиту в банкiвськiй практицi. Оскiльки первинне звинувачення було нiбито зроблено з боку конкурента кандидата, подальшi його спроби використо-вувати iнформацiю про аналогiчний факт, що володiв значно бiльшою достовiрнiстю, були нейтралiзованi. "Обмежувальнi заходи". У виборчих кампанiях метод трансформується в роботу по збору i знищенню наочної агiтацiї конкурентiв порушенню циклiв її виробництва i розповсюдження. Наприклад, в однiй з виборчих кампанiй "виборча команда" однiєї iз сторiн органiзувала позачерговий святковий захiд на друкарнi, в якiй друкувалася наочна агiтацiя iншої сторони, що привело до зриву її плану розповсюдження i, зрештою, до iстотного вiдставання iншої сторони. "Використання евфемiзм i в ". Даний метод схожий з використанням метода"наклеювання ярликiв" навпаки. Полягає в замiнi загальновизнаних i емоцiйно забарвлених позначень тих або iнших об'єктiв або фактiв на слова, що мають менше емоцiйне забарвлення або є менш зрозумiлими. "Псевдологiчнi висновки". Метод полягає у використаннi неправильних логiчних висновкiв. Наприклад, на основi факту про пiдтримку кандидатом iдеї про збiльшення втручання держави в економiку i того факту, що комунiсти також виступають за втручання в економiку, робиться висновок, що кандидат - комунiст. Як рiзновид методу виступає його сумiсне використання з методом "вибiрковий пiдбiр iнформацiї", коли логiчнi висновки робляться на основi спецiального обмеженого масиву iнформацiї. У виборчих кампанiях особливо часто використовується при проведеннi рiзних соцiологiчних опитiв, розвитку i пiдтримцi пропагандистських тем i так далi. "Порушення логiчних i тимчасових зв'язкiв мiж подiями". Використовується для зниження ефекту "дiї" iншої сторони, а також створення iлюзiї тих або iнших тенденцiй i ситуацiй. Наприклад, за допомогою методу попереджається неявне створення (або, навпаки, створюється) з окремих негативних фактiв загальної iстотно негативної тенденцiї або фону. Застосовується спiльно з методами "вибiрковий пiдбiр iнформацiї" i "псевдологiчнi висновки". "Замiна джерела повiдомлення". "iмiтацiйна дезинформацiя" (замiна змiсту при незмiнному джерелi повiдомлення) i полягає в замiнi джерела повiдомлення для збiльшення або зменшення довiри до повiдомлення. Наприклад, для зменшення довiри до того або iншого факту приводиться джерело, не заслуговуюче довiри. Навпаки, для того, щоб уникнути припущень в "ангажованiй" i, таким чином, збiльшити довiри до повiдомлення, проводиться "дистанцiювання" i приводиться яке-небудь незалежне джерело. Як поширений варiант виступає повiдомлення, що з'являється в зарубiжних країнах, з подальшою "републiкацiєю" з посиланням на зарубiжне джерело. "" . Метод полягає в спецiальному формуваннi iнформацiйного оточення навколо того або iншого факту для зниження або, навпаки, збiльшення його ефекту або ступеня довiри до нього. Наприклад, якщо факт, що дiйсно мав мiсце, подається в оточеннi помилкової iнформацiї, це призводить до зниження довiри до нього. Висновок Ф. Фукуями, що «iсторiя закiнчена», соцiальнi конфлiкти i катаклiзми переносяться в iнформацiйну сферу як верхiвку айсберга сучасних систем державного управлiння. Багато рiшень у нашому життi ми приймаємо не усвiдомлюючи, що цi рiшення вже давно були прийнятi за нас. Велику роль вiдiграють засоби масової комунiкацiї. Новi технологiї якi впроваджуються в рекламу, телебачення, рiзнi комунiкативнi засоби спрямованi на манiпуляцiю людьми, регулюванню свiдомiстю без їх вiдома i перш за все їх гаманцями. Грошi грають у нашому життi чи не найпершу роль i доки це не змiнеться будуть створюватися новi технологiчнi засоби впливу, яким ми просто не зможемо протидiяти! Список джерел i лiтератури 1. Бурдье П. Социальное пространство и символическая власть. - "Thesis" №2, 1993 2. Доценко Е. Л. Психология манипуляции. Феномены, механизмы, защита. - М., 1996 3. Засурский И. Масс-медиа второй республики. - М.: Изд-во МГУ, 1999 "Наш дом – L’age d’homme", 1995 5. Кара-Мурза С. Манипуляция сознанием. - М.: "Алгоритм", 2000 7. Леонов Н. С. Информационно-аналитическая работа в загранучреждениях. - М., 1996 9. Почепцов Г. Г. Коммуникативные технологии ХХ века. - Москва - Киев: "Рефл-бук", 2000 10. Почепцов Г. Г. Психологические войны. - Москва - Киев: "Рефл-бук",2000 11. Шиллер Г. Манипуляторы сознанием. - М.: "Мысль", 1980 [2] Леонов Н. С. Информационно-аналитическая работа в загранучреждениях. - М., 1996. С. 47 [3] Моль А. Социодинамика культуры. - М.: Прогресс, 1973. С. 67 [4] Шиллер Г. Манипуляторы сознанием. - М.: "Мысль", 1980. С. 93 "Алгоритм", 2000. С. 52 [6] Конецкая В. П. Социология коммуникации. - М., 1997. С. 28 [7] Шиллер Г. Манипуляторы сознанием. - М.: "Мысль", 1980. С. 121 [8] Шиллер Г. Манипуляторы сознанием. - М.: "Мысль", 1980. С. 62 "Мысль", 1980. С. 71 "Наш дом – L’age d’homme", 1995. С. 34