Українська мова у медiапросторi
Мiнiстерство освiти i науки України
учениця групи Г-2
Стахнiв Софiя
Керiвник
Вступ
актуальним тому, що мова є найважливiшим засобом людського спiлкування та iнтелектуального розвитку особистостi, визначальною ознакою держави, безцiнною i невичерпною скарбницею культурного надбання народу. З мовної культури починається сама держава.
особливих зрушень у сферi мовної культури немає. Нинiшню мовну ситуацiю в Українi на сучасному телебаченнi слiд розглядати як результат незавершеного асимiляцiйного процесу перетворення україномовної спiльноти на росiйськомовну, що здiйснюється з метою цiлковито розчинити український етнос i знищити Українську нацiю. Спорiдненi мови займаються не взаємозбагаченням, а взаємознищенням” Здебiльшого так i є. Це iще раз нагадує, що нам треба пильнiше дбати про чистоту й збереження нашої мови, не занехаювати питомi коренi її джерел. А вони щодня й щохвилини замулюються суржиком.
Електроннi ЗМІ, зокрема радiо та телебачення, якi базуються на усному мовленнi, є одним з важливих i природних факторiв мовних змiн. Мова взагалi є динамiчною структурою, яка розвивається за своїми внутрiшнiми законами, проте не без впливу зовнiшнiх, позамовних чинникiв. Засоби масового iнформування для передачi iнформацiйних повiдомлень рiзних за жанром i змiстом вимагають лексики рiзної за семантикою та стилiстикою. Зберiгаючи культуру мови i мовнi традицiї, все ж потрiбно позитивно сприймати такi явища, як колоквiлiзацiя i сленгiзацiя, якi свiдчать не про що iнше, як про реальне функцiонування i розвиток мови в суспiльствi. Добре було б, аби змiст дiяльностi ТБ був найоптимальнiшим найперше у пiзнавальному i об’єктивному сенсi, а грамотнiсть висловлювань ведучих i гостей була не проблемою, а приємним бонусом для глядачiв. Наголошую ще, що нiколи не варто боятися щось сказати неправильно, помилитися, адже на помилках вчаться, i тiльки той хто справдi прагне й хоче досягти успiху у чомусь, має найбiльше шансiв це зробити. Плекати мову потрiбно i боротися за її чистоту також, тож не забуваймо, що ми – українцi i це наш незмiнний святий обов’язок.
Загальна характеристика музичного телеефiру України у 2007 роцi
Як зазначають дослiдники, електроннi ЗМІ нинi є найдоступнiшим засобом одержання культурної iнформацiї для широкого загалу населення України. Стрiмка ж розбудова мережi телеканалiв i радiостанцiй у пострадянськiй Українi зумовила iстотне урiзноманiтнення музичного теле- i радiоефiру, наявнiсть в електронному медiапросторi широкого жанрового i тематичного спектру музичних програм, а отже й широкого спектру культурних пропозицiй. Зокрема, знаменням часу стала поява спецiалiзованих («нiшевих») вiтчизняних музичних i культурологiчних телеканалiв i радiостанцiй, досвiд i перспективи роботи яких потребують окремого ретельного аналiзу. До того ж, за доби суспiльної трансформацiї сфера електронних ЗМІ перетворилася на показову «лабораторiю» ринкових реформ, становлячи нинi потужну культурну iндустрiю, де провiдну роль вiдiграють недержавнi форми власностi. З огляду на це, музичнi телеканали стали, з одного боку, барометром конкурентноздатностi української нацiональної музичної культури в електронному медiапросторi, з iншого – показником культурно-мистецких уподобань вiтчизняної бiзнес- i полiтичної елiти (передусiм, власникiв та спонсорiв електронних ЗМІ та студiй-виробникiв, замовникiв i спонсорiв певних музичних програм). Спостерiгається й поступове збiльшення в останнi роки (2005-2007) частки продукцiї власного виробництва українських телеканалiв, коли ще помiтнiше зросла частка передач українською мовою (головно за рахунок дублювання росiйських та американських фiльмiв, мильних опер тощо).
Найвiдчутнiше результати «нацiоналiзацiйних» зусиль проявилися на музичних телеканалах (M1, OTV, Enter-music), де частка української музики зросла з 10-15% до 35-50%. Фактично за останнi 15-16 рокiв вiдбулося становлення нацiонального телебачення як такого. Важко не погодитися iз вiдомими дослiдниками, що за доби СРСР “... українського телебачення як такого не iснувало... На державний канал, що транслював свої передачi з Києва, перемикалися здебiльшого тiльки в тi години й хвилини, коли показували цiкавий фiльм... Офiцiйна хронiка, як i ранiше, переважно дублювала московськi новини, цiкавих авторських передач практично не iснувало”. Що ж до перших пострадянських рокiв, то “московське (тепер росiйське) телебачення ще довго утримувалося на теренах України. Лише починаючи з 94-го його рiшучiше починають тiснити українськi виробники” Не є винятком i становлення українського музичного телебачення. Про важливiсть музичного телемовлення в медiа просторi пострадянської України свiдчить хоча те, що низка музичних телепроектiв i їхнiх творцiв за пiдсумка ми 2006 року були вiдзначенi головною в нашiй державi премiєю в царинi телемовлення «Телетрiумф»: У номiнацiї "Дитяча програма" - телепрограма Хочу, бути зiркою (ТРК "Студiя 1+1"); у номiнацiї "Розважальна програма" телепрограма "Шанс" (телеканал «Інтер» - АОЗТ Українська незалежна ТВ-корпорацiя); у номiнацiї „Телевiзiйний дизайн”-О.І. Захарова за оформлення зимового ефiру на каналi "1+1" («Новорiчний карнавал», ТРК "Студiя 1+1")
Але чи досягло нацiональне музичне телебачення рiвня, гiдного ТВ-iндустрiї високорозвинених країн свiту чи навiть Росiї? Якою мiрою воно українським нацiональним телебаченням, наскiльки адекватно воно вiдображає культурнi процеси в Українi? Якi риси i тенденцiї свiдчать про його рух у бiк європейських стандартiв нацiонального iнформацiйного простору? Спробуймо вiдповiсти на цi запитання, проаналiзувавши стан музичного мовлення на основних телеканалах України у минулому 2007 роцi.
рiзної форми власностi. У свою чергу, 63 з-помiж останнiх одержали право мовлення по всiй територiї України. Спираючись на вiдомостi, що мiстяться у Державному реєстрi телерадiоорганiзацiй України. Незважаючи на «розквартированiсть» у Києвi переважної бiльшостi ТРК у Києвi, все ж столиця не є в цьому планi монополiстом. Хоча, за даними Представника Нацради у Києвi, всi регiональнi ТРК, що мають право на загальнонацiональне мовлення, здiйснюють його з київських передавачiв. Всi телерадiокомпанiї, а також ТК «Тонiс» є ефiрними, а отже мають потенцiйно бiльшу глядацьку аудиторiю, нiж кабельнi канали. Нагляд за дiяльнiстю українських ТРК здiйснює Нацiональна Рада України з питань телебачення i радiомовлення. Основнi напрямки нагляду - дотримання норм суспiльної моралi, дотримання мовного законодавства, використання i змiст реклами, змiстове наповнення телеканалiв. Результати щорiчних перевiрок ТРК Нарадою подаються у розгорнутих щорiчних звiтах її регiональних представникiв. Зокрема, у звiтi Представника Нацради по м. Києву за 2006 рiк, зокрема, зазначено:
Щодо дотримання мовного законодавства i законодавства про ЗМІ України
У 2006 роцi передачi iноземного виробництва переважно озвученi українською мовою, але лише близько 30-40% фiльмiв iноземноговиробництва перекладаються державною мовою» 14 липня 2006 року було пiдписано Меморандум мiж Нацiональною радою та телекомпанiями про спiвпрацю, спрямовано на розбудову телеiнформацiйного простору держави. Так, ст. 5 цього документу була спрямована на виконання ст. 9. А саме: „Сторони усвiдомлюють необхiднiсть виконання законодавства у перехiдний перiод, тому забезпечують дублювання українською мовою iншомовних аудiовiзуальних творiв, з поступовим переходом, на замiну титрування, до повноцiнного дублювання державною мовою у такi строки: з 1 жовтня 2006 року для загальнонацiонального мовлення частка ефiрного часу, коли мовлення ведеться українською мовою має становити не менше 50 вiдсоткiв загального обсягу добового мовлення, до якого не зараховується титрування, при цьому частка дубльованих українською мовою iншомовних аудiовiзуальних творiв не може складати менше 50 вiдсоткiв вiд загального добового мовлення iншомовних аудiовiзуальних творiв; з 1 грудня 2006 року для загальнонацiонального мовлення частка ефiрного часу, коли мовлення ведеться українською мовою має становити не менше 65 вiдсоткiв загального обсягу добового мовлення, до якого не зараховується титрування, при цьому частка дубльованих українською мовою iншомовних аудiовiзуальних творiв не може складати менше 65 вiдсоткiв вiд загального добового мовлення iншомовних аудiовiзуальних творiв; з 1 лютого 2007 року для загальнонацiонального мовлення частка ефiрного часу, коли мовлення ведеться українською мовою має становити не менше 75 вiдсоткiв загального обсягу добового мовлення, до якого не зараховується титрування, при цьому частка дубльованих українською мовою iншомовних аудiовiзуальних творiв не може складати менше 75 вiдсоткiв вiд загального добового мовлення iншомовних аудiовiзуальних творiв” Повний текст Меморандуму див. на Інтернет-сторiнцi http://www.nrada. gov. uа
Щодо змiстового наповнення телепрограмм
Основу програмної концепцiї мовлення телерадiоорганiзацiї мають становити такi передачi: iнформацiйно-аналiтичнi, культурно-мистецькi, науково-просвiтницькi, розважальнi. „Ера” – iнформацiйний, „Інтер” – розважально-iнформацiйний, „Студiя1+1” – розважально-iнформацiйний, ICTV – розважально-iнформацiйний, СТБ – iнформацiйно- розважальний, Новий канал – розважально-iнформацiйно-культорологiчний, „5 канал” – iнформацiйний, К2 –розважально-культурологiчний, ТРК „Київ” –iнформацiйно-паiзнавально-розважальний, ЗАТ „ТЕТ” – розважальний. Яким чином наведенi положення Звiту кореспондуються iз ситуацiєю в царинi музичних програм? Розглянемо по конкретних телеканалах, добираючи тi чи iншi телеканали для розгляду, я керувалася ще й таким важливим показником їхньої дiяльностi, як їхнiй рейтинг в аналiзований перiод. Основним джерелом рейтингових показникiв для мене слугували вiдомостi, що їх регулярно публiкує монiторингова компанiя «ГФК Юкрейн» За вiдомостями цiєї компанiї, розподiл рейтингiв телеканалiв України наприкiнцi 2007 р. виглядав таким чином:
вiд загальної кiлькостi телеглядачiв за перiод перегляду програми. При розрахунку враховується тривалiсть перегляду програми кожним глядачем (у секундах). Вибiрка ТВ-дослiдження складає 1600 домогосподарств (родин), якi проживають в мiстах з чисельнiстю жителiв вiд 50 тис. чоловiк i мають хоча б один працюючий телевiзор. При розрахунку враховуються всi члени родини у вiцi понад 4 рокiв. Прикметне, що спецiалiзованi музичнi канали мають помiтно нижчий рейтинг вiд полiфункцiональних каналiв-лiдерiв, а з-помiж мозичних помiтно «вiдривається» у лiдерствi М1. Цiкавим є також успiх невиниклого музичного каналу RU-Music, який випередив у рейтингу навiть такий широко розголошений (хоча й також новий для України) телепроект, як MTV-Україна.
Що ж до рейтингу найпопулярнiших телепрограм, то вони, за дослiдженнями ГФК Юкрейн, розподiлилися наступним чином: Із власне музичних програм до цього перелiку потрапило тiльки «iменинне» шоу телеканалу «Інтер» (трансляцiя з київського майдану Незалежностi). Певною мiрою з музичними програмами кореспондуються й «Танцi з зiрками» (нагадаймо, що у 2006 р. цей проект посiв найвищу рейтингову сходинку серед усiх торiшнiх українських розважальних програм). Чимало корисних вiдомостей щодо рейтингiв телепрограм рiзних тематичних напрямкiв, якi допоможуть нам змалювати картину щодо телепрограмм музичних, навiв український тижневик «Контракти». Таким чином, розважальнi, в т. ч. музично-розважальнi програми посiдають 2-3 сходинки у рейтингах телепрограм, а з-помiж розважальних програм, у свою чергу, першiсть здобув музичний проект телеканалу «Інтер» «Шанс» (випередивши навiть культову росiйську гумористичну шоу-програму «Криве дзеркало», щотижня ретрансльовану каналом «1+1») Механiзм функцiонування музичних телепрограм стає зрозумiлiшим, коли взяти до уваги всi суб’єкти їх витворення. Важливою ланкою останнього є студiї-виробники (або продакшн-студiї), якi дiють або в структурi певних телерадiокомпанiй, або на договiрних умовах з останнiми. Творчий «дiалог» обох суб’єктiв виготовлння певного телепродукту здатен сприяти як пiдвишенню його якостi, так i життєздатностi (адже навiть в разi вiдмови того чи iншого телеканалу вiд певної телепрограми продакшн-студiя може запропонувати той самий продукт iншiй телекомпанiї). Як зазначає дослiдник вiтчизняного телебачення К. Портна, «першi українськi продакшн-студiї запрацювали на початку 90-х одночасно з появою комерцiйного телебачення та приходом у країну мережевих мiжнародних рекламних агенцiй. За оцiнками Української медiйної групи, у 2000 роцi телепрограми, серiали й фiльми знiмали не бiльш, нiж 15 студiй. Сьогоднi їх близько 100. Однак компанiй повного циклу налiчується близько десяти. У таких студiях є креативний вiддiл, що генерує або адаптує сюжет; вони виконують весь технiчний процес у власних павiльйонах, своїми камерами, пересувними станцiями, монтажними тощо. Найчастiше студiї повного циклу самi фiнансують проекти i займаються їхньою дистрибуцiєю. Меншi студiї зазвичай орендують примiщення i технiку й працюють тiльки пiд замовлення».
Незважаючи на надання українськiй мовi державного статусу, особливих зрушень у сферi мовної культури немає. Не байдужа до того, що вiдбувається, “Лiтературна Україна”, зокрема, наголошує: спорiдненi мови займаються не взаємозбагаченням, а взаємознищенням. Здебiльшого так i є. Це iще раз нагадує, що нам треба пильнiше дбати про чистоту й збереження нашої мови, не занехаювати питомi коренi її джерел. А вони щодня й щохвилини замулюються суржиком. Образно кажучи, суржик — семантичний родич сумiшi, сумiшки, мiшанини, мiшанки. Слово суржик практично увiйшло до складу термiнiв i є назвою мiшаної мови, пересипаної чужими або штучно створеними з чужих елементiв словами, зворотами. На сьогоднi ще не зафiксовано академiчними словниками похiднi суржиковий, суржикомовний, суржикiзм та iн., що називають явища i поняття, невiддiльнi вiд функцiонування сучасної української лiтературної мови. Дуже далекими до взiрця залишаються передачi на радiо й телебаченнi. Поганий приклад подають законодавцi, порушуючи свої ж прийнятi Верховною Радою закони. Бачачи таке порушення з боку мiнiстрiв або депутатiв парламенту, не поспiшає опановувати українську мову широкий загал. Не буде зрушень доти, доки на державному рiвнi не функцiонуватимуть закони та їхнє реальне офiцiйне втiлення в життя. Тодi поменшає перекручених i суржикових форм у друкованих виданнях або на вивiсках, в оголошення i т. iн. Зайдiть до першого-лiпшого магазину й переконаєтеся, що й тут у, здавалося б, най-звичайнiсiньких побутових назвах можна здибати неможливi з жодного погляду слова i вислови: рогалiкi з повiдлом, квасоля по-корейськi, голубцi овощнi, слойоний пирiг i под.
щочверть години перериваючи ту саму передачу. якби, за висловом сатирикiв, потрапляла до вух тiльки тим, кому призначена, хто в нiй зацiкавлений. Та й тут не обходиться без численних помилок. Без кiнця чуємо: посне масло, рослиннi масла, персикове / кокосове i т. iн. (масло замiсть олiя, рослиннi олiї, персикова / кокосова олiя i т. iн.), грецькi горiхи (тобто волоськi горiхи), переносиця (тобто перенiсся), противопоказано замiсть протипоказано, сустав (тобто суглоб) та iн. На росiйський лад, порушуючи вiдоме правило “дев'ятки”, вимовляють iншомовнi назви хвороб та лiкiв вiд них: дiсбактерiоз, дiстонiя, артрiт, вобензiм, iндовазiн, iндометацiн, вiзiтал замiсть дисбактерiоз, дистонiя, артрит, вобензим, iндовазин, iндометацин, вiзитал.
побудови фраз. Плутають наголоси, напр.: мiсто прийняло християнство (замiсть прийняло), Іван Франка (замiсть Івана Франка). Не розрiзняють понять лiкарський i лiкарський, пор.: рецепт лiкарський, бо писаний лiкарем, а рослини лiкарськi, бо лiкують. Ряснiють порушення вимови: дiти ласують пломбиром (слiд пломбiром). Уживають кальки замiсть українських слiв: це сказується на виробництвi (тобто вiдбивається, позначається), незначнi поступлення до банкiв (тобто надходження), плутають висхiдний з вихiдний, уживаючи словосполучення висхiдна сировина замiсть вихiдна сировина тощо. Не все гаразд iз граматикою. Напр., чому ми кажемо: батькова хата, батькове слово (або батькiв голос), батькова рушниця, батьковi окуляри, але батькiв наган (портфель, пiджак, кожух, кiнь). Виконуючи вiдому пiсню, можна ж було вжити батькiвський голос, що не порушило б ритму (Хай почую я батькiвський голос). Так само не завдало б шкоди ритмовi, якби дiти, спiваючи, зверталися матусю, як це годиться, а не матусе, що не є нормою (пор.: Бабусю рiдненька, ти всiм помагаєш). Усi цi помилки можна було б усунути, прослуховуючи запис передачi перед виходом в ефiр. Інодi й журналiсти, диктори помиляються, бо вiдомо, що iдеалу немає. Та прикро, що пiд час розмови зi своїми спiвбесiдниками ведучi програми майже не реагують на їхнi мовнi помилки, недоречностi, хоч би й мали можливiсть одразу вжити правильне слово, належний вислiв. Так було якось у радiопрограмi “Ситуацiя”: заступник директора вечiрньої школи розповiдала про вiдношення до учнiв свого закладу, тодi як слiд було говорити про ставлення до них. Протягом усiєї передачi ведуча не скористалася нагодою (хоч вона була) вжити правильний зворот, що мiг би привернути увагу сiвбесiдницi, нагадати їй норму i помилку було б виправлено.
Не реагують i ведучi “Школяди”, коли дiти вживають пригати замiсть стрибати, iґрашка замiсть iграшка, неприхотливий, дiтство замiсть дитинство, о`бруч замiсть обруч, займатися в школi замiсть навчатися в школi та iн. У таких випадках вжита ведучою правильна форма тактовно пiдкаже спiврозмовниковi, як слiд говорити. У певнiй ситуацiї можливi й безпосереднi виправлення, що звучатимуть природно, ненав'язливе, без повчання й порушення такту. Обмовки можливi, вiд них нiхто не застрахований. Але як збоку чути i сприймати повiдомлення про опади у виглядi мокрого дощу. Гiрше, коли чуємо про пiдйом води на рiчках, або буду будувати, або така допомога необхiдна даватися людям замiсть пiдняття води на рiчках, будуватиму, таку допомогу необхiдно надавати (подавати) людям i т. iн. Жоден господар не засiває хлiбородної ниви мiшаним зерном (або суржиком, як здавна звали сумiш зерен жита, ячменю, а згодом й iнших злакiв). Тому й нам час навести лад i в мовному життi, надавши йому офiцiйної можливостi нормального функцiонування i розвитку.
як один з механiзмiв, що зумовлюють iснування i подальший розвиток суспiльства, задовольняється у суспiльствi – сукупностi iндивiдiв, що його утворюють, головним чином, за допомогою засобiв масового iнформування (ЗМІ) – друкованих та електронних. Масова комунiкацiя у сучасному розумiннi з’явилася порiвняно недавно, але за дуже короткий час вона набула такого поширення в усiх галузях людського iснування, що зараз практично неможливо уявити собi iснування суспiльства без iнформацiї та засобiв її масового розповсюдження, якi постiйно удосконалюються у бiк оперативностi та зручностi. Масова комунiкацiя – це певний iнституцiолiзований макропроцес виробництва, розповсюдження та обмiну iнформацiї, який здiйснюється за допомогою певних технiчних засобiв та технологiй. Інформуючи людину про свiтовi та локальнi подiї i заповнюючи її дозвiлля, засоби масового iнформування впливають на систему її мислення, свiтогляд, культуру. Поширення впливу ЗМІ означає формування деякої семантичної мета мови. Сучасний стан суспiльств та нацiональних культур показує що вони навiть за процесу внутрiшньої самоiзоляцiї перебувають пiд впливом процесу глобалiзацiї. Аби наше суспiльство могло дати адекватну вiдповiдь на виклики даного свiтового процесу йому необхiдно максимально повно аналiзувати саме себе. Тут необхiдний комплексний пiдхiд. Вiн означає дослiдження насамперед комунiкативних процесiв, що вiдбуваються в царинi масової комунiкацiї, якi, в свою чергу, складаються з комунiкативної стратегiї та дискурсу масової комунiкацiї. Пiд комунiкативними стратегiями ми розумiємо найефективнiшi шляхи досягнення комунiкативних цiлей. Що стосується дискурсу масової комунiкацiї, то за основу доцiльно взяти визначення голландського дослiдника Твана Дейка, за яким дискурс – це складне комунiкативне явище, що включає соцiальний контекст, iнформацiю про учасникiв комунiкацiї, знання процесу виробництва й сприйняття текстiв. Тван Дейк ще називає дискурс складною комунiкативною подiєю. Як одиниця, дискурс являє собою поєднання мовних i соцiальних вимог. Це вже не лiнгвiстична, а соцiолiнгвiстична структура. Що ж являє собою дискурс електронних ЗМІ? По-перше, його формують радiо, телебачення, Інтернет (включаючи електронну пошту, спiлкування в чатi, ICQ – спiлкування в режимi он-лайн та sms – коротке повiдомлення з Інтернету або мобiльного телефону на iнший мобiльний телефон). Хоча електроннi ЗМІ виникли набагато пiзнiше, нiж друкованi, на сучасному етапi вони посiдають перше мiсце серед споживачiв iнформацiї. Наприклад, за результатами опитування проведеного серед студентiв Київського унiверситету iменi Тараса Шевченка, телебачення як основне джерело iнформацiї отримало голосiв 79,5 %, у той час як радiо та преса отримали по 6,5 %, а Інтернет 7,5 %.
яких не iснує в усному мовленнi. Це – лiтери алфавiту, пунктуацiйнi знаки, абзац, курсив, знаки параграфiв, розрiзнення букв за типом шрифту, розмiру кегля, нахилу, кольору, а також малюнок, креслення, фото тощо. У радiомовленнi – усному мовленнi – широко застосовується рiзноманiтнi ритмiчнi побудови, змiни висоти тону, пiдсилення чи послаблення звуку, прискорення чи уповiльнення темпу викладу, паузи, логiчний наголос. Внутрiшня структура телевiзiйного повiдомлення теж створюється через поєднання рiзних семiотичних елементiв. У телебаченнi, екранним за формою, iснують двi принципово рiзнi семiотичнi системи – зображальна i словесна. Це двi мови – мова зорових образiв i мова словесних образiв. Екранний контекст мiстить конструктивнi складовi, якi умовно можна позначити так: вiзуальна ситуацiя (змiст кадру, монтаж вiдеоряду, динамiка зображення), аудiоситуацiя (голос, шуми, музика) i мовленнєва ситуацiя (змiст повiдомлення та екстралiнгвiстичнi умови процесу мовлення). Текстова сфера ТБ формується в результатi взаємодiї i взаємозв’язку цих трьох рiзних ситуацiй. Залежно вiд типу телевiзiйної передачi основну iнформацiю, смислове навантаження може прийняти на себе той чи iнший елемент трiади «зображення – звук – мовлення», тобто спiввiдношення мiж лiнгвотекстом та екранним текстом змiнюється. Проте на радiо та телебаченнi, не зважаючи на уснiсть форми, iснує свiдома установка на засоби вираження i, вiдповiдно, – бiльш менш суворий вiдбiр мовних засобiв, характерних для письмового мовлення. Але уснiсть мовлення та синхронiчнiсть його сприйняття зумовлюють обов’язковiсть економiчностi засобiв вираження, оскiльки у людини iснує певна психологiчна межа сприйняття – порiг уваги. Загальна теорiя зв’язку, означена теоремою К. Шеннона, говорить, що час, потрiбний для передачi повiдомлення по певному каналу зв’язку за умови, що передача ведеться найрацiональнiшим чином, прямо пропорцiйний кiлькостi переданої iнформацiї. Чим бiльша кiлькiсть iнформацiї, тим бiльше часу потрiбно для її передачi. Тому в радiомовленнi та телебаченнi потрiбно обмежувати обсяг направленого на слухача потоку мовленнєвої iнформацiї i у той же час максимально насичувати її змiстом. Інакше може настати втома, при якiй рiвень сприйняття рiзко впаде, а то i зведеться до мiнiмуму. Комп’ютернi комунiкацiї, зокрема Інтернет, побудованi на поєднаннi тексту i варiативностi та швидкоплинностi змiни аудiовiзуальних образiв. Завдяки цьому, а також технологiї функцiонування, всесвiтня мережа Інтернет стала засобом масового iнформування у найширшому сенсi цього слова. Вона розповсюджує текстову, графiчну, аудiо- та вiзуальну iнформацiю найрiзноманiтнiших жанрiв i тематики, забезпечує можливiсть швидкого i якiсного зв’язку та передачi iнформацiї навiть мiж найвiддаленiшими куточками планети. Унiкальнiсть Інтернету полягає в iнтерактивностi – користувач мережi може як знайти iнформацiю, що його цiкавить, так i запропонувати свою iнформацiю. Фактично кожен користувач у будь-якiй точцi земної кулi, де є доступ до мережi, може вiдкрити власну сторiнку чи сайт будь-якої тематики i вигляду. Але, на жаль, наприклад, в Українi, Інтернетом користується лише вiд 2 до 4 % населення i за цим показником серед iнших комп’ютеризованих держав вона займає 28-ме мiсце в Європi та 45-те мiсце в свiтi. Сьогоднi багато дослiдникiв засобiв масового iнформування стверджують, що основна функцiя ЗМІ – вплив на свiдомiсть своєї аудиторiї з метою пропаганди певних, насамперед полiтичних, соцiальних, економiчних, а потiм культурних та освiтнiх, цiнностей. Вiдповiдно, ЗМІ створюють нову мову, покликану обслуговувати семантику полiтичного мiфу, яка, вiдтак, є цiлеспрямованою технологiю змiни змiсту слiв. Спецiалiсти мас-медiа створюють цiлий ряд клiше, лозунгiв, епiтетiв, коротких, але розпливчастих фраз, за допомогою яких можна описати будь-яку полiтичну, економiчну чи соцiальну новину. Але все це радше iснує в досить обмеженому сегментi ЗМІ – суспiльно-полiтичних виданнях, теле- та радiопрограмах. Поряд з ними iснує цiла низка розважальних, спортивних, наукових, спецiалiзованих ЗМІ, мовнi засоби яких пiдпорядковано iншiй метi з одного боку заповнити дозвiлля споживача iнформацiї, а з iншого – отримати комерцiйний прибуток, оскiльки популярнiсть передачi прямо пропорцiйно впливає на кiлькiсть зароблених грошей вiд реклами. Тож в сучасному контекстi доцiльнiше говорити про вiдображення специфiки функцiонування сучасних ЗМІ у їх мовi. Отже, якщо розглянути, наприклад, Україну, то за останнi 10 рокiв її iнформацiйний простiр зазнав радикальних змiн. Як вiдомо, в Радянському Союзi теле- i радiо сфера знаходились у державнiй монополiї. Прерогатива надавалась центральним всесоюзним каналам телебачення i радiо, а нацiональнi мережi УТ-1, УР-1 тощо були обов’язковим, але не завжди цiкавим доповненням. Існував певний набiр програм, якi робили досить якiсно, але в дусi радянської стилiстики – консервативна, майже рафiнована мова офiцiйних передач, новин, певна мовна розкутiсть в розважальних i пiзнавальних програмах. Телебачення i радiо, якими вони були у радянськi часи, проте мали великий позитив у тому, що людина споживала їх не бiльше, нiж їй було потрiбно для отримання iнформацiї, знань або розваг. У кiнцi 80-х демократизацiя суспiльно-полiтичного життя, лiбералiзацiя та урiзноманiтнення соцiально-економiчних засад i морально-етичних та естетичних принципiв суспiльства, з одного боку, i розширення сфер функцiонування української мови як мови нацiї, що прагнула до самовизначення, а потiм здобула незалежнiсть, з iншого боку, спричинили потужнi змiни на всiх структурних рiвнях української лiтературної мови та оновлення її стилiстичних засобiв – процеси якi, до речi, є досить показовими для рiзних слов’янських i неслов’янських мов постсоцiалiстичного перiоду i якi нерiдко об’єднують пiд характеристикою демократизацiї їхнiх лiтературних мов. Отже, накреслилось двi тенденцiї. Перша – власне демократизацiя лiтературної мови – розширення кола її носiїв i суспiльного використання, менша ортодоксальнiсть її канонiв унаслiдок обмеження «редакторського» втручання на користь ширших можливостей мовного самовираження особистостi, активнi пошуки нових виражально-зображальних засобiв мовлення в умовах появи конкуренцiї мiж засобами масового iнформування в боротьбi за глядацьку та слухацьку аудиторiї, зменшення стильової вiдстанi мiж усно-розмовною i книжно-писемною формами її функцiонування, тенденцiя до усунення рис, не властивих їй i вiдродження або частiше стимулювання її питомих властивостей. Друга – взагалi лiбералiзацiя її нормативної основи: послаблення певних стильових i стилiстичних обмежень, збiльшення варiативностi мовних одиниць i слововживання в цiлому, послаблення мовностилiстичних i правописних норм, масовий i неконтрольований потiк iншомовних запозичень, зростання в публiчному функцiонуваннi авторських новотворiв. Особистiсний фактор став дуже потужним – iнформацiйнi програми почали вести не диктори, якi переважно лише безсторонньо озвучували повiдомлюване, а ведучi, журналiсти, якi часто одночасно є i авторами цих повiдомлень та коментарiв. Урiзноманiтнилось жанрове наповнення теле- та радiоефiру: з’явилися передачi розмовного жанру – ток-шоу, круглi столи, телемости, вiдкритi студiї, розважально-iгровi програми. Разом з ними виникло i явище iнтерактивностi – дiалогiзацiя мовлення, пряма трансляцiя, а також безпосереднє включення в процес програми рiзноманiтних представникiв аудиторiї з їх нередагованими мовними особливостями. Не останню роль у позитивному розвитку української мови вiдiграли американськi та латиноамериканськi серiали – потреба їх перекладу вимагала знаходження вiдповiдних лексичних одиниць рiзноманiтної семантики i стилiстики. Українська мова переросла рiвень «офiцiйної латини» i стала мовою, яка повинна вiдповiдати комунiкативним потребам сучасної людини. Основними особливостями лiбералiзацiї мови ЗМІ в Українi стали:
новини, телеканал СТБ, 29. 01. 03), не питай мене мати, чом заплаканi очi, не сипте сiль на рану (Володимир Литвин, прес-конференцiя, ТСН, студiя «1+1», 4. 02. 03).
«1+1»), «Мамаду» (студiя «1+1»), «Мiсячнi тромбони» з ДiДжеєм Толею (Гала-радiо).
перетворилася на загальне зниження культури мови, домiнування сленгу, жаргону аж до вживання лайливих або вiдверто нецензурних слiв (наприклад, програми Отара Кушанашвiлi «Великий Куш» та Дмитра Нагiєва «Вiкна»). Сленг i жаргон, розтиражований ЗМІ, зокрема й через суперпопулярнi росiйськi кримiнальнi серiали (що, очевидно, вiдповiдає, стану росiйського суспiльства) мiцно увiйшли в лексику пересiчного росiйського мовця, i слова типу бабки (‘грошi’), базар (‘розмова’), братва (‘члени одного кримiнального угрупування’), бригада (‘кримiнальне або iнше однорiдне угрупування’), гониво (‘неправда’), капуста (‘долари’), подписка (‘захист’), мочить (‘бити, вбивати’), тачка (‘машина’) стали частиною особистого словника майже всiх – вiд двiрника до керiвника держави. в) збiльшення кiлькостi запозичень, зокрема англiцизмiв та американiзмiв: бiзнес замiсть справа, менеджмент замiсть управлiння, хепенiнг замiсть зустрiч, фронтмен замiсть солiст, рекордингова компанiя замiсть компанiя звукозапису, бос замiсть начальник тощо.
i ритора була так само новою, тому потрiбно було шукати додаткових мовних ресурсiв, щоб часто приховати невмiння правильно сформулювати свою думку. Тож з науки в iдеологiю, а потiм i в повсякденну мову перейшла величезна кiлькiсть так званих слiв-«амеб» [3, 51] – семантично прозорих форм, практично не пов’язаних з контекстом реального життя. Вони настiльки вiдiрванi вiд конкретної реальностi, що можуть бути вставленi практично у будь-який контекст, сфера їх застосування надзвичайно широка (наприклад, прогрес, демократизацiя, ментальнiсть). Здається, що вони нiяк не пов’язанi мiж собою, але це оманливе уявлення. Насправдi ж, вони розмивають значення висловлювання. Важлива ознака цих слiв-«амеб» – їх удавана «науковiсть». Варто сказати комунiкацiя замiсть питомих спiлкування або зв’язок чи ембарго замiсть економiчна блокада – i будь-яка навiть найбанальнiша думка начебто пiдкрiплюються авторитетом науки. Починає навiть здаватися, що саме цi слова виражають фундаментальнi поняття нашого мислення. Проте слова- «амеби» мають потужне соцiальне значення – їх вживання дає людинi соцiальну вигоду. Бiльше того, їх вживання стає немов би неписаним законом. Але з лiнгвiстичної точки зору цi слова досить небезпечнi – вони знищують все багатство синонiмiї i скорочують семантичнi поля до одного спiльного знаменника. А той у свою чергу набуває «розмитої унiверсальностi», за яким майже немає якогось конкретного змiсту. Поняття, яке виражають цим словом, вже дуже важко визначити iншими словами – взяти, наприклад, те ж саме слово прогрес або популярнi словосполучення розбудова держави та громадянське суспiльство. «Амеби» - запозичення, якi полюбляють нашi ЗМІ, також не завжди семантично виправданi. Коли українець чує слова бiржовий дiлок або найманий убивця, вони пiднiмають у його свiдомостi цiлi шари змiсту, вiн спирається на цi слова у своєму ставленнi до позначуваного предмету чи явища. Але якщо вiн чує брокер чи кiллер, то сприймає лише дуже обмежений, позбавлений почуття та асоцiацiї змiст, який вiдповiдно i сприймається. Або вживання слiв керiвник i лiдер. Засоби масового iнформування чомусь наполегливо прагнуть вивести з ужитку слово керiвник, замiняючи його iншомовним лiдер. Слово керiвник iсторично виникло для означення людини, яка уособлює колективну волю i є результатом її вияву. Слово лiдер виникло з фiлософiї змагання i персонiфiкує iндивiдуалiзм. Отже ми i чуємо лiдер комунiстiв Петро Симоненко, лiдер Росiї Володимир Путiн, американський лiдер Джордж Буш, лiдери країн СНД зiбрались у Києвi на саммiт. І далi за аналогiєю – лiдер гурту „Океан Ельзи» В’ячеслав Вакарчук, лiдер „ВВ» Олег Скрипка, хоча у даному разi доцiльнiше застосувати вокалiст або солiст, оскiльки популярнiсть того чи iншого гурту є завжди колективною заслугою.
Не можна, звичайно, не сказати i про той великий масив мовних помилок, що iснує в сучасному мас-медiйному мовленнi як спадок недостатнього володiння нормами лiтературної мови ще за радянських часiв. Банальнi помилки типу приймати участь замiсть брати участь або вживання русизму замiсть потрiбного українського слова, наприклад прибор i прилад можна почути досить часто. Проте, борючись за культуру i чистоту мови, не потрiбно забувати, що українська мова як мова, що довгий час перебувала у прокрустовому ложi iдеологiчного режиму, тiльки нещодавно отримала змогу повноцiнно розвиватись, тому мовнi помилки, колоквiлiзацiю, мовний експеримент не слiд суворо засуджувати. На даному етапi в умовах жорсткої конкуренцiї мiж ЗМІ, а також переважанням росiйськомовного iнформацiйного продукту (як мiсцевого, так i зарубiжного), важливим є збереження української мови в радiо- та телеефiрi. Для цього iснує також i вiдповiдна нормативна база (ст. 9 Закону про телебачення i радiомовлення в Українi, де сказано, що мовлення має вестись українською мовою, а також у певному обсязi мовою нацменшин; ст. 11 Закону про iнформацiю, де зазначається, що мова iнформацiйних повiдомлень має вiдповiдати вимогам Закону про мови в Українi), та як показує досвiд, вона не завжди виконується. Захист державної мови – це нормальна свiтова практика. Наприклад, у Францiї iснує багато нормативних актiв, якi регламентують не тiльки мову передач, а й взагалi квоту локального i зарубiжного iнформацiйного продукту.
Без сумнiву, електроннi ЗМІ вiдiграли i вiдiграють одну з провiдних ролей i в змiнi мов iнших культурно-iсторичних традицiй, наприклад американської англiйської. До кiнця Першої свiтової вiйни письмова i до певної мiри розмовна англiйська спиралися на традицiйну лексичну i граматичну норму вiкторiанської англiйської. Однак пiсля вiйни вiдчуття свободи вплинуло на мовцiв так, що вони почали вiдкидати старi обмеження i табу. З iншого боку, iндивiдуалiзм став лозунгом i вчених, i людей вулицi. Письменники почали торкатися у своїх творах нових тем, а потiм раптово було винайдено радiо. В 30-х роках ХХ сторiччя практично кожен будинок в Америцi мав радiоточку i вплив цього медiуму масової культури був на той час неймовiрним.
що було миттєво пiдтримано аудиторiєю. Поглибленню мовних змiн через ЗМІ сприяла i масова мiграцiя. Люди майже з кожного штату Америки почали їхати на захiд. Новi англiйцi змiшалися з новими мексиканцями, люди зi сходу почали жити поряд з людьми з пiвдня та заходу. Всi цi мiгранти з рiзним соцiальним i культурним досвiдом, звичайно ж, принесли у нове середовище особливостi свого мовлення i по мiрi iнтеграцiї в ньому слова, вирази, фонетичнi, синтаксичнi особливостi кожного з мовцiв неминуче змiшувались. Задекларований принцип демократiї вимагав задоволення кожного, i скоро новi мовнi форми потрапили на радiо, а згодом i на телебачення. Ось приклад деяких типових мовних змiн в американськiй англiйськiй, спричинених впливом мови засобiв масового iнформування:
1) вживання iменникiв як дiєслiв, яке зустрiчається досить часто. Дiєслова, утворенi вiд iменникiв, такi, як наприклад contact (спiлкуватись), impact (впливати), author (бути автором), craft (майструвати), gift (дарувати), можна почути на кожному кроцi. Інодi їх вживання цiлком прийнятне, навiть бажане, але деколи звучить досить кострубато, наприклад: «He authored the book», що українською звучало б приблизно так: «Вiн авторував цю книгу» (тобто є її автором).
budgetwise (стосовно бюджету).
часу багато з них також раптово зникають. Це, наприклад, charisma (харизма), thrust (насущне питання, суть справи), crunch (криза), zap (застрелити), rap (реакцiя, вирок). Отже, можна зробити висновок, що електроннi ЗМІ, зокрема радiо та телебачення, якi базуються на усному мовленнi, є одним з важливих i природних факторiв мовних змiн. Мова взагалi є динамiчною структурою, яка розвивається за своїми внутрiшнiми законами, проте не без впливу зовнiшнiх, позамовних чинникiв. Засоби масового iнформування для передачi iнформацiйних повiдомлень рiзних за жанром i змiстом вимагають лексики рiзної за семантикою та стилiстикою. Зберiгаючи культуру мови i мовнi традицiї, все ж потрiбно позитивно сприймати такi явища, як колоквiлiзацiя i сленгiзацiя, якi свiдчать не про що iнше, як про реальне функцiонування i розвиток мови в суспiльствi.
Інформацiйнi вiйни
воєн базується на символiчному сприйняттi свiту, тому iнформацiя дуже швидко з вiртуальної субстанцiї перетворюється на матерiальну. Достатньо будь-яку подiю, навiть вигадану (дезинформацiю) змоделювати, передати в ЗМІ, й iнформацiя, матерiалiзуючись, починає справляти вплив, тобто дiяти.
Інформацiйна революцiя вiдкриває широкi можливостi для впливу на народи та владу, манiпулювання свiдомiстю та поведiнкою людей навiть на вiддалених просторах. Тому iнформацiйнi вiйни дозволяють дуже ефективно, iз залученням малих фiнансових та людських ресурсiв добиватися цiлей: все залежить вiд ступеня професiоналiзму реалiзаторiв iнформацiйних операцiй. Беручи до уваги процес глобалiзацiї телекомунiкацiйних мереж, що вiдбувається в свiтi, можливо припустити, що саме iнформацiйним видам агресiї буде вiдданий прiоритет у майбутньому. Тому потрiбна серйозна увага фахiвцiв рiзного профiлю до цього питання, щоб уникнути найбiльш негативних наслiдкiв цiєї вiйни для всього людства. В сою чергу, проблеми iнформацiйних вiйн у сучасному суспiльствi неодноразово привертали увагу рiзних авторiв, однак i по нинi дослiдження ролi мас-медiа i, зокрема, телебачення в iнформацiйному протиборствi залишається доволi нерозкритим аспектом журналiстики. Існує багато визначень iнформацiйної вiйни, проаналiзувавши якi, авторкою запропоновано власне визначення цього явища - це дiї, початi для досягнення iнформацiйної переваги шляхом завдання шкоди iнформацiї, процесам, що базуються на iнформацiї i iнформацiйних системах супротивника при одночасному захистi власної iнформацiї, процесiв, що базуються на iнформацiї i iнформацiйних системах. Основнi методи iнформацiйної вийни - спотворення iнформацийних потокiв та процесiв прийняття ришень супротивника.
Інформацiйна зброя - сукупнiсть спецiалiзованих (фiзичних, iнформацiйних, програмних, радiоелектронних) методiв i засобiв тимчасового або безповоротного виводу з ладу функцiй або служб iнформацiйної iнфраструктури в цiлому або окремих її елементiв. Деякi науковцi заперечують iснування iнформацiйних воєн на територiї України, трактуючи подiї, якi вiдбуваються в українському iнформацiйному просторi як психологiчнi атаки, чорний PR, iнформацiйнi атаки.
На мою думку, явища, якi мають мiсце на українському внутрiшньополiтичному просторi, мають бути визначенi як iнформацiйнi протистояння. В той час, як iнформацiйнi вiйни скорiше використовуються на мiжнародному рiвнi. Наприклад конфлiкт мiж Україною i Росiєю може трактуватися саме як iнформацiйна вiйна. Росiя постiйно провокує гучними заявами український уряд та i просто зневажливо ставиться до українцiв у своїх iнформацiйних матерiалах. То Україна краде газ, то українцiв називають малоросами, або ж всi українцi продалися американцям. Росiяни – братнiй народ, потроху починає ненавидiти українцiв. І якщо на початку цiєї вiйни пересiчним громадянам було байдуже, то зараз зневажливе ставлення проявляється не лише на рiвнi керiвництва, а i на рiвнi мас. Ураховуючи масштабнiсть i мiжнародну специфiку цього конфлiкту, активнiсть обох його сторiн та залучення iнших гравцiв, вiн може трактуватися як iнформацiйна вiйна. Таким чином, українське телебачення задiяне у веденнi iнформацiйної вiйни – на рiвнi мiжнародних конфлiктiв, та iнформацiйного протистояння – на внутрiшньополiтичному рiвнi.
3. Прийом “iнформацiйного перевантаження”, коли в потоцi другорядних повiдомлень губляться дiйсно важливi.
5. Використання технiчних засобiв - готуючи репортаж про опонента, можна зробити сюжет з поганою якiстю, рiзкiстю, неякiсним звуком та невдалим ракурсом.
6. Метод психологiчного впливу – “забовтування” - викликає негативну реакцiю до будь-якого явища. Застосовуючи його, можна боротися з опонентом, вихваляючи його i перебiльшуючи його здiбностi.
i повагу в очах оточуючих.
загрози”, викликаючи у людей масовий страх задля створення живильного ґрунту для манiпуляцiї масовою свiдомiстю.
можна зв’язати з певною емоцiєю. Це роблять для того, щоб пiд час згадування про цю людину виникло потрiбне манiпулятору переживання.
10. Звичайне перебiльшення чи, навпаки, замовчування певних фактiв пiд час подачi iнформацiї. Майже всi з цих технологiй були виявленi авторкою пiд час аналiзу циклу програм проекту «Свобода слова» на українських каналах ICTV та Інтер за перше пiврiччя 2008 року, якi повнiстю вiдображають наявнiсть iнформацiйного протистояння на територiї України.
звичайне перебiльшення i замовчування. Програма «Свобода Савiка Шустера» на Інтерi згiдно з дослiдженнями має бiльш великий рейтинг i приваблює бiльшу кiлькiсть глядачiв, адже Савiк Шустер – майстер стравити полярностi, використовуючи прийоми манiпуляцiї емоцiями як аудиторiї, так i запрошених полiтикiв. За змiстом, добором гостей (вiд усiх полiтичних сил), рiвнем пристрастей та реакцiєю аудиторiї проект «Свобода Савiка Шустера» на Інтерi та «Свобода слова» на ICTV найближче пiдiйшов до iдеального формату полiтичного дебатного шоу.
Недоречними, я вважаю, є постiйнi озирання на думку Росiї, штучне педалювання iдей, що роз’єднують Україну, в обох програмах, але треба ураховувати, що це, перш за все, – ток-шоу, висока драматургiя яких вимагає високого градусу дискусiї у студiї. На думку авторки, для забезпечення нормальної та стабiльної iнформацiйної безпеки нашої держави зараз необхiдно створити потужну й дiйову систему iнформацiйно-психологiчного забезпечення. Для вдалого її функцiонування потрiбно забезпечити необхiдну науково-технiчну базу. Мiжнародна ситуацiя в якiй опинилась зараз наша держава вимагає рiшучих крокiв у цiй галузi. Вiдношення до цiєї проблеми як до другорядної може привести до ще бiльшого вiдставання вiд провiдних країн свiту, що надають особливих прiоритетiв розвитку наукового дослiдження нових методiв та сфер застосування iнформацiйно-психологiчної протидiї. Українi необхiдно вчасно врахувати новi реалiї з вигодою для своїх iнтересiв. Ситуацiя вимагає створити потужне ядро загальноукраїнських видань та студiй, якi б визначали iнформацiйне обличчя нашої країни та координувати їх дiяльнiсть щодо завдань забезпечення нацiональної безпеки нашої незалежної держави.
програм, дикторiв та ведучих зi своїми манерами, стилем, особистiсними характеристиками, можна зробити висновок, що ця тема вимагає вдумливого й системного аналiзу. Для подолання вiдставання iнформацiйної культури українського телебачення вiд кращих європейських взiрцiв слiд пiдвищити його технiчний рiвень, етику в тележурналiстицi, що може стати важливим, долетворчим чинником у формуваннi майбутнього i доброго iменi України у свiтi.
проблема має не одну сторону. Зокрема, що стосується виконання норм законодавства, у якому прописано, що українське телебачення повинно бути україномовним. Але тут ми торкнемося iншого боку справи, можливо, дещо делiкатного, але, безумовно, важливого — грамотностi. Уже всоте констатуючи, що телебачення є найбiльш масовим засобом масової iнформацiї (i втисячне наголошуючи на вiдповiдальностi, що лягає на його зовсiм не тендiтнi плечi у зв’язку з цим), я говорю про те, що потрiбно це телеканалам чи нi, але саме вони, як правило, стають неформальними пiдручниками з мовознавства i лексичними словниками. Саме на мовлення телеведучих, особливо iнформацiйних програм, орiєнтується левова частка населення, надаючи їм мiсiю взiрця правильної вимови. Тож на грубi помилки телебачення права не має. Тут абсолютно не йдеться про якiсь власне мовознавчi нюанси i фонетичнi нетрi. Усе, виявляється, значно глибше. Зокрема, у випадку з наголосом у словi «український», за твердженням багатьох мовознавцiв, справа зовсiм не у фонетицi, а у самоiдентифiкацiї. То українцi ми чи українцi? Вирiшувати вам, а не телеведучим.
цей процес уважно вiдстежує, стверджує, що останнiм часом справи з грамотнiстю на телеканалах значно полiпшилися. «Я вважаю, що зараз ситуацiя виправляється, — каже вона. — СТБ навiть прагне впроваджувати тi елементи мови, якi були колись вiдiбранi у нас, у часи, коли виконувалася програма наближення української мови до росiйської». Серед найпоширенiших помилок у мовi телеведучих є фонетичнi: Вони трапляються дуже часто. Наприклад, вимовляють «риклама» замiсть «реклама», «обраф», «пiдтримаф» замiсть «обрав», «пiдтримав». Мiж iншим, часто ця помилка трапляється у Людмили Добровольської. Часто також звуки «дь» i «ть» вимовляють iз призвуком «ц» — на манер росiйської вимови. Що стосується класичних випадкiв, як, наприклад, вживання росiйської «кальки» «приймати участь» замiсть правильного українського варiанту «брати участь», то, за словами мовознавця, такi помилки у ведучих уже не трапляються. Натомiсть вони активно звучать з вуст гостей студiї. Мiж iншим, фiрмова мова телеканалу СТБ, свого часу викликала безлiч дискусiй серед навколотелевiзiйної громади. З одного боку, реанiмувати «загноблену» i «вирiвняну» бiльшовиками органiчну українську мову — справа благородна. З iншого боку — ця благородна справа суперечить нормам чинного правопису, порушеннями норм якого всiм докоряють. Чи має право один iз найрейтинговiших телеканалiв використовувати в ефiрi фактичний анахронiзм?
штучно. Потреба у використаннi мови 1920-х у iнформацiйних випусках «Вiкон» виникла органiчно, так само як iз часом виникає потреба у поверненнi до того, що було лiквiдовано штучно. Впливу цiєї трансформацiї на рейтинги новин дослiдити не намагалися, але знаємо, що думки медiйникiв з цього приводу є рiзнi. Нагадаємо, що ще минулого року на захист своєї мовної полiтики СТБ прикликав Інститут мови НАН України. Результатом наукової експертизи мовної практики телеканалу СТБ стала книга «PROMOVA, або Де ми помиляємося...», де прослiдковано найпоширенiшi огрiхи мовлення телеведучих, а також подано настанови щодо складних i суперечливих випадкiв написання та вживання слiв. Ця книга була видана, аби довести, що мова, яку використовують «Вiкна» — це не просто родзинка телеканалу, а повноправний варiант сучасної української мови, який поступово повертається в свою колишню роль. Добре було б, аби змiст дiяльностi ТБ був найоптимальнiшим найперше у пiзнавальному i об’єктивному сенсi, а грамотнiсть висловлювань ведучих i гостей була не проблемою, а приємним бонусом для глядачiв.
Сьогоднi в iнформацiйному просторi, де українська мова намагається посiсти гiдне мiсце чи задумуємося ми про те, чи правильно говоримо, вживаємо слова та вислови, словосполучення тощо. На телебаченнi, у засобах масової iнформацiї та численних Інтернет-виданнях можна почути i прочитати українську мову. Та чи така вона як має бути? Де золота середина i чи повинна вона взагалi iснувати? Хiба в мовi може бути середнячок? Рекламнi тексти, тi взагалi й українськими назвати не можна, немає цiлiсностi: нерiдко чисто український вислiв межує з кальками та недолугими словосполученнями. Нерiдко навiть чула закиди, на кшталт: «а чи не можна щоб цей текст був не дуже українським..?» А це, вибачте, як? А ось так.
є слово. За правилами не можна вживати залежних вiд ступеньового прикметника слiв без прийменникiв за, вiд, порiвняно з, або без сполучника нiж (анiж). Тому правильно говорити: бiльший за (вiд) нього, а не бiльший нього; знати краще за (вiд) iнших, а не знати краще iнших. Часто можна почути не властиве українськiй мовi вживання активних дiєприкметникiв теперiшнього часу. Наприклад, атакуючий, вiдбiлюючий засiб, координуючий орган, оздоровчий ефект, хвилюючий, тодi коли потрiбно – атакувальний (наступальний), вiдбiлювальний (для вiдбiлювання), координацiйний орган, оздоровлювальний ефект, бентежний (який хвилює, бентежний). Не зайвим буде вiдмiтити, що потрiбно вживати: вiдповiдно до i згiдно з, залежно вiд, а не в залежностi вiд; незважаючи на протести, а не не дивлячись на протести, порiвняно з, а не у порiвняннi з. Дуже розхожа помилка вживання похiдних сполучникiв: не стiльки.., скiльки; чим.., тим; у той час як; тодi як потрiбно – не так.., як; що.., то; тодi як. Деякi працiвники слова навiть i не здогадуються про те, що у дiєприкметникiв на -учий (-ючий) є українськi вiдповiдники. Наприклад дiєприкметник iснуючий залежно вiд контексту може мати рiзнi вiдповiдники. Так, правильно казати: наявнi проблеми, а не iснуючi, чинне законодавство, заведений порядок, сучаснi кордони держави, теперiшнi цiни. Так само до дiєприкметника дiючий можливо пiдiбрати не один вiдповiдник: активна речовина, а не дiюча, впливовий важiль, дiйовi особи, регулярна армiя, активний вулкан. Домiнуючий = тенденцiя, що переважає, а не домiнуюча тенденцiя; визначальний (основний) чинник; провiдна (домiнантна) iдея, переважне вживання; основна (типова) конструкцiя. Виконуючий = який виконує обов’язки; виконувач обов’язкiв, виконавець ролi. Початкуючий = поет-початкiвець. Практикуючий = лiкар-практик. Наступаючий = вiйська, що наступають; з настанням Нового року!; з передноворiччям!; з прийдешнiм Новим роком!. Вiруючий - вiрник; вiрянин. Вiдпочиваючий - який вiдпочиває; вiдпочивальник. Бiжучий - рухомий рядок, а не бiжучий рядок. Несуча - основна (тримальна) стiна.
Слiд наголосити, що в синтаксичних конструкцiях також буває багато помилок. Так, вживання пасивних конструкцiй з дiєсловами на -ся ховає багато пiдводних каменiв. На вiдмiну вiд європейських мов, нашiй не характерне вживання пасиву з вказуванням на особу. Наприклад словосполучення „Указ пiдписується президентом України” неправильне. Слiд казати: Президент України пiдписує Указ. Правильно: Договiр ратифiковано, а не Договiр ратифiковано Верховною Радою України. Кримiнальну справу порушено, а не Кримiнальну справу порушено мною.
готується журналiстами; питання вивчають глибоко, а не питання вивчається глибоко тощо.
Власнi та загальнi назви, що позначають iстот чоловiчого роду, у давальному i мiсцевому вiдмiнках однини повиннi мати закiнчення -овi, -евi (-євi), а не -у (-ю): Петровi, братовi, директоровi, чоловiковi, водiєвi, секретаревi, зятевi, прем’єровi, президентовi, професоровi, коневi, змiєвi тощо. Якщо в текстi ужито два iменники i обидва – загальнi назви, власнi назви, то в обох цих iменниках потрiбно писати закiнчення -овi, -евi (-євi): Пановi Президентовi, Вiкторовi Ющенковi, добродiєвi Івановi тощо.
Юрiєвi Петровичу, Володимировi Семеновичу, Анатолiєвi Федоровичу. Не останню увагу слiд також придiлити i наголосу в українськiй мовi. Щоправда у друкованих виданнях та електронних оглядачах вiд не грає визначальної ролi, а от на радiо i телебаченнi – є чи не найвагомiшим показником справжнього знання мови, позаяк тут все сприймається здебiльшого на слух. Для прикладу можна навести деякi досить розхожi слова, якi чи не найчастiше зазнають помилок. Так, листопад незалежно вiд того чи то мiсяць, чи то природне явище вживається з наголосом на останньому складi, так само, як i новина, псевдонiм, цiнник. А от слово пiзнання має наголос на другому складi. Принагiдно зазначу, що недоторканний – це той, який охороняється, якого не можна нищити, псувати тощо (посол – особа недоторканна), а от недоторканий – якого не чiпали, образливий (недоторканий запас). Так само мають пiдводнi каменi немало прикметникiв. Правильно казати малиновий сiк, але малиновий стяг, фiрмовий, а не фiрмовий, черговий, а не черговий. Запозичене з французької слово жалюзi має наголос на останньому складi, оскiльки для французької характерне саме таке наголошення. Двоскладовi чоловiчi iмена, що закiнчуються на -о, в українськiй мовi функцiонують з наголосом на закiнченнi, наприклад: Левко, Славко, Тимко, але Марко. В iменi Герасим наголос на третьому складi, в iменi Орест - на другому. Правильний наголос у прислiвнику також на останньому складi. Варто наголосити ще деякi нюанси вживання тих чи iнших словосполучень. Так, культ особи (а не особистостi), вiдповiдь правильна (а не вiрна), житловi будинки (а не жилi), виняток (а не виключення), витяг (а не виписка), скасовувати (а не вiдмiняти), розташовуватися, бути, мiститися, перебувати (а не знаходитися), звинувачення (а не обвинувачення), паливо (а не пальне, оскiльки пальне вважається швидше спиртним напоєм, випивкою), належнiсть (а не приналежнiсть), збiгатися (а не спiвпадати), ставити запитання, запитувати, питати (а не задавати питання), вислiв як правило уживається тодi, коли йдеться про мовнi правила, в iнших випадках доцiльно вживати: зазвичай, звичайно тощо. Дивно, але навiть начебто поцiновувачi слова, письменники та лiтературознавцi не завжди можуть похвалитися знанням мовних нюансiв. Тому i виходить, що люди, читаючи їхнi твори, не навчаться грамотно i по-справжньому правильно говорити українською. Через всеохопне засилля росiйської мови у радянський час, українська вiдiйшла на другий план i їй не придiлялася пильна увага, тому i маємо рiзноманiтнi кальки та суржик. Сьогоднi скрiзь чуємо захiднi запозичення, якi невпинно атакують i не лише нашу мову. От тiльки iншi мови чомусь можуть захищатися, як от французька, яка неохоче приймає запозичення, а надто американiзми та англiцизми. Чому ж тодi все частiше у тiло i душу української мови закрадаються анлцiцизми, латинiзми, американiзми? Чому калькуються слова i нехтується величезна кiлькiсть вiдповiдникiв та синонiмiв? Чому тепер вважається, що простiше – то краще? На що схожа мова пересiчного школяра?
До чого нас закликає реклама i що пропагує? Що переслiдують закиди про те, що нам краще бути двомовними, а не українцями? Так вже сьогоднi сталося, що найбiльший вплив справляють на нас не розумнi книжки, а радше масове чтиво, телебачення, реклама, Інтернет. Якiсть мови в усiх цих засобах покращення, чи то пак погiршання людської культури, викликає сумнiви. Проблема в тому, що в iнформацiйному просторi дуже мало україномовних джерел iнформацiї, а надто справдi якiсних та вартiсних. На телебаченнi чомусь один ведучий розмовляє українською, iнший – росiйською, хоча другу державну мову ще не запроваджено. Українська мова деяких ведучих ще має пройти добрячу прополку, а тексти зазнати нещадного редагування. На радiопросторi справа ще гiрша, адже похвалитися справдi лiтературною вимовою можуть лише на Нацiональному радiо (i то, на жаль, не всi), а FM-станцiї просто не можна брати i в найменший приклад, хоча винятки завжди є, але поодинокi. За найкращi переклади iноземних фiльмiв можуть позмагатися тiльки деякi вiтчизнянi канали, про субтитри до росiйськомовної кiно- та телепродукцiї соромно i згадувати. Така якiсть – ганьба для пристойних каналiв. Реклама - то взагалi окрема розмова про те, що ми чуємо й бачимо з екранiв та на екранах наших вiконець у кольоровий свiт. Позаяк у рекламному свiтi важливий продукт, його розкрутка, просування на ринок, чи то пак, промоцiя, а не мова. З реклами ми дiзнаємося про сервiсне обслуговування (коли сервiс i є обслуговування), про обмеженi лiмiти (коли лiмiт i є обмеженням), про комерцiйну торгiвлю (де комерцiя i є торгiвлею). У свiтi все драйвове, найсове, снiкерсове! Тут проводять кастинги (конкурсний вiдбiр), займаються дилерством (посередництвом), спiлкуються з трейдерами (торговцями), телефонують провайдерам (постачальникам), впливають на генерацiю (поколiння), в обiд ходять на бiзнес-ланч (дiловий обiд), а iнколи i то їдять непретензiйний фаст-фуд (їжу нашвидкуруч), а тим часом юзають (користуються) свiй копм. Цiкавий феномен засилля рiзноманiтним англiцизмами набуває якомога бiльшого розмаху. Чому так? Можливо через непереборне бажання бути ближче до Європи та Америки, до заокеанного свiту мрiй? Наголошу, що задля створення особливого вiдтiнку в текстi, або ж переслiдуючи певну мету, iнколи можна i навiть потрiбно вживати всi цi запозичення, але ж що занадто, те не здраво.
Цiкаво чи багато назве пересiчний громадянин синонiмiв до розхожого тепер слова „нонсенс”? А їх до речi є чимало: безглуздя; нiсенiтниця, дурiсть, дурощi, глупство, абсурд, бридня, абищо, ахiнея, дурниця, єресь, бозна-що, казна-що, чортзна-що, чортибатьказна-що, алогiзм, маячня, на вербi грушi, недоладнiсть, несусвiтнiсть, нi в кут, нi в дверi, сон рябої кобили, таке, що й купи не держиться, тарабарщина, абракадарба. Так само можна знайти нормальнi вiдповiдники до слова iмплементацiя: впровадження; втiлення в життя; введення в дiю; виконання; здiйснення; перетворення в дiйснiсть; реалiзацiя; матерiалiзацiя; справдження; звершення; вживлення; надання чинностi; узаконення тощо. Здається, варто лише захотiти, i мова виграватиме найпринаднiшими кольорами. Головне не забувати, що мова не повинна втратити своєї краси i привабливостi, милозвучностi. Сподiваюсь вищезгаданi нюанси допоможуть читачам уважнiше ставитися до своєї вимови, правопису, i переконають, що iноземну мову можна вивчити за декiлька рокiв, а от свою потрiбно вчити все життя. Наголошу ще, що нiколи не варто боятися щось сказати неправильно, помилитися, адже на помилках вчаться, i тiльки той хто справдi прагне й хоче досягти успiху у чомусь, має найбiльше шансiв це зробити. Плекати мову потрiбно i боротися за її чистоту також, тож не забуваймо, що ми – українцi i це наш незмiнний святий обов’язок.
Сьогоднi в iнформацiйному просторi, де українська мова намагається посiсти гiдне мiсце чи задумуємося ми про те, чи правильно говоримо, вживаємо слова та вислови, словосполучення тощо. На телебаченнi, у засобах масової iнформацiї та численних Інтернет-виданнях можна почути i прочитати українську мову. Та чи така вона як має бути? Де золота середина i чи повинна вона взагалi iснувати? Хiба в мовi може бути середнячок? Рекламнi тексти, тi взагалi й українськими назвати не можна, немає цiлiсностi: нерiдко чисто український вислiв межує з кальками та недолугими словосполученнями. Нерiдко навiть чула закиди, на кшталт: «а чи не можна щоб цей текст був не дуже українським..?» А це, вибачте, як? А ось так.
рiвнi. Наприклад конфлiкт мiж Україною i Росiєю може трактуватися саме як iнформацiйна вiйна. Росiя постiйно провокує гучними заявами український уряд та i просто зневажливо ставиться до українцiв у своїх iнформацiйних матерiалах. То Україна краде газ, то українцiв називають малоросами, або ж всi українцi продалися американцям. І якщо на початку цiєї вiйни пересiчним громадянам було байдуже, то зараз зневажливе ставлення проявляється не лише на рiвнi керiвництва, а i на рiвнi мас. Ураховуючи масштабнiсть i мiжнародну специфiку цього конфлiкту, активнiсть обох його сторiн та залучення iнших гравцiв, вiн може трактуватися як iнформацiйна вiйна. Таким чином, українське телебачення задiяне у веденнi iнформацiйної вiйни – на рiвнi мiжнародних конфлiктiв, та iнформацiйного протистояння – на внутрiшньополiтичному рiвнi.
Що ж являє собою дискурс електронних ЗМІ? По-перше, його формують радiо, телебачення, Інтернет (включаючи електронну пошту, спiлкування в чатi, ICQ – спiлкування в режимi он-лайн та sms – коротке повiдомлення з Інтернету або мобiльного телефону на iнший мобiльний телефон). Хоча електроннi ЗМІ виникли набагато пiзнiше, нiж друкованi, на сучасному етапi вони посiдають перше мiсце серед споживачiв iнформацiї. Наприклад, за результатами опитування проведеного серед студентiв Дрогобицького педунiверситету телебачення як основне джерело iнформацiї отримало голосiв 79,5 %, у той час як радiо та преса отримали по 6,5 %, а Інтернет 7,5 %.
Сьогоднi багато дослiдникiв засобiв масового iнформування стверджують, що основна функцiя ЗМІ – вплив на свiдомiсть своєї аудиторiї з метою пропаганди певних, насамперед полiтичних, соцiальних, економiчних, а потiм культурних та освiтнiх, цiнностей. Вiдповiдно, ЗМІ створюють нову мову, покликану обслуговувати семантику полiтичного мiфу, яка, вiдтак, є цiлеспрямованою технологiю змiни змiсту слiв.
iснує в досить обмеженому сегментi ЗМІ – суспiльно-полiтичних виданнях, теле- та радiопрограмах. Поряд з ними iснує цiла низка розважальних, спортивних, наукових, спецiалiзованих ЗМІ, мовнi засоби яких пiдпорядковано iншiй метi з одного боку заповнити дозвiлля споживача iнформацiї, а з iншого – отримати комерцiйний прибуток, оскiльки популярнiсть передачi прямо пропорцiйно впливає на кiлькiсть зароблених грошей вiд реклами. Тож в сучасному контекстi доцiльнiше говорити про вiдображення специфiки функцiонування сучасних ЗМІ у їх мовi.
а радше масове чтиво, телебачення, реклама, Інтернет. Якiсть мови в усiх цих засобах покращення, чи то пак погiршання людської культури, викликає сумнiви. Проблема в тому, що в iнформацiйному просторi дуже мало україномовних джерел iнформацiї, а надто справдi якiсних та вартiсних. На телебаченнi чомусь один ведучий розмовляє українською, iнший – росiйською, хоча другу державну мову ще не запроваджено. Українська мова деяких ведучих ще має пройти добрячу прополку, а тексти зазнати нещадного редагування.
знань як один з механiзмiв, що зумовлюють iснування i подальший розвиток суспiльства, задовольняється у суспiльствi – сукупностi iндивiдiв, що його утворюють, головним чином, за допомогою засобiв масового iнформування (ЗМІ) – друкованих та електронних.
Масова комунiкацiя у сучасному розумiннi з’явилася порiвняно недавно, але за дуже короткий час вона набула такого поширення в усiх галузях людського iснування, що зараз практично неможливо уявити собi iснування суспiльства без iнформацiї та засобiв її масового розповсюдження, якi постiйно удосконалюються у бiк оперативностi та зручностi. Наголошую ще, що нiколи не варто боятися щось сказати неправильно, помилитися, адже на помилках вчаться, i тiльки той хто справдi прагне й хоче досягти успiху у чомусь, має найбiльше шансiв це зробити. Плекати мову потрiбно i боротися за її чистоту також, тож не забуваймо, що ми – українцi i це наш незмiнний святий обов’язок.
1. Ленець К. Проблеми мовної культури / Слово Стиль Норма Збiрник наукових праць, присвячений 65-рiччю дня народження доктора фiлологiчних наук, професора С. Я. Єрмоленко. — К., 2002. — С. 40-42.
2. Освiтнi технологiї. - К.: Л. О. К., 2002
|
