Роль ведучого в реалізації авторського задуму на Запорізькому телебаченні

Роль ведучого в реалiзацiї авторського задуму на Запорiзькому телебаченнi Змiст Реферат Вступ Роздiл 1. Розкриття авторського задуму й постатi телевiзiйного ведучого 1. 1 Авторський задум як основа створення телевiзiйної програми Роздiл 2. Реалiзацiя авторського задуму ведучими програм телеканалу,,ТВ-5” 2. 1 Особливостi реалiзацiї авторського задуму в моделi: ведучий як автор задуму 2. 2 Втiлення авторського задуму в програмах за моделлю: ведучий як реалi затор авторського задуму Висновки Дипломна робота,,Роль ведучого в реалiзацiї авторського задуму на Запорiзькому телебаченнi” – основний текст сторiнок. Для виконання дипломної роботи опрацьовано 52 джерела. Об’єктом дослiдження визначити особливостi реалiзацiї авторського задуму телевiзiйних програм рiзного спрямування Запорiзького телеканалу,,ТВ – 5”. Реалiзацiя мети передбачає вирiшення таких завдань : 1) визначити i проаналiзувати стан вивчення окресленої теми; 2) дослiдити питання авторського задуму; Методологiчну i теоретичну основу дослiдження складають працi, присвяченi розгляду питання авторського задуму, телевiзiйних програм та постатi ведучого, таких вiтчизняних i зарубiжних вчених, як: В. Азарин, Наукова новизна Сфера застосування. АВТОР, ЗАДУМ, ВЕДУЧИЙ, ЖУРНАЛІСТ, ІМІДЖ, КОМУНІКАЦІЯ, АУДИТОРІЯ, ПОВІДОМЛЕННЯ Вступ До розгляду специфiки екранної творчостi тележурналiста зверталося багато вiтчизняних i зарубiжних дослiдникiв, теоретичнi розробки яких залишаються актуальними i сьогоднi, оскiльки мiстять чiткi рекомендацiї, вимоги, своєрiднi “стандарти” щодо професiйної дiяльностi журналiста-телевiзiйника, зокрема ведучого телепрограм. Сучаснi журналiстикознавчi роботи мiстять аналiз журналiстських професiй пiд рiзними кутами зору, розглядають окремi характеристики, нормативи, критерiї, необхiднi для творчого i професiйного становлення майбутнього тележурналiста. Телебачення повсякчас демонструє здатнiсть до видозмiн, доповнень новими формами, видами, ознаками. Вiдповiдно до свого функцiонального призначення, природних властивостей i специфiки, телебачення перебуває в постiйному розвитку, залежить вiд новацiй науково-технiчної думки, а тому потребує удосконалень, експериментiв, практичних i теоретичних дослiджень. Постать телевiзiйного ведучого була й залишається найбiльш привабливим i спокусливим матерiалом для вивчення, аналiзу та жвавого обговорення в професiйному середовищi, у телевiзiйнiй критицi, у теорiї тележурналiстки. Основнi критерiї професiйної дiяльностi, специфiка формування iмiджу та типологiчний контекст телевiзiйної творчостi журналiста-ведучого на сучасному телебаченнi – питання, якi цiкавлять як журналiстiв-початкiвцiв, так i медiафахiвцiв. Оскiльки на сьогоднi поки що немає цiлiсного й послiдовного аналiзу параметрiв функцiонування професiї телеведучого в рiзних типах i форматах телевiзiйного мовлення, запропонована тема є та перспективною як у науковому, так i в прикладному сенсi. Мета роботи – Реалiзацiя мети передбачає вирiшення таких завдань : 1) визначити i проаналiзувати стан вивчення окресленої теми; 2) дослiдити питання авторського задуму; 5) визначити роль телеведучого в реалiзацiї авторського задуму на прикладi програм Запорiзького телебачення. програми Запорiзького телеканалу,,ТВ – 5”. особливостi зв’язку якiсних характеристик ведучого та реалiзацiя ним авторського задуму. Методи дослiдження. У процесi роботи використано методи аналiзу та синтезу, метод порiвняння. Методологiчну i теоретичну основу дослiдження складають працi, присвяченi розгляду питання авторського задуму, телевiзiйних програм та постатi ведучого, таких вiтчизняних i зарубiжних вчених, як: В. Азарiн, В. Гоян, Д. Прилюк, І. Бєляєв, Л. Васильєва, Ю. Єлiсовенко, Г. Кузнецов, Т. Щербатюк, Є. Прохоров, В. Саруханов, В. Цвiк та iншi. одержаних результатiв полягає в тому, що дослiдження є однiєю зi спроб визначити й проаналiзувати критерiї роботи телевiзiйного ведучого i його роль у поданнi телевiзiйної програми. Практичне значення одержаних результатiв. Матерiали дипломного дослiдження можуть бути використанi пiд час подальших наукових розробок, викладання курсiв, пов’язаних iз телевiзiйною творчiстю, при написаннi курсових та дипломних робiт. Структура роботи. Дипломна робота складається зi вступу, двох роздiлiв, висновкiв, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи складає 50сторiнок. Список використаних джерел мiстить 52 найменування. Роздiл 1. Розкриття авторського задуму й постатi телевiзiйного ведучого 1. 1 донесення його до аудиторiї, питання викладу цього матерiалу. У свiдомостi автора (журналiста) виникають два потоки мислення: пiзнавальний, що несе знання фактiв i явищ дiйсностi, їх зумовленостi, i творчий – осмислює пiзнане, намагається в певнiй формi викласти осмислене. В ходi такого пiзнавального i творчого мислення i народжується авторський задум. його як,,задуманий план дiй або дiяльностi, намiр” [40, c. 43].,,Задум, – наголошується в лiтературознавчому словнику, – перший ступiнь творчого процесу, первинний нарис майбутнього твору. У задуму iснує двi сторони: сюжетна (автор заздалегiдь намiчає хiд подiй) та iдейна” [28, c. 63]. У журналiстськiй творчостi основна роль початкового задуму полягає в тому, щоб стати таким собi,,позахудожнiм завданням”, загальною iдеєю, визначеною темою, образно оформлюваною в процесi художньої творчостi. У свiдомостi автора образи рухаються хаотично. Весь нагромаджений матерiал в один момент вступає в певне органiчне з’єднання з тими основними думками та iдеями, якi виносив у своїй свiдомостi автор. Задум журналiстського твору – категорiя значно простiша, нiж художнiй задум. Інодi, це лише намiр повiдомити той чи iнший факт, вiдчуття того, що треба написати. Часто задум розумiють як мету написання, викладу накопичених фактiв. розвиток думки й кiнцева мета виступу. Тут уже з’являються такi фактори, як продуманiсть виступу, чiткiсть викладу, мотиви суджень i висновкiв. Обрана тема конкретизується у визначених обрисах викладу матерiалу. Продуманий автором задум спонукає його шукати найкращi, найвиразнiшi вирiшення теми, запобiгає проникненню в матерiал чогось зайвого, другорядного, нецiкавого. Як зазначає М. Кiм, задум, випереджауючи всю наступну роботу журналiста над майбутнiм твором, вже на початкових етапах творчостi представляє мiкромодель цього твору. Дана стадiя має евристичний характер, тому що безпосередньо пов’язана з пошуком оригiнальних iдей, думок, образiв, деталей, життєвих фактiв i т. п. Саме з цих рiзнорiдних складових задуму i виникає майбутнiй твiр [22, c. 89]. професiйної майстерностi – умiння вибрати з усього рiзноманiття реального свiту тiльки те, що необхiдно в даному журналiстському матерiалi. По сутi, проблема вибору подiї, героя, деталi, що визначає слова, – основна в журналiстськiй професiї. Все життя автор стоїть перед вибором i наскiльки вдало вiн вирiшить цю проблему, настiльки ефективною буде його творчiсть. У журналiстицi, як i в художнiй творчостi, iмпульсами до появи задуму можуть бути найрiзноманiтнiшi фактори. Проте, не слiд чекати будь-яких iмпульсiв без творчого напруження, пошукiв, задовольняючись механiчною передачею фактiв. Для журналiстської творчостi характерне виношування задуму, освоєння фактичного матерiалу i думок, викликаних ним. На формування авторського задуму журналiстського матерiалу мають вплив такi чинники, як: - наявнi факти дiйсностi; - авторська позицiя, з якої факти вивчалися й осмислювалися; Сформований авторський задум полегшує освоєння журналiстом зiбраних фактiв, допомагає їх упорядкувати i,,оцiнити”, вiдкидаючи дрiб’язковi i непотрiбнi. Вдалий задум допомагає авторовi зрозумiти, з чого почати, на яку думку спиратися, якими фактами керувати [23, c. 103]. Однi задуми, наприклад, вiдгук на конкретну подiю, вимагають оперативної реалiзацiї. Журналiст, визначивши актуальнiсть подiї, тут же збирає вiдповiднi факти. Іншi задуми вимагають накопичення певного життєвого матерiалу, його попереднього осмислення, вiдбору найбiльш примiтних ситуацiй для розкриття проблеми, систематизацiї наявних фактiв з метою формування остаточної теми, всебiчного вивчення питання i т. д. Тут задум може бути скоректований, уточнений. Як правило, результатом такого задуму стає бiльш великий твiр. Задум насичується життєвим матерiалом. Тому i письменники, i журналiсти серйозну увагу придiляють накопиченню такого матерiалу. Якщо для письменникiв у ходi формування задуму важливо вiдiбрати з життєвих фактiв найбiльш типове i характерне, щоб надалi створити художнiй образ, то для журналiстiв важливе чiтке керування фактами та адекватне вiдображення дiйсностi. У цьому бачиться вiдмiннiсть творчих пiдходiв до формування задуму в письменникiв i журналiстiв, хоча за багатьма параметрами вони схожi. За словами C. Корконосенка, життєвi спостереження, зустрiчi з цiкавими людьми, читання лiтератури, спiлкування зi своїми глядачами, випадково почута фраза – усе це вихiдний матерiал, на основi якого може народитися задум конкретного твору. Тому не випадково багато професiоналiв ведуть записнi книжки, в якi заносять усе, що може, на їх думку, стати в нагодi їм у подальшiй роботi [27, c. 38]. Технiка ведення записiв буває найрiзноманiтнiшою. Це i систематизованi за певними тематичними роздiлами виписки з друкованих чи iнших джерел, i думки на ту чи iншу тему, i замiтки на полях, i замальовки ситуацiї, i штрихи до портрета людини, i запис дiалогу, адреси, перелiк проблем i питань, що вимагають окремого розгляду. Факти, почерпнутi з життя, можуть пiдштовхнути журналiста до певних роздумiв, збудити iнтерес до тiєї чи iншої теми або проблеми.,,Задум твору, – пише Є. Прохоров, – за структурою своєю повинен бути схожим на креслення майбутнього твору як цiлiсностi в єдностi його теми, проблеми. Задум, у широкому розумiннi цього слова, народжується нiби в точцi перетину усвiдомлюваної журналiстом соцiальної потреби, його громадянської спрямованостi, явищ життя, що хвилюють його, накопиченого соцiального досвiду”. Власний досвiд журналiста, його знання, ерудицiя, iнформованiсть i, крiм того, знайденi ним факти – це i є джерела виникнення задуму [44]. Крiм того, Є. Прохоров говорить про таке поняття, як проблемний бiк задуму:,,Проблемна сторона задуму – це таке знання об’єкту, при якому є,,порожнечi”, допустимi суперечливi твердження. І коли в задумi починають видiлятися тематична i проблемна сторона, причому їх зiткнення породжує i натяк на iдейну сторону майбутнього твору, тодi в журналiста i виникає питання щодо повноти його,,озброєння” матерiалом” [44, c. 168]. Багато хто вважає першою стадiєю задуму народження теми. Але в багатьох випадках задум i тема виникають не по черзi, а одночасно. У такому разi тема, стаючи задумом, включає його в себе. Але зазвичай мiж задумом i темою є дистанцiя, яку ще треба подолати, чимось заповнити. Найчастiше задум – це лише передчуття теми, досить аморфне поняття. Щодо джерел виникнення задуму, то їх iснує декiлька. Перше – власний соцiальний досвiд журналiста, його iнформованiсть в широкому сенсi цього слова, його знання. Все це, досягнувши певної концентрацiї, так би мовити,,,осiдає” у виглядi задуму, здатного, у свою чергу, трансформуватися в тему. Друге джерело – сам факт, що прийшов,,зi сторони” i що дає поштовх для виникнення задуму. Звiсно, обидва джерела мiцно пов’язанi мiж собою, їх вiдокремлення досить умовне. Успiх у кожному конкретному випадку залежить або вiд суми наших знань – коли ми маємо справу з фактом як джерелом виникнення задуму, або вiд нашої озброєностi фактами – коли задум i тема народжуються,,всерединi нас”. М. Кiм наголошує на тому, що робота журналiста (автора) складається поетапно. Задум i факт, як вiдомо, можуть помiнятися мiсцями, але потiм стоїть народження теми, збiр матерiалу, його обробка i так аж до написання. І саме тут виникає поняття,,авторської концепцiї” [22, c. 167]. Якщо тема – це сума думок, що виражають ставлення автора до вiдiбраного для дослiдження явища, то концепцiя – це та ж сума думок, проте наведених у системi – модель майбутнього твору. Тему можна сформулювати без доказiв, а концепцiя неодмiнно мiстить обгрунтування, докази. Виходячи iз завдань, що стоять перед сучасною журналiстикою, можна зазначити, що концепцiя повинна створюватися не пiсля, а неодмiнно до збору матерiалу. Пiд час роботи над майбутнiм твором авторовi слiд продумати композицiю, для досягнення бажаного результату i спрощення роботи ведучого. Композицiя – це принцип органiзацiї вiдображуваного автором матерiалу. Зазвичай вона обумовлена темою та iдеєю, представляючи собою таке поєднання вiдiбраних подiй i фактiв, що розкриває їх глибинний зв’язок i висловлює позицiю автора. Саме за допомогою композицiї автор розмiщує матерiал у послiдовностi, вiдповiдно до свого задуму, не дає згаснути iнтересу аудиторiї, фокусує її увагу на головному, пiдводить до необхiдних висновкiв. В залежностi вiд того, як журналiст працює: спочатку збирає матерiал, обдумує його i тiльки потiм,,народжує” концепцiю чи починає з моделi, щоб потiм зiбрати матерiал i осмислити його в рамках нашої концепцiї – можна говорити або про журналiста, що йде слiдами подiй, або смiливо крокуючого попереду, випереджаючи подiї [23, c. 89]. Сценарiй – не початковий, а промiжний етап роботи автора над твором. Вiн завершує пiдготовчу частину (знайомство з матерiалом, його вiдбiр, формулювання теми) i одночасно є початком нового перiоду – знiмального. Якщо уявити собi основнi стадiї найбiльш типового процесу роботи автора над сценарiєм телевiзiйної програми, то вони будуть виглядати так: - перше знайомство з життям об’єкта та героїв; - конкретизацiя теми, проблеми, iдеї на обраному автором матерiалi дiйсностi; - написання заявки, затвердження теми; - написання сценарiю; - затвердження сценарiю редакцiєю. Як стверджує В. Азарiн, заявка – це сформований задум. Зазвичай заявка виникає на тому етапi, коли автор вибрав тему, розiбрався в проблемi, знає головних героїв, мiсця зйомки; вiн уявляє собi принцип композицiйного рiшення, жанр, навiть окремi епiзоди майбутнього повiдомлення [1, c. 139]. До моменту створення заявки автор повинен чiтко знати, що вiн хоче розповiсти глядачевi. Адже заявка повинна переконувати вiдразу, з першого прочитання. Лiтературна основа телевiзiйного твору, як правило, починає формуватися в перiод вторинного вивчення матерiалу дiйсностi журналiстом. Вiн уточнює тему, поглиблює i розширює її, визначає iдею майбутнього твору, яка i пiдказує принцип вiдбору побачених фактiв i героїв, композицiю. Сценарiй – лiтературно оформлена,,модель” майбутнього екранного твору, в ньому матерiалiзується аудiовiзуальне мислення автора. Отже, власний досвiд журналiста, його знання, ерудицiя, iнформованiсть i, крiм того, знайденi ним факти є джерелами виникнення задуму. Авторовi необхiдно володiти всiма прийомами i засобами створення екранного образу, втiлення на екранi творчого задуму. Головна турбота автора – знайти своїм задумом адекватне драматургiчне втiлення, композицiйний лад, надати своєму майбутньому матерiалу форми, яка буде не лише змiстовною, а й цiкавою для аудиторiї. 1. 2 Образ телевiзiйного ведучого: теоретичний аспект зазначити, що,,телеведучий” як окремий сегмент полiпрофесiї,,тележурналiст” формувався за принципом подвiйної концептуалiзацiї. За словами Р. Копилової, акумулюючи здобутки класичної дикторсько-акторської школи та майстерностi телевiзiйного красномовства, а також традицiї екранної публiцистики, що синтезувала лiтературно-мистецькi, художньо-документальнi ознаки та творчо переосмислила роль автора-оповiдача в процесi телевiзiйної комунiкацiї, постав новий тип комунiкатора, що ввiбрав у себе риси та ознаки, притаманнi рiзним професiям [25, c. 102]. Зважаючи на властивий телебаченню синкретизм i здатнiсть до взаємопроникнення, взаємодоповнення та видового перевтiлення, можна висловити припущення, що ця тенденцiя спостерiгатиметься й надалi. Ведучий – це творча людина, яка надзвичайно обiзнана i постiйно збагачує свої знання; це професiонал, який досконало володiє голосом, манерою поведiнки, роботою перед мiкрофоном; це унiверсал, який може виконувати роботу журналiста, редактора, режисера i оператора, а отже, самостiйно вирiшувати поставленi завдання; це особистiсть, яку не можливо не слухати i яку б хотiлося чути ще не раз; це вiдповiдальний працiвник, який дотримується всiх правил, встановлених у редакцiї чи компанiї. Вiн має одного разу знайти себе i зробити знайдене привабливим. Щоб недолiки здавалися перевагами, ведучi повиннi розвивати думку, оцiнювати й iнтерпретувати подiї. А для цього слiд бути переконливим i логiчним як у вiдборi та осмисленнi фактiв, так i в мовних засобах. Здiйснюючи своє головне завдання – утримувати увагу аудиторiї словом, ведучi не повиннi забувати про елементарнi норми етики, про власну вiдповiдальнiсть за сказане в ефiрi слово. Інакше проблема агресивностi, наступальностi, а то й обману сучасної журналiстики може набути загрозливих масштабiв, буде втрачено довiру аудиторiї. Ведучi в конкретних часових межах, визначених формi й жанрi своєї передачi, її передбачених структурних елементах щоразу мають справу з новою iнформацiєю чи людьми, а отже, заздалегiдь захищенi вiд стереотипiзацiї. В. Саруханов зазначає, що спiлкування з новою людиною ведучий прямоефiрної передачi нiколи не будуватиме за шаблоном попередньої, бо змiнюються тема, рiвень зацiкавленостi самого ведучого, особистiсть спiврозмовника, враховується рiвень слухацької активностi й, як результат всього цього, можливiсть непередбачуваного [47, c. 68]. Телебачення вимагає вiд своїх ведучих бути i розумними, i ненудними, i талантами, й ентузiастами. Ведучi повиннi розвивати думку, оцiнювати й iнтерпретувати подiї. Інформацiю подають i диктори, i ведучi. Але енергетикою надiленi переважно ведучi. Вони поводяться в ефiрi природно, легко й невимушено, з притаманними саме їм манерою й iнтонацiєю; вони розмовляють зi слухачем, розповiдають йому про важливе й цiкаве. Їхнi емоцiї не можуть проявлятися так, як у ведучих тематичних i розважальних програм, але й не вiдсутнi зовсiм, як у дикторiв. Перше i головне в структурi особистостi журналiста, що виражає його дiї пiд час обробки й передачi iнформацiї – це переконання. Процес комунiкацiї багато в чому визначається тим, як журналiст розумiє свою соцiальну роль, у чому бачить своє завдання i якими принципами керується у своїй професiйнiй дiяльностi. Успiшнiсть дiяльностi творчого працiвника телебачення залежить також вiд ступеня його компетентностi в питаннях, висвiтленням яких вiн займається. Немає необхiдностi говорити про те, що ведучий повинен знати предмет своєї передачi в достатнiй мiрi. Адже ведучому, навiть у межах обраної сфери, доводиться стикатись iз доволi широким колом питань, що є певною мiрою новими для нього. Звiдси випливає одна iз суттєвих вимог до телеведучого – широка загальна культура, рiзностороння освiченiсть i володiння навичками i вмiнням швидко орiєнтуватись у питаннях, якi ранiше не були йому знайомi. Є. Прохоров стверджує, що для того, щоб телевiзiйний виступ був дiючим, не достатньо добре знати свiй предмет i мати, що сказати аудиторiї. Необхiдне ще й вмiння донести цей змiст за допомогою специфiчних засобiв телебачення, тобто володiти професiйною майстернiстю. Пiд майстернiстю слiд розумiти сукупнiсть професiйних знань, навикiв та вмiнь [44, c. 94]. До професiйних знань слiд вiдносити уявлення про закономiрностi функцiонування телебачення, його соцiальної ролi i природи. Чим краще ведучий уявляє собi фактори впливу на його дiяльнiсть, тим ефективнiша його робота. Ведучий, перш за все, повинен досконало володiти усною мовою, умiти вiльно i впевнено поводитись перед камерою. За словами К. Станiславського,,,коли людина-артист виходить на сцену перед тисячною аудиторiєю, то вiд переляку, конфуза, вiдповiдальностi та труднощiв втрачає самовладання” [48, c. 134]. Телеведучий же виступає перед мiльйонами i тому володiти собою ще важче, наж артистовi на сценi. Навик природної i, водночас, виразної поведiнки необхiдний журналiсту в кадрi. Особливо важливе вмiння розмовляти з уявною аудиторiєю. Адже, дивлячись в об’єктив камери, необхiдно створити ефект контакту з глядачем, що сидить перед екраном, викликати в нього психологiчну iлюзiю того, що ведучий бачить свою аудиторiю. Але телеведучий не лише сам виступає в кадрi, а й являється посередником мiж телеаудиторiєю i тими, з ким знайомить її телебачення. Тому особливого значення набуває для нього технiка прямого спiлкування з спiврозмовником i, зокрема, технiка iнтерв’ювання. Глядачi, обираючи екранного спiврозмовника (телевiзiйного комунiкатора), обирають тим самим i певний канал, оскiльки обличчя екранного персонажа асоцiюється з конкретною програмою. Отже, глядацький iнтерес до носiя iнформацiї, телевiзiйного комунiкатора, спричинений, зокрема, феноменом персонiфiкацiї, який розглядається теоретиками як метод сучасної журналiстики, як принцип телевiзiйного мовлення, як суттєва вiдмiннiсть телевiзiйної журналiстики вiд iнших її родiв. Саме завдяки персонiфiкацiї налагоджується вiртуальний дiалогiчний контакт мiж глядачем i екранною особистiстю, результатом якого є сприйняття телевiзiйної iнформацiї, а також її джерела – ведучого – телевiзiйним споживачем. Л. Матвєєва говорить, що професiйна дiяльнiсть ведучого телевiзiйної програми пов’язана, насамперед, з екранною творчiстю. Тут ураховується цiлий ряд вимог, зокрема, щодо володiння усною мовою, навикiв роботи з текстом (власним i пiдготовленим редактором), здатностi комунiкувати, також береться до уваги й телегенiчнiсть, вмiння триматися перед камерою в прямому ефiрi тощо. Пiд час роботи на телебаченнi важливими є i професiйнi, й особистiснi чинники,,,стартовi” данi яких упродовж своєї творчої кар’єри журналiст розвиває i вдосконалює [36, c. 103]. i форми. Телебачення в бiльшiй мiрi, нiж преса, впливає на емоцiйну сферу людини – адже, воно являє собою яскраве i захопливе видовище. Звертаючись до почуттiв аудиторiї, ведучий повинен при цьому сам володiти добре розвиненою емоцiйно-чуттєвою структурою. І тут мається на увазi не лише такi, бiльш особистi, моменти, як голосовi данi чи телегенiчна зовнiшнiсть журналiстiв, працюючих на телебаченнi. За словами П. Єршова, знання, розумiння, осмислення i застосування телевiзiйними працiвниками пiд час пiдготовки передач таких психолого-педагогiчних методiв виховання, як метод пояснення i керованої дискусiї, метод виховання прикладом, метод переорiєнтацiї зусиль, метод сугестiї навiювання, метод привчання та переконання тощо, є важливим пiдґрунтям для пiдвищення професiйної майстерностi журналiстiв [19, c. 29]. Застосовуючи цi психолого-педагогiчнi методи, треба також дотримуватися принципу вiкової вiдповiдностi програми категорiї глядачiв, на яку вона розрахована. Наприклад, молодi люди охочiше сприймають iнформацiю, поради, судження вiд своїх ровесникiв. Безперечно, автором програми може бути представник старшого поколiння, Але, наприклад, молодiжна аудиторiя негативно реагує на телевiзiйнi передачi, у яких її нав’язливо повчають. у своєму матерiалi, i спецiальнi знання, що дозволяють йому сформувати власну думку про конкретне явище, дiйти певного висновку; орiєнтованiсть на нацiональнi iнтереси i духовно-моральнi цiнностi). людськi контакти, втручаючись у життєвi обставини, вирiшення складних проблем, створених зазвичай людьми, серед яких вiн дiє, готуючи власний матерiал. Теоретично будь-яка людина може висловити з екрана власнi думки з актуальних питань. Журналiст має чiтко визначити власне ставлення до того, що вiдбувається, до людини, керуючись принципами масової комунiкацiї, власною громадянською позицiєю. Вiн має виявити полiтичну спрямованiсть i моральний заряд своїх героїв; нерiдко в умовах конфлiктної ситуацiї, коли герої не спiвпрацюють з ним, а протидiють здiйсненню задуму, а можливо, й переслiдують його за це. Ведучий телевiзiйної програми, безумовно, є представником певної соцiальної групи, i його взаємодiю можна розглядати як,,представницьке спiлкування”, маючи на увазi спiльнi iнтереси, цiнностi, iдеали i настанови цiєї соцiальної групи. Вiн повинен сам представляти себе глядачевi як партнера у спiлкуваннi. Мовець завжди хоче бачити масу об’єктом – пасивною аудиторiєю, слухняною, яка легко пiддається впливовi. У той же час маса теж прагне до пасивностi, до керiвництва нею самою збоку, кимсь – вожаком, лiдером. Але, безперечно, маса не є постiйно пасивною, її об’єктно-суб’єктна роль може змiнюватися залежно вiд ситуацiї, стану маси, iсторичного перiоду тощо. Встановлення мiжособистiсних контактiв у процесi телевiзiйного спiлкування вiдбувається завдяки аудiовiзуальному характеру телевiзiйної комунiкацiї. Глядач одержує повiдомлення вiд конкретної особи, ведучого телевiзiйної передачi, саме тому таке повiдомлення має характер персонiфiкованого. Б. Додонов вважає, що завдяки впровадженню професiї телеведучого в практику телевiзiйного виробництва, а також завдяки використанню журналiстом-ведучим методу персонiфiкацiї у своїй творчiй дiяльностi, можна констатувати, що телебачення намагається адаптувати до сучасних реалiй i вiдродити фiгуру,,героя – iдеолога” [17, c. 121]. До комунiкатора висувають цiлий ряд особливих вимог. Наприклад, вiдсутнiсть безпосереднього зворотного зв’язку, коли ведучий не має можливостi самостiйно побачити i почути свою аудиторiю, потребує вiд нього вмiння спiлкуватися iз вдаваним слухачем, що пов’язано з багатьма психологiчними труднощами. Одна iз них називається,,страх перед мiкрофоном”. Щоб її подолати, слiд мати не лише професiйну пiдготовку, а й досвiд роботи в системi засобiв масової комунiкацiї. Соцiально-психологiчнi дослiдження впевнено свiдчать про те, що формуванню позитивного образу ведучого сприяють найрiзноманiтнiшi його якостi – вiд соцiально-демографiчних до iндивiдуально-особистiсних. Тут цi якостi важливi не лише окремо взяти, а й те, як вони сприймаються рiзними групами аудиторiї, важлива,,публiчна iндивiдуальнiсть” комунiкатора. За словами Н. Богомолової, здатнiсть ведучого викликати до себе i, вiдповiдно, до свого повiдомлення довiру аудиторiї є дуже важливим моментом. Тут спрацьовує так званий,,кредит довiри” аудиторiї до людей своєї соцiальної групи [7, c. 107]. Якщо говорити про iндивiдуально-особистiснi характеристики комунiкатора, то вони є досить рiзноманiтними: 1) характеристики зовнiшностi – фiзичнi данi i оформлення зовнiшнього вигляду; 2) комунiкативнi характеристики – тембр голосу, дикцiя, манера спiлкування; 3) внутрiшнi, особистi характеристики – знання, iнтелект, емоцiйнiсть, моральнi цiнностi [7]. Для того, щоб краще розiбратися в сутностi найбiльш значимих для комунiкативного впливу особистих якостей ведучого, їх необхiдно розглядати комплексно, в межах певної системи чи моделi. Так, можна видiлити два ряди взаємовiдносин: комунiкатор – повiдомлення i комунiкатор – аудиторiя. Кожен мiстить свою систему характеристик ведучого, що включають когнiтивнi, емоцiйнi i поведiнковi аспекти. Стосовно першого фактора системи комунiкатор – повiдомлення, можна назвати такi характеристики, як адекватне знання ведучого стосовно тiєї дiйсностi, про яку вiн говорить, його щирiсть, правдивiсть, впевненiсть, вмiння довести свої знання, думки та погляди аудиторiї. Не останню роль посiдають такi характеристики комунiкатора, як знання своєї аудиторiї, щира повага до неї i вмiння спiлкуватися з нею,,на рiвних”. Для аудиторiї дуже важлива не лише зовнiшня, а й внутрiшня привабливiсть ведучого, його приналежнiсть до групи,,ми”. У цьому випадку проявляється дiя механiзму iдентифiкацiї: ведучого вважають,,одним iз нас” i особливо йому довiряють. За словами Р. Геррiг, у 80-х роках в американських дослiдженнях масової комунiкацiї була запропонована так звана,,харизматична” модель стосовно постатi ведучого на телебаченнi. Пiд,,харизмою” слiд розумiти особисти й магнетизм, лiдерство, що йде вiд особи. Можна видiлити 3 типи харизматичної особистостi: 2) антигерой –,,проста людина”,,,один iз нас”. Виглядає, як бiльшiсть, говорить те, що говорить бiльшiсть; 3) мiстична особистiсть – чужий нам, незвичайний, непередбачуваний. Дуже важливою особливiстю телевiзiйного стилю, що визначає принцип телевiзiйної комунiкацiї є вiдкрита дiалогiчна форма контакту, що прагне вiдтворити структуру мiжособистiсного спiлкування. Людина на екранi перестає бути просто особою, носити лише певнi особистiснi риси. Його iндивiдуальнi якостi стають основою для побудови узагальненого типового образу, що втiлює в собi конкретнi цiнностi уявлення аудиторiї. Саме цiлiснiсть образу, дозволяє йому функцiонувати в ролi еталонного сприйняття. Автори i ведучi готують i записують телевiзiйну передачу, пам’ятаючи про образ,,потенцiйного” партнера – телевiзiйну аудиторiю. У свою чергу, телевiзiйна аудиторiя в процесi сприйняття телеповiдомлення актуалiзує свiй образ автора i ведучого. Важливою особливiстю опосередкованої комунiкацiї є вiдсутнiсть зворотнього зв’язку, але без нього немає повноцiнного акту спiлкування. Тому, ведучим слiд володiти великою кiлькiстю вмiнь i навичок, серед яких: готовнiсть до творчостi, здатнiсть до самостiйних дiй i швидкого прийняття рiшень, висока концентрацiя уваги, саморегуляцiя поведiнки, комунiкабельнiсть. ведучого мають фiгурувати такi характеристики, як: впевненiсть у собi, психологiчна зрiлiсть, здатнiсть проявляти дружелюбнiсть i емоцiйну виразнiсть. При цьому, особливiстю самовiдношення особи телекомунiкатора є те, що поряд iз високою оцiнкою своїх когнiтивних можливостей стоїть вiдсутнiсть внутрiшнього конфлiкту. М. Каган говорить про те, що особистiсть ведучого, його фаховi якостi та вмiння разом iз усвiдомленням поставлених перед ним завдань часто бувають визначальними для успiху програми [21, c. 112]. Ведучий повинен передати глядачевi вiдчуття, що вiн знає i розумiє iнформацiю, яку повiдомляє. По очах видно, що ведучий разом iз своїм глядачем переживає подiї, якi вiдбуваються. Телеглядачi не стiльки слухають мову телеведучого, скiльки читають на його обличчi народження думок, вони стежать за емоцiями, жестами, за iнтонацiєю його голосу. - привiтна зовнiшнiсть – хоча варто пам’ятати, що красиво для одного глядача, iншому неприємно; - освiта i життєвий досвiд – здобутi знання вiд досвiду такi ж важливi, як i спецiальнi; - уява – ведучий має чiтко уявляти – начебто бачити аудиторiю, яка перебуває поза межами студiї; - скромнiсть, що ґрунтується на вiрi в себе – iстинна довiра глядачiв виникає тодi, коли ведучий надiлений талантом, досвiдом i знаннями; - щирiсть i почуття гумору, розум i винахiдливiсть [5, c. 39]. До вербального комунiкативного iмiджу вiдносять дикцiю, артикуляцiю, темпоритм i динамiку мовлення, iнтелектуальнi, граматичнi показники, голос тощо. До невербального комунiкативного iмiджу телеведучого належать мiмiка, жестикуляцiя, стиль одягу, зачiска, макiяж. Але потрiбно пам’ятати, що, роздiляючи iмiдж на двi комунiкативнi категорiї, ми характеризуємо iмiдж телеведучого в студiї пiд час запису або прямого ефiру. Але не можна обмежувати iмiдж телеведучого тiльки студiєю, ажде за її межами iмiдж має працювати так само бездоганно, як i в самiй студiї. Адже ведучий – це особа публiчна, i пiсля того, як вимикається камера, вiн так само, як i пiд час ефiру, повинен намагатися дотримуватися усталеного iмiджу, тодi довiра до нього глядачiв тiльки зростатиме. Л. Браун говорить, що для досягнення якiсного iмiджу програми до арсеналу публiчного,,Я” ведучого мають входити такi досконало сформованi складники, як характер, iнтелект, лiнгвiстичнi чинники, iнтонацiя, ритм, манера i стиль ведення програми, одяг, зачiска, макiяж тощо. Звичайно, iнтелект не належить до компетенцiї iмiджмейкера, проте щодо iнших складникiв, то їх можна програмувати, формувати, впроваджувати й змiнювати [9, c. 88]. Враховуючи специфiку телемовлення, слiд дотримуватися певних вимог, стотовно зовнiшнього вигляду: уникати крайнощiв, тобто дуже свiтлих i дуже темних кольорiв. Найвдалiшi для телекамери тi кольори, що лежать у серединi спектра: блакитний, зелений i пурпуровий. Їх легко сфокусувати, i на екранi вони мають вигляд реальний, наприклад, блакитно-зеленi i бiрюзовi вiдтiнки. Зелений має гарний вигляд у дiапазонi вiд мохового й оливкового до смарагдового Для телекамери прийнятний i пурпуровий колiр – вiд середньо-бузкового, фiолетового, оливкового до справжнього пурпурового. За словами П. Гуревич, ведучi розважальних i музичних програм у своєму зовнiшньому iмiджi можуть використовувати ширший спектр стилiв i напрямiв у одязi. Тут можна вважати прийнятними будь-якi контрасти – це i поєднання авангардного й класичного стилiв, народного i спортивного молодiжного. Народний, або фольклорний (iз етнiчними елементами), стиль, якщо вiн добре вiдпрацьований, то iстотно полiпшує iмiдж. Проте вдаються до такого стилю нечасто – через складнiсть пiдбору елементiв [16, c. 91]. За допомогою зi смаком пiдiбраних незвичних стильових елементiв i колiрних гам можна розробити власний неповторний образ. Створюючи свiй стиль одягу, телеведучому слiд, насамперед, визначити аудиторiю, на яку вiн розраховує вплинути. Завдяки вмiло пiдiбраному одягу можна подолати нерiшучiсть i виробити упевненiсть у собi. Жодна деталь у зовнiшньому iмiджi не повинна викликати негативних асоцiацiй, якщо негатив не запрограмований спецiально. Зовнiшнiй iмiдж має вiдповiдати внутрiшньому,,Я”. Необхiдно вивчати тенденцiї сучасної моди й вибирати саме те, що личить лише конкретнiй особi в конкретних обставинах, тобто неодмiнно враховувати час, аудиторiю, жанр i тематичне спрямування телепередачi. Щодо таких складникiв iмiджу телеведучих, як голос, мова, дикцiя, манера подання iнформацiї, то в цьому планi справи на українському телебаченнi ще далекi вiд досконалостi. Вiдчутно впливає на характер комунiкативного простору України проблема росiйськомовностi. Адже, як той чи той ведучий не намагався б правильно говорити українською, вiдчувається неприроднiсть, штучнiсть, силуванiсть у вимовi. Це свiдчить про те, що вiн говорить українською мовою лише в ефiрi. того мовного матерiалу, який потрапляє в поле уваги iндивiда [6, c. 42]. Вибiрковiсть скеровує зустрiчний пошук з боку iндивiда (ведучого), допомагає йому обрати найбiльш вагомi для нього об’єкти або гранi об’єкта. Вибiрковiсть є також проявом активного реципiєнта, значною мiрою визначаючи характер iнтерпретацiї сприйнятого. Отже, можна зробити висновок, що професiя телеведучого висуває ряд вимог рiзноманiтного характеру, як щодо професiйних характеристик, так i до особистих якостей, визначає його стиль. За роки iснування телебачення створено своєрiдний образ бажаного ведучого: спiвчутливий, має аналiтичний розум, глибокий, шанобливий, не авантюрист, аскет, принциповий, працює для iнших, вiдчуває настрiй iнших, має гарний настрiй, приємну зовнiшнiсть i чудовий зовнiшнiй вигляд. Головна мета ведучого – встановити контакт, але зробити це дуже тонко, так, щоб аудиторiя прийняла цей контакт не як навiювання чи нав’язування певної думки, а як дружню, невимушену розмову. Роздiл 2. Реалiзацiя авторського задуму ведучими програм телеканалу,,ТВ- 5” 2. 1 Особливостi реалiзацiї авторського задуму в моделi: ведучий як автор задуму i енергiї. обставин, переконання глядачiв у тому, що вони отримують найдостовiрнiшу, найоб’єктивнiшу iнформацiю. Аудиторiя сприймає телеведучого як транслятора iнформацiї, якщо вiн i не сам проводив розслiдування, i не сам добував факти, то його обов’язок – умiло i тактовно їх подати. Ведучий має бути впевненим, але не самовпевненим. Особистiсть телеведучого накладає свiй вiдбиток на характер мовлення програми. Ведучий програми деякою мiрою повинен вiдчувати себе,,соцiальним педагогом”. один на один iз предметом своєї уваги i надто прискiпливий до всього, що бачить на екранi, тим паче до образу телеведучого [18, c. 119]. Телевiзiйна комунiкацiя вимагає встановлювати особистiснi контакти аудиторiї з комунiкатором, щоб скласти судження про нього i про цiнностi його повiдомлення. Саме цим i пояснюється значення i привабливiсть для аудиторiї телевiзiйної iнформацiї, персонiфiкованої (тобто уособленої) її автором i учасниками подiй. Ведучий повинен сам представляти себе глядачевi як партнера у спiлкуваннi. Пiд взаємодiєю ведучого iз аудиторiєю варто розумiти створення можливостi наблизитися до ситуацiї реального спiлкування iз глядачем. Оскiльки глядацька аудиторiя сприймає телевiзiйну iнформацiю не лише опосередковано через ведучого-тележурналiста (як iнформацiю проблемну, так i iнформацiю розважального характеру), а й через його особистiсть, то неабиякого змiсту набуває персонiфiкацiя iнформацiї. Питання зв’язку iнформацiї з тим, як на її подання в ефiрi впливає особистiсть ведучого є досить важливим. Інколи однiєї появи телеведучого достатньо для того, щоб глядацька увага зосередилася на ньому. І навпаки, людина, яка говорить, здавалося б, цiкавi й потрiбнi речi, не може викликати глядацького iнтересу. Ведучий телевiзiйної програми, безумовно, є представником певної соцiальної групи, i його взаємодiю iз аудиторiєю можна розглядати як,,представницьке спiлкування”. Н. Вакурова наголошує на тому, що особистiсть героя i особистiсть автора, якi включенi у змiст телевiзiйного повiдомлення, дозволяють зробити сюжет яскравим i таким, що запам’ятовується, оскiльки людина була i є найбiльш цiкавим явищем для iншої людини. Найвищий рiвень персонiфiкацiї – коли журналiста чекають на екранi заради нього самого, чекають як лiдера, який вмiє пояснити складнi проблеми, як особистiсть значну в моральному, духовному планi [10, c. 52]. У пiдходi до питання взаємодiї в моделi,,ведучий – аудиторiя” акцентується проблема самовираження особистостi ведучого в комунiкацiї. Створення ефекту участi глядача в дiалозi є головною комунiкативною метою ведучого програм, де основний обов’язок комунiкатора – говорити зрозумiло i правильно, тонко розбиратися у практичних питаннях i не менш цiннiше вмiння – розумiти людей i подiї. Бiльшiсть глядачiв вiдрiзнять зрiлого i вдумливого ведучого вiд,,телевiзiйної зiрки”. Вони вiдразу повiрять людинi, яка знає, про що говорить. Ведучий не просто читає текст, а й вносить у передачу багато свого особистiсного. Достовiрнiсть кожного повiдомлення, повнота поданих фактiв i неупередженiсть позицiї автора-ведучого – ось речi, що мають допомогти ведучому. В. Азарiн говорить, що телевiзiйна аудиторiя займає одне з перших мiсць у роботi телеведучого. Образ аудиторiї, трактування ведучим її реакцiї серйозно впливають на задум телевiзiйної програми i його втiлення [1, c. 20]. Телевiзiйний журналiст може знати свою аудиторiю краще або гiрше, його мiркування стосовно неї можуть збiгатися чи суперечити дiйсностi. Тут важливi i iнтуiцiя авторiв програми, i те, наскiльки достовiрною, своєчасною i повною iнформацiєю стосовно своєї аудиторiї вони володiють. Автор пише певний сценарiй, орiєнтуючись на певне коло глядачiв. Вiн вкладає в програму своє розумiння того чи iншого явища. І в даному випадку роль ведучого полягає ще й у тому, щоб розкрити думки автора i донести їх аудиторiї, допомогти зрозумiти i правильно розтлумачити. якi мають свою точку зору, по-своєму iнтерпретують тi чи iншi слова. Сценарiй може бути сприйнятий ведучим по-рiзному. Можливо, автор мав на увазi абсолютно iнший вираз обличчя, iнтонацiю, спосiб подачi iнформацiї. А ведучий побачив це не так. Цiкавим моментом у телевiзiйних програмах є той, коли одна людина виступає i автором, i ведучим програми. У даному випадку зберiгається i авторський задум, i бажана структура повiдомлення. Якщо говорити про Запорiзьке телебачення, то на каналi,,ТВ-5” iснують програми такого плану. Для початку вiзьмемо програму,,Ваше здоров’я”. Це програма для всiєї родини, яка допомагає знайти вiдповiдi на найрiзноманiтнiшi питання, пов’язанi зi здоров’ям. Що таке планування сiм’ї, якi методи корекцiї зору найефективнiшi, як позбутися депресiї та стресу – цi та безлiч iнших питань знайдуть мiсце в данiй передачi. Допомагає розiбратися в усьому цьому автор i ведучий Максим Щербаков. Серед гостей, якi бувають в студiї, провiднi спецiалiсти в областi медицини Запорiжжя, Днiпропетровська, Києва та багатьох iнших мiст України. Цiкавим є той факт, що М. Щербаков не є журналiстом за освiтою, а навчався в медичному унiверситетi. Тому вiн вiльно володiє iнформацiєю медичного напрямку. За своєю структурою програма являє собою бесiду ведучого з гостем на обрану тему. Взагалi-то, дiалог, який веде ведучий iз гостем у студiї, починається перед телекамерою тiльки для спiвбесiдника, ведучий же веде його вiдтодi, як почав вивчати матерiали обраної теми. За словами С. Корконосенка, екранний етап – лише остання фраза в цiй заочно розпочатiй розмовi, якiй передує збирання й опрацювання листiв iз редакцiйної пошти, дзвiнкiв вiд глядачiв, якi визначають тематику програми, особливо в останнi роки, коли глядачi виявляють активнiсть щодо участi в програмi [27, c. 74]. Окремо слiд сказати про мовну пiдготовку ведучого до проведення контактної частини програми з гостем у студiї. Особливий психологiчний клiмат значною мiрою формується за допомогою мовних засобiв. Завдання ведучого – не лише визначитися щодо запитань, формулюючи їх так, аби досягти несподiваного ефекту, а й спрогнозувати емоцiйний тон майбутньої бесiди. Вмiння вдало вести дiалог залежить вiд здатностi мислити в дусi часу – вмiти порiвнювати, аналiзувати, синтезувати, вдаватися до абстрагування, узагальнення, конкретизацiї. Дiалог передбачає послiдовнiсть, виваженiсть, змiстовнiсть формулювання питання, яке пiдлягає вирiшенню. Тобто має бути конкретизацiя змiсту запитання та пошук вiдповiдi. Але при формулюваннi питання i в процесi пошуку вiдповiдi визначальними є логiчнiсть, об’єктивнiсть, неупередженiсть мiркувань. Мислення повинне бути пiдготовлене, треноване. Дiалог дозволяє проникнути у процес мiркування. Адже iстина, що зароджується завдяки йому, є результатом взаємозв’язку, взаємозiткнення рiзних думок, точок зору. У дiалозi нiби об’єктивується мiркування – зiставляються думки, пов’язуються i робляться висновки, якi набувають безпосереднього значення. Вищезазначенi характеристики дiалогу мають мiсце в данiй передачi. Але все одно вiдчувається певне напруження, сухiсть. Ведучий просто, за заздалегiдь визначеною схемою, ставить питання гостевi. Це, звичайно, свiдчить про те, що автор готувався до зустрiчi, читав вiдомостi на обрану тему. Але вiдсутня зацiкавленiсть ведучого, його переймання питанням, що обговорюється. М. Щербаков проводить програму шаблонно, вона позбавлена емоцiйностi, динамiки. Як стверджує Л. Матвєєва, бiльшостi людей, запрошених до телекамер, вiдповiдати на запитання i розмовляти з уважним, доброзичливим спiврозмовником, що знаходиться поруч, набагато комфортнiше. Володiння технiкою дiалогу необхiдне телеведучому i для отримання iнформацiї вiд тих чи iнших учасникiв чи свiдкiв певної подiї [35, c. 143]. Успiх роботи телевiзiйного ведучого немало в чому залежить вiд його професiйних здiбностей i психологiчних даних. Наприклад, спостережливiсть i уява. Ведучий повинен легко, швидко i вiльно орiєнтуватись в будь-якiй обстановцi, звертати увагу на щось важливе. Велике значення також має здатнiсть концентрувати i розподiляти увагу i добра оперативна пам’ять. Інколи в досить хаотичному потоцi подiй i фактiв ведучий повинен умiти сконцентруватись на головному i вiдволiктися вiд непотрiбного, швидко переключитись, якщо перебiг дiй чи поведiнка героїв змiнили свiй початковий напрямок. Дуже часто на знiмальному майданчику чи в ефiрi доводиться одночасно враховувати безлiч обставин: слухати людину, що виступає, слiдкувати за хронометражем передачi, не втрачати з поля зору камеру, напрявляти хiд розмови в необхiдне русло i т. д. Цi факти є немаловажливими i саме їх, мабуть, бракує в аналiзованiй передачi. На початку розмови ведучий проявляє певний iнтерес i до спiврозмовника, i до теми передачi. Але далi iнтерес поступово згасає i це видно неозброєним оком. Ведучий просто ставить питання, вислуховує вiдповiдь i, на автоматi, ставить наступне. Часом гостi вiдходять вiд зазначеної теми, дуже конкретизують факти або, навпаки, говорять не ту iнформацiю,,,ллють воду”. А ведучий, замiсть того, щоб скерувати розмову в необхiдному напрямку чи зупинити зайвий потiк iнформацiї, просто чекає, доки герой сам не перестане розмовляти. Можливо, в цiй ситуацiї вiдiграє роль те, що ведучий не є журналiстом i не має достатньої кiлькостi знань, стосовно своєї позицiї i поведiнки в телестудiї перед камерою. Повiдомлення i його текст не рiвнi мiж собою. Окрiм чисто вербального тексту каналами невербальної комунiкацiї через пози, мiмiку, жести, загальну манеру викладу, ведучий свiдомо чи не свiдомо передає своє ставлення до тексту повiдомлення, виражає свою зацiкавленiсть, ступiнь його сприйняття. Пропорцiйно ступенi, приписуваного ведучому авторства, телеглядач сприймає повiдомлюванi факти з певною поправкою на особистiсть комунiкатора, його авторитетнiсть, щирiсть, привабливiсть. Отримуючи певну iнформацiю, реципiєнт не сприймає її як певний набiр фактiв, якi треба просто почути i запам’ятати. Вiн намагається осмислити її в контекстi мотивiв, якi реалiзує ведучий, тобто оцiнити iнформацiю в тiй моделi сприйняття, яку вiн приписує особi комунiкатора. За словами С. Муратова, психологiчна структура телекомунiкацiї, в основi якої лежить вiдкритий дiалогiчний контакт телеглядача з ведучим, зберiгає суб’єкт-суб’єктне ставлення реципiєнта до комунiкатора, що несе в собi бажання вiднести телевiзiйного ведучого до того чи iншого типу реального партнеру спiлкування [39, c. 35]. Виходячи з цього, слiд зазначити, що успiх телевiзiйного впливу потребує створення умов, необхiдних для розкриття особистих якостей комунiкатора, переворити його iз функцiональної ролi,,рупора” певних iдей на значимого для людей спiврозмовника, здатного збагачувати подану iнформацiю своїм ставленням. Ведучий повинен пам’ятати про це i втiлювати все на пактицi. Тому що, дiйсно, коли ведучий пасивний, не реагує на почуту iнформацiю, не пропускає матерiал через себе, аудиторiя також не буде сприймати повiдомлення належним чином, яким би цiкавим i, часом, просто необхiдним воно б не було. Сприйняття телепередачi масовою аудиторiєю часто визначається емоцiйно-оцiнювальним ставленням до ведучого. У буденнiй свiдомостi це виявляється у феноменi,,популярнiсть ведучого”: глядача захоплює (або вiдштовхує) не стiльки iнформацiйний бiк повiдомлення, скiльки особистiсть телекомунiкатора. Саме тому, ведучим слiд пiклуватись не лише про пошук цiкавої теми для розмови, а й про власний iмiдж. Ведучий повинен змусити глядача спiвпереживати, довiряти. якогось вогника в очах, зацiкавленостi. Саме цi, здавалося б, дрiбницi можуть, якщо не зiпсувати, то привнести негативу до сприйняття ведучого аудиторiєю. Вплив на сприйняття аудиторiєю iнформацiї має i оформлення студiї, допомiжнi матерiали. У данiй програмi персонажi сидять на сiрому фонi. Позаду них на екранi виднiється лише головна заставка з назвою програми. Вiдсутнi будь-якi перебивки чи музичний супровiд, якi б зробили подання iнформацiї значно цiкавiшим для аудиторiї. Цей факт можна вiднести до категорiї зауважень до особи ведучого, оскiльки в даному випадку вiн i виступає автором. Пiд час роботи над створенням передачi автор повинен пiклуватися не лише про гарну форму i змiст повiдомлення, а брати до уваги усi деталi, якi в сукупностi створять позитивне враження вiд перегляду. Іншою програмою, де роль автора i ведучого належить однiй дюдинi, є продукт каналу,,ТВ-5”,,Давайте з’ясуємо”. ,,Давайте з’ясуємо” – щотижнева публiцистична програма, розрахована на глядачiв iз активною громадською i життєвою позицiєю. Автор i ведучий – Ігор Пiдкович, за фахом журналiст. Гостi програми – провiднi полiтики країни, керiвники рiзноманiтних органiзацiй i мiжнародних мiсiй, мери мiст i голови обласних адмiнiстрацiй, вiдомi суспiльнi i культурнi дiячi. На вiдмiну вiд попередньої передачi, тут постать ведучого значно помiтнiша на екранi, вiн займає,,живу” позицiю i стосовно розмови на обрану тему, i у спiлкування з аудиторiєю. Ведучий веде активний дiалог з гостями в студiї. Добре обiзнаний з технiкою iнтерв’ювання, керує iнформацiєю, спрямовує розмову в необхiдне русло. Перед камерою тримається досить природно, без напруження. У питаннях, якi вiн ставить гостям, вiдчувається обiзнанiсть, власний iнтерес автора, що привертає увагу аудиторiї. У. Отт зазначає, що можливостi впливу на телебаченнi набагато бiльшi, нiж можливостi публiчного виступу перед звичайною аудиторiєю. Аудиторiя телебачення має свою специфiку, що вiдрiзняє її вiд звичайної i вносить додатковi труднощi [41, c. 90]. По-перше, комунiкатор не бачить своєї аудиторiї. Вiн позбавлений можливостi безпосередньо регулювати засоби впливу. Публiчний виступ перед телевiзiйною камерою потребує або звички до спецiальних умов такого спiлкування, або великого досвiду i професiйних навичок. По-друге, телевiзiйна аудиторiя не просто розмiщена в просторi. Часто люди приходять на телевiзiйнi виступи без усiлякої попередньої установки, без об’єднуючого мотиву, iнодi вони випадково опиняються в складi аудиторiї. Саме тому, в умовах телебачення, публiчний виступ з самого початку потребує зацiкавленостi аудиторiї, привернення її уваги. Це потребує не лише специфiчної побудови самого виступу, а й професiйної манери поведiнки ведучого. По-третє, телевiзiйна аудиторiя майже не пiддається,,зараженню”, тому i спосiб звернення до цiєї аудиторiї має бути не таким, як пiд час звичайного публiчного виступу. Тут необхiдно знайти пiдхiд до кожного глядача, точнiше до тiєї частинки аудиторiї, що сидить перед телевiзором. на телебаченнi потребує особливої манери спiлкування, не мiтингової чи офiцiйно-дiлової. Крiм того, телеаудиторiя набагато рiзноманiтнiша, нiж аудиторiя,,живого” виступу. Ведучий повинен орiєнтуватись на рiзний рiвень глядачiв [41]. якi їх цiкавлять, i отримати вiдповiдi. Цей факт лише позитивно вiдбивається на рейтинговi передачi, до даної передачi збiльшується iнтерес, зростає кiлькiсть аудиторiї. Адже людям набагато цiкавiше дивитися тi передачi, де вони можуть безпосередньо взяти участь, поспiлкуватися з цiкавими людьми i отримати iнформацiю, так би мовити,,,з перших вуст”. У даному випадку вiдчувається досить серйозна пiдготовка журналiста i як ведучого, i як автора. Адже вiн заздалегiдь продумав композицiю програми, а за допомогою дзвiнкiв може скеровувати її в рiзному напрямку. На вiдмiну вiд попередньої програми,,,Давайте з’ясуємо” є цiкавiшою в планi подання i сприйняття iнформацiї, жвавiшою. Знайома людина в кадрi виступає для глядача, насамперед, орiєнтиром у багатому свiтi телевiзiйних програм, завдяки чому щоразу її поява супроводжується цiкавою для глядача iнформацiєю. Найбiльш високий рiвень персонiфiкацiї тодi, коли ведучий, вiн же журналiст, виступає як учасник екранiзованої дiї – бере iнтерв’ю, органiзовує дискусiю мiж двома сторонами, проводить репортаж-розслiдування, тим самим стає об’єктом спiвчутливої iдентифiкацiї. І тут ведучий має бути вельми пiдготовлений до iнтерв’ю, адже iнтерв’ю – це заздалегiдь прорахована тактична схема. І вдале iнтерв’ю неможливе без заздалегiдь прогнозованих для себе,,несподiваних” поворотiв розмови. активнiсть обох сторiн. У зустрiчi вирiшальним моментом має бути почуття i усвiдомлення вiдповiдальностi за кожне сказане слово [31, c. 73]. Не слiд забувати, що навiть добре пiдготовлене iнтерв’ю може прийняти неочiкувану форму. При пiдготовцi до iнтерв’ю, на перше запитання журналiст повинен передбачити двi вiдповiдi: позитивну i негативну. Вiд вiдповiдi залежить кожне наступне запитання, на яке знову ж таки треба передбачити двi протилежнi вiдповiдi. Можна зобразити схему, схожу на дерево, де на кожне запитання очiкується одна з двох вiдповiдей. Як показує телевiзiйна практика, вiдповiднiсть iмiджу жанровi й тематицi програми не лише важлива, а й необхiдна. Оскiльки порушення цiєї вимоги призводить до непрофесiйностi передачi, дисгармонiї мiж образом, поведiнкою ведучого i тематикою програми, а найголовнiше – до несприйняття з боку глядачiв. Варто враховувати той факт, що iмiдж телеведучого є, перш за все, комунiкативною категорiєю, яку можна роздiлити на вербальну та невербальну. До вербального комунiкативного iмiджу вiдносять дикцiю, артикуляцiю, темпоритм i динамiку мовлення, iнтелектуальнi, граматичнi показники, голос тощо. До невербального комунiкативного iмiджу телеведучого належать мiмiка, жестикуляцiя, стиль одягу, зачiска, макiяж. Потрiбно пам’ятати, що, роздiляючи iмiдж на двi комунiкативнi категорiї, ми характеризуємо iмiдж телеведучого в студiї пiд час запису або прямого ефiру. Але не можна обмежувати iмiдж телеведучого тiльки студiєю. Адже ведучий – це особа публiчна, i пiсля того, як вимикається камера, вiн так само, як i пiд час ефiру повинен намагатися дотримуватися усталеного iмiджу, тодi довiра до нього глядачiв тiльки зростатиме. Що стосується iмiджу ведучого,, Давайте з’ясуємо”, вiн є в достатнiй мiрi позитивним i справляє гарне враження на глядача. Серйознiсть тем, формат телепередачi, високоповажнi гостi зумовлюють дiловий стиль ведучого. Костюм, краватка, гарна зачiска, окуляри – складовi образу, що налаштовують на загальний лад програми. Щодо невербальних складових образу, можна вiдзначити, що ведучий досить активно жестикулює пiд час обмiну iнформацiєю. Вiн не просто сухо ставить запитання, чекає вiдповiдь i переходить до наступного. Журналiст робить iнформацiю,,живою”, пропускає її через себе. Вся сукупнiсть характеристик i маленьких деталей робить ведучого, а разом iз ним i програму вцiлому цiкавою, доступною i затребуваною серед глядацької аудиторiї. Інколи, в ролi автора i ведучого виступає одна людина. В такому випадку задум, який автор вмiстив у передачу, передається,,iз перших вуст”, без посередникiв. Подається саме та iнформацiя, яку автор хотiв донести аудиторiї: в бажанiй формi з необхiдною iнтонацiєю, в правильнiй послiдовностi. Але тут слiд пам’ятати не лише про гарну форму повiдомлення, а й брати до уваги такi речi, як перебивки, музичний фон, цiкавi заставки, оформлення студiї. Адже в даному випадку людина виступає не просто в ролi ведучого, а й як автор програми, шо накладає на неї бiльше вiдповiдальностi. У вищезазначеному матерiалi йшла мова про ведучих, якi водночас виступають авторами своїх програм. Далi мова пiде про ведучих, якi працюють за сценарiєм автора, тобто реалiзують через свою працю авторський задум. Серед телевiзiйної продукцiї iснує велика кiлькiсть програм де ведучi не є авторами, а лише працюють з ними в однiй командi, втiлюють написане ними у життя. Над створенням телевiзiйної програми працює цiлий колектив, Але головний зв’язок простежується мiж автором i ведучим. Останнiй виконує одну з головних функцiй телебачення – iнформує аудиторiю, доносить певну сукупнiсть iнформацiї, ти самим втiлює в життя авторський задум. Як приклад роботи ведучих можна навести iнформацiйно-розважальну програму,,Ранок з ТВ-5”. У буднi з раннього ранку,, Ранок з ТВ-5” дарує глядачам гарний настрiй, заряд бадьоростi та оптимiзму. Це, свого роду, iнтерактивний проект з динамiчним форматом, насичений пiзнавальною та розважальною iнформацiєю. Для людей будь-якого вiку та iнтересiв – традицiйнi рубрики програми:,,Мiськi новини”,,,Народна зарядка”,,,Гiсть студiї”,,,Прогноз погоди”,,,Гороскоп”,,,Дитяча сторiнка”,,,Свiт технологiй”,,,Поради лiкаря”,,,Свiт моди”,,,Меридiан”, в яких маса корисних порад, новин iз рiзних сфер життя, науки, освiти, технiки, моди, медицини, культури, шоу-бiзнесу. Все це щоранку допомагає телеглядачам налаштуватися на напружений трудовий день. Програма являє собою, так званий, чотирьохгодинний телемарафон, що проходить у жвавому темпi. Щодо ведучих, то над програмою працюють четверо: двоє хлопцiв (Денис Солдаткiн, Андрiй Гаврилов) та двоє дiвчат (Дар’я Головешко, Ганна Редько), якi ведуть ефiри попарно – хлопець/дiвчина. Цiкавим моментом є те, що хлопцi розмовляють росiйською мовою, а дiвчата – українською. На вiдмiну вiд попереднiх передач, що були бiльш iнформацiйнi, навiть публiцистичнi,,, Ранок з ТВ-5” несе розважально-iнформацiйний характер. Вiд цього видозмiнюється i роль ведучих. Мiж ними ведеться активна розмова на цiкавi теми. Образи ведучих помiтним чином вiдрiзняються вiд тих, що ми бачили у програмах,,Ваше здоров’я” та,,Давайте з’ясуємо”. Це молодi, яскравi люди, з усмiхненими обличчями, що вже своїм зовнiшнiм виглядом можуть пiдiйняти настрiй i викликати посмiшку на обличчi. При чому подача iнформацiї вiдрiзняється не лише тому, що ведучi спiлкуються двома мовами паралельно. Хлопець бiльш серйознiший за свою партнерку, яка намагається подати матерiал у трiшки спрощеному виглядi, промовляє текст з якоюсь iронiєю в голосi. Але формат розмови обраний дуже вдало: ведучi гармонiйно виглядають у кадрi, доповнюють образи один одного. К. Маккой говорить, що дiалогiчний характер телевiзiйної комунiкацiї дає можливiсть активного взаємообмiну iнформацiєю та знаннями мiж ведучим телевiзiйної програми та глядачем, котрi виступають у процесi отримання i передачi iнформацiї як рiвноцiннi партнери [34, c. 81]. В основi телевiзiйного дiалогу – спiлкування мiж тими, хто володiє iнформацiєю, її опрацьовує, виготовляючи рiзножанровий, рiзнотиповий, рiзноформатний телепродукт, i тими, хто цю iнформацiю споживає, накопичуючи новi знання про подiї, факти, явища, збагачуючи та поповнюючи ними свiтогляд, iнтелектуальний потенцiал, задовольняючи суспiльно-кориснi потреби та запити, якi висуває життя. iнтерв’юйованих, традицiйний зворотний зв’язок у виглядi листiв, дзвiнкiв. в кiлькох своїх формах. Вiн може розпочатися з простої фрази, яка стає причиною для бесiди, що поступово переростає в дискусiю. Але важливий момент заключається в тому, що ведучi показують свiй професiоналiзм i можуть вчасно зупинитись, або скерувати розмову в необхiдне русло. Серед запрошуваних до студiї – люди найрiзноманiтнiших професiй чи виду дiяльностi. Це може бути як звичайний працiвник заводу, так i визнаний екстрасенс. Головне, щоб людина була цiкавою для аудиторiї i мала, що розповiсти. Пiд час програми пiдтримується безпосереднiй зв’язок iз телевiзiйною аудиторiєю. Це здiйснюється за допомогою телефонних лiнiй. Телеглядач може зателефонувати до студiї i безпосередньо поставити гостевi запитання або розповiсти щось цiкаве з власного життя. При чому прямi включення глядачiв вiдбуваються не в якийсь конкретний момент, а протягом усiєї передачi. Через телефонний зв’язок глядач не лише задовольняє свої потреби в безпосередньому спiлкуваннi з гостем чи з ведучими в студiї, а й бере участь в iнтерактивах та вiкторинах, що постiйно проводяться пiд час ефiру. Тобто тут завдяки телефону як формi зворотнього зв’язку вiдбувається не лише безпосереднє спiлкування з аудиторiєю, а й виконується розважальна функцiя телебачення.,, Живе” спiлкування з аудиторiєю робить темп програми ще бiльш жвавiшим, допомагає позбутися шаблонностi ведення ефiру. І, хоча ведучi працюють за певним сценарiєм, присутнiй момент експромту. Неможливо передбачити, яким чином буде розвиватися розмова з втручанням глядацької аудиторiї. Саме в таких ситуацiях проявляються вмiння ведучого швидко орiєнтуватись, змiнювати тему, одразу реагувати на почуте. Телеведучий не лише виконує роль постачальника iнформацiї, а бере на себе функцiю формування особистостi глядача. Повноцiнного впливу телевiзiйного матерiалу на формування духовностi можна досягти тодi, коли журналiст i глядач стають партнерами пiд час комунiкацiї. Здiйснення цього психологiчного контакту залежить вiд якостi передачi, яку потрiбно побудувати за законами драматургiї. При цьому варто подбати про те, щоб iдейна, тематична спрямованiсть передачi реалiзувалася в усiх її компонентах: у тих, якi iнформують, орiєнтують, навчають, формують уявлення, цiнностi, естетичнi смаки, спонукають до пiзнання, до морально-духовного самовдосконалення. На рiвень сприйняття телепрограми глядачем впливають такi фактори, як актуальнiсть iнформацiї, її зв’язок з iншими повiдомленнями, вербальна i вiзуальна єднiсть змiсту i форми матерiалу, емоцiйна насиченiсть, популярнiсть, образнiсть i чiткiсть викладу. професiоналiв, якi здатнi робити все необхiдне, для задоволення потреб аудиторiї. А так як програма виходить зранку, ведучi повиннi не лише розбудити аудиторiю, а ще й поiнформувати про останнi новини i дати позитивний заряд на цiлий день. Тому, вони мають бути, так званими,,живчиками”. Щодо зовнiшнього виду, то тут простежується абсолютно iнша ситуацiя, нiж в двох попереднiх програмах. Так як передача носить розважально-iнформацiйний характер, ведучi можуть собi дозволити не лише дiловi костюми, а й дещо,,цiкавiше”. Яскравий одяг ведучих також впливає i на сприйняття iнформацiї, i на загальне враження вiд програми. Але не слiд зловживати дозволеним. Одяг має бути в мiру яскравим, все-таки мiстити в собi елементи класики, а не бути таким, щоб вся увага телеаудиторiї була прикута саме до зовнiшнього вигляду ведучого. Немаловажним фактором у сприйняттi аудиторiєю iнформацiї є оформлення студiї. М’який диван, живi квiти, яскравi кольори – все це дозволяє розслабитись, при чому як глядачевi, так i ведучим. Це вiдчувається навiть у їх поведiнцi: немає скованостi, напруги, незручних пауз. Крiм яскравого оформлення студiї, позитивно сприймається i збiльшує iнтерес глядачiв яскравi заставки, перебивки, що з’являються протягом всього часу трансляцiї програми. Отож, можна смiливо стверджувати, що програма,, Ранок з ТВ-5” є яскравим прикладом гарної роботи ведучих i вдалого втiлення в життя авторського задуму. Як ще один приклад реалiзацiї авторського задуму через особу ведучого можемо назвати програму,,Домострой”. Інформацiйно-розважальна програма,,Домострой” – це щотижневi новини в сферi нерухомостi, коментарi та поради фахiвцiв: юристiв, рiелторiв, архiтекторiв, iнженерiв, дизайнерiв. Програма для тих, хто хоче жити красиво. Подається iнформацiя про новинки, iнновацiйнi технологiї в сферi будiвництва та ремонту, оформленнi iнтер’єрiв житлових i громадських примiщень. В програмi зiбранi поради та маленькi хитрощi щодо сфери застосування i особливостей будiвельно-оздоблювальних матерiалiв, правил колористики, грамотного освiтлення та облаштування будинку. У телеглядачiв програми,,Домострой” завжди є вiдмiнна можливiсть почерпнути свiжi iдеї та втiлити їх у реальнiсть при оформленнi своїх квартир, земельних дiлянок i замiських будинкiв. Ведучими програми є Свiтлана Холод та В’ячеслав Чумаков. Хоча програма i є iнформацiйно-розважальною за жанром, але за змiстом вона дуже вiдрiзняється вiд попередньої. На вiдмiну вiд бiльшостi програм такого формату, що ведуться в студiї, прив’язанi до певного мiсця,,,Домострой” бiльше нагадує великий iнформацiйний сюжет. i зникають, перетворюються, перетiкають одна в одну. Картинки дуже яскравi, що одразу привертає увагу глядача. Все це супроводжується легкою музикою, бiльш схожою на чиєсь насвистування. Потiм картинка зупиняється i перед нами з’являються ведучi в зафiксованому виглядi. Чоловiк та жiнка починають невимушену розмову, роблять такий собi вступ. Пiсля пiдводки ведучих перед глядачем з’являється сюжет, де висвiтлюється обране в данiй передачi питання. В залежностi вiд обраної теми на екранi глядач бачить гарно вiдiбраний матерiал, що супроводжується закадровою начиткою ведучого. Обов’язковим моментом передачi є синхрон iз фахiвцем з того питання, що обговорюється. Вiн подає необхiдну iнформацiю, роз’яснює проблематичнi чи з певних причин незрозумiлi моменти. Зв’язок з аудиторiєю здiйснюється через опитування на вулицi. Це, навiть не телефонна розмова, яка допомагає ведучим з’ясувати, як глядач ставиться до того чи iншого питання. Громадяни висловлюють свою точку зору, стосовно обговорюваної теми, дають вiдповiдi на запитання, пропонують тематику для наступних випускiв. Якщо говорити про спiвпрацю двох ведучих мiж собою, то, в порiвняннi з програмою,,Ранок iз ТВ-5”, де ведучи виступають на рiвних, у даному випадку все-таки бiльше фiгурує жiноча постать. С. Холод не лише спiлкується з аудиторiєю, проводить опитування, а й озвучує вiдеоряд, який глядач бачить на телеекранi. Завдяки приємному тембру голосу, iнформацiя сприймається дуже легко. простоти повiдомлень, цiкавому вiдео ряду iнформацiя сприймається аудиторiєю,,на ура”. Отож, можна зробити висновок, що постать телевiзiйного ведучого має велике значення в телевiзiйнiй програмi. Саме вiд ведучого залежить, як буде сприйнята телевiзiйною аудиторiєю подана iнформацiя. Мало того, що ведучий є обличчям телевiзiйної програми, на ньому ще й лежить досить серйозна,,мiсiя” – розкрити авторський задум i донести його глядачевi. Оскiльки головним завданням ведучого все ж залишається iнформування аудиторiї, вiн повинен володiти величезною кiлькiстю характеристик, аби задовольнити її потреби. Адже, iнформацiя, подана без емоцiй, сухо, сприймається або дуже погано, або не сприймається взагалi. Ведучий повинен пропускати матерiал через себе, спiвпереживати, володiти якостями психолога, вченого, актора i т. д. Вiд манери говорити, одягатися, поводитись перед камерою, швидко реагувати на змiни, залежить те, як ведучого сприйме аудиторiя. Тому ведучому слiд постiйно вдосконалювати свої навики, пiдвищувати свiй рiвень професiоналiзму, набувати все нових i нових вмiнь. певна кiлькiсть матерiалу, цiкавого для громадськостi, постає питання донесення його до аудиторiї, питання викладу цього матерiалу. В ходi такого пiзнавального i творчого мислення i народжується авторський задум. Задум – це лише контури майбутнього твору, бiльш-менш уявленi його загальнi обриси, де вже прослiдковується певний порядок i послiдовнiсть викладу, зiставлення окремих фактiв чи подробиць одного факту, розвиток думки й кiнцева мета виступу. Тут уже з’являються такi фактори, як продуманiсть виступу, чiткiсть викладу, мотиви суджень i висновкiв. Обрана тема конкретизується у визначених обрисах викладу матерiалу. Продуманий автором задум спонукає його шукати найкращi, найвиразнiшi вирiшення теми, запобiгає проникненню в матерiал чогось зайвого, другорядного, нецiкавого. Сформований авторський задум полегшує освоєння журналiстом зiбраних фактiв, допомагає їх упорядкувати i,,оцiнити”, вiдкидаючи дрiб’язковi i непотрiбнi. Вдалий задум допомагає авторовi зрозумiти, з чого почати, на яку думку спиратися, якими фактами керувати. Пiд час роботи над майбутнiм твором авторовi слiд продумати композицiю, для досягнення бажаного результату i спрощення роботи ведучого. Композицiя – це принцип органiзацiї вiдображуваного автором матерiалу. Зазвичай вона обумовлена темою та iдеєю, представляючи собою таке поєднання вiдiбраних подiй i фактiв, що розкриває їх глибинний зв’язок i висловлює позицiю автора. Саме за допомогою композицiї автор розмiщує матерiал у послiдовностi, вiдповiдно до свого задуму, не дає згаснути iнтересу аудиторiї, фокусує її увагу на головному, пiдводить до необхiдних висновкiв. Власний досвiд журналiста, його знання, ерудицiя, iнформованiсть i, крiм того, знайденi ним факти є джерелами виникнення задуму. Авторовi необхiдно володiти всiма прийомами i засобами створення екранного образу, втiлення на екранi творчого задуму. Головна турбота автора – знайти своїм задумом адекватне драматургiчне втiлення, композицiйний лад, надати своєму майбутньому матерiалу форми, яка буде не лише змiстовною, а й цiкавою для аудиторiї. Стосовно постатi телевiзiйного ведучого i його роолi в реалiзацiї авторського задуму з’ясувалося наступне. виконувати роботу журналiста, редактора, режисера i оператора, а отже, самостiйно вирiшувати поставленi завдання; це особистiсть, яку не можливо не слухати i яку б хотiлося чути ще не раз; це вiдповiдальний працiвник, який дотримується всiх правил, встановлених у редакцiї чи компанiї. Вiн має одного разу знайти себе i зробити знайдене привабливим. Щоб недолiки здавалися перевагами, ведучi повиннi розвивати думку, оцiнювати й iнтерпретувати подiї. Телебачення вимагає вiд своїх ведучих бути i розумними, i ненудними, i талантами, й ентузiастами. Ведучi повиннi розвивати думку, оцiнювати й iнтерпретувати подiї. Вони поводяться в ефiрi природно, легко й невимушено, з притаманними саме їм манерою й iнтонацiєю. Головне в структурi особистостi журналiста, що виражає його дiї пiд час обробки й передачi iнформацiї – це переконання. Процес комунiкацiї багато в чому визначається тим, як журналiст розумiє свою соцiальну роль, у чому бачить своє завдання i якими принципами керується у своїй професiйнiй дiяльностi. Успiшнiсть дiяльностi творчого працiвника телебачення залежить також вiд ступеня його компетентностi в питаннях, висвiтленням яких вiн займається. Немає необхiдностi говорити про те, що ведучий повинен знати предмет своєї передачi в достатнiй мiрi. Ведучий телевiзiйної програми є представником певної соцiальної групи, i його взаємодiю можна розглядати як,,представницьке спiлкування”, маючи на увазi спiльнi iнтереси, цiнностi, iдеали i настанови цiєї соцiальної групи. Вiн повинен сам представляти себе глядачевi як партнера у спiлкуваннi. Здатнiсть ведучого викликати до себе i, вiдповiдно, до свого повiдомлення довiру аудиторiї є дуже важливим моментом. Тут спрацьовує так званий,,кредит довiри” аудиторiї до людей своєї соцiальної групи. до творчостi, здатнiсть до самостiйних дiй i швидкого прийняття рiшень, висока концентрацiя уваги, саморегуляцiя поведiнки, комунiкабельнiсть. В структурi особи телевiзiйного ведучого мають фiгурувати такi характеристики, як: впевненiсть у собi, психологiчна зрiлiсть, здатнiсть проявляти дружелюбнiсть i емоцiйну виразнiсть. До основних якостей, якими має володiти телеведучий, належать: привiтна зовнiшнiсть; голос i мова; освiта i життєвий досвiд; уява; скромнiсть; що ґрунтується на вiрi в себе; щирiсть i почуття гумору, розум i винахiдливiсть. Багато людей уявляють собi образ,,iдеального” ведучого таким: спiвчутливий, має аналiтичний розум, глибокий, шанобливий, не авантюрист, аскет, принциповий, працює для iнших, вiдчуває настрiй iнших, має гарний настрiй, приємну зовнiшнiсть i чудовий зовнiшнiй вигляд. Головна мета ведучого – встановити контакт, але зробити це дуже тонко, так, щоб аудиторiя прийняла цей контакт не як навiювання чи нав’язування певної думки, а як дружню, невимушену розмову. Своєю працею вiн реалiзує авторський задум, допомагає глядачевi правильно сприйняти i зрозумiти iнформацiє, яка подається з телевiзiйного екрану. Саме через постать телевiзiйного ведучого автор розмовляє з глядачами. 1. Азарин В. От замысла до экрана. – М.: Аспект-Пресс, 1995. – 267 с. 2. Андронников И. Слово экранное и сказанное. – М.: Луч, 1984. – 163 с. 3. Асмолов А. Психология личности. – М.: Высшая школа, 1990. – 235 с. 4. Бахтин М. Эстетика словесного творчества. – М.: Миг, 1986. – 186 с. 5. Беляев И. Спектакль без актера: записки режиссера документальных фильмов. – М.: Высшая школа, 1982. – 164 с. 6. Беспамятнова Г. К проблеме имиджа человека на экране. – Воронеж: Весть, 1999. – 156 с. 8. Борецкий Р., Кузнецов Г. Журналист ТВ: за кадром и в кадре. – М.: Миг, 1990. – 186 с. 9. Браун Л. Имидж – путь к успеху. – СПб.: Лига, 1997. – 205 с. 11. Васильева Л. Делаем новости. – М.:Аспект-Пресс, 2002. – 190 с. 13. Герриг Р. Зимбардо Ф. Психология жизни. – СПб.: Лига, 2004. – 439 с. 14. Голдовская М. Человек крупным планом. – М.: Луч, 1981. – 201 с. 15. Гоян В. Ведучий телепрограми: Методичнi рекомендацiї. – К.: Медiа, 2002. – 183 с. 16. Гуревич П. Приключения имиджа: типология телевизионного образа и парадоксы его восприятия. – М.: Высшая школа, 1991. – 189 с. 17. Додонов Б. В мире эмоций. – К.: Весна, 1987. – 178 с. 18. Єлiсовенко Ю. Технiка екранного мовлення. – К.: Прапор, 2002. – 257 с. 20. Засорина Т., Федосова Н. Профессия – журналист. – Ростов н/Д: Феникс, 1999. – 320 с. 21. Каган М. Мир общения. Проблема межсубъективных отношений. – М.: Политииздат, 1988. – 141 с. 22. Ким М. Технология создания журналистского произведения. – СПб.: Изд-во Михайлова В. А., 2001. – 320 с. 23. Князев А. Основы тележурналистики и телерепортажа. – Бишкек: КРСУ, 2001. – 160 с. 24. Коновроцкий П. Личность и майстерство журналиста-ведущего как важный фактор телевизионной программы. – М.: Высшая школа, 1993. – 208 с. 26. Копылова Р. Контакт: Заметки о телевизионности. – М.: Искусство, 1974. – 173 с. 27. Корконосенко С. Основы творческой деятельности журналиста. – СПб.: Знание, СПбИВЭСЭП, 2000. – 146 с. 28. Краткий словарь литературоведческих терминов // Под общ. ред. С. Тураева. – М.: Высшая школа, 1988. – 168 с. 29. Кузнецов Г. Телевизионный журналист. – М.: МГУ, 1980. – 185 с. 30. Кузнецов Г., Цвик В., Юровский А. и др. Телевизионная журналистика. – М.: Высшая школа, 2002. – 304 с. 31. Лазутина Г. Основы творческой деятельности журналиста. – М.: Аспект-Пресс, 2001. – 240 с. 34. Маккой К. Вещание без помех. – М.: Мир, 2000. – 207 с. 35. Матвеева Л., Аникеева Т., Мочалова Ю. Психология телевизионной коммуникации. – М.: Аспекст-Пресс, 2000. – 225 с. 36. Матвеева Л. Модель комунiкативного акта в телевизионном общении // Психологический журнал. – 2000. – № 2. – С. 18 – 23. 38. Муратов С. Нравственные принципы тележурналистики. – М.: Миг, 1994. – 217 с. 39. Муратов С. Телевизионное общение в кадре и за кадром. – М.: Высшая школа, 2003. – 163 с. 40. Ожегов С. Словарь русского языка. – М.: Мысль, 1968. – 367 с. 41. Отт У. Телевизионное знакомство. – М.: Миг, 1992. – 174 с. 42. Петренко В., Пронина Е. Человек на телеэкране Опыт психосемантического исследования // Психологический журнал. – 1986. – № 3. – С. 27 – 32. 43. Прилюк Д. Теорiя i практика журналiстської творчостi: проблеми майстерностi. – К.: Промiнь, 1973. – 284 с. 45. Рикер П. Конфликт интерпретаций. – М.: Высшая школа, 2002. – 149 с. 46. Саппак В. Телевидение и мы. – М.: Искусство, 1963. – 173 с. 47. Саруханов В. Азбука телевидения. Теледраматургия. Телевизионная режисура. – М.: Высшая школа, 1994. – 198 с. 48. Станиславский К. Работа актера над собой. – М.: Высшая школа, 2002. – 190 с. 49. Тлумачний словник української мови // За ред. В. Калашника. – Х.: Прапор, 2004. – 992 с. 51. Цвик В. Журналист с микрофоном. – М.: ДИДМНЭПУ, 2000. – 112 с. 52. Щербатюк Т. Екраннна природа одного з дiалогiчних жанрiв. – К.: Веселка, 1995. – 231 с.