Національні системи змі та захист національно державної ідентичності

Нацiональнi системи змi та захист нацiонально державної iдентичностi МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ КАФЕДРА МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН ТА ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ Н. О. Мiшина НАЦІОНАЛЬНІ СИСТЕМИ ЗМІ ТА ЗАХИСТ НАЦІОНАЛЬНО ДЕРЖАВНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ Курсова робота Науковий керiвник Доцент, кандидат iсторичних наук Чарських І. Ю. Донецьк 2007 Вступ в суспiльствi. І кожний приходить до думки, що краса життя полягає саме у його рiзнобарв’ї та рiзноманiтностi. Якщо ж спитаємо, що формує людську iндивiдуальнiсть, обов’язково поряд з вiдповiдями «сiм’я», «друзi», «суспiльство» почуємо «рiдна країна» та «нацiональна приналежнiсть». Саме вiдчуття єдностi з певною нацiєю, народом певної держави є базовим елементом формування особистостi. Це не є дивним, а напроти, досить природнiм. Як i кожна людина, нацiя, а крiзь неї i держава має свою iдентичнiсть, таку, що нiколи не дозволить їх сплутати мiж собою. Вона впливає як на народ в цiлому, так i на окрему людину. Здiйснюється це зв’язок бiльш на духовному рiвнi нiж на фiзичному, формуючи спiльнi рису характеру, єдину думку, волю та мету. Таким чином стає зрозумiлим, що в основi iснування певної нацiї полягає саме iдея – iдея єдиного народу, єдиної країни, мови, культури i т. д. Сучасний етап свiтового розвитку характеризується процесом глобалiзацiї, який поступово заповнює усi сфери життя, та крiзь розвиток мiжнародного спiвробiтництва спрямовує людство в цiлому i окремi країни до взаємодiї та набуття спiльних рис. Але є й зворотнiй бiк цього процесу. В свiтi достатньо багато країн, якi досить нещодавно здобули свою незалежнiсть, i поряд з «метрами» мiжнародної спiльноти їх «iндивiдуальнiсть» виглядає ще несформованою та невпевненою, тому вона може не витримати жорсткого натиску. В цiй ситуацiї логiчним є питання: чи не призведе це до втрати свiтовою спiвдружнiстю свого рiзнобарв’я, до набуття нею сiростi та одноманiтностi ? Це нi в якому разi не принижує оригiнальної культури, традицiй чи мови молодих країн. Це лише вiдзначає те, що потрiбен час, щоб народ поступово, вiд поколiння до поколiння йшов до розумiння своєї єдностi та особливостi, свого мiсця серед iнших народiв. Цей процес потребує iдейної пiдтримки та грамотної полiтики, на сам перед з боку уряду, по захисту нацiонально-держаної iдентичностi своєї країни. Якщо розглядати вивченiсть цього питання, з перших хвилин стає помiтним що закордоннi вченнi ще давно збагнули необхiднiсть дослiдження механiзмiв формування та захисту нацiонально-державної iдентичностi, як засобу консолiдацiї людей, закрiплення їх духовностi, впливу на народну думку, сприяння розвитку країни та пiдвищення її мiжнародного статусу. Коли ж ми поглянемо на становище у нашiй країнi, подиву не буде краю! Довгий час не проводилось майже жодних дослiджень в цьому напрямi, бо пiсля розпаду СРСР панував стереотип того, що спiльнi iдеї обмежують людську особистiсть та волю, i взагалi можуть слугувати лише пригнiченню та використанню народу в цiлях панiвної верхiвки. Тiльки нещодавно почали з’являтися першi ластiвки – такi дослiдники як Фартушний А., Андрущенко В. П., Михальченко М.І. та iншi. Але Україна – молода держава, що зараз бурхливо розвивається, тому її суспiльство гостро потребує стимулiв до об’єднання заради досягнення успiхiв в економiцi, культурi, на мiжнароднiй аренi. Поряд з тим саме в цю мить нашою країною дуже легко манiпулювати оригiнальну культуру легко знищити, духовнiсть народу перетворити на бездуховнiсть. Існує загроза духовної експансiї збоку бiльш зрiлих та розвинених держав свiту. Тому питання захисту нацiонально-державної iдентичностi має бути одним з прiоритетних напрямкiв наукового вивчення для практичного застосування цих дослiджень в полiтичнiй дiяльностi уряду. Як висновки вище сказаного ми можемо зазначити, що держава може захистити свою iдентичнiсть тiльки застосовуючи певнi iдеологiчнi засади, а саме нацiональну iдеологiю. Виникає питання: як упровадити її у життя? Можливо немає кращого засобу для цiєї мету як засоби масової iнформацiї. Саме вони мають змогу впливати на свiдомiсть людини повсякденно у масових масштабах. Дiяльнiсть ЗМІ у цiй сферi має високу ефективнiсть, її наслiдки не змушують довго чекати. За своєю природою ЗМІ здатнi швидко формувати та змiнювати громадську думку та народнi настрої. Тому об’єктом нашого дослiдження стала нацiонально-державна iдентичнiсть, а предмет визначається як роль ЗМІ у захистi нацiонально-державної iдентичностi. Метою є дослiдження теоретичних засад формування нацiонально-державної iдентичностi та мiсце дiяльностi засобiв масової iнформацiї в її захистi. Виконуючи цю роботи ми стави перед собою наступнi завдання: 1. визначити iдеологiчне пiдґрунтя формування нацiонально-державної iдентичностi; 2. виокремити характернi особливостi ЗМІ, що надають змогу їх ефективного використання в справi захищення нацiонально-державної iдентичностi; 3. розглянути питання необхiдностi здiйснення захисту нацiонально-державної iдентичностi в контекстi сучасного процесу глобалiзацiї. З огляду вивчення цього питання у лiтературi ми маємо змогу побачити, що виникнення, розвиток нацiонально-державної iдентичностi та її вплив на суспiльство є аспектом, досить гарно вивченим сучасною наукою. Йому придiляли увагу такi вченi як Пугачов О. П., Соловйов А.І., Бердяєв Н. А., Бенедикт Андерсен, Грушевський М., Курас І. та багато iнших. У свою чергу вплив ЗМІ на формування масової свiдомостi також вивчається багатьма вченими. Такими як Дэннис Э., Мэррил Д., Власов Ю. М., Доценко Е. Прохоров Е. П.,Гринберг Т. Э. Але є дуже невелика кiлькiсть вчених, що звертаються в своїх творах до взаємозв’язку нацiонально-державної iдентичностi та ЗМІ. Наприклад як Рогозинський В. В., Ричард Харис, Москаленко А. З., Іванов В. Ф., Губернський Л. В. Тож проблема захисту нацiонально-державної iдентичностi та роль засобiв масової iнформацiї в цьому процесi є досi не достатньо вивченою. Але поступово приходить розумiння необхiдностi цього. Причиною тому є загострення мiжнародних конфлiктiв, процес глобалiзацiї, що супроводжується тиском на етнокультурнi особливостi малих країн та країн, що ще тiльки перебувають на шляху до кращих свiтових стандартiв життя. вони схильнi до використання нацiонально-державної iдентичностi в своїх матерiалах, надаючи тим бiльш повну та стислу iнформацiю для нашої працi на вiдмiну вiд Інтернет ресурсiв, що за своєю природою розрахованi на широке коло людей та дiю в мiжнароднiй iнформацiйнiй дiйсностi. Саме тому вони не мають змогу придiляти бiльш уваги тiй, чи iншiй країнi та подiям, вони є унiверсальними як для американця так i для українця. Що стосується радiотелевiзiйних ресурсiв, то вони також на вiдмiну вiд печатних видань розрахованi на бiльш широке коло людей, i тому не мають такої яскравої нацiональної приналежностi. Найчастiше вони або взагалi утримуються вiд неї, або навпаки подають глядачевi невиправдану, часто протилежну за змiстом iнформацiю. Все це зрозумiло робиться заради пiдвищення свого рейтингу та прибуткiв. Найчастiше єдину послiдовну полiтику у галузi захисту нацiонально-державної iдентичностi мають державнi телерадiо компанiї, що не мають потреби пiдвищувати свої рейтинги, а приваблюють глядачiв своєю достовiрнiстю, виваженiстю та постiйною увагою до питань, що хвилюють громадян країни. При написаннi роботи в якостi джерел ми використали документи мiжнародного iнформацiйного права, перiодичнi видання та твори дослiдникiв стосовно обраної нами теми. Маємо вiдзначити, що використана лiтература - навчальнi посiбники та пiдручники, у бiльшостi своїй розглядала окремi питання нацiональної iдентичностi та ролi ЗМІ у полiтичному життi, i лише деякi твори мали структурований, достатньо глибокий пiдхiд до розумiння взаємодiї цих двох аспектiв суспiльного життя. Таке становище є прикладом реальної ситуацiї у вiтчизнянiй науцi. Тому, з огляду на сучасний розвиток мiжнародної спiльноти, ця «бiла пляма» має бути швидко перетворена на гарно вивчений теоретичний та ефективно застосований практичний матерiал. В iншому разi, це призведе до появи нових невирiшених та погiршення старих проблем нашого суспiльства. ЗМІСТ ВСТУП. 1. Поняття «iдеологiя» та його сутнiсть. 2. Полiтична iдеологiя. 4. Нацiонально-державна iдентичнiсть. 1. Поняття та сутнiсть ЗМІ. 2. ЗМІ як засiб здiйснення полiтичної дiяльностi. 3. Нацiональнi системи ЗМІ. 1. Важливiсть захисту нацiонально-державної iдентичностi в контекстi глобалiзацiї. 3. Українська нацiонально-державна iдентичнiсть та нацiональна система ЗМІ як її захисник. ВИСНОВОК. I. Нацiонально-державна iдентичнiсть 1. Поняття «iдеологiя» та його сутнiсть «Суспiльство не спроможне само органiзуватися, якщо в людей нема спiльних iдей» Штюдеман Дiтмар У ХІХст. французький вчений Дестю де Трасi (1754-1836) вперше ввiв у обiг поняття "iдеологiя" у своїй роботi "Елементи iдеологiї", як визначення напряму фiлософської науки. Вiн тлумачив iдеологiю, як науку про людське мислення та суспiльнi iдеї, яка повинна знайти пояснення у свiтосприйняттi та явищах свiдомостi через засади етики, моралi, полiтики. З часiв Великої Французької революцiї iдеологiю розглядають як реальну силу, яка вiдiграє важливу роль у життi людини i суспiльства. Це питання активно вивчалося багатьма вченими, серед яких були К. Маркс та Ф. Енгельс, нiмецький фiлософ Ф. Нiцше, його спiввiтчизник фiлософ та соцiолог К. Маннгейм, американськi теоретики Л. Саджет та Ф. Уоткис, неомакiавелiсти Р. Моска, Р. Мiхельс та В. Парето, прихильники концепцiї "деiделогiзацiї" Р. Арон, С. Лiпсет, нiмецький полiтолог У. Матц, Ю. Хабер, Л. Альтуссер та багато iнших. Американський вчений Т. Парнас вiдзначав здатнiсть iдеологiї згуртовувати людей, а Д. Белл вважав, що iдеологiя поєднує рiзнi види емоцiйної енергiї та спрямовує їх у полiтику.[1;316] є визнаним бiльшiстю учених усього свiту: iдеологiя - це окрема систематизована сукупнiсть iдейних поглядiв, уявлень, що захищає прагнення, iнтереси та цiлi тiєї чи iншої соцiальної групи. Ідеологiя пануючої соцiальної групи або прошарку стає домiнантною у суспiльствi. Для пануючої верстви вона є методом оволодiння масовою свiдомiстю населення, спрямування його у суспiльному життi. Ідеологiя пiдтримує позитивний iмiдж здiйснюваної полiтики, надає їй зовнiшньої вiдповiдностi iнтересам та прагненням народу в цiлому або його окремих частин. Не рiдкiсть, що вона на догоду тому, кого захищає висвiтлює явища та процеси упереджено, однобiчно, або й взагалi фальсифiкує їх.[1;317] та прагне iнтегрувати суспiльство на базi iнтересiв тiєї чи iншої соцiальної чи нацiональної групи, або на базi сформованих цiнностей, котрi не опираються на якiсь соцiально-економiчнi прошарки населення. Розвиток суспiльної свiдомостi впливає на формування самовизначення людини, що є розумiнням свого мiсця у свiтi, в системi суспiльних вiдносин, визначенням своїх потреб та iнтересiв.[3;144-145] визначення цiлей, напряму та характеру дiяльностi. Соцiальна орiєнтацiя є постiйно змiнною iнформацiйною моделлю дiйсностi, дiяльнiсть якої безпосередньо залежить вiд змiн у навколишньому свiтi. Соцiалiзацiя починається з «подання» аудиторiї фактiв сьогочасної дiйсностi, з формування системи свiтогляду – призми, крiзь яку людини бачить свiт, приймає життєво важливi рiшення, визначає лiнiю своєї поведiнки. Це сприяє появi ясного уявлення того, що потрiбно зробити у певнiй ситуацiї, щоб зробити крок уперед задля досягнення суспiльних iдеалiв.[4;54] Жодна влада не може iснувати без iдеологiї, яка надає їй доцiльного характеру, орiєнтуючи громадян у певну систему цiнностей, норм поведiнки, вiдповiдний спосiб життя. На думку К. Гаджиєва, за допомогою iдеологiчних категорiй обґрунтовуються або заперечуються тi чи iншi полiтичнi iнститути, соцiально-полiтичнi доктрини, напрями дiї.[5;205] О. В. Лазоренко та О. О. Лазоренко вважають, що функцiєю iдеологiї є також духовне вiдображення реального свiту та створення перспективного проекту або начерку полiтичного простору.[6;40] Полiтика та iдеологiя тiсно пов’язанi мiж собою, вони є складовою усiх сфер суспiльного життя. Полiтика засновується на певнiй iдеї, на прагненнi з її допомогою керувати, спрямовувати та контролювати дiяльнiсть великої кiлькостi людей. Тому полiтика завжди ґрунтується на iдеологiї. 2. Полiтична iдеологiя «Все, что заставляет верить в силу, увеличивает ее» Жан Франсуа Рец доктрина тiєї чи iншої групи осiб, що є базою для визначення їх цiлей та iнтересiв, захищає їх, виправдовує прагнення до влади, та є методом пiдкорення суспiльного мислення окремим iдеям, i тому передбачає ту чи iншу стратегiю полiтичних дiй. Особливими ж рисами полiтичної iдеологiї, що вiдрiзняють її вiд iнших форм полiтичної свiдомостi є: -намагання здобути глобальний характер та домiнуюче положення. Корiння полiтичної iдеологiї полягає у потребi суспiльства в узгодженнi iнтересiв рiзних соцiальних груп та класiв, проведеннi колективної дiяльностi, спiльному вирiшеннi особливо значущих державних питань, впливу на її полiтику.[7] Офiцiйно державною iдеологiєю стає iдеологiя економiчно i полiтично пануючого класу. На державному рiвнi розробкою полiтичної iдеологiї займається специфiчний прошарок людей – iнтелектуальнi представники рiзноманiтних полiтичних угрупувань, соцiальних груп та в цiлому народу країни. Практично ж закрiплення основних iдей, принципiв та вимог, як на рiвнi iндивiдуальної поведiнки людини так i на рiвнi дiяльностi iнститутiв влади, вiдбувається шляхом впливу на психологiчний настрiй громадян.[2;29] Полiтична iдеологiя має такi функцiї: -легiтимацiя права на владу тiєї чи iншої полiтичної групи. -формування та виявлення загально iснуючих iнтересiв населення, висунення вiдповiдних вимог. -мобiлiзацiя та iнтеграцiя громадян навколо спiльних iдей -забезпечення системи iдеологiчного управляння та контролю над суспiльством.[8;306] її впливу: -Теоретико-концептуальна, на якiй формулюються основнi засади, цiлi, принципи та iдеали окремої групи людей (прошарку, нацiї, громадян держави). -Програмно-полiтична, на якiй соцiально-фiлософськi засади iдеологiї, перетворюються на полiтичнi програми, вимоги, i навiть, лозунги, формуючи нормативну основу подальшої дiяльностi. Позитивного результату оволодiння масовою полiтично свiдомiстю можна досягти тiльки у випадку, коли основнi засади iдеологiї вiдповiдають буденним поглядам та уявленням населення про стиль життя, якому вiддають превагу у суспiльствi.[9;196] розвитку, втрати рiвноваги у будь-якiй сферi життя країни. У цей час iдеологiя вiдiграє роль каталiзатору народних мас у боротьбi за загарбання та використання влади.[2;303] Ідеї можуть замiняти силовий вплив. Зрозумiло, що заохочування до дiй через переконання краще нiж примушення до них силою. Не мається на увазi, що це найкращiй шлях здiйснення державної полiтики, адже усе має свої крайнощi. Тим не менш у звичайних умовах дуже привабливо виглядає iдея того, що громадяни згiдно з особистим бажанням будуть виконувати те, для чого в iнших умовах потрiбне було б застосування сили.[3;158-159] роцi: “Туземцы должны или держаться в подчинении ощущением нашей силы, или подчиняться нам по собственной воле из убеждения, потому что мы более мудрые, более справедливые, более человечные и больше желаем улучшить их положение, чем любой другой правитель, который у них мог бы быть”. У демократичному суспiльствi полiтична iдеологiя здiйснює свої функцiї на етапi входження громадян у полiтичне життя. В сучасних умовах розвитку цивiлiзацiї її позицiї послаблюються, звужується сфера iдеологiчної вiйни, зменшується її вплив на полiтичну дiяльнiсть та взагалi на мiжнароднi вiдносини. Формуються загальнолюдськi iнтереси та цiнностi, що вимагають свiтоглядного плюралiвзму та демократизацiї вiдносин як мiж державами, так i мiж державою та її народом. Цим характеризується процес деiдеологiзацiї свiдомостi людини, який не вiдмовляється вiд iдеологiї взагалi, але вiдмовляється вiд застосування iдеологiчних стереотипiв, нетерпимостi й монополiзму, вимагаючи у свою чергу надання рiзним iдеологiям цивiлiзацiйного змiсту й плюралiзму.[1;317] В.І. Ленiн вважав, що «государство сильно сознательностью масс. Оно сильно тога, когда массы все знают, обо всем могут судить и идут на все сознательно». На сучасному етапi основним завданням полiтичної iдеологiї – є об’єднання громадян та спрямування їх дiй на досягнення єдиної мети та суспiльний розвиток на основi їх знання полiтичної дiйсностi, зростання їх полiтичної культури та активностi. Тому у контекстi iнтеграцiйних процесiв, що набирають все бiльшої сили, все бiльш уваги придiляється питанню застосування державою нацiональної iдеологiї, як засобу консолiдацiї зусиль народу та посилення його самоiдентифiкацiї. 3. Нацiональна iдеологiя як пiдґрунтя нацiональної-державної iдентичностi доки вiн зайнятий утiленням своїх великих цiлей» Гегель Г. В. Ф. У формуваннi полiтичного життя будь-якого суспiльства величезну роль вiдiграє такий суб’єкт полiтики, як нацiя - (вiд лат. "народ") – iсторичне, динамiчне спiвтовариство громадян, що органiзоване на полiтичнiй чи етнiчнiй основi та, як правило, має власну територiю, спiльнi iнтереси, прагненням бути єдиним цiлим, нацiональну культуру та мову, усвiдомлення спiльного минулого, сьогодення та майбутнього, власну самобутнiсть та спiльну назву. Нацiональна iдея - своєрiдний дороговказник для кожної нацiї. Вона є вiддзеркаленням полiтичних вимог громадян країни, мета яких досягти пiдвищення свого соцiального статусу шляхом нацiональної приналежностi, що базуються на тому чи iншому розумiннi походження та природи нацiональної групи.[10] Країни, що перебувають у процесi пошуку свого етнонацiонального вимiру потребують доцiльного використання полiтичних засобiв та механiзмiв забезпечення консолiдацiї народної думки та дiяльностi на засадах нацiональної iдеї та iнтересiв. Одним з найефективнiших методiв вирiшення цього питання є використання нацiональної iдеологiї. Саме цим, наприклад, пояснюється iї бум в кiнцi ХІХ - першої половини ХХ столiть у Захiднiй Європi, закономiрним продовженням якого у наш час є процес євроiнтеграцiї та дiяльнiсть такої мiжнародної органiзацiї як Європейська Спiвдружнiсть. Ще одним яскравим прикладом є активiзацiя нацiональної iдеологiї у полiтичному життi країн колишньої СРСР у зв’язку iз здобуттям ними незалежностi, у контекстi якої постає необхiднiсть вибору шляхiв майбутнього розвитку, вирiшення питання самовизначення нацiй на свiтовiй аренi та пошук його оптимальних форм.[2;303] Основнi цiлi нацiональної iдеологiї подiляються на: -зовнiшнi – розширення геополiтичного простору iснування окремої нацiї, розширення мiжнацiональних контактiв i т. д. -внутрiшнi – захист власної територiї, нацiонального суверенiтету, культури вiд зовнiшньої експансiї i т. i. Важливо зазначити, що нацiональна iдеологiя не обов’язково є джерелом мiжнародної ворожнечi, а згодом i конфлiктiв. А у разi розумного використання може стати не тiльки ефективним засобом захисту нацiональних iнтересiв, непов’язаного з посиленням напруги мiж країнами, але й важливим консолiдацiйним стимулом, так як наприклад це вiдбувається у країнах Схiдної Європи.[2;304] суспiльства, на активiзацiю полiтичної активностi громадянина, є стимулом для зростання нацiональної самосвiдомостi, поглиблення почуття нацiональної гордостi, корегує соцiальну поведiнку та вибiр людини. Завдяки цьому, вона стає засобом згуртування єдиної нацiї, чинником налагодження стосункiв мiж рiзними етнiчними, нацiональними, соцiальними групами людей та державою.[1;195] Франко зазначав, що "Усякий iдеал – це синтез бажань, потреб та змагань… Такi iдеали можуть поставати, можуть запалювати серця широких кiл людей. Вести тих людей до найбiльших зусиль. До найтяжчих жертв. Додавати їм сили у найстрашнiших муках i терпiннях…". Пiдкреслюючи своїми словами необхiднiсть практичної полiтичної дiяльностi у справi реалiзацiї нацiональної iдеї, тому iдеологiя виступає своєрiдним каталiзатором полiтичного руху країни.[11;39] Нацiональна iдеологiя є одною з найголовнiших засад формування нацiональної свiдомостi громадянина держави, складання та укрiплення у свiдомостi народу своєї нацiонально-державної iдентичностi. 4. Нацiонально-державна iдентичнiсть органiзму, зникають спонуки до нього належати i, тим бiльше, для нього працювати.» Ісаєвич Я. Потреба визначення особистостi своєї приналежностi до тiєї чи iнших групи людей є вирiшальною причиною формування нацiй на протязi усього свiтового iсторичного розвитку. Існують два концепцiї визначення поняття "нацiя": перший – полiтично-правовий пiдхiд, i другий – соцiокультурний. У межах цих пiдходiв основними теорiями походження та природи нацiональної групи є: цiєї теорiї є Г. Гроций, Г. Сетон-Уотсен, М. Вебер. -Історико-економiчна теорiя. Засновник Карл Каутський, який видiляє чотири основнi ознаки нацiї: спiльна територiя, мова, економiка та традицiї. Згодом ця теорiя стала базою для складання марксистської теорiї природи нацiональної групи. цiнностями, символами. -Дж. Даллас та Е. Смiт вважали нацiєю велику полiтизовану етнiчну групу, характеристикою якої є спiльна культура та спiльне походження. Це уявлення про походження нацiональної групи складає етнiчну теорiї.[12;111] Ідентичнiсть окремого iндивiда до нацiї, а окремої нацiї до свiтової спiвдружностi є важливим елементом функцiонування усiєї мiжнародної системи. Нацiональна iдентичнiсть – це усвiдомлення групи людей або окремим iндивiдом своєї належностi до певного етносу, який характеризується спiльнiстю iсторичної долi, характеру, менталiтету, психологiї, культури. Нацiональнi звичаї та традицiї, що є компонентом буденної свiдомостi, виступають засобом об’єднання, iнтеграцiї нацiональної спiльноти, пробудження нацiональної свiдомостi.[2;303] Зростанню значення iдентичностi сприяють соцiально-економiчнi та полiтичнi змiну у суспiльствi. Могутнiм стимулом для становлення нацiональної iдентичностi народу є здобуття полiтичної автономiї. Звiсно, нацiональна єднiсть не визначається лише спiльною територiєю, мовою, релiгiєю чи державним суверенiтетом, але й заперечувати безумовну важливiсть цих фактiв не можливо. На думку М. Бердяєва державнiсть не є ознакою єдиної нацiї, але прагнення досягти своєї державностi та удосконалити її – природнiй iнстинкт будь-яка нацiя.[13;96-97] Можливо уявити собi державу, як усього лише зручний набiр механiзмiв, що служать для забезпечення потреб громадянина. У цiй теорiї держави не потрiбне iдеологiчне пiдґрунтя. Держава є лише установою, ключову роль у якiй мають ефективнiсть, яснiсть та зрозумiлiсть. Така проста модель задовольняє тих, хто бажає мiнiмiзувати функцiї держави, тих, хто вважає, що воно iснує лише для оборони та захисту правопорядку. Однак ця теорiя нiяк не пояснює стосунки мiж державою та iдентичнiстю. Вона не враховує того, що держава може iснувати як фантазiя для її громадянина, що вонаможе бути часткою нас самих. i спустошеннi та розгубленнi у мить падiння та зникнення. У кожний з цих моментiв атрибути iдентичностi є невiд’ємними.[14;72-73] тим, що одними фiлософами та соцiологами називається “imaginaire sociale” (“уявне суспiльство”), а iншими набором iсторiй, винаходiв та мрiй. Такi визначення держави не применшують важливiсть її iснування та легiтимностi. Вони акцентують увагу на складностi функцiонування держави та на постiйнiй потребi у розповсюдженнi системи iдеалiв та соцiальних настроїв. Образи iдентичностi слугують також джерелом патрiотизму.[15;22-23] Визначення нацiональної iдентичностi надає суспiльству такi поняття, як: приналежнiсть до суспiльства та вирiзнення з нього, що таке норма та хто є «чужинцем». Цi визначення закрiплюють та живлять iншi процеси , пов’язаннi з суспiльством, а також такi цiлi, як пiдвищення корисностi працi, виховання молодi, збереження та охорона звичаїв народу. У тоталiтарному суспiльствi цей зв’язок є явним: тоталiтаризм держави знаходить вираз у його монополiї на змiстовнi образи, знаки, мистецтво, змiст ЗМІ. У сучасних демократичних державних устроях питання нацiонально-державної iдентичностi постають значно складнiше: вони не так пов’язанi з очевидними засобами самовизначення, але у бiльшiй своїй кiлькостi стосуються питань конфлiктiв, суперництва, iсторiї, волi та насилля.[16;24] Найважливiшими факторами становлення нацiонально-державної iдентичностi кожного народу є: -визначення форм та способiв свого соцiально-економiчного розвитку -змога формувати народнi рiшення на основi нацiональних iсторичних умов, менталiтету та самобутньої культури -визнання з боку iнших народiв та мiжнародного спiвтовариства.[33;341-342] Уперше вченi вiдзначили рiзке зростання етнiчних протирiч на початку 60-х рокiв ХХст. Прикладами цього процесу є боротьба негритянського населення за здобуття рiвних прав з бiлим у США, трохи пiзнiше - питання франкомовного населення Квебеку у Канадi, i у 90-х роках розпад Радянського Союзу, Чехословаччини та Югославiї, утворення бiльш як двадцяти незалежних держав. Цей процес "вибуху етнiчностi" триває й досi, про що свiдчить подальше загострення етнiчних конфлiктiв та їх вихiд на мiжнародну арену.[1;185] У перiод кiнця ХХ - початку ХІХ столiть особливо гостро постали питання полiтики пов’язаннi з етнонацiональною сферою сучасного життя. Тому останнiм часом вiдмiчається поглиблення процесу полiтизацiї етнiчностi, що характеризується посилення впливу етнонацiональної спiльноти на полiтичну дiяльнiсть та зростанням її ролi у суспiльно-полiтичнiй сферi.[17] Нацiонально-державна iдентичнiсть формує такi символiчнi форми, як прапор, архiтектура, витвори мистецтва, власна iсторiя. Суспiльнi школи, унiверситети, церква та органiзацiї, що розповсюджують iнформацiю, також є її скарбницями. Для захисту та пiдтримки нацiонально-державної iдентичностi формуються спецiальнi соцiальнi iнститути. Однiєю з найважливiших функцiй держави є пiдтримка цих символiв та змiцнення iдей, що стоять за ними. Безпосереднiй обов’язок уряду перед своїми громадянами - сприяти посиленню та збагаченню нацiональної iдентичностi, тим бiльше, що , як вже було зазначено, це входить до спектру його iнтересiв. У цiй сферi уряд спирається на дiяльнiсть ЗМІ, що всiєю своєю сутнiстю вiдповiдають визначенiй метi.[18] Для пiдтримки суверенiтету народу потрiбен постiйно дiючий механiзм формування, виявлення та висловлення його волi. Тому нацiональна полiтика держави повинна ґрунтуватися на iдеологiї державотворення у поєднаннi з розвитком та поглибленням нацiональної iдеї. Але здiйснення цiєї полiтики не можливе без iснування механiзмiв узгодження полiтики держава та дiяльностi кожного окремого її громадянина. Одним з таких механiзмiв i є нацiональнi системи ЗМІ.[17] В уявi про суспiльство, що створює нацiю, знаходиться мрiя про збирання спогадiв, що є захищеними, органiзацiя держави навколо спiльної iдеї, її реалiзацiя у веденнi державної полiтики, плекання мови та життя з допомогою здiйснення законної влади. ІІ. Роль ЗМІ у полiтичнiй дiяльностi держави. 1. Поняття та сутнiсть ЗМІ ЗМІ – системаустанов та закладiв, створених з метою публiчного, оперативного розповсюдження iнформацiї про подiї та явища у свiт, країнi чи регiонi необмеженого кола осiб, суб’єктiв, та зорiєнтованих на виконання певних суспiльних задач. Тож, засобами масової iнформацiї є: телебачення, газети, радiо, журнали та Інтернет. Згiдно iз мiжнародних стандартом, друкованими засобами масової iнформацiї є перiодичнi друкованi видання (преса) - газети, журнали, бюлетенi тощо i разовi видання з визначеним тиражем; аудiовiзуальними засобами масової iнформацiї є: радiомовлення, телебачення, кiно, звуко-, вiдеозапис тощо.[19;45] Необхiднiсть усебiчної передачi соцiальної iнформацiї, яка формує масову свiдомiсть, стала однiєю з головних причин, що викликали виникнення ЗМІ. Іншi засоби не в змозi здiйснювати оперативно, регулярно та у великому масштабi впливати на думку людей. Основною метою дiяльностi ЗМІ є вплив на суспiльну думку. Успiх у вирiшеннi цього питання пов'язаний з дiалектичним поєднанням вже iснуючих поглядiв та формуючого впливу на них.[20;8] Основними функцiями ЗМІ є: -Просвiтницька. Спрямована на задоволення потреб реципiєнта у iнформацiї стосовно певного кола питань або галузi знань. Для розкриття глибинної сутностi багатьох явищ та процесiв часто потрiбнi вiдповiднi пояснення, коментарi, тлумачення, оскiльки значна частина реципiєнтiв може бути не пiдготовленою до сприйняття поданих фактiв. -Аксеонологiчна (порiвняльна, оцiнююча) функцiя. Сутнiсть її полягає у порiвняннi схожих, аналогiчних явищ, процесiв, рiшень i з’ясуваннi на цiй основi їх недолiкiв та переваг. Особливого значення ця функцiя набуває, коли суспiльство опиняється перед вибором одного з кiлькох варiантiв рiшень. У цьому разi ЗМІ може спрямувати громадську думку у той чи iнший бiк. -Контрольно-критична функцiя. Спрямована на здiйснення суспiльного контролю. ЗМІ виявляють вразливi мiсця суспiльного устрою, доводять їх до вiдома громадян, пропонують шляхи подолання певних проблем, контролює дiяльнiсть критичних сигналiв. -Функцiя зворотного зв’язку. Сутнiсть її полягає у з’ясуваннi ЗМІ, наскiльки своєчасно надходить iнформацiя до реципiєнта, ефективнiсть її засвоєння та тлумачення. -Комунiкативна функцiя. Спрямована на встановлення та розвиток зв’язку мiж реципiєнтами, активiзацiю процесу їх об’єднання для досягнення єдиної мети та поширення певних iдей. -Футурологiчна (прогностична функцiя) Покликана забезпечувати науковий аналiз перспектив суспiльно-полiтичного розвитку на пiдставi закономiрностей суспiльного розвитку. Але потрiбно пам’ятати, що жодна з перелiчених функцiй не реалiзується вiдокремлено.[2;348-351]; [21;32-39] ЗМІ мають рiзнi можливостi та силу впливу, якi найбiльше залежать вiд способу їх сприйняття реципiєнтами. Найбiльш масове та сильний полiтичний вплив мають аудiовiзуальнi ЗМІ, насамперед - радiо та телебачення. -Поведiнковi наслiдки. Людина здiйснює тi чи iншi дiї пiсля того як вона бачить, що хтось веде себе аналогiчно. -Виконання людиною окремих дiй у наслiдок впливу ЗМІ на її психологiчнi установки. Установки включають у себе iнтелектуальний компонент чи компонент довiри, але значна частина їх психологiчної динамiки має емоцiйний характер, тому вплив ЗМІ у цiй сферi є особливо глибоким. Вiрне використання ЗМІ може допомогти спрограмувати цiлий комплекс установок по вiдношенню до того чи iншого об’єкту. Установки програмуються значно легше нiж дiї людини. Інодi вони набувають великого значення, оскiльки впливають на наступну поведiнку та на те, як буде перероблятися подальша iнформацiя. Вони формують особисте сприйняття свiту, подiй та явищ. -Когнiтивнi наслiдки. Засвоєння поданої ЗМІ iнформацiї, що змiнює напрям розвитку думки людини, її знань та мислення. -Фiзiологiчнi наслiдки. Фiзiологiчнi змiни у нашому органiзмi, що викликає дiяльнiсть ЗМІ. Важливо зазначити, що наслiдки взаємодiї ЗМІ з аудиторiєю не є чiтко вiдокремленими та спрямованими, навпаки, у бiльшостi випадкiв цей ефект є кумулятивним, сукупним.[22;42-45] ЗМІ не лише передають те, що знаходиться навколо нас, скорiше, вони конструюють свiт, який згодом стає реальнiстю для споживача. Часто вони зображають цiнностi, стилi життя та звички, якi згодом пiдхоплюються суспiльством. Через деякий час образ свiту, сконструйований ЗМІ, може настiльки затвердитись у свiдомостi реципiєнта, що вiн буде нездатен вiдрiзнити його вiд реальностi. ЗМІ створюють для нас реальнiсть у багатьох рiзних напрямах, спираючись на рiзноманiтнi психологiчнi процеси. Можливо, ми вважаємо тi чи iншi подiя та питання важливими тому, що саме такими їх подають нам ЗМІ.[22;74-75] Засоби масової комунiкацiї у будь-якому суспiльствi виконують важливу iнформацiйну роль, тобто є своєрiдним посередником мiж владою та населенням. При цьому у процесi функцiонування ЗМІ зв’язок мiж комунiкатором та реципiєнтом здiйснюється у двох напрямках. Іншими словами, здiйснюється комунiкацiя – своєрiдне спiлкування, але не особисте, як у повсякденному життi, а з допомогою масових форм зв’язку, де iснують спецiальнi технiчнi канали, з допомогою яких ЗМІ мають забезпечувати виконання iнформацiйних потреб суспiльство.[23] ЗМІ висловлювати iнтереси суспiльства, рiзних соцiальних груп, окремих особистостей. Їх дiяльнiсть має важливi суспiльно-полiтичнi наслiдки, так як характер iнформацiї , що адресується аудиторiї, визначає її вiдношення до дiйсностi i напрям соцiальної дiяльностi. Тому, за спiльним визнанням полiтологiв, ЗМІ не лише iнформують, повiдомляють новини, але й пропагандують окремi iдеї, погляди, вчення, полiтичнi програми i тим приймають участь у соцiальному керуваннi. Шляхом формування громадської думку, переконань, розробки певних соцiальних установок. ЗМІ спрямовують дiяльнiсть людини у певну течiю. Уся робота ЗМІ безпосередньо спрямована на виконання функцiї сприяння повної та рiзнобiчної соцiальної орiєнтацiї мас.[24;148] Полiтика та мас-медiа тiсно пов’язанi один з одним: полiтика є однiєю з найважливiших тем, а ЗМІ є необхiдним елементом здiснення полiтики. Засоби масової iнформацiї – складова частина полiтичної системи суспiльства. Тому, звiсно, що суспiльний устрiй впливає на формування системи ЗМІ. У той же час ЗМІ здiйснюють важливий вплив на суспiльство, його стан та розвиток. вони можуть сприяти прогресу чи гальмувати його. Нашi уявлення про полiтичний свiт великою мiрою є продуктом мас-медiа, вони створюють полiтичний вимiр – основу наших знань та поведiнки у полiтичнiй сферi.[22;46-51] «Вместе с техническим прогрессом менялась как отправка, так и получение политической информации, менялись и наши представления о политических событиях. Для нас политическую реальность составляет не влияние одного политического события, а его интерпретация (и часто его трансформация) в масс-медиа, в особенности на телевидении» (Kraus,S. Televised presidential debates and public policy. - 1988). Тому важливим постає питання ролi ЗМІ у полiтичнiй дiяльностi держави. Чи допомагають ЗМІ зберегти та впровадити полiтичну та соцiальну iдеологiю? 2. ЗМІ як засiб здiйснення полiтичної дiяльностi. «Каждый хочет, чтобы егоинформировали честно, беспристрастно,правдиво – и в полномсоответствии с его взглядами.»Гилберт Честертон Інформацiя завжди впливала на оновлення, змiну застарiлих стереотипiв, у тому числi на полiтичне життя, обумовлюючи пошук нових пiдходiв, рiшень. Наприклад, пiд час заколоту в серпнi 1991 р. у Москвi Президент США Дж. Буш довго не наважувався визначити своє ставлення до нього, i лише побачивши на екранi телевiзора Б. Єльцина на танку, остаточно пiдтримав демократичнi сили. Так, невелика за обсягом, але виразна iнформацiя вiдiграла визначну роль у перебудовi радянсько-американських вiдносин. Тож, стає зрозумiлим, що масовi комунiкацiї э невiд’ємною складовою частиною полiтики. Бо вона, як вид суспiльної дiяльностi, гостро потребує забезпечення специфiчними засобами iнформацiйного обмiну, становленнi та пiдтримки iнформацiйних зв’язкiв мiж її суб’єктами. Це зумовлено природою полiтики як колективної, складно органiзованої цiлеспрямованої дiяльностi, спецiалiзованої форми спiлкування людей для реалiзацiї спiльної мети та iнтересiв, що стосуються усього суспiльства. Колективний характер полiтичної дiяльностi може здiйснюватися лише у разi усвiдомлення її важливостi та необхiдностi членами колективу, навiть якщо вони роздiленi просторово, та координацiї дiяльностi людей та органiзацiї. Все це потребує використання специфiчних засобiв передачi iнформацiї, що забезпечують єдину волю, цiлiснiсть та спрямованiсть дiй одночасно великої кiлькостi людей. Цими засобами є ЗМІ.[2;315] ЗМІ також висловлюють та сприяє становленню громадянської думки, яка зазвичай розглядають як колективнi судження людей, вияв буденної свiдомостi, що формується у процесi руху iнформацiї у суспiльствi, та виступає як регулятор людської дiяльностi. Громадська думка може бути єдиною, монолiтною, але частiше вона має плюралiстичний характер. Тодi постає питання про формування громадської думки бiльшостi на основi узгоджених поглядiв, досягнення консенсусу мiж рiзними верствами населення. Особливо велику роль ЗМІ вiдiграє у формуваннi думки людей з питань, що не знаходять безпосереднього вiдображення у їх щоденному побутi.[1;378-379] Тож, ЗМІ, з одного боку акумулюють досвiд та волю мiльйонiв, а з iншого – впливають не лише на свiдомiсть, але й на вчинки, колективнi дiї людей. Саме зараз, коли свiтова спiльнота впевнено крокує у майбутнє пiд гаслами демократiй, цей аспект набуває нового значення. Бо на вiдмiну вiд тоталiтарного режиму, що не враховує громадську думку, у демократичних суспiльствах керування соцiальними процесами не можливе без вивчення суспiльної свiдомостi та можливостi впливу на неї, i колосальна роль у цьому належить засобам масової комунiкацiї. Володiння та вмiле використання яких – запорука успiшного здiйснення влади, демократичних форм керування соцiальними процесами.[25] Сфера суспiльно-полiтичної активностi ЗМІ має особливу iнформацiйну форму, тому гостро постає питання їх ролi у полiтичнiй дiяльностi держав. Основними функцiями ЗМІ з погляду здiйснення державної полiтики є: -використання технологiї лобiювання державних iнтересiв. -соцiологiзацiя особистостi (допомога адаптування до соцiальної дiйсностi). А сучаснi французькi вченнi Б. Катля та А. Каде вирiзняють такi функцiї ЗМІ у межах полiтичного напряму дiяльностi: -Функцiя посилювача – посилення важливостi фактiв, драматизацiя подiй. -Функцiя призми – формування нових моделей поведiнки. Оскiльки головним завданням влади є пiдкорення людей своїй волi, а ЗМІ володiють потужними можливостями впливу на їх свiдомiсть i поведiнку, у полiтичнiй системi суспiльства засоби масової iнформацiї посiдають особливе мiсце, йдучи безпосередньо за офiцiйними гiлками влади. Тому ЗМІ все частiше називають «четвертою владою». Важливо, що адресатом дiяльностi ЗМІ може бути як суспiльство в цiлому, так i окремi його частини, тобто реалiзується однин з найефективнiших рiзновидiв комунiкацiй – вiч-на-вiчi з споживачем полiтичної iнформацiї. Це дає змогу спрямовано формувати суспiльну думку, вести дiалог, здiйснювати безпосереднiй полiтичний контакт, зумовлюючи його «наповнення» та «акцентуацiю»З цього виникає, що «четверта влада» за певних обставин має перевагу над iншими i є бiльш впливовою за них.[1;379] Керуюча функцiя ЗМІ у суспiльно-полiтичному життi може мати характер як безпосереднього впливу на рiзноманiтнi соцiальнi iнститути, так i характер iдеологiчного впливу на соцiум.[4;56] Вiдомо достатньо багато iсторичних прикладiв, коли пiд впливом поширеної ЗМІ iнформацiї (дезинформацiї) владнi структури, вiдповiдальнi посадовi особи змiнювали свої позицiї, приймали серйознi полiтичнi рiшення. Але поширенiшим i значущiшим є їх опосередкований вплив на погляди, настрої, переконання широкого загалу громадян, на формування громадської думки. У процесi полiтичних комунiкацiй ЗМІ реалiзують два динамiчних етапи: перший - комунiкатор вiдбирає i перероблює iнформацiю; другий - реципiєнт отримує та усвiдомлює поданнi даннi. Як вiдомо, усвiдомлення змiсту iнформацiї безпосередньо залежить вiд способу її подання та iнтерпретацiї, яку у неї заклав комунiкатор. [27;45-46] Особливостями ЗМІ, що виокремлює важливiсть їх використання у полiтичнiй дiяльностi держави, є: -Оперативнiсть – здатнiсть фiксувати те, що вiдбувається прямо зараз, швидко аналiзувати та складати прогноз подальшого розвитку та наслiдкiв. Ефективнiсть впливу на народну думку залежить вiд її актуалiзацiї, вiд того у якiй мiрi воно пов’язано з подiями та явищами, якi цiкавлять та хвилюють людей. -Емоцiйнiсть – використання емоцiї як засобу посилення впливу поданої iнформацiї. ЗМІ спрямоване на формування у суспiльствi емоцiйно-образної картини свiту, що орiєнтує особистiсть у типових проявах соцiальних закономiрностей, розкриває типи соцiальної поведiнки в окремих ситуацiях. -Рiзноманiтнiсть способiв подання певної iнформацiї. Таким чином, засоби масової комунiкацiї є важливим iнструментом соцiального управлiння держави. Виконуючи свою роль у формуваннi народної думки ЗМІ не обмежується лише цим. Однак, однiєю з основних функцiй їх дiяльностi у полiтичнiй сферi є пiдготування народної думку для проведення державою певної полiтики. ЗМІ - це частина полiтичної системи, без якої не можливо уявити сучасного суспiльства. Їх сутнiсть, характер та функцiї у значнiй мiрi дефiнують соцiально-полiтичний устрiй держави. Тому, для кращого розумiння та оцiнки механiзму їх дiяльностi у межах певної держави ми маємо розглянути основнi засади функцiонування нацiональних систем ЗМІ. 1. У зв’язку з активним поширенням глобальних економiчних та культурних свiтових тенденцiї значення важливостi нацiональних умов, неможливiсть застосування єдиних схем та сценарiїв для оцiнювання та моделювання ситуацiй у конкретних нацiональних системах ЗМІ набуває нового сенсу. Для того щоб зрозумiти загальнi особливостi сучасних нацiональних систем масових комунiкацiй, спочатку розглянемо що взагалi визначає це поняття. В епоху iнформацiйного споживання вiдбувається бурхливий розвиток i системи ЗМІ. При цьому її ядро все ще складають газетнi i журнальнi редакцiї, видавництва, студiї радiо i телебачення з їх рiзноманiтною продукцiєю. Але до ЗМІ по праву належать й iнформацiйнi служби (телеграфнi агентства, агентства преси, рекламнi бюро, прес-служби, агентства паблiк рилейшнз, професiйнi журналiстськi клуби i асоцiацiї). Останнiм часом до системи ЗМІ вiдносять соцiальнi iнститути i осiб як засновникiв видань i програм, органи управлiння системою журналiстики, а також органiзацiї, що займаються пiдготуванням та перепiдготовкою кадрiв. У системi все бiльше змiцнюються iнститут видання, служби зв'язку (у тому числi космiчного) i доставки iнформацiйної продукцiї, виробники засобiв, що використовуються в журналiстицi тощо. Таким чином, система ЗМІ в структурному планi сьогоднi представлена кiлькома групами засобiв iнформацiї: преса, аудiовiзуальнi ЗМІ, iнформацiйнi служби, рiзного роду "периферичнi утворення" журналiстики.[28;509] У зв'язку з iнформацiйними потребами суспiльства стрiмко розширюється мережа рекламних компанiй, прес-служб при державних, комерцiйних, громадських, конфесiйних органiзацiях. обмiну i поширенню важливих повiдомлень, соцiальної iнформацiї.[28;510] В свiтi видається бiльш нiж вiсiм тисяч солiдних щоденних газет, загальний тираж яких складає близько пiвмiльярда екземплярiв, працює бiльш нiж 20 тис. радiостанцiй. В 133 країнах свiту працює телебачення. Цим стандартам повнiстю вiдповiдають 25 країн Європи, 4 країни Пiвнiчної та Пiвденної Америки, в Азiї – Японiя. Згадаймо, що разом з тим у звiльнених країнах Азiї, Африки, латинської Америки наповненiсть ЗМІ є надзвичайно низькою. Наприклад, в 9 з країн американського континенту взагалi немає своїх газет, а бiльшiсть країн африканського континенту не мають нацiональної системи засобiв масової iнформацiї.[29;352] Звiсно у питання нацiональних систем засобiв масової комунiкацiї можна заглиблюватися дуже довго, але ми у своїй роботi лише виокремимо особливостi нацiональних систем ЗМІ у контекстi їх приналежностi до рiзних типiв здiйснення державного режиму. Бо, як свiдчить практика, яке суспiльство, така й система масової комунiкацiї. Це дозволить побачити основнi закономiрностi їх функцiонування, не вдаючись у подробицi та не виходячи за межi обраної теми. режиму. Широко використовуються можливiсть емоцiйного впливу ЗМІ на особистiсть. Полiтична пропаганда збагачується емоцiйним змiстом та використовуються технологiї полiтичного манiпулювання, що впливають на розум людини. Інтенсивне використання ЗМІ, на думку багатьох дослiдникiв, важлива особливiсть цих режимiв. Власне засоби масової iнформацiї своєю iнфраструктурою i функцiональною дiяльнiстю вiдтворюють наймогутнiший потiк полiтичної iнформацiї, i є найдосконалiшим простором полiтичної комунiкацiї. Тому, усвiдомлюючи манiпуляцiйнi можливостi ЗМІ, керiвництво держави намагається контролювати їх будь-якими засобами, заволодiти iнформацiйною монополiєю.[8;445] Потреба полiтичної системи у засобах комунiкацiї прямо залежить вiд функцiї, яку вона виконує у суспiльствi, чисельностi полiтичних агентiв, способiв прийняття полiтичних рiшень, розмiрiв держав та деяких iнших факторiв. Найбiльш повно полiтичнi функцiї ЗМІ знаходять вiдображення у державах з демократичним устроєм. У такому суспiльствi найважливiша полiтико-соцiальна задача ЗМІ – масове впровадження заснованих на повазi до закону та прав людини цiнностей, спрямування громадян на мирне вирiшення конфлiктiв, затвердження демократичних засад державного устрою.[23] передбачає конкурування рiзноманiтних ЗМІ за увагу та довiру аудиторiї. У лiберально демократичних державах захiдного свiту i суспiльствах «демократичного транзиту» ЗМІ намагаються максимально розширити автономнiсть свого статусу, але згiдно з сучасному контекстi поширення iнформацiйного впливу на процеси у суспiльствi вiдбувається модернiзацiя функцiй ЗМІ, з’являються новi тенденцiї i специфiчнi уявлення щодо дiяльностi каналiв iнформацiї, спостерiгається посилення ролi ЗМІ у полiтичнiй дiяльностi держави.[2;351-352] Основними факторами, що сприяють цьому процесовi є: полiтичної тематики. -Розширення мережi незалежних ЗМІ, якi визначають власний погляд на полiтику держави, що ,закономiрно, вимагає посилення впливу офiцiйних ЗМІ, спрямованих на пiдтримку полiтичної дiяльностi держави. засобiв поширення полiтичної iнформацiї.[12;295-296] ЗМІ у демократичному суспiльствi - це досягнення згоди. Тому нацiональнi системи ЗМІ в них мають переважно вiльний характер, є незалежними вiд влади та досить активно захищають свої права.[28;225] Важливою особливiстю становища нацiональних систем ЗМІ у демократичному суспiльствi є їх активна участь у вiдродженнi, становленнi та закрiпленнi нацiонально-держаної iдентичностi, що має на увазi не лише рiзке пiдвищення кiлькостi матерiалу стосовно цiєї теми на сторiнках газет та журналiв, в передачах телебачення та радiо, палку спори з приводу нацiональної iсторiї, полiтики, мiжнацiональних вiдносин, проблем суверенiтету i т. i. Вимога оволодiти народним духом та сповнити його iдеями нацiональної приналежностi та державностi, лунає особливо гостро, коли нацiя прагне до створення єдиної держави, але реально її не має, або, коли є фактична державнiсть, але вона не досягла належного рiвня. Необхiднiсть захисту нацiонально-державної iдентичностi та мiсце ЗМІ у цьому процесi 1. Важливiсть захисту нацiонально-державної iдентичностi в контекстi глобалiзацiї Глобалiзацiя - це процес, що охоплює усi сфери суспiльного життя, шляхом якого здiйснюється формування єдиної економiчної системи, ерозiя державного суверенiтету, "розмиття" кордонiв держав, зрощення мiж внутрiшньою та зовнiшньою полiтикою, поширення захiдних культурних традицiй. Процес набуття певними тенденцiями, феноменами, i процесами планетарного (глобального) поширення. Вона має спонтанний та значною мiрою некерований характер, її наслiдки неможливо передбачити.[30;129] Глобалiзацiю також можна визначити як набуття людством рис певної однорiдностi – як у наслiдок дiї чинникiв конвергенцiї, так i внаслiдок глобальної експансiї найбiльш розвинених країн свiту – «цивiлiзацiйних лiдерiв».[31;184-185] Чому ж постало питання важливостi захисту нацiонально-державної iдентичностi? Глобалiзацiя – це, безперечно, експансiя, своєрiдне подолання меж мiж культурами, народами i державами, яке нерiдко вiдбувається примусово, без урахування вiрогiдних руйнiвних наслiдкiв, думок i настроїв тих, кого «глобалiзують». У цьому виявляє себе беззастережна лiберативна складова процесiв глобалiзацiї. Агенти глобалiзацiї (ТНК, «великi» свiтовi держави-лiдери) виходять iз аксiоматичної впевненостi в тому, що втягування нацiй i країн, як i окремих людей, у глобальну комунiкацiйну гру, у вир всесвiтнього ринку є безперечним благом i прогресом, а чинення опору цьому — це грiх, злочин, реакцiя чи регрес.[8;485] Отже, у соцiокультурному розумiннi глобалiзацiя репрезентує процес владного (iнколи — руйнiвно-примусового) втягування народiв i культур до всесвiтнього комунiкацiйного загалу. Вона втiлює в дiю правила i зобов'язання, що передбачають пiдпорядкування ним суверенних держав. По мiрi глобалiзацiї ринкiв i культури неолiберальна теорiя, що апологетує глобалiзацiї, прогнозує «зiв'янення» суверенностi окремих країн, формування нового типу «громадян свiту», чия прихильнiсть вже буде вiддана не окремим урядам, а позадержавним структурам i утворенням.[31;184-196] Водночас вiдомо, що експансiя назовнi несе негативнi наслiдки iснуванню та культурнiй самобутностi самих суб'єктiв (експансiї) глобалiзацiї. Якою б сильною i мiцною не була культура, що несе себе через кордони i вiдстанi, вона завжди повинна зважати на фактори культурної «вiрулентностi», iнфiльтрацiї та асимiляцiї, якi безпосередньо загрожують її «чистотi» й прозоростi за умов поширення на певнiй геополiтичнiй вiдстанi та оточення iншими самодостатнiми культурами. Так, поширення англiйської мови у глобальному масштабi немовби моделює культурнi процеси глобалiзацiї; проте сьогоднi в свiтi iснує цiла сiм'я англiйських мов, але їх носiї далеко не завжди можуть зрозумiти одне одного. Усiм цим i визначається суперечливий дуалiзм, нездоланна амбiвалентнiсть глобалiзацiї, що поєднує позитивний потенцiал поширення культури з руйнiвною силою примусовостi й безпiдставної самовпевненостi деяких суб'єктiв глобалiзацiйних процесiв.[32] Вiдносини мiж нацiями, а крiзь них i мiж державами у контекстi сучасного цивiлiзацiйного розвитку базується на двох концептуально протилежних, але взаємозалежних тенденцiях: диференцiацiєю та iнтеграцiєю. Диференцiацiя полягає у тому, що кожна нацiя прямує до самовизначення, розвитку, рiвноправностi, суверенного державного iснування, намагається захистити власнi iнтереси, зберегти свою iдентифiкацiю, закрiпити її у загальновизнаних нормах. А з iншого боку процес iнтеграцiї характеризується руйнуванням нацiональних та перегляд державних кордонiв, посилення зв’язкiв та взаємозалежного спiвробiтництва на основi об’єктивного процесу iнтернацiоналiзацiї. Цi обидвi тенденцiї виявляються у русi єдиного глобального соцiального процесу. Ігнорування питання взаємодiї цин тенденцiй викликає загострення нацiонального питання у рiзних державах свiту та може спричинити непередбачуванi наслiдки у свiтовому масштабi. Отже, двi зазначеннi тенденцiї в розвитку нацiонально-державних вiдносин виражають у наш час загальносвiтовi суспiльнi суперечностi i водночас є серцевиною нацiонального питання багатьох країн свiту. Вони входять з внутрiшньої сутностi нацiональних вiдносин i мають об’єктивний характер. Але це не знiмає автоматично суспiльної напруги, постiйних прихованих та вiдкритих зiткнень в етнононацiональнiй сферi.[8;463] Легко уявити свiтосприйняття, в якому поняття нацiї та держави роздiленнi, однак XX столiття є пiдтвердженням тiєї точки зору, що нацiональнi iдеали повиннi мати вихiд в органiзацiї уряду та держави. Нацiонально-державна iдентичнiсть має бути захищеною як вiд зовнiшнiх, так i вiд внутрiшнiх нападiв, бо вона є обґрунтуванням держави. Дiйсно, перiод кiнця 1980-х — початка 1990-х рокiв доволi не очiкувано став живим та диким прикладом цiєї суперечки, коли пошук вирiшення питання вiдносин мiж державою та нацiєю вирвався за межi академiчних конференцiй та прийняв форми вуличних сутичок та безладдя. Нацiональна iдеологiя повинна, з одного боку, бути вирiшальним елементом на шляху самовизначення нацiї, а з iншого, у контекстi сучасної глобалiзацiї, спрямовувати її на взаємодiю з iншими державами та свiтом у цiлому. Процес глобалiзацiї повинен враховувати цiнностi та iнтереси кожного народу, це не повинне бути пiдкорення нацiональних iнтересiв iнтересам мiжнародним, але розумним та доцiльним їх узгодженням.[3;109-114] Для чого ж потрiбно державi захищати нацiонально-державну iдентичнiсть свого народу? По-перше, щоб втiлити у життя iдею нацiональних прав кожної людини, суверенiзувати її на нацiонально-державному просторi. По-друге, це є одним з найважливiших шляхiв до виконання принципiв демократiї. По-третє це база для забезпечення колективних прав етнiчних меншин. І у четвертих, щоб консолiдувати усi можливостi та засилля громадян держави на досягнення обраних цiлей. Для iснування мiцних та глибинних зв’язкiв, що об’єднують нацiю та державу, необхiдно доглядати, демонструвати та поважати особливостi нацiональної iдентичностi. Поряд з тенденцiєю до зрiвняння, глобалiзацiї та знищення кордонiв, спостерiгається також процес дезинтеграцiї та роздрiбнення в полiтичних культурах та нацiях, коли окремi пiдгрупи кидають виклик пануючiй нацiональнiй iдентичностi та вимагають собi культурних i навiть територiальних прав. При одночаснiй дiї цих вiдцентрових та доцентрових сил здiйснюється великий тиск на державу та ЗМІ. Безумовно, не лише ЗМІ створюють та пiдтримую народну спiвдружнiсть, однак саме воно у великiй мiрi може сприяти її вiдсутностi.[33] Для вирiшення питання мiжнацiональної взаємодiї у сучасному процесi глобалiзацiї необхiдне вiрне здiйснення державами своєї нацiональної полiтики, де, як вже було зазначено вище, особливо важливу роль вiдiграє застосування засобiв масової iнформацiї. Тому, закономiрно виникає питання щодо ролi ЗМІ у захистi нацiонально-державної iдентичностi. 2. Роль нацiональних систем ЗМІ у захисту нацiонально-державної iдентичностi «Потрiбна база iдейного патосу, своя чи чужа - повiтрi – це значить засудити себе на неплiднiсть» Питання стосовно соцiального значення ЗМІ у багатьох випадках мають вiдношення до формування та захисту нацiонально-державної iдентичностi. Багато у прагненнi до цензури, у тому, що викликає хвилювання стосовно впливу ЗМІ, багато у суперечках щодо мiжнародного iнформацiйного устрою має вiдношення до турбот про iдентифiкацiю певного народи, держави. Традицiйнi лозунги, що є виразом нацiонально-державної iдентичностi, займають одне з головних мiсць у вiдносинах мiж державою та ЗМІ. Особливо важливим це питання постає зараз, коли процес глобалiзацiї торкається не лише економiчної чи полiтичної сфери, а й поступово втручається у внутрiшньо полiтичне та культурне життя кожного народу, кожної держави. соцiальнi процеси та явища. Одним з таких головних атрибутiв держави є можливiсть впливу на громадську думку шляхом дiяльностi ЗМІ, у той же час iдеєю, що об’єднує суспiльство навколо неї є iдея нацiонально-державної iдентичностi, що є iсторичною та унiкальною.[34] та державностi. Традицiйне завдання комунiкацiй складається в адаптацiї та закрiпленнi цих концепцiї, змiнi центра їх уваги та впливу, надання нових обґрунтувань їх законностi.[28;198-199] У сучасних умовах поглиблення процесiв глобалiзацiї постає питання спроможностi нових засад нацiонально-державної iдентичностi протидiяти iнформацiйнiй експансiї. У ХХ- початку ХХІ столiть вiдбувся вибух свiтової етнiчностi, вiн знайшов вираз у вiдродженнi нацiонального фольклору, парадi етносiв, що знов вийшли на мiжнародну арену, закрiплення прав ранiше пригнiчених народiв, мов, меншин. Але цi вирази iдентичностi, що тiльки-но почали висвiтлюватися ЗМІ, зiткнулися з могутньою конкуренцiєю збоку музичних вiдео клiпiв та американських кiнофiльмiв, тому без зусиль владнати становище та зменшити конкуренцiю вони не були б спроможнi виконати свого завдання з формування розумiння громадянами свого мiста в новому суспiльствi. Не телепрограми про вiтчизну та народ, а рекламнi ролики та захiднi образи займають та будуть займати духовний простiр, що є життєво необхiдним для нацiональної-державної iдентичностi. Тому особливо важним постає урегулювання цього питання у нацiональних системах ЗМІ, бо саме вони є потужною зброєю посилення iдеї нацiональностi та державностi.[35] Якщо друкованi видання, хоч якось знайомлять людей з iснуванням мiльйонiв iнших громадян рiдної країни, що мають таку саму думку та почуття, та читають такi самi матерiали, то у телебаченнi нацiонально-державна iдентичнiсть знаходить дуже слабкий вираз, бо за природою воно набуває iнтернацiональностi. Люди зараз знають про велику кiлькiсть, можливо мiльярди «спiвглядачiв», що знаходяться у особливому iнформацiйному, мовному, почуттєвому полi, i пов’язаннi, як вважає Андерсен у “особливу видиму невидимiсть”[15;44] Те, що вони можуть уявити собi, - майже завжди,- єдине необмежене, не нацiональне та мiждержавне товариство. Однаковi образи, що потужно впливають на фiзичний та психологiчний стан, можуть одночасно бачити i на пляжi в Австралiї, i в мiських хрущобах Сполучених Штатiв Америки, i в українському селищi на Закарпаттi. Люди знають, або вiдчувають, що це спiльнi, легкодоступнi образи. Зрозумiло й те, що у рiзних мiстах цi образи мають рiзне тлумачення, але цих спiльних образiв може бути достатньо, щоб викликати змiни у поглядi людини на окремi iдею, полiтичну систему чи один на одного.[22;41-45] У межах нової свiтової iнформацiйної системи, вiдбувається перегляд iсторичних подiй, особи тих що стосуються питань нацiональностi та державностi. Новi визначення минулого стають засадами поглиблення процесу нацiонально-державного самовизначення народу. У наш час ЗМІ змiнюють саме уявлення про час, його прiоритети, зрозумiло змiнює i вiдношення людей до iсторiї. Люди можуть почати думати про своїх лiдерiв, як про рiвних до себе, доступних та безпосередньо вiдповiдальних. При знищеннi вiдстанi, що характеризувала попереднi системи комунiкацiй, людям здається бiльш можливим досягнення негайних змiн. Стрiмкiсть комунiкацiй може стати важливим елементом iдентичностi розвинених суспiльств. [22;395] Сучасних ЗМІ, на вiдмiну вiд їх попередниками, затверджують новi домiнантнi мови. Окремi мови завоювали провiдне становище, тож поширення деяких з них сприяє зрушенню у розташуваннi владних повноважень. При вивченнi впливу печатi на формування суспiльства Бенедикт Андерсон керується еволюцiйною теорiєю Дарвiна та у випадку органiчної еволюцiї вважає, що бiльш сильнi мови, витримали конкуренцiю та закрiпили базу своєї нацiональної, державної iдентичностi, тодi як iншi мови втратили свою силу – з наслiдками для суспiльств, якi вони пiдтримували. Можливо порахувати аудиторiю англомовних телепрограм та розглянути їх вплив на життєспроможнiсть локальних мов. Тому, головним завданням нацiональних систем засобiв масової iнформацiї є розвиток та збереження самобутностi рiдної мови. Турбування французiв стосовно iснування їх мови та культури перед обличчям iмпортованої американської культури викликане саме цими причинами.[28;209-210] На сучасному етапi посилення важливостi iнформацiйного аспекту уряд не в змозi спрямовувати суспiльство у потрiбному напрямку без дiяльностi нацiональної системи засобiв масової iнформацiї. Саме вони створюють єдине iнформацiйне поле держави, формують спiльнi громадськi погляди, консолiдують народ навколо певної iдеї. Наприклад, в останнi днi радянського перiоду радiо створило у москвичем вiдчуття, що вони є особливим суспiльством, щонайменше є незалежним, а найбiльше – має велику силу. Звiсно, використання такого ефективного i водночас досить важкого у застосуваннi засобу формування нацiонально-державної iдентичностi як ЗМІ, є справою кожного окремого уряду. Можливо, що на певному етапi розвитку держави краще буде спрямувати акцентувати дiяльнiсть ЗМІ в iнших напрямах, але як свiдчить практика, країни досягають високого рiвня розвитку тiльки пiсля формування та закрiплення в суспiльнiй свiдомостi iдеї єдиної нацiї т єдиної держави. Зрозумiло, що це також стає й лейтмотивом дiяльностi нацiональних систем ЗМІ.[28;509-510] Тому, зовсiм не дивним є зв’язок нацiонально-державної iдентичностi з регулюванням цього питання як у нацiональних системах ЗМІ, так i на мiжнародному рiвнi. Турбота про нацiональну iдентичнiсть, наприклад, покладена в основу багатьох важливих виключень в документах щодо прав людини, стосовно свободи приймати та передавати iнформацiю,— Мiжнародний пакт щодо громадянських ат полiтичних прав, Європейська конвенцiя про захист прав людини. Згiдно з Директивою про телебачення без кордонiв, потенцiальна загроза нацiонально-державнiй iдентичностi є пiдставою для скарги з боку країни-спiвучасника, що приймає сигнали.[19;158] Головною особливiстю засобiв масової iнформацiї є спосiб подання матерiалу при якому реципiєнт вiдчуває себе у центрi подiй, вiдчуває, що може так чи iнакше змiнювати ситуацiю, приймати важливi рiшення, тому ЗМІ є могутнiм iнструментом укрiплення нацiонально-державної iдентичностi у громадськiй свiдомостi. З допомогою ЗМІ кожний може вiдчути себе приналежним до якоїсь подiї, чи то на державному рiвнi, чи на мiсцевому. Таким чином реципiєнт залучається не тiльки до окремої дiї чи явища, а й до iдеї, яка закладена у основi, сприймає їх не як примусовi, а скорiше як власнi погляди та переконання. У цей час також пiдсилюється соцiальна активнiсть людини.[36 висновками погляд на це питання у посткомунiстичних суспiльствах великою мiрою копiює комунiстичний перiод. Тiльки-но, з’являється погляди на нацiонально-державну iдентичнiсть, що йдуть корiнням у минуле. Посткомунiстична ера не усюди знайшла замiну часто повторюваним символам державностi бiльшовицького перiоду, але у кожнiй з перехiдних країн продовжується пошук таких символiв. В соцiалiстичний перiод ЗМІ, як елемент полiтики, були заповненнi розповiдями про економiчний прогрес та досягнення. Все робилось для укрiплення народної гордостi, посилення прагнення особистостi iдентифiкувати себе з народом могутньої держави. У наш час регульованi державою ЗМІ перехiдних суспiльств сповненнi iнформацiєю щодо нових шляхiв економiчного розвитку.[37;73] У нашiй країнi процес становлення нацiонально-державної iдентичностi вiдбувається з великими труднощами. Для цього маються як об’єктивнi та i суб’єктивнi причини. Наприклад, те, що роль ЗМІ у вирiшеннi цього питання повинна бути переглянута, а дiяльнiсть їх трансформована у напрямку сприяння цьому процесу. 3. Українська нацiонально-державна iдентичнiсть та нацiональна система ЗМІ як її захисник Український шлях до самовизначення. «Чи вже стомилась наша нацiя, Чи недалеко до кiнця, Коли кругом одна прострацiя І мацже жодного спiвця, Яка б нас вдарила. Нема» десятирiччя iснування Української республiки, як незалежної країни показало, що вона є важливим суб’єктом на шаховiй дошцi свiтової полiтики , на який не можуть не звертати уваги сучаснi великi держави свiту. Україна стала повноцiнним учасником свiтових iнтеграцiйних процесiв, i тому особливо гостро зараз постає перед нею питання захисту своєї нацiонально-державної iдентичностi, що була здобута порiвняно нещодавно i ,через багатовiкову залежнiсть вiд iнших країн, ще не встигла закрiпитися як монолiтна та непорушна. За сiмдесят п’ять рокiв насадження на українських землях тоталiтарного режими сформувався та укорiнився негативний стереотип української нацiональної iдеї. ЇЇ офiцiйно визнавали антидержавною та реакцiйною, на практицi вiддаючи перевагу iдеї iнтернацiоналiзму, тобто обезличення нацiї. Для сучасної України метою захисту нацiонально-державної iдентичностi своїх громадян є: -досягнення полiтичної злагоди та рiвноваги; -демократичного та ефективного розвитку суспiльства; -подолання негативного образу української нацiональної iдеї та економiчної кризи; -спрямування людських зусиль у одному напрямi з державною полiтичною думкою; -збереження самобутностi та подальше збагачення унiкальної української культури та менталiтету; -об’єднання суспiльної думки навколо iдеї гармонiйного розвитку українського суспiльства.[38] -Забезпечення рiвних конституцiйних прав i свобод усiх громадян. -Розвиток культурної самобутностi та пiдтримання нацiонально-державної iдентичностi українського народу, всебiчний розвиток української культури та мови. -Створення сприятливих умов для розвитку етнiчної, культурної, мовної та релiгiйної самобутностi нацiональних меншин. Інтеграцiя до українського суспiльства етнiчних груп, що були незаконно депортованi. -Затвердження в мiжетнiчних вiдносинах атмосфери толерантностi, дружби, взаємоповаги та довiри. Зрозумiло, що здiйснення такої нацiональної полiтики вимагає iснування величезних iдейних засад, поширення яких найефективнiше вiдбувається з допомогою засобiв масової iнформацiї Україна обрала шлях побудови самостiйної держави базуючись на нацiональних iнтересах та прiоритетах, i тому ефективна нацiональна полiтика потребує гарної та оперативної iнформацiйної пiдтримки її дiяльностi у ЗМІ. На даному етапi Україна знаходиться на шляху до євроiнтеграцiї, але важливо вiдзначити, що об’єктивний i закономiрний процес поступового об’єднання європейських держав, вiдкриття кордонiв, створення єдиного ринку, єдиної валюти, тощо, викликає серйознi нацiональнi проблеми для малих європейських держав. Народи Голландiї, Бельгiї, Данiї, Люксембургу та iнших країн перебувають пiд загрозою втрати своєї самобутностi, нацiональної мови i взагалi нацiонально-державної iдентичностi пiд домiнуючим впливом в об’єднанiй Європi бiльш могутнiх країн: Нiмеччини, Францiї, Великої Британiї. І хоча вживаються певнi заходи щодо збереження нацiональної незалежностi кожної європейської країни, домiнуюча роль великих держав залишається об’єктивною дiйснiстю. Тож, мабуть, варто замислитись над тим як євроiнтеграцiя вплине на ще не досить сформовану українську iдентичнiсть. Роль ЗМІ у захисту української державно-нацiональної iдентичностi. Visunitafortior Об’єднаннi сили могутнiшi Одним з найважливiших завдань Української держави пiсля проголошення її незалежностi стало формування i забезпечення демократичних засад дiяльностi нацiональної системи ЗМІ. Особливiстю засобiв масової iнформацiї — цiєї своєрiдної i наймолодшої структури української нацiональної культури — було передусiм те, що основа самого її життя в останнi десятилiття була зсунута з ґрунту нацiонального. Якраз через ЗМІ йшло викорiнення нацiонального самоусвiдомлення, не без участi ЗМІ вiдбувалися катастрофiчнi для нацiонального iснування народу перекоси як у масовiй свiдомостi, так i свiдомостi окремих людей. Динамiка ж соцiальних процесiв посттоталiтарного перiоду й спонукає ЗМІ до об'єктивного погляду на перебiг суспiльних подiй до активної участi у формуваннi нацiональної та суспiльної свiдомостi. Таке спрямування вимагало глибокого осмислення, адже вiд нього певною мiрою залежало становлення Української держави, усвiдомлення її громадянами своєї спiльностi. Процеси нацiонального вiдродження i демократизацiї призвели до переосмислення мiсця ЗМІ у громадянському суспiльствi i до того, що звичний арсенал прийомiв i методiв, якими багато десятилiть користувалися журналiсти, змiнюється. Зазнаючи оновлення, система засобiв масової iнформацiї в умовах нацiонального вiдродження виступає як ефективний iнструмент суспiльного впливу i досягнення громадянської злагоди.[39] Якщо, соцiально-iсторичною особливiстю функцiонування ЗМІ у суспiльствi тоталiтарного i авторитарного характеру - є їх застосування, як засобу придушення нацiональної свiдомостi, то вимоги демократизацiї i оновлення суспiльства сприяють становленню нових нацiональних та соцiальних орiєнтирiв ЗМІ.[23] Динамiчнi процеси, що вiдбуваються в Українi, як i в iнших суверенних державах, за умов втiлення у життя iдеї державної незалежностi, активно впливають i на засоби масової iнформацiї, докорiнно змiнюючи розумiння їхньої ролi, призводячи до розбудови i все бiльшого ускладнення їх функцiй. "паблiк рилейшнз" — правдивої оперативної iнформацiї, що стала ознакою способу життя на Заходi. Але в Українi поняття "свобода преси" i "четверта влада" все бiльше вiдображає специфiчне становлення ЗМІ в суспiльствi, якi стають важливим засобом публiчного демократичного функцiонування сучасного громадянського суспiльства. вплив як в цiлому на нацiональний архетип, так i, зокрема, на структуру засобiв масової iнформацiї. Удосконалення полiтичної системи в незалежнiй Українi проходить в умовах жорсткої iнформацiйної експансiї.[40] Одне з помiтних явищ нацiонального вiдродження — виникнення затяжної росiйсько-української вiйни газет, радiо, телебачення. Хоч вона й словесно-паперово-ефiрна, але шкода вiд неї велика. Проблема ця — геопсихополiтична. Тут недостатнi навiть об'єктивнiсть, що взята сама по собi, здавалося б, неупереджений виклад фактiв. Адже мова йде про нацiональний престиж народу, як столiттями пригнiчували, мова йде про нацiональне вiдродження. Головне — амбiвалентнiсть почуттiв нейтральних читачiв-слухачiв-глядачiв. їх бiльшiсть, вони вiдкрито не дотримуються нi iмперської, нi радикально-нацiональної позицiї. Але їх свiдомiсть, почуття розриваються мiж крайнiми точками зору, вони роздвоюються у своїх переживаннях i змушенi зрештою до когось пристати. Нейтральна бiльшiсть поступово й непомiтно опиняється по рiзних сторонах барикад.[28;197] нацiональної iдеї є iдея державної незалежностi. Іншою складового української нацiональної iдеї розглядається iдея самодостатньої людської особистостi. Саме ця iдея неодноразово проявляла себе в нашiй iсторiї. Зокрема, в козацьку добу. І саме прiоритет людської гiдностi пiдтримував козацький дух i сприяв його вiдродженню. Тому через засоби масової iнформацiї серед читачiв, глядачiв i слухачiв активно почали поширюватися найрiзноманiтнiшi знання в галузi українознавства — вiд вивчення української мови до освоєння й опрацювання складних проблем вiтчизняної iсторiї, вiдродження славних традицiй українського народу.[41] Як справедливо вважає ряд дослiдникiв преси (наприклад, М.І. Недопитанський «Преса як фактор соцiалiзацiї: тенденцiї, проблеми, тематика.» — К., 1992), нинi досить виразно простежується трансформацiя змiн, якi вiдбулися у пресi, зокрема, у висвiтленнi теми суспiльного iдеалу: упродовж кiнця 80-х рр. вiдчутним був процес переосмислення громадською думкою, що вiддзеркалювалася у ЗМІ, соцiалiстичного iдеалу. Бурхливi суперечки навколо нього тривають i з початком 90-х рр. Переважна бiльшiсть ЗМІ переходить вiд захоплюючих оцiнок (у минулому) до нищiвної критики соцiалiзму. Але слiд було пам'ятати, що соцiалiзм як суспiльний iдеал виник не за часiв так званої радянської доби, людство створило його значно ранiше. Примiром, М. Драгоманов сприймав його як громадський поступ, І. Франко зазначав, що iдея соцiалiзму прагне загальної свободи всiх людей. Тобто iдеться про те, що ЗМІ мали зважено висвiтлювати цю тему, не впадаючи в крайнощi. Суперечливий характер мала також проблема iсторизму як складової частини нацiонально-соцiальної теми. ЗМІ, порушуючи iсторичнi питання,, видiляли здебiльшого краєзнавчi, просвiтницькi ознаки. Поза увагою залишалася соцiальнiсть, тобто розгляд iсторичної подiї, факту у руслi iснуючої соцiальної системи, етносу, ментальностi народу. Цi прорахунки в значнiй мiрi були наслiдком слабкостi журналiстських кадрiв.[28;199-200] вiдмова ЗМІ вiд принципу партiйностi, який сковував полiтичну думку. Сучасний iнформацiйний потiк вимагає плюралiзму поглядiв у всiх сферах, i особливо у полiтичному життi.[34] Нацiональне вiдродження виступає могутнiм фактором формування масової комунiкацiї нового типу i дає можливiсть поставити її на об'єктивно зумовлене мiсце у демократичному соцiумi молодої держави, керуючись перевiреними на практицi свiтовими стандартами. Мова йде про соцiальну структуру i структуру нацiональної аудиторiї, про засоби масової iнформацiї i проблему соцiального стереотипу тощо.[10] У перiод нацiонального вiдродження на сторiнках газет i часописiв усе частiше з'являється термiн українська нацiональна iдея. Однак часто у цi слова кожен вкладає свiй змiст. Тому перед засобами масової iнформацiї постало завдання збирати все, що стосується української нацiональної iдеї, вiдстоювати її, сприяти науковцям щодо структурування цього поняття в теорiї. Ця iдея мала поєднати всi верстви суспiльства , усi складовi суспiльної свiдомостi. демократичними нормами, ЗМІ мають виступати за консолiдацiю суспiльства i, незважаючи на рiзнi платформи й напрями, вiдстоювати засади загальнолюдських цiнностей, полiтичною плюралiзму i розкривати свiй творчий потенцiал з точки зору нацiональної iдеї. Однак, незважаючи на прийнятий закон України "Про iнформацiю", який, ґрунтуючись на Декларацiї про державний суверенiтет України та Актi проголошення її незалежностi, ствердни iнформацiйний суверенiтет України, ЗМІ довелось вiдстоювати iдею державностi в умовах широкої iнформацiйної експансiї. За цих умов четверта влада, як i три iншi, повинна ефективно служити iнтересам державотворення, нацiональним iнтересам українського народу. Висновки Ідеологiя – є могутнiм активiзатором дiяльностi людини. З її допомогою легко керувати як окремою особистiстю, так i великими народними масами. Звiсно, у разi не контрольованого використання вона може стати лише прикриттям для шахрайства та злочинства. Але треба пам’ятати, що без неї не може iснувати жодне сучасне суспiльство, бо саме вона спрямовує його на досягнення загальної мети, надає сили для руху вперед та забезпечує вiдсутнiсть суттєвої протидiї загальному суспiльному устрою. Полiтична iдеологiя в свою чергу надає легiтимностi полiтичнiй структурi суспiльства та є джерелом здiйснення полiтичної влади, виконання законiв та визначення меж правомiрної поведiнки. Рiзновидом полiтичної iдеологiї є iдеологiя нацiональна. Нацiя може iснувати без держави, хоча саме держава є її матерiальним виразом, але нi нацiя, нi держава не може iснувати без iдеї, що є своєрiдним об’єднуючим стрижнем. Вона визначає приналежнiсть людини до нацiї, до держави, створює єдине суспiльство та спрямовує його могутнiй рух на досягнення загального для усiєї держави блага. Саме нацiональна iдеологiя є засадою формування нацiонально-державної iдентичностi кожної країни, бо без певної спiльної iдеї не може утворитися нi нацiональна свiдомiсть, нi оригiнальна культура, нi навiть мова чи традицiї – все це лише символи однiєї нацiональної iдеї. Тож нацiонально-державну iдентичнiсть потрiбно сприймати не на рiвнi лише не пов’язаних мiж собою застарiлих вiдлунь з минулого, а на рiвнi чогось дуже особистого та iнтимного для кожного народу, чогось, що вiдрiзняє його вiд iнших, робить його життя сповненим сенсу та певного колориту. Нацiонально-державна iдентичнiсть – червона стрiчка, що має проходити крiзь усi дiї та думку народу в цiлому i кожної людини окремо. І там де ця стрiчка перерветься буде знищена народна душа та свiдомiсть, свiт втратить свою унiкальну барву, яку вже нiколи не буде в змозi повернути. ЗМІ є чи не найефективнiших засобом розв’язання питання необхiдностi захисту нацiонально-державного iдентичностi. Тiльки вони можуть досягти великих успiхiв у цiй сферi протягом достатньо невеликого вiдрiзку часу, та надовго закрiпити їх у свiдомостi людей, так щоб рiдна культура сприймалась як частина повсякденного життя. Звiсно, цей процес має бути результатом здiйснення грамотної та добре виваженої полiтики уряду, який є найбiльш зацiкавленим у збереженнi та посиленнi iдентичностi свого народу. Якщо цього не вiдбувається, i ЗМІ бiльш схильнi використовувати насадженнi кимсь iншим моделi поведiнки, цiнностi та стереотипи, тодi вони стають достатньо впливовим джерелом антидержавних, сепаратистських настроїв, що розривають країну на шматки, роблячи неможливим її подальший розвиток, покращення умовi життя народу та здобуття мiжнародного визнання. Зрозумiло, що це погiршує i мiжнародну ситуацiю, тому збереження нацiонально-державної iдентичностi не є справою лише окремої країни, а має бути пiд контролем свiтової спiльноти. Треба вiдiйти вiд концепцiї єдностi через втрату власного обличчя та намагання бути схожим на когось бiльш сильного, i прийти до розумiння єдностi крiзь збереження нацiональних та державних особливостей, їх розумiння та намагання знайти не єдиний вiрний шлях розвитку, а спiльну мову, не встановити свої правила гри та насаджувати власнi цiнностi та мислення, а бачити в iнших культурах, щось особливе, те що принесе користь свiтовiй спiльнотi. Як не можливо не знищивши людину, знищити її iндивiдуальнiсть, так не можливо й вiдiбрати в народа iдею його нацiонально-державної iдентичностi, не знищивши його як єдину спiльноту, єдиний органiзм. На наш погляд українськi засоби масової iнформацiї повиннi думати не лише про прибуток, а й про те, як зростити гiдного громадянина нашої країни, який буде розумiти, що вiн є частиною могутнього народу, гiдної гордостi країни, робити все заради її розквiту, щоб обличчя на вулицях хоч трохи частiше посмiхались, заради того, стало менше безпритульних дiтей та людей, що живуть у злиднях, бо неможливо бути щасливим, коли страждає твiй народ. Поки ми не згадаємо свого спiльного корiння, не зрозумiємо, що тiльки у єдностi нас чекає успiх, поки ми й справдi не станемо єдиною нацiєю, єдиною державою, допоки кожний бiльш сильний зможе легко вiдiбрати нашу таку довгоочiкувану волю та поставити наш народ на колiна. Потрiбно ще багато часу, щоб ми звикли до iдеї єдностi, але цей процес можливо прискорити якщо український уряд зрозумiє необхiднiсть проведення змiн у цiй сферi та спрямує дiяльнiсть засобiв масової iнформацiї не на копiювання захiдного шляху розвитку та стилю життя, а на пiдтримку української культури, традицiй та колориту, дослiджень iсторiї нашого народу та змiцнення у свiдомостi людей того, що зветься нацiонально-державна iдентичнiсть. Список використаних джерел та лiтератури 1. Полiтологiя. Пiдручник. Серiя АМ / За ред. Бабкiної О. В., Горбатенка В. П. – 2-е видання. - К.: «Академiя», 2001. -528с. 2. Пугачев О. П., Соловьев А. И. Введение в политолигию. Учебник. – 3-е издание. - М.:Аспект-пресс,2000. – 447с. 3. Губернський Л. В., Андрущенко В. П., Михальченко М.І. Культура. Ідеологiя. Особистiсть: Методолого-свiтоглядний аналiз / Київський нацiональний ун-т iм. Т. Г. Шевченка. – К.: Знання України, 2002. – 580с. 4. Прохоров Е. П. Введение в теорию журналистики. Учебник. - М.: Высшая школа, 1980. – 288с. 5. Пiча А. С., Хома Н. М. Полiтологiя: Навч. посiбник. - К.: Каравела, 2002. -344с. 6. Лазоренко О. В. Теорiя полiтологiї для тих, хто прагне успiху: Навч. посiбник. К.: Вища школа, 1996. – 180с. 7. Побокiн М. Манiпуляцiйнi впливи в системi полiтичних технологiй // Людина i полiтика – 2004. №3. С. 63-73 8. Полiтологiя. Пiдручник. / За ред. Панова М.І., Герасiної Л. М. та iн. – К.: Видавничий дiм «Ін Юре», 2005. – 520с. 9. Рудич Ф. М. Полiтологiя. Пiдручник. – К: Либiдь, 2005. - 478с. 11. Копиленко О. Л. Полiтико-правовi iдеї Т. Шевченко та І. Франка в сучаснiй iдеологiчнiй боротьбi / Вiд ред. Б. М. Бабiй. - Акад.. наук Укр. РСР – К.: Наук. думка, 1990. – 116с. 12. Полiтологiя. Пiдручник / За ред. Примуша М. В. - К.: Професiонал, 2004. – 320с. 13. Бердяев Н. А. Судьба России – М.: Мысль, 1990, - 352с. 14. Василенко И. А. Полтическая глоба листика: Учеб. пособие. – М.: Логос, 2000. – 360с. 15. Benedict Anderson. Imagined Communities: Reflections on the Origin and Spread of Nationalism. - London: Verso, 1983. – 413 p. 18. Климанська Л. Полiтична iдентифiкацiя через символiзацiю української нацiональної iдеї // Українська нацiональна iдея: реалiї та перспективи розвитку. - 2000. - №6. - С. 72-76 20. Ворошилов В. В. Журналистика. Базовый курс.: Учеб. Псобие. / С-П Ин-т социологии и управления социальными процесами. – 3-е издание. – СПб.: Издат-во Михайлова В. А., 2001. – 447с. 21. Розкошный А. П. Пресса в политической жизни общества: Учеб. -метод. пособие / Донецький нац. ун-т. – Донецк: ДонГУ, 1998. – 97с. 22. Ричард Харис. Психология массовых коммуникаций. С. -П. Пройм-ЕВРОЗНАК, М. – «ОЛМА-ПРЕСС», 2003. – 448с. 23. Костирев А. Вплив ЗМІ на демократизацiю полiтичного життя // Нова полiтика. – 2001. – №6. – С. 26-29. 25. Грищенко О. На iнформацiйнiй магiстралi: Євро стандарти i полiтика в галузi ЗМІ // Полiтика i час. – 2003. - №6. – С. 72-75. 27. Гринберг Т. Э. Политические технологии: ПР и реклама: Учеб. Пос. – М.: «Аспект Прес». – М., 2002. 28. Москаленко А. З., Губернський Л. В., Іванов В. Ф. Основи масової комунiкацiї /Київський ун-т iм. Т. Г. Шевченка. – К.: – 1999. – 634с. 29. Вартанов Е. П., Гутова М. И., Иваницкий В. Л.. Энциклопедия мировой индустрии СМИ. – М.: Аспект-Пресс, 2006 – 376с. 30. Полiтичний енциклопедичний словник / За ред. Ю. С. Шемшученка, В. Д. Бабкiна. – К.: Ґенеза, 2004. – 736с 31. Бжезинский З. Выбор: Мировое господство или глобальное лидерство / Пер. с англ. – М.: Международнiе отношения, 2005. – 286с. 33. Нагорна А. Українська полiтична нацiя: Лiнiї розлому i консолiдацiї // Вiче. – 2000. - №1. – С. 132-146. 34. Дрешпак В. ЗМІ як суб’єкт полiтичного процесу // Актуальнi проблеми державного управлiння: Збiрка наук. праць. – Донецьк., 2001. – Вип. 3(б). – С. 70-74. 36. Приходченко Л. Газетнi публiкацiї, як засiб впливу на громадську думку. Вiсн. Укр.. акад.. Держ. Упр. При Президентi України. – 2000. с. 141-149 37. Renata Salecl, The Spoils of Freedom: Psychoanalysis and Feminism after the Fall of Socialism. - London: Routledge, 1994. – 412с. 38. Городенко Ю. Полiтична стратегiя України // Українська нацiональна iдея: реалiї та перспективи розвитку. - 2000. - №5. – 84-89. 39. Олексiєнко Н. проблема впливу ЗМІ на суспiльства країн колишнього СРСР // Нова полiтика. – 1999. - №10. – С14-17. 41. Рогозинський В. В. Роль засобiв масової iнформацiї в етнокультурному вiдродженнi нацiональних меншин // Вiдродження. – 1999. - №5. - С. 17-19.