Журналiстське розслiдування як жанр журналiстського дискурсу
Журналiстське розслiдування як жанр журналiстського дискурсу
Реферат студентки
четвертого курсу фiлологiчного
факультету (спецiальнiсть -
журналiстика)
Іванової П. О.
Харкiв 2008
Розслiдування - це найскладнiший журналiстський жанр, який грає на всiх регiстрах сприйняття: й аналiтичному, й емоцiйному. Вiн об'єднує в собi елементи iнтерв'ю, портрета, репортажу, хронiки, аналiзу, синтезу. Завдання розслiдування - захопити читача унiкальною заплутаною ситуацiєю, а потiм пояснити, що ж насправдi криється за нею.
структур надати iнформацiю, що цiкавить журналiста.
Ключове поняття “журналiстське розслiдування” в бiблiографiчнiй системi взагалi вiдсутнє. Є “журналiстика”, є “розслiдування”, а “журналiстського розслiдування” немає. Тому в питаннi формулювання поняття довелося удатися до зарубiжних джерел. У книзi “Журналiстськi розслiдування” Джон Уiллмен роз'яснює: “Краще визначення журналiстського розслiдування дав колишнiй редактор-розповсюджувач газети “Ньюсдей” Роберт Грiн: “Це журналiстський матерiал, заснований, як правило, на власнiй роботi i iнiцiативi, на важливу тему, яку окремi особи або органiзацiї хотiли б залишити в таємницi. Три основнi елементи: журналiст проводить розслiдування, яке не проводив хтось iнший, тема матерiалу достатньо важлива для читача або телеглядача; iншi намагаються приховати зачепленi в розслiдуваннi факти вiд громадськостi”. Тому, даючи самостiйне поняття журналiстському розслiдуванню, ми можемо говорити про нього, як про своєрiдний пiдсумок певної дiяльностi журналiста, в якому вiн: а) першопроходець; б) тема вибрана актуальна; в) матерiал пов'язаний з таємницею (захованням); г) зiбранi факти пiдданi журналiстом дослiдженню (reseach). Коли якiсь складовi “випадають” (наприклад, вiдсутнi коментарi звинуваченої сторони, опущенi деякi факти або є тенденцiйнiсть у викладi), журналiстське розслiдування втрачає всякий сенс.
з “викриттям”, яке роблять герої в результатi тривалого i небезпечного дослiдження. Саме захоплення такими героями привело до журналiстики багатьох теперiшнiх журналiстiв.
Журналiстське розслiдування не може з’явитися на свiт без iнiцiативи, iдеї i зусиль з боку журналiста. Це матерiал, який має високу новостiйну цiннiсть i велику значимiсть для суспiльства. Розслiдування базується на великiй кiлькостi джерел iнформацiї - людях, документах, даних та особистому спостереженнi. В багатьох випадках випливають матерiали, якi влада хотiла би не розкривати. Але iнколи в матерiалах мiститься iнформацiя, що була отримано безпосередньо вiд представникiв влади. Журналiстськi розслiдування можуть, наприклад, iнформувати суспiльство про те, що конкретна установа не виконує своїх функцiй по обслуговування громадян, не вказуючи на конкретних винуватцiв. Буває, що iнколи справа не робиться не тому, що хтось спецiально каже неправду, краде або приховує iнформацiю.
Джин Робертс, в минулому редактор “Фiладельфiя iнкуайерер” - однiєї з найвiдомiших американських газет, що спецiалiзуються на розслiдуваннях сказав, що журналiстське розслiдування полягає “не в тому, щоб виявити окреме порушення закону, а в тому, щоб докопуватися до фактiв, що лежать глибоко пiд поверхнею, щоб допомогти читачу в розумiннi того, що трапляється в нашому все бiльш незрозумiлому свiтi”.
i навiть документ, отриманий вiд джерела в результатi витiку iнформацiї - все це по сутi є важливим i необхiдним, але все ж таки не є журналiстським розслiдуванням. У цих випадках репортери йшли за подiями без заздалегiдь розробленого плану. Вони не мали спроб самим одержати iнформацiю, знову й знову збираючи по шматочках розрiзненi данi в одну загальну картину.
При знайомствi з журналiстськими розслiдуваннями в засобах масової iнформацiї залишається гiркий осадок. Складається враження, що публiкувати можна все i про всiх. Але тих, про кого це “все” пишеться i говориться, мало цiкавлять газетнi i телевиступи. Ед. Поляновський в газетi “Известия” з досадою дiлиться про наболiле: “Нинiшня журналiстика все бiльше стає вiдстiйником полiтичних i пiдводних iнтриг - маленька людина з її справжнiми стражданнями нiкому не потрiбна. Партiї, спiлки, фракцiї, рухи. Нащадки судитимуть з газет про сьогоднiшнє життя, як за маршальськими спогадами про вiйну: фронти, армiї, дивiзiї, а солдата - нi, i не вiдлiчити перемог вiд поразок. Депутати, члени уряду, оточення президента, банкiри. Коли я спостерiгаю, як суботнiй красень-телеведучий, немов з вiтрини перукарського салону, матюкає одного банкiра за те, що той обiйшов iншого банкiра, я чую, як в його, телеведучого, кишенях, шелестять товстi пачки грошей, якi вiн одержує вiд обiйденого банкiра. Зараз можна все - i не треба нiякої смiливостi. Ранiше смiливiсть була потрiбна для того, щоб промовчати”.
При характеристицi журналiстських розслiдувань в науковiй лiтературi зустрiчаються такi означники як “переслiдувательна журналiстика” та “чорний пiар”.
вiдношення до журналiстських розслiдувань, безумовно погiршало. Така реакцiя була не дивовижна, якщо врахувати, що число судових рiшень по позовах про наклеп не на користь преси росло i росло. Журналiстськi розслiдування повиннi стати зрiлiшими i перейти вiд викриттiв окремої провини, що лоскочуть нерви, до експертного аналiзу складних тем i iнститутiв”, “Методи, якi використовувалися, включали цитування неназваних “джерел”, чиї слова не можна було перевiрити, тенденцiйне або нечесне освiтлення конкретнiх подiй i опущення фактiв, iстотних для правильного розумiння ситуацiї”, “В деяких випадках журналiстськi розслiдування збивалися з шляху етики i перестали показувати життя в дiйсному свiтлi. Є побоювання, що журналiстськi розслiдування можуть так увiйти до моди, придбати такий привабливий блиск для репортерiв i редакторiв, що стануть проводитися ради самих розслiдувань”. Таким чином, ми бачимо, що погроза втрати журналiстським розслiдуванням безпристрасностi та об’єктивностi мається кругом. Це ще раз заставляє замислитися про загальнi небезпечнi тенденцiї, що намiчаються в журналiстському цеху.
Журналiстськi розслiдування вiдображають сучасну дiйснiсть на зрiзi гострiших полiтичних, економiчних та моральних зворушень, обумовлених iнтенсивним становленням ринкових вiдносин, радикальною демократизацiєю всiх сторiн нашого життя. Як правило, всi вони присвяченi пошукам рiшення актуальних проблем: злочиннiсть, корупцiя, наркоманiя та iнше. При всьому рiзновидi тематики їх об'єднує наявнiсть “кричущих” фактiв, аналiтичний погляд на те, що вiдбувається, вiдкритiсть авторської позицiї. З розвитком цивiлiзованих форм демократiї, покращання економiчного i морального стану суспiльства, стабiлiзацiї мирного життя українцiв проблематика журналiстських розслiдувань увiйде в iнше русло, зникнуть з авансцени полiтичне кiлерство та “бруднi технологiї” пiару.
Теперiшнiй стан жанру дозволяє виявити позитивнi тенденцiї його подальшого iснування. Для цього доцiльно звернутися до аналiзу текстiв, їх жанрово-стилiстичної своєрiдностi.
Розробка теми i лiтературна обробка журналiстського розслiдування передбачають облiк двох суттєвих моментiв. По-перше, публiцист показує весь шлях i механiзм проведеного ним розслiдування, а не тiльки наслiдки, тим самим залучаючи читача в дослiдницький процес, домагаючись його зацiкавленої спiвучастi. Репортер висловлює своє вiдношення до конфлiкту за допомогою зображально-виражальних засобiв i лiтературних прийомiв, емоцiйно дiє на читача, слухача, глядача.
позицiю, яка, якщо репортер успiшно вирiшив поставленi задачi, спiвпадає з висновками автора. Завдяки наочностi проведеного журналiстом розслiдування, прозоростi механiзму дiяльностi автора, очевидними становляться як сильнi, так i слабкi сторони публiкацiї, виявляється її ефективнiсть.
По-друге, продумуючи композицiю журналiстського розслiдування, автор прагне до наростання напруги дiї. Описуючи i групуючи факти, вiн послiдовно розкриває новi аспекти теми i зв'язує їх в єдиний сюжетний вузол, максимально зацiкавлюючи читача в його розв'язцi. Таким чином, журналiстське розслiдування знаходить деякi сюжетнi особливостi детективного жанру. Проте, якщо в детективi центральною фiгурою являється особистiсть слiдчого, його звички, манера поведiнки (наприклад, Мегре, Коломбо, Фандорин), то в даному випадку автор зосереджує увагу на повнотi i достовiрностi розслiдування негативного явища, щоб привернути до нього суспiльну увагу i домогтися об'єктивної правової оцiнки.
по iнтерактивним телефонам, показало, що 87 вiдсоткiв опитуваних дотримуються даної думки, в той же самий час 3 вiдсотки вважають, що журналiстськi розслiдування практичної користi суспiльству не приносять.
Навiть попри змiни влади, в Українi iснує забагато закритих зон для суспiльства. Їх треба постiйно вiдкривати, щоб не дати злочинцям дiяти безкарно, щоб долати ганебнi явища, якi iснують в країнi.
змогу своїм глядачам пройти всi больовi точки - розплющити очi i дiзнатися правду.
Ще одним яскравим проектом 5-го каналу з журналiстських розслiдувань є програма Катерини Фiлiпенко “Особливо небезпечно”, яку було вiдзначено на конкурсi, що був проведений в рамках Третього щорiчного мiжнародного вiдкритого фестивалю екранних мистецтв “Кiнотур-2006” як одну з найкращих серед iнформацiйних телепередач з вiйськової i миротворчої тематики та документально-публiцистичних програм.
Нагородження журналiстки “5 каналу” вiдбулося 29 жовтня 2006 року в мiстi Житомир. Коментуючи цю вiдзнаку, Катерина Фiлiпенко зазначила, що вона для неї є важливою, бо проект “Особливо небезпечно” в ефiрi “5 каналу” вже має свою глядацьку аудиторiю.
Інформацiйних приводiв для розслiдування не бракує в жодному суспiльствi: банкрутство потужних фiрм чи вiдомих банкiв, економiчнi злочини, раптовий спалах цiн на той чи iнший товар, миттєве збагачення певного полiтичного дiяча, заангажованого в приватних структурах, питання лобiзму чи iнших iнтересiв, роль нафти в Чеченськiй вiйнi... Дивний на перший погляд факт, обраний за предмет розслiдування, треба доповнювати, перевiряти. Треба знайти вiдповiдi на основнi запитання, якi виникають у процесi справи.
Чи всякий журналiст може займатися розслiдуваннями? Будь-який журналiст може займатися розслiдуванням. На думку СтиваВейнберга, автора "Довiдника репортера", самоїпопулярної серед американських журналiстiв книги по журналiстським розслiдуванням, для цього потрiбна допитливiсть, бажання боротися з несправедливiстю й скептицизм, що сусiдствують iз цинiзмом або нiгiлiзмом.
Основними знаряддями репортера є:
· Люди як джерела iнформацiї
· Рiзного роду документи й умiння працювати з ними
· Умiло проведене iнтерв’ю
· Висока мораль i почуття соцiальної вiдповiдальностi
“Досвiдчений репортер, що умiє розговорити потрiбну людину, увiйти до довiри тих оточуючих, має цiкавi джерела iнформацiї, не вважає марною тратою часу пошук важливих документiв - ось вiдмiнна “сировина” для майбутнього розслiдувача. Все iнше, необхiдне для дослiдницької дiяльностi, приходить з практикою”, - вважає росiйський дослiдник жанру Юлiя Шум. “Справжнiй журналiст, який розумiє, що його слово, сюжети та передачi можуть впливати на настрiй у суспiльствi, такий журналiст не може i не повинен мовчати, якщо бачить перед собою вiдверту дурiсть, зраду, пiдлiсть або бруд… Сьогоднi вiдстоювати i виражати подiбний iдеал справжнього Журналiста набагато важче, нiж у першi роки перебудови. Тодi на захист смiльчака вставало все суспiльство, роблячи з нього кумира та “символа волi”.
Коректно проведене розслiдування дозволяє визвати бажаний для дослiдника резонанс в ЗМІ, направити зусилля журналiстiв в необхiдне русло.
щоб дискредитувати все розслiдування. Допущенi помилки дезiнформують громадськiсть i завдають шкоди репутацiї людей, у результатi чого вернутися до цiєї теми надалi буде ще складнiше
Зараз багато хто розумiє пiд журналiстським розслiдуванням дослiдження теми, пов'язаної iз зловживанням владою i корупцiєю. Мета такого розслiдування - розголосити прихованi зв'язки мiж владою i органiзованою злочиннiстю.
Досить часто розслiдування “локалiзує” явище нацiонального або мiжнародного масштабу. Це коли, наприклад, стало вiдомо про продаж дiтей-сирїт з Росiї за кордон, знайшлися журналiсти, якi поставили собi запитання, що ж вiдбувається в Українi? Так нещодавно у мiстi Донецьку була зареєстрована нова громадська органiзацiя, об'єднуюча професiйних журналiстiв, - "Агентство журналiстських розслiдувань" (Ажур). Як повiдомив керiвник агентства Олександр Мiщенко, специфiкою дiяльностi органiзацiї буде збiр i обнародування iнформацiї, що стосується рiзних сфер життя Донецької областi. При цьому акцент робитиметься на маловiдомих фактах, якi з рiзних причин не були розголошенi. Першим кроком агентства стало створення Інтернет-сайту "Ажур", який поки функцiонує тiльки в тестовому варiантi. За словами Мiщенка, "сумно, що на вiдмiну вiд iнших мiст, Донецьк не може похвалитися великою кiлькiстю iнформацiйних Інтернет-ресурсiв". "При цьому не варто вважати нас конкурентами вже iснуючих новинарних сайтiв - ми знайшли свою нiшу", - вiдзначив Мiщенко. "Наше завдання - не стiльки оперативно повiдомити про подiї, скiльки прослiдкувати їх розвиток, уловити закулiснi моменти, зробити аналiз". Крiм того, Мiщенко повiдомив, що нова органiзацiя є неприбутковою. "Ми створювали її як вiддушину для журналiстiв, охочих професiйно виконувати свої обов'язки, але не маючих можливостi це робити iз-за тиску, пiд яким вони знаходяться". Мiщенко також вiдзначив, що при агентствi дiятиме безкоштовна юридична консультацiя, а "юристи, що спiвробiтничають з Ажуром готовi захищати журналiстiв i в судах".
умовах переходу вiд тоталiтарного суспiльства в демократичне журналiстське розслiдування, як метод роботи з матерiалами гострої проблематики має колосальне значення, а тому вимагає найпильнiшого вивчення. “З джерела розповсюдження iнформацiї мас-медiа перетворилися на засоби поширення чуток i всiлякого компромату, що не має нiчого спiльного з журналiстською роботою”.
Висока мiра свободи, захисту прав преси на iнформацiю, висловлювання рiзних думок безумовно йде на користь i суспiльству, i самiй пресi. Проте, пройшовши шлях змiн у найкоротший строк, ми фактично опинилися перед великим колом проблем. “Засоби масової iнформацiї практично втратили роль посередника мiж суспiльством i владою, роль каталiзатора суспiльних змiн, значно слабшала їх можливiсть служити засобом дiалогу суспiльних груп. Суспiльство стало нерiдко сприймати ЗМІ як продовження полiтики "брудними засобами" компромату, iнструмент зведення рахункiв в боротьбi мiж сильними свiту цього, яким немає справи до повсякденних потреб i турбот читачiв. У мас-медiа сформувалася атмосфера, що повнiстю вiдображає не суспiльнi, а приватнi iнтереси, вiдiрванi вiд реального самопочуття, настроїв, переваг бiльшiй частинi населення країни".
Останнi два роки особливо внесли значнi корективи до поведiнки ЗМІ на iнформацiйному ринку, оскiльки у бiльшостi ЗМІ з'явилися господарi, а разом з ними фiнансовi дотацiї в обмiн на формування вигiднiшого для них (господарiв) суспiльного клiмату. Часто журналiстськi матерiали пiдмiняються РR-матерiалами.
Надзвичайно небезпечна можливiсть того, що ЗМІ можуть стати одностороннiми полiтичними чи iдеологiчними рупорами їх господарiв або перетворяться в такiй же якостi, але тiльки в "прибутковi пiдприємства". Редактор росiйського журналу "Среда" Олексiй Панкiн констатує: "Отже, з якого боку не подивися, нiчого неприпустимого з нашою пресою не вiдбувається. За винятком його власної реакцiї на настання ринку. Приватизацiя ЗМІ мало чим вiдрiзнялася вiд багато разiв затаврованої "директорської" або "червоної" приватизацiї. Неминучим слiдством такого типу приватизацiї є лобiзм, полiтична компенсацiя економiчної неефективностi. Незалежнiсть преси досягається грамотними економiчними рiшеннями, а також узгодженими дiями самих журналiстських спiвтовариств". По сутi, нi того, нi iншого у нас немає.
Ситуацiя загострюється полiтичними i економiчними умовами i, як це не образливо звучить, вiдступом вiд етичних норм i принципiв ряду вiдомих колег з одного боку, а також з iншого боку недостатнiм професiоналiзмом бiльшостi журналiстiв у сферi журналiстського розслiдування. "Що вiдбувається сьогоднi з журналiстикою - це як би негативне вiддзеркалення того, що було з нами на зорi перебудови i гласностi. Тодi, при першiй же нагодi багато безкорисливо i, загалом, з небезпiдставним вiдчуттям ризику для себе кинулися розсовувати межi можливого. Сказати, здавалося, необхiдно було стiльки всього, а часу вiдведено було, здавалося, так мало, що ми i кинулися висловлюватися по всiм i усiляким приводам, в процесi депрофесiоналiзуючись i забуваючи те, що дiйсно знали i умiли. Сьогоднi з таким же запалом “роблять” грошi, в такiй же лихоманцi i з точно таким же результатом - депрофесiоналiзацiєю. Важливо встигнути зiрвати. Добре вiдпрацювати навiть хорошi грошi - вже менш важливо, повторно. Замовникiв нинi багато - одного не ублажиш, iнший настигне. Умiння продаватися - ось що сьогоднi стало доблестю, чим гордяться, бравують, що зведене в ранг професiйних достоїнств i, по сутi, є дiючим кодексом журналiстської етики".
Загальносвiтовi стандарти журналiстської дiяльностi включають такi принципи, як: вiдповiдальнiсть, точнiсть, об'єктивнiсть. Проходження цим принципам означає; прагнути до неупередженого освiтлення подiй i тверезого пiдходу в суперечливих проблемах, дотримувати етичнi норми. Зведення основних положень вiдомих професiйних кодексiв журналiстської етики склали в Нацiональному iнститутi преси: "Загальна апеляцiя до вiдчуття вiдповiдальностi журналiстiв при виконаннi своїх професiйних обов'язкiв на службi громадськостi. Затвердження внутрiшньої i зовнiшньої незалежностi журналiста. Пошана до правди. Коректнiсть при отриманнi i вiдтвореннi iнформацiї. Обов'язкове виправлення допущених помилок. Стриманiсть при освiтленнi судових справ, що розслiдуються i незавершених. Несумiснiсть журналiстської професiї з ухваленням подарункiв i використанням пiльг за публiкацiю (або вiдмова вiд публiкацiї) журналiстського матерiалу. Несумiснiсть журналiстської iнформацiї з прихованою рекламою".
Завершить цей роздiл коротка iнформацiя про журналiстськi розслiдування, що мають iншi властивостi нiж тi розслiдування, про якi мова йшла вище. В статтi про журналiстське розслiдування Шостак М.І. помiчає: “Багато людей утотожнює розслiдування з викриттям. Дiйсно, найчастiше в таких матерiалах мова йде про справи непристойнi, про якi “зацiкавленi особи” вважали за краще б змовчати. У сучаснiй свiтовiй журналiстицi, проте, розслiдування пов'язанi не тiльки з скандалами i викриттями”. Журналiстськi розслiдування, проведенi без якої-небудь полiтичної кон’юнктури i зверненi до звичайних людських почуттiв, викликаютьБагато людей утотожнює розслiдування з викриттям. Дiйсно, найчастiше в таких матерiалах мова йде про справи непристойнi, про якi “зацiкавленi особи” вважали за краще б мовчати. У сучаснiй свiтовiй журналiстицi, проте, розслiдування пов'язанi не тiльки з скандалами i викриттями непiдробний iнтерес читачiв. Журналiстськi розслiдування подiбного роду пов’язанi з просто вiдкриттям фактiв, але в ефективностi емоцiйного впливу на читацьку аудиторiю нi трохи не програють.
В силу причин полiтичного характеру ряд цiкавих для читача тем на довгий часовий перiод виявився в “почеснiй тiнi”. З початком перебудови цi теми стали предметом серйозних журналiстських розслiдувань. Таємницi ХХ столiття чинили i продовжують чинити вплив на розум i почуття людей. Ефектне подання подiбних матерiалiв в ЗМІ тiльки збуджує читацьку цiкавiсть до життя звичайної людини в незвичних обставинах, до з’ясування природи мужностi, якостей характеру, системи життєвих цiнностей, а своєрiдним вимiрювачем ступенi актуальностi виступає суспiльна думка, що формується по слiдам газетних виступiв i виражене в читацьких вiдгуках.
|
