Журнал "Дукля" (Словаччина, 1953–2004 рр.): органiзацiйний, проблемно-тематичний та жанровий аспекти
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
ІНСТИТУТ ЖУРНАЛІСТИКИ
КУШНІР ОКСАНА ВАСИЛІВНА
УДК 82–94: 070 (051)
Журнал “Дукля” (Словаччина, 1953–2004 рр.): органiзацiйний, проблемно-тематичний та жанровий аспекти
Спецiальнiсть 27. 00. 04 – теорiя та iсторiя журналiстики
дисертацiї на здобуття наукового ступеня
Київ – 2008
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
рисами. Задовольняючи iнформацiйнi потреби населення, видання фiксують соцiально-економiчнi, суспiльно-полiтичнi, культурнi подiї на територiї свого функцiонування. Перiодика нацiональних меншин є важливим засобом їхньої самоiдентифiкацiї в контекстi iнтеграцiйних процесiв та духовного взаємозбагачення. Особливо це стосується пряшiвчан, чия iсторична доля визначила для них роль посередника у взаєминах мiж Україною та Словаччиною.
Українська громада Чехословаччини, усвiдомлюючи тривалу полiтичну залежнiсть i свiй статус як нацiональної меншини, не раз обстоювала найоптимальнiший шлях збереження власної нацiональної iдентичностi у слов’янському ареалi – шлях лiтератури, науки й мистецтва, який, за визначенням І. Франка, “в’яже, а не роздiлює всi слов’янськi народи”[1]
.
закарпатський лiтератор розпочинав свiй творчий шлях у журналi чи газетi. Пропагувати українське письменство Словаччини було одним iз завдань газет “Слово народа” (1931–1932), “Пряшiвщина” (1945–1951), “Нове життя” (1950–до сьогоднi); журналiв “Наша земля” (1927–1929), “Голос життя” (1929–1938), “Голос молодi” (сiчень–травень 1938), “Колокольчик-Дзвiночок” (1946–1949), “Дружно вперед” (1951–по даний час), “Дукля” (1953–до сьогоднi). Друковане у них слово забезпечувало збереження культури української спiльноти, сприяючи розширенню меж її спiлкування зi свiтом.
лiтературно-мистецький та публiцистичний журнал “Дукля”
є характерним об’єктом для узагальнень щодо впливу перiодичних видань на духовне життя спiльноти, простеження тенденцiй розвитку преси у чужiй державi, визначення її ролi у мiжкультурних взаєминах. Понад пiвстолiття вiн iнформує про мистецькi й науковi здобутки пряшiвчан, сприяє створенню позитивного iмiджу української громади, подальшому зближенню та збагаченню двох народiв.
окремi положення, манiфестованi матерiалами часопису. Ширшi вiдомостi про iсторiю видання знаходимо в оглядових журналiстських працях Ф. Ковача, М. Фоллрiхової, у пiдсумкових редакцiйних публiкацiях, вiдгуках мiсцевої та радянської преси. Однак цi роботи є лише першим кроком на шляху комплексного аналiзу “Дуклi” як феноменального явища журналiстики та культури українцiв Словаччини.
полiтичнi та iсторичнi проблеми. Об’єктивний та неупереджений аналiз видання дозволяє осмислити типологiчнi особливостi перiодики нацменшин, визначити роль преси у процесi суспiльного спiвжиття етнiчних спiльнот.
Тернопiльського нацiонального педагогiчного унiверситету iменi Володимира Гнатюка. Проблематика дослiдження стосується курсiв “Історiя української журналiстики”, “Історiя української лiтературної критики”, “Історiя лiтератури”.
Мета дисертацiї – вивчити журнал “Дукля” крiзь призму умов його функцiонування як видання нацiональної меншини, здiйснюючи аналiз редакцiйної полiтики, структури, змiсту, особливостей iдейно-тематичної та жанрово-стильової типологiї публiкацiй, визначаючи мiсце друкованого органу в українському культурному життi Словаччини.
Задля досягнення окресленої мети розв’язувалися конкретнi завдання:
─ з’ясувати стан дослiдження проблеми в українському та зарубiжному журналiстикознавствi, окреслити повноту її джерельної бази;
─ реставрувати iсторико-культурнi та суспiльно-полiтичнi передумови виникнення альманаху “Дукля”;
─ розкрити програмнi засади редакцiї та процес їх реалiзацiї протягом iснування журналу;
─ зважити внесок провiдних творцiв часопису у його позицiонування; визначити їх роль в iсторiї української журналiстики Словаччини;
─ збагнути суть полемiчних виступiв i дискусiй iз теоретико-методологiчних проблем лiтературної творчостi, що велися на шпальтах видання;
─ охарактеризувати основнi iдейно-тематичнi i жанрово-стильовi групи художнiх текстiв, надрукованих у журналi “Дукля”, визначити роль пресової лiтератури для розвитку письменства нацiональної меншини;
─ проаналiзувати лiтературно-критичну публiцистику, окреслити проблемно-теоретичнi й жанровi вимiри лiтературно-критичного дискурсу видання;
─ оцiнити лiтературнi здобутки журналу “Дукля”, означити його мiсце у медiйному контекстi, в українському культурному життi Словаччини та в мiжкультурному дiалозi.
дисертацiйного дослiдження є лiтературно-мистецький та публiцистичний журнал “Дукля” (1953–2004, 286 номерiв).
Предмет
дослiдження складають особливостi становлення й закономiрностi розвитку журналу “Дукля” як видання української нацiональної меншини у Словаччинi, тематика, проблематика, жанровий канон лiтературних публiкацiй часопису.
Джерельну базу дослiдження становлять примiрники журналу “Дукля” (Пряшiв, 1953–2004); бiблiографiчнi довiдки, публiкацiї спогадiв та вражень одного з провiдних авторiв журналу – Ю. Бачi; результати вже вiдомих наукових дослiджень, якi стосуються проблематики дисертацiї, так i надбання української та зарубiжної пресознавчої, фiлологiчної, iсторичної наук.
Методологiчнi засади роботи ґрунтуються на принципах iсторизму, наукової об’єктивностi та достовiрностi. Для огляду преси української нацiональної меншини Словаччини використано загальнонауковi методи
– структурно-системний, порiвняльно-аналiтичний; при дослiдженнi журналу “Дукля” – хронологiчний, порiвняльно-iсторичний, конкретно-типологiчний та суто фiлологiчнi
– бiблiографiчно-описовий, бiографiчний, проблемно-тематичний, жанрово-стилiстичний методи.
Наукова новизна дисертацiї полягає в тому, що у нiй вперше зроблено спробу докладного аналiзу журналу “Дукля” як синтезуючого й визначального фактора у нацiонально-культурному життi словацьких українцiв, зокрема висвiтлено особливостi видання (концепцiя, структура, змiст), простежено еволюцiю редакцiйної полiтики часопису, окреслено внесок окремих постатей в iсторiю його розвитку.
функцiонування часопису. Спрямованiсть i змiст видання визначили головне завдання роботи – подати iсторико-лiтературну та лiтературознавчу панораму друкованого органу. У працi простежено iдейно-тематичну й жанрово-стильову типологiю художнiх та лiтературно-критичних творiв, опублiкованих у “Дуклi”, з’ясовано вплив журналу на розвиток української журналiстики та лiтератури Словаччини, визначено його роль у культурному життi нацiональної меншини.
Практичне значення роботи: матерiали дослiдження можуть використовуватися у процесi викладання курсiв iсторiї української журналiстики, теорiї лiтератури, iсторiї української лiтератури, лiтературної критики, а також спецкурсiв i спецсемiнарiв, зокрема “Українська преса за межами України”; при пiдготовцi систематичних покажчикiв змiсту перiодичних видань та при упорядкуваннi бiблiографiї української лiтературної преси; при створеннi пiдручникiв, методичних посiбникiв для студентiв-журналiстiв.
iменi В. Гнатюка за 2004–2007 рр., на науковiй сесiї Тернопiльського мiського осередку Наукового товариства iменi Т. Г. Шевченка (Тернопiль, березень 2006 р.), на всеукраїнських та мiжнародних науково-практичних конференцiях i семiнарах: “Термiносистема слов’янського лiтературознавства” (Тернопiль, 30 вересня–1 жовтня 2005 р.), “Українська перiодика: iсторiя i сучаснiсть” (Львiв, 28–29 жовтня 2005 р.), “Актуальнi проблеми журналiстикознавства” (Одеса, 13–14 жовтня 2005 р.), “Нацiональна перiодика початку XX столiття: розвиток i реалiзацiя української iдеї державотворення”, (Київ, 8–9 грудня 2006 р.), “Харкiв i Харкiвський унiверситет у розвитку української журналiстики” (Харкiв, 19–20 грудня 2006 р.).
Публiкацiї. За темою дисертацiйного дослiдження опублiковано 7 статей у фахових наукових виданнях.
Структура й обсяг дисертацiї. Робота складається зi вступу, трьох роздiлiв, висновкiв, додаткiв (2) i списку використаних джерел (289 позицiй). Основний змiст викладений на 171 сторiнцi, загальний обсяг дисертацiї 244 сторiнки.
аргументовано наукову новизну i практичну цiннiсть роботи, iнформовано про апробацiю дослiдження.
У першому роздiлi – “Часопис “Дукля” в контекстi журналiстики словацьких українцiв другої половини ХХ столiття” – окреслено джерельну базу з дослiджуваної проблеми, простежено iсторiю становлення й розвитку української журналiстики Словаччини, з’ясовано органiзацiйний аспект i програмнi засади журналу “Дукля”, виокремлено перiоди його iснування, проаналiзовано внесок провiдних творцiв видання у його позицiонування.
У пiдроздiлi 1. 1. “Історiографiя та джерела дослiдження” наголошено, що тема дисертацiї знаходиться на межi журналiстикознавства, iсторiї, культурологiї, науки про лiтературу, тому теоретико-методологiчну базу роботи формують джерела рiзних напрямкiв.
Першу групу джерел становить комплект журналу “Дукля” (Пряшiв, 1953–2004), що знаходиться у Львiвськiй науковiй бiблiотецi iменi В. Стефаника НАН України, Нацiональнiй бiблiотецi України iменi В.І. Вернадського (м. Київ), у фондах науково-культурного товариства “Бойкiвщина” (м. Дрогобич).
Достовiрним джерелом для дослiдження послужила лiтература з iсторiї України та Словаччини, з питань мiжнародних зв’язкiв: працi Ю. Бачi, О. Богiва, М. Вегеша, В. Задорожного, І. Ваната, Н. Коровiциної, В. Литвина, І. Миговича, М. Мушинки, М. Нагорняка, І. Панькевича, Я. Пилинського, Ю. Рилача, П. Стерчо, В. Трембiцького та iн. Вiдомостi про лiтературний сегмент мiжкультурної комунiкацiї є у роботах Г. Вервеса, М. Гайдая, П. Гонтара, В. Павелка, Ф. Погребенника, В. Шевчука, у збiрнику “Украинско-чехословацкие интернациональные связи” (1989) та iн. Українську школу репрезентують працi Р. Гром’яка, Є. Кирилюка, В. Микитася, О. Мишанича, О. М. Мольнар-Мундяк, В. Моторного, Ф. Погребенника.
Словацька наукова українiстика представлена роботами Ф. Тiхого. В. Бобека, Р. Бртаня, М. Мольнара, Л. Баботи, Ф. Ковача, М. Романа, авторiв збiрника “З iсторiї чехословацько-українських зв’язкiв” (1959).
Третя група джерел – працi з iсторiї української журналiстики в Українi та за її межами: бiблiографiчнi покажчики М. Мартинюка, Ф. Погребенника, Ю. Тернопiльського, І. Бойка, О. Фединського, А. Юричка; працi науковцiв радянського перiоду О. Дея, В. Дмитрука, П. Федченка; напрацювання початку 90-х рокiв XX столiття В. Владимирова, С. Горевалова, В. Гутковського, І. Крупського, А. Животка, І. Михайлина, П. Федоришина, розвiдки молодих пресознавцiв А. Кобинець, Р. Радчик та iн. Особливе значення для вивчення теми мають працi О. Бартко, М. Гдакович, І. Капраль, Н. Лощинської, С. Семенко, В. Хропка, у яких розкрито особливостi функцiонування лiтературної преси.
Безпосереднiм джерелом для дисертацiї були дослiдження української преси в iнших країнах, зокрема розвiдки М. Боровика, О. Гриценка, О. Денеки, І. Крупського, Й. Лося, Ю. Покальчука, М. Присяжного, О. Савченко, Н. Сидоренко, І. Срiбняк, М. Тимошика, О. Цап, І. Чорнописького, вибранi публiкацiї з наукового збiрника “Українська преса за межами України” (1996 р.) та матерiалiв Всеукраїнської науково-теоретичної конференцiї “Українська перiодика: iсторiя i сучаснiсть” (2002, 2003 рр.). Інформацiю про українськi видання Чехо-Словаччини знаходимо у роботах В. Габора та І. Добоша, О. Пономарiва, П. Пронiна, О. Рудловчак, М. Штеця, М. Фоллрiхової.
Журнал “Дукля” ще належно не поцiнований в українсько-чехо-словацькому пресознавствi. Вiдомi лише окремi вiдгуки, рецензiї, огляди, опублiкованi у мiсцевiй пресi, зокрема Ю. Дацка, З. Франко, Й. Гвiща, Ф. Ковача, Р. Корецького, О. Рудловчак, у радянськiй перiодицi – О. Гуреїва, В. Бондара, М. Олiйника, оцiннi публiкацiї на сторiнках “Дуклi” – Ю. Гарбара, Ф. Гондора, Я. Соловича.
Четверту групу джерел становлять працi з iсторiї пряшiвського письменства: колективна монографiя “Лiтература чехословацьких українцiв (1945–1967). Проблеми й перспективи” (1988), розвiдки Ю. Бачi, Ф. Ковача, М. Романа, Д. Павличка, З. Ґеник-Березовської.
Дисертацiя базується на методологiчних засадах, викладених у дослiдженнях загальних тенденцiй розвитку української журналiстики (В. Бебик, О. Сидоренко, І. Бондар-Терещенко, В. Здоровега, Ю. Колiсник, А. Москаленко, Б. Потятиник, В. Рiзун, А. Чiчановський, В. Шкляр), а також специфiки журналiстських жанрiв (В. Здоровега, І. Михайлин, В. Ворошилов, М. Вуароль, М. Кiм, В. Горохов, В. Пельт, Г. Мельник, А. Тепляшина, В. Моїсеєв, А. Тертичний та iн.).
А. Корокотiної, Н. Кучми, В. Полякова, Ю. Суровцева, Т. Щукiної та iн. послужили критерiями для характеристики лiтературно-критичного доробку журналу “Дукля”.
Глибше познайомитися з персоналiями окремих творцiв журналу допомогли матерiали iнтерв’ю, бiблiографiчнi огляди, зокрема, Ю. Бачi.
Перiодика словацьких українцiв виникла у другому десятилiттi минулого столiття, що було зумовлене вiдсутнiстю мiсцевої журналiстської традицiї. У серединi XIX вiку зафiксовано спроби творити друкованi видання для закарпатцiв, якi мали б обслуговувати i пряшiвчан:
. У цих газетах активними дописувачами були українцi Словаччини.
Журналiстику пряшiвських українцiв започаткувала газета для “рутенiв” “Наше Отечество” населення.
Власне “українським нацiональним органом” на Пряшiвщинi стала газета “Слово народа”
(1931–1932, редактор І. Невицька). Зiнiцiйована “народовцями”, газета публiкувала українською мовою зразки мiсцевої художньої лiтератури, спроби лiтературної критики. Видання вiдiграло значну роль у справi захисту i поширення рiдного слова на Пряшiвщинi, збереження й розвитку власної культури, утвердження нацiональної самобутностi в чужоземному довкiллi.
“Русское слово”
(1924–1939) та “москвофiльська” “Народная гезета”
(1924–1936). Одночасно тут функцiонувала комунiстична преса Закарпаття i празький мiсячник “Поступ”
(1931–1933).
Повоєнну українську журналiстику Словаччини започаткувала газета “Пряшiвщина”
– орган Української Народної Ради Пряшiвщини (УНРП), що виходив у 1945–1951 роках пiд редагуванням І. П’єщака, В. Карамана i Ф. Лазорика. За час свого iснування газета здiйснила значну культурно-виховну роботу, висвiтлюючи важливi соцiальнi, полiтичнi, мистецькi й науковi здобутки пряшiвчан, друкуючи матерiали про полiтичний i нацiональний розвиток Чехо-Словаччини, про економiчнi, соцiальнi та культурнi змiни в Радянському Союзi.
Культурна спiлка українських трудящих (КСУТ) iз серпня 1951 року почала видавати суспiльно-полiтичний щоденник “Нове життя”
. Як орган крайкому КПСС газета дотримувалася партiйної лiнiї у структурi, форматi i змiстi. Попри данину своєму часовi, виразнiй “кабiнетностi” матерiалiв, статей “на продовження”, це видання вiдiграло важливу роль у суспiльно-культурному розвитку словацьких українцiв. Двотижневик нерегулярно виходить i сьогоднi.
“Щомiсячний культурно-громадський iлюстрований журнал” “Дружно вперед” сьогодення, репортажi, нариси з минулого мiсцевого населення поєднувалися з численними iлюстрацiями, фотографiями, якi мали вагоме пiзнавальне значення.
“Карпатская звезда”
(1946–1947), яка з 1947 року стала двомовною i виходила пiд назвами “Карпатская звезда–Карпатська звiзда”; мiсячником “Зоря”“Колокольчиком-Дзвiночком”
, який у 1947–1950 роках видавала Спiлка молодi Карпат;
, яка з 1968 року виходила пiд назвою “Веселка”.
У пiдроздiлi 1. 3. “Історiя створення та основнi етапи функцiонування журналу “Дукля” розкрито п’ятдесятилiтню еволюцiю видання.
“Дукля” заснована як альманах-квартальник у березнi 1953 року при видавництвi КСУТ Чехо-Словаччини членами Гуртка українських письменникiв при Спiлцi чехо-словацьких письменникiв (Ю. Боролич, В. Зозуляк, Ф. Іванчов, А. Кусько, Ф. Лазорик, І. Мацинський, М. Питель, І. Прокiпчак, О. Рудловчак, М. Шмайда).
П’ятдесятирiчний шлях журналу “Дукля” був нелегким. Тематичну спрямованiсть, змiст, регулярнiсть опублiкованих матерiалiв i тираж (1 тис. примiрникiв) визначали власнi можливостi лiтературних сил Пряшiвщини. Гальмували розвиток видання частi змiни складу й керiвництва редакцiї. Свого часу на чолi журналу стояли: І. Мацинський, Ю. Боролич, Ф. Іванчов (1953–1956), Ф. Лазорик (1956–1957), Ф. Іванчов (1958–1967, 1970–1971), Ф. Ковач (1967–1969, 1972–1989), М. Ілюк (1990–1991), І. Яцканин (1992–2004). Помiчником редакцiї виступала редакцiйна колегiя.
публiкацiй.
Упродовж рокiв на сторiнках “Дуклi” iснували вiддiли “Поезiя”, “Художня проза”, “Сатира i гумор”; “Переклади”, “З чеської прози”, “Голос Радянського Закарпаття”, “Мости дружби”, “До антологiї дружби”; “Критика i публiцистика”; “Про нас пишуть”, “Знайомтесь”, “Із роду в рiд”; “Мистецтво”, “Театр”, “НХС”, “Етнографiя i фольклор”, “Звичаї”; “Бiблiографiя”, “Новi книги”.
Хронологiчно iсторiю журналу “Дукля” можна подiлити на чотири перiоди: етап становлення
: 1953 – 1956 роки; кульмiнацiйний
: кiн. 50-х – 60-тi роки; прорадянський
: 1970-тi – 80-тi роки;
1989 – по даний час.
На початку свого iснування альманах, виконуючи заманiфестоване у першому номерi зобов’язання “активiзувати лiтературнi сили краю i спрямувати їх на будiвництво соцiалiзму”[2]
, друкував багато “псевдолiтератури” низької художньої вартостi: панегiричнi вiршi на патрiотичну й соцiальну тему, оповiдання, нариси, публiцистичнi статтi про трагiзм вiйни й мирнi буднi розбудови “соцiалiстичного суспiльства”. Це було зумовлено “неiснуванням” лiтературної критики, яка зводилася до анотацiй-повiдомлень про вихiд з друку нової книжки: про її тему, iдею, авторський задум, переказування змiсту.
З кiнця 50-х рокiв на сторiнках “Дуклi” формується українська лiтературна критика Словаччини у публiкацiях Ю. Бачi, М. Гиряка, Ф. Гондора, І. Мацинського, В. Хоми, А. Червеняка, А. Шлепецького та iн. Альманах тодi поповнився мистецькими зразками творчостi Є. Бiсс, Ю. Боролича, І. Галайди, С. Гостиняка, В. Дацея, Й. Збiглея, Ф. Іванчова, І. Мацинського, Й. Шелепця, М. Шмайди. Орган друкував твори “шiстдесятникiв”, репресованих письменникiв, подавав iнформацiю про загальноукраїнське культурне життя. Завдяки редакцiйнiй органiзацiї І. Мацинського та життєвiй фiлософiї Ю. Бачi, полемiчному слову Ф. Гондора часопис “Дукля” у 1960-х роках став явищем загальноукраїнського значення, виконуючи функцiї, якi мала б виконувати загальнонацiональна преса щодо українцiв поза межами України.
Вторгнення 1968 року в Чехо-Словаччину радянських вiйськ зруйнувало вiдраднi тенденцiї оновлення культурного життя української громади. З лiтературного процесу були вилученi кращi його представники: Ю. Бача, В. Дацей, С. Макара, І. Мацинський, М. Мушинка, Й. Шелепець, М. Шмайда. На лiтературнiй аренi лiдерами стали В. Зозуляк, І. Прокiпчак, якi ще на початку десятилiття перебували на периферiї культурного життя. Тогочасну критику журналу творили В. Коман, Ф. Ковач, М. Роман поверховими рецензiями на окремi видання та оглядовими працями про життя i творчiсть письменникiв. У результатi – двадцять рокiв застою в українському лiтературному життi.
Другий роздiл “Проблемно-тематична палiтра журналу “Дукля” складає аналiз пiвстолiтнього розвитку пряшiвської лiтератури, здiйсненого у дiапазонi творчих пошукiв авторiв видання.
Пiдроздiл 2. 1. “Поетичнi твори” розпочинається тезою, що у продукцiї журналу “Дукля” провiдне мiсце займає поезiя, а поетичний доробок видання охоплює тексти рiзнотипної образностi й версифiкацiйної майстерностi.
У першi три роки поезiю альманаху репрезентували Ф. Лазорик та І. Мацинський, якi творили в рiчищi культiвських тем i художнiх засобiв.
Наприкiнцi 50-х рокiв XX столiття поетичний дискурс “Дуклi” поповнили представники “середнього поколiння”: Ю. Бача, В. Гайний, І. Галайда, Й. Збiглей, С. Макара, Й. Шелепець. Вони засвiдчили тенденцiю до iндивiдуалiзацiї тогочасного лiтературного процесу, представивши гостру поетичну публiцистику (Ю. Бача), експресiонiстичну поезiю фрагментiв (І. Галайда), хрестоматiйний гладкопис (Й. Шелепець). Кульмiнацiєю формальних експериментiв стали “фiгурнi вiршi” C. Макари.
З-помiж пряшiвських поетiв-шiстдесятникiв найвиразнiше порушував традицiйнiсть тем i форм Й. Збiглей. Зв’язок iз загальноукраїнською словеснiстю того часу найчiткiше простежується у вiршах В. Гостиняка. У 60-х роках XX cтолiття автори-початкiвцi М. Дробняк, М. Немет, а за ними – Н. Гиряк, М. Бобак утверджували на сторiнках “Дуклi” нову концепцiю життя, нове розумiння моралi й гуманностi, яке втiлювали у некласичних формах, свiжих образах, оригiнальних художнiх засобах. Вони прагнули схоплювати життя в його суперечностях i конфлiктах, тому зосереджувалися на дрiбних спостереженнях i настроях, на власних рефлексiях стосункiв зi свiтом.
Протягом 70-х–90-х рокiв когорту поетiв журналу поповнили постатi В. Конопелця, С. Сухого, тексти яких гiдно представили мiсцеве вiршоване слово на свiтовiй аренi. Своєрiдним феноменом можна вважати жiночу поезiю Г. Коцур, М. Няхай, Л. Ярмак.
У пiдроздiлi 2. 2. “Художня проза” проаналiзовано прозовий доробок журналу, представлений переважно “малими” жанрами: оповiданнями, новелами, нарисами, етюдами, ескiзами, есе тощо.
Першi п’ять рокiв iснування альманаху домiнувала “мала проза” Ю. Боролича, І. Гриця-Дуди, В. Зозуляка, Ф. Іванчова, А. Куська, Ф. Лазорика, І. Мацинського, І. Прокiпчака, М. Шмайди. Тематика їхнiх творiв обмежувалася життям села, його iсторiєю та тогочасними проблемами. Сюжети творiв будувалися за принципом зiткнення позитивних i ворожих тенденцiй, втiлених у конкретних постатях. Трафаретностi тем, сюжетiв, вiдповiдали спрощенi засоби художнього зображення та описово-розповiдна манера викладу.
С. Гостиняк) розширювало тематичний дiапазон творiв, увиразнювало iндивiдуальну цiннiсть людини з її внутрiшнiм свiтом, сферою бажань i прагнень, ускладнювало спектр формальних можливостей малої прози.
Сьоме десятилiття втратило попереднi досягнення, силомiць вилучивши з лiтературного процесу Ю. Бачу, Є. Бiсс, В. Дацея, І. Мацинського, М. Шмайду. Художню прозу журналу тодi репрезентували: “художнi документи соцiалiстичних перетворень” В. Зозуляка, художньо-документальнi нариси й гуморески Ф. Іванчова, олiтературненi народнi оповiдi А. Галчак. Найбiльшу цiннiсть з-помiж прозової продукцiї “Дуклi” 70-х рокiв становлять соцiально-психологiчнi етюди з життя мiста й села С. Ганущина, а також психологiчно-фiлософськi замальовки І. Галайди.
У 80-х–90-х роках ХХ столiття на лiтературну арену журналу повернулися Ю. Бача, Є. Бiсс, В. Дацей, М. Шмайда. До них приєдналися молодi автори Н. Вархол, М. Мальцовська, М. Немет, І. Яцканин, якi вдихнули свiжi сили в українську прозу Словаччини.
Вагомим аргументом наполегливих шукань пряшiвськими письменниками нетрадицiйних естетичних та суспiльних еталонiв, свiжих форм i засобiв моделювання дiйсностi ставали публiкацiї в “Дуклi” уривкiв з епiчних полотен М. Шмайди, В. Зозуляка, Ф. Лазорика, М. Дробняка, В. Дацея, Ю. Боролича.
У пiдроздiлi 2. 3. “Лiтературно-критична публiцистика” дослiджується процес поглиблення критичного мислення в контекстi журнальної публiцистики.
Критичнi тексти часопису “Дукля” засвiдчили еволюцiю в розумiннi основних лiтературознавчих питань: вiд публiцистичних, iдейно-змiстових аспектiв лiтератури як одного з виявiв дiйсностi (“лiтературно-критичної публiцистики”) до естетичних законiв творення письменства як специфiчної форми пiзнання й зображення довкiлля (“публiцистичної критики”)[3]
.
Публiцистичнiсть критичного мислення найбiльше увиразнилася протягом перших рокiв iснування журналу, передусiм при розглядi розумiння сутi лiтератури, її суспiльних функцiй i закономiрностей творення. У перiод культу особи Сталiна, домiнувала iдеологема лiтератури як “частини загальнопролетарської справи” розбудови нового суспiльства, яка скеровувала головне завдання письменника на iлюстрування “прогресивних” iдей, слушностi партiйних рiшень, далекоглядностi великих iдеалiв i прищеплювання їх читачам.
авторiв на експериментування у галузi архiтектонiки i жанру, наполегливо артикулювався формат формально-стильових пошукiв. На сторiнках “Дуклi” розгорнулася полемiка щодо мiсцевих лiтературних традицiй, яка резюмувала мiркування про мiсце письменницької спадщини i мiру її використання у розвитку словесностi краю. Розвиток критики видання закладав основи теорiї лiтературної критики.
Центральною проблемою критичної дiяльностi авторiв журналу була система критерiїв художностi лiтературних творiв. Повоєнне пряшiвське письменство творили й оцiнювали за “мiсцевими критерiями”, вiдповiдно до яких усе написане у формi вiршiв, п’єс, оповiдань вважалося художньою лiтературою. 60-тi роки закрiпили мiцнi позицiї лiтературознавчих критерiїв, чинних на теренi всiєї словесностi. Художнi твори схвалювалися за їх естетичнi вартостi. Лiтературно-критичнi метаморфози 70-х–80-х рокiв звели нанiвець усi досягнення минулого десятилiття. Аналiтичне мислення часопису модифiкується у XXI столiттi, коли першочерговим завданням критикiв надалi залишається належна оцiнка дотеперiшнього письменницького доробку пряшiвчан, для чого передусiм переформульовується система мистецьких критерiїв.
Публiцистичний голос критикiв журналу найвиразнiше звучав у публiкацiях, присвячених взаємозв’язку письменника з читачами, сприймання лiтературного твору. Актуальнiсть проблеми читацтва для дописувачiв “Дуклi” активiзувалася потребою популяризувати свою творчiсть, розширювати коло власної читацької аудиторiї та пропагувати часопис. Критики пiдкреслювали дiалектичний характер зв’язку письменника й читача i застерiгали проти слiпого пристосування до смакiв окремої групи людей.
Третiй роздiл “Жанровi особливостi публiкацiй журналу “Дукля” присвячено аналiзовi генологiї публiцистики видання.
У пiдроздiлi 3. 1. “Специфiка жанру рецензiї” вiдзначено, що рецензiї складали найчисленнiшу групу жанрiв серед публiкацiй журналу.
Процес розвитку рецензентської практики видання не був рiвнозначний, а зумовлювався динамiкою духовного життя української спiльноти.
Протягом перших трьох рокiв iснування альманаху Ф. Ковач, І. Волощук, Ю. Муличак, А. Шлепецький, М. Мольнар виступили з бiблiографiчними замiтками
й анотацiями
,
, звичайними журнальними рецензiями
й виступали тiльки реєстраторами лiтературних фактiв у численних iнформацiйних повiдомленнях про вихiд з друку нової книжки, про її тему, iдею, здогадний авторський задум, стисло передаючи змiст.
До початку шостого десятилiття в дуклянських рецензiях Ю. Бачi, І. Галайди, М. Мольнара, В. Хоми, А. Червеняка змiцнювалися основи критичних традицiй, формувався кардинально iнший пiдхiд до оцiнки художнiх текстiв, усталювалася нова система критерiїв пряшiвського письменства. Вiдтепер рецензування прагнуло осмислити художнiй свiт твору через висвiтлення рiвнiв структури, специфiки мистецького моделювання дiйсностi, особливостей iндивiдуального стилю автора, його формальних пошукiв.
Серед критичного доробку журналу рецензiя кiлькiсно переважала i протягом 70-х–80-х рокiв, проте знову розгорталася в руслi публiцистичної критики, зводячи лiтературний аналiз до соцiально-полiтичних характеристик.
Окрему групу в журналi складали рецензiї на перекладнi твори. Рецензiї на прозовi видання носять, зазвичай, iнформативний характер, у них мало уваги якостi перекладу Рецензiї на поетичнi переклади проблематизують перекладацтво, знання мов, важливiсть розумiння задуму.
У рецензiях прози бiльше заiдеологiзованих суперечок та полемiки, натомiсть рецензiї на поетичнi твори акцентували увагу на формально-стильовому аспектовi аналiзу. Характер видання, домiнуючий iдеологiчний аспект при аналiзi текстiв зумовив структурований, “монологiчний” виклад рецензiй, у якому перiодично проглядалася дiалоговiсть.
У пiдроздiлi 3. 2. “Особливостi портретного нарису” дисертант враховує, що в журналi “Дукля” домiнували рiзновиди лiтературно-критичного портрета
– вiд оповiдi про життєвий шлях письменника, яка дає оцiнку творiв крiзь призму фактiв бiографiї та своєрiдностi свiтосприймання автора, до розкриття творчої iндивiдуальностi митця шляхом пильного аналiзу його творiв.
Авторами бiльшостi портретних нарисiв виступали фахiвцi-критики (Л. Бабота, З. Ґеник-Березовська, Ф. Ковач, М. Мольнар, М. Роман, О. Рудловчак, А. Шлепецький), якi писали переважно ювiлейнi публiкацiї та некрологи, присвяченi вiдтворенню творчої постатi пряшiвських письменникiв чи авторiв сусiднiх лiтератур.
Портретним рiзновидам жанру властивий високий ступiнь суб’єктивностi, який проявляється в установцi, з якою критик пiдходить до творення працi, у доборi й компонуваннi матерiалу, у композицiї публiкацiї, у структурi й логiцi аналiзу творчостi чи окремих творiв.
У 90-х роках переосмислюється суть i значення мистецтва слова, мiсце автора, твору й читача у лiтературному процесi. Вiдтак, у
журналу переглядалася творчiсть письменникiв старшого поколiння, по-новому оцiнювалися спроби молодих лiтераторiв, зверталася увага на важливi фiлософсько-моральнi та етичнi проблеми загальнолюдського формату, поглиблювався психологiзм у змалюваннi персонажiв, стильовi пошуки.
проблем, використанням порiвнянь, прийому аргументацiї вiд протилежного, паралельного використання елементiв наукового та художнього стилiв.
Видiляються у часописi
якi пропонують короткi вiдомостi про малознайомого читачам портретованого, формують загальне уявлення про нього, також портретний цикл про І. Мацинського, що поєднав рiзнi форми жанру: “штрихи до портрета”, мемуарну розповiдь, художнiй етюд, баладу.
Пiдроздiл 3. 3. “Рiзновиди журнальних оглядiв” презентує особливостi оглядових публiкацiй на сторiнках журналу “Дукля”.
Найчисленнiшу групу становить тематичний рiзновид,
зокрема лiтературнi огляди
, спрямованi на цiлiсне осмислення поточного розвитку мистецтва слова, пiдсумовування досягнутого протягом певного часу. Оглядовi виступи в журналi увиразнили двi тенденцiї: вплив радянських соцiологiчних пiдходiв на аналiз лiтературного життя українцiв Словаччини та поступове звiльнення вiд них i орiєнтацiю на європейськi мистецькi канони.
загальних оглядiв лiтератури
найчастiше були з’їзди нацiональних письменницьких спiлок, конференцiї, визначнi iсторичнi або полiтичнi подiї, що зумовлювали вiдповiдну спрямованiсть, структуру i тональнiсть публiкацiй. Хронiкальним викладом змiн провiдних тенденцiй, їх втiлення в окремих родах i жанрах, авторськiй творчiй манерi обмежилися І. Волощук, М. Роман, М. Мольнар.
У 60-х i в кiнцi 80-х рокiв арену видання заповнюють проблемнi огляди
І. Галайди, І. Яцканина, В. Хоми, О. Зiлинського, у яких хронологiчний принцип органiзацiї матерiалу поступався проблемному, логiка авторської думки розгорталася вiдповiдно до ключового питання певного потоку лiтератури, якi ряснiють композицiйно i стилiстично вдало оформленими теоретичними роздумами, порiвняннями, фаховими коментарями.
З метою регулярного висвiтлення й оперативної оцiнки дiяльностi видання, виконання його завдань друкувалися журнальнi огляди “Дуклi”
. За змiстом вони подiляються на характеристику прози (М. Роман, Ф. Ковач), поезiї (М. Неврлий, О. Зiлинський), перекладацької творчостi (Ю. Кундрат). Попри вiдмiнностi рiчнi огляди преси
мають спiльнi особливостi, вираженi у фрагментарностi структури, вiдсутностi загальнолiтературного контексту, що позбавляє критикiв можливостi цiлiсної характеристики окремих явищ.
Кiлькiсно найменше представленi у виданнi
В. Хоми, Я. Юрчо, якi виконували орiєнтацiйну i спонукальну функцiї, заохочували читачiв до читання маловiдомих або зовсiм не знаних їм авторiв.
У жанрових оглядах
автори (М. Роман, Я. Юрчо) найчастiше зверталися до жанру роману. Рiдше зустрiчаються .
У пiдроздiлi 3. 4. “Модифiкацiї жанру аналiтичної статтi” констатовано, що у журналi “Дукля” найменше представлена стаття. Профiльна спрямованiсть видання, його програма й автура зумовили домiнування лiтературно-критичної статтi.
Критичну думку журналу формували передусiм критики-практики, з яких лише окремi спромагалися формулювати актуальнi проблеми розвитку словесностi чи накреслювати шляхи їх вирiшення. Це дає пiдстави говорити як про рiзновиди жанру статтi, так i про вимiри статтi в текстах iнших жанрiв, надрукованих у “Дуклi”.
Зразки проблемної
, полемiчної статтi
представили у журналi В. Хома, Ю. Бача, М. Гиряк, О. Рудловчак, В. Жiдлiцький, А. Червеняк, П. Гула, Й. Шелепець та iн.
У проекцiї проблемної диференцiацiї “дифузiя” жанрiв найяскравiше проявлялася при аналiзi теоретичних питань, пов’язаних з окремими творами, їх тенденцiями, з пошуками нових жанрових i тематично-стильових втiлень (проблемна стаття-рецензiя
).
Серед пошукiв генологiчних окреслень завершеного лiтературного твору знаходимо розмiрковування над домiнантами художньої виразностi певного автора i його творiв, мовний аналiз iз рiзною обґрунтованiстю оцiнок, теоретичнi статтi про рiвень мовної майстерностi окремого лiтературного потоку.
У журналi “Дукля” стаття була домiнантною формою критичної дiяльностi лише протягом 60-х рокiв XX столiття. У центрi таких праць стояли теоретичнi або методологiчнi питання словесностi: предмет i способи його художнього освоєння (Ю. Бача), функцiї мистецтва слова у суспiльствi (О. Рудловчак), провiднi засади письменницької творчостi, формально-мистецькi шукання в межах окремих родiв i жанрiв (П. Гула, М. Ільницький).
Проблемнi статтi часопису 60-х рокiв сформували найгострiшу за всю iсторiю лiтератури словацьких українцiв полемiку щодо шляхiв i перспектив її розвитку. У взаємному спiлкуваннi А. Червеняка, Ю. Бачi, І. Галайди, А. Пестременка, Й. Шелепця, О. Зiлинського артикулювалися питання, актуальнi для мистецтва слова взагалi та зокрема для пряшiвського письменства.
Окремий проблемний напрям явили статтi О. Зiлинського, В. Хоми, Ю. Бачi про основнi моменти лiтературної критики.
У висновках узагальненi результати дослiдження й пiдсумованi основнi положення дисертацiї:
Вилонювання часопису Української фiлiї Спiлки словацьких письменникiв “Дукля” органiчно поставало з суспiльно-полiтичних процесiв, якi вiдбувалися в Чехо-Словаччинi середини ХХ столiття. Поява видання зумовлена потребою збереження духовного генофонду пряшiвчан у форматi друкованого слова.
“Лiтературно-мистецький i публiцистичний”
профiль органу визначав тематику i структуру видання, розгалуженiсть рубрик, характер публiкованих матерiалiв. Журнал друкував художнi спроби, публiцистичнi й науковi працi пряшiвських авторiв, зразки творчостi письменникiв України, у перекладi рiдною мовою тексти словацьких i чеських митцiв. Часопис оцiнював поточнi подiї мiсцевого культурного життя, висував на обговорення кардинальнi проблеми iснування народу.
керiвникiв часопису. Прiоритетнi принципи журнальної полiтики, дають достатнi пiдстави для виокремлення чотирьох перiодiв функцiонування “Дуклi”.
Свого iдейно-естетичного пiку видання досягнуло за редакторства Ф. Іванчова (1958–1967). Тодi художнiй рiвень опублiкованих творiв, характер лiтературно-публiцистичних проблем, сформували новий тип україномовного журналiстського дискурсу на Пряшiвщинi, надали “Дуклi” загальноукраїнського значення. Важливу роль при цьому вiдiграли публiкацiї та редакцiйна дiяльнiсть зокрема Ф. Гондора, І. Мацинського та Ю. Бачi.
спiванкової полiтичної лiрики до модерних текстiв з виразним заглибленням у психологiю особистостi, представивши процес диференцiацiї iдейно-тематичних горизонтiв та формально-стильових уподобань.
в прозi); художню образнiсть (метафоричнiсть, символiка, фiлософiчнiсть); версифiкацiйну технiку (ускладнення ритмiки, апробацiя модерних вiршованих прийомiв).
Важливе мiсце у часописi займала жiноча поезiя, Г. Коцур, М. Няхай, Л. Ярмак, а також сонетний цикл І. Мацинського, якi увиразнили особливий естетичний феномен пряшiвської лiтератури, сформований своєрiдною духовною атмосферою на перетинi мiсцевої, словацької, чеської та загальноукраїнської словесностi.
Прозовий доробок “Дуклi” представлений переважно “малими” жанрами: оповiданнями, новелами, нарисами, етюдами, ескiзами, есе тощо. Виразно окреслюються двi художньо-естетичнi парадигми: “традицiйна” на фабульно-хронологiчнiй основi i новаторська, спрямована на осмислення людської особистостi та її психологiчне моделювання. Становлення модернiстичної парадигми зумовлювало збагачення тематичного кола прози часопису, розширення спектру формально-стильових експериментiв.
видання в розвитку мiсцевої словесностi та мiжкультурного дискурсу.
Критичний дискурс журналу “Дукля” формувався на межi лiтературної критики та публiцистики. Критичнi виступи часопису фiксували стан розвитку україномовної лiтературної критики Словаччини й активно впливали на її формування. Теоретичнi пошуки видання iнспiрувалися векторами iснування мiсцевої словесностi.
Основними жанрами лiтературно-критичної публiцистики видання були: рецензiї, портретнi нариси, огляди, аналiтичнi статтi. Найчисленнiшу групу складали рецензiї, особливо мiнi-рецензiї та iсторико-лiтературнi працi. Найпоширенiшими формами портретних нарисiв були ювiлейнi публiкацiї та некрологи. Найрiдше зустрiчалися проблемно-теоретичнi статтi, породжуванi станом художнього дискурсу i наукового потенцiалу журналу.
Оперативнiсть реагування на новi художнi твори, на виступи опонентiв при кволiй традицiї лiтературознавчих напрацювань визначала тенденцiю до “дифузiї” критичних жанрiв або їх циклiзацiї). Мова i стиль критичного дискурсу залежали вiд iдейно-естетичної орiєнтацiї редакцiї певного перiоду та вiд особистостi самого критика, що виокремлювало власне науковий i письменницький типи критичного мислення.
Журнал “Дукля” став специфiчно нацiональним виявом самоiдентифiкацiї українцiв у чужiй державi. Плекаючи словесними засобами нацiональне “я”, автори видання, з одного боку, демонстрували свою орiєнтацiю на українську нацiю, формували нацiональну свiдомiсть iнтелiгенцiї, а з iншого, будучи складовою культурного потенцiалу України i Словаччини, доводили необхiднiсть iнтеграцiї української нацiональної меншини у словацьке суспiльство на засадах взаємопорозумiння i духовного взаємозбагачення.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
Гнатюка, 2004. – Вип. XV. – С. 358–368.
2. Кавун О. В. Проблема читача в українському лiтературному процесi Словаччини (на матерiалi публiкацiй журналу “Дукля”) / О. В. Кавун // Науковi записки. Серiя: Лiтературознавство. – Тернопiль: ТНПУ iм. В. Гнатюка, 2005. – Вип. XVI. – С. 162–169.
3. Кавун О. В. Преса українцiв Схiдної Словаччини (повоєнний перiод) / О. В. Кавун // Дiалог. Медiа-студiї: зб. наук. пр. / за заг. ред. Александрова О. В. – Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2006. – Вип. 4. – С. 50–58.
4. Кавун О. В. Жанрове визначення оповiдання українського письменника Словаччини Іллi Галайди “Слово про жайворонкiв” / О. В. Кавун // Термiносистеми сучасного лiтературознавства: досвiд розробки i проблеми: науковий семiнар / за ред. Р. Гром’яка. – Тернопiль: Редакцiйно-видавничий вiддiл ТНПУ iм. В. Гнатюка, 2006. – С. 313–321.
5. Кавун О. В. Модифiкацiї критичної статтi на сторiнках альманаху “Дукля” / О. В. Кавун // Науковi записки Інституту журналiстики. – К.: Навч. -полiгр. лабораторiя Ін-ту журналiстики Київ. нац. ун-ту iм. Т. Г. Шевченка, 2006. – Т. 25. – С. 62–68.
6. Кавун О. В. Особливостi жанру лiтературного портрета часопису “Дукля” / О. В. Кавун // Теорiя лiтератури, компаративiстика, українiстика: зб. наук. пр. з нагоди 70-рiччя доктора фiлологiчних наук, професора, академiка Академiї наук Вищої школи України Романа Гром’яка / упор. М. Лановик, З. Лановик, І. Папуша, О. Лабащук, Я. Гринишин, С. Ткачов // Studia metodologica. – Тернопiль: Пiдручники i посiбники, 2007. – Вип. 19. – С. 127–133.
51. – С. 187–190.
[1]
Зв’язки Івана Франка з чехами та словаками: Статтi, матерiали й дослiдження до iсторiї чехословацько-українських взаємовiдносин / упоряд. М. Мольнар, М. Мундяк. – Братислава: Словацьке вид-во худож. лiт., 1957. – С. 504.
[2]
Ілюк М. Тридцятирiчний шлях. Анкета з приводу ювiлею журналу / М. Ілюк // Дукля. – 1982. – № 4. – С. 53.
[3]
Моторнюк І. Лiтературна критика в системi журналiстики / І. Моторнюк // Вiсник Львiвського унiверситету. Серiя журналiстика / М-во освiти i науки України, Львiв. нац. ун-т iм. І. Франка. – Львiв, 2002. – Вип. 22. – С. 148–149.
|
