Видавництво художньої літератури в Радянському Союзі в 20-90-х роках

Видавництво художньої лiтератури в Радянському Союзi в 20-90-х роках МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ. І. І. МЕЧНИКОВА КУРСОВА РОБОТА ВИДАВНИЦТВО ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ В РАДЯНСЬКОМУ СОЮЗІ В 20-90-Х РОКАХ ПЛАН ВСТУП 2. 1 Ідеологiчне значення художньої лiтератури в СРСР 2. 2 Поняття «художня лiтература» 2. 4 «Художественная литература», «Советский писатель», «Радуга» – центральнi видавництва художньої лiтератури в СРСР Вступ Перiод iснування Союзу Радянських Соцiалiстичних Республiк (з 1922 по 1991 рiк) займав досить специфiчний вiдрiзок часу, який був переповнений значними свiтовими подiями. Найяскравiший приклад  Друга Свiтова вiйна, з якої радянський народ по офiцiйним даним вийшов переможцем. Нi для кого не секрет, що Радянський Союз у свої часи був дуже могутньою, потужною, територiально величезною державою, i безперечно, являвся конкурентом i потенцiйно небезпечним ворогом для всiх iнших країн свiту у будь-якiй сферi людської дiяльностi. Не було такої галузi, в якiй СРСР не вiдзначив би власнi досягнення. І звiсно, лiтературний свiт не став винятком. Процес книговидання художнiх видань пройшов довгий i складний шлях перед тим як цi книги зайняли почесне мiсце в свiтовiй класицi. Лiтература i без того торкалась багатьох iнших сфер життя; була наповнена iдеологiєю радянської влади, яка жадала об’єднати народи загальним свiтосприйняттям; iнколи слугувала зброєю жорсткої тоталiтарної пропаганди… У цiй курсовiй роботi в загальних рисах було дослiджено iсторiю радянського книгодрукування починаючи з 20-их рокiв ХX столiття. Для цього були проаналiзованi таки видання як «Большая Советская Энциклопедия», працi Виноградової Л. А. , . , стаття Маркуса Г. А. 1995 року та iншi. Для розкриття основної теми було проведено дослiдження з питання «Що таке художня лiтература», в ходi якого також була розкрита тема iдеологiчно значення художнiх творiв у добу Вiтчизняної вiйни. Завдяки електронному виданню «Современное литературно-художественное книгоиздание РФ» вдалося визначити головнi видавництва художньої лiтератури СРСР, такi як«Художественная литература», «Советский писатель» та «Радуга». Довiдники видавництв Росiї допомогли бiльш детально охарактеризувати їх дiяльнiсть. i досить закономiрно, що слов’яни, з їх важким iсторичним минулим, не помiчаючи цього, дозволяють собi пишатись могутнiм «руським» словом, хапаючись за свої народнi твори як з останнiх сил та здебiльшого признають тiльки їх. Використаний в цiй роботi текст Козлової М. М. є суттєвим доказом цих припущень. Авторка, знаючи, через що довелось проходити радянським видавництвам (постiйнi заборонi, цензура, безпощадний контроль, змiна прiоритетiв влади, руйнiвнi наслiдки вiйн), не соромлячись говорить як сильно радянська художня лiтература впливала на свiдомiсть народу, як вона його виховувала, як пiдштовхувала до рiшучих дiй задля радянської влади. Бо хто володiє iнформацiєю – володiє свiтом. РОЗДІЛ 1 Видання книжної продукцiї у Радянському Союзi  це загальнодержавна, загальнонародна справа. Як писав В. А. Маркус у своїй статтi «Основы организации и экономики книгоиздательского дела» безпосередньо у той час (1949 рiк): «Радянська книга вiдiграє величезну роль у розвитку народного господарства i соцiалiстичної культури. Вона є могутнiм засобом комунiстичного виховання народу» [6: 127]. Вiн також зазначав, що вiдмiннi особливостi видавничої справи в СРСР полягали у тому, що радянськi видавництва слугували iнтересам народу, керувались у своїй роботi принципом бiльшовицької партiйностi. За його словами, видавнича справа в Радянському Союзi слугувала також найбiльшим завданням  побудови комунiзму. «Видавана радянськими видавництвами лiтература вiдрiзняється високою iдейнiстю, глибокої принциповiстю i правдивiстю. Радянська книга виховує людей у дусi самовiдданої любовi до Батькiвщини, в дусi непримиренностi до ворогiв радянської держави»[6: 127]. Таке ставлення влади до використання книг в свої цiлях почалось з Жовтневої революцiї, яка правильно оцiнила значення лiтературних видань як iдеологiчної зброї i з перших своїх крокiв поставила собi за мету вирвати їх з рук класових ворогiв. У такий спосiб ставало можливо озброїти диктатуру пролетарiату. Внаслiдок цього видавнича справа вже в 1918-1919 роках була вилучена з рук приватного капiталу i передана органам радянської влади. За роки громадянської вiйни внаслiдок господарських труднощiв (виробництво паперу зменшилось до 1921 року в десять разiв) число видань впало до 4 257 у 1918 роцi, 6795  у 1919 роцi, 3260  у 1920 роцi й 4529  у 1921роцi. Одночасно з цим зменшувався i середнiй розмiр книг з 4,9 листа у 1918 роцi до 3,4 аркуша в 1921, але проте сильно зростав середнiй наклад книжок, що випускались радянськими видавництвами. У лiтературнiй продукцiї епохи громадянської вiйни бiльше 60% (1921 рiк) випадало на бойовi книги (брошури) соцiально-економiчного змiсту, що органiзують сили пролетарiату i всього працюючого народу для боротьби з буржуазiєю i помiщиками. Революцiйне, бойове значення видань зростає, незважаючи на падiння кiлькостi та зовнiшньої якостi продукцiї [12: 450- 472]. Ще в 1905 роцi В. І. Ленiн вiщував появу принципово нового типу видавничого пiдприємства. Лiдер говорив: «Видавництва i склади, магазини й читальнi, бiблiотеки та рiзнi торгiвлi книгами  все це повинно стати партiйним, пiдзвiтним. За всiєю цiєю роботою повинен стежити органiзований соцiалiстичний пролетарiат, всю її контролювати, у всю цю роботу, без єдиного винятку, вносити живий струмiнь живого пролетарської справи». І за часiв соцiалiстичної революцiї цей план змiг реалiзуватись [8: 101-102]. Ленiнський Декрет про друк, опублiкований 28 жовтня (10 листопада) 1917 року, був одним з найважливiших документiв революцiї. Комунiстична партiя i Радянський уряд з перших же крокiв прийняли ряд заходiв до становлення та органiзацiї радянської видавничої справи. Пiд час Громадянської вiйни i вiйськової iнтервенцiї 1918-1920 рокiв було видано понад 500 назв книг. Значною була й видавнича робота вiйськових органiв, якi випускали газети, плакати, листiвки, журнали та книги для солдат Червоної Армiї. На базi видавництв, що злились у 1918 роцi («Прибой», «Жизнь и знание», «Волна»), було засновано перше велике радянське партiйне видавництво «Комунист» (Москва). У 1918 роцi з iнiцiативи М. Горького було створено видавництво «Всемирная литература», що приступило до реалiзацiї плану випуску бiблiотеки класикiв свiтової лiтератури. [8: 104]. У першi роки пiсля революцiї в країнi налiчувалося до 3 тисяч книжкових видавництв, в тому числi сотнi буржуазних приватних видавництв. Мiж ними i радянськими видавництвами йшла гостра полiтична боротьба. Бiльшiсть буржуазних видавництв вороже прийняло новий лад i було закрито; деякi видавництва, якi лояльно ставилися до Радянської влади, проiснували бiльш значний час. З цього приводу В. А. Маркус писав: «недивно, що буржуазнi видавництва так швидко знищувались. Мета, яку вони собi ставлять  це одурманення народних мас, духовне роззброєння їх, вiдволiкання вiд дозволу злободенних полiтичних питань» [6: 129]. Через ту, що видавнича справа в капiталiстичних країнах цiлком знаходилась в руках могутнiх концернiв, трестiв i монополiй, вона повнiстю контролювалась фiнансовим капiталом. «Свобода друку там перетворена на свободу пропаганди реакцiйних iдей. Письменники, журналiсти, репортери в капiталiстичних країнах знаходяться в повнiй залежностi вiд видавця. Боячись втратити великi гонорари або втратити роботу, вони стають по-рабськи виконавцями волi своїх господарiв» [6: 129]. Як говорив Ленiн: «Свобода преси в усьому свiтi, де є капiталiсти, є свобода купувати газети, купувати письменникiв, пiдкуповувати, купувати i фабрикувати громадську думку на користь буржуазiї» [8: 104].  видавництва Московського i Петербурзького пролеткультiв, що випустили крiм декiлькох журналiв велику кiлькiсть вiршiв революцiйних поетiв: Тарасова, Кирилова, Герасимова [12: 450- 472]. Вже 21 травня 1919 року ВЦВК було затверджено положення «О Государственном издательстве». Перед Держвидавом були поставленi два завдання: - регулювання видавничої дiяльностi в країнi - випуск власних видань Держвидавом у 1920-1926 роках було здiйснено перше видання науково-популярної лiтератури, пiдручникiв; в серiї «Народная библиотека» вийшли обранi твори класикiв росiйської лiтератури. Новi радянськi видавництва, численнi вiддiли при видавничих наркоматах, вiдомствах i губвиконкому випускали друковану продукцiю у величезнiй кiлькостi i поширювали її безкоштовно через «Центропечать». У 1925 роцi продукцiя видавництв досягла довоєнного рiвня. У 1927 довоєнний рiвень був перевищений за кiлькiстю назв на 26%, за накладом на 157% [8: 130]. Соцiалiстична iндустрiалiзацiя країни, колективiзацiя сiльського господарства в кiнцi 20-х  початку 30-х рокiв потребували подальшої концентрацiї видавництв, поглиблення їх спецiалiзацiї. Важливе значення для розвитку видавничої справи мала постанова ЦК ВКП (б) вiд 28 грудня 1928 «Об обслуживании книгой массового читателя», яка вказала на необхiднiсть домогтися того, щоб масова лiтература була знаряддям мобiлiзацiї народу навколо основних полiтичних i господарських завдань. Виконуючи вказiвки партiї, радянськi видавництва збiльшили наклади книг з 270 млн примiрникiв у 1928 роцi до 867 млн примiрникiв вже у 1930 роцi [12: 450- 472]. Найбiльш розвиненою була видавнича система в УРСР, де в тому ж роцi органiзується Державне видавниче об'єднання України (ДВОУ), що стало центром по керiвництву книговиданням i книго розповсюдженням в республiцi. Випуск книг був зосереджений у типiзованих видавництвах. Надалi з ДВОУ були виведенi Партвидат, Держтехвидат, Держсельхозвидат. До складу ДВОУ входило також Управлiння полiграфiчними пiдприємствами та книготорговельна органiзацiя Укркнигоцентр. Науково-технiчну книгу випускало Об'єднання науково-технiчних видавництв України (ОНТВУ). У 1940 роцi на Українi дiяло 14 республiканських видавництв, близько 900 полiграфiчних пiдприємств[2: 97]. Проте постанова ЦК ВКП (б) вiд 15 серпня 1931 «Об издательской работе» вимагала поставити видання полiтичної i технiчної лiтератури в особливе становище. Великi успiхи були досягнутi у виданнi книг мовами народiв СРСР. У 1930 роцi питома вага лiтератури на нацiональних мовах складала 33,7% по назвах, видання нацiональних книг зосереджено безпосередньо в республiках i нацiональних областях. Завдання радянських видавництв з усiєї виразнiстю були сформульованi у постановi ЦК ВКП (б) вiд 15 серпня 1931 року. У ньому було сказано, що «вся видавнича робота повинна вестися пiд кутом всебiчної допомоги соцiалiстичному будiвництву, пiдйому теорiї на вищий щабель i поєднання її з практикою, органiзацiї та мобiлiзацiї мас на побудову соцiалiзму, викриття буржуазних i дрiбнобуржуазних iдеологiй, боротьби з ними та з ухилами вiд ленiнської лiнiї» [8: 139]. теорiєю i технiко-виробничими знаннями. Книга повинна бути могутнiм засiбом виховання, мобiлiзацiї та органiзацiї мас навколо завдань господарського та культурного будiвництва; якiсть книги повинна вiдповiдати зростаючим культурним запитам мас» (Постанова ЦК ВКП(б) вiд 15 серпня 1931 року). Виконання цих завдань потребувало вiд видавництв їх активної участi у створеннi потрiбної для країни лiтератури. Вони не могли звести свою роль до приймання i механiчного передруку рукописiв, що надходили до них. Вони повиннi буди на основi бiльшовицької партiйностi побудувати весь редакцiйно-видавничий процес вiд складання свого тематичного плану i вiдбору рукописiв до випуску в свiт видань. Радянськi видавництва повиннi були бути iдеологiчною фортецею, пильним вартовим бiльшовицького принципу партiйностi в лiтературi. [6: 129]. Що на мою думку зовсiм не дивно. Прагнення радянської влади контролювали абсолютно всi аспекти людського життя було вiдомим на весь свiт. характер вiйни Радянського Союзу, мобiлiзували зусилля народу на вiдсiч вороговi. За тематичної спрямованостi у виданнях 1941-1945 рокiв головне мiсце належало вiйськовiй книзi (40% всiєї книжкової продукцiї країни), виключно важливе значення мала полiтична книга. Велику роль у патрiотичному вихованнi грала також i художня лiтература. За роки вiйни вийшло близько 1,7 млрд примiрникiв, у тому числi понад 216 млн примiрникiв суспiльно-полiтичних видань, 82,7 млн примiрникiв наукової лiтератури, 273,4 млн примiрникiв художньої та дитячої лiтератури [8: 145]. Новий перiод радянського видавничої справи пiсля переможного завершення Великої Вiтчизняної вiйни почався складних умовах. Заново требо було в найкоротший термiн сформувати розграбованi або знищенi фашистськими загарбниками книжковi фонди республiк i областей, якi зазнали тимчасової окупацiї, найшвидшим чином вiдновити всю матерiально-технiчну базу видавничої справи.  18353 назви тиражем 298 млн примiрникiв. Щоб досягти довоєнного рiвня, видавництвам потрiбно було збiльшити випуск книг в 2,5 рази за назвами i бiльш нiж у пiвтора рази за накладом. ЦК партiї i Радянський уряд прийняли енергiйнi заходи по вiдновленню i подальшому пiднесенню видавничої справи в країнi. Не зайвим буде зазначити, що у липнi 1945 ЦК партiї прийняв рiшення «О полиграфическом оформлении книг», яке мало важливе значення для пiднесення загальної культури видавничої справи та полiграфiчного виробництва. Воно потребувало вiд видавництв рiзкого полiпшення художньо-технiчного оформлення книг i їх полiграфiчного виконання i намiтив ряд заходiв, спрямованих на пiдняття видавничої та полiграфiчної культури[6: 130]. В кiнцi 1940 - 1950-х рокiв ЦК партiї прийняли низка важливих рiшень, спрямованих на пiдвищення iдейного, наукового та художнього рiвня, а також полiграфiчного виконання лiтератури, що видавалась. Виходячи з необхiдностi вдосконалення дiяльностi видавництв, полiграфiчних пiдприємств i книжкової торгiвлi, ЦК КПРС у 1963 роцi прийняв постанову про полiпшення видавничої справи в країнi. Був утворений Комiтет з друку при Радi Мiнiстрiв СРСР, що свiдчить про всю серйознiсть вiдношення до видавничої справи. У союзних республiках створенi республiканськi комiтети союзних республiк, в автономних республiках, краях i областях  управлiння з друку при Радах Мiнiстрiв автономних республiк, крайових i обласних виконкомах Рад [8: 152]. У другiй половинi 1950-х рокiв вступають в дiю потужнi на тi часи полiграфiчнi комбiнати в Калiнiнi, Ярославлi, Саратовi, Мiнську, Ташкентi, фабрика барвистою друку в Києвi, що дозволило збiльшити полiграфiчнi потужностi до 1960 року в порiвняннi з 1955 роком: за книжково-журнального друку  з 14 до 18 млрд аркушiв-вiдбиткiв, з друку барвисто-образотворчої продукцiї з 4 до 12 млрд фарбо-прогонiв. Нова хвиля збiльшення кiлькостi назв почалася пiсля смертi Сталiна. У 1954 роцi зростання склало 22% i тривало далi аж до 1962 року, коли вийшло понад 79 тисяч назв. За десятилiття з 1950 по 1960 року вiдбулося збiльшення кiлькостi назв на 77%, загального тиражу  на 51%, загального обсягу книжкової продукцiї  на 37%. Зощенко, І. Бабеля i iнших. i той же набiр найбiльш читаних авторiв: Ф. Абрамов, Ю. Бондарєв, М. Булгаков, В. Бєлов та iшнi. Демократизацiя життя суспiльства в кiнцi 1980-х рокiв зробила можливим видання творiв авторiв, ранiше «неугодних» владi. Дослiдження читання, проведенi у 1988-1990 роках вiдбили iнший склад найбiльш популярних авторiв: А. Бек, В. Гроссман, Ю. Домбровський, В. Дудинцев та iншi. Великий iнтерес викликали iсторичнi працi, в яких по-iншому оцiнювався пройдений країною шлях[8: 156-157]. У 1973 р. за рiшенням Держкомвидаву СРСР для поповнення фондiв масових бiблiотек почався випуск «Бiблiотечної серiї», книжки якої призначалися для реалiзацiї тiльки бiблiотекам. З метою отримання сировини для виробництва паперу був задуманий i реалiзований експеримент з продажу дефiцитних видань на талони, що свiдчили про здачу певної кiлькостi макулатури, з якої повинен був вироблятися папiр. досягла великих успiхiв в освiтi громадян. Вважалося, що до 1982 року СРСР займав перше мiсце у свiтi з випуску перекладних видань, проте бiльшiсть перекладiв було з мов народiв СРСР i соцiалiстичних країн.  випуск 200-томної «Библиотеки всемирной литературы» (видавництво «Художественная литература» у 1967-1977 роках). У першiй половинi 1990-х рокiв, здебiльшого перiод розпаду СРСР та налагодження самостiйної економiки нових незалежних держав, вiтчизняна книжкова справа пережила докорiннi змiни. На змiну iдеологiчного диктату, державному монополiзму, командно-адмiнiстративної системи управлiння прийшла свобода пiдприємництва, конкуренцiя. Розвиток ринкових вiдносин стимулював пiдприємцiв до пошуку нових форм i методiв роботи на книжковому ринку, вдосконалення вивчення попиту покупцiв книг i ретельного облiку його в дiяльностi пiдприємств. Разом з тим у книжковiй справi виникають i загострюються новi проблеми, викликанi складнощами переходу до ринкової економiки: скорочується випуск книжкової продукцiї, спостерiгаються диспропорцiї в тематичному складi асортименту книг, ростуть цiни, що з урахуванням зниження доходiв основної маси населення призводить до скорочення кола покупцiв. РОЗДІЛ 2 ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА В РАДЯНСЬКОМУ СОЮЗІ Перед тим, як детально розглянути здебiльшого технiчне видання безпосередньо художньої лiтератури на територiї СРСР, на мiй погляд, буде доцiльно визначити iдеологiчне значення художнiх творiв в радянськi часи – часи тотального контролю та «зомбування» мас. У своїй книзi «Редакторская подготовка литературно-художественных изданий»М. М. Козлова дає дуже чiтке визначення цьому явищу: «У радянський перiод нашої iсторiї справедливо вважали, що художня лiтература надає сильний, багатогранний вплив на людину, вона здатна вiдображати його внутрiшнiй свiт, фiксувати систему цiнностей суспiльства i активно впливати на формування iдейних переконань, моральних норм особистостi. Цим i визначалося її важливе мiсце поряд з iншими видами мистецтва в системi виховання не тiльки дiтей та пiдлiткiв, але i цiлком дорослих людей» [4: 6].  вiйни мiж СРСР та США (1946-1985), iдеологiчного протистояння двох систем. Тому вважалося, що лiтература в яскраво-художнiй формi «покликана вiдображати iсторiю Радянського держави, соцiалiстичний спосiб життя, велике братерство народiв СРСР, досягнення в економiчнiй, соцiальнiй i духовнiй життя нашого суспiльства, показувати у всiй складностi i повнотi образ радянської людини. Вона повинна вести пропаганду марксистсько-ленiнської iдеологiї, викривати антикомунiстичну суть буржуазних iдеологiв, повнiше виявляти себе у вирiшеннi завдань комунiстичного будiвництва, в задоволеннi культурних запитiв народу» [4: 8]. У часи перебудови лiтература теж розцiнювалася як найважливiший iнструмент впливу на свiдомiсть людей. Наприклад, Генеральний секретар ЦК КПРС суспiльства [4: 9-12]. І повторюючи слова авторки, цiлком справедливо вважати, що художня лiтература в радянськi часи створювалась авторами з бажанням з одного боку розкривати очi народу, з iншого  розширювати сприяння свiту працюючих мас. Але через тоталiтарний контроль її використовували як зброю масового «розумового поневолення» i без того не вiльних людей. 2. 2 Поняття «художня лiтература» Щоб якнайкраще зрозумiти всю тонкiсть видання художньої лiтератури у часи нещадної цензури, розглянемо спочатку саме поняття «художня лiтература».  це видання творiв художньої лiтератури: романiв, повiстей, оповiдань, вiршiв, поем, драматичних творiв, казок, легенд, художнiх нарисiв, есе [13: 238]. Це досить вузьке визначення такого масштабного явища, воно дає дуже посереднє уявлення про нього. А от Ю. М. Лотман визначає «художню лiтературу» дещо iнакше. У працi «О содержании и структуре понятия “художественная лiтература„» вiн вказує, що розмежування творiв художньої лiтератури i маси iнших текстiв, що функцiонують у складi якоїсь культури, може здiйснюватися за двох точок зору. Перша точка  функцiональна. Згiдно з нею, художньою лiтературою буде всякий словесний текст, який здатний реалiзувати естетичну функцiю. «Оскiльки в принципi можливо (а iсторично дуже нерiдко) положення, при якому для обслуговування естетичної функцiї в перiод створення тексту i в епоху його вивчення необхiднi рiзнi умови, текст, який не входить для автора у сферу мистецтва, може належати мистецтву, з точки зору дослiдника, i навпаки» [5: 10]. Друга точка  органiзацiя тексту. Текст повинен бути певним способом побудований: вiдправник iнформацiї багаторазово i рiзними кодами його зашифровує (хоча в окремих випадках можливо, що вiдправник створює текст як нехудожньої, тобто зашифрований одноразово, а одержувач приписує йому художню функцiю та бiльш пiзнi кодування i додаткову концентрацiю сенсу). Крiм того, одержувач повинен знати, що текст, до якого вiн звертається, слiд розглядати як художнiй. «Отже, текст повинен бути певним чином семантично органiзований i мiстити сигнали, що звертають увагу на таку органiзацiю. Це дозволяє описувати художнiй текст не тiльки як певним чином, який функцiонує в загальнiй системi текстiв даної культури, але i як деяким чином влаштований. Якщо в першому випадку мова пiде про структурi культури, то в другому  про структуру тексту» [5: 12-14]. Г. В. Кожевников , в свою чергу, визначає поняття «художня лiтература» у бiльш широкому та доступному значеннi: це семiотична система, спосiб комунiкацiї, що вiдображає певну сферу художньої дiяльностi,  словесну художню дiяльнiсть. Вiн зазначає, що художня лiтература представляє собою вид лiтератури, предметом якого є система словесних художнiх образiв  результат словесного художнього освоєння дiйсностi. «Цiльове призначення (соцiальна функцiя) цього виду лiтератури  забезпечення процесу передачi, звернення в суспiльствi системи словесних художнiх образiв, обмiн словесної художньої iнформацiї. Читацька адреса  спрямованiсть на задоволення потреби суспiльства в лiтературному художньо-образному спiлкуваннi» [3: 203-207]. дiйсно суспiльним явищем, включити його в сферу суспiльної свiдомостi. І як висновок: художня лiтература опосередковується у книжковiй справi в лiтературно-художню книгу [3: 203-216], яку видають у полiграфiчних пiдприємствах, про що далi й пiде мова. 2. 3 Основнi положення видання художньої лiтератури в СРСР Пiсля ознайомлення з поняттям «художня лiтература» можна розглядати це явище в процесi його розвитку в iсторiї СРСР. Центральний комiтет партiї у своїй постановi про видавничу роботi придiляв цьому особливу увагу. вiдносин i зростання нових людей  героїв соцiалiстичного будiвництва. Видання художньої лiтератури має бути спецiалiзовано в ГІХЛ за окремими секторами» [1: 76]. Щоб своєчасно враховувати потребу в книжцi з боку рiзних верств робiтникiв, колгоспникiв, iнтелiгенцiї та учнiв рiзних спецiальностей i квалiфiкацiй i диференцiйованого обслуговувати їх, ЦК партiї ухвалив видiлити iз системи ОГИЗ ряд спецiалiзованих видавництв (Масспартгiз, Партвидат, Держтехвидат). Поряд з цим ЦК ухвалив також перебудувати справу видання лiтератури на нацiональних мовах. Для обслуговування нацiональних меншин, якi не мають своїх нацiональних видавництв, органiзовуються у всiх видавництвах нацiональнi сектори. З постанови ЦК партiї 1931 року: «Вся издательская работа должна вестись под углом всесторонней помощи социалистическому строительству, подъема теории на высшую ступень и сочетания ее с практикой организации и мобилизации масс на построение социализма, разоблачения буржуазных и мелкобуржуазных идеологий, борьбы с ними и с уклонами от ленинской линии. Издательская работа должна исходить также из задач интернационального воспитания масc» [12: 450- 472]. Тепер бiльш детально. У 1917-1921 роках В. І. Ленiн вiдводив художнiй лiтературi велику роль в iдейному вихованнi працюючого нороду. У перiод громадянської вiйни її випускали майже всi видавництва. Було розпочато виявлення лiтературної спадщини письменникiв, встановлення правильних текстiв, звiльнення творiв вiд цензурних i редакторських спотворень. Щодо дитячої лiтератури в цi роки, незважаючи на труднощi воєнного часу Радянська держава пiклувалася про видання i таких виданнь. У першi роки Радянської влади отримали розповсюдження серiї, призначенi для школи i сiм'ї. Так, книговидавництво письменникiв у Москвi випускало серiю «Народно-школьная библиотека», видавництво «Юнная Росия» - серiю «Библиотека для семьи и школы», Держвидат серiю «Библиотека детского чтения» [1: 80]. У 1921- 1930 рокахполiпшенню видання художньої лiтератури сприяла постанова ЦК РКП (б) про полiтику партiї в галузi художньої лiтератури, прийнята 18 червня 1925. Таким чином, поряд з «Дешевой библиотекой классиков» широку популярнiсть придбали серiї «Универсальная библиотека» (твори радянських та зарубiжних авторiв), «Русские и мировые классики»,« Библиотечка Демьяна Бедного». Серед книг для селянства, що випускались Держвидавом, бiльше 40% займала художня лiтература.  романи, повiстi, оповiдання, нариси, вiршi. Особливо популярний у цей час був нарис, який малвав образ радянського воїна-носiя передових iдей, епiзоди героїчної боротьби радянського народу з фашизмом, життя i боротьбу партизанських загонiв, що оповiдає про беззавiтної хоробростi людей, що дiяли в тилу ворога за завданням партiї. З розпадом СРСР i перетворенням Росiйської Федерацiї в незалежну державу починається новий iсторичний перiод розвитку вiтчизняної видавничої справи, перший етап якого представляє собою бездумне руйнування всiєї колишньої (державної планової) системи книговидання. На початку 90-х рокiв приватизацiя видавництв носить вiдверто непродуманий i непослiдовний характер: зберiгши у федеральнiй власностi бiльшу частину видавництв, формально надавши їм повну свободу у формуваннi репертуару, держава практично припинило їх фiнансування, але призначила значнi податки нарiвнi з iнтенсивно створеними недержавними видавництвами. Формування недержавного сектору у книговиданнi Росiї в 90-i роки офiцiйно починається в квiтнi 1991 року i набуває стихiйного характеру, єдиною регулюючої силою при повному усуненнi держави виступають ринковi механiзми, коли було прийнято урядову постанову про видачу лiцензiй на видавничу дiяльнiсть. На початок 1998 року в країнi було зареєстровано бiльше 11100 видавництв i видавничих органiзацiй. Основними видавничими регiонами в 90-i роки продовжують залишатися столичнi; в 1991 роцi в Москвi видавалося 64,3% усiх назв книг i 82,6% сумарного рiчного тиражу, в Санкт-Петербурзi  вiдповiдно 9,2% i 7,2%; в 1997 роцi в Москвi вийшло 55,5% всiх видань за назвами i 79,0% - за тиражами, а в Санкт-Петербурзi  10,0% i 8,5%. 2. 4 « Художественная литература», «Советский писатель», «Радуга»  Найбiльш спецiалiзованим на випуску творiв свiтової художньої лiтератури було видавництво радянського перiоду  «Художественная литература ». Засноване у 1930 роцi на базi цiлого ряду видавництв i редакцiй: московської та ленiнградської лiтературно-художнiх редакцiй Держвидаву, видавництва «Земля и Фабрика» та Державного видавництва художньої лiтератури (ГІХЛ). У 1934 роцi перейменовано в Держлiтвидав, у 1937 роцi до нього приєднано видавництво «ACADEMIA». У 1963 придбало остаточну назву «Художественная литература» та вiдкрило вiддiлення в Ленiнградi [7]. З метою популяризацiї випускало найбiльш значнi класичнi твори свiтової художньої лiтератури, що одержували широкий громадський резонанс, твори сучасних вiтчизняних та зарубiжних авторiв, лiтературнi мемуари, лiтературознавчi та лiтературно-критичнi видання, журнали «Москва», «Звезда» та iншi. Видова структура репертуару була надзвичайно широка, зокрема, видавництво регулярно i масштабно випускало масовi коментованi (рiдше науково-масовi) зiбрання творiв класикiв свiтової художньої лiтератури. Репертуар видавництва традицiйно включав велике число рiзноманiтних, ретельно продуманих («програмних») серiй; деякi з них випускалися десятилiттями[10: 275]. Серед найбiльш значних видань пiслявоєнного часу можна видiлити наступнi:  «Библиотека всемирной литературы» (200 томiв) видавалася у 1967-1977 роках, розповсюджувалася за передплатою. Складається з трьох вiдносно самостiйних пiдсерiй (передплата проводилася окремо на всi пiдсерiї):  Лiтература Стародавнього Сходу, Стародавньої Грецiї та Риму, середньовiчна лiтература до XVIII столiття включно (64 томи); 2  Лiтература XIX столiття (63 томи); 3  Лiтература XX столiття (73 томи). Загальний задум серiї в руслi традицiй видавництва «Всемирная литература» (1918-1924 роках) був визначений як створення коментованого зводу видань кращих творiв свiтової художньої лiтератури («всiх часiв i народiв») i виконаний повнiстю. У складi 200 томiв опублiковано бiльше 26 тисяч творiв, обсяг супровiдних статей  понад 270 друкованих аркушiв, коментарiв  бiльше 450 друкованих аркушiв[7]. Всi видання супроводжуються оригiнальними iлюстрацiями сучасних вiтчизняних художникiв i класичними роботами минулих iсторичних перiодiв. Серiя представлена окремими виданнями одного твору, авторськими пiдсумковими i колективними збiрками рiзних модифiкацiй, у тому числi антологiями. Тип серiї  науково-масовий[7].  «Библиотека классики» заснована у 1977 роцi примикає та неформально продовжує «Библиотеку всемирной литературы». попередника, а й певною мiрою заповнити суттєвi прогалини у вiддзеркаленнi iсторiї розвитку свiтової лiтератури в раднiших лiтературних виданнях. «Библиотека классики» видавалася в 70-80-тi роки, поширювалася в роздрiб, її попереднiй план, що включав 147 видань, не був до кiнця реалiзований[7].  «Классики и современники» - масова за типом серiя, продовжувала просвiтницькi традицiї вiтчизняного книговидання, була заснована в 1930 роцi пiд назвою «Народная библиотека» та у 1977 роцi отримала своє теперiшнє iм’я. Серiя видавалася без будь-якого плану, її завдання  популяризацiя творiв свiтової класичної лiтератури всiх iсторичних перiодiв i нацiональних шкiл. У складi «Классиков и современников» видiлялися три пiдсерiї: 1. «Отечественная литература»; 2. «Зарубежная литература» Видання виходили в м'якiй обкладинцi i були надзвичайно дешевi, тиражi окремих видань перевищували мiльйон примiрникiв. Тип серiї з часом мiнявся вiд масового не коментованого до масового коментування. Видовий склад залишався незмiнним: у видання входили авторськi (найчастiше жанровi) i колективнi збiрки (у тому числi антологiї), окремi видання одного твору[10: 308]. Вiдповiдно до традицiй видавництва «ACADEMIA» «Художественная литература» випускала серiї (бiблiотеки) нацiональних лiтератур, частина яких давала уявлення про найбiльш значнi твори певних iсторичних перiодiв (зародження або розквiту нацiональної лiтератури):  «Библиотека античной литературы»  масова коментована серiя , що видавалася з 1963 року  «Библиотека литературы Древней Руси»  науково-масова серiя, яка виходила з 1978 року з iнiцiативи академiка Д. С. Лихачова. Інша частина включала найбiльш значнi твори всiх основних перiодiв розвитку нацiональної лiтератури. Багато творiв серiї представляли собою мiжвидавничi проекти, в реалiзацiї яких, крiм видавництва «Художественная литература» брали участь «Прогресс» (пiзнiше  «Радуга»), «Искусство», «Молодая гвардия»[7]. советской поэзии» (заснована в 1957 роцi) , «Сокровища лирической поэзии» (iснувала з 1963 року) у завдання якої входила популяризацiя кращих зразкiв свiтової лiричної поезiї вiд античностi до XX столiття включно. XX столiття жанру. Серед серiй з оригiнальним загальним задумом знаменита свого часу «Роман-газета», заснована у 1927 роцi i що видавалася «Художественной литературой» з 1930 року. Рiвень пiдготовки лiтературно-художнiх видань у видавництвi був дуже високий: з «Художественной литературой» протягом усього радянського перiоду iснування спiвпрацювали найкращi вiтчизнянi лiтературознавцi, текстологiї, перекладачi, художники книги (видавництво регулярно випускало так званi «особливо художнi» видання з великим числом оригiнальних iлюстрацiй i мiнiатюрнi книги). Репертуар складався з видань усiх видiв та двох основних типiв: науково-масового i масового[11: 356]. У 1986 роцi видавництво «Художественная литература» випустило 334 видання тиражем 84,9 млн примiрникiв. Видавництво включало у свiй репертуар твори сучасних вiтчизняних авторiв лише в тому випадку, якщо вони входили до групи найбiльш вiдомих загальновизнаних письменникiв, «класикiв радянської лiтератури» (iнодi цей титул як би надавався письменнику ще за його життя). Поточний лiтературний процес бiльш повно вiдбивався в репертуарi щей iншого видавництва  « видань. Засноване у 1934 роцi за рiшенням I з'їзду радянських письменникiв на базi Московського товариства письменникiв i Видавництва письменникiв у Ленiнградi. Весь перiод iснування видавництво послiдовно вирiшувало завдання широкої популяризацiї нових творiв багатонацiональної радянської лiтератури в перекладах на росiйську мову (у 60-80-тi роки переклади щорiчно складали не менше 40% видаваних книг). Репертуар «Советского писателя» утворювали авторськi та колективнi збiрники та Моновидання масового типу[9: 419]. Видавництво не випускало зiбрань творiв сучасних авторiв аж до кiнця 80-х рокiв, це була прерогатива видавництва «Художественная литература». «Советский писатель» практично не випускав i стабiльних серiй, за єдиним винятком: з 1934 року ленiнградське вiддiлення, продовжуючи починання Видавництва письменникiв у Ленiнградi, готувало i видавало «Библиотеку поэта»  коментований звiд пам'яток вiтчизняної поезiї вiд моменту її зародження i до XX столiття включно [9: 420]. Взагалi, «Библиотека поэта»  фундаментальна науково-коментований серiя, була заснована в 1933 роцi. Вирiшальне завдання видання  створити науково обґрунтованого подання головних етапiв формування i розвитку вiтчизняної (в першу чергу, росiйською) поезiї. З 1935 року видається у двох пiдсерiя:  «Большая серия Библиотеки поэта»  «Малая серия Библиотеки поэта». Друга пiдсерiя, у момент свого створення адресована починаючим поетам, покликана служити їм в якостi своєрiдного навчального посiбника, виконувала популяризаторську функцiю; її видання (переважно авторськi та колективнi збiрки, готувалися на основi видань «Большой серии») вiдносяться до масового коментованого типа. Довiдковий апарат видань серiї включає науково-популярнi лiтературознавчi статтi, реальний коментар з iсторико-лiтературними i текстологiчними елементами, необхiднi покажчики [7]. «Библиотека поэта» виходить випусками, кожен подальший випуск доповнює попереднiй: «Большая серия» вийшла двома закiнченими випусками, з 1986 року видається третiй. «Малая серия» вийшла трьома закiнченими випусками i у 1986 роцi була припинена. У цiлому, в серiї у 1933-1986 роках було видано 579 книжок. Рiвень пiдготовки, значимiсть серiї для вiтчизняної фiлологiї та лiтературно-художнього нацiонального репертуару ставлять її в один ряд з серiєю «Литературные памятники» [9: 424]. У даний час величезний ретроспективний репертуар «Советского писателя» представляє iнтерес, головним чином, для дослiдникiв феномену радянської лiтератури, у той час як потенцiал «Библиотеки поэта» може бути плiдно використаний у процесi видання творiв вiтчизняної поезiї сучасними видавництвами. При цьому сама серiя пiсля фактичного закриття «Советского писателя» у 1992 роцi потребувала державної пiдтримки, її збереження i мала стати одним з державних прiоритетiв в галузi лiтературно-художнього книговидання. Та останнiм в ряду центральних, спецiалiзованих на випуску саме художньої лiтератури видавництв стоїть «Радуга ». Цe видавництво, яке займалося випуском перекладної художньої, фiлологiчної i мистецтвознавчої лiтератури, було створено у 1982 роцi на базi декiлькох редакцiй видавництва «Прогресс» (редакцiй творiв художньої лiтератури, лiтературознавства та мовознавства, мистецтвознавства та путiвникiв на iноземних мовах) i у 80-тi роки, в основному, продовжувало традицiйнi напрямки дiяльностi цього видавництва [11: 271].  перекладенi росiйською мовою твори сучасних зарубiжних письменникiв (близько 100 видань на рiк);  переведенi на iноземнi мови твори вiтчизняних авторiв (близько 500 видань щорiчно). Необхiдно зауважити, що в Радянському Союзi випуску друкованої продукцiї на iноземних мовах, як важливому напрямку пропагандистської дiяльностi, придiлялася величезна увага. У структурi Держкомвидаву СРСР функцiонувало спецiальний пiдроздiл  «Главвидатекспорт», якому пiдпорядковувалися видавництва «Аврора», i яке повинно було пропагувати за кордоном росiйське образотворче мистецтво [7]. Роздiл видань творiв зарубiжних авторiв, перекладених росiйською мовою, представляв творчiсть письменникiв соцiалiстичних країн i письменникiв країн Азiї, Африки, Захiдної Європи, Америки та Канади. У цей перiод iснування «Радуга» при вiдборi творiв зарубiжної лiтератури для публiкацiї в процесi перекладу i коментування змушене було керуватися не тiльки художньо-естетичними, а й iдеологiчними критерiями i тому судити про вершинних досягненнях свiтової лiтератури XX столiття за репертуару «Радуги» було досить складно [11: 280]. У коло читання радянських людей одночасно не допускалися i складнi твори, що належали до так званої «iнтелектуальної прози», i твори популярних жанрiв, тобто «масова лiтература». Основнi серiї, що видавалися «Радугой» у перший перiод свого iснування (у 80-тi роки) були створенi «Прогрессом». Головне мiсце серед них займала серiя «Мастера зарубежной прозы», заснована в 1970 роцi, її доповнювала «Современная зарубежная повесть» [7].  «Современный (национальный) детектив» (видавалася з 1971 року). Багато видань, що виходили у 80-i роки у видавництвi, являли собою першi переклади на росiйську мову творiв широко вiдомих в усьому свiтi авторiв. Найчастiше це були першi книжковi публiкацiї творiв вже вiдомих вiтчизняному читачевi за журнальним варiантами (надрукованим, як правило, в «iноземнiй лiтературi» або в «iншому товстому журналi»). Лiтературно-мистецький репертуар видань росiйською мовою складався iз збiрникiв та моновидання масового коментованого типу, якi, безсумнiвно, вiдрiзнялися дуже високим рiвнем пiдготовки, в першу чергу, якiсним художнiм перекладом творiв. У 1986 роцi «Радуга» випустила 610 видань (росiйською та iноземними мовами) загальним тиражем 17 млн примiрникiв [7]. Лiтературно-художнi видання центральних видавництв розповсюджувалися по територiї всiєї країни i хоча вони були випущенi, як правило, росiйською мовою, їх можна було побачити в книжкових магазинах всiх союзних республiк, країв i областей. Вони неодмiнно входили в асортиментний мiнiмум. Висновки Видання художньої лiтератури та й лiтератури взагалi на просторах Радянського Союзу вiдiгравало важливу роль у свiтовiй iсторiї та iсторiї самої радянської держави. Влада намагалась пiдтримувати високий рiвень книговидання; навiть у воєннi часи видавались листiвки, нариси, твори з актуальною пропагандою, що свiдчило про значимiсть лiтературного впливу. Основнi центральнi видавництва художньої лiтератури хоч i були нечисленнi, проте дуже добре i якiсно робили свою справу:  видавництво «Художественная лiтература » випускало найбiльш значнi класичнi твори свiтової художньої лiтератури, що одержували широкий громадський резонанс, твори сучасних вiтчизняних та зарубiжних авторiв, лiтературнi мемуари, лiтературознавчi та лiтературно-критичнi видання, журнали «Москва», «Звезда» та iншi;  вдавництво « » спецiалiзувалось на випуску нових творiв сучасних письменникiв усiх союзних республiк росiйською мовою, а також лiтературознавчих i лiтературно-критичних видань. Весь перiод свого iснування видавництво послiдовно вирiшувало завдання широкої популяризацiї нових творiв багатонацiональної радянської лiтератури в перекладах на росiйську мову;  видавництво « репертуар складався з перекладання росiйською мовою творiв сучасних зарубiжних письменникiв та на iноземнi мови твори вiтчизняних авторiв. Масштаби друкованої продукцiї також вражали, особливо у пiслявоєнний перiод. Збiльшення накладу художнiх збiрок, як вiтчизняних так i зарубiжних авторiв, з року в рiк, свiдчило про полiпшення умов у навчальних закладах та й взагалi умов життя. Пiсля десятилiть найстрогiшої цензури й нав’язування владою своєї iдеологiї народи радянських республiк вже пiд кiнець ХХ столiття отримали своє право «дихати вiльно», вiльно читати. Бо неможна по-справжньому оцiнити свободу не будучи до того в’язнем. БІБЛІОГРАФІЯ Наукова та навчальна лiтература 1. Виноградова Л. А. История книжного дела в России (988-1917): Курс лекций для вузов по специальности «Издательское дело и редактирование».  М., 1991.  95 с.  Сб. 55.  М., 1987.  С. 94-114.  М., 1985.  40 с. 4. Козлова М. М. Редакторская подготовка литературно-художественных изданий: Учебное пособие для студентов специальности «Издательское дело и редактирование».  Ульяновск, 2000.  52 c. 5. Лотман Ю. М. О содержании и структуре понятия «художественная лiтература» // Избранные статьи: В 2 т.  Т. 1.  Таллинн, 1992.  С. 203-216. 6. Маркус Г. А. Основы организации и экономики книгоиздательского дела.  М., 1955.  293 с. 7. Современное литературно-художественное книгоиздание РФ: Электронный документ // http://www.hi-edu.ru/e-books/KaracheycevaLXDK/index.htm  Т. 10.  М., 1969-1978   Вып. 1.  М., 1998.  499 с. 10. Издательства России: Справочник: В 4 вып.  Вып. 3.  М., 1999.  420 с. 11. Книгоиздание в СССР. Справочник книжных издательств, издающих организаций и предприятий.  М., 1991.  256 с. 12. Литературная энциклопедия: В 11 т.  Т. 6.  М., 1939.  527 c. 13. Мильчин А. Э. Издательский словарь-справочник.  М., 2003.  558 c.