Аналiтичнi жанри
Мiнiстерство освiти i науки України
Запорiзький нацiональний унiверситет
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисциплiни «Вступ у спецiальнiсть»
варiант 1
Виконав: студентка групи ГП-313
Зима Ірина Ігорiвна
Перевiрив: Бєляєва В. П.
Запорiжжя 2008
1. Аналiтичнi жанри
Пiд визначенням жанру в журналiстицi прийнято розумiти «усталений тип твору, який складався iсторично i вiдзначається особливим способом освоєння життєвого матерiалу, характеризується чiткими ознаками структури».
за жанрами. Існує велика кiлькiсть жанрiв журналiстики, їхнiх особливостей i розбiжностей. Жанри рiзняться мiж собою за методом лiтературної подачi, стилем викладу, композицiєю i навiть просто кiлькiстю рядкiв.
Пiд жанрами в теорiї журналiстики розумiються стiйкi типи публiкацiй, об'єднанi схожими змiстовно-формальними ознаками. Подiбного роду ознаки називаються жанротворчими факторами. Як основнi серед них видiляють такi фактори: предмет вiдображення, тематична настанова (функцiя) вiдображення, метод вiдображення. Знання жанрових ознак дозволяє журналiсту краще уявити мету своєї творчостi, цiлеспрямовано пiдiбрати матерiал i представити його вiдповiдно до вимог жанру. Читачу, глядачевi i слухачу знання жанрових особливостей допомагає зорiєнтуватися у свiтi публiцистичних творiв, знайти матерiали, що цiкавлять його, i бiльш ясно уявити собi iнформацiйнi можливостi публiкацiй рiзного типу. Таким чином, розумiння жанрової специфiки публiцистичних творiв має значення як для автора, так i для адресата.
Перший i другий способи вiдрiзняються один вiд iншого, насамперед, ступенем глибини проникнення в сутнiсть предмета вiдображення.
Третiй спосiб наочно-образного вiдображення дiйсностi нацiлений не тiльки i не стiльки на фiксацiю зовнiшнiх рис явища чи рацiональне проникнення в суть предмета, скiльки на емоцiйно-художнє узагальнення пiзнаного. Нерiдко це узагальнення досягає такого рiвня, що називається публiцистичною (чи навiть - художньою) типiзацiєю, що зближає журналiстику з художньою лiтературою.
На основi цих способiв видiляються три групи жанрiв: iнформацiйнi, аналiтичнi, художньо-публiцистичнi.
Аналiтичнi жанри подiляються на традицiйнi, що давно використовуються в журналiстицi, та нетрадицiйнi, що сформувалися досить недавно, коли в них з'явилася потреба. До традицiйних належать:аналiтичний звiт, аналiтична кореспонденцiя, стаття, аналiтичне iнтерв'ю, коментар, рецензiя, аналiтичний огляд. До нових, нетрадицiйних – анкета, монiторинг, рейтинг, прогноз, версiя, експеримент, лист, сповiдь.
Аналiтичний звiт. Звiт як тип публiкацiй є одним з найбiльш старих жанрiв журналiстики. Насамперед, це стосується саме того його рiзновиду, що називається iнформацiйним звiтом. Вiн iснував довгий час у формi усних повiдомлень, доповiдей iмператорам, царям чи населенню про якiсь форуми, засiдання парламентiв, збори та iншi явища. З появою газет, такого виду звiт перекочував на їхнi сторiнки (вiн, наприклад, представлений у першiй росiйськiй газетi – петровських «Вiдомостях»). Спочатку публiкацiї, що називаються нинi звiтами, мали назву «репортаж» (тобто повiдомлення), але згодом репортажами стали називати публiкацiї схожi на сучаснi нариси i репортажi.
доповiдi, розмови учасникiв усiляких зборiв, засiдань, з'їздiв, злетiв, конференцiй тощо. Цей же предмет, зрозумiло, може бути вiдображений журналiстом i в жанрi замiтки, репортажу, кореспонденцiї властивими цим жанрам способами, мовою й iн. Але ця обставина аж нiяк не заважає вести мову про аналiтичний звiт як про самостiйний жанр журналiстики.
Вiдбiр може робитись, на основi тематичної єдностi ряду виступiв. І в цьому випадку автор одержує можливiсть розглянути якусь одну сторону актуальної дiйсностi з позицiй рiзних доповiдачiв. Вiн може зосередити увагу на якомусь одному, найбiльш значному виступi i з його позицiй висвiтлити рiзнi проблеми реального життя. У будь-якому випадку аналiз виходить за рамки виступiв, що пролунали самi по собi.
Однак це не може сприйматися автором аналiтичного звiту як привiд для перекручування змiсту i форми виступiв учасникiв. Вiн може трактувати, iнтерпретувати, пояснювати цi виступи, але це повинно бути зроблено так, щоб аудиторiя змогла легко вiдрiзнити думки самого автора вiд думок, що пролунали у виступах учасникiв форуму, i уявити собi об'єктивну картину того, що вiдбувалося.
Аналiтична кореспонденцiя. У кореспонденцiї аналiз поглиблюється, стає масштабнiше. Його предметом стає локальна, обмежена часом чи простором ситуацiя. Вона може бути зв'язана з будь-якою сферою нашого життя. Тому кореспонденцiя стала одним з улюблених жанрiв публiцистики в газетах. Її автор прагне дати читачу досить повне представлення про ситуацiю що виникла – найважливiших її сторонах – i висловити свою думку про подальший її розвиток i можливi його результати. Це визначає особливостi структури кореспонденцiї. Звичайно вона поєднує кiлька фактiв i їхнiх подробиць, якi пов'язанi з розглянутою ситуацiєю i розкривають її розвиток. Якщо головним для автора стає повiдомлення про нову ситуацiю, вiн створює iнформацiйну кореспонденцiю, схожу на велику замiтку. Але якщо вiн не обмежується повiдомленням про виникнення ситуацiї, а ставить перед собою задачу пiддати її аналiзу i дати їй оцiнку, у газетi з'являється аналiтична кореспонденцiя. Роль автора в нiй зростає, вiн виражає свою думку про ситуацiю, що описує й аналiзує. Йому доводиться не обмежуватися вiдповiдями на вiдомi нам питання: що вiдбулося, де вiдбулося, коли вiдбулося, характернi для процесу пiдготовки газетних текстiв у жанрах оперативної невинної iнформацiї, але i вiдповiсти на обов'язковi для нього питання: чому вiдбулася i чому виникла ситуацiя про яку вiн повiдомляє?
У зв'язку з цим зростає значення i переконливiсть кореспонденцiї. Журналiст прагне переконати читача у своїй правотi, аргументувати своє вiдношення до того, що повiдомляє. Найкращими аргументами для нього є факти, що вiн приводить у своєму текстi, логiчно з'єднуючи їх мiж собою.
Аналiтичне iнтерв'ю. Жанр iнтерв'ю є результатом «закрiпленостi» у журналiстському текстi форми одержання автором цього тексту визначених фактiв про дiйснiсть за допомогою методу iнтерв'ю. Як вiдомо, сам по собi метод iнтерв'ю вiдноситься не до теоретичних, а до емпiричних. Очевидно, з цiєї причини i жанр iнтерв'ю часто вiдносять до iнформацiйних жанрiв, що базується саме на iнформацiї, отриманiй в результатi застосування емпiричних методiв дослiдження.
може бути трансформована i представлена, наприклад, на газетнiй смузi у виглядi кореспонденцiї, звiту, реплiки, статтi. Це означає, що використання даного методу при зборi iнформацiї ще не породжує автоматично жанр iнтерв'ю. Лише, у випадку яскравого виявлення в текстi «ходу» застосування цього методу вiн може визначати форму такої публiкацiї як дiалогiчну, питально - вiдповiдальну.
По цiй домiнуючiй ознацi текст може бути названий жанром iнтерв'ю. Однак те, до якої групи жанрiв можна вiдносити конкретне iнтерв'ю – iнформацiйним чи аналiтичним, залежить вiд змiсту тексту, викладеного у формi iнтерв'ю. Якщо iнформацiйне iнтерв'ю несе в собi лише повiдомлення про факт, вiдповiдаючи на питання: хто? Що? Де? Коли?, то аналiтичне iнтерв'ю, крiм того, мiстить i аналiз факту, вiдповiдаючи при цьому на питання: чому? Яким чином? Що це означає? тощо. Роль автора аналiтичного iнтерв'ю полягає насамперед у тому, що своїми питаннями вiн задає насамперед напрямок аналiзу, що звичайно здiйснює сама людина у якої беруть iнтерв'ю.
Коментар. Для позначення самостiйного жанру журналiстики слово «коментар» стало застосовуватися в нашому сторiччi. Публiкацiї, що пiдходять пiд це визначення, «коментували» (пояснювали, обговорювали, роз'яснювали) важливi подiї. В даний час у комплексi основних журналiстських форм коментар займає своє важливе мiсце. З його допомогою автор виражає вiдношення до актуальних подiй, формулює зв'язанi з ними завдання i проблеми у формi стиснутого аналiзу чи недолiкiв досягнень, а також виражає їхню оцiнку, прогнозує розвиток i т. д. Коментар рiзниться вiд iнформацiйних жанрiв саме наявнiстю аналiзу. Вiд статтi, огляду, й iнших аналiтичних жанрiв коментар вiдрiзняється тим, що в ньому звичайно аналiзується якесь явище, що вже вiдоме аудиторiї, i в цьому аналiзi превалює вiдношення до предмета вiдображення.
Функцiї жанру коментарю нерозривно зв'язанi з його предметом. Питання про предмет коментарю не слiд вiдносити до академiчних – вiн виникає з повсякденної журналiстської практики. Визначення мети майбутнього виступу припускає яснiсть у встановленнi його предмета. Коментар розповiдає про взаємозв'язки виявленого предмета. Питання, що розв'язуються з його допомогою, нацiленi на пiзнання сутi явищ, на оперативне рiшення задач, на спонукання до дiї. Нескiнченне розмаїття конкретних коментованих проблем може бути у великiй мiрi охоплено поруч з типовими питаннями, зведеними у групи: про особливостi чи новi якостi факту, його цiнностi; про причини, умови, передумови iснування фактiв; це зв'язано з питаннями про прецеденти, паралелi; про мету, мотиви, плани дiй учасникiв коментованої подiї (факту); про порядок розвитку коментованого явища; про тенденцiї, закономiрностi розвитку суспiльства, що виявляються в коментованому фактi, про протирiччя усерединi цього факту; про завдання, що випливають з факту, що коментується, про шляхи i методи їхнього рiшення в конкретнiй ситуацiї; про вiрогiднiсть фактiв, що коментується. Аналогiчно вiдомим питанням, властивим iнформацiйному повiдомленню: що? Де? Коли? Як?, коментарю властивi питання: що (хто) дiйсно? При яких обставинах? Чому? Кому вигiдно? Яка ситуацiя? Що робити? Як краще? Якi iснують розходження, протирiччя? Як виявляється напрямок розвитку? Яка його стратегiя i тактика?
Чим яснiше задум автора, тим точнiше його рiшення про постанову визначених питань, на якi треба вiдповiсти. Чим яснiше мета i постанова питань, тим цiлеспрямованiше збирається iнформацiя, тим глибше осмислюється взаємозв'язок предмета, тим легше i впевненiше зрештою пишеться матерiал. При всiй еластичностi форми коментар володiє мiцною структурою. Коментар являє собою в цьому планi (за винятком коротких форм коментарю) структуру доказового мiркування з приводу якогось одного основного питання. Це визначено змiстом, функцiями, предметом жанру. У ходi мiркування, що коментується, нова подiя зв'язується з бiльш широкими загальними процесами, ситуацiями i завданнями, як правило, вже вiдомими аудиторiї. Таким чином, здiйснюється iнтерпретацiя нових явищ, їхнє пояснення, оцiнка. Вдалий коментар має завжди гарний логiчний висновок. Факти, що коментуються, коментують їх деталi, подробицi служать аргументами на користь висунутої автором тези чи посиланнями з його виводу.
Анкета. У журналiстицi поряд з такими методами збору iнформацiї, як спостереження, iнтерв'ю, опитування й iн., застосовується метод анкетування. Даний метод прийшов у журналiстику iз соцiологiї i застосовується для одержання фактiв за визначеними питаннями вiд широкого кола людей. У результатi обробки даних анкетування створюються публiкацiї, що володiють своєрiдними рисами, що дозволяють об'єднати їх (публiкацiї) у самостiйну жанрову групу.
Назва цього жанру може бути утворена вiд назви методу одержання iнформацiї, що виступає головним жанротворчим фактором. Інакше кажучи, цей жанр може бути названий «анкетою» за зразком жанру «iнтерв'ю», що теж отримав свою назву вiд найменування вiдповiдного методу.
багато рiзних питань, нацiлених на з'ясування тих чи iнших сторiн явища, що стає центром уваги анкетованих. При цьому органiзатора анкетування (чи журналiста) можуть цiкавити як характеристики самого предмета (тобто факти про суть предмета, його кiлькiсних i якiсних характеристиках), так i вiдношення анкетованих осiб до того предмета, що вони розглядають.
Монiторинг. Тип публiкацiй, що з'являються на сторiнках сучасної перiодичної преси пiд рубрикою «монiторинг» одержав свою назву вiд активно використовуваного в даний час при вивченнi процесiв, що протiкають у суспiльствi, однойменного виду соцiологiчного дослiдження. Монiторингом називається визначене «спостереження» за яким-небудь явищем, систематично повторюваний «замiр» тих самих параметрiв у визначенiй сферi дiяльностi. Предметом монiторингу виступають конкретнi характеристики (вибiр їх залежить вiд мети монiторингу) рiзних явищ безпосередньо в момент дослiдження.
У ходi монiторингу активно застосовуються рiзнi методи, особливо статистичнi, контент-аналiз (наприклад пiдраховується скiльки разiв протягом визначеного часу на сторiнках якоїсь газети з'являється iм'я визначеного полiтика) i т. д. Монiторинг дає можливiсть побачити, так сказати, «зрiз» якогось явища, насамперед у виглядi сукупностi статистичних даних, що «виявляють» щохвилинну тенденцiю розвитку цього явища. Зазначенi особливостi предмета, мети, методiв вiдображення дiйсностi при пiдготовцi публiкацiй, обумовлених поняттям «монiторинг» i стають основою, що визначає характер цих публiкацiй як «представникiв» самостiйного жанру журналiстики.
до жанру рейтингу, виступає цiльова настанова. Мета публiкацiї подiбного роду полягає в тому, щоб здiйснити певне «ранжирування» подiбних явищ за якоюсь конкретною ознакою. Ця мета досягається насамперед за рахунок застосування таких методiв як аналогiя i порiвняння. Явища, щодо яких складаються рейтинги, належать до самих рiзних сфер дiяльностi – економiки, фiнансiв, полiтики, культурного життя, спорту i т. д. Рейтинги часто публiкуються як у спецiалiзованих, так i в суспiльно-полiтичних виданнях. Їх можна зустрiти на сторiнках газет i журналiв, у теле- i радiопередачах. Популярнiсть такого жанру пояснюється тим, що аудиторiя ЗМІ хоче знати прiоритети, що iснують на сьогоднiшнiй день у тiй чи iншiй важливiй для них сферi. Виборцям, наприклад, важливо знати, який полiтичний дiяч лiдирує, а який є аутсайдером полiтичного життя. Вкладникам важливо знати, якi банки найбiльш надiйнi, а якi можуть «розвалитися». Аматори музики прагнуть довiдатися, скажемо, яка музична група чи спiвак користається найбiльшою популярнiстю в населення тощо.
Рецензiя. Слово «рецензiя» латинського походження («recensio») i в перекладi означає «перегляд, повiдомлення, оцiнка, вiдгук про що-небудь». Можна сказати, що рецензiя – це жанр, основу якого складає вiдгук (насамперед – критичний) про твiр художньої лiтератури, мистецтва, науки, журналiстики тощо. В якiй би формi не був даний такий вiдгук, суть його – виразити вiдношення рецензента до дослiджуваного твору. Вiдмiннiсть рецензiї вiд iнших газетних жанрiв вiдображається насамперед у тому, що предметом рецензiї виступають не безпосереднi факти дiйсностi, на яких заснованi нариси, кореспонденцiї, замальовки, репортажi i т. п., а iнформацiйнi явища – книги, брошури, спектаклi, кiнофiльми, телепередачi
його думки, його судження. Дуже часто рецензенти зосереджують свою увагу на переказi сюжетних лiнiй твору, вчинках персонажiв. Це не повинно бути самоцiллю. Тiльки в тому випадку, якщо такий переказ органiчно вплетений у канву аналiзу, вiн стає виправданим. Особливо невдалим такий шлях резензування буде тодi, коли аудиторiя добре знає твiр про який йде мова.
Стаття. Жанр статтi є головним в аналiтичнiй журналiстицi. Поняття «стаття» походить вiд латинського слова «articulus» i означало спочатку теж саме, що i «суглоб», «член», «частина Цiлого». Це пояснює, чому в журналiстськiй практицi будь-яка окрема публiкацiя, будучи частиною, наприклад, усього тексту газетного номера, може бути названа «статтею». Не випадково також, що, мабуть, за винятком коротких повiдомлень, статтями називають величезне число публiкацiй рiзних жанрiв. Але коли мова заходить про цiлком визначений жанр «стаття» (у вузькому змiстi цього слова), то пiд нею розумiють публiкацiї, що аналiзують деякi ситуацiї, процеси, явища, що лежать у їхнiй основi, закономiрнi зв'язки з метою визначення їхньої полiтичної, економiчної чи iншої значимостi i з'ясування того, якi позицiї варто зайняти, як поводитися, щоб пiдтримати чи усунути таку ситуацiю, такий процес, таке явище.
Ще точнiше можна визначити статтю як жанр призначений насамперед для аналiзу актуальних, суспiльно значимих процесiв, ситуацiй, явищ i керуючих ними закономiрностей. Аналiтичне обговорення предмета в статтi повинно бути проведене так, щоб читачi могли, використовуючи публiкацiю, мiркувати далi над цiкавлячими їх питаннями. Таким чином, можна говорити про особливу функцiю статтi. Вона полягає в тому, що стаття пояснює читачам як суспiльну, так i особисту значимiсть актуальних процесiв, ситуацiй, явищ, їхнi причинно-наслiдковi зв'язки, й у такий спосiб iнiцiює читацькi мiркування, дiї, зв'язанi з предметом вiдображення в публiкацiї. Крiм того, вона звертає увагу аудиторiї на тi завдання, проблеми, що виникають у зв'язку з описуваними ситуацiями, показує, якi стратегiчнi чи тактичнi iнтереси маються в тих чи iнших учасникiв цих ситуацiй. Вдала стаття створює реальне представлення про актуальну ситуацiю, є основою для виготовлення iдей, iмпульсiв, що випереджають вживання практичних заходiв.
Огляд. Визначальна ознака жанру огляду – єднiсть наочного висвiтлення суспiльних подiй i думки оглядача, що глибоко проникає у суть процесу, ситуацiї. Це стає ясним у ходi визначення функцiї i предмета огляду. Обдивлятися – значить спостерiгати й обмiрковувати замiчене (але аж нiяк не любуватися їм). В оглядi яскраво виявляється позицiя журналiста. Оглядач повинен:
збуджувати iнтерес аудиторiї, розповiдати їй про подiї, процеси, що вiдбуваються в суспiльному життi;
вiдстоювати передовi точки зору i сприяти удосконаленню «особистої стратегiї» громадян;
виявляти в явищах їх сутнiсть, показувати протирiччя дiйсностi;
через з'ясування сутнiсних зв'язкiв, визначення лiнiї розвитку явищ, прогнозувати, осмислювати хiд суспiльного розвитку;
· сприяти практичному рiшенню проблем суспiльства.
Визначення цих функцiй жанру допомагає змалювати загалом предмет огляду. Його складають загальнi питання полiтики, економiки, характернi соцiальнi явища i тенденцiї їхнього розвитку, питання способу життя i мiжлюдських стосункiв i багато чого iншого. Предметом огляду можуть бути iдеї, що взятi з фiлософiї, iсторiї, лiтератури. Для предмету огляду характерний просторово-часовий чи тематичний зв'язок явищ, що оглядаються. Не випадково огляди мають строгу перiодичнiсть виходу у свiт (щоденнi, щотижневi, щомiсячнi). Вони як би пiдбивають пiдсумок визначеного перiоду життя, дiяльностi в тiй чи iншiй сферi суспiльного буття. Саме зазначена особливiсть зв'язкiв предмету огляду дозволяє головним чином вiдрiзнити огляд вiд статтi (для предмета останньою характерною рисою є причинно-наслiдковий зв'язок вiдображуваних феноменiв).
Оскiльки огляди публiкуються з визначеною перiодичнiстю, то це позначається i на виборi тем, характерi, глибинi аналiзу. Чим рiдше публiкуються огляди, тим бiльше в автора можливостей знайти в потоцi подiй факти, найбiльш цiкавi для аудиторiї, проаналiзувати їх, узагальнити. Разом з тим тривалi промiжки часу мiж виходами оглядiв призводять до того, що аудиторiя вже досить багато знає про тi подiї, що стають предметом огляду, з оперативних публiкацiй (репортажiв, звiтiв, кореспонденцiї й iн.). Це припускає, що оглядач, що має досить часу для мiркування, аналiзу, може знайти в цих подiях взаємозв'язок, ще невiдомий аудиторiї, що залучить її увагу до опублiкованого огляду.
пророцтв, прогнозiв, що захлиснув сторiнки вiтчизняної преси, що стали, мабуть, одним з найбiльш помiтних i постiйних для неї з тих пiр явищ. Та й чи не завдання журналiста, використовуючи можливостi «жанру» Касандри (саме ця мiфiчна богиня володiла даром пророкування в досконалостi), допомогти своєї аудиторiї довiдатися щось про завтрашнiй день? Тому що, як говорить прислiв'я, «хто попереджений – той озброєний».
Пророкування чи прогнози – це судження про майбутнє. Прогноз, що завжди збувається, називають «пророцтвами». Інодi поняття «прогноз» журналiсти замiняють поняттям «гiпотеза». Гiпотеза, як i прогноз, у рядi випадкiв може розглядати деякi явища вiднесенi в майбутнє. Але вона може бути звернена й у минуле. Прогноз же завжди зв'язаний тiльки з майбутнiм тих чи iнших явищ. Крiм того, прогноз завжди розглядає майбутнiй стан вже iснуючих явищ. На вiдмiну вiд нього в гiпотезi може йти мова про явища, що нiколи не iснували чи не iснують у даний момент. Не зовсiм вiрно ототожнювати прогноз iз версiєю. Версiя – це можливий варiант розвитку подiї. За допомогою версiй звичайно намагаються пояснити факти, що вже здiйснилися. Але iнодi версiя викладає варiант розвитку якогось явища в майбутньому. У цьому випадку поняття «версiя» i «прогноз» можуть збiгатися.
на метi дати серйозний прогноз. Причиною звертання журналiстiв саме до таких людей є, зрозумiло, тi знання якими вони володiють. В оптимальному випадку – це точнi знання. Спираючись саме на них i можна зазирнути в майбутнє. Але точнiсть знань про сучасний стан прогнозованого явища – не гарантiя точностi передбачення його майбутнього.
Версiя. Такого роду публiкацiя базується на неповних доказах, на припущеннях автора. Версiя виключає категоричнiсть висновкiв, виводiв. Основним фактором, що породжує жанр версiї, є метод дослiдження дiйсностi, обумовлений як «домисел», «вимисел». Цей метод є ведучим у лiтературно-художнiй творчостi. Оцiнюючи роль даного методу в мистецтвi i лiтературi, письменник Костянтин Паустовський стверджував, що факт, поданий лiтературно, зi згущенням декiлькох характерних рис, освiтлених свiтлом вимислу, вiдкриває сутнiсть речей яскравiше, нiж iнший, скрупульозно складений звiт.
У журналiстицi на вiдмiну вiд лiтератури цей метод пiзнання дiйсностi звичайно вважається негожим, оскiльки вiн дає необґрунтоване чи недостовiрне знання. Це насамперед треба вiднести до випадкiв неправильного, недоречного його використання. Однак без застосування домислу взагалi журналiст обiйтися не може, мова йде про «дозоване» застосуваннi його.
журналiст, а сам автор за допомогою деталiзацiї подiї одержує додатковий шанс привернути увагу аудиторiї до свого виступу. Застосовуючи домисел, створюючи версiю тих чи iнших подiй, автор повинен обов'язково вказати на умовний характер своїх тверджень. Це вбереже його вiд обвинувачень з боку «героїв» публiкацiї в наклепi.
(це поняття, як вiдомо, позначає один з методiв дослiдження дiйсностi), публiкувалися на сторiнках преси протягом десятирiч. Тiльки виходили вони у свiтло пiд iншими «iменами» – чи то нарису, чи то кореспонденцiї, чи то фейлетону тощо.
Видiлення, що спостерiгається в останнi роки, в самостiйну групу (родину) публiкацiй, що базуються на проведених їхнiми авторами експериментах, мабуть, викликано прагненням журналiстiв пiдкреслити саме ту обставину, що при зборi iнформацiї, використаної потiм у публiкацiях, ними був застосований саме даний, а не якийсь iнший метод. Не в меншiй мiрi це прагнення – вiдповiдь на актуальнi iнформацiйнi очiкування частини сучасної аудиторiї ЗМІ, орiєнтованої на одержання «живої», сенсацiйної iнформацiї.
Якщо взяти репортаж, кореспонденцiю, звiт, рецензiю та iншi жанри, то можна стверджувати, що вони ґрунтуються на iнформацiї, отриманiй такими методами, що дозволяють журналiсту перебувати у вiдносно пасивнiй, вiдстороненiй позицiї зовнiшнього спостерiгача стосовно предмета свого iнтересу, дозволяють вивчати його з боку, не втручаючи в те, що вiдбувається.
Такого роду пасивнiсть журналiста звичайно не дуже сприяє появi в газетi чи журналi цiкавого матерiалу. Крiм того, предметом вiдсторонених спостережень найчастiше стають повсякденнi ситуацiї, яких у життi завжди бiльше, нiж незвичайних. Це теж не допомагає пiдготовцi публiкацiй, що захоплюють увагу аудиторiї.
Лист. Лист як журналiстський жанр виник у результатi пристосування форми особистого i дiлового переписування для нестаткiв журналiстики. Публiкацiя листiв – це вже не приватне переписування мiж людьми. Адже, будучи опублiкованим, лист стає надбанням не одного обличчя чи їхньої групи, а тисяч i навiть мiльйонiв людей, тобто масової аудиторiї. У силу цього представляти даний жанр можуть повною мiрою тiльки такi листи, що торкають iнтереси, важливi для широкої аудиторiї. Привнесення в дiлове чи особисте переписування iдей, значимих для суспiльства в цiлому, було необхiдною умовою становлення листа як самостiйного жанру журналiстики. Значний вплив на характер жанру зробили усiлякi листiвки, прокламацiї, що поширювалися серед населення в перiоди всiляких суспiльних катаклiзмiв – бунтiв, повстань, революцiй. Такi листiвки, прокламацiї публiкувалися й у газетах, що не пройшло для журналiстики безвiсти.
Публiкацiї, виконанi в жанрi листа, часто називають епiстолярною журналiстикою (вiд греч. epistola – послання). Епiстолярну журналiстику (у жанровому вiдношеннi) варто вiдрiзняти вiд публiкацiй самих рiзних жанрiв (починаючи з замiтки i закiнчуючи повноцiнним нарисом), що мiстяться пiд рубрикою «Листи наших читачiв» у багатьох газетах i журналах. У даному випадку рубрика означає лише те, що матерiал надiйшов у редакцiю поштою i що автор його не є штатним працiвником редакцiї. На жанр публiкацiї така рубрика не впливає, i її не можна вважати жанроформуючим фактором (хоча, зрозумiло, пiд цiєю рубрикою може бути опублiкований текст, що дiйсно являє собою твiр епiстолярної публiцистики).
Сповiдь. До сповiдi як жанру журналiстики належать публiкацiї, предметом яких є внутрiшнiй свiт авторiв цих публiкацiй. Основним методом, що застосовується при пiдготовцi таких публiкацiй, є самоаналiз. Даний жанр журналiстики має свої коренi в лiтературi, релiгiї, фiлософiї.
одкровення нашi сучасники все частiше волiють публiкувати в пресi?
Одне з пояснень полягає в тому, що одкровення перед Богом приносить людинi однi наслiдки, а перед людьми – зовсiм iншi. Що може дати людинi релiгiйна сповiдь? Вiруючi знають це добре. Релiгiйна сповiдь завжди є покаяння, тобто добровiльне визнання в зроблених непорядних вчинках, у помилках, у «грiхах», що полягають у забуттi норм i розпоряджень церковного вiровчення. Людина, що звiряє свої вчинки з божественними заповiдями i завiтами, може мати болiснi переживання, зняти якi i повинна релiгiйна сповiдь.
Отже, жанр, безумовно, - один з елементiв форми журналiстського, як i лiтературного твору взагалi. Вiн завжди визначається задумом, змiстом, роллю яку виконує певна публiкацiя на газетнiй полосi.
практика свiдчить, що навiть досвiдчений журналiст не завжди може виконати замовлення у заздалегiдь запрограмованому жанрi.
Рiзнi жанри журналiстських та лiтературних творiв прийнято групувати вiдповiдно в iнформацiйнi, аналiтичнi та художньо-публiцистичнi. Жанри групуються на таких засадах: домiнування повiдомлення – в iнформацiйних жанрах; аналiтичного початку – в публiцистичних творах; а ще складнiшого поєднання аналiзу й образно-художнього осягнення реальностi – у художньо-публiцистичних творах.
До традицiйних аналiтичних жанрiв належать:аналiтичний звiт, аналiтична кореспонденцiя, стаття, аналiтичне iнтерв'ю, коментар, рецензiя, аналiтичний огляд. До нетрадицiйних: анкета, монiторинг, рейтинг, прогноз, версiя, експеримент, лист, сповiдь. Це публiкацiї, головне призначення яких аналiзувати, осмислювати подiї, факти, явища, зокрема i готовi тексти – виступи полiтикiв, вчених, науковi та художнi твори, публiкацiї преси, кiно.
Список використаних джерел:
2. Вакуров В., Кохтев Н., Соманик Г. Стилистика газетных жанров: Учебное пособие для вузов. – М.: Высшая школа, 1978. – 183 с.
3. Ворошилов В. Журналистика: Учеб. / СПб. гос. ун-т. Факультет журналистики. – 4-е изд. – СПб.: Издательство Михайлова В. А., 2002. – 656 с.
4. Гуревич С. Газета: Вчера, сегодня, завтра: Учебное пособие для вузов. – М.: Аспект Пресс, 2004. – 288 с.
5. Ким М. Жанры современной журналистики. – СПб.: Издательство Михайлова В. А., 2004. – 336 с.
6. Корконосенко С. Основы журналистики: Учебник для вузов. – М.: Аспект пресс, 2001. – 286 с.
8. Москаленко А. Теорiя журналiстики. Навчальний посiбник. - К.: Експрес-об'ява, 2002. – 336 с.
9. Тертычный А. Жанры периодической печати: Учебное пособие. – М.: Аспект Пресс, 2000. – 312 с.
10. Українська мова: енциклопедiя. – К.: вид-во “Українська енциклопедiя” iм. М. П. Бажана, 2004. – 824 с.
|
