Контрольна робота
Мiжнароднi економiчнi вiдносини
Змiст
Вступ
2. Нова модель економiчного розвитку України
3. Специфiка процесiв iнтернацiоналiзацiї на сучасному етапi розвитку України
Висновки
Список використаної лiтератури
Вступ
глобалiзацiя iнтеграцiя iнтернацiоналiзацiя
На нинiшньому критичному етапi суспiльної трансформацiї України в умовах глибокої системної кризи вкрай потрiбна принципово нова нацiональна економiчна стратегiя — стратегiя вiдродження i розвитку в умовах глобалiзацiї i глобальної iнтеграцiї. Повна вiдсутнiсть такої нацiональної стратегiї або використання i нав'язування Українi зарубiжних ерзацiв псевдореформаторських лiберальних i неолiберальних стратегiчних курсiв протягом останнiх десяти рокiв незалежного iснування поставили Україну у важкий стан розвитку.
Сьогоднi, наприкiнцi другого десятилiття незалежного iснування, українське суспiльство повинно усвiдомити гостру необхiднiсть розробки i прийняття Верховною Радою ефективної i обгрунтованої нацiональної стратегiї України, яка б забезпечила формування i здiйснення дiйсно народної довгострокової мiжнародної економiчної полiтики. Невiдкладна розробка конкурентоспроможної нацiональної стратегiї — найважливiше завдання нового державотворення. В нинiшнiх умовах нацiональна економiчна стратегiя України повинна, перш за все, бути спрямованою на створення ефективної економiчної системи i самодостатньої економiки, на системне i послiдовне поєднання державного регулювання економiки з ринковими методами саморегулювання та на розумне використання iснуючого мiжнародного досвiду трансформацiї економiчних систем в напрямку соцiально-орiєнтованої ринкової економiки та досвiду пiслявоєнного вiдродження i розвитку провiдних iндустрiальних країн свiту. Соцiально-реформаторський досвiд Європи повинен бути використаний цiлковито.
1. Стан, проблеми та перспективи розвитку української економiки
Проголошення в 1991 роцi України незалежною державою й здiйснення переходу до ринкової системи господарювання принципово змiнили подальший розвиток продуктивних сил країни i її окремих регiонiв. Україна має у своєму розпорядженнi основнi види ресурсiв для функцiонування незалежної економiки i може конкурувати в умовах вiдкритого ринкового середовища. Практична реалiзацiя цих положень не може бути здiйснена одномоментно, а являє собою надзвичайно складний, динамiчний i тривалий за часом процес. Сьогоднi країна перебуває на перехiдному етапi економiчних перетворень.
Згiдно з прийнятою 28 липня 1996 р. Верховною Радою Конституцiєю – Основним законом України – визначена правова база для переходу до нових економiчних вiдносин. В Основному законi вiдбитi складнi економiчнi процеси, якi вiдбуваються в суспiльствi. Постало питання розробки економiчної полiтики України на базi використання теоретичного досвiду розвинутих країн свiту, практики вдосконалення структури господарства, полiтики щодо iнвестицiй, проведення належних реформ у системi вiдносин власностi та iн.
Реформування економiки України вимагає особливого пiдходу до її пiзнань, до вивчення причин i наслiдкiв соцiально – економiчних процесiв, якi вiдбувалися в українському суспiльствi протягом багатьох столiть. Особливiсть полягає в специфiцi українського регiону як у природно – територiальному, так i у державно – полiтичному планi. Для пiзнання сьогоднiшнього стану економiки України слiд ураховувати також iсторико- полiтичнi процеси, якi значною мiрою впливають на подальший розвиток при переходi країни до вiдкритої економiки. Постiйне погiршення основних показникiв розвитку України в 90-х роках негативно вплинуло на формування ефективного механiзму її економiки.
Свiтова економiка дедалi бiльшою мiрою визначає особливостi розвитку України. Основнi напрямки впливу – збiльшення обсягiв експорту та iмпорту вiдносно ВВП та загострення ситуацiї iз зовнiшньою заборгованiстю країни.
Для успiшного i порiвняно швидкого формування ринкової системи господарства, а також для зменшення соцiальної напруженостi в суспiльствi необхiднi значнi обсяги фiнансових ресурсiв. Саме тому спiвробiтництво з мiжнародними валютна – фiнансовими установами, державами – кредиторами пiд час такої трансформацiї є вкрай важливим.
Проблема зовнiшнього боргу стає постiйним супутнiм явищем економiчного розвитку України iз самого моменту здобуття нею державної незалежностi. Україна вступила у фiнансово – кредитнi вiдносини з приводу зовнiшнiх запозичень та виплат вiдповiдних боргових зобов’язань з багатьма суб’єктами – як нацiональними (тобто країнами), так i мiжнародними фiнансовими органiзацiями, приватними позичальниками, об’єднаннями кредиторiв.
Отже, проблема виплат за зовнiшньою заборгованiстю стає помiтним навантаженням на фiнансову систему країни. Очевидно, що головним критерiєм вироблення боргової стратегiї має бути об’єктивна оцiнка ефективностi використання коштiв, тим бiльше мобiлiзованих iнонацiональних ресурсiв. Особливим застереженням при цьому є обсяг iноземних кредитiв, оскiльки потенцiйно може вiдбутися своєрiдний перехiд кiлькостi в якiсть: сумарний обсяг запозичень може стати таким, коли вiн вже перевищить здатнiсть країни його обслуговувати та повертати.
Подiбна оцiнка ефективностi використання кредитних ресурсiв не може не враховувати загальних результатiв макроекономiчного розвитку країни, на який впливають залученi грошi. Складнiсть боргової проблеми для України пояснюється, зокрема, й тим, що розв’язання завдання з подолання тенденцiй падiння економiчних показникiв вимагає тривалого часу. Так, за прогнозами Свiтового банку, стабiлiзацiя в господарству країн СНГ може бути досягнута не ранiше другої половини десятирiччя ( i це у разу стабiльного соцiального розвитку та вiдсутностi масштабних потрясiнь екзогенного (стосовно економiчних процесiв) характеру).
До проблеми зовнiшньої заборгованостi значно додають труднощi суб’єктивно – об’єктивного характеру, пов’язанi з «хронiчним «не проведенням» ефективного макроекономiчного регулювання.
залучення фiнансових результатiв у виглядi капiтальних активiв, якi функцiонують у виробничiй сферi.
У сучасних умовах оптимальною формою регулятивної полiтики, що комплексно та глибоко сприяла б оптимiзацiї не лише нацiональної участi в мiжнароднiй кооперацiї, а й усього масиву економiчних вiдносин у суспiльствi, є iндикативне планування макроекономiчного розвитку. Воно має стати функцiональною основою реформування структур «вiдкритого економiчного» регулювання, перерозподiлу регламентацiйно–органiзацiйних повноважень.
Зважаючи на сьогоднiшнi українськi умови вiдповiдна полiтика має бути спрямована на досягнення загальних цiлей та вiдповiдати таким принципам:
- свобода пiдприємництва у зовнiшньоекономiчнiй сферi за активної регулятивної ролi держави;
- безумовне дотримання законiв усiма суб’єктами зовнiшньоекономiчної пiдприємницької дiяльностi та їх рiвнiсть перед законом, а також недискримiнацiя;
- захист iнтересiв нацiонального товаровиробника як на територiї України, так i за її межами;
- пiдвищення рiвня конкурентоспроможностi вiтчизняних товарiв на свiтовому ринку.
У Стратегiї економiчної та соцiальної полiтики на 2000 – 2004 рр.
«Україна: поступ у ХХI ст.» було офiцiйно сформульовано концептуальнi пiдходи української держави до проблеми пiдвищення конкурентоспроможностi економiки держави. Зокрема, це завдання має реалiзовуватися через:
- нову стратегiю промислово – iнновацiйної полiтики;
- запровадження надiйної системи енергозабезпечення та енергозбереження;
- перетворення АПК у лiдируючий сектор економiки;
- утвердження України як транзитної держави.
Поетапний вихiд України на умови низько тарифного регулювання експортна – iмпортних зв’язкiв має бути узгодженим з програмами державної полiтики реконструкцiї тих галузей промисловостi, якi на даному промiжку часу особливо гостро потребують цiлеспрямованого централiзованого опiкування, сприяння експорту. Значний резерв становить державна стратегiя, за допомогою якої можливi як кiлькiсне збiльшення каналiв збуту експортованої продукцiї, так i нарощування маси продукцiї, що пiдлягає вивезенню за кордон. Важливим для успiшного проведення реформи засобом поєднання цiлей мiжнародної економiчної сфери та промислово – виробничих механiзмiв в Українi є зонально – регiонально полiтика щодо створення спецiальних органiзацiйно – iнституцiйних, податкових та митних режимiв технологiчного розвитку у формi технопаркiв або технополiсiв.
Оцiнюючи ситуацiю в експортному виробництвi на територiї України, доводиться визнати, що вона не вiдповiдає не тiльки її економiчному потенцiаловi за валовими показниками, а й господарсько – технологiчнiй структурi, галузевому розподiлу та рiвню кадрового корпусу. За наявнiстю великого наукового потенцiалу майже вiдсутнiй високотехнологiчний експорт продукцiї наукомiсткого виробництва. Тому необхiдно стимулювати складне технологiчне експортне виробництво та сприяти закордонному продажу за тими науково – технiчними напрямами i по тих економiчних галузях, розвиток яких може сприяти збiльшенню товарної маси, що експортується з територiї України.
Слiд стимулювати експорт з високим ступеням перероблення. Ця вимога вiдповiдає i загальної свiтової тенденцiї збiльшення в системi торговельних вiдносин частки торгiвлi високотехнологiчною готовою продукцiєю. Згiдно з експертними оцiнками, на свiтовому ринку 2010 р. частка продукцiї первинної переробки становитиме 20%, тодi як частка готових виробiв – 80% загального обсягу ринку [12].
Входження країни в етап економiчної стабiлiзацiї актуалiзує обґрунтування конструктивної моделi пiслякризового розвитку. При її розробленнi необхiдно враховувати нову не лише економiчну, а й полiтичну ситуацiю. На вiдмiну вiд попереднього перiоду, коли при формуваннi стратегiї економiчного розвитку межа протистоянь проходила мiж ринковою i неринковою iдеологiєю, нинi визначаються напрямки прийняття рiшень у межах ринкової парадигми. Це стосується не лише України, а й низки iнших країн СНД.
початку 80-х рокiв повсюдно закрiпилася в розвинутих країнах Заходу. На початку 90-х рокiв країни Схiдної Європи вже нагромадили позитивний досвiд ринкових перетворень на основi принципiв неолiбералiзму. Треба враховувати i готовнiсть Заходу надавати фiнансову допомогу виключно за умови вiдповiдних перетворень, за умови виконання рекомендацiй Мiжнародного Валютного Фонду (МВФ), якi базувалися на принципах так званого Вашингтонського консенсусу. Цi принципи сформувалися на початку 80-х рокiв i мали спершу чiтко виражену латиноамериканську спрямованiсть, а в подальшому були екстрапольованi на країни з перехiдною економiкою, в тому числi й на держави пострадянського простору.
Основний змiст цих принципiв зводився до низки позицiй, якi вважаються базовими:
1) усунення державного регулювання економiки;
2) прискорена приватизацiя;
3) перехiд до вiдкритої економiки;
5) прiоритетнiсть макроекономiчної стабiлiзацiї й форсоване стиснення грошової маси як основи приборкання iнфляцiї;
6) ставка на зовнiшнi позики як головний рушiй економiчного зростання.
Для вiдновлення дiєздатностi нашої держави необхiдно здiйснювати поглиблення ринкової трансформацiї економiки. Визначальними чинниками цього процесу є iнституцiйне забезпечення полiтики реформ, завершення процесу формування ринкової iнфраструктури, установлення ефективного законодавчого поля та стабiльних правил економiчної дiяльностi.
саморегуляторiв через вiдсутнiсть останнiх, держава має виступати в ролi суб’єкта, який посилює ринковi механiзми, що лише формуються.
Реалiзацiя конкурентних переваг має втiлитися в змiцненнi позицiй внутрiшнього ринку, утвердженнi iнновацiйної моделi розвитку української економiки, освоєннi механiзмiв енергозбереження.
Наближення економiки України до свiтових та європейських господарських процесiв детермiнує необхiднiсть подальшого поглиблення ринкових реформ, здiйснення широкомасштабних структурних перетворень, прискорення iнституцiйних змiн, вiдчутного скорочення тiньового сектору. Головними показниками рацiональностi мають стати ефективнiсть використання ресурсiв, факторiв виробництва, добробут населення, iндекс людського досвiду та iншi.
Трансформацiйнi процеси в економiцi загалом є особливiстю функцiонування України як незалежної держави. У глобальному вимiрi вони, залежно вiд рiвня розвитку економiки, можуть означати:
змiну однiєї формацiї на iншу, або змiну суспiльства з аграрного на iндустрiальне, згодом – на постiндустрiальне, а далi – на iндустрiальне;
перехiд вiд планово-розподiльної системи до ринкової.
поширення ринкової моделi економiки на всi регiони свiту;
На першому етапi потрiбно досягти фiнансової макростабiлiзацiї.
На другому етапi можлива активiзацiя економiчного розвитку, орiєнтована на формування кiлькiсних та якiсних позитивних тенденцiй за рахунок науково-технiчної та iнвестицiйної дiяльностi.
На третьому етапi – становлення стабiльних умов для становлення i саморозвитку ефективної нацiональної економiки, внутрiшньо збалансованої та глибоко iнтегрованої в структуру свiтового господарства.
В Українi є достатнi стартовi умови для того, щоб поступово iнтегруватися в загальноцивiлiзацiйнi процеси.
По-перше, вона має потужний науково-технiчний, iнтелектуальний потенцiал, висококвалiфiковану робочу силу, що є визначальним у системi сучасного виробництва.
По-друге, адмiнiстративно-команднi механiзми значною мiрою пiдiрванi, що створює можливiсть остаточного i швидкого демонтажу тоталiтарної системи i побудови сучасних економiчних форм та управлiнських механiзмiв.
По-третє, має великий потенцiал людських ресурсiв, спрямований на полiтичне, економiчне, духовне вiдродження нацiї.
Отже, економiчна модель України формується на основi тiсної взаємодiї загальноцивiлiзацiйних детермiнант та генетично-iсторичних економiчних чинникiв. Особливостi сучасного етапу економiки пов’язанi з необхiднiстю :
по-перше, забезпечити розвиток не самих по собi виробничих потужностей, а започаткувати технологiчнi перетворення сучасного рiвня i масштабiв;
по-друге, органiчно включити економiку країни у свiтогосподарьськi глобальнi процеси з метою повнiшого використання зовнiшнiх ресурсiв розвитку та розмiщення ринкiв збуту продукцiї власного виробництва;
по-третє, модернiзацiя вимагає не стiльки зростання випуску окремих товарiв (хоча це й не виключається), скiльки формування внутрiшнiх iнституцiйних та економiчних структур i механiзмiв для впровадження гнучких технологiй на основi iнформацiйних i комп’ютерних систем.
Головна спрямованiсть економiчної модернiзацiї напрямкiв, форм i засобiв економiчної полiтики – у наданнi цьому процесу комплексностi та системностi в процесi її реалiзацiї.
полiтичнiй i вiйськових сферах за значною економiчної та полiтичної залежностi вiд Росiї та iнших країн СНД, поки ще зберiгається як довготривала умова побудови моделi взаємовiдносин України iз зовнiшнiм свiтом. Вiдтак доречним є пошук ситуативних компромiсiв при виробленнi моделi мiжнародної економiчної дiяльностi України. Необхiдно дотримуватися багатовекторностi спiвробiтництва у напрямку посилення геополiтичної диверсифiкацiї, акцентуючи увагу на європейський напрям. Обґрунтуванням багатовекторностi державної орiєнтацiї України слугує теза про закiнчення епохи бiполярного протистояння та про початок формування багатополюсного свiту [12].
3. Специфiка процесiв iнтернацiоналiзацiї на сучасному етапi розвитку України
Активна участь України у сучасних процесах, що вiдбуваються у свiтi, зумовлена перевагами мiжнародного подiлу працi, а також потребою подолати штучну вiдокремленiсть нашої держави вiд свiтового господарства, до якої призвели одностороннiй її розвиток в межах СРСР, деформованi зовнiшньоекономiчна полiтика й механiзми зовнiшньоекономiчної дiяльностi, нерозвиненi товарно-грошовi вiдносини та нацiональнi ринки товарiв, послуг, працi та капiталу.
Для ефективної iнтеграцiї України в сучаснi свiтогосподарськi зв’язки необхiднi певнi полiтико-правовi, економiчнi, соцiально-культурнi та iнфраструктурнi передумови (рис. 13. 3).
Основнi полiтико-правовi передумови iнтеграцiї: полiтична визначенiсть України; забезпечення територiальної цiлiсностi та створення адекватної системи нацiональної безпеки; виконання мiжнародних зобов’язань; пряма участь у регiональних i глобальних полiтичних процесах; формування вiдповiдного законодавства i вироблення ефективних механiзмiв та iнструментарiю його виконання.
Економiчнi передумови iнтеграцiї: економiчне та iнституцiйне забезпечення суверенiтету; розроблення та реалiзацiя обґрунтованої програми переходу до ринкових вiдносин за прiоритетом роздержавлення й приватизацiї, соцiального захисту населення; оцiнка експортного потенцiалу, вироблення експортно-iмпортного механiзму регулювання зовнiшньоекономiчної дiяльностi; розв’язання проблеми зовнiшньої заборгованостi та iн.
До основних соцiально-культурних передумов iнтеграцiї належать: формування сучасної, орiєнтованої на свiтовi прiоритети системи народної освiти; вiдродження i виховання почуття власної гiдностi, створення умов соцiально-культурної життєздатностi народу України.
Формування iнфраструктурних передумов пов’язане з розвитком транспортних комунiкацiй (морських, наземних, повiтряних); розвитком сучасних iнформацiйно-комунiкацiйних систем i включенням їх до мiжнародних систем прикордонного спiвробiтництва.
численнi господарськi зв’язки українських виробникiв, споживачiв, якi утворилися на кордонах з iншими колишнiми республiками СРСР.
Сферами прикордонного спiвробiтництва є прямi виробничi зв’язки в рамках кооперування та спецiалiзацiї, спiльне використання природних (енергетичних, водних та iнших) ресурсiв, обмiн науково – технiчним, органiзацiйно –адмiнiстративним досвiдом, без валютний товарообмiн, маневрування трудовими ресурсами (наприклад, при збираннi врожаю), широка взаємодiя в агропромислових галузях, у процесi будiвництва i використання iнфраструктури виробництва та iн..
У контекстi декларованого геоекономiчного вибору України - iнтеграцiї до ЄС – характерним вiддзеркаленням тiєї ролi, яку вiдiграють прикордоннi зв’язки, стали положення Указу Президента України вiд 11 червня 1998 р. № 615/98. В цьому документi разом з констатацiєю iнших напрямiв iнтеграцiї до ЄС на перiод до 2007 року вiдзначається важливiсть розвитку механiзмiв регiональної iнтеграцiї, прямих контактiв мiж окремими регiонами нашої країни та прилеглих країн Центральна – Схiдного регiону Європи.
Крiм географiчних, геополiтичних факторiв, наявностi вiдповiдної iнфраструктури та виробничих передумов для розвитку прикордонного спiвробiтництва мають значення фактори суб’єктивного порядку – iнституцiйнi iнструменти нормативного та органiзацiйного, передусiм правового характеру. Так, однiєю з головних причин, яка гальмує розвиток прикордонного спiвробiтництва з участю України, а також iнших трансформацiйних країн ,є недосконалiсть законодавства.
Фактор «прикордованностi» поки ще мало позначився на динамiцi експортно – iмпортних операцiй тих областей України, якi межують з колишнiми республiками СРСР – Росiєю, Бiлоруссю та Молдовою.
країн Азiатсько – Тихоокеанського регiону.
Важливий аспект прикордонного спiвробiтництва пов'язан з розвитком транспортної мережi. Для України актуальним є завдання iнтеграцiї прикордонних транспортних переходiв до загальнонацiональної транспортної мережi, а також до загальноєвропейських, навiть трансматерикових транспортних коридорiв.
З метою динамiзацiї процесу прикордонного спiвробiтн6ицтва з участю України необхiдно вжити слiдуючи заходi:
забезпечити бiльш лiберальний режим пересування громадян прикордонних зон, що спростить не тiльки гуманiтарнi контакти, а й трудову сезонну, тимчасову мiграцiю, умови наймання на прилеглих територiях сусiдньої держави;
- розробити законодавчу, нормативну базу прикордонного спiвробiтництва на базi методологiчних критерiїв Євросоюзу;
- спростити регулюючi, документальнi процедури для юридичних та фiзичних осiб, якi здiйснюють транскордоннi контакти та операцiї;
- фiнансування та стимулювання розвитку транспортної iнфраструктури на прикордонних територiях, пiдключення до вiдповiдних європейських трансконтинентальних транспортних коридорiв;
- пiдтримати формування спрощеного механiзму надання банкiвських кредитiв, страхувальних послуг тощо.
Особливий iнтерес для України становить розвиток взаємовiдносин з країнами Європейського Союзу. Це було передбачено ще Угодою про партнерство та спiвробiтництво вiд 16 червня 1994 року, яка стала основою для двостороннього спiвробiтництва України.
На частку ЄС припадає понад 18% зовнiшньоторговельного обороту товарами та послугами України. Але, хоча ЄС i посiдає друге пiсля СНД мiсце в перелiку основних торговельних партнерiв України, наявнi здобутки у спiвробiтництвi з Спiвтовариством все ж незначнi.
Крiм лiбералiзацiї i взаємного наближення торговельних та iнвестицiйних режимiв України та блоку ЄС, предметом особливої уваги для нашої країни можуть бути численнi галузевi напрями спiвробiтництва, особливо тi, якi пов’язанi з високотехнологiчним виробництвом, запровадженням передових досягнень науки i технiки. Серед науково - технiчних прiоритетiв найбiльш важливими у сферi спiвробiтництва з ЄС вважаються наступнi: розвиток мiкроелектронiки та робототехнiки; взаємодiя в галузi бiотехнологiй, зокрема генної та клiтинної iнженерiї; розвиток оптронiки та лазерної технiки; розроблення нових матерiалiв та прогресивних технологiй обробки матерiалiв; створення та запровадження в практику нових засобiв комунiкацiї та зв’язку; спiльнi дiї, спрямованi на полiпшення енергозаощадження, перехiд на використання нових та поновлюваних джерел енергiї.
Важливим напрямком спiвробiтництва з європейськими структурами для України є кредитно – фiнансова взаємодiя у банкiвський сферi, а основний партнер – Європейський банк реконструкцiї та розвитку (ЄБРР), рада директорiв якого в 1997 роцi затвердила стратегiю дiй стосовно України. Метою стратегiї стало сприяння розвитку фiнансової сфери, зокрема комерцiйного експортного кредиту, а також кредитування малого та середнього бiзнесу, аграрного виробництва, взагалi приватизованого сектору економiки.
Таким чином, коли йдеться про вiдносини Україна – ЄС, слiд враховувати, що мета широкої iнтеграцiї в європейський господарський простiр не є реальною на найближчi роки. Необхiдним є пiдготовча робота , i передусiм у серединi самої України щодо зближення з євроструктурами, що є стратегiчним геоекономiчним напрямом для України. Одним з прикладiв того, як Україна може забезпечувати для себе певнi тактичнi переваги в мiжнародному спiвробiтництвi, є визнання з боку ЄС України державою з ринковою економiкою, що дає змогу додатково полiпшувати для неї умови економiчного спiвробiтництва на континентi [12].
Висновки
Дослiдження показують, що свiтовi змiни на початку XXI столiття будуть iти шляхом формування багатополюсного свiту. Полiтичнi переваги буде мати лише той, хто впишеться в них. Унiкальне географiчне розташування України в Євразiї в поєднаннi з полiтикою економiчної безпеки надасть їй можливiсть вiдiгравати важливу стабiлiзуючу роль у глобальному середовищi.
Зважаючи на це, процес вiдкривання нацiональної економiки повинен вiдповiдати стану її конкурентоспроможностi, iнакше пiд тиском сильних iноземних конкурентiв вiтчизнянi виробники будуть усунутi з внутрiшнього ринку. Для забезпечення економiчної безпеки також важливо визначити перелiк продукцiї, що повинна вироблятися в Українi з будь-якої кон'юнктури на свiтових ринках i незалежно вiд конкурентного середовища на внутрiшньому ринку.
стали б важливим iнвестицiйним ресурсом для реформування української економiки, її структурної перебудови i виключили б необхiднiсть iноземних кредитiв, що надаються на жорстких умовах i посилюють боргову залежнiсть України.
ними форм мiжнародного економiчного спiвробiтництва. В мiру економiчного зростання в Українi об'єктивно й неминуче вiдбуватиметься процес включення українських пiдприємств у систему мiжнародної господарської кооперацiї.
Отже, вирiшення проблем виходу з економiчної кризи — створення ефективного механiзму соцiального захисту населення. Стабiлiзацiя полiтичних процесiв неможлива без вироблення цiлiсної державної полiтики у сферi економiчної безпеки України та забезпечення її реалiзацiї. На перехiдному етапi становлення нової економiчної системи потрiбно провести глибокий системний аналiз i визначити економiчний напрямок руху нашого суспiльства, щоб не допустити негативних i кризових явищ у майбутньому. Це означає — правильно виявити точки прикладання зусиль, визначити прiоритети та загальний вектор розвитку, i на цих засадах розробити Державну програму забезпечення економiчної безпеки України.
Зрозумiти проблеми України i спрогнозувати перспективи її розвитку можливо лише в межах глобальних тенденцiй загальносвiтового розвитку, формування нового порядку, системи свiтової безпеки.
Необхiднiсть гарантiй економiчної безпеки вимагає здiйснення наукових дослiджень у цiй сферi й створення нового наукового напрямку — економiчної безпеки України.
Список використаної лiтератури
1. Конституцiя України. К.: Видавництво “Право”. Українська Правнича Фундацiя. – 1996. – 54 с.
2. Авдокушин Е. Ф. Международные экономические отношения: Учеб. пособие. — М.: ИВЦ «Маркетинг», 1999.
3. Булатов А. С. Мировая экономика: Учебник. — Москва: Юрист, 2002.
4. Економiка зарубiжних країн: Навч. Посiбник / за ред. Ю. Г. Козака, В. В. Ковалевського, К. І. Рженiшевського. — К.: ЦУЛ, 2003.
5. Жуков Е. Ф. Международные экономические отношения. — Москва: ЮНИТИ, 1999.
9. Кудров В. М. Мировая экономика: Учебник. — Москва: БЕК, 1999.
10. Кузнецов В. Что такое глобализация // Мировая экономика и международные отношения. — 1998. — № 3.
11. Павловський М. А. Стратегiя розвитку суспiльства: Україна i свiт (економiка, полiтологiя, соцiологiя). — К.: Технiка, 2001.
12. Солонiнко К. С. Мiжнародная економiка. Навчальний посiбник. – К.: Кондор, 2008. Електронна бiблiотека Князева.
| 
