Дiяльнiсть пiдприємств на свiтовому ринку технологiї
ЛЬВІВСЬКА ДЕРЖАВНА ФІНАНСОВА АКАДЕМІЯ
ІНДИВІДУАЛЬНЕ НАУКОВО-ДОСЛІДНЕ ЗАВДАННЯ
З КУРСУ “ОСНОВИ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
“
На тему: “ Дiяльнiсть пiдприємств на свiтовому ринку технологiї ”
Виконала
ст. гр. 404
Назар Марта
Львiв 2009
План
Вступ
1. Свiтовий ринок технологiї: суть i структура.
1) Структура свiтового ринку технологiї
2) Форми мiжнародного трансферу технологiй
2. Лiцензiйна торгiвля в мiжнароднiй економiцi.
5. Державне та мiждержавне регулювання передачi технологiї.
Вступ
Поняття мiжнародного технологiчного трансферу, як правило, трактується двояко: у широкому розумiннi — як проникнення будь-яких науково-технiчних знань i обмiн виробничим досвiдом мiж країнами, а у вузькому — як передача науково-технiчних знань i досвiду, що стосуються конкретних технологiчних процесiв.
На сучасному свiтовому ринку технологiї функцiонують суб´єкти всiх структурних рiвнiв мiжнародної економiки. У бiльшостi країн нова технологiя захищається одним або декiлькома правовими iнструментами: патентами, лiцензiями, ноу-хау, копiрайтом, промисловим зразком, товарним знаком. Цi iнструменти включають в себе поняття "iнтелектуальна власнiсть".
Розрiзняють договiр про уступку права на патент i лiцензiйну угоду. У першому випадку право власностi на винахiд або iнший об´єкт промислової власностi переходить до нового па-тентовласника (вiдбувається змiна патентовласника). У другому випадку право власностi на продукти iнтелектуальної дiяльностi (у тому числi винаходи, товарнi знаки, ноу-хау i т. п.) зберiгається за її власником. Покупець лiцензiї одержує лише дозвiл на право використання об´єкта лiцензiї за плату, на певний строк i у визначених межах.
Якщо в бiльшостi промислово розвинутих країн порядок передачi технологiї значною мiрою лiбералiзований, а законодавче регулювання спрямоване в основному на охорону прав промислової власностi, припинення несумлiнної конкуренцiї i запобiгання безконтрольного вивезення технологiй, то в законодавствi країн, що розвиваються, орiєнтованих на купiвлю закордонної технологiї, увага зосереджується на контролi за технiчним рiвнем, актуальнiстю придбаних технологiй для економiки країни, витратою валютних коштiв, а також на захист мiсцевих товаровиробникiв вiд закордонних монополiй i вирiшення проблем зайнятостi.
В усiх країнах основними засобами державного регулювання науково-технiчної дiяльностi на зовнiшньому i внутрiшньому ринках є мiжнародна договiрна практика i нацiональна законодавчо-нормативна база.
i функцiонування цього ринку є мiжнародний подiл технологiї, тобто iсторично сформоване або набуте зосередження цього фактора виробництва в окремих країнах. У мiжнароднiй економiцi технологiї зазвичай розглядаються як розвинутий фактор виробництва, що має мiжнародну мобiльнiсть, а саме поняття "технологiя" трактується як сукупнiсть науково-технiчних знань, котрi можна використовувати при виробництвi товарiв та послуг.
види:
1-й етап — унiкальна;
2-й етап — прогресивна;
4-й етап — морально застарiла.
До унiкальних технологiй вiдносять винаходи й iншi науково-технiчнi розробки, захищенi патентами або такi, якi мiстять ноу-хау, що унеможливлює їх використання конкуруючими органiзацiями. Основнi риси унiкальної технологiї:
— створюється в результатi НДДКР i винахiдницької дiяльностi фахiвцiв;
До прогресивної технологiї належать розробки, що мають новизну i технiко-економiчнi переваги порiвняно з технологi-ями-аналогами, що використовуються потенцiйними покупцями нової технологiї i їхнiми конкурентами. Основнi риси прогресивної технологiї:
— на вiдмiну вiд унiкальної технологiї, що має абсолютну перевагу над будь-якою технологiєю у вiдповiднiй галузi, переваги прогресивної технологiї є вiдносними;
— прогресивнiсть тiєї або iншої технологiї може виявлятися в межах окремих країн, рiзних пiдприємств, у рiзних умовах її застосування;
— зазначенi технологiї не захищаються патентами i не мають яскраво виражених ноу-хау, але забезпечують досить високi виробничi переваги, що гарантують їх покупцям одержання додаткового прибутку;
— такi технологiї можуть бути створенi в результатi не тiльки науково-технiчної i винахiдницької дiяльностi вчених та iнженерiв, але й "еволюцiї" унiкальних нововведень, що поступово втрачають свою новизну.
— така технологiя не забезпечує її покупцю значних технiко-економiчних переваг i якiсть продукцiї порiвняно з аналогiчною продукцiєю головних виробникiв, i розраховувати на додатковий (понад середнiй) прибуток у такому випадку не доводиться;
— традицiйна технологiя створюється, як правило, у результатi старiння i широкого поширення прогресивної технологiї;
— продаж такої технологiї зазвичай здiйснюється за цiнами, що компенсують продавцю витрати на її розробку i одержання середнього прибутку.
Використання таких розробок закрiплює технологiчну вiдсталiсть її власникiв.
1) Структура свiтового ринку технологiї
Свiтовий ринок технологiї (СРТ) — це сукупнiсть мiжнародних економiчних вiдносин з приводу прибуткового використання прав власностi на його об´єкти: технологiї продуктiв, процесiв та управлiння. Об´єкти цього ринку можуть мати уречевлений або неуречевлений вигляд. До уречевлених належить товарна продукцiя виробничої сфери, яка перемiщується мiж країнами каналами мiжнародної торгiвлi. Товари класифiкуються за коефiцiєнтом технологiчної мiсткостi торгiвлi, який вiдображає частку витрат на дослiдження i розробки в обсязi витрат на виробництво товарiв i торгiвлю ними. Так, високотехнологiчномiсткими вважаються: аерокосмiчне устаткування, комп´ютери, електронiка, лiки;
середньотехнологiчномiсткими
— будiвельнi матерiали, продукти харчування, чорнi метали, текстиль, одяг, взуття.
Об´єкти свiтового ринку технологiї у неуречевленому виглядi представленi результатами iнтелектуальної, тобто невиробничої, дiяльностi i є нематерiальними носiями технологiй продуктiв, процесiв та управлiння.
Класифiкувати їх за внутрiшньою цiлiснiстю можна лише умовно на позаринковi:
знання, досвiд i навички, що набуваються в ходi дослiджень i передаються при навчаннi, стажуваннi, перепiдготовцi кадрiв, а також на дискусiйних форумах, виставках, при обмiнi й мiграцiї вчених i спецiалiстiв, при здiйсненнi програм мiжнародного технiчного сприяння тощо;
потенцiйно ринковi: патенти, "ноу-хау", науково-технiчна документацiя, копiрайт, управлiнський консалтинг тощо;
ринковi: патентнi й безпатентнi лiцензiї, iнжинiринг, копiрайт, франчайзинг, наукоємнi послуги у сферах виробництва, обiгу та управлiння, пiдготовка персоналу тощо.
На сучасному свiтовому ринку технологiї функцiонують суб´єкти всiх структурних рiвнiв мiжнародної економiки:
— на моно- i мiкрорiвнях — унiверситети та науковi заклади, бiзнес-центри, венчурнi фiрми, iнноватори-iндивiдуали, частка яких становить до 2/3 свiтового обсягу "чистих" новацiй;
— на мезорiвнi — транснацiональнi та багатонацiональнi корпорацiї, нацiональнi компанiї й науково-технiчнi комплекси (дослiдницькi, технологiчнi парки та iн.), якi є провiдними патентувачами та забезпечують комерцiйну i виробничу реалiзацiю до 2/3 свiтового обсягу iнновацiй;
— на макрорiвнi — держави i нацiональнi науково-технiчнi системи, роль яких в еволюцiї цього ринку є визначальною;
2) Форми мiжнародного трансферу технологiй
Мiжкраїнний рух технологiї має двi основнi форми: комерцiйну (мiжнародна торгiвля товарами i послугами та трансфер неуречевлених технологiй) i некомерцiйну (науково-технiчнi публiкацiї, проведення виставок, ярмаркiв, симпозiумiв, мiграцiя фахiвцiв, дiяльнiсть мiжнародних органiзацiй зi спiвробiтництва в областi науки та технiки тощо).
У бiльшостi країн нова технологiя захищається одним або декiлькома правовими iнструментами: патентами, лiцензiями, ноу-хау, копiрайтом, промисловим зразком, товарним знаком. Цi iнструменти включають в себе поняття "iнтелектуальна власнiсть", яке подiляється на двi складовi:
2. Авторське право — поширюється на будь-якi творчi твори незалежно вiд форми, призначення i достоїнств твору (лекцiї, доповiдi, статтi, брошури, книги, технiчнi описи, iнструкцiї з експлуатацiї, iлюстрацiї будь-якого виду, малюнки, плакати, фотографiї i т. п.) i означає, що без згоди автора або його правонаступникiв нiхто не може нi в якому виглядi вiдтворювати або будь-яким iншим способом використовувати об´єкти, i що охороняються цим правом.
Авторськi права охороняються нацiональними законами, а на мiжнародному рiвнi — Бернською конвенцiєю 1886 р. i Всесвiтньою конвенцiєю 1952 р. Розглянемо бiльш детально окремi iнструменти.
Патент — це документ, що видається компетентним державним органом винахiднику, i засвiдчує його авторство та І прiоритет, а також дає йому монопольне право на використання нововведення протягом певного часу (звичайно 15—20 рокiв) на територiї певної країни.
Лiцензiя — дозвiл, що видається власником технологiї (лiцензiаром), захищеної або не захищеної патентом, зацiкавленiй сторонi (лiцензiату) на використання цiєї технологiї протягом певного часу i за певну плату.
креслень, описiв, рецептiв тощо.
Копiрайт (право вiдтворення) — ексклюзивне право автора ; твору на показ i вiдтворення своєї роботи. Копiрайт захищає вiд копiювання головним чином твори мистецтва i лiтератури — 1 книги, фiльми, радiопередачi, аудiо-, вiдеопродукцiю тощо. Однак часто копiрайт поширюється i на знання у виглядi ескiзiв, макетiв, малюнкiв, креслень, що використовуються у виробництвi.
Промисловим зразком називається нове художньо-конструкторське вирiшення виробу, що визначає його зовнiшнiй вигляд. За допомогою промислового зразка встановлюється монополiя на форму (орнамент) продуктiв працi. На промисловi зразки, так само як i на винаходи, видаються патенти.
Товарна марка (товарний знак) — символ певної органiзацiї, що використовується для iндивiдуалiзацiї виробника товару i ! який не може бути використаний iншими органiзацiями без офiцiйного дозволу власника. Зазвичай це малюнок, графiчне зображення, сполучення лiтер, iм´я засновника або власника пiдприємства. У країнi походження товарний знак може використовуватись дiяльнiсть пiдприємств на свiтовому ринку технологiй, якщо його приналежнiсть нiким не оскаржена протягом установленого законодавством термiну. У випадку експорту товару товарна марка зазвичай реєструється в країнах експорту.
Мiжнародна передача технологiї здiйснюється в таких формах:
1. Патентна угода — мiжнародна торгова угода, за якою власник патенту поступається своїм правом на використання винаходу покупцевi патенту. Зазвичай малi вузькоспецiалiзо-ванi фiрми, що не в змозi самi впровадити винахiд у виробництво, продають патенти великим корпорацiям.
3. "Ноу-хау" — надання технiчного досвiду i секретiв виробництва, що включають вiдомостi технологiчного, економiчного, адмiнiстративного, фiнансового характеру, використання яких забезпечує певнi переваги. Предметом купiвлi-прода-жу в цьому випадку звичайно є незапатентованi винаходи, що мають комерцiйну цiннiсть.
4. Інжинiринг — надання технологiчних знань, необхiдних для придбання, монтажу i використання куплених або орендованих машин i устаткування. Вони включають широкий комплекс заходiв з пiдготовки технiко-економiчного обґрунтування проектiв, здiйснення консультацiй, нагляду, проектування, iспитiв, гарантiйного i пiслягарантiйного обслуговування.
5. Франчайзинг — продаж права на ведення бiзнесу пiд iм´ям або торговою маркою франчайзера.
6. Договори з приводу копiрайту — вiдступлення виключного права автора на iнтелектуальну власнiсть, зокрема друковану продукцiю.
7. Надання наукоємних послуг у сферах виробництва, обiгу та управлiння, включаючи iнжинiринг, консалтинг, iнформiнг, менеджмент, пiдготовку персоналу тощо.
Як i будь-якi мiжнароднi торговельнi операцiї, лiцензiйна торгiвля на свiтовому ринку здiйснюється шляхом укладання угод.
Лiцензiйна угода — це договiр мiж двома сторонами про умови передачi й експлуатацiї науково-технiчних, економiчних або будь-яких iнших знань, якi мають, або не мають правового захисту. Лiцензiйнi угоди вiдбивають специфiку об´єкта лiцензiї яким можуть бути: патенти; промисловi моделi i зразки; товарнi знаки i торговi марки; незахищенi ноу-хау.
"ноу-хау" був використаний у практицi укладання договорiв у США й Англiї. Згодом вiн став широко використовуватися i в iнших країнах. Спочатку цей термiн використовували на позначення iнформацiї, необхiдної для реалiзацiї винаходу, спецiально опущеної заявником у патентному описi й розумiли пiд термiном "ноу-хау" "знати, як застосувати патент". Сьогоднi пiд ноу-хау в мiжнароднiй торгiвлi лiцензiями розумiють конструктивнi, технологiчнi, управлiнськi, комерцiйнi або фiнансовi секрети виробництва, якi не забезпеченi патентним захистом. Лiцензiйне спiвробiтництво здiйснюється, як правило, на платнiй основi, а винагорода у бiльшостi випадкiв виплачується в грошовiй формi. В угодi фiксуються обмеження на використання, експлуатацiю, встановлюється вид прав на використання, та перiод, на який вони передаються (частiше усього 5—10 рокiв). Нерiдко обумовлюються можливостi й умови продовження договору. Недолiком продажу лiцензiї з погляду продавця є можлива конкуренцiя з боку її покупця. Коли мине термiн лiцензiйної угоди, власник лiцензiї отримує собi конкурента в особi покупця лiцензiї. Крiм того, покупець лiцензiї, якщо навiть вiн до-сяг погодженого мiнiмуму її комерцiйного використання, не завжди може заповнити ринок, залишаючи нiшi для конкурентiв. Тим самим власник лiцензiї неминуче втрачає контроль над операцiями на цьому ринку.
Одним iз найважливiших питань при укладаннi лiцензiйної угоди є визначення цiни лiцензiї та вибiр форми платежiв, що безпосередньо пов´язано з питанням визначення ефективностi лiцензування як способу виходу на мiжнароднi ринки.
Цiна лiцензiї визначається часткою продавця в прибутку покупця лiцензiї. Лiцензiйна угода укладається, якщо прибуток лiцензiара вiд продажу лiцензiї буде бiльшим, нiж вiд iнших форм освоєння ринку об´єктом лiцензiї, а прибуток лiцензiата вiд реалiзацiї закупленої лiцензiї буде вищим, нiж прибуток його конкурентiв, навiть з урахуванням виплати лiцензiйних платежiв.
Поточнi (перiодичнi) платежi-роялтi — це платежi, що виплачуються лiцензiатом лiцензiару протягом усього термiну дiї лiцензiйної угоди, починаючи з дати набуття чинностi угоди, або, що трапляється частiше, iз початку комерцiйного використання об´єкта лiцензiї роялтi як форма виплати лiцензiйної винагороди вигiднi лiцензiату, а в рядi випадкiв i лiцензiару. В основi роялтi лежить реальний прибуток, який одержує лiцензiат за лiцензiєю. Ставка роялтi може бути виражена у виглядi:— вiдсотка вiд цiни продукцiї, виробленої за лiцензiєю;— вiдсотка вiд суми продажу продукцiї за лiцензiєю;
— твердо встановленого збору з одиницi продукцiї за лiцензiєю;— вiдсотка вiд собiвартостi продукцiї за лiцензiєю. На розмiр ставок роялтi впливають такi чинники:
´єкта лiцензiї (новий об´єкт на ринку або удосконалення вiдомого);
´єкта лiцензiї;
3) стадiя розробки або впровадження (iдея чи промислово освоєний об´єкт); 4) наявнiсть i надiйнiсть патентного захисту;
5) ступiнь новизни i передбачувана тривалiсть її зберiгання;
6) вид лiцензiї за обсягом прав (повна, виняткова, невиключна);
´єм ноу-хау i ризик його розкриття;
8) мiсткiсть ринку i перспективи збуту;
9) обсяг виробництва за лiцензiєю;
10) надання товарного знака;
11) постачання лiцензiаром сировини, матерiалiв, устаткування;
12) розмiр капiталовкладень для органiзацiї виробництва за лiцензiєю та адаптацiї технологiї лiцензiара до умов виробництва лiцензiата.
Паушальнi платежi — це визначена i зафiксована в текстi лiцензiйної угоди сума, що фактично не залежить вiд ступеня освоєння i комерцiйної реалiзацiї об´єкта лiцензiї. Паушальнi платежi застосовують:
— коли лiцензiар продає лiцензiю маловiдомому йому лiцензiату;
— немає реальної можливостi здiйснити ефективний контроль за дiяльнiстю лiцензiата з використання лiцензiї;
— iснує необхiднiсть одержання одноразової значної суми грошей, необхiдної для покриття лiцензiаром витрат, пов´язаних iз розробкою об´єкта лiцензiї i пiдготовкою укладання лiцензiйної угоди.
´язаного iз зривом або невдалим використанням об´єкта лiцензiї лiцензiатом, зумовленим сформованою кон´юнктурою, посиленням конкуренцiї тощо. У випадках надання повної або виняткової лiцензiї, а також при передачi ноу-хау, що супроводжує лiцензiї, вона виступає також iнструментом хеджування ризикiв, оскiльки в цьому випадку лiцензiар змушений розкривати всi секрети об´єкта лiцензiї без серйозних гарантiй з боку лiцензiата.
Для лiцензiата ця форма платежу означає вiдсутнiсть контролю за його виробничою i комерцiйною дiяльнiстю з боку лiцензiара та можливiсть отримання всього прибутку вiд реалiзацiї об´єкта лiцензiї.
Недолiком паушальних платежiв для лiцензiара є те, що вони практично завжди загалом меншi за виплати, отриманi у виглядi перiодичних вiдрахувань, що знижує цiннiсть такого платежу, а для лiцензiата — необхiднiсть одноразових великих витрат. Крiм того на лiцензiата лягає практично весь ризик вiд невдалого використання об´єкта лiцензiї, навiть якщо це зумовлено низькою якiстю об´єкта лiцензiї, за що вiдповiдальнiсть має покладатися на лiцензiара.
Технiчно паушальнi платежi здiйснюються в один або декiлька прийомiв. Звичайно надходження паушальних платежiв починаються з моменту пiдписання лiцензiйної угоди i закiнчуються з початком комерцiйної реалiзацiї об´єкта лiцензiї.
Комбiнована форма виплати лiцензiйної винагороди передбачає виплату початкових платежiв (як правило, в один прийом) та виплату другої частини лiцензiйної винагороди у виглядi роялтi у звичайному порядку пiсля закiнчення кожного звiтного перiоду.
Лiцензiйнi платежi на компенсацiйнiй основi — це виплата лiцензiйної винагороди продукцiєю, зробленою за лiцензiєю. При цьому цiна лiцензiї спочатку розраховується в грошовому вираженнi, а потiм переводиться в натуральну форму з урахуванням встановленої для виробленого за лiцензiєю продукту цiни.
Фiксованi платежi, як i паушальнi, не залежать вiд фактичного обсягу виробництва i продажу продукцiї за лiцензiєю, однак виплачуються протягом усього термiну дiї лiцензiйної угоди.
4. Франчайзинг як сучасна форма мiжнародного руху технологiй
Останнiм часом найбiльш поширеною формою господарської взаємодiї великого i малого пiдприємництва, особливо у сферi послуг i торгiвлi, стала система договiрних вiдносин типу "франчайзинг". Назва походить вiд французького "франчайзер що означає пiльга, привiлей. Кориснiсть пiльги, потрiбної малому бiзнесу, полягає у можливостi використовувати ефективнi технологiї, вiдому i популярну торгову марку, навчати персонал i одержувати необхiднi консультацiї.
´язується передати iншiй сторонi (франчайзi) за винагороду на визначений строк комплекс виключних прав на використання знака для товарiв i послуг, фiрмового найменування, послуг, технологiчного процесу i (або) спецiалiзованого обладнання, ноу-хау, комерцiйної iнформацiї, що охороняється законом, а також iнших передбачених договором об´єктiв виключних прав (франшизу). Франчайзер, як правило, видає лiцензiю або передає право на використання свого товарного знака, ноу-хау та операцiйних систем за франчайзинговим договором. У цьому договорi франчайзi зобов´язується продавати продукт або послуги за заздалегiдь визначеними законами i правилами ведення бiзнесу, якi встановлює франчайзер. В обмiн на дотримання цих правил франчайзi одержує дозвiл використовувати iм´я франчайзера, його репутацiю, продукт i послуги, маркетинговi технологiї, експертизу, i механiзми пiдтримки.
договорi (контрактi) i є предметом переговорiв. Є три основних види франчайзингу.
1. Товарний франчайзинг, який iнодi називають "франчайзинг продукту (торгового iменi)". Це франчайзинг у сферi торгiвлi та продажу готового товару. У товарному франчайзингу франчайзером звичайно є виробник, що продає готовий продукт чи напiвфабрикат дилеру-франчайзi. Останнiй здiйснює передпродажне i пiсляпродажне обслуговування продукцiї франчайзера i вiдмовляється вiд продажу товарiв конкурентiв. Це правило є iстотним для взаємин партнерiв — франчайзера i франчайзi-дилера. Цей вид дiяльностi передбачає придбання в провiдної компанiї права на продаж товарiв пiд її торговою маркою. У цьому випадку франчайзi купує у франчайзера товари i перепродує їх вiд iменi франчайзера. В окремих випадках провiдна компанiя бере участь в оплатi гарантiйних послуг, вiдшкодуваннi витрат на спiльну рекламу. Як правило, для товарного франчайзингу характерна вузька спецiалiзацiя франчайзi на реалiзацiї одного виду товарiв i послуг. Типовою сферою застосування цiєї форми контрактних вiдносин є продаж i обслуговування вантажних i легкових автомобiлiв, роздрiбний продаж нафтопродуктiв, безалкогольних напоїв. В наш час франчайзинг у форматi "продукт i торгова марка" становить близько 30 % вiд усiх франчайзингових угод.
2. Виробничий франчайзинг — це франчайзинг у виробництвi товарiв. У цьому випадку фiрма, що володiє технологiєю виготовлення якогось продукту, продає мiсцевим чи регiональним заводам сировину для виготовлення (наприклад, завод з розливу безалкогольних напоїв). Дрiбна фiрма за таких умов не просто виступає пiд торговою маркою франчайзера i реалiзує його продукцiю та послуги, але i включається в повний цикл господарської дiяльностi великої корпорацiї, виконуючи рiвнi з нею вимоги технологiчного процесу, якостi, навчання персоналу, виконання плану продажу, оперативної звiтностi. Ця форма передбачає тiсний контакт франчайзера i франчайзi, детальну регламентацiю дiяльностi i високий ступiнь вiдповiдальностi малого пiдприємства.
3. Дiловий франчайзинг називають "франчайзинг бiзнес-формату". За такого способу франчайзер продає лiцензiю приватним особам чи iншим компанiям на право вiдкриття магазинiв для продажу покупцям набору продуктiв i послуг пiдiм´ям франчайзера. Франчайзi сплачує постiйнi внески, а також робить внески в рекламний фонд, що контролюється франчайзером. Франчайзер може здати в оренду франчайзi основнi фонди, запропонувати йому фiнансування; вiн може також виступати i як постачальник для своїх франчайзi.
"Бiзнес-формат" найчастiше використовується при органiзацiї пiдприємств швидкого харчування, готелiв, роздрiбної торгiвлi промисловими товарами, обслуговуваннi бiзнесу, торгiвлi нерухомiстю. Бувають також певнi нацiональнi моделi франчайзингу.
В американськiй моделi основний акцент робиться на те, що франчайзинг — система договiрних вiдносин, яка застосовується в основному у сферi розподiлу продукцiї i послуг.
а право користування торговою маркою не обмежується термiном дiї контракту, а закрiплюється за одержувачем франшизи назавжди.
Італiйська модель франчайзингу передбачає, що франчайзер надає франчайзi виключне право на виробництво i збут пiд його торговою маркою певних товарiв i послуг на конкретному ринку.
Франчайзинг як форма господарської взаємодiї великого i малого бiзнесу має певнi переваги:
— орiєнтацiя франчайзингу на успiх для його учасникiв — те, що вiдрiзняє його вiд iнших концепцiй бiзнесу. Характерною рисою франшизи є не продукт або послуга самi по собi, а якiсть системи;
— значнi можливостi для бiзнесменiв. Ця система дозволяє здiйснювати успiшний бiзнес, навiть якщо вiн i невеликий, дає йому великi можливостi для розвитку, не змушуючи жертвувати правом власностi;
— швидке розширення свого бiзнесу без потреби в кредитах i без серйозних фiнансових зобов´язань;
— бiльш ефективний контроль з боку виробника за реалiзацiєю своєї продукцiї порiвняно з iншими способами;
— мiнiмiзацiя ризикiв, пов´язаних iз початком нової справи;
— використання чужого досвiду, набутого методом спроб i помилок;
— економiя на рекламi та iнших маркетингових витратах;
— запозичення управлiнського досвiду шляхiв мiнiмiзацiї податкiв тощо. Батькiвщиною франчайзингу є США. Найвищий пiдйом у його розвитку спостерiгався тут у перiод з 1975 по 1990 р. Сьогоднi майже половина роздрiбної торгiвлi в цiй країнi має франчайзингову форму. Франчайзинг набув значного поширення у мережi закладiв швидкого харчування. Яскраве пiдтвердження тому — франчайзингова система "МакДональдс". На початку 50-х рокiв XX ст. це було придорожнє кафе бiля мiстечка Сан-Бернардiно в американському штатi Калiфорнiя, власники якого брати Ричард i Морiс МакДональди задумалися над тим, як полiпшити обслуговування своїх клiєнтiв i, природно, збiльшити прибуток. Вони знайшли вдалий спосiб: скоротили число позицiй у меню до трьох блюд, стандартизували технологiю на основi конвеєрної системи й унiфiкували рецептуру приготування блюд. Така однаковiсть створила нове поколiння клiєнтiв, якi точно знали, що де б вони не були, скрiзь у "МакДональдс" стандартне i швидке обслуговування, звичний асортимент блюд. "МакДональдс" сьогоднi — це потужна транснацiональна корпорацiя, що обслуговує на своїх 15 тис. пiдприємствах у рiзних країнах свiту сотнi мiльйонiв клiєнтiв.
% . Показово, що франчайзинг — абсолютна протилежнiсть цiй статистицi. За даними Мiжнародної франчайзингової асоцiацiї кiлькiсть банкрутств серед її членiв складає 1—2 % .
5. Державне та мiждержавне регулювання передачi технологiї
Головними цiлями державного регулювання трансферу технологiї є створення оптимальних умов для ефективної реалiзацiї нацiонального та iноземного науково-технiчного потенцiалу всерединi країни i за кордоном, а також забезпечення надiйного захисту нацiональних ринкiв вiд захоплення iноземними конкурентами. Дiючi у країнах системи державного регулювання технологiчного обмiну мають низку функцiй:
— створення законодавчо-нормативної бази, яка забезпечує нацiональним пiдприємствам умови для вiльного обмiну технологiєю усерединi країни i на свiтовому ринку;
— охорона об´єктiв iнтелектуальної власностi;
— запобiгання безконтрольному вивезенню високих технологiй в iншi країни;
— контроль за лiцензiйними договорами про закупiвлю закордонних технологiй;
´язана з великими труднощами та ризиками полiтичного, оборонного та iншого характеру. Можливi такi причини обмеження передачi технологiї:
— конкурентна боротьба на свiтовому ринку;
— прагнення утримати технологiчне лiдерство;
— полiтичнi та iдеологiчнi мотиви;
— збереження вiтчизняних робочих мiсць;
— нацiональнi технiчнi стандарти;
— вимоги мiжнародних угод.
Мiжнародна договiрна практика реалiзується через рiзнi мiжнароднi конвенцiї, угоди, економiчнi й регiональнi союзи, мiжурядовi двостороннi i багатостороннi договори з питань iнтелектуальної власностi й науково-технiчного спiвробiтництва. Серед мiжнародних органiзацiй, що працюють у сферi iнтелектуальної власностi, особливе мiсце займає Всесвiтня органiзацiя iнтелектуальної власностi (ВОІВ) зi штаб-квартирою в Женевi. ВОІВ є однiєю з 16 спецiалiзованих органiзацiй, що входять у систему ООН, i виконує функцiї адмiнiстративного управлiння багатостороннiми мiжнародними договорами, якi стосуються iнтелектуальної власностi.
Перша група договорiв запроваджує мiжнародну охорону, тобто це договори, на основi яких здiйснюється юридичний захист на мiжнародному рiвнi. До цiєї групи вiдносять, наприклад, договори з промислової власностi: Паризька конвенцiя з охорони промислової власностi, Мадридська угода про боротьбу з фальшивими або оманливими даними про походження товару i Лiсабонська угода про охорону найменувань мiсць походження i їх мiжнародної реєстрацiї.
До другої групи вiдносять договори, якi сприяють мiжнароднiй охоронi. До цiєї групи входять: Договiр про патентну кооперацiю, який передбачає подачу мiжнародних заявок на патенти, Мадридська угода про мiжнародну реєстрацiю товарних знакiв, Договiр про реєстрацiю товарних знакiв, Будапештський договiр про мiжнародне визнання депонування мiкроорганiзмiв для цiлей патентної процедури i Гаазька угода про мiжнародне депонування промислових зразкiв.
До третьої групи входять договори, якi встановлюють системи класифiкацiї i процедури їх вдосконалення: Страсбурська угода про мiжнародну патентну класифiкацiю, Нiццька угода про мiжнародну класифiкацiю товарiв i послуг для реєстрацiї знакiв, Вiденська угода про створення мiжнародної класифiкацiї зображувальних елементiв товарних знакiв, Локарнська угода про створення мiжнародної класифiкацiї промислових зразкiв.
Можна видiлити три основних види дiяльностi ВОІВ. Це реєстрацiйна дiяльнiсть, сприяння мiжнародному спiвробiтництву в управлiннi iнтелектуальною власнiстю i матерiальна або програмна дiяльнiсть, тобто сприяння бiльш широкому прийняттю державами — членами свiтового спiвтовариства iснуючих договорiв, їх оновлення й укладання нових договорiв.
Вагому роль у здiйненнi технiчного розвитку i спiвробiтництва з метою стимулювання процесу розвитку в країнах вiдiграють також органiзацiї та установи ООН. Серед них такi.
ПРООН (Програма розвитку ООН) є центральним органом системи ООН у фiнансуваннi програм i проектiв технiчного спiвробiтництва. її дiяльнiсть пов´язана також з передачею технологiй. Пiд егiдою ПРООН реалiзуються проекти, що передбачають надання консультацiйних послуг у сферi промисловостi, стандартизацiї i метрологiї, промисловi проекти i вiдповiдна технiчна документацiя, органiзуються спiльнi науковi дослiдження, розробка нової й адаптацiя iмпортної технологiї.
ЮНКТАД (Конференцiя ООН з торгiвлi i розвитку) — головний орган, у якому вiдбувається обговорення i переговори з питань мiжнародного економiчного спiвробiтництва, розширення експортних i змiцнення технологiчних можливостей.
розвиваються, з питань прискорення свiтового промислового розвитку, надаючи можливостi i кошти для виконання контрактiв, проведення консультацiй i переговорiв, заохочуючи залучення капiталовкладень, пiдтримуючи процес передачi технологiї країнам, що розвиваються. ЮНІДО розробила й успiшно застосовує в усьому свiтi методологiю передачi технологiй i залучення iнвестицiй. Центри ЮНІДО працюють практично у всiх країнах свiту. У них iснують спецiальнi, створенi вiдповiдно до єдиного класифiкатора ООН бази даних по пакетах технологiй, готових до передачi зареєстрованому клiєнту. У такий пакет може входити: власне технологiя, у виглядi лiцензiї на виконання проекту, проведення експертизи, постачання устаткування, пропозицiя про перепiдготовку кадрiв та iн. Можна передавати як пакет цiлком, так i окремi його частини. За нестачi коштiв для передачi технологiї ЮНІДО, крiм пошуку клiєнтiв, бере на себе пошук компанiї або фонду, якi будуть фiнансувати проект. Можуть бути використанi можливостi мiжнародних фiнансових органiзацiй (МВФ, ЄБРР, МБРР).
Найважливiшими виконавчими структурами в мiжнародному механiзмi передачi технологiї, якi забезпечують швидкий пошук партнерiв, стали мiжнароднi регiональнi Центри трансферу технологiй i посередницькi фiрми маркетингу науково-технiчного обмiну. У Європi таким Центром є Європейська асоцiацiя професiоналiв у галузi трансферу технологiй i сприяння iнновацiям, створена за пiдтримкою ЄС у 1984 р. Основна її мета — сприяти розвитку професiйних служб сприяння iнновацiй у Європi. До складу Асоцiацiї входять унiверситети, державнi дослiдницькi центри, iнновацiйнi центри, фiнансовi установи й iн. Членами асоцiацiї є консультанти з iнновацiй, iнжинiрингу; технологiчнi брокери i радники з питань iнтелектуальної власностi, спецiалiсти за базами даних, органiзатори технологiчних i торгових ярмаркiв та iн.
Порядок укладання i виконання лiцензiйних угод на iмпорт технологiй у закордонних країнах, як правило, поширюється не тiльки на лiцензiйнi договори, якi стосуються придбання прав на об´єкти промислової власностi, що охороняються, але i на ноу-хау, iншi результати науково-технiчної дiяльностi.
Висновок
Географiя поширення досягнень НТР є дуже нерiвномiрною i в основному залежить вiд науково-технiчних потенцiалiв країн. Так, 9/10 свiтового обсягу патентiв та лiцензiй, а також витрат на науково-дослiднi та проектно-експериментальнi розробки припадає на десять розвинутих країн: США, Японiю, Велику Британiю, Нiмеччину, Францiю, а також Італiю, Нiдерланди, Швецiю, Швейцарiю. Позитивне сальдо лiцензiйної торгiвлi мають протягом останнiх десятирiч лише США, Велика Британiя та Швецiя. Характерним, як можна помiтити з наведених даних, є надвисокий ступiнь монополiзацiї свiтового ринку технологiї, що набагато вищий, нiж в iнших сегментах мiжнародної торгiвлi. До 90 % нових технологiй спрямовуються внутрiшньокорпо-ративними каналами, вiдповiдна частина платежiв надходить вiд закордонних фiлiй до материнських компанiй.
Контроль якостi товару, що виробляється за лiцензiєю, також ускладнений, а лiцензiйна винагорода звичайно менша вiд прибутку, який продавець мiг би отримати, самостiйно використовуючи об´єкт лiцензiї. На додачу часто виникають суперечки з покупцем лiцензiї з приводу її використання, навiть якщо угода була укладена з усiма застереженнями.
За останнi два столiття держави напрацювали вiдповiднi механiзми регулювання мiжкраїнного трансферу технологiї. Основними з них є:
— пряме державне регулювання вивезення i ввезення технологiї, яке здiйснюється органами експортного контролю методами митного i прикордонного контролю;
— непряме регулювання передачi технологiї, яке здiйснюється в бiльшостi країн через державну систему реєстрацiї патентiв i торгових знакiв;
— система спецiальних дозволiв уряду для одержання права експортувати той або iнший технологiчно мiсткий товар;
— кримiнальна вiдповiдальнiсть за порушення законiв, що регулюють мiжнародну передачу технологiї.
Важливим засобом проведення лiцензiйної полiтики в закордонних країнах є участь держави в регулюваннi патентно-лiцензiйного обмiну. Урядовi органи рiзних країн безпосередньо беруть участь в укладаннi мiждержавних угод у сферi науково-технiчного спiвробiтництва, що сприяють комерцiйному обмiну технологiями на лiцензiйнiй основi. Роль держави в подiбних угодах полягає у визначеннi найважливiших напрямкiв i проектiв спiвробiтництва мiж країнами, реалiзацiя яких здiйснюється приватними компанiями. У таких проектах, як правило, використовується значна кiлькiсть об´єктiв промислової власностi i ноу-хау, що передаються за допомогою укладання лiцензiйних договорiв.
| 
