Міжнародний тероризм

Мiжнародний тероризм Змiст Вступ 1. 2 Історичний огляд свiтового тероризму 1. 3 Ісламський фундаменталiзм як iдеологiчне пiдґрунтя мiжнародного тероризму 1. 4 Боротьба с тероризмом Роздiл ІІ. Соцiологiчний аналiз тероризму 2. 1 Тероризм як фактор сучасного громадянського життя 2. 2 Соцiальнi причини й витоки мiжнародного тероризму 2. 3 Аналiз проблеми терористичної дiяльностi в Українi Висновки Список використаної лiтератури Вступ Проблема боротьби з тероризмом на сьогоднiшнiй день є однiєю з найактуальнiших. Пiдтвердженням цьому є те, що питання боротьби з тероризмом було винесено напорядок денний самiту ООН, який вiдбувся 14-17 вересня 2005 р. [4]. Пiдставою для такого рiшення були трагiчнi подiї, що сталися 11 вересня 2001 р. в США, у жовтнi 2002 р. Москвi на мюзиклi “Норд-Ост”, у березнi 2004 р. в Іспанiї, у вереснi 2004 р. у Бесланi, в липнi 2005 р. в лондонському метро i постiйнi теракти в Ізраїлi. Сучасний тероризм характеризується рiзко пiдвищеною технiчною оснащенiстю, високим рiвнем органiзацiї, наявнiстю значних фiнансових коштiв. Його головна вiдмiнна риса - це розмивання меж мiж мiжнародним i внутрiшнiм тероризмом. Розширюються зв’язки терористичних органiзацiй з представниками наркобiзнесу i незаконної торгiвлi зброєю. Помiтна динамiка зростання терористичних груп у сучасному свiтi. Необхiднiсть пiдвищення ефективностi заходiв боротьби з тероризмом робить актуальною тему дипломної роботи, оскiльки вона присвячена проблемам дослiдження поняття i сутностi, видiв i форм, причин i джерел тероризму та заходiв щодо його запобiгання. Усе вищевикладене пояснює актуальнiсть i значущiсть вибраної теми дослiдження. Цiй проблематицi присвяченi роботи аналiтикiв Свiтового банку i вiдомих учених, таких як С. Хантiнгтон, С. Хоффман. Серед росiйських учених над проблемами дослiдження тероризму в умовах глобалiзацiї працювали М. Делягiн, В. Кутирьов, Г. Мiрськой, І. Мiхеєв, В. Хорос та iн., серед українських учених - В. Антипенко, В. Крутов, В. Лiпкан, С. Телешун та iн. Об’єктом даного дослiдження є сучаснi соцiально-полiтичнi явища. Предметом - мiжнародна терористична дiяльнiсть. Мета роботи - з’ясувати причини тероризму, проаналiзувати теоретичнi напрацювання щодо визначення тероризму, класифiкацiя його видiв та методiв запобiгання тероризму. Для реалiзацiї даної мети необхiдно вирiшення наступних задач: 1. прослiдкувати iсторiю виникнення тероризму; 2. розглянути основнi пiдходи до класифiкацiї тероризму 4. розглянути основнi напрямки протистояння тероризму; Перший роздiл - загально-теоретичний, в ньому розглядається визначення мiжнародного тероризму, його iдеологiчне пiдґрунтя, а також основнi способи боротьби з ним. Другий роздiл присвячений соцiологiчному аналiзу терористичної дiяльностi, її витокам, та соцiальним наслiдкам, робиться спроба проаналiзувати проблему тероризму в Українi. Та списку використаної лiтератури, в обсязi 52 джерела. Роздiл І. Мiжнародний тероризм: методичнi пiдходи до вивчення 1. 1 Визначення мiжнародного тероризму Слово тероризм похiдне вiд латинського “terror”, що в перекладi означає “страх”, “жах” [6, 24]. Отже, тероризм можна трактувати як полiтику i практику досягнення полiтичної мети з допомогою терору. Розробленi десятки класифiкацiй тероризму. Розрiзняють терор “зверху" i “знизу”, полiтичний, революцiйний, лiвий, правий, сепаратистський, комплексний, кримiнальний, патологiчний i т. iн. [50,48]. На Мiжамериканськiй конференцiї з прав людини (1970 р.), присвяченiй проблемам тероризму i захисту вiд нього населення, було названо три форми тероризму: соцiальний, полiтичний, iдеологiчний [35]. До “найпоширенiших видiв" тероризму росiйськi дослiдники вiдносять: полiтичний, iнформацiйний, економiчний, соцiальний (побутовий), суїцидний, технологiчний, кримiнальний i антидержавний тероризм. Зарубiжнi дослiдники видiляють такi види тероризму: психiчний i злочинний (Дж. Белл); революцiйний, субреволюцiйний i репресивний (П. Уїлкинсон, Р. Шульц); ядерний, економiчний, технологiчний, екологiчний та iн. - за територiальною ознакою: мiжнародний; внутрiдержавний; - за формою прояву: використання з терористичною метою вибухових пристроїв; захоплення повiтряного судна та iнше злочинне втручання в дiяльнiсть цивiльної авiацiї; захоплення морського судна та iнше злочинне втручання в дiяльнiсть мiжнародного судноплавства; захоплення заручникiв; iншi форми тероризму [35]. Вiдомий український полiтолог С. Телешун розрiзняє три основних види терору, в основу класифiкацiї яких покладено громадянство терористiв i потерпiлих вiд них, а також мiсце здiйснення теракту: - внутрiшнiй - вiдповiднi дiї громадян однiєї держави проти спiввiтчизникiв на власнiй територiї; - транснацiональний - вiдповiднi дiї громадян однiєї держави проти спiввiтчизникiв на територiї iнших держав; Можна також назвати iншi форми тероризму: “хiмiчний”, “бiологiчний", “психологiчний”. Останнiм часом занепокоєння правоохоронних органiв i вчених, що дослiджують проблеми тероризму, викликає така нова форма тероризму, як високотехнологiчний тероризм, складовими якого є кiбертероризм (електронний, комп’ютерний) i космiчний тероризм [5,36]. Пiд кiбертероризмом розумiють навмисну мотивовану атаку на iнформацiю, що обробляється комп’ютером, комп’ютерну систему або мережу, яка пов’язана з небезпекою для життя i здоров’я людей або настанням iнших тяжких наслiдкiв, якщо такi дiї вчиненi з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокування вiйськового конфлiкту. Сучасний рiвень науково-технiчного прогресу дає пiдстави виокремити такi форми прояву космiчного тероризму: - знищення космiчних об’єктiв, елементiв наземних комплексiв управлiння та iнших - структур космiчних агентств; - залякування окремих великих органiзацiй, регiонiв, країн вибором мiсць падiння - захоплених космiчних апаратiв; - залякування дiями з космосу щодо морських, наземних i повiтряних об’єктiв. матерiальних або нематерiальних об’єктiв, що супроводжується залякуванням населення i навмисним створенням обстановки страху, пригнiченостi, напруженостi з метою ухвалення рiшень, вигiдних для терористiв, що характеризуються пiдвищеною суспiльною небезпекою i публiчним характером здiйснення. При цьому мета терористiв може бути рiзною: релiгiйною, полiтичною, економiчною i т. iн. Пiд сутнiстю тероризму фахiвцi мають на увазi сукупнiсть оригiнальних ознак, характерних рис i вiдмiтних особливостей, властивих тероризму як соцiально-полiтичнiй i правовiй категорiї i якi становлять його внутрiшнiй змiст. Дослiдники видiляють такi ознаки тероризму як злочинного дiяння. 3. Формування цiлей здебiльшого не пов’язане з конкретними проявами насильства, тобто мiж жертвою та метою, на яку спрямовують свої дiї терористи, немає прямого зв’язку. 4. Тактична мета тероризму полягає в тому, щоб привернути увагу до проблеми, стратегiчна - досягти певних соцiальних змiн (свобода, незалежнiсть, звiльнення з виправно-трудових установ певного контингенту осiб, революцiя тощо). 5. Акти тероризму самi по собi становлять традицiйнi форми загальнокримiнальних злодiянь. 6. Тероризм паралiзує протидiю з боку громадськостi. 7. Знаряддям впливу тероризму є психологiчний шок, який супроводжується усвiдомленням того, що будь-хто може стати жертвою незалежно вiд того, до якої верстви суспiльства вiн належить. 8. Будь-якi правила чи закони не визнаються - жертвами терористичних актiв можуть бути як дорослi чоловiки, так i жiнки та дiти. 9. Розрахунок робиться на ефект раптовостi, неочiкуваностi та несподiваностi. 10. Публiчнiсть виступає як основна ознака тероризму. 11. Демонстративнiсть актiв тероризму - бажання справити враження на широкий загал. 12. Тероризм припускає “полiтичне вимагання”, тому вiн не пов’язаний iз стихiйними повстаннями та виступами населення. 13. Тероризм вимагає негайного задоволення висунутих вимог, iнакше вiн вдається до реалiзацiї погроз та ескалацiї насильства. 14. Може бути використаний органiзацiями будь-якого забарвлення. 16. Являє собою антитезу полiтичного вбивства. Йому притаманна iндиферентнiсть щодо жертв, на противагу вiд селективностi при полiтичному вбивствi. У Законi України “Про боротьбу з тероризмом” вiд 20 березня 2003 р. № 638-IV тероризм трактується як суспiльно небезпечна дiяльнiсть, яка полягає в свiдомому, цiлеспрямованому застосуваннi насильства шляхом захоплення заручникiв, пiдпалiв, убивств, тортур, залякування населення i органiв влади або здiйснення iнших посягань на життя або здоров’я нi в чому не винних людей або загрози здiйснення злочинних дiй з метою досягнення злочинної мети [8]. Згiдно iз цим законом мiжнародний тероризм визначений як здiйснюванi у свiтовому або регiональному масштабi терористичними органiзацiями, угрупованнями, у тому числi при пiдтримцi державних органiв окремих держав, з метою досягнення певної мети суспiльно небезпечнi насильницькi дiї, пов’язанi з викраденням, захопленням, вбивством нi в чому не винних людей або загрозою їх життю i здоров’ю, руйнуванням або загрозою руйнування важливих народногосподарських об’єктiв, систем життєзабезпечення, комунiкацiй, застосуванням або загрозою застосування ядерної, хiмiчної, бiологiчної та iншої зброї масового ураження. Зазначимо, що термiни “мiжнародний тероризм” i “глобальний тероризм” використовуються як рiвнозначнi. Це пов’язано з тим, що i глобалiзацiя, i мiжнародний тероризм стали можливi завдяки розвитку сучасних засобiв комунiкацiї, тобто мiжнародний тероризм є негативним ефектом глобалiзацiї, i тому цiлком правомiрне використання цих двох термiнiв як рiвнозначних. На думку аналiтикiв Свiтового банку, iнтернацiоналiзацiя тероризму є прикладом того, як мiжнароднi проблеми йдуть попереду мiжнародної полiтики [13, 72]. Тероризм, на їхню думку, використовував глобалiзацiю, щоб створити в антитерористичних заходах двi лазiвки. По-перше, шляхом розповсюдження своїх органiзацiй через кордони країн терористи зробили нацiональнi контртерористичнi заходи менш ефективними. По-друге, тероризм змiг знайти притулок у “неспроможних" державах, тобто на територiях, не контрольованих жодним визнаним урядом, кiлькiсть яких в останнi десятирiччя рiзко збiльшилася. Загроза вiйськових дiй проти таких країн малоефективна: фактично держава там вже знищена. Для перемоги над мiжнародним тероризмом будуть потрiбнi тi самi заходи, що i в боротьбi з тероризмом усерединi окремих країн, але i вони не досягнуть результатiв, якщо проводитимуться не на глобальному, а на нацiональному рiвнi. До 11 вересня 2001 р. тiльки чотири держави ратифiкували конвенцiю ООН про боротьбу з тероризмом. Щоб вiдновити уряди в “неспроможних" державах i врятувати iншi держави вiд таких ситуацiй, знадобляться конструктивнi заходи. Економiчний спад, на думку аналiтикiв Свiтового банку, - основна ознака неспроможностi держави, що наближається, i, вiдповiдно, економiчний прогрес допомагає укрiпити державу. аналiтикiв Свiтового банку, не iснує очевидного зв’язку мiж бiднiстю i тероризмом [13,76]. 1) помiтне зниження життєвого рiвня населення в поєднаннi з безпрецедентно збiльшеною соцiальною диференцiацiєю, якi викликають до життя такi соцiально-психологiчнi чинники, як злiсть, заздрiсть, ненависть, ностальгiя по минулому i т. iн.; 3) кризовий стан ряду соцiальних i професiйних груп, особливо вiйськових, що мають досвiд вiйни, i осiб, що мають досвiд роботи з вибуховими пристроями i вибуховими речовинами; 4) зростання безробiття, яке зумовлює проблеми мiграцiї, бродяжництва, психологiчної i професiйної деградацiї i дезорiєнтацiї особи в умовах ринкової економiки i т. iн.; 5) широке розповсюдження серед населення зброї, вiйськової пiдготовки i специфiчних вiйськових умонастроїв, пов’язане як з участю значної частини вiйськових у реальних бойових дiях (афганська i чеченська вiйни), так i з вимушеним перепрофiлюванням багатьох працiвникiв спецслужб, що нерiдко опиняються в кримiнальних структурах, доступнiсть зброї i велика кiлькiсть вiйськових, що шукає собi застосування; 6) пiдрив або скидання свого уряду (наприклад дiяльнiсть захiднонiмецької “Фракцiї червоної армiї" (РАФ) та iталiйських “Червоних бригад”); 7) нацiональне самовизначення (наприклад дiяльнiсть Вiрменської секретної армiї за звiльнення Вiрменiї (АСАЛА); 8) поширення засобами масової iнформацiї iдей i поглядiв, що ведуть до зростання насильства, нерiвностi i нетерпимостi, навiювання населенню мiфiв про всесильнiсть i вседозволенiсть терористiв та iн. Серед полiтичних причин називаються: 1) репресiї з боку правлячої елiти щодо опозицiйних полiтичних партiй; 2) нав’язування правлячою елiтою нетрадицiйних для даного суспiльства соцiально-полiтичних нововведень; 3) загострення внутрiшньополiтичних конфлiктiв усерединi самої держави; 5) помилки в нацiональнiй полiтицi, що допускаються урядом; 8) заохочення тероризму на рiвнi державної полiтики, як це роблять окремi країни; 9) незадоволенiсть дiяльнiстю уряду iноземних держав, у зв’язку з чим скоюються терористичнi акти проти його представникiв i установ [35]. Росiйський учений М. Делягiн вважає, що фундаментальною причиною терактiв сьогоднi стала стратегiя розвитку самих США. Мотивує вiн це тим, що США будують своє благополуччя на послiдовнiй i ефективнiй дестабiлiзацiї решти свiту [17, с. 352]. На думку С. Хоффмана, мiжнародний тероризм виявився можливим завдяки широкому набору засобiв комунiкацiї. Базою для iсламського тероризму, наприклад, слугує не тiльки рух на пiдтримку палестинської боротьби i проти силової американської присутностi. Його пiдживлює також опiр “несправедливiй економiчнiй глобалiзацiї” i захiднiй культурi, в якiй вбачається загроза для мiсцевих релiгiй i культур [6, 46]. силових вiдомств усерединi держав i на мiжнародному рiвнi, неоднозначне ставлення рiзних суспiльно-полiтичних сил у рiзних країнах до питання про походження сучасного тероризму i методи боротьби з ним. Важливим аспектом дослiджень сучасного мiжнародного тероризму є необхiднiсть врахування безлiчi чинникiв полiтичного, економiчного i соцiального порядку, що впливають на його розвиток i розповсюдження. У цьому планi вивчення тероризму безпосередньо пов’язано з дослiдженнями глобалiзацiї. В. Антипенко, дослiджуючи причини i джерела тероризму, розглядає їх крiзь призму наукових поглядiв теоретика вiйни К. Клаузевiца i оцiнює сучасний тероризм як свiтову загрозу, а його невпинна ескалацiя дає пiдстави стверджувати про доленоснiсть цiлей, заради яких ця терористична боротьба точиться. Розвиваючи свою думку, В. Антипенко аналiзує статтю А. Арсеєнка “Глобалiзацiя чи поляризацiя: що чекає свiт”, в якiй констатується загострення соцiальних проблем i одна iз головних причин цього - це те, що за останнi 15 рокiв дохiд на душу населення знизився бiльш нiж у 100 країнах i що “сьогоднi навiть захiднi дослiдники змушенi визнати, що глобалiзацiя веде до “суспiльства 20: 80”, яке характеризується вилученням 80% населення свiту iз соцiального життя. Це стало “пасткою для лiберальної демократiї”, оскiльки в ХХІ ст. боротьба за перерозподiл ресурсiв може вилитися у “вiйну всiх проти всiх” [3, с. 276]. За даними Держдепартаменту США, у 2004 р. у свiтi вiдбувся 651 акт мiжнародного тероризму (з них в Іраку - 201), в яких постраждали “понад 9000” осiб, у тому числi 1907 загинули. До перелiку найбiльших терактiв у докладi включенi захоплення заручникiв у росiйському Бесланi 1-3 вересня 2004 р. (бiльше як 330 загиблих), вибух на мадридському вокзалi Аточа (загинула 191 особа) 11 березня i вибух фiлiппiнського парома Superferry-14 27 лютого (130 загиблих). Згiдно з методикою пiдрахунку, що застосовується в Держдепартаментi, облiку пiдлягають теракти, в результатi яких загинули або були пораненi люди або був завданий збиток власностi на суму понад 10 000 дол. При цьому актами мiжнародного тероризму вважаються теракти, жертвами або учасниками яких стали громадяни бiльш нiж однiєї країни. Наприклад, як заявив директор Нацiонального антитерористичного центру США Джон Бреннан, “напад на школу в Бесланi розглядається як мiжнародний тероризм, оскiльки один з тих, хто вчинив напад, був узбек, а iнший - казах. Якби не це, теракт у Бесланi не був би включений у статистику”. Основною загрозою для США, на думку Держдепартаменту, в 2004 р. Залишалася терористична мережа “Аль-Каїда” [19]. Свiтовiй спiльнотi в боротьбi з тероризмом, на думку А. Кулiкова, потрiбно вживати таких заходiв. По-перше, необхiдна органiзацiя на мiжнародному рiвнi скоординованої роботи щодо визначення загального поняття “тероризм" i комплексу причин, що його породжують. Існуюча сьогоднi конструкцiя правового визначення тероризму досить громiздка, складна i утруднює квалiфiкацiю кримiнально-правових дiянь, що мають схожi квалiфiкацiйнi ознаки, проте тероризмом не є. По-друге, потрiбна подальша розробка на мiжнародно-правовому рiвнi базових принципiв боротьби з тероризмом. По-третє, необхiдна розробка модельного мiжнародного закону про боротьбу з тероризмом. По-четверте, ефективнiсть боротьби з мiжнародним тероризмом немислима без створення мiжнародної системи монiторингу тероризму на основi обов’язкової передачi вiдповiдної iнформацiї вiд нацiональних урядiв, регiональних i мiжнародних органiзацiй, що беруть участь у рiзних формах боротьби з тероризмом, її накопичення i аналiзу в спецiально створеному iнформацiйному банку. По-п’яте, при органiзацiї масштабної боротьби з тероризмом i транснацiональною злочиннiстю, як показує практика Афганiстану, необхiдна розробка мiжнародно-правових основ проведення мiжнародних антитерористичних операцiй iз закрiпленням обов’язковостi санкцiї Ради Безпеки ООН на здiйснення i контроль за їх проведенням. По-шосте, слiд також вжити заходiв щодо найшвидшої ратифiкацiї членами мiжнародного спiвтовариства конвенцiй по боротьбi з тероризмом i подальшого внесення ними потрiбних змiн у нацiональнi законодавства. Необхiдне скликання спецiальної сесiї Генеральної Асамблеї ООН по боротьбi з тероризмом i ухвалення нею вiдповiдних рiшень [27]. 1. 2 Історичний огляд свiтового тероризму єврейської знатi, якi спiвробiтничали з римською адмiнiстрацiєю. У середньовiччя з¢явилася секта мусульман-iсмаїлiтiв пiд проводом Хасана-iбн-аль-Сабаха, який перетворив тероризм на головний засiб боротьби iз полiтичною опозицiєю. Розвиток тероризму - це наслiдок активного розшарування населення, його iдеологiчного розмежування, оформлення полiтичних рухiв, об¢єднань партiй, якi сповiдували рiзнi полiтичнi погляди та вели боротьбу за владу. Вже в кiнцi ХІХ ст. здавалося, що нiхто не застрахований вiд терористичного нападу. В 1894 роцi iталiйський анархiст вбив французького президента Садi Карно. В 1897 р. анархiсти смертельно поранили iмператрицю Єлизавету Австрiйську та вбили iспанського прем¢єр-мiнiстра Антонiо Кановаса. В 1900 р. жертвою терориста став король Італiї Умберто І. А в 1901 р. був вбитий президент США Уiльям Маккiнлi. В Росiї в 1902-1907 рр. есерiвськими та iншими терористами було здiйснено близько 5. 5 тис. терористичних актiв (вбивства мiнiстрiв, депутатiв Державної думи, жандармiв, працiвникiв полiцiї та прокуратури). Тероризм став головною проблемою полiтикiв. Коли в 1900 р. зустрiчалися керiвники найбiльш iндустрiально розвинених держав, то бiльшiсть з них ставили першим на порядку денному питання про тероризм. На цьому ж наполягав президент Клiнтон пiд час зустрiчi великої сiмки, пiсля того як в червнi 1996 р. стався напад на американську вiйськову базу в Дахранi, в Саудiвськiй Аравiї. Якщо згадати це все, то сучасний пiдйом тероризму видається не таким вже й загрозливим, хоча кiлькiсть жертв зростає: за даними Держдепартаменту США в 1994 р. їх було 165, а в 1995 - 314. [4]. Але цi цифри майже нi про що не свiдчать, так як не враховують специфiки зареєстрованих випадкiв, а також випадкiв, що залишилися без уваги. В ХХ ст. мотиви, стратегiя та зброя терористiв стали дещо iншими. Мiжнародний тероризм був складовою полiтики супердержав та їх сателiтiв, iнструментом iдеологiчної експансiї, ї, зрештою, дестабiлiзатором системи мiжнародної безпеки. При цьому країни-конкуренти завжди виховувалися у дусi розподiлу сили на “справедливу” та “несправедливу”, що у свою чергу обумовлювало “подвiйний стандарт” у полiтичнiй, юридичнiй та оперативнiй оцiнцi актiв мiжнародного тероризму. Терористичнi органiзацiї в цей перiод часто виконували замовлення державних спецслужб. За даними часопису “U. S. News and World Report”, якi були оприлюдненi у листопадi 1977 року, за перiод з 1961 по 1976 роки ЦРУ США було причетне до майже 900 великих таємних операцiй проти окремих “небажаних” для США iноземних державних, громадських дiячiв та урядiв. Активна iнтернацiоналiзацiя тероризму розпочалася у 60-70-тi роки нашого столiття. Їй сприяли: - По-перше, процеси iнтернацiоналiзацiї капiталу, структурна перебудова економiчних систем, країн що розвиваються, змiна їх мiсця в системi капiталiстичного господарювання як наслiдок процесу деколонiзацiї, що i призвело до вивiльнення нагромадженого потенцiалу соцiальної енергiї у країнах свiтової периферiї з подальшим утворенням нацiонально-визвольних рухiв, у тому числi терористичного спрямування. - По-друге, глобалiзацiя полiтичної та економiчної дiяльностi транснацiональних компанiй (ТНК), що в окремих випадках сприяла органiзацiї терористичних груп, якi, окрiм iншого, спецiалiзувалися на обслуговуваннi iнтересiв монополiй (наприклад, протягом 70-80-тих рокiв в Анголi рух УНІТА здiйснював таємнi торговельнi операцiї з алмазами за дорученням пiвденноафриканської ТНК “De Bierce”). - По-третє, нерiвномiрнiсть розвитку держав свiту, яка обумовлювала подiл країн на “сильних” та “слабких”, а з цим - зростання ролi нацiоналiзму та релiгiйного фундаменталiзму у мiжнародному життi. - По-четверте, криза iдеї суспiльства ”масового споживання”, наслiдки якої сприяли формуванню у країнах Захiдної Європи у 70-тi роки “поколiння розгнiваних”, представники якого були головною рушiйною силою терористичних угрупувань у Захiднiй Європi. Фiлософських корiнь сучасного тероризму iде до органiзацiї "Народна воля", що в 1879 роцi розгорнула антиурядову кампанiю, що завершилася зрештою вбивством Олександра II. Члени цiєї органiзацiї бачили в царi представника автократичного суспiльного лада, що, на їхню думку, повинно було знищити. На змiну народовольцям прийшли iншi терористи, такi, як соцiалiсти-революцiонери (есери), яким удалося пiдiрвати престиж царського уряду й пiдготувати ґрунт для революцiї. Їхнiй успiх показав бiльшовицькому керiвництву, наскiльки кориснi й важливi методи тероризму для дестабiлiзацiї й в остаточному пiдсумку для скинення влади. Коли в 1945 роцi, пiсля розгрому Нiмеччини, Радянський Союз знайшов статус мiжнародної держави, саме цi незгладимi спогади стали одним з таємних мотивiв радянської зовнiшньої полiтики. В 40-е й 50-е роки минулого сторiччя саме в Радянському Союзi й у країнах - його сателiтах проходили пiдготовку повстанцi й терористи, що прибули з Італiї, Грецiї, французького Індокитаю й португальської Африки; саме в СРСР їх навчали методам здiйснення терористичних актiв. Переконливим прикладом того, як дiяла радянська терористична мережа, може служити Італiя. Італiйськi вбивцi-марксисти стали проходити навчання в Чехословаччинi i Югославiї, державах - сателiтах Радянського Союзу, вiдразу ж пiсля другої свiтової вiйни. До кiнця 40-х рокiв терористична група "Воланте Роса" здiйснювала вбивства й напади на урядовi об'єкти в Італiї, ховаючись у Чехословаччинi щораз, коли почувала небезпека арешту. Ще однiєю пiдривною органiзацiєю була комунiстична воєнiзована група Пьетро Секкiї, що в 1948 роцi, будучи вже досить сильною i професiйної, зумiла затвердити свою владу в деяких районах Пiвнiчної Італiї й навiть захопила контроль над нацiональною телефонною мережею. Коли в 1953 роцi група Секкiї розпалася, сам Секкiя й багато хто його прихильники бiгли в Прагу. Наприкiнцi 60-х рокiв радянська вiйськова розвiдка (ГРУ) органiзувала курси пiдготовки iноземних терористiв у Чехословаччинi; випускниками цих курсiв були багато хто з первiсних керiвникiв iталiйських Червоних бригад. Засновником Червоних бригад був якийсь Карло Курчо, що теж неодноразово їздив у Прагу, де радився з ветеранами групи Секкiї. Аналогiчним образом iталiйський видавець-терорист Джанджакомо Фельтринеллi, що теж закiнчив курси ГРУ, у перiод з 1969 по 1971 рiк двадцять два рази їздив у Чехословаччину й зрештою перебiг туди за допомогою чехословацьких органiв безпеки. Пiзнiше розвiдка Болгарiї надала Червоним бригадам додаткову допомогу в планi iнструктажу й фiнансiв, а терористи iз Сардинiї й Сицилiї, а також iталiйськi неонацистськi органiзацiї, такi як "Ордине Неро", стали одержувати допомогу у виглядi iнструктажу, грошей i зброї вiд лiвiйського диктатора Муаммара Каддафi. До початку 60-х рокiв у Москвi були створенi центри вербування терористiв як марксистської, так i немарксистської орiєнтацiї. Іноземних студентiв рiзних вузiв вiдбирали для навчання в спецiальних таборах, що розмiщалися в Одесi, Баку, Сiмферополi й Ташкентi. Там їх учили вести пропаганду, робити бомби, робити терористичнi акти й убивства. Випускникiв таких "курсiв" часто посилали на Кубу, у Болгарiю й Пiвнiчну Корею. Найбiльш вiдомий серед них архiтерорист Рамiрес Санчес на прiзвисько Карлос Шакал. Карлоса завербували агенти КДБ на його батькiвщинi Венесуелi. В 60-е роки вiн навчався спочатку на Кубi, а потiм в Унiверситетi iменi Патрiса Лумумби в Москвi, пiсля чого почав свою горезвiсну кар'єру терориста. Вiн брав участь у захопленнi мiнiстрiв країн ОПЕК у Вiднi в 1975 роцi й у кровопролитному нападi на поїзд у Францiї в 1982 роцi. Пiсля того як стало неможливим проводити подiбнi терористичнi операцiї, Карлос став непотрiбним i вкрився в Сирiї. Звiдти в 1994 роцi його вислали в Судан, а iз Судану у Францiю. вiдмови вiд iдеї вiдкритої конфронтацiї iз Заходом. "Фронтова зона" холодної вiйни перемiстилася в країни третього миру. Саме там через пiдставнi особи мiжнародних терористiв велася боротьба Радянського Союзу iз Заходом. До такого, ретельно прихованого рiзновиду тероризму, опосередковано пiдтримуваного Радянським Союзом, охоче пiдключилися вiдомi своєю лютою антипатiєю до Заходу радикальнi арабськi режими на чолi iз Сирiєю, Лiвiєю й Іраком. Бiльшiсть цих держав бути створено в серединi XX столiття; вони кипiли з лютi, вважаючи, що принижений арабський свiт сторiччями пiддавався гнiту Заходу. Маючи ще менше можливостi, нiж Радянський Союз, вступити в безпосередню боротьбу iз Заходом, арабськi режими розгорнули таємну терористичну кампанiю проти об'єктiв у США й Захiднiй Європi. Терор був основним знаряддям близькосхiдної полiтики протягом тисячi рокiв, з тих самих пор, як в XI столiттi з'явилася шиїтская секта асасинiв (спочатку йменувалися гашишинами, тому що при нападi на своїх правителiв, турецьких сельджукiв, члени секти одурманювали себе гашишем). Але тiльки з появою незалежних арабських держав терор як випробована зброя лiквiдацiї супротивникiв трансформувався в знаряддя зовнiшньої полiтики й, ставши нарiвнi з нафтою головною статтею близькосхiдного експорту, поширився майже на всi райони свiту. Терор, що заохочується державою, був постiйним фактором в арабськiй вiйнi проти Ізраїлю. Єврейськi поселення в пiдмандатнiй Палестинi починаючи з 20-х рокiв минулого сторiччя пiддавалися терористичним нападам. Пiсля того як в 1948 роцi Ізраїль одержав незалежнiсть, Єгипет i Сирiя продовжували заохочувати вилазки "федаев" - бойовикiв через границю на iзраїльську територiю. В 1964 i 1965 роках Єгипет i Сирiя створили групи, "Звiльнення Палестини", за зразком Фронту нацiонального звiльнення, якому двома роками ранiше в результатi восьмирiчної боротьби вдалося змусити французiв пiти з Алжиру. Офiцiйно метою обох органiзацiй було "звiльнення Палестини", що на практицi означало звiльнення її як вiд iзраїльтян, так i вiд иорданцев. Єгипетську групу, що йменувалася Органiзацiя звiльнення Палестини (ООП), очолював Ахмед Шукейрi. Бiльше небезпечної була органiзацiя ФАТХ. Спонсором її була Сирiя, а очолював ФАТХ Ясiр Арафат. ДО 1967 року вона органiзувала ряд вторгнень через границю на територiю Ізраїлю для нападу головним чином на цивiльнi об'єкти. У тому ж роцi, пiсля розгрому арабських армiй у ходi Шестиденної вiйни, Арафат змiстив Шукейри й одноосiбно очолив об'єднану структуру ООП. Дуже швидко Арафат зрозумiв, що пiдтримки країн арабського свiту недостатньо для ведення послiдовної терористичної кампанiї проти Ізраїлю. Тому Арафат став крiпити зв'язку ООП з радянським блоком у розрахунку, що це допоможе вести терористичну вiйну проти Ізраїлю. Одним з перших керiвникiв радянського блоку, з яким вiн зустрiвся, був Фидель Кастро, що починаючи з 1965 року неодноразово приймав його в Гаванi. Пiзнiше Радянський Союз навчив тисячi оперативних агентiв ООП, надаючи їм особливий дипломатичний статус i право вiльного пересування по територiї країн, що входили в Схiдний блок. До початку 70-х рокiв Арафат створив напiвнезалежну державу в Пiвденному Лiванi (лiванський уряд у чиннiсть своєї слабостi не поширювало свою владу на пiвдень країни, i там-те Арафата й створив мiнi-державу, що пiдтримувало тiсний зв'язок з Радянським Союзом i його сателiтами). Саме цiй майже незалежнiй базi ООП призначено було стати рушiйною силою хвилi мiжнародного терору, що обрушилася на демократичнi держави Заходу в наступнi два десятилiття. Як було вiдзначено вище, Радянський Союз пiдтримував терористiв-повстанцiв iз часу другої свiтової вiйни, але старанно уникав брати на себе пряму вiдповiдальнiсть за органiзацiю терористичних кампанiй проти країн НАТО. Однак iншi держави в деяких випадках погоджувалися взяти на себе провину в обмiн на радянську пiдтримку в iнших сферах; так, наприклад, Лiвiя й Пiвнiчна Корея прикривали Радянський Союз, надаючи притулок викрадачам лiтакiв, що давало Радянському Союзу можливiсть зтверджувати, начебто вiн проти такого виду терору. Однак Арафат пропонував те, що не погоджувалася запропонувати жодна iнша країна: одержуючи щедру пiдтримку Схiдного блоку, вiн створив у Лiванi навчальний центр i плацдарм для дiяльностi мiжнародних терористiв усюди у свiтi. Радянський Союз мiг попросту заперечувати, що вiн обiзнаний про те, що вiдбувається в Лiванi, а рiзнi вiдгалуження ООП охоче прийняли б участь у повсюдному розгортаннi терору проти країн Заходу. Згодом створена ООП нова "площадка жахiв" забезпечила оперативну базу й безпечний притулок практично всiм самим злiсним терористичним угрупованням. ІРА, нiмецьке угруповання Баадер-Майнхоф, угруповання Червоної армiї й численнi дрiбнi органiзацiї неонацистського напряму, iталiйськi Червонi бригади, Японська Червона армiя, французька "Аксьон Директ", сандинiсты й десяток iнших латиноамериканських угруповань, Турецька армiя звiльнення, вiрменська органiзацiя АСАЛА, курдська ПКК i iранська "Революцiйна гвардiя" - всi вони приїжджали в Лiван, проходили навчання в таборах ООП, одержували там озброєння, а звiдти їх вiдправляли в пункти, де вони повиннi були робити свої терористичнi акти. В 1972 роцi на конференцiї терористiв, органiзованої в Бадавi (Лiван) Жоржем Хабашем, главою Народного фронту звiльнення Палестини (НФОП) - угруповання, що входила в ООП, - союз їх був оформлений офiцiйно. По закiнченнi наради в Бадавi, Хабаш урочисто проголосив: "Створена органiчний зв'язок мiж палестинцями й революцiонерами всього свiту, що забезпечить палестинцям пiдтримку свiтового революцiйного руху" Характер цiєї "органiчного зв'язку" виявився, коли угруповання "Чорний вересень" (одне з угруповань ООП, на чолi якої стояв Абу Іяд з очолюваного Арафатом ФАТХ) за завданням Червоних бригад здiйснили ряд вибухiв бомб у Трiєстi; коли збройнi члени Японської Червоної армiї перетворили в криваве мiсиво прочан в iзраїльському аеропортi Бен-Гурион; коли були затриманi iталiйськi терористи з контрабандою керованих ракет, радянського виробництва, призначенi для Народного фронту звiльнення Палестини; коли нiмецькi терористи разом з палестинськими бiйцями взяли участь у викраденнi лiтакiв в Энтеббе, а Фронт звiльнення Палестини (ФОП) разом з неонацистами з угруповання Одфрiда Хеппа зробив напад на iзраїльськi i єврейськi об'єкти в Європi. Аналогiчнi дiї вживали Лiвiя, Сирiя, Ірак i Пiвденний Ємен. Вони уклали угоду з десятками терористичних угруповань, дозволяючи їм створювати штаби в столицях своїх держав, забезпечуючи їм iнструктаж, дипломатичне прикриття, фiнансування й притулок в обмiн на їхнi послуги у виглядi терористичних актiв, жертвами яких ставали супротивники вибраного ними курсу. Цi держави незабаром стали самостiйним джерелом мiжнародного тероризму. По сутi iдеологiя радикальних пан’арабiстiв являла собою оригiнальну сумiш пан’арабского фашизму й войовничого iсламу. Головним ворогом їм представлявся Захiд, що, у їхньому розумiннi, розчленував арабський мир, пiсля чого його "колонiзували" прозахiднi "поплiчники", такi, як королiвськi родини в Саудiвськiй Аравiї й у Кувейтi. Кожний iз цих режимiв укладав самостiйнi домовленостi з терористами i в обмiн на свою стiйку антизахiдну позицiю користувався вiйськовою допомогою й дипломатичною пiдтримкою останнiх. В цей час у всiх захiдних країнах, у тому числi й США, переважало думку, що хвиля тероризму, що захлиснула країни Заходу, була справою рук окремих незадоволених людей, що звихнулися, або ж груп, якi в такий спосiб реагували на несправедливiсть або гноблення. І лише в 1982 роцi, коли Ізраїль захопив розгалужену мережу навчальних баз ООП на пiвднi Лiвану, у його руки потрапила секретна документацiя, що дозволила одержати iнформацiю про фактичнi масштаби зв'язку мiж терористичними угрупованнями й пiдтримкою, одержуваної ними вiд своїх спонсорiв. У результатi вторгнення Ізраїлю на цi бази, керiвництво ООП було вислано в Тунiс, пiсля чого воно значною мiрою втратилося здатностi творити зло. До того ж у серединi 80-х рокiв Захiд розгорнув безпрецедентно широкий наступ на мiжнародний тероризм. Цей наступ мав головним чином полiтичну форму: вiн ставив своєю метою викрити країни, що роблять пiдтримку терору, i беззастережно затаврувати аморальнiсть тероризму незалежно вiд особистостi самих терористiв i їх мотивiв. Полiтичному наступу передували багаторiчнi iнтелектуальнi зусилля переконати Захiд змiнити свою позицiю вiдносно тероризму. Саме в контекстi таких зусиль був заснований Інститут iм. Йонафана. Цей iнститут ставив своєю метою розкрити очi вiльним суспiльствам на справжню природу тероризму й указати на методи боротьби з ним. На першiй мiжнароднiй конференцiї iз проблем боротьби з тероризмом, проведеною Інститутом iм. Йонафана, говорилося про те, що терор став однiєї з форм полiтичної вiйни диктаторських режимiв проти захiдних демократiй. Наприкiнцi 70-х i початку 80-х рокiв у США переважало думку, що тероризм породжений полiтичним гнiтом i соцiальною несправедливiстю, iз чого випливало, що доти, поки такому положенню речей не буде покладений кiнець, викорiнити терор не представляється можливим. Але висвiтлення фактiв, що стосуються мiжнародного тероризму, привело до змiни вiдносини до нього з боку багатьох мислячих полiтикiв. І на другiй конференцiї Інституту iм. Йонафана у Вашингтонi в 1984 роцi учасники її, серед яких були люди, що грали провiдну роль у полiтичному життi США, призивали застосувати до держав, спонсуючим тероризм, полiтичнi, економiчнi й вiйськовi санкцiї. Ця позицiя з'явилася результатом переосмислення сутностi мiжнародного тероризму, що є результат змови мiж диктаторськими державами й мiжнародною терористичною мережею. Пред'явленi факти змiнили також позицiю Радянського Союзу: та обставини, що його спiвучасть у тероризмi придбало розголос, не тiльки змусило радянське керiвництво втримуватися вiд пiдтримки терористичних угруповань, але й спонукало виступити з осудом тероризму. (До середини 80-х рокiв Радянський Союз майже повнiстю вiдмовився вiд пiдтримки мiжнародного тероризму.) Заклики, що пролунали на конференцiї у Вашингтонi, мали практичнi наслiдки. Сполученi Штати застосували дипломатичнi й економiчнi санкцiї до таких терористичних держав, як Лiвiя, Сирiя й Іран. Були вжитi рiшучi заходи для затримки збройних членiв ООП, що по-звiрячому вбили в 1985 роцi прикутого до iнвалiдної коляски американця Леона Клiнгхоффера на борту яхтi, що робила морський круїз. Разом з Великобританiєю, де прем'єр-мiнiстром у той час була Маргарет Тэтчер, був нанесений бомбовий удар по Лiвiї, пiд час якого ледве не загинув сам Каддафi. Терористам недвозначно дали зрозумiти, що їхньої дiї стали нетерпимими, i Захiд не стане їм потурати. В 1986 роцi США скликали конференцiю лiдерiв країн Заходу в Токiо, на якiй були прийнятi радикальнi резолюцiї про прийняття країнами Заходу рiшучих заходiв для захисту вiд мiжнародного тероризму. Однiєї з таких мiр з'явився прийнятий в 1987 роцi конгресом США небувало твердий закон про боротьбу з тероризмом. У текстi цього закону ООП була названа "терористичною органiзацiєю, що представляє погрозу iнтересам Сполучених Штатiв i їхнiх союзникiв" i всi представництва ООП у США пiдлягали закриттю. звалилася. Але свiтовий тероризм вижив. Однiєю з причин цього було те, що аналiтики недооцiнили тi процеси, що вiдбувалися в пiдгрунтi самої структури тероризму, а також його iдеологiчну основу, що виявилася досить живучою. 1. 3 Ісламський фундаменталiзм як iдеологiчне пiдґрунтя мiжнародного тероризму Характеризуючи мiжнародний тероризм, головним джерелом поширення якого є iсламськi суспiльно-релiгiйнi органiзацiї Саудiвської Аравiї, Судану, Ірану, Пакистану й Афганiстану, доречно використовувати визначення "самий" i "бiльше за всiх". Дiйсно, в останнi 25 рокiв цi терористи є самими фанатичними й самими активними. Вони бiльше всiх захопили заручникiв, бiльше всiх убили людей, бiльше всiх пiдiрвали бомб. І ще їм, бiльше, нiж яким-небудь iншим терористам, вдається впливати на мiжнародну полiтику. [22, 54] Ісламськi терористичнi угруповання дуже широко контактують мiж собою. Це зумовлено тим, що в них є два загальних вороги: захiдний спосiб життя й Ізраїль як держава невiрних, що окупувала священнi землi iсламу. Ще в них загальна iдеологiя iсламського фундаменталiзму. Вони володiють також досить потужною фiнансовою базою за рахунок коштiв радикальних iсламських органiзацiй у багатьох мусульманських країнах. Саме слово "фундаменталiзм" спочатку застосовувалося в США для характеристики ряду християнських груп, утворених ортодоксальними представниками євангелiчної церкви (переважно кальвiнiстами, пресвiтерiанами й баптистами). Лише пiзнiше зазначений термiн став уживатися захiдними дослiдниками при вивченнi iсламу, iудаїзму й iнших релiгiй. Причому найчастiше вiн тлумачилося дуже широко - як повернення до початкiв релiгiйно-цивiлiзацiйної єдностi, виведення релiгiйно - полiтичних принципiв з вiчно священного тексту. У нашi днi дане поняття використовують при описi теоретичної й практичної активностi безлiчi полiтико-релiгiйних рухiв i органiзацiй - iсламських, иудаїстських, протестантських, католицьких, православних, iндуїстських, буддистських, якi дiють у Пiвденно-Схiднiй i Центральнiй Азiї, у Пiвнiчнiй Африцi й на Близькому Сходi, у Європi й США - практично повсюдно. Розмах процесу, вовлечiння у нього держав i народiв роблять фундаменталiзм не тiльки впливовим фактором, але й суб'єктом полiтики. Це форма радикального iсламу, пов'язана з вiрою в те, що для повернення iсламським країнам їх "колишньої величi" правовiрнi мусульмани повиннi вiдмовитися вiд усього того, що пов'язане з "захiдними духовними цiнностями й захiдним способом життя". Треба повернутися до джерел, до "фундаменту" iсламу, точно в такому видi, яким його проповiдував пророк Мухамед. Талиба Абу-Л-Хасану ал-муртада. Дана подiя поклала початок серйозному полiтичному й iдеологiчному розмежуванню в мусульманськiй уммi. Це розмежування привело до утворення двох щодо самостiйних громад: шиїтiв (вiд арабського слова "шиа" - партiя) i суннiтiв ("сунна" - приклад, переказ), якi, однак, залишалися в межах халiфату й корилися одному правителевi - халiфовi. пiд iсламськими гаслами зберiгається. "iсламських" партiй i рухiв, iнших нацiональних i iнших суспiльних об'єднань, якi спочатку виступали за звiльнення своїх країн вiд колонiальної залежностi, за право народiв на вiльне волевиявлення й створення суверенних державних утворень, за рiвноправнiсть i справедливiсть у мiжнародних i мiжнацiональних вiдносинах. В останнi десятилiття заговорили про "полiтичний iслам", "iсламський радикалiзмi", "iсламський фундаменталiзм", "Islamic Resurgence", "Islamic Revival", ставлячи мiж цими поняттями чи ледве не знак рiвностi. Фундаменталiзм може бути оборонним (покликаним зберегти й уберегти, очистити вiру), але може бути й наступальним, агресивним. Саме останнiй рiзновид iсламського фундаменталiзму, що ставить у главу кута принцип "джихада" (буквально - зусилля, якi мусульмани повиннi додавати як для захисту своєї вiри, так i для самовдосконалення, невiдступного проходження завiтам Пророка), вiдома пiд iм'ям iсламського радикалiзму (скорочено - iсламiзму). Послiдовники радикалiзму розумiють джихад як необхiднiсть боротьби - аж до збройної - iз християнським, у їхнiх очах безбожним i матерiалiстичним, захiдним миром. У рiзних росiйськомовних джерелах цьому поняттю залежно вiд часу й мети видання дається рiзне тлумачення, причому основна увага придiляється його "вiйськової" складової, називаної "джихадом меча". От що говориться в Коранi про це: "И борiться на шляху Аллаха з тими, хто бореться з вами, але не переступайте, - воiстину Аллах не любить переступаючих" (сура 2, аят 186), "И не борiться з ними, поки вони не стануть боротися з вами" (сура 2, аят 187), "А якщо вони вiдiйдуть вiд вас i запропонують вам мир, то Аллах не дає вам нiякого шляху проти них" (сура 4, аят 92). У початковий перiод поширення iсламу пiд джихадом, насамперед, розумiлася боротьба в захист нечисленної й слабкої мусульманської громади. У Коранi вiдносно цiєї боротьби є й такi вказiвки, якi пов'язанi з конкретними подiями, що мали мiсце в певний час у певному мiсцi. Цi вказiвки жадають вiд увiрувавших: По-перше, не вступати в конфлiкт з мушрiкинами (багатобожниками) i прагнути схиляти їх до щирої вiри "мудрiстю й гарним умовлянням". По-друге, iз супротивниками релiгiї вести оборонну вiйну з метою захисту досягнутого "гарним умовлянням". По-третє, уникнути воєнних дiй у священнi мiсяцi (мухаррам, раджаб, шаабан, рамазан). По-четверте, вести воєннi дiї так, щоб, "борючись на шляху Аллаха, захищати слабких iз чоловiкiв, а також жiнок i дiтей" (сура 4, аят 77), не винищувати худоби, не отруювати води, поля, не губити сади, не руйнувати будiвлi. Треба пiдкреслити, що мусульмани нiколи не проголошували вiйну християнству - адже це одна iз трьох авраамiстических религий (поряд з iсламом i iудаїзмом), i прихильники iсламу почитають як пророкiв Авраама й Ісуса. Джихад для войовничого iсламiзму - це боротьба iз Заходом як ворогом iсламу. При цьому фундаменталiзм (салафiйя) виступає для них iдейною пiдставою, але це не є головним. Радикальнi iсламiсти переконанi, що сам iслам як релiгiя постав перед смертельною небезпекою. Держава ефективно вбиває щирий iслам через свiтське законодавство, парламентаризм, науково-матерiалiстичне уявлення, репресивний апарат, засоби масової iнформацiї. При цьому iсламiсти прибiгають до екстремiзму, сполученому з рiзними формами терору й насильства, порушуючи головнi принципи, закладенi в основу мусульманського вiровчення, серед яких присутнi наступнi коранiчнi установки: "Немає примусу в релiгiї" (сура 2, аят 257); "Істина - вiд вашого добродiї: Хто хоче, нехай вiрує, а хто хоче, нехай не вiрує" (сура 18, аят 28). Щоб урятувати iслам i свої душi, правовiрнi мусульмани повиннi об'єднається, i захопити владу. Кiнцевою метою iсламських фундаменталiстiв у будь-якiй країнi є державотворення, кероване духiвництвом i засноване на законах шарiату. На сьогоднiшнiй день подiбного результату фундаменталiсти домоглися у двох країнах: Іранi й Суданi. У всiх iнших мусульманських країнах вони перебувають в опозицiї, причому досить часто їх заганяють у пiдпiлля (наприклад, у Тунiсi, Сирiї, Іраку, Алжирi), але навiть у цьому випадку радикальнi iсламiсти здатнi iстотно впливати на суспiльно-полiтичну ситуацiю. Насправдi "фундаменталiзм" зовсiм не обов'язково рiвнозначний полiтичному радикалiзму, екстремiзму й безпосередньо не виступає причиною тероризму. [34] Фанатики-терористи найменше думають про "очищення" iсламу; корiнь їхньої ненавистi до Заходу, у першу чергу, до Америки, носять не релiгiйний, а культурно-цивiлiзацiйний, психологiчний i геополiтичний характер. [34] Бiльшiсть екстремiстських груп, що виступають пiд прапором iсламу, ведуть своє походження вiд "Суспiльства братiв-мусульман", що заснував наприкiнцi 20-х рокiв у Єгиптi шкiльний учитель Хасан аль-Банна. Виникши як релiгiйна органiзацiя по "виправленню долi" мусульман, "Братерство" швидко перетворилося в подобу полiтичної партiї iз чiткою iдеологiєю. Сам Хасан аль-банна вважав, що торжество iсламу в рамках "однiєї, окремо взятої країни" (конкретно - у Єгиптi) може наступити мирним шляхом: через пропаганду iсламських цiнностей, iсламське виховання пiдростаючого поколiння, особистий приклад морально бездоганних народних ватажкiв. "В iсламi релiгiя невiддiльна вiд держави, вiд полiтики. Щирий мусульманин не той, хто тiльки молиться Аллаховi. Вiн повинен жити проблемами всього мусульманства й боротися за те, щоб навколишнє суспiльство жило по шарiату, а єдиною конституцiєю був Коран", - учив Хасан аль-Банна. [25] Боротися передбачалося при необхiдностi зi зброєю в руках. "Джихад - наш шлях, смерть заради Аллаха - наше вище прагнення", говорив девiз "Братерства". В 1948 роцi загони "Братiв-Мусульман" взяли участь у Палестинськiй вiйнi, а коли Єгипет поряд з iншими арабськими країнами потерпiв у нiй поразка, розгорнув терор проти його "винуватцiв". Пiсля вбивства прем'єр-мiнiстра Єгипту Махмуда Ну-Краши уряд спохватився: активiсти "Братерства" потрапили у в'язницi, а його лiдер Хасан аль-банна був застрелений агентами таємної полiцiї. [5,78] Чергова змiна кабiнету в Єгиптi дозволила "братам" знову легалiзуватися. Вони вступили в контакт iз революцiйною органiзацiєю "Вiльнi офiцери", в 1952 роцi скинувшiй короля Фарука. Однак незабаром новий режим обрушив на них ще бiльш жорстокi репресiї. Приводом до них послужив замах одного зi членiв "Братерства" на життя президента Гамаля Абдель Насера. В 1964 роцi частина "братiв" вийшла на волю по амнiстiї, але незабаром влада розкрила чергову змову проти Насера. Головним обвинувачуваним на процесi став вiдомий теоретик "Братерства" Сайид Кутб, iнтелектуал, що вчився в США й у молодостi захоплювався соцiалiстичними iдеями. Погляди Кутба на "виклики сучасностi" вiдрiзнялися крайнiм радикалiзмом. На вiдмiну вiд аль-банны, аль-кутб уже не сподiвався на мирне торжество iсламських iдей у сучасному арабському суспiльствi. Вiн говорив, що воно перебуває в станi "джахiлiйя" (доiсламского варварства), тому є слабким у моральному вiдношеннi, уразливим для будь-яких далеких явищ. Завдання iстинно вiруючих - внутрiшньо вiддiлиться вiд такого суспiльства, замкнуть у колi однодумцiв. Завдяки вiддiленню, їхня вiра змiцниться, вони забезпечать свою безпеку, створять iстинно iсламське суспiльство в мiнiатюрi. "Брати" повиннi вести джихад - священну вiйну - проти варварського суспiльства, з метою завоювання влади й перетворення його в "iстинно iсламське". Джихад - це громадянська вiйна iстинно вiруючих проти "невiрного" суспiльства. Звiдси знамените гасло аль-кутба: "Аллах - iдеал, Пророк Мухаммед - вождь, джихад - засiб досягнення мети, смерть в iм'я Аллаха - заповiтна мрiя". [25] "Братiв мусульман" стало екстремiстським, широко використовуючим терористичнi методи. Не випадково на її емблемi зображенi двi схрещенi шаблi й Коран. Сайд Кутб скiнчив життя на шибеницi, але його iдеї надихнули багатьох представникiв молодого поколiння "братiв", що сидiли тодi в тюремних камерах. З початку 70-х рокiв уже при президентi Анваре Садате в Єгиптi стали з'являтися екстремiстськi групи послiдовникiв Кутба, що обрали терор головним методом боротьби. В 1974 роцi члени "Партiї iсламського звiльнення" влаштували спробу захоплення Вiйськово-технiчної академiї в Каїрi. В 1977роцi "Суспiльство мусульман" викрадає, а потiм вбиває мусульманського богослова шейха Мухаммеда аз-захаби. Екстремiстськi групи нападають на полiцейськi дiлянки, влаштовують вибухи в нiчних клубах, нападають на християн-коптiв. В унiверситетських городках з'являються "iсламськi групи", якi тероризують лiвих i нерелiгiйно настроєних студентiв, борються за устрiй у кампусах молельних примiщень i беруть участь в антиурядових демонстрацiях. З кiнця 70-х рокiв "Брати-Мусульмани" взяли активну участь в афганськiй вiйнi, потiм налагодили тiсне спiвробiтництво з мусульманським населенням Югославiї й Албанiї, сталi надавати допомогу пакистанським екстремiстським органiзацiям, що воювали в Кашмiрi. У пiдсумку до кiнця 80-х рокiв "Брати-Мусульмани" перетворилися у всемусульманську асоцiацiю iсламських органiзацiй, ставши фактично мiжнародною органiзацiєю. [25] До цього часу майже всi рухи, що входили в неї, i групи прийняли як єдину iдеологiю ваххабiзму, що вони, однак, трансформували з офiцiйного напрямку iсламу в якийсь соцiально-полiтичний рух, що, поряд iз прихильнiстю "чистому" iсламу, характеризується крайньою нетерпимiстю до iнакомислення, вiдмовою людини вiд власної волi, фанатизмом. Примикали до "братiв" органiзацiї й групи в Пiвденнiй Азiї (Пакистан, Бангладеш), що оголосили себе прихильниками деобандiйскої школи богослов'я, по всiх основних питаннях теорiї й практики боротьби за проголошенi iдеали iсламу були близькi до ваххабiзму. У перiод бойових дiй радянських вiйськ в Афганiстанi (1979-1989 р. р.)"Брати-Мусульмани" розгорнули активну дiяльнiсть у цiй країнi, допомагаючи спецслужбам Пакистану, Саудiвської Аравiї, а також i ЦРУ США розгортати "священну вiйну" проти Радянської Армiї. На Близькому Сходi при їхнiй участi була створена система таборiв i навчальних центiв для пiдготовки й посилки в Афганiстан "борцiв за iслам" з арабських країн (загальна чисельнiсть "арабських афганцiв" за рiзними оцiнками досягла вiд 8 до 15 тисяч). В Афганiстанi також воювали бойовики iз країн Пiвденно-Схiдної Азiї, спрямованi туди по каналах "Братiв-Мусульман". Всi вони пiсля закiнчення вiйни й повернення у свої країни зберегли зв'язок з афганськими, пакистанськими й арабськими iсламськими центрами й фондами, через якi стали одержувати зброю й фiнансовi кошти для формування бойових груп на мiсцях. [25] Багато дрiбних радикальних груп, що виникли на початку 80-х рокiв, швидко дискредитували себе у своїх країнах терором проти державних чиновникiв i зв'язками з iноземними спецслужбами. Однак з початку 90-х рокiв на сцену виходить нове, ще бiльш агресивний рух, натхненний iдеями того ж Кутба. Його ядром стають "арабськi афганцi" - добровольцi, що воювали проти радянських вiйськ в Афганiстанi. У жовтнi 1981 року сам президент Садат падає пiд кулями бойовикiв iз групи "Джихад". Терористи виконують указ свого духовного лiдера-слiпого шейха Омара Абдель Рахмана, що винiс смертний вирок Садату за пiдписання миру з Ізраїлем. Схожий процес вiдбувається й в iнших куточках мусульманського свiту. В арабських країнах бiльшiсть екстремiстських груп виникає на ґрунтi невдоволення радикалiв "зайвою помiрнiстю" керiвництва мiсцевих "Братiв мусульман". Так з'явилися, наприклад, "Палестинський iсламський джихад", створений в 1979-1980 роках палестинськими студентами в Єгиптi, i "Армiя Мухаммада", створена в 1990 роцi в Йорданiї. В 90-тi роки як би "вiзитною карткою" терористiв "Братiв-Мусульман" стали нападу в Єгиптi на iноземних туристiв. Наприклад, такi напади були зроблено 4 лютого 1993 року (на автобус iз туристами з Пiвденної Кореї) i 26 лютого (3 iноземця убито й 18 пораненi в каїрському кафе); 8 червня 1993 року (загинули 6 англiйцiв i 2 єгиптянина, 15 чоловiк було пораненi); 27 грудня 1993 року (одержали поранення 7 австрiйцiв i 8 єгиптян). Аналогiчнi напади на туристичнi автобуси, поїзди, круїзнi судна на Нилi, кафе, вiдвiдуванi iноземцями, тривали й в 1994 - 99 роках. Нова сторiнка iсторiї "iсламського" тероризму вiдкривається зi створенням у пакистанському Пешаварi в розпал вiйни в Афганiстанi "Бюро послуг" - органiзацiї, що зайнялася переправленням в Афганiстан з арабських країн добровольцiв "священної вiйни". Творцями "Бюро" були два чоловiки - представник палестинських "Братiв-Мусульман" у Пешаваре Абдалла Аззам i всесвiтньо вiдомий нинi саудiвський мiльйонер Усама бен Ладан. Вiддiлення "Бюро" створенi в багатьох країнах свiту, включаючи Захiдну Європу й США. Вважається, що в Афганiстанi пройшли навчання близько 10 тисяч моджахедiв, бiльшiсть iз яких були не афганцями, а вихiдцями iз Саудiвської Аравiї, Алжиру, Єгипту, Ємену, Пакистану, Судану й iнших мусульманських країн. У тi роки, як вiдомо, моджахеди користувалися активною пiдтримкою США. На їхнє утримування й оснащення сучасною зброєю, включаючи "Стiнгеры", ЦРУ витрачало 500 млн. доларiв у рiк. "Аль-Каiда" (База), метою якої було поширення "джихада" на iншi країни свiту. Пiсля догляду з Афганiстану радянських вiйськ бен Ладний повернувся в Саудiвську Аравiю, де незабаром виступив з рiзким осудом присутностi на "священнiй землi iсламу" американських вiйськ у перiод вiйни в Затоцi. За заклик населення до повстання проти "лицемiрного" королiвського режиму вiн був в 1994 роцi позбавлений саудiвського пiдданства й висланий iз країни. Саудiвська Аравiя стає центром ваххабiтiв. Це екстремiстська течiя в iсламi, що вважається попередницею iсламiзму. [52, 34] "Талiбан". До цього часу у Вашингтона нагромадилися серйознi претензiї до колишнього протеже, що оголосив Америку головним ворогом мусульманського свiту. США обвинуватили Усаму бен Ладена в органiзацiї диверсiй проти американських вiйськових баз на територiї Саудiвської Аравiї - в Ер-Рiядi (листопад 1995 року) i Дахране (червень 1996 року). У лютому 1998 року бен Ладан оголосив про створення "Всесвiтнього iсламського фронту боротьби проти iудеїв i хрестоносцiв", у який увiйшли деякi арабськi i пакистанськi терористичних органiзацiй. А в серпнi того ж року вiдбулися вибухи американських посольств у Кенiї й Танзанiї, у яких США обвинуватили бен Ладена. Характерна деталь "почерку" прихильникiв бен Ладена й ряду iнших екстремiстських органiзацiй, що виступають пiд прапорами iсламу, - використання для проведення терактiв бойовикiв-камiкадзе. Фанатики впевненi, що, гинучи в "джихадi" разом зi своїми жертвами, вони прямим шляхом попадають у рай. Використання "смертникiв" надає боротьбi з "iсламським" тероризмом особливу складнiсть, про що свiдчить i досвiд Ізраїлю, i Росiї в Чечнi. бачачи в них противагу поширенню лiвих i прорадянських iдей. Тепер деякi з них пожинають плоди власної недалекоглядностi. Адже iзраїльськi полiтики спочатку пiдтримували “Хамас”, щоб послабити вплив Арафата, а американцi допомагали афганським моджахедам, у т. ч. зброєю, у їхнiй боротьбi проти радянських вiйськ, чим скористався, зокрема, Бен Ладан зi своїм угрупованням. Надане США зброя була розвернута проти Заходу. На пiдставi того, що нам вiдомо про свiтоглядну базу й дiяльнiсть iсламського радикалiзму, можна зробити наступнi висновки. з найбiднiших верств населення. 2. Ісламiзм не є й чисто релiгiйним феноменом, боротьбою iсламу проти християнства. Адже в жоднiй iз сунн Корана, якщо не виривати з контексту окремi цитати (чим часом займаються екстремiсти), не має й не може - iз причин чисто теологiчної властивостi - бути закликiв до нещадної, тим бiльше збройнiй боротьбi проти християн як iновiрцiв. 3. Фундаменталiзм (салафiйя), дiйсно, виступає основою iсламiзму, але лише частково. Гасло “ аль-iслам хуа аль-халь” (“Іслам - от вирiшення”) означає, що для “наведення порядку" у мусульманському свiтi, для викорiнювання соцiальної несправедливостi, аморальностi й корупцiї, для усунення “несправедливих правителiв”, так само як i для захисту вiд пагубного впливу далеких культурних i поведiнкових моделей Заходу, необхiдно, насамперед, очищення самого iсламу вiд шкiдливих нашарувань, повернення до незамутнених джерел цiєї релiгiї. Повернутися до “чистого, справжнього й правильного iсламу”, вiдновити мусульманську духовнiсть i затвердити примат iсламу (при неодмiннiй умовi адаптацiї до сучасностi, засвоєння матерiальних, економiчних, технологiчних досягнень захiдної цивiлiзацiї) - так можна сформулювати завдання, що ставлять перед собою iсламiсти. 4. Найважливiшим iмпульсом для активiзацiї руху iсламiстiв, причиною того, що називають “новим iсламським спалахом” (або навiть “вибухом iсламiзму”), треба вважати розвиток процесу глобалiзацiї, що для багатьох мусульман дорiвнює американiзацiї. Ісламськi iдеологи колись проводили грань мiж модернiзацiєю (необхiднiсть якої бiльшiсть iз них не заперечує, хоча трактується це поняття неоднаково) i вестернiзацiєю, у якiй вони завжди бачили найбiльшу погрозу для “мусульманської душi”. Слiдством гегемонiї Сполучених Штатiв у захiдному свiтi й перетворення цiєї держави пiсля краху системи соцiалiзму в єдину наддержаву стало те, що саме на США сконцентрувалася вся ненависть войовничих мусульман до далекої “захiдної моделi”. Могутня, поблажливо або зарозумiло стосовна до країн третього свiту наддержава перетворилася для них у втiлення свiтового зла й погрози iсламському способу життя. Тому цiль iсламiстiв - пiдiрвати мiць i вплив Америки, показати усьому мусульманському свiту її нездатнiсть протистояти енергiї й волi борцiв за справу iсламу, дискредитувати її в очах мусульманської молодi. Для досягнення цiєї мети необхiдно було так потрясти американське суспiльство, щоб Вашингтон у вiдповiдь обрушив свiй вiйськовий кулак на мусульманськi країни (для початку на Афганiстан як гнiздо тероризму), що, у свою чергу, неминуче викликало б наймогутнiший вибух антиамериканiзму по усьому iсламському свiту. 1. 4 Боротьба с тероризмом Першi спроби формування мiжнародно-правової основи антитерористичної взаємодiї були ще до ІІ свiтової вiйни. В 1937 роцi пiд егiдою Лiги нацiй було розроблено Конвенцiю щодо попередження тероризму та покарання за нього, i Конвенцiю про створення мiжнародного кримiнального суду. Щоправда обидва цi документи в дiю так i не вступили. Сучасна система багатостороннього спiвробiтництва в боротьбi з тероризмом сформувалася за останнi 30 рокiв. На глобальному рiвнi вона функцiонує пiд егiдою ООН та її спецпiдроздiлiв, перш за все МАГАТЕ, на основi 11 унiверсальних конвенцiй i протоколiв про боротьбу iз рiзними проявами тероризму на сушi, на морi та в повiтрi. Цi угоди закрiплюють реальнi механiзми, що орiєнтованi на ефективну практичну взаємодiю. Це зобов’язання припиняти теракти, включаючи знешкодження та затримання осiб, винних або пiдозрюваних у їх скоєннi, обмiн вiдповiдною iнформацiєю, надання максимальної правової пiдтримки один одному. Беззаперечно, найбiльше значення мають конвенцiйнi положення, що забезпечують неухильне покарання злочинцiв на основi принципу "aut dedere aut judicare". Згiдно з ним, держава, на територiї якої перебуває злочинець, має або застосувати до нього покарання, або видати особу для цiєї мети iншiй державi. Антитерористичнi конвенцiї мiстять положення, що визначають загальнi правовi рамки, необхiднi для органiзацiї активного опору. Наприклад, Мiжнародна конвенцiя про боротьбу iз захопленням заручникiв 1979 року, зобов’язує держав-учасниць: а) вжити всiх заходiв для звiльнення заручникiв, якщо вони знаходяться на територiї даної держави; б) вжити всiх заходiв щодо попередження пiдготовки до здiйснення таких злочинiв, включно iз забороною незаконної дiяльностi осiб, що заохочують, пiдбурюють, органiзовують чи беруть участь у захопленнi заручникiв; на територiї держави-учасницi або морського судна, зареєстрованого в цiй державi; - будь-яким з громадян держави або, якщо держава вважає таке рiшення доцiльним, то i апатридами, що постiйно проживають на її територiї; - для того, щоб змусити державу прийняти певний акт або утриматися вiд його прийняття; ведуться на рiзних рiвнях. Бажано було б, якби в них брали участь спецiально пiдготовленi до цього люди. Зрозумiло, що предметом переговорiв не можуть бути iмперативнi вимоги, встановленi мiжнародним правом - безкарнiсть терористiв, загроза життю людей тощо. [2] Заборона актiв терористичного характеру пiд час збройних конфлiктiв передбачається нормами мiжнародного гуманiтарного права, зокрема положеннями Додаткових протоколiв 1977 року до Женевських конвенцiй про захист жертв вiйни 1949 року. На жаль, мiжнародне право не завжди встигає за новими викликами, якi кидає тероризм людству. Поза сферою унiверсального договiрного регулювання залишаються питання щодо навмисного застосування зброї проти мирного населення. Інший невирiшений аспект пов’язаний з вiдсутнiстю мiжнародно-правових норм, спрямованих на протидiю тероризму iз застосуванням засобi масового знищення. Дуже послаблює ефективнiсть глобальної системи антитерористичної взаємодiї i той момент, що конвенцiї пiдписали далеко не всi держави. Нарештi, механiзми контролю за їх виконанням дуже неефективнi. Безперечна заслуга свiтового спiвтовариства - в утвердженнi основного принципу: загального осуду тероризму. Перший крок у становленнi цього принципу було зроблено 9 грудня 1985 року, коли Генеральна Асамблея ООН прийняла без голосування резолюцiю 40/61, в якiй вона “визнає злочинними всi акти, методи та практику тероризму, де б i ким би вони не були скоєнi”. [2] Це положення пiзнiше було закрiплено у преамбулi Римської конвенцiї 1988 року. За останнi 10 рокiв принцип протиправностi тероризму був розвинутий та конкретизований у рядi документiв ООН, наприклад, в Декларацiї про заходи iз лiквiдацiї мiжнародного тероризму, прийнятiй на 49-й сесiї Генасамблеї в 1994 роцi. Надзвичайно важливими, особливо на тлi чеченських подiй були положення декларацiї про те, що “злочиннi акти, спрямованi чи розрахованi на створення обстановки терору серед широкого загалу не можуть бути виправданi, якими б не були мотиви (полiтичного, расового, iдеологiчного, етнiчного, релiгiйного характеру) ”[2]. акти. Державам пропонується також стати учасниками всiх унiверсальних мiжнародних антитерористичних договорiв. Хоча не всi iз вказаних положень стали загальновизнаними нормами мiжнародного права, їх морально-полiтичнi зобов’язання для держав членiв ООН очевидне. На жаль, серйозний негативний вплив на ефективнiсть взаємодiї держав i, насамперед, пiд егiдою ООН має нашарування тривалої полiтики протистояння. В свiй час це проявилося в роботi Спецiального комiтету Генасамблеї по мiжнародному тероризму заснований у 1973 роцi, даний орган встиг провести лише три сесiї, остання з яких мала мiсце у 1979 р. Причина - в тому, що Спецкомiтет став заручником полiтики. Для одних його членiв виявилися неприйнятними теорiї, що прирiвнювали дiяльнiсть нацiонально-визвольних груп до тероризму, а для iнших - концепцiя державного тероризму, тобто дiй на державному рiвнi з метою пiдриву суверенiтету та незалежностi iнших держав. Що ж до визнання держав спонсорiв тероризму, то необхiдно пам’ятати, що для цього немає вiдповiдних мiжнародно-правових критерiїв. В нашому свiтi, заповненому полiтичними, iдеологiчними, релiгiйними упередженням, бажано було б забезпечити об¢єктивний мiжнародний, в iдеалi, судовий розгляд таких справ. Найбiльш адекватно цю функцiю мiг би виконувати Мiжнародний кримiнальний суд, що створюється зараз в рамках ООН. В сферi, пов’язанiй iз змiцненням юридичних основ антитерористичної взаємодiї держав, доцiльно особливо вiдзначити iдею створення мiжнародно-правових iнструментiв, спрямованих на попередження i лiквiдацiю наслiдкiв терактiв з використанням ядерної зброї або ядерного матерiалу, а також мiжнародного документу, який би врегулював заходи з фiзичного захисту хiмiчного та бiологiчного матерiалу. З цiєю метою в рамках Четвертого Комiтету ГА ООН можна створити вiдповiдну робочу групу. Останнiм часом боротьба ведеться в основному на регiональному рiвнi. Як i слiд було чекати, найбiльший полiтико-правовий потенцiал накопичений на Європейському континентi. Пiд егiдою Ради Європи дiє Європейська конвенцiя iз попередження терактiв. З 1977 р. функцiонує механiзм спiльних дiй в сферi антитероризму країн Євросоюзу (зокрема в рамках так званої “Групи Тревi”). Обговорюється питання про переведення питання боротьби з тероризмом в компетенцiю європейського полiцiйного агентства “Європол”, що зараз створюється. Проблеми, якi були описанi вище, регламентуються вiдповiдними положеннями пiдсумкових документiв зустрiчей ОБСЄ в Хельсинки, Мадридi, Вiднi. Спiвробiтництво розвивається i на двосторонньому рiвнi. Росiя має мiжурядовий Меморандум про взаємопорозумiння з США щодо спiвробiтництва в галузi цивiльної авiацiї. двостороннi угоди укладенi мiж Італiєю та Туреччиною, Францiєю та Іспанiєю, Францiєю та Венесуелою, США та Італiєю. [2] Україна також не вiдстає вiд спiвдружностi країн в боротьбi з тероризмом. Головним принципом попередження та боротьби має стати постiйне удосконалення вiдповiдної вiтчизняної законодавчої бази першим кроком стало прийняття Верховною Радою проекту закону “Про боротьбу з тероризмом”. У статтi 1 цього закону тероризм визначено як “погрозу застосування насильства, а також його застосування, якi породжують почуття страху як у окремих громадян, так i у багатьох людей, i розрахованi на їх залякування та породження недовiри до органiв державної влади у спроможностi протидiяти цим злочинним проявам”. У проектi добре було б врахувати позитивний досвiд Італiї у боротьбi з цим явищем, а саме: визнати тероризм державним злочином, встановити за нього максимальний строк покарання, передбачити можливiсть використання положень цього закону разом з нормами Кримiнального кодексу України з автоматичним збiльшенням мiри покарання у разi доведення терористичного характеру акту порiвняно з загальнокримiнальним злочином; запровадити обов’язкову кримiнальну вiдповiдальнiсть за дiї, пов’язанi з пропагандою тероризму; дозволити правоохоронним органам та спецслужбам отримувати у випадках, пов’язаних iз дiяльнiстю терористичних органiзацiй, вiдповiднi санкцiї прокурора по телефону. Непоганим було б впровадження державних програм винагород за надання цiнної розвiдувальної або попереджувальної iнформацiї щодо мiжнародного тероризму. Наприклад, в США iснує можливiсть запропонувати iнформаторовi винагороду до 4 мiльйонiв доларiв. Інформанти можуть контактувати зi спiвробiтниками програми через полiцiйнi канали, для чого iснує вiльна цiлодобова мiжнародна лiнiя; зв’язок вiдбувається й через комп’ютерну мережу ІНТЕРНЕТ, канали ФБР та Держдепартаменту США. На думку фахiвцiв ІНТЕРПОЛу “отримана iнформацiя не може бути надбанням лише однiєї держави”. Іншими словами, одним з головних методiв боротьби залишається спiвробiтництво країн у цiй сферi. Проте є багато проблем, що ускладнюють цей процес: а) iснуючi угоди не охоплюють усiх питань антитерору; б) вибiрковiсть iснуючих норм; в) невiдповiднiсть норм законодавства один одному; д) розрiзненiсть зусиль країн. Насамкiнець зупинимося на аналiзi системи органiв України, що ведуть боротьбу з тероризмом та його мiжнародними формами. Законодавчим забезпеченням займаються два парламентськi комiтети: з питань оборони та державної безпеки та з питань боротьби з органiзованою злочиннiстю та корупцiєю. Спецiальний Антитерористичний центр ще й досi вiдсутний. Мiж тим формування централiзованого пiдроздiлу є конче потрiбною справою. На практицi лише Управлiння захисту конституцiйного ладу (Управлiння “Т”) СБУ веде попереджувальну, оперативно-розшукову та слiдчу роботу у справах, пов’язаних iз дiяльнiстю ю терористичних органiзацiй. Пiдроздiли МВС, Державного митного комiтету, прикордоннi вiйська, МЗС України займаються цiєю проблематикою лише в окремих випадках. В результатi ще досi не сформовано мiжвiдомчий банк даних з тероризму, вiдсутня цiлiстна картина потерактах, скоєних не лише проти iноземних громадян в Українi, а й проти українських громадян та власностi України за кордоном, вiдчувається брак наукових розробок з проблематики сучасного мiжнародного тероризму. [1] Роздiл ІІ. Соцiологiчний аналiз тероризму сiють ворожнечу мiж державами, провокують вiйни, недовiру й ненависть мiж соцiальними й нацiональними групами, якi iнодi неможливо перебороти протягом життя цiлого поколiння. Тероризм - це форма вiйни, i дотого ж дуже ефективна її форма. Далеко не кожний удар ворога можна вiдбити без надмiрних втрат. Існують поразки, викликанi грубими помилками однiєї зi сторiн. Але набагато частiше до поразки приводить тонка й неочевидна "гра" супротивника. Тероризм - постiйний супутник людства, що вiдноситься до числа самих небезпечних i важкопрогнозованих явищ сучасностi, що здобуває усе бiльше рiзноманiтнi форми й загрозливi масштаби. В XX столiттi спектр мотивiв для використання методiв терору iстотно розширився. Якщо росiйськi народовольцi й есери розглядали терор як самопожертву на благо суспiльства, то для “червоних бригад” у Італiї вiн служив способом i коштами самоствердження. “Червоний терор" i “чорний" терор фашистського, неонацистського толку недалекi один вiд одного i не мають нiчого загального зi справами народовольцi. У сучасного тероризму одна жадана мета: захоплення влади. І нi про якому “благу суспiльства" тут i говорити не доводиться. комп'ютернi мережi й т. д.) зробили тероризм надзвичайно ефективною i "широко вживаною" зброєю. Захiдний свiт зараз повнiстю залежить вiд них. Ще столiття - пiвтора назад на Землi просто не iснувало таких об'єктiв, руйнування яких могло б паралiзувати життя у великiй країнi. А сьогоднi цi об'єкти є у величезнiй кiлькостi. Вибух однiєї електричної пiдстанцiї може повалити в повний хаос рух на залiзницях або повiтряне сполучення. Хiмiчне отруєння повiтря в метро (як показала секта "Аум Синрике", що здiйснила теракт iз застосуванням газiв у токiйському метрополiтенi), здатно не тiльки спричинити десятки й тисячi людських жертв, але й викликати в суспiльствi повну панiку. Розпилення небезпечної iнфекцiї в один-єдиний водонакопичуватель здатний збудити епiдемiю не тiльки в одному мiстi, але й у багатьох країнах свiту, куди виїхали ти що заразилися. І розсилання лабораторного штаму сибiрської виразки, не пристосованого для ведення бактерiологiчної вiйни, здасться дитячою грою в порiвняннi з бойовими зразками бактерiологiчної зброї або комп'ютерних вiрусiв, що знищують системи автоматичного контролю на атомних електростанцiях. Але справа не тiльки в масштабах сучасного терору або в його технiчнiй глобалiзацiї. Сьогоднi теракти здобувають глобальний характер завдяки роботi засобiв масової iнформацiї й насамперед електронних. Адже кошмар нью-йоркських хмарочосiв, спостерiгав по телебаченню й у мережi Інтернету увесь свiт, i тому увесь свiт без винятку був пiдданий терору. Людство явно вступає у фазу нової перебудови життя, i в цiй перебудовi першу роль буде грати тероризм, як унiверсальний iнструмент залякування нацiй i спiвтовариств. Винуватi в такому божевiльному торжествi терору, звичайно ж, не телебачення й Інтернет. Вони просто створюють сприятливе середовище для поширення iнформацiї про теракти. Ця тема все бiльше привертає увагу фахiвцiв i органiв влади. " В. Мостовий на круглому столi “ЗМІ проти тероризму”, який проходив у рамках Мiжнародного форуму “Мiжнародний тероризм: сучасний стан, витоки i шляхи протидiї” в Києвi 25-28 травня 2004 р. [8, c. 6]. В. Крутов у своєму виступi на цьому круглому столi конкретизував проблему. Зокрема, вiн зауважив, що при плануваннi i здiйсненнi терористичних акцiй терористи, як правило, ставлять за мету прорив до широкої аудиторiї. І в цiй ситуацiї журналiсти, висвiтлюючи конкретнi ситуацiї, стають не просто незалежними свiдками, а - бажають вони того чи нi - активними учасниками подiй. “Де та межа, перейшовши яку, репортер стає iнструментом терористiв? Наскiльки iнформацiя, що передається, укрiплює позицiї терористiв; утруднює дiї спiвробiтникiв спецпiдроздiлiв; створює прямо або побiчно додатковi загрози життю i здоров’ю заручникiв? ” - пiднiмає питання В. Крутов. Вихiд iз ситуацiї, на його думку, вбачається в грамотнiй органiзацiї порядку i процесу iнформування громадськостi як про прояви тероризму, так i про контртерористичнi операцiї. Але основним критерiєм вибору журналiста, на думку В. Крутова, мають бути не нормативнi акти, а професiоналiзм i вiдповiдальнiсть, здатнiсть прогнозувати наслiдки своїх дiй [8, c. 7]. Парламентська асамблея Ради Європи (ПАСІ) 20 червня 2005 р. прийняла резолюцiю з проблеми ЗМІ i тероризму, де рекомендувала журналiстам розробити єдиний перелiк правил щодо висвiтлення терактiв. У текстi резолюцiї Асамблея закликає журналiстiв не допускати сприяння метi терористiв, не нагнiтати панiку, яку часто створюють терористичнi акти, не надавати терористам можливостi спiлкування з широкою аудиторiєю [ПАСЄ]. Сьогоднi свiту вже загрожують ядерним тероризмом, тероризмом iз застосуванням отруйних речовин. Характер епiдемiї придбали викрадення людей з метою шантажу або одержання викупу. Сьогоднi багато з людей випробовують на собi всi “принадностi” iнформацiйного тероризму. На початку XXI столiття говорити про iсторiю й географiю тероризму можна тiльки в досить умовному змiстi - тероризм уже не знає нацiональних i природних границь. Глобалiзацiя терору привела до того, що найчастiше в пiдготовцi й проведеннi теракту можуть брати участь вiдразу кiлька терористичних груп з рiзних країн: наприклад, арабська "Аль-Кайда", баскська ЦЯ, iрландська ІРА й корсиканська "мафiя". Проте, у свiтi iснують певнi центри зосередження терористичної дiяльностi й пiдготовки до неї. Звичайно такi центри перебувають у країнах або районах, де iснують гострi конфлiкти (Палестина, Ольстер, Країна Баскiв), або там, де влада взагалi не здатна здiйснювати досить повний контроль над територiєю, i отже, можливе функцiонування повноцiнних тренувальних таборiв терористiв (Афганiстан, Колумбiя, Індонезiя). Основних джерел фiнансування свiтового тероризму багато. По-перше, це: пряма злочинна дiяльнiсть самих тергруп (пограбування, викуп за заручникiв, фiнансовi афери). Елементарна кримiнальна дiяльнiсть використовувалася ще росiйськими революцiонерами на рубежi XIX-XX столiть. Не хто iнший, як Сталiн i Камо, особисто робили зухвалi нальоти на банки й транспорти, що перевозили готiвку. Цим методом не гидували й "Червонi бригади" у Європi 1970-х рокiв. По деяких пiдрахунках, в 1993-1994 роках у дудаєвську Чечню "по недогляду" чиновникiв Центробанку Росiї пiшло по фальшивим авiзо в цiлому бiльше 2 мiльярдiв доларiв. Неважко припустити, що цi грошi були використанi в основному на терористичнi дiї. "живим товаром" (експорт повiй, робiтникiв-гастарбайтерiв i т. п.). Наркотики й зброя є, звичайно, самим пiдходящим товаром для одержання багатопроцентних прибуткiв. Можна iз упевненiстю говорити про те, що свiтовий ринок наркотикiв, що становить по оцiнках експертiв, не менш 200 мiльярдiв доларiв у рiк, стабiльно вiдраховує "комiсiйнi" на користь свiтового тероризму. Незаконний ринок зброї помiтно менше, але теж здатний пiдтримувати на плаву дрiбнi тергрупы. Спонсування з боку великих мiжнародних корпорацiй. Цi корпорацiї можуть бути зацiкавленi або в усуненнi конкурентiв, або в змiнi бiзнес-клiмату в якихось регiонах свiту. Тут у справу розвитку терору вступають довгостроковi iнтереси. Наприклад, через прокладку трубопроводу через Пiвнiчний Кавказ "пропускна здатнiсть" росiйських експортерiв нафти зросте на 1 мiльйон барелiв у день (приблизно 10 мiльйонiв тонн у рiк). А це означає зайвi 7 мiльярдiв доларiв рiчного прибутку, що отримає Росiя, i не отримає, наприклад, нефтовиробники Перської Затоки. Тому принциповi iнтереси цих нафтопромисловцiв будуть полягати в тому, щоб якнайглибше дестабiлiзувати обстановку на Пiвнiчному Кавказi за допомогою терору - це самi зручнi кошти. На нього не шкода витратити кiлька вiдсоткiв вiд можливого виграшу, якi-небудь "жалюгiднi" сто-двiстi мiльйонiв доларiв. Одержання непрямої допомоги вiд державних органiв. Звичайно такi таємнi операцiї здiйснюються або за посередництвом служб безпеки, або через контрольованi державними чиновниками фiрми. У цьому випадку метою використання тергруп стають уже не стiльки чисто економiчнi, скiльки глобально-полiтичнi виграшi. Як приклад можна привести фiнансування Сполученими Штатами афганських моджахедiв у перiод першої вiйни в Афганiстанi. Тодi США закрили очi на те, що в Афганiстанi наростає виробництво опiйного маку, i зволiли годувати бойовикiв, що борються з радянськими вiйськами. Але полiтична фортуна мiнлива, i коли радянський вплив в Афганiстанi остаточно зник пiсля захоплення влади талiбами, США вiдступилися, а в 2001-2002 роцi й зовсiм розгромили уряд талiбiв, оголошених "терористами" (начебто ранiше вони такими не були!). Тероризм - злочин проти суспiльної безпеки, суб'єктами якої є особистiсть, суспiльство, держава. Тероризм виникає не на порожнiм мiсцi, iснують певнi причини й умови громадського життя, що сприяють цьому. Вiн має тенденцiю до росту саме в перехiднi перiоди й етапи життя суспiльства, коли в суспiльствi об'єктивно створюються умови соцiального протистояння, формується особливий стан масової свiдомостi, для якого характерна неадекватна оцiнка реальної дiйсностi, широке поширення одержують настрої непевностi, очiкувань що не виправдалися, соцiального страху, озлобленостi й агресивностi. У цих умовах легко сприймаються екстремiстськi заклики до акцiй соцiального протесту. Коли це ще доповнюється слабiстю державної влади, її нездатнiстю забезпечити фiзичну безпеку особистостi i її майна, культ насильства починає стрiмко прокладати собi дорогу, i екстремiзм у цих умовах стає невiд'ємною частиною менталiтету суспiльства. Отже, визначимо основнi протирiччя й вiдповiднi їм фактори, що впливають на характер i тенденцiї розвитку тероризму на сьогоднi. виробництва, зубожiння бiльшостi населення). Все це викликає дiю таких довгострокових факторiв, як некомпенсоване зростання цiн, безробiття, звуження внутрiшнього ринку й витиснення з його вiтчизняного виробника, труднощi становлення пiдприємництва, кримiналiзацiя економiки й т. д. В умовах обмежених фiнансових, матерiально-технiчних, ресурсних i iнших можливостей вони ведуть до важких соцiальних наслiдкiв, створюючи основу напруженостi в суспiльствi, i тим самим формують соцiальну базу полiтичного екстремiзму. Особливе значення придбали в сучаснiй соцiальнiй дiйсностi соцiальнi протирiччя. По-перше, це протирiччя, обумовленi розколом суспiльства на групи з рiзним економiчним становищем. На цiй основi виникла й продовжує розвиватися поляризацiя в суспiльствi. Розрив у рiвнi доходiв мiж самими багатими й самими бiдними країнами перевищує норму, i, звичайно, це не додає соцiальнiй стабiльностi. По-друге, це протирiччя, обумовленi поглибленням нацiональних, релiгiйних, регiональних i iнших конфлiктiв, що спричинило дiю таких факторiв, як: - осетино-iнгушський конфлiкт, Чечня, конфлiкти на Близькому Сходi, Африка); зниження ефективностi дiяльностi правоохоронних органiв i зростання погрози безпеки особистостi й майна; дiя таких факторiв, як: рiст соцiальної незадоволеностi, формування у зв'язку iз цим настроїв соцiальної вiдчуженостi, посилення егоїзму, апатiї з боку значної частини суспiльства; Економiчнi кризи, якi бiльшою мiрою зачiпають iнтереси середнiх верств населення, додатково вливаються в масове безробiття серед потенцiйно активних у полiтичних вiдносинах i органiзованих на професiйнiй основi верств населення, якi при цьому створюють своєю поведiнкою полiтичну нестабiльнiсть у виглядi страйкiв, пiкетiв, перекриттiв транспортних магiстралей. Безробiття молодi, у чиннiсть її низької квалiфiкацiї, у комплексi з iншими факторами, поєднання її в групи, а наявнiсть великої кiлькостi вiльного часу приводить до того, що для них участь у справах групи стають основною формою дiяльностi. А залежно вiд особистих якостей людини (вiдсутнiсть працьовитостi, бажання швидко розбагатiти, залучити до себе увага хоч на якийсь час, стати популярним у своєму середовищi) може спонукати людину, а також i iнших членiв групи до активної терористичної дiяльностi. Саме економiчнi фактори, на думку бiльшостi вiтчизняних учених, детермiнують тероризм у всiх його проявах. особистостi й органiзацiї всi частiше прибiгають до насильства. Таким чином свiтовий тероризм має досить багато рiзновидiв, але в будь-якiй формi вiн є самою небезпечною по своїх масштабах, непередбачуваностi й наслiдкам соцiально-полiтичною проблемою XXI сторiччя. Ще не дуже давно тероризм був локальним явищем, однак за останнi 10-15 рокiв придбав глобальний характер i усе бiльше загрожує безпеки багатьох країн, робить сильний психологiчний тиск на їхнiх громадян, тягне величезнi полiтичнi, економiчнi, моральнi втрати, несе усе бiльше життiв нi в чому не винних людей. Тероризм - це найгострiша проблема сучасностi, що стоїть не перед однiєю державою, а перед всiм людством, i з нею необхiдно боротися якнайшвидше. 2. 2 Соцiальнi причини й витоки мiжнародного тероризму Незважаючи на велике розходження конкретних iсторичних умов iснування тих або iнших держав i народiв на нинiшньому етапi розвитку суспiльства, у свiтi i його регiонах дiють рiзноманiтнi довгостроковi соцiальнi процеси, якi стiйко детермiнують широкi масштаби використання насильства, у тому числi у формi тероризму, у полiтичнiй боротьбi. Серед рiзноманiття цих процесiв у першу чергу повиннi бути названi такi, як: поширення радикалiзму й екстремiзму в полiтичнiй iдеологiї й полiтичнiй боротьбi; вiдновлення й поглиблення в практицi мiжнародних вiдносин економiчної й полiтичної нерiвностi, тенденцiй диктату й колонiалiзму; рiзка поляризацiя в розмiщеннi чинностей у свiтi; хворобливий процес переходу вiд тоталiтаризму до демократiї. Сучаснi умови й мети використання тероризму в полiтичнiй боротьбi на "нацiональному" i мiжнародному рiвнях ведуть до iстотної змiни його утримання органiзацiї й тактики. Пiд впливом цих умов у розвитку тероризму в останнє десятилiття XX столiття сформувався ряд бiльш-менш виразних тенденцiй, вивчення яких має важливе значення як для розумiння його ролi як глобальної погрози людству, багатьом країнам свiту, так i для наукової розробки системи мiр, необхiдних для ефективної боротьби з ним. Першою основною тенденцiєю сучасного тероризму, характерної для багатьох держав свiту, є неухильний рiст його суспiльної небезпеки як для мiжнародних вiдносин, мiжнародної безпеки, так i для конституцiйного ладу й прав громадян. За даними спецслужб, мiжнародний тероризм за перiод 1998-1993 рр. характеризується наступними показниками (перша цифра - кiлькiсть терактiв, друга - число потерпiлих): Африка - 175 i 758; Азiя - 410 i 1172; Євразiя (мається на увазi територiя колишнього СРСР) - 22 i 10; Латинська Америка - 915 i 769; Близький Схiд - 513 i 783; Пiвнiчна Америка - 10 i 1008; Захiдна Європа - 818 i 806. Число терористичних актiв у свiтi в 2000 роцi збiльшилося в порiвняннi з 1999 роком з 392 до 423. Зросло число жертв терактiв: 405 чоловiк убите й 791 поранений (в 1999 роцi 233 i 706 чоловiк вiдповiдно). феномена. Сучасна практика свiдчить, що тероризм став бiльше масовим, бiльше аморфним, що утрудняє боротьбу з ним. Поряд з iснуючим у країнах стосовних до захiдної, ринкової моделi суспiльного устрою давно вiдомих соцiальних, у тому числi класових, протирiч, якi тривалий час є джерелом правого й лiвого екстремiзму, i як слiдство - мiжнароднi тероризм, у сучасних умовах усе бiльше небезпечний характер здобуває деякi новi протирiччя, якi також носять довгостроковий характер. Частина з них має соцiально-економiчну й полiтичну основу, значною мiрою торкається багато країн, що ставляться до колишнiх конфронтуючих суспiльних систем, i пов'язана з потужними мiграцiйними процесами, чреватими гострими мiжнацiональними конфлiктами. не сходить iз полiтичної арени, але й перероджується в новi, бiльше твердi й органiзованi форми? Як вiдповiдь на це питання може бути, по-перше, той факт, що людство розвивається останнiм часом так стрiмко, що ледве не щодня ми стаємо свiдками нових глобальних вiдкриттiв i змiн. Все це приводить до того, що рiк у рiк збiльшується число тих процесiв i явищ, якi ми не в змозi зрозумiти й прийняти, до яких ми не в змозi пристосуватися, якi, у свою чергу, породжують новi екстремiстськi настрої в суспiльствi i їхнє поширення Масштабнi теракти у Росiї, Америцi, Ізраїлевi й рядi iнших країн поставили тероризм в центрi уваги суспiльства. Однак цей iнтерес, на жаль, поширюється в основному на зовнiшню сторону справи, тобто на саму практику терору. Для бiльшостi сучасних обивателiв терористи - це люди в чорних масках з автоматами, що викрикують слова незрозумiлою мовою. Подальшi суспiльнi дискусiї ведуться тiльки навколо того, як нам захищатися вiд цих людей. У найкращому разi, обговорюється, що ними рухає. Терор, як форма насильства, спрямований, насамперед, на досягнення конкретних цiлей, на реалiзацiю особистих амбiцiй, замiшаних на корисливих iнтересах. І зовсiм не важливо з методологiчної точки зору, у якi одяги при цьому вiн виряджається: нацiональнi, релiгiйнi й т. д. Попри все те його суть залишається незмiнної - це збройна боротьба. Тому ми можемо з повною впевненiстю стверджувати - суттю тероризму є застосування крайнiх форм насильства для досягнення певних полiтичних цiлей. Люди, що застосовують терор як форму полiтичного насильства, не можуть використовувати його, не опираючись на конкретну соцiальну базу, тобто на конкретнi соцiальнi групи й верстви населення. Такою основою базою, що формує людськi резерви тероризму, є соцiальнi вiдносини й соцiальний стан бiльших груп населення: верств, класiв. Характерна риса соцiального стану мас - сьогоднi постiйний процес зубожiння, маргiналiзацiя й люмпенiзацiя. Цей процес характерний для абсолютної бiльшостi країн Азiї, Африки, у тому числi й для великої кiлькостi людей в странах СНД, особливо в Пiвнiчно-Кавказькому регiонi, де серед населення найвище число безробiтних, повний розпад економiчної iнфраструктури. Безробiтнi, залишившись без коштiв до iснування люди готовi на все, щоб нагодувати свої родини, у тому числi й на будь-яку злочинну дiяльнiсть, якщо вона дає хоч якiсь кошти до iснування. Саме цi групи населення й становлять основну соцiальну базу всiх видiв злочинностi, у тому числi й тероризму. Але це не головна причина тероризму. Бiдним людям нiде взяти зброю, або вибухiвку, аби вiдстоювати свої права, тобто хтось повинен витратити великi суми грошей, аби надати масам таку можливiсть. Звичайно, свої витрати вони не дають задарма. Використовуючи iдеологiчнi гасла, вони спрямовують дiї терористiв для досягнення власних цiлей. Лiдери тероризму добре усвiдомлюють, що вибуховий потенцiал знедолених соцiальних груп необхiдно направити на рiшення конкретного завдання. А для цього варто знайти й указати ворога, сконцентрувавши весь народний гнiв проти нього. Цьому завданню в найбiльшiй мерi вiдповiдає нацiоналiзм i релiгiйний екстремiзм, тому що вони: дозволяють за камуфлювати справжнi цiлi полiтичних груп або їхнiх лiдерiв, що вирiшують свої груповi, клановi або особистi iнтереси; iменують ворога й концентрують весь потенцiал протесту на боротьбу з ним. Що й вiдбувається в країнах мусульманського вiросповiдання й зокрема республiках Пiвнiчного Кавказу, насамперед у Чечнi. Нi iслам сам по собi, нi нацiональна самосвiдомiсть людей не спричиняють екстремiзм. Вся справа у використаннi їх у полiтичних цiлях. На Кавказi такою формою камуфляжу став ваххабiзм, як один iз напрямкiв "чистого" iсламу. Настiльки ж небезпечною є й нацiоналiстична дiяльнiсть, що нерiдко ведеться пiд гаслами нацiонально-визвольних рухiв. Тут також як i в попередньому випадку немає внутрiшнiх прямих зв'язкiв, але є зовнiшнiй збiг - з метою, тактику - що й дозволяє досить успiшно камуфлювати полiтичне насильство i його крайнi форми в нацiонально-визвольну боротьбу. Якщо оцiнювати через призму цих особливостей дiї терористiв-виконавцiв, у тому числi й камiкадзе, то стає очевидним, що в основi їхнiх фанатичних дiй лежать не терористичнi цiлi (терор тiльки засiб), а фанатична вiра в правоту своєї справи в iм'я Аллаха, в iм'я свого народу. Тероризму потрiбна жертовнiсть. Без неї вiн не здатний вирiшити яке-небудь серйозне завдання. Одурманене релiгiйною й нацiоналiстичною отрутою населення, особливо молодь, щиро вiрить у власну мiсiю, ототожнюючи своє життя й долю з iдеями, що лежать не в терорi, а в iдеологiї нацiоналiзму й релiгiї. На жаль пропаганда, ЗМІ, так i не знайшла слiв i доводу, якi розкривали б цей самообман. Одними засудженнями тут погоди не зробиш. Сьогоднi необхiдний iнший пiдхiд у пропагандистськiй роботi, який би не тiльки розкривав антилюдську сутнiсть тероризму, але й показував суть справи в доступних для сприйняття рядового громадянина образах, вираженнях, доводах. Сучасний тероризм придбав масовий характер, має органiзовану структуру, власну фiнансову систему й штаб-квартири, що координують дiяльнiсть багатьох, на перший погляд, зовсiм рiзних по завданнях i цiлях терористичних органiзацiй. І зовсiм очевидно, що раз ми визнаємо iнтернацiональний характер сучасного тероризму, ми також повиннi визнати ефективнiсть саме мiжнародної координацiї в боротьбi з ним. Феномен тероризму дуже часто намагаються представити як iдеологiчно культурно або релiгiйно зумовленим. Мова йде навiть про "вiйну цивiлiзацiй", деякi з яких нiбито бiльше схильнi до тероризму. Насправдi нiякою особою "терористичної iдеологiї", не iснує. Тероризм не цiль, а засiб досягнення цiлей. Цi методи може використовувати хто завгодно - починаючи вiд приватних осiб i закiнчуючи державами. Бiльше того, "терористичнi iдеологiї", тобто, iдеологiчнi системи, що заохочують i виправдують тероризм (наприклад, так званий "iсламський фундаменталiзм") - це така ж частина терористичного спорядження, як "Калашников" i пластид. Тому немає нiякого сенсу вважати лише iслам "терористичним ученням". Якщо буде потреба, агiтку, що прославляє тероризм можна зробити iз чого завгодно, включаючи такi мирнi речi, як скажемо, екологiя. Свiт знайомi з iсламським тероризмом бiльше, нiж з iншим тiльки тому, що iсламськi держави з ряду причин використовують терористичнi прийоми. З iншого боку, настiльки ж вiрно, що тероризм - це певний спосiб мислення. Терористи, за якi би iдеали вони не боролися, звичайно добре розумiють один одного, i найчастiше спiвробiтничають. знають як ударити болючiше. У демократичних державах ефективними є теракти проти населення. У державах недемократичного типу жертвами терактiв часто виявляються представники влади. У релiгiйних суспiльствах терористи можуть загрожувати святиням, у свiтських - предметам нацiональної гордостi. Проте, у сучасному свiтi найпоширенiшою мiшенню для терактiв є простi люди, звичайнi обивателi. Це пояснюється трьома обставинами. По-перше, звичайна людина в будь-якiй державi найменш захищена вiд збройного насильства - на вiдмiну вiд представникiв влади, святинь або коштовних об'єктiв власностi, якi, як правило, добре охороняються. По-друге, бiльша частина терактiв вiдбувається саме в демократичних державах, де життя простих людей вважається найважливiшою цiннiстю. У таких країнах суспiльство звичайно впевнене, що влада, не здатна захистити громадян, не справляється зi своїми обов'язками й пiдлягає замiнi. По-третє, демократичнi режими звичайно практикують гуманнi методи покарання. Навiть у випадку провалу теракту його виконавцi мають шанс залишитися живi. До того ж родинам терористiв, їхнiм друзям, iдейним натхненникам i спiвчуваючим нiчого не загрожує - а для фанатичного терориста це може бути куди бiльше значущiм, чим його власне благополуччя. Таким чином, комбiнацiя соцiального протесту, культурного конфлiкту й психологiчної лютi збiльшує число загрози у свiтi, уподiбнює їх непередбаченим природним катаклiзмам, перетворюючи тим самим i суспiльство в квазiприродну спiльнiсть. "Аум Сенрiке", що взяла на себе вiдповiдальнiсть за проведення терористичного акту в токiйському метро в березнi 1995 р., а також бойовики з американської провiнцiї, що пiдiрвали у квiтнi 1995 р. будинок в Оклахома-Сiтi й що вбили 167 нi в чому не винних людей. По-друге, однiєї iз причин розширення мiжнародного тероризму є важлива змiна в його природi. Тероризм розвивається й процвiтає як знаряддя в рамках бiльше широких конфлiктiв. Як традицiйний iнструмент iдеологiчної боротьби (правий/лiвий тероризм) вiн здобуває бiльше "цивiлiзацiйний характер", i в "внутрiцивiлiзацiйних конфлiктах вiн продовжує залишатися привабливим знаряддям для будь-якої малої групи, що претендує на непропорцiйно великий вплив. По-третє, причиною поширення мiжнародного тероризму є змiна середовища дiяльностi терористiв, що робить сучасне суспiльство усе бiльше й бiльше уразливим. Постiйно поширюється iнформацiя про вбивства, замахи, нещаснi випадки i т. п., що в певнiй мерi знижує сприйнятливiсть до майже щодня повторюваних атак терористiв; отже, що конкурують мiж собою за залучення суспiльної уваги групи терористiв всi частiше звертаються до усе бiльше драматичних i насильницьких дiй, i, мабуть, у майбутньому дана тенденцiя пiдсилиться. І це тим бiльше iмовiрно, оскiльки розвиток технiки й iнформацiйних технологiй полегшує придбання терористами знань про найсучаснiшi озброєння, про створення в домашнiх умовах вибухових пристроїв. Крiм того, розвиненi суспiльства усе бiльше залежать вiд електронного менеджменту й передачi iнформацiї у всiляких областях (оборона, торгiвля, банки, транспорт i т. д.). Як результат, виникли так званi "соцiальнi острiвцi", тобто групи людей, що почувають себе маргiналами через неприступнiсть для них iнформацiї, тобто випали з iнформацiйної епохи. В-п'ятих, пiсля "холодної вiйни" легiтимнiсть ряду держав у Європi, Азiї й Африцi все частiше пiдлягає сумнiву як внутрiшньодержавними, так i наддержавними органiзацiями "самовизначення", заснованими етнiчними й релiгiйними групами й рухами. Рiвень нестабiльностi й насильства росте через збiльшення недержавних утворень, що ставлять пiд сумнiв принцип суверенiтету держави. І, нарештi, у шостих, причиною ескалацiї мiжнародного тероризму є недостатня ефективнiсть мiжнародно-правових коштiв боротьби з тероризмом i суперечливi пiдходи до розвитку мiжнародного права в цiй сферi з боку держав як основних суб'єктiв мiжнародного права. У якостi другої основної тенденцiї тероризму необхiдно видiлити також придбання їм значення довгострокового фактору сучасного полiтичного життя, щодо стiйкого явища в розвитку суспiльства. Тероризм за останнi кiлька десятилiть перетворився не тiльки в широко розповсюджений феномен соцiально-полiтичних вiдносин в основних регiонах свiту, але й придбав соцiальну стабiльнiсть, незважаючи на активнi зусилля, що вживають як у рамках окремих держав, так i на рiвнi свiтового спiвтовариства по його локалiзацiї й викорiнюванню. iдеєю була характеристика тероризму як тактичних коштiв, то сучаснi соцiально-полiтичнi реалiї свiдчать про принципове зростання його значимостi - до стратегiчного рiвня. 2. 3 Аналiз проблеми терористичної дiяльностi в Українi Всi дослiдження що так чи iнакше вивчають проблему тероризму вiдмiчають, що в останнi роки свiтове спiвтовариство спостерiгає зростання терористичних проявiв, пов'язаних з великими людськими жертвами, знищенням значних матерiальних цiнностей. Тероризм став загрозою не тiльки для окремих людей, народiв, а й для всього людства. релiгiйному, кримiнальному. Мiжнародний досвiд аналiзу та вивчення терористичних дiй свiдчить, що точкою вiдлiку вчинених актiв тероризму, як правило, є iснуючi в країнi чи мiж країнами полiтичнi конфлiкти, пов'язанi з прагненням народiв здобути незалежнiсть, самовизначитися, заволодiти територiями, владою. З цього приводу доцiльно навести приклади вчинення терористичних актiв у таких країнах СНД, як Таджикистан, Грузiя, в середньо-азiатських регiонах, у Приднiстров'ї, акцентуючи особливу увагу на терористичних чеченських формуваннях на територiї Росiї, дiяльнiсть яких пов'язана з неймовiрними людськими жертвами. Аналiзуючи становище щодо терористичних дiй у країнах СНД, необхiдно вiдзначити, що на територiї України теж здiйснюються терористичнi акти. Так, згiдно з даними Служби безпеки України, у 2005 роцi виявлено 184 прояви з ознаками терористичного характеру та 42 факти насильницьких дiй щодо державних дiячiв України, представникiв органiв влади, мiсцевого самоврядування, засобiв масової iнформацiї та лiдерiв зареєстрованих об'єднань громадян, внаслiдок чого постраждало 18 посадових осiб (3 загинуло, 15 дiстали тiлеснi ушкодження) [44,47]. Виходячи з аналiзу наведеної статистики, реалiй нинiшнього внутрiшнього стану, доктор юридичних наук, дослiдник проблеми виявiв тероризму в Українi В. О. Глушков вiдзначає: "Аналiз полiтико-правових процесiв в Українi, матерiалiв дiяльностi деяких правоохоронних органiв дозволяє вивести певну парадигму - в Українi наявна така ситуацiя, що може за певних умов у найближчому майбутньому вибухнути проведенням ряду широкомасштабних терористичних актiв, що мають як полiтичне, так i кримiнальне забарвлення" [44, 48]. З метою узагальнення мiжнародного досвiду аналiзу вчинених терористичних актiв та внесення вiдповiдних пропозицiй щодо протидiї злочинам терористичної спрямованостi науковцями Мiжвiдомчого науково-дослiдного центру з проблем боротьби з органiзованою злочиннiстю завершено дослiдження мiжнародного досвiду боротьби з тероризмом. Розробляються методичнi рекомендацiї щодо дiяльностi правоохоронних органiв у забезпеченнi вiдвернення актiв тероризму та нейтралiзацiї терористiв. Проаналiзовано дiєвiсть зарубiжних механiзмiв боротьби з тероризмом, що застосовуються у розвинутих європейських країнах, а також в Росiї, Йорданiї, Ізраїлi та США. Дослiдження зумовлено поширенням терористичних актiв у країнах СНД (в т. ч. й певною мiрою на територiї України), необхiднiстю розробки i впровадження в практику накопичених свiтовим спiвтовариством передових методiв захисту громадян вiд терористичних актiв i злочинiв. У процесi дослiдження вивчалась i вивчається практика застосування мiжнародного та чинного законодавства України, що регламентує питання боротьби з тероризмом i визначає вiдповiдальнiсть за вчинення терористичних дiй. Крiм того, сформульованi пропозицiї та рекомендацiї з удосконалення засобiв цiєї боротьби, а також пропозицiї щодо внесення вiдповiдних змiн до чинного законодавства з питань протидiї цьому небезпечному злочину [44, 52]. Такий комплексний пiдхiд зумовлений ще й тим, що за сучасних умов тероризм став особливо загрозливим через можливiсть використовувати досягнення технiчного прогресу i наявнiсть найнебезпечнiших об'єктiв посягань (ядерних, електронних, хiмiчних та екологiчних), тим бiльше, що, за висновками фахiвцiв, при наявностi радiоактивної сировини необхiдної чистоти i типу виготовити ядерний вибуховий пристрiй зовсiм нескладно. Це можуть зробити як окремi особи, так i терористичнi групи [44]. Вченими доведено, що тероризм еволюцiонував i набув рiзних форм i проявiв. Поряд з полiтичним тероризмом з'явився релiгiйний (мiжконфесiйний), економiчний, нацiональний i т. п. Особливого розмаху набув кримiнальний тероризм. Яскравим прикладом останнього є перший грузино-абхазький конфлiкт 1989 року, що фактично являв собою вiйну злодiйських кланiв пiд виглядом мiжнацiональної ворожнечi i став наслiдком обговорення ще у 1982 роцi в Тбiлiсi на з'їздi "злодiїв у законi" питання про захоплення полiтичної влади. - 28, групою осiб або органiзованою групою - 102, iз застосуванням вогнепальної зброї - 202, iз застосуванням вибухових речовин - 8, а також 96 злочинiв, що квалiфiкуються як бандитизм. Аналiз злочинiв терористичної спрямованостi, органiзованої i транснацiональної злочинностi дає пiдстави особливо наголосити на тому, що Україна має якомога скорiше включатися у мiжнародний процес боротьби з цим жахливим явищем. Актуальним стає питання про розробку загальнодержавної системи протидiї тероризму. Матерiали дослiдження, вивчення зарубiжного досвiду щодо боротьби з тероризмом засвiдчують, що в бiльшостi розвинутих демократичних країн створенi та успiшно дiють спецiальнi антитерористичнi органи. Такi держави, як Нiмеччина та Ізраїль, своєчасно i максимально вживаючи профiлактичних заходiв, жорстко реагують на всi прояви тероризму i в бiльшостi випадкiв не йдуть нi на якi компромiси з терористами. Це пов'язано з турботою держави не тiльки про те, щоб утримати контроль над ситуацiєю, що склалася, а й попередити повторення терористичних проявiв на своїй територiї, пiдняти роль спецпiдроздiлiв, що протидiють тероризму i тим самим забезпечують безпеку громадян та репутацiю своєї держави в цiлому. Аналiз свiдчить, що роль основних пiдроздiлiв по боротьбi з тероризмом, що протидiють йому на авiацiйному, залiзничному, водному транспортi, у правовiй та iнформацiйнiй сферах забезпечення, структурi державних органiв, що виконують антитерористичнi функцiї, є рiзноманiтною i в кожнiй державi має свої особливостi. Аналiзуючи прийнятий Держдумою РФ Закон "Про боротьбу з тероризмом", необхiдно вiдзначити, що вiн фактично продемонстрував лише стурбованiсть влади проблемою, оскiльки зазначенi в ньому операцiї проводились i ранiше, регламентуючись вiдомчими нормативними актами. Закон не надав будь-яких додаткових прав суб'єктам, що безпосередньо здiйснюють боротьбу з тероризмом, i хоч скiльки-небудь суттєво не розширив iснуючi до прийняття цього закону права правоохоронних органiв. Практичнi працiвники Росiї звертають увагу на те, що Закон "Про мiлiцiю" в колi завдань не мiстить вказiвки про боротьбу з тероризмом, а загальне завдання боротьби зi злочиннiстю не можна розглядати як безмежну компетенцiю. Сказане стосується i законодавства України, зокрема, чинного Закону України "Про мiлiцiю" та поки що вiдсутнього Закону "Про боротьбу з тероризмом". Сьогоднi виникли нагальнi потреби, по-перше, в негайнiй розробцi науковцями та практиками базового Закону "Про боротьбу з тероризмом". Нинi цiй роботi велику увагу придiляє заступник Голови Служби безпеки України Ю. Землянський, членом групи з розробки Закону є i автор цiєї статтi; по-друге, в наступному термiновому обговореннi та прийняттi Верховною Радою України Закону "Про боротьбу з тероризмом", по-третє, у визначеннi компетенцiї органiв МВС i СБУ України щодо подальшої розробки методики розслiдування злочинiв терористичної спрямованостi i, по-четверте, у розробцi методичних рекомендацiй щодо запобiгання актам тероризму i нейтралiзацiї терористiв. Пiдбиваючи пiдсумки, необхiдно вiдзначити, що науковi дослiдження тероризму в Українi, занепокоєнiсть з цього приводу практикiв [44,48] та зосередження уваги засобiв масової iнформацiї, а також результати проведеного в 2000 роцi аналiзу мiжнародного досвiду антитерористичної боротьби свiдчать про те, що зволiкання з прийняттям кримiнально-правових норм про тероризм та несвоєчасне внесення вiдповiдних змiн до чинного законодавства є пiдгрунтям для поширення тероризму на територiї України. Висновки 1. Термiнологiя тероризму найчастiше залежить вiд ряду факторiв: це й хронологiчнi й географiчнi рамки, у яких вiдбувається дане явище. Але, у чому сходиться бiльшiсть дослiдникiв (iсторики, полiтологи, фiлософи, соцiологи й т. д.), тероризм - це практика залякування супротивника шляхом фiзичного насильства, аж до його знищення. Треба вiдзначити, що це ретельно спланована дiя або спроба дiй, що реалiзована, як правило, групою людей, за допомогою зброї, спрямована проти мирних громадян для здiйснення своїх цiлей (полiтичних, релiгiйних i т. д.), що знаходить вiдбиття, у засобах масової iнформацiї. течiй в багатьох iсламських країнах. У цих рамках варто видiлити лiвий iдейний тероризм, релiгiйно-етнiчний i, нарештi, мiжнародний тероризм. Вiдмiнними рисами мiжнародного тероризму є формування мiжнародних i регiональних керiвних органiв для вирiшення питань планування терористичної дiяльностi, пiдготовки й проведення конкретних операцiй, органiзацiї взаємодiї мiж окремими групами й виконавцями, приваблюваними для тої або iншої акцiї; порушення антиурядових настроїв у суспiльствi з метою успiшної боротьби за вплив i владу; проникнення в суспiльнi й державнi полiтичнi, економiчнi й силовi структури; створення розгалуженої мережi баз по пiдготовцi бойовикiв i забезпеченню операцiй у рiзних регiонах миру, створення мережi пiдпiлля, схованок i складiв зброї й боєприпасiв у рiзних країнах i регiонах; створення мережi фiрм, компанiй, банкiв, фондiв, якi використовуються як прикриття терористiв, фiнансування й всебiчного забезпечення їхнiх операцiй; концентрацiя фiнансових коштiв у руках терористiв у зв'язку зi зрощенням тероризму з наркобiзнесом i торгiвлею зброєю; використання права на полiтичний притулок, проживання, дiяльнiсть i базування, надаване рядом держав; використання конфлiктних i кризових ситуацiй для поширення свого впливу. 3. Серед головних причин терористичної дiяльностi слiд вiднести наступнi: – iснування значного дисбалансу потреб i iнтересiв рiзних соцiальних груп i держав; – поширення радикалiзму й екстремiзму в полiтичнiй iдеологiї й полiтичнiй боротьбi; – вiдновлення й поглиблення в практицi мiжнародних вiдносин економiчної й полiтичної нерiвностi, тенденцiй диктату й колонiалiзму; – становлення нацiоналiзму й релiгiйного екстремiзму як глобальних полiтичних факторiв; – рiзка поляризацiя в розмiщеннi чинностей у свiтi; 4. На сьогоднiшнiй день свiтове спiвтовариства випрацювало багато методiв боротьби с тероризмом (прийняття рiзноманiтних законодавчих рiшень щодо боротьби з терористами, нанесення превiнтивних ударiв по базам їх пiдготовки, введення спецiальних пiдроздiлiв по боротьбi з ними), але цього недостатньо. У зв’язку з розширенням терористичної дiяльностi а також винайденням нових способiв знищення людей (хiмiчна, бiологiчна, радiацiйна загроза), а також ускладнення рiзноманiтних комунiкацiй, терористам стає легше, пiдтримувати атмосферу страху й залякування, а теракти приводять до все бiльш руйнiвних наслiдкiв. Тому на сьогоднi з’являється необхiднiсть розбудови бiльш адекватної системи боротьби з терором, у якiй повиннi приймати участи всi країни свiту, не лише тi, що страждають вiд нападiв терористiв. "незадоволених" станом реформування економiки, велика рiзниця мiж бiдними й багатими, велика кiлькiсть соцiальних конфлiктiв. людство повинне використовувати весь свiй досвiд, всю багатовiкову мудрiсть у боротьбi iз цiєю загрозою. Список використаної лiтератури 1. Александров И. Исламский фактор в подрывной стратегии. М.: Мысль, 1986. 2. Антонов В. Ф. Революционное народничество. М., 1965 3. Антонян Ю. М. Терроризм. Криминологическое и угловно-правовое исследование. М., 1998. 4. Бекмурзин М. С. Некоторые вопросы борьбы с терроризмом // Закон и право. 2003. № 1. 5. Богданов О. Високотехнологiчний тероризм нової епохи // Проблеми безпеки особистостi, сусп-ва, держави. - 2005. - № 4. - С. 34-37. 6. Брюс Хофман. Терроризм - Взгляд изнутри. - М., 2003. 7. Будницкий О. В. Терроризм в российском освободительном движении: идеология, этика, психология. М., 2000. " // Проблеми безпеки особистостi, сусп-ва, держави. - 2005. - № 4. - С. 6-8. 9. Витюк В. В., Эфиров С. А. "Левый" терроризм на западе. История и современность. М.: Наука, 1987. 10. Вiдом. Верховної Ради України. - 2003. - № 25. - Ст. 180. 11. Волк С. С. "Народная воля". 1879-1882. М., 1966. 12. Вольский В. Т. Тайны политических убийств. - Ростов, 1997. 13. Глобализация, рост и бедность. Построение всеобщей мировой экономики: Пер. с англ. - М.: Весь Мир, 2004. - 216 с. 14. Городницкий Р. А. Боевая организация партии социалистов-революционеров в 1901-1911 гг. М., 1998. 15. Грачев А. Политический экстремизм. - М., 1986. 16. Гушер А. И., Проблема терроризма на рубеже третьего тысячелетия новой эры человечества // // Дипломатический вестник //, 1996, №2 17. Делягин М. Г. Мировой кризис: Общая теория глобализации: Курс лекций. - 3-е изд., перераб. и доп. - М.: ИНФРА-М, 2003. - 768 с. 18. Доклад “Глобальный терроризм в 2004 году” // http://www.crime. vl.ru 20. Жаринов К. В. Терроризм и террористы. - Минск: Харвест, 1999. 23. Ирмияева Т. Ю. История мусульманского мира. - Пермь, 2000. 24. Ключников Б. Ф. Исламизм, США и Европа. Война объявлена! - М., 2003. 26. Козьмин Б. П. Из истории революционной мысли в России. М., 1961 27. Куликов А. С. Глобальный терроризм и некоторые проблемы борьбы с ним // http://www.concourt. am/ hr/ccl/vestnik/2. 20-2003/Kulikov. htm 28. Кутырев В. Международный терроризм и глобальный порядок // http://www.moskvam.ru 29. Кьеза Дж. Бесконечная война. М.: Детектив-Пресс, 2003. 30. Литвинов В. Д. Латинсько-український словник. - К.: Укр. пропiлеї, 1998. - С. 644. практ. працiвникiв: Мiжвiд. наук. зб. / За ред. А.І. Комарової, Ю. В. Землянського, В. О. Євдокимова та iн. - К.: НДІ “Проблем людини”, 2000. - Т. 19 (1). - 610 с. 35. Михеев И. Р. Терроризм: понятие, ответственность, предупреждение // http://crime. vl.ru 37. Моджорян Л. А. Терроризм: правда и вымысел. М.: Юрид. лит., 1986. 38. Непесов М. М., Сапрыков В. Н. Современный терроризм: социальные истоки, цели, проявления. М.: Наука, 1984. 40. ПАСЕ рекомендовала разработать единый свод правил освещения терактов // http://www.rian.ru 41. Раззаков Ф. Век террора: хроника покушений. М.: Эксмо, 1997. 42. Салимов К. Современные проблемы терроризма. М.: Щит-М, 1999. 43. Степанов Е. И. Современный терроризм: состояние и перспективы. М., 2000. 44. Телешун С. Сучасний тероризм: українськi реалiї // Полiт. менеджмент. - 2005. - № 1 (10). - C. 163-169. 46. Троицкий Н. А. "Народная воля" перед царским судом. Саратов, 1983. 47. Троицкий Н. А. Безумство храбрых (русские революционеры и карательная политика царизма 1866-1882). М., 1978. 48. Учасники самiту ООН пiдписали Конвенцiю з боротьби з актами ядерного тероризму // Голос України. - 2005. - 16 верес. - № 174 (3674). - С. 1. 49. Хантингтон С. Столкновение цивилизаций. - М., 2003. - С. 514. 50. Хорос В. “Крона”, “корни” и “климат" терроризма // Миров. экономика и междунар. отношения. - 2002. - № 3. - С. 47-49. 51. Хоффман С. Столкновение глобализаций: Как сделать мир более пригодным для жизни. Новая парадигма? // http://www.imperativ.net/imp11/hoffman.html 53. Якубов О. По следам Бен Ладена. - М., 2001 Додаток 1 ЗАКОН УКРАЇНИ 697 Про боротьбу з тероризмом Цей Закон з метою захисту особи, держави i суспiльства вiд тероризму, виявлення та усунення причин i умов, якi його породжують, визначає правовi та органiзацiйнi основи боротьби з цим небезпечним явищем, повноваження i обов’язки органiв виконавчої влади, об’єднань громадян i органiзацiй, посадових осiб та окремих громадян у цiй сферi, порядок координацiї їх дiяльностi, гарантiї правового i соцiального захисту громадян у зв’язку iз участю у боротьбi з тероризмом. Положення цього Закону не можуть бути застосованi як пiдстава для переслiдування громадян, якi, дiючи в межах закону, виступають на захист своїх конституцiйних прав i свобод. Роздiл І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ Стаття 1. Визначення основних термiнiв У цьому Законi наведенi нижче термiни вживаються в такому значеннi: тероризм - вчинення iнших посягань на життя чи здоров’я нi в чому не винних людей або погрози вчинення злочинних дiй з метою досягнення злочинних цiлей; злочинне дiяння у формi застосування зброї, вчинення вибуху, пiдпалу чи iнших дiй, вiдповiдальнiсть за якi передбачена статтею 258 Кримiнального кодексу України. У разi, коли терористична дiяльнiсть супроводжується вчиненням злочинiв, передбачених статтями 112, 147, 258-260, 443, 444, а також iншими статтями Кримiнального кодексу України, вiдповiдальнiсть за їх вчинення настає вiдповiдно до Кримiнального кодексу України; речовин, засобiв електромагнiтної дiї, комп’ютерних систем та комунiкацiйних мереж, включаючи захоплення, виведення з ладу i руйнування потенцiйно небезпечних об’єктiв, якi прямо чи опосередковано створили або загрожують виникненням загрози надзвичайної ситуацiї внаслiдок цих дiй та становлять небезпеку для персоналу, населення та довкiлля; створюють умови для аварiй i катастроф техногенного характеру; терористична дiяльнiсть - пiдбурювання до вчинення терористичних актiв, насильства над фiзичними особами або органiзацiями, знищення матерiальних об’єктiв у терористичних цiлях; вербування, озброєння, пiдготовку та використання терористiв; пропаганду i поширення iдеологiї тероризму; фiнансування завiдомо терористичних груп (органiзацiй) або iнше сприяння їм; здiйснюванi у свiтовому чи регiональному масштабi терористичними органiзацiями, угрупованнями, у тому числi за пiдтримки державних органiв окремих держав, з метою досягнення певних цiлей суспiльно небезпечнi насильницькi дiяння, пов’язанi з викраденням, захопленням, вбивством нi в чому не винних людей чи загрозою їх життю i здоров’ю, зруйнуванням чи загрозою зруйнування важливих народногосподарських об’єктiв, систем життєзабезпечення, комунiкацiй, застосуванням чи загрозою застосування ядерної, хiмiчної, бiологiчної та iншої зброї масового ураження; терорист - особа, яка бере участь у терористичнiй дiяльностi; терористична група - група з двох i бiльше осiб, якi об’єдналися з метою здiйснення терористичних актiв; терористична органiзацiя осiб пiд час пiдготовки i вчинення терористичних актiв. Органiзацiя визнається терористичною, якщо хоч один з її структурних пiдроздiлiв здiйснює терористичну дiяльнiсть з вiдома хоча б одного з керiвникiв (керiвних органiв) усiєї органiзацiї; - дiяльнiсть щодо запобiгання, виявлення, припинення, мiнiмiзацiї наслiдкiв терористичної дiяльностi; комплекс скоординованих спецiальних заходiв, спрямованих на попередження, запобiгання та припинення злочинних дiянь, здiйснюваних з терористичною метою, звiльнення заручникiв, знешкодження терористiв, мiнiмiзацiю наслiдкiв терористичного акту чи iншого злочину, здiйснюваного з терористичною метою; - визначенi керiвництвом антитерористичної операцiї дiлянки мiсцевостi або акваторiї, транспортнi засоби, будiвлi, споруди, примiщення та територiї чи акваторiї, що прилягають до них i в межах яких проводиться зазначена операцiя; режим у районi проведення антитерористичної операцiї - особливий порядок, який може вводитися в районi проведення антитерористичної операцiї на час її проведення i передбачати надання суб’єктам боротьби з тероризмом визначених цим Законом спецiальних повноважень, необхiдних для звiльнення заручникiв, забезпечення безпеки i здоров’я громадян, якi опинилися в районi проведення антитерористичної операцiї, нормального функцiонування органiв державної влади, органiв мiсцевого самоврядування, пiдприємств, установ, органiзацiй; заручник дiї як умови звiльнення особи, що захоплена i (або) утримується. Стаття 2. Правову основу боротьби з тероризмом становлять Конституцiя України, Кримiнальний кодекс України, цей Закон, iншi закони України, Європейська конвенцiя про боротьбу з тероризмом, 1977 p., Мiжнародна конвенцiя про боротьбу з бомбовим тероризмом, 1997 p., Мiжнародна конвенцiя про боротьбу з фiнансуванням тероризму, 1999 p., iншi мiжнароднi договори України, згода на обов’язковiсть яких надана Верховною Радою України, укази i розпорядження Президента України, постанови та розпорядження Кабiнету Мiнiстрiв України, а також iншi нормативно-правовi акти, що приймаються на виконання законiв України. Стаття 3. Основнi принципи боротьби з тероризмом Боротьба з тероризмом ґрунтується на принципах: законностi та неухильного додержання прав i свобод людини i громадянина; невiдворотностi покарання за участь у терористичнiй дiяльностi; поєднання гласних i негласних методiв боротьби з тероризмом; нерозголошення вiдомостей про технiчнi прийоми i тактику проведення антитерористичних операцiй, а також про склад їх учасникiв; єдиноначальностi в керiвництвi силами i засобами, що залучаються для проведення антитерористичних операцiй; спiвробiтництва у сферi боротьби з тероризмом з iноземними державами, їх правоохоронними органами i спецiальними службами, а також з мiжнародними органiзацiями, якi здiйснюють боротьбу з тероризмом. Стаття 4. Суб’єкти боротьби з тероризмом Центральнi органи виконавчої влади беруть участь у боротьбi з тероризмом у межах своєї компетенцiї, визначеної законами та виданими на їх основi iншими нормативно-правовими актами. Суб’єктами, якi безпосередньо здiйснюють боротьбу з тероризмом у межах своєї компетенцiї, є: Служба безпеки України, яка є головним органом у загальнодержавнiй системi боротьби з терористичною дiяльнiстю; Мiнiстерство внутрiшнiх справ України; Мiнiстерство оборони України; Мiнiстерство України з питань надзвичайних ситуацiй та у справах захисту населення вiд наслiдкiв Чорнобильської катастрофи; Управлiння державної охорони України. До участi у здiйсненнi заходiв, пов’язаних з попередженням, виявленням i припиненням терористичної дiяльностi, залучаються у разi необхiдностi також: Мiнiстерство закордонних справ України; Мiнiстерство охорони здоров’я України; Мiнiстерство палива та енергетики України; Мiнiстерство промислової полiтики України; Мiнiстерство екологiї та природних ресурсiв України; Мiнiстерство аграрної полiтики України; Державна митна служба України; Державна податкова адмiнiстрацiя України. У разi реорганiзацiї або перейменування центральних органiв виконавчої влади, перелiчених у цiй статтi, їхнi функцiї у сферi боротьби з тероризмом можуть переходити до їх правонаступникiв, якщо це передбачено вiдповiдним указом Президента України. До участi в антитерористичних операцiях за рiшенням керiвництва антитерористичної операцiї можуть бути залученi з дотриманням вимог цього Закону й iншi центральнi та мiсцевi органи виконавчої влади, органи мiсцевого самоврядування, пiдприємства, установи, органiзацiї незалежно вiд пiдпорядкованостi i форми власностi, їх посадовi особи, а також громадяни за їх згодою. Координацiю дiяльностi суб’єктiв, якi залучаються до боротьби з тероризмом, здiйснює Антитерористичний центр при Службi безпеки України. Стаття 5. Повноваження суб’єктiв, якi безпосередньо здiйснюють боротьбу з тероризмом Служба безпеки України здiйснює боротьбу з тероризмом шляхом проведення оперативно-розшукових заходiв, спрямованих на запобiгання, виявлення та припинення терористичної дiяльностi, у тому числi мiжнародної; збирає iнформацiю про дiяльнiсть iноземних та мiжнародних терористичних органiзацiй; провадить у межах визначених чинним законодавством повноважень виключно з метою отримання упереджувальної iнформацiї у разi загрози вчинення терористичного акту або при проведеннi антитерористичної операцiї оперативно-технiчнi пошуковi заходи у системах i каналах телекомунiкацiй, якi можуть використовуватися терористами; забезпечує через Антитерористичний центр при Службi безпеки України органiзацiю i проведення антитерористичних заходiв, координацiю дiяльностi суб’єктiв боротьби з тероризмом вiдповiдно до визначеної законодавством України компетенцiї; здiйснює досудове слiдство у справах про злочини, пов’язанi з терористичною дiяльнiстю; забезпечує безпеку вiд терористичних посягань установ України за межами її територiї, їх спiвробiтникiв та членiв їхнiх сiмей. до компетенцiї органiв внутрiшнiх справ; надає Антитерористичному центру при Службi безпеки України необхiднi сили i засоби; забезпечує їх ефективне використання пiд час проведення антитерористичних операцiй. Мiнiстерство оборони України, органи вiйськового управлiння, об’єднання, з’єднання, вiйськовi частини Збройних Сил України забезпечують захист вiд терористичних посягань об’єктiв Збройних Сил України, зброї масового ураження, ракетної i стрiлецької зброї, боєприпасiв, вибухових та отруйних речовин, що знаходяться у вiйськових частинах або зберiгаються у визначених мiсцях; органiзовують пiдготовку та застосування сил i засобiв Сухопутних вiйськ, Вiйськово-Повiтряних Сил та Вiйськ Протиповiтряної оборони, Вiйськово-Морських Сил Збройних Сил України в разi вчинення терористичного акту в повiтряному просторi, у територiальних водах України; беруть участь у проведеннi антитерористичних операцiй на вiйськових об’єктах та в разi виникнення терористичних загроз безпецi держави iз-за меж України. Мiнiстерство України з питань надзвичайних ситуацiй та у справах захисту населення вiд наслiдкiв Чорнобильської катастрофи, пiдпорядкованi йому органи управлiння у справах цивiльної оборони та спецiалiзованi формування, вiйська цивiльної оборони здiйснюють заходи щодо захисту населення i територiй у разi загрози та виникнення надзвичайних ситуацiй, пов’язаних з технологiчними терористичними проявами та iншими видами терористичної дiяльностi; беруть участь у заходах з мiнiмiзацiї та лiквiдацiї наслiдкiв таких ситуацiй пiд час проведення антитерористичних операцiй, а також здiйснюють просвiтницькi та практично-навчальнi заходи з метою пiдготовки населення до дiй в умовах терористичного акту. Державний комiтет у справах охорони державного кордону України, регiональнi органи управлiння та органи охорони державного кордону Прикордонних вiйськ України здiйснюють боротьбу з тероризмом шляхом запобiгання, виявлення та припинення спроб перетинання терористами державного кордону України, незаконного перемiщення через державний кордон України зброї, вибухових, отруйних, радiоактивних речовин та iнших предметiв, що можуть бути використанi як засоби вчинення терористичних актiв; забезпечують безпеку морського судноплавства в межах територiальних вод та виключної (морської) економiчної зони України пiд час проведення антитерористичних операцiй; надають Антитерористичному центру при Службi безпеки України необхiднi сили i засоби пiд час проведення антитерористичних операцiй на територiї пунктiв пропуску через державний кордон України, iнших об’єктiв, розташованих на державному кордонi або у прикордоннiй смузi. Управлiння державної охорони України бере участь в операцiях з припинення терористичних актiв, спрямованих проти посадових осiб та об’єктiв, охорону яких доручено пiдпорядкованим цьому Управлiнню пiдроздiлам. Повноваження iнших суб’єктiв, якi залучаються до боротьби з тероризмом i реалiзують попереджувальнi, режимнi, органiзацiйнi, виховнi та iншi заходи; забезпечують умови проведення антитерористичних операцiй на об’єктах, що належать до сфери їх управлiння; надають вiдповiдним пiдроздiлам пiд час проведення таких операцiй матерiально-технiчнi та фiнансовi засоби, засоби транспорту i зв’язку, медичне обладнання i медикаменти, iншi засоби, а також iнформацiю, необхiдну для виконання завдань щодо боротьби з тероризмом. Стаття 7. Антитерористичний центр при Службi безпеки України На Антитерористичний центр при Службi безпеки України покладається: розроблення концептуальних засад та програм боротьби з тероризмом, рекомендацiй, спрямованих на пiдвищення ефективностi заходiв щодо виявлення та усунення причин та умов, якi сприяють вчиненню терористичних актiв та iнших злочинiв, здiйснюваних з терористичною метою; збирання в установленому порядку, узагальнення, аналiз та оцiнка iнформацiї про стан i тенденцiї поширення тероризму в Українi та за її межами; органiзацiя i проведення антитерористичних операцiй та координацiя дiяльностi суб’єктiв, якi ведуть боротьбу з тероризмом чи залучаються до конкретних антитерористичних операцiй; органiзацiя i проведення командно-штабних i тактико-спецiальних навчань та тренувань; участь у пiдготовцi проектiв мiжнародних договорiв України, пiдготовка i подання в установленому порядку пропозицiй щодо вдосконалення законодавства України у сферi боротьби з тероризмом, фiнансування проведення суб’єктами, якi ведуть боротьбу з тероризмом, антитерористичних операцiй, здiйснення заходiв щодо запобiгання, виявлення та припинення терористичної дiяльностi; Антитерористичний центр при Службi безпеки України складається з Мiжвiдомчої координацiйної комiсiї та штабу, а також координацiйних груп та їх штабiв, якi створюються при регiональних органах Служби безпеки України. Мiжвiдомча координацiйна комiсiя Антитерористичного центру при Службi безпеки України формується з керiвника Антитерористичного центру та його заступникiв; заступникiв державних секретарiв Мiнiстерства внутрiшнiх справ України, Мiнiстерства України з питань надзвичайних ситуацiй та у справах захисту населення вiд наслiдкiв Чорнобильської катастрофи; заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України; заступникiв керiвникiв Державного комiтету у справах охорони державного кордону України, Управлiння державної охорони України, Державного департаменту України з питань виконання покарань; заступника Державного секретаря Мiнiстерства внутрiшнiх справ України - начальника Головного управлiння Мiнiстерства внутрiшнiх справ України в мiстi Києвi; командувача Внутрiшнiх вiйськ Мiнiстерства внутрiшнiх справ України; начальника Управлiння Служби безпеки України в мiстi Києвi, заступника голови Київської мiської державної адмiнiстрацiї; заступникiв керiвникiв iнших центральних органiв виконавчої влади. Положення про Антитерористичний центр при Службi безпеки України, персональний склад Мiжвiдомчої координацiйної комiсiї затверджуються Президентом України за поданням Кабiнету Мiнiстрiв України. Керiвник Антитерористичного центру при Службi безпеки України призначається Президентом України. Поточну роботу з виконання завдань, покладених на Антитерористичний центр при Службi безпеки України, органiзовує його штаб. До складу координацiйних груп при регiональних органах Служби безпеки України входять керiвники регiональних органiв Служби безпеки України, Головного управлiння Мiнiстерства внутрiшнiх справ України в Автономнiй Республiцi Крим, головних управлiнь (управлiнь) Мiнiстерства внутрiшнiх справ України в областях, мiстах Києвi та Севастополi, вiдповiдних органiв з питань надзвичайних ситуацiй та цивiльного захисту населення Автономної Республiки Крим, обласних, Київської, Севастопольської мiських державних адмiнiстрацiй, у регiонах, де дислоковано пiдроздiли Прикордонних вiйськ України, Управлiння державної охорони - їх командири, керiвники, а також представники iнших мiсцевих органiв виконавчої влади, пiдприємств, установ, органiзацiй. України в областi, мiстах Києвi та Севастополi. Склад координацiйних груп при регiональних органах Служби безпеки України затверджується вiдповiдно Радою мiнiстрiв Автономної Республiки Крим, головою обласної державної адмiнiстрацiї, головою виконавчого органу Київської чи Севастопольської мiської ради. Антитерористичний центр при Службi безпеки України утримується за рахунок коштiв, передбачуваних окремим рядком у Державному бюджетi України. Стаття 8. Суб’єкти, якi згiдно з цим Законом безпосередньо здiйснюють боротьбу з тероризмом, зобов’язанi: 1) взаємодiяти з метою припинення злочинної дiяльностi осiб, причетних до тероризму, в тому числi мiжнародного, фiнансування, пiдтримки чи вчинення терористичних актiв та злочинiв, якi скоєнi з терористичною метою; 2) здiйснювати обмiн iнформацiєю щодо: заволодiння чи виникнення загрози заволодiння терористичними групами (терористичними органiзацiями) зброєю, вибуховими речовинами, iншими засобами масового ураження; перетинання державного кордону України її громадянами, iноземцями та особами без громадянства з метою вчинення терористичних актiв; виявлених у пасажирiв проїзних документiв, що дають право на проїзд у транспортних засобах мiжмiського та мiжнародного сполучення, з ознаками пiдроблення; використання чи загрози використання терористами, терористичними групами чи терористичними органiзацiями засобiв зв’язку та комунiкацiйних технологiй; 3) сприяти забезпеченню ефективного прикордонного контролю, контролю за видачею документiв, що посвiдчують особу, та проїзних документiв з метою запобiгання їх фальсифiкацiї, пiдробленню або незаконному використанню; 4) запобiгати дiям або пересуванню терористiв, терористичних груп чи терористичних органiзацiй, а також осiб, якi пiдозрюються у вчиненнi терористичних актiв або причетностi до мiжнародних терористичних груп чи органiзацiй; Стаття 9. Сприяння органам, якi здiйснюють боротьбу з тероризмом Органи державної влади України, органи мiсцевого самоврядування, об’єднання громадян, органiзацiї, їх посадовi особи зобов’язанi сприяти органам, якi здiйснюють боротьбу з тероризмом, повiдомляти данi, що стали їм вiдомi, щодо терористичної дiяльностi або будь-яких iнших обставин, iнформацiя про якi може сприяти запобiганню, виявленню i припиненню терористичної дiяльностi, а також мiнiмiзацiї її наслiдкiв. Роздiл ІІІ. ПРОВЕДЕННЯ АНТИТЕРОРИСТИЧНОЇ ОПЕРАЦІЇ Умови проведення антитерористичної операцiї Антитерористична операцiя проводиться лише за наявностi реальної загрози життю i безпецi громадян, iнтересам суспiльства або держави у разi, якщо усунення цiєї загрози iншими способами є неможливим. Стаття 11. Рiшення щодо проведення антитерористичної операцiї Рiшення щодо проведення антитерористичної операцiї приймається залежно вiд ступеня суспiльної небезпеки терористичного акту керiвником Антитерористичного центру при Службi безпеки України за письмовим дозволом Голови Служби безпеки України або керiвником координацiйної групи вiдповiдного регiонального органу Служби безпеки України за письмовим дозволом керiвника Антитерористичного центру при Службi безпеки України, погодженим з Головою Служби безпеки України. Про рiшення щодо проведення антитерористичної операцiї негайно iнформується Президент України. Антитерористичним центром при Службi безпеки України антитерористична операцiя проводиться в разi, коли: терористичний акт загрожує загибеллю багатьох людей чи iншими серйозними наслiдками або якщо його вчинено одночасно на територiї кiлькох областей, районiв чи мiст; ситуацiя, пов’язана iз вчиненням або загрозою вчинення терористичного акту, є невизначеною щодо причин та обставин її виникнення i подальшого розвитку; вчинення терористичного акту зачiпає мiжнароднi iнтереси України та її вiдносини з iноземними державами; очевидною є неможливiсть вiдвернення або припинення терористичного акту силами правоохоронних та мiсцевих органiв виконавчої влади окремого регiону. Служби безпеки України або органом виконавчої влади вiдповiдно до їх компетенцiї. Стаття 12. Управлiння антитерористичною операцiєю Для безпосереднього управлiння конкретною антитерористичною операцiєю та керiвництва силами i засобами, якi залучаються до здiйснення антитерористичних заходiв, утворюється оперативний штаб, очолюваний керiвником Антитерористичного центру при Службi безпеки України (координацiйної групи вiдповiдного регiонального органу Служби безпеки України) або особою, яка його замiщує. Порядок дiяльностi оперативного штабу з управлiння антитерористичною операцiєю визначається на основi Положення про нього, яке затверджується Кабiнетом Мiнiстрiв України. Керiвник оперативного штабу визначає межi району проведення антитерористичної операцiї, приймає рiшення про використання сил i засобiв, що залучаються до її проведення, а в разi потреби за наявностi передбачених законом пiдстав вносить на розгляд Ради нацiональної безпеки i оборони України пропозицiї щодо введення надзвичайного стану в Українi або в окремих її мiсцевостях. Втручання в оперативне управлiння антитерористичною операцiєю будь-яких осiб незалежно вiд посади не допускається. Стаття 13. Сили i засоби, що залучаються до проведення антитерористичної операцiї При проведеннi антитерористичної операцiї використовуються сили i засоби (особовий склад, спецiалiсти, зброя, спецiальнi i транспортнi засоби, засоби зв’язку, iншi матерiально-технiчнi засоби) суб’єктiв боротьби з тероризмом, а також пiдприємств, установ, органiзацiй, якi залучаються до участi в антитерористичнiй операцiї, в порядку, визначеному згiдно з Положенням, зазначеним у частинi другiй статтi 12 цього Закону. Покриття витрат та вiдшкодування збиткiв, що виникли у зв’язку iз проведенням антитерористичної операцiї, здiйснюються згiдно з законодавством. Працiвники правоохоронних органiв, вiйськовослужбовцi та iншi особи, якi залучаються до антитерористичної операцiї, на час її проведення пiдпорядковуються керiвнику оперативного штабу. Стаття 14. Режим у районi проведення антитерористичної операцiї У районi проведення антитерористичної операцiї на час її проведення може бути встановлено спецiальний порядок, зокрема органiзовано патрульну охоронну службу та виставлено оточення. Перебування в районi проведення антитерористичної операцiї осiб, якi не залученi до її проведення, допускається з дозволу керiвника оперативного штабу. За погодженням з керiвництвом пiдприємств, установ та органiзацiй, що знаходяться в районi проведення антитерористичної операцiї, їх роботу пiд час її проведення може бути припинено частково або повнiстю. Вiдповiднi фахiвцi цих пiдприємств, установ та органiзацiй при проведеннi антитерористичної операцiї можуть у встановленому порядку, за їх згодою, залучатися до виконання окремих доручень. Права осiб у районi проведення антитерористичної операцiї У районi проведення антитерористичної операцiї посадовi особи, залученi до операцiї, мають право: 2) затримувати i доставляти в органи внутрiшнiх справ осiб, якi вчинили або вчиняють правопорушення чи iншi дiї, що перешкоджають виконанню законних вимог осiб, залучених до антитерористичної операцiї, або дiї, пов’язанi з несанкцiонованою спробою проникнення в район проведення антитерористичної операцiї i перешкоджання її проведенню; 3) перевiряти у громадян i посадових осiб документи, що посвiдчують особу, а в разi вiдсутностi документiв - затримувати їх для встановлення особи; 5) тимчасово обмежувати або забороняти рух транспортних засобiв i пiшоходiв на вулицях та дорогах, не допускати транспортнi засоби, у тому числi транспортнi засоби дипломатичних представництв i консульських установ, та громадян на окремi дiлянки мiсцевостi та об’єкти, виводити громадян з окремих дiлянок мiсцевостi та об’єктiв, вiдбуксировувати транспортнi засоби; на територiю та в примiщення пiдприємств, установ i органiзацiй, перевiряти транспортнi засоби, якщо зволiкання може створити реальну загрозу життю чи здоров’ю людей; засобiв дипломатичних, консульських та iнших представництв iноземних держав та мiжнародних органiзацiй, для запобiгання терористичному акту, переслiдування та затримання осiб, що пiдозрюються у вчиненнi терористичного акту, або для доставки осiб, якi потребують термiнової медичної допомоги, до лiкувальних закладiв, а також для проїзду до мiсця злочину. У районi проведення антитерористичної операцiї контакти з представниками засобiв масової iнформацiї здiйснюють керiвник оперативного штабу або визначенi ним особи. Передбаченi цiєю статтею заходи здiйснюються з дотриманням чинного законодавства i припиняються негайно пiсля завершення антитерористичної операцiї. Стаття 16. Умови ведення переговорiв з терористами з’ясування можливостi припинення терористичного акту допускається ведення переговорiв з терористами. У разi, коли мета переговорiв з терористами не може бути досягнута через їх незгоду припинити терористичний акт i реальна загроза життю та здоров’ю людей зберiгається, керiвник антитерористичної операцiї має право прийняти рiшення про знешкодження терориста (терористiв). У разi очевидної загрози вчинення щодо об’єкта або особи терористичного акту i неможливостi усунення цiєї загрози iншими законними способами терорист (терористи) може (можуть) бути за вказiвкою керiвника оперативного штабу знешкоджений (знешкодженi) без попередження. Пiд час ведення переговорiв не можуть розглядатися як умова припинення терористичного акту питання щодо видачi терористам будь-яких осiб, предметiв та речовин, якi безпосередньо можуть бути використанi для вчинення актiв технологiчного тероризму. Стаття 17. Інформування громадськостi про вчинення терористичного акту здiйснюють керiвник оперативного штабу або особи, уповноваженi ним на пiдтримання зв’язкiв з громадськiстю. Забороняється поширення через засоби масової iнформацiї або в iнший спосiб iнформацiї, яка: розкриває спецiальнi технiчнi прийоми i тактику проведення антитерористичної операцiї; може утруднити проведення антитерористичної операцiї i (або) створити загрозу життю та здоров’ю заручникiв та iнших людей, якi знаходяться в районi проведення зазначеної операцiї або за його межами; має на метi пропаганду або виправдання тероризму, мiстить висловлювання осiб, якi чинять опiр чи закликають до опору проведенню антитерористичної операцiї; мiстить данi про предмети та речовини, якi безпосередньо можуть бути використанi для вчинення актiв технологiчного тероризму; розкриває данi про персональний склад спiвробiтникiв спецiальних пiдроздiлiв та членiв оперативного штабу, якi беруть участь у проведеннi антитерористичної операцiї, а також про осiб, якi сприяють проведенню зазначеної операцiї (без їх згоди). Антитерористична операцiя вважається завершеною, якщо терористичний акт припинено та лiквiдовано загрозу життю i здоров’ю заручникiв та iнших людей, якi знаходилися в районi її проведення. Рiшення про припинення антитерористичної операцiї приймається керiвником оперативного штабу з управлiння цiєю операцiєю. При проведеннi антитерористичної операцiї керiвник оперативного штабу спiльно з вiдповiдними органами виконавчої влади та органами мiсцевого самоврядування органiзовує надання допомоги потерпiлим, визначає заходи щодо усунення та мiнiмiзацiї наслiдкiв терористичного акту, органiзовує їх здiйснення. Роздiл ІV. ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ, ЗАПОДІЯНОЇ ТЕРОРИСТИЧНИМ АКТОМ. СОЦІАЛЬНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ОСІБ, ЯКІ ПОСТРАЖДАЛИ ВІД ТЕРОРИСТИЧНОГО АКТУ Стаття 19. Вiдшкодування шкоди, заподiяної терористичним актом Вiдшкодування шкоди, заподiяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштiв Державного бюджету України вiдповiдно до закону i з наступним стягненням суми цього вiдшкодування з осiб, якими заподiяно шкоду, в порядку, встановленому законом. Вiдшкодування шкоди, заподiяної органiзацiї, пiдприємству або установi терористичним актом, провадиться в порядку, визначеному законом. Стаття 20. Соцiальна реабiлiтацiя осiб, якi постраждали вiд терористичного акту Соцiальна реабiлiтацiя осiб, якi постраждали вiд терористичного акту, провадиться з метою повернення їх до нормального життя. Зазначеним особам надається у разi необхiдностi психологiчна, медична, професiйна реабiлiтацiя, правова допомога i житло та здiйснюється їх працевлаштування. Порядок проведення соцiальної реабiлiтацiї осiб, якi постраждали вiд терористичного акту, визначається Кабiнетом Мiнiстрiв України. Роздiл V. ПРАВОВИЙ І СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ ОСІБ, ЯКІ БЕРУТЬ УЧАСТЬ У БОРОТЬБІ З ТЕРОРИЗМОМ Стаття 21. Особи, якi пiдлягають правовому i соцiальному захисту Особи, якi беруть участь у боротьбi з тероризмом, перебувають пiд захистом держави. Правовому i соцiальному захисту пiдлягають: 2) особи, якi на постiйнiй чи тимчасовiй основi сприяють органам, що здiйснюють боротьбу з тероризмом, у запобiганнi, виявленнi, припиненнi терористичної дiяльностi та мiнiмiзацiї її наслiдкiв; 3) члени сiмей осiб, зазначених у пунктах 1 i 2 цiєї частини, якщо потреба в забезпеченнi їх захисту викликана участю зазначених осiб у боротьбi з тероризмом. Соцiальний захист осiб, якi залучаються до боротьби з тероризмом, здiйснюється у порядку, який визначається законом. бюджету України одноразова допомога в розмiрi двадцяти прожиткових мiнiмумiв, вiдшкодовуються витрати на поховання загиблого, призначається пенсiя у зв’язку з втратою годувальника, а також зберiгаються пiльги, якi мав загиблий, на отримання житла, оплату житлово-комунальних послуг тощо. У разi, коли особа, яка брала участь у боротьбi з тероризмом, стала iнвалiдом внаслiдок калiцтва, одержаного пiд час проведення антитерористичної операцiї, цiй особi за рахунок коштiв Державного бюджету України виплачується одноразова допомога в розмiрi десяти прожиткових мiнiмумiв i призначається пенсiя вiдповiдно до законодавства України. У разi, коли особа, яка брала участь у боротьбi з тероризмом, пiд час проведення антитерористичної операцiї зазнала поранення, яке не потягло за собою настання iнвалiдностi, цiй особi виплачується одноразова допомога в розмiрi п’яти прожиткових мiнiмумiв. Стаття 22. Звiльнення вiд вiдповiдальностi за заподiяну шкоду Якщо пiд час проведення антитерористичної операцiї вимушено заподiяна шкода життю, здоров’ю i майну терористiв, вiйськовослужбовцi та iншi особи, якi брали участь в антитерористичнiй операцiї, звiльняються вiд вiдповiдальностi за цю шкоду вiдповiдно до законiв України. Роздiл VІ. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА УЧАСТЬ У ТЕРОРИСТИЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ Стаття 23. Вiдповiдальнiсть осiб, винних у терористичнiй дiяльностi Особи, виннi в терористичнiй дiяльностi, притягаються до кримiнальної вiдповiдальностi в порядку, передбаченому законом. Непокора або опiр законним вимогам вiйськовослужбовцiв, посадових осiб, якi беруть участь у проведеннi антитерористичної операцiї, неправомiрне втручання в їх законну дiяльнiсть тягнуть за собою вiдповiдальнiсть, передбачену законом. Стаття 24. Вiдповiдальнiсть органiзацiї за терористичну дiяльнiсть Органiзацiя, вiдповiдальна за вчинення терористичного акту i визнана за рiшенням суду терористичною, пiдлягає лiквiдацiї, а належне їй майно конфiскується. У разi визнання судом України, в тому числi вiдповiдно до її мiжнародно-правових зобов’язань, дiяльностi органiзацiї (її вiддiлення, фiлiї, представництва), зареєстрованої за межами України, терористичною, дiяльнiсть цiєї органiзацiї на територiї України забороняється, її українське вiддiлення (фiлiя, представництво) на пiдставi рiшення суду лiквiдується, а належнi йому майно i майно зазначеної органiзацiї, яке знаходиться на територiї України, конфiскуються. Заява про притягнення органiзацiї до вiдповiдальностi за терористичну дiяльнiсть подається до суду вiдповiдно Генеральним прокурором України, прокурорами Автономної Республiки Крим, областей, мiст Києва i Севастополя у встановленому законом порядку. Вiдповiдальнiсть за сприяння терористичнiй дiяльностi Керiвники та посадовi особи пiдприємств, установ i органiзацiй, а також громадяни, якi сприяли терористичнiй дiяльностi, зокрема: 1) фiнансували терористiв, терористичнi групи (терористичнi органiзацiї); 2) надавали або збирали кошти безпосередньо чи опосередковано з намiром використання їх для вчинення терористичних актiв чи злочинiв терористичної спрямованостi; 3) проводили операцiї з коштами та iншими фiнансовими активами: юридичних i фiзичних осiб, якi дiють вiд iменi чи за вказiвкою терористiв або осiб, що сприяють тероризму, включаючи кошти, одержанi або придбанi з використанням об’єктiв власностi, що безпосередньо чи опосередковано перебувають у власностi чи пiд контролем осiб, якi сприяють тероризму, або пов’язаних з ними юридичних i фiзичних осiб; 4) надавали кошти, iншi фiнансовi активи чи економiчнi ресурси, вiдповiднi послуги безпосередньо чи опосередковано для використання в iнтересах фiзичних осiб, якi вчиняють терористичнi акти або сприяють чи беруть участь у їх вчиненнi, чи в iнтересах юридичних осiб, майно яких безпосередньо чи опосередковано перебуває у власностi чи пiд контролем терористiв або осiб, якi сприяють тероризму, а також юридичних i фiзичних осiб, якi дiють вiд iменi чи за вказiвкою зазначених осiб; 5) надавали допомогу особам, якi брали участь у вчиненнi терористичних актiв; 7) переховували осiб, якi фiнансували, планували, пiдтримували чи вчиняли терористичнi акти або злочини терористичної спрямованостi; 8) використовували територiю України з метою пiдготовки чи вчинення терористичних актiв або злочинiв терористичної спрямованостi проти iнших держав або iноземцiв,- несуть вiдповiдальнiсть згiдно з законом. Роздiл VІІ. МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО УКРАЇНИ У СФЕРІ БОРОТЬБИ З ТЕРОРИЗМОМ Стаття 26. Україна вiдповiдно до укладених нею мiжнародних договорiв спiвробiтничає в галузi боротьби з тероризмом з iноземними державами, їх правоохоронними органами i спецiальними службами, а також з мiжнародними органiзацiями, якi здiйснюють боротьбу з мiжнародним тероризмом. Керуючись iнтересами забезпечення безпеки особи, суспiльства i держави, Україна переслiдує на своїй територiї осiб, причетних до терористичної дiяльностi, у тому числi у випадках, коли терористичнi акти або злочини терористичної спрямованостi планувалися або були вчиненi поза межами України, але завдають шкоди Українi, та в iнших випадках, передбачених мiжнародними договорами України, згода на обов’язковiсть яких надана Верховною Радою України. Стаття 27. Надання iнформацiї Інформацiю iноземнiй державi з питань, пов’язаних iз боротьбою з мiжнародним тероризмом, Україна надає на пiдставi запиту, додержуючись вимог законодавства України та її мiжнародно-правових зобов’язань. Така iнформацiя може бути надана i без попереднього запиту iноземної держави, якщо це не зашкоджує проведенню досудового слiдства чи судового розгляду справи i може допомогти компетентним органам iноземної держави у припиненнi терористичного акту. Стаття 28. Україна вiдповiдно до мiжнародних договорiв, згода на обов’язковiсть яких надана Верховною Радою України, може брати участь у спiльних антитерористичних заходах шляхом сприяння iноземнiй державi або мiждержавному об’єднанню в передислокацiї вiйськ (сил), спецiальних антитерористичних формувань, перевезеннi зброї або шляхом надання своїх сил i засобiв з дотриманням вимог законiв України “Про порядок направлення пiдроздiлiв Збройних Сил України до iнших держав” та “Про порядок допуску та умови перебування пiдроздiлiв збройних сил iнших держав на територiї України”. Стаття 29. узятими Україною у зв’язку iз ратифiкацiєю Європейської конвенцiї про видачу правопорушникiв, 1957 p., Європейської конвенцiї про боротьбу з тероризмом, 1977 p. та iнших мiжнародних договорiв, згода на обов’язковiсть яких надана Верховною Радою України, а також на засадах взаємностi. Стаття 30. Контроль за дотриманням законодавства при проведеннi боротьби з тероризмом здiйснюється Верховною Радою України в порядку, визначеному Конституцiєю України. Стаття 31. Нагляд за законнiстю здiйснення антитерористичних заходiв Нагляд за додержанням вимог законодавства органами, якi беруть участь в антитерористичних заходах, здiйснюється Генеральним прокурором України та уповноваженими ним прокурорами в порядку, визначеному законами України. Роздiл ІX. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ 1. Цей Закон набирає чинностi з дня його офiцiйного опублiкування. 2. Кабiнету Мiнiстрiв України у тримiсячний строк з дня набрання чинностi цим Законом: прийняти нормативно-правовi акти, передбаченi цим Законом; м. Київ 20 березня 2003 року № 638-ІV Мiжнароднi терористичнi органiзацiї "Група Абу Нiдаля". Вiдома також як "Чорний вересень", "Арабська революцiйна рада", "ФАТХ - Революцiйна рада". В 1974 роцi вiдпала вiд Органiзацiї звiльнення Палестини. Нараховує кiлька сотень бойовикiв, має загони "мiлiцiї" у Лiванi. Бази розташованi в таборах палестинських бiженцiв у долинi Бекаа (Лiван). Вiдзначено присутнiсть в Іраку, Суданi й Алжирi. Користується пiдтримкою з боку Іраку й Лiвiї (до 1987 року - Сирiї). "Угруповання Абу Саяф" (вона ж - "" ). Визначається як "сама маленька i радикальна з iсламiстських сепаратистських угруповань на пiвднi Фiлiппiн". В 1991 роцi вiдпала вiд Фронту нацiонального звiльнення Моро, що дiяв на островi Мiнданао. За приблизним даними, нараховує до 200 бойовикiв. Користується пiдтримкою з боку ряду iсламiстських угруповань, що базуються на Близькому Сходi й у Пiвденнiй Азiї. Лiдер - А. А. Джанджаланi. "Збройна iсламська група". алжирською дiаспорою за рубежем, насамперед у Європi, а також, за заявою алжирської влади, - Іраном i Суданом. Японська релiгiйна секта "" (нинi "Алеф" ). Утворена в 1987 роцi Секо Асахарой 20 березня 1995 року органiзувала газову атаку в токiйському метро, у результатi якої загинуло 12 чоловiк. Тодi, за власними оцiнками представникiв секти, число її послiдовникiв досягало 9 тисяч чоловiк у Японiї й до 40 тисяч по усьому свiтi. Має вiддiлення в Австралiї, Росiї, Нiмеччинi, Шрi-Ланцi, республiках колишньої Югославiї, США, а також на Українi й Тайваневi. Точна чисельнiсть невiдома. Не користується пiдтримкою з поза. "Батькiвщина баскiв i воля" ( ЕТА). Заснована в 1959 роцi. На початковому етапi iдеологiя базувалася на принципах марксизму. Дiє в Іспанiї на пiвденно-заходi Францiї. Нараховує кiлька сотень членiв, має суспiльну пiдтримку в Країнi Баскiв (автономний округ у складi Іспанiї). Можливо має контакти з Ірландською республiканською армiєю. У минулому пiдтримувалася Лiвiєю, Лiваном, Нiкарагуа, Кубою. 17 вересня 1998 року оголосила "однобiчне й безстрокове" припинення вогню. "Аль-Гамаа аль-Исламiйа". Найбiльша екстремiстська органiзацiя в Єгиптi, що дiє з кiнця 70-х рокiв. Нараховує кiлька тисяч релiгiйних фанатикiв, має багато прихильникiв на пiвднi країни й у великих мiстах. Має представництва у Великобританiї, Афганiстанi й Австрiї, а також має осередки в багатьох iнших державах. На думку експертiв, користується пiдтримкою iранських, суданських i афганських екстремiстських угруповань. ХАМАС"Брати-Мусульмани" " Харакат-Уль-Муджахедiн" (колишня "Харакат уль-ансар" , вiдома також як " Аль-Ха-Дiд", " Аль-Фаран" ). Штаб-квартира органiзацiї перебуває в Пакистанi, має табору пiдготовки на сходi Афганiстану. Дiє в основному в штабi Джамму й Кашмiр (Індiя). Кiлька тисяч збройних бойовикiв перебувають у таборах на територiї Пакистану, у Кашмiрi й прилягаючих районах Індiї. Користується пiдтримкою Пакистану, а також частини населення Кашмiру. Одним iз джерел фiнансування є пожертвування, що збираються в Саудiвськiй Аравiї й у рядi iнших мусульманських держав. "Хезболлах" ("Партiя Аллаха" , вона ж "Органiзацiя iсламського правосуддя", "Послiдовники пророка Мухамеда"). Створена в Лiванi в 1982 роцi, радикальна шиiтська групiровка (штаб-квартира перебуває в Лiванi). Нараховує до 3 тисяч членiв. Користується пiдтримкою Ірану й Сирiї. Її осередки є в багатьох країнах. Японська "Червона армiя" " Аль-Джихад" "Священна вiйна"). Створена наприкiнцi 70-х рокiв. Базується в Єгиптi. У цей час роздiлена на два крила, одне йз яких очолює найближчий сподвижник У. бен Ладена А. аз-завагiрi. Нараховує кiлька тисяч релiгiйних фанатикiв, має багато прихильникiв. Вiдзначене її присутнiсть Афганiстанi, Пакистанi, Великобританiї, Суданi. Влади Єгипту обвинувачують у пiдтримцi даної органiзацiї Іран, Судан i арабськi екстремiсти. У вереснi 2001 року оголошено про злиття цього угруповання з "" . "Ках" i "Кахане Ганьби" . У березнi 1994 року оголошенi iзраїльським урядом терористичними органiзацiями. Даних про точну чисельнiсть немає. Користуються пiдтримкою спiвчуваючих у США й Захiднiй Європi. "Робоча партiя Курдистану" . Заснована в 1974 роцi. Ідеологiя базується на марксистських принципах. Нараховує 10-15 тисяч членiв. Користується пiдтримкою з боку турецьких курдiв i курдської дiаспори в країнах Європи, а також, за заявою турецької влади, - Іраку, Ірану й Сирiї. Фронт "Тигри звiльнення Тамiл-Іламу" . Заснована в 1976 роцi. З 1983-го веде антиурядову дiяльнiсть iз метою створення на пiвднi Шрi-Ланки незалежної держави тамiлiв. За рiзним даними, нараховує вiд 3 до 6 тисяч пiдготовлених бойовикiв i кiлька тисяч ополченцiв. Контролює бiльшу частину пiвнiчних i схiдних провiнцiй країни. Пiдтримується великою тамiльською дiаспорою в Пiвнiчнiй Америцi, Європi й Індiї. За даними американських спецслужб, причетна до контрабанди наркотикiв i зброї. "Муджахеддин-Э-Хальк" . Іранське дисидентське угруповання, засноване в 1965 роцi. Спочатку дотримувалася принципiв марксизму й iсламського навчання. Нараховує до 2 тисяч бойовикiв, має великi структури пiдтримки за рубежем. В 80-е роки лiдери емiгрували у Францiю, в 1987-м бiльшiсть перебралася в Ірак. Користується пiдтримкою Іраку й iранської дiаспори. "Нацiонально-визвольна армiя" Колумбiї (ELN). Повстанське угруповання прокубинської орiєнтацiї. Нараховує 3-5 тисяч збройних бiйцiв, має кiлька тисяч активних прихильникiв. Дiє в Колумбiї й прикордонних районах Венесуели. Зовнiшньої пiдтримки не має. "Палестинський iсламський джихад" "Група Шакаки", "Загiн Убу Гунейма"). Створена в 70-е роки. Чисельнiсть невiдома. Бiльшiсть баз розташована на територiї Сирiї, має фiлiї на Кiпрi, в Англiї, ФРН, США. Фiнансову пiдтримку роблять Іран i Сирiя. Лiдер - шейх Абделла аш-шамi. "Фронт звiльнення Палестини" , вiдома також як "Група Абу Аббаса" . Вiдпала вiд Народного фронту звiльнення Палестини (НФОП) в 1976 роцi. Чисельнiсть невiдома. Лiдер - Муххамед Зейдан (Абу Аббас). Штаб-квартира в Дамаску (Сирiя), основнi фонди - у Лiванi. "Народний фронт звiльнення Палестини" . Заснований в 1967 роцi Ж. Хабашем. Ідеологiчною базою є принципи марксизму-ленiнiзму. Нараховує близько 800 бойовикiв. Дiє в Сирiї, Лiванi, Ізраїлi й на окупованих територiях. Пiдтримується Сирiєю й Лiвiєю. "Народний фронт звiльнення Палестини - Головне командування" . Вiдпав вiд НФОП в 1968 роцi. Нараховує кiлька сотень бойовикiв. Штаб-квартира перебуває в м. Дамаск (Сирiя), бази - у Лiванi. Має вiддiлення в декiлькох країнах Європи. Вiйськову пiдтримку робить Сирiя, фiнансову - Іран. "Аль-Каiда" ( вона ж "Мiжнародний iсламський фронт джихада проти iудеїв i християн", "Ісламська армiя звiльнення мусульманських святинь", "Мережа Усамы бен Ладена" ). Створена в 1988 роцi Усамой бен Ладеном. Цiль - "установити мусульманську державу" по усьому свiтi. Нараховує кiлька тисяч бойовикiв. Пiдтримує зв'язку з iншими екстремiстськими угрупованнями. Штаб-квартира в Афганiстанi. "Революцiйнi збройнi сили Колумбiї" Визначається держдепартаментом США як "найбiльша, найбiльш пiдготовлена й добре збройна повстанська органiзацiя" Колумбiї. РЗСК створенi в 1964 роцi як "партизанська армiя". Органiзацiя має воєнiзовану структуру. "Революцiйна органiзацiя 17 листопада". Грецьке лiворадикальне угруповання. Створена в 1975 роцi. Названа на згадку про студентський антивоєнний виступ у листопадi 1973 року. По оцiнках експертiв, порiвняно нечисленна. Даних про пiдтримку ззовнi немає. "Революцiйна народно-визвольна партiя/фронт" (вiдомий також як "Del Sol" "Революцiйна народна боротьба". Лiворадикальне угруповання. Дiє на територiї Грецiї. Створена в 1971 роцi для протидiї вiйськовiй хунтi "чорних полковникiв". Чисельнiсть невiдома. Джерела зовнiшньої пiдтримки не виявленi. "Сендеро Люмiносо" ("Свiтлий шлях", вiдома також як "Народно-партизанська армiя"). Заснована в Перу наприкiнцi 60-х рокiв професором унiверситету А. Гусманом. Нараховує 1,5 - 2,5 тисяч бойовикiв, має велику кiлькiсть прихильникiв (головним чином у сiльських районах країни). Пiдтримка ззовнi не виявляється. "Революцiйний рух Тупак Амару". Засновано в 1983 роцi. Дотримується лiвих поглядiв, близьких до маоїзму. Дiє на територiї Перу. В останнi роки понесло значнi втрати в ходi зiткнень iз урядовими вiйськами й полiцiєю. У результатi чисельнiсть скоротилася до 100 чоловiк. Зовнiшньої пiдтримки не має. "Ісламський рух Узбекистану" ( iсламською опозицiєю в Таджикистанi, мiжнародними терористичними органiзацiями, спецслужбами ряду держав. Лiдери - Тахiр Юлдашев (Наманганi) i Джумабай Ходжаев (Таджiбай). Наманганi вважається полiтичним керiвником, з 1992 року живе в Афганiстанi, є одним з найближчих помiчникiв Усамы бен Ладена. Таджiбай з 1997 року - "командуючий збройними силами ЙДУ". Його формування неодноразово робили збройнi напади на своїх опонентiв (у тому числi в сусiднiх республiках СНД), беруть участь у контрабандi зброї й наркотикiв. Чисельнiсть бойовикiв досягає 6 тисяч чоловiк. "Об'єднанi сили самооборони" "лiвими повстанцями", фiнансує свою дiяльнiсть у значнiй мiрi за рахунок контрабанди наркотикiв.