Зовнiшня полiтика Канади у постбiполярний перiод
Зовнiшня полiтика
Канад
и у постбiполярний перiод
План
3. Участь Канади у регiональнiй економiчнiй iнтеграцiї: стан та проблеми. Формування континентального енергетичного ринку
4. Зовнiшньополiтичний курс Канади за уряду С. Харпера
Канадська зовнiшня полiтика не має давнiх традицiй. Формально вона отримала право на самостiйне ведення зовнiшньополiтичної дiяльност лише у 1931 роцi за актом британського парламенту, так званому Вестмiнстерському статуту. До того часу ця дiяльнiсть здiйснювалась через Лондон. Фактично ж активну зовнiшню полiтику Канада стала здiйснювати пiсля Другої свiтової вiйни.
полiтичної елiти поступово сформувалася iдея про Канаду як «середню державу» (middlepower). Фундатори цiєї концепцiї стверджували, що з огляду на порiвняно невелике населення i вiдсутнiсть колонiй, Канада не є великою державою, але за природними багатствами i людським потенцiалом вона не належить i до малих нацiй (подiбно Мексицi чи Швецiї), а знаходиться посерединi як «британська нацiя середнього рiвня». Тому у свiтовiй полiтицi Канада вiдiграє роль середньої держави. Виходячи iз своєї «серединностi», вона могла б виконувати мiсiю посередництва та арбiтражу при врегулюваннi суперечок i конфлiктiв.
Остаточне оформлення концепцiї «середньої держави» вiдбулося наприкiнцi 1940-х рокiв пiсля змiни поколiнь у полiтичнiй елiтi Канади. 1948 року В. Л. Макензi Кiнг залишив полiтичну арену, що знаменувало завершення перiоду iзоляцiонiзму у зовнiшнiй полiтицi країни. Нове керiвництво на чолi з Л. Сен-Лораном i Л. Пiрсоном змогло подолати вузькiсть старого трактування поняття «середня держава», претендуючи на особливу роль у мiжнародних вiдносинах. Проте принаймнi до середини 1950-х рокiв особливих успiхiв у посередництвi при вирiшеннi мiжнародних конфлiктiв Канада не мала, i у цьому вiдношеннi її потенцiал як середньої держави залишався невикористаним.
Лише з 1956 року Канада зайняла гiдне i адекватне своїм можливостям мiсце у свiтi як середня держава, виступивши iнiцiатором створення Надзвичайних сил ООН по пiдтриманню миру. Якраз тодi концепцiя «середньої держави» набула вiдносно завершеного вигляду з наступними характеристиками: 1) дистанцiювання вiдмалих i великих держав; 2) прiоритетнiсть багатостороньої дипломатiї в рамках мiжнародних органiзацiях (ООН); 3) акцентування зусиль на вiйськово-полiтичних аспектах миротворчої дiяльностi («peacekeeping»); 4) можливiсть виконання посередницьких функцiй у вiдносинах Заходу i країн «третього свiту».
Упродовж 1970-х рокiв Канада фактично перестала бути середньою державою, увiйшовши до клубу найбiльших iндустрiальних країн. До початку 1990-х рокiв концепцiя «середньої держави» себе вичерпала. Головною причиною неможливостi Канади вiдповiдати статусовi середньої держави були зовнiшнi чинники, i особливо всеохоплюючий вплив Сполучених Штатiв на рiзноманiтнi сторони канадського життя.
Зовнiшнiшньоплiтична дiяльнiсть Канади формується та реалiзується пiд впливом низки як внутрiшнiх, так i зовнiшнiх факторiв.
Що стосується зовнiшнiх факторiв, то перший iз них стосується географiчного розташування Канади, яка з трьох бокiв вiдгороджена вiд решти свiту океанами - Атлантичним, Тихим i Пiвнiчнольодовитим, а з четвертого - межує з найсильнiшою країною свiту - Сполученими Штатами Америки. Штати, як вiдомо, переважають Канаду за чисельнiстю населення майже у дев'ять разiв (Канада -31,5 млн. осiб), а за економiчною потужнiстю, тобто за обсягом ВВП, - бiльше нiж у десять разiв. Океани завжди слугували Канадi надiйним захистом вiд iноземного вторгнення i вiд вiйськової небезпеки загалом, а США завжди були, є i, очевидно, будуть протужно впливати на життя цiєї країни. США - найбiльший торговельно-економiчний партнер Канади, найближчий вiйськовий i полiтичний союзник, з яким її пов'язують членство в НАТО i сотнi iнших угод про спiвпрацю. Вiйськова перевага США над Канадою, збройнi сили якої нараховують всього 60 тис. осiб, величезна ( ЗС США- понад 1 млн. осiб). Ця асиметрiя потенцiалiв двох країн є потужним фактором впливу на формування i реалiзацiю ЗП «Країною кленового листя».
Суть другого зовнiшньополiтичного фактору полягає у тому, що будучи державою середнього рангу, Канада обмежена у своїх силових i економiчних можливостях. Маючи небагаточисельне населення i величезну територiю ( майже 10 млн. кв. км., тобто друге мiсце у свiтi за територiальними розмiрами пiсля Росiї), Канада самостiйно не в станi нi освоїти її, нi гарантувати свою безпеку. Проблему освоєння територiї i ресурсiв вирiшується канадцями шляхом проведення вiдповiдної iнвестицiйної i iммiграцiйної полiтики, а безпека гарантується шляхом об'єднання власних зусиль з iншими державами, вступаючи в такi союзи i органiзацiї, як НАТО, ООН, ОБСЕ, ОАД. Звiдси маємо одну з характерних рис канадської зовнiшньої полiтики, а саме, прихильнiсть до багатостороннього пiдходу при розв'язаннi проблем, спорiв i конфлiктiв, несприйняття в цiй сферi одностороннiх дiй будь-якої держави, включаючи, як правило, i США.
У свiтовiй спiльнотi Канада має репутацiю прихильника полiтичних методiв розв'язання спорiв i конфлiктiв, а її дипломати вiдомi як майстри вироблення компромiсiв, враховуючи iнтереси всiх учасникiв суперечки. Це також одна iз характерних рис канадської зовнiшньої полiтики. Це має своє пояснення. Пригадаємо, що сама Канада, як держава, виникла, на вiдмiну вiд свого великого сусiда США, не у результатi революцiї чи вiйни, а мирним, еволюцiйним шляхом, в результатi переговорiв з Лондоном чотирьох колонiй Великобританiї у Пiвнiчнiй Америцi, якi виступили спiльно, що, у свою чергу, було результатом їхньої домовленостi, взаємних компромiсiв. Подальший розвиток канадської державностi вiдбувався в основному таким же еволюцiйним шляхом. Це i пояснює глибоко вкорiнену традицiю розв'язувати найскладнiшi внутрiшньополiтичнi суперечки шляхом переговорiв. У роки холодної вiйни Канада заслужила репутацiю «чесного брокера», тобто посередника у врегулюваннi суперечок. Найбiльш вiдомий приклад, коли у 1956 роцi за iнiцiативою канадського мiнiстра закордонних справ Л. Пiрсона про створення надзвичайних сил ООН для розвязання Суецької кризи шляхом фiзичного роз'єднання воюючих країн i забезпечення необхiдних умов для мирних переговорiв. Наступного 1957 року Л. Пiрсон отримав Нобелiвську премiю миру.
Найбiльш значимим елементом зовнiшньої полiтики Канади i однiєю з її найбiльш значимих «нiш», її вiзиток у системi мiжнародних вiдносин є миротворчiсть. Канада брала участь до 1993 року практично у всiх операцiях з пiдтримки миру (ОПМ). Канада булла першою країною, яка запропонувала наприкiнцi 1991 року ввести сил из пiдтримання миру пiд егiдою ООН у колишню Югославiю, висловилась за багатосторонню акцiю пiд прапором ООН у звязку з переворотом на Гiїтi у вереснi 1991 року, вiдiгравала провiдну роль у пiдготовцi акцiї по наданню допомоги руандським бiженцям в Заiрi у жовтнi- листопадi 1996 року.
До «козирних карт» Канади у справi врегулювання конфлiктiв можна вiднести i той факт, що вона входить в число найбiльших мiжнародних фiнансових донорiв. Канада видiляє значнi кошти на програми допомоги рiзним країнам i, будучи членом Паризького клубу, Канада виступає з iдеєю списання боргiв з найбiльш бiдних держав.
Цьому аспекту Канада надавала великого значення i ранiше, але все ж головним до 1990-х рокiв було питання забезпечення безпеки держави. Тепер же це трасформувалось у «безпеку особистостi», при цьому термiн «безпека» широко трактується у широкому сенсi. Мається на увазi не лише вiйськовi, але й невiйськовi загрози - бiднiсть, тероризм, розповсюдження наркотикiв тощо. При цьому Канада наполягає на тому, що у нових умовах, коли у центрi уваги свiтової спiльноти перебуває не держава, а особистiсть та її безпека, у випадку масового i жорстокого недотримання прав людини з боку держави допустимий i навiть необхiдний силовий тиск аж до прямого «гуманiтарного» мiжнародного втручання пiд егiдою ООН, НАТО i iнших органiзацiй у внутрiшнi справи держави-порушника, незвавжаючи на його суверенiтет. Так доводи використовувала Канада, коли обґрунтовувала свою пiдтримку миротворчих операцiй за рiшенням Ради Безпеки ООН в Сєрра Леоне, Схiдному Тiморi, економiчним санкцiям проти Нiгерiї, вiйськовим дiям НАТО у Боснiї i Герцоговинi, Сербiї, а також в антитерористичнiй операцiї в Афганiстанi.
Обмеженнi вйськовi можливостi Канади пояснюють ще одну рису її зовнiшньої полiтики, а саме, вiдсутнiсть месiанських прагнень насаджувати у всьому свiтi свою систему i цiнностi, чим грiшить повсякчас її пiвденний сусiд.
групп - англоканадцiв i франкоканадцiв. Для реалiзацiї зовнiшньополiтичного курсу необхiдно було домогтись схвалення її полошень обома группами, а фактично - франкоканадцями, оскiльки уряд переважно, якщо не завжди, вiддзеркалюваав iнтереси англоканадцiв. Недотримання цього неписаного правила загрожувало країна серйозними ускладненнями. Так, в роки Першої свiтової вiйни запровадження обов'язкової вiйськової повинностi викликало заворушення у Квебецi, населення якої не бажало брати участь в «англiйськiй вiйнi». Чи так само у роки Другої свiтової вiйни канадський уряд запровадив всезагальну вiйськову повиннiсть лише у 1944 роцi, коли населення Квебека практично беззастережно визнало i схвалило антифашистський i визвольний характер вiйни.
Нинi на полiтику федерального уряду суттєвий вплив мають, окрiм англо- i франкоканадцiв, ще низка етнiчних групп. Органiзацiї канадцiв iталiйського, українського, польського, єврейського, китайського та iншого походження вирiшують долю виборiв у багатьох округах i, це заставляє владу враховувати iнтереси рiзноманiтних нацiональних групп у реалiзацiї зовнiшньої полiтики держави.
З нацiонального багатоманiття та колонiального минулого Канади випливає ще одна риса канадської ЗП. Вона стосується пiдвищеної уваги i спiвчутливого ставлення до країн, що розвиваються, надання їм суттєвої економiчної допомоги.
Що стосується франкоканадського фактору, то пiд його впливом у 1970-i роки у зовнiшнiй полiтицi Канади виник новий напрямок - вiдносини з Франкофонiєю,до якої входять, окрiм Францiї, її колишнi колонiї в Африцi, Азiї i Америцi, а також деякi європейськi країни, наприклад, Бельгiя. Те, що у 1990-i роки Канада активiзувала свої стосунки з країнами Латинської Америки i наполягла на рiшеннi Органiзацiї американських держав щодо створення зони вiльної торгiвлi у захiднiй пiвкулi, пояснюється рiшучою пiдтримкою з боку Квебека.
Щодо впливу англомовної частини Канади на її зовнiшню полiтику, то вiн по-старому великий, але водночас i не такий однозначний. Так, майже до другої половини 1980-х рокiв провiнцiя Онтарiо, найрозвиненiша в економiчному планi, чинила опiр реалiзацiї iдеї вiльної торгiвлi з США, тодi як захiднi провiнцiї, особливо Альберта i Британська Колумбiя, у провiдних галузях яких домiнував американський капiтал, виступали за вiльну торгiвлю. Цi ж двi провiнцiї наполегливо домагались активiзацiї торговельно-економiчних зв'язкiв Канади з країнами Азiйсько- Тихоокеанського регiону, тодi як Атлантичнi провiнцiї не виявляли до цього помiтного iнтересу.
На формування зовнiшньої полiтики Канади впливають i її основнi полiтичнi партiї. До початку нового сторiччя на федеральному рiвнi влада перебувала поперемiнно у руках двох найстарiших партiй - Лiберальної i Прогресивно-консервативної. Загалом можна сказати, що вони здiйснювали єдину i погоджену зовнiшню полiтику Але iснує одна принципова вiдмiннiсть, яка стосується вiдносин з США. Консерватори, будучи у перiод створення Канади як домiнiону у 1867 роцi про британською партiєю, перетворились на середину 1980-х рокiв у прихильникiв всезагального економiчного партнерства з США. Саме вони уклали у 1988 роцi з США угоду про вiльну торгiвлю. Лiберали також майже до другої половини 1960-х рокiв виступали за зближення з США, зокрема у економiчнiй та вiйськовiй сферах. Але пiсля цього виступили iнiцiаторами полiтики «третьої альтернативи», тобто полiтики стримування i навiть сповiльнення росту впливу США на економiку i полiтику Канади. Зокрема, вони виступили категорично проти укладення угоди про вiльну торгiвлю з США. Новi партiї, якi виникали, не мали суттєвого впливу на зовнiшньополiтичнi рiшення аж до початку 1970-х рокiв. Лише у 1972-1974 роках, коли лiберальний уряд меншостi залежав вiд пiдтримки опозицiйної Нової демократичної партiї (НДП), опозицiонери домоглися вiд лiбералiв нових заходiв, спрямованих на обмеження притоку американських iнвестицiй в канадську економiку. Це привело до деякого загострення вiдноси н мiж обома сусiдами.
Важливою вiдзнакою канадської зовнiшньої полiтики є вiдсутнiсть мiлiтаристських настроїв та традицiй. Канадськi вiйськовi нiколи не претендували i не вiдiгравали якоїсь суттєвої полiтичної ваги i ролi у життi країни. Ця особливiсть приваблювала i приваблює до Канади численних iммiгрантiв з конфлiктних районiв свiту. (Канадськi полiцiянти - найкращi друзi людини. Пiзно повертаєшся додому - обов'язково пiдвезуть. Звернешся за допомогою - обов'язково допоможуть. Якщо стався злочин i вбили людину, то засудять до рокiв 5-й, а якщо захист здiйснює квалiфiкований адвокат, то ще менше. Проте, якщо вбили не спецiально якогось скунса, то вас очiкує 6 рокiв тюремного ув'язнення i жоден адвокат не допоможе вам вийти достроково з тюрми).
прагненням Канади домогтись розробки i запровадження чiтких мiжнародних правил полiтичної та торговельно-економiчної взаємодiї, обов'язкових для всiх держав, включаючи i найсильнiшi, тобто США. Та обставина, що у Канадi iснує двi офiцiйнi мови - англiйська i французька - привела до унiкального результату. Канада стала засновником i активним членом практично всiх найважливiших мiжнародних i багатьох регiональних органiзацiй: ООН, ЮНЕСКО, Британська спiвдружнiсть, Франкофонiя, МВФ, СОТ, ОБСЄ (Органiзацiя з безпеки i спiвпрацi в Європi), ЄБРР (Європейський банк реконструкцiї i розвитку), ОАД, АТЕС (Органiзацiя азiйсько-тихоокеанського спiвробiтництва) та iн.
Той факт, що Канада є країною «середньої ваги» i їй завжди доводиться мати справу з сильнiшими державами, викликає необхiднiсть для керiвникiв канадської зовнiшньої полiтики мати можливiсть швидко i гнучко реагувати на змiни у двостороннiх вiдносинах чи на мiжнароднiй аренi, якi канадцi були неспроможнi попередити. Звiдси витiкає ще одна властивiсть ЗП Канади, суть якої у тому, що канадський уряд не має жорсткої, детально розробленої зовнiшньополiтичної програми, розрахованої на тривалий перiод. Через це iнколи у канадськiй зовнiшнiй полiтицi зустрiчаються випадки непослiдовностi, суперечливостi її поведiнки на мiжнароднiй аренi.
безпеки в рамках мiжнародної стабiльностi i поширення канадських цiнностей i культури». На вiдмiну вiд iнших країн середнього рангу, як, наприклад, Австралiї, зовнiшня полiтика якої має в основному регiональну спрямованiсть, ЗП Канади носить яскраво виражений глобальний характер. В Оттавi вважають, що цього вимагають глобальний характер канадських зовнiшньоекономiчних зв'язкiв i таких загроз свiтовi i його стабiльностi, як розповсюдження ЗМУ, тероризму, бiдностi тощо.
У нашi днi залежнiсть економiчного процвiтання Канади вiд стану її зовнiшньої торгiвлi як нiколи висока, оскiльки вартiсть експорту товарiв i послуг становить понад 40 вiдсоткiв ВНП країни. Тому пiсля завершення холодної вiйни зовнiшня полiтика Канади переважно пiдпорядкована iнтересам її зовнiшньоекономiчнiй дiяльностi.
Серед провiдних напрямкiв канадської зовнiшньої полiтики перше мiсце обiймають стосунки з США.
за всiх розкладiв, за будь-яких вiйськових витрат Канада була не в змозi самостiйно себе захистити вiд США. Виходячи з цього, для Канади iснувало два варiанти збереження своєї незалежностi: або союз з державою бiльш сильною чи, врештi-решт, рiвною за потенцiалом з США в обмiн на частину свого суверенiтету (до 1940 року таку роль вiдiгравала Великобританiя); або союз з самими Сполученими Штатами - модель, яка дiє пiсля Другої свiтової вiйни. Щоправда, у другiй моделi Канадi доводиться поступатись бiльш значною часткою власного суверенiтету. Не забудемо, що вiдносно безболiсна змiна вiйськових партнерiв для Канади вiдбулась через те, що з початком холодної вiйни у всiх трьох держав з'явився спiльний противник - СРСР.
Офiцiйний початок вiйськової спiвпрацi мiж Канадою i США дала Огденбурзька угода, пiдписана у 1940 роцi канадським прем'єр-мiнiстром Макензi Кiнгом i президентом США Ф. Рузвельтом. Так з'явився Постiйний вiйськовий комiтет - спiльний вiйськовий орган для обмiну iнформацiєю i «захисту пiвнiчної половини захiдної пiвкулi». На сьогоднiшнiй день iнституалiзацiя вiдносин мiж обома державами у вiйськовiй сферi досягла небаченого рiвня: укладено i дiє понад 80 угод у сферi оборони, пiдписано 250 меморандумiв про взаємо порозумiння мiж вiйськовими вiдомствами обох країн, працює понад 140 комiсiй, створених для обговорення вiйськових питань.
Головним елементом вiйськової спiвпрацi Канади i США була i залишається угода НОРАД, пiдписана у 1958 роцi, i яка постiйно пролонговується ( за останньою пролонгацiєю термiн дiї угоди продовжений до 2006 року). НОРАД - це спiльна дiяльнiсть США i Канади у Командуваннi з аерокосмiчної оборони Пiвнiчної Америки.
системи повiтряного попередження (АВАКС); 3. винищувальної авiацiї з канадських винищувачiв-бомбардувальникiв СГ-18 i американських винищувачiв Г-15 i Б-16. НОРАД отримує також данi вiд Космiчного командування США про потенцiйнi загрози з космосу.
Так само зона вiдповiдальностi НОРАД щодо захисту пiвнiчноамериканського континенту дiлиться на три частини: канадську, американську (континентальну) i Аляску.
Враховуючи особливо тiсний характер вiдносин двох держав, можна було передбачити реакцiю Канади на подiї 11 вересня 2001 року. 7 жовтня прем'єр-мiнiстр Канади Жан Кретьєн заявив, що Канада надасть вiйськово- повiтрянi, сухопутнi i морськi сили для мiжнародних сил, якi сформованi для боротьби з тероризмом.
Так Канада розпочала операцiю «Аполлон», яка стала канадським вкладом в американську операцiю «Незламна свобода». Вже у жовтнi 2001 року канадськi кораблi розпочали просування в бiк Аравiйського моря i Перської затоки, тобто у зону вiдповiдальностi Центрального командування збройних сил США. Станом на сiчень 2002 року у цьому регiонi Канада зосередила 6 вiйськових кораблiв з обслугою в 1500 осiб. Офiцiйно операцiя «Аполлон» була завершена у груднi 2003 року, коли останнiй канадський вiйськовий корабель «Калгарi» повернувся до в Канаду.
Канадськими кораблями було перевiрено понад 21 800 рiзних суден, починаючи вiд рибацьких човнiв до великотоннажних океанських кораблiв. На Канаду припала половина з 1100 затриманих кораблiв.
у розподiлi гуманiтарної допомоги в Афганiстанi. Спочатку Оттава видiлила 1000 воякiв зi своїх сил швидкого реагування, але у сiчнi 2002 року вiдрядила до Афганiстану 750 вiйськовослужбовцiв, якi перебували у Афганiстанi 6 мiсяцiв.
Вiйськово-повiтряна складова канадської участi в операцiї «Аполлон» дещо скромнiша: було задiяно всього 6 лiтакiв (чотири транспортнi i два розвiдувальнi).
Нинi боротьба Канади з мiжнародним тероризмом будується на основi операцiї «Афiна», в рамках якої з серпня 2003 року в Афганiстанi перебуває її 1900 воякiв (з 5200 осiб, тобто на Канаду припадає 40% всiх багатонацiональних сил НАТО (Мiжнароднi сили сприяння безпецi - ІСАФ), якi дiють тут за мандатом ООН. У серпнi 2004 року завершується термiн канадського мандату на перебування в Афганiстанi i чисельнiсть канадського контингенту скорочена до 800 осiб.
Незважаючи на всебiчну iнтеграцiю вiйськової полiтики Канади i США, в останнi роки мiж Вашингтоном i Оттавою нагромаджуються тертя i непорозумiння.
Передовсiм це стосується проблем, пов'язаних з кризою канадських збройних сил. Канада прагне пiсля завершення холодної вiйни отримати мирнi дивiденди. Це стосується у першу чергу скорочення чисельностi армiї та обсягiв вiйськового бюджету. Так, чисельнiсть ЗБ Канади зменшилася з 87 тис. осiб у 1989 роцi до 60 тис. на початок XXI сторiччя. Вiйськовий бюджет - i так не дуже значний постiйно скорочувався упродовж 1990-х рокiв. У 2003 роцi канадський вiйськовий бюджет становив 13 млрд. дол.., тобто залишився на рiвнi 1993 року. Як наслiдок, за часткою витрат на оборону - 1,1% ВВП - Канада займає передостаннє мiсце серед країн НАТО, поступаючись навiть Люксембургу.
Реальна чисельнiсть канадських збройних сил ще менша, якщо врахувати, що приблизно третина армiї - 18 500 осiб - припадає на цивiльних спецiалiстiв, якi виконують рiзного роду адмiнiстративну i допомiжну роботу. Таким чином, чисельнiсть власне бойової складової канадської армiї наближається до 40 тис. осiб.
На думку багатьох експертiв, криза канадських збройних сил досягла своєї критичної точки. Вiдповiдно до доповiдi «Канада без збройних сил», пiдготовленiй 2003 року Унiверситетом Куiнз, Канада стане першою державою, яка себе сама обеззброїть: десь мiж 2008 i 2013 роками вона не матиме ВПС, ВМС i сухопутних сил,, якщо упродовж 15 рокiв не вкладе у ЗС 50 млрд. дол.. для замiни застарiлої технiки та озброєння.
Передбачаються наступнi наслiдки цiєї кризи: 1. вiйськова слабкiсть позбавить Канаду можливостi брати участь у переговорах з питань безпеки; 2. Це завдасть серйозної шкоди ЗП Канади, оскiльки вона не зможе брати участь у мiжнародних операцiях; 3. Найголовнiше, ця ситуацiя загрожує серйозними труднощами у вiдносинах з США. У цьому контекстi прогнозують, що «якщо Канада не зможе повною мiрою брати участь у реалiзацiї планiв США з оборони континенту, то американцi можуть закрити кордон i розмiстити свої вiйська на канадськiй територiї».
Насправдi, нинi можна говорити про певну кризу довiри у вiдносинах Канади i США. Спочатку шукали причину цього похолодання у канадо- американських вiдносинах в особистнiсному факторi. До 12 грудня 2003 року експерти покладали вiдповiдальнiсть за це на колишнього премєр-мiнiстра Жана Кретьєна, який вiдомий своїм антиамериканiзмом. Коли ж новий прем'єр-мiнiстр Пол Мартiн, який перемiг на парламентських виборах значною мiрою тому, що обiцяв покращення вiдносин з США, заявив у лютому 2005 року, що Канада не братиме учстi у американськiй НПРО, стало зрозумiлим, що причинах не в особистостях, а бiльш глибшi. Це перший подразник у погiршеннi стосункiв мiж Канадою i США.
Другий - полягає у тому, що, на думку Бiлого дому, Канада не тiльки запiзнилась з усвiдомленням пiслявересневої реальностi, але й припустилась низки грубих помилок, вiдповiдальнiсть за якi взяв на себе колишнiй премєр- мiнiстр Жан Кретьєн, який подав у вiдставку у 2003 роцi. Найбiльшою помилкою, яка межує , на думку США, зi зрадою, булла вiдмова Канади вiд участi у вiйнi США проти Іраку (формально через вiдсутнiсть на цю вiйну санкцiї Ради Безпеки ООН). Знервованi Були американцi i самою формою вiдмови - премєр-мiнiстр зробив це перед телекамерами пiд опллески парламентарiїв (до того, як по дипломатичних каналах повiдомив США).
Третьою причиною американського невдоволення стало широке поширення в Канадi антиамериканських настроїв.
Наступним негативним подразником канадо-американських вiдносин є , на думку Вашингтона, недостатнi зусилля Оттави у сферi боротьби з мiжнародним терроризмом. Йдеться i про недостатнє фiнанасування Канадою оборонних зобов'язань по лiнiї НАТО; про м'яку полiтику Канади щодо бiженцiв та iммiгрантiв, яка може дозволити террористам проникнут з територiї Канади до США ( американцi нагадують, що вбивця Авраама Лiккольна Джон Бут i вбивця Мартiна Лютера Кiнга Джеймс Рей прибули з Канади). США зараз надто стурбованi незахищенiстю канадо-американського кордону.
нi бюджетних асигнувань - тiльки символiчної згоди. Дж. Буш з власної iнiцiативи двiчi просив публiчно Оттаву про таку пiдтримку i отримав вiдмову. Через це Буш скасував свiй запланований вiзит до Канади, як i Кондолiза Райс вiдклала вiзит.
за участю Мексики вiд 1994 року (про створення НАФТА). Сьогоднi на експорт в США направляється понад 80% канадського експорту, близько половини всього промислового виробництва i майже 40% ВВП, а для 9 з 10 канадських провiнцiй американський ринок є важливiшим вiд внутрiканадськього. Бiльше того, мiжпровiнцiйна торгiвля у Канадi все бiльше розвивається по мiжконтинентальнiй вiсi пiвдень-пiвнiч, а не по вiсi схiд-захiд, яка повинна цементувати федерацiю;
2) Канада все бiльше виказує невдоволення американським протекцiонiзмом, який з маргiнального перетворився завдяки одностороннiм дiям Конгресу США i рiзних комiтетiв в провiдний; близько трьох рокiв чинними залишаються антидемпiнговi мита на iмпорт до США канадських пиломатерiалiв i майже два роки дiє заборона на ввiз канадської яловичини (через одиничнi випадки коров'ячого сказу).
3) канадськi правлячi кола перебувають пiд негативним враженням того, що США так стрiмко перетворились в єдину свiтову державу. Адже у Канадi очiкували , що пiсля розвалу СРСР, роль США у свiтi буде зменшуватись. Таким чином, Оттава зазнала поразки у своїх намiрах знайти в особi iнших країн i регiонiв ефективнi «противаги» впливу США.
4)Канада втрачає iлюзiю, що могла у постбiполярний перiод вiдiгравати роль з'єднувальної ланки мiж двома континентами - США i Європи, оскiльки створення ЄЄ i його розширення призводить до того, що Європа все бiльше замикається сама в собi.
5)в останнi роки статус Канади у Вашингтонi i її можливiсть впливати на рiшення, якi приймає Бiлий дiм, зазнали помiтної ерозiї. У вiйськово- полiтичному сенсi Канаду як найближчого союзника США обiйшла Великобританiя; в торговельно-економiчному вiдношеннi на американському ринку Канаду витiсняють такi нетрадицiйнi конкуренти, як Мексика, Китай та Індiя.
7) США у своїй квалiфiкацiї держав i визначення американських прiоритетiв та iнтересiв в цих державах за адмiнiстрацiї Дж. Буша-молодшого керуються мiркуваннями у дусi «реалполiтiк». Найбiльше турбуються США вiдносинами з такими держава, як Росiя i Китай, якi можуть корiнним чином вплинути на характер мiжнародної системи; до другої категорiї США вiдносять регiональнi держави, такi як Японiя i Бразилiя. Канада включена до третьої категорiї держав, якi не мають великого вiйськового чи регiонального значення, але входять до сфери життєво важливих iнтересiв США. З цими країнами США передбачають iнтенсифiкацiю торговельних i фiнансових зв'язкiв. До четвертої та п'ятої категорiй вiднесенi «слабкi» i держави, якi «збанкрутували» i якi заглибленi у свої внутрiшнi проблеми i тому нiчого не можуть запропонувати свiтовiй спiльнотi. Пiсля подiй 11 вересня 2001 року США переглянули свої вiдносини зi союзниками i противниками по всьому свiту. У результатi цього змiцнили свої стосунки з Великобританiєю, яка є найближчим вiйськово-стратегiчним партнером, з Австралiєю - як надiйним регiональним союзником, стратегiчним партнером стала Росiя, в немилiсть впала Саудiвська Аравiя, а iнтерес Буша до Мексики i Латинської Америки поступився всепоглинаючою боротьбою проти мiжнародного тероризму.
Разом з тим, зростаючий розрив мiж потугою Канади i США у сучасному свiтi i вiдмiнностi в прiоритетах їхнiх зовнiшньополiтичних установок (США - з акцентом на безпеку, а Канада - з акцентом на економiку), не означає, що у них не залишилось точок дотику або що Канада зовсiм позбавлена важелiв впливу на США.
Канада є одним з найбiльших поставщикiв енергетичних ресурсiв в США i цим вносить суттєвий вклад в їхню безпеку. Її частка в американському iмпортi нафти - 15%, природного газу - 94%, електроенергiї - 99%, ядерного палива - 35%>. Окрiм цього, по територiї Канади буде прокладено гiгантський газопровiд з Аляски - стратегiчний проект, з реалiзацiєю якого США пов'язують змiцнення своєї безпеки на середньо- i довготривалу перспективу.
прямо залежать 5 млн. 210 тис. робочих мiсць у США. Загалом, для 37 з 50 американських штатiв канадський ринок є найважливiшим експортним ринком.
Канада має спiльну з США iнфраструктуру у низцi важливих галузей - на транспортi, включаючи автомобiльнi дороги i залiзницi; iнтегровану систему нафто- i газопроводiв; спiльний рiчковий шлях по рiчцi Святого Лаврентiя i Великим озерам; у сферi енергетики та телефонного зв'язку. Через Канаду до США йдуть важливi вантажопотоки з Свропи, тодi як через територiю США до Канади - вантажi з Мексики i латиноамериканських країн. Так само по територiї США прокладена частина канадських трубопроводiв, по яких перекачується енергоресурси з однiєї частини Канади до iншої.
Канада тiсно пов'язана зх США i по лiнiї неурядових органiзацiй, регiональної спiвпрацi, професiйних асоцiацiй, родинних та дружнiх контактiв. Досить сказати, що в США на постiйнiй i на непостiйнiй основi проживає 100 тис. канадцiв, а у Канадi - 600 тис. американцiв, не враховуючи людей з подвiйним громадянством.
3. Бiла книга зовнiшньої полiтики Канади 2005 року: нова спроба перегляду зовнiшньої полiтики у XXI сторiччi
гордостi». Традицiя публiкацiї Бiлих та Зелених книг прийшла до Країни кленового листя з Великобританiї. Вони отримали назву за кольором обкладинки i представляють собою офiцiйнi урядовi документи. Бiлi книги представляються у Палатi громад парламенту для ознайомлення, а Зеленi - для обговорення).
Варто зазначити, що, починаючи з 1970 року, тобто з прем'єрства Пьєра Трюдо, коли було видано офiцiйний урядовий документ «Зовнiшня полiтика для канадцiв», робляться спроби перегляду зовнiшньополiтичного курсу країни, якi вже стали традицiєю. Така спроба, хоча i незавершена, вiдбулась в 1979-1980 роках за консервативного уряду Дж. Кларка; у 1985 роцi iнший консервативний прем'єр Б. Малрунi передав у парламент Зелену книгу пiд назвою «Конкурентнiсть i безпека». У 1995 роцi Жан Кретьєн випустив Бiлу книгу» у формi урядової заяви «Канада у свiтi». Доля цих переглядiв рiзна. Але важливо те, що Бiлi книги репрезентують офiцiйну полiтику i є важливими вiхами дипломатичної iсторiї Канади.
Пiдсумковий документ мiстить чотири роздiли: «дипломатiя», «оборона», «розвиток», i «торгiвля». Перша особливiсть полягає у тому, що вперше цей документ є iнтегральним, його готували чотири вiдомства МЗС,
Друга - що у документi простежується двi тенденцiї: реалiстична i романтична. «Реалiсти» вважають головним завданням ЗП вiдстоювання нацiональних iнтересiв, а «романтики» акцентують на розповсюдженнi канадських цiнностей та iдеалiв у свiтi.
полiтики... Канада повинна робити набагато бiльше, якщо хоче зберегти позицiї у свiтi...»
У документi стверджується, що довготермiновi цiлi зовнiшньої полiтики Канади не пiддаються швидким i кон'юнктурним змiнам. Тим самим забезпечується спадковiсть урядового курсу i прiоритетнiсть двох з трьох проголошених цiлей - досягнення «економiчного процвiтання» i «забезпечення безпеки». Що стосується третьої цiлi - розповсюдження у свiтi канадських цiнностей i культури, то її мiсце зайняв «обов'язок захищати». Це найновiша канадська концепцiя, яка сформульована три- чотири роки тому.
чи «глобального» громадянина свiту, яка, як стверджується, «трансформує Канаду в модель етичної поведiнки для країн свiтової спiльноти».
Нова зовнiшня полiтика Канада характерна i використанням нетрадицiйної термiнологiї. Окрiм «обов'язку захищати», згадується ще щонайменше чотири види мiжнародних «обов'язкiв»: « вiдмовляти» терористам i «безвiдповiдальним країнам» у придбаннi зброї масового ураження»; «поважати» фундаментальнi права людини; «сприяти» народам країн, що розвиваються, у програмах економiчного розвитку; «обов'язок перед майбутнiм» (забезпечення стабiльного розвитку для прийдешнiх поколiнь шляхом кращого управлiння суспiльними благами. Зауважимо, що обов'язок «вiдмовляти» добре кореспондується з американським «обов'язком попереджувати» попадання ядерної зброї у руки держав-парiй.
(clustersofthreats), збанкрутiлi держави i країни з нестабiльними режимами (failedandfragilestates). Особливо сказано про загальнi проблеми, якi стоять перед людством (Globalcommons), до яких в Канадi зараховують екологiю, управлiння океанськими ресурсами, циркумполярну Арктику, змiна клiмату i розвиток «зелених технологiй».
стабiлiзацiйних i гуманiтарних операцiй в iншiй частинi; 3. вiдновлення зруйнованого в третьому кварталi того ж мiста.
Наступна новацiя полягає у запровадженнi в обiг нетрадицiйної для Канади класифiкацiї країн i мiжнародних проблем за чотирма векторами: 1. глобальнi гравцi, як нинi дiючi - це «велика вiсiмка» - США, ВБ, Францiя, Нiмеччина, Італiя, Японiя, Росiя, а також ЄС, так i перспективнi (Китай, Індiя, Бразилiя); 2. регiональнi союзники; 3. збанкрутiлi держави i держави з нестабiльними режимами; 4. субрегiональний пiдхiд.
Окремо у декiлькох роздiлах згадується Росiя. Канада має iнтерес до цiєї країни через те, що вона є постiйним членом РБ ООН, членом «великої вiсiмки», в якiй головуватиме у 2006 роцi, i енергетичним гiгантом. Росiя також згадується як країна, яка є цiкава й перспективна для канадських приватних компанiй, якi можуть iнвестувати кошти у видобуток природних ресурсiв, розвиток iнфраструктури, промисловостi, аграрного сектору та науковоємких галузей.. Окремим рядком говориться про те, що, починаючи з 1991 року, Канада надала Росiї 225 млн. дол., у виглядi програми офiцiйної технiчної допомоги, в першу чергу - утвердження верховенства закону i захисту прав людини.
Дещо розширимо розповiдь про новi пiдходи Канади стосовно Росiї. Ще у червнi 2002 року сенатський комiтет з закордонних справ парламенту Канади опублiкував доповiдь пiд назвою:»Канада, Росiя i Україна: вибудовуючи новi вiдносини».
Канадсько-росiйськi вiдносини рекомендується розвивати по п'яти напрямках: економiка, безпека, розвиток Пiвночi, iммiграцiя. В економiчнiй сферi Канадi необхiдно домогтись якнайскорiше укладення нової угоди про гарантiї канадських капiталовкладень, надходження яких через це гальмується; щодо розв'язання iммiграцiйних проблем необхiдно пiдвищити ефективнiсть роботи канадських консульських служб у Росiї; канадський уряд ставить завдання покращити iмiдж Канади в Росiї шляхом розвитку програм у сферi освiти (обмiн студентами i пiдготовка висококвалiфiкованих спецiалiстiв по Росiї в Канадi).
гiри восьми мiжнародних органiзацiях.
У рамках нових зовнiшньополiтичних iнiцiатив передбачається упродовж наступних п'яти рокiв видiлити на потреби оборони 12,8 млрд. дол., на допомогу розвитку - 3,4 млрд. дол.. Загалом на модернiзацiю ЗП Канада планує потратити зав п'ятирiччя 20 млрд. дол., хоча експерти оцiнюють потреби на це майже вдвiчi бiльше - 35 млрд. дол., тобто щоб за часткою витрат на цi цiлi у ВВП Канада зрiвнялась з такими дипломатично активними країнами, як Нiмеччина, Францiя i Великобританiя.
Канада приєднається до їхньої НПРО. Харпер також оголосив, що збiльшить чисельнiсть збройних сил на 13 тис. осiб i резервiстiв - на 10 тис. (проти 5 тис. i 3 тис. у програмi лiбералiв). Новий канадський уряд має надiю розв'язати тривалу суперечку з США щодо канадського експорту деревини. Щоправда, новий прем'єр-мiнiстр Канади зарезервував собi запасний хiд, якщо не вдасться порозумiтись з Вашингтоном, розпочатим переговори про укладення фритредерських угод з країнами АТР ( насамперед з Японiєю) та Індiєю.
3
. Участь Канади у регiональнiй економiчнiй iнтеграцiї: стан та проблеми. Формування континентального енергетичного ринку
УПiвнiчнiйАмерицiрозташованийодинзнайбiльшихусвiтiiнтегрованихенергетичнихринкiв, восновiстворенняякоголежатьнасампередприроднiфактори: наявнiстьвКанадi, СШАiМексицiенергетичнихресурсiвiгеографiчнаблизькiстьцихкраїн.
Зростання iнтересу до Канади, який спостерiгається останнiм часом, пояснюється тим, що при складаннi свiтового рейтингу країн, якi володiють найбiльшими енергетичними ресурсами, стали враховувати нетрадицiйну так звану «важку» нафту, яку також ще називають синтетичною. її добувають з бiтумоносних пiскiв. За даними на 2003 рiк, за сукупними запасами традицiйної i синтетичної нафти Канада виявилась на другому мiсцi у свiтi, поступаючись тiльки Саудiвськiй Аравiї (Росiя на 8-му, США - на 11-му мiсцi).
Інша обставина iнтересу до Канади в енергетичному сенсi пояснюється тим, що подiї 11 вересня 2001 року заставили США переглянути свою полiтику у сферi iмпорту енергоносiїв. Адже участь у континентальному енергетичному ринку означає для США змiцнення власної енергетичної безпеки у порiвняннi з купiвлею нафти та газу у полiтично нестабiльних державах за межами Пiвнiчної Америки. До того ж, за висновками експертiв, нафто- чи газотрубопровiд у Пiвнiчнiй Америцi є менш вразливим до атак терористiв, нiж гiгантськi танкери, якi перевозять нафту з Близького Сходу чи з Венесуели.
Нинi Канада є великим поставщиком енергоносiїв до США. Займаючи 10-е мiсце у свiтi за обсягами видобутку традицiйної нафти, Канада продає Штатам понад 60% її видобутку. За рахунок канадської нафти США задовольняють 14,5% своїх iмпортних потреб у нафтi i 9% всього внутрiшнього попиту. Ще бiльш сильнi позицiї Канада займає у виробництвi i експортi природного газу. Поступаючись за обсягом видобутку газу тiльки США i Росiї, Канада поставляє у США понад 60%) видобутку газу, таким чином забезпечує понад 90% американських потреб в iмпортному газi. Канада експортує також у США приблизно 7% вироблюваної нею електроенергiї, забезпечуючи такi великi американськi райони, як штат Калiфорнiя i м. Нью-Йорк. Також продає Сполученим Штатам у значних обсягах уранову руду i енергетичне вугiлля. Загалом, Канада зводить баланс торгiвлi з США енергетичною сировиною з великим позитивним сальдо, яке з року у рiк демонструє тенденцiю до збiльшення.
Основна маса канадської нафти перекачується до США по розгалуженiй трубопровiднiй системi, яка одразу будувалась як трансконтинентальна. За свiдченням канадської авторитетної газети «Калгарi сан», бiльша частина канадської енергетичної iнфраструктури вже приєднана до американської. Обидвi країни пов'язанi 35-ма газопроводами, 22-ма нафтопроводами i 51-ю лiнiєю електропередач (ЛЕП).
До цього необхiдно додати ще одну немаловажну обставину: 40% всього канадського газу i нафти, якi перевозяться з одної частини Канада до iншої (з заходу, де iснує головний нафтогазовидобуток, на схiд, де розташованi основнi споживачi та центри нафтопереробки), через особливостi прикордонного рельєфу перетинають територiю США.
Крiм цього, сьогоднi у США обговорюється проект гiгантського газопроводу з Аляски, який у будь-якому випадку проходитиме через територiю Канади.
У рамках НАФТА континентальна енергетична спiвпраця розвивається на договiрно-правовiй базi. Декiлька рокiв тому, у 2001 роцi, на зустрiчi лiдерiв країн НАФТА у Квебеку було створено нову важливу структуру - Пiвнiчноамериканська робоча група з енергетики на рiвнi мiнiстрiв трьох країн
Перспективи розвитку енергетичного ринку у Пiвнiчнiй Америцi значною мiрою зв'язанi з Нацiональним енергетичним планом, оголошеним Дж. Бушем у травнi 2001 року. Однiєю з цiлей цього плану названо зменшення залежностi США вiд поставок нафти з країн Близького Сходу. Основний шлях реалiзацiї проекту полягає у поглибленнi iнтеграцiї з Канадою та Мексикою. США запропонували укласти континентальний енергетичний пакт, але Канада i Мексика цю пропозицiю вiдхилили, посилаючись на те, що їх влаштовують енергетичнi статтi угоди НАФТА. Проте неформальна реакцiя канадського великого бiзнесу i низки полiтикiв на цю пропозицiю США була позитивна, оскiльки пакт забезпечує для Канади гарантований ринок збуту енергоносiїв. При цьому необхiдно врахувати що такий гарантований ринок для Канади вкрай є важливим, оскiльки провiнцiй, де вiдкритi новi запаси нафти i газу, сьогоднi 11 з загальних 13 канадських провiнцiй. Великий канадський бiзнес у особi Канадської ради виконавчих директорiв взагалi пропонує укласти з США « всеохоплюючий пакт безпеки у галузi природних ресурсiв».
Деякi експерти навiть вважають, що укладення угод ФТА i НАФТА було спричинене саме iнтересом США до створення континентального енергетичного ринку. Бiльше того, аналiтики енергетичного ринку вважають, що США, якi у 1970-х роках переживали як i iншi країни, фiнансову i енергетичну кризу, завдяки ФТА i НАФТА зберегли свою гегемонiю у свiтi. Варто нагадати, що канадська нафта дешевша, анiж з Перської затоки.
З часу пiдписання угоди про вiльну торгiвлю мiж США, Канадою i Мексикою пройшло майже 13 рокiв, оскiльки договiр про створення НАФТА набрав чинностi у 1994 роцi. До цього iснував договiр про ФТА, тобто угода про вiльну торгiвлю мiж США i Канадою, яка була пiдписана 1989 року. Можна цiлком пiдводити пiдсумки результатiв та проблем.
Перший результат, який є найбiльш очевидним, це прискорений розвиток двосторонньої торгiвлi мiж Канадою та США, обсяги якої зросли з 1989 року в тричi, а з 1994 року - у двiчi. Так само в рази збiльшилось сальдо торговельного балансу на користь Канади: з майже 4,5 млрд. дол. у 1989 роцi до 17 млрд. у 1994 роцi i до 85 млрд. у 2003 роцi. У 1989-2003 роках темпи росту канадського експорту товарiв та послуг до США становили у середньому 8,3% щорiчно (6,9%» з 1994 по 2003 роки). Темпи росту iмпорту з США до Канади були набагато нижчi i рiвнялись 6,5% за вказанi 15 роркiв i 4,9%> - за десять рокiв.
Другий результат полягає у тому, що частка промислових напiвфабрикатiв i готових товарiв у канадському експортi до США суттєво вища, нiж в експортi до iнших країн. Загалом частка США в канадському експортi у 2003 роцi становила 86%>, а у iмпортi - 60,6%. Фактично, майже половина (47,6%>) канадського промислового виробництва вивозилась у 2003 роцi до США, тодi як на початку 1990-х рокiв - лише третина (35% у 1992 роцi). У 2003 роцi п'ять з 11 галузей канадської промисловостi продавали на американському ринку бiльше своєї продукцiї, анiж на внутрiшньому ринку. А у канадському виробництвi транспортного обладнання частка США становила у цьому ж 2003 роцi три четвертих.
На вiдмiну вiд торгiвлi, ситуацiя з притоком до Канади американських та iнших зарубiжних капiталовкладень не така позитивна. З одного боку, темпи росту двостороннього iнвестування навiть перевершили динамiку зростання торгiвлi. Так , за перiод з 1989 по 2002 роки середнi темпи росту прямих канадських iнвестицiй у США становили 10,6% (за перiод з 1994 по 2002 роки - навiть 12,6%>), а прямих американських iнвестицiй у Канадi -понад 8% (10%)). З iншого боку, данi статистики засвiдчують те, що в останнє десятирiччя Канада стає для США менш значимим iнвестицiйним партнером. Так, частка американських iнвестицiй у Канадi скоротилась з 66% у 1989 роцi до 64% - у 2002 роцi. Частка ж канадських iнвестицiй у США за цей же перiод навiть суттєво зменшилась - з 63 до 47%. Таким чином, нинi Канада є другою державою, пiсля Великобританiї, за величиною вкладених американських iнвестицiй, але сьомим, пiсля Великобританiї, Японiї, Нiдерландiв, Нiмеччини, Францiї i Швейцарiї, вкладником своїх iнвестицiй у США.
бар'єрiв американськi фiрми все менше зацiкавленi у розмiщеннi свого виробництва на територiї Канади, адже тепер можна напряму постачати канадський ринок через iмпорт з США. Така ж аргументацiя може бути застосована i до канадських ТНК.
на кордонi заходи безпеки, що спричинить затримки транспортних вантажiв. Вiдомий принаймнi один випадок, коли захiднонiмецька автомобiльна фiрма переглянула свiй початковий задум побудувати завод у Канадi на користь його розташування у США.
Наслiдки для канадської промисловостi пiсля вступу Канади до НАФТА:
1. Для 71 галузi канадського народного господарства 3 213 галузей зняття митних бар'єрiв - у перiод з 1989 по 1996 рiк - обернулось скороченням зайнятостi на 15%, обсягiв виробництва - на 11% i числа дiючих пiдприємств на 8%. Це така цiна, якi заплатила Канада за адаптацiю своєї промисловостi до нового безмитного режиму у торгiвлi у рамках НАФТА. Щоправда, вiдбувся перерозподiл ресурсiв з малоефективних i низько технологiчних галузей на користь високотехнологiчних i конкурентноздатних галузей i пiсля 1996 року i зайнятiсть i обсяги виробництва у промисловостi вiдновились.
2. Вiдмiна митних тарифiв привела до росту продуктивностi працi у галузях, якi найбiльше постраждали, на 2,1%, а загалом у канадськiй промисловостi - на 0,6%>. В основi зростання сукупної продуктивностi працi лежали двi причини: змiна складу дiючих пiдприємств (лiквiдацiя неефективних i поява нових високоефективних) та пiдвищення внутрiзаводської технiчної ефективностi.
3. Мало мiсце незначне пiдвищення оплати працi, в основному у робiтникiв, зайнятих на виробництвi, на 0,8% щорiчно i на 0,3%> загалом по промисловостi. Так само зняття митних тарифiв не позначилось на заробiтках робiтникiв, якi зайнятi у невиробничих сферах, як i на тривалостi робочого дня у виробничих робiтникiв. Таким чином, вiдбулося зниження розриву у рiвнях оплати, хоча i мiнiмальне, мiж виробничими i невиробничими робiтниками у Канадi.
4. Для бiльшостi галузей iз категорiї постраждалих митної лiбералiзацiї стало головною причиною зростання товарообiгу з США i збiльшення частки США у зовнiшнiй торгiвлi Канади.
З того часу як десять рокiв тому американський економiст японського походження К. Омае проголосив «кiнець нацiональних держав» i початок ери регiональних економiк, його iдеї стали досить популярними в Канадi.
що канадськi провiнцiї (регiони) часто бiльше рiзняться одна вiд одної, нiж вiд прилеглих до них американських штатiв.
зi сходу на захiд, витворились низка транскордонних регiональних економiк, якi зорiєнтованi з пiвночi на пiвдень. Наслiдком послаблення внутрiшньоканадських економiчних зв'язкiв по лiнiї схiд-захiд стала поява на картi Канади так званих «регiональних держав» (regionstates). Маються на увазi субнацiональнi утворення, якi володiють вiдносно великою економiчною потугою як всерединi країни, так i за її межами. Такими регiональними державами передовсiм вважають провiнцiї Онтарiо та Квебек. Якi критерiї застосовуються для такого визначення? їх декiлька. Насамперед їхнi транспортнi системи, структура економiк i провiнцiйна полiтика спрямованi не стiльки на забезпечення економiчного зростання у конкурентноздатностi у рамках канадської економiки, скiльки на змiцнення iнтеграцiйних зв'язкiв i пiдтримання конкурентноздатностi у мажах всiєї Пiвнiчної Америки. Або ж енергетичнi системи Онтарiо i Квебеку утворюють з енергосистемами американського Пiвнiчного Сходу i Середнього Заходу єдину iнфраструктуру. Не дивно, що Квебек в цих умовах створює базу для сепаратизму. Необхiдно врахувати, що канадськi провiнцiї мають значно ширшi повноваження у законодавчiй й полiтичнiй i адмiнiстративнiй сферах, анiж, наприклад, землi ФРН. Канада є бiльш децентралiзованою федерацiєю, нiж Нiмеччина.
Залишається нез'ясованим питання, чи НАФТА запозичить у майбутньому досвiд Європейського Союзу щодо запровадження єдиного валютного та полiтичного союзу.
Подiї 11 вересня 2001 року виявилися тим Рубiконом, подолавши який економiчна iнтеграцiя мiж Канадою та США втратила динамiзм, притаманний їй у 1990-i роки. Щоправда, з цього приводу iснують рiзнi мiркування. Однi експерти вважають, що розвиток iнтеграцiї надiйно призупинений. Іншi - що вектор розвитку iнтеграцiї до цих пiр не визначився i що ситуацiя може повернутися як в один, так i у другий бiк. Один iз найавторитетнiших фахiвцiв у царинi дiяльностi НАФТА американський професор Р. Пастор вважає, що Пiвнiчна Америка все ще перебуває на роздорiжжi i тут можливi два варiанти подальшого розвитку подiй. «Один варiант, найбiльш вiрогiдний, - зазначає вiн, - полягає у тому, що США ускладнять порядок на кордонi i зроблять важчим його перетин навiть для своїх друзiв. Торгiвля та iнвестицiї скоротяться, напруга зростатиме, а численнi блага, пов'язанi з iнтеграцiєю, почнуть розвiюватися. За альтернативного варiанту, проте, загрози у сферi безпеки слугуватимуть каталiзатором для ще глибшої iнтеграцiї. Це спричинить новi структури у контекстi забезпечення взаємної безпеки, заохочення торгiвлi, пiдтягування Мексики до економiчного рiвня своїх сусiдiв».
Існує ще одна точка зору, яка полягає у тому, що процеси iнтеграцiї у Пiвнiчнiй Америцi не припинилися i навiть прискорилися, але їхнiм двигуном стала не економiка, а безпека.
Довгий час аналiтики та громадськiсть пов'язували прогрес у пiвнiчноамериканськiй iнтеграцiї з удосконаленням угоди «Про пiвнiчноамериканську зону вiльної торгiвлi» (НАФТА). Цi плани i проекти активiзувались пiсля висунення у 2000 роцi новим президентом Мексики В. Фоксом «Плану 2020», названого з легкої руки журналiстiв «НАФТА- плюс». Незважаючи на те, що план Фокса не був схвалений Вашингтоном i Оттавою, ця назва прижилася i пiд розумiють будь-якi заходи з поглиблення i/чи розширення пiвнiчноамериканської iнтеграцiї на державно- монополiтичному рiвнi.
Пiсля 11 вересня 2001 року першою спробою у цьому сенсi стали Декларацiя про «розумний кордон» i План дiй щодо її реалiзацiї, пiдписанi з iнiцiативи Канади. Але вони мали надзвичайний характер i були сфокусованi на безпецi i кордонах. До того ж запланованi у них заходи були зреалiзованi упродож двох-трьох рокiв.
Іншою бiльш вагомiшою спробою, яка була покликана заповнити iнтеграцiйний вакуум, стало заснування Пiвнiчноамериканського партнерства у сферi безпеки i процвiтання (111111) - амбiцiйного проекту, який характеризують як одну з важливих зовнiшньополiтичних iнiцiатив Дж. Буша у перiод другого термiну його президенства i яка визначить його спадщину у пiвнiчноамериканських справах. Це вiдбулося у 2005 роцi пiд час самiту керiвникiв трьох пiвнiчноамериканськи країн - США, Канада i Мексика-у Техасi.
У цьому документi проголошувались три цiлi - безпека, економiчне процвiтання i пiдвищення якостi життя громадян. Визначалися також чотири прiоритетних для спiвпрацi сектори: енергетика, транспорт, фiнансовi послуги i передовi технологiї (телекомунiкацiйнi послуги i електронна торгiвля).
яснiсть i у питання про те, як нова угода спiввiдноситься з НАФТА: «Партнерство у сферi безпеки i процвiтання доповнюють зусилля у рамках НАФТА, яке хоча i є успiшним, але потребує того, щоб заставити його працювати ще краще». В iнституцiйному планi структури, якi були створенi для реалiзацiї Декларацiї про «розумний кордон» 2001 року i вiдповiдного Плану дiї, були об'єднанi iз структурами ППП.
вiд так званої «поверхневої» (shallowintegration) до «глибокої» (deepdeeperintegration) iнтеграцiї. На вiдмiну вiд свого антипода - "поверхневої» iнтеграцiї, пiд якою розумiється лiквiдацiя тарифних i деяких нетарифних бар'єрiв (напрклад, квот), з якими потоки товарiв i капiталiв зустрiчаються при перетинi нацiональних кордонiв, «глибока» iнтеграцяiя означає можливiсть гармонiзацiї (унiфiкацiї) напрямкiв економiчної полiтики мiж країнами, якi прагнуть бiльш тiсного союзу.
Важливiсть констатацiї нової якостi пiвнiчноамериканської iнтеграцiї визначається i тим, що низка вчених вбачають зв'язок мiж «глибокою» iнтеграцiєю як результатом розвитку економiчної взаємозалежностi i зародженням iнтеграцї полiтичної, правда у формi, iншiй вiд тiєї, яка спостерiгається в Євросоюзi, де вона зазвичай асоцiюється з iнституалiзацiєю i розвитком наднацiональних основ.
Отже, iз створенням у 2005 роцi Пiвнiчноамериканського партнерства у сферi безпеки i процвiтання ми спостерiгаємо пiсля канадо-американського Автопакта 1965 року, ФТА, НАФТА i Декларацiї про «розумний кордон» спробу поглибити iнтеграцiю в iнших сферах - вiйськовiй, економiчнiй i соцiальнiй.
4
. Зовнiшньополiтичний курс Канади за уряду С. Харпера
обiцянках консерваторiв, згодом С. Харпер переглянув прiоритети i додав до них ативну дiяльнiсть на мiжнароднiй аренi.
Головним завданням С. Харпера полягало у налагодженнi вiдносин iз США, що не намагався зробити Ж. Кретьєн (лiберальний прем'єр-мiнiстр Канади у 1993-2003 роках) i що при всьому бажаннi не змiг досягти П. Мартiн (лiберальний прем'єр-мiнiстр у 2003-2006 роках). Насамперед С. Харпер збiльшив чисельнiсть канадських збройних сил i резервiстiв, пiдвищив витрати на оборону i безпеку понад те, що планували лiберали у своєму останньому бюджетi, забезпечив пролонгацiю канадського вiйськового контингенту в Афганiстанi спочатку до 2009 року, а потiм i до 2011 року, змiнив загальну атмосферу вiдносин iз США i особисто з президентом Б. Обамою.
Покращення вiдносин з головним стратегiчним союзником принесло Харперу дивiденди у виглядi урегулювання спору, який тривав п'ять рокiв (з 2001 по 2006 роки), про експорт канадської хвойної деревини на вигiдних для Канади умовах (США погодилися повернути канадським виробникам близько 4,3 млрд. дол., утриманих ними у виглядi антидемпiнгових i компенсацiйних мит) i низки iнших примирливих жестiв, якi послiдували з Вашингтона. Зокрема, держсекретар США К. Райс пообiцяла у майбутньому повiдомляти Оттаву про факти передачi тих чи iнших канадських громадян з подвiйним громадянством в руки властей країни їх походження (це вiдголоски «справи Махера Арара» - канадського громадянина сирiйського походження, арештованого як причетного до тероризму в Нью-Йоркському аеропорту i виданого без повiдомлення Канади Сирiї, де вiн був пiдданий катуванням; згодом звинувачення проти нього доведенi не були). Сам Харпер у важливiй зовнiшньополiтичнiй промовi 5 жовтня 2006 року дуже одверто пiдсумував те, що отримала Канада вiд нормалiзацiї вiдносин iз США: укладення iсторичної згоди щодо хвойних пиломатерiалiв; краще розумiння Вашингтоном канадської ролi у забезпеченнi енергетичної безпеки Пiвнiчної Америки; вдячнiсть на адресу Канади, висловленої держсекретарем США К. Райс з нагоди п'ятої рiчницi здiйснення терактiв 11 вересня 2001 року; вiдтермiнування конгресом запровадження рiшення щодо обов'язкової наявностi паспортiв в американцiв i канадцiв, якi перетинали сухопутний кордон США. В iнтерв'ю газетi «Калгарi хералд» американський посол в Канадi Д. Уiлкiнс заявив, що двостороннi вiдносини переживають ренесанс i що завдяки своїй полiтицi i особистим контактам з Бушем Харпер зумiв досягти дипломатичної гармонiї. За оцiнкою знавця канадського зовнiшньополiтичного життя К. Носсала, «канадо-американськi вiдносини зазнали помiтних змiн. Повнiстю змiнилася їхня атмосфера, а та напруга, яка характеризувала цi вiдносини з 2001 по 2006 рiк, щезла».
Помiтнi зрушення вiдбулися у близькосхiднiй полiтицi Канади i також у напрямку її зближення з позицiєю США. Вони, щоправда, розпочалися ще за П. Мартiна i змiцнилися за Харпера. Із усiх керiвникiв захiдних країн Харпер найбiльш однозначно i безкомпромiсно висловив пiдтримку Ізраїлю пiд час бомбардувань Лiвану у вiдповiдь на викрадення i вбивство солдатiв iзраїльської армiї бойовиками руху «Хезболлах», якi базувалися на пiвднi Лiвану. В iнтерв'ю, даному на борту лiтака, що летiв на самiт «великої сiмки» в Санкт-Петербург влiтку 2006 року, канадський прем'єр-мiнiстр назвав цi бомбардування «зваженою вiдповiддю» i, незважаючи на критику, яка за цим поелiдувала, у подальшому не вiдмовився вiд своїх слiв. Крiм цього. Харпер виявився єдиним канадським прем'р-мiнiстром, який не захотiв зустрiтися з керiвництвом Нацiональної ради з канадо-арабських ваiдносин, i, навпаки, двiчi виступив перед членами єврейської громади Канади. Окрiм цього, за консерваторiв Канада стала першою країною, що припинила надавати допомогу Палестинськiй автономiї пiсля того, як там в сiчнi 2006 року на парламентських виборах отримав перемогу рух «Хамас», який на Заходi вважається терористичною органiзацiєю.
Свiй перший зарубiжний вiзит С. Харпер несподiвано для багатьох здiйснив в Афганiстан, де з 2001 року перебуває канадський вiйськовий контингент. Як правило, свої першi зарубiжнi вiзити у повоєнний перiод канадськi прем'єри здiйснювали до США. Оглядачi мали можливiсть, коментуючи вiдвiдини Харпером Афганiстану, вiдзначити вдалiсть такого вибору: вiн вразив не тiльки канадську громадськiсть, але i адмiнiстрацiю США, яка розцiнила його як сигнал того, що Канада розпочинає серйозно ставитися до своїх вiйськових i союзницьких зобов'язань. До того ж про афганську мiсiю Харпер говорить як про «канадську вiйну» на противагу лiбералам, якi прийняли рiшення про введення туда вiйськ i якi робили акцент на те, що дислокацiя санкцiонована ООН i що канадськi содати i офiцери розташованi там з вiйськовиками iз двох десяткiв iнших держав.
Спостерiгачi звернули увагу на те, що канадський прем'єр-мiнiстр не ставиться з пiєтетом до Китаю як свiтової держави XXI сторiччя. Вiн iнкримiнує йому порушення прав людини. Зате з пiєтетом ставиться до Японiї. Достатньо сказати, що перший мiнiстр закордонних справ в урядi Харпера П. Маккей прийняв посла КНР в Канадi тiльки через дев'ять мiсяцiв пiсля сформування консервативного кабiнету. Приблизно у той же самий час КНР вiдвiдав i перший член його уряду (ним був мiнiстр сiльського господарства Ч. Строл). У серпнi 2008 року Харпер на вiдмiну вiд багатьох iнших голiв держав i урядiв навiть не поїхав до Пекiна на вiдкриття лiтнiх
Олiмпiйських iгор. Це очевидно контрастує з тим значеннями, яке традицiйно (у всякому випадку з часiв П. Трюдо, який насмiлився у 1970 роцi - на пiвтора роки ранiше США - встановити з КНР дипломатичнi вiдносини) надають зв'язкам з Китаєм лiберали. Нагадаємо, що Кретьєн двiчi з великим успiхом привозив до Китаю чисельнi торговельно-економiчнi делегацiї у винайденому ним форматi «Збiрна Канади». П. Мартiн особливо видiляв так звану групу БРІК (абревiатура, складена з перших букв назв Бразилiї, Росiї, Індiї i Китаю), яку вважав найперспективнiшою у XXI сторiччi i контакти з якою планував розвивати прискореними темпами.
незважаючи на санкцiоноване лiбералами приєднання до Кiотського протоколу (пiдписаний Канадою у 1997 роцi, ратифiкований у 2002 роцi), роздiлило скептицизм США (взагалi вони вiдмовилися його пiдписувати) щодо можливостi реалiзацiї вказаних так цiлей у встановленi термiни через негативний вплив на економiчне зростання - чи не перший випадок, коли Канада вiдмовляється вiд власних мiжнародних зобов'язань. При обговореннi екологiчної проблематики на зустрiчi «великої сiмки» в Японiї в липнi 2008 року Канада i США виступили єдиним фронтом проти європейських держав i домоглися згоди останнiх на те, що взяття промислово розвиненими країнами на себе зобов'язань щодо скорочення викидiв парникових газiв не буде мати сенсу без пiдтримки з боку Китаю та Індiї.
В унiсон з американцями Канада дiє i у Латино-Карибськiй Америцi. Напевно, невипадково лiнiя Харпера на прiоритетний розвиток вiдносин iз сусiдами, на змiцнення тилiв, узгоджуєтьтся зi змiнами у зовнiшнiй полiтицi Вашингтона, пiдтвердженням яких стали березневi (2007 рiк) вiдвiдини Буша п'ятьох лояльних країн регiону. Вашингтон врахував уроки минулого, коли пiсля 11 вересня 2001 року вiн ослабив увагу до Латино-Карибської Америки i зiткнувся з приходом до влади там низки полiтикiв, якi сповiдували лiвi i одверто антиамериканськi погляди. Виявилось, що кориснiше (i дешевше) надавати цим країнам допомогу i пiдтримувати з ними нормальнi взаємини, нiж пожинати плоди своєї власної неуваги.
Поїздка Харпера, яка вiдбулася влiтку 2007 року, мала на метi вiдвiдини чотирьох країн, одна з яких - Колумбiя - спiвпала з маршрутом американського президента Дж. Буша. Окрiм Колумбiї, голова уряду Канади вiдвiдав Чилi, де прийняв участь в урочистостях з нагоди 10-рiчного ювiлею двостороннього канадо-чилiйської Угоди про вiльну торгiвлю, Барбадос - важливий офшор з високою концентрацiєю прямих канадських капiталовкладень, i Гаїтi - своєрiдний полiгон для апробацiї нових канадських технологiй з експорту демократiї i «гарного управлiння».
спiльноти i Домiнiканською Республiкою, i продовжив їх з четвiркою центральноамериканських країн - Сальвадором, Гватемалою, Гондурасом i Нiкарагуа.
Нюанси спостерiгаються i у тлумаченнi консерваторами термiну «мультилатералiзм». Якщо лiберали одверто пишалися членством Канади практично у всiх значимих мiжнародних i регiональних органiзацiях, а також елiтних клубах, то консерватори вiддають перевагу i говорять про свою зацiкавленiсть участi вже не у всiх пiдряд спiвтовариствах, а лише в «ефективних багатостороннiх органiзацiях». Загалом Харпер демонструє персонiфiковану зовнiшню полiтику, атрибутом якої є наполегливiсть, навiть агресивнiсть. Дехто пише про його «принциповий пiдхiд». На вiдмiну вiд лiбералiв, якi вважали миротворчiсть майже головним призначенням канадських збройних сил, лiдер консерваторiв робить акцент на «бойову складову» канадського контингенту в Афганiстанi. А замiсть обтiчних формулювань i розмов про цiнностi на перший план виходять чiтко прорахованi iнтереси. Його промови мiстять такi слова, як «сила, натиск, твердiсть».
поворот до так званої «високої полiтики», пiд якою розумiється безпека i вiйськово-полiтичнi стосунки мiж державами (на вiдмiну вiд «низької полiтики» - економiки, соцiальної сфери, демографiї, екологiї). Звiдси випливає логiчне продовження - «тверда влада», вiйськова сила необхiднi для досягнення зовнiшньополiтичних цiлей. Як заявив сам Харпер в Канадському клубi в Оттавi 6 лютого 2007 року, «Канада потребує сильної зовнiшньої полiтики, визначеної ситауцiєю, яка склалася пiсля 11 вересня 2001 року, i буде продовжувати нарощувати cвою вiйськову потугу, братиме участь в реконструцiї Афганiстану i боротиметься з рухом «Талiбан».
Лiтература:
1. Бережков В. М. Страницы дипломатической истории 4-е. изд –М., 1987 611с.
2. Вторая мировая воина в воспоминаниях. –М., 1990. 551с.
3. Говард М. Большая стратегия. Август 1942 – сентябрь 1943. –М., 1980. 464 с.
4. Год кризиса 1938-1939. Документи и материалы. –М., 1990. Т. 1-2.
5. Грушевский М. С. На порозi нової України. –К., 1991. 120 с.
6. Документи и материалы кануна второй мировой войны 1937-1939. –М., 1981. Т. 1-2.
7. Ефимов Г. К. Устав ООН: инструмент мира. –М., 1986. 131с.
8. Иллюхин Р. М. Лига Наций 1919-1939. –М., 1962.
10. История международных отношений и внешней политики СССР 1917-1987. –М., 1987. Т. 1-2.
11. Крылов С. Б. История создания ООН. –М., 1960. 343 с.
12. Ллойд Джордж. Правда о мирных договорах. –М., 1957. Т. 1-2.
14. Майский И. М Воспоминания советского дипломата 1925-1945. –М., 1987. 711с.
15. Алатри П. Происхождение фашизма –М., 1961. 461с.
18. Желев Ж. Фашизм. Тоталитарное государство. Перевод с болгарского –М., 1991. 391с.
19. Забастовочная борьба трудящихся. Конец XIX – 70-е годы XX ст. Статистика 391с.
|
