Європейський Союз та його iсторичнi коренi
Змiст
Вступ
Висновок
Список використаної лiтератури
Вступ
Євросоюз - це не держава, що має замiнити iснуючi держави, i вiн також значно бiльший за будь-яку мiжнародну органiзацiю. Країни, що входять до його складу, заснували спiльнi iнституцiї, яким було делеговано частину їхнiх суверенних повноважень, завдяки чому стало можливо демократично приймати рiшення з конкретних питань, якi становлять спiльний iнтерес, на європейському рiвнi. Європейський Союз створив спiльну валюту, динамiчний спiльний ринок, в якому люди, послуги, товари i капiтал пересуваються вiльно. Вiн намагається зробити так, щоб внаслiдок соцiального прогресу та справедливої конкуренцiї якомога бiльше людей могли скористатися перевагою спiльного ринку.
iнтеграцiї.
Інтеграцiя - була єдиною вiдповiддю, яку знайшли європейськi полiтики та дипломати 50-их рокiв XX сторiччя. В перiод 1945-950 рокiв кiлька мужнiх державних дiячiв, серед яких - Конрад Аденауер, Вiнстон Черчiлл, Алкiд де Гаспер i Роберт Шуман почали переконувати свої народи увiйти у нову еру. У Європiї мав панувати новий порядок, заснований на спiльних iнтересах її народiв i нацiй, який би забезпечувався угодами, що гарантують владу закону та рiвнiсть мiж усiма країнами.
У травнi 1950 року в Парижi мiнiстром закордонних справ Францiї Робертом Шуманом було запропоновано новий план часткової економiчної iнтеграцiї (iдея була висунута Жаном Моне).
9 травня 1950 - пiдписано Декларацiю Роберта Шумана, яка пропонує створення органiзацiї, що контролює видобування вугiлля та виробництво сталi в ФРН та Францiї. Отже, 9 травня святкують зараз як День Європи.
План Шумана та Моне був реалiзований 18 квiтня 1951 року, коли було пiдписано Паризький Договiр про створення Європейського Спiвтовариства Вугiлля i Сталi, який набрав чинностi в липнi 1952 р. Договiр був пiдписаний на термiн 50 рокiв. Членами нової органiзацiї стали: Францiя, ФРН, Італiя, Голландiя, Бельгiя та Люксембург [9, 21].
Органами Європейського Спiвтовариства Вугiлля i Сталi стали:
Рада Мiнiстрiв;
Суд.
пiдписано Конвенцiю про спiльнi для трьох Спiвтовариств iнституцiй, ними були: Парламентська асамблея (Європейський Парламент) та Європейський Суд. Крiм того, кожне Спiвтовариство мало власнi iнституцiї.
8 квiтня 1965 - пiдписано Угоду про злиття, виконавчих органiв трьох Спiльнот. ЄСВС, ЄЕС та Євроатом “отримали" спiльнi Раду i Комiсiю.
" у справi внутрiшнього ринку. Цей документ, разом iз пiдготовленими доповiдями вищезгаданих комiтетiв, став основою для Єдиного Європейського Акту (ЄЄА), пiдписаного в лютому 1986 р., який модифiкував Римськi Договори i подав програму переходу до 1993 року до єдиного внутрiшнього ринку, який базуватиметься на 4 свободах:
вiльний рух осiб,
вiльний рух капiталу,
Роздiл 1. Європейський союз та його iсторичнi коренi
Європейський Союз (The European Union) - iнтеграцiйне об’єднання 27-ми країн на основi спiльних людських i демократичних цiнностей, яке має на метi досягнення стабiльностi, миру та процвiтання. ЄС є унiкальним мiжнародним утворенням, адже його держави-члени заснували спiльнi iнституцiї та делегували їм певну частку свого суверенiтету для того, щоб можна було демократично, на загальноєвропейському рiвнi ухвалювати рiшення з конкретних питань, якi становлять загальний iнтерес. Членами Євросоюзу на сьогоднi є: Австрiя, Бельгiя, Болгарiя, Велика Британiя, Грецiя, Данiя, Естонiя, Ірландiя, Іспанiя, Італiя, Кiпр, Латвiя, Литва, Люксембург, Мальта, Нiдерланди, Нiмеччина, Польща, Португалiя, Румунiя, Словаччина, Словенiя, Угорщина, Фiнляндiя, Францiя, Чехiя, Швецiя. Країнами-кандидатами наразi визнанi Македонiя, Туреччина й Хорватiя.
1967 рiк знаменується злиттям трьох спiвтовариств (ЄОВС, ЄЕС, Євроатому) в єдине Європейське спiвтовариство. У 1973 роцi набула чинностi Угода про вiльну торгiвлю мiж ЄЕС i ЄОВС з одного боку та країнами Європейської асоцiацiї вiльної торгiвлi - з iншого. У 1979 роцi завершився процес створення Європейської Валютної Системи (ЄВС), запроваджено ЕКЮ. Введення ЕКЮ мало зменшити коливання валютних курсiв, витiснити з мiжнародних розрахункiв долар США, стимулювати подальший розвиток iнтеграцiйних процесiв через забезпечення передумов формування єдиного валютного ринку ЄС.
У 1985 роцi пiдписано програму подальшого розвитку Європейського спiвтовариства i перетворення його в Європейський Союз (“Європа без кордонiв”), а потiм i досягнення цiлковитої iнтеграцiї. У 1992 роцi укладена угода мiж ЄС i Європейською асоцiацiєю вiльної торгiвлi (ЄАВТ) про створення Європейського Економiчного Простору (ЄЕП). Цього ж року прийнято Маастрихтську угоду, суть якої характеризувала новий якiсний етап в еволюцiї ЄС - усунення дiючих обмежень вiльного руху капiталу в Португалiї та Грецiї.
З 1 листопада 1993 р. Європейське спiвтовариство перейшло в нову стадiю економiчної iнтеграцiї. За рiшенням держав та урядiв країн-членiв, органiзацiя набула офiцiйної назви - Європейський Союз. У межах ЄС планується також перехiд до полiтичної iнтеграцiї - створення нової наддержави конфедеративного або федеративного типу. Поступово ЄС набуває рис єдиної державностi, контури якої проявляються в економiцi, полiтицi й соцiальнiй сферi.
1 сiчня 2002 року з метою покращення умов для спiвпрацi в межах Європи та зниження витрат, пов'язаних iз обмiном нацiональних валют, запроваджено єдину європейську валюту - євро [4, 14].
Роздiл 2. Органiзацiйна структура
ЄС
Органiзацiйна структура ЄС побудована за принципом розподiлу законодавчої, виконавчої та судової функцiй. До основних органiв ЄС належать:
Рада мiнiстрiв ЄС;
Європейська Рада;
Іншi iнституцiї ЄС:
Суд аудиторiв;
Європейський омбудсман;
Статистичний офiс Європейських спiвтовариств (Євростат);
Економiко-соцiальний комiтет (EcoSos);
Комiтет регiонiв;
Європейський iнвестицiйний банк;
Європейський центральний банк.
тощо [3, 12].
Європейська Комiсiя є виконавчим органом ЄС. Її склад розглядається та ухвалюється Європарламентом, тому кожний з членiв ЄК має повноваження впродовж 5-рiчного термiну. Як представник колективного органу, кожний член ЄК патронує один або кiлька напрямiв дiяльностi ЄС. Маючи право iнiцiативи, ЄК зобов'язана подавати пропозицiї щодо нових законiв Євросоюзу. Такi пропозицiї вона висуває пiсля активних консультацiй, але не на основi iнтересiв окремих регiонiв чи країн ЄС, а базуючись на власному уявленнi про доцiльнiсть того чи iншого рiшення для ЄС та його громадян. Європейська Комiсiя виступає iз законодавчими iнiцiативами тiльки в тих галузях, де для ефективних дiй Євросоюз має кращi можливостi, нiж окремi його члени.
Європейська Комiсiя спецiалiзується на захистi угод Євросоюзу, забезпеченнi застосування державами-членами законодавства ЄС. У тих випадках, коли держави-члени порушують або не застосовують закони ЄС, Комiсiя може вжити вiдповiднi санкцiї, включаючи передачу справи до Європейського Суду. ЄК здiйснює контроль за використанням субсидiй, якi видiляються урядами окремих країн власним галузям промисловостi, а також за наданням дозволiв на державну допомогу в разi, коли це не заборонено законодавством ЄС.
Крiм того, на ЄК поширюються обов’язки виконавчого органу, який вiдповiдає за практичне втiлення полiтики ЄС. Для цього ЄК надiлена суттєвими власними повноваженнями i правом прийняття рiшень у рiзних галузях, зокрема аграрнiй, торговельнiй, транспортнiй тощо. Крiм того, ЄК керує фiнансами ЄС - бюджетом та роботою рiзноманiтних фондiв i програм ЄС, включаючи тi, що стосуються допомоги країнам, якi не входять до Євросоюзу.
Європейський парламент - представницький орган, що обирається з 1979 року прямим загальним голосуванням громадян усiх держав-членiв ЄС один раз на п’ять рокiв. За кожною державою-членом закрiплюється фiксована кiлькiсть депутатських мiсць (вiдповiдно до чисельностi населення країни) [5, 44].
Функцiї Європарламенту дещо вiдрiзняються вiд функцiй нацiональних парламентiв. Так, Європарламент не обирає уряд. Це пов’язано з тим, що на рiвнi ЄС не iснує структури, яка може вважатись урядом у повному розумiннi цього слова.
Проте Європарламент впливає на формування Європейської Комiсiї, оскiльки Голова Комiсiї призначається урядами держав-членiв тiльки пiсля консультацiї з Європарламентом. Крiм того, кандидатури як голови, так й iнших членiв Комiсiї, затверджуються Європарламентом.
Європарламент виконує законодавчу, дорадчу та наглядову функцiї, приймає рiшення, узгоджує полiтичнi iнiцiативи, здiйснює демократичний контроль. Для виконання цих функцiй в Європарламентi створено 19 комiтетiв.
Комiсiї. Рiшення Європейської Ради не мають обов’язкової сили, проте вони дають полiтичний iмпульс та визначають основнi орiєнтири подальшого розвитку Євросоюзу. Зважаючи на високий рiвень влади, яку мають у своїх країнах глави держав та урядiв, Європейська Рада стала органом, до якого можуть звернутися Рада Мiнiстрiв ЄС та Європейська Комiсiя з особливо складних питань, що не вирiшуються в межах звичайної процедури ЄС [7, 32].
Рада мiнiстрiв ЄС є органом прийняття остаточних рiшень. У її роботi беруть участь представники держав-членiв на рiвнi глав профiльних мiнiстерств. На вiдмiну вiд нацiональних рад мiнiстрiв, Рада мiнiстрiв ЄС є не виконавчим, а законодавчим органом. Рiшення Ради мiнiстрiв є обов’язковими. Разом з установчими документами цi рiшення утворюють право ЄС.
освiти тощо. Мiнiстри країн ЄС у рiзний спосiб пiдзвiтнi парламентам своїх країн. Проте тi рiшення, якi вони приймають у складi Ради мiнiстрiв ЄС, не можуть бути змiненi окремими країнами. Як правило, законодавчi акти ЄС мають форму постанов i директив. Першi є обов'язковими для виконання i стають частиною нацiональних законодавств. Директиви також є обов’язковими, але вони лишають за державами право вибору методiв виконання.
Висновок
Отже, iснує три головнi законотворчi iнституцiї ЄС: Європейський Парламент, який представляє громадян ЄС i безпосередньо ними вибирається Рада Європейського Союзу, яка представляє країни-члени ЄС Європейська Комiсiя, яка представляє iнтереси Союзу в цiлому.
"Інституцiйний трикутник", що утворюється Комiсiєю, Радою та Парламентом доповнюється ще двома iнституцiями - Судом Європейського Союзу та Судом Аудиторiв, а також п’ятьма iншими європейськими органами. На додаток було засновано ще 19 спецiалiзованих агенцiй, якi займаються, зокрема, технiчними, науковими та питаннями управлiння. „Інституцiйний трикутник" виробляє полiтику та закони (директиви, законодавчi акти та рiшення), чиннi на всiй територiї ЄС. Саме Комiсiя пропонує новi законопроекти ЄС, але Парламент i Рада затверджують їх. Європейський Суд слiдкує за втiленням європейського законодавства, а Суд Аудиторiв (чи Рахункова Палата) перевiряє фiнансування дiяльностi Союзу.
П'ять iнших органiв ЄС, якi доповнюють систему:
Комiтет з економiчних i соцiальних питань представляє громадянське суспiльство i обидвi сторони виробництва;
Європейський Центральний Банк вiдповiдає за європейську монетарну полiтику;
Європейський Інвестицiйний Банк фiнансує проекти ЄС;
Європейський Омбудсмен захищає громадян i органiзацiї ЄС вiд порушень в адмiнiструваннi [5, 42].
Список використаної лiтератури
1. Анiловська Г. Європейський союз. // Фiнанси України. - 2004.
3. Будкiн В. Проблеми i перспективи спiвробiтництва мiж Європейським союзом та Україною // Економiка України. - 2007.
4. Вовчак В., Висоцький К., Лiтошенко Н., Дубiнчак О. Європейський союз. Науково-практичний збiрник матерiалiв. - К.: Мiнекономiки України, CDG, 2000.
5. Вплив розширення ЄС на Україну // Нацiональна безпека i оборона. - 2001. - №11.
6. Губський Б. Європейський вектор iнтеграцiйної полiтики // Економiка України. - 2003.
7. Европейский союз: Справочник - путеводитель / Под ред. О. В. Буториной, Ю. А. Борко, И. Д. Иванова. - 2-е изд. - М.: Издат. Дом "Деловая литература", 2003.
8. Копiйка В. В., Шинкаренко Т.І. Європейський Союз: заснування i етапи становлення. Навч. посiб. - К.: Ін Юре, 2001.
9. Розвиток взаємної торгiвлi країн Європейського Союзу в умовах поглиблення iнтеграцiйних процесiв: Автореф. дис. канд. екон. наук: 08. 05. 01/В. П. Пiсоцький; Ін-т свiт. економiки i мiжнар. вiдносин НАН України. - К., 2000.
10. Теоретичний та практичний вимiри розширення Європейського Союзу: Автореф. дис. д-ра полiт. наук: 23. 00. 04/В. В. Копiйка; Київ. нац. ун-т iм. Т. Шевченка. - К., 2004.
| 
