Геополітична і геоекономічна складові розвитку сучасної Японії

Геополiтична i геоекономiчна складовi розвитку сучасної Японiї Курсова робота з теми: Геополiтична i геоекономiчна складовi розвитку сучасної Японiї План ВСТУП РОЗДІЛ 1. АНАЛІЗ ГЕОПОЛІТИЧНИХ ЦІЛЕЙ І НАПРЯМКІВ ЯПОНІЇ ДО 90-Х РОКІВ ХХ ст. Роздiл 2. НОВІ ОРІЄНТИРИ ГЕОПОЛІТИЧНОГО І ГЕОЕКОНОМІЧНОГО КУРСУ СУЧАСНОЇ ЯПОНІЇ 2. 1 Доктрина Коїдзумi 2. 2 Участь Японiї в мiжнародних органiзацiях 2. 3 Новi контури економiчної взаємодiї 2. 4 Реорганiзацiя i переозброєння Сил Самозахисту СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ВСТУП Останнє десятилiття ХХ-го сторiччя i перше десятилiття ХХІ-го сторiччя показали iстотнi змiни в свiтовiй системi. Цi змiни вплинули, фактично, на всi аспекти життя мiжнародного суспiльства. Загалом, вони вiдомi як процес глобалiзацiї, який приводить до безпрецедентної взаємодiї i взаємозв'язку економiчних, соцiальних i культурних зв'язкiв серед рiзних країн, таких як вiльний рух товарiв, капiталу i робочої силi через нацiональнi кордони, створення мiжнацiональних корпорацiй i мiжнародних органiзацiй. Звичайно, всi цi подiї певною мiрою впливають на життя будь-якої держави або регiону. Кожна нацiя, яка з'єднана багатьма видимими i невидимими нитками з iншими, не завжди дiє, виходячи зi своїх нацiональних iнтересiв, їй доводиться озиратися на все мiжнародне суспiльство. Сучасне положення Японiї, її полiтична роль в свiтi абсолютно не вiдповiдають досягнутiй економiчнiй потужностi країни. Полiтичнi умови, нав'язанi Японiї США пiсля поразки у вiйнi 1941-1945 рр., значно обмежують її свободу у виробленнi власної внутрiшньої i зовнiшньої полiтики, у виборi геополiтичного шляху. На Японiю мала вплив як Азiатська криза в кiнцi ХХ-го сторiччя, так i внутрiшня структурна криза. Це стосується i геостратегiчних вiдносин Країни висхiдного сонця як в свiтi, так i з її найближчими сусiдами. Дана обставина викликає настiйну необхiднiсть всебiчного аналiзу нових геополiтичних i геоекономiчних проектiв, розроблених Японiєю за останнiй перiод i якi стають основою її нових вiдносин в Пiвнiчно-Схiдному регiонi i свiтi. Це робить вельми актуальним аналiз сучасних проектiв Японiї, її мiсця i ролi в геостратегiчних планах провiдних країн свiту. Як об'єкт дослiдження виступає геополiтична i геоекономiчна складовi розвитку сучасної Японiї. Предметом дослiдження є iнтеграцiйнi процеси, якi вiдбуваються в сучаснiй Японiї як засiб досягнення своїх геополiтичних i геоекономiчних iнтересiв. РОЗДІЛ 1. АНАЛІЗ ГЕОПОЛІТИЧНИХ ЦІЛЕЙ І НАПРЯМКІВ ЯПОНІЇ ДО 90-Х РОКІВ ХХ ст. Японiя - острiвна країна, розташована на схiдному узбережжi Азiї, в пiвнiчно-захiднiй частинi Тихого океану. Зi сходу i пiвдня її омиває Тихий океан, з заходу - води Японського та Схiдно-Китайського морiв, а з пiвночi - Охотське море. Японський архiпелаг витягнутий дугою з пiвнiчного сходу на пiвденний захiд. Вiн складається з чотирьох великих островiв Хоккайдо, Хонсю, Сiкоку та Кюсю, якi складають 97% загальної площi архiпелагу, а також близько 7 тисяч дрiбних островiв. Особливiстю географiчного положення Японiї є те, що архiпелаг розташований далеко вiд Євразiйського континенту. Найближча вiдстань вiд острова Кюсю до пiвденного закiнчення Корейського пiвострова складає 190 км, що в чотири рази бiльше, нiж вiдстань мiж Флоридою i Кубою i бiльш, нiж в п'ять разiв бiльше вiдстанi мiж Англiєю i Францiєю. Материковий Китай i Японiю роздiляє Схiдно-Китайське море завширшки приблизно 800 км. В безпосереднiй близькостi вiд Японiї знаходиться росiйський Сахалiн, але ця територiя Сибiру завжди була малонаселеною. [3] Будучи великою економiчною державою, Японiя займає друге мiсце в свiтi по номiнальному ВВП i третє по ВВП, розрахованому по паритету купiвельної спроможностi. Японiя є четвертим по величинi експортером i шостим по величинi iмпортером. Це розвинена країна з дуже високим рiвнем життя (десяте мiсце по iндексу розвитку людського потенцiалу). В Японiї одна з найвищих очiкуваних тривалостей життя, в 2009 роцi вона складала 82,12 рокiв, i один з найнижчих рiвнiв дитячої смертностi. Японiя посiдає 10-е мiсце у свiтi за чисельнiстю населення, яке становить бiльш нiж 127 мiльйонiв осiб. Столиця країни, Токiо, нараховує бiльше 8 мiльйонiв мешканцiв (агломерацiя Великого Токiо нараховує бiльш нiж 30 мiльйонiв осiб i є найбiльшою в свiтi). яка використовується в цiлях самооборони i в миротворчих операцiях. Згiдноконституцiї, Японiя є унiтарною конституцiйною монархiєю. Головою держави є iмператор, але виконавча влада в країнi зосереджена в руках прем'єр-мiнiстра. З червня поточного року цю посаду посiдає Наото Кан. Законодавча влада належить Парламенту, який є одним iз найстарших демократичних iнститутiв Азiї. Оскiльки Японiя була першою країною свiту яка пiзнала жах ядерної вiйни, її сьогоднiшнiй уряд сприяє боротьбi за мир i руху роззброєнь[8]. сторiчним (аж до середини XIX столiття) перiодом її самоiзоляцiї. Гомогеннiсть не сприяє подоланню закритостi суспiльства i виражається в самоiдентифiкацiї японцiв як частинок єдиної держави («одна нацiя - одне серце (iккоку - iссин)»). Крiм того, в свiдомостi японського суспiльства закрiпилася традицiя оцiнки оточення країни крiзь призму «японоцентричностi». Розвиток капiталiстичних вiдносин в Японiї пов'язаний з епохою Мейдзi, революцiї, пiд час якої було повалено уряд сьогуната Токугава, який правив Японiєю впродовж 250-ти рокiв. Пiсля революцiї почався бурхливий процес знищення феодалiзму i побудови сучасного суспiльства. Був органiзований парламент. Уряд встав на шлях буржуазних соцiально-економiчних перетворень, почав шукати новi джерела сировини (Японiя нужденна на кориснi копалини, енергоресурси) i новi ринки збуту. Нащадки самураїв обернули свiй погляд на територiї найближчих сусiдiв: Корею, Китай i Росiю. За пiвстолiття країна стала провiдною державою в Тихоокеанському регiонi i значною силою у свiтовому масштабi. З iншого боку, в цю епоху почався японський мiлiтаризм i колонiальна експансiя, яка згодом привела Японiю до участi в Другiй свiтовiй вiйнi на сторонi країн Осi. 1. 2 Зародження капiталiзму в Японiї. Японський мiлiтаризм Полiтика Японiї, починаючи з епохи Мейдзi, але особливо в 30-i роки XX ст., вiдображала i вiдображає особливостi її географiчного i полiтичного положення. Острiвне розташування, перенаселенiсть, недолiк природних ресурсiв з одного боку, а з iншого - могутня промисловiсть, яка динамiчно розвивається, гостра потреба в сировинi i ринках збуту зумовили прагнення Японiї зайняти гiдне своєму потенцiалу мiсце пiд сонцем. На сьогоднiшнiй день Японiя прагне до цих же цiлей, використовуючи економiчнi засоби, але робить це ефективнiше, нiж в 30-40-i роки, коли була вироблена ставка на японський мiлiтаризм. Можна видiлити такi геополiтичнi iмперативи Японiї того часу: · Централiзацiя влади i внутрiшньої єдностi японських островiв. · Контроль над вдаленими територiями. · Встановлення контролю над стратегiчними морськими протоками, усунення погроз не тiльки з боку Кореї i Тайваню, а також з боку Сахалiну i Курильських островiв. [3] До 1874 року Японiя встановила свiй контроль над островами Рюкю, що вiдкрило шлях до Японiї з боку Схiдно-Китайського моря. З 1904 по 1905 рiк вона одержала перемогу у вiйнi з Росiєю i захопила Ляодунський пiвострiв, пiвденну частину Сахалiну та iншi територiї в Охотському морi. В 1910 роцi була анексована Корея, повнiстю встановлений контроль над островами Тайвань i Пенхулiдао. Таким чином першi три iмперативи були виконанi. Тепер Японський мiлiтаризм мiг рухатися в любому напрямку. Його цiлi носили перш за все економiчний характер. Індустрiалiзацiя метрополiї потрiбувала ресурсiв. Швидке зростання промисловостi Японiї хворобливо вiдбилося на мiзерних корисних копалинах. Потрiбно було все бiльше нафти, залiзної руди, вугiлля, каучуку. З iншого боку, швидко зростаюче населення, яке зросло з 30 мiльйонiв осiб в 1868р. до 60 мiльйонiв в 1926р., вимагало бiльше продовольства, чим Японiя спроможна була виробити. Японськi мiлiтаристи розумiли, що саме iснування розвиненої iмперiї гостро залежить вiд iмпорту i безпечних торговельних шляхiв. Тому в 1930 роцi Японiя повнiстю окупувала Маньчжурiю i глибоко проникла в Китай, експлуатуючи їх природнi ресурси i робочу силу. Але треба вiддати належне прозорливостi полiтикiв Країни висхiдного сонця. Вони реалiзували i наполегливо роблять це зараз – пан-азiйськую доктрину, проголошену ще в 1934 р. В нiй, зокрема, йшлося: Японiя вважає себе безпосередньо вiдповiдальною за мир i порядок на Далекому Сходi, нiяка iнша держава не має права здiйснювати експлуататорську полiтику на Далекому Сходi. Японiя протистоятиме будь-яким iноземним вчинкам в Китаї, якi вона визнає ворожими її власним iнтересам[6,290]. Захiдний свiт кипiв. Сполученi Штати, турбуючись про свої Тихоокеанськi територiї, особливо про Фiлiппiни, висунули Японiї ультиматум зупинити експансiю, погрожуючи нафтовим ембарго. В той час США забезпечувало 80% японської нафти [3]. Перед Японiєю проступив вибiр: зупинитися чи просуватись далi до багатої на нафту, але контрольовану голландцями Індонезiю. Завдавши удару голландцям i англiйцям, союзникам США, Японiя вступає у вiйну iз Сполученими Штатами. Це було болiсною геополiтичною дилемою: чи повинна Японiя йти до заключної стратегiчної цiлi, чи вiдступити, залишаючись на досягнутих цiлях. Японiя зробила свiй твердий вибiр i 7 грудня 1941р. вiроломно нанесла удар по головнiй базi американського флоту в Перл-Харборi. 1. 3 Японiя пiсля Другої Свiтової вiйни Поразка в Другiй свiтовiй вiйнi привела до втрати незалежностi й окупацiї Японiї Сполученими Штатами, позбавивши її фундаментальних стратегiчних цiлей. Керiвництво Японiї зiткнулось з необхiднiстю возз'єднання розiрваною вiйною нацiї. Треба було знайти робочi мiсця для 6-ти мiльйонiв вiйськових i цивiльних осiб, якi повертались в країну з Азiї. Крiм того, в Японiї було вже понад 7 мiльйонiв безробiтних [2, 118]. В перiод окупацiї Японiя виживала за рахунок матерiальної i фiнансової допомоги Сполучених Штатiв, якi забезпечили Японiю продовольством i фiнансовими ресурсами. (дзайбацу) такi, як Мiцуi, Мiцубiсi, Сумiтомо, Ясуда, прийнятi антимонопольнi закони. Починаючи з 1947р. Японiя офiцiйно змiнила свою назву - з «Велика Японська iмперiя» на «Державу Японiя», була проведена конституцiйна реформа i здiйснений перехiд до системи парламентської демократiї. Японiя вiдмовилася також вiд застосування вiйськової сили як засобу вирiшення мiжнародних проблем, проголосила пацифiзм базовим принципом своєї зовнiшньої полiтики. Японiя позбулась права створювати власнi сухопутнi вiйська, флот i вiйськово-повiтрянi сили, щоб виключити в майбутньому будь-яку японську загрозу американським стратегiчним iнтересам в Тихому океанi [3]. В 1952р. пiдписання Сан-Франциського мирного договору вiдновило суверенiтет Японiї. За цим договором Японiя вiдмовлялася вiд своїх колонiальних володiнь, Пiвденного Сахалiну, Курильських островiв, Пiвденного Тихоокеанського мандату, претензiй на Антарктиду, островiв Спратлi, Парасельських i Пескадорських островiв. В той же час, згiдно з договором, Японiя не втрачала острова Лiанкур (пiзнiше оголошенi Пiвденною Кореєю своєю територiєю), через що японський уряд вважає їх своєю територiєю. Пiсля пiдписання договору окупацiя Японiї закiнчилася i вона знов стала суверенною державою. Одночасне укладення японо-американського договору про гарантiї безпеки, по якому країна стала союзником США i надала їм право створювати на своїй територiї вiйськовi бази i мiстити необмеженi вiйськовi угрупування, фактично заклало основи концепцiї нацiональної безпеки Японiї, яка отримала найменування доктрини Йосида (по iменi прем'єр-мiнiстра Японiї i голови Лiберальної партiї в 1946-1954рр. Йосиди Сiгеру). Доктрина Йосида заклала генеральний напрямок пiслявоєнної полiтики нацiональної безпеки Японiї, який передбачає прискорений економiчний розвиток, рiзке обмеження вiйськових витрат i тiсний союз з США. Це була доктрина економiчного нацiоналiзму (практичного нацiоналiзму), основною метою якої був розвиток японської економiки пiд американською ядерною парасолькою. i Тайвань входили до сфери американських iнтересiв). Таким чином, пiсля пiдписання договору про безпеку в 1960р., Вашингтон вiдновив Японiї три геополiтичнi цiлi. Доктрина Йосида покликана переслiдувати четвертий геополiтичний iмператив - придбання матерiальних ресурсiв i сировини без вiйськового втручання. Основною геополiтичною моделлю Японiї в перiод дiї доктрини Йосида стало поєднання «Сумiсного азiяцентризма» (у вiйськово-полiтичнiй сферi) i чистого «азiяцентризма» в економiчнiй сферi. Японський «азiяцентризм» розвивався на шляху рiзних варiантiв створення «Тихоокеанського об'єднання» при лiдируючiй економiчнiй i полiтичнiй ролi Японiї. Ця iдея була сформульована ще на початку ХХ столiття як «велика Схiдно-Азiйська сфера процвiтання», в центрi якої знаходилися Японськi острови – «метрополiя» - навколо яких у формi концентричних кругiв утворювалися «пiвнiчний i пiвденний простори», багатi мiнеральною сировиною. Пiд час Другої Свiтової вiйни саме це бачення лежало в основi стратегiчних планiв ведення вiйни на Тихому океанi. Японiю на оплот капiталiзму в Схiднiй Азiї на противагу комунiстичнiй iдеї. Перший крок був направлений на вiдновлення японської iндустрiї. Гiгантськi дзайбацу, такi, як Мiцубiсi, Мiцуi i Сумiтомо були реформованi в кейрецу (групи компанiй). Виникли новi iндустрiальнi групи. Японський уряд i промисловiсть скористались можливiстю вiдродження з завзяттям. Реальний ВНП досяг довоєнного рiвня в 1951р., а рiвень споживання на душу населення в 1953р. До 1955р. всi економiчнi показники були перевищенi i країна приступила до подальшого розвитку. В 1950-60 роки країна обходилась без iмпорту сировини для своєї промисловостi. Основним двигуном зростання були внутрiшнє споживання i зростаючi капiталовкладення. До того ж в другiй половинi 50-х рокiв в Японiї почався «бум споживання», тобто зрiст попиту на зовсiм новi для того часу товари - пилососи, холодильники, телевiзори i поступово автомобiлi. Крiм того, в перiод 60-х рр. значно зрiс вiйськовий потенцiал країни, нацiлений на заслон СРСР i Китаю вiд експансiї в АТР. Так, з опорою на вiйськово-технiчну допомогу США були наново створенi значнi сухопутнi сили (5 польових армiй i 13 дивiзiй), а також основи оборонної промисловостi i фактично дозволило створити сучаснi ВМС. В цiлому, доктрина Йосида була основою для проведення класичного варiанту полiтики нацiональної безпеки. повне становлення важкої i хiмiчної галузей, якi володiють набагато бiльшими чим легка промисловiсть впливом на зростання iнших галузей. приблизно 8-10%. Швидке економiчне зростання Японiї забезпечили багато чинникiв: орiєнтацiя на досягнення науково-технiчного прогресу у сферi нової технiки, технологiї, органiзацiї виробництва i менеджменту, виняткова працьовитiсть народу, боротьба за високу якiсть виробленої продукцiї, жорстка економiя. Цi i iншi чинники зумовили «японське економiчне диво» i дозволили острiвнiй державi до кiнця 80-их рокiв XX ст. зайняти друге мiсце в свiтi (пiсля США) по виробництву ВВП. Якщо прийняти валове накопичення основного капiталу в США за 100%, то в Європi воно складає 75-85%, в Росiї - 9%, а в Японiї - 136%[6,292]. Валове накопичення капiталу - це прибуток пiдприємств, вiльнi кошти банкiв, приватних осiб. Якщо цих коштiв забагато, то цiна товару знижується. Тодi кредит стає дешевим, йде швидке вiдтворення прибутку на вкладений капiтал, економiка бурхливо розвивається. Із зростанням японської економiки, зростає її потреба в зовнiшнiх джерелах сировини. З кiнця 70-х - початку 80-х рокiв японська економiка Японiї вступила на шлях iнтернацiоналiзацiї. Її основою став iнтенсивний експорт капiталу за межi країни. Створюючи дочiрнi пiдприємства, перш за все, в азiатських країнах, купуючи тут сировину, використовуючи мiсцеву робочу силу, випускаючи продукцiю головним чином середнього технологiчного рiвня, i iмпортуючи її назад в Японiю, японський капiтал почав поступово переходити до горизонтального типу участi в мiжнародному розподiлi працi. Сюди ж, в азiатськi країни значною мiрою почали переводитися i деякi структурно хворi i трудомiсткi галузi японської промисловостi (текстильна, чорна металургiя, суднобудування, нафтохiмiчна i iн.). Почала створюватися i наростати взаємозалежнiсть економiк Японiї i сусiднiх азiатських країн вже на якiсно новому рiвнi. Проте ця взаємозалежнiсть носила асиметричний характер, оскiльки на її «вершинi» дiяли японськi пiдприємства. В подiбнiй ситуацiї не доводилося говорити про якiсно рiвноправнi економiчнi вiдносини, взаємопереплетення капiталiв, технологiй i iнших ресурсiв. Токiйськi iнвестицiї почали йти в тих же напрямках, що i вiйськовi завоювання початку ХХ сторiччя: Пiвденна Корея, Тайвань, Гонконг, країни Пiвденно-Схiдної Азiї, а з 1979р. i Китай. В Пiвденно-Схiднiй Азiї Японiя отримала доступ до тих самих джерел енергiї, яких вона добивалася в ходi Другої Свiтової вiйни. Вона затвердила свiй економiчний вплив в Схiднiй Азiї через розширення кейрецу, забезпечення офiцiйної допомоги розвитку (ОДР), надання прямих iнвестицiй, формуючи сильнi мiжурядовi i особистi зв'язки. Іншими словами, Японiя в значнiй мiрi досягла свого четвертого геополiтичного iмперативу економiчної безпеки в 1970-80-х роках використовуючи полiтику економiчного нацiоналiзму. До кiнця 1980-х рокiв Радянський Союз поступово втратив свою роль великої держави. Реальна зовнiшня загроза з боку СРСР фактично перестала iснувати. Її мiсце займає Корейський пiвострiв i Китай, а також проблеми нерозповсюдження ядерної зброї i iншi транснацiональнi погрози. На початку 1990-х рокiв Японiя стала вiдставати в прийняттi рiшень по своїм фундаментальним стратегiчним iнтересам, а економiка Японiї почала давати помiтнi збої. Вслiд за багатьма країнами Заходу i Пiвденно-схiдної Азiї, Японiя почала вповзати в смугу депресiї. Почалося повiльне i хворобливе зниження виробництва товарiв i послуг. Темпи зростання економiчного розвитку топталися близько 2%. Дефiцит енергiї економiчного зростання, кримiналiзацiя виробництва, перенасичення ринку, хронiчне падiння курсу iєни свiдчили про те, що пiслявоєнне бурхливе економiчне зростання i пов'язаний з ним таке ж бурхливе зростання рiвня життя позаду. Японське «вiдчуття переваги» покотилося вниз. Про це говорять соцiологiчнi опити. Якщо в 1978 р. лише 15% японцiв вважали себе нещасним, то в 1998 р. їх число досягло 23%. Задоволених життям в 1998 р. було менше 47% з числа респондентiв[6,292]. Японiю наздоганяє могутнiй сусiд - Китай. Вiдношення валютних резервiв до ВВП падає з 25 до 17- 18%. Накопичення валютних резервiв, як наслiдок пiслявоєнного бурхливого економiчного зростання, до кiнця XX в. значно впало. Ця тенденцiя стала характерна для багатьох країн Азiї i Європи: Японiї i Кореї, Китаю i Тайваню, Італiї i ФРН. Японiю очiкувало так зване «Lostdecade» - втрачене десятилiття, в якому вона боролась з серiями дефляцiйних спадiв. Пiдвищення процентної ставки Центральним банком привело до того, що комерцiйнi банки почали скорочувати кредитування, посилюючи спад. Роздутi цiни на землi i акцiї впали за короткий час, знизивши вартiсть застави банкiвських кредитiв. Розмiр катастрофи був величезним. Сукупна втрата у вартостi акцiй склала 5 трлн. USD, i ще 5 трлн. USD. був втрачений у вартостi землi, що у результатi досягло розмiрiв ВНП Японiї за два роки, хоча рiвень життя бiльшостi японцiв майже не постраждав. Вони лише втратили прибутки вiд «мiхура», який лопнув. Рушiйнi сили японської економiки, млрд. ¥ 1975р. 1980 р. 1985 р. 1995 р. Приватне внутрiшнє споживання 143,400 173,354(рост – 20,9%) 202,226(16,7%) 250,760(24,0%) Експорт 16,545 41,956(42,8%) 41,457(– 1,2%) 41,531(0,2%) Приватнi iнвестицiї на обладнання i устаткування 30,292 52,689(34,8%) 85,418(62,1%) 76,624(– 10,0%) Закiнчуючи перший роздiл курсової роботи можна зробити наступнi висновки: 1. Геополiтичними напрямками розвитку Японiї до кiнця ХХ сторiччя були: · Контроль над вдаленими територiями. · Встановлення контролю над стратегiчними морськими протоками, усунення погроз не тiльки з боку Кореї i Тайваню, а також з боку Сахалiну i Курильських островiв. 2. Вiдродження Японiї пiсля Другої Свiтової вiйни вiдбулося при безпосереднiй допомозi Сполучених Штатiв, якi були зацiкавленi в створеннi оплоту капiталiзму в АТР на противагу комунiстичнiй iдеї. 3. Японiя добилася пiсля Другої свiтової вiйни найвищих в свiтi темпiв розвитку промисловостi i сiльського господарства, приросту товарiв i послуг за рахунок доступу до сировинних ресурсiв, ринкiв збуту готових товарiв, орiєнтацiї на досягнення науково-технiчного прогресу у сферi нової технiки, технологiї, органiзацiї виробництва i менеджменту, виняткової працьовитiсть народу, боротьби за високу якiсть виробленої продукцiї, жорсткої економiя. 4. Крах японської економiки в 1990-х роках обусловлений: в Схiднiй Азiї, що було основною причиною реконструкцiї пiсля Другої Свiтової вiйни економiки Японiї – оплоту проти комунiзму в регiонi. · Перенасиченостi внутрiшнього ринку споживання. · Сплати ¾ витрат по розмiщенню американських вiйськових баз на своєї територiї. РОЗДІЛ 2. НОВІ ОРІЄНТИРИ ГЕОПОЛІТИЧНОГО І ГЕОЕКОНОМІЧНОГО КУРСУ СУЧАСНОЇ ЯПОНІЇ 2. 1 Доктрина Коїдзумi Розвитокглобалiзацiї в останньому десятилiттi ХХ сторiччя i на початку ХХІ поставив Японiю перед новими викликами. Мова йде провизначення наново прiоритетiв в зовнiшнiй полiтицi, економiцi, культурно-побутових проблемах. боротьбу за мiсце постiйного члена Радибезпеки ООН, бере участь в мiжнародних антитерористичних акцiях i активiзує власну полiтику в Азiї, зокремана Близькому Сходi. При цьому вона в деяких випадках дистанцiюється вiд полiтики США. До кiнця 80-х рокiв були визначенi основнi вектори японської зовнiшньополiтичної стратегiї. Вони включали в себе: а) вiйськово-полiтичний союз з США; б) активну регiональну дипломатiю (переважно економiчну); г) спроби пiдвищити свiй авторитет в Азiї i серед третiх країн взагалi; д) дiяльна участь в ООН i iнших мiжнародних органiзацiях. на полiтичному олiмпi країни. Не випадково цей перiод називають «ерою Коїдзумi». Не володiючи при вступi на посаду великим досвiдом в областi зовнiшньої полiтики,дипломатiї i нацiональнiй безпеки, роблячи акцент на новомувнутрiшньополiтичному курсi країни, проте, вiн, можливобiльше за все запам'ятається своїми рiшучими дiями взовнiшнiй полiтицi. В 2002 р. в своїй промовi на самiтi АСЕАН в Сiнгапурi, що здобула популярнiсть як «доктрина Коїдзумi», японський прем'єр-мiнiстр висунув iдею створення «розширеної Схiдно-Азiатської Спiвдружностi», виразив надiю, що в його центрi будуть Японiя, країни АСЕАН, Китай, Пiвденна Корея, Австралiя i Нова Зеландiя.[2,116] реформи без заборонених зон». З їх допомогою вiн пообiцяв за три роки вивести країну з економiчної кризи. Одним з ключових елементiв оздоровлення японської економiки Коїдзумi назвав боротьбу за пiдвищення ефективностi японського бiзнесу, включаючи жорстке вiдношення до компанiй-боржникiв, щоб змусити їх скорочувати витрати. До структурних реформ, якi повиннi були проводитися негайно, одночасно з вирiшенням завдань «перiоду iнтенсивного впорядкування японської економiки» Коїдзумi вiдносив наступнi напрями: 1. «Приватизацiя i реформа регулювання». Акцент чинився на приватизацiї суспiльних пiдприємств, якi мають статус особливих юридичних осiб. При цьому ставилося завдання вивчити iншi об'єкти приватизацiї, особливо державної поштової служби, яка грає важливу роль в наданнi таких послуг, як прийом вiд населення грошових коштiв на заощадження i страхування. 2. «Пiдтримка вибору» припускала формування сприятливих умов в оподаткуваннi для вкладення капiталу в акцiї, для створення нових пiдприємств i налагодження виробництва нових товарiв i послуг. Крiм того, ставилося завдання змiцнення апарату Комiтету iз справедливих i чесних операцiй i розширення його функцiй, визначуваних антимонопольним законодавством. 3. Розширення можливостей страхування, зокрема, за рахунок введення особових рахункiв соцiального забезпечення i здiйснення програми пiдвищення ефективностi страхового медичного обслуговування. довести рiвень вищих учбових закладiв до кращих свiтових стандартiв шляхом впровадження в їх дiяльнiсть конкуренцiї, а також вивчити можливостi встановлення пiльгового оподаткування в цiлях залучення iнвестицiй в розвиток науково-технiчних дослiджень на базi вузiв. 5. «Оновлення життя». Висувалася iдея ухвалення комплексу заходiв, направлених на наближення мiсць проживання до робочих мiсць, лiквiдацiю дискримiнацiї за статевою ознакою при наймi на роботу, мешкання в екологiчно чистих районах i т. д. 6. Активiзацiя мiсцевого самоврядування. З цiєю метою передбачалось сприяння прискореному укрупненню первинних ланок мiсцевого самоврядування (мiст, селищ, сiл) шляхом їх злиття, змiцнення самостiйної фiнансової бази органiв мiсцевої влади за рахунок перегляду «мiсцевого передаваного податку» (порядку перерозподiлу центром частини державних податкiв на мiсця) i збiльшення частки мiсцевих податкiв в державному оподаткуваннi. 7. Проведення бюджетної реформи. Її головними моментами визначенi перегляд «особливих джерел фiнансування» суспiльних пiдприємств (перехiд до звичайного використання засобiв вiд ряду спецiальних податкiв, що нинi використовуються за цiльовим призначенням, наприклад, на будiвництво дорогий), а також перегляд довгострокових планiв розвитку суспiльних робiт з метою скорочення бюджетних витрат.[5,10] Саме Коїдзумi бiльшою мiрою, чим хто iнший, зробив основоположним принцип прiоритету альянсуiз Сполученими Штатами. Вiн дуже мiцно зв'язав долю своєї країни iздолею США. Коїдзумi пiдкреслював, що це - єдина країнав свiтi, яка заявила, що розглядатиме будь-який вiйськовий напад на Японiю, як напад на саму себе. По сутi, змiцненнязв'язкiв з Вашингтоном є нарiжним каменем японськоїзовнiшньополiтичнiй стратегiї, на основi якої можливий розвиток вiдносин з iншими країнами, тим бiльше що Японiя все бiльшестурбована швидким розвитком КНР, а також ядерною загрозою збоку КНДР. Кабiнет Коїдзумi в кiнцi 2004 р. обнародував новi«основнi напрями програми нацiональної оборони», де Китай i Пiвнiчна Корея згадувалися як країни, якi представляють потенцiйну загрозу безпецi Японiї. Положення в КНДР визнано «серйозним дестабiлiзуючим чинником длявсiй Схiднiй Азiї, включаючи Японiю», а вiдносно Китаю зазначено, що вiн «останнiми роками модернiзує свiй вiйськовий потенцiал, роблячи особливий упор на ядерний i ракетний потенцiал, а також навiйськово-повiтрянi i вiйськово-морськi сили». Вперше в обороннiй програмi був згаданий Китай, який в свою чергу заявив, що Японiя, модернiзує свою полiтику в сферi безпеки, розвиваючи i розмiщуючи систему протиракетної оборони. Крiм того, мiж Японiєю i Китаєм iснують серйознi проблеми, якi можуть стати причиною виникнення озброєних конфлiктiв, зокрема, природнi ресурси в спiрному районi Схiдно-Китайського моря, територiальна суперечка навколо островiв Сенкаку, пiдтримка Японiєю США в конфлiктi з Китаєм iз-за Тайваню. Порiвняння «доктрини Коїдзумi» з висунутими в 2009 р. новим прем'єр-мiнiстром Японiї Хатоямой iдеями будiвництва Схiдно-Азiатської Спiвдружностi дозволяє зробити висновок про те, що вони багато в чому схожi. Можна сформулювати, як мiнiмум, три особливостi нових iдей Хатоями. 2. Принципова позицiя про пряме пiдключення США, якi покликанi грати важливу роль у Схiдно-Азiатськiй Спiвдружностi, а американо-японський союз безпеки буде його краєугольним каменем. 3. Особлива увага до людської безпеки i пiдвищення якостi життя громадян країн спiвдружностi, включаючи такi аспекти, як розвиток спiвпрацi мiж молоддю, мiжнародної освiти i т. п. Таким чином, головну новизну склала iдея пiдключення США, як одного з ключових учасникiв спiвдружностi. бере початок ще з часу iснування Шовкового шляху». А це - не що iнше, як вiдновлення стародавнiх зв'язкiв мiж Далеким Сходом i Європою через Середню Азiю пiд контролем Японiї. Іншими словами, в геополiтичному планi справа йде до витiснення Росiї з Далекого Сходу, Середньої Азiї. 2. 2 Участь Японiї в мiжнародних органiзацiях На початку ХХI в. лiдери Японiї все частiше замислюються про те, як краще вирiшувати новi проблеми в сферi економiки i безпеки в мiжнародному планi, а також розглядають зовнiшньополiтичнi прiоритети i пов'язанi з ними надiї як всерединi країни, так i за кордоном. Крiм проблем i викликiв пов'язаних з мiжнародним оточенням, внутрiшня економiчна i полiтична перебудова в Японiї все глибше вбудовує її в систему мiжнародних вiдносин i зобов'язань. Зростаюче значення мiжнародних економiчних органiзацiй i регiональних економiчних угод сприяють посиленню взаємозалежностi i глобалiзацiї, i навпаки. В зв'язку з цим значно розширюється контекст багатобiчного пiдходу. Бiльшiсть урядiв бiльшою чи меншою мiрою визнають, що вирiшення таких проблем, як екологiя, мiжнароднi економiчнi i торговi правила, цивiльнi конфлiкти, вимагають колективних зусиль. Все бiльший акцент чиниться на багатобiчнi домовленостi. Японська полiтична елiта розумiє цю логiку свiтового розвитку. По мiрi поглиблення мiжнародної iнтеграцiї, мiжнароднi iнститути набувають все бiльшого значення, й тi, хто приймає рiшення, повиннi, по можливостi, займати в цих iнститутах вiдповiдне положення. Слiд зазначити, що вся геоекономiчна стратегiя Японiї пiслявоєнного перiоду якраз i була заснована на приматi мультiлатеризму, тобто доктрини участi переважно в багатобiчних економiчних i полiтичних органiзацiях глобального i регiонального масштабу. Саме за рахунок участi в таких структурах, Токiо послiдовно добивався стратегiчної цiлi: мiжнародного визнання країни, закрiплення за нею гiдного мiсця в свiтовiй спiльнотi. Прiоритет в процесi зовнiшньополiтичного, зовнiшньоекономiчного i бюджетного планування завжди вiддавався таким органiзацiям, як СОТ, Мiжнародний валютний фонд, ООН. Починаючи з 1999 р. Токiо поступово приходить до розумiння важливостi двостороннiх форматiв, запустивши процес переговорiв з Сiнгапуром. Разом з тим слiд пiдкреслити, що в цiлому Токiо продовжує рахувати двостороннi формати економiчного спiвробiтництва такими, що «доповнюють» режим, який задається СОТ i iншими масштабними економiчними органiзацiями, яким як i ранiше надається першочергове значення. Одним з найбiльш перспективних напрямiвз погляду розширення впливу країни в мiжнародних справах,японськi полiтики вважають пiдвищення статусу Японiї в ООН. Можнасказати, що цей вектор японської зовнiшньої полiтики зберiг своюзначущiсть в нових умовах. Одним з найважливiших iнструментiв для вирiшення цього завдання служить фiнансовий внесок Японiї в дiяльнiсть органiзацiї. Останнiми роками вiн коливався в межах 20% (19,468% в 2006 р.)вiдзагальної суми бюджету ООН. Таким чином, країна займає другемiсце пiсля США (22%). Щорiчний внесок Японiї перевищує сукупний внесок решти чотирьох постiйних членiв Ради Безпеки ООН - Великобританiї, Францiї, Китаю i Росiї.[1,50] Японiятакож займає лiдируючi позицiї в наданнi допомоги 150 країнам (з погляду об'ємiв допомоги - переважно азiатським державам). При цьому вона на вiдмiну вiд бiльшостi країн-донорiв ООН повнiстю виконує свої фiнансовi зобов'язанняперед органiзацiєю. Цiй обставинi надається велике значення, оскiлькипередбачається, що величезнi розмiри фiнансових вливань в ООНповиннi забезпечувати Японiї можливiсть участi в обговореннiключових питань свiтової полiтики i безпосередньо впливати наїх рiшення. Так, виражався подив, що, коли Рада Безпеки виявилася розколеною з приводу вiйни в Іраку, непостiйнiчлени РБ, «чиї внески в ООНне перевищують 1% бюджету», при ухваленнi рiшень мали значно бiльшу вагу, чим Японiя, яка в той час не входила в Раду Безпеки. За час свого членства в ООН Японiя дев'ять разiв займала мiсце непостiйного члена Ради Безпеки. Починаючи з 90-х рокiввона офiцiйно добивається статусу його постiйного члена. Протедосягнення цiєї мети безпосередньо пов'язане з проведенням реформи ООН i з внесенням змiн до статуту органiзацiї. (СОТ), Всесвiтнiй банк (ВБ), Мiжнародний валютний фонд (МВФ), Форум Азiатсько-Тихоокеанського економiчного спiвробiтництва (АТЕС) i багато iнших. Мабуть важко назвати хоч би одну структуру мiжнародної економiчної спiвпрацi, в якiй би не було представника Японiї. В системi мiжнародного економiчного спiвробiтництва Японiя надає велике значення своїй участi в Органiзацiї економiчного спiвробiтництва i розвитку (ОЕСР). Зокрема, вона є одним з лiдерiв в справi надання офiцiйної допомоги розвитку (ОДР), яка здiйснюється в рамках Комiтету допомоги розвитку ОЕСР (в першу чергу країнам Азiї i Тихого океану). В зв'язку з реструктуризацiєю державних фiнансiв, яку проводить уряд Японiї, об'єм бюджетних коштiв, якi видiляються потреби ОДР, на початку першого десятилiття XXI ст. почав знижуватися, внаслiдок чого в 2001 р. Японiя втратила статус головного донора мiжнародних програм допомозi розвитку, перемiстившись на друге мiсце пiсля США. Проте як i ранiше вона зберiгає провiднi позицiї в загальному потоцi ОДР (близько 13% її свiтового об'єму в 2004 р.). Основним нормативним документом, який направляє дiяльнiсть японського уряду по лiнiї ОЕСР, є Нацiональна хартiя ОДР. Прирозглядi питання про видiлення допомоги конкретнiй країнi, вiдповiдно до духу Нацiональної хартiї, уряд в комплексi враховує як негативнi (вiйськовi витративиробництво i розповсюдження зброї, пригнiчення прав людини),так i позитивнi (розвиток демократiї i ринкових реформ, гарантiї полiтичних прав) моменти. забезпеченню безпеки i процвiтанню Японiї». Іншими словами, значення ОДР як iнструменту зовнiшньополiтичної стратегiї для Японiї почало розглядатися в програмнихзовнiшньополiтичних документах перш за все в контекстi нацiональних iнтересiв самої Японiї. В 2004 р. з 8955,5 млн. USD, видiлених на потреби ОДР з державного бюджету Японiї, на двосторонню допомогу було асигнованоблизько 5917,19 млн. USD (66,4% вiд загального об'єму ОДР), на внескимiжнародним органiзацiям - 2988,36 млн. USD (33,6%). Об'єм бюджетних асигнувань на програми офiцiйної допомоги розвитку (2004 р.) Сума млд. USD Частка в загальному об'ємi бюджетних асигнувань на ОДР % Фiнансовi гранти 4323,87 33,8 Технiчна допомога 48,3 17,9 (40-50%) в загальному об'ємi японських фiнансових грантiв займали країни Пiвденної i Пiвденно-Схiднiй Азiї. Проте у зв'язку з полiпшенням економiчного положення в азiатських країнах i у вiдповiдь на критику за несправедливий географiчний розподiл допомоги, акцент останнiм часом був змiщений в бiк країн Близького i Середнього Сходу (в даний час бiльш нiж 40% допомоги), а також бiдних країн Африки (близько 17%). Технiчна допомога також представляється на безвiдплатнiй основi. Їїмiсiя полягає в тому, щоб «служити перекидним мостом мiжжителями Японiї i бiдних країн, надавати цим країнамдопомогу i добиватися створення мирного i благополучного свiту». Японiя здiйснює технiчну допомогу з акцентом на побудову вкраїнах, що розвиваються державних iнститутiв, посиленнi їхорганiзацiйної бази, розвитку соцiально-економiчних i людських ресурсiв, якi б могли дозволити країнам-реципiєнтамсамостiйно розвиватися в соцiально-економiчнiй сферi. iнфраструктури, що має першорядне значення для успiшного економiчного розвитку країн-реципiєнтiв, нацiлi економiчної стабiлiзацiї i структурнi змiни в економiцi країн, якi зазнають гострi економiчнi труднощi. Наприклад, до таких вiдносилися країни, якi постраждали вiд азiйськоїфiнансової кризи 1997-1998 рр. Істотна частина кредитiв видiляється також на захист навколишнього середовища, соцiальний розвиток iрозвиток трудових ресурсiв. Японiя критикується за вiдносно низький в порiвняннi з iншими країнами-членами Комiтету допомоги розвитку об'єм бюджету ОДР щодо рiвня нацiонального доходу. В 2004 роцi вона займала по даному показнику 20-е мiсце серед 22-х країн-членiв Комiтету. Проблемною точкою японської полiтики вобластi ОДР є надмiрна орiєнтацiя на власнi економiчнi iнтереси i ув'язка з комерцiйною активнiстю нацiональногобiзнесу. Зокрема, переважна частина «iєнових кредитiв» (близько 80%) призначена країнам Схiдної i Пiвденно-Схiдної Азiї, на якi доводиться основна частка iнвестицiйної активностi японських компанiй, тодi як країнам Африки впрограмах ОДР придiляється явно недостатньо уваги. Це дає пiдстави звинуватити Японiю в егоїзмi i недостатностi зусиль по вiдношенню до основної мети ОДР по лiквiдацiї бiдностi. Пiсля Другої Свiтової вiйни Японiя досягла великих економiчних успiхiв саме тому, що вона перетворилася на найбiльшу зовнiшньоторговельну iмперiю. При цьому найважливiшою запорукою її успiху з'явилася глобальна тенденцiя усунення протекцiонiстських бар'єрiв i iншi кроки по лiбералiзацiї мiжнародної торгiвлi, iнструментом яких виступає СОТ. Для Японiї свобода мiжнародної торгiвлi представляється найважливiшою умовою розвитку нацiональної економiки, багато в чому зав'язаною на експорт. сiльського господарства. З одного боку Японiя прагне до мiнiмiзацiї митних тарифiв у вiдношеннi промислових товарiв, якi в її експортнiй номенклатурi займають основну частину. З iншого боку, Токiо турбує вразливiсть власного сiльського господарства, продукцiя якого є не конкурентоздатною з погляду свiтових цiн. Тому Японiя прагне винести аграрну продукцiю за дужки торгової лiбералiзацiї, яка проводиться в рамках СОТ. З питань про лiбералiзацiю сiльгосппродукцiї Японiя виступає проти країн експортерiв, до яких належать США, Австралiя, Канада, деякi країни ЄС (наприклад, Францiя), а також «Група двадцяти», в яку входять такi країни-експортери, як Бразилiя, Індiя i т. д. Блокуючись в цьому напрямi з «Групою десяти» (Швейцарiя, Пiвденна Корея i ряд iнших країн-iмпортерiв сiльгосппродукцiї), Японiя пропонує план помiрного зниження iмпортних мит на сiльгосппродукцiю. Вона побоюється, що зниження iмпортних тарифiв може пiдсилити залежнiсть продовольчого ринку вiд зовнiшнiх поставок, якi нинi складають 60%, i таким чином понизити рiвень продовольчої безпеки. сприяння розвиткубагатобiчнiй торгiвлi в рамках СОТ, з одного боку, i як ефективний провiдник в АТР угод про багатобiчну торгiвлюприйнятих у СОТ, - з iншого. Економiчнi вiдносини Японiї з країнами-членами АТЕСмають для неї виключно велике значення. На цi країни доводиться до трьох чвертей всього зовнiшньоторговельного обороту Японiї i близько 40% всiх прямих iноземних iнвестицiй (ПІІ). спiвпрацi. По-перше, даний формат дозволяє забезпечувати Японiї можливiсть дiалогу основними економiчними партнерами, якi беруть участь в рiзних процесах в рамках АТЕС. По-друге, Токiо намагається з максимальною ефективнiстю використовувати можливостi самого Форуму АТЕС для розвитку регiональної спiвпрацi. Особливiсть позицiї Японiї полягає в тому, що регiональна спiвпраця в рамках АТЕС повинна, по її думцi, здiйснюватися на користь запобiгання регiональному сепаратизму, тобто з упором на iнтереси глобального свiтового спiвробiтництва. Даний пiдхiд припускає, що всi регiональнi органiзацiї економiчної iнтеграцiї повиннi мати прагматичну спрямованiсть в таких областях мiжнародної спiвпрацi, як «зони вiльної торгiвлi», фiнансово-кредитна сфера, захист навколишнього середовища, боротьба iз злочиннiстю i т. д. В умовах економiчної глобалiзацiї жодна з ведучих економiк свiту, жодна з крупних корпорацiй, якi працюють на ринках«трiади» – Пiвнiчна Америка–Євросоюз–Японiя, – не може небрати участь на макро- i мiкрорiвнi в експортi i iмпортi прямих iнвестицiй. На макрорiвнi потоки прямих закордонних iнвестицiй вiдображають дiяльнiсть транснацiональних корпорацiй (ТНК) - основних суб'єктiв глобалiзацiї, якi створюють системи мiжнародного виробництва i формують умови конкуренцiї на основних свiтових ринках товарiв i послуг. Разом з тим до останнього часу Японiя i де-юре iде-факто залишалася закритою щодо для прямих iноземнихiнвестицiй (далi ПІІ). В даний час приплив ПІІ до Японiї i їх накопичення не зiставнi нi з ВВП i внутрiшнiми iнвестицiями в країнi, нi зоб'ємами експорту капiталу японськими компанiями. Внесок iноземного бiзнесу в економiку Японiї вiдносно невеликий впорiвняннi з роллю ПІІ в економiцi таких країн, як США, НiмеччинаКНР, якi являються крупними реципiєнтами iнвестицiй. Головнимипричинами незначних в порiвняннi з масштабами економiкиоб'ємiв ПІІ до Японiї є вiдносна «закритiсть» внутрiшнього ринку країни i висока вартiсть виробництва. На початку першого десятилiття XXI ст. спостерiгаються iстотнiзрушення у сферi економiчної взаємодiї Японiї з оточуючим свiтом, якi стосуються характеру участi країни вглобалiзацiйних процесах. В Японiї вперше за всю постмейдзiйську iсторiю почала формуватися полiтика залучення вкраїну прямих iноземних iнвестицiй. В 2003 р. прем'єр-мiнiстр Японiї Коїдзумi оголосив про плани подвоєння накопичених прямих зарубiжних iнвестицiй вЯпонiї протягом п'яти рокiв запропонував цiлий пакет невiдкладнихзаходiв. Найсуттєвiшими з них стали: 1) розповсюдження iнформацiї про ситуацiю з ПІІ в Японiї i за кордоном; полiпшення пiдприємницького середовища в Японiї; 2) перегляд адмiнiстративних процедур, регулюючих дiяльнiсть iноземного бiзнесу в Японiї; 3) пiдвищення якостi життя для iноземцiв, якi працюють в iноземних компанiях в Японiї; 4) розвиток загальнонацiональних i мiсцевих органiзацiй, зв'язаних iз забезпеченням умов для iноземних iнвестицiй. Крупний бiзнес в основному пiдтримує полiтику уряду по залученню прямих iноземних iнвестицiй. Проведенняцiєї полiтики передбачається на нацiональному i регiональномурiвнях. Вона має системний i комплексний характер i охоплюєзаконодавчу, органiзацiйну, фiнансову сфери. Іноземний капiтал у виглядi прямих iнвестицiй йде в самi рiзнi сферияпонської економiки, але бiльш за все в сектор послуг, на якийдоводиться близько 2/3 потоку ПІІ в країну [7]. Разом з тим досить високi показники динамiки притоки iнакопичення ПЗІ в Японiї не повиннi вводити в оману. Стартовий рiвень цього процесу був дуже низьким (у 1990 р. накопиченняне досягало i 10 млрд. USD). Тому i в даний час кумулятивнi об'єми ПІІ в Японiї на порядок нижче, нiж в iнших промислово розвинених країнах i не вiдповiдають масштабам економiкикраїни. До того ж динамiка притоку прямих зарубiжних iнвестицiйдо Японiї дуже нестiйка. Дуже важливо, що японський уряд завдав певний вектор полiтицi в данiй сферi, але багато щозалежатиме вiд стратегiї мiжнародних i, звичайно, самих японських компанiй як партнерiв по бiзнесу. Країни/гр. країн Інвестицiї Частка накопичених ПІІ в ВВП, % 2003р. 2004р. 2005р. 2004р. Разом по свiту що заходять 7,3 7,7 9,4 8,5 18,3 22,3 що виходять 7,4 9,3 8,3 8,6 20,6 23,9 що заходять 6,4 6,3 8,0 8,2 16,2 21,4 що виходять 9,2 10,9 9,5 9,6 22,8 27,9 Японiя 0,7 0,7 0,3 0,3 1,1 2,2 що виходять 3,0 3,0 4,3 6,6 5,9 8,5 Приблизно до середини 80-х рокiв модель зовнiшньоекономiчних зв'язкiв Японiї представляла собою класичний варiант «вертикальної» моделi, яка припускає органiзацiю в межах нацiональної територiї автономного виробничого комплексу, який характеризується низьким ступенем мiжгалузевої i внутрiшньогалузевої кооперацiї iз зарубiжними країнами та iншими рисами. Ця модель дуже вiдрiзнялась вiд типової для бiльшостi промислово розвинених країн «горизонтальної» моделi, яка характеризується в зовнiшнiй торгiвлi значною часткою взаємообмiну продукцiєю оброблювальної промисловостi, поглибленням кооперацiї i iнтеграцiї мiж ними. Додання до японської моделi зовнiшньоекономiчних зв'язкiв бiльшої «горизонтальностi» почалося з середини 80-х рокiв, коли країна приступила до масштабного експорту капiталу. При цьому особливiстю цього процесу стало те, що трансформацiя японської моделi йшла не стiльки за рахунок розвитку зв'язкiв з промислово розвиненими державами, скiльки за рахунок розширення i поглиблення спiвпрацi з країнами середнього рiвня розвитку - новими iндустрiальними економiками (НІЕ) Азiї. В 80-i роки один за iншим Японiя почала переводити в НІЕ Азiї «нижнi поверхи» своєї промислової структури, освоюючи i розвиваючи на власнiй територiї високотехнологiчнi, наукоємнi виробництва. Одночасно з року в рiк зростали об'єми постачань з цих країн до Японiї рiзної промислової продукцiї - текстилю, продовольчих товарiв, швейних виробiв, металiв, хiмiчних добрив, рiзної побутової електротехнiки i електронiки. В перiод 90-х рокiв XX ст. - початку першого десятилiття XXI ст. роль країн Схiдної Азiї в зовнiшньоекономiчних зв'язках Японiї ще бiльш зросла. З одного боку, iстотно розширився круг країн (Китай, члени АСЕАН), якi стали для Японiї значущими партнерами. З iншого боку, вiдношення з державами цього регiону перетворилися на найбiльш зрiлий сектор всiєї системи зовнiшньоекономiчних зв'язкiв країни. І все бiльше вiдкриття японської економiки миру, освоєння Японiєю все бiльш зрiлих форм участi в мiжнародному розподiлi працi вiдбуваються, перш за все, за рахунок схiдноазiатського напряму її зовнiшньоекономiчних зв'язкiв. В структурi торгiвлi Японiї iз Схiдною Азiєю вiдбувається поступове пiдвищення частки постачань промiжної продукцiї i вiдносне зниження обмiну готовою продукцiєю. Таке зрушення є яскравим свiдоцтвом поглиблення i розширення процесiв розподiлу працi мiж Японiєю i країнами Схiдної Азiї, формуванням тiсних виробничих взаємозв'язкiв мiж японськими i азiатськими пiдприємствами. Матерiальною базою швидкого розширення торгiвлi мiж Японiєю i країнами Схiдної Азiї є прямi iнвестицiї японських компанiй, об'єм яких на кiнець 2005 р. склав бiльше 86 млрд. дол. формування системи оптимального розмiщення виробництва в масштабах всього Схiдно-Азiйського регiону з урахуванням конкурентних переваг, якi iснують в кожнiй країнi. Проявом цього є численнi випадки закриття крупними японськими компанiями своїх пiдприємств в одних країнах i вiдкриття - в iнших, посилення концентрацiї виробництва тих або iнших деталей, компонентiв або виробiв кiнцевого попиту на певних пiдприємствах, передача замовлень на певнi види субпiдрядних робiт азiатським пiдприємствам. Цей процес набирає все бiльшу силу i здiйснює все бiльший вплив на розвиток японської економiки i, зокрема, на систему пiдприємництва. i економiчну дiяльнiсть виробникiв на найбiльш перспективнi напрями. Розробленi японцями особливi прийоми аналiтичного прогнозування iстотно пiдвищують соцiально-економiчну ефективнiсть наукових дослiджень. Результати прогнозiв широко використовуються не тiльки в Японiї, але i за її межами. 2. 4 Реорганiзацiя i переозброєння Сил Самозахисту Хоч з розпадом Радянського Союзу Сполученi Штати опинились без вiйськової загрози в регiонi, вони опинились перед економiчною загрозою з боку Японiї, країни дуже слабкої в вiйськовому вiдношеннi, але яка є одною з найбагатших країн свiту, економiка якої повнiстю залежить вiд зовнiшньої торгiвлi. Тому США i Японiя надаватимуть все бiльший вплив на геополiтику в захiднiй частинi Тихого океану. ринки. Шляхами для цiєї торгiвлi є морськi простори Свiтового океану. Японiя повинна бути зацiкавлена в гарантованiй безпецi торговельних шляхiв, яку забезпечували Сполученi Штати з кiнця Другої Свiтової вiйни. У зв'язку iз змiною геополiтичного вектора Сполученими Штатами, для захисту цих торговельних шляхiв i закордонних iнвестицiй, Японiя повинна збалансувати свої Сили Самозахисту зi своїм економiчним положенням в свiтi. Пiсля закiнчення Холодної вiйни, Сили Самозахисту Японiї через гнучкi iнтерпретацiї японської пацифiстської конституцiї стiйко розширювались i переозброювались. В 1990-х - 2000-х роках процес переозброювання Сил Самозахисту прискорився в результатi збiльшення вiдповiдальностi Японiї за безпеку в регiонi. Заохочуване США, прискорення вiйськової реформи викликано зростанням вiйськової та економiчної мощi Китаю i брязкання зброєю Пiвнiчною Кореєю. В цих умовах переозброєння японських Сил Самозахисту не викликало особливого резонансу. Ряд спiрних територiй залишаються невирiшеними i навряд чи цi питання вирiшуються в найближчий час. Це стосується областей, потенцiйно багатих на природнi ресурси, у тому числi острiв Токдо у спорi з Пiвденною Кореєю, архiпелаг Сенкаку у спорi з Китаєм, а також так званi «Пiвнiчнi територiї» або пiвденнi Курили у спорi з Росiєю. Рiч у тому, що вiдповiдно до Конвенцiї ООН по морському праву вiд 1982р. держава, яка ними володiє, володiє абсолютними правами на господарську дiяльнiсть в 200-мiльнiй зонi вiд берегової лiнiї. І справа не тiльки в рибних багатствах, покладах вуглеводнiв, але i у величезних запасах конкрецiй (мiнеральних утворень округлої форми в осадкових гiрських породах). Великий резонанс в Японiї викликали вiдвiдини пiвденних Курил президентом Росiї Д. Медведєвим восени поточного року. Взагалi цi територiальнi спори з сусiдами стимулюють нацiоналiстичнi вiдчуття японцiв. Японiя турбується про вразливiсть морського постачання сировинних матерiалiв, особливо нафти, постачання якої з країн Близького Сходу проходить через Малаккську протоку. Це спонукає Японiю збiльшувати морськi Сили Самозахисту i розширити їхню роль. Японськi вiйськовi кораблi вже були з мiсiєю в Малаккськiй протоцi, Індiйському океанi i у узбережжя Сомалi. По визнанню посла Японiї в РФ, пiсля бурхливих дебатiв на початку 90-х рокiв, в парламентi Японiї був прийнятий закон, який вирiшив участь Сил Самозахисту в операцiях по пiдтримцi миру. В даний час Японiя бере участь у рядi миротворчих операцiй ООН. Японськi солдати пiдтримували мир в Голландських Висотах, Мозамбiку i Камбоджi. Вони надали значну допомогу в лiквiдацiї стихiйного лиха пiсля удару цунамi, яке обрушилось на Пiвденно-Схiдну Азiю в 2004р. Але подальше вiйськове переозброєння Сил Самозахисту натикається на дiючу Конституцiю Японiї. Закiнчуючи другий роздiл курсової роботи, можемо пiдвести наступнi пiдсумки: · Прагнення зайняти лiдируюче положення в регiонi шляхом створення розширеної Схiдно-Азiатської Спiвдружностi, активну регiональну дипломатiю, розвиток вiдносин в двосторонньому форматi. · Намагання утвердитись в якостi одного з лiдерiв «захiдного свiту» через пiдвищення свого статусу в ООН, набуття постiйного членства в Радi Безпеки, фiнансування ООН, участi в миротворчих операцiях, що вiдповiдало б економiчному положенню Японiї в свiтi. · Вiйськово-полiтичний альянс iз Сполученими Штатами. · Розширення i переозброєння Сил Самозахисту для захисту своїх геоекономiчних iнтересiв, шляхiв доставки сировинних матерiалiв, енергоресурсiв, протидiї пiратству i розповсюдженню наркотикiв. · Активiзацiю в країнах Центральної Азiї i Кавказу. Вiдновлення стародавнiх зв'язкiв мiж Далеким Сходом i Європою через Середню Азiю пiд контролем Японiї. 2. Основними геоекономiчними напрямками Японiї на сучасному етапi розвитку, якi витiкають з її геополiтичних устремлiнь, можна вважати: · Активну роль Японiї в ОЕСР, намагання зайняти лiдируючу позицiю в наданнi ОДР третiм країнам в контекстi своїх нацiональних iнтересiв. · Регiональну економiчну полiтику в рамках АТЕС, де Японiя грає провiдну роль. · Залучення в країну прямих iноземних iнвестицiй (ПІІ), експорт ПІІ в iншi країни. · Створення горизонтальної системи мiжнародного виробництва, розподiлу працi перш за все за рахунок схiдноазiатського напрямку її зовнiшньоекономiчних зв'язкiв. ВИСНОВКИ Найвагомiшою загрозою досягнення Японiєю її стратегiчних iмперативiв в ХХІ ст. є швидке старiння нацiї i скорочення чисельностi її населення. З 1970 р. по 1990 р. частка населення похилого вiку приблизно подвоїлась. Цей показник в кiлька разiв вище, нiж в європейських країнах, що з'явилось критичним непрямим чинником економiчного краху 1990 рокiв, так як велика частка непрацюючого населення лягла важким тягарем на економiку країни. Згiдно статистичних даних, загальна чисельнiсть населення Японiї скоротилась до 128 млн. осiб в 2004 р., по прогнозах вона скоротиться до 115 млн. осiб в 2030 р. i до 95 млн. в 2050 роцi. В той же час, мiж 2010 р. i 2050 р. дитяче населення вiком до 14 рокiв скоротиться вiд 13% сьогоднi до менш нiж 9% в майбутньому, а частка населення вiком старше 65 рокiв збiльшиться вiд 23% до приблизно 40%. Частина працездатного населення впаде за цей перiод з 64% до 52% вiд загальної чисельностi населення країни [3]. У зв'язку з погiршенням свого демографiчного стану, Японiя вже стикається з вичерпанням своїх економiчних, полiтичних i оборонних ресурсiв. Продовжиться спад економiки, бюджетнi можливостi знизяться разом iз падiнням доходiв корпорацiй i приватних прибуткiв, обтяженi великими соцiальними виплатами на пенсiї i охорону здоров'я (японцi мають найвищу тривалiсть життя в свiтi). Нацiональнi Сили Самозахисту також ослабнуть разом iз скороченням вiйськового бюджету. Поки цi змiни викликають лише соцiальну i економiчну напругу, частi змiни Парламенту i уряду. Японiї потрiбно омолодити себе, свою нацiональну енергiю. Їй необхiдно створити технологiчне постiндустрiальне суспiльство iз збiльшенням виробництва не дивлячись на зменшення споживання. Зараз Японiя знаходиться на роздорiжжi. Багато чого буде залежати вiд еволюцiонуючого глобального оточення. Проте, весь iсторичний шлях Японiї показує, що вона може вiдродитись i виплеснути таку нацiональну енергiю, яка може порiвнятися по своїй силi тiльки з японським землетрусом. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 2. TangSiewMan. Japan’sGrandStrategicShiftfromYoshidatoKoizumi: Reflections on Japan’s Strategic Focus in the 21-st Century // Akademika 70 (Januari) 2007. 4. Стапран Д. А. Внешняя политика Японии – новые приоритеты и традиционные направления // Япония 2001-2002. Ежегодник. - М.: «МАКС-Пресс». 2002 – 410 с. 5. Столяров Ю. С. Внешнеэкономическая политика Японии: новые ориентиры// Япония 2001-2002. Ежегодник. - М., 2002 – 410 с. 6. Нартов Н. А. Геополитика. // Учебник для вузов. - М.: ЮНИТИ, 1999. - 359 с. 7. У карты Тихого океана. Информационно-аналитический бюллетень №14/2010. 8. Інтернет http://ru.wikipedia.org/wiki/Япония 9. Інтернет http://ru.wikipedia.org/wiki/Ёсида, _Сигэру 10. Інтернет http://www.dergachev.farlep.net/work/magazine.html 11. Інтернет http://www.budgetrf.ru/Publications/Magazines/VestnikSF/2000/vestniksf117-05/vestniksf117-05030.htm