Основнi теорiї мiжнародної торгiвлi
Меркантилiстська та неомеркантилiстська теорiї
Зовнiшньоторговельна полiтика будь-якої держави зосереджується на таких питаннях: якi товари необхiдно експортувати та якi iмпортувати, з якими країнами торгувати та у якому обсязi, чи потрiбно державi втручатися у вiльний потiк товарiв, i якщо так, то в якому обсязi?
якою продукцiєю, в якому обсязi та з ким країни будуть торгувати за вiдсутностi будь-яких державних обмежень. До таких теорiй належать: теорiї "абсолютних переваг, вiдносних переваг, розмiру країни, спiввiдношення факторiв виробництва, життєвого циклу продукту, подiбностi країн, "мiжнародної конкурентоспроможностi нацiй" тощо.
Другий тип теорiй передбачає державне втручання у вiльний потiк товарiв мiж країнами для змiни обсягу, складу та напрямкiв торгiвлi. До теорiй цього типу належать: теорiї меркантилiзму, неомеркантилiзму, залежностi та iншi.
Меркантилiзм
Перша теорiя мiжнародної торгiвлi - теорiя меркантилiзму - була розроблена європейськими вченими Томасом Маном (1571-1641), Чарльзом Дейвiантом (1656-1714), Жаном Батiстом Колбертом (1619-1683), сером Вiльямом Петтi (1623 - 1687). Обгрунтувала роль товару та необхiднiсть економiчного виходу нацiональних держав на зовнiшнi ринки. Цi функцiї чудово виконав меркантилiзм.
Меркантилiзм - це економiчне вчення та економiчна полiтика, яка представляє iнтереси торгової буржуазiї у перiоди феодалiзму та становлення капiталiзму.
Меркантилiсти вважали, що економiчна система складається з трьох секторiв: виробничого, сiльськогосподарського та iноземних колонiй. Для ефективного функцiонування економiчної системи найважливiшими, на їхню думку, були торговцi, їхня праця розглядалась як основний фактор виробництва. Отже, джерелом багатства є сфера обiгу, а не сфера виробництва; багатство ототожнювалося з грошовим капiталом. Грошовi кошти (у формi золота та срiбла) дають змогу утримувати армiю, змiцнювати становище правителя, сприяють проведенню колонiальних вiйн, виникненню фабрик (мануфактур), утворенню нових робочих мiсць.
Оскiльки у свiтi, на думку прихильникiв цiєї теорiї, iснує обмежена кiлькiсть багатства (золота та срiбла), то країни можуть збiльшувати своє багатство i за рахунок зубожiння iнших, тобто внаслiдок перерозподiлу.
Однiєю з головних передумов меркантилiстської теорiї було те, що економiчна система функцiонувала в умовах неповної зайнятостi, внаслiдок чого приплив додаткового золота з-за кордону мiг в поєднаннi з, надлишковою робочою силою збiльшити виробництво. Якщо б зайнятiсть населення була повною, приплив золота з-за кордону спричиняв би зростання iнфляцiї i не знаходив ефективного використання.
Заслугою меркантилiстiв є те, що вони першими запропонували струнку теорiю мiжнародної торгiвлi, показали її значення для економiчного зростання країн, розробили можливу модель її розвитку, вперше описали те, що у сучаснiй економiцi зветься платiжним балансом.,
Модель "цiни - золото - потоки" Д. Х'юма
Англiйський економiст Девiд Х'юм (1711 - 1776) був одним з перших, хто кинув виклик меркантилiзму, розробивши механiзм взаємодiї "цiн - золота - потокiв".
Д. Х'юм заперечував положення меркантилiстiв про те, що країни можуть до нескiнченностi збiльшувати кiлькiсть наявного у них золота i що це не впливає на їх мiжнародну конкурентоспроможнiсть. Вiн довiв, що приплив золота внаслiдок пiдтримки позитивного сальдо торгового балансу збiльшить пропозицiю грошей всерединi країни та призведе до зростання зарплати та цiн, а це, своєю чергою, спричинить падiння конкурентоспроможностi країни. І навпаки, вiдплив золота з країни призведе до падiння цiн та зарплати i пiдвищить конкурентоспроможнiсть країни. Отже, країна не зможе постiйно пiдтримувати позитивне сальдо торгового балансу - цьому будуть перешкоджати внутрiшньоекономiчнi чинники.
Рух золота мiж країнами є механiзмом тонкого настроювання нацiональних економiк, внаслiдок чого розмiр експорту i розмiр iмпорту врiвноважуватимуться i торгове сальдо буде дорiвнювати нулю.
Ця концепцiя базувалась на таких припущеннях:
1) прямий зв'язок мiж кiлькiстю грошей в обiгу та рiвнем цiн (потiм це отримає назву кiлькiсної теорiї грошей);
2) повна зайнятiсть у кожнiй з країн;
3) попит на товари еластичний за цiною (зростання цiн приводить до скорочення витрат на товари та навпаки);
4) iснує ситуацiя чистої конкуренцiї на ринку як товарiв, так i факторiв виробництва;
"золотий стандарт").
Неомеркантилiзм
Останнiм часом застосовується термiн неомеркантилiзм
. Його використовують стосовно тих країн, якi намагаються мати активне сальдо торгового балансу для досягнення якої-небудь соцiальної або полiтичної мети. Країна може, наприклад, намагатися добитися повної зайнятостi, збiльшуючи масштаби виробництва понад те, що диктує попит у країнi, та експортуючи надлишок за кордон. Або, наприклад, країна прагне зберегти полiтичний вплив у якiй-небудь країнi, експортуючи туди бiльше товарiв, нiж iмпортуючи звiдти.
Частина термiнологiї меркантилiзму використовується у наш час: термiн "активний торговий баланс" означає, що у країнi експорт перебiльшує iмпорт; термiн "пасивний торговий баланс" вказує на дефiцит торгового балансу.
Засновником класичної школи економiчної думки був Адам Смiт (1723-1790). Вiн проголосив, що основою багатства нацiй та народiв є мiжнародний подiл працi та вiдповiдна йому спецiалiзацiя рiзних країн на виробництвi тих товарiв, щодо яких вони мають абсолютнi переваги. Така полiтика отримала назву "лессе-фер", що означає полiтику державного невтручання в економiку та свободи конкуренцiї. Завдяки цiй полiтицi ресурси кожної країни перетечуть у рентабельнi галузi, тому що країна не зможе конкурувати на свiтовому ринку в нерентабельних галузях. Для визначення того, на виробництвi якої продукцiї слiд спецiалiзуватися країнi, А. Смiт пропонував враховувати природнi переваги та набутi переваги країни. Природнi переваги країна може мати завдяки своїм клiматичним особливостям або володiнню деякими природними ресурсами. Набутi переваги країна може мати внаслiдок розвитку технологiї виробництва та високої квалiфiкацiї робочої сили.
Суть теорiї зовнiшньої торгiвлi А. Смiта, або теорiї абсолютних переваг: країни експортують тi товари, якi вони виробляють з меншими витратами (у виробництвi яких вони мають абсолютну перевагу), та iмпортують тi товари, що продукуються iншими країнами з меншими витратами (у виробництвi яких абсолютна перевага належить їхнiм торговим партнерам).
Теорiя абсолютних переваг базується на таких припущеннях:
1) єдиним фактором виробництва є праця;
2) зайнятiсть повна, тобто усi наявнi трудовi ресурси використовуються у виробництвi товарiв;
3) всесвiтнє господарство складається iз двох країн, тому в мiжнароднiй торгiвлi беруть участь тiльки двi країни, якi продукують та торгують одна з одною тiльки двома товарами;
4) витрати виробництва - постiйнi, а їх зниження збiльшує попит на товар;
5) цiна одного товару виражена у кiлькостi працi, затраченої на виробництво iншого;
6) транспортнi витрати на перевезення товару з однiєї країни до iншої дорiвнюють нулю;
Вiдповiдно до поглядiв А. Смiта:
1) урядам не треба втручатись у зовнiшню торгiвлю: вони мають пiдтримувати режим вiдкритих ринкiв та свободи торгiвлi;
2) нацiї, так само як i приватнi особи, повиннi спецiалiзуватися на виробництвi тих товарiв, у виробництвi яких у них є переваги, та торгувати ними в обмiн на товари, переваги у виробництвi яких мають iншi нацiї;
4) експорт є позитивним чинником для економiки, тому що забезпечує збут надлишку продуктiв, якi не можуть бути проданi на внутрiшньому ринку;
5) субсидiї на експорт є податком на населення та призводять до пiдвищення внутрiшнiх цiн i тому мають бути скасованi.
Перевагою теорiї абсолютних переваг
є те, що вона базується на трудовiй теорiї вартостi та пiдтверджує переваги подiлу працi не тiльки на нацiональному, але й на мiжнародному рiвнi.
Недолiком цiєї теорiї
для пояснення мiжнародної торгiвлi є те, що вона не вiдповiдає на запитання, чому країни торгують мiж собою навiть за умови вiдсутностi абсолютної переваги у виробництвi тих чи iнших товарiв, тобто коли одна з країн має абсолютнi переваги у виробництвi всiх товарiв.
Теорiя порiвняльних переваг
навiть якщо одна з них має абсолютнi переваги у виробництвi обох товарiв.
Теорiя порiвняльних переваг базується на тих самих припущеннях, що i теорiя абсолютних переваг, використовуючи додатково поняття альтернативних витрат.
Альтернативнi витрати -
це просте порiвняння цiн одиниць двох товарiв на внутрiшньому ринку, виражених через кiлькiсть робочого часу, витраченого на їх виробництво.
Альтернативна цiна -
Суть теорiї порiвняльних переваг: якщо країни спецiалiзуються на виробництвi тих товарiв, якi вони можуть виробляти з вiдносно нижчими витратами порiвняно з iншими країнами (або, iнакше кажучи, з меншими альтернативними витратами), то торгiвля буде взаємовигiдною для обох країн, незалежно вiд того, чи є виробництво в однiй з них абсолютно ефективнiшим, нiж в iншiй.
Альтернативнi витрати виробництва продукту -
теорiї порiвняльних переваг:
що ця вартiсть насправдi залежить вiд спiввiдношення сукупного попиту та пропозицiї на товар на внутрiшньому та на зовнiшньому ринках.
2. Довела iснування вигоди вiд спецiалiзацiї та торгiвлi для усiх країн-учасниць, а не тiльки для однiєї країни за рахунок того, що iншi зазнають втрат.
Недолiки
теорiї порiвняльних переваг випливають iз тих припущень, на яких вона базується. Тому, застосовуючи її для аналiзу зовнiшньоекономiчних вiдносин, необхiдно брати до уваги, що вона:
припущеннi про iснування тiльки одного фактора виробництва - працi. 4. Ігнорує iснування таких важливих передумов мiжнародної торгiвлi, як вiдмiнностi у забезпеченостi країн факторами виробництва. 5. Базується на передумовi повної зайнятостi, яка означає, що вивiльненi робiтники однiєї галузi одразу можуть знайти собi роботу в iншiй, продуктивнiшiй. Іншими словами, робиться припущення про постiйнi витрати i, отже, iгнорується закон витрат, що зростають. 6. Не пояснює торгiвлю мiж приблизно однаковими за економiчним розвитком країнами, жодна з яких не має вiдносної переваги перед iншою.
Теорiя розмiру країни
Теорiя абсолютних переваг не враховує вiдмiнностей країн за їх виробничою спецiалiзацiєю. Сучаснi дослiдження, якi враховують фактор розмiру країн, допомагають пояснити, у якому обсязi та якого типу продукцiя буде залучена у мiжнародну торгiвлю.
Теорiя розмiру країни - через те, що країни з бiльшою територiєю зазвичай мають рiзноманiтнiшi клiматичнi умови та природнi ресурси, вони загалом ближчi до економiчної самодостатностi, нiж малi за розмiром країни. Теорiя абсолютних переваг нехтує транспортними витратами, хоча вони по-рiзному впливають на великi та малi країни. Низькi транспортнi витрати у невеликих країнах сприяють розвитку мiжнародної торгiвлi, а значнi транспортнi витрати у великих країнах - її гальмують.
Якщо порiвнювати країни за розмiром їх економiки, то країни з розвиненою економiкою та високим доходом на душу населення швидше за все вироблятимуть товари, для яких застосовуються технологiї, що вимагають бiльшої тривалостi випуску продукцiї, тому що цi країни розвивають галузi, що обслуговують великi внутрiшнi ринки. Цi ж галузi намагаються досягти конкурентоспроможностi на експортних ринках.
Теорiя спiввiдношення факторiв виробництва (Хекшера-Олiна)
А. Смiт та Д. Рiкардо пояснювали мiжнародну торгiвлю iснуванням абсолютних та порiвняльних переваг у виробництвi товарiв, а головним фактором, що впливає на виробництво товарiв, вони вважали працю. Цiна товару, на їхню думку, залежала тiльки вiд трудових витрат, тобто вони дотримувалися трудової теорiї вартостi.
У серединi 20-х рр. шведськi економiсти-неокласики Елi Хекшер (1879-1952) та Бертiл Олiн (1899 - 1979) розробили теорiю спiввiдношення факторiв виробництва, яка отримала назву теорiї Хекшера - Олiна. Не вiдмовляючись вiд трудової теорiї вартостi, вони доповнили її положенням, що у створеннi вартостi беруть участь, крiм працi, також й iншi фактори виробництва, такi як земля та капiтал.
припускав, що:
1) iснують двi країни, два товари та два фактори виробництва (звичайне спрощення 2x2x2);
2) пропозицiя факторiв у кожнiй країнi фiксована та їх перемiщення можливе мiж секторами всерединi країн, але не мiж країнами;
3) країни вiдрiзняються одна вiд одної лише забезпеченiстю факторами виробництва;
4) в обох країнах технологiя така, що забезпечується незмiнний ефект масштабу.
Змiст теорiї Хекшера - Олiна такий: країни експортують продукти iнтенсивного використання надлишкових факторiв та iмпортують продукти iнтенсивного використання дефiцитних для них факторiв.
Щоб довести правильнiсть цього твердження, необхiдно насамперед визначити, що розумiють пiд надлишком факторiв виробництва та iнтенсивнiстю їх використання.
Країна вважається у надлишку надiленою робочою силою, якщо спiввiдношення мiж ЇЇ кiлькiстю та рештою факторiв у неї бiльше, нiж у рештi країн свiту.
У 1948 р. американський економiст Пол Самуельсон довiв теорему вирiвнювання цiн на фактори виробництва, яка отримала назву теореми Хекшера - Олiна - Самуельсона - мiжнародна торгiвля приводить до вирiвнювання абсолютних та вiдносних цiн на гомогеннi фактори виробництва у країнах, що торгують.
Гомогенний капiтал - це капiтал, який має однаковi продуктивнiсть та ризикованiсть; гомогенна праця - це праця з однаковим рiвнем пiдготовки, освiти та продуктивностi; гомогеннi землi - це землi з однаковою родючiстю, станом ґрунтiв тощо.
До переваг теорiї рiзної вiдносної забезпеченостi факторами виробництва, що складається iз двох взаємозв'язаних теорем - теореми Хекшера - Олiна та теореми Хекшера - Олiна - Самуельсона, належить те, що вона є важливим iнструментом аналiзу мiжнародної економiки, який iлюструє та доводить принцип загальної рiвноваги, якому повинен пiдпорядковуватись економiчний розвиток.
У 1953 р. американський вчений, майбутнiй лауреат Нобелiвської премiї В. Леонтьєв опублiкував результати своїх дослiджень, присвячених практичнiй перевiрцi положень та концепцiї Хекшера - Олiна.
В. Леонтьєв у своїй роботi проаналiзував висновок теорiї Хекшера - Олiна про те, що країни експортують товари, у виробництвi яких iнтенсивно використовуються надлишковi й тому дешевшi для них фактори виробництва, та iмпортують товари, у виробництвi яких цi фактори застосовуються менш iнтенсивно. Точнiше, вiн одночасно перевiряв два припущення:
1) теорiя Хекшера - Олiна справедлива;
2) в економiцi США, як вважалось, капiтал бiльшою мiрою надлишковий, нiж у їх торгових партнерiв. Тому, вiдповiдно до теорiї, вони повиннi експортувати капiталомiсткi товари.
Парадокс Леонтьєва
: теорiя спiввiдношення факторiв виробництва Хекшера - Олiна не пiдтверджується на практицi: праценасиченi країни експортують капiталомiстку продукцiю, тодi як капiталонасиченi - працемiстку.
Сам Леонтьєв та iншi економiсти робили численнi спроби пояснити цей парадокс. Отже, незважаючи на вiдмiнностi у технiцi розрахункiв, усi дослiдження в основному пiдтвердили наявнiсть парадокса Леонтьєва, вченi почали вводити в модель Хекшера - Олiна й iншi, крiм капiталу та працi, фактори виробництва, такi як технологiя, квалiфiкацiя робочої сили.
Той факт, що продукцiя може вироблятися рiзними методами, є одним iз пояснень парадокса Леонтьєва.
Наступним поясненням парадокса Леонтьєва є те, що США iмпортують значну кiлькiсть сировини, видобування якої вимагає значних затрат капiталу. Якщо американськi експортнi товари потребують значної кiлькостi такої сировини, це робить експорт США капiталомiстким.
теорiя Хекшера - Олiна виявилася справедливою.
Ще одне пояснення парадокса Леонтьєва у 1971 р. дав американський економiст Роберт Белдвiн, який врахував iснування американського iмпортного тарифу. Цей тариф вводився для того, щоб захистити вiд iноземної конкуренцiї працемiсткi галузi американської промисловостi, перешкоджаючи тим самим iмпорту працемiстких товарiв. Перерахунки, зробленi Белдвiном, показали, що вiдмiна тарифiв зменшує ефект парадокса Леонтьєва на 5%, але не скасовує його зовсiм.
Теорiя життєвого циклу товару
У 1961 р. англiєць М. Позер запропонував теорiю технiчного розриву, яка є особливим частковим видом теорiї Хекшера - Олiна з введеним у неї додатково технологiчним фактором. Центральний пункт теорiї Познера: мiжнародна торгiвля викликається технiчними нововведеннями, якi виникають спочатку в якiй-небудь галузi в однiй з країн, що торгують. Внаслiдок цього обмiн технiкою та технологiєю асиметричний. Країна-iнноватор володiє тимчасовою квазiмонополiєю на виробництво продукцiї (нової або з меншими витратами) та експортує її, iмпортуючи ненаукомiстку продукцiю. З часом технологiчний розрив зменшується внаслiдок передачi технологiї, замiщення iмпорту, впровадження альтернативних технологiй у вiдсталих країнах.
мiжнародного життєвого циклу продукту враховує нереалiстичнiсть думки про унiверсальну доступнiсть будь-якої (зокрема нової) технологiї для кожного виробника будь-якої країни. Ця теорiя вiдображала реальнiсть 60-х рр., коли розробленi для американського ринку товари почали поступово розповсюджуватися в iнших країнах.
Теорiя мiжнародного життєвого циклу продукту стверджує, що деякi види продукцiї проходять цикл, що складається iз чотирьох етапiв - впровадження, зростання, зрiлiсть та занепад; виробництво цiєї продукцiї перемiщується з країни в країну залежно вiд етапу циклу.
На першому етапi (впровадження)
розробляються нововведення у вiдповiдь на виявлену потребу. Як правило, головна роль тут належить промислово розвиненим країнам (ПРК).
На другому етапi (зростання)
країна нововведення паралельно iз вiтчизняним виробництвом нового товару може розпочати його випуск за кордоном. Крiм того, випуск цього ж товару може почати й iноземний конкурент, причому вiн може зробити це за (допомогою незначних змiн у товарi, обминаючи патентний захист або придбавши якi-небудь експертнi документи. Але у будь-якому випадку виготовлена продукцiя майже повнiстю залишається у тiй (країнi, де створено нове пiдприємство.
На третьому етапi (зрiлiсть)
свiтовий попит на новий продукт починає вирiвнюватись. Задум та технологiя виробництва нового товару стають настiльки вiдпрацьованими, що додатковi знання вже не настiльки необхiднi для зниження витрат. Продукт стає бiльш звичним та стандартизованим, тому його виробництво у країнi з високим рiвнем технологiї (ПРК) втрачає змiст.
Виробництво товару перемiщається в iншi країни, якi можуть використовувати стандартну вже технологiю, знижуючи собiвартiсть одиницi продукцiї. Нижча собiвартiсть дає можливiсть збiльшувати збут у слаборозвинених країнах (СРК).
Нарештi, на четвертому етапi (занепад)
технологiя та обладнання настiльки вдосконалюються, що для виробництва товару вже не потрiбна особлива квалiфiкацiя, i тому воно перемiщається у СРК, якi мають надлишок дешевої робочої сили.
теорiї мiжнародного життєвого циклу продукту полягають в тому, що вона пояснює закономiрностi розвитку зовнiшньої торгiвлi великою групою товарiв, зокрема синтетичних матерiалiв, консервiв (у Аргентинi та Бразилiї), бавовняних тканин та виробiв (Пакистан, Індiя), шкiряних та гумотехнiчних виробiв, паперу, електронiки, технологiчно складних товарiв, нафтопродуктiв, конторського обладнання.
Недолiки
цiєї теорiї:
1. Існує багато видiв продукцiї, якi не проходять усi стадiї життєвого циклу (предмети розкошi)
2. Теорiя закрiплювала за США лiдерство, оскiльки вони його вже завоювали.
3. Теорiя не поширюється на продукцiю ТНК.
Теорiя подiбностi країн, або теорiя попиту, що перетинається
Значна частка мiжнародної торгiвлi здiйснюється мiж країнами з подiбними характеристиками - мiж промислове розвиненими країнами, якi мають населення з високим рiвнем освiти та розмiщенi у помiрному клiматi. Усi розглянутi традицiйнi теорiї мiжнародної торгiвлi базувалися не на подiбностi країн, а навпаки, на їх вiдмiнностях.
Одну iз перших спроб пояснити особливостi сучасної мiжнародної торгiвлi зробив Стефан Б. Лiндер у 1961 р. Розглядаючи особливостi технологiчно нових товарiв (холодильники, телевiзори), з якими американськi фiрми вийшли на європейський ринок у 40-50-х рр., вiн звернув увагу на те, що основнi вiдкриття, покладенi в основу розроблення цих товарiв, були зробленi європейцями. Цi вiдкриття практично були втiленi в Америцi у виглядi технологiчно нових товарiв, якi потiм завоювали зовнiшнiй ринок в Європi. Багатий американський споживач виявився схильнiшим до споживання нових дорогих товарiв. Потiм зi зростанням життєвого рiвня європейцiв новi американськi товари знайшли шлях до Європи.
С. Лiндер зробив висновок про те, що технологiчно складнi вироби створюються фiрмою як реакцiя на потреби, що вже iснують, тобто передовсiм на потреби внутрiшнього ринку. І тiльки пiсля розширення виробництва, пiсля насичення внутрiшнього ринку фiрма прагне захопити зовнiшнiй. Виходити на зовнiшнiй ринок фiрма буде на базi товару, пiдготовленого нею для нацiональних споживачiв, отже, структура споживання країни-iмпортера має бути (максимально подiбною до структури споживання країни-експортера. Таким чином, всупереч теорiї спiввiдношення факторiв виробництва, не тiльки вiдмiнностi, але й подiбнiсть мiж країнами може бути передумовою для торгiвлi.
Теорiя подiбностi країн стверджує, що, розробивши нову продукцiю у вiдповiдь на знайдену ринкову потребу на внутрiшньому ринку, виробник потiм звертається до ринкiв, котрi найподiбнiшi до ринкiв його країни. Ця теорiя - одна з небагатьох новiтнiх теорiй, яка пояснює мiжнародну торгiвлю переважно з боку попиту, а не пропозицiї.
Лiндером.
Недолiком теорiї подiбностi країн є те, що коли розрив у рiвнях доходiв рiзних груп населення дуже значний, застосування її для пояснення мiжнародної торгiвлi є дуже обмеженим. Наприклад, усi мешканцi країни 1 мають мiнiмальний рiвень доходу А, В,
а усi решта - максимальний О,
то торгувати у такому випадку можуть тiльки двi особи, хоча перетин у якостi товарiв, що цiкавлять мешканцiв обох країн, є суттєвим.
Теорiя конкурентних переваг
Для того щоб з'ясувати, чому країни досягають конкурентної переваги у тих чи iнших галузях, а також зрозумiти вихiднi положення полiтики фiрм та нацiональної економiки, професор Гарвардської школи бiзнесу, радник низки провiдних компанiй та член Президентської комiсiї з промислової конкуренцiї Майкл Портер наприкiнцi 80-х рр. здiйснив чотирирiчне дослiдження десяти країн, якi займають важливе мiсце у свiтовiй торгiвлi: Великобританiї, Нiмеччини, Данiї, Італiї, Кореї, Сiнгапуру, США, Швейцарiї, Швецiї та Японiї.
У центр уваги проведеного дослiдження М. Портер поставив завоювання та збереження конкурентної переваги у бiльш нiж 100 вiдносно складних галузях економiки та iндустрiальних сегментах. На його думку, саме вони є ключем до високої та зростаючої продуктивностi у країнi й найменше можуть бути проаналiзованi з використанням традицiйних та новiтнiх теорiй мiжнародної торгiвлi. Для дослiдження, як видно iз перелiку, були вiдiбранi країни, якi вiдрiзняються за економiчним розвитком (ПРК та ПІК), розмiром, державною полiтикою щодо промисловостi, за суспiльною фiлософiєю, географiчними умовами та розташуванням, але водночас їх об'єднує одна спiльна риса - усi вони вже успiшно конкурують у рядi проаналiзованих галузей або показують себе усе здатнiшими успiшно конкурувати. Аналiзували конкурентоспроможнiсть галузей за три перiоди: у 1971, 1978 та 1985 рр.
Розроблена в результатi проведеного дослiдження всеосяжна теорiя конкурентної переваги країн, яка пiдтверджується достатньою кiлькiстю фактiв, розглянута у фундаментальнiй працi Майкла Портера "Конкурентна перевага країн", опублiкованiй у 1991 р.
Згiдно з цiєю теорiєю вiдповiдь на запитання: "Чому країна досягає мiжнародного успiху в тiй чи iншiй галузi?" передбачає чотири властивостi країни загального характеру, що формують середовище, у якому конкурують мiсцевi фiрми. Це середовище може сприяти виникненню конкурентної переваги, а може i перешкоджати цьому. Ось цi чотири властивостi.
1. Факторнi умови, тобто тi конкретнi фактори (наприклад, квалiфiкована робоча сила певного профiлю або iнфраструктура), якi необхiднi для успiшної конкуренцiї у данiй галузi.
3. Спорiдненi галузi та галузi, що пiдтримують, тобто наявнiсть або вiдсутнiсть у країнi спорiднених галузей чи галузей, що пiдтримують, конкурентоспроможних на мiжнародному ринку.
4. Стратегiя фiрми, її структура та конкуренти, тобто умови у країнi, якi визначають те, як утворюються та управляються фiрми, i характер конкуренцiї на внутрiшньому ринку.
Детермiнанти нацiональної конкурентоспроможностi - це комплексна система, яка постiйно розвивається. Майкл Портер назвав цю систему "ромбом" (в оригiналi - алмаз, дiамант). Кожний детермiнант у цiй системi впливає на всi iншi.
Перевагою цiєї теорiї є те, що вона показує роль, яку вiдiграють економiчне середовище установи, полiтика, культурнi цiнностi та лiдери країни у забезпеченнi успiху фiрм цiєї країни у певних сегментах ринку та конкретних галузях економiки. Іншими словами, вона пояснює властивостi нацiї, якi є передумовою успiху нацiональної промисловостi у мiжнароднiй конкуренцiї.
| 
