Особливостi євроiнтеграцiйних стратегiй та трансформацiйних процесiв у країнах Центрально-Схiдної Європи
, розвитку країн цього регiону; iнституцiйнi рамки європейської iнтеграцiї цих країн i здiйснюється в запропонованiй роботi.
Варто наголосити, що на початку 90-их рокiв основною метою економiчної полiтики цих країн був. перехiд вiд центрально-планової системи до ринкової. Адже країни цього регiону характеризувались значною нестабiльнiстю. Значна або й переважна частина чинникiв нестабiльностi виникла внаслiдок реалiзацiї стратегiй економiчних перетворень, отже, має трансформацiйний характер. Метою економiчних стратегiй у перехiдних економiках країн Центрально-Схiдної Європи на першому етапi була побудова розвиненої стiйкої ринкової економiки. Отже, ключовою категорiєю виступає ринковий механiзм, що спроможний замiнити державне адмiнiстрування в економiцi. Стабiлiзацiйний вплив мав би здiйснюватись на весь процес суспiльного вiдтворення: на системи власностi, стимулювання, узгодження iнтересiв, iнституцiйного оформлення, технiчного забезпечення.
середовища, вiдповiдних форм економiчних вiдносин та досягнення необхiдних економiчних пропорцiй, як i перебудова технологiчної структури, перетворення у системi державної влади є напрямами перехiдної економiчної стратегiї.
Вiдповiдно з цим проходить процес формування системи завдань i прiоритетiв економiчної стратегiї, що спрямовуються на грошову, фiнансову, бюджетну стабiлiзацiю, економiчну лiбералiзацiю, приватизацiю, реструктуризацiю, розвиток ринкових iнститутiв.
З огляду на це, часто спостерiгається недосконалiсть дiяльностi владних структур, що змiшують цiлi та засоби реформ i це призводить до менш успiшної ринкової трансформацiї. Тому виникає питання пошуку мiсця держави у новiй економiчнiй структурi, ступеню її втручання у регулятивнi процеси. З огляду на це, науковцi видiляють наступнi моделi економiчних стратегiй переходу до ринку.
Модель "ринкового соцiалiзму" характеризується централiзованим бюрократичним контролем держави над розмiщенням ресурсiв; власнiсть залишається переважно пiд державно-корпоративним контролем; пiдтримкою дрiбної приватної власностi, соцiальним
Можна погодитись з думкою Калганова, що в залежностi вiд соцiальної ситуацiї, якостi iнституцiйно-полiтичної системи та iнших неекономiчних
Іншою моделлю є "державний корпоративiзм", для якого характерними є радикальнiша передача стратегiчної функцiї напiвприватним корпорацiям, локалiзацiя державного контролю, корпоративна конкуренцiя. Слушним вбачається застереження, що за умов слабкостi iнституцiйної системи i центральної влади ця модель може рухатись у напрямку iнфляцiї та стагнацiї [2, с. 59].
Наступною моделлю являється "оксамитова революцiя". Вона передбачає поступовий трансформацiйний перехiд до вiльних ринкових вiдносин, дисперсiю прав власностi серед населення при приватизацiї, домiнування корпоративно-капiталiстичної власностi. В рамках даної моделi найбiльше реалiзується загальноцивiлiзацiйна тенденцiя до гуманiзацiї та соцiалiзацiї економiчного життя [2, с. 59].
Найбiльш жорстким варiантом трансформацiї є модель "шокової терапiї"". Типовими її рисами є одномоментне адмiнiстративне руйнування попередньої системи бюрократичного централiзованого планування i впровадження ринку: прискорена приватизацiя, надання швидким суспiльним перетворенням статусу стратегiчної мети суспiльства [2, с. 60].
До моделi "оксамитової революцiї бiльше тяжiла Угорщина, де використовується консервативно-неолiберальна теорiя з поступовим вiдходом держави вiд домiнування в економiцi та переходом до ринкових вiдносин, що розпочався ще у 80-тi роки. рисою початку 90-их рокiв в Угорщинi став високий рiвень соцiального захисту населення.
А такi країни, як Польща та Чехiя розпочали реформи за моделлю "шокової терапiї". Цiкавим є той факт, що Польща обрала шлях швидкої та стабiлiзацiйної стратегiї. Така перша стабiлiзацiйна програма була прийнята у 1990 роцi i названа на честь Л. Бальцеровича, заступника прем'єр-мiнiстра та мiнiстра фiнансiв, а також головного автора пакету реформ. Перша стабiлiзацiйна програма ("План Бальцеровича") являла собою радикальний пiдхiд до трансформацiї планової економiки в ринкову. Згiдно цiєї програми основна увага придiлялась жорсткiй фiскальнiй полiтицi, ключовими елементами якої були фiксований обмiнний курс i прогресивне оподаткування доходiв. Отже, трьома основними пунктами цiєї стабiлiзацiйної програми були грошова i цiнова стабiлiзацiї; структурна перебудова; зменшеннi зовнiшнього боргу i розрахунок на економiчну допомогу з-за кордону [5, сi 66-167]. Ще однiєю характерною рисою структурних реформ цiєї країни було те, що Польща стала першою iз країн Центрально-Схiдної Європи, чия економiчна програма була пiдтримана МВФ. Роль мiжнародних фiнансових органiзацiй i урядiв iноземних країн полягала у фiнансовiй пiдтримцi дiяльностi уряду Польщi, що була спрямована на досягнення цiлей, обговорених з ними. В цiлому, на нашу думку, вже з того часу була очевидна успiшна реалiзацiя цiєї програми та структурних змiн в економiцi Польщi.
Вищезгаданi країни можна впевнено назвати "країнами-лiдерами" трансформацiйних процесiв, оскiльки економiки iнших країн колишнього соцтабору важко вiднести до якоїсь конкретної моделi. Загалом, для них були характерними поєднання лiбералiзацiйної економiчної полiтики з високим ступенем державної регламентацiї. Таким чином, у цих країнах (Болгарiя, Румунiя, Словаччина) вiдбувся значно сильнiший економiчний спад i повiльнi темпи економiчного зростання. Для них характерними були розбалансована економiчна система, збитковiсть пiдприємств, криза фiнансової системи, iнфляцiя, вiд'ємне сальдо торговельного балансу та дефiцит бюджету.
Аналiзуючи вищесказане, можна зробити певнi узагальнення. А саме, що на початку трансформацiйних процесiв у бiльшостi перехiдних економiк спостерiгався рiзкий спад ВВП. Не можна не зауважити, що на початок переговорного процесу щодо євроiнтеграцiї наприкiнцi 90-их рокiв в усiх країнах Центрально-Схiдної Європи економiчнi показники погiршилися.
Незважаючи на вiдмiнностi мiж країнами цього регiону, обраними моделями розвитку, все ж iснували спiльнi тенденцiї постсоцiалiстичного розвитку цих країн. Найприйнятною для висвiтлення проблематики є, на нашу думку, класифiкацiя професора економiки Я. Корнаї. Вiн пропонує сiм тенденцiй розвитку постсоцiалiстичних країн.
Першою тенденцiєю Я. Корнаї виокремлює напрям до ринку. Наголошуючи, що за соцiалiстичної системи iнтеграцiя економiчної дiяльностi вiдбувалась за допомогою механiзму бюрократичної координацiї, зазначає, що за умов полiтичних змiн в суспiльствi. рух в сторону ринку прискорюється. Бюрократичний розподiл товарiв та ресурсiв замiнюється вiльними комерцiйними контрактами мiж виробниками та споживачами, продавцями та покупцями, розвивається конкуренцiя. Успiшнiсть перетворень визначається, згiдно Я. Корнаї, за часткою ВВП. Якщо вона стає переважаючою, то в країнi справдi функцiонує ринкова економiка. Науковець вважає, що держава в нових демократичних країнах виявляє надмiрну активнiсть, коли для цього немає достатнiх пiдстав, та є пасивною у сферах, що потребують постiйного чи тимчасового втручання [3, с. 6].
Другою тенденцiєю є розвиток приватного сектору. Я. Корнаї наголошує, що ефективний ринок не може iснувати без приватної власностi. Вiн стверджує, що саме вона є гарантом незалежностi економiчної дiяльностi. Тому саме розвиток пiдприємств у приватному секторi є тим фактором, що сприяє активiзацiї реформ. В постсоцiалiстичних країнах спостерiгається тенденцiя до зростання кiлькостi малих та середнiх фiрм. Особливо це стосується таких галузей як послуги, внутрiшня i зовнiшня торгiвля, будiвництво i фiнансова сфера. Поряд з цим, вiдбувається скорочення державного сектору економiки в рiзних формах: передається в приватнi руки, шляхом прямого продажу державної власностi чи безплатним розподiлом серед населення [3, с. 7].
Наступною тенденцiєю видiляється вiдтворення макрорiвноваги. В постсоцiалiстичних країнах макроекономiчнi проблеми настiльки серйознi, що уряди країн приймають цiлi пакети стабiлiзацiйних програм. Вони можуть бути бiльш радикальнi, як вже нами зазначалось на прикладi Польщi, та бiльш поступовi стабiлiзацiйнi стратегiї (Угорщина). Я. Корнаї вважає, що для подолання всезагального дефiциту потрiбно вжити наступних заходiв: рiст приватного сектору, розвиток вiльного пiдприємництва, лiбералiзацiя iмпорту. Проте, вiн застерiгає, що можуть виникнути непередбачуванi обставини на ринку працi надлишковий попит на робочу силу перетворюється в її надлишкову пропозицiю, тобто нестача працiвникiв змiнюється безробiттям [3, с. 9].
законодавчої бази. Має бути забезпечена недоторканнiсть приватної власностi, гарантування дотримання приватних контрактiв i захист громадян вiд бюрократiї. Але разом з тим, необхiдним є i державне втручання або регулювання того чи iншого сектору економiки. У зв'язку з цим, Я. Корнаї видiляє три рiвнi державної активностi:
• законодавчий рiвень - передбачає розробку i прийняття десяткiв нових законiв замiсть старих за умов наявностi юристiв, що компетентнi в питаннях регулювання сучасної ринкової економiки;
• впровадження законiв в життя - передбачає заново освоїти свої професiї суддям, прокурорам, адвокатам i юристам, що ведуть справи про комерцiйнi суперечки;
• змiна ментальностi громадян - передбачає змiну суспiльної моралi, коли порушення законiв, вiдхилення вiд сплати податкiв, нечеснiсть у справах та корупцiя будуть засуджуватись громадською думкою [3, с. 10].
Наступною тенденцiєю згiдно Я. Корнаї є створення демократичних iнститутiв. Адже в процесi переходу вiд соцiалiстичної системи господарювання до ринкової втрачає монополiю на полiтичну владу одна партiя - комунiстична, що дає можливiсть розвитку демократичних iнститутiв: суперництво мiж парiями, проведення вiльних виборiв, обрання парламенту, формування уряду на основi парламентської бiльшостi. Я. Корнаї вказує на те, що не всi країни з ринковою економiкою, заснованi на приватнiй власностi, являються демократичними. Вiн наводить приклад гiтлерiвського рейху, вiйськових диктатур в країнах Латинської Америки пiсля другої свiтової вiйни. Адже перехiд вiд соцiалiстичної системи до капiталiстичної ринкової економiки часто супроводжується анархiєю, тому стають необхiднi "закон i порядок", якi може здiйснити лише рiшучий уряд - при авторитарному полiтичному режимi. Проте, Я. Корнаї наголошує, що держава в процесi трансформацiї може стати перед вибором: забезпечити високi темпи росту завдяки жорсткому авторитарному регулюванню, з однiєї сторони, чи встановити демократичнi принципи в суспiльних вiдносинах - з iншої. За будь-яких умов, Я. Корнаї вибрав би демократiю, навiть якщо б це призвело до зниження економiчних показникiв [3, с. 12-13].
Ще однiєю тенденцiєю є переосмислення поняття нацiональної спiльностi. Лише пiсля цього може слiдувати розвиток наднацiональних структур чи допуск у вже iснуючi. Приєднання до того чи iншого наднацiонального угруповання може носити лише добровiльний характер. Я. Корнаї наголошує, що уряд має спиратись на пiдтримку своїх громадян у прийняттi рiшення такого характеру. Не можна нав'язувати цим країнам, що тiльки отримали незалежнiсть, певнi iнтеграцiйнi схеми. Науковець є прихильником "європезацiї" постсоцiалiстичних країн Центрально-Схiдної Європи. Хоча, не заперечує те, - що з обох сторiн iснував супротив цьому процесу. В країнах Центрально-Схiдної Європи впливовi групи налаштовували громадську думку проти "вестернiзацiї", ставили пiд сумнiв необхiднiсть залучення iноземного капiталу i закликали до нацiональних почуттiв. З протилежної сторони, негативне вiдношення до такого зближення iз країнами регiону спостерiгалось i в певних колах захiдних держав. Вони виступали проти вiдкриття своїх ринкiв для iмпорту iз цих країн [3, с. 14].
Останньою тенденцiєю Я. Корнаї видiляє нерiвномiрний рiст матерiального благополуччя населення. Вiн зазначає, що в результатi трансформацiйних процесiв матерiальне благополуччя має зрости, але це поступовий i тривалий процес. В той же час, наголошує, що в країнах перехiдного типу появились соцiальнi групи, якi полiпшили своє матерiальне становище - це працiвники сфери приватного бiзнесу. Кожен уряд i полiтичнi партiї пiдкреслювали необхiднiсть створення системи соцiального захисту населення. Адже у спадщину країни Центрально-Схiдної Європи не отримали належного благополуччя населення. Первинним завданням для них була трансформацiя сфери освiти, охорони здоров'я, пенсiйного забезпечення [3, с. 15].
Разом iз вибором моделi трансформацiйного процесу, Центрально-Схiдна Європа зiткнулась iз ще одним викликом - задоволення вимог для бiльш тiсної iнтеграцiї iз захiдноєвропейськими країнами, що почалось з кiнця 90-их рокiв.
iнституцiйних рамок.
з початку реформ. У розрiзi iнтеграцiйних стратегiй - малось на увазi дотримання Маастрихтських критерiїв, якi передбачали членство в Європейському валютному союзi.
Реформи на мiкроекономiчному рiвнi - спрямованi на те, щоб створити життєздатнi ринки через перетворення державних конгломератiв в самостiйнi юридичнi одиницi (комерцiалiзацiя), приватизацiю цих компанiй, лiбералiзацiю цiн i вiдкриття економiки для мiжнародної торгiвлi. У вiдповiдностi до iнтеграцiйних стратегiй - малась на увазi перебудова компанiй i секторiв економiки. Успiшна реалiзацiя цих стратегiй в перспективi передбачала досягнення ринкової економiки: здатностi до конкуренцiї в межах єдиного європейського ринку.
систему, введення ефективної податкової системи, автономне становище центрального банку. В розрiзi iнтеграцiйних стратегiй - малось на увазi застосування iнституцiйних i юридичних норм ЄС - для досягнення статусу членства в органiзацiї.
Вказанi сфери реформування взаємопов'язанi, оскiльки за умов досягнення успiху в однiй з них буде прогресу у двох iнших. Вищевказанi реформи, що стосуються трансформацiйних процесiв, ми можемо прослiдкувати i у вимогах, якi були поставленi країнам Центрально-Схiдної Європи Європейським Союзом для переходу до ринкової системи. На зустрiчi в Копенгагенi в червнi 1993 року Європейська рада сформулювала три критерiї, яким мають вiдповiдати кандидати на вступ до Європейського Союзу:
1) полiтичний критерiй - стабiльнiсть iнститутiв, що гарантують демократiю, владу закону, збереження прав людини, повага i захист прав меншин;
2) економiчний критерiй - наявнiсть функцiонуючого ринкового господарства, а також можливiсть протистояти конкурентному тиску i ринковим силам в рамках ЄС.
3) критерiй, що пов'язаний з прийняттям iнституцiйних i юридичних норм ЄС - здатнiсть виконувати зобов'язання ЄС, в тому числi по вiдношенню до створення полiтичного, економiчного i валютного союзу [4, с. 10].
Аналiзуючи вищесказане, можна сказати, що якщо другий критерiй торкається проведення реформ на мiкроекономiчному рiвнi, то третiй розповсюджується на iнституцiйнi рамки i макроекономiчну стабiлiзацiю. Те ж саме стосується i першого критерiю, який був нацiлений на формування iнституцiйних структур. Таким чином, спостерiгалось значне спiвпадiння вимог для переходу країн Центрально-Схiдної Європи до ринкового господарювання, з однiєї сторони, i вимог для iнтеграцiї цих країн до ЄС, з iншої.
вступ в Євросоюз. Власне, до кiнця 90-их рокiв цi вiдмiнностi були досить значними. Якщо судити по розмiрах ВВП, то у Польщi, наприклад, у 1998 роцi вiн складав приблизно 2% показника для 15 країн-членiв, а у всiх iнших кандидатiв - менше 1%. Що стосується обсягу ВВП в розрахунку на душу населення, то вiн коливався вiд 7% (в Болгарiї) до 44% (в Словенiї) середньої величини для ЄС [4, с. 10].
Що стосується iнституцiйних рамок європейської iнтеграцiї, то протягом 90-их рокiв країнами Центрально-Схiдної Європи були пiдписанi i вступили в силу так званi Європейськi угоди з ЄС, метою яких було досягнення повного членства в Європейському Союзi, скорочення торгових бар'єрiв, спiвробiтництво в економiчнiй, фiнансовiй, технiчнiй i культурних сферах, а також ведення полiтичного дiалогу. Тим самим створювались основи для поступової економiчної i полiтичної iнтеграцiї країн Центрально-Схiдної Європи з ЄС. На перiод, що передував вступу в силу Європейських угод, з першими шiстьма країнами Центрально-Схiдної Європи, що їх пiдписали (Польща, Угорщина, Чехiя, Словаччина, Румунiя, Болгарiя), ЄС заключив Тимчасовi угоди, а з рештою чотирма (Естонiя, Латвiя, Литва, Словенiя) - Угоду про вiльну торгiвлю.
Хоча країни Центрально-Схiдної Європи знижували свої торгiвельнi бар'єри повiльнiше, нiж ЄС, проте до сiчня 2000 року експорт практично всiх промислових товарiв iз країн Євросоюзу в країни Центрально-Схiдної Європи здiйснювався на безмитнiй основi. Вирiшили, що до сiчня 2002 року повиннi бути скасованi всi тарифи i кiлькiснi обмеження.
Важливим аспектом реалiзацiї євроiнтеграцiйних стратегiй є iнституцiйна та юридична нормативна база (AcquisCommunautaire). Вiд країн-кандидатiв на вступ до ЄС вимагалось прийняття встановленого комплексу iнституцiйних та юридичних норм, що стосуються європейської iнтеграцiї (AcquisCommunautaire). Цi країни були зобов'язанi виконувати всi норми, що iснували на дату їх вступу в ЄС:
2) юридичнi норми, прийнятi у вiдповiдностi з цими договорами, i прецедентне право, що застосовується Європейським судом;
3) рiшення в рамках ЄС;
4) спiльнi акцiї, заяви i iншi акти, схваленi в рамках єдиної зовнiшньої полiтики i єдиної полiтики безпеки;
5) пiдписанi в рамках ЄС документи про спiльнi дiї, позицiї, домовленостi; резолюцiї, заяви та iншi акти, схваленi судовими органами i в рамках внутрiшньої полiтики;
6) мiжнароднi угоди, пiдписанi ЄС, а також угоди мiж країнами-членами, що вiдносяться до сфери дiяльностi ЄС. Передбачалось, що враховуючи розрив мiж рiвнем розвитку країн-кандидатiв та країн-членiв ЄС, вони принесуть стабiльнiсть у тривалий процес реформ [4, с. 12-13].
Хоча, разом з тим, застосування на практицi та великий обсяг складної нормативної бази створили значнi адаптацiйнi проблеми для країн-кандидатiв. Наприклад, починаючи iз 2000 року мали мiсце непорозумiння мiж Польщею та ЄС з приводу сiльськогосподарської сфери. Польська сторона вимагала вiд ЄС, щоб пiсля її вступу ЄС дозволив польським виробникам протягом певного перiоду продавати всерединi країни м'яснi та молочнi продукти, якi не вiдповiдали високим санiтарним стандартам ЄС. В ходi переговорiв виникали також розбiжностi щодо доступу країн регiону до структурних фондiв i прямих дотацiй в рамках єдиної аграрної полiтики, а також тривалостi перехiдного перiоду в областi вiльного перемiщення людей. Варто зазначити, що в останнiх доповiдях ЄС, присвячених пiдготовцi країн Центрально-Схiдної Європи до вступу в ЄС, зазначалось, що лише Угорщина i Чехiя успiшно проводять процес прийняття технiчних стандартiв i сертифiкацiї ЄС [4, с. 13]. Це засвiдчило той факт, що iнтеграцiя країн Центрально-Схiдної Європи буде вiдбуватись не так гладко i вимагатиме певного перiоду часу.
Таким чином, iснує значна схожiсть мiж реформами, якi необхiдно було провести в країнах Центрально-Схiдної Європи при переходi вiд централiзованої планової економiки до ринкової, з одної сторони, i реформи, що були необхiднi для приєднання до Європейського Союзу, з iншої. З огляду на подiї, що вiдбулись в травнi 2004 року, а саме вступ до ЄС перших десяти країн Центрально-Схiдної Європи (Польща, Угорщина, Чехiя, Словаччина, Естонiя, Латвiя, Литва, Словенiя) та двох середземноморських країн (Кiпр i Мальта) можна сказати, що по завершенню перехiдного перiоду цими країнами одночасно були сприйнятi i iнституцiйнi, i юридичнi рамки ЄС. Разом з тим варто зазначити, що цi країни ще не в станi повною мiрою реагувати на дiї ринкових сил всерединi ЄС i справлятись iз всiма обов'язками, що передбаченi членством в Євросоюзi. Проте, посилення економiчної iнтеграцiї мiж Схiдною i Захiдною Європою вiдповiдає iнтересам попереднiх членiв ЄС, оскiльки являє собою найкращим шляхом створення атмосфери стабiльностi в Європi.
змiн в Українi. На майбутню перспективу, цей досвiд може сприяти змiцненню спiвпрацi нашої держави з країнами цього регiону заради поглиблення iнтеграцiї та встановлення загальної безпеки на територiї.
|
