Валютна політика України

Валютна полiтика України Тема: Валютна полiтика України ЗМІСТ 1. Вступ 2. Валютна полiтика 2. 2 Система «золотого стандарту». Бреттон-Вудська валютна система 2. 3 Принципи Ямайської валютної системи 3. Висновки 4. Список використаних джерел 1 . ВСТУП Валютна полiтика – складова частина економiчної полiтики держави i зовнiшньоекономiчної полiтики. Це система заходiв держави усерединi i поза країною, що здiйснюється за допомогою впливу на валюту, валютний курс, валютнi операцiї. Основнi iнструменти валютної полiтики – валютна iнтервенцiя, валютнi обмеження, валютнi резерви, валютне субсидування, валютнi паритети. Валютна полiтика країни проводиться її урядом, центральним банком, центральними фiнансовими органами. У свiтовому масштабi валютна полiтика проводиться мiжнародними валютно-фiнансовими органiзацiями (Мiжнародний валютний фонд, мiжнароднi банки). Кiнцевими цiлями валютної полiтики є стратегiчнi цiлi монетарної полiтики взагалi – зростання зайнятостi населення та виробництва ВВП, стабiлiзацiя цiн. Крiм загальномонетарних цiлей валютна полiтика має свої специфiчнi цiлi, що реалiзуються переважно у валютнiй сферi i теж iстотно впливають на розвиток реального сектора економiки: - лiбералiзацiя валютних вiдносин у країнi; - забезпечення збалансованого та платiжного балансу, стабiльних джерел iноземної валюти на нацiональний ринок; - забезпечення високого рiвня конвертованостi нацiональної валюти; - забезпечення стабiльного курсу нацiональної валюти. 2. 1 Варiанти валютної полiтики Досягнення цiлей валютної полiтики забезпечується через законодавче регулювання валютних вiдносин (валютне регулювання) i контроль за виконанням установлених вимог, норм i правил (валютний контроль). Тому поняття валютної полiтики i валютного регулювання тiсно мiж собою пов'язанi. При широкому трактуваннi валютної полiтики валютне регулювання i контроль є, по сутi, її складовими. До складу валютної полiтики входить також мiжнародне валютне спiвробiтництво, у тому числi з мiжнародними валютно-фiнансовими органiзацiями. Валютне регулювання - це дiяльнiсть держави та уповноважених нею органiв щодо регламентацiї валютних вiдносин економiчних, суб'єктiв та їх дiяльностi на валютному ринку. Така регламентацiя тiєю чи iншою мiрою поширюється на всi складовi валютних вiдносин та валютного ринку, i насамперед на: - процес курсоутворення; - виконання платiжної функцiї iноземною валютою на внутрiшнiх ринках країни; - дiяльнiсть комерцiйних банкiв та iнших структур на валютному ринку; - здiйснення мiжнародних платежiв за поточними операцiями платiжного балансу; - здiйснення мiжнародних платежiв за капiтальними операцiями платiжного балансу та розвиток iноземних iнвестицiй в економiку країни; - ввезення та вивезення валютних цiнностей через державний кордон; - кредитнi вiдносини резидентiв з нерезидентами; - формування та використання золотовалютних резервiв. Ефективнiсть регламентацiї валютних вiдносин за вказаними напрямками значною мiрою залежить вiд кiлькостi i ступеня певних обмежень щодо кожного з них. Через введення чи посилення, скасування чи послаблення таких обмежень органи валютного регулювання мають можливiсть скеровувати валютнi потоки в найвигiднiших для нацiональної економiки напрямах та обсягах. Валютнi обмеження є досить потужним, ефективним i оперативним iнструментом валютної полiтики. Запровадивши чи скасувавши те чи iнше обмеження (у виглядi норми, заборони, правила тощо), держава має можливiсть негайно i досить вiдчутно вплинути на певний валютний потiк у напрямi, що вiдповiдає сучаснiй ситуацiї в економiцi чи на грошовому ринку. Водночас цей iнструмент має переважно адмiнiстративний характер i суперечить тенденцiї лiбералiзацiї валютних вiдносин. Крiм валютних обмежень, практика валютного регулювання виробила ще ряд методiв (iнструментiв), якi забезпечують переважно економiчний вплив на валютнi вiдносини. Це, зокрема: - курсова полiтика; - облiкова (дисконтна) полiтика та iншi iнструменти монетарної полiтики; - регулювання сальдо платiжного балансу; Курсова полiтика полягає в цiлеспрямованому проведеннi комплексу заходiв з метою корекцiї курсу нацiональної валюти. Якщо така корекцiя спрямована на зниження обмiнного курсу, то курсова полiтика називається полiтикою девальвацiї. Девальвацiя нацiональної валюти сприяє пiдвищенню конкурентоспроможностi нацiонального виробництва, посиленню торговельних позицiй країни на свiтовому ринку та стимулюванню експорту. Разом з тим полiтика девальвацiї може негативно впливати на позицiї iмпортерiв, бо їм доведеться купувати iнвалюту за вищим курсом. Це може спровокувати зростання цiн на iмпортнi товари. Тому при запровадженнi полiтики девальвацiї потрiбно добре зважити як позитивнi, так i негативнi наслiдки. Якщо країна багато iмпортує виробничих ресурсiв (енергетичних,1 сировинних тощо), то втрати iмпортерiв можуть повнiстю перекрити виграш експортерiв i при цьому розпочнеться iнфляцiйне зростання цiн. Якщо цiллю курсової полiтики визнається пiдвищення обмiнного курсу, то вона називається полiтикою ревальвацiї. Ця полiтика стимулює розвиток iмпорту, оскiльки iмпортери для своїх платежiв за кордоном купуватимуть iнвалюту за нижчим курсом. Буде збiльшуватися пропозицiя на товарних ринках, що позитивно впливатиме на стабiльнiсть цiн. Скорочуватимуться виробничi витрати на пiдприємствах з великим споживанням iмпортованих енергiї, сировини, матерiалiв, комплектуючих. Разом з тим пiдпри-ємства-експортери за полiтики ревальвацiї зазнаватимуть втрат. Якщо одночасно вони не є великими "споживачами iмпорту", то можуть послабити свої конкурентнi позицiї на свiтовому ринку. Тому полiтику ревальвацiї потрiбно застосовувати теж надто обережно i виважено. Облiкова (дисконтна) полiтика центрального банку полягає в цiлеспрямованому пiдвищеннi чи зниженнi облiкової ставки та вiдповiднiй змiнi ставки депозитного та позичкового процента. Якщо процентнi ставки збiльшуються, то зменшується маса нацiональних грошей в оборотi, знижується вiдплив вiльних капiталiв за кордон, зростає приплив iноземної валюти (вiльних капiталiв) з-за кордону. Все це сприяє зростанню курсу нацiональної валюти, змiцненню її позицiй на валютному ринку1. При зниженнi облiкової ставки весь процес впливу на валютний ринок вiдбувається у зворотному напрямi. У такий же спосiб - через регулювання маси грошей в оборотi - можна впливати на кон'юнктуру валютного ринку за допомогою iнших iнструментiв монетарної полiтики - змiною норми обов'язкового резервування, операцiями на вiдкритому ринку тощо. Валютна iнтервенцiя полягає в оперативному пiдтриманнi валютного ринку в станi рiвноваги шляхом збiльшення чи зменшення купiвлi чи продажу центральним банком iноземної валюти за нацiональну. Щоб зупинити падiння курсу нацiональної валюти i зростання курсу iноземної валюти, центральний банк повинен збiльшити продаж iноземної валюти на ринку, пiднявши цим її пропозицiю до наявного попиту. І навпаки, щоб зупинити пiдвищення курсу нацiональної валюти i падiння курсу iноземної, вiн повинен зменшити продаж чи збiльшити купiвлю останньої. Застосовуючи то один, то другий з цих iнструментiв, центральний банк може тривалий час пiдтримувати валютний ринок i курс у станi рiвноваги. Для цього вiн повинен мати достатнiй обсяг валютних резервiв. Валютнi iнтервенцiї дуже широко застосовуються у свiтовiй практицi валютного регулювання. Активно застосовує його також НБУ, перiодично скуповуючи iноземну валюту, а також продаючи її у разi погiршення кон'юнктури валютного ринку. до зменшення маси грошей в оборотi i пропозицiї грошей, що спричинює зростання рiвня процента, скорочення платоспроможного попиту. Щоб уникнути негативного впливу подiбних наслiдкiв валютної iнтервенцiї на реальний сектор економiки, одночасно з операцiями валютної iнтервенцiї проводять стерилiзуючi операцiї на вiдкритому ринку протилежного спрямування: у разi продажу iноземної валюти на валютному ринку на таку ж суму на вiдкритому ринку купують цiннi папери, а при купiвлi iноземної валюти продають цiннi папери. Такi операцiї називаються стерилiзованою iнтервенцiєю. 2. 2 Система «золотого стандарту». Бреттон-Вудська валютна система Основними етапами створення свiтової валютної системи є: - становлення, формування передумов, визначення принципiв нової системи; при цьому зберiгається її спадкоємний зв’язок з попередньою системою; - формування структурної єдностi, завершення побудови, поступова активiзацiя принципiв нової системи; Криза свiтової валютної системи проявляється у загостреннi валютних протирiч, рiзкому порушеннi її функцiонування, що проявляється у невiдповiдностi структурних принципiв органiзацiї свiтового валютного механiзму змiненим умовам виробництва. Криза свiтової валютної системи веде до знищення старої системи та замiни її новою, яка забезпечує вiдносну валютну стабiлiзацiю. У своєму розвитку свiтова валютна система до сучасного часу пройшла чотири етапи. Перша валютна система – Паризька система золотомонетного стандарту – стихiйно сформувалася у Х1Х ст. пiсля промислової революцiї на базi золотого монометалiзму у формi золотомонетного стандарту. Юридично система була оформлена мiждержавною угодою на Паризькiй конференцiї у 1867 роцi, яка визнала золото єдиною формою свiтових грошей. В цих умовах не було вiдмiнностей мiж нацiональною та свiтовою валютними системами (монети приймались до платежу за своєю вагою). Основнi принципи Паризької валютної системи: - основа – золотомонетний стандарт; - режим вiльно плаваючих курсiв валют з врахуванням ринкового попиту та пропозицiї, але в межах золотих крапок; - конвертованiсть валют в золото. Друга – Генуезька – свiтова валютна система була юридично оформлена мiждержавною угодою на Генуезькiй мiжнароднiй економiчнiй конференцiї у 1922р. ЇЇ основою були золото i девiзи. Іноземнi валюти iснували для мiжнародних розрахункiв. Грошовi системи 30 країн базувались на золото-девiзному стандартi. Нацiональнi кредитнi грошi стали використовуватись як мiжнароднi платiжно-резервнi кошти. Однак, у мiжвоєнний перiод статус резервної валюти не був офiцiйно закрiплений нi за однiєю валютою, фунт стерлiнгiв i долар США сперечалися за лiдерство в цiй сферi. Були збереженi золотi паритети. Конверсiя валют у золото стала здiйснюватись не тiльки безпосередньо (США, Францiя, Великобританiя), а й побiчно, через iноземнi валюти. Був вiдновлений режим вiльно змiнних валютних курсiв. Валютне регулювання здiйснювалось у формi активної валютної полiтики, мiжнародних конференцiй та нарад. Пiсля першої свiтової вiйни валютно–фiнансовий центр перемiстився iз Захiдної Європи до США. Це сталося завдяки росту валютно-економiчного потенцiалу США. Нью-Йорк перетворився у свiтовий фiнансовий центр, збiльшився експорт капiталу. США стали ведучим торговим партнером бiльшостi країн. США перетворилися iз боржника в кредитора: заборгованiсть США в 1913 р. досягала 7 млрд. дол., а вимоги – 2 млрд. дол.; до 1926р. зовнiшнiй борг США зменшився бiльш нiж в два рази, а вимоги до iнших країн зросли в 6 разiв ( до 12 млрд. дол.). Вiдбувся перерозподiл офiцiйних золотих резервiв: У 1914 – 1921рр. чистий приток золота в США (в основному з Європи) склав 2,3 млрд. дол.; в 1924р. 46% золотих запасiв капiталiстичних країн були акумульованi у США 9 (в 1914р. – 23%). США були майже єдиною країною, що зберегла золотомонетний стандарт, i курс долару до iноземних валют пiдвищився на 10 – 90 %. Валютна стабiлiзацiя закiнчилась свiтовою кризою в 30-тi роки XXсторiччя. Головнi особливостi свiтової валютної кризи (1929 – 1936 рр. ): - циклiчний характер (переплетення валютної кризи зi свiтовою економiчною i грошово–кредитною кризою; - виключна глибина та гострота – курс ряду валют знизився на 50-84%, мiжнародний кредит (особливо довгостроковий), був паралiзований в результатi масового банкрутства iноземних боржникiв, включаючи 25 держав: Нiмеччина, Австрiя, Туреччина i iн., якi припинили зовнiшнi платежi; створилась маса “жарких” грошей, що стихiйно перемiщувались з країни в країну в пошуках спекулятивних прибуткiв; - значна нерiвномiрнiсть розвитку – криза вражала то однi, то iншi країни, при чому в рiзний час i з рiзною силою. В перiод другої свiтової вiйни країнi, якi воювали, та нейтральнi країни ввели валютнi обмеження. Заморожений курс валют майже не змiнився за роки вiйни. В результатi iнфляцiї зросли товарнi цiни та впала купiвельна спроможнiсть грошей. США вiдмовилися вiд надання кредитiв та вiддання переваги вiйськовим поставкам по ленд-лiзу, тобто в оренду. Джерелом оплати iмпорту предметiв громадського споживання був довгостроковий кредит. В якостi валюти використовувалась звичайно валюта країни-боржника без права конверсiї її в золото чи iноземнi валюти. У вiйськових умовах, як завжди, пiдвищилась роль золота в якостi свiтових грошей. Нiмеччина застосовувала специфiчнi валютно-фiнансовi методи пограбування окупованих країн. З метою подолання кризисного становища у 1944 р. в Бреттон-Вудi (США) було зiбрано Мiжнародну валютно-фiнансову конференцiю, на якiй було створено мiжурядову установу при ООН з регулювання валютних вiдносин – Мiжнародний валютний фонд (МВФ). Згiдно статуту СВФ було визначено основнi принципи нової валютної системи, яка получила назву Браттон-Вудської. На вiдмiну вiд золотого стандарту її основою стала постiйна система золотовалютного стандарту, яка у подальшому трансформувалась у систему золото доларового стандарту. Основними принципами Бреттон-Вудської системи стали: - золото-девiзний стандарт, оснований на золотi та двох резервних валютах – доларi США та фунтi стерлiнгiв; - збереженi золотi паритети валют та введена їх фiксацiя в МВФ; - золото – мiжнародний платiжний та резервний засiб; - долар прирiвняний до золота, щоб закрiпити за ним статус головної резервної валюти; з цiєю ж метою казначейство США продовжувало розмiнювати долар на золото iноземним центральним банкам i урядовим установам по офiцiйнiй цiнi, встановленiй в 1934р., виходячи iз золотого вмiсту своєї валюти (35 дол. за 1 тройську унцiю, рiвну 31,1035г.); режим фiксованих валютних курсiв – ринковий курс валют мiг вiдхилятися вiд паритету у вузьких межах (+ 1% по Уставу МВФ чи + 0,75% по Європейськiй валютнiй угодi); - вперше в iсторiї створенi мiжнароднi валютно-кредитнi органiзацiї: Мiжнародний валютний фонд (МВФ) Мiжнародний банк реконструкцiї i розвитку (МБРР). У новiй системi збереглася роль золота як загального еквiваленту, платiжного засобу i розрахункової одиницi у мiжнародному обiгу. В текстi Бреттон-Вудської угоди було записано «Паритети валют всiх держав-учасникiв повиннi виражатися в золотi, яке виступає загальним еквiвалентом, а також у доларах США за його золотим вмiстом на 1 липня 1944 р.». Фактично це положення не витримувалось. Серед валют країн, що входили до МВФ, лише долар США зберiгав зовнiшню конвертованiсть в золото. Через те, що паритети майже всiх валют було зафiксовано в МВФ у доларах США, їхнiй зв'язок здiйснювався за системою «золото-долар-нацiональнi валюти». В цьому об’єднаннi долар виступав як знак золота i рiзновид свiтових грошей. Ця система є системою жорстких валютних нормативiв, функцiональне регулювання та контроль за виконанням яких виконував МВФ. Якщо країна не мала можливостi тримати курс своєї валюти до долара у встановлених межах коливань (1 %), то вона могла, по-перше, використати частину свого золотовалютного запасу для проведення стабiлiзуючих операцiй на валютному ринку, по-друге, звернутися до цiльових займiв, якi надаються зi спецiального фонду МВФ, по-третє, провести девальвацiю власної грошової одиницi. Через Загострення протирiч мiж iнтернацiональним, глобальним характером мiжнародних економiчних вiдносин та використанням для їх здiйснення нацiональних валют, якi схильнi до знецiнення ( переважно долара), виникла криза Бреттонвудської валютної системи ( 1967 – 1976 ). Форми прояву кризи Бреттонвудської валютної системи : - “золота лихоманка” – “втеча” вiд нестабiльних валют до золота та перiодичнi пiдвищення його цiни; - панiка на фондових бiржах та падiння курсiв цiнних паперiв в очiкуваннi змiни курсу валют; - загострення проблеми мiжнародної валютної лiквiдностi, особливо її якостi; - масовi девальвацiї i ревальвацiї валют ( офiцiйнi i неофiцiйнi ); - активна валютна iнтервенцiя центральних банкiв, в тому числi колективна; - рiзкi коливання офiцiйних золото-валютних резервiв; - активiзацiя нацiонального i мiждержавного валютного регулювання; - посилення двох тенденцiй в мiжнародних економiчних i валютних вiдносинах – спiвпрацi i протирiч, якi перiодично переростають в торгову i валютну вiйни. 2. 3 Принципи Ямайської валютної системи США пiсля Другої свiтової вiйни. сiчнi 1976 року. Кiнгстонська угода започаткувала створення Ямайської валютної системи. Ця система почала функцiонувати пiсля ратифiкацiй угоди мiж державами-учасниками з квiтня 1978 року. Змiст основних принципiв Ямайської валютної системи: - Кiнгстонською угодою виголошено повну демонетизацiю золота у сферi валютних вiдносин. Вiдмiнено золотий паритет, офiцiйну цiну на золото i фiксацiю масштабу цiн (золотого вмiсту) нацiональних грошовiх одиниць, знято будь-якi обмеження у його приватному використаннi. МВФ припинив публiкацiю даних про золотий вмiст окремих валют. - Головним резервним активом i мiжнародним засобом розрахункiв i платежу повиннi стати спецiальнi права запозичення (СПЗ) – колективна мiжнародна одиниця, що була утворена МВФ у 1969 роцi. Система «золото-долар-нацiональна валюта» трансформувалась у нову систему «СПЗ – нацiональна валюта». У цiй структурi СПЗ отримали статус альтернативи не тiльки золота, а й долара як мiжнародних грошей. - Важливим признаком Ямайської системи є впровадження «плаваючих» валютних курсiв нацiональних грошових одиниць. Через демонетизацiю золота воно стало звичайним товаром, цiна якого у паперових (кредитних) грошах визначається на ринку в залежностi вiд попиту i пропозицiї. Вiдповiдно до цього у Нью-Йорку, Чикаго, Токiо та iнших центрах свiтової торгiвлi сформувалися мiжнароднi ринки золота. Але центральнi банки бiльшостi країн залишили золото у своїх запасах, i золото, втративши статус свiтових грошей, продовжує залишатися вiльно конвертованою валютою. Спочатку величина СПЗ розраховувалась на основi золотого еквiваленту але потiм зв'язок з золотом було повнiстю втрачено. Величина СПЗ визначається на пiдставi кошика валют країн, якi мають найбiльшу питому вагу в сферi мiжнародної торгiвлi. Реальна практика валютних вiдносин не пiдтвердила можливостi витиснення долара з позицiї ключової свiтової валюти. Навiть в перiод пiсля 1981 року США здiйснили ряд стабiлiзацiйних засобiв, якi сприяли укрiпленню мiжнародних позицiй долара. Тому можна сказати. Що Ямайська система функцiонує не за принципом паперово-валютного (як це було передбачено угодою), а за принципом паперово-доларового валютного стандарту. Впровадження плаваючих валютних курсiв надає гнучкостi валютним вiдносинам, створює можливiсть ефективної реакцiї на змiни у спiввiдношення вартостi нацiональних валют. Через це така валюта система бiльш точно вiдбиває внутрiшнiй стан економiки окремих країн та їх платiжного балансу. Але коливання валютних курсiв породжують спекулятивнi операцiї. У зв’язку з цим кiнгстонською угодою передбачалося збереження елементiв регулювання системи валютних вiдносин шляхом проведення вiдповiдних операцiй на валютному ринку. Тобто, мова йшла про «регульовано плаваючi» валютнi курси. Ямайська система, згiдно основнiй метi створення, повинна бути гнучкою. Система перiодично пiддавалась впливу кризисних явищ, що змушувало святову спiльноту вести постiйний пошук шляхiв її реформування i вирiшення основних валютно-фiнансових проблем. 2. 4 Вибiр конкретної валютної полiтики валютної полiтики. Валютна полiтика повинна забезпечувати збалансованiсть макроекономiчних i мiкроекономiчних цiлей. Стабiлiзацiя валютного курсу нацiональної грошової одиницi неможлива без проведення заходiв валютного контролю i валютних обмежень. Сутнiсть валютних обмежень у встановленнi визначених меж вiдносно здiйснення рiзних операцiй з валютними цiнностями при мiжнародних платежах, iнвестуваннi, купiвлi-продажу валюти, ввеженнi i вивезеннi, переказуваннi i пересилцi валютних цiнностей до крахни або за її межi. Цi обмеження законодавчо i адмiнiстративно регламентуються за допомогою лiмiтування, лiцензування або навiть заборони проведення вказаних операцiй. Валютний контроль – контроль виконання валютного законодавства, за порушення якого передбачається вiдповiдальнiсть, головним чином у виглядi штрафiв i позбавлення лiцензiй. Основна задача валютного контролю – запобiгання незаконного вiдбиву капiталу з держави закордон. Об’єктом валютного контролю є валютнi операцiї за участi резидентiв i нерезидентiв. Основний орган валютного контролю – нацiональний банк. Агенти валютного контролю – податковi i митнi органи, а також iншi органiзацiї, якi вiдповiдно до законодавства здiйснюють функцiї валютного контролю. Валютнi обмеження мають за мету забезпечення держави валютою, пiдтримання валютного курсу нацiональної грошової одиницi, пiдтримання платiжного балансу. В умовах валютного регулювання регламентується дiяльнiсть валютного ринку. Основнi зусилля направляються на забезпечення стабiльностi валютного курсу грошової одиницi держави. Валютнi обмеження вiдзначаються деяким дискримiнацiйним характером, оскiльки сприяють перерозподiлу валютних цiнностей на користь держави або визначених пiдприємств за рахунок iнших пiдприємств, головним чином великих експортерiв. До основних обмежень, якi визначають загальнi принципи валютного регулювання i валютного контролю, належать: - лiцензування валютних операцiй, при цьому повинна бути доведена необхiднiсть виконання валютної операцiї; - обмеження конвертованостi валют – вiдповiдно вводяться рiзнi категорiї валютних рахункiв; - iзоляцiя внутрiшнього ринку нацiональної валюти вiд зовнiшнього; - контроль за грою термiнiв операцiй на валютному ринку; - видача банкам лiцензiї на виконання валютних операцiй лише при наявностi визначених об’ємiв статутного капiталу. Вiдповiдно платiжному балансу треба видiлити двi основнi сфери валютних обмежень: поточнi операцiї i фiнансовi операцiї. Форми валютних обмежень вiдбивають їх змiст i структуру вiдповiдно до сфер застосування цих обмежень. За поточними операцiями використовуються наступнi форми обмежень: - блокування виторгу закордонних експортерiв вiд продажу товару в данiй країнi, обмеження їх можливостей розпоряджатися цими коштами; - обмеження на продаж iноземної валюти iмпортерам; у деяких країнах iмпортер зобов’язаний внести на депозит визначену суму нацiональної валюти для отримання валютної лiцензiї; - обмеження на форвардну купiвлю iмпортерами iноземної валюти; - заборона сплати за iмпорт деяких товарiв iноземною валютою; - регулювання термiнiв платежiв за експортом i iмпортом товарiв i строкiв надходження iмпортних товарiв у випадку виконання попередньої оплати; - наявнiсть декiлької валютних курсiв – диференцiйованi курсовi спiввiдношення по рiзних видах операцiй, товарних групах i регiонах. У свiтовому масштабi валютна полiтика проводиться мiжнародними валютно-фiнансовими органiзацiями: Банк мiжнародних розрахункiв, Мiжнародний банк реконструкцiї i розвитку, Мiжнародна асоцiацiя розвитку, Європейський iнвестицiйний банк, Мiжнародний Валютний Фонд, Свiтовий Банк, Європейський Банк Реконструкцiї i Розвитку, Мiжнародна Фiнансова Корпорацiя. 2. 5 Валютна полiтика України Розвиток валютної системи України почався у липнi 1990 р. з проголошенням Декларацiї про державний суверенiтет. Першим шагом у створеннi нацiональної грошової системи став вихiд у 1991 р. з кола держав, що використовують у грошовому обiгу рубль, i впровадження у безготiвковий обiг тимчасової (перехiдної) грошової одиницi – українського купоно-карбованця Указом Президента України "Про реформу грошової системи України" вiд 16 листопада 1992 р.. Законом України "Про банки i банкiвську дiяльнiсть", ухваленому 1991 p., були сформованi деякi правовi норми щодо органiзацiї валютного регулювання i контролю в Українi. 19 лютого 1993 р. Кабiнет Мiнiстрiв прийняв Декрет "Про систему валютного регулювання i валютного контролю", яким було проголошено курс на лiбералiзацiю валютного ринку, запровадження дiйового механiзму валютного регулювання i контролю. У березнi 1994 р. було засновано Банкнотну фабрику, а у жовтнi того ж року на її базi було створено Банкнотно-монетний двiр Нацiонального банку України, де друкувались рублi, а з часом – гривнi. Згiдно зi статтею 99 Конституцiї України основною задачею Нацiонального банку України є забезпечення стабiльностi нацiональної грошової одиницi – гривнi. Найбiльш жорсткими обмеженнями, що застосовувалися НБУ в його валютнiй полiтицi перехiдного перiоду , були: введення обов'язкового продажу пiдприємствами експортної виручки в iнвалютi ( на 100% чи на 50%); заборона (чи обмеження) надання пiдприємствами-резидентами комерцiйного кредиту контрагентам-нерезидентам; заборона спекулятивних валютних операцiй на ринку; заборона резидентам, у тому числi банкам, надавати грошовi позички нерезидентам за рахунок ресурсiв, мобiлiзованих усерединi країни; заборона вивозу валютних коштiв юридичних осiб без дозволу НБУ та фiзичним особам понад встановлену норму; жорстка фiксацiя валютного курсу нацiональної валюти. - ступiнь конвертованостi нацiональної валют – українська нацiональна валюта гривня є частково вiльно конвертованою; Верховна Рада України ратифiкувала угоду про приєднання до VIII статтi Статуту МВФ, якою передбачено вiльну конвертованiсть нацiональної валюти в iноземну з операцiй за поточними платежами; - режим курсу нацiональної валюти – законодавче визначення режиму валютного курсу Верховна Рада України поклала на Кабiнет Мiнiстрiв та НБУ; режим валютного курсу поступово змiнювався вiд жорсткої фiксацiї до регульованого плавання (у межах "валютного коридору") i до вiльного плавання, що було введене в 2000 р.; - режим використання iноземної валюти на нацiональнiй територiї в загальному економiчному оборотi – в Українi заборона на використання iнвалюти у внутрiшнiх платежах була введена лише в 1995 p., хоч за деякими платежами дозволено її використання i зараз: надання iнвалютних позичок банками, оплата послуг, пов'язаних iз зовнiшньоекономiчною дiяльнiстю (оплата авiаквиткiв на мiжнародних авiалiнiях, оплата митних послуг тощо) та в iнших, визначених НБУ випадках; - режим формування i використання державних золотовалютних резервiв – Україна ввела у себе режим використання золотовалютних резервiв - використання валютних запасiв для пiдтримання рiвноваги на нацiональному валютному ринку з метою стабiлiзацiї зовнiшньої i внутрiшньої вартостi грошей при збереженнi незалежностi центрального банку в проведеннi нацiональної монетарної полiтики та виконаннi ним усiх традицiйних функцiй; певнi заборони, обмеження, лiмiтування тощо на операцiї з iноземною валютою) – в Українi в перiод загострення економiчної i фiнансової кризи було введено обмеження на вiдкриття юридичними особами рахункiв в iноземних банках i заборонено переведення на них iнвалюти; експортерам заборонялося вiльно розпоряджатися своєю валютною виручкою, i вони зобов'язанi були повнiстю чи частково продавати її на валютному ринку тощо. У мiру полiпшення економiчної ситуацiї подiбнi обмеження послаблювалися чи зовсiм скасовувалися; - регламентацiя внутрiшнього валютного ринку i ринку дорогоцiнних металiв – нормативними актами визначається в Українi порядок функцiонування бiржового ринку, мiжбанкiвського валютного ринку; центральний банк здiйснює лiцензування дiяльностi комерцiйних банкiв з валютних операцiй, видає дозволи юридичним особам-резидентам на вiдкриття рахункiв в iноземних банках, контролює надходження виручки експортерiв у країну; регламентується режим поточних i строкових вкладiв в iноземнiй валютi (до 1998р. в Українi не дозволялось здiйснювати на ринку операцiї з дорогоцiнними металами, у мiру оздоровлення економiчної ситуацiї в Українi режим валютного ринку стає все бiльш лiберальним); - регламентацiя мiжнародних розрахункiв та мiжнародних кредитних вiдносин – нормативними актами України регламентується порядок вiдкриття в наших банках кореспондентських рахункiв iноземних банкiв, порядок здiйснення платежiв за окремими видами комерцiйних операцiй та форм розрахункiв, порядок переказування iноземної валюти за кордон фiзичними особами тощо; - визначення нацiональних органiв, на якi покладається проведення валютної полiтики, їхнiх прав та обов'язкiв у цiй сферi. Такими органами в Українi е Кабiнет Мiнiстрiв України, Нацiональний банк України, Державна податкова адмiнiстрацiя, Державний митний комiтет, Мiнiстерство зв'язку України. У визначеннi цiлей та завдань валютної полiтики на певний перiод, крiм Кабiнету Мiнiстрiв та НБУ, беруть участь Адмiнiстрацiя Президента та Верховна Рада України. Валютне регулювання i валютний контроль у країнi здiйснює НБУ, який має право делегувати частину цих функцiй на вибранi комерцiйнi банки, надавши їм лiцензiї на здiйснення валютних операцiй та статус агентiв з валютного контролю (уповноважених банкiв). Органи Державної податкової адмiнiстрацiї здiйснюють контроль за валютними операцiями, що проводяться на територiї України резидентами та нерезидентами. Органи Мiнiстерства зв'язку контролюють додержання правил поштових переказiв та пересилання валютних цiнностей через державний кордон. Зазначенi державнi органи та комерцiйнi банки створюють iнфраструктуру валютної системи, у центрi якої знаходиться Нацiональний банк України як орган державного валютного регулювання i контролю. Оскiльки валютна полiтика — це комплекс заходiв, здiйснюваних у сферi мiжнародних валютних та iнших вiдносин як центральними банками, так i органами державного управлiння, її реалiзацiєю має передбачатися високий ступiнь координацiї рiшень усiх зацiкавлених структур iз метою забезпечення поточних (тактичних) та кiнцевих (стратегiчних) цiлей економiчної полiтики. При цьому необхiдно коригувати промiжнi (опосередкованi) цiлi, здоб забезпечити кiнцевi: стабiльнiсть цiн, високу зайнятiсть, економiчне зростання та пiдтримку рiвноваги платiжного балансу. Основними iнструментами валютної полiтики є: - дисконтна полiтика; - девiзна полiтика; - вибiр режиму (системи) валютних курсiв; - змiна зовнiшньоторговельного режиму; У вереснi 1996 року наша країна заявила про приєднання до Статтi VIII Статуту МВФ i, отже, зобов'язалася не запроваджувати обмежень на здiйснення поточних операцiй платiжного балансу, в тому числi щодо повернення iноземних кредитiв, репатрiацiї iноземних власних коштiв та нарахованих вiдсоткiв, комiсiй, пенi, переказу за кордон страхових платежiв тощо. України та iнвестування за межi країни пiддягає лiцензуванню НБУ. до України становили 36526,6 млн. дол. США. коштiв у iноземну валюту) для виконання зобов'язань за зовнiшньоекономiчними контрактами, а також обмеження щодо розмiрiв вiдсоткових ставок за позиками резидентiв у нерезидентiв у iноземнiй валютi. Крiм того, лiбералiзовано порядок функцiонування валютного ринку: комерцiйним банкам дозволено проводити безготiвковi операцiї з купiвлi-продажу iноземної валюти на мiжбанкiвському валютному ринку України за вiльним договiрним курсом. Запроваджено також новий порядок, яким передбачено формування курсу гривнi щодо iнших валют на пiдставi iнформацiї про курси та обсяги операцiй на мiжбанкiвському валютному ринку. З кiнця червня 1999 року, щоб забезпечити виконання домовленостей iз МВФ за програмою ЕFF, скасовано останнє антикризове обмеження – на здiйснення попередньої (авансової) оплати резидентами iмпортних контрактiв. За Державного комiтету статистики України за грудень 2008 року офiцiйний курс гривнi до долара США - знизився на 95. 82 коп. (14. 21%) i 31. 12. 2008 становив 770. 00 грн. за 100 доларiв США; євро - знизився на 215. 85 коп. (24. 82%) i 31. 12. 2008 становив 1085. 546 грн. за 100 євро; росiйського рубля - знизився на 0. 16 коп. (6. 60%) i 31. 12. 2008 становив 2. 6208 грн. за 10 росiйських рублiв. За цей же перiод обсяг операцiй на мiжбанкiвському валютному ринку України (купiвля та продаж у доларовому еквiвалентi) становив 18855. 2 млн. дол. США. Інтервенцiї НБУ на валютному ринку України (сальдо) становили мiнус 2770. 9 млн. дол. США (у доларовому еквiвалентi). Обсяг операцiй на готiвковому ринку України (купiвля та продаж iноземних валют за гривню у доларовому еквiвалентi) становив - 3342. 2 млн. дол. США, у тому числi обсяг валюти, купленої банками у населення - 1646. 6 млн. дол. США, обсяг валюти, проданої населенню - 1695. 6 млн. дол. США. 3. ВИСНОВКИ Валютна полiтика виконує певнi функцiї, в яких виявляється її призначення й економiчна роль. Основними її функцiями є: - забезпечення умов та механiзмiв для реальної валютної полiтики держави; - створення суб’єктами валютних вiдносин передумов для своєчасного здiйснення мiжнародних платежiв за поточними i капiтальними розрахунками та сприяння завдяки цьому розвитку зовнiшньої торгiвлi; - забезпечення прибутку учасникам валютних вiдносин; - формування та урiвноваження попиту та пропозицiї валюти i регулювання валютного курсу; - страхування валютних ризикiв; - диверсифiкацiя валютних резервiв. 4. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Боринець С. Я. Мiжнароднi валютно-фiнансовi вiдносини : Пiдручник. – 2-ге вид., перероб. й доп. – К.: Т-во “ Знання “ , КОО, 1999. – 305 с. 2. Козик В. В., Панкова Л. А., Даниленко Н. Б. Мiжнароднi економiчнi вiдносини: Навч. посiбн. для студентiв економiчних спецiальностей. Львiв: Видавництво Державного унiверситету “Львiвська полiтехнiка”,1999 – 406 с. 3. Международные экономические отношения: Учебник / Под общ. ред. В. Е. Рыбалкина. – 2-е изд, перераб. и доп. – Москва: ЗАО «Бизнес-школа «Интел-Синтез»», 1998. – 368 с. 5. Мiжнароднi економiчнi вiдносини: Сучас. мiжнарод. економ. вiдносини: Пiдручник для студентiв екон. вузiв i фак. /А. С. Фiлiпенко, В. А. Вергун, С. Я. Боринець/, - К.: Либiдь, 1992. – 364 с. 6. Одягайло Б. М. Мiжнародна економiка: Навч. посiб. – 2-ге вид., випр. i доп. – К.: Знання, 2006. – 407 с.