Мир, стабiльнiсть i законнiсть у першiй половинi ХХІ столiття
мiрою це вiдбудеться через кризу свiтової системи як такий.
перiоду, що, насамперед, означає вiдсутнiсть збройної боротьби, причому нелюбої збройної боротьби, а збройної боротьби мiж великими державами. Такий перiод гегемонiї з однiєї сторони вимагає, а з iнший сам породжує «законнiсть», якщо розумiти її або як схвалення основними полiтичними силами (включаючи аморфнi групи, такi як «населення» рiзних країн) iснуючого соцiального порядку, або як схвалення того напрямку, у якому неухильно й швидко рухається мир («iсторiя»).
Такi перiоди щирої гегемонiї, коли всерйоз не заперечувалася здатнiсть пануючої держави нав'язувати свою волю й свiй «порядок» iншим провiдним країнам, в iсторiї сучасної свiтової системи були досить нетривалими. З мого погляду, прикладiв тому всього три: З'єднанi провiнцiї в серединi XVII в., З'єднане Королiвство - у серединi XIX, i Сполученi Штати - у серединi XX в. У кожному випадку їхня гегемонiя, що вiдповiдає наведеному вище визначенню, тривала вiд двадцяти п'яти до п'ятдесяти рокiв.
Коли такi перiоди закiнчуються, тобто, коли колишня пануюча держава знову стає просто однiєї iз провiдних країн поряд з iншими (навiть якщо протягом якогось перiоду вона ще продовжує зберiгати перевагу над ними у вiйськовому вiдношеннi), що вiдбулося змiну, мабуть, супроводжується зниженням рiвня стабiльностi й, вiдповiдно, - рiвня законностi. Це припускає й стан менш мiцного миру. У цьому змiстi нинiшнiй перiод, що випливає за часом гегемонiї США, по сутi справи, нi чим не вiдрiзняється вiд того, котрий випливав за закiнченням британського панування в серединi XIX в. або голландського - у серединi XVII.
(саме з такого погляду його й обговорюють багато полiтикiв, дипломати, ученi й журналiсти).
Проте, динамiка розвитку протягом найближчої половини сторiччя або бiля того, можливо, у набагато бiльшому ступенi чревата новими рисами великого свiтового хаосу. Геополiтичнi реалiї мiждержавної системи заснованi не винятково й навiть не в першу чергу на вiйськовому rapport de forces мiж привiлейованими суверенними державами, якi ми називаємо великими державами - тими країнами, якi досить великi й багатi, щоб мати необхiднi податковi надходження для розвитку серйозного вiйськового потенцiалу.
Насамперед, лише кiлька держав настiльки багатi, щоб мати таку податкову базу, при якiй це багатство було б скорiше джерелом, чим наслiдком їхньої вiйськової моцi, хоча, звичайно, у цьому процесi одне пiдкрiплює iнше. І багатство цих держав у порiвняннi з iншими країнами визначається як їхнiми розмiрами, так й осьовим подолом працi в капiталiстичної миро економiцi.
певних обмежених зонах, якi саме в силу цього стають центрами найбiльш високого нагромадження капiталу. Така концентрацiя дозволяє змiцнювати державнi структури, якi, у свою чергу, покликанi забезпечувати виживання цих вiдносних монополiй. Але в силу властивим монополiям уразливостi, вiдбувається постiйне, безперервне й обмежене, але iстотне перемiщення цих центрiв концентрацiї протягом усього перiоду iснування сучасної миро системи.
Механiзми змiн носять циклiчний характер, при якому основне значення мають два цикли. Тривалiсть циклiв Кондратьєва становить близько 50 - 60 рокiв. Фаза «А» циклу в основному доводиться на той перiод, протягом якого найбiльш великi економiчнi монополiї захищенi вiд конкурентiв; фаза «Б» кондратьєвського циклу являє собою перiод географiчного перемiщення виробництва тих монополiй, потенцiал яких виснажується, а також перiод боротьби за контроль над новими перспективними монополiями. Бiльше тривалi цикли панування характеризуються боротьбою мiж двома великими державами за те, щоб стати спадкоємцем колишньої пануючої держави через перетворення в основний центр нагромадження капiталу. Це тривалий процес, що у пiдсумку веде до нарощування вiйськового потенцiалу для того, щоб здобути перемогу в «тридцятирiчнiй вiйнi». Із твердженням нової структури панування його пiдтримка вимагає серйозних фiнансових засобiв, що згодом неминуче веде до вiдносного занепаду пануючої в цей момент держави й боротьбi за положення її спадкоємця.
Такий тип повiльних, але неминуче повторюваних структурних зрушень i перемiщення центрiв капiталiстичної миро економiцi був надзвичайно ефективним. Зльоти й падiння великих держав у бiльшому або меншому ступенi нагадують процеси зльотiв i падiнь окремих пiдприємств: монополiї тримаються досить довго, але в пiдсумку їхнє положення пiдривається тими самими мiрами, якi приймаються для їхньої пiдтримки. Наступнi за цим «банкрутства» є очисними механiзмами, звiльняючи вiд баласту систему тих країн, динамiзм яких виснажився, i наповнюють її свiжими силами. Завдяки всьому цьому, основнi структури системи залишаються незмiнними. Кожна монополiя влади якийсь час зберiгається, але, як й у випадку з економiчною монополiєю, її основи пiдриваються саме тими мiрами, якi приймаються для її пiдтримки.
системах. От уже протягом п'ятисот рокiв вона процвiтає - для iсторичної системи це чималий строк. Але розвиток систем має не тiльки цикли, але й основнi тенденцiї, що завжди поглиблюють протирiччя (властивим всiм системам). Наступає такий момент, коли протирiччя стають настiльки гострими, що починають приводити до усе бiльше й бiльше значних вiдхилень. Мовою нової науки це означає настання хаосу (або рiзкого зниження тих параметрiв, якi можна пояснити виходячи з детермiнiстських рiвнянь), що, у свою чергу, веде до бiфуркацiй, наявнiсть яких очевидно, але контури яких непередбаченi по самiй їхнiй природi. На цiй основi й виникає новий системний порядок.
Питання полягає в тiм, чи вступила вже або вступає iсторична система, в умовах якої ми живемо - капiталiстична свiтова економiка, у цей перiод «хаосу». У цьому зв'язку менi хотiлося б зiставити деякi доводи, подiлитися припущеннями про тi форми, якi може прийняти такий «хаос», i обговорити, дiї якого характеру ми зможемо почати в цих умовах.
Явища, що супроводжують звичайну фазу «Б» циклу по Кондратьєву, що випливають: уповiльнення зростання виробництва й, можливо, зниження свiтового виробництва на душу населення; збiльшення рiвня безробiття трудящих, що одержують заробiтну плату; вiдноснi зрушення вiд виробничої дiяльностi до фiнансових операцiй у центрах одержання прибутку; рiст державної заборгованостi; перемiщення «бiльше старих» галузей промисловостi в регiони з бiльше низькою заробiтною платою; рiст вiйськових витрат, що виправдують не стiльки дiйсно вiйськовими потребами, скiльки створенням попиту; падiння реальної заробiтної плати в офiцiйнiй економiцi; рiст тiньової економiки; скорочення виробництва дешевих продуктiв харчування; посилення «незаконностi» мiжзональної мiграцiї.
До числа явищ, властивому початку процесу занепаду панування ставляться: зрослий економiчний потенцiал «союзних» великих держав; валютна нестабiльнiсть; зниження значення свiтових фiнансових ринкiв при одночасному посиленнi ролi нових центрiв прийняття рiшень; фiнансова криза пануючої країни; зниження рiвня органiзацiї (i стабiлiзацiї) свiтової полiтичної поляризацiї сил i напруженостi (у цьому випадку - холодна вiйна); зменшення ступеня готовностi людей жертвувати життям заради пiдтримки влади пануючої держави.
перемiщень. У найближчi п'ять або десять рокiв ми б вступили в нову фазу «А» кондратьєвського циклу, заснованого на новому процесi монополiзацiї провiдних виробництв, сконцентрованих у нових центрах. Найбiльш очевидним iз цих центрiв є Японiя, другим - Захiдна Європа, а третiм - Сполученi Штати (не виключено, що цей третiй може виявитися найбiльш слабким).
Поряд iз цим ми стали б свiдками початку нового процесу боротьби за панування. У мiру ослаблення позицiй США, повiльно, але вiрно почали б заявляти про свої претензiї два їхнiй потенцiйних спадкоємцi. У нинiшнiй ситуацiї ними могли б стати тiльки Японiя i Європейське Спiвтовариство. Випливаючи аналогiї двох попереднiх переходiв такого роду спадщини - Англiї, яка боролась iз Францiєю за голландську спадщину, i Сполучених Штатiв, якi боролися з Нiмеччиною за спадщину Великобританiї, - теоретично ми могли б розраховувати на те, що не вiдразу, але протягом наступних п'ятдесяти - сiмдесяти п'яти рокiв морська й повiтряна держава - Японiя перетворила б ранiше пануючу державу - Сполученi Штати - у молодшого партнера, i вступила б у боротьбу з наземною державою - Європейським Спiвтовариством. Їхнє суперництво закiнчилося б «тридцятирiчної (свiтовий) вiйною» i ймовiрною перемогою Японiї.
Вiдразу ж хочу обмовитися, що не чекаю такого розвитку подiй, точнiше кажучи, думаю, що подiї будуть розвиватися в трохи iншому руслi. Менi представляється, що обидва процеси реорганiзацiї – миро системи виробництва й свiтового розподiлу державної влади - уже почалися, причому розвиваються вони по «традицiйної» (або «нормальної», тобто iснуючої ранiше) схемi. Разом з тим, я думаю, що цей процес буде перерваний або спрямований в iнше русло в силу виникнення нових процесiв або векторiв.
- тридцяти рокiв; i в перiод, що випливає за ними.
Положення, у якому ми перебуваємо зараз, в 1990-i рр., цiлком «нормально». Це ще не той час, що я б назвав «хаотичним»; скорiше на цей перiод доводиться фiнальна гостра субфаза (або кульмiнацiйний момент) нинiшньої фази «B» циклу по Кондратьєву - порiвнянна з перiодами 1932 - 1939, або 1893 - 1897, або 1842 - 1849, або 1786 - 1792 р., i т. д. Свiтовi показники безробiття високi, а прибутковостi - низькi. Існуючий високий рiвень фiнансової нестабiльностi вiдбиває гостру й виправдану нервознiсть, що панує на фiнансовому ринку, щодо короткострокових перепадiв. Зрослi соцiальнi хвилювання вiдбивають полiтичну нездатнiсть урядiв запропонувати задовiльнi рiшення на короткостроковий перiод, що свiдчить про їхню нездатнiсть до вiдновлення вiдчуття безпеки. У ситуацiях, при яких звичайнi засоби, застосовуванi для зняття напруги, стають малоефективними, все бiльшу полiтичну привабливiсть як в областi внутрiшньої, так й в областi зовнiшньої полiтики здобувають рiшення, пов'язанi з тим, щоб зробити козлом вiдпущення свого сусiда.
У ходi цього процесу велика кiлькiсть iндивiдуальних пiдприємств знижують активнiсть, або реструктуруються, або повiдомляють банкрутства, i в бiльшостi випадкiв бiльше не вiдроджуються. Окремi групи робiтникiв i пiдприємцiв, таким чином, зникають назавжди. Хоч вiд цього процесу страждають всi держави, але розподiляються цi страждання далеко не пропорцiйно. Наприкiнцi цього процесу деякi держави знову знайдуть колишню силу, iншi рiвною мiрою втратять свiй економiчний потенцiал.
У такi перiоди великi держави часто розбиває вiйськовий паралiч у силу сполучення факторiв внутрiшньополiтичної нестабiльностi, фiнансових труднощiв (i небажання, у силу цього, мати вiйськовi витрати) i концентрацiї уваги на безпосереднiх економiчних проблемах (що веде до їхньої iзоляцiї вiд народу). Типовим прикладом такого паралiчу з'явилася вiдповiдь миру на воєннi дiї, що спалахнули пiсля катастрофи Югославiї. І таке положення речей, повторюю, є «нормальним», iнакше кажучи, воно цiлком укладається в передбачуванi парадигми дiй капiталiстичної миро економiки.
Потiм, як правило, наступає перiод вiдновлення. Пiсля того, як баласт скинутий (скорочене споживання предметiв розкошi й посилена увага до екологiчних проблем) i покiнчене з тим, що заважало ефективнiй роботi (будь те система блату, протекцiонiзму й штучне роздування штатiв або бюрократичнi завади), в умовах помiрностi й помiрностi повинен наступити новий динамiчний пiдйом нових провiдних монополiзованих галузей промисловостi й заново зложитися новий контингент свiтових споживачiв, за рахунок яких збiльшиться платоспроможний попит, коротше кажучи, - обновлений розвиток мирової економiки повинен буде її повiстi до нової епохи «процвiтання».
Трьома центрами такого розвитку, як ми вже вiдзначали i як прийнятi вважати, стануть Сполученi Штати, Захiдна Європа i Японiя. Протягом першого рокiв десяти фази «А» наступного циклу по Кондратьєву, мабуть, буде проходити гостра конкурентна боротьба трьох цих центрiв за просування на ринки своїх рiзновидiв нових товарiв. Як показав у своїх роботах Брайан Артур, питання про те, якi саме iз цих рiзновидiв виявляться на висотi, нiяк або майже нiяк не пов'язаний з технiчною ефективнiстю, але пов'язаний з питаннями, що мають вiдношення до влади 3). До влади можна було б додати переконливiсть, хоча в данiй ситуацiї переконливiсть в основному є функцiєю влади.
що у свою чергу породжує ще додаткову владу, i т. д. Важливу роль тут грає питання про те, наскiльки країна сама прагне до лiдерства й бореться за нього. У якийсь момент порiг буває перейдений. Цiлком зрозумiло, що вiд такої угоди одержать пiдприємцi США, що повнiстю дотримують умови такої угоди, їх цiлком не витиснуть iз ринку. Настiльки ж очевидно й те, що одержить вiд нього Японiя, а саме, три переваги: (1) Якщо сполученi Штати - партнер, виходить, вони вже не конкурент; (2) Сполученi Штати в кожному разi будуть залишатися найдужчою вiйськовою державою, а Японiя по цiлому рядi причин (iсторiя недавнього часу i її вплив на внутрiшню полiтику й регiональну дипломатiю, а також економiчнi переваги вiд низьких вiйськових витрат) буде ще протягом деякого часу волiти покладатися на вiйськовий захист США; (3) Сполученi Штати усе ще розташовують кращої у свiтi науково-дослiдною структурою в миро економiцi, навiть якщо припустити, що згодом їхньої переваги в цiй областi теж зникнуть. Завдяки такiй структурi вiдносин японськi пiдприємства знизять власнi витрати.
Європа (точнiше кажучи, ЄС) створить другий економiчний блок, що буде серйозним конкурентом союзу Японiї й Сполучених Штатiв. Іншi країни миру будуть пов'язанi iз двома провiдними зонами цього бiполярного миру самими рiзними способами. З погляду економiчних центрiв влади, при визначеннi ступеня важливостi iнших держав необхiдно приймати в увагу три ключових фактори: значення їхньої промисловостi для операцiй у ключових виробничих напрямках; значення окремих країн для пiдтримки вiдповiдного платоспроможного попиту на товари найбiльш прибуткових галузей виробництва; важливiсть окремих країн у планi стратегiчних параметрiв (воєнний стан й/або влада у свiтi, основнi джерела сировини й т. д.).
Штатiв i Росiя для ЄС. Для того, щоб цi двi країни були належним чином iнтегрованi, їм потрiбно буде пiдтримувати (або у випадку Росiї вперше досягти) певного рiвня внутрiшньої стабiльностi й законностi. Чи зможуть вони вирiшити це завдання - можливо, за допомогою зацiкавлених сторiн, - на сьогоднi питання вiдкритий, але менi представляється, певна ймовiрнiсть такого результату iснує.
Уявимо собi, що намальована мною картина вiрна: виникає бiполярна свiтова економiчна система з Китаєм, що становить частина японсько-американського полюса, i Росiєю, що входить у сферу притягання європейського полюса. Уявимо собi також, що з 2010 по 2025 р. вiдбувається новий, надзвичайно широкий розвиток свiтової економiчної системи на основi нових монополiзованих провiдних галузей промисловостi. Чого ми зможемо вiд цього чекати? Чи повториться на дiлi перiод 1945 - 1967/1973 р., trente glorieuses 6) всесвiтнього процвiтання, вiдносного миру й - головне - невичерпного оптимiзму при поглядi в майбутнє?
системи в перiод з 1945 по 1990 р. як однополярної - пiдхiд не дуже широко розповсюджений. Вiн iде врозрiз iз загальноприйнятою точкою зору про те, що в перiод холодної вiйни мир був роздiлений мiж двома наддержавами. Але оскiльки холодна вiйна ґрунтувалася на досягнутої двома конфронтуючими силами домовленостi про те, що геополiтичний баланс буде залишатися незмiнним, i оскiльки (незважаючи на всi публiчнi заяви про конфлiкт) ця геополiтична угода нiколи iстотно не порушувалося нi однiєї з конфронтуючих сил, я волiю розглядати її як органiзований (а тому надзвичайно обмежений) конфлiкт. Насправдi, рiшення приймали США, командуючи парадом, а їхнi радянськi колеги час вiд часу повиннi були вiдчувати на собi вантаж реального положення речей.
На вiдмiну вiд цього, у перiод 2010 - 2025 р., ми не зможемо пророчити, хто саме буде «командувати парадом» - японцi в союзi з американцями або ЄС. Занадто збалансованим буде їх реальна економiчна й геополiтична могутнiсть. Навiть у такому простому й мало значнiй справi, як голосування в мiжнародних органiзацiях, не буде нi автоматичного, нi легко досяжної бiльшостi. У цiй конкурентнiй боротьбi, напевно, буде зовсiм небагато iдеологiчних елементiв. Основою її будуть майже винятково мiркування матерiальної вигоди. Це зовсiм не означає, що конфлiкт стане менш гострим; просто буде набагато складнiше прикрити його чистими символами. Може трапитися й так, що форма вираження цього конфлiкту буде все в меншiй мерi полiтичної й усе бiльшою мiрою мафiозної.
Друге iстотне розходження буде визначатися тим обставиною, що в 2010 - 2025 р. у Китай i Росiю може бути спрямований основний потiк свiтових iнвестицiй, обсяги яких можуть бути порiвняннi з капiталовкладеннями, що надходили в Захiдну Європу i Японiю в перiод 1945 - 1967/1973 р. Але це буде означати, що обсяг засобiв, призначених для всього iншого миру, в 2010 - 2025 р. повинен буде вiдрiзнятися вiд тих ресурсiв, якi були йому наданi в зазначений перiод. В 1945 - 1967/1973 р. практично єдиним «старим» центром, у який направлялися iнвестицiї, були Сполученi Штати. В 2010 - 2025 р. постiйнi капiталовкладення повиннi будуть направлятися в Сполученi Штати, Захiдну Європу i Японiю (а також у деякi iншi країни, такi як Корея й Канада). Питання в цьому зв'язку формулюється в такий спосiб: скiльки залишиться засобiв (нехай навiть невеликих) для iншого миру, пiсля того, як будуть здiйсненi iнвестицiї в «старi» й «новi» регiони? Вiдповiдь на це питання: очевидно, їх буде iстотно менше, нiж у перiод 1945 - 1967/1973 р.
- 2025 р. може трапитися так, що навiть таких крихт їм не дiстанеться. Дiйсно, нинiшня вiдсутнiсть iнвестицiй у бiльшiсть регiонiв Пiвдня скорiше продовжиться, чим вiдновиться з настанням фази «А». Тим часом, потреби Пiвдня не скоротяться, а зростуть. Як би те не було, подання про процвiтання центральних регiонiв миру й про ступiнь розриву мiж Пiвнiччю й Пiвднем сьогоднi значно бiльш чiтко, нiж п'ятдесят рокiв тому.
Третя вiдмiннiсть пов'язане з демографiєю. У цей час чисельнiсть населення миру розвивається по тiй же самiй парадигмi, що iснує вже протягом приблизно двох сторiч. З одного боку, у масштабах усього миру воно збiльшується. Це вiдбувається у зв'язку з тим, що в бiльше бiдних п'яти шостих свiтового населення знижується рiвень смертностi (по технологiчних причинах), а рiвень народжуваностi в такiй же пропорцiї не знижується (через вiдсутнiсть достатнiх соцiально-економiчних стимулiв). З iншого боку, вiдсоток свiтового населення в бiльше багатих районах миру знижується, незважаючи на той факт, що зниження там рiвня смертностi iстотно вище, нiж у менш забезпечених регiонах, оскiльки рiвень народжуваностi там знижується ще бiльш значно (головним чином, у зв'язку iз прагненням родин представникiв середнього класу полiпшити своє соцiально-економiчне положення).
Лiтература
2. Джозеф Стiглiц. У тiнi глобалiзацiї - К., 2008
3. Лоуренс Клейн. Глобалiзацiя: виклик нацiональним економiкам. - К., 2008
5. Хорина Г. П. Глобализация как идеология // Знание. Понимание. Умение. — 2005. — №1. — С. 71-78.
|
