Косовська проблема в мiжнародних вiдносинах
Курсова робота на тему:
"Косовська проблема в мiжнародних вiдносинах"
Вступ
Поняття вороги в Косово має не видуманий характер. Люди рiзних нацiональностей, рiзного вiросповiдання, якi жили на сусiднiх вулицях чи селах, знали один-одного з дитинства, разом ходили до школи, вважались ранiше завжди бажаними гостями, разом вiдмiчали свята… через деякий промiжок часу стали найзапеклiшими ворогами. Дозволили втянути себе у кругообiг братовбивчої вiйни, тим, хто iнакше свої амбiцiї проявити не змiг.
Пiддавшись сумнiвним iдеям, з однiєї сторони, та пiдтримавши жорстокiсть з iншої, – вони не подумали, що вороття може вже не бути. Тепер тисячi чоловiкiв, жiнок, дiтей та людей старшого поколiння, якi нi в чому не виннi, мусять стати бiженцями, терпiти холод, голод i злиднi, втрачати рiдних i близьких, потерпати вiд жахiтть вiйни.
Все це вiдбувається тепер i саме це робить дослiджувану тему надзвичайно актуальною. Подiї в Косово ще не дослiдженi iсториками, не вивченi. Та вони i не можуть бути вивченими та дослiдженими об’єктивно ще деякий час, тому, що при розглядi цiєї теми верх беруть емоцiї.
там миротворчу мiсiю. Деякi з них звiдти вже нiколи не повернуться…
Чому ж так сталося? На це запитання намагається дати вiдповiдь дослiдження данної теми.
Метою дослiдження курсової роботи є встановлення причин виникнення косiвського конфлiкту та простеження його розвитку. Вивчення нацiональних, iсторичних та релiгiйних передумов Косовського питання, з одного боку та вивчення того, який вiдгук мало розв» язання цього конфлiкту у мiжнародних вiдносинах – з iншого боку. Особлива увага звертається на полiтику НАТО, ООН та дiяльнiсть миротворчих сил KFOR у мирному врегулюваннi конфлiкту мiж сербами Косово та албанцями.
До написання курсової роботи були поставленi слiдуючи завдання:
1. Вивчити витоки та причини назрiвання конфлiкту у Косово.
2. Простежити розвиток конфлiкту з iсторичної точки зору.
– позицiї захiдноєвропейських держав та мiжнародних органiзацiй – НАТО та ООН,
– простежити дiяльнiсть миротворчих мiсiй,
– розглянути позицiї та участь України у миротворчiй дiяльностi.
Хронологiчнi рамки дослiдження охоплюють перiод вiд прийняття конституцiї 1974 року, за якою Косово надається статус автономного краю у складi Сербiї до 2006 року, оскiльки косiвська проблема до цих пiр повнiстю не вирiшена.
Географiчними рамками виступає сама територiя Косово, яка є частиною Сербiї, на якiй ведеться запекла боротьба мiж сербами та албанцями.
При дослiдженнi та написаннi роботи використовувалися працi та газетнi статтi таких вiдомих вчених, як: Боленко К. В., Замятiна Т.І, Каменецький М. С., Лавров С. Ю., Маначинський О. С. Роботiн Ю. С., Пейков В. С., Пасхiн Н. К., Тягутенко Л. В та iн.
царства – i простежує коли i ким цi землi засилялися, хто на них проживав та в чиїх володiннях цi землi знаходилися в рiзнi часи. Автор намагається дати вiдповiдь на запитання, чому саме за цi землi зараз ведеться запекла боротьба.
комiсiя.
Максим Каменецький, доцент кафедри мiжнародних вiдносин та зовнiшньої полiтики iнституту мiжнародних вiдносин Київського нацiонального унiверситету iм. Т. Г. Шевченка, у своїй працi також розглядає пполiтичну iсторiю Косово, починаючи з часiв середньовiччя, дослiджує дiяльнiсть албанського нацiонального руху та Визвольної Армiї Косово. Розглядає положення Конституцiї СРФЮ 1974 року, та конституцiї, яка була прийнята у 1990 роцi. У його працi розглядаються також нацiональнi та релiгiйнi причини конфлiкту.
Олександр Маначинський у статтi «Косово – осередок напруженостi у Союзнiй Республiцi Югославiя», розглядає та характеризує всi конфлiкти, якi вiдбувалися на Балканському пiвостровi та описує полiтичну карту Балкан, починаючи з VІІІ ст.
Сергiй Володимирович Лавров – керiвник групи росiйських дипломатичних спостерiгачiв в Косово (червень – серпень 1998 рр.) у статтi описує враження вiд поїздки до Косово, що представляє собою цей край та його населення. Подiбна статя у Юрiя Роботiна, учасника органiзацiї українського журналiстського престуру у Косово. Вiн дає iнформацiю про структуру вiйськового складу KFOR, сформованого iз сил швидкого реагування НАТО, якi розташованi на територiї Нiмеччини.
Об'єкт дослiдження сербський уряд, мiжнароднi органiзацiї НАТО, ООН, вiйськова миротворча органiзацiя KFOR.
Cтруктура курсової роботи: вступ, два роздiли, додатки, список використаних джерел та лiтератури та висновки.
1. Феномен Косово. Витоки та зародження конфлiкту
Балканський пiвострiв через особливостi свого геополiтичного розташування був i залишається у фокусi зiткнення iнтересiв рiзних держав Заходу i Сходу. Можна сказати, що вся iсторiя Балкан – це конфлiкт нацiонального етнографiчного та релiгiйного чинникiв. Іслам наступав на Європу через Балкани, i саме тут вiн був зупинений. Однак в силу саме цiєї обставини, на Балканах склався культурний, економiчний i полiтичний простiр, на якому переплелись народи, релiгiї i культури.
У VІІІ – ХІІ ст. територiя Косово та Метохiя складали центральну частину сербської держави. Це iсторична, культурна i духовна колиска сербського народу. Тут iснує 1300 пам» яток сербської середньовiчної культури. Для iсторiї сербського народу i його духовностi особливе мiсце займає комплекс Печерської патрiархiї, у якому видiляється церква Святих Апостолiв (1253 рiк), i церква святого Дмитра (1324 рiк). З середини ХІІІ ст. мiсто Петч сторiччями був мiсцем перебування релiгiйного глави сербiв. Косово – один з найяскравiших мiфiв сербської iсторiї, сербська Київська Русь, край оспiваний трубадурами i поетами. Тут народжувалася сербська державнiсть. «Тут у численних древнiх монастирях,» – що за висловом одного сучасного сербського письменника, стали тепер « малюсiнькими сербськими острiвцями в безкрайому албанському морi, бережно зберiгаються релiквiї нацiї. [8]
Внаслiдок турецьких нападiв, що постiйно посилювалися, у другiй половинi ХІУ столiття, особливо пiсля поразки сербського князя Лазара у битвi на Косовому полi 15 червня 1389 року, у ходi якої загинули князь Лазар i султан Мурад І, наступає перiод ослаблення сербської держави i падiння її у 1459 роцi.
Сьогоднi Косово є головною iсторичною подiєю i основою мiфологiчної свiдомостi про минуле сербського народу.
у цей район. Наприкiнцi ХУІІ ст. серби приєдналися до боротьби християнської Європи проти Оттоманської iмперiї i внесли посильний внесок в успiхи християнської армiї. Користуючись допомогою сербських повстанцiв, австрiйська армiя у вiйнi проти Туреччини (1683–1699) пробилася на територiю сучасних Косово та Мнтохiї та областi Скоп’э. Пiсля того, як австрiйська армiя потерпiла поразку вiд бiльш потужної турецької армiї, маси сербського народу на чолi з їхнiм духовним керманичем, патрiархом Арсенiєм ІІІ Черновичем вiдступали разом з австрiйською армiєю.
руху (центром була Албанська лiга, яка знаходилась у Призренi). За пiдсумками вiйни 1912–1913 рокiв, частина населених албанцями територiй була включена до складу Сербiї та Чорногорiї. У 1918 роцi при утвореннi Югославiї в її склад увiйшли i населенi албанцями райони Вардарської Македонiї. Почалася виснажлива боротьба сербського королiвського режиму проти албанських iредентистiв.
Албанських та македонських сепаратистiв пiдтримувала Італiя, яка була зацiкавлена у послабленнi Югославiї. Італо-нiмецька окупацiя Югославiї в роки Другої свiтової вїйни призвела до включення прикордонних з Албанiєю районiв, населених албанцями (Косово, Метохiя та частина Санджака), в iталiйську зону окупацiї. Так виникла «Велика Албанiя». За даними американських спецiальних служб (Office of Stratelik Servis) з квiтня 1941 по серпень 1942 року було вбито 10 тис. чол. [8].
Наприкiнцi 1943 року була створена «Друга албанська лiга», а в квiтнi 1944 року – 21-А Добровольча дивiзiя СС «Скандерберг» [8], яка була укомплектована з Албанiї та їхнiми спiввтчизниками з Косово. Символом вiйськової дивiзiї був Скандерберг, нацiональний герой середньовiчної боротьби проти османських завойовникiв i його герб – двоголовий чорний орел на червонiй пiдставi. Проте ця дивiзiя виявилася небоєздатною, солдати бiльше грабували, нiж воювали з партизанами, саме вони i влаштували масову рiзанину сербського населення. У Косово фашиська влада надавала албанцям земельнi дiлянки та будинки сербiв, якi були вбитi або вигнанi.
Восени 1943 року албанськi партизани звiльнили вiд гiтлеровських окупантiв мiсто Дебар, центр населеного албанцями району Югославiї та пiдняли над ним червоний прапор з двоголовим орлом – державний прапор Албанiї. Врезультатi вiдбувся перший албано-югославський конфлiкт. Президент Тiто вважав цей акт албанських партизан проявом екстремiського рiшення територiально-нацiональної суперечки i запропонував плебiсцит, але провести його не вдалося.
Пiсля закiнчення вiйни комунiстична партiя Югославiї в Косово продовжувала полiтику окупантiв. Тiто видає закон, вiдповiдно до якого вирiшується проживання переселених албанцiв. За цим законом сербам було заборонено повертатися у свої маєтки, а тi, хто повертався пiддавалися гонiнням, та це ще не було завершальним моментом переселення албанцiв у цю область. Для обгрунтування дружби та взаємодопомоги, в червнi 1946 року голови соцiалiстичних Югославiї та Албанiї – Йосип Броз Тiто та Енвер Ходжа пiдписали договiр, за яким приймалися мiри по узгодженню економiчної полiтики: створення митного союзу, координацiї сiльськогосподарських планiв та унiфiкацiї цiн. Югославiя надавала Албанiї великий кредит, також було введено безвiзовий режим. Косово стало автономним округом. Ходжу дуже хвилювало питання албанських меншин у Косово, а Тiто, який всiляко придушував в Югославiї етнiчний нацiоналiзм, в першу чергу сербський, був згiдний передати спiрнi райони Албанiї, але розраховував компенсувати такий крок створенням Балканської федерацiї, в якiй Албанiї вiдводилася залежна роль. Все це сприяло переселенню в Косово ще приблизно 60 тис албанцiв. Серед них були i так званi «полiтичнi емiгранти», якi тiкали з Албанiї i пiдтримувалися Йосипом Сталiним, який вiв постiйне протистояння Тiто.
В той час, коли серби, скорiш за все, нiчого не могли вдiяти для того. Щоб вдержати край. За їх рахунок проблема могла б бути вирiшеною, проблема сербських меншин могла б вже не мати значення, проте Сталiн, якому не подобалася самодiяльнiсть Тiто, зумiв в 1948 роцi iзолювати Югославiю вiд iнших соцiалiстичних країн i посварити недавнiх друзiв.
Вирiшення косiвського питання було перенесено. У зв’язку з тим, що мiсцевi комунiсти пiдтримували албанське керiвництво, а не Тiто, вiн розпочав проводити репресiї проти членiв партiї, якi згодом переросли в терор проти косiвських албанцiв взагалi, тобто в таких умовах автономiя Косово була лише формальною. Проте вирiшити нацiональне питання на користь сербiв Тiто не намагався, так як майже мiльйонне населення краю в1961 роцi на 70% складалося з албанцiв [1].
У зв’язку з нормалiзацiєю радянсько-югославських вiдносин на той час майже припинилися репресiї. За албанськими даними число загиблих вiд репресiй склало понад 60 тисяч чоловiк [1].
В 1963 роцi область Косово та Метохiя були оголошенi автономним краєм. Але мiж тим жорстоке розчарування, яке переживали прихильники албанського об’єднання призвело до помiтної радикалiзацiї нацiонального руху, виникає так званий Революцiйний рух за об’єднання албанцiв, в якому нараховувалося декiлька сотень чоловiк, також меншi органiзацiї та групи, в тому числi i Визвольна Армiя Косово.
Одним з головних засобiв створення Великої Албанiї повинна була стати озброєна боротьба. Вплив екстремiстiв то посилювався, то послаблювався, але протирiччя з iншими албанськими лiдерами торкалися в основному методiв досягнення мети, заздалегiдь несприйнятливої для сербiв та бажаної для бiльшостi косоварiв.
Перша стаття Основного закону проголошувала, що СФРЮ є «союзною державою, державною спiвдружнiстю добровiльно об’єднаних народiв та їхнiх соцiалiстичних республiк, яка основана на «самоврядуваннi робiтничого класу, всiх трудящих та громадян, рiвноправних народiв та народностей» [20]
Суб’єкти федерацiї також мали певний державний статус, а закрiплення самостiйностi республiк та країв звужувало економiчнi та полiтичнi функцiї федеральної держави. Республiки несли вiдповiдальнiсть за економiчний та полiтичний розвиток на своїх територiях. До федеральної компетенцiї входили лише функцiї забезпечення незалежностi та територiальної цiлiсностi країни, регулювання трудового права на внутрiшньому югославському ринку функцiонування органiв державної безпеки, валютної системи, ведення зовнiшньої полiтики та економiчнi вдносини з iншими країнами.
Що стосується саме Косово, то за конституцiєю СФРЮ 1974 року, воно було одним iз автономних країв у складi Сербiї. Косово займало територiю 10 тисяч квадратних кiлометрiв, населення складало 1,5–2 млн. чол. На початок 90-х рокiв край був майже етнiчно однорiдний – 90% його населення становили албанцi. Сербiв та чорногорцiв у Косово нараховувалося 150–200 тис. чол.
сучасної Югославiї з найнижчим рiвнем економiчного розвитку. Албанське населення Косово складає сьогоднi 20–25% населення СФЮ. Враховуючи iснуючий серед албанцiв коефiцiєнт народжуваностi, можна сказати, що в 2020 роцi серби в СРЮ стануть етнiчною меншиною. Британськi дослiдники на початку ХХ столiття свiдчили, що територiя Албанiї та Косово населена найбiльш вiдсталими в Європi племенами, i що звички американських iндiанцiв – це дитячi казки по вiдношенню до того, що трапляється серед албанцiв. К. Марксу приписують вислiв, який вiн нiбито зробив на адресу албанцiв: «Будь-яка сусiдня країна повинна тримати албанцiв у жорстокiй койковiй дисциплiнi доти, доки її економiка не дасть змоги забезпечити їх роботою по черпанню води та рубки дров» [4].
Завжди гострий нацiональний конфлiкт мiж сербами та хорватами в єдинiй державi на початку 1981 року поступився мiсцем набагато гострiшому конфлiкту мiж югославською федерацiєю та албанськими iредентистами. Головним полiтичним гаслом пiд час демонстрацiй, що розпочалися 1981 року в столицi Соцiалiстичного автономного краю Косово мiстi Приштина, було – «Косово – республiка». Пiсля органами державної безпеки СФРЮ у Приштинi та iнших мiстах Косово були розкритi нелегальнi органiзацiї студентiв та молодi на зразок «Марксисько-ленiнської партiї албанцiв у Югославiї». За плечима таких органiзацiй стояв полiтичний тоталiтаризм сталiнського типу в особi керiвництва сусiдньої Албанiї. І на початку подiй в Косово, i пiзнiше, албанська опозицiя виступала за створення етнiчно чистого краю з метою пiзнiшого проголошення республiки в складi югославської федерацiї. В перспективi, користуючись формальним правом на самовизначення аж до вiдокремлення, яке iснувало вiдповiдно до Конституцiї СФРЮ, республiка могла вiдокремитись вiд Югославiї. В такий спосiб задумана албанська республiка з частинами Македонiї та Чорногорiї, населена переважно албанцями, нараховувала б до 2 мiльйони жителiв.
проводити полiтику витiснення мешкаючих там представникiв iнших нацiональностей. Наслiдком цього тиску на не албанське населення став виїзд з Косово 22 тис. 307 сербiв та чорногорцiв за час з кiнця 1981 року до лютого 1987 року. [4]
Масова мiграцiя працездатного населення з Косово змусила Союзне Виконавче Вiче (уряд) СФРЮ в груднi 1987 року прийняти спецiальну федеральну програму припинення виїзду сербiв та чорногорцiв з Косово. Для захисту не албанського населення на початку 1982 року до Косово було введено спецiальний загiн мiлiцiї та служби безпеки чисельнiстю до 1000 чоловiк.
Напруженiсть у Косово та змiни в полiтичнiй ситуацiї першої половини 80-х рокiв пiдштовхнули керiвництво Сербiї до нової постановки питання про конституцiю цiєї республiки як держави. В даному випадку специфiчнiсть становища Сербiї полягала в тому, що вона єдина з усiх республiк СФРЮ мала у своєму складi два автономнi краї – Косово та Воєводину.
чергу, весь час намагалися якомога далi вiдiйти вiд «опiки» республiки.
Недовiра та напруженiсть у вiдношеннях мiж керiвництвами республiки та країв почали переростати в полiтичну боротьбу, яка нагадувала боротьбу незалежних полiтичних структур. З iншого боку Сербiя певний час не хотiла лiквiдувати автономiю Косово та Воєводини з огляду на те, що представники цих країв входили до складу президiї СФРЮ двома своїми голосами.
Таким чином нестабiльна ситуацiя в Косово все далi погiршувалась та загострювалась. Опозицiя вимагає для краю статусу повноправної республiки. Белградський уряд вiдповiв на це чотири рази вводячи надзвичайний стан. Майже кожен третiй албанець принаймнi один раз затримувався мiлiцiєю чи силами безпеки. Це призвело до рiзкого збiльшення виїзду албанцiв з косово до македонiї.
Албанiзацiя краю, яка вiдбувалася завдяки виїзду сербського та чорногорського населення i зростання народжуваностi, з великою тривогою сприймається в Сербiї, оскiльки край вважається колискою сербської цивiлiзацiї. До сьогоднi вiдзначається день битви на Косовому полi 1389 року, коли сербськi та чорногорськi вiйська зазнали жорстокої поразки вiд туркiв, i започаткували турецьке ярмо, яке тривало кiлька столiть.
Погiршення ситуацiї з правами косiвських албанцiв пов’зано з дiяльнiстю С. Мiлошевича, який з сiчня 1986 року зайняв посаду голови союзу комунiстiв Сербiї. В 1986 роцi, коли був опублiкований Меморандум академiї наук та мистецтв Сербiї переважна бiльшiсть керiвництва засудила цей документ, С. Мiлошевич своїм пiдкресленим мовчанням фактично продемонстрував, що подiляє висловленi в цьому документi iдеї про пригнiчення сербського населення з боку косовських албанцiв. В1987 роцi з iнiцiативи Слободана Мiлошевича були прийнятi поправки до Конституцiї Сербiї, якi значно обмежували права автономiй. Цi засоби були одностайно пiдтриманi населенням Сербiї та Чорногорiї. В 1988 роцi за сприянням Мiлошевича в Сербiї був створений комiтет захисту косiвських сербiв та чорногорцiв. У 1989 роцi Мiлошевич раптово став одним з найпопулярнiших полiтикiв у Сербiї, виголосивши слова, переробленi народом у гасло: «Нiхто не має право бити сербiв!» [4] Такими словами Мiлошевич зупиниi мiлiцiю, що почала боротьбу проти безпорядкiв на Косовому полi. Нахвилi своєї популярностi, здобутої у боротьбi за права косовських сербiв, Мiлошевич у травнi 1989 року стає лiдером Сербiї. В березнi 1989 року вмiло пiдiбраний ним керiвний склад представницьких органiв Косово та Воєводини висловився за повернення ключових функцiй автономiї сербському керiвництву. Таким чином автономiя Косово та Воєводини була зведена нанiвець шляхом введення в цих краях прямого правлiння Сербiї, що було затверджено вiдповiдними поправками до конституцiї.
органи Косово поставлено пiд пряму юрисдикцiю сербського уряду. Засоби масової iнформацiї та навчальнi заклади взято пiд суворий контроль, проведено чистку кадрiв, внаслiдок якої багато албанцiв втратили робочi мiсця, що в умовах масового безробiття суттєво загострило ситуацiю. Становище у краї ускладнюється тим, що тут розселяли сербських бiженцiв з Хорватiї, та Боснiї та Герцеговини. Влютому 1991 року з приводу конституцiйного статусу Косово вiдбулося спецiальне засiдання Конституцiйного суду СФРЮ, який винiс рiшення залишити статус краю без змiн. З 1990 року понад 400 тисяч албанцiв переїхали до Македонiї. Саме на територiї Македонiї полiтичнi емiгранти з Косово депутати розiгнаної крайової Скупщини проголосили «Республiку Косово». В груднi 1994 року в Македонiї було заарештовано та депортовано Косово 20 депутатiв парламенту Республiки Косово.
У 1990 роцi була прийнята нова Конституцiя Республiки Сербiя за участю легiтимних представникiв албанської нацiональної меншини. На думку сербської сторони, прийняття конституцiї подолало паралiч Республiки Сербiя, яка до цього часу функцiонувала як держава, яка об’єднувала в собi двi квазi-держави. [5]
Лiдери косовських албанцiв вважають, що законодавча база Сербiї та СРЮ мiстить 32 дискримiнацiйнi закони (включаючи двi державнi програми) та 140 пiдзаконних актiв, що спрямованi проти Косово [5]. Наприклад з 1990 року в Косово було скасовано викладання албанською мовою у всiх навчальних закладах, а в 1994 роцi було вiдновлено викладання албанською мовою лише в середнiх школах.
Конституцiя Сербiї 199 – року гарантувала територiальну та культурну автономiю Воєводинi, Косово та Метохiї, але без атрибутiв держави.
декларується основним полiтичним та конституцiйним принципом Югославiї, в якiй третину населення складають нацiональнi меншини. Тому з 144 статей конституцiї СР Югославiї переважна бiльшiсть статей пов’язана з правами членiв нацiональних меншин та людськими та громадянськими правами. Конституцiя мiстить двi статтi, якi спецiально присвяченi нацiональним меншинам, що суперечить реальнiй полiтицi Сербiї. Цi статтi забезпечують нацiональним меншинам право на освiту та iнформацiю рiдною мовою, та право засновувати навчальнi та культурнi органiзацiї та асоцiацiї.
1 вересня 1996 року за посередництвом Ватикану мiж Слободаном Мiлошевичем та Ібрагiмом Ругова було досягнуто домовленiсть про нормалiзацiю освiтньої системи в Косово. З метою реалiзацiї положень цiєї угоди було сформовано комiсiю, що складалась з трьох сербiв та трьох албанцiв. Вiдбулося лише три засiдання цiєї комiсiї, яка не змогла iснувати з огляду на взаємнi звинувачення сторiн.
унiверситету в Приштинi. Вiн створив та очолив Демократичну партiю – найпопулярнiшу албанську полiтичну партiю. У вiдповiдь на дiї сербського уряду ДП почала утворювати власнi паралельнi суспiльнi структури: систему освiти, охорону здоров’я. У вереснi 1991 року ДП провела референдум серед албанцiв, на якому 99% учасникiв опитування висловились за створення окремої албанської держави. 24 травня 1992 року вона органiзувала вибори до парламенту неiснуючої «Республiки Косово». Президентом було обрано Ібрагiма Ругову, якого називають «косовським Гандi», оскiльки вiн є противником насильницьких методiв боротьби. На початку 90-х рокiв І. Ругова вважав, що будь-якi спроби албанського населення захистити свої права силою обернуться для нього репресiями з боку властей. Вiн сподiвався на пiдтримку свiтового спiвтовариства. І. Ругова не погоджувався з тлумаченням косовської проблеми, як внутрiшньої сербської проблеми, не був згодний вдовольнитися вiдновленням автономiї та забезпеченням албанцям статусу нацiональної меншини, виступав за створення незалежної держави на основi вiльного волевиявлення народу. Такi задуми не вiдповiдали iнтересам Сербiї, яка не хотiла втратити територiю, багату на кориснi копалини (цинк, магнiй, хром, срiбло, нiкель, буре вугiлля). Косово стало найбiльш неспокiйним регiоном СРЮ. 1 жовтня 1997 року сербська полiцiя поклала початок конфлiкту в краї, жорстоко розiгнавши мирну демонстрацiю студентiв Приштинського унiверситету. 17 жовтня 1997 року вiдбулися першi збройнi сутички албанської молодi з сербською полiцiєю i, таким чином спалахнуло вогнище нового балканського конфлiкту. 17 жовтня 1997 року вiдбулися першi збройнi сутички албанської молодi з сербською полiцiєю i, таким чином спалахнуло вогнище нового балканського конфлiкту. Ситуацiя у краї ускладнюється тим, що сербська влада сюди направляла бiженцiв з Хорватiї та з Боснiї та Герцеговини.
акцiєю ВАК вважається одночасний скоординований напад на сербськi полiцейськi дiльницi в Косово навеснi 1996 року. Такi напади було вчинено в чотирьох рiзних мiсцях Косово, а вiдповiдальнiсть за них взяла на себе ВАК.
ВАК не слiд плутати зi збройним крилом Нацiонального руху в Косово, якi ведуть боротьбу проти iснуючого режиму пiд гаслами ортодоксального марксизму-ленiнiзму. Найбiльшою перемогою ВАК було формування на початку березня 1997 року на площi близько 300 квадратних кiлометрiв так званої Вiльної територiї Дреницi в центральнiй частинi Косово. (5)
Полiцiя СРЮ розпочала активнi дiї проти албанського руху опору 28 лютого в селi Лiкошани (40 км. На захiд вiд Приштини). В ходi операцiї було вбито 12 албанцiв. Полiцiя вдавалася також до операцiй «зачистки територiй», в яких застосовувалися загони спецiального призначення, БТР, бойовi вертольоти.
З початку березня 1998 року зареєстровано рiзке збiльшення виїзду сербiв та чорногорцiв з Косово. У хорватських ЗМІ повiдомлялося, що в операцiях полiцiї СРЮ в Косово брали участь до 40 тисяч вiйськових. Вся ця армiя СРЮ в Косово перебувала у цей час у станi пiдвищеної боєготовностi.
косовських албанцiв щодо форм i методiв боротьби за змiни в статусi краю.
Найбiльш впливовою серед албанського населення була Демократична партiя І. Ругови. Вона виступає за припинення збройного опору, мотивуючи це тим, що загострення кризи може викликати лише новi репресiї. І. Ругова стверджує, що її вигадало сербське керiвництво з метою пiдготовки пiдґрунтя для широкомасштабної вiйськової акцiї в краї. Представники цiєї течiї вважають, що збройна ескалацiя конфлiкту може викликати жорстоку помсту сербiв накшалт боснiйського конфлiкту у схiднiй Боснiї.
Лiдер косовської парламентської групи i Демократичного форуму Адем Демакi, який має найбiльший авторитет серед ВАК, вважає, що косовську проблему треба було вирiшувати в межах Дейтонських угод, але якщо цього зроблено не було, треба брати хiд подiй в свої руки (9). Вiн критикує ДП за недiєвiсть i виступає за «активний вид пасивного опору», пiд якими розумiються широкi акцiї громадянської непокори сербськiй владi та її рiшенням. А. Демакi вiдомий як косовський албанець з найдовшим стажем полiтвязня. В першiй половинi 1997 року А. Демакi запропонував створити «Балканiю – конфедерацiю, яка б включала Косово, Чорногорiю, та Сербiю, а потенцiйно до неї могли б приєднатися Албанiя, Македонiя, Санджак та воєводина.
Третю групу косовської опозицiї становлять екстремiстськi кола, що виступають за рiшучу антисербську збройну боротьбу типу «iнтiфади», i до яких можна вiднести збройне крило Нацiонального руху визволення Косово та зройнi загони Народного руху Косово, якi ведуть боротьбу проти iснуючого режиму пiд гаслами марксизму-ленiнiзму.
Варто зазначити, що багато косовських албанцiв активно входили до полiтичного життя Албанiї та Македонiї. Навеснi 1999 року в захiднiй Македонiї фактично вже iснували «бази вiдпочинку» та склади зi зброєю для вiйськовикiв ВАК.
2. Позицiї окремих держав та участь мiжнародних органiзацiй у мирному врегулюванню конфлiкту у Косово
Конфлiкт у Косово являє собою небезпеку реальної дестабiлiзацiї стану на Балканах. Край знаходиться мiж Сербiєю, Македонiєю, Албанiєю та Чорногорiєю, кожна з яких має певну частину своїх нацiональних iнтересiв, пов'язаних з Косово. Вiдносно небезпечною для подальшої дестабiлiзацiї становища в регiонi можна розглядати iдеї певних албанських лiдерiв створити «Велику Албанiю». Албанцiв поза межами Албанiї майже стiльки, скiльки їх мешкає в Албанiї. Населення в Албанiї 3,4 мiльйони. Майже 2 мiльйони албанцiв мешкає в Косово, 500–600 тис. – в Македонiї, та бiля 60 тисяч в Чорногорiї. Проте руйнування останнiми роками iдей «Великої Сербiї», «Великої Хорватiї» та позицiя свiтового спiвтовариства робить недосяжною на даному етапi реалiзацiю цiєї теорiї[9]
Навеснi 1997 року, з 7 по 9 квiтня, в Нью-Йорку вiдбувалися переговори мiж представниками сербської опозицiї та лiдерами Косовських албанцiв. Учасники зустрiчi дiйшли висновку, що вирiшення проблеми можливе виключно за взаємною згодою, яка буде досягнута на основi дiалогу без попереднiх умов та упередженостi.
Воєнному втручанню НАТО у Косовський конфлiкт передували переговори в передмiстi Парижу, в Рамбуйє, в лютому 1999 року, якi проходили по схемi Дейтонських положень. Негативною характеристикою переговорного процесу в Рамбуйє виявилося нав’язування, у формi ультиматуму, сувереннiй державi форми взаємовiдносин суб’єктiв федерацiї пiд тиском сил НАТО. В Рамбуйє СР Югославiї був поставлений ультиматум: пiдпишете договiр – введемо вiйська, не пiдпишете – почнемо бомбардування. [16]
Цi переговори зiрвали США, якi в останнiй день запропонували Югославiї текст, який сербська делегацiя до цього не бачила i не обговорювала. США не погодилась на те, що Югославiя запропонувала продовжити переговори.
Пiсля цього розпочалися бойовi дiї. Цiкаво, чим саме були викликанi термiновi вiйськовi дiї проти Югославiї? По-перше тим, що СФРЮ була єдиною країною у Схiднiй Європi, яка вiдмовилась вiд вступу до НАТО i залишилася стратегiчним союзником Росiї. В цьому була причина жорсткого тиску на Югославiю з боку Заходу та його прагнення змiнити iснуюче до недавнього часу керiвництво країни. По-друге, активiзацiєю НАТО в Європi, Джордж Вашингтон прагнув довести, що вона н може складнi мiжнароднi проблеми без США. Лiдери НАТО виправдовували агресiю проти Югославiї «гуманiтарними прагненнями». Фоном цьому служили заяви про антидемократичний режим Слободана Мiлошевича, жертвах серед албанцiв та придушення прав свободи особистостi.
24 березня НАТО нанесло першi авiа – та ракетнi удари по Югославiї. Сталося те, що до останньої хвилини здавалося немислимим: воєнно-полiтичний альянс захiдних країн здiйснив вiдкриту озброєну агресiю проти суверенної країни, i не де-не-будь, а в самому центрi Європи. Свою акцiю офiцiальнi представники називають небажанням Белграда прийняти мирний план врегулювання косовської проблеми, необхiднiстю покласти край «репресiям режиму проти Косовських албанцiв» та для запобiгання в Косово «гуманiтарної катастрофи». [9]
ситуацiя в Косово дiйсно стала хвилювати мiжнародну полiтику ще з весни 1998 року, а весь 1999 рiк подiї в Косово привертали увагу всього свiту. Закiнчилися вони 78 денною агресiєю НАТО на чолi з США проти Косово та всiєї Сербiї. На СРЮ здiйснили агресiю 19 країн, продемонструвавши всю вiйськову мiць, тим часом випробувавши в дiї натовську технiку. Наслiдками бомбардування були чисельнi жертви серед мирного населення, знищення значної частини промислового потенцiалу Сербiї та Чорногорiї, серйознi економiчнi та екологiчнi втрати для сусiднiх країн на всiх Балканах. Не могла без участi спостерiгати за цiєю трагедiєю Росiя. Завдяки її зусиллям вiйну проти Югославiї вдалося зупинити, а проблему Косово знову поставити на основи полiтичного врегулювання в рамках ООН. Резолюцiя 124 Ради Безпеки ООН вiд 10 червня 1999 року визначила її основнi параметри.
До сьогоднiшнiх днiв Косово залишається болючою раною на тлi Європи. Операцiя НАТО, яка була здiйснена пiд гуманним приводом захисту албанцiв, насправдi ще бiльше загострила мiжетнiчнi протирiччя i призвела до вигнання з краю бiльшостi неалбанського населення. Зона вiдповiдальностi мiж натовськими континентами роздiлена на чотири частини. Район мiста Петч контролюється iталiйцями та нiмцями, мiсто Гнилане – французами, Косова Митриця – американцями, мiсто Приштина – англiйцями. Існують ще так званi «неофiцiйнi зони». В мiстi Призрен знаходяться нiмецькi вiйська, а мiсто Ораховець i аеродром Слатин контролюють росiйськi вiйськовi в кiлькостi 1600 чоловiк. Натовський континент в Косово нараховує близько 50 тисяч чоловiк. Зараз вже загально вiдомо, що основною цiллю окупантiв є розчленування територiї Косово та збереження контролю над нею. Вiйна в СРЮ в 1999 роцi була ганебною та жорстокою. За iнформацiєю властей СРЮ з березня по червень 1999 року загальна кiлькiсть загиблих громадянських представникiв склала 1700 чоловiк, в тому числi 400 дiтей, бiля 10 тисяч чоловiк били серйозно пораненi. Через руйнування комунiкацiй без води залишилось 1 млн. чол. внаслiдок нанесення ударiв по фабрикам та заводам 500 тис. Чол. Залишилося без роботи, тисячi – без даху над головою. [11]
В результатi ракетно-бомбових ударiв був нанесений значний удар не лише вiйськовим побудовам, але i громадянським об’єктам. Повнiстю зруйнованi чи пошкодженi 60 автомобiльних та залiзничних мостiв, на вiдбудову яких потребується 480 мiльярдiв доларiв. Зруйнованi також автодороги та 6 аеродромiв, 25 адмiнiстративних побудов, в тому числi – готелi, туристичнi комплекси, центри допомоги бiженцям. Знищенi телецентри в Белградi та Приштинi, знищенi також i 23 телетранслятора. Зруйновано близько 2 тисяч початкових та середнiх шкiл, 35 вищих навчальних закладiв, церков, серед яких i тi, якi знаходяться пiд захистом ЮНЕСКО, монастирi в Грачаницi, Дачанi i Пече. [4]
в Туреччину, країни Захiдної Європи, Боснiю i Герцеговину, Хорватiю. НАТО пiклувалося також про те, щоб вбити клин у вiдносинах мiж Сербiєю та Чорногорiєю, залишити Сербiю без широкої мiжнародної пiдтримки, примусити Росiю вiдмовитися вiд вiйськової допомоги Сербiї. Проте росiйськi танки та десант, якi знаходилися на той час в Боснiї, здiйснили марш-кидок пiд керiвництвом генерала Заварзiна, пiд росiйським прапором в Косово. 200 росiйських десантникiв примусило керiвництво НАТО переглянути сценарiй вiдносної участi та неучастi Росiї в процесi мирного врегулювання в Косово. Сама присутнiсть десантникiв на аеродромi в Косово дозволяла вести переговори з iнших позицiй.
Не дивлячись на 78 денну агресiю НАТО, СРЮ, хоча й понесла великi втрати, проте не була знищеною. Країна вистояла.
В червнi 1999 року Рада Безпеки ООН прийняла резолюцiю, згiдно з якою в Косово прийшли миротворчi сили, для того, щоб гарантувати в сербському краї багатоетнiчний мир. В результатi через рiк в Косово фактично було створено мiжнародний протекторат, але говорити про багатоетнiчний мир, на жаль, не можна. За рiк перебування в Косово мiсiї ООН i КFOR (мiжнародних сил Ради Безпеки ООН) з краю вигнано бiльш нiж 350 тис. чол. неалбанського походження. При цьому ряд Захiдноєвропейських держав, скориставшись закiнченням виду на проживання десяткiв тисяч албанських бiженцiв, прийняли рiшення про їх виселення з Косово. Таким чином Косово стає європейським кримiнальним центром, що приводить в жах сусiднi з СРЮ країни, про це свiдчать озброєнi сутички на кордонi з Македонiєю.
А ще це свiдчить про те, що агресiя НАТО розв’язала руки албанським терористам. Якщо генеральний секретар НАТО ДЖ. Робiнзон продовжує оцiнювати операцiю альянсу в Косово як успiх, то експерти американського дослiджуваного центру Інститут НАТО заявляють, що вiйськова операцiя НАТО є очевидним «провалом» зовнiшньої полiтики адмiнiстрацiї США. Вони пiдкреслюють, що у виграшi залишилася ВАК, яка здiйснює жорстоку кампанiю етнiчних чисток проти сербiв та iншого неалбанського населення. [9]
Мiнiстр закордонних справ Італiї Л. Дiнi, на початку травня 1999 року Італiя займала очолювала Раду Європи, заявив, що мир в Косово до цих пiр не встановлено. Серби, по сутi, пiдданi геноциду. KFOR не в змозi пiдтримувати там порядок. Американцi хочуть пiти з Косово. [13]
Існує i iнша точка зору в поясненнi активностi США в процесi вирiшення конфлiкту та покарання режиму С. Мiлошевича. Вiйськова присутнiсть США в Європi на той час обмежувалася кiлькома вiйськовими базами в країнах НАТО без великих полiгонiв, без права бути їх хазяїнами, та, певно, з величезною орендною платою. А тут з’явилась та успiшно реалiзувалась можливiсть осiсти в центрi Європи, де за це не потрiбно платити. Величезна вiйськова база «Бондстiл» в американському секторi Косово – одна з найбiльших поза межами США. Вона побудована i забезпечена з добре продуманою основнiстю i, напевно, не для того, щоб через декiлька рокiв передати її щасливим дiткам мiсцевого населення пiд пiонерський табiр. Все було детально продумано. Їм вигiдна полiтична нестабiльнiсть в цьому регiонi. Штатам в свiй час не вдалося забезпечити собi вплив в Хорватiї чи закрiпитися в Боснiї та Герцеговинi. Таким чином Косово – їх шанс. І судячи по полiтичнiй картi Європи – останнiй шанс.
«Бондстiл» – це фортеця, яка розташована на пiдвищенiй мiсцевостi i займає територiю близько 10 квадратних кiлометрiв. Має огородження (рiв, вал, колюча проволока), прожектори, кулеметнi вишки, контрольно-пропускний пункт, вертолiтнi площадки, якi мають злiтнi дорiжки середнього класу, парки, ангари, накритi примiщення для обслуговування технiки. Тут розмiщено i штаб, великий вузол зв’язку, близько 60 жилих примiщень, будинкiв, кожен з яких розрахований на 40–50 чоловiк, двi великi столовi їдальнi, спортивний зал (баскетбольна площадка, тренажери, бiльярд, настiльнi iгри), бiблiотека, вiдео зал, великий театр пiд накриттям, в якому проводяться рiзноманiтнi культурнi заходи, кожного тижня ставляться концерти рiзних груп США. Існує тут i супермаркет, величезне кафе, центр побутового обслуговування, церква, в будиночку, де проводяться служби капеланами рiзних конфесiй, польовий шпиталь, центр мiжнародного телефонного зв’язку, в’язниця, куди вiдвозяться порушники установлених правил з усього Косово. І, на кiнець, маршрутнi автобуси по територiї бази.
допомагає регулювати ситуацiю, яка склалася, що це дуже добре сприймається косовицями. [8]
Албанське населення вважає миротворцiв рятiвниками, говорять, що присутнiсть мироворцiв буде потрiбною ще тривалий час. Це необхiдно не тiльки для миру та територiальної цiлiсностi, але й у межах мiжнародного товариства «для пiдтримання миру на Балканах. І скiльки це потрiбно, стiльки вони тут i будуть» [8]
справжнiй бум, тодi як сербськi поселення перебували у депресивному станi. Масового насилля не було, за цим пильно стежили вiйськовики армiї мiжнародних сил KFOR. Серби фактично жили в гетто-анклавах. Тим часом за два роки пiсля введення мiжнародних сил, близько тисячi громадян некорiнних нацiональностей в Косово, за iнформацiєю зарубiжних ЗМІ, були вбитi, бiльше тисячi зникло безвiсти.
У жовтнi 2000 року, за пiдтримки ОБСЄ у провiнцiї вiдбулися мунiципальнi вибори. Оскiльки серби бойкотували цю акцiю, перемогу на виборах здобула партiя Ібрагiма Ругови – Демократичний союз Косово.
У листопадi 2001 року вiдбулися вибори до Асамблеї (Скупщини) Косово, де за сербами було зарезервовано 10 iз 120 депутатських мiсць (iншим меншинам також було видiлено по 10 мiсць). Бiльшiсть депутатських мандатiв вибороли албанськi партiї: Демократичний союз Косово (47 мандатiв), Демократична партiя Косово (26 мандатiв), Альянс за майбутнє Косово (8 мандатiв). Сербська коалiцiя «Повернення» утворила фракцiю у складi 22 депутатiв. У березнi 2001 року Ібрагiма Ругову було обрано першим президентом цього краю, новостворений уряд очолив Б. Реджеп.
Як центральнi, так i мiсцевi органи влади намагалися покласти край насиллю, разом з мiсiєю ООН у Косово. Намагалися припинити розгул злочинностi, тероризму, торгiвлi наркотиками, тощо. у 2002 роцi розпочато реалiзацiю плану повернення 250 тисяч бiженцiв, але частина косовських албанцiв всiляко перешкоджувала поверненню сербiв до своїх домiвок. тож процес мирного врегулювання виявився надто складним i тривалим.
Україна не визнала нової держави, з огляду на подiї на Балканах, та запровадження Радою Безпеки ООН санкцiй проти всiєї країни. Лише у квiтнi 1994 року мiж СРЮ та Україною були встановленi дипломатичних вiдносин на рiвнi послiв.
Пiд час загострення косовської кризи українськi спостерiгачi брали участь у Верифiкацiйнiй комiсiї ОБСЄ (жовтень 1998-березень 1999 року). У складi сил KFOR у Косово спочатку був задiяний український миротворчий континент у складi окремої роти забезпечення та вертолiтного пiдроздiлу. Згодом у налагодженi мирного життя в Косово брав участь 1-й окремий батальйон Збройних сил України, який входив до складу багатонацiональної бригади «Схiд».
Українсько-русинське населення у Сербiї, нажаль, має багато нерозв'язаних питань в органiзацiї свого культурного життя, освiти та iнформування. Контакти мiж Україною та СРЮ на вищому рiвнi були започаткованi у 2001 роцi пiд час вiзиту президента України Леонiда Кучми до Белграда. В тому ж роцi були пiдписанi угоди про стандартизацiю товарiв та послуг та спiвпрацi у культурнiй сферi.
Виникає логiчне питання: навiщо Українi сьогоднi все це потрiбно? Косово, Сьєра-Леона, Лiван, Лiберiя, Ірак. Втраченi життя, переживання рiдних, величезнi кошти, ресурс технiки та озброєння. В. Пейков у своїй статтi запевняє, що подiбнi мiсiї – саме миротворчi, а не участь в бойових дiях на тiй чи iншiй сторонi мають позитивнi сторони. «Загибель навiть одного українського солдата, нехай навiть i в Українi, – це горе для його рiдних i бiль для командирiв. Ризик в миротворчiй мiсiї неможливо порiвняти з мирним життям» [10] Але iнша сторона медалi – це мiжнародний авторитет i престиж країни. Бо для тих, кому допомога надається, i для тих з ким разом потрiбно її надавати, поняття Україна не порожнiй звук. А таких нараховується за 14 рокiв миротворчої дiяльностi сотнi тисяч.
Беручи участь у миротворчих органiзацiях, країна отримує достатнi фiнансовi вливання та пiльги, як член ООН, якi перекривають всi витрати по органiзацiї мiсiї.
паралельних структур влади, створення на Заходi сприятливої суспiльної думки та повiльне витiснення сербiв – в надiї на те, що югославський уряд вдасться переконати в необхiдностi мирної сецесiї (через вiдновлення автономiї, а потiм i надання республiканського статусу), або ж, в гiршому випадку, провокувати на силовi дiї, загнати в мiжнародну iзоляцiю та, за допомоги iноземцiв, вiдторгнути Косово силою.
албанський натиск, який не залишив сербам жодного шансу, а також на «гуманiтарнi» натовськi бомбардування. Просто уряд Сербiї зробив за кiлька мiсяцiв те, що албанська елiта в Косово робила впродовж останньої четвертини сторiччя.
Можна говорити про меншу кiлькiсть жертв зi сторони сербiв, про немислимi страждання простих албанцiв, про масовi порушення сербськими вiйськами та мiлiцiєю основоположних прав людини, та все це, нажаль, пригiдне лише для пропагандистського прикриття корисних полiтичних прагнень, того, що залишає в тiнi все, що рухає боєвиками ВАК, який проводить обстрiл сербського села, i сербським ополченцем, який виганяє з домiвки албанську сiм'ю. Це представлення про iсторичнi права, якi закрiпленi в нацiональнiй самосвiдомостi.
Тут не має змiсту протиставлення тих, хто взяв в руки зброю, «мирному населенню» – бо в напiвпартизанськiй вiйнi за землю, це населення майже завжди пiдтримує якусь одну сторону. Етнiчнi права не вимiряються кiлькiстю населення, яке проживає на тiй чи iншiй територiї, та не мають нiякого вiдношення до прав людини, про якi певно, що забудуть, коли справа дiйде до вiйни. Бо на карту ставиться в таких випадках, дещо бiльше нiж зовнiшня свобода – а саме, етнiчна iдентичнiсть, яка на Балканах дуже рiдко вiдокремлюється вiд особистостi.
Можна дивитися на цю особливiсть особистої самосвiдомостi з гори, як на варварство чи психiчну хворобу, та це не звичайний психоз, а результат вiкових iсторичних процесiв, форма адаптацiї людського суспiльства до тих умов, в яких воно жило. Ментальнi структури змiнюються разом зi змiною поколiнь i примушувати людей в один раз повнiстю вiдмовитись вiд того, що вони вважали невiд'ємною частиною самих себе – це саме страшне порушення прав нацiї та особистостi.
надiї на вирiшальний успiх. Етнiчна складова особистої iдентичностi не зникає, а навпаки, приймає гiпертрофованi форми. Як не гiрко це визнати, але у тих сербiв, для яких Косово не порожнiй звук, навряд чи залишився iнший засiб штовхати вперед захiднi уряди до компромiсу, крiм як послати на них натовпи обездолених. І на мiсцi Мiлошевича, будь-який полiтик, напевно зробив би теж саме. Ця полiтика закiнчилася провалом, проте країни НАТО, на перший погляд, переможницi, вирiшуючи косовське питання виключно на користь албанцiв надають сильний iмпульс албанському сепаратизму в Чорногорiї та Македонiї, в тому числi, озброєному сепаратизму. Перед країнами Заходу невдовзi постане питання: чи продовжувати пiдтримувати ВАК з її прагненням до створення Великої Албанiї, чи боротися з нею, як з терористичною органiзацiєю, що, враховуючи її чисельнiсть, яка в багато разiв виросла за допомогою Заходу, авторитет та фiнансовi можливостi, стане нелегкою справою.
В VIII-ХІІ столiттях Косово становило центральну частину сербської держави. Тут знаходиться величезна кiлькiсть пам'ятникiв сербської iсторiї та культури. Тому для сербiв Косово – це iсторична, культурна i духовна колиска їхнього народу. Зтих пiр, як цю територiю завоювала Османська iмперiя, сюди почали масово поселятися албанцi-мусульмани, якi в теперiшнiй час становлять переважну бiльшiсть населення краю i заявляють про свої права на Косово. Нацiональний конфлiкт загострюється з 1981 року i переростає у конфлiкт мiж керiвництвом СФРЮ та албанцями Косово, якi висувають вимогу трансформацiї статусу своєї територiї у складi Сербiї у республiку у складi федерацiї. Албанцi вважали сербське керiвництво винним у пiдтриманнi граничної вiдсталостi краю i його нерiвноправного становища порiвняно з усiєю Сербiєю.
Конфлiкт, який вибухнув на територiї Косово, автономного краю у складi Сербської республiки мав широкий мiжнародний резонанс. У його врегулюваннi брали активну участь такi мiжнароднi органiзацiї, як НАТО, ООН та створена Радою Безпеки ООН мiжнародна миротворча мiсiя KFOR.
США розташували на територiї Косово одну з найбiльших своїх вiйськових баз «Бондстiл». Юрiй Работiн [9] вважає, що ця вiйськова база побудована в Косово не випадково, i те, що використовуватися вона повинна для мирного врегулювання конфлiкту у Косово є лише прикриттям, а насправдi для США вигiдна полiтична нестабiльнiсть у цьому регiонi вона використовує цю ситуацiю у власних iнтересах. До цього США мало лише декiлька вiйськових баз в країнах НАТО, не мала великих вiйськових полiгонiв. А складна ситуацiя в Косово дала їй можливiсть побудувати свою базу в самому центрi Європи.
В захiдноєвропейських країнах, в тому числi в США, панує iнша точка зору, там говорять про те, що НАТО лише займається захистом iнтересiв сербської меншини в Косово. Для виконання резолюцiї, прийнятої на засiданнi Ради Безпеки ООН 10 червня 1999 року, для того, щоб не допустити югославських вiйськ у Косово та забезпечити безпеку мирного населення в цьому регiонi, там дiє миротворча органiзацiя KFOR, яка складається з 5 бригад i налiчує 42 тисячi вiйськовослужбовцiв.
встановленого там у липнi 2000 року [9]. Берiш також стверджує, що Косово не може жити iз Сербiєю, i причина цього не в тому, що в там немає жодної албанської партiї, а в тому, що за перiод вiйськових конфлiктiв помiж сербами та албанцями було зґвалтовано 30 тисяч жiнок, 15 тисяч було вбито, 4 тисячi зникло безвiсти. Багато невинних дотепер перебувають у сербських в'язницях. В результатi бойових дiй 75% територiї Косово було знищено. На територiї знаходяться 600 масових поховань албанського населення.» У зв'язку з чим, – заявив вiце-президент Демократичної Лiги Косово, – у нас немає пiдстав та аргументiв жити поряд iз Сербiєю» [9]. Єдиним методом стабiлiзацiї ситуацiї в Косово Демократична Лiга бачить лише в незалежностi Косово. Лише це може стати фактом стабiльних i гарних взаємовiдносин з сусiдами на кордонi.
Виходячи з ситуацiї, що склалася, можна сказати. що ще тривалий час Косово залишатиметься «гарячою точкою» Балкан. Вже не можна говорити про полiтичний конфлiкт, це конфлiкт нацiональний, а це вже говорить про те, що посiла чiльне мiсце у свiдомостi ображеного народу, i вже нiчого не примусить його пiти на поступки, вiн боротиметься до кiнця. А з iншої сторони, змiнити становище на краще у албанського народу перспектив немає нiяких. Вони занадто виснаженi тривалою боротьбою, не вистачає коштiв, оскiльки економiка, та й не лише економiка, повнiстю зруйнована.
народу. Хоча воно i є вiдсталою провiнцiєю, та все ж таки має економiчну та полiтичну значимiсть – це вигiдне географiчне розташування, багатi залежнi корисних копалин. А вiд цього просто так вiдмовитися важко.
США, адже багато хто вважає, що бiльшi сили Америка спрямовує на «пiдлиття олiї у вогонь» пiд маскою захисту iнтересiв сербiв, якi проживають у Косово.
Проте неможливо дати характеристику цього конфлiкту. Майже всi автори, матерiал яких використовувався, займають позицiї тiєї чи iншої сторони. Але хто правий, а хто не правий ми говорити не маємо права, не можна прогнозувати також i розвиток подiй у майбутньому, тому, що характеристику будь-якого конфлiкту можна дати лише тодi, коли конфлiкт завершено, коли сторони дiйшли до взаємної згоди, пiшли на поступки, чи, навпаки, однiй сторонi вдалося взяти верх над iншою, а iнша змирилася з цим. тобто тодi, коли все стає на свої мiсця, коли вже розкладено всi крапки над «i». Коли така ситуацiя буде вже в Косово поки що не знає нiхто.
Список використаних джерел та лiтератури
1. Боленко К. В. Косово // Історiя. – 2000. – №40. – с. 4–8
4. Каменецкий М. С. Проблема Косово в iсторичномi та сучасному вимiрах. // Історiя в школi. – 1999. – №1–2. -с. 14–17
5. Каменецкий М. С. Проблема Косово. // Історiя в школi. – 1999. – №1–2. с. – 13–17
6. Калинцев Н. В. Косово в лабiринтi проблем. // Ехо планети. – 2004. – №18–19. – с. 18–20
8. Маначинський О. С. Косово – осередок напруженостi в СРФЮ. // Історiя в школi. – 1999. – №1–2. -с. -10–13
11. Пейков В. С. Несущие надежду. // Собеседник Измаила. – 2006. – №75. – с. 4
12. Пейков В. С. Несущие надежду. // Собеседник Измаила. – 2006. – №77. – с. 3
13. Пасхин Н. К. Переговоры в косовском тупике. // Новое время. – 1998. – №26. -с. – 20–21
15. Марущак М. Й. Історiя дипломатiї ХХ столiття. – Львiв. – 2003. – 304 с.
16. Мiжнароднi вiдносини та зовнiшня полiтика (1980–2000 рр.). -К.: Либiдь. – 1999. -558 с.
17. Мiжнароднi вiдносини та зовнiшня полiтика (1945–70-тi рр.). -К.: Либiдь. – 1999. -558 с.
18. Іваницька О. П. Новiтня iсторiя країн Європи та Америки. – К.: Либiдь. – 2001. -622 с.
19. Яровий В.І. Новiтня iсторiя країн Схiдної Європи. – К.: Либiдь. – 1997. -269 с.
|
