Особливостi органiзацiї дипломатичної дiяльностi в Українi
План
Вступ
1. Поняття дипломатичної дiяльностi як державної служби
3. МЗС України як основна керiвна ланка дипломатичної дiяльностi
Висновок
Список використаної лiтератури
Вступ
Кiнець 20 ст. ознаменувався подiями надзвичайної iсторичної ваги, якi кардинальним чином змiнили весь подальший розвиток iсторiї багатьох народiв, в першу чергу європейських. Розвал Радянського Союзу та Соцiалiстичної Федеративної Республiки Югославiї, роз'єднання Чехословаччини i об'єднання Нiмеччини, розпад таких структур, як Варшавський Договiр i Рада Економiчної Взаємодопомоги, переiнакшили полiтичну карту Європи, спричинили до появи на нiй нових держав, народи яких розпочали активне входження в захiдноєвропейське та свiтове спiвтовариство, надолужуючи те, що було втрачено протягом столiть напiвколонiального iснування.
Все це ставить перед українським МЗС та його закордонними установами новi вимоги по забезпеченню реалiзацiї курсу, визначеного Президентом України та «Основними напрямами зовнiшньої полiтики України»
1. Поняття дипломатичної дiяльностi як державної служби
Дипломатична дiяльнiсть є складовою частиною державної служби взагалi. Вона здiйснюється конкретними державними органами та посадовими особами на засадах норм внутрiдержавного та мiжнародного права. Дипломатична служба «призначена забезпечувати практику реалiзацiї зовнiшньої полiтики держави, представляти i захищати її iнтереси у сферi мiжнародних вiдносин, а також її юридичних осiб та громадян за межами країни».
Державнi органи, якi покликанi займатися проблемами зовнiшнiх зносин, можна умовно подiлити на двi групи: на центральнi органи зовнiшнiх зносин держави i закордоннi дипломатичнi представництва та консульськi установи.
В свою чергу центральнi органи зовнiшнiх зносин держави за характером своїх функцiй та правового обґрунтування подiляються ще на двi групи, а саме:
· органи зовнiшньополiтичного керiвництва, статус яких визначається конституцiєю держави i якi, як правило, виконують загальнi зовнiшньополiтичнi функцiї;
· органи спецiальних (галузевих, вiдомчих) зносин держави.
але їх дiяльнiсть, особливо пiд час пiдготовки документiв до мiжнародних договорiв та пiд час переговорiв, все ж таки має певний дипломатичний вiдтiнок, тим бiльше що здiйснюється вона за координацiєю мiнiстерства закордонних справ. Вiддiли мiжнародних вiдносин галузевих мiнiстерств i вiдомств створюються, як правило, для забезпечення договiрних зобов’язань держави i свої функцiї здiйснюють в рамках та в порядку, що визначається самою державою. Зазвичай порядок роботи такого пiдроздiлу фiксується положенням про мiнiстерство, вiдомство, чи будь-який iнший орган державної влади, наприклад облдержадмiнiстрацiю.
або колегiальний, уряд i його глава (прем'єр-мiнiстр), мiнiстр закордонних справ.
У державах з республiканською формою правлiння основним органом, що забезпечує зовнiшньополiтичний курс держави, є вищий законодавчий орган влади (парламент). Саме вiн вирiшує питання вiйни i миру, територiальних змiн, ратифiкацiї мiжнародних угод, визначає витрати на зовнiшньополiтичну дiяльнiсть. Парламенти перiодично заслуховують звiти урядiв з питань зовнiшньополiтичної дiяльностi, приймають вiдповiднi рiшення, в яких дається оцiнка дiяльностi уряду у сферi зовнiшнiх зносин i всiєї зовнiшньої полiтики уряду. Часто практикуються запити депутатiв з проблем зовнiшньої полiтики до уряду, окремих його членiв, зокрема мiнiстра закордонних справ.
Згiдно з Конституцiєю України (ст. 85) до повноважень Верховної Ради України належать: «визначення засад внутрiшньої i зовнiшньої полiтики» (п. 5); «затвердження рiшень про надання Україною позик i економiчної допомоги iноземним державам та мiжнародним органiзацiям, а також про одержання Україною вiд iноземних держав, банкiв i мiжнародних фiнансових органiзацiй позик, не передбачених Державним бюджетом України, здiйснення контролю за їх використанням» (п. 14); «схвалення рiшень про надання вiйськової допомоги iншим державам, про направлення пiдроздiлiв Збройних Сил України До iншої держави чи про допуск пiдроздiлiв збройних сил Інших держав на територiю України» (п. 23); «надання у встановлений законом строк згоди на обов'язковiсть мiжнародних договорiв України» (п. 32). Безпосередньо питаннями зовнiшньої полiтики у Верховнiй Радi України опiкується Комiтет у закордонних справах.
Сучаснi парламенти досить активно застосовують практику мiжпарламентських контактiв, як двостороннiх, так i багатостороннiх (зокрема в рамках Парламентської асамблеї Ради Європи, Мiжпарламентського союзу Спiвдружностi Незалежних Держав). Парламентськi делегацiї вiдвiдують iншi держави з метою активiзацiї, в першу чергу мiжпарламентських стосункiв; вiдбуваються робочi зустрiчi парламентських груп (наприклад, українсько-турецької, українсько-польської i т. iн.); застосовуються iншi форми мiжпарламентських зв'язкiв (форуми, конференцiї, симпозiуми i т. д.). Парламенти виступають iз зверненнями до парламентiв iнших держав, ухвалюють резолюцiї i виступають iз заявами з питань зовнiшньої полiтики, оцiнками тих чи iнших важливих мiжнародних подiй.
2. Управлiння дипломатичною дiяльнiстю
Вищим органом зовнiшнiх зносин держави є глава держави — одноосiбний або колегiальний. Главою держави з республiканською формою правлiння є, як правило, президент. Вiн здiйснює повсякденне керiвництво зовнiшнiми зносинами держави. Це i зрозумiло, бо щоденне здiйснення зовнiшнiх стосункiв не може забезпечуватися парламентськими органами в силу специфiки їх дiяльностi (сесiйний характер). Зовнiшнi зносини потребують не сесiйного, а повсякденного i цiлодобового забезпечення.
Є ряд традицiйних повноважень, якi може здiйснювати лише глава держави, як, наприклад, призначати i звiльняти послiв i посланникiв своєї держави, приймати вiрчi i вiдкличнi грамоти акредитованих при ньому послiв i посланникiв iноземних держав. Крiм цього, глава держави, навiть у випадках, коли його права в буквальному розумiннi цього слова i не зафiксованi в конституцiї держави, може мати безпосереднi контакти з главами iнших держав, вести листування з ними, брати участь у переговорах чи оформляти домовленостi iз зовнiшньополiтичних питань, не потребуючи для цього спецiальних повноважень.
Згiдно з Конституцiєю Президент України як глава держави має досить широкi повноваження в галузi здiйснення зовнiшньої полiтики. Так, вiдповiдно до ст. 102 Конституцiї України «Президент України є главою держави i виступає вiд її iменi. Президент України є гарантом державного суверенiтету, територiальної цiлiсностi України, додержання Конституцiї України, прав i свобод людини i громадянина». Статус Президента України, визначений в цiй статтi Конституцiї, дає пiдстави вважати його уособленням державної влади в цiлому, а не однiєї з її окремих гiлок, що обумовлено колом повноважень, роллю та мiсцем Президента України у полiтичному життi держави. Як її глава Президент є вищою посадовою особою, i саме вiн надiляється повноваженнями виступати вiд iменi України, представляти її в усiх питаннях мiжнародного життя. Як випливає iз тексту зазначеної статтi, Президент України дiє як гарант Конституцiї щодо забезпечення вiдповiдностi внутрiшньої i зовнiшньої полiтики iнтересам держави.
посланням до Верховної Ради України про внутрiшнє i зовнiшнє становище України» (п. 2); «представляє державу в мiжнародних вiдносинах, здiйснює керiвництво зовнiшньополiтичною дiяльнiстю держави, веде переговори та укладає мiжнароднi договори України» (п. 3); «приймає рiшення про визнання iноземних держав» (п. 4); «призначає та звiльняє глав дипломатичних представництв України в iнших державах i при мiжнародних органiзацiях; приймає вiрчi i вiдкличнi грамоти дипломатичних представникiв iноземних держав» (п. 5); «вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану вiйни та приймає рiшення про використання Збройних Сил України у разi збройної агресiї проти України» (п. 19); присвоює вишi вiйськовi звання, вищi дипломатичнi ранги та iншi вищi спецiальнi звання i класнi чини» (п. 24).
Глава уряду в рамках своїх повноважень також представляє державу в зовнiшнiх зносинах i здiйснює щоденну оперативну дiяльнiсть у цiй галузi. Глава уряду може брати участь у засiданнях Генеральної Асамблеї ООН i її спецiалiзованих установ та iнших мiжнародних органiзацiй без жодних додаткових спецiальних повноважень. Уряд та його глава не тiльки розробляють в цiлому основнi напрями зовнiшньої полiтики i вносять вiдповiднi пропозицiї на розгляд парламенту та глави держави, але i самi органiзовують та контролюють хiд виконання прийнятих з цих питань рiшень.
Вiдповiдно до п. 1 ст. 116 Конституцiї України Кабiнет Мiнiстрiв України «забезпечує державний суверенiтет i економiчну самостiйнiсть України, здiйснення внутрiшньої i зовнiшньої полiтики держави, виконання Конституцiї i законiв України, актiв Президента України». Безпосереднє керiвництво зовнiшньополiтичними дiями та дипломатичною службою держави уряд здiйснює через Мiнiстерство закордонних справ, керiвниковi якого уряд дає прямi доручення i контролює хiд їх виконання.
Мiнiстр закордонних справ — глава зовнiшньополiтичного вiдомства держави згiдно зi своїми повноваженнями i функцiями здiйснює повсякденну оперативну дiяльнiсть у галузi зовнiшнiх зносин держави без будь-яких спецiальних на кожен випадок повноважень. Мiнiстр закордонних справ може представляти свою державу i уряд на засiданнях Генеральної Асамблеї ООН, Ради Безпеки ООН тощо.
Таким чином, глава держави, глава уряду i мiнiстр закордонних справ виконують свої функцiї в галузi зовнiшнiх зносин без спецiальних повноважень на це (вони автоматично випливають iз їх статусу в державi). Цi високi державнi особи при виїздах за кордон користуються всiма загальновизнаними правами i дипломатичними привiлеями, зокрема особистою недоторканнiстю, непiдсуднiстю, правом шифрованого листування i спецiального зв'язку та iншими почесними привiлеями, наприклад пiднесення прапора своєї держави над резиденцiєю, де вони зупиняються, на автомашинах i т. д.
Щоденна оперативна дiяльнiсть, пов'язана iз зовнiшнiми зносинами держави, здiйснюється зовнiшньополiтичним вiдомством — мiнiстерством закордонних справ. Це найбiльш поширена у свiтi назва зовнiшньополiтичного вiдомства, хоча в рiзних країнах воно називається по-рiзному: у Великобританiї — Форiн офiс, в СІЛА — Державний департамент, у Швейцарiї — Федеральний департамент закордонних справ, у Францiї — Ке дорсе, у Бельгiї, Аргентинi — Мiнiстерство зовнiшнiх зносин, у Лiвiї — Народне бюро зовнiшнiх зносин тощо.
До речi, термiн мiнiстерство (вiдомство) закордонних справ уперше було вжито у Францiї в 1589 р., хоча так званi «клерк дю секре» (таємний писар) були вiдомi тут ще з 1318р. В iсторiї вiдомi випадки, коли на чолi зовнiшньополiтичного вiдомства стояло два, а то й бiльше керiвникiв. Так, в Англiї колись тривалий час було два секретарi закордонних справ — секретар пiвнiчний i секретар пiвденний. Пiвнiчний секретар займався справами зносин з Росiєю, Пруссiєю, Данiєю, Швецiєю, Польщею, Нiдерландами i Ганзейським союзом. А пiвденний вiдав справами зносин з Францiєю, Іспанiєю, Португалiєю, Італiєю, Швейцарiєю, Туреччиною i країнами Пiвнiчної Африки — Алжиром, Тунiсом, Марокко тощо. Але поступово справи переходили в однi руки. З 1782 р. в Англiї апаратом МЗС керує один мiнiстр, який має заступникiв (часом у ранзi державного мiнiстра) та помiчникiв. В багатьох країнах при мiнiстрi створюється рада або колегiя з вищих посадових осiб вiдомства, вона, як правило, надiлена консультацiйними функцiями. (2)
Отже, мiнiстерство закордонних справ — це основна ланка механiзму державного управлiння, яка безпосередньо займається поточними справами зовнiшньої полiтики держави. МЗС в першу чергу захищає iнтереси своєї держави i її громадян за кордоном. Воно представляє на розгляд главi держави та урядовi найважливiшi документи зовнiшньої полiтики, направляє директиви i дає вказiвки дипломатичним представництвам i консульським установам своєї країни за кордоном, спрямовує i контролює їх дiяльнiсть.
Мiнiстерство закордонних справ пiдтримує контакти з представництвами iноземних держав у своїй країнi, з iноземними делегацiями, готує проекти угод, концентрує та опрацьовує iнформацiю з мiжнародної проблематики.
В багатьох країнах МЗС координують дiяльнiсть усiх вiдомств, якi у своїй роботi стикаються з проблемами зовнiшньої полiтики та контактують з вiдповiдними органами поземних держав, надають їм необхiдну допомогу в реалiзацiї цих функцiй.
документiв з питань зовнiшньої полiтики.
3. МЗС України як основна керiвна ланка дипломатичної дiяльностi
Нормативним документом, що регулює дiяльнiсть Мiнiстерства закордонних справ України, є «Положення про Мiнiстерство закордонних справ України», яке було затверджене Указом Президента України вiд 3 квiтня ї 999 р. № 357/99. Згiдно з п. 1 цього положення «Мiнiстерство закордонних справ України є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує вiдповiдно до наданих йому повноважень проведення зовнiшньої полiтики держави i координацiю дiяльностi у сферi зовнiшнiх зносин України».
У зазначеному положеннi чiтко сформульованi основнi завдання МЗС України:
· «участь у забезпеченнi нацiональних iнтересiв І безпеки України шляхом пiдтримання мирного i взаємовигiдного спiвробiтництва з членами мiжнародного спiвтовариства;
· сприяння забезпеченню стабiльностi мiжнародного становища України, пiднесенню її мiжнародного авторитету, поширенню у свiтi образу України як надiйного i передбачуваного партнера;
· створення сприятливих умов для змiцнення незалежностi, державного суверенiтету, економiчної самостiйностi та збереження територiальної цiлiсностi України;
· забезпечення вiдповiдно до наданих повноважень цiлiсностi та узгодженостi зовнiшньополiтичного курсу України;
· захист прав та iнтересiв громадян i юридичних осiб України за кордоном;
· сприяння розвитковi зв'язкiв iз зарубiжними українськими громадами та надання цим громадам пiдтримки i захисту вiдповiдно до норм мiжнародного права та чинного законодавства України».
Далi у цьому документi деталiзується механiзм реалiзацiї цих завдань, а також чiтко окреслюються права МЗС.
мiнiстра окремi його функцiї та замiшають мiнiстра в разi його вiдсутностi або неможливостi виконувати ним свої повноваження».
В Положеннi чiтко фiксуються основнi складовi роботи мiнiстра:
також забезпечує керiвництво дипломатичними представництвами України за кордоном, консульськими установами України за кордоном, представництвами України при мiжнародних органiзацiях;
3) представляє МЗС України у взаємовiдносинах з органами державної влади України, органами державної влади iноземних держав, а також iз мiжнародними органiзацiями;
4) за власною iнiцiативою чи за дорученням Кабiнету Мiнiстрiв України або Прем'єр-мiнiстра України готує питання на розгляд Кабiнету Мiнiстрiв України;
5) вносить у встановленому порядку пропозицiї Президентовi України про призначення та звiльнення глав дипломатичних представництв України, глав державних делегацiй та про присвоєння вищих дипломатичних рангiв
України;
6) присвоює дипломатичнi ранги радника першого класу, радника другого класу, першого секретаря першого класу, першого секретаря другого класу, другого секретаря першого класу, другого секретаря другого класу, третього секретаря, аташе;
7) за посадою без спецiальних повноважень представляє Україну у зовнiшнiх зносинах, на двостороннiх переговорах, пiдписує мiжнароднi договори України;
8) виступає з офiцiйними заявами з питань зовнiшньої полiтики України та з iнiцiативами мiжнародного характеру;
9) є розпорядником коштiв МЗС України;
11) згiдно з чинним законодавством призначає на посади та звiльняє з посад працiвникiв центрального апарату МЗС України та дипломатичних установ України за кордоном, консульських установ України за кордоном,
представництв України при мiжнародних органiзацiях, а також ректора Дипломатичної академiї при МЗС України, керiвникiв iнших органiзацiй, що належать до сфери управлiння МЗС України;
12) органiзовує роботу колегiї МЗС України i головує на її засiданнях;
13) представляє в установленому порядку працiвникiв, якi особливо вiдзначилися у роботi, до нагородження державними нагородами України i вiдзнаками Президента України;
14) здiйснює iншi повноваження, передбаченi законодавством». (5)
Для погодженого вирiшення найважливiших питань роботи МЗС утворюється колегiя у складi мiнiстра, заступникiв мiнiстра, керiвникiв пiдроздiлiв МЗС та ректора Дипломатичної академiї.
Вiдповiдно до конкретних завдань мiнiстерством, сформовано i його структуру: керiвництво мiнiстерства (мiнiстр i заступники) та його секретарiати, Прес-служба мiнiстра; Група послiв з особливих доручень та Група головних радникiв; Генеральна iнспекцiя; департаменти; управлiння — територiальнi (регiональнi), функцiональнi, адмiнiстративно-фiнансовi.
Департаментам пiдпорядковуються управлiння як територiальнi, так i функцiональнi та адмiнiстративно-фiнансовi.
Так, наприклад, до складу Департаменту з питань полiтики та безпеки входять Управлiння полiтичного аналiзу та iнформацiї, Управлiння Євроатлантичного спiвробiтництва, Управлiння ООН та iнших мiжнародних органiзацiй, Управлiння контролю над озброєнням та ВТС, До складу Департаменту європейської iнтеграцiї, економiчного та гуманiтарного спiвробiтництва входять Управлiння Європейського Союзу, Управлiння економiчного та науково-технiчного спiвробiтництва, Управлiння культурного та гуманiтарного спiвробiтництва.
дипломатичних установ, Валютне-фiнансове управлiння, фiнансове управлiння, Історико-архiвне управлiння. Окремо дiють Департамент консульської служби та Правовий департамент. Департаменти створенi з метою чiткiшої координацiї дiяльностi груп управлiнь, якi дiють у певному напрямi вирiшення функцiональних, територiальних, правових чи адмiнiстративно-фiнансових проблем.
Територiальнi управлiння вiдають питаннями вiдносин з окремими країнами чи групами країн. В МЗС України — це Перше територiальне управлiння (Росiя); Друге V територiальне управлiння (країни Пiвнiчно-Захiдної Європи, Пiвденне-Захiдної Європи та Балтiї); Третє територiальне управлiння (країни Центральної i Схiдної Європи, Балканськi країни, країни Кавказу i Туреччина); Четвер те територiальне управлiння (країни Пiвнiчної i Латинської Америки та Карибського басейну); П'яте територiальне управлiння (країни Азiатське-Тихоокеанського регiону, Центральної та Пiвденної Азiї); Шосте територiальне управлiння (країни Близького i Середнього Сходу та Африки).
Через територiальнi управлiння проходять, в основному, всi питання, якi стосуються країни чи групи країн, за якi вони вiдповiдають, тут зосереджується i аналiзується оперативна iнформацiя про цi країни, їх вiдносини з Україною та iншими державами, про внутрiшнє становище, на основi цього аналiзу готуються пропозицiї про тi чи iншi кроки з боку України, що мають на метi змiцнення полiтичних, економiчних i гуманiтарних контактiв з партнерами, а у випадку недружнiх крокiв стосовно України — розробляються пропозицiї щодо протидiї таким акцiям. V свою чергу територiальнi управлiння подiляються на вiддiли. Очолює управлiння, як правило, досвiдчений дипломат, який добре знає особливостi регiону.
Заступник начальника управлiння — це також висококвалiфiкований дипломат, який у межах управлiння може Детальнiше займатися певним вiддiлом (або вiддiлами).
Завiдуючий вiддiлом -- старший дипломат (радник, перший секретар) забезпечує роботу безпосередньо за конкретним напрямком, органiзовує i направляє роботу дипломатiв. Кожен дипломат у вiддiлi займається проблемами однiєї або кiлькох країн, в залежностi вiд iнтенсивностi вiдносин з ними.
До функцiональних пiдроздiлiв МЗС України належать: Департамент консульської служби, Правовий департамент, Управлiння полiтичного аналiзу та iнформацiї, Управлiння державного протоколу, Управлiння Євроатлантичного спiвробiтництва, Управлiння ООН та iнших мiжнародних органiзацiй, Управлiння контролю над озброєнням та вiйськово-технiчного спiвробiтництва, Управлiння Європейського Союзу, Управлiння культурного та гуманiтарного спiвробiтництва, до складу якого входить i Секретарiат Нацiональної Комiсiї у справах ЮНЕСКО, Історика-архiвне управлiння.
її стратегiї i тактики. Так, у зв'язку з курсом України на iнтеграцiю з європейськими економiчними структурами та структурами безпеки в останнi роки виникли два новi управлiння: Європейського Союзу та Євроатлантичного спiвробiтництва.
Окремi функцiональнi управлiння, зокрема Департамент консульської служби, Правовий департамент, Управлiння полiтичного аналiзу та iнформацiї, Історико-архiвне управлiння, забезпечують спецiальнi напрями роботи в загальномiнiстерському розрiзi, надають практичну допомогу всiм iншим пiдроздiлам мiнiстерства та закордонним установам. Так, Управлiння дипломатичного протоколу - це своєрiдний полiтичний iнструмент дипломатiї, оскiльки саме через нього посли та iншi представники iноземних держав встановлюють свої першi контакти з країною перебування i отримують першу iнформацiю про основи ЇЇ внутрiшньої i зовнiшньої полiтики. Через Управлiння державного протоколу керiвництво МЗС має можливiсть доводити до дипломатичних представництв iноземних держав тi чи iншi нюанси внутрiшньої i зовнiшньої полiтики, стосункiв з тiєю чи iншою країною у доступнiй i прийнятнiй дипломатичнiй формi.
з МЗС та Іншими офiцiйними установами здiйснюються лише через протокольне управлiння.
Новоприбулий посол здiйснює свiй перший вiзит начальнику Управлiння державного протоколу, вiд якого довiдується про порядок вручення вiрчих грамот. Пiсля цього вiн наносить вiзит мiнiстру закордонних справ або його першому заступнику, щоб представитись i передати йому копiї вiрчих грамот, а також текст промови, яку вiн має виголосити пiд час вручення вiрчих грамот Президенту.
Дуже урочисто проходить церемонiя вручення вiрчих грамот. До резиденцiї посла прибуває спецiальний автомобiль вiд глави держави, i начальник (або заступник) управлiння державного протоколу супроводжує посла до резиденцiї глави держави, де проходить церемонiя вручення вiрчих грамот. Перед резиденцiєю пiднiмаються прапори держави-господаря i держави, яку представляє посол, шикується почесна вiйськова варта. Начальник варти вiтає посла, i вони разом обходять стрiй, посол вiтається з почесною вартою.
Посол прибуває для вручення вiрчих грамот в установленiй формi (костюм, дипломатична унiформа, фрак) або в нацiональному одязi. Посла супроводжують спiвробiтники посольства — радники, секретарi в темних костюмах, а вiйськовий аташе у парадному мундирi. Вручення вiрчих грамот вiдбувається у параднiй залi резиденцiї глави держави (в Українi — Бiла зала Марийського палацу) в урочистiй обстановцi. Пiсля короткої промови посол вручає вiрчi грамоти, а глава держави запрошує його для фотографування i короткої бесiди. Пiсля Церемонiї вручення можливе (якщо це передбачено протоколом) покладання квiтiв до одного з найшановнiших пам'ятникiв держави.
Акт вручення вiрчих грамот вважається моментом офiцiйного початку виконання послом своїх обов'язкiв. Пiсля цього вiн здiйснює вiзити мiнiстру закордонних справ та iншим офiцiйним особам, згiдно з протокольними правилами держави перебування. Паралельно вiн наносить вiзити ввiчливостi послам iнших країн, акредитованим в країнi перебування, починаючи iз старiйшини (дуайєна) дипломатичного корпусу.
Управлiння державного протоколу забезпечує постiйний зв'язок посольств з мiнiстром закордонних справ з усiх (як органiзацiйних, так i полiтичних) питань, допомагає (або органiзовує безпосередньо) встановленню контактiв з державними установами та громадськими органiзацiями, сприяє влаштуванню дипломатичних прийомiв, поїздок дипломатiв по країнi, екскурсiй, вiдпочинку членiв дипломатичного корпусу. Протокольне управлiння допомагає посольствам уникати будь-яких порушень встановлених в країнi протокольних правил, вести свою дiяльнiсть, враховуючи специфiку країни.
привiлеї та iмунiтет. Весь дипломатичний корпус реєструється в управлiннi протоколу, яке перiодично видає довiдник-список всiх членiв дипломатичного корпусу по кожному посольству, зокрема для iнформацiйного забезпечення посольств. Протокольне управлiння слiдкує за дотриманням привiлеїв дипломатичного корпусу згiдно з мiжнародним правом (особиста недоторканнiсть i недоторканнiсть примiщень та майна дипломатичного представництва, вилучення членiв дипкорпусу з-пiд карної, цивiльної та адмiнiстративної юрисдикцiї країни перебування, податковi та митнi пiльги, право шифрувального листування та недоторканностi дипломатичної пошти, право пiдняття прапора над резиденцiєю i на транспортних засобах та iншi церемонiальнi привiлеї в залежностi вiд рангу дипломатiв).
Управлiння державного протоколу забезпечує вiдповiднi церемонiї у зв'язку з вiзитами iноземних делегацiй до своєї країни.
Висновок
делегацiй рiзного рiвня, проведенням рiзних протокольних та iнформацiйних заходiв для членiв дипкорпусу та iноземних делегацiй, враховуючи характер i рiвень вiдносин своєї держави з тiєю чи iншою державою свiту.
Список використаної лiтератури
1. Сорока М, Свiт вiдкриває Україну: Статтi, документи, коментарi — К., 2000.
3. Талалаев А. Н. Международные договора в современном мире.—М., 1973.
4. Фельтхзм Р. -Д. Настольная книга дипломата/Пер, с англ.—Минск, 2000.
| 
