Мiнерально-сировиннi ресурси Пiвденної Африки
.
ПЛАН
5
3. Основнi родовища корисних копалин Пiвденної Африки......................... 9
4. Освоєння мiнерально-сировинних ресурсiв i соцiально-економiчнi проблеми країн, що розвиваються........................................................................................... 13
5. Рацiональне використання ресурсiв i охорона природи регiону............ 19
Висновок........................................................................................................ 26
Список використаної лiтератури.................................................................. 28
Вступ
Африка самий спекотний континент Землi. Вона майже симетрично розташована по двi сторони екватора. Цей материк - другий по площi i висотi над рiвнем моря (пiсля Азiї) i четвертий по чисельностi населення. Там знайденi самi древнi останки людини. Є всi пiдстави думати, що саме Африка була "колискою людини", якi розселилися з її приекваторiальних лiсiв по iнших континентах. Африка лежить мiж двох океанiв: Атлантичним на заходi, Індiйським на сходi, близько стикаючись на пiвночi з Європою i на пiвнiчному сходi - з Азiєю. До складу регiону входять 55 країн.
фосфоритiв. Великi також ресурси нафти, природного газу, графiту, азбесту.
Основна мета даної курсової роботи полягає у дослiдженнi особливостей розташування мiнерально-сировинних ресурсiв Пiвденної Африки.
· дослiдити закономiрностi поширення корисних копалин в залежностi вiд геологiчної будови;
· розглянути регiональнi особливостi в поширеннi корисних копалин Африки;
· вивчити основнi родовища корисних копалин Пiвденної Африки;
Предметом курсової роботи є особливостi розташування мiнерально-сировинних ресурсiв Пiвденної Африки.
Курсова робота складається iз вступу, основної частини та висновкiв. У вступi обґрунтовується актуальнiсть теми, визначаються мета, завдання, предмет та об’єкт дослiдження. Основна частина присвячена вивченню поставленої проблеми. У висновках сформульовано основнi результати курсового дослiдження.
1. Закономiрностi поширення корисних копалин в залежностi вiд геологiчної будови
Пiд корисними копалинами розумiють природнi мiнеральнi речовини земної кори, що при визначеному рiвнi розвитку технiки можуть бути з позитивним економiчним ефектом витягнутi i використанi в народному господарствi в природному видi чи пiсля попередньої переробки. Масштаби використання мiнеральних ресурсiв постiйно ростуть. У той час, як у середнi столiття з земної кори витягалося лише 18 хiмiчних елементiв, то в даний час це число зросло до бiльш, нiж 80. З 1950 р. видобуток корисних копалин збiльшився в 3 раз. Щорiчно з надр Землi витягається бiльш 100 млрд. т. рiзної мiнеральної сировини i палива. Сучасне господарство використовує близько 200 видiв мiнеральної сировини. При використаннi мiнеральних ресурсiв необхiдно враховувати, що майже усi вони вiдносяться до категорiї не возобновимих. Крiм того, запаси окремих їхнiх видiв далеко не однаковi. Наприклад, загальногеологiчнi запаси вугiлля у свiтi оцiнюються в 14,8 трлн. т, а нафти - у 400 млрд. т. Однак, необхiдно приймати в увагу i постiйно зростаючi потреби людства.
Єдиної загальноприйнятої класифiкацiї стосовно видiв корисних копалин немає. Однак, часто використовують наступний подiл: паливнi (пальнi), металевi (руднi) i неметалiчнi (неруднi) кориснi копалини. На базi цiєї класифiкацiї побудована карта мiнеральних ресурсiв у навчальному атласi. Поширення корисних копалин у земнiй корi пiдкоряється геологiчним закономiрностям.
Паливнi (пальнi) кориснi копалини знаходяться насамперед у вугiльних (усього їх 3,6 тис. i вони займають 15% сушi) i нафтогазоносних (розвiдано їхнiй бiльш 600, розробляється 450) басейнах, що мають осадове походження, супроводжують чохлу древнiх платформ i їх внутрiшнi i крайовi прогини. Основна частина свiтових вугiльних ресурсiв приходиться на Азiю, Пiвнiчну Америку i Європу i залягає в 10 найбiльших вугiльних басейнах, що знаходяться на територiї Росiї, США, ФРН. Основнi нафтогазоноснi ресурси зосередженi в Азiї, Пiвнiчнiй Америцi, Африцi. До числа найбiльш багатих басейнiв вiдносяться басейни Перської затоки, Мексиканської затоки, Захiдносибiрський. Інодi цю групу називають "паливно-енергетичною" i тодi, крiм вугiлля, нафти i газу в неї включають уран, що є паливом для атомних електростанцiй. У противному ж випадку урановi руди включають у наступну групу.
Руднi (металевi) кориснi копалини звичайно супроводжують фундаменти i виступи (щити) древнiх платформ, а також складчастi областi. У таких областях вони нерiдко утворять величезнi по довжинi руднi (металлогенiчнi) пояса, наприклад, Альпiйсько-Гiмалайський, Тихоокеанський. Країни, розташованi в межах таких поясiв, звичайно мають сприятливi передумови для розвитку гiрничодобувної промисловостi. У межах цiєї групи видiляються чорнi, легуючi i тугоплавкi метали (руди залiза, марганцю, хрому, нiкелю, кобальту, вольфраму й iн.), кольоровi метали (руди алюмiнiю, мiдi, свинцю, цинку, ртутi й iн.), благороднi метали (золото, срiбло, платиноїди). Великi запаси залiзорудної сировини зосередженi в США, КНР, Індiї, Росiї. Останнiм часом до них додалися деякi країни Азiї (Індiя), Африки (Лiберiя, Гвiнея, Алжир), Латинської Америки (Бразилiя). Великi запаси алюмiнiєвої сировини (бокситiв) є у Францiї, Італiї, Індiї, Сурiнамi, США, державах Захiдної Африки, країнах Карибського басейну, Росiї. Мiднi руди зосередженi в Замбiї, Заїрi, Чилi, США, Канадi, а свинцево-цинковi - у США, Канадi, Австралiї.
Крiм цього, практично повсюдне поширення мають неруднi кориснi копалини. У межах цiєї групи видiляють хiмiчну й агрономiчну сировину (калiйнi солi, фосфорити, апатити й iн.), технiчна сировина (алмази, азбест, графит i iн.), флюси i вогнетриви, цементна сировина й iн.
Для господарського освоєння найбiльш вигiднi територiальнi сполучення корисних копалин. Наукова концепцiя таких сполучень, розроблена вченими-географами, має велике практичне значення, особливо при формуваннi великих територiально-виробничих комплексiв.
В даний час пошуки корисних копалин ведуться двома шляхами. У випадку, якщо є погано дослiджена територiї, то розширюється площа вивчення i за рахунок цього йде прирiст розвiданих корисних копалин. Цей спосiб переважає в азiатськiй частинi Росiї, Канадi, Австралiї, Бразилiї. В другому випадку йде вивчення бiльш глибоких родовищ. Це пов'язано з давнiм освоєнням територiї i сильним виробленням родовищ, що знаходяться близько до поверхнi. Такий шлях характерний для країн Захiдної Європи, для європейської частини Росiї, для України, США.
Багато учених свiту говорять про рух суспiльства до системи оборотного використання ресурсiв, коли в економiцi головною сировиною стануть вiдходи. На сучасному етапi багато розвитих країн використовують глибоку утилiзацiю промислових i побутових вiдходiв. У першу чергу, це держави Захiдної Європи, США i, особливо, Японiя.
2. Регiональнi особливостi в поширеннi корисних копалин Африки
Африка винятково багата корисними копалинами, хоча вивченi вони поки слабо. Серед iнших континентiв вона займає перше мiсце по запасах руд марганцю, хромiтiв, бокситiв, золота, платини, кобальту, алмазiв, фосфоритiв. Великi також ресурси нафти, природного газу, графiту, азбесту.
свiтового ринку.
Усього в Африцi можна видiлити сiм головних гiрничопромислових районiв. Три з них знаходяться в Пiвнiчнiй Африцi i чотири - до пiвдня вiд Сахари.
Район Атлаських гiр видiляється запасами залiзних, марганцевих, полiметалевих руд, фосфоритiв (найбiльший у свiтi фосфоритний пояс).
Єгипетський гiрничопромисловий район багатий нафтою, природним газом, залiзними, титановими рудами, фосфоритами й iн.
Схiдно-Гвiнейський район багатий нафтою, газом, рудами металiв.
Заїрско-Замбiйский район. На його територiї розташований унiкальний "Мiдний пояс" з родовищами високоякiсних мiдних руд, а також кобальту, цинку, свинцю, кадмiю, германiя, золота, срiбла. Конго (б. Заїр) - головний свiтовий виробник i експортер кобальту.
Самий великий гiрничопромисловий район Африки розташований у межах Зiмбабве, Ботсвани i ПАР. Тут добувають практично усi види паливних, рудних i нерудних корисних копалин, за винятком включенням нафти, газу i бокситiв.
Розвитком гiрничодобувної промисловостi видiляється Нiгерiя. У Центральнiй Африцi ця галузь особливо розвинута в Заїрi (перше мiсце в свiтi за видобутком технiчних алмазiв, кобальту, багатi родовища мiдi) i Конго (полiметалiчнi руди). Недавно поклади нафти, урану й алмазiв знайдено в Чадi. У Схiднiй Африцi Замбiя на весь свiт славиться добуванням i експортом мiдi, її називають «країною червоного металу».
Надзвичайно багата на рiзноманiтнi кориснi копалини Пiвденна Африка. Бiльша частина гiрничодобувної промисловостi перебуває в руках iноземного капiталу.
Розвитком цiєї галузi видiляється Зiмбабве, де добувають золото, залiзну руду, хромiти, руди полiметалiв, кольорових i рiдкiсних металiв, кам'яне вугiлля, азбест тощо.
3. Основнi родовища корисних копалин Пiвденної Африки
Пiвденна Африка - одна з найбiльш щедро обдарованих природою країн. Вона - всесвiтньо вiдомий постачальник золота, платини й алмазiв; країна добуває їх у колосальних кiлькостях.
Подiбнi копалини формуються, коли розпечена магма вторгається в земну кору серiєю поштовхiв, створюючи шаруватi iнтрузивнi породи. Склад злегка мiняється вiд шару до шару доти, поки в магматичнiй камерi не залишаться переважно тi елементи, що, по бiльшiй частинi, не зустрiчаються серед породоутворюючих мiнералiв. Цi елементи i мiнерали звичайно вiдносяться до найрiдших i найбiльш коштовних; жила Меренського в Трансваалi мiстить, зокрема, платину. Рухи Землi й ерозiя пiдняли цей шар у даний час до поверхнi, де його зручно розробляти. Товщина жили всього 1 -2 м, але вона простягнулася на 240 км, як мiнiмум. Жила Меренського розробляється компанiєю Рюстенбург Платiнум Майн Груп, найбiльшим постачальником платини у свiтi, що добуває до 28 тонн металу в рiк.
добувається золото в кiлькостi, достатньому для того, щоб шахта не розорилася. Однак велика частина пiвденноафриканського золота мiститься в розсипних родовищах. Це вiдкладення уламкового матерiалу, що утворилися в процесi руйнування i перевiдкладення гiрських порiд, частина яких мiстила золотоноснi жили. Дрiбнi часточки золота, набагато бiльш важкi, нiж будь-якi крупинки породи, природним шляхом сконцентрувалися в процесi вiдкладення, що зробило видобуток металу порiвняно нескладним.
На долю ПАР приходиться 19,9% свiтового видобутку марганцю. Марганець використовується при виробництвi легованої сталi i чавуна, а також як легуючу добавку до сплавiв для додання їм мiцностi, в'язкостi i твердостi.
З 15,3 млрд. т передбачуваних запасiв високосортних хромiтових руд 79% приходиться на ПАР, де видобуток у 2003 склала 5,1 млн. т.
Хром - один з основних компонентiв нержавiючої жаромiцної, кислототривкої сталi i важливий iнгредiєнт коррозiйностiйких i жаромiцних суперсплавiв.
Пiвденна Африка є одним з основних виробникiв ванадiю. Ванадiй - самий рiдкий представник чорних металiв. Головна область застосування ванадiю - виробництво марочних чавунiв i сталей. Добавка ванадiю забезпечує високi характеристики титанових сплавiв для аерокосмiчної промисловостi. Вiн широко використовується також як каталiзатор при одержаннi сiрчаної кислоти. У природi ванадiй зустрiчається в складi титаномагнетитових руд, рiдко фосфоритiв, а також в урановмiсних пiщаниках i алевролiтах, де його концентрацiя не перевищує 2%. Головнi руднi мiнерали ванадiю в таких родовищах - карнотит i ванадiєвий мусковит-роскоелiт. Значнi кiлькостi ванадiю iнодi присутнi також у бокситах, важкiй нафтi, бурих вугiллях, бiтумiнозних сланцях i пiсках. Ванадiй звичайно одержують як побiчний продукт при отриманню головних компонентiв мiнеральної сировини (наприклад, з титанових шлакiв при переробцi титаномагнетитових концентратiв, чи з золи вiд спалювання нафти, вугiлля i т. д.).
У ПАР ведеться видобуток свинцевих руд. Свинець використовується головним чином при виготовленнi автомобiльних акумуляторiв i присадок тетраетилата свинцю до бензину. Бiля чвертi свинцю, що добувається, витрачається на потреби будiвництва, зв'язку, електротехнiчної й електронної промисловостi, на виготовлення боєприпасiв, барвникiв (свинцевого бiлила, сурику й iн.), свинцевого скла i кришталю i керамiчних глазурей.
Головний рудний мiнерал свинцю - галенiт (свинцевий блиск), що представляє собою сульфiд свинцю; вiн часто мiстить також домiшку срiбла, що витягається попутно. Галенiт звичайно асоцiює зi сфалеритом - рудним мiнералом цинку i нерiдко з халькопiритом - рудним мiнералом мiдi, утворити полiметалевi руди.
Сурма використовується також у хiмiчнiй промисловостi, у напiвпровiдниках, при виготовленнi керамiки i скла, у якостi вiдтверджувача свинцю в автомобiльних акумуляторах. Головний рудний мiнерал - антимонiт (стибнiт), сульфiд сурми, що дуже часто асоцiює з кiновар'ю (сульфiдом ртутi), iнодi з вольфрамiтом (ферберитом).
Свiтовi запаси сурми, оцiнюванi в 6 млн. т, зосередженi головним чином у Китаї (52% свiтових запасiв), а також у Болiвiї, Киргизiї i Таїланду (по 4,5%), ПАР i Мексицi.
На ПАР припадає 7,2% свiтового видобутку алмазiв. Звичайно алмази зустрiчаються в трубчастих тiлах - трубках вибуху (дiатремах), складених вулканiчною породою - кiмберлiтом. Однак iстотна частина алмазiв добувається з алювiальних розсипних родовищ, що утворилися в результатi розмиву кiмберлiтових трубок.
Мiнеральнi ресурси не вiдновляються, тому необхiдно постiйно вести пошуки нових родовищ. Таким чином збiльшується значення морiв i океанiв як джерел одержання нафти, сiрки, повареної солi i магнiю; їхнiй видобуток звичайно ведеться в шельфовiй зонi. У перспективi постає питання про освоєння глибоководної зони. В ПАР розроблено технологiю видобутку рудних залiзо-марганцевих конкрецiй iз дна океану. У їхнiй склад входять також кобальт, нiкель, мiдь i ряд iнших металiв.
Великомасштабна розробка глибоководних корисних копалин поки не почата через економiчний ризик i нерозв'язанiсть питання про правовий статус таких родовищ.
4. Освоєння мiнерально-сировинних ресурсiв i соцiально-економiчнi проблеми країн, що розвиваються
країн, їх економiчна i соцiально-полiтична незалежнiсть, а також геополiтичне положення у свiтовому спiвтовариствi визначаються багатством надр вiдповiдних регiонiв. Звичайно, при цьому не останню роль вiдiграє наявнiсть комплексу фiнансових i технiчних засобiв i технологiй, необхiдних для бiльш вигiдного освоєння i застосування наявних мiнеральних ресурсiв (як у нацiональних iнтересах, так i при участi в мiжнароднiй мiнерально-сировиннiй iнтеграцiї). Однак єдина точка зору про вплив мiнерально-сировинної бази на подальший розвиток i прогрес як країн, що розвиваються так i земної цивiлiзацiї взагалi, вiдсутня.
ресурсiв, що особливо яскраво проявився наприкiнцi минулого столiття, швидко вичерпається i людство вже до середини XXІ ст. потрапить у тиски сировинного голоду. Протилежна точка зору стверджує, що проблема полягає не в дiйсному її виснаженнi, а у вiдсутностi теоретичних знань i технiчних можливостей для бiльш повної реалiзацiї наявного потенцiалу земних надр, у тому числi з використанням нетрадицiйних джерел сировини i технологiй його видобутку.
І все-таки деякi аспекти при бiльш ретельному аналiзi проблеми викликають визначену стурбованiсть.
По-перше, усi види мiнеральної сировини характеризуються нерiвномiрним територiальним розподiлом, що обумовлено рiзною спецiалiзацiєю окремих геологiчних структур.
По-друге, пiдвищення детальної геологiчної вивченостi територiй бiльшостi країн приводить до зменшення перспектив вiдкриття нових родовищ.
По-третє, у мiру залучення у вiдпрацьовування родовищ в складних умовах об'єктивно вiдбувається подорожчання як геологорозвiдувальних робiт, так i видобутку мiнеральної сировини.
видобутку, їхнє вичерпання вiдбудеться, по видимому, у досить вiддаленому перiодi. Однак повне використання найбiльш багатих i технологiчних типiв родовищ, принаймнi по найбiльш витрачаємих видах сировини, може вiдбутися в найближчi термiни.
Отже, споконвiчна нерiвномiрнiсть розподiлу природних ресурсiв по регiонах, рiзке скорочення їхнiх запасiв через iнтенсивне вiдпрацьовування в рядi країн, а також поступове вичерпання перспектив вiдкриття родовищ, що залягають у сприятливих гiрничо-геологiчних умовах, з одного боку, i закономiрно зростаюча потреба свiтового спiвтовариства в рiзних корисних копалин - з iншого, неминуче сприяють глобалiзацiї в цiй сферi, так чи iнакше ведуть до формування загальносвiтової мiнерально-сировинної бази.
Найважливiша роль у глобалiзацiї освоєння мiнерально-сировинної бази планети належить трьом факторам - зусиллям урядiв промислово розвитих країн по забезпеченню нацiональних потреб у природних ресурсах; дiяльностi мiжнародних економiчних структур; активнiй роботi транснацiональних гiрничодобувних корпорацiй.
Найбiльш ефективним прикладом впливу на зазначений процес першої групи факторiв є дiяльнiсть адмiнiстрацiї США. На сьогоднiшнiй день ця країна - найбiльший свiтовий споживач мiнеральної сировини, що жадає вiд її керiвництва постiйної уваги до даної проблеми. Варто визнати, що як внутрiшня, так i зовнiшня полiтика США з питань мiнерально-сировинного комплексу найвищою мiрою рацiональна i цiлком вiдповiдає нацiональним iнтересам. Там задiяний широке коло мiр: вiд консервацiї на своїй територiї родовищ по окремих видах мiнеральної сировини до активної роботи з керiвництвом країн-експортерiв тих ресурсiв, в iмпортi яких США кровно зацiкавленi.
Прикладом стимулюючого i регулюючого впливу другої групи факторiв на формування загальносвiтової бази вуглеводородної сировини служить дiяльнiсть ОПЕК. Роль цiєї органiзацiї не всiма суб'єктами ринку сприймається з належним розумiнням, однак необхiднiсть ув'язування iнтересiв експортерiв i споживачiв сировини очевидна i навряд чи вимагає додаткових доказiв.
Особлива увага з погляду глобалiзацiї освоєння природних ресурсiв необхiдно придiлити ТНК, якi протягом останнiх 10-15 рокiв належить ключова роль у виявленнi, розвiдцi й освоєннi об'єктiв мiнеральної сировини в масштабi планети. Цi структури мають доступ до значних фiнансових засобiв. Вони володiють новiтнiми технологiями проведення геологорозвiдувальних робiт i мають у розпорядженнi квалiфiкованих менеджерiв i фахiвцiв. У них накопичений досвiд робiт у рiзних країнах i налагодженi широкi мiжнароднi зв'язки. Усе це сприяє вiдкриттю нових родовищ корисних копалин, концентрацiї в їхнiй власностi найбiльших запасiв сировинних ресурсiв i своєчасному залученню останнiх в експлуатацiю.
також дозволяє пiдтримувати стабiльний стан навiть в умовах свiтових спадiв виробництва i привабливий кредитний iмiдж.
Економiчна стабiльнiсть i фiнансова стiйкiсть ТНК забезпечується завдяки:
спецiалiзацiї;
б) вертикальної диверсифiкованостi по технологiчному принципi в межах однiєї галузi. Це дозволяє проводити поглиблену переробку сировини й одержувати великi додатковi доходи ("Бi-Эйч-Пi" добуває залiзнi руди, виплавляє з них сталь i робить сталепродукти, що i приносять корпорацiї найбiльший прибуток);
"Англо-Амерiкэн" працює в 20, "Де Бiрс" - у 19, "Рiо-Тiнто" - у 25 країнах).
ТНК значну частину прибуткiв направляють на фiнансування геологорозвiдувальних робiт. Так, "Англо-Амерiкэн" щорiчно витрачає на це 120-150 млн дол., "Бi-Эйч-Пi" (до об'єднання з "Бiллiтоном") - 120-130 млн, "Де Бiрс" - 140- 150 млн, "Рiо-Тiнто" - 150-190 млн дол.
В епоху активної глобалiзацiї освоєння природних ресурсiв рiзко зросла конкуренцiя за володiння їхнiми джерелами, тому як всi оператори розумiють, що перемога на ринку тiєї чи iншої сировини дiстанеться тому, хто за iнших рiвних умов має бiльш велику i бiльш якiсну базу - розвiданими запасами сировини. Вiдзначимо, що сьогоднi ТНК уже не задовольняє положення, коли їхня сировинна база поповнюється лише за рахунок власних геологорозвiдувальних робiт. Проведення останнiх крiм значних ризикiв вимагає тривалого часу - в окремих районах вiд початку пошукiв до освоєння виявлених родовищ проходить 10-15 рокiв i бiльш. Крiм того, фiнансовi ризики i неможливiсть прогнозування моменту вiдкриття родовищ значно ускладнюють планування видобутку.
"Де Бiрс" стала власником багатого (2 кар./т) незасвоєного родовища алмазiв у Канадi, для чого викупила всi акцiї проекту "Снеп-лейк" (у жовтнi в "Вiнспер" - 67,76% , у груднi в "Абер даймонд" - 32,24%). Це родовище характеризується високою якiстю сировини - 118 дол./кар. Крiм того, "Де Бiрс", додатково купивши 50%-овий пакет акцiй проекту "Венешiа", перетворилася в одноособового власника однойменного родовища. Дана ТНК також збiльшила на 20% свою частку в родовищi "Фiнш".
Ще приклад. "Рiо-Тiнто" пiсля жорстокої сутички з "Де Бiрс" придбала "Ештон майнiнг". У результатi до неї пiд контроль практично цiлком (99,8%) перейшли рудник "Аргайл", а також корiнне родовище алмазiв - трубка "Мерлiн" в Австралiї, велика алмазоносна розсип "Кемпака" в Індонезiї, родовище алмазiв "Куанго" в Анголi i ряд алмазоносних площ у Канадi, Фiнляндiї i Мавританiї.
не зацiкавленi в появi нових продавцiв, що пропонують сировину за низькими цiнами.
2. Видобуток i переробка мiнеральної сировини завжди були ризикованою сферою вкладення капiталу з тривалим строком окупностi. В умовах твердої конкуренцiї i падiння цiн транснацiональнi корпорацiї прагнуть мiнiмiзувати ризики й освоювати родовища в державах з передбачуваною економiкою i стабiльним полiтичним положенням.
3. Бiльшiсть розвитих iндустрiальних держав, керуючись рiзними розумiннями i використовуючи рiзнi способи впливу, поступово витiсняють зi своїх територiй пiдприємства по видобутку i переробцi, орiєнтуючись на iмпорт сировинних продуктiв з iнших країн. Австралiя, ПАР i в меншому ступенi Канада є поки виключеннями з цього правила.
вибору об'єктiв для iнвестування, а з iншого боку - веде до поступового зниження свiтових цiн на бiльшiсть видiв сировинної продукцiї (головним чином за рахунок економiї на оплатi працi).
5. Кон'юнктура свiтового ринку об'єктiв надрокористування складається в останнi роки таким чином, що затребуваними є лише родовища нафти i газу, кольорових i благородних металiв, алмазiв i урану. Родовища iнших видiв мiнеральної сировини менш привабливi для потенцiйних iнвесторiв, оскiльки вже наявна ресурсна база дозволяє забезпечити потреби свiтової промисловостi на десятилiття вперед.
6. Технологiчна революцiя, що торкнулася також сферу видобутку i переробки мiнеральної сировини, приводить до iстотних змiн у структурi свiтового мiнерально-сировинного комплексу. Так, високорентабельної може стати розробка деяких типiв родовищ, що ще два десятилiття назад вважалися непридатними для експлуатацiї.
До середини XX столiття вiдповiдальнiсть за управлiння природними ресурсами перейшла вiд мiсцевих громад до колонiальної влади з характерними для них централiзованими бюрократичними структурами, що у багатьох африканських країнах збереглися i розширилися пiсля одержання ними незалежностi в 60-i роки. Однак в останнє десятилiття ХХ столiття деякi уряди країн Африки почали змiнювати свою природоохоронну полiтику i законодавство, для того щоб знову надавати пiдтримку традицiйним общинним пiдходам до охорони навколишнього середовища, особливо в сферi регулювання ресурсiв дикої природи (SARDC, ІUCN and SADC 1994).
У 60-тi роки багато нових незалежних держав продовжили цю стратегiю росту, що заохочувалася i змiцнювалася в наступнi два десятилiття програмами допомоги з боку промислово розвитих країн i кредитною полiтикою Всесвiтнього банку i МВФ.
Незважаючи на первiсний скептицизм, багато африканських держав взяли активну участь у переговорах по пiдготовцi й у проведеннi Конференцiї Органiзацiї Об'єднаних Нацiй iз проблем навколишньої людини середовища (Стокгольм, 1972 рiк). Представники країн Африки вважали, що деякi ключовi питання, що стояли на порядку денному Стокгольмської конференцiї, вiдносяться в основному до розвитих держав, у той час як їх власною найважливiшою проблемою був недостатнiй розвиток. Делегацiї африканських країн також побоювалися того, що прийняття бiльш строгих природоохоронних мiр приведе до введення нетарифних торгових бар'єрiв i змiнi умов програм надання допомоги i тим самим обмежить можливостi для їхнього розвитку в майбутньому. Вони приєдналися до iнших країн, що розвиваються, i домоглися того, щоб їхнi iнтереси були врахованi в рекомендацiях Стокгольмського плану заходiв (UNCHE 1971).
Протягом наступного десятилiття в багатьох країнах були створенi новi природоохороннi вiдомства, прийнятi стратегiї i законодавчi акти по охоронi навколишнього середовища. Однак новi природоохороннi органи звичайно механiчно додавалися до директивних державних структур, головним чином як координуючi пiдроздiли, або сполучалися з уже iснуючими департаментами з питань природних ресурсiв чи розвитку (наприклад, в областi водяних ресурсiв, лiсового господарства, туризму). У 80-i роки деякi країни виробили новi нацiональнi стратегiї охорони природи i нацiональнi плани дiй по навколишньому середовищу, що у рядi випадкiв сполучалися з нацiональними планами дiй по боротьбi з наступом пустелi. Але як у цих, так i в iнших країнах природоохоронним вiдомствам найчастiше бракувало владних повноважень, фiнансових ресурсiв, кадрiв, знань i досвiду, а також устаткування, необхiдних для ефективного здiйснення нових стратегiй i планiв дiй чи забезпечення виконання природоохоронних законiв. Серед iнших стримуючих факторiв у перiод так називаного "загубленого десятилiття" 80-х рокiв були несприятливi умови торгiвлi, економiчний застiй, зростаюча заборгованiсть, корупцiя i цивiльнi безладдя, що у ще бiльшiй мерi пiдривали ефективнiсть i значимiсть природоохоронної дiяльностi в багатьох країнах (UNEP 1993).
Конференцiя здiйснює свою дiяльнiсть при тiсному спiвробiтництвi трьох ключових органiзацiй - Органiзацiї африканської єдностi (ОАЄ), Економiчної комiсiї ООН для Африки (ЕКА) i ЮНЕП, - взаємодiя яких забезпечує секретарiат (AMCEN 1992). У наступне десятилiття АМСЕН здiйснювала полiтичне i стратегiчне керiвництво через Конференцiю мiнiстрiв i її Бюро. АМСЕН заснувала п'ять комiтетiв, зусилля яких були зосередженi на основних екосистемах регiону (пустелях i арiдних землях, лiсах i лiсистих мiсцевостях, регiональних морях, рiчкових i озерних басейнах, екосистемах островiв), а також вiсiм мережних служб для технiчного спiвробiтництва по ґрунтах i добривам, клiматологiї, водяним ресурсам, освiтi i професiйнiй пiдготовцi, науцi i технiцi, бiорiзноманiтностi, енергетицi i монiторингу навколишнього середовища. АМСЕН грала також помiтну роль у сприяннi застосуванню пiдходiв до стiйкого розвитку на рiвнi окремих селищ.
У перше десятилiття свого iснування АМСЕН внесла вирiшальний вклад у формування чiткої загальної позицiї африканських країн на переговорах про пiдготовку Конференцiї Органiзацiї Об'єднаних Нацiй по навколишньому середовищу i розвитку, а також у перiод її проведення в Рiо-де-Жанейро в 1992 роцi i пiсля неї. До кiнця 80-х рокiв у бiльшостi країн Африки нагромадилася безлiч невирiшених питань, пов'язаних з деградацiєю природного середовища, а також з'явилися новi екологiчнi проблеми, породженi швидким ростом населення i прискоренням темпiв урбанiзацiї й iндустрiалiзацiї. Однак найгострiшою полiтичною i стратегiчною проблемою на всьому континентi була i залишається бiднiсть бiльшостi його населень. Як неодноразово демонструвалося на прикладi багатьох прiоритетних проблем, поставлених у рамках Загальної платформи африканських країн з питань навколишнього середовища i розвитку, бiднiсть бiльшостi населення усе в бiльшiй мерi визнається як основною причиною, так i наслiдком деградацiї навколишнього середовища i виснаження природних ресурсiв регiону (UNECA 1991).
Високий прiоритет в Африцi продовжує зберiгати також Рамкова конвенцiя ООН про змiну клiмату. Хоча держави Африки не є великими джерелами емiсiї парникових газiв, що приводить до змiни клiмату, вони виявляться пiд iнтенсивним впливом цiєї змiни, причому найбiльш уразливими стануть прибережнi i посушливi територiї. У результатi 47 держав стали учасниками даної Конвенцiї. На вiдмiну вiд промислово розвитих країн, на африканськi держави не накладено нiяких зобов'язань по зниженню емiсiї парникових газiв до визначеного рiвня i до визначеної дати, оскiльки внесок Африки в глобальну емiсiю невеликий - лише 3,5 вiдсотки (CDІAC 1998). Проте африканським державам варто врахувати досвiд промислово розвитого свiту i визначити контрольнi рiвнi викидiв на майбутнє, приймаючи в увагу рiст споживання енергiї й iндустрiалiзацiю. Ступiнь готовностi регiону до життя в бiльш теплому XXІ столiттi буде залежати вiд того, наскiльки активно наукове спiвтовариство, уряди країн i усi, хто приймає рiшення, будуть реагувати на виникаючi глобальнi екологiчнi проблеми (SARDC, ІUCN and SADC 1994).
Проекти, розроблювальнi в рамках Конвенцiї, включають дослiдження зi збiльшення ефективностi енергоспоживання, програми по використанню альтернативних джерел енергiї i складання реєстрiв парникових газiв. Проекти по Пiвнiчнiй Африцi передбачають використання невикопних видiв палива, оцiнку впливу змiни клiмату на прибережнi зони i розробку варiантiв зм'якшення наслiдкiв цього впливу.
У пiвденнiй частинi континенту основна увага зосереджена на адаптацiї до умов посух, пов'язаних зi змiною клiмату, наприклад за допомогою вивчення альтернативних рослинних культур i їхнiх рiзновидiв i змiцнення розмiщеного в Хараре Центра САДК за спостереженням за посухами.
Конвенцiя ООН по морському праву має iстотне значення для систем життєзабезпечення декiлькох африканських країн, i пiсля її прийняття в груднi 1982 року багато держав регiону ратифiкували її (UNEP 1997). Базельська конвенцiя про контроль за трансграничним перевезенням небезпечних вiдходiв i їхнiм видаленням також має велике значення, оскiльки Африка стала основним пунктом призначення при транспортуваннi небезпечних вiдходiв iз промислово розвитих країн. Незважаючи на це, лише 23 держави регiону є сторонами Конвенцiї. Справа в тiм, що збереження i поховання небезпечних вiдходiв дають iстотнi фiнансовi вигоди, тому, хоча деякi країни виступають проти торгiвлi такими вiдходами, мабуть, що так налаштованi не усi.
В Африцi 28 країн приєдналися до Рамсарської конвенцiї. Вiдповiдно до неї кожна держава-учасник повинна визначити щонайменше одне з нацiональних водно-болотних угiдь для включення в Перелiк водно-болотних угiдь, що мають мiжнародне значення (UNEP 1997). На Пiвднi Африки в число великих водно-болотних угiдь входять заплава рiки Замбезi i дельта рiки Окаванго. Їхнi функцiї дуже широкi: вологозатримання, утримання живильних речовин, запобiгання повеней. Цi територiї є також важливими центрами туризму. Кораловi рифи систем Тонгаленд i Сент-Лусiя (Пiвденна Африка), рiвнини Кафуе i болота Бангвеулу (Замбiя) уже визнанi водно-болотними угiддями, що мають мiжнародне значення. У Схiднiй Африцi в число районiв, що пiдпадають пiд дiю Рамсарської конвенцiї, входять екосистеми озера Джордж на заходi Уганди й озера Накуру в Кенiї.
У рамках Конвенцiї про бiологiчну розмаїтiсть (КБР) розробляються плани i стратегiї, спрямованi на збереження бiорiзноманiття. У Камерунi i Ганi, наприклад, унаслiдок приєднання до КБР прийнятi стратегiї i плани рацiонального лiсокористування, конкретно орiєнтованi на вирiшення проблем бiорiзноманiття i вироблення практики стiйкого використання лiсових ресурсiв i дикої природи (Cameroon 1996 i Ghana 1991), що привело до здiйснення проектiв лiсокористування, якi передбачають участь мiсцевих громад.
Спiвробiтництво в областi охорони навколишнього середовища закрiплено й у таких всеосяжних угодах, як Договiр ОАЕ (статтi 56-59), яким було засновано Африканське економiчне спiвтовариство; у його сферу дiяльностi входить використання природних ресурсiв, енергетика, охорона навколишнього середовища i контроль за небезпечними вiдходами. У числi iнших заходiв, спрямованих на рiшення регiональних екологiчних проблем, - скликувана раз у два роки Конференцiя мiнiстрiв африканських країн iз проблем навколишнього середовища (АМСЕН).
у сферi навколишнього середовища у свої конституцiї. На субрегiональному рiвнi Договiр САДК 1992 року передбачав досягнення наступних основних цiлей: "домогтися розвитку й економiчного росту, пiдвищити рiвень i якiсть життя людей на Пiвднi Африки" i "досягти стiйкого використання природних ресурсiв i ефективного захисту навколишнього середовища" (SADC 1996). На регiональному рiвнi ОАЕ визнала право людини на безпечне навколишнє середовище, заявивши, що "усi люди мають право iснувати в умовах прийнятної для всього навколишнього середовища, сприятливого для їхнього розвитку" (United Nations 1990).
В останнi два десятилiття багато країн прийняли цiлий ряд нових природоохоронних законiв i нормативних документiв. Одним з негативних наслiдкiв прихильностi змiцненню природоохоронних мiр стали дроблення i дублювання як владних повноважень, так i вiдповiдальностi за реалiзацiю цих мiр. Наприклад, у Зiмбабве 10 рiзних мiнiстерств стежать за виконанням 20 законiв, що мають вiдношення до охорони навколишнього середовища. Схожа ситуацiя склалася й у Ботсванi, де за виконання 33 природоохоронних законiв вiдповiдають 8 мiнiстерств (SADC 1998). Картина ще бiльш ускладнюється в таких країнах, як Пiвденна Африка, де вiдповiдальнiсть за природоохороннi заходи несуть спiльно центральнi i регiональнi органи влади (DEAT 1996). У результатi в даний час деякi країни переглядають свою законодавчу базу з метою консолiдацiї, рацiоналiзацiї i посилення її природоохоронної складової. У якостi прiоритетних розглядаються такi вимоги, як удосконалювання i приведення законiв у вiдповiднiсть iз сучасним рiвнем наукових знань, усунення дублювання i протирiччя функцiй, установлення бiльш реалiстичних i твердих санкцiй для стимулювання виконання законiв, роз'яснення i розмiрний розподiл вiдповiдальностi мiж рiзними державними мiнiстерствами, а також виявлення i заповнення пробiлiв у законодавчiй базi по охоронi навколишнього середовища (UNEP 1993).
В Африцi до пiвдня вiд Сахари перше мiнiстерство з питань охорони навколишнього середовища було створено в 1975 роцi в колишньому Заїрi. До початку 90-х рокiв у бiльшостi країн було створене широке коло iнституцiональних механiзмiв для захисту навколишнього середовища i полiпшення її якостi. Зокрема, багато держав Пiвночi i Пiвдня Африки створили новi природоохороннi мiнiстерства, у той час як бiльшiсть схiдноафриканських держав забажали утворити самостiйнi координацiйнi природоохороннi структури, такi як Нацiональне управлiння по охоронi i рацiональному використанню навколишнього середовища i Нацiональний секретарiат iз проблем навколишнього середовища в Кенiї. У країнах Захiдної i Центральної Африки зустрiчаються як природоохороннi мiнiстерства, так i координуючi органiзацiї. Природоохороннi пiдроздiли часто включаються до складу iснуючих мiнiстерств. У Камерунi, наприклад, охорона навколишнього середовища тiсно пов'язана з лiсовим господарством, у Буркiна-Фасо - з використанням водяних ресурсiв, у Ганi - з наукою i технологiями, у Зiмбабве - з туризмом.
Висновок
В якостi висновку резюмуємо основнi положення курсової роботи:
· Африка займає перше мiсце по запасах руд марганцю, хромiтiв, бокситiв, золота, платини, кобальту, алмазiв, фосфоритiв. Великi також ресурси нафти, природного газу, графiту, азбесту.
· Частка Африки у свiтовiй гiрничодобувнiй промисловостi - 1/4. Майже вся сировина, що добувається, i паливо вивозиться з Африки в економiчно розвитi країни, що ставить її економiку у велику залежнiсть вiд свiтового ринку.
· Усього в Африцi можна видiлити сiм головних гiрничопромислових районiв. Три з них знаходяться в Пiвнiчнiй Африцi i чотири - до пiвдня вiд Сахари.
· Пiвденна Африка всесвiтньо вiдомий постачальник золота, платини й алмазiв; країна добуває їх у колосальних кiлькостях.
зацiкавленi в появi нових продавцiв, що пропонують сировину за низькими цiнами.
· Усе бiльше число країн третього свiту бере курс на розвиток сировинних галузей промисловостi за рахунок засобiв iноземних iнвесторiв. Ця обставина, з одного боку, надає великим корпорацiям можливiсть вибору об'єктiв для iнвестування, а з iншого боку - веде до поступового зниження свiтових цiн на бiльшiсть видiв сировинної продукцiї (головним чином за рахунок економiї на оплатi працi).
· Багато держав Пiвночi i Пiвдня Африки створили новi природоохороннi мiнiстерства, у той час як бiльшiсть схiдноафриканських держав забажали утворити самостiйнi координацiйнi природоохороннi структури, такi як Нацiональне управлiння по охоронi i рацiональному використанню навколишнього середовища i Нацiональний секретарiат iз проблем навколишнього середовища в Кенiї. У країнах Захiдної i Центральної Африки зустрiчаються як природоохороннi мiнiстерства, так i координуючi органiзацiї. Природоохороннi пiдроздiли часто включаються до складу iснуючих мiнiстерств.
Список використаної лiтератури
1. Быховер Н. А. Экономика минерального сырья, тт. 1–3. М.: МГУ, 1997.
2. Каверин А. Н. Обзор минеральных ресурсов стран мира, М.: Финансы и статистика, 1999. – 517с.
3. Калитин В. Освоение минерально-сырьевых ресурсов в условиях глобализации // Проблемы теории и практики управления, 2005, №6, с. 17-23
4. Мiнеральнi ресурси свiту. К.: Либiдь, 2003. – 421с.
5. Станицький Г. В., Родiонов А. И. Екологiя. К.: Вища школа, 1999. – 318с.
6. Старостин В. И. Минерально-сырьевые ресурсы мира в третьем тысячелетии // СОЖ, 2001, No 6, с. 48–55.
7. Яншин А. Л., Месеуа А. И. Уроки экологических расчетов. М.: МГУ, 2001. – 457 с.
|
