СВІТОВА ЕКОНОМІКА
свiтового господарства було започатковане Великими географiчними вiдкриттями XV — XVI столiть i зв'язаним iз ними розвитком свiтового ринку. Переростання свiтового ринку у свiтове господарство вiдбувалося на основi розвитку великого машинного виробництва, яке зумовило збiльшення масштабiв концентрацiї виробництва i капiталу. Внаслiдок цього посилилась тенденцiя до формування мiжнародних економiчних вiдносин не тiльки через обмiн товарами, а й безпосередньо на основi виробничих зв'язкiв мiж окремими фiрмами i державами.
В останнi десятилiття процеси взаємодiї нацiональних економне у свiтовому господарствi надзвичайно посилилися пiд впливом науково-технiчної i технологiчної революцiї!. Вплив iнформацiйних технологiй виявляється, зокрема, у тому, що вони створюють матерiальну iнфраструктуру свiтового господарства. Без iснуючих телекомунiкацiйних мереж, без устаткування, яке базується на мiкроелектронiцi, неможливою була б узгоджена координацiя процесiв виробництва та управлiння, притаманна сучасному свiтовому господарству. Інформацiйнi технологiї впливають i на структуру свiтової економiки, оскiльки галузi, що їх продукують, розвиваються найбiльш швидкими темпами.
Переваги, що їх дає використання сучасних технологiй у сферi пiдвищення ефективностi виробництва та якостi продукцiї, сприяють поглибленню процесiв iнтернацiоналiзацiї господарського життя, прагненню використати кращi досягнення людського iнтелекту кожною країною. А це, в свою чергу, можливо на основi подальшого зближення держав, їх iнтеграцiї.
Фактором посилення цiлiсностi свiтової економiки стала i необхiднiсть спiльного вирiшення таких глобальних проблем, як екологiчна, продовольча, енергетична та iн.
Структура свiтового господарства включає ряд елементiв, серед яких можна видiлити сукупнiсть нацiональних економiк та їх вiдносин; транснацiональнi корпорацiї; механiзм функцiонування свiтового господарства, елементами якого є свiтовi ринки товарiв, капiталiв, робочої сили, валюти, науково-технiчної iнформацiї.
Складнiсть проблем розвитку свiтового господарства, рiзноспрямованiсть iнтересiв його учасникiв спонукала окремi групи країн створювати iнтеграцiйнi об'єднання, метою яких було посилення взаємодiї нацiональних економiк. Прикладом одного iз таких об'єднань може бути Європейське економiчне спiвтовариство («Спiльний ринок»), що виникло у 1957 роцi i стало з часом основою бiльш високої форми iнтеграцiї — Європейського Союзу (1993 р.). З початку утворення ЄЕС його учасники виступали за поступову вiдмiну мита та iмпортних квот на всi товари, якими торгують країни-учасницi; встановлення спiльної системи мит щодо товарiв з країн, якi не входять до «Спiльного ринку»; досягнення вiльного руху капiталiв i робочої сили у межах ЄЕС; розробку спiльної економiчної полiтики з питань, у вирiшеннi яких зацiкавленi країни-учасницi.
сферою дiяльностi. Про масштаби дiяльностi ТНК свiдчить той факт, що на 2 тис. ТНК припадає 75 % виробництва країн iз ринковою органiзацiєю економiки, 500 найбiльших iз них контролюють 80 % усiх капiталовкладень за кордоном, а деякi перевищують за могутнiстю невеликi європейськi країни.
ТНК виступають основними суб'єктами iнтернацiоналiзацiї виробництва i конкурентами на свiтовому ринку. У їхнiй конкурентнiй боротьбi вiдзначаються двi суперечливi тенденцiї: з одного боку, посилення такої боротьби, з другого — переплетення iнтересiв, взаємодiя у формi кооперування, особливо у сферi науково-дослiдних i дослiдно-конструкторських робiт (НДДКР).
Наслiдки дiяльностi ТНК у цьому випадку не є однозначними. З одного боку, через ТНК до латиноамериканських, азiатських i африканських країн надходить сучасна технологiя, створюються пiдприємства, на яких виготовляються технiчно складнi i конкурентоспроможнi товари. ТНК використовують можливiсть створення спiльних iз нацiональним капiталом пiдприємств для виготовлення не лише трудомiсткої, а й наукомiсткої продукцiї. Однак поряд iз цим ТНК мають i власний iнтерес, переводячи до країн «третього свiту» екологiчно шкiдливi виробництва, використовуючи їх дешеву робочу силу. Приваблює ТНК i можливiсть використання природних ресурсiв, земельних дiлянок, вiдсутнiсть жорсткого законодавства у сферi охорони працi, що дає змогу зменшувати витрати виробництва i збiльшувати прибутки.
Оскiльки найновiшi технологiї, якими володiють ТНК, є одним iз головних факторiв конкурентоспроможностi продукцiї, вони, як правило, не продаються iншим країнам. Понад 60 % нових технологiй реалiзуються через внутрiшньофiрмовi канали, не змiнюючи власника. В окремих випадках обмеження на передачу технологiй викликаються мiркуваннями збереження мiжнародної безпеки i стосуються ядерних, хiмiчних, ракетно-космiчних та деяких iнших технологiй. Але в цiлому у дiяльностi ТНК у «третьому свiтi» нинi переважають цивiлiзаторськi, а не колонiалiстичнi тенденцiї.
У свiтовому господарствi можна видiлити кiлька груп країн, якi iстотно вiдрiзняються за рiвнем доходiв населення.
До першої групи вiдносять iндустрiально розвинутi країни, а саме США, Японiю, Канаду, Австралiю, Нову Зеландiю та бiльшiсть країн Захiдної Європи. Економiчна система цих країн базується на ринкових засадах, застосуваннi прогресивних технологiй i квалiфiкованої робочої сили.
До другої групи вiдносяться кiлька країн — експортерiв нафти (Саудiвська Аравiя, Кувейт, Лiвiя та iн.), якi мають досить високi показники валового нацiонального продукту (ВНП) на душу населення завдяки експорту рiдкого палива, але не належать до iндустрiально розвинутих.
До третьої групи належить бiльшiсть країн Азiї, Африки i Латинської Америки, якi вiдносять до економiчно вiдсталих держав. Близько сотнi цих країн ще не пройшли стадiю iндустрiалiзацiї, рiвень грамотностi їхнього населення низький, їм властиве високе вимушене безробiття. Населення зайняте переважно у сiльському господарствi, яке є головним постачальником продукцiї на експорт — кави, бананiв, цукру, бавовни-сирцю тощо. Також експортується сировина для окремих галузей промисловостi (олово, руди рiдкiсних металiв та iн.). У багатьох країнах, де мешкає 3/4 населення свiту, панують злиднi i голод, там висока смертнiсть населення, у тому числi дитяча.
Шляхи прискорення економiчного зростання i подолання бiдностi слаборозвинутих країн слiд шукати на двох напрямках:
1) бiльш ефективному використаннi i розподiлi економiчних ресурсiв;
Основними перешкодами для слаборозвинутих країн вирiшеннi їхнiх економiчних i соцiальних проблем є внутрiшнi причини, у тому числi соцiально-культурнi умови, в яких вони перебувають. Вплив останнiх виявляє. через змiни у мисленнi людей, їх поведiнцi прагнення до розвитку. Соцiокультурнi перешкоди для такого прагнення можуть бути пов'язанi, наприклад iз домiнуванням племiнних вiдносин над загальнодержавними, коли мiжплемiннi чвари заважають розвивати ефективну спецiалiзацiю i торгiвлю в країц iншому випадку дотримання релiгiйних звичаїв та обрядiв може iстотно обмежувати тривалiсть робочого днявiдволiкати кошти населення вiд їх продуктивного використання. Так, мешканцi сiльської мiсцевостi Індi витрачають на церковнi обряди 7 % свого особистого до ходу. Поряд iз внутрiшнiми факторами, якi визначають мiсце слаборозвинутих країн у свiтовому господарствi, дiють i зовнiшнi, пов'язанi iз впливом розвинутих країн, їх концентрованим виявом є криза заборгованостi по кредитах, отриманих країнами, що розвиваються. У 1991 роцi зовнiшня заборгованiсть дорiвнювала 1351 млрд. доларiв, що становить близько 50 % їх ВНП.
показник вiдношення платежiв по боргових зобов'язаннях до ВНП i експортної виручки. Так, на обслуговування заборгованостi в кiнцi 80-х рокiв країни, що розвиваються, витрачали 20 % i бiльше своїх експортних надходжень (критична межа — 25 %).
Криза заборгованостi спричиняє негативний зворотний вплив на розвинутi країни i все свiтове господарство. Тому комерцiйнi банки США, європейських та iнших держав змушенi були списати певну частину боргiв слаборозвинутих країн.
на їхню користь частину свiтового доходу.
При цьому пропонується встановити преференцiйний митний режим, тобто нижчi митнi тарифи на товари слаборозвинутих країн порiвняно з тими, якими обкладаються товари iндустрiально розвинутих держав, усунути «ножицi цiн» на експортовану й iмпортовану слаборозвинутими країнами продукцiю та iн.
Новi iндустрiальнi країни. На тлi проблем, якi стоять перед багатьма молодими державами, особливо вражаючими є результати розвитку «нових iндустрiальних країн» (НІК). До них вiдносяться Тайвань, Гонконг, Республiка Корея, Сiнгапур, Малайзiя, Таїланд, Бразилiя, Мексика, Аргентина та iн. У процесi iндустрiалiзацiї цих держав, якi у 50-тi роки мало чим вiдрiзнялися вiд iнших слаборозвинутих країн, можна видiлити три етапи:
І — розвиток iмпортозамiнних галузей;
III — розвиток наукомiстких галузей.
На всiх етапах розвиток НІК вiдбувався за активної участi капiталу i ТНК розвинутих країн, перш за все США та Японiї, якi сприяли формуванню в них сучасної ринкової економiчної структури.
На вiдмiну вiд бiльшостi країн, що розвиваються, НІК вдалося найефективнiше використати iноземнi iнвестицiї та новi технологiї, отримати максимальний ефект вiд переваг, що їх надає взаємодiя iз ТНК. При цьому у найбiльш розвинутих iз числа НІК країнах утворилися власнi ТНК, якi не поступаються за масштабами своїх операцiй провiдним ТНК Європи й Америки (наприклад, «Самсунг», «Лаккi голдстар» у Республiцi Корея та iн.).
За рiвнем i характером економiчного розвитку Республiку Корею i Тайвань уже зараз можна вiднести до розвинутих держав, оскiльки вони мають набагато бiльше спiльних рис iз ними, нiж з країнами, що розвиваються.
НІК перегнали Японiю; п'ять iз них (Тайвань, Гонконг, Республiка Корея, Сiнгапур i Бразилiя) входять до числа 20-ти найбiльших експортерiв свiту. Торговий дефiцит США iз новими iндустрiальними країнами Азiї бiльший, нiж з усiма країнами Європейського Союзу, а в перерахунку на одиницю ВНП вони експортують до США товарiв i послуг у 3 рази бiльше, нiж європейськi експортери.
НІК не можуть уникнути певних суперечностей, кризових явищ, властивих країнам з ринковою органiзацiєю економiки. Разом з тим активна роль державного регулювання i саморегулюючої функцiї ринку дають змогу забезпечувати загальну рiвновагу "їхнiх економiчних систем.
Вивчення досвiду НІК, якi за вiдносно короткий час змогли завоювати мiцнi позицiї на свiтовому ринку, може бути корисним для України, перед якою постало завдання модернiзацiї суспiльства, органiчного входження на правах рiвноправного партнера у свiтове господарство.
Інтеграцiя України у свiтову економiку. Інтеграцiя у свiтову економiку ускладнюється певними обставинами. По-перше, Україна входила до складу колишнього СРСР, який був закритою економiчною системою. У свiтовiй економiцi дiяли закони ринкового господарства, тодi як в Українi економiка регулювалась адмiнiстративно-командними методами. По-друге, Україна лише почала формувати суспiльнi iнститути для проведення самостiйної ефективної зовнiшньоекономiчної полiтики. Вiдсутнiсть досвiду у цiй сферi дiяльностi заважає повною мiрою використати потужний технологiчний, iнтелектуальний та ресурсний потенцiал України i заявити про себе на свiтовому ринку. Про потенцiйнi можливостi України свiдчить той факт, що її частка в загальному експортi СРСР у 80-тi роки становила 20 %. Товари експортувались у 123 країни свiту iз 1400 пiдприємств.
Важливим шляхом активiзацiї мiжнародного спiвробiтництва з Україною є залучення до неї iноземних iнвестицiй. Головними напрямками iнвестування на початку 90-х рокiв стали створення спiльних пiдприємств i пiдприємств, що повнiстю належать iноземним iнвесторам; придбання рухомого i нерухомого майна; придбання самостiйно або за участю українських юридичних чи фiзичних осiб прав користування землею та концесiй на використання природних ресурсiв. Разом з тим економiчна i полiтична нестабiльнiсть не сприяє великим iнвестицiям, пiдвищує ступiнь ризику для iнвесторiв. Тому одним iз найважливiших завдань для України є полiпшення iнвестицiйного клiмату.
Вже розробляються першi проекти створення таких зон, зокрема Іллiчiвської спецiальної економiчної зони, Одеської портової зони, технополiсу в м. Києвi та iн.
Активна участь України у свiтових економiчних вiдносинах сприятиме реформуванню її економiки, динамiчному розвитку i пiднесенню на цiй основi добробуту народу.
Мiжнародна торгiвля є найдавнiшою формою вiдносин мiж країнами, яка виникла вже на початку становлення свiтового господарства. Але чому взагалi рiзнi країни торгують мiж собою? Причинами цього, по-перше, є те, що економiчнi ресурси (природнi, людськi, iнвестицiйнi) розподiляються мiж ними нерiвномiрно. По-друге, тому, що виробництво рiзних товарiв потребує рiзних технологiй або комбiнацiй ресурсiв. Для розумiння сутi проблеми розглянемо приклад. Вiдомо, Ш° Україна має велику кiлькiсть квалiфiкованої та освiченої робочої сили, цiна якої вiдносно невелика, тому вона може iз низькими затратами виготовляти товари, для виробництва яких потрiбна велика кiлькiсть квалiфiкованої працi. Такi товари називаються трудомiсткими (фотокамери, програмне забезпечення для ЕОМ та iн.). Туркменiстан, навпаки, володiє значними земельними угiддями, але людських ресурсiв i капiталiв не вистачає. Тому вiн може з вигодою для себе виготовляти «землемiстку» продукцiю — вовну, бавовну, овочi та iн.
Загальний принцип, який визначає необхiднiсть мiжнародної торгiвлi, базується на тому, Що спецiалiзацiя й торгiвля знижують витрати при одержаннi потрiбних товарiв. Вiн є основним у концепцiї порiвняльних переваг,яка доводить, що сукупний обсяг випуску продукцiї буде найбiльшим тодi, коли кожний товар виготовлятиметься тiєю країною, у якої нижчi економiчнi витрати. Так, Українi вигiднiше спецiалiзуватися на виготовленнi телевiзорiв i завозити бавовну з Туркменiстану, нiж одночасно виготовляти силами українських пiдприємцiв обидва види продукцiї. Туркменiстан одержує вигоду. Умови спецiалiзацiї на вирощуваннi бавовни, у чому вiн має порiвняльну перевагу i в обмiн на яку купує українськi телевiзори. В результатi виграють обидвi i свiтова економiка в цiлому, оскiльки спецiалiзацiя сприяє бiльш ефективному розподiлу свiтових ресурсiв i збiльшенню виробництва рiзноманiтних товарiв. Тобто ефект мiжнародної спецiалiзацiї i торгiвлi можна порiвняти iз володiнням бiльшим обсягом кращих за якiстю ресурсiв або з упровадженням досконалої технiки i технологiї У виробництво.
Хоча принцип «свободи торгiвлi» домiнує в сучасному свiтовому господарствi, на практицi У мiжнароднiй торгiвлi доводиться долати цiлий ряд перешкод. Вони
пов'язанi iз проведенням протекцiонiзму — системи вiдкритих або прихованих заходiв, спрямованих на заохочення нацiонального господарства та його захист вiд iноземної конкуренцiї. Протекцiонiстська полiтика особливо активiзується в перiоди економiчних криз, коли широко застосовуються такi її iнструменти, як мито, експортнi та iмпортнi квоти, нетарифнi бар'єри, добровiльнi експортнi обмеження та iн.
Протекцiонiстським митом обкладаються товари iмпортерiв, що змушує їх пiднiмати цiни на внутрiшньому ринку країни, яка застосовує мито. Високi цiни скорочують попит, знижують конкурентоспроможнiсть iмпортної продукцiї i ставлять її виробникiв у невигiдне становище. Завищенi ставки мита можуть використовуватись i як одне iз джерел надходження коштiв до державного бюджету.
Експортнi та iмпортнi квоти встановлюють максимальнi обсяги товарiв, якi можуть бути експортованi або iмпортованi за певний промiжок часу. У багатьох випадках iмпортнi квоти виступають бiльш ефективним засобом стримування мiжнародної торгiвлi, нiж мито, тому що повнiстю забороняють iмпорт певного товару понад визначену квотою кiлькiсть.
Нетарифнi бар'єри застосовуються у виглядi системи лiцензування, створення системи невиправдано завищених стандартiв якостi продукцiї, безпеки, екологiчної чистоти. Досить ефективними є методи бюрократичних обмежень у дiяльностi митниць, коли останнi вимагають вiд iмпортерiв отримання лiцензiй. Оскiльки кiлькiсть виданих лiцензiй обмежується, вiдповiдно скорочується iмпорт.
Добровiльнi експортнi обмеження виявляються в обмеженнi iноземними фiрмами за власною iнiцiативою свого експорту до певних країн. «Добровiльнi» обмеження вiдiграють роль, подiбну iмпортним квотам, але фiрми погоджуються на них, прагнучи уникнути бiльш жорстких торгових санкцiй. Так, японськi автомобiльнi фiрми пiд загрозою запровадження американським урядом бiльш високих тарифiв або низьких iмпортних квот погодилися на добровiльне обмеження експорту своїх автомобiлiв до США. В цiлому емпiричнi данi свiдчать, що втрати у свiтовiй торгiвлi вiд протекцiонiстської полiтики перевищують її вигоди.
Для сприяння розвитку мiжнародної торгiвлi 23 країни у 1947 роцi пiдписали Генеральний акт про тарифи i торгiвлю (ГАТТ). Основними принципами дiяльностi ГАТТ є: недискримiнацiйний режим у торгiвлi для країн-учасниць; зниження мита шляхом проведення багатостороннiх переговорiв; усунення iмпортних квот. Нинi до ГАТТ, дiяльнiсть якої сприяла лiбералiзацiї свiтової торгiвлi, входять близько 100 країн. -i
зняття бар'єрiв у торгiвлi послугами (на них припадає нинi 20 % свiтової торгiвлi); лiквiдацiя обмежень на iноземнi iнвестицiї; запровадження на мiжнароднiй основi патентних, авторських прав, прав на торгову марку. Успiшне завершення цього раунду має iнтенсифiкувати мiжнародний торговий обмiн i усунути протекцiонiстськi обмеження, що почали вiдроджуватись у 80-тi роки.
На початку 90-х рокiв у мiжнароднiй торгiвлi переважає частка розвинутих країн (вони забезпечують понад 70 % свiтового експорту товарiв). Продовжує зростати роль країн — членiв Європейського Союзу (33,5 % свiтового експорту у 1960 р. i 40 % у 1991 р.); знизилась частка США (з 16 % у 1960 р. до 12 % у 1991 р.), швидко збiльшилася частка Японiї (з 3 % у 1960 р. до 9 % у 1987 р.).
Розвинутi країни торгують переважно мiж собою, оскiльки взаємно зацiкавленi у продукцiї високих технологiй. Торгiвля країн, що розвиваються, орiєнтована, як i ранiше, на ринки розвинутих країн, незважаючи на неодноразовi спроби збiльшити взаємний товарооборот для пiднесення нацiональних економiк. Зменшується у свiтовiй торгiвлi роль ОПЕК (Органiзацiї країн — експортерiв нафти) i найменш розвинутих держав.
Протилежна тенденцiя спостерiгається у нових iндустрiальних країнах Азiї. У щорiчнiй доповiдi ГАТТ про «Розвиток мiжнародної торгiвлi» вiдзначається, що у 90-тi роки та наступне десятирiччя на цю групу держав припадатиме бiльша частка приросту свiтового експорту та iмпорту. Для Тайваню, Республiки Корея та країн АСЕАН темпи зростання експорту становитимуть 10— 20 %, iмпорту — 8—10 %.
виступає як цiна головних продавцiв i покупцiв або цiна значних за обсягом експортно-iмпортних угод, що укладаються в основних центрах свiтової торгiвлi. Вона встановлюється пiд час здiйснення регулярних i великих за обсягом операцiй з даним товаром за вiльно конвертовану валюту (ВКВ). Так, свiтовi цiни на машини, устаткування встановлюються європейськими, американськими та японськими виробниками; на вугiлля свiтовими є iмпортнi цiни у захiдноєвропейських портах; на цинк, свинець, олово, алюмiнiй, нiкель — цiни Лондонської бiржi кольорових металiв.
та i iмпортних товарiв — «умови торгiвлi». Протягом кiлькох останнiх десятилiть «умови торгiвлi» промислово розвинутих країн полiпшувались, а країн, що розвиваються,— погiршувались. Одна iз причин цього — «ножицi цiн» — вiдмiнностi у динамiцi цiн на сировинну й готову продукцiю. Тому для оплати готових виробiв iз розвинутих країн економiчно вiдсталi держави повиннi збiльшувати фiзичнi обсяги експорту.
Валютнi вiдносини i валютнi системи. Вiдносини мiж учасниками свiтової торгiвлi, здiйснюванi на основi використання нацiональних грошей (валют), утворюють один iз елементiв свiтового господарства — валютнi вiдносини. Окремi їх елементи з'явилися ще в античному свiтi — Стародавнiй Грецiї та Стародавньому Римi у виглядi мiняльної справи. Сукупнiсть валютних вiдносин формує валютну систему, пiдвидами якої є нацiональна й свiтова валютнi системи.
валютах або мiжнароднiй розрахунковiй грошовiй одиницi. Резервна валюта — це особлива категорiя конвертованої валюти однiєї з провiдних країн свiту, яка служить базою визначення валютного курсу для iнших країн, широко використовується для валютного регулювання. Об'єктивними передумовами надбання статусу резервної валюти є пануючi позицiї країни у свiтовому виробництвi, експортi товарiв i капiталiв, у золото-валютних резервах, розвинута мережа банкiвських установ (у тому числi за кордоном), вiльний обмiн валюти, що забезпечує попит на неї iнших країн. Суб'єктивним фактором висунення нацiональної валюти на роль резервної можуть служити полiтичнi прагнення i настановлення правлячих кiл країни, оскiльки цей статус дає країнi-емiтенту ряд переваг. Вiдповiдальнiсть емiтента визначається необхiднiстю пiдтримувати вiдносну стабiльнiсть валюти, не вдаватися до валютних i торгових обмежень.
Поряд iз резервною валютою у свiтовiй торгiвлi застосовуються мiжнароднi розрахунковi грошовi одиницi як умовний масштаб для встановлення валютного курсу. Такими одиницями є спецiальнi права запозичення (СПЗ) i європейська валютна одиниця (ЕКЮ). Це порiвняно новi мiжнароднi засоби, якi використовуються для безготiвкових мiжнародних розрахункiв шляхом запису на спецiальних рахунках країн у Мiжнародному валютному фондi (МВФ) та Європейському фондi валютного спiвробiтництва (ЄФВС). їх умовна вартiсть обчислюється на базi середньозваженої вартостi i змiнах курсiв кiлькох провiдних валют.
обмiнюються на будь-якi валюти i до яких вiдносять долар США, марку ФРН, англiйський фунт стерлiнгiв та деякi iншi, i не конвертованi валюти країн, де для громадян i юридичних осiб введена заборона обмiну валюти.
Ключовим елементом валютних вiдносин є валютний курс — цiна продажу нацiональної грошової одиницi, виражена у грошових одиницях iнших країн. Курс нацiональної валюти формується на валютному ринку пiд впливом законiв попиту та пропозицiї на неї. Попит на валюту, як правило, залежить вiд попиту на товари i послуги, виробленi у данiй
Державне сховище золота ^аїнi
- Наприклад, якщо
споживачi в Українi купуватимуть бiльше росiйських товарiв i послуг, їм додатково будуть потрiбнi росiйськi рублi. Попит на рублi зросте, i їх курс пiдвищиться. Якщо ж в Українi росiйських товарiв купуватимуть менше, попит на рублi впаде i курс рубля в українських карбованцях знизиться.
Для громадян України коливання курсу їхньої нацiональної валюти означає, що за однакову суму своїх грошей вони можуть придбати бiльше або менше грошей (а отже, i товарiв та послуг) iншої країни. Наприклад, при зростаннi курсу у вигiдних умовах були б туристи з України, у невигiдних — українськi експортери.
Одним iз головних факторiв, за якими можна прогнозувати змiни валютного курсу, є стан платiжного балансу країни. Платiжний баланс включає рiзницю мiж нацiональним експортом та iмпортом товарiв, iноземнi позики та розрахунки по них, величину золотих резервiв. Стан платiжного балансу свiдчить про очiкуванi змiни попиту i пропозицiї валюти на ринку, а вiдтак i валютного курсу.
Головними суб'єктами сучасного валютного ринку є свiтовi транснацiональнi банки, якi формують валютнi курси у ходi мiжбанкiвських операцiй. Статистика щорiчних обсягiв операцiй на валютному ринку вiдсутня, але за iснуючими оцiнками сукупний обсяг обороту валютних ринкiв досягає астрономiчної величини — 100 трлн. доларiв на рiк. Нинi найбiльшими валютними ринками є ринки у Лондонi, Нью-Йорку, Франкфуртi-на-Майнi, Цюрiху, Гонконгу, Токiо та iн. Усi вони пiдключенi до єдиної мережi телекомунiкацiйного зв'язку, яка утворює глобальну структуру свiтового валютного ринку.
Європи, Японiї. її основоположнi принципи були оформленi угодою країн — членiв МВФ у Кiнгстонi (Ямайка) у 1976—1978 роках. Основнi з них: запровадження стандарту спецiальних прав запозичення (СПЗ) замiсть золото-доларового стандарту на основi п'яти валют; юридичне завершення вiдмови вiд золота як свiтових грошей; право вiльного вибору країнами будь-якого режиму валютних курсiв; посилення мiждержавного регулювання валютної системи через МВФ.
У 1996 роцi в Українi запроваджено нову нацiональну валюту — гривню —i робиться все, аби забезпечити її стабiльнiсть та конвертованiсть. Це крок надзвичайно важливий, вiдповiдальний i складний для реалiзацiї. Разом з тим необхiднiсть його була очевидна. Адже нова конвертована грошова одиниця потрiбна для макроекономiчної стабiлiзацiї, демонополiзацiї економiки, її структурної перебудови, забезпечення збалансованостi зовнiшньоекономiчних зв'язкiв, активної iнтеграцiї у свiтове господарство.
рiвня валютних резервiв для впливу на валютний курс; пiдтримка балансу мiж конкурентоспроможнiстю української продукцiї та соцiальними ускладненнями внаслiдок падiння курсу; посилення жорсткостi бюджетних обмежень для українських виробникiв з метою їх швидкого пристосування до ринкових цiн як усерединi країни, так i на мiжнародних ринках.
|
