Мiжнародний рух капiталу
Змiст
Вступ
2. Мiжнародний рух позичкового капiталу
3. Стратегiї входження транснацiональних кампанiй на ринки країн, що розвиваються
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Зародження i становлення свiтового господарства — це процес розвитку i поглиблення рiзнобiчних вiдносин мiж народами, нацiями i державами. Сутнiсть його полягає в усуспiльненнi працi та виробництва на нацiональному i мiжнародному рiвнях. Рушiйними силами в цьому процесi є зростання та удосконалення продуктивних сил, прогрес науки, технiки i технологiї, змiна форм матерiального виробництва.
Здобутки цивiлiзованого розвитку в країнах свiту — сiм'я та її домашнє господарство, держава та її виробництво, становлення товарно-грошових вiдносин у нацiональних i мiжнародних сферах — були цеглинами у фундаментi свiтового господарства.
Мiжнародне усуспiльнення виробництва i поглиблення на його основi iнтернацiоналiзацiї всього економiчного життя стали головними чинниками подолання нацiонально-державного вiдокремлення, замкненостi (автаркiї) господарських систем, а отже, розширення виробничо-економiчних зв'язкiв мiж рiзними країнами. На певному етапi iсторичного розвитку концентрацiя i спецiалiзацiя виробництва, процес його розширеного вiдтворення наштовхнулися на внутрiшнi обмеження.
та взаємозалежнiсть економiчних систем рiзних країн перетворились на об'єктивну необхiднiсть їхнього розвитку. Взаємодоповнення нацiональних економiк, зростання ролi зовнiшнiх чинникiв у процесi суспiльного вiдтворення в тiй чи iншiй країнi стали загальним явищем.
1. Мiжнародний рух капiталу як форма МЕВ
Виходячи з того, що капiтал за своєю глибинною економiчною сутнiстю є антагонiстичною суперечнiстю (а отже й антагонiстичним виробничим вiдношенням) мiж власниками монополiзованих засобiв виробництва, фiнансових, iнтелектуальних, iнформацiйних та iнших ресурсiв, з одного боку, та власниками найманої робочої сили — з iншого, вивезення капiталу з погляду суспiльної форми слiд розглядати як процес формування в iншiй некапiталiстичнiй країнi антагонiстичної суперечностi мiж власниками рiзних ресурсiв i найманими працiвниками, а отже, й вiдповiдного капiталiстичного виробничого вiдношення.
Якщо взяти до уваги, що капiтал за своїм економiчним змiстом є сукупнiстю чи системою виробничих вiдносин (або вiдносин економiчної власностi), що базується на експлуатацiї найманої працi, то експорт капiталу означає процес формування в некапiталiстичнiй країнi капiталiстичних виробничих вiдносин.
Оскiльки капiтал має свiй речовий змiст (засоби виробництва, грошi, iншi ресурси), то формування таких вiдносин здiйснюється за допомогою вивезення капiталу насамперед в пiдприємницькiй i грошовiй формi.
Якщо капiтал вивозять з бiльш розвинутої до менш розвинутої капiталiстичної країни, то цей процес супроводжується формуванням бiльш зрiлих вiдносин капiталiстичної власностi (а отже, й капiталу), бiльш досконалих форм виробничих вiдносин.
Таким чином вiдбувається процес iнтернацiоналiзацiї капiталу (економiчної власностi, заснованої на експлуатацiї тощо), тобто капiталiстичних виробничих вiдносин. Вивезення капiталу у докапiталiстичнi формацiї — загалом прогресивне явище. Таким його можна вважати i у випадку вивезення в країни СНД та Схiдної Європи в сучасних цивiлiзованих формах [3, с. 41].
Головними суб'єктами вивезення капiталу на сучасному етапi є ТНК, держави та наддержавнi органи. Найважливiша кiнцева мета цього процесу — привласнення монопольне високих прибуткiв, а також отримання iнших вигод (полiтичних, вiйськових тощо).
Вивезення капiталу з урахуванням суспiльної форми речового змiсту — процес вивезення за кордон транснацiональними корпорацiями, державами та мiжнародними фiнансово-кредитними органiзацiями вартостi у грошовiй або товарнiй формi з метою виробництва i привласнення монопольно високих прибуткiв, а також отримання iнших вигод.
монополiстичних (у тому числi олiгополiстичних) об'єднань, появою ТНК, якi накопичили величезнi прибутки й шукають шляхи їх найприбутковiшого вкладення.
Вивезення капiталу також зумовлюється дiєю закону нерiвномiрностi економiчного розвитку, зокрема нерiвномiрним розвитком окремих держав i регiонiв свiтового господарства. У країнi, яка перебуває на передових позицiях, швидше вiдбувається процес створення надлишкового капiталу, який може бути використаний всерединi країни, але якому намагаються знайти прибутковiше застосування.
Крiм того, вивезення капiталу спричинене асинхронним протiканням капiталiстичного циклу, протекцiонiстськими бар'єрами, якi перешкоджають вивезенню товарiв, процесом iнтернацiоналiзацiї виробництва та iн [2, с. 58].
Вивезення капiталу здiйснюється у двох основних формах — пiдприємницькiй i позичковiй. Вивезення пiдприємницького капiталу означає iнвестицiї у промисловiсть, транспорт, сiльськогосподарськi, банкiвськi пiдприємства тощо, через будiвництво або купiвлю вже iснуючих пiдприємств, через механiзм придбання їх акцiй. Це призводить до утворення власностi за кордоном.
Позичковий капiтал вивозять у формi короткотермiнових або довготермiнових позик та кредитiв. Це дає можливiсть отримувати фiксований дохiд у виглядi вiдсотка, але не призводить до утворення за кордоном власностi. Загальна сума капiталу, що функцiонує за кордоном, — це iноземнi iнвестицiї. Згодом їх джерело розширюється за рахунок капiталiзацiї додаткової вартостi, використання амортизацiйних вiдрахувань, випуску акцiй та iн.
Найважливiшу роль з-помiж рiзних форм iнвестицiй вiдiграють прямi капiталовкладення. Це зумовлено тим, що їх суб'єкти здiйснюють постiйний контроль за цим капiталом (капiталом у позичковiй формi на час надання кредиту розпоряджається iмпортер); що прямi iнвестицiї гарантують стабiльний ринок (або формують основу для виходу на ринки iнших країн); такi iнвестицiї дають право безпосереднього контролю (за наявностi контрольного пакета акцiй) або активної участi в управлiннi пiдприємством через механiзм реiнвестування прибуткiв, придбання частини акцiй за кордоном (але не контрольного пакета), внутрiшньо-фiрмових позик або внутрiшньофiрмової заборгованостi, а також через використання неакцiонерних форм (укладання субконтрактних угод, лiцензiйних угод, франчайзингу та iн.) [6, с. 56].
у 2000 р. — понад 3 трлн дол. Мета вивезення державного капiталу — значною мiрою створення сприятливiших умов для вивезення транснацiонального та iнших видiв недержавного капiталу. Зокрема, з його допомогою формується економiчна iнфраструктура. Важливою формою вивезення державного капiталу є державнi гарантiї для недержавних кредитiв. Тому державному капiталу бiльше властива форма кредитiв та субсидiй.
2. Мiжнародний рух позичкового капiталу
Мiжнародний кредит (МК) — це позика у грошовiй або товарнiй формi, яка надається кредитором однiєї країни позичальниковi iншої країни на умовах термiновостi, повернення, виплати вiдсоткiв.
З позицiї економiчної теорiї сутнiсть МК, його економiчний змiст — це вiдносини мiж суб'єктами МЕВ з приводу надання, використання та повернення позики.
Головною метою МК є отримання максимального прибутку у виглядi вiдсоткового або пiдприємницького прибутку.
Принципи МК: термiновiсть — кредити надаються на певний термiн; повернення — кредити, якi надаються, мають бути обов'язково поверненi кредиторам; платнiсть — за використання кредитiв необхiдно платити. На практицi це вiдсотки за кредит; забезпеченiсть — одержувач кредиту повинен мати гарантiї (матерiальнi (майно, нерухомiсть) i банкiвськi гарантiї); цiльовий характер — МК, як правило, надається для вирiшення конкретних документально обґрунтованих задач.
Суб'єкти МК: держава; фiрми (пiдприємства); банки; страховi компанiї; транснацiональнi компанiї (ТНК); державнi установи (мiнiстерства); мiжнароднi органiзацiї (МВФ, МБРР); група держав.
Основнi функцiї МК: забезпечення перерозподiлу фiнансових та матерiальних ресурсiв мiж країнами; сприяння бiльш ефективному використанню фiнансових та товарних ресурсiв; сприяння накопиченню фiнансових та матерiальних засобiв та їх рацiональному використанню; прискорення процесу реалiзацiї товарiв, розширення кордонiв мiжнародної торгiвлi; найважливiший метод конкурентної боротьби на свiтовому ринку; сприяння вирiшенню програм структурної перебудови економiки окремих країн; зниження платоспроможностi країн-позичальникiв та пiдвищення рiвня їхньої заборгованостi кредиторам [4, с. 17].
Основнi види МК:
За цiльовим призначенням: зв'язаний МК — кредит, який має чiтко визначений цiльовий характер, закрiплений у кредитнiй угодi. У свою чергу зв'язаний МК дiлиться на: комерцiйний — надається для купiвлi певних товарiв або здiйснення платежiв за послуги; iнвестицiйний — видiляється для будiвництва конкретних об'єктiв; фiнансовий МК — кредит, який не має строгого цiльового призначення i використовується на розсуд позичальника на будь-якi цiлi; емiсiя цiнних паперiв — особливий рiзновид МК, коли банки виступають як посередники мiж позичальниками та безпосереднiми кредиторами-iнвесторами, що розмiщують свої кошти у цiннi папери.
iз приватних та державних засобiв; кредит мiжнародних установ — кредит, який надається мiжнародними органiзацiями (МВФ, МБРР, ЄБРР).
За характером забезпечення: забезпечений МК — кредит, який надається пiд заставу товарно-матерiальних цiнностей, комерцiйних документiв; бланковий МК — кредит, який надається без гарантiй застави i комерцiйних документiв.
За термiнами: надкороткостроковий МК; короткостроковi — надаються на строк до 1 року; середньостроковi — надаються на строк вiд 1 до 5—7 рокiв; довгостроковi — надаються на строк понад 5—7 рокiв. У свiтовiй практицi в сучасних умовах переважають фiрмовi, банкiвськi, урядовi кредити.
покупця [1, с. 34].
Перед тим, як розглянути сутнiсть вексельного кредиту, необхiдно з'ясувати суть векселя.
Вексель — це письмове зобов'язання про виплату боргу. Вексель буває простий та перевiдний.
Простий вексель — це письмове зобов'язання про виплату боргу, який виписується та пiдписується боржником.
Перевiдний вексель — виписується та пiдписується кредитором i являє собою наказ боржниковi про виплату у вказаний термiн визначеної суми третiй особi — ремiтенту.
Тепер розглянемо суть вексельного кредиту.
Вексельний кредит передбачає, що експортер виставляє перевiдний вексель на iмпортера, який, отримавши комерцiйнi документи, оплачує вексель у вказаний у ньому термiн.
Умови дiї вексельного кредиту: термiн надання кредиту до 1 року — пiд сировину, матерiал; термiн надання кредиту до 3—7 рокiв — пiд машини, обладнання; постiйний кредит надається експортером iмпортеровi за наявностi стабiльних зв'язкiв мiж ними; вексельний кредит надається у товарнiй формi. Фiрмовий кредит (аванс покупця) полягає у кредитуваннi iмпортером експортера.
Умови фiрмового кредиту (аванс покупця): кредит надається у грошовiй формi; термiн кредиту вiд 3 до 7 рокiв; надається пiд купiвлю машин, обладнання, транспортнi засоби; обсяг кредиту 10—15 % вартостi контракту. Переваги фiрмового кредиту: незалежнiсть вiд державного регулювання кредитування експорту; невтручання державних органiв у комерцiйнi (кредитнi) угоди; розширення можливостей використання кредитних ресурсiв фiрм, компанiй.
який купується за готiвку; великий фiнансовий та комерцiйний ризик експортера та iмпортера; погiршення платоспроможностi кредитора.
Умови короткострокового банкiвського кредиту: надається у грошовiй формi; термiн надання кредиту — до 1 року; надається пiд заставу матерiальних цiнностей; надається пiд заставу товарних i платiжних документiв. Короткостроковий кредит використовується для фiнансування товарiв та послуг.
термiн дiї — 5—7 рокiв; надається у грошовiй формi [5, с. 75].
господарських об'єктiв; обсяг кредиту — до 85 % вартостi контракту; 15 % вартостi контракту кредитоодержувач повинен попередньо заплатити готiвкою.
Урядовi кредити надаються у виглядi урядових державних позик. Умови: надаються пiльговi кредити; надаються безвiдсотковi кредити; надаються кредити без повернення; термiн — декiлька десяткiв рокiв; надаються пiд конкретнi проекти економiчного розвитку окремих країн, на купiвлю товарiв.
капiталiв (СРПК).
3. Стратегiї входження транснацiональних кампанiй на ринки країн, що розвиваються
Можливiсть цiлеспрямованого варiювання значними виробничими ресурсами, їх внутрiшнього перерозподiлу, координацiї економiчної стратегiї i тактики пiдконтрольних господарських пiдроздiлiв.
Використання прихованих коштiв перерозподiлу ресурсiв, якi формально є виробниче необхiдним обмiном товарами i послугами, використання внутрiшньокооперацiйних цiн пiд час проведення розрахункiв, взаємне кредитування й страхування операцiй мiж фiлiями, розташованими в рiзних країнах. Процес такого внутрiшнього перерозподiлу за останнi два десятирiччя набув справдi гiгантських масштабiв: у валовому обсязi зовнiшньої торгiвлi свiту вiн становить приблизно 1/3.
Полегшення технологiчного трансферту та можливiсть реалiзацiї ряду iнновацiйних проектiв, адже концентрацiя i централiзацiя капiталiв, а також управлiння означає ще й концентрацiю технологiчного потенцiалу i можливiсть здiйснення централiзованого пiдприємницького управлiння ним. В умовах сучасного науково-технiчного прогресу це може мати вирiшальне значення з багатьох точок зору. Обсяг технологiчного трансферту, який здiйснюється корпорацiями, в загальному обсязi мiжнародного технологiчного трансферту свiту становить 2/3 [6, с. 58].
Трансакцiйна економiя, яка пов'язана з можливiстю економiї на витратах пiд час здiйснення складної багатоканальної процедури «горизонтальних» ринкових зв'язкiв — пошуку партнерiв, проведення переговорiв, а також на численних формальностях у випадках процедурних узгоджень та судово-правових розглядiв на етапi пiсляконтрактної iмплементацiї домовленостей. Інакше кажучи, йдеться про оптимiзацiю управлiння господарською дiяльнiстю через створення управлiнської вертикалi замiсть накладних горизонтальних контактiв.
І хоча альтернативнi витрати також можуть бути помiтними (йдеться про створення вiдомої адмiнiстративної, «вертикальної» управлiнської структури), небажанi наслiдки «бюрократизацiї» можуть значно перекриватися завдяки рацiоналiзацiї управлiння, диверсифiкацiї оптимiзацiї усього багаторiвневого господарсько-виробничого процесу.
Кращий доступ до ринкiв. Це — можливiсть подолання небажаних бар'єрiв, якi пов'язанi з протекцiонiстською полiтикою нацiональних держав, iз наявнiстю тарифних i нетарифних обмежень, а також забезпечення ряду iнших важливих з погляду iнтернацiональної пiдприємницької дiяльностi переваг; сприятливий доступ до ресурсiв.
Штучне створення додаткових переваг у конкурентнiй боротьбi. На практицi можуть використовуватися найрiзноманiтнiшi засоби монопольного впливу на ринки, формування попиту i використання монопольних за характером iнструментiв протидiї конкурентам.
Можливiсть оптимiзацiї ринково-конкурентної стратегiї: для одних господарських суб'єктiв поглинання (пасивна акцiя) може виявитися останнiм засобом, за допомогою якого можна уникнути фiнансового краху, для iнших — прагнення до концентрацiї фiнансових ресурсiв може вiдображати об'єктивну можливiсть своєрiдного страхування, кращого маневрування в умовах дiї в рiзних країнах рiзних митних ставок, податкових систем. Важливим фактором ринкової стратегiї є здатнiсть ТНК зменшувати ризики, диверсифiкуючи види економiчної дiяльностi та комбiнуючи засобами гарантiй (валютно-фiнансових, полiтичних тощо). Таким чином, сукупнiсть переваг органiзацiйно-управлiнської, ринково-конкурентної, технологiчно-iнновацiйної природи зумовлює кiлькiсне збiльшення ТНК як форми пiдприємницької дiяльностi, а також розширення поля їхнього господарювання. Цей процес не тiльки означає механiчний перерозподiл сфер ринкового контролю та економiчного «життєвого простору», а й серйознi наслiдки для всiєї системи мiжнародних економiчних вiдносин, умов здiйснення конкретних форм спiвробiтництва та пiдприємницької дiяльностi в нацiональному та глобальному масштабах [2, с. 61].
Оскiльки капiтал має свiй речовий змiст (засоби виробництва, грошi, iншi ресурси), то формування таких вiдносин здiйснюється за допомогою вивезення капiталу насамперед в пiдприємницькiй i грошовiй формi.
Якщо капiтал вивозять з бiльш розвинутої до менш розвинутої капiталiстичної країни, то цей процес супроводжується формуванням бiльш зрiлих вiдносин капiталiстичної власностi (а отже, й капiталу), бiльш досконалих форм виробничих вiдносин.
Таким чином вiдбувається процес iнтернацiоналiзацiї капiталу (економiчної власностi, заснованої на експлуатацiї тощо), тобто капiталiстичних виробничих вiдносин. Вивезення капiталу у докапiталiстичнi формацiї — загалом прогресивне явище. Таким його можна вважати i у випадку вивезення в країни СНД та Схiдної Європи в сучасних цивiлiзованих формах.
Головними суб'єктами вивезення капiталу на сучасному етапi є ТНК, держави та наддержавнi органи. Найважливiша кiнцева мета цього процесу — привласнення монопольне високих прибуткiв, а також отримання iнших вигод (полiтичних, вiйськових тощо).
Вивезення капiталу з урахуванням суспiльної форми 1 речового змiсту — процес вивезення за кордон транснацiональними корпорацiями, державами та мiжнародними фiнансово-кредитними органiзацiями вартостi у грошовiй або товарнiй формi з метою виробництва i привласнення монопольно високих прибуткiв, а також отримання iнших вигод.
На нижчiй стадiї розвитку капiталiзму (XVI — XIX ст.) переважало вивезення товарiв, а на вищiй — у XXІ ст. — вивезення капiталу. Воно зумовлене монополiзацiєю виробництва, виникненням i розвитком гiгантських монополiстичних (у тому числi олiгополiстичних) об'єднань, появою ТНК, якi накопичили величезнi прибутки й шукають шляхи їх найприбутковiшого вкладення.
Вивезення капiталу також зумовлюється дiєю закону нерiвномiрностi економiчного розвитку, зокрема нерiвномiрним розвитком окремих держав i регiонiв свiтового господарства. У країнi, яка перебуває на передових позицiях, швидше вiдбувається процес створення надлишкового капiталу, який може бути використаний всерединi країни, але якому намагаються знайти прибутковiше застосування.
На практицi це вiдсотки за кредит; забезпеченiсть — одержувач кредиту повинен мати гарантiї (матерiальнi (майно, нерухомiсть) i банкiвськi гарантiї); цiльовий характер — МК, як правило, надається для вирiшення конкретних документально обґрунтованих задач.
Суб'єкти МК: держава; фiрми (пiдприємства); банки; страховi компанiї; транснацiональнi компанiї (ТНК); державнi установи (мiнiстерства); мiжнароднi органiзацiї (МВФ, МБРР); група держав.
Трансакцiйна економiя, яка пов'язана з можливiстю економiї на витратах пiд час здiйснення складної багатоканальної процедури «горизонтальних» ринкових зв'язкiв — пошуку партнерiв, проведення переговорiв, а також на численних формальностях у випадках процедурних узгоджень та судово-правових розглядiв на етапi пiсляконтрактної iмплементацiї домовленостей. Інакше кажучи, йдеться про оптимiзацiю управлiння господарською дiяльнiстю через створення управлiнської вертикалi замiсть накладних горизонтальних контактiв.
Список використаних джерел
1. Дахно І. І. Мiжнародна економiка. — К.: МАУП, 2007. — 248c.
2. Дзюба С. Г., Подоприхiна І. Є. Мiжнародна економiка. — Донецьк: ТОВ "Юго-Восток", 2006. — 284 с.
3. Карпенко С. В., Карпенко О. А. Мiжнародна економiка. — К.: Унiверситет "Україна", 2007. — 252с.
4. Романишин С. Б., Сай Л. П., Когут У. І. Мiжнародна економiка. — Л.: Видавництво Нацiонального ун-ту "Львiвська полiтехнiка", 2007. — 96с.
5. Фiлiпенко А. С. Мiжнароднi економiчнi вiдносини: iсторiя. — К.: Либiдь, 2006. — 390с.
6. Школа І. М., Козменко В. М., Бабiнська О. В. Мiжнароднi економiчнi вiдносини. — Чернiвцi: Книги-ХХІ, 2007. — 544с.
| 
