Мiжнародне спiвробiтництво у боротьбi зi злочиннiстю
ПЛАН
2. Спiвробiтництво держав у галузi боротьби з мiжнародним тероризмом, iз незаконним захопленням цивiльних повiтряних суден, незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивiльної авiацiї (характеристика мiжнародних конвенцiй, що регулюють вiдносини у цiй сферi)
3. Інтерпол: структура, компетенцiя. Інтерпол i Україна
4. Мiжнароднi стандарти в галузi кримiнального судочинства, що стосуються захисту пiдозрюваних, обвинувачених, засуджених, та осiб, що потерпiли вiд злочину
5. Договори України з iншими країнами щодо правової допомоги в кримiнальних справах. Основнi види зобов’язань держав
6. Мiжнародний кримiнальний суд: структура, компетенцiя
У юридичнiй доктринi отримала визнання концепцiя, вiдповiдно до котрої серед багатьох правопорушень iснує окрема категорiя мiжнародних злочинiв та злочинiв мiжнародного характеру, що становлять велику суспiльну небезпеку. Правильне окреслення кола цих злочинiв, їх розрiзнення допоможе обрати ефективнi форми i методи боротьби з ними. Поняття мiжнародного злочину та злочину мiжнародного характеру дозволить визнати такими лише тi дiяння, якi є найбiльш небезпечними для мiжнародних вiдносин.
злочини проти миру, а саме: планування, пiдготовка, розв’язування чи ведення агресивної вiйни у порушення мiжнародних договорiв, угод чи запевнень або участь у спiльному планi чи змовi, якi спрямовуються на здiйснення будь-якої iз вищезазначених дiй;
воєннi злочини, а саме: порушення законiв чи звичаїв вiйни, в тому числi вбивства, тортури чи захоплення в рабство чи з iншою метою цивiльного населення окупованої територiї, вбивства чи тортури вiйськовополонених чи осiб, якi знаходяться в морi, вбивства заручникiв, пограбування суспiльної чи приватної власностi, безглуздi руйнування мiст i сiл, розорення, що не виправданi воєнною необхiднiстю, та iншi злочини;
злочини проти людства, а саме: вбивства, винищування, поневолення, заслання та iншi жорстокостi, вчиненi щодо цивiльного населення до чи пiд час вiйни, або переслiдування за полiтичними, расовими чи релiгiйними мотивами з метою здiйснення чи у зв’язку iз будь-яким злочином, що пiдпадає пiд юрисдикцiю трибуналу, незалежно вiд того, чи були цi дiї порушенням внутрiшнього права країни, де вони були вчиненi, чи нi.
Зазначена класифiкацiя мiжнародних злочинiв мала велике значення як перший документ мiжнародного кримiнального права, спрямований на захист миру i безпеки людства.
вчиненi iз намiром знищити, повнiстю або частково, яку-небудь нацiональну, етнiчну, расову чи релiгiйну групу як таку (ст. 2).
Документ вказував на можливi форми геноциду: вбивство членiв такої групи; заподiяння їм серйозних тiлесних ушкоджень або розумового розладу; навмисне створення життєвих умов, розрахованих на повне чи часткове фiзичне знищення групи; заходи, розрахованi на запобiгання дiтонародження в середовищi такої групи i насильницька передача дiтей iз однiєї людської групи в iншу.
Протиправними оголошувалися геноцид, змова з метою вчинення геноциду, пряме i публiчне пiдмовляння до вчинення злочину, а також замах i спiвучасть у ньому.
Конвенцiя передбачала розгляд кримiнальної справ про геноцид компетентним судом тiєї держави, на територiї якої був учинений злочин, а також можливiсть створення Мiжнародного кримiнального суду iз вiдповiдною юрисдикцiєю для розгляду конкретної справи.
Женевськими конвенцiями про захист жертв вiйни 1949 року та Додатковим протоколом І до них 1977 року було суттєво доповнено перелiк воєнних злочинiв та злочинiв проти людяностi.
В 1968 роцi Конвенцiя про незастосування строку давностi до воєнних злочинiв i злочинiв проти людства назвала серед мiжнародних злочинiв злочини проти людства, вигнання в результатi збройного нападу чи окупацiї, нелюдськi дiї, якi є наслiдком полiтики апартеїду, а також геноциду (ст. 1).
Генеральна Асамблея ООН у 1973 роцi прийняла Мiжнародну конвенцiю про запобiгання злочину апартеїду i покарання за нього, в якiй апартеїд було оголошено злочином проти людства, який створює серйозну загрозу мiжнародному миру i безпецi.
силою колонiального панування, рабство, геноцид, апартеїд та екоцид.
У 60-х роках ХХ столiття активно обговорювалось питання про розгляд екоциду i бiоциду як окремих мiжнародних злочинiв.
Використання засобiв негативного впливу на навколишнє середовище засуджується багатьма мiжнародними полiтико-правовими документами. Серед них можна назвати Протокол про заборону застосування на вiйнi ядушливих, отруйних та iнших подiбних газiв i бактерiологiчних засобiв 1925 року, Додатковий протокол І до Женевських конвенцiй про захист жертв вiйни 1949 року, Конвенцiю про заборону розробки, виробництва i накопичення запасiв бактерiологiчної (бiологiчної) i токсичної зброї i про їх знищення 1972 року, Конвенцiю про заборону воєнного чи будь-якого iншого ворожого використання засобiв впливу на природне середовище 1977 року, Конвенцiю про заборону чи обмеження застосування конкретних видiв звичайної зброї, якi можуть вважатися такими, що наносять надмiрне пошкодження чи мають невибiркову дiю, 1980 року.
мiжнародний злочин названо як навмисна i серйозна шкода навколишньому середовищу.
Екоцид передбачає непоправнi наслiдки для природного середовища, яке має велике значення для людства. Мiжнародна небезпека цього злочину проявляється i в тому, що його наслiдки не знають кордонiв, порушення екологiї в однiй державi виявляється в iнших. Тому боротьба з екоцидом має принципове значення для всього людства.
Останнiм часом виокремився такий самостiйний мiжнародний злочин як бiоцид. Вiн є спрямованим безпосередньо не проти навколишнього природного середовища, а проти людини. Бiоцид визначається як навмисне i масове знищення людей та iнших живих iстот, живої природи, живих органiзмiв, бiосфери за допомогою зброї масового знищення з метою досягнення воєнної переваги над противником i перемоги у збройному конфлiктi. Не випадково джерелом бiоциду є агресивна вiйна i збройнi конфлiкти, в процесi яких вiн може бути вчинений.
Бiоцид як мiжнародний злочин потрiбно вiдрiзняти вiд злочинного забруднення навколишнього природного середовища. Цi злочини, насамперед, вiдрiзняються за суб’єктами, адже накази про застосування бiологiчної зброї можуть виходити лише вiд керiвникiв держави та вищих посадових осiб. Іншими є також i способи вчинення бiоциду. Вони пов’язанi iз використанням такої вiйськової технiки, яка призначена для масового знищення живої сили i завдання шкоди здоров’ю людей.
колонiальне панування та iншi форми iноземного панування; геноцид; апартеїд; систематичнi i масовi порушення прав людини; виключно серйознi воєннi злочини; вербування, використання, фiнансування i навчання найманцiв; мiжнародний тероризм; незаконний обiг наркотичних засобiв; навмисна i серйозна шкода навколишньому середовищу.
людства, воєннi злочини i агресiю.
До злочинiв проти людства i воєнних злочинiв включено, зокрема, такi злочини проти цивiльних осiб як вбивство, винищування, поневолення, депортацiя, позбавлення волi, катування, рiзнi форми сексуального насильства; переслiдування будь-якої групи суспiльства за полiтичними, нацiональними, етнiчними, культурними, релiгiйними, статевими та iншими мотивами; насильницькi зникнення людей; апартеїд; iншi нелюдськi дiяння подiбного характеру.
Бiльше того, до воєнних злочинiв Статут Мiжнародного кримiнального суду вiднiс бiльше 50 рiзних складiв, якi порушують Женевськi конвенцiї 1949 року, закони та звичаї вiйни i можуть бути вчиненi пiд час збройних конфлiктiв мiжнародного i не мiжнародного характеру.
Деякi iз злочинiв мiжнародного характеру ще ранiше аналiзувались ученими як мiжнароднi, iншi з’явилися тiльки останнiм часом, окремi модифiкувалися, набули нових ознак.
Характерним для цих злочинiв є те, що вони посягають на мiждержавнi iнтереси, тобто мають мiжнародний характер. Очевидним є те, що проти злочинiв мiжнародного характеру жодна держава свiту не може самостiйно вести боротьбу в силу особливостей цих протиправних дiянь, що вчиняються на територiї рiзних країн. У багатьох випадках держави вже досягли згоди щодо спiвпрацi у боротьбi зi злочинами мiжнародного характеру шляхом укладення вiдповiдних мiжнародно-правових договорiв.
Детально та обґрунтовано визначив цю групу злочинiв І.І. Карпець. На його думку, це - дiяння, передбаченi мiжнародними угодами (конвенцiями), що не вiдносяться до злочинiв проти людства, але посягають на нормальнi вiдносини мiж державами, завдають шкоду мирному спiвробiтництву в рiзних галузях суспiльних вiдносин (економiчних, соцiально-культурних, майнових i т. п.), а також органiзацiям i громадянам, каранi або згiдно норм, встановлених у мiжнародних угодах (конвенцiях), ратифiкованих в установленому порядку, або згiдно норм нацiонального кримiнального законодавства згiдно з цими угодами.
Доречно звернути увагу на деякi особливостi злочинiв, що розглядаються:
По-перше, вiдповiдальнiсть за злочини мiжнародного характеру несуть фiзичнi особи.
По-друге, об’єктом злочинного посягання в даному випадку виступають нормальнi вiдносини, мiждержавне спiвробiтництво, права людини та iншi загальнолюдськi цiнностi.
По-третє, кримiнальна вiдповiдальнiсть за цi злочини мiжнародного характеру настає за нацiональними нормами кримiнального, кримiнально-процесуального i кримiнально-виконавчого законодавства.
Треба зауважити, що за своїм характером, ступенем небезпеки i змiстом злочини мiжнародного характеру є неоднорiдними. Цим пояснюється наявнiсть рiзних пiдходiв до перелiку та класифiкацiї таких дiянь.
Однiєю з перших найбiльш повно дослiдила злочини, що посягають на мiжнародний правопорядок, i щодо яких на той час були укладенi мiжнароднi угоди мiж державами, Л. Н. Галенська.
До таких злочинiв вона вiднесла: рабство, работоргiвлю, iнститути i звичаї, подiбнi їм; торгiвлю жiнками i дiтьми; фальшування монет; розповсюдження порнографiчних видань; незаконну торгiвлю i вживання наркотикiв; “пiратське” радiомовлення; пiратство; розрив чи пошкодження пiдводного кабелю; зiткнення морських суден i ненадання допомоги на морi; злочини, що вчиняються на борту повiтряного судна.
Дещо пiзнiше І.І. Карпець систематизував та видiлив чотири групи злочинiв мiжнародного характеру.
Перша – злочини, що завдають шкоди мирному спiвробiтництву i нормальному здiйсненню мiждержавних вiдносин. До них автор вiдносить тероризм i близькi до цього злочину склади, такi, як захоплення лiтакiв, незаконну радiотрансляцiю тощо.
спадщини народiв у найрiзноманiтнiших формах, контрабанду i нелегальну емiграцiю, розповсюдження i торгiвлю наркотиками, пiдробку грошей i цiнних паперiв та деякi iншi.
Третя група – це злочини, що завдають шкоди особi, приватнiй, державнiй власностi i моральним цiнностям. До них можна вiднести торгiвлю людьми, пiратство, розповсюдження порнографiї i деякi iншi злочини, щодо яких є мiжнароднi конвенцiї i угоди.
Четверта – iншi злочини мiжнародного характеру. До них можна вiднести злочини, вчиненi на борту повiтряного судна, розрив чи пошкодження пiдводного кабелю, зiткнення морських суден i ненадання допомоги на морi.
Останнiм часом перелiк злочинiв мiжнародного характеру поповнюється.
Державами свiту укладенi угоди, об’єктом яких стали мiждержавнi вiдносини щодо визначення деяких протиправних дiянь як злочинiв мiжнародного характеру. Держави спiвпрацюють у запобiганнi таких дiянь i покараннi за їх вчинення. Подiбнi угоди отримали широке поширення пiсля першої свiтової вiйни, але бiльшiсть iз них укладено пiсля другої свiтової вiйни. Важливо втiлювати в життя вже прийнятi мiжнародно-правовi норми в цiй галузi та проводити iмплементацiю основних положень таких мiжнародно-правових документiв у вiтчизняне законодавство України.
Україна, виконуючи свої мiжнароднi зобов’язання в галузi кримiнального права, внесла суттєвi змiни i доповнення до Кримiнального кодексу, який набрав чинностi з 1 вересня 2001 року.
Вперше до вiтчизняного Кримiнального кодексу було включено спецiальний роздiл “Злочини проти миру, безпеки людства та мiжнародного правопорядку”. Серед них визначенi склади таких мiжнародних злочинiв як пропаганда вiйни (ст. 436), планування, пiдготовка, розв’язування та ведення агресивної вiйни (ст. 437), порушення законiв та звичаїв вiйни (ст. 436), застосування зброї масового знищення (ст. 439), розроблення, виробництво, придбання, зберiгання, збут, транспортування зброї масового знищення (ст. 440), екоцид (ст. 441), геноцид (ст. 442) та деякi iншi.
2. Спiвробiтництво держав у галузi боротьби з мiжнародним тероризмом, iз незаконним захопленням цивiльних повiтряних суден, незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивiльної авiацiї (характеристика мiжнародних конвенцiй, що регулюють вiдносини у цiй сферi)
Перед загрозою зростання масштабiв тероризму та дедалi небезпечнiших засобiв i методiв, що до них вдаються терористи, особливого значення набуває спiвробiтництво держав у боротьбi з ним.
В результатi спiльних зусиль державам вдалося укласти низку мiжнародних угод, у яких дається юридичне визначення деяких видiв тероризму i передбачаються заходи боротьби з ними.
Однiєю з перших була укладена 29 квiтня 1958 року багатостороння Женевська конвенцiя про вiдкрите море, яка мiстила ряд статей про боротьбу з тероризмом у вiдкритому морi — пiратством.
Гаазька конвенцiя (16 грудня 1970 року) про боротьбу з незаконним захопленням повiтряних суден i Монреальська конвенцiя (23 вересня 1971 року) про боротьбу з незаконними дiями, спрямованими проти цивiльної авiацiї, регламентують спiвробiтництво держав у боротьбi проти терористичних актiв, що загрожують одному з найвразливiших засобiв пересування.
Вiдповiдно до Гаазької Конвенцiї будь-яка особаобличчя,лице на борту повiтряного судна, що знаходитьсяперебуває у польотi, яка:
незаконно, шляхом насильства або загрозипогрози застосуваннявживання насильства або шляхом будь-якої iншої форми залякування захоплюєзахвачує це повiтряне судно, або здiйснює над ним контроль, або намагаєтьсяпробує зробитивчинити будь-яку таку дiю, або єз'являється,являється спiвучасником особиобличчя,лиця, яка здiйснюєскоює,чинить або намагаєтьсяпробує вчинитивчинити будь-яку таку дiю скоює злочин.
Кожна договiрна Держава зобов'язуєтьсязобов'язав застосовувати у вiдношеннiставленнi такого злочину суворi заходи покараннянаказання.
Кожна договiрна Держава вживає такi заходи, якi можуть виявитися необхiдними, щоб встановити свою юрисдикцiю над таким злочином i будь-якими iншими актами насильства вiдносно пасажирiв або екiпажа, здiйснених злочинцем у зв'язку з таким злочином, в наступнихслiдуючих випадках:
b) коли повiтряне судно, на борту якого здiйснено злочин, здiйснюєскоює,чинить посадку на його територiї i злочинець ще знаходитьсяперебуває на борту;
якого знаходитьсяперебуває в цiй Державi.
Переконавшись, що обставини того вимагають, будь-яка договiрна Держава, на територiї якої знаходитьсяперебуває злочинець, береув'язнює,замикає,помiщає його пiд варту або вживає iншi заходи, що забезпечують його присутнiсть. Тримання пiд вартою i iншi заходи здiйснюються у вiдповiдностi iзiз законодавством такої Держави, алета можуть продовжуватисятривати тiлькилише протягом часу, необхiдного для того, щоб зробити карно-процесуальнiкримiнально-процесуальнi дiї або дiї по видачi.
Така Держава негайно проводитьвиробляє,справляє попереднє розслiдування фактiв.
Будь-якiй особiобличчю,лицю, що знаходитьсяперебуває пiд вартою надаєтьсяопиняється сприяння в негайному встановленнi контакту зiз найближчим вiдповiдним представником
Держави, громадянином якої вiн єз'являється,являється.
Коли Держава згiдно бере особуобличчя,лице пiд варту, вона негайно повiдомляє Державу реєстрацiї повiтряного судна, Державу громадянства затриманої особиобличчя,лиця i, якщо вона визнаєполiчить це доцiльним, будь-якi iншi зацiкавленi Держави про факт знаходження цiєї особиобличчя,лиця пiд вартою i про обставини, що послужили пiдставоюосновою,заснуванням для його затримання. Держава, яка проводитьвиробляє,справляє попереднє розслiдування, негайно повiдомляє про одержанiотриманi нею данi вищезазначенимвищезгаданим Державам i вказуєвказує, чи має намiр вона здiйснити юрисдикцiю.
справу своїм компетентним органам з метою кримiнального переслiдування. Цi органи приймають рiшення таким же чином, як i у випадку будь – якого злочину, у вiдповiдностi iз законодавством даної Держави.
Договiрнi Держави надаютьроблять,виявляють,чинять одна однiй найбiльш повнуцiлковиту правову допомогу у зв'язку з карно-процесуальнимикримiнально-процесуальними дiями, вчиненими вiдносно такого злочину i iнших актiв, згаданих в Конвенцiї. У всiх випадках застосовується законодавство Держави, до якої звернене прохання.
Вiдповiдно до Монреальської конвенцiї будь – яка особа вчинює злочин, якщо вона незаконно та умисно:
а) вчинює акт насильства у вiдношеннi особи, що знаходитьсяперебуває на борту повiтряного судна у польотi, якщо такий акт може загрожуватипогрожувати безпецi цього повiтряного судна; або
b) руйнує повiтряне судно, що знаходитьсяперебуває в експлуатацiї, або заподiюєспричиняє цьому повiтряному судну пошкодженняушкодження, яке виводить його зiз ладустрою,буд або може загрожуватипогрожувати його безпецi у польотi; або
с) помiщає або здiйснюєскоює,чинить дiї, що приводятьпризводять,наводять до розмiщенняпомешкання на повiтряне судно, що знаходитьсяперебуває в експлуатацiї, яким би то не було способом, пристрiйустрiй або речовину, яка виводить його з ладу або заподiятиспричинити йому пошкодженняушкодження, яке може загрожуватипогрожувати його безпеки у польотi; або
е) повiдомляє свiдомо помилковi вiдомостi, створюючи тим самим загрозупогрозу безпецi повiтряного судна у польотi.
14 грудня 1973 року була прийнята Конвенцiя про запобiгання i покарання злочинiв проти осiб, що користуються мiжнародним захистом, у тому числi дипломатичних агентiв.
26 сiчня 1977 року в Страсбурзi, пiсля детального обговорення питання в органах Європейської ради, була пiдписана конвенцiя про боротьбу з тероризмом. При Органiзацiї Об’єднаних Нацiй з 1973 року дiє спецiальний комiтет з тероризму, який працює, в основному, у трьох напрямках:
— вироблення та узгодження правових норм; пiдготовка мiжнародних договорiв i конвенцiй;
— розробка заходiв боротьби з тероризмом.
3. Інтерпол: структура, компетенцiя. Інтерпол i Україна
Всесвiтнiй конгрес полiцiї, який вiдбувся в Австрiї, 7 вересня 1923 року затвердив постiйно дiючу органiзацiю – Мiжнародну комiсiю кримiнальної полiцiї - i прийняв її статут. Її резиденцiєю став Вiдень. Спочатку в комiсiї було 28 членiв, в 1925 р. – 37 офiцiйних членiв вiд 20 держав. В 1938 р. в складi комiсiї було вже 34 країни.
Мiжнародне спiвробiтництво полiцiї рiзних країн будувалося за такою схемою: мiсцевi органи полiцiї – нацiональний полiцейський центр – мiжнародне полiцейське бюро, яке дiяло на подобi полiцейських центрiв в країнах, але тiльки в мiжнародному масштабi.
роцi.
Новий статут закрiпив нову назву органiзацiї – Мiжнародна органiзацiя кримiнальної полiцiї (Інтерпол). Мiсцем перебування органiзацiї є Францiя. Вiдповiдно до статуту, метою Інтерполу є: забезпечувати i розвивати широке взаємне спiвробiтництво всiх органiв (установ) кримiнальної полiцiї в межах iснуючого законодавства країн i в дусi Загальної декларацiї прав людини; створювати i розвивати установи, якi можуть успiшно сприяти попередженню i боротьбi iз загальною кримiнальною злочиннiстю.
Інтерпол включає: Генеральну Асамблею, Виконавчий комiтет, Генеральний секретарiат, Нацiональне центральне бюро, Радникiв.
Генеральна Асамблея є вищим органом Органiзацiї. Кожен член органiзацiї може бути представлений в нiй одним або декiлькома делегатами. Але делегацiя кожної країни повинна мати тiльки одного керiвника, який призначається компетентним керiвним органом цiєї країни. До функцiй Генеральної Асамблеї належать:
виконувати зобов’язання, передбаченi Статутом;
розглядати i затверджувати загальний план роботи, який подається Генеральним секретарем на наступний рiк;
встановлювати iншi необхiднi правила;
вибирати осiб для виконання функцiй, передбачених Статутом;
приймати рiшення i давати рекомендацiї Членам органiзацiї з питань, якi входять в її компетенцiю;
визначати фiнансову полiтику органiзацiї;
розглядати i схвалювати угоди з iншими органiзацiями.
Виконавчий комiтет складається з Президента Органiзацiї, трьох Вiце-Президентiв i 9 делегатiв.
Генеральна Асамблея вибирає з числа своїх делегатiв Президента (на 4 роки) i трьох Вiце-Президентiв (на 3 роки).
Президент Органiзацiї:
головує на сесiях Генеральної Асамблеї i Виконавчого комiтету i керує дебатами;
здiйснює контроль за тим, щоб дiяльнiсть Органiзацiї вiдповiдала рiшенням Генеральної Асамблеї i Виконавчого комiтету;
пiдтримує постiйний зв’язок з Генеральним секретарем Органiзацiї.
Виконавчий комiтет:
готує повiстку для сесiй Генеральної Асамблеї;
представляє Генеральнiй Асамблеї план роботи i пропозицiї, якi вважає доцiльними;
користується всiма повноваженнями, якi делегує йому Асамблея.
Постiйно дiючi служби Органiзацiї складають її Генеральний секретарiат.
Генеральний секретарiат:
проводить в життя рiшення Генеральної Асамблеї i Виконавчого комiтету;
дiє як мiжнародний центр по боротьбi з загальною злочиннiстю;
забезпечує ефективне адмiнiстративне керiвництво дiяльнiстю Органiзацiї;
пiдтримує зв’язки з нацiональними та мiжнародними органами;
готує необхiднi публiкацiї та iн.
Генеральний секретарiат складається з Генерального секретаря, спецiалiстiв та адмiнiстративного персоналу. Кандидатура Генерального секретаря пропонується Виконавчим комiтетом i затверджується Генеральною Асамблеєю строком на 5 рокiв.
З наукових питань Органiзацiя може консультуватися з Радниками. Радники
призначаються Виконавчим комiтетом строком на 3 роки з числа вiдомих на мiжнародному рiвнi осiб у тiй сферi дiяльностi, яка цiкавить Органiзацiю.
В 1990 роцi в складi Інтерполу перебувала 151 країна.
Нацiональне центральне бюро Інтерполу (Укрбюро Інтерполу) представляє
Україну в Інтерполi та є центром координацiї взаємодiї правоохоронних органiв країни з компетентними органами зарубiжних країн щодо ведення боротьби iз злочиннiстю, що має транснацiональний характер або виходить за межi країни.
Повноваження Укрбюро Інтерполу покладаються на МВС, в рамках якого створюється робочий апарат Бюро.
Основними завданнями Укрбюро Інтерполу є:
координацiя дiяльностi правоохоронних органiв країни у боротьбi зi злочиннiстю, що має транснацiональний характер або виходить за межi країни;
оцiнка рiвня поширення в Українi злочинностi, що має транснацiональний характер, i загрози злочинної дiяльностi громадян України за кордоном.
Для визначення науково обґрунтованої державної протизлочинної полiтики та розроблення рекомендацiй i пропозицiй щодо боротьби iз злочиннiстю, що має транснацiональний характер або виходить за межi країни, Укрбюро Інтерполу може звертатись до радникiв, якi виконують виключно консультацiйнi функцiї на договiрних засадах.
Склад радникiв визначається МВС за погодженням з Мiнюстом i Службою безпеки.
Робочий апарат Укрбюро Інтерполу є самостiйним структурним пiдроздiлом центрального апарату МВС, його очолює керiвник, який призначається наказом МВС. Структура i штати робочого апарату затверджуються Мiнiстром внутрiшнiх справ.
4.
Мiжнароднi стандарти в галузi кримiнального судочинства, що стосуються захисту пiдозрюваних, обвинувачених, засуджених, та осiб, що потерпiли вiд злочину
Такi стандарти – необхiдний рiвень вимог, що визнається мiжнародним спiвтовариствомспiлкою, пред'являється до здiйснення прав людини при попередньому розслiдуваннi i судовому розглядi кримiнальних справ, а також виконаннi кримiнальнихкарних покараньнаказань.
Цi вимоги зафiксованi в деяких статтях Загальної декларацiї прав людини 1948 р., Мiжнародному пактi про цивiльнiгромадянськi i полiтичнi права 1966 р., а також в спецiально прийнятих в цих цiлях мiжнародних документах – Конвенцiї протисупроти тортур i iнших жорстоких, нелюдяних або принижуючих гiднiстьчесноту,достоїнство видiв поводженнязвертання,ставлення,обiгу i покараннянаказання 1984 г.; Мiнiмальних стандартних правилах поводження з ув’язненими (прийнятих Конгресом ООН з попередженняпопереджувати,запобiгання злочинностi i правопорушниками 30 серпня 1955 р. i схвалених Економiчною i Соцiальною Радоюпорадою ООН в його резолюцiях вiд 31 липня 1957 р., вiд 13 травня 1977 р. i 25 травня 1984 р.), Зведеннiсклепiннi,зводi принципiв захисту всiх осiбоблич,лиць, що пiддаються затриманню або ув’язненнюукладенню,ув'язненню в якiй би то не було формi (затверджених резолюцiєю Генеральної Асамблеї ООН вiд 9 грудня 1988 р.); Стандартних мiнiмальних правилах ООН вiдносно осiбоблич,лиць, не пов'язаних з тюремним ув’язненнямукладенням,ув'язненням (Токiйськi правила 1990 р.); Мiнiмальних стандартних правилах ООН, що стосуються вiдправлення правосуддя вiдносно неповнолiтнiх (Пекiнськi правила, затвердженi резолюцiєю Генеральної Асамблеї ООН вiд 10 грудня 1985 р.); Правилах ООН, що стосуються захисту неповнолiтнiх, позбавлених свободи (прийнятих Конгресом ООН з попередженняпопереджувати,запобiгання злочинностi i поводження з правопорушниками 14 грудня 1990 р.); Конвенцiї про захист прав людини i основних свобод i iншi документи Радипоради Європи.
конкретизує права арештованого i затриманого. Вони полягають в наступномуслiдуючому.
в кримiнальномукарному злочинi особаобличчя,лице в термiновомустроковому порядкуладi доставляється до суддi або iншого посадовця, якому згiдно iз законом належить право здiйснювати судову владу, i має право на судовий розгляд протягом розумного термiну або на звiльненнявизволення. У мiжнародному пактi сформульованi наступнiслiдуючi гарантiї права обвинуваченого на справедливий розгляд пред'явленого йому кримiнальногокарного звинувачення:
а) бути в термiновомустроковому порядкуладi i детально повiдомленим на мовiязицi, яку вiн розумiє, про характервдачу i пiдставуоснову,заснування пред'явленого йому кримiнальногокарного звинувачення;
в) бути судимим без невиправданої затримки;
випадкув будь-якому разi, коли iнтереси правосуддя того вимагають, безоплатно для нього в будь-якому такому випадку, коли ув,бiля нього немає достатнiх коштiв для оплати цього захисника;
д) допитувати тих, що свiдчать протисупроти нього свiдкiвочевидцiв або мати право на те, щоб цi свiдкиочевидцi були допитанi, i мати право на виклик i допит його свiдкiвочевидцiв на тих же умовах, якi iснують для свiдкiвочевидцiв, що свiдчать протисупроти нього;
ж) не бути примушуванимзмушувати,силуваним до надання свiдчень протисупроти самого себе або до визнаннязiзнання себе винним.
Вiдносно неповнолiтнiх процес повинен бути такий, щоб враховувалися їх вiк i бажанiсть сприяння їх перевихованню.
Кожен, хто засудженийосуджений за який-небудь злочин, має право на те, щоб його засудженняосуд i вирок були переглянутi вищестоящою судовою iнстанцiєю згiдно закону.
На європейському рiвнi мiжнароднi стандарти в областi правосуддя i виконання покараньнаказань зафiксованi в Конвенцiї Радипоради Європи про захист прав людини i основних свобод 1950 р. i одинадцяти Протоколах до неї, прийнятому в подальшiнаступнi роки.
Мiжнародний пакт про цивiльнiгромадянськi i полiтичнi права проголошує, що нiхто не повинен пiддаватися тортурам або жорстоким, нелюдяним або таким, що принижує його гiднiстьчесноту,достоїнство поводженнюзвертанню,ставленню,обiгу або покараннюнаказанню. Це положеннястановище конкретизоване в спецiальнiй Конвенцiї протисупроти тортур та iнших жорстоких, нелюдяних або принижуючих гiднiстьчесноту,достоїнство видiв поводженнязвертання,ставлення,обiгу i покараннянаказання вiд 10 грудня 1984 р.
Вiдповiдно до Конвенцiї кожна держава-учасник зобов'язана вжити ефективних законодавчих, адмiнiстративних, судових i iнших заходiв для попередженняпопереджувати,запобiгання актiв тортур на будь-якiй територiї, що знаходитьсяперебуває пiд його юрисдикцiєю. При цьому нiякiжоднi обставини, наскiльки винятковими вони б не були (стан вiйни або її загрозапогроза, внутрiшня полiтична нестабiльнiсть або будь-який iнший надзвичайний станстановище), не можуть служити виправданнямзахистом тортур. Не може служити їх виправданнямзахистом i наказ вищестоящого начальства або державної влади.
Мiнiмальнi стандартнi правила поводження з ув’язненими конкретизують реалiзацiю прав ув’язнених, зафiксованих в Мiжнародному пактi, i призначенi для того, щоб на основi загальновизнанихзагальнопризнаних досягнень сучасної правової думкигадки i з урахуваннямз врахуванням основних елементiв найбiльш задовiльних iснуючих пенiтенцiарних систем викласти те, що звичайно вважається за правильне з принципової i практичної точок зору у областi поводження з ув’язненими. Вони дiляться на загальнозастосовнi правила, вживанi до всiх категорiй ув’язнених незалежно вiд того, чи знаходятьсяперебувають останнi в ув'язненнi у кримiнальнiй або цивiльнiй справi i чи знаходятьсяперебувають вони тiлькилише пiд слiдством чи ж засудженiосудженi, включаючи ув’язнених, «заходiв безпеки» або виправних заходiв, призначених суддею, що єз'являються,являються предметом, i правила, вживанi до особливих категорiй ув’язнених (тобто iндивiдуальнi правила). У основi перших лежить проголошений в них основний принцип неприпустимостiнедопустимостi якої-небудь дискримiнацiї ув’язнених за ознакою раси, кольоруцвiту шкiри, статiстатi, мовиязика, релiгiйних, полiтичних i iнших переконань, нацiонального або соцiального походження, майнового положеннястановища, сiмейногородинного походження або соцiального положеннястановища.
Зведеннясклепiння,звiд принципiв захисту всiх осiбоблич,лиць, що пiддаються затриманню або ув’язненнюукладенню,ув'язненню в якiй би то не було формi, пiдкреслює, що всi затриманiув'язненi мають право на гуманне зверненнязвертання,ставлення,обiг i пошануповагу гiдностiчесноти,достоїнства, властивої людськiй особiособистостi. В порiвняннi з Мiнiмальними стандартними правилами поводження з ув’язненими Зведеннясклепiння,звiд конкретизує: права ув’язнених жiнок, особливо вагiтних i годуючих матерiв, дiтей, пiдлiткiв, старих, хворих або iнвалiдiв; права всiх ув’язнених на отриманняздобуття юридичної допомоги, у тому числi i вiд його адвоката, i багато iнших прав, пов'язаних iз знаходженням в пенiтенцiарнiй установi.
На європейському рiвнi вимоги Мiнiмальних стандартних правил поводження з ув’язненими конкретизованi в Європейських пенiтенцiарних правилах 1987 р. – Додатку до Рекомендацiї Комiтету Мiнiстрiв державам – членам Радипоради Європи щодовiдносно Європейських пенiтенцiарних правил, а також в записцi, Поясненнях, до них. У цих документах достатньодосить детально регламентуються рiзнi аспекти виконання покараннянаказання у виглядi позбавлення волi.
Так, пiдслiднi або пiдсуднi мають право негайно повiдомити свою сiм'ю про своє затримання, i їм надаються всi можливостiспроможностi для спiлкування зiз сiм'єю, друзями i особамиобличчями,лицями, контакти зiз якими представляютьуявляють для них законний iнтерес. Їм також повиннi надаватися побачення з цими особами в гiдних умовах пiд спостереженням i при деяких обмеженнях, необхiдних для здiйснення правосуддя, безпеки i пiдтримки порядкуладу в мiсцях позбавлення волi.
Пiдсудним або пiдслiдним надається можливiстьспроможнiсть користуватися окремою камерою, за винятком обставин, якi роблятьчинять це небажаним. Їм дозволено носити власний одяг, набуватипридбавати книг, газет, письмового приладдя, одержуватиотримувати медичну допомогу вiд свого лiкуючого зубного лiкарялiкарки, якщо єнаявний пiдставиоснови,заснування для такого прохання. Їм пропонується, в мiру можливостi, працюватипрацювати, алета їх не можна примушуватизмушувати,силувати до цього.
Мiнiмальнi стандартнi правила ООН, що стосуються здiйснення правосуддя вiдносно неповнолiтнiх (Пекiнськi правила) i Правила ООН, що стосуються захисту неповнолiтнiх, позбавлених свободи, конкретизують загальновживанi правила змiстувмiсту,утримання ув’язнених i поводження з ними з урахуваннямз врахуванням соцiально-психологiчних особливостей неповнолiтнiх засудженихосуджених, тобто з урахуваннямз врахуванням їх вiку, статiстатi i особиособистостi, а також iнтересiв їх повноцiнного розвитку, i виходячи з того, що метоюцiллю перебування неповнолiтнiх в пенiтенцiарних установах єз'являється,являється виховна робота зiз ними, що припускаєпередбачає забезпечення опiки над ними i їх захисту, освiтиутворення i професiйної пiдготовки з метою наданнявиявлення допомоги для виконання ними в майбутньому соцiально корисної i плiдної ролi в суспiльствiтовариствi.
На європейському рiвнi мiжнароднi стандарти вiдносно виконання покараньнаказань, не пов'язаних з позбавленням волi, зафiксованi в наступнихслiдуючих документах Радипоради Європи: Європейської конвенцiї про нагляд за умовно засудженимиосудженими або умовно звiльненимивизволеними правопорушниками 1964 р. i резолюцiї Комiтету Мiнiстрiв Радипоради Європи про деякi заходи покараннянаказання, альтернативнi позбавленню волi. Перша направленаспрямована на здiйснення договiрними сторонами взаємностi, необхiдної для соцiальної реабiлiтацiї правопорушникiв. Ця допомога виявлятиметьсяопинятиметься у формi нагляду, метоюцiллю якого єз'являється,являється сприяння хорошiйдобрiй поведiнцi i адаптацiї до соцiального життя цих правопорушникiв, а також спостереження за їх поведiнкою.
Резолюцiя Комiтету Мiнiстрiв Радипоради Європи, слiдуючипрямуючи тенденцiї уникнути, по можливостi, виголошення вирокiв, пов'язаних з позбавленням волi, рекомендує урядам країн-учасниць: проаналiзувати своє законодавство усунути юридичнi перешкоди впровадженню заходiв покараннянаказання, альтернативних ув’язненнюукладенню,ув'язненню; вивчати новi методи застосуваннявживання випробувального термiну; забезпечити ширше застосуваннявживання штрафiв i заходiв по забезпеченню адекватностi штрафу, що накладається, матерiальному станустановищу караного; розглянутирозгледiти доцiльнiсть застосуваннявживання вiдстроченнявiдстрочки вироку, щоб вживанi санкцiї брали до уваги поведiнку злочинця пiсляпотiм засудженняосуду; розглянутирозгледiти переваги покараннянаказання у виглядi суспiльнихгромадських робiт як альтернативи позбавлення волi; iнформувати громадську думку щодовiдносно переваг альтернативних заходiв покараннянаказання, щоб забезпечити сприйняття цих заходiв громадською думкою, i деякi iншi заходи.
5.
Екстрадицiя: пiдстави та порядок здiйснення
Видачею є оснований на мiжнародних договорах i загальновизнаних принципах мiжнародного права акт процесуальної взаємодiї держав, який полягає в переданнi звинуваченого або засудженого державою, на територiї якої вiн перебуває, державi, яка вимагає його передання на її територiї видавана особа скоїла злочин або є її громадянином, чи державi, потерпiлiй вiд злочину, для притягнення звинувачуваного (засудженого) до кримiнальної вiдповiдальностi або для виконання вироку.
Видiляють такi види видачi:
- тимчасова (до 3 мiсяцiв — ст. 64 Мiнської конвенцiї);
- вiдстрочена (умовна) (ст. 19 Конвенцiї про видачу правопорушникiв);
- повторна (ст. 68 Мiнської конвенцiї).
Суб’єктами видачi, тобто особами, якi можуть бути виданi, є: пiдозрюваний, звинувачений, пiдсудний або вiдповiднi їм за процесуальним статусом законодавства iноземної держави iншi особи, щодо яких ведеться кримiнальна справа.
- нормативно-правовi пiдстави: наявнiсть мiжнародного договору; наявнiсть вiдповiдних положень нацiонального законодавства про видачу; наявнiсть кримiнальної юрисдикцiї держави, яка подала запит;
- екстрадицiйнiсть злочину, яка може визначатися за такими критерiями: шляхом перелiку складiв злочинiв у мiжнародних договорах про видачу; за критерiєм суворостi кримiнально-правових санкцiй (п. 2 ст. 56 Мiнської конвенцiї; п. 1 ст. 2 Конвенцiї про видачу правопорушникiв — видача допускається за злочини, за якi передбачено як вид покарання позбавлення волi термiном не менше нiж 1 рiк); подвiйна осуднiсть (подвiйна кримiнальнiсть), дiяння, що спричиняє видачу, має бути кримiнальним як за законодавством запитуваної, так i за законодавством держави.
Процесуальним приводом для видачi є вимога про видачу (доручення) i пiдтверджуючi документи.
Цiлi ресоцiалiзацiї засуджених осiб i зменшення витрат, пов’язаних iз притягненням особи до кримiнальної вiдповiдальностi, вимагають, щоб iноземцям, позбавленим волi у зв’язку зi скоєнням злочину, була надана можливiсть вiдбувати призначене їм покарання в їхньому суспiльствi, i ця мета може бути найкращим чином досягнута шляхом передання в країни їхнього громадянства. Законом вiд 22. 09. 95 Україна приєдналася до Конвенцiї про передання засуджених осiб, прийняту в Страсбурзi 21. 03. 83.
- держава винесення вироку, тобто держава, в якiй був ухвалений вирок особi, яка може бути або вже була передана;
- держава виконання вироку — держава, в яку засуджена особа може бути або вже була передана для вiдбування покарання;
- засуджена особа, яка може бути або вже була передана.
Вiдповiдно до п. 2 ст. 2 цiєї конвенцiї «особа, засуджена на територiї однiєї Сторони, може бути передана на територiю iншої Сторони згiдно з положеннями цiєї Конвенцiї для вiдбування призначеного їй покарання. З цiєю метою засуджена особа може висловити державi винесення вироку або державi виконання вироку своє побажання бути переданою вiдповiдно до цiєї Конвенцiї».
Із запитом про передання засудженої особи може звертатися як держава винесення вироку, так i держава виконання вироку.
6.
Договори України з iншими країнами щодо правової допомоги в кримiнальних справах. Основнi види зобов’язань держав
Спiвробiтництво держав у кримiнальнiй сферi здiйснюється задля досягнення цiлей правосуддя. Воно може iснувати як на стадiї розслiдування i розгляду кримiнальної справи, так i пiсля набрання законної сили рiшенням (вироком) суду i має багато аспектiв.
1) надання правової допомоги у кримiнальних справах, яка полягає у проведеннi процесуальних дiй, оскiльки пiд час розслiдування i судового розгляду кримiнальних справ часто виникає потреба у збираннi за кордоном доказiв шляхом допиту обвинувачених, потерпiлих, свiдкiв, експертiв, проведення обшуку, експертиз, судового огляду, вилучення та передачi предметiв, вручення та пересилання документiв тощо;
4) арешт, пошук та конфiскацiя доходiв, отриманих злочинним шляхом (де держави, зокрема, зобов’язуються надавати допомогу у проведеннi розслiдування та вживати тимчасовi заходи: заморожувати банкiвськi рахунки, накладати арешт на власнiсть; конфiскувати засоби i доходи, отриманi злочинним шляхом тощо.
Правовою пiдставою для такого спiвробiтництва є двостороннi та багатостороннi мiжнароднi договори України, згода на обов’язковiсть яких надана Верховною Радою України.
Серед багатостороннiх мiжнародних договорiв слiд вiдзначити європейськi конвенцiї з питань кримiнального судочинства - Європейську конвенцiю про взаємну допомогу у кримiнальних справах з додатковим протоколом до неї, Європейську конвенцiю про видачу правопорушникiв з двома додатковими протоколами до неї, Європейську конвенцiю про передачу провадження у кримiнальних справах, Конвенцiю про передачу засуджених осiб та Протокол до неї, Європейську конвенцiю про нагляд за умовно засудженими або умовно звiльненими особами, Конвенцiю про вiдмивання, пошук, арешт та конфiскацiю доходiв, отриманих злочинним шляхом та Європейську конвенцiю про мiжнародну дiйснiсть кримiнальних вирокiв.
року.
Застосування багатостороннiх мiжнародних договорiв передбачає дотримання одноманiтної схеми спiвробiтництва правоохоронних та судових органiв у вiдносинах з усiма державами, що є стороною вiдповiдного договору.
Двостороннi мiжнароднi договори про правову допомогу у кримiнальних справах включають у себе весь комплекс питань, пов’язаних зi спiвробiтництвом компетентних органiв у кримiнальних справах. Практика укладення таких договорiв була започаткована за часiв Радянського Союзу, деякi з договорiв того часу залишаються чинними i на сьогоднiшнiй день.
Останнiм часом практика щодо укладення мiжнародних договорiв йде шляхом укладення мiжнародних договорiв з окремих видiв правової допомоги: про правову допомогу у кримiнальних справах, про видачу правопорушникiв, про передачу засуджених осiб.
Україною укладенi наступнi двостороннi мiжнароднi договори про правову допомогу:
- Договiр мiж Україною i Соцiалiстичною Республiкою В'єтнам про правову допомогу i правовi вiдносини в цивiльних i кримiнальних справах вiд 06. 04. 2000р.;
- Договiр мiж Україною та Республiкою Грузiя про правову допомогу та правовi вiдносини у цивiльних та кримiнальних справах вiд 09. 01. 1995р.;
- Договiр мiж Україною та Естонською Республiкою про правову допомогу та правовi вiдносини у цивiльних та кримiнальних справах вiд 15. 02. 1995р.;
- Договiр мiж Україною та Латвiйською Республiкою про правову допомогу та правовi вiдносини у цивiльних, сiмейних, трудових та кримiнальних справах вiд 23. 05. 1995р.;
- Договiр мiж Україною та Литовською Республiкою про правову допомогу та правовi вiдносини у цивiльних, сiмейних i кримiнальних справах вiд 07. 07. 1993р.;
- Договiр мiж Україною i Республiкою Молдова про правову допомогу та правовi вiдносини у цивiльних i кримiнальних справах вiд 13. 12. 1993р.;
- Договiр мiж Україною i Республiкою Польща про правову допомогу та правовi вiдносини у цивiльних i кримiнальних справах вiд 24. 05. 1993р.;
- Конвенцiя про правову допомогу та правовi вiдносини в цивiльних, сiмейних та кримiнальних справах вiд 22. 01. 1993 р.
7.
Мiжнародний кримiнальний суд: структура, компетенцiя
У липнi 1998 року в Римi 120 держав—членiв Органiзацiї Об'єднаних Нацiй уклали договiр для заснування вперше за всю iсторiю постiйного Мiжнародного кримiнального суду. Цей договiр набрав чинностi 1 липня 2002 року, через 60 днiв пiсля того, як 60 держав ратифiкували або приєдналися до Римського статуту Мiжнародного кримiнального суду. МКС покликаний був покласти край системi "одноразових" судiв, що розглядали справи про вiйськовi злочини, зокрема, спецiальних трибуналiв, заснованих для розслiдування подiй у колишнiй Югославiї i геноциду в Руандi.
трибуналами по колишнiй Югославiї i Руандi, якi є тимчасовими органами i створенi для розгляду конкретних ситуацiй. Всi цi органи правосуддя ООН, окрiм руандiйського трибуналу, розташованi в Гаазi, однак завдання i цiлi у них рiзнi.
Станом на серпень 2006 року юрисдикцiю МКС визнали 102 країни, зокрема бiльшiсть європейських країн Проте свої пiдписи пiд договором про створення Суду вiдкликали США та Ізраїль, якi побоюються переслiдування своїх солдатiв. Ще два члени Ради безпеки ООН — Росiя i Китай — також утрималися вiд участi в роботi Суду.
Компетенцiя МКС поширюється на всi найбiльш тяжкi мiжнароднi злочини, вчиненi пiсля 1 липня 2002 року (дати набрання чинностi Римським статутом). У березнi та червнi 2003 року були приведенi до присяги першi суддi i прокурор.
1 ст. 33 Уставу ООН названi мирнi засоби врегулювання мiжнародних спорiв, одним з яких є судовий розгляд, а саме Мiжнародним судом, що постiйно функцiонує.
Усi члени ООН одночасно є учасниками Статуту Суду, а не члени ООН можуть стати такими учасниками на умовах, що визначаються Генеральною Асамблеєю ООН за рекомендацiєю Ради Безпеки (ст. 13 Уставу ООН). Суд вiдкритий для кожної окремої справи i для держав-неучасниць на умовах, що визначаються Радою Безпеки (ст. 35 Статуту).
Мiжнародний суд складається з п'ятнадцяти чоловiк, якi утворюють колегiю незалежних суддiв, обраних незалежно вiд їх громадянства з числа осiб високих моральних якостей, та задовольняють вимогам, що пред'являються до їх країн для призначення на вищi судовi посади, або якi є юристами з визнаним авторитетом в галузi мiжнародного права (статтi 2, 3 Статуту). Кандидати в члени Суду висуваються в кожнiй державi так званими «нацiональними групами», якi складаються з членiв Постiйної палати Третейського суду. Якщо та або iнша держава не бере участi в Палатi, то вона утворює нацiональну групу спецiально для висування кандидатiв у члени Мiжнародного суду. Члени Суду обираються Генеральною Асамблеєю i Радою Безпеки з числа осiб, занесених до списку за пропозицiєю нацiональних груп Постiйної палати третейського суду.
Усi держави-члени i не члени ООН перебувають в однакових умовах при висуненнi кандидатiв у суддi та при їх обраннi.
Суд обирає Голову i Вiце-голову на три роки з правом їх переобрання. Вибори вiдбуваються таємним голосуванням на пiдставi принципу абсолютної бiльшостi. Якщо Голова є громадянином держави-сторони у справi, що розглядається судом, вiн поступається головуванням. Таке ж правило застосовується як до Вiце-голови, так i до того з членiв Суду, який буде покликаний здiйснювати функцiї Голови. Крiм п'ятнадцяти членiв Суду, при розглядi окремих справ можуть брати участь так званi суддi ad hoc, тобто тi, якi обираються згiдно iз ст. 31 Статуту за вибором держави-сторони у спорi, якщо вона не представлена у Судi.
Суддi ad hoc не є постiйними членами Суду i беруть участь у засiданнi лише у конкретних справах, для розгляду яких вони призначенi.
Суд може також запросити асесорiв для участi у засiданнi з розгляду певної справи. На вiдмiну вiд суддiв ad hoc, асесори не мають право голосу i обираються Судом, а не сторонами. Суд може також доручити iншiй особi або органiзацiї, на свiй розсуд, провадження розслiдування чи експертизи.
Суд розташований у Гаазi, однак, це не перешкоджає йому виконувати свої функцiї в будь-якому iншому мiсцi. Згiдно з п. 1 ст. 23 Статуту Суд засiдає постiйно, за винятком судових вакацiй, строки i тривалiсть яких ним встановлюються. Члени Суду зобов'язанi знаходитися в його розпорядженнi в будь-який час, за винятком перебування у вiдпустцi i вiдсутностi у зв'язку з хворобою або з iнших серйозних пiдстав.
звернутися до Ради Безпеки. А остання, якщо визнає це за необхiдне, дає рекомендацiї щодо вжиття заходiв для приведення рiшення до виконання.
Компетенцiя Суду поширюється тiльки на спори мiж державами. Суд не може розглядати спори мiж приватними особами i державою i, тим бiльше, мiж приватними особами. Однак i спори мiж державами можуть розглядатися лише за згодою всiх сторiн. Таким чином, компетенцiя Суду є для держави не обов'язковою, а факультативною.
можливостi Суду в справi розв'язання мiждержавних спорiв.
Суд має право давати консультативнi висновки з будь-якого юридичного питання, на запит будь-якої установи, уповноваженої робити такi запити. Консультативний висновок Мiжнародного суду є лише вираженням думки мiжнародних суддiв з того чи iншого юридичного питання мiжнародного права.
Суд з певними обмеженнями може здiйснювати непрямий контроль над законнiстю рiшень мiжнародних органiзацiй, виступати як апеляцiйна iнстанцiя i виносити висновки про перегляд рiшень мiжнародних адмiнiстративних трибуналiв.
Звiдси, рiшення Мiжнародного суду повиннi стосуватися нацiональних судiв у наступних випадках:
судiв як допомiжнi засоби для визначення правових норм, то тим бiльше це доречно щодо актiв такого авторитетного органу як Мiжнародний суд;
— рiшення зобов'язує державу суду i, отже, всi державнi органи, включаючи судовi, ним керуватися;
— рiшення визначають об'єктивний режим, наприклад, лiнiю проходження державного кордону. В даному разi не тiльки суди держав, що брали участь у справi, а й третi сторони зобов'язанi виходити з такого рiшення.
Протягом всiєї iсторiї iснування Мiжнародного суду дебатувалось питання про посилення його ролi та впливу.
У самому Статутi ООН, по сутi, закладена необхiднiсть створення мережi мiжнародних судових органiв, оскiльки Мiжнародний суд ООН визнається головним судовим органом Органiзацiї.
Мiжнародно-правова вiдповiдальнiсть держави-агресора за порушення миру i безпеки доповнюється мiрами вiдповiдальностi фiзичних осiб за порушення ними норм щодо забезпечення миру, законiв i звичаїв вiйни. Судити воєнних злочинцiв можуть як спецiально створенi мiжнароднi суди (мiжнароднi воєннi трибунали), так i нацiональнi суди тих держав, на територiї яких цi особи скоїли злочини. У 1993 р. Радою Безпеки ООН прийнято рiшення про створення Мiжнародного кримiнального трибуналу iз злочинiв, вчинених на територiї колишньої Югославiї. Було затверджено Статут Трибуналу, а у 1995 р. розпочався процес над керiвниками деяких держав. У 1994 р. Резолюцiєю 955 Рада Безпеки ООН заснувала Мiжнародний кримiнальний трибунал для Руанди з метою переслiдування осiб, винних у геноцидi та iнших серйозних порушеннях мiжнародного гуманiтарного права протягом 1994 р. Дiяльнiсть трибуналiв для Югославiї i Руанди — помiтний крок у формуваннi мiжнародного кримiнального права.
Тест
а) розшук злочинцiв;
б) видачу всiх злочинцiв без виключення;
2. Мiжнародна органiзацiя кримiнальної полiцiї є органом:
а) який дiє пiд егiдою ООН;
б) представникiв нацiональних полiцейських структур;
в) що розслiдує тiльки мiжнароднi злочини;
3. Згiдно норм мiжнародного права видачi пiдлягають:
а) особи, що скоїли злочини, вiдносно яких закiнчився строк давностi притягнення до кримiнальної вiдповiдальностi;
б) iноземцi, що знаходяться на територiї держави;
а) вибухи в суспiльному транспортi;
б) насильницькi акти проти громадян i об’єктiв, що зачiпають iнтереси бiльше, нiж однiєї держави;
в) iзоляцiї полiтичних противникiв насильницькими методами;
Оперативнi працiвники УВС Одеської областi арештували в м. Кишиневi 4-х громадян України, якi прибули в Молдову вiдпочити на березi Днiстра. Заарештованi пiдозрюються у скоєннi важких злочинiв i були переправленi до Одеси.
Чи законнi дiї українських оперативних працiвникiв?
Якщо незаконнi, то як слiд дiяти в таких ситуацiях?
Вiдповiдь. На мою думку, дiї українських оперативних працiвникiв є незаконними, оскiльки суперечать Договору мiж Україною i Республiкою Молдова про правову допомогу та правовi вiдносини у цивiльних i кримiнальних справах вiд 13. 12. 1993р., вiдповiдно до норм якої українським оперативникам слiд було вчинити дiї у даному випадку.
Так, вiдповiдно до статтi 4 Договору Договiрнi Сторони надають взаємно правову допомогу шляхом виконання окремих процесуальних дiй, зокрема, складання та пересилки документiв, проведення обшукiв, вилучення та накладення арешту на майно, пересилки та видачi предметiв i документiв, порушення або перейняття кримiнального переслiдування, видачi осiб, якi здiйснили злочини, допиту обвинувачених, пiдсудних, свiдкiв, експертiв, опитування сторiн та iнших осiб, проведення експертиз, судового огляду, виконання доручень про вручення документiв, а також складання i направлення актiв i документiв.
Згiдно зi ст. 53 Договору кожна з Договiрних Сторiн зобов'язується за клопотанням iншої Договiрної Сторони провадити кримiнальне переслiдування своїх громадян, якi мають мiсце постiйного проживання на її територiї, пiдозрюваних у скоєннi злочину на територiї запитуючої Договiрної Сторони.
Договiрнi Сторони можуть подавати клопотання про перейняття кримiнального переслiдування також у зв'язку з такими порушеннями права, якi згiдно з законодавством запитуючої Договiрної Сторони є злочином, а згiдно з законодавством запитуваної Договiрної Сторони - тiльки проступком.
Клопотання про перейняття кримiнального переслiдування складається у письмовiй формi i повинно включати:
1) назву запитуючої установи юстицiї;
2) iм'я i прiзвище пiдозрюваної особи, її громадянство, а також iншi данi про особу;
Крiм того, до клопотання додається:
1) змiст кримiнальних положень, а в разi необхiдностi - i iнших положень запитуючої Сторони, важливих для кримiнального переслiдування;
2) матерiали справи або їх завiренi копiї, а також iншi докази;
5) заяви потерпiлих про переслiдування, якщо законодавство запитуваної Сторони вимагає цього.
Таким чином, оперативникам слiд було подати вiдповiдне клопотання та звернутися за правовою допомогою до Республiки Молдова через вiдповiднi центральнi органи влади.
У мiстi Пльзенi (Чехiя) мiсцева полiцiя арештувала проживаючих у країнi українських рекетирiв, якi обкладали даниною своїх спiввiтчизникiв «човникiв», бiзнесменiв, гастарбайтерiв-українцiв, що працюють у Чехiї. Рекетири предстали перед Чеським судом.
Адвокат пiдсудних розцiнив дiї полiцiї i суду як акт втручання у внутрiшнi справи України.
Суду якої держави пiдсуднi особи, що займалися незаконною дiяльнiстю?
Вiдповiдь. До даних правовiдносин слiд застосовувати Європейську конвенцiю про передачу провадження у кримiнальних справах вiд 15. 05. 1972р. вiдповiдно до якої будь-яка Договiрна Держава має повноваження переслiдувати у судовому порядку згiдно iз своїм законодавством будь-який злочин, до якого застосовується кримiнальне законодавство iншої Договiрної Держави. Такi повноваження можуть здiйснюватися лише за клопотанням про порушення кримiнального переслiдування, що подається iншою Договiрною Державою.
Будь-яка Договiрна Держава, що згiдно iз своїм власним
законодавством має повноваження переслiдувати за вчинення злочину, може вiдмовитися або утримуватися вiд кримiнального переслiдування пiдозрюваної особи, яка вже притягнута або буде притягнута до вiдповiдальностi iншою
Договiрною Державою за вчинення того ж злочину. Рiшення про вiдмову або утримання вiд кримiнального переслiдування є тимчасовим до тих пiр, поки
остаточне рiшення не буде прийняте в iншiй Договiрнiй Державi. Якщо особа пiдозрюється у вчиненнi злочину, передбаченого законодавством договiрної Держави, ця держава може звернутися до iншої Договiрної Держави iз клопотанням про порушення кримiнального переслiдування у випадках та на умовах, передбачених Європейською конвенцiєю про передачу провадження у кримiнальних справах. Якщо вiдповiдно до положень цiєї Конвенцiї Договiрна Держава може звернутися до iншої Договiрної Держави iз клопотанням про порушення кримiнального переслiдування, то компетентнi органи першої держави повиннi брати таку можливiсть до уваги. Кримiнальне переслiдування може порушуватися у запитуванiй державi тодi, коли злочин, щодо якого заявляється клопотання про порушення кримiнального переслiдування, становив би злочин у разi вчинення на її територiї i коли за таких обставин злочинцю може бути призначена мiра покарання також згiдно iз власним законодавством. Договiрна Держава може звернутися до iншої Договiрної Держави iз клопотанням про порушення кримiнального переслiдування в одному або декiлькох таких випадках:- якщо пiдозрювана особа має постiйне помешкання в запитуванiй державi;- якщо пiдозрювана особа є громадянином запитуваної держави або якщо ця держава є країною його походження;- якщо пiдозрювана особа вiдбуває або має вiдбувати в запитуванiй державi покарання, яке передбачає позбавлення волi;- якщо в запитуванiй державi за той же самий злочин або за iншi злочини проти пiдозрюваної особи порушено кримiнальне переслiдування;- якщо вона вважає, що передача провадження виправдана iнтересами встановлення iстини, i зокрема, що найбiльш суттєвi докази знаходяться в запитуванiй державi;- якщо вона вважає, що виконання в запитуванiй державi вироку, у разi винесення такого, може збiльшити можливiсть соцiальної реабiлiтацiї засудженого;- якщо вона вважає, що присутнiсть на судовому засiданнi пiдозрюваної особи не може бути забезпечена в запитуючiй державi, в той час як її присутнiсть на судовому засiданнi може бути забезпечена в запитуванiй державi;- якщо вона вважає, що вона не може сама виконати вирок, у разi винесення такого, навiть з використанням екстрадицiї, в той час як запитувана держава спроможна це зробити. Компетентнi органи запитуваної держави розглядають клопотання про порушення кримiнального переслiдування, визначають у вiдповiдностi до їх власного законодавства, яких дiй слiд вжити щодо такого клопотання. Клопотання про порушення кримiнального переслiдування супроводжується оригiналом або засвiдченою копiєю кримiнальної справи, а також iншими необхiдними документами. Однак, якщо пiдозрювана особа утримується пiд вартою, а запитуюча держава не може подати цi документи разом iз клопотанням про порушення кримiнального переслiдування, вони можуть бути надiсланi пiзнiше. Запитуюча держава письмово iнформує також запитувану державу про всi процесуальнi дiї та про всi заходи стосовно провадження, якi здiйснено в запитуючiй державi пiсля передачi клопотання. Таке повiдомлення супроводжується будь-якими необхiдними документами. Запитувана держава негайно iнформує запитуючу державу про своє рiшення щодо клопотання про порушення кримiнального переслiдування. Запитувана держава також iнформує запитуючу державу про припинення провадження або про рiшення, яке винесено по завершеннi судового розгляду. Засвiдчена копiя будь-якого письмового рiшення надсилається запитуючiй державi. Якщо держава звертається iз клопотанням про порушення кримiнального переслiдування, вона не може продовжувати переслiдувати пiдозрювану особу за злочин, у зв'язку з яким було заявлене клопотання про порушення кримiнального переслiдування, або виконувати рiшення, яке вона постановила ранiше щодо пiдозрюваної особи за цей злочин. До отримання рiшення запитуваної держави щодо клопотання про порушення кримiнального переслiдування запитуюча держава однак зберiгає за собою право здiйснювати всi дiї стосовно кримiнального переслiдування, за винятком притягнення до судової вiдповiдальностi або, у вiдповiдних випадках, прийняття компетентним адмiнiстративним органом рiшення у справi. Право здiйснення переслiдування i примусового виконання поновлюється за запитуючою державою:- якщо запитувана держава iнформує її про своє рiшення не вживати дiй щодо клопотання;- якщо запитувана держава iнформує її про своє рiшення вiдмовити у прийняттi клопотання;- якщо запитувана держава iнформує її про своє рiшення вiдкликати свою згоду на прийняття клопотання;- якщо запитувана держава iнформує її про своє рiшення не порушувати провадження або припинити його;- якщо вона вiдкликає своє клопотання до того, як запитувана держава проiнформує її про своє рiшення вжити дiй щодо клопотання. Клопотання про порушення кримiнального переслiдування, продовжує в запитуючiй державi строки притягнення до вiдповiдальностi на 6 мiсяцiв. Будь-яка дiя, метою якої є порушення кримiнального переслiдування i яка здiйснена в запитуючiй державi вiдповiдно до її законодавства i правил, має таку ж юридичну силу в запитуванiй державi, тобто розглядається як така, що здiйснена органами цiєї держави, за умови, що таке ототожнення не дає такiй дiї бiльшої доказової сили, нiж в запитуючiй державi. Отже, особи, що займалися незаконною дiяльнiстю, пiдсуднi суду держави, громадянами якої вони є. Для цього держава, в якiй вчинено злочин, має подати державi, громадянами якої є пiдозрюванi особи, клопотання про порушення кримiнального переслiдування. При цьому компетентними органами цiєї держави дiї пiдозрюваних осiб мають розцiнюватися як такi дiї, що вчиненi на територiї цiєї держави.
Таким чином, пiсля встановлення громадянства України пiдозрюваних у рекетi осiб, вiдповiднi органи Чехiї мали подати клопотання про порушення кримiнального переслiдування вiдповiдним органам України. Рiшення про притягнення до вiдповiдальностi Чеським судом мало бути прийняте лише пiсля отримання вiдповiдi на заявлене клопотання, в якому було б зазначено, що держава Україна прийняла рiшення не вживати дiй щодо клопотання або вiдмовити у прийняттi клопотання, або вiдкликати свою згоду на прийняття клопотання, або не порушувати провадження або припинити його.Чеська полiцiя мала право арештувати осiб, пiдозрюваних у вчиненнi злочину. У такому випадку у клопотаннi про порушення кримiнального переслiдування обов’язково мало бути зазначено про такi дiї.
Список використаної лiтератури:
01. 1993р. 3. Європейська конвенцiя про видачу правопорушникiв вiд 13. 12. 1957р. 4. Додатковий протокол до Європейської конвенцiї про видачу правопорушникiв вiд 15. 10. 1975р. 5. Другий додатковий протокол до Європейської конвенцiї про видачу правопорушникiв вiд 17. 03. 1978р. 6. Конвенцiя про передачу засуджених осiб вiд 21. 03. 1983р. 7. Додатковий протокол до європейської конвенцiї про взаємну допомогу у кримiнальних справах вiд 17. 03. 1978р. 8. Європейська конвенцiя про передачу провадження у кримiнальних справах вiд 15. 05. 1972р. 9. Договiр мiж Україною i Республiкою Молдова про правову допомогу та правовi вiдносини у цивiльних i кримiнальних справах вiд 13. 12. 1993р. 10. М. О. Баймуратов. Мiжнародне право. Пiдручник. «Одiсей», Харкiв – 2002р. 11. С. Кравчук. Мiжнародна правова допомога в кримiнальних справах. Право України № 12/1999р., стор. 59-6112. В. М. Фiлатов, С. А. Солоткий. Застосування норм мiжнародних договорiв i рiшень Європейського суду з прав людини у кримiнальному судочинствi. Вiсник верховного Суду України № 7/2004, стор. 32-3813. В. Іващенко. Проблеми вiдповiдальностi за мiжнароднi злочини та злочини мiжнародного характеру. Юридичний журнал № 6/2005
| 
