Карибська криза 1962 року

«Карибська криза 1962 року» ЗМІСТ Вступ. 1. Карибська криза 1962 року. 1. 3. Ухвала Хрущова. 2. Врегулювання конфлiкту. Висновки. Лiтература. Вступ Кризи, що так погiршили вiдносини мiж двома супердержавами наприкiнцi 1950 p., розгорталися поблизу зони впливу Радянського Союзу. Подiї на Кубi показали, що поняття зони впливу перестає вiднинi бути географiчним. Кубинська революцiя вiдбулася незалежно вiд будь-яких значних починань радянської полiтики i поступово створила в зонi американського впливу "соцiалiстичну державу", вiдносини з якою у США складалися чим далi, тим гiрше. Радянський уряд скористався з полiтичних обставин, якi навiть не вiн створив, i Куба на початку 60-х рокiв стала джерелом великого конфлiкту. але все це було вiдносно безпечно для людства загалом, так як торкалося лише деяких народiв, залишаючись абсолютно непомiтним для iнших. Експансiя Олександра Македонського, наприклад, не вплинула нiяким чином на народи, що проживали в Пiвнiчнiй Америцi; монголо-татарське нашестя, що докорiнно змiнило хiд української iсторiї, залишилося непомiченим, наприклад, племенами, що населяли пiвострiв Індостан. Подiбних прикладiв можна привести масу, розумно вiдразу перейти до сутi питання: тiльки з середини двадцятого столiття людство отримало можливiсть шляхом глобальних конфлiктiв вплинути не тiльки на окремi народи i держави, але i на все населення i на всi держави Ойкумени. Винахiд ядерної зброї, а пiзнiше – i засобiв її доставки до мети, був, безсумнiвно, епохальною подiєю. Потужнiсть вiйськового потенцiалу наддержав i їх готовнiсть цю потужнiсть використати породили ситуацiю, при якiй будь-який конфлiкт мiж ними приводив би до тотальної ядерної вiйни i як наслiдок, до можливого повного знищення людської цивiлiзацiї на Землi. Бiполярний свiт, де обидвi сторони володiли ядерною зброєю в кiлькостi, достатнiй для повного знищення, як головного противника, так i його сусiдiв i союзникiв, далеких i близьких, був внаслiдок ряду причин структурою нестабiльною. Обидва полюси – СРСР i США були непримиренними ворогами. Ворожнеча їх своїм корiнням йде в iдеологiю i геополiтику, i задачею мiнiмум кожної з сторiн було якщо не знищення опонента, то, принаймнi, забезпечення своєї вiйськово-стратегiчної переваги, територiального домiнування. За перiод з 1945 по 1987 рiк вiдносини мiж СРСР i США не раз мiнялися вiд вiдносної дружби до вiдкритої загрози застосування сили. Було декiлька випадкiв, коли пальцi керiвникiв обох сторiн вже лежали на "червоних кнопках", i кожний раз доля свiту залежала тiльки вiд особистого наказу або телефонного дзвiнка одного президента iншому. Чому в кожному конкретному випадку не вiдбувалося ескалацiї конфлiкту, i все обмежувалося взаємними поступками, сказати важко. Ймовiрно, тiльки розсудливiсть лiдерiв держав втримувала їх вiд непоправного кроку у бiк вiйни. Один з таких конфлiктiв вiдомий нам пiд iм'ям Карибської кризи. Тодi, в 1962 роцi, в безпрецедентнiй близькостi до ядерної вiйни, все вирiшувалося тiльки на рiвнi глав держав. І саме їх розсудливiсть врятувала планету вiд глобальної катастрофи. цього, в травнi того ж року, на Кубi був прийнятий закон про аграрну реформу, який лiквiдовував мiсцевi латифундiї i великi iноземнi землеволодiння, що серйозно зачепило американськi iнтереси, пов’язанi з вирощуванням цукрової тростини i виробництвом цукру. З цього часу кубино-американськi вiдносини почали швидко погiршуватися. Обидвi сторони прийняли ряд економiчних санкцiй одна проти одної. За ними були воєннi заходи. 17 березня 1960 року президент Ейзенхауер пiдписав таємну директиву про пiдготовку загонiв кубинських емiгрантiв для вторгнення на Кубу. Її здiйснення припало на квiтень 1961 року, коли бригада кубинських емiгрантiв при пiдтримцi збройних сил США висадилась на Плая-Хiрон (Куба). Експедицiя закiнчилась поразкою десанту. Пiсля цього кубинське керiвництво взяло курс на будiвництво соцiалiзму в країнi, а вiдносини мiж Сполученими Штатами i Кубою стали вiдверто ворожими. Але конфлiкт мiж двома державами не виходив за регiональнi межi. Куба залишалася членом ОАД. Пiдтримка Радянського Союзу виявлялася головним чином в економiчнiй допомозi [3, 289]. Американських держав. Це рiшення закрiплювалося утворенням двох антикубинських комiсiй в ОАД, розривом вiдносин з Кубою 15 латиноамериканських держав, ембарго на торгiвлю країн Латинської Америки з Кубою. Переходу кубино-американського конфлiкту на глобальний рiвень сприяла i полiтика радянського керiвництва. Початок 60-х рокiв ознаменувався посиленням конфронтацiї мiж СРСР i США. В травнi 1960 року не вiдбулася запланована нарада глав чотирьох держав. Не послабила протистояння i зустрiч мiж головою Ради Мiнiстрiв СРСР М. С. Хрущовим i знову обраним президентом США Дж. Кеннедi 3–4 червня 1961 року у Вiднi. Американський президент в ходi розмови прагнув показати, що напруженiсть на свiтовiй аренi є наслiдком поширення комунiстичних iдей. В свою чергу, Хрущов заявив, що СРСР буде надавати пiдтримку нацiонально-визвольним вiйнам. великим мiстам Сполучених Штатiв, що дещо вирiвнювало потенцiал ядерного "стримування" СРСР i США. Питання про те, як було прийнято рiшення про розмiщення радянських ядерних ракет на Кубi i сьогоднi до кiнця ще не вияснене. На думку американського дослiдника Р. Гартхофа, iдея розмiстити ядернi ракети на кубинськiй територiї виникла у Хрущова в квiтнi 1962 року пiсля доповiдi мiнiстра оборони Р. Я. Малиновського про розгортання американських ядерних ракет середньої дальностi (РСД) в Туреччинi [12, 34]. 2. 1. Радянське втручання Пiсля подiй у затоцi Свиней багато хто з американцiв ставив перед собою питання, чи не слiд узагалi покiнчити з режимом Кастро. А це можливе лише шляхом воєнної окупацiї. Однак такi дiї могли тепер стати небезпечними через обiцянку допомоги Кубi з боку СРСР. Не схоже було, щоб президент Кеннедi почав готувати вторгнення на Кубу. Хiба що на випадок – малоймовiрний – народної антикастрiвської революцiї, якби при цьому СРСР став допомагати режимовi придушити повстання. Згiдно з даними опитування, проведеного влiтку 1962 p., 61% американцiв вважали, що вiйськова операцiя проти Куби призвела б до вiйни з СРСР, а 69% висловилися взагалi проти вторгнення. Тож Кеннедi вiдмовився навiть вiд блокади. Звичайно, лишалося ще ембарго, тобто американськi продукти не експортувалися бiльше на Кубу, але блокада означала б, що вiйськовi кораблi мали вiдрiзати Кубу вiд iнших країн. До того ж, блокада передбачала воєннi дiї, i загроза радянської iнтервенцiї була б не меншою, нiж у разi вторгнення. кубинським бiженцям записуватись до американської армiї, великi маневри американської армiї у Карибському басейнi. Нарештi, 3 жовтня 1962 p., спiльна резолюцiя двох палат Конгресу у Вашингтонi пiдтвердила, що США залишаються вiрними доктринi Монро, яка полягала в заборонi будь-якого втручання неамериканських країн в американськi справи. Конгрес передбачав необхiднiсть застосування сили проти пiдривних або агресивних дiй iнших країн у Захiднiй пiвкулi. Щодня американська преса публiкувала вкрай ворожi статтi про Кубу. Кастро звернувся до СРСР за наданням йому ефективного захисту. Влiтку 1962 p. Рауль Кастро i Че Гевара поїхали до Москви. Вони наполягали, щоб Радянський Союз ужив заходiв, завдяки яким Куба стала б неприступною для "американської агресiї". Хрущов погодився. На Кубу прибули радянськi фахiвцi й вiдповiднi матерiали, розпочалися таємнi роботи для спорудження ракетних баз [8, 574]. На початку травня в Москву був викликаний радник посольства СРСР у Гаванi А.І. Алексєєв. Вiн вiдразу ж був прийнятий М. С. Хрущовим, вiд якого дiзнався про намiр керiвництва призначити його послом на Кубi, що пояснювалося його хорошими стосунками з кубинським керiвництвом, якi були необхiднi для реалiзацiї рiшення про створення ракетної бази на Кубi. В першiй декадi травня 1962 року, вiрогiдно, Генеральний штаб розпочав розробляти заходи пiд кодовою назвою "Анадир" щодо створення Групи радянських вiйськ на Кубi (ГРВК). У кiнцi травня вiдбулось фактично формальне затвердження рiшення про створення ГРВК Президiєю ЦК КПРС. Також була сформована делегацiя на чолi з Рашидовим для переговорiв з кубинським керiвництвом [8, 574]. Радянська делегацiя успiшно виконала свою мiсiю. Однак цiль розгортання ГРВК не була повнiстю зрозумiла кубинському керiвництву. Ще пiд час переговорiв на початку листопада 1962 року Ф. Кастро з А. Мiкояном радянський представник заявив таке: "Цiль доставки радянських вiйськ i стратегiчної зброї на Кубу полягає лише в тому, щоб укрiпити вашу обороноздатнiсть. Це був план стримування, план, спрямований на те, щоб iмперiалiсти не гралися з вогнем вiдносно до Куби" [3; 287]. Задум М. С. Хрущова базувався на прихованому розгортаннi Групи радянських вiйськ на Кубi для того, щоб поставити американське керiвництво перед здiйсненим фактом. Ось як про це говорив А. Мiкоян на переговорах з Ф. Кастро в листопадi 1962 року: "Якби стратегiчна зброя була розмiщена в умовах таємностi i американцi не знали б про її iснування на Кубi, то вона була б сильним засобом стримування. Ми виходили iз цього положення" [3; 288]. 3 липня 1962 року почалася грандiозна операцiя з розгортання в безпосереднiй близькостi вiд Сполучених Штатiв угруповання вiйськ, здатного вести самостiйнi бойовi дiї на вiдстанi 11 тис. км вiд баз спорядження. "Луна". Американське керiвництво знало про розгортання радянських вiйськ на Кубi ще з липня 1962 року, що було недивно при наявностi на островi американської розвiдки. Для дiй проти Куби в 1962 роцi передбачалося використати об’єднаннi командування (ОК) збройних сил США в зонi Атлантичного океану та Пiвденної i Центральної Америки (так зване Пiвденне командування). кризи: приховану, вiдкриту i завершальну. вiйськового представника в Гаванi вiд 2 вересня 1962 року, адмiнiстрацiя США вiддала наказ своїм збройним силам про вiдкриття "вiдповiдного" вогню по кубинських кораблях i лiтаках в нейтральних водах i повiтряному просторi й iнформувала уряди країн ОАД про те, що "в найближчий час у Карибському басейнi вiдбудуться важливi подiї, якщо Кастро не схаменеться" [3; 291]. 26 вересня була прийнята резолюцiя конгресу, яка однозначно була спрямована проти Куби. В нiй вказувалося, що "США мають намiр.... а) перешкодити утворенню або використанню на Кубi вiйськового потенцiалу ззовнi, що становить загрозу безпецi Сполучених Штатiв; б) спiльно з Органiзацiєю Американських держав i свободолюбивими кубинцями пiдтримати прагнення кубинського народу до самовизначення" [3; 291]. М. С. Хрущов, очевидно, розумiючи уразливiсть прийнятого рiшення з прихованого розмiщення ядерних ракет на Кубi i неможливiсть зберегти його в таємницi, з липня 1962 року звернув особливу увагу на полiтичне прикриття цiєї акцiї. На початку вересня М. С. Хрущов у розмовi з мiнiстром внутрiшнiх справ США заявив: "Але ж ви спрямовуєте в Японiю ракети i ядернi боєголовки. Навiщо це робиться? Це ж спрямовано проти нас. Ви погрожуєте Фiделю Кастро, i ми даємо йому сучасну оборонну технiку. Кубинцi не знають, як поводитись з нею, i ми направляємо до них наших спецiалiстiв для навчання" [1; 568]. 2. 2. Реакцiя з боку США Повiдомлення про надання Радянським Союзом вiйськової допомоги Кубi не на жарт стурбували США. Спостереження американської розвiдки за Кубою було посилено. Незабаром стало очевидно, що Радянський Союз споруджує на Кубi стартовi майданчики для зенiтних керованих ракет (ЗУР), якi вважаються оборонною зброєю. Велося iнтенсивне будiвництво великого рибальського селища, пiд виглядом якого, як вважало ЦРУ, СРСР створює велику судноверф i базу для радянських пiдводних човнiв. Американський уряд не тiльки виразив свою "заклопотанiсть" через посла СРСР А. Добринiна, але провiв в районi Куби великi маневри, в яких брало участь 45 вiйськових кораблiв i 10 тисяч морських пiхотинцiв. Збiльшилося число розвiдувальних польотiв У-2, що безперервно фотографували територiю Куби, що можна було робити, не порушуючи повiтряного простору острова. 4 вересня Кеннедi зробив публiчне застереження: Сполученi Штати не потерплять розмiщення на Кубi стратегiчних ракет типу "земля-земля" i iншi видiв наступальної зброї. 7 вересня президентом був зроблений запит у Конгресу, на дозвiл мобiлiзувати 150 тисяч резервiстiв [7]. "Уряд СРСР уповноважив ТАРС заявити, що Радянському Союзу не потрiбно перемiщення в яку-небудь iншу країну, наприклад в Кубу, засобiв, що є у нього для вiдображення агресiї, для удару у вiдповiдь. Нашi ядернi засоби є настiльки могутнiми по своїй вибуховiй силi, i Радянський Союз має в своєму розпорядженнi настiльки могутнi ракетоносiї для цих зарядiв, що немає потреби шукати мiсце для їх розмiщення десь за межами СРСР" [7]. Те ж саме говорилося i в особистому посланнi Хрущова Джону Кеннедi. Хрущов писав, що президент США може бути упевнений, що ракети "земля-земля" нi при яких обставинах не будуть вiдправленi на Кубу. У кiнцi вересня i на початку жовтня в районi Куби сильна хмарнiсть не дозволяла провести фоторозвiдку. Це полегшувало потайне i термiнове проведення робiт по створенню пускових установок. Хрущов i Кастро розраховували, що всi роботи будуть завершенi ранiше, нiж розвiдка США виявить, яку саме "оборонну зброю" має в своєму розпорядженнi тепер Куба. Як вiдверто писав пiзнiше в своїх мемуарах Хрущов, "цiєї сили було досить, щоб зруйнувати Нью-Йорк, Чикаго i iншi промисловi мiста, а про Вашингтон i говорити нiчого. Маленьке село" [7]. Без сумнiву, рiзного роду чутки про ракети на Кубi i будiвельнi роботи, що там ведуться, доходили до американцiв, але у них не було ясних доказiв. Тiльки 10 жовтня вони змогли вiдновити фоторозвiдку, i отриманi данi їх надто стурбували. Вони побачили автомобiльнi дороги там, де десять днiв тому темнiли джунглi. Кеннедi наказав розширити фоторозвiдку, але на Кубу обрушився ще один тайфун, i новi знiмки вдалося зробити тiльки 14 жовтня. Американськi лiтаки знiмали не тiльки з великої висоти, але i з малої – зi 130 метрiв. Тисячi отриманих знiмкiв ясно свiдчили, що мова йде вже не про зенiтнi ракети, а про ракети "земля-земля", здатнi нести ядерну зброю. Новi знiмки, отриманi 17 жовтня, дозволили побачити декiлька нових пускових майданчикiв, на яких розташувалися 16 або 32 ракети, дальнiсть польоту яких, по висновку експертiв i даним розвiдки, складала бiльше за тисячу миль [3; 291]. Через день пiсля розвiдки, проведеної 14 жовтня лiтаком У-2, Кеннедi дiстав iнформацiю про роботи, розпочатi на Кубi радянськими фахiвцями. На фото було чiтко видно будiвництво на кубинськiй територiї устаткування для запуску ракет. У радянсько-кубинському комюнiке вiд 2 березня 1962 p. сказано, що Радянський Союз постачатиме зброю та надсилатиме вiйськових iнструкторiв на Кубу, але всi надiялися, що тут не йдеться про озброєння наступального характеру. Особисто Хрущов заявив 6 вересня 1962 p.: "Нiякi дiї, що могли б ускладнити мiжнародну обстановку i посилити напруження мiж нашими двома країнами, не розпочнуться до виборiв у США" [8]. Цi слова скидалися на бiльш-менш тверду обiцянку не вдаватися до ворожих дiй. Президент Кеннедi опинився перед вибором, найскладнiшим за весь термiн його повноважень. Постанову цю вiн ухвалив мiж 16 i 22 жовтня, а в цей останнiй день публiчно оголосив її. В тiсному оточеннi небагатьох радникiв та експертiв, наради з якими старанно приховувались вiд журналiстiв, Кеннедi, незважаючи на свою заклопотанiсть, з'являвся перед публiкою завжди зi слiпучою посмiшкою на обличчi, все ще б'ючись над розв'язанням питання, вiд якого залежав мир, а, може, й iснування свiту. Що на метi в СРСР? Змусити американцiв виступити проти Куби, де для них приготовлено пастку, i в такий спосiб настроїти проти них свiтову громадську думку? Втягнути США у "планетарнi торги" або змусити їх, в обмiн на виведення ракет з Куби, зробити бiльшi поступки в берлiнському питаннi, або забрати ракети з Туреччини? Чи, нарештi, це лише спроба перевiрити готовнiсть американцiв до адекватної вiдповiдi? Та як би то не було, а президент Кеннедi вирiшив застосувати тверду полiтику; зазнавши поразки у затоцi Свиней, вiн не мiг дозволити собi нового вiдступу. Але тверда постанова несла в собi загрозу розв'язування атомної вiйни. Вперше у пiслявоєннiй iсторiї свiту виникла ситуацiя обложеної фортецi. Нi американцi, нi радянцi досi не допускали аж до такого загострення, коли тверда постанова передбачала б можливий штурм бастiонiв супротивника. Залишалось вiрити, в чому полягатиме ця тверда полiтика. Можна було ввести на Кубу збройнi сили, що дозволило б усунути ракети i радянських фахiвцiв, а то й уряд Кастро, що його багато хто в Америцi сприймав як пряму загрозу. Та чи не потягне така iнтервенцiя за собою радянську атомну вiдповiдь, якою нахвалявся Хрущов? Другий спосiб розв'язання проблеми являв собою не вторгнення на Кубу, а зруйнування пускових установок бомбардуванням з повiтря. Одначе складнiсть такого бомбардування була в його неповнiй ефективностi i не набагато менше, нiж iнтервенцiя, загрожувала вiдповiдною радянською реакцiєю, оскiльки йшлося все одно про вiйськове втручання. Ідея бомбардування, схвалена спочатку бiльшiстю радникiв Кеннедi, була вiдкинута його братом, Робертом Кеннедi, та заступником державного секретаря Джорджем Боллом. Останнiй наводив додатковий контраргумент, що таке несподiване бомбардування недоречно нагадувало б японський напад на Перл-Гарбор i справило б прикре враження в Латинськiй Америцi. Третiм способом розв'язання проблеми могла бути часткова блокада Куби з метою перешкодити надходженню на Кубу радянської атомної зброї. Водночас можна було поставити ультиматум радянськiй сторонi щодо припинення будiвництва пускових установок. Саме тодi до Вашингтона надiйшла iнформацiя, що радянськi морськi вантажi, можливо, в супроводi пiдводних човнiв, перебувають в дорозi до Куби. Але ж у мiсцевих масштабах флот США в Карибському басейнi мав незаперечну перевагу. Зручнiсть такого перебiгу подiй ґрунтувалася на тiй обставинi, що iнiцiатива розв'язання конфлiкту, якби такий стався, належала б СРСР. Коли американськi вiйськовi кораблi перестрiнуть радянськi судна в морi, радянське командування або накаже своїм суднам iти далi, ризикуючи, вiдтак, що їх потоплять, або накаже пiдводним човнам атакувати американськi кораблi. Ймовiрнiше, що радянська сторона, опинившись перед необхiднiстю такого драматичного вирiшення, радше дозволить обстежити свої кораблi чи, може, навiть перерве свiй шлях до Куби. Так чи так, а поведiнка американцiв мала б вигляд оборонної. Єдина вимога США була – щоб СРСР вивiз назад наступальну зброю. Нарештi, члени Ради нацiональної безпеки при президентi (державний секретар Дiн Раск, заступник державного секретаря Джордж Болл, мiнiстр оборони Макнамара, помiчник мiнiстра оборони Пол Нiтце, голова об'єднаного головного штабу генерал Максвелл Тейлор, директор ЦРУ Джордж Маккон, мiнiстр юстицiї Роберт Кеннедi, секретар скарбницi Дуглас Дiллон, радники Бiлого дому Теодор Соренсен i Макджордж Бандi та iншi особи, такi як Дiн Ачесон i Едлай Стiвенсон) обрали цей третiй варiант. У понедiлок, 22 жовтня, Кеннедi проконсультувався ще з деякими особами, серед яких, звичайно, були колишнi президенти Гувер, Трумен та Ейзенхауер [8; 576]. вiдповiдь. Правда, вони ще розходилися у думках про характер i масштаби цих дiй. Утворилося два угрупування в урядi, якi виражали два можливих пiдходи до розв'язання цiєї проблеми. Одна група, що включала в себе бiльшiсть радникiв Кеннедi i вiйськових, наполягала на масованому бомбардуваннi всiх пускових установок, на яких вже проводився монтаж ракет, доставлених ранiше, i посилено до цього готувалася. Вiйська i авiацiя стягувалися в райони, максимально наближенi до Куби. Признавалося, що така атака майже напевно зажадає подальшого наземного вторгнення, внаслiдок якого втрати США складуть порядку 25 тис. чоловiк плюс вiдповiдне число убитих i поранених кубинцiв. Далi передбачалося, що в той час як американську вiйськову перевагу в Захiднiй пiвкулi забезпечить успiх повiтряних нальотiв i наземного вторгнення, Радянський Союз, швидше усього, вiдповiсть вiйськовими дiями проти флангiв або навiть Центральної зони НАТО. Президент США вiдхилив пропозицiю про негайну вiйськову атаку, наказавши, однак, почати блокаду, i 24 жовтня карантин був введений. Радянський Союз продовжував стверджувати, що на Кубi немає нiяких ракет; отриманi ж вiйськовою розвiдкою i ЦРУ фотознiмки були переконливим доказом для американських вiйськових, але не для свiтової громадської думки, яка не виключала можливостi фальсифiкацiї [8]. У Карибському регiонi розвернулася армада з 180 вiйськових кораблiв. Американськi вiйська у всьому свiтi приводилися в стан пiдвищеної готовностi. Атомнi пiдводнi човни з ракетами "Поларiс" змiнили свої курси вiдповiдно до отриманих секретних наказiв. Бомбардувальники стратегiчної авiацiї на всiх базах отримали наказ пiднятися в повiтря з повним ядерним навантаженням, i як тiльки один з них приземлявся для заправляння i вiдпочинку, iнший пiдiймався в повiтря. У Флоридi були розгорненi шiсть дивiзiй, додатковi вiйська перекидалися на вiйськову базу в Гуантанамо. Вiйськове мiнiстерство США готувало бомбардування i окупацiю Куби, що вимагало, за їх пiдрахунками, 250 тисяч солдат, 90 тисяч бiйцiв морської пiхоти i бiльш ста десантних судiв. Кеннедi отримав повiдомлення про появу в Карибському морi радянських пiдводних човнiв, що було серйозною загрозою для американських авiаносцiв [7]. 22 жовтня о 9-й годинi вечора Кеннедi виголосив по телебаченню коротке звернення надзвичайної ваги: "Уряд, як ми i обiцяли, найпильнiше спостерiгав за радянськими вiйськовими приготуваннями на островi Куба. За неспростовними даними, протягом останнього тижня виявлено, що на цьому островi неволi встановлюється серiя ракет наступального характеру. Метою створення такої бази є не що iнше, як протиставлення вiйськової сили Захiднiй пiвкулi... Швидке перетворення Куби на важливу стратегiчну базу з присутнiстю там важкого озброєння далекої дiї та вiдверто наступального характеру, призначеної для масованого знищення, являє недвозначну загрозу для миру i безпеки обох Америк... Ця раптова таємна ухвала встановити стратегiчну зброю поза радянською територiєю є умисною провокацiйною i невиправданою змiною статус-кво, яку наша країна не може прийняти, коли ми хочемо, щоб наша мужнiсть i нашi зобов'язання могли в майбутньому сприйматись як гiднi довiри нашими друзями чи нашими ворогами. Ми не станемо передчасно без необхiдностi йти на ризик свiтової вiйни, наслiдком перемоги в якiй стане попiл в наших устах, але ми не вiдступимо перед її загрозою у хвилину, коли це буде необхiдно" [3; 291]. генерала де Голля вiд Францiї, поiнформував також Органiзацiю американських держав та Органiзацiю Об'єднаних Нацiй. Фото, одержанi з борту лiтакiв У-2, були опублiкованi у цiлому свiтi. Статистичне опитування показало, що 80% американцiв виступають за полiтику блокади i схвалюють постанову Кеннедi, i лише 4% її не схвалили. Звичайно, Хрущов негайно дiзнався про виступ Кеннедi, розвiдка докладала йому про всi вiйськовi приготування США. Хоч в Кремлi, як i в Бiлому Домi, йшли безперервнi наради полiтикiв i вiйськових, радянськi засоби iнформацiї нiчого не повiдомили 23 жовтня про виступ Кеннедi i про блокаду Куби. Всi роботи по установцi ракет на Кубi проводилися цiлодобово, але для закiнчення цих робiт i приведення ракет в бойову готовнiсть було потрiбнi ще декiлька днiв. Хрущов хотiв мати на Кубi могутню ракетну базу, але вiн не хотiв вiйни, небезпека якої все зростала. Для нього важливiше усього було в цi днi зрозумiти – чи є дiї США блефом, або ж американцi дiйсно готуються завдати могутнього удару по Кубi i радянським ракетним установкам. З 22 жовтня почалася вiдкрита фаза Карибської кризи. В 19. 00 за вашингтонським часом (у Москвi було 23 жовтня, 3-тя година) президент США звернувся до народу iз заявою про карантин Куби. Згiдно з директивою Комiтету начальникiв штабiв (КНШ) США, для всiх збройних сил з 23. 00 22 жовтня вводилася бойова тривога №3. Становище було настiльки серйозним, що вона вводилася i для космiчних сил. Одночасно почалася пiдготовка до залучення латиноамериканських ВМС до морської блокади [13; 91]. Кубинське керiвництво дещо випередило дiї американського президента. В 15. 50 Ф. Кастро як головнокомандуючий Революцiйними збройними силами вiддав наказ про приведення вiйськ до повної бойової готовностi. Було прийнято також рiшення про всезагальну мобiлiзацiю 23 жовтня. Того ж дня президент США пiдписав розпорядження про встановлення морської блокади Куби з 14. 00 24 жовтня, замiнивши лише в першопочатковому текстi слово "карантин" на "блокаду". Прийняттю цього рiшення передувала нарада, яку 16 жовтня в 11. 45 вiдкрив Кеннедi у Бiлому домi. Продовжувалася вона з невеликими перервами сiм днiв, "iнодi не лише вдень, а й вночi" [4; 118]. За вiдсутностi президента головував Роберт Кеннедi, що був головною дiючою особою. Ця нарада дiстала назву Виконкому Ради нацiональної безпеки. Президент, як i бiльшiсть виконкому, схилявся до масового бомбардування та iнтервенцiї. До 22 жовтня засiдання виконкому велись у суворiй таємницi. Нi в Москвi, нi в Гаванi тодi ще не було вiдомо про те, що ракети вже виявленi американцями. 17 жовтня новi знiмки свiдчили про швидке просування робiт зi спорудження ракетних установок. Це давало козир у руки прихильникiв вiйськового нападу на Кубу. Мiнiстр оборони Макнамара був також прихильником вiйськового вирiшення питання, але замiсть нальоту пропонував оголосити морську блокаду Куби з метою перешкодити надходженню радянської атомної зброї. "Ракета є ракета, – говорив вiн, – не має значення, вб’ють вас ракетою, запущеною з СРСР чи з Куби" [4; 118-119]. Шеф Пентагону повторював, що бомбардування Куби призведе до загибелi росiян, i Москва не забариться з вiдповiддю. "У цьому випадку, – заявляв Макнамара, – США можуть втратити контроль над ситуацiєю, i тодi ескалацiя конфлiкту може призвести до свiтової вiйни". Радянський уряд у заявi вiд 23 жовтня характеризував дiї США як морську блокаду i "безпрецедентнi агресивнi дiї". Разом з тим у заявi проглядалася можливiсть майбутнiх переговорiв, яка полягала в пропозицiї лiквiдувати вiйськовi бази на iноземних територiях. Але наказу про зупинення радянських кораблiв, що йшли на Кубу з воєнними вантажами, не було. В той же день, 23 жовтня, М. С. Хрущов послав повiдомлення Ф. Кастро, в якому заява Кеннедi розглядалася як небачене втручання у внутрiшнi справи Куби i провокацiйна акцiя проти Радянського Союзу. Вашингтон добився пiдтримки свого кроку в Пiвнiчноатлантичному союзi i ОАД. Почалася пiдготовка i повiтряної блокади. ядерної зброї. Ситуацiя ускладнювалася тим, що договiр про взаємодопомогу мiж СРСР i Кубою не був опублiкований у свiй час. На засiданнi М. С. Хрущов сказав: "Трагедiя полягає в тому, що вони нападуть, а ми вiдповiмо. А це означає велику вiйну" [1; 68]. Врештi-решт iнструкцiї про застосування ядерної зброї посланi не були, що врятувало свiт вiд вiйни. Ввечерi 24 жовтня в. о. Генерального секретаря ООН У. Тан у листi керiвникам СРСР i США запропонував план врегулювання конфлiкту: Сполученим Штатам слiд було вiдмовитись вiд карантину, а Радянському Союзу – стриматися вiд поставок зброї. Незадовго до згаданих подiй Китай заявив, що "американський тигр – це паперовий тигр". Хрущов, який лiпше знав своїх супротивникiв, заперечив у вiдповiдь: "У цього паперового тигра атомнi зуби". Що й було тепер показано. в стан пiдвищеної бойової готовностi, вiдмiнити вiдпустки i затримати демобiлiзацiю старшого вiку. Радянський Союз продовжував заперечувати наявнiсть на Кубi наступальної зброї, заявляючи, що там знаходиться тiльки зброя, необхiдна для самооборони, i що "з вимогою про видалення цiєї технiки не може погодитися жодна держава, що дорожить своєю незалежнiстю". На термiново скликаному засiданнi Ради Безпеки радянський представник В. Зорiн рiшуче заперечував наявнiсть на Кубi ракет з ядерною зброєю. Як можна було прочитати в радянських газетах, В. Зорiн "викрив витягнутi з купи всякого мотлоху спiвробiтниками державного департаменту США твердження про так зване встановлення радянських ракетних баз на Кубi" [12; 29]. У цей час на шляху до Куби знаходилося бiльше 20 радянських кораблiв, i першi з них наближалися до лiнiї блокади, Фiдель Кастро оголосив про проведення загальної мобiлiзацiї. Хрущов поводився зовнi спокiйно, розумiючи, що за океаном уважно стежать за кожним його кроком, i увечерi 23 жовтня вiдвiдав Великий театр. "щоб обидва ми трималися обачно i не допускали, щоб подiї ускладнили положення i ще бiльш утруднили контроль над ним". Це послання не було опублiковане в СРСР, як i заклик генерального секретаря ООН У. Тана припинити перевезення зброї на Кубу. Аналогiчний заклик виходив i вiд 89-лiтнього англiйського фiлософа Бертрана Рассела. Вранцi 24 жовтня два радянських судна наблизилися до лiнiї блокади в 500 милях вiд Куби, пiд прикриттям пiдводного човна. Назустрiч йшов авiаносець "Ессекс" з протичовновими вертольотами на борту. Р. Макнамара вiддав наказ – у разi необхiдностi атакувати радянський пiдводний човен глибинними бомбами зi слабкими зарядами, щоб примусити її сплисти на поверхню. У своєму першому посланнi до Кеннедi Хрущов дотримувався загрозливого тону. Вiн називав дiї США "найчистiшим бандитизмом", "безумством iмперiалiзму", що виродився i заявляв, що СРСР не буде рахуватися з блокадою i зумiє захистити свої права. Кеннедi вiдповiв, що вiн готовий зустрiтися з Хрущовим, але тiльки пiсля усунення з Куби радянських ракет. Повiтряна розвiдка i аналiз даних, отриманих вiд агентури в СРСР, показували, що цi ракети будуть готовi до дiї не ранiше нiж через декiлька днiв. Над Кубою двiчi в день пролiтали ескадрильї з восьми низько летючих американських лiтакiв. Іншi лiтаки безперервно стежили за радянськими пiдводними човнами. Радянськi кораблi, наближаючись до лiнiї блокади, зупинялися в океанi, однак, деякi з них отримали наказ лягти на зворотний курс. Монтаж ракетних установок i бомбардувальникiв продовжувався. На Кубу вилетiв А.І. Мiкоян, щоб спостерiгати за ситуацiєю з близької вiдстанi i ув'язувати дiї Радянського уряду з дiями Куби. Хрущов побоювався, що Кастро може зробити який-небудь необачний i небезпечний крок. острови. 26 жовтня був вiдданий наказ про пiдготовку до вторгнення на Кубу. Увечерi того ж дня Кеннедi отримав вiд Хрущова новий лист, складений в iнших виразах, вiн не з'явився в радянських газетах. Роберт Макнамара писав, що це було саме незвичайне дипломатичне послання, яке вiн коли-або бачив. Лист був продиктований особисто Хрущовим i навiть не вiдредагований, текст був, абсолютно очевидно, складений людиною, що знаходилася в станi сильного емоцiйного напруження. Радянський прем'єр пересвiдчився, що дiї США не є блефом, i що свiт виявився на краю безоднi. Тепер вiн просив Кеннедi виявити стриманiсть, бо "якщо вибухне вiйна, то зупинити її буде не в нашiй владi. Я сам брав участь в двох вiйнах i знаю, що вiйна кiнчається тiльки пiсля того, як прокотиться по всiх мiстах i селах, сiючи всюди смерть i руйнування" [3; 294]. будуть використанi для нападу на США. "У цьому вiдношеннi, – говорилося в його посланнi, – ви можете бути спокiйнi. Ми знаходимося в здоровiй думцi i чудово розумiємо, що якщо ми нападемо на вас, ви вiдповiсте нам тим же. Але тодi це обернеться i проти вас, i я думаю, що ви це також розумiєте. З цього слiдує, що ми люди нормальнi. Як же ми можемо допустити, щоб сталися тi нiсенiтнi дiї, якi ви нам приписуєте. Тiльки божевiльнi можуть так поступати або самовбивцi, бажаючi i самi загинути i весь свiт перед тим знищити" [7]. Хрущов пропонував Кеннедi зняти блокаду i дати зобов'язання не вторгатися на Кубу. У цьому разi СРСР забере i знищить доставлену на Кубу ракетну зброю. Хрущов писав: "Ми з вами не повиннi тягнути за кiнцi каната, на якому ви зав'язли вузол вiйни, тому, що, чим мiцнiше ми обидва будемо тягнути, тим сильнiше стягнеться вузол, i прийде час, коли вузол буде так туго стягнутий, що навiть той, хто зав’язав його, не в силах буде розв'язати, i доведеться розрубати... Давайте не тiльки перестанемо тягнути за кiнцi каната, але вживемо заходiв до того, щоб вузол розв'язати. Ми до цього готовi". Радянськi судна, перебуваючи вже в Атлантичному океанi, дiстали наказ розвернутися на сто вiсiмдесят градусiв. Вони так i не зустрiлися з американським флотом. 26 жовтня Хрущов запропонував через посередникiв урегулювати конфлiкт на таких умовах: Радянський Союз виводить з Куби ракетне обладнання пiд контролем спостерiгачiв ООН i зобов'язується не поновлювати його встановлення на кубинськiй територiї. В обмiн на це американцi зобов'язуються нiколи не вторгатися на Кубу. За таких обставин СРСР уникав ганьби, оскiльки, принаймнi офiцiйно, встановлення пускових установок на Кубi мало на метi лише захист цiєї маленької країни вiд можливого вторгнення могутнього сусiда. Того самого дня, 26 жовтня, Хрущов написав Кеннедi схвильованого листа, в якому пiдкреслював, що єдиною метою встановлення радянських ракет було забезпечення оборони Куби. Кеннедi схвалив урегулювання конфлiкту на основi радянських пропозицiй. Зразу ж i Хрущов повiдомив, що приймає контрпропозицiї Кеннедi. Роздiл 3. Врегулювання конфлiкту прибрали свої ракети з турецької територiї. Вiн пропонував провести протягом 2-3 тижнiв переговори з США по всьому комплексу проблем, що виникли. Це не влаштовувало Кеннедi, i вiн вiдповiв тiльки на отриманий увечерi 26 жовтня лист, залишивши без уваги наступний. Кеннедi заявив про готовнiсть США зняти блокаду з Куби, i про те, що США не будуть нападати на Кубу, якщо Радянський Союз прибере з територiї цiєї країни наступальну зброю. Одночасно, використовуючи конфiденцiйнi канали, Кеннедi завiрив Хрущова, що США приберуть свої ракети з Туреччини, але пiзнiше, пiсля лiквiдацiї кризової ситуацiї. У будь-якому випадку, Кеннедi вимагав негайного припинення всiх робiт по установцi ракет на Кубi i видалення пiд спостереженням ООН усiєї наступальної зброї з острова. У конфiденцiйному порядку Кеннедi давав зрозумiти Хрущову, що навiть при бажаннi президент США не в змозi дуже довго стримувати бiльш жорстку реакцiю американської влади на дiї СРСР. Послання Кеннедi вiд 27 жовтня було опублiковане в радянськiй пресi, – що було, в сутi, офiцiйним визнанням присутностi радянських ракет на Кубi. Не без внутрiшнього опору i, можливо, не без боротьби всерединi керiвництва, Хрущов прийняв пропозицiю Кеннедi. У нього залишалося мало часу i убогий вибiр: або вiйськовi дiї, або поступка [8]. Радянський лiдер вирiшив поступитися. У листi вiд 28 жовтня Хрущов заявляв: "Я вiдношуся з розумiнням до вашої тривоги i тривоги народiв США в зв'язку з тим, що зброя, яку ви називаєте наступальною, дiйсно є грiзною зброєю. І Ви, i ми розумiємо, що це за зброя". Радянський уряд вiддає розпорядження про демонтаж, упаковку, i повернення в СРСР всiєї цiєї зброї. Згодом, щоб не залишати нiяких сумнiвiв в своєму миролюбствi, Хрущов навiть дозволив американським експертам оглянути радянськi кораблi i перерахувати ракети, що вiдвозяться в трюмах. Це був вирiшальний крок в лiквiдацiї Карибської кризи, пiсля цього всi могли, нарештi, зiтхнути спокiйно, так як стало ясно, що вiйни все-таки не буде. Єдиною незадоволеною стороною залишилася Куба. Пошук рiшення i обмiн посланнями мiж Кеннедi i Хрущовим вiдбувався без урахування iнтересiв Фiделя Кастро. Бiльше того, навiть iнформацiю про подiї, що вiдбувалися вiн отримував через Мiкояна. Кастро не вважав запевнення американського президента достатньою гарантiєю недоторканостi для Куби, вiн також вимагав припинення польотiв розвiдувальних лiтакiв США, припинення торгового ембарго i лiквiдацiї на територiї Куби вiйськово-морської бази США. Мiкояну довелося витратити багато зусиль, щоб переконати Кастро не створювати додаткових перешкод до видалення радянських ракет [5]. Марно мiркувати про те, що Хрущов програв цей раунд з Кеннедi, що видалення ракет було приниженням для СРСР i т. д. i т. п. Лише дуже небагато якi журналiсти насмiлилися тодi писати про "капiтуляцiю" Радянського Союзу. Сам Кеннедi зовсiм не був настроєний святкувати перемогу. За виникнення кризи вiдповiдальнiсть роздiляли i радянськi, i американськi керiвники, але i Хрущов, i Кеннедi виявили у вирiшальнi години розумну стриманiсть, зберiгши контроль над ходом подiй i не дозволивши конфлiкту перерости в руйнiвну вiйну. У Вашингтонi було немало впливових державних дiячiв, якi з самого початку наполягали на дiях, що вели тiльки до вiйни. Можна передбачати, що i в оточеннi Хрущова не всi були згоднi з його рiшенням – видалити ракети з Куби. І якщо престиж Кеннедi пiсля Карибської кризи помiтно пiднявся, то треба сказати, що пiднявся i мiжнародний престиж Хрущова, який зумiв вчасно зупинитися i поступитися. Компромiс був досягнутий зусиллями обох сторiн. Але не треба забувати i про те, що згода СРСР демонтувати i вiдвезти ракети i бомбардувальникiв з Куби стала вiдома в Вашингтонi менш нiж за добу до призначеної урядом США атаки. Ця операцiя разом з радянськими ракетами, офiцерами i фахiвцями знищила б i кубинську державу, а отже, привела i до заходiв у вiдповiдь з боку СРСР. 25 жовтня намiтилися першi ознаки послаблення напруженостi. Вранцi лiнiю морського карантину перетнули радянський танкер "Бухарест" i пасажирське судно НДР зi студентами на борту. Президент розпорядився не зачiпати їх. "Ми не можемо пiдштовхувати Хрущова до поспiшних рiшень, – сказав Дж. Кеннедi, – ми даємо йому час подумати, я не хочу заганяти його в безвихiдний кут" [4; 121]. 26 жовтня режим морського карантину ще дiяв. Було зупинено i оглянуто лiванське судно, зафрахтоване СРСР. Цим пiдкреслювалося, що не пропускається лише наступальна зброя, а огляду пiдданий не радянський корабель. Ф. Кастро вiддав наказ з 27 жовтня вiдкривати вогонь по лiтаках США, якi порушують повiтряний простiр Куби, про що було офiцiйно заявлено. 26 жовтня ввечерi Дж. Кеннедi отримав особисте послання М. С. Хрущова, де вперше пiдтверджувалося, що на Кубу посланi радянськi ракети. У посланнi М. С. Хрущова мiстилася пропозицiя, щоб США гарантували ненапад на Кубу й зняття блокади, в цьому випадку можна домовитись про вивезення ракет з острова. Умови врегулювання Карибської кризи напiвофiцiйно переданi в 13. 30 26 жовтня у ходi зустрiчi Радника посольства СРСР Фомiна. Послання М. С. Хрущова i повiдомлення Фомiна вiд 26 жовтня стали кроком на шляху врегулювання конфлiкту. Це був лише початок, i залишилось ще багато труднощiв. Наступний день 27 жовтня 1962 року, мiг завершитись ядерною катастрофою, оскiльки саме тодi за наказом заступника командуючого ГРВК з ППО був збитий американський розвiдувальний лiтак У–2. Пiсля отримання цього повiдомлення президент США провiв нараду, на якiй не пiдтримав пропозицiю про негайний авiацiйний удар по Кубi. Вiдчувши, що США стоять на порозi вiйни, вiн доручив братовi Роберту зустрiтись iз послом Добринiним у Вашингтонi. В обмiн на вивезення радянських ракет президент взяв на себе джентльменську обiцянку: не лише не нападати на Кубу, а й утримувати вiд цього своїх союзникiв. Телеграма з такою важливою iнформацiєю надiйшла в Москву через рiзницю в часi лише 28 жовтня i була обговорена на засiданнi Президiї ЦК КПРС. текстом по Московському радiо. В ньому пiдтверджувалася готовнiсть демонтувати ракети в обмiн на вiдмову вторгатися на Кубу. В той же час у повiдомленнi говорилося: "Якщо ми робимо практичнi кроки i заявляємо про демонтаж i евакуацiю вiдповiдних засобiв з Куби, то, роблячи це, ми одночасно хочемо створити впевненiсть у кубинського народу в тому, що ми є разом з ним i не знiмаємо з себе вiдповiдальностi за надання допомоги кубинському народу" [6; 5]. М. С. Хрущов у найвiдповiдальнiший момент усвiдомлював гостроту навислої небезпеки i рiшуче виступив за переговори i компромiс. "Я несу повну вiдповiдальнiсть, – згадував вiн пiзнiше, – за те, що президент i я вступили в прямий контакт на найвiдповiдальнiшому i найнебезпечнiшому етапi кризи" [4; 125]. Президент негайно зробив коротку заяву по телебаченню i висловив задоволення позицiєю СРСР. США обiцяли докласти зусиль для вирiшення "проблеми призупинення гонки озброєнь i послаблення мiжнародної напруженостi" [4; 127]. Завершальна фаза конфлiкту почалася 29 жовтня 1962 року. Вiднинi всi ускладнення залежали вiд Ф. Кастро, що рiзко запротестував: знову, говорив вiн, супердержави уклали угоду щодо маленької країни, з нею самою не рахуючись. Кастро категорично вiдмовився допустити спостерiгачiв на кубинську територiю i 28 жовтня висунув "п’ять вимог кубинського народу": 1. Припинити економiчну блокаду; 2. Припинити провокацiйне парашутно-десантне завезення зброї; 3. Припинити пiратськi повiтрянi напади з використанням американських баз; 4. Припинити порушення кордонiв Куби лiтаками США; 5. Вивести американцiв з морської бази Гуантанамо. "Пане Президент, криза, яку ми з Вами пережили, може знову повторитися. Це говорить про те, що потрiбно вирiшувати питання, в яких закладено надто багато гарячого матерiалу. Звичайно, вирiшувати не зараз. Але вiдкладати вирiшення цих питань не можна, оскiльки продовження такого становища приховує в собi багато невiдомого i небезпечного" [1; 577]. Вирiшити цi завдання передбачалося за столом переговорiв. 29 жовтня радянський уряд прийняв рiшення направити на Кубу для переговорiв з Ф. Кастро А.Ї. Мiкояна. Вiд СРСР у переговорах брали участь А.Ї. Мiкоян i заступник мiнiстра закордонних справ В. В. Кузнецов. З американської сторони переговори вели Стiвенсон i Маккоун. Тiльки 19 листопада, пiсля одинадцятиденних переговорiв з А.Ї. Мiкояном, Ф. Кастро дозволив переконати себе в необхiдностi демонтажу ракетних установок i злiтних майданчикiв для лiтакiв Іл-28. У день вiд’їзду А.Ї. Мiкояна Ф. Кастро погодився на прибуття спостерiгачiв iз ООН. Тривалi переговори не привели до пiдписання офiцiйного спiльного документа. Криза формально завершилася 7 сiчня 1963 року, коли Кузнецов i Стiвенсон звернулись зi спiльним листом до У Тана. Вони вiдзначили, що хоч обом урядам не вдалося вирiшити всi проблеми, пов’язанi з кризою, вони вважають, що досягнутий ступiнь згоди щодо її врегулювання робить непотрiбним залишення даної проблеми на порядку денному РБ ООН. Кубинська сторона в нотi генсеку ООН з цього питання вказувала, що не досягнута ефективна домовленiсть, яка здатна забезпечити на постiйнiй основi мир у Карибському регiонi i попередити наступнi спалахи напруженостi. оприлюдненню. У квiтнi 1963 року США вивели свої ракети з турецької територiї. – намагання СРСР досягнути паритету сил зi США – на початку 60-х рокiв Радянський Союз помiтно вiдставав за кiлькiстю ядерних боєголовок вiд Сполучених Штатiв Америки. І тому за рахунок розмiщення РСД на Кубi СРСР намагався зменшити вiдставання вiд США в галузi ядерних озброєнь; Заслуговує уваги точка зору кубинського дослiдника Р. Е. Ернандеса на причини зародження i наростання кризи: "американська реакцiя на ракети була викликана внутрiшньополiтичними мiркуваннями, радянська тактика таємного розмiщення ракет позбавила легiтимностi прав кубинцiв на вибiр союзника для свого захисту; втрата iнiцiативи ООН не дозволила обговорити проблеми, якi виникли, на багатостороннiй основi, керуючись мiжнародним правом; компромiс на американських умовах дозволив виключити Кубу з числа самостiйних сторiн, втягнутих у кризу" [3; 299-300]. Карибська криза 1962 року поставила свiт на межу ядерної безоднi i була типовим проявом "холодної вiйни" з її жорстоким протистоянням сторiн i прагненням наддержав зайняти пануюче становище у свiтi. Перебiг Карибської кризи примусив лiдерiв обох наддержав дiйти до висновку, що виключно вiйськовими методами досягти безпеки своїх країн та свiту неможливо i що необхiдний контроль над ядерною зброєю. Важливим було розумiння необхiдностi прямих контактiв лiдерiв країн. Двi держави могли вступати у гострi конфлiкти, але вони були вимушенi спiвiснувати на однiй планетi. Незважаючи на тиск Пентагону, Кеннедi вiдмовився санкцiонувати початок вiйськових дiй, проявивши готовнiсть до пошуку полiтичного вирiшення у виниклiй кризовiй ситуацiї. В днi конфлiкту М. С. Хрущов також пiддавався тиску з боку генералiтету з вимогою використати ракетно-ядерну зброю проти США, але вiн зайняв виважену позицiю i не пiддався цьому натисковi. У вирiшальний момент конфронтацiї обидва лiдери проявили витримку i знайшли шляхи до розв’язання проблеми. Висновки Можна без перебiльшення називати Карибську кризу подiєю свiтового значення. У 1962 роцi впритул зiткнулися iнтереси двох наддержав – представникiв двох частин свiту, i нiхто не мiг напевно знати, чим могло закiнчитися це зiткнення. Адже у разi вiдмови обох сторiн вiд розв'язання конфлiкту мирним шляхом, мала б мiсце ядерна вiйна, наслiдки якої були б жахливi. Про масштаб можливої катастрофи свiдчать наступнi данi: – У 1980 роцi група експертiв ООН зробила спробу вивчення наслiдкiв ядерної вiйни. Був змоделювати конфлiкт, в якому з обох сторiн проти вiйськових цiлей було використано 1500 артилерiйських ядерних зарядiв i 200 бомб. Експерти прийшли до висновку, що внаслiдок такого зiткнення негайно загине 5-6 млн. цивiльного населення, 400 тисяч вiйськового персоналу i, принаймнi, 1,1 млн. цивiльних осiб будуть ураженi радiацiєю. зазнали радiоактивного зараження. Значна частина населення Швецiї попала пiд радiоактивнi опади, i (по прогнозах) на подальшi сорок п'ять рокiв, очiкується збiльшення смертностi вiд ракових захворювань. Багато якi сусiднi країни були вимушенi знищувати заражену сiльськогосподарську продукцiю, частина угiдь надовго вийшла з обороту. "радiацiя, що виникла внаслiдок аварiї чорнобильського реактора, є нiкчемно малою в порiвняннi з тiєю, яка буде загрожувати нам у разi ядерної вiйни". Як ми бачимо, передбачуванi наслiдки ядерного удару здатнi викликати тремтiння у будь-кого. Можливо, твердження, що протиборствуючi сторони в повнiй мiрi усвiдомлювали про вiрогiднi наслiдки своїх дiй, вимагає деякої перевiрки. У той час наслiдки променевого ураження ще не були повнiстю вивченi, єдине, що могло характеризувати можливу шкоду, було спiввiдношення арсеналiв однiєї сторони з арсеналами iншої i висновки, якi можна було зробити на основi цього. – США: приблизно 6000 боєголовок, – СРСР: приблизно 300. Як можна помiтити, рiзниця в кiлькостi стратегiчної наступальної зброї величезна. Але, очевидно, ядерний паритет був вже тодi, так як паритет iснує тодi, коли кожну сторону стримує вiд нанесення першого стратегiчного удару усвiдомлення того, що за подiбним нападом пiде удар вiдплати, який нанесе неприйнятну шкоду нападнику. Роберт Макнамара, що очолював мiнiстерство оборони США в перiод з 1961 по 1968 роки, сказав: "…ядерний паритет, я упевнений, iснував ще в жовтнi 1962 року пiд час кубинської ракетної кризи. У Сполучених Штатiв в той час було, приблизно, п'ять тисяч стратегiчних боєзарядiв в порiвняннi з радянськими трьома сотнями. Незважаючи на перевагу сiмнадцяти до одного на нашу користь, одне розумiння того, що, хоч подiбний удар i зруйнує Радянський Союз, але десятки його ракет вцiлiють i полетять на Сполученi Штати, втримало нас навiть вiд розгляду можливого ядерного нападу на СРСР". Отже, вiйна в плани сторiн не входила, але можливiсть атаки, як останнього аргументу, не можна було вiдкидати. Факт, що у разi ескалацiї подiй на Кубi i подальшого обмiну ядерними ударами переможцiв i переможених просто б не залишилося. Бiльше того, у разi виживання деякої частини населення i командного складу, країнам-учасницям конфлiкту довелося б в коренi переглянути свою зовнiшню полiтику. З високорозвинених iндустрiальних країн-лiдерiв своїх блокiв вони б перетворилися у вiчних споживачiв економiчної допомоги, нездiбних до самостiйного розвитку внаслiдок повного руйнування iндустрiї, iнфраструктури, агропромислового комплексу, загибелi 90% працездатного населення i ураження частини, що залишилася, радiацiєю. Змiнилася б сама структура взаємовiдносин мiж країнами, утворилася б нова система мiжнародних вiдносин, свiт би став мультиполярним. А нащадкам, що вижили, представникiв країн, що розв'язали вiйну, ще довго б пригадували, як їх предки мало не знищили людство. Але вiйни не сталося, СРСР i США пiшли на взаємнi поступки, i, по сутi, пiсля Карибської кризи наступила перша вiдлига у вiдносинах мiж ними. Неважливо, що вона була недовгою, i потiм пiшли роки безглуздого протистояння, головне, що це був перший крок до закiнчення холодної вiйни. Лiтература 1. Боффа Дж. История Советского Союза. Т. 2. От Отечественной войны до положения второй мировой державы. Сталин и Хрущов. 1941-1964 гг.: Пер. с итал. – М., Междунар. Отношения, 1994. – 632 с. 2. Верт Н. История Советского государства 1900-1991: Пер. с фр. М.: Прогресс-Академия,1995. – 544 с. 3. Владимиров В. Х. Куба в межамериканских отношениях, М. Межд. отн. 1984 4. Гендер М. Я. История России 1917-1995. В 4-х т. Учеб. пособие для студ. вузов. – М.: МИК: АГАР, 1996. Т. 2. – 430 с. 6. Добрынин А. Карибский кризис. Свидетельства участника // Международ­ная жизнь. 1992. № 7. 7. Добрынин А., Наши отношения с США // Международная жизнь, 1997, №8 8. Дюрозель Ж. Б. Історiя дипломатiї вiд 1919 р. до наших днiв: Пер. з фр. – К.: Основи, 1995. – 903 с. 9. История дипломатии. Т. 5 / Под ред. А. А. Громыко и др. В 2-х кн. Кн. I. – М.: Изд-во политической литературы, 1974. – 752 с. 10. История международных отношений и внешней политики СССР // Под ред. Г. В. Фокеева,, М. Межд. отн. 1987 12. История Отечества в документах 1917-1993 гг. Хрестоматия для уч. ст. кл. ср. шк. – М.: ИЛБИ. Ч. 4. – 1945-1993 / Сост. А. Г. Колосков, Е. А. Гевуркова, Г. А. Цветкова, 1995. – 224 с. 15. Мiжнароднi вiдносини та зовнiшня полiтика (1945–70-тi роки): Пiдручник / В. А. Манжола, М. М. Бiлоусов, Л. Ф. Гайдуков та iн.– К.: Либiдь, 1999.– 558 с. 16. Роберт Макнамара, Путем ошибок – к катастрофе, Наука, 1988 17. Рогов С. М. Советский Союз и США: поиск баланса интересов. – М.: Международные отношения, 1989. – 344 с. "холодной войны" (1945-1985). – М.: Международные отношения, 1995. – 510 с. 19. Советская внешняя политика в годы "холодной войны" (1945-1985). Новое прочтение / Отв. Ред. Л. Н. Нежинский. – М.: Междунар. Отношения, 1995. – 512 с. 20. Фурсенко А. А. Карибский кризис 1962 г. // Новая и новейшая история. – 1998. – № 5. – С. 66-72. 21. Фурсенко А. А. У края пропасти // Звезда. – 1989. – № 9. – С. 108-131. 22. Эдельман Дж. Прелюдия "холодной войны": к истории советско-американских отношений // Вопросы истории. 1991. №6. 23. Яровий В.І. Новiтня iсторiя країн Схiдної Європи 40-90 рр. ХХ ст. Курс лекцiй: Навч. посiб. – К.: Либiдь, 1997. – 269 с.